Давлєтов Олександр. Підготовка «покоління вовків»: вишкіл майбутніх виконавців Голокосту2019_Davletov_2nd_edition_for_inet

Діти граються моделлю «Цепеліна», 1928 р. 
(Ілюстрація з книги Yapp N. The Hulton Getty Picture Collection 1920 s.

Decades of the 20th Century / N. Yapp. Köneman. P. 285.)

Також слід мати на увазі той факт, що після завершення Листопадової ре-
волюції 1918–1919 рр. і оформлення нового партійно-політичного механізму
частина молоді Німеччини немовби опинилась у духовному вакуумі, викли-
каному різкою зміною пріоритетів, чим негайно скористались представни-
ки так званої національно-політичної течії у Веймарській республіці. Вони
почали створювати власні молодіжні структури по всій країні. Отже, цьому
процесу сприяли як молодіжні союзи «фьолькіше», так і складне соціально-
економічне становище у Веймарській Німеччині.

У  статті 122  Веймарської Конституції, яка діяла в  Німеччині, почина-
ючи з  1919 р., прямо прописувалась державна та громадська необхідність
захищати молодь від моральної, духовної та фізичної деградації. Проте ця
вимога, як багато інших положень Основного закону країни, залишалась

51

лише на папері, бо жодного конкретного молодіжного законодавства в  ре-
спубліці прийнято так і  не було. Систематично в  Німеччині порушувався
закон про 8-годинний робочий день – ​у харчовій індустрії працювали 11 го-
дин, у  сільському господарстві – 1​ 0, у  швейній промисловості – 9​ ,5  тощо.
Молодь, як правило, першою втрачала роботу в разі звільнення або скоро-
чення персоналу.

На відміну від так званих «старих політичних інституцій» Німеччини,
заснованих ще в ХІХ ст., тобто таких, як СДПН (Соціал-демократична пар-
тія Німеччини) або партія Центру, НСДАП вважали тоді партією молодих
людей. Середній вік батьків-засновників націонал-соціалістичного руху
в 1919–1920 рр. становив менш як 33 роки, а в самій НСДАП до листопада
1923 р. 47% членів партії мали вік до 23 років.

Уже в  партійній програмі нацистської партії – ​«25 пунктів», прийнятій
24  лютого 1920 р., низка положень спеціально порушувала молодіжне пи-
тання (Див. додаток ІІ). Так, у  пункті 20-му мова йшла про те, щоб дати
можливість кожному здібному зразковому німцю дістати вищу освіту і та-
ким чином досягнути відповідного становища. «Держава повинна провес-
ти докорінну реформу всієї справи народної освіти. Навчальні плани усіх
навчальних закладів повинні бути пристосовані до практичних потреб.
Школа повинна прищеплювати дітям ідею держави вже від  самого почат-
ку їхнього свідомого життя (вітчизнознавство). Ми вимагаємо навчання за
рахунок держави особливо обдарованих дітей бідних батьків незалежно від
стану чи професії останніх». До нього примикав пункт 21 – що держава по-
винна турбуватися про підвищення охорони здоров’я шляхом охорони ма-
тері або дитини, заборони дитячої праці, введення в законодавчому порядку
обов’язкової гімнастики та спорту з метою підвищення фізичного рівня, на-
решті, шляхом найширшої підтримки всіх спілок, які займаються фізичним
вихованням молоді.

Це було невипадково. Річ у тому, що на початку 20-х рр. ХХ ст., маючи
постійну потребу в мобільній політичній піхоті, фюрер під час власних пу-
блічних виступів не раз апелював безпосередньо до молоді. Так, наприклад,

52

у  1922  р. він заявив: «Молода людина, яка зараз не піде туди, де врешті-
решт вирішується доля її народу, хто зараз тільки вивчає філософію та си-
дить дома за книжками або стовбичить вдома, той не є німецьким юнаком.
Я закликаю Вас: вступайте до наших штурмових загонів» [15]. Мова йшла
про те, що з 5 жовтня 1921 р. нацисти почали створювати власну постійну
армію – ​сумнозвісні згодом загони штурмовиків (СА). СА від самого свого
формування були знаряддям терору – ​фізичної розправи з ворогами нациз-
му [16]. Соціальну базу цих загонів становили колишні фронтовики, члени
так званого неофіційного або «чорного рейхсверу», люмпен-пролетарі, без-
робітні, оскільки вступ до лав СА надавав їм можливість безкоштовно пити
пиво, отримувати форму, марки щодня [17]. Заклик фюрера до молоді щодо
вступу до СА не залишився без відповіді. За даними британського дослід-
ника Д. Найкеса, у 20-ті рр. ХХ ст. в загонах СА нараховувалося 58,5% осіб,
молодших 25-річного віку [18].

Зазначимо, що особистий вплив фюрера на молоду аудиторію завжди
був неймовірним, незважаючи на те, що заклики Гітлера до неї ніколи не
виходили за межі загальних фраз. При цьому фюрер завжди знав, хто був
винний в  бідах Німеччини: або держави Антанти, або продажні політики
з  республіканської політичної системи, або марксисти. У  відповідь на до-
кори опонентів, що його заклики мають загальний характер, він відповідав:
«Облиште мене з вашими поточними справами, оскільки вже німецький на-
род майже загинув, заплутавшись в них. Поточні справи вигадані навмисно
для того, щоб затуманити погляд на великі звершення» [19].

Пропаганда нацистів враховувала вікову психологію молодіжної аудиторії,
любов молоді до туристичних переходів, традиційно романтичні прагнення
молоді. У зверненнях НСДАП до німецької молоді постійно підкреслювало-
ся – ​свідомість, самостійність. Дуже популярним був нацистський заклик:
«Новий час, нові символи, нові люди». Дещо згодом, у 1930 р., один із про-
відних ідеологів нацистської партії Альфред Розенберг відверто визнав той
факт, що серед великих завдань націонал-соціалізму окремою була проблема
відчуження дітей сьогоднішніх буржуа, селян, робітників через ідеї, які були

53

Відпочинок під час походу 
(Ілюстрація з книги Lewis B. R. Illüstrirte Geschichte der Hitlerjugend. 1922–1945.

Die verlorene kindheit / B. R. Lewis. Wein, 2000. S. 16.)

чужими для їхніх батьків [20]. Тому вже на початку 20-х рр. ХХ ст. керівники
нацистського руху усвідомили необхідність утворення власної оргструктури
для впливу на молоде покоління Німеччини. Для координації заходів серед
підростаючого покоління в  партії з  лютого 1922  р. почав діяти так званий
«Молодіжний відділ» НСДАП, який очолював Густав Адольф Ленк.

54

НАРИС V Густав Адольф Ленк і діяльність
«Юнгштурму Адольф Гітлер»
(1922–1925 рр.)

1922 р. був не випадково обрано фюрером для заснування «молодіжного
відділу» НСДАП. У цей час нацистська партія посилено вербувала своїх при-
хильників, намагалась об’єднати навколо себе будь-які інші, близькі за духом
організації. Саме в 1922 р. під егідою НСДАП створюється «Єдиний націо-
нальний фронт», куди ввійшли деякі парамілітаристські та «фьолькіш»-спіл-
ки на зразок «Спілки імперського прапора», «Оберланду», «Бойової спілки
Нижньої Баварії» тощо.

Ініціатором утворення особливого «молодіжного відділу» нацистської
партії був 18-річний юнак Густав Адольф Ленк. Цей виходець із робітни-
чого середовища – ​настроювач музичних інструментів на рояльній фабри-
ці Мюнхена – д​ о вступу до лав НСДАП у  1921  р. (мав членський квиток
№ 2888) був активістом Німецької національної молодіжної спілки. Він по-
стійно цікавився саме молодіжною роботою нацистської партії, і, оскільки
молодіжної окремої структури у НСДАП на початку 20-х рр. ХХ ст. не іс-
нувало, то саме Ленк отримав доручення фюрера про створення такої ор-
ганізації в межах Баварії. Спочатку йшлося про привернення до лав партії
молодих людей. Одразу слід враховувати той факт, що тягар організації мо-
лодіжної роботи партії проходив у межах діяльності «штурмових підрозділів
НСДАП – ​СА» [1], функціонером яких на той час був і Ленк. Власну «пар-
тійну армію» – ​«загони штурмовиків» (СА) нацисти почали створювати
з 5 жовтня 1921 р. СА від самого початку свого формування ставили перед
собою не оборонну, а наступальну мету, як знаряддя терору і фізичної роз-
прави з потенційними ворогами нацизму. Саме в цей час завдяки «спонсор-
ській допомозі» рейхсверу в розпорядженні керівництва НСДАП опинилась
велика партія військової форми ще часів Першої світової війни, що свого
часу була вироблена для кайзерівських підрозділів, які діяли в  німецьких

55

колоніях у  Африці – ​брудно-коричневого кольору на зразок хакі. Саме по-
чинаючи з  цього часу ще однією ознакою приналежності до НСДАП стає
напіввійськова уніформа – ​військові брюки (галіфе), чоботи, високий кашкет
та коричнева сорочка. Коричневий колір став ще одним символом німецького
фашизму [2]. Саме таку уніформу з жовтня 1921 р. почали безкоштовно отри-
мувати і члени загонів СА, найстарішого інституційного підрозділу НСДАП.

Політична ситуація в Німеччині, піднесення фашистського руху, стрімке
зростання чисельності членів нацистських організацій, завоювання прихиль-
ників з різних соціальних прошарків та ініціативність Г. А. Ленка ніби під-
штовхнули Адольфа Гітлера до того, щоб 25 лютого 1922 р. був підписаний
декрет щодо заснування усередині партії власного молодіжного підрозділу.
З цього часу одним із найважливіших засобів впливу НСДАП на молоде по-
коління країни була власна молодіжна структура при партії  [3]. У  березні
1922  р. в  офіційній нацистській партійній газеті «Фьолькішер Беобахтер»
з’явився заклик Гітлера до молоді Німеччини. У ньому офіційно повідомля-
лось про те, що створена спілка молоді НСДАП, яка буде виховувати власних
членів у тому дусі, що панує в партії. Далі йшла вимога до всіх молодих нім-
ців, віком від 14 до 18 років, до тих молодиків, «душу яких роздирають злид-
ні та потреби Вітчизни», вступати до лав молодіжної спілки НСДАП. Цікаво,
що хоча формально цей заклик був спрямований до всієї молоді Веймарської
республіки «без розрізнення станів та фахів», у ньому все ж був зроблений
особливий наголос на залучення пролетарської молоді тим, що «найбідніші
молоді німці звільнені від сплати членських внесків» [4].

За пропозицією Ленка нова нацистська оргструктура отримала особливу
назву «Юнгштурм Адольфа Гітлера» і  була підпорядкована командуванню
СА, із загонами яких мала однакову коричневу уніформу. Офіційне заснуван-
ня нацистської молодіжної спілки відбулось 13  травня 1922  р. в  Мюнхені,
коли до його складу було зараховано «аж» 17 юнаків [5].

У особі Ленка нацисти знайшли досить енергійного організатора нових
молодіжних партійних груп. При цьому слід враховувати той факт, що 18-річ-
ний юнак не мав ознак харизматичного лідера і був «посереднім» оратором,

56

при цьому «мав безліч ідей і  був

переповнений енергією»  [6]. Усе

це слід мати на увазі, при тому, що

в Німеччині в 1920 р. нараховувало-

ся вже понад 2 000 груп і організацій,

що працювали в молодіжному сере-

довищі  [7]. Безумовно, що створю-

ючи новий, суто нацистський союз

молоді, Г. А. Ленк та його оточен-

ня використовували досвід інших

молодіжних об’єднань, таких, як

спілка «Вандерфогель» («Перелітні

птахи»), заснована в  1901 р.; союз

«Пфедфіндер» («Бойскаути»), що

працював з  1908 р.; «Католицький А. Гітлер на церемонії освячення
молодіжний рух», який існував нацистського прапора
з 1883 р. тощо.
(Ілюстрація з книги Lewis B. R. Illüstrirte
Саме Ленк у  березні 1922 р., Geschichte der Hitlerjugend. 1922–1945.
опираючись на досвід власних по- Die verlorene kindheit / B. R. Lewis. Wein,

2000. S. 18.)

передників з  табору «фьолькіше»,

створив статут «Юнгштурму Адольфа Гітлера», зафіксувавши як головну

мету молодіжного союзу «прагнення знову пробудити й виростити в нашій

молоді кращі якості, які сягають своїм корінням німецької крові; любов до

Батьківщини та народу, дружбу, відкриту боротьбу з жидо-масонськими іде-

алами». У 3-й статті йшлося про те, що в «нашому союзі немає класових ста-

нових або професійних розбіжностей». Стаття 6 закріплювала вікові рамки

учасників спілки: від 14 до 18 років і одночасно ж підкреслювала той факт,

що членами даного об’єднання «можуть бути лише німці (арійці) – ​грома-

дяни Німеччини, а іноземці та євреї не приймаються взагалі» [8]. Членські

внески в організації Ленка не збиралися.

57

Соціальний склад «Юнгштурму Адольфа Гітлера» був досить строка-
тим – ​охоплені націоналістичними ідеями молоді робітники, демобілізо-
вані солдати, юні службовці, гімназисти, студенти та школярі. Вже навесні
1922 р. Ленк прийшов до висновку про те, що необхідно розділити спілку на
фракції: 1) 14–16-річні та 2) 16–18-річні. Дещо згодом вони отримали і влас-
ні назви – ​«Юнгфольк» («Молодий народ») та «Гітлерюгенд» («Гітлерівська
молодь»).

У  цілому, і  за складом, і  за ідейними настановами молодіжна спілка
НСДАП на початку 20-х рр. ХХ ст. нічим не відрізнялась від інших числен-
них націоналістичних воєнізованих молодіжних об’єднань. На перший по-
гляд, і форми діяльності «Юнгштурму Адольфа Гітлера» також не вирізняли
його серед будь-яких інших груп «фьолькіше». Серед основних форм роботи
з молоддю можна виділити: проведення «патріотичних вечорів», організація
дискусійних клубів, спільні (для осіб чоловічої та жіночої статі) туристичні
походи по країні, спортивні заходи, рухливі ігри, участь у загальнопартійних
заходах, парадах та маніфестаціях тощо. Одночасно при цьому слід врахо-
вувати той факт, що на практиці будь-яка повсякденна діяльність молодіж-
них осередків організації Ленка була повністю підконтрольною керівництву
й потребам «штурмових загонів» – ​СА. У цей час СА як найстарша оргструк-
тура НСДАП, «партійна армія» Гітлера, була відверто «парамілітаристською
організацією». Визначаючи «парамілітаризм» як різновид «мілітаристського
руху», історики ФРН (наприклад, К. Фінкер, Х. Маух та інші) трактують це
поняття як явище колективної реакції населення на тяжкий економічний та
політичний стан у Німеччині після Першої світової війни. При цьому в іде-
ологічному аспекті «парамілітаристський світогляд знайшов власну кульмі-
націю в суміші, що складалась з націоналізму, антипарламентаризму, антисе-
мітизму й антикомунізму» [9]. Усе це відбивалося й на впливові лідерів СА
на молодь партії, якій постійно прищеплювали «парамілітаристський світо-
гляд». Усе це відверто співпадало з метою керівників НСДАП, які на початку
20-х рр. ХХ ст. мріяли про «національну революцію» за італійським зразком.

58

Регіональний парад німецьких скаутів
(Ілюстрація з книги Lewis B. R. Illüstrirte Geschichte der Hitlerjugend. 1922–1945.

Die verlorene kindheit / B. R. Lewis. Wein, 2000. S. 17.)

Тому слід мати на увазі, що з самого початку існування «Юнгштурм Адольфа
Гітлера» через керівництво СА жорстко контролювався і лідерами НСДАП.

Між тим Г. А. Ленк виявив неабиякі організаторські здібності. Уже
в 1922 р. осередки нацистської молодіжної виникли в Нюрнберзі, Дрездені,
Дортмунді, Ханау тощо. У 1923 р. Ленк встановив зв’язки й з націоналістич-
ною німецькою молодіжною спілкою Чехословаччини та з націонал-соціалі-
стичною молодіжною спілкою робітників Австрії. Осередки «Юнгштурму
Адольфа Гітлера» на місцях об’єднувались за територіальним принципом
у земельні союзи, яких влітку 1923 р. було вже 9 [10].

Організаційні здібності Ленка були помічені фюрером, який 25 вересня
1923  р. призначив його «фюрером націонал-соціалістичного молодіжного
руху» в  Німеччині й доручив йому вже організацію загальнонімецької мо-
лодіжної спілки НСДАП [11].

59

Протягом 1922–1923  рр. члени «Юнгштурму Адольфа Гітлера» ак-

тивно брали участь майже в  усіх загальнопартійних нацистських заходах.

Так, 23 січня 1923 р. молоді підлітки з нацистської молодіжної спілки взя-

ли участь у  марші, присвяченому відкриттю І  з’їзду НСДАП. Згодом це

стало обов’язковим ритуалом на подібних заходах у  Нюрнберзі і  за часів

Веймарської республіки, і у «Третьому рейху».

Разом із тим в  оточенні фюрера багатьма регіональними лідерами

«фюрер нацистського молодіжного руху» ще серйозно не сприймався,

а  його «Юнгштурм Адольфа Гітлера» був невеликим, звичайним для доби

Веймарської Німеччини військово-молодіжним об’єднанням [12], яке власне

«молодіжними потребами» майже не займалося.

Будучи по суті політиками-авантюристами, нездатними твердо врахо-

вувати всі фактори політичної обстановки в  країні і  зважати на них ком-

плексно, керівництво НСДАП

8–9  листопада 1923  р. зроби-

ло відкриту спробу насиль-

ницького захоплення держав-

ної влади в  Німеччині, яка

ввійшла в  історію як «пив-

ний путч», оскільки низка

його подій відбувалася в  залі

пивної «Бюргербройкеллер»

Мюнхена [13]. Далекосяжні пла-

ни нацистів (фюрер був явно

натхненний успіхом «походу на

Рим» Беніто Муссоліні в  жовт-

ні 1922 р.), були без особливих

труднощів зруйновані невеликим

загоном поліції [14]. Провал «на-

ціональної революції» Гітлера

Обкладинка журналу «Дер Пімпф» між іншим продемонстрував, що

60

діяльність партії серед молоді не пройшла марно. Представники «Юнгштурму
Адольфа Гітлера», переважно студенти, брали активну участь у самому пут-
чі, а  10–11  листопада вони інспірували студентські збори та демонстрації
в  Мюнхенському університеті на підтримку націонал-соціалістів. 15  ли-
стопада 1923  р. до приймальні генерального комісара Баварії (губернато-
ра) фон Кара навіть з’явилася делегація студентів з нацистської молодіжної
спілки з проханням амністувати ватажка путчистів – А​ дольфа Гітлера [15].

У лютому 1924 р. в Мюнхені проходив судовий процес над учасниками
«пивного путчу» – Г​ ітлером, Людендорфом, Фріком, Крібелем, Пенером,
Брюкнером та іншими. За результатами майже двомісячного судового про-
цесу Адольф Гітлер і  три його спільники отримали 5-річне ув’язнення
у  фортеці м.  Ландсберг-ам-Лех (із  врахуванням часу урядового слідства),
інші обвинувачені отримали набагато менші строки, а  популярного воєна-
чальника часів Першої світової війни Людендорфа взагалі було виправда-
но. Широке й детальне висвітлення цього процесу в пресі Німеччини стало
непоганою безкоштовною рекламою для НСДАП та її лідера, який з  діяча
провінційного баварського масштабу перетворився у скандально відому за-
гальнонімецьку знаменитість. Присутній на засіданнях суду над путчистами
італійський журналіст Леонард Лапіа чітко назвав їх «семінарами з держав-
ної зради»  [16]. За рішенням суду і  НСДАП, і  його складова «Юнгштурм
Адольфа Гітлера» були офіційно заборонені й розпущені на всій території
Веймарської республіки.

Невдалий «пивний путч» боляче вдарив по оргструктурах НСДАП. Як
і нацистська партія, так і її молодіжна спілка розпалися на декілька уламків,
незалежні один від одного. Так, Герхард Росбах, широковідомий у Німеччині
керівник військової спілки «Фрайкор Росбаха» часів Листопадової революції,
заснував у м. Зальцбург спілку «Шилльюгенд»; Ернст Рьом, один із заснов-
ників СА, створив у Мюнхені спілку «Фронтюгенд» («Фронтова молодь»);
Густав Адольф Ленк перейшов до Великонімецької вітчизняної молодіж-
ної спілки, а  згодом до «Дойче верюгенд» («Німецька військова молодь»).

61

Окремі групи «Юнгштурму Адольфа Гітлера» ввійшли до складу об’єднань
«фьолькіше» поза межами Баварії.

У  1924 р., коли Адольф Гітлер саме перебував за тюремними ґратами,
у таборі екс-нацистів відбувся розкол. Частина колишніх членів забороненої
НСДАП пішла на союз із «німецькою фьолькіше партією волі», у блоці з якою
вперше взяла участь у виборчій кампанії до рейхстагу (так звані об’єднані
списки фьолькіше отримали 32 мандати). Інша частина нацистів створила
спілку «Великонімецьке народне товариство», яке залишилося на платформі
«національної революції». У надрах цього товариства в лютому 1924 р. вини-
кла також нова оргструктура «Великонімецький молодіжний рух», який був
клоном зниклого безвісти «Юнгштурму Адольфа Гітлера». Одним із осеред-
ків нової спілки в м. Плауен керував Курт Грубер, функціонер нацистського
молодіжного руху з 1922 р., майбутній спадкоємець Г. А. Ленка.

Між тим, просидівши у  фортеці м.  Ландсберг-ам-Лех близько року,
А. Гітлер напередодні Різдва 1924 р. був випущений на волю. Майже відразу
після амністії фюрер публічно оголосив про різку зміну власних політичних
пріоритетів, відмовившись від ролі «національного барабанщика» на користь
еволюційного, так званого легального приходу до влади. 26 лютого 1925 р.
у першому випуску відновленої нацистської партійної газети «Фьолькішер
Беобахтер» була надрукована директивна стаття Гітлера – «​ Основні напрям-
ки діяльності з  відбудови НСДАП», з  якої чітко випливало, що зазнавши
невдачі в  боротьбі за владу «революційним шляхом» і  роблячи «поступки
Конституції», нацисти переносять центр ваги в боротьбі на легітимні методи
досягнення влади, вважаючи за необхідне перебудувати свій «рух» у  нову
політичну партію. Також були визначені нові тактичні завдання нацистів: за-
воювання більшості серед виборців і наступ на рейхстаг.

У  зв’язку з  необхідністю формувати власний електорат виборців наци-
сти відродили й активізували ідею щодо створення загальноімперської мо-
лодіжної нацистської організації. Відразу декілька воєнізованих молодіж-
них союзів конкурували між собою за виконання доручення лідера НСДАП
щодо відродження «партійної молодіжної організації»: «Німецька військова

62

молодь», «Фронтова молодь»,

«Великонімецький молодіжний

рух», «Союз німецької робітничої

молоді» тощо. У  цей час марними

виявились спроби Густава Адольфа

Ленка знову очолити нацистську

загальнонімецьку молодіжну ор-

ганізацію. Річ у  тому, що в  1924  р.

Ленк вирішив, що Гітлер вже ніколи

не повернеться до політичної діяль-

ності. І  під час виборчої кампанії

у травні 1924 р. він публічно заявив

про це  [17]. Його «доброзичливці»

донесли про це особисто фюреру. Як

наслідок, у травні 1925 р. Г. А. Ленк

був виключений з  лав НСДАП

і втратив будь-який контроль над на- Плакат «Юнгфольку» – «Ми кличемо
цистським молодіжним рухом [18]. десятирічних»

У цей час в умовах відбудови на-

цистських оргструктур Гітлер доручив керманичу СА – ​Едмунду Хейнесу,

колишньому лейтенанту «Фрайкора Росбаха», загальне керівництво мо-

лодіжними об’єднаннями партії.

63

НАРИС VI
Курт Грубер і становлення «Гітлерюгенду»
(1925–1931 рр.)

Після виключення з  лав відновленої НСДАП Г. А. Ленка його поса-
да тимчасово перейшла до колишнього армійського лейтенанта Едмунда
Хейнеса, представника «чорного рейхсверу» і  одного із засновників
«Шилльюгенду» – е​ літарної молодіжної організації, яка отримала назву на
честь Фердінанда  фон  Шилля – г​ ероя повстання проти Наполеона. Проте
діяльність Е. Хейнеса як «молодіжного фюрера» НСДАП дуже швидко ви-
кликала невдоволення серед регіональних представників – ф​ ункціонерів
нацистських молодіжних угруповань. Річ у тому, що Хейнес переносив тра-
диції «Шилльюгенду» на загальнонімецький нацистський молодіжний рух,
віддаючи перевагу роботі з дрібнобуржуазною молоддю або із студентами.
При цьому поза увагою нового лідера залишалась і робітнича, і селянська,
і т. зв. «шкільна» молодь. Опріч того, Хейнес – о​ дночасно і керівник «штур-
мових підрозділів» НСДАП – н​ е мав достатньо часу для подальшого розвит-
ку молодіжної організації нацистської партії. До того ж, претензії Хейнеса на
провідні позиції у НСДАП дуже швидко викликали занепокоєння у Адольфа
Гітлера. Саме останній згодом, у травні 1927 р., виключив Е. Хейнеса з лав
НСДАП під приводом «втрати моральних якостей» [1].

Восени 1925 р., шукаючи нового керівника для молодіжних підрозділів
НСДАП, фюрер зупинився на постаті саксонського екс-студента-юриста
Курта Пауля Грубера (1904–1943).

Як і  його попередник на цій посаді, Курт Грубер, родом з  саксонсько-
го Фогтланда, встиг побувати в  лавах «чорного рейхсверу», але безпосе-
редньо у  воєнних діях взяти участі не встиг. 18-річним юнаком він ство-
рив восени 1922 р., у  рідному місті Плауен, осередок молодіжної спілки
НСДАП із 6 юнаків віком від 15 до 16 років [2]. Після подій «пивного пут-
чу» група Грубера продовжила власну конспіративну діяльність під назвою
«Спортивна спілка Фогтланда», що згодом ввійшла в  лютому 1924  р. до

64

складу Великонімецького молодіжного руху (далі ВМР – ​О. Д.). У  цей час
Грубер заручився пітримкою власника текстильної фабрики і  майбутнь-
ого гауляйтера Саксонії Мартіна Мучманна  [3]. За фінансової підтримки
останнього Грубер обрав кар’єру молодіжного ватажка [4]. Юрист за фахом,
він розробив статут Великонімецького молодіжного руху, згідно з яким ме-
тою ВМР був збір молоді, яка перебувала на платформі «фьолькіше». Членом
ВМР могли бути будь-яка дівчина або юнак німецької крові віком від 16 до
19 років. У спеціальному пункті 2 підкреслювалося, що «прийом євреїв не-
можливий» (Див. додаток IV).

Осередок Грубера спочатку орендував собі окремий будинок. Річ у тому,
що, на відміну від «Юнгштурму Адольфа Гітлера», члени ВМР зроби-
ли вступний внесок 50 пфенінгів та щомісячну платню 65 пфенінгів. При
чому боржники безжально виключались. Курт Грубер активно встановлював
зв’язки з  іншими молодіжними праворадикальними спілками та вербував
нових прихильників. Уже в  1924  р. осередки організації Грубера виникли
в Баварії, Саксонії та Пруссії. Його прибічники носили коричневі сорочки,
нарукавні пов’язки зі свастикою, відверто визнавали Адольфа Гітлера влас-
ним керманичем. Лише в м. Плауені до лав ВМР записалося 2 400 чоловік [5].

Діяльність юного саксонця не залишилась поза увагою нацистсько-
го керівництва. У  травні 1924  р. Г. А. Ленк призначив Грубера керівником
регіональної організації ВМР у  Саксонії. Уже в  липні того  ж року Грубер
провів у передмісті Плауена перший загальнонімецький пленум молодіжних
підрозділів «фьолькіше». На успіхи і  діяльність нового молодіжного ліде-
ра звернув згодом увагу і Адольф Гітлер. Спочатку в жовтні 1925 р. Грубер
отримав, вже від фюрера, призначення на посаду вождя нацистської молоді
на теренах Саксонії. Після цього 21-річний Курт Грубер значно розширив
межі власної діяльності і прийнявся за створення мережі регіональних спі-
лок ВМР уже в Рейнланді, Франконії та Пфальці. Безапеляційно виконуючи
всі накази фюрера, майже не отримуючи грошей з партійної каси НСДАП –​
існуючи за рахунок внесків приватних осіб, організація Грубера здавалася

65

зразковою в очах Гітлера, який у цей час займався побудовою партії та за-
кріпленням власних керівних позицій.

Для того щоб продемонструвати згуртованість лав оновленої НСДАП, фю-
рер 3–4 липня 1926 р. провів у м. Веймарі (столиця Тюрингії – О​ . Д.) другий
партійний з’їзд. Річ у тому, що Тюрингія належала до тих небагатьох земель
Німеччини, де Гітлеру не заборонили виступати публічно. У програмній про-
мові на з’їзді фюрер виголосив тезу про «необхідність перетягти німецьку
молодь на бік НСДАП». Одночасно під час цього партійного форуму відбува-
лося об’єднання трьох спілок: ВМР, «Дойче вернгенду» та «Спілки німець-
кої робітничої молоді» в єдину організацію, яка, за пропозицією гауляйтера
Франконії Юліуса Штрейхера, отримала нову назву «Гітлерюгенд – ​Спілка
німецької робітничої молоді» – і була офіційно визнана єдиною молодіжною
організацією НСДАП. За основу нової організації взяли статут ВМР (Див.
додаток IV). За рекомендацією Гітлера лідером «Гітлерюгенду» було призна-
чено саме Курта Грубера, який отримав титул «рейхсюгендфюрера», посаду
референта фюрера з молодіжних питань і ввійшов до складу «імперського
керівництва НСДАП».

Новопризначений молодіжний «рейхсфюрер» не поспішав пере-
водити власні штабні структури із Саксонії до «столиці нацистського
руху»  – Мюнхена. В  рідному місті Плауені Грубер створив керівний штаб
«Гітлерюгенду». Він швидко організував управління молодіжної спілки
НСДАП, до складу якого входило 14 відділів, що займалися питаннями про-
паганди, виховання, фізичної культури і т.п.

Тут же Грубер друкував власний журнал і газету «Гітлерюгендцайтунг»,
створив кінопрокатну службу «Гітлерюгенду» тощо. За його пропозицією
в  «Гітлерюгенді» була використана вже апробована у  ВМР жорстка ієрар-
хічна та організаційна структура, за якою кожна земля (територіальна оди-
ниця у Веймарській Німеччині – О​ . Д.) була розділена на округи, округи – ​на
області, області – н​ а осередки. Керівники всіх рангів у  «Гітлерюгенді» не
обиралися, а призначалися.

66

Проте навіть залишившись у  Плауені, Курт Грубер не зміг уникнути
впливу всебічної централізації структур у нацистській партії. Із майже неза-
лежного молодіжного ватажка він поступово перетворився в типового пар-
тійного функціонера, а «Гітлерюгенд» влився в систему НСДАП. Офіційне
підпорядкування «Гітлерюгенду» партії відбулося вже восени 1926 р. 1 ли-
стопада 1926 р. фюрер призначив керівником СА колишнього армійського ка-
пітана Франца Фелікса Пфеффер фон Саломона. Під час цього призначення
Саломон отримав право розпоряджатися і «Гітлерюгендом».

На початку грудня 1926  р. відбулася перша зустріч керманича штур-
мових підрозділів з  керівництвом «Гітлерюгенду». Із самого почат-
ку Пфеффер  фон  Саломон зумів налагодити дружні стосунки з  Куртом
Грубером. Вони разом окреслили форму взаємовідносин між НСДАП
і  «Гітлерюгендом» – ​члени молодіжної організації, які досягли 18-річного
віку, повинні були вступати до лав НСДАП. Втрата партійного квитка ав-
томатично тягнула за собою і  вигнання з  лав «Гітлерюгенду»  [6]. Через
рік вийшла ще одна груднева постанова фюрера, згідно з  якою члени
«Гітлерюгенду», які досягли 18-річного віку, повинні були вступати також
і до лав СА. Керівники молодіжної спілки, починаючи з ватажка місцевого
осередку і вище, призначалися на посаду лише за письмової згоди відповід-
ного рангу керівника НСДАП. Для проведення будь-яких суспільних заходів
«Гітлерюгенд» мав отримати згоду партійного керівництва.

Як і  в  НСДАП, структура і  взаємовідносини в  системі «Гітлерюгенду»
розбудовувалися на підставі «фюрер-принципу», на безумовному централіз-
мі, безперечному підкоренню волі фюрера, на жорсткій ієрархічній струк-
турі. НСДАП уже в  1926  р. отримала контроль над власною молодіжною
спілкою. Ця залежність «Гітлерюгенду» від наказів партапарату згодом ста-
не специфічною рисою цієї спілки. Саме цим вона буде досить різко відріз-
нятись від будь-яких інших молодіжних спілок Веймарської доби, опріч мо-
лодіжних структур Комуністичної партії Німеччини.

67

Одночасно авторитарні тенденції, притаманні стилю інших націоналі-
стичних організацій, ставка на «сильну особистість» досягли і  в  НСДАП,
і в «Гітлерюгенді» крайнього ступеню.

У  цей час і  партійні бонзи, і  деякі регіональні керівники штурмових
підрозділів досить негативно оцінювали діяльність «Гітлерюгенду», навіть
вважали його варіантом «звичайної дитячої організації». Між тим, дружні
стосунки між головою СА і «рейхсфюрером» досить чітко визначили межу
їхньої спільної діяльності. Так, у першій сумісній публічній акції – 1​  травня
1927 р. – в​  Плауені під час зльоту «Гітлерюгенду» у факельній маніфестації
брали участь і колони бійців з СА. У серпні того ж року 300 представників
молодіжної спілки пройшли парадним маршем перед делегатами ІІІ з’їзду
НСДАП у  Нюрнберзі. Саме тоді розчулений Гітлер особисто звернувся до
Курта Грубера, привітавши його за «нечуваний патріотизм» [7].

Скориставшись моментом, Грубер заявив фюреру про те, що обов’язковий
вступ до НСДАП після 18 років викликає проблему «дефіциту кадрів», затри-
мує зростання впливу нацистського молодіжного руху. І Гітлер, і  керівник
СА Пфеффер фон Саломон були готові до компромісу – в​ же в жовтні 1927 р.
вийшла директивна постанова верховного штабу «штурмових загонів», від-
повідно до якої «юнаки, задіяні на керівних посадах у Гітлерюгенді», звіль-
нялися від переведення до СА по досягненню останніми 18-річного віку.
Тобто з перманентною втратою найкращих кадрів було покінчено.

Після цього перед К. Грубером ніби знову відкрилась перспектива авто-
номної молодіжної діяльності в межах НСДАП. Згодом «рейхсфюрер» Грубер
про цей час написав: «Найгірший період закінчився. Прийшла пора здійсни-
ти давні мрії. Молоді люди працювали. Вони бажали, щоб «Гітлерюгенд»
мав власне обличчя. Їхні зусилля не були марними. Нескінченні марширу-
вання разом з СА і партійцями відійшли в минуле. Молодь почала сама ор-
ганізовувати власне дозвілля» [8].

Саме у другій половині 20-х рр. минулого століття нацистські молодіж-
ні осередки відверто копіюють форми роботи в інших буржуазних та робіт-
ничих молодіжних організаціях. До них відносяться різноманітні спортивні

68

заходи, туристичні походи, навіть поїздки за кордон до осередків німець-
ких меншин. При цьому необхідність інтенсивної співпраці з  німецькими
меншинами за кордоном постійно обґрунтовувалася потребами якнайкра-
щого усвідомлення німецьким населенням власних «природних кордонів».
Закріплюючи зв’язки із закордонною діаспорою, нацисти свідомо розхиту-
вали Версальсько-Вашингтонську систему міжнародних відносин, яка, на їх
думку, заважала утворенню держави «всіх німців» у центрі Європи [9].

Однак при цьому не слід забувати і про те, що «Гітлерюгенд» одночас-
но використовувався фюрером як засіб потужної пропагандистської зброї.
Молоді функціонери з  «Гітлерюгенду» і  надалі брали участь у  вуличних
процесіях СА та СС, збирали пожертви, розповсюджували пропагандистські
матеріали, допомагали наглядати за порядком під час заходів НСДАП тощо.

Копіюючи так званих «старших товаришів» з НСДАП, керівництво мо-
лодіжної організації партії різноманітними засобами намагалось зацікавити
населення Веймарської Німеччини. Так, 18 листопада 1928 р. Грубер санк-
ціонував проведення в передмісті Плауена «рейхсаппеля» (зльоту) – т​ ріум-
фального зібрання всіх власних сил заради демонстрації почуття приналеж-
ності до німецької національної спільноти та «внутрішньої солідарності»
в лавах «Гітлерюгенду».

Наприкінці грудня 1928  р. еліта молодіжної спілки НСДАП знову була
запрошена «рейхсфюрером» на нараду з  приводу необхідності реформу-
вання оргструктури цього союзу. У  програмній промові Грубера була до-
сить образна характеристика молодіжного підрозділу НСДАП: «Сутність
«Гітлерюгенду» не є політичним військовим об’єднанням або антисемітсь-
кою спілкою скаутів. «Гітлерюгенд» – ​це новий молодіжний рух справжніх
німецьких соціалістів-революціонерів з народних мас, доля яких нерозривно
пов’язана з долею нашої нації» [10]. Річ у тому, що для того, щоб втримати
радикально налаштовану молодь у власних лавах, керівництво НСДАП у цей
час широко використовувало антикапіталістичну, революційну фразеологію.

В умовах конкуренції за потенційний електорат до складу «Гітлерюгенду»
були включені так звані «молодіжні» підрозділи для дітей віком з 10 до 14

69

Заклик гауляйтера Нижньої Саксонії до німецької молоді, 1927 р.:  
«Вступайте до Спілки молоді Адольфа Гітлера»

років: «Юнгфольк» («Молодий народ» – О​ . Д.) для хлопців і  «сестринські
громади» для дівчат. Метою нових складових частин «Гітлерюгенду» було
«виховання расової самосвідомості молодих німців через спільну роботу, по-
дорожі, ігри та фізичні вправи» [11].

У  травні 1929  р. був прийнятий новий статут «Гітлерюгенду», пункт  2
якого наголошував, що «цей союз вище будь-якого так званого «молодіжного
руху», тому що він стоїть на позиціях німецького ідеалізму, німецьких куль-
турних цінностей та усвідомлення арійцями «своєї індивідуальності»  [12].
У цілому, у цей час «Гітлерюгенд» залишався слухняним знаряддям керів-
ництва НСДАП, постійно і  справно брав участь у  будь-яких кампаніях

70

нацистської партії. Гарні зв’язки налагодили функціонери молодіжної спіл-
ки з австрійськими і польськими однодумцями. Але фюреру цього було вже
замало.

Невдоволення Адольфа Гітлера результатами діяльності Курта Грубера
було пов’язане з  малою чисельністю союзу під час «великої депресії». Як
відомо, в 1929–1933 рр. тривала світова економічна криза. Серед інших країн
світу Німеччина постраждала чи не найбільше. Саме в Німеччині економічна
криза охопила як старі, так і нові галузі промисловості, злилася з аграрною
кризою, яка продовжувалася вже кілька років, і в результаті загострення про-
блеми ринків перетворилася в усеохопну кризу торгівлі та фінансів.

За цих обставин відбулось колосальне загострення соціальних протиріч
і пожвавлення політичної боротьби та поляризації сил у німецькому суспіль-
стві. «Велика депресія» 1929–1933 рр. значною мірою загострила і соціальні
проблеми молоді. Дуже різко зросла кількість людей без місця роботи. До
1931 р. кількість безробітних з числа молоді (віком до 25 років – ​О. Д.) пере-
вищила 1 200 тис. чоловік. До того ж, надзвичайні декрети уряду від 26 лип-
ня 1930 р. і від 5 червня 1931 р. виключили зі списків на отримання грошо-
вої допомоги безробітним спочатку осіб віком до 17 років, а згодом – ​до 21
року, якщо вони вже мали членів родини, які теж отримували цю соціальну
допомогу [13].

Суспільство Веймарської Німеччини було розколотим, і  не лише через
класові чи конфесійні суперечки. Велику роль відігравали також конфлікти
між поколіннями. Коли йдеться про вікові групи, слід відзначити лакуни, що
виникли унаслідок війни 1914–1918 рр. Непропорційно представленими ви-
явились старші та молодші покоління, що дуже негативно впливало на ринок
праці доби Веймару. У  Веймарській державі працездатного віку досягли й
ті, що народились напередодні Першої світової війни – у​  роки з надвисокою
народжуваністю. Робочих місць, які б дали можливість молоді Німеччини за-
робити бодай на хліб, не вистачало. Унаслідок цього, задовго до світової еко-
номічної кризи 1929–1933 рр., безробіття перетворилось на повсякденне яви-
ще. У безробітної молоді, на відміну від «старших товаришів», практично не

71

було життєвого досвіду так званого «нормального часу». Той, чиє дитинство
прийшлось на воєнну добу, отримав свій першій соціальний досвід у роки ін-
фляції, коли загальним правилом було якнайшвидше витратити гроші, доки
вони ще не знецінились. Для інших трудова діяльність розпочалась вже після
1923 р., у добу відносної стабільності – ​період «дива рентної марки», коли
вдалось, завдяки грошовій реформі рейхсканцлера Густава Штреземана,
зупинити падіння національної валюти без допомоги іноземного капіталу.
Коли розпочалася «велика депресія», багато хто з них ще не закінчив навчан-
ня, й лише меншість мала змогу претендувати на виплати по безробіттю.

Невпевненість у  власному майбутньому саме у  середовищі робітничої
молоді виявила почуття приналежності до так званого «зайвого покоління».
Ті, хто пройшли крізь довоєнні роки та добу інфляції (1921–1923 рр.), ті,
хто довгий час перебували у  лавах безробітних, вже скептично ставились
до масових політичних організацій. Замість того, аби брати активну участь
у діяльності профспілок, робітничих партій, пролетарських осередків куль-
турно-спортивного профілю, безробітна пролетарська молодь з великих міст
часто-густо формувала так звані «дикі кліки» – ​угрупування протестного ха-
рактеру, які часто протиставляли себе закону.

Для молодих людей із буржуазних родин Веймарська доба також була
часом радикальної невпевненості, але вже з інших причин. У батьківських
маєтках вони не були готові до нових модернізаційних зрушень у  країні
(1919–1933 рр.). Зникнення старого монархічного устрою, доба гіперін-
фляції, труднощі «великої депресії» підірвали авторитет батьків. У новому,
республіканському устрої, юне покоління буржуазного табору продовжува-
ло пошук власного шляху. Роки Веймарської Республіки стали добою мо-
лодіжного бунту, апофеозом боротьби нового покоління німців, об’єднаних
у  чисельні союзи та товариства, що виступали як проти ритуалізованої
буржуазності батьківських родин, так і  проти зовнішньої «американізації»
повсякденності 20-х рр. ХХ ст. Повернення до природи, культи німецького
романтизму та побратимства отримали велике розповсюдження у молодіж-
ному середовищі саме Веймарської доби.

72

Найбільше від наслідків цієї дов-

гої кризи постраждав робітничий

клас, проте одночасно вона вразила

і селянство, і представників дрібної

та середньої буржуазії. Широкі кола

робітничого класу, непролетарсь-

ких груп трудящих, селянства й се-

реднього стану шукали вихід із усе

наростаючих труднощів, що тільки

зростали, втрачали віру в  дієздат-

ність Веймарської демократії.

Як не дивно, але в  цих умовах

соціал-революційні гасла Курта

Грубера швидко застаріли, і  вже

більше не відповідали потребам

часу. Поштова листівка доби «Третього рейху»

Так само, як НСДАП, що протягом 20-х  рр. ХХ  ст. претендувала на

політичну монополію в таборі «фьолькіше» і не йшла на довготривалі уго-

ди з будь-якими угрупованнями або партіями, «Гітлерюгенд» під проводом

Грубера недвозначно заявляв про власні наміри на монопольне керівництво

молодіжним рухом в  країні за умови повної інтеграції інших молодіжних

спілок.

Саме про це офіційно повідомив Курт Грубер у  статті «Місце і  роль

«Гітлерюгенду» в німецькому молодіжному русі», надрукованій у щорічни-

ку НСДАП за 1931 р. Зміст завдання цієї організації він вбачав у поширен-

ні нацистської ідеології у  молодіжному русі всієї країни. Досить відверто

при цьому «рейхсфюрер» заявив про те, що якщо за формами діяльності

нацистська молодіжна спілка суттєво не відрізняється від будь-яких інших

молодіжних спілок, то «за змістом власної діяльності стоїть вище всіх союзів

молоді, на зразок того, як НСДАП стоїть вище всіх партій» [14]. Однак це

була лише мрія.

73

Згідно з даними за 1930 р. до складу «Гітлерюгенду» входило 18 000 чо-
ловік, які працювали в 450 місцевих організаціях у 35 округах [15]. На той
час це було приблизно 0,2% від всієї німецької молоді. Саме тому фюрер,
якому на початку 30-х рр. ХХ ст., як ніколи раніше, необхідна була масова
підтримка виборців, пішов на кадрові зміни в керівництві «Гітлерюгенду».

74

НАРИС VII
Конкурування з «Гітлерюгендом» інших
молодіжних підрозділів НСДАП і прорив
до влади в союзі Бальдура фон Шираха
(1925–1931 рр.)

Із самого початку власної політичної біографії, за даними відомого ні-
мецького історика Вільгельма Мазера, Адольф Гітлер досить уміло маніпу-
лював такими негативними рисами своїх підлеглих, як здатність до інтриг,
кар’єризм, марнославство, кримінальні злочини тощо. Так, він наприклад
«полюбляв тактику, не вдаючись у подробиці, свідомо розпливчато окреслю-
вати повноваження та передавати їх особам, які один з одним змагалися» [1].
Саме тому, незважаючи на той факт, що ІІ з’їзд НСДАП визнав «Гітлерюгенд»
єдиною молодіжною організацією НСДАП, фюрер у другій половині 20-х рр.
ХХ  ст. схвалив створення ще кількох нацистських молодіжних інституцій,
які діяли цілком незалежно від Курта Грубера.

8  грудня 1925  р. два студенти-правознавці 20-річного віку Вільгельм
Темпель і  Гельмут Педліх заснували в  Мюнхені Націонал-соціалістичний
німецький студентський союз (НСНСтС – ​далі О. Д.). У першу чергу, нова
нацистська організація була зорієнтована на студентів, які поєднували на-
вчання та роботу, тобто для одночасної ідеологічної обробки і пролетаріату,
і вишівської молоді. По-друге, стратегічною метою новоствореної структури
було «проникнення в уже діючі студентські групи, для того щоб на основі
націонал-соціалістичного світогляду співпрацювати з ними в різних сферах
життя» [2]. Структурними підрозділами НСНСтС стали звичайні внутрішньо
вишівські навчальні групи – ​т.зв. «Хоргу» (від нім. «Hohschullgrupe» – ​О. Д.).
Розроблений «батьками-засновниками» статут НСНСтС передбачав як гру-
пове, так і  індивідуальне членство, спеціально була передбачена і  робота
в інших студентських об’єднаннях. За даними німецького вченого Вільгейма
Райха, в 1925 р. у Веймарській республіці до «осіб вільних професій та сту-
дентства належали 431 тис. чоловік» [3].

75

Звісно, що нацисти не були першою політичною партією, яка звернула
увагу на цю соціальну групу населення Німеччини. Так, реєстр студентсь-
кої преси часів Веймарської республіки (1919–1933 рр.) показує, наприклад,
наявність спеціальних видань Німецької народної партії, Німецької демо-
кратичної партії, соціал-демократів, німецьких націоналістів і  навіть пара-
мілітарного «Сталевого Шолому» [4]. Можливо, саме тому Адольф Гітлер,
в умовах переходу НСДАП до легальної боротьби за владу, наприкінці січня
1926  р. схвалив створення нацистського студентського союзу і  згодом, 20
лютого 1926 р., навіть санкціонував опублікування на шпальтах відродже-
ної «Фьолькішер Беобахтер» установчого маніфесту цієї організації (Див.
додаток V). Цей пробний заклик з  Мюнхена не залишився без відповіді.
Протягом 1926 р. на теренах Веймарської Німеччини вже нараховувалося 20
«Хоргу» із загальною кількістю в  300 членів  [5]. Відділення НСНСтС за-
працювали в Плауені та Берліні, Гейдельберзі та Франкфурті й у інших мі-
стах країни. Прийом до нацистського студентського союзу був закритий для
студентів-євреїв та іноземців. На відміну від інших студентських об’єднань
Веймарської республіки, які традиційно практикували широке самовряду-
вання, НСНСтС базував свою діяльність на жорсткому «принципі фюрерст-
ва». Імперська штаб-квартира НСНСтС знаходилась у Лейпцизі, а першим
«рейхсфюрером» студентів, за згоди фюрера, було призначено Вільгельма
Темпеля.

Саме в  цей період – ​друга половина 20-х  рр. ХХ  ст. – ​користуючись
прихильністю окремих ректорів та традиційним для німецьких вишів пра-
воконсервативним світоглядом професорсько-викладацького складу, сту-
денти-члени НСНСтС починають активно проникати і  до органів загаль-
ноуніверситетського самоврядування. Так, у 1928 р. на виборах до органів
самоврядування у  вишах Ерлангена та Вюрцбурга нацисти отримали 20%
голосів [6]. Це було зумовлено, по-перше, тим, що на той час НСНСтС вже
був колективним членом Німецького студентського товариства і  нацистсь-
кі функціонери розподіляли нужденним матеріальну допомогу, яка надхо-
дила звідти; по-друге, слід враховувати і  досить специфічний соціальний

76

склад німецького студентства часів

Веймарської республіки. Згідно

з даними перепису за 1928 р., 46,2%

становили діти чиновників; 24,7% –​

торговців; 11,3% – с​ лужбовців;

2% – ​робітників [7].

Основними формами роботи

НСНСтС на цей час були: мітинги,

демонстрації, різноманітні парадні

заходи (вечори, збори, з’їзди тощо),

поширення листівок, розклеювання

плакатів і  т.п. 28–29  травня 1927  р.

в Лейпцизі пройшов перший імпер-

ський з’їзд «Хоргу» НСНСтС, на

який прибули делегації з  15  вишів

країни. 16–18  лютого 1928  р. «Німецький студент бореться за
у  тому  ж місці відбувався другий фюрера та свій народ»
імперський з’їзд нацистської сту-

дентської молоді, на якому було представлено вже 20 вишів Веймарської

Німеччини  [8]. Саме в  зимовий семестр 1927–1928  рр. НСНСтС провів

200 зборів, 50 мітингів, поширив 250 000 листівок [9].

Провідну роль у  пропаганді націонал-соціалістичних поглядів у  сере-

довищі німецького студентства відігравала періодична преса цього союзу.

Функціонери НСНСтС досить чітко враховували вікову психологію і настрої

читацької аудиторії, консерватизм поглядів і традиційні романтичні прагнен-

ня німецького студентства, постійно акцентуючи їх увагу на гаслі «Новий

час, нові символи, нові люди» [10].

3 грудня 1926 р. за редакцією Вільгельма Темпеля накладом у 500 при-

мірників видається перший друкований примірник НСНСтС – «​ Націонал-

соціалістичні листи вищої школи». 3 липня 1927 р. він же, за допомоги братів

Штрассер, видає щотижневу газету «Молодий революціонер» з  накладом

77

у 4 000 примірників. Опріч того, певну ставку було зроблено і на розвиток

регіональних видань власне «Хоргу» на місцях. Починаючи з  1928 р., ви-

ходять друком: в  столиці Веймарської Німеччини «Берлінський студентсь-

кий сигнал», в Дрездені «Прапор штурму», в Баварії «Німецька революція»

тощо [11].

У результаті на виборах до органів студентського самоврядування взимку

1928–1929 рр. НСНСтС отримав 15% всіх голосів [12], а члени нацистського

союзу Альфонс Вебер і Ебергард Мюллер навіть очолили Раду студентського

самоврядування вишів Мюнхена [13].

Наприкінці літнього семестру 1928  р. внаслідок внутрішньопартійних

інтриг, втративши довіру фюрера, Вільгельм Темпель зняв із себе обов’язки

голови НСНСтС під приводом того, що йому треба буде складати складні

випускні іспити. Згодом про його заслуги перед НСДАП згадають, і моло-

дого доктора юридичних наук В. Темпеля буде призначено рейхсфюрером

нацистського «Культурбунду».

20  липня 1928 р., за пря-

мою рекомендацією фюрера,

головою НСНСтС було обра-

но 21-річного студента-германі-

ста Мюнхенського університету

Бальдура Бенедикта  фон  Шираха.

В  опублікованих після Другої

світової війни мемуарах «Я вірив

Гітлеру»  фон  Ширах з  гордістю

згадував про те, що «це був пер-

ший і  останній раз, щоб націонал-

соціаліст через вибори потрапив

у вище партійне керівництво» [14].

Разом із тим, шлях партійно-

го функціонера не був призначе-

Бальдур фон Ширах ний Шираху з  колиски. Навпаки,

78

цей музично обдарований юнак був родом із багатої космополітичної ро-
дини. Мати Шираха – Е​ мма Міддельтон – б​ ула заможною американкою із
Філадельфії. Батько – К​ арл Бейм Норріс фон Ширах – т​ акож мав родинне аме-
риканське коріння. При цьому аристократичний титул родина Ширахів мала
ще з часів правління Марії Терезії Габсбург. Народився Бальдур фон Ширах
у 1907 р. у Берліні. У 1909 р., коли йому не виповнилося ще й 2-х років, його
родина переїхала до Веймара у зв’язку з тим, що батько, у минулому офіцер
Прусського королівського гвардійського кірасирського полку, отримав місце
директора місцевого королівського театру. Родина фон Ширахів не була при-
бічником авторитарного прусського виховання. Спочатку з  Бальдуром зай-
мались приватні вчителі вдома, а в 10-річному віці його влаштували в еліт-
ний інтернат – ​Лісову педагогічну школу в тюрінзькому місті Бад-Берка, де
працювали однодумці педагога-реформатора Германа Літца. Ці люди обрали
за мету прищепити вихованцям, віддаленим від «дурного впливу» великих
міст, самостійність і самопізнання у кращих традиціях руху «Вандерфогель»
(«Перелітні птахи» – н​ імецький варіант бой-скаутів – ​О. Д.). Згідно з вчен-
ням Літца, «виховання духу й тіла» рівноправно поєднувалося з «передаван-
ням знань». «Молодь керує молоддю», – ​ця ідея позаміської школи захопила
Шираха. Згодом вона стане і  його власним гаслом. Отримавши екстерном
атестат зрілості, 17-річний Бальдур фон Ширах вступив до лав «чорного рей-
хсверу» – у​   організацію «Громада зброєносців». У  цей час прикладом для
Бальдура став герой Першої світової війни Еріх Людендорф. Проте згодом
цю «дещо застарілу» політичну ікону затьмарив Адольф Гітлер. Уперше
Бальдур побачив фюрера в березні 1925 р., коли лідер НСДАП, звільнений
з Ландсберзького ув’язнення, відновив кар’єру мандрівного пропагандиста.
Ширах знаходився тоді серед «джур», що охороняли зал. Згодом він часто
згадував цей випадок: «Голос фюрера був надзвичайно глибоким і охриплим,
немов віолончель. Його акцент звучав своєрідно і  тим самим примушував
слухати» [15]. Відтоді Б. фон Ширах мав власного політичного кумира. Після

79

представлення фюреру, завдяки родинним зв’язкам батьків, Ширах навіть
написав про це оду:

«Твоє рукостискання і твій погляд
Примушують прискорити биття юних сердець.
В цю мить кипить життя мільйонів,
Віднині супроводжує нас, як промінь щастя
Гаряча клятва, що в наших серцях прозвучала:
Ми виправдаємо твою довіру…
Адже саме ти – ​майбутнє Німеччини» [16].
Для того щоб бути ближче до фюрера, Бальдур фон Ширах у 1927 р. пере-
селився до Мюнхена, де майже одночасно вступив до університету, НСДАП
і  СА. Отримавши партійний квиток «№ 17251», він почав вивчати історію
мистецтв та германістику і водночас працювати у студентських корпораціях
«фьолькіше». У цей час юнак, завдяки знайомству з особистим секретарем
фюрера Рудольфом Гессом, потрапив до «партійної канцелярії» і  відновив
особисті контакти з фюрером. Після того, як Ширах зумів організувати серію
виступів Гітлера перед студентами мюнхенських вишів, він отримав дорого-
цінну опіку фюрера. Завдяки їй Бальдур фон Ширах у 21-річному віці очолив
НСНСтС.
Новий студентський рейхсфюрер, м’язистий блондин з типовою «арійсь-
кою зовнішністю», прагнув максимально використати власну інституцію для
впливу на свідомість студентських мас у Веймарській республіці. Під його
проводом НСНСтС стало відверто расистською організацією всередині ні-
мецького студентства. Віднині змінилися й методи роботи НСНСтС, який:
• виступав з  вимогами скорочення надмірної кількості студентів на лек-
ціях (за  рахунок введення квоти на навчання студентів єврейського
походження);
• вимагав звільнення професорів-пацифістів;
• ініціював створення нових кафедр за такими напрямами, як расові до-
слідження та військова справа тощо.

80

Якщо шанобливе звертання до ректорів із закликом звільнити з  вишу
викладачів-євреїв ігнорувалося, то нацистський студентський союз прово-
кував бійки і  бойкот у  вишівських аудиторіях. Відтепер студенти-нацисти
«лютували у відношенні до колег і билися з опонентами не лише в пивних
закладах» [17].

Бальдур  фон  Ширах переніс штаб-квартиру союзу з  Лейпцига до
Мюнхена, ближче до партійної канцелярії фюрера – ​«Коричневого будинку»
НСДАП. За часів його керівництва соціал-революційна риторика поступово
відходить у минуле, журнал «Молодий революціонер» фон Ширах перейме-
нував спочатку в «Академічні вісті», а згодом, з 1932 р., у «Рух».

У 1929 р. він написав і видав книгу «Воля і шлях НСНСтС», зміст якої
можна звести до наступної тези – ​«у жодному разі не можна допустити, щоб
Націонал-соціалістичний студентський союз не зумів об’єднати сьогодніш-
ній людський матеріал німецького студентства і не використати його на благо
рейху. Воля до дії і до зброї повинні сьогодні воз’єднати всі активні елемен-
ти» [18]. У цей «бойовий час» Ширах безперестанку їздив країною, влашто-
вував різні акції та відкривав все нові і нові «Хоргу» у вишах Веймарської
Німеччини. Зусилля Бальдура фон Шираха не минули даремно.

З 1929 р. студенти-нацисти отримали більшість місць у рядах самовря-
дування, в університетах Ерлангена та Грайфсвальда [19]; а в 1930 р. – в​ же
в 7 вишах країни. За часів «великої депресії» відбувається і різке збільшен-
ня кількості членів нацистського студентського союзу: у 1926 р. – 300 осіб,
у 1931 р. – 34 000 [20].

Б.  фон  Ширах чітко бачив власну найближчу мету – ​завоювання вишів
для фюрера і НСДАП. Його майже не цікавила урядова політика стосовно
вищої освіти. Він безупинно організовував мітинги, роздруковував листівки,
проводив збори тощо. При цьому сам Ширах давно кинув власне навчання.
Мабуть, тому, що одного разу Гітлер промовив: «Ви вчитесь у  мене»  [21].
Для Шираха навчання давно було другорядною проблемою. Будь-яку опо-
зицію проти нього прикривала приязнь фюрера, який у  промові в  червні
1931 р., виступаючи перед функціонерами НСНСтС відверто заявив: «У нас

81

немає часу виховувати духовноосвічених лідерів, у зв’язку з тим, що ми має-
мо зараз неймовірне піднесення. Партайгеноссе Ширах зрозумів, що для нас
має виняткове значення великий масовий рух. Я всім власним авторитетом
підтримую Шираха. У  мене немає розумнішого і  вірнішого товариша, ніж
ця молода людина. Я скоріше дам розірвати себе на дрібні шматки, ніж кину
Шираха напризволяще» [21].

У  липні того  ж 1931  р. на студентському з’їзді у  м.  Грац представник
Шираха, член НСНСтС Вальтер Ліенау, був обраний головою Німецького со-
юзу студентів. Саме з цього часу НСНСтС, чия чисельність не сягала й 10%
від загальної кількості студентських громад, повністю домінував у представ-
ницьких молодіжних структурах вишів Веймарської Німеччини. Згодом цей
факт дав підставу Адольфу Гітлеру під час виборчої кампанії до рейхстагу
влітку 1932 р. голосно заявити: «Упевнений, освічені люди часто підтриму-
ють нас, згнітивши серце, з внутрішнім опором. Але все ж таки має місце
факт: інтелектуальний прошарок населення з  нами. Ідеологія націонал-со-
ціалізму примусила здригнутися не тільки пивні бари та масові арени, вона
також захопила і студентські аудиторії» [22]. У цей час вже відійшло в минуле
і умовне дистанціювання НСНСтС від власне НСДАП. «На початку 30-х рр.
у деяких вишах переважна більшість студентів була членами НСНСтС, СС
або СА і з гордістю носила на заняттях коричневу або чорну уніформу» [23].

Деякі сучасні німецькі дослідники, зокрема Міхаель Катер, вважають,
що саме студентство стало першою групою німецького населення, яка на
завершальній фазі існування Веймарської республіки (1930–1933 рр.) май-
же цілком потрапила під вплив нацистів. При цьому Кратер відстоює тезу
про те, що студенти Німеччини виявили схильність до нацизму виключно
через економічну кон’юнктуру або зміну свого соціального становища [24].
Насправді ж причини того, що більшість студентства схилилася до підтрим-
ки НСДАП вже на початку 30-х рр. ХХ ст., треба шукати не тільки в соціаль-
ній або економічній сферах, хоч і вони, безумовно, відіграли в цьому процесі
певну роль. До передумов, що полегшили успіх нацистів у середовищі ви-
щих навчальних закладів Веймарської Німеччини, можна віднести:

82

• корпоративну організацію студентського самоврядування (клуби, товари-
ства, ордени, спілки тощо);

• традиційно насаджувану у вишах елітарну самосвідомість – ​почуття ди-
станції між студентством та основною масою населення;

• відносно швидке зубожіння 2/3 студентства через занепад рівня життя
в період «великої депресії» 1929–1933 рр.;

• жорстку конкуренцію за робочі місця серед осіб з вищою освітою;
• «конфлікт поколінь» у Веймарській республіці;
• активну роль нацистських лідерів і, зокрема, Бальдура фон Шираха.

У результаті діяльності окремих членів НСНСтС (в основному майбут-
ніх педагогів за фахом – О​ . Д.) у  різних містах і  селах Німеччини напри-
кінці 20-х рр. ХХ ст. почали формуватися нацистські шкільні угруповання.
Перше з них було утворене навесні 1929 р. у «вотчині» Комуністичної партії
Німеччини – ​м.  Гамбург, де тоді зовсім не було осередків «Гітлерюгенду».
Саме це дало можливість тут, 17  листопада 1929 р., за згодою фюрера за-
снувати НСШС – Н​ аціонал-соціалістичний шкільний союз. Рейхсфюрером
нової інституції став 32-річний вихідець із прибалтійських німців доктор
Адріан Теодор  фон  Рентельн. Зоною дії нового молодіжного нацистського
об’єднання стали землі переважно Північної та Центральної Німеччини.
До НСШС входили школярі та школярки «нацистської орієнтації», а також
молоді вчителі. Основними формами роботи НСШС були різноманітні ди-
спути і  бесіди, організація турпоходів і  занять спортом, поширення листі-
вок і  нацистської періодики, збір пожертвувань та паради, виступи проти
«єврейських вчителів та адміністрації шкіл єврейського походження»  [25].
Взаємовідносини між лідером «Гітлерюгенду» Куртом Грубером і  главою
НСШС Адріаном фон Рентельном були досить напруженими, оскільки очо-
лювані ними організації конкурували між собою, ворогуючи через розподіл
нових потенційних членів.

Восени 1927 р. у Пруссії одночасно утворилося 5 нарізно діючих націо-
нал-соціалістичних товариств бойскаутів. Навесні 1928 р. вони були погли-
нуті «Гітлерюгендом». Спроба створити молодіжну нацистську організацію

83

серед учнів професійних шкіл, здійснена влітку 1929 р. Артуром Аксманном,
в основному провалилась, оскільки більшість осередків нового конкурента
«Гітлерюгенду» діяла лише на папері [26].

У  цей же час, формально підкорившись, а  насправді майже цілком ав-
тономно від «Гітлерюгенду», діяли осередки «Союзу німецьких дівчат»
(далі СНД – О. Д.). Перші дівочі об’єднання прихильниць НСДАП були
засновані в  липні 1927  р. в  м.  Плауен. Саме їх липневий випуск газети
«Гітлерюгендцайтунг» назвав «сестринськими громадами». З 1 липня 1929 р.
«сестринські громади» СНД було розподілено на 2 підгрупи: а) «молодшу» –​
від 9 до 15 років; б) «старшу» – ​від 15 до 21 років. Першою імперською го-
ловою «сестринських громад» була призначена Марта Ассман із Хемнітца.
Саме під її керівництвом члени СНД займались спортивними вправами,
вивчали домогосподарство і особливу увагу приділяли т. зв. «культурній ос-
віті» – ​вивчали основи німецької народної культури, краєзнавство, основні
положення нацистської ідеології. Крім цього, вони шили форму, прапори,
вимпели для СС і СА; розповсюджували листівки та періодику НСДАП; зби-
рали гроші для потреб партії; надавали медичну допомогу пораненим наци-
стам, які постраждали під час вуличних бійок. З СНД конкурували в цей час
так звані «дівочі групи» НСШС і «групи дівчат» при нацистському жіночому
ордені.

Незважаючи на постійне твердження фюрера, що «політика – с​ права чо-
ловіків», у структурі НСДАП з 1923 р. існувала й жіноча нацистська органі-
зація – Н​ імецький жіночий орден. ЇЇ заснувала Елізабет Цандер. У  1928  р.
Орден увійшов до складу НСДАП у якості філії нацистської партії. За дани-
ми поліції, чисельність членів Німецького жіночого ордену становила близь-
ко 4000 осіб.

У  Веймарській Німеччині цю інституцію вважали досить «дивною ор-
ганізацією», що проводила активну громадську кампанію за виключення жі-
нок із суспільно-громадського життя. Німецький жіночий орден перебував
на позиціях войовничого антисоціалізму, антифемінізму та антисемітизму.
До векторів практичної роботи членів організації можно віднести наступне:

84

• забезпечення роботи польових кухонь для підрозділів «штурмових
загонів»;

• постійна допомога у пропагандистських кампаніях;
• приховування від поліції зброї та амуніції загонів СА;
• медична допомога пораненим функціонерам із нацистської партії;
• участь у роботі інституції «Червона свастика» тощо.

На початку 1931  р. через фінансові причини та внутрішні інтриги
Німецький жіночий орден проголосив себе банкрутом. 6 липня 1931 р. за-
мість нього було засновано Націонал-соціалістичну жіночу організацію
(«NS-Frauenschaft»).

У межах структурної перебудови нацистського руху у політичну партію
«нового типу» навколо НСДАП утворювались мережеві організації для жі-
нок, школярів, студентів та багатьох
інших представників німецького су-
спільства. Були створені союзи для
державних службовців, адвокатів,
викладачів вишів, фермерів, спор-
тсменів, любителів хорового співу та
радіо, для поранених у роки Першої
світової війни (загалом понад 30
інституцій) – ​все для перманентної
роботи з окремими електоральними
групами, адже кожна з  організацій
займалась власним пропагандистсь-
ким напрямом. Особливий успіх
наприкінці 20-х  рр. ХХ  ст. нацисти
мали у нижніх прошарках середньо-
го класу, особливо серед ремісників,
власників крамниць та найманих
робітників. Фюрер особисто заохо-
чував створення подібної мережевої «Союз німецьких дівчат» як частина

«Гітлерюгенду»

85

структури навколо НСДАП. За його планом, всі вони повинні були у  май-
бутньому увійти до бази нацистської держави як «ембріон націонал-соціалі-
стичного нового порядку». За задумом нацистського керівництва, вже у най-
ближчій перспективі наявність подібних організацій забезпечувала НСДАП
можливість звертатись практично до всіх виборчих груп німецького суспіль-
ства. Це означало, що партія зможе легко розширити власні лави.

Під час «великої депресії», коли справи у нацистів пішли вгору, кар’єра
Курта Грубера підійшла до кінця. Річ у тому, що інтриги і боротьба за владу
в оргструктурах НСДАП ніколи не припинялися. Соціал-революціонери на
чолі з Отто Штрассером відкрито виступили проти фюрера і були виключені
з партії. Старший товариш Грубера, шеф СА Пффефер фон Саломон, п​ ісля
повстання берлінського гарнізону СА був знятий з посади. Новий лідер СА –​
Ернст Рьом – ​не мав бажання довго терпіти «самостійність» «Гітлерюгенду»,
і  фюрер наказом від 27  квітня 1931  р. виконав це бажання та  перевів усі
осередки «Гітлерюгенду» під контроль місцевих загонів СА. Грубера приму-
сили навіть перенести штаб-квартиру союзу з Плауена до Мюнхена. Однак
справа була не тільки в цьому. Малочисельність «Гітлерюгенду» більше не
задовольняла фюрера, адже навіть  берлінське відділення на січень 1931 р.
складалося лише з 1000 членів.

Отже, на початку 30-х рр. ХХ ст. пропаганда серед молоді здійснювала-
ся через систему створених НСДАП інституцій – «​ Гітлерюгенду», НСНСтС,
НСШС тощо. Усі вони нараховували понад 100 тис. чоловік, що становило
лише 1% від загальної кількості молоді Веймарської республіки [27]. І саме
це більше не влаштовувало Гітлера.

30  жовтня 1931  р. «Фьолькішер Беобахтер» (Центральний друкований
орган НСДАП – ​О. Д.) опублікувала наказ А. Гітлера, у якому зазначалося:

«1. У рамках вищого керівництва СА заснувати нову посаду рейхсюгенд-
фюрера (рейхсфюрера у справах молоді).

2. Рейхсфюрер підпорядковується безпосередньо шефу штаба СА.
Рейхсюгендфюрером я призначаю товариша по партії Бальдура фон Шираха.

86

3. До сфери роботи рейхсюгендфюрера належать:
а) НСНСтС;
б) «Гітлерюгенд»;
в) НСШС.
4. Рейхсюгендфюрер є референтом для всіх цих трьох організацій і від-
повідає у штабі вищого керівництва СА за всю молодіжну політику. Він несе
персональну відповідальність за всі організаційні проблеми в молодіжному
питанні. Його ранг дорівнює чину групенфюрера» [28].
Таким чином, починаючи з жовтня 1931 р., Бальдур фон Ширах коорди-
нував діяльність усіх молодіжних інституцій НСДАП.

87

НАРИС VIII Бальдур фон Ширах і поступова
уніфікація молодіжного руху Німеччини
за нацистським зразком

24-річний рейхсюгендфюрер НСДАП Бальдур  фон  Ширах обіцяв фю-
реру створити «наймогутніший молодіжний рух, що коли-небудь існу-
вав у  Німеччині». У  багатьох функціонерів нацистської партії це викли-
кало в  той час певний скепсис. Річ у  тому, що загалом наприкінці 1931  р.
в усіх нацистських молодіжних організаціях перебувало приблизно 100 000
членів [1] (а згідно з даними А. Кльонне, навіть 40 000 [2]), тоді як у структу-
рах КПН – 5​ 0 000; у СДПН – ​600 000; а в різноманітних християнських спіл-
ках – понад 1,5 млн членів [3]. До того ж, для деяких членів «Гітлерюгенду»
сама постать Шираха не зовсім відповідала мрії про ідеального лідера мо-
лодіжної спілки. Як згодом згадував його заступник Гартман Лаутербах,
«Бальдуру  фон  Шираху передувала «дурна» слава, він був аж «надто ба-
рон». І  аристократична приставка «фон», і  американське коріння роди-
ни – ​все це для нас було занадто»  [4]. Але  фон  Ширах вже тоді мав тісні
особисті стосунки з Гітлером, які ще потеплішали після того, як 31 березня
1932  р.  фон  Ширах одружився з  18-річною Генріеттою Гоффман, донькою
особистого фотографа фюрера. Саме цей брак остаточно ввів фон Шираха
в найближче коло поплічників Гітлера.

Прагнучи до влади над молодіжним рухом НСДАП, Ширах, отримавши
при цьому звання групенфюрера СА, сам все ж таки підпорядковувався на-
чальникові штабу штурмових підрозділів партії Ернсту Рьому. А це йому не
подобалося. У  відповідь на прохання власного протеже А. Гітлер у  травні
1932  р. призначив Шираха самостійним керівником молодіжного департа-
менту НСДАП, звільнивши «Гітлерюгенд» від опіки СА.

Зі зміною вищого керівництва в  «Гітлерюгенді» ситуація із подальшим
проникненням націонал-соціалістів до молодіжного руху Веймарської
Німеччини різко змінилася. 1932 р. став роком випробування організаційних

88

здібностей нового молодіжного лідера НСДАП, який розпочав тотальну
реорганізацію «Гітлерюгенду». Згодом він інколи публічно згадував, що
саме молодь, її «фізична енергія та забіякуватість надавали партії ту про-
бивну силу, якій передусім буржуазні партії не мали що протиставити рівне
за якістю» [5]. Отримавши у липні 1932 р. статус «наймолодшого депутата
рейхстагу», Ширах, використовуючи імунітет депутатської недоторканості
і можливість безкоштовних поїздок (за рахунок парламенту – ​О. Д.), постій-
но мандрував країною, беззупинно проводив збори, мітинги та маніфеста-
ції, створював нові осередки власного союзу. Протягом 1932 р. в Німеччині
з’явилося 900 нових підрозділів «Гітлерюгенду» [6].

Відтепер з моменту вступу до лав нацистської молодіжної організації юна-
ки поринали у  вир інтенсивної ідеологічної обробки. Бальдур  фон  Ширах
досить відверто написав у «Маніфесті до німецької молоді», що «якщо мо-
лода людина не завжди в  змозі пояснити мотивацію власної беззаперечної
відданості фюреру, то це притаманно молодому віку. Але коли будь-хто ста-
вить питання «Чому?», він завжди має зустрітися з  гаслом, з  яким молодь
прямує за фюрером: «Фюрер завжди правий! Наше життя за фюрера!»».
Згодом, філолог за освітою, Ширах навіть запровадить у повсякденну пра-
ктику «Гітлерюгенду» особливу «клятву на вірність фюреру». Після цього
жоден захід нацистської молодіжної спілки не проходив без її читання вго-
лос всіма присутніми: «Адольф Гітлер, ми віруємо в Тебе. Без Тебе ми були
одинаками. З Тобою ми народ. Ти дав нам велике благо нашої молодості – т​ о-
вариство. Ти поклав на нас завдання, відповідальність та обов’язок. Ти дав
нам власне ім’я, найбільш улюблене ім’я, яке тільки мала Німеччина. Ми
промовляємо його із пошаною, ми  називаємо його з  вірою та відданістю.
Ти маєш можливість довіряти нам, Адольфе Гітлер, фюрер і прапороносець.
Молодість – ​це Твоє ім’я, ім’я Твоє – ц​ е молодість. Ти і мільйони юних ніко-
ли не будуть розлучені» [7].

1932 р. також став роком досить швидкого зростання лав «Гітлерюгенду».
В умовах «великої депресії» нацисти кинули в молодіжні маси нові прива-
бливі гасла: «Роботи і  хлібу», «Кінець відсотковому рабству», «Рівність,

89

право та воля», «Захопимо місця своїх старих» тощо  [8]. Саме в  цей час
Б.  фон  Ширах здійснив і  організаційну перебудову нацистської молодіж-
ної спілки. Відтепер «Гітлерюгенд» складався з  4 підрозділів: власне
«Гітлерюгенд» – ю​ наки віком від 14 до 18 років; «Юнгфольк» – ​хлопці від 10
до 14 років; «Юнгемедельн» – ​дівчата від 10 до 14 років; «Спілка німецьких
дівчат» – д​ івчата від 14 до 18 років. Усі складові мали чітку ієрархічну вер-
тикальну структуру: області, округи, товариства тощо. Оновлена організа-
ція являла собою, у певному розумінні, піраміду підпорядкування. За зразок
була взята звичайна бойскаутська система управління. На чолі цієї піраміди
знаходилося Імперське керівництво у справах молоді НСДАП, представле-
не Б. фон Ширахом. Згодом воно матиме навіть окремі департаменти, чітко
пов’язані з окремими сферами молодіжної політики, – о​ світніх справ, туриз-
му, з питань уніформи та символіки, довійськова підготовка, фінансово-ад-
міністративна служба і т. ін.

Б. фон Ширах добре розумів значення уніформи для німецьких підлітків.
Ідея позакласового суспільства, як одна з провідних в ідеологічному фунда-
менті власне НСДАП, добре працювала і в свідомості членів «Гітлерюгенду».
Одягнуті в  уніформу члени молодіжної спілки були рівні між собою. І  не
мали значення відтепер їхній родинний стан чи соціальна приналежність. Те,
що уніформа була напіввійськовою (як і форма членів «штурмових загонів»
НСДАП, уніформа молодіжної спілки була списаною ще колоніальною
формою кайзерівської армії), сприяло полегшенню введення жорсткої дис-
ципліни. Новий «рейхсюгендфюрер» ввів у широкий обіг систему нагород
і відзнак (шеврони, аксельбанти, різнокольорові шнури, нарукавні пов’язки
тощо); нову символіку спілки, в основі якої був давньоскандинавський ал-
фавіт Футарк, а  руна «Sowelu» – «​ Велика руна перемоги» – ​просто стала
символікою всього «Гітлерюгенду»; для підготовки функціонерів нижньо-
го і  середнього прошарків була створена система «шкіл Адольфа Гітлера»
(до 1933 р. – п​ онад 50 [9]). Не залишив поза увагою Б. фон Ширах і природнє
тяжіння підлітків до зброї. Віднині кожен член «Гітлерюгенду» мав на ліво-
му стегні так званий «Fahrtenmesser» – «​ похідний ніж» з лезом до 14 см, що

90

став і  частиною уніформи, і  пред-

метом зовнішнього антуражу. Саме

за ініціативою фон  Шираха був

прийнятий офіційний гімн союзу

на слова баварського вчителя Ганса

Баума з  дещо пророчою назвою

«Здригаються старі кістки» (Див.

додаток ХІV).

Досить буденним явищем для

цього часу було тотальне копію-

вання нацистськими молодіжни-

ми підрозділами методів роботи

в  бойскаутських або комсомольсь-

ких підрозділах КПН. Наприклад,

туристичні подорожі, організація

таборів неподалік від населених Заклик до німецької молоді:  
пунктів, спортивні змагання з орієн- «Ми йдемо у марші  
тування, відкриття курсів «моло- Адольфа Гітлера!»

дих пролетарських собкорів» тощо.

Широко використовувалася антикапіталістична фразеологія, йшла постійна

маскувальна робота під «товариша» всіх робітників. Окреслюючи мету без-

посередньо «Гітлерюгенду», Б. фон Ширах писав: «Він має завдання ство-

рити для молодих робітників на виробництві дійсно бойову програму дій,

яку ніхто не буде в змозі пересилити в сенсі соціалістичної яскравості» [10].

І «рейхсюгендфюрер», і його оточення на початку 30-х рр. ХХ ст. працю-

вали згідно з чотирма провідними векторами діяльності «Гітлерюгенду», які

вперше були надруковані в «Гітлерюгендцайтунг» ще в 1930 р.:

«1. Щільне співробітництво всіх молодих товаришів по роботі, безпере-

станне роз’яснення їм їхнього стану та нашої спільної мети для того, щоб

вже готова до боротьби молодь відокремилася від загальної ледачої маси,

яку, однак, бажано залучати до співробітництва.

91

2. Невтомна боротьба проти задубілих фабзавкомів та профспілок.
3. Створення співтовариств молодих селян у кожному селі та інтенсив-
не роз’яснення їм необхідності їхньої боротьби як захисників рідної землі й
рідної оселі від системи податкового здирства та експлуатації з боку збирачів
репараційної данини, а також їхньої боротьби проти антинародних великих
аграріїв.
4. Створення осередків молодих аграрних робітників при кожному
маєтку» [11].
У період останніх років існування Веймарської республіки – ч​ ас довго-
тривалих економічних труднощів та політичних заворушень – с​ аме мережа
«Гітлерюгенду» стала для багатьох німецьких юнаків та дівчат свого роду
опозиційною схованкою від батьків та вчителів, від повсякденності, від про-
блем навколишнього світу.

А. Гітлер та його «вихованці»
(фотографія з альбому «Молодь довкола Гітлера»)

92

Наприклад, члени нацистської

молодіжної спілки активно брали

участь у  різноманітних виборчих

перегонах. Вони розповсюджува-

ли листівки та брошури, розклею-

вали плакати і  малювали на стінах

будинків пропагандистські гасла.

Часто-густо участь у вуличній агіта-

ційній пропаганді закінчувалася

бійками із політичними супротив-

никами. З  1931  р. до кінця січня

1933  р. в  сутичках при виконанні

«службового обов’язку заради фю-

рера» було вбито понад 20 членів

«Гітлерюгенду» [12].

У майбутньому жити для Гітлера «Молодь на службі фюрера:  
і бути готовим до смерті або вбивати Усі десятирічні, вступайте  
заради фюрера стане принциповою
до «Гітлерюгенду»»

позицією цілої генерації німців.

Організаційні реформи та активна діяльність Шираха крок за кроком

залучали молодь до особового складу «Гітлерюгенду». Проте при цьому

нацистська молодіжна спілка продовжувала залишатися однією з багатьох.

Восени 1932 р. Б. фон Ширах вирішив продемонструвати особисто фюреру

власні успіхи у справі мобілізації молодіжних мас.

За згоди фюрера він призначив на 1  жовтня 1932  р. з’їзд молоді рей-

ху в  м.  Потсдам. Попередня оргробота принесла свої плоди – в​ ідбув-

ся свого роду «потсдамський марш». З  усіх куточків Німеччини члени

«Гітлерюгенду» вирушили в  колишню столицю прусських курфюрстів –​

Потсдам. 1–2 жовтня 1932 р. з великою помпою там пройшов загальноімпер-

ський зліт «Гітлерюгенду», на який прибуло 70 тис. молодих людей [13] (а за

деякими даними – п​ онад 100 тис. [14]).

93

2 жовтня 1932 р. після параду, що

тривав 7 годин, із промовою перед

молоддю виступив Гітлер, який без-

апеляційно запропонував присутнім

стати паладинами ідеї створення но-

вої «народової спільноти». Фюрер

заявив про те, що «у багатьох з вас

батьки втратили роботу, а ви самі й

гадки не маєте, що чекає на вас і на

ваші родини найближчим часом. Ви

повинні бути вище за фахові та со-

ціальні відмінності, що розділяють

вас сьогодні. Ви повинні шукати

і  знайти шлях до німецької спіль-

ноти. Ви маєте берегти й охороняти

«Перший націонал-соціалістичний її. Передусім ви маєте навчитися
з’їзд молоді у Потсдамі   відчувати себе німцями. Націонал-
(1–2 жовтня 1932 р.)» соціалістичний молодіжний рух має

служити не партії, а на благо всього

німецького народу. Сам молодіжний рух коли-небудь має стати Німеччиною.

Підтвердженням цього має служити загальна готовність до офіри німецької

молоді в ім’я ідеї націонал-соціалізму. Хтось може посміхатися або іроніз-

увати, але прийде час, і ви будете майбутнім Німеччини» [15].

«Потсдамський марш» закріпив позиції Б. фон Шираха в еліті НСДАП.

На початку 1933  р. до особового складу «Гітлерюгенду» входило вже

300 000 юнаків та дівчат [16].

Призначення Паулем  фон  Гінденбургом Адольфа Гітлера на посаду

рейхсканцлера 30  січня 1933 р., а  згодом закон «Щодо надання уряду «на-

ціональної концентрації» надзвичайних повноважень» від 24 березня 1933 р.

поклали край існуванню веймарської демократії.

94

В умовах генези «Третього рейху» розширилися й завдання нацистського
молодіжного руху. Відтепер це було:

а)  прагнення до виховання всієї німецької молоді згідно з  ідеологією
НСДАП;

б) тотальна підготовка молоді до «боротьби за волю»;
в) виховання майбутніх партійних кадрів.
Прорив НСДАП до важелів державної влади мав наслідком і зміну пріо-
ритетної мети Б. фон Шираха. Уже 30 січня 1933 р. Ширах публічно заявив
про те, що «відтепер «Гітлерюгенд» прагне стати єдиною організацією ні-
мецької молоді».
Також було проголошено, що «Гітлерюгенд» бере під власний контроль
всі сфери життя молодих німців: ідейно-політичні, профспілкові, соціальні,
культурні, оздоровчі тощо, під гаслом «Молодь має керувати молоддю» [17].
Тому з  початку 1933  р. в  Німеччині була розгорнута пропагандистсь-
ка кампанія з  поглинання інших молодіжних спілок, організацій і  груп
«Гітлерюгендом». У  цей час в  організації Шираха ще були впливові кон-
куренти у  сфері молодіжної політики. Це і  молодіжні підрозділи впливо-
вих політичних партій, зокрема КПН, СДПН, НННП; молодіжні відділен-
ня профспілок; різноманітні конфесійні об’єднання; бойскаутські групи;
спортивно-туристичні організації. Більша частина їх була сконцентрована
в «Імперському комітеті німецького молодіжного руху». Тут було представ-
лено 117 молодіжних структур із загальною кількістю членів понад 5 млн.
чоловік. На думку лідера НСДАП, молодіжний рух Німеччини зубожів саме
через наявність течій, організаційних форм та керівних інстанцій. Подібний
«хаос» мав подолати саме «Гітлерюгенд».
5 квітня 1933 р. 50 членів нацистської молодіжної спілки під керівницт-
вом помічника Б. фон Шираха Карла Наберсберга захопили берлінське бюро
Імперського комітету німецького молодіжного руху (далі ІКНМР – О. Д.),
а «рейхсюгендфюрер» узурпував собі його функції. Колишній голова ІКНМР
генерал К. Фогт не без коливань передав цю посаду Бальдуру фон Шираху,
який майже одразу виключив зі складу Імперського комітету німецького

95

молодіжного руху єврейські молодіжні організації. Захоплені документи
і службова картотека комітету в подальшому допомогли нацистам у справі
поглинання й уніфікації німецького молодіжного руху на теренах «Третього
рейху». У 1933 р. до складу ІКНМР входило 117 молодіжних союзів загаль-
ною чисельністю 5 000 000 осіб. 10 квітня 1933 р. інший загін «Гітлерюгенду»
захопив офіс Імперської спілки німецьких молодіжних готелів.

Заборона у лютому 1933 р. КПН, у травні 1933 р. – ​Об’єднання вільних
німецьких профспілок, у червні-липні «саморозпуск» всіх політичних пар-
тій, окрім НСДАП, автоматично ліквідували і їхні молодіжні організації. Так,
у березні 1933 р. були ліквідовані 15 комуністичних молодіжних інституцій.
22 липня 1933 р. був розпущений ІКНМР. Усе майно ліквідованих організа-
цій прибрав до себе «Гітлерюгенд».

Праворадикальні спілки молоді, наприклад, «Союз Бісмарка», «Союз
Гінденбурга», «Великонімецький союз», врешті-решт вже влітку 1933  р.
були або розпущені, або включені до складу «Гітлерюгенду».

Канцлер «Третього рейху» Адольф Гітлер вітав діяльність Б. фон Шираха.
17 липня 1933 р. він підписав розпорядження, згідно з яким «у складі дер-
жавної структури рейху засновано посаду керівника молоді Німецької імпе-
рії. Керівником молоді Німецької імперії призначити «рейхсюгендфюрера»
НСДАП Бальдура фон Шираха» [18].

Наступним кроком Шираха у  справі уніфікації молодіжного руху
Німеччини за нацистським зразком стало поступове скасування діяльно-
сті конфесійних молодіжних об’єднань. Спочатку йшлося про молодіжні
структури протестантського напряму. У межах державної політики уніфіка-
ції Адольф Гітлер прагнув зібрати всіх німецьких протестантів в  єдину
Імперську церкву. З  цією метою члена НСДАП пастора Людвіга Меллера
було призначено фюрером на посаду Імперського єпископа. Новий єпископ
у  грудні 1933  р. підписав з  Б.  фон  Ширахом угоду, за якою євангелістські
молодіжні спілки увійшли до складу «Гітлерюгенду». До березня 1934 р. вже
70% членів структур євангелічної молоді були у складі «Гітлерюгенду» [19].
Цього ж року були розпущені й численні спілки слідопитів.

96

Наступного року в  основно-

му була завершена інтеграція мо-

лодіжних спортивних об’єднань

до «Гітлерюгенду». Останні були

змушені піти на об’єднання зі

спілкою Б.  фон  Шираха, оскільки

остання отримала від фюрера мо-

нополію на спортивну роботу серед

молоді  [20]. Уже до кінця 1935  р.

націонал-­соціалістична молодіжна

орган­ і­зація не мала жодних серй-

озних конкурентів, окрім католи-

цьких молодіжних спілок. Останні

автономно проіснували до 1938  р.

внаслідок підписаного 20  липня Подарунок від фюрера  
1933 р. Імперського конкордату між першокласнику

Ватиканом і  нацистським урядом.

Але й конкордат не став надійним захистом для католицьких молодіжних

об’єднань. Поступово, під перманентним тиском з  боку держави і  струк-

тур фон Шираха, вони були змушені підкоритися вимогам нацистів і також

брали участь у заходах «Гітлерюгенду» [21].

Нацистські заходи з реформування сталої за часів існування Веймарської

республіки системи молодіжних організацій мали наслідком лавиноподібне

зростання кількості членів власне «Гітлерюгенду». Якщо в 1933 р. в ньому

було вже 2,3 млн., у 1934 – 3,6 млн. то в 1935 – 5,4 млн. членів [22].

Безумовно, що керування подібною масовою структурою вимагало упо-

рядкування внутрішньої організації нацистської молодіжної спілки. У 1933–

1934  рр. Б.  фон  Ширах провів кампанію з  реформування «Гітлерюгенду».

Під час її проведення залишилася без змін вікова й статева структура союзу.

Як і раніше, підлітки віком 10–14 років входили у «Юнгфольк»; 14–18 ро-

ків – у​   «Гітлерюгенд»; дівчата віком 10–14 років – ​у  «Юнгмедель»; 14–18

97

років – у​   «Спілку німецьких дівчат». Крім того, були засновані нові мо-
лодіжні організації. Відтепер хлопці з 6 до 10 років входили до учнівської
організації «Пімпф», а дівчата з 17 до 21 року – ​до об’єднання «Віра та кра-
са». Під час цієї кампанії був встановлений новий територіальний розподіл
«Гітлерюгенду» на регіональні, обласні, районні, комунальні та квартальні
організації. Уся територія «Третього рейху» була розподілена на 5 регіонів:
південь, північ, схід, захід та центр. Кожен з цих регіонів включав в себе 6–8
земель («гебіт» – О​ . Д.). в  кожній області знаходилося по декілька загонів
«Гітлерюгенду», «Юнгфольк», «Юнгмедель», «Спілки німецьких дівчат».
Загалом було 42 області і 223 загони [23].

Кожен загін («Bann») включав в  себе 5 підрозділів («Unterbannе»), ко-
жен підрозділ – ​3 дружини («Gefolgschaft»), кожна дружина – ​3 відділення
(«Schar»), кожне відділення – 3​ ланки («Kameradschaft»). Одночасно була
визначена й чисельність складових нової структури: ланка – ​10–15 чоловік;
відділення – 4​ 0; дружина – 1​ 50; підрозділ – 6​ 00  [24]. Також у  1934  р. було
сформовано під проводом Б. фон Шираха щось на зразок Корпусу керівників
«Гітлерюгенду», до складу якого входили керівники всіх рангів, починаючи
від командира загону.

Також у  1934  р. було продовжено формування мережевої системи під-
готовки нацистських молодіжних лідерів, яка випустила у  тому  ж році
37 000  «фюрерів» молоді різного рангу  [25]. Для забезпечення процесу
уніфікованого виховання молоді були введені в повсякденний обіг членські
книжки «Гітлерюгенду». Саме в них відмічали виконання спортивних нор-
мативів, виконання завдань зі «світоглядного виховання» тощо.

Прагнення лідерів «Гітлерюгенду» до монополії у  сфері молодіжної
політики «Третього рейху» наштовхнулося на протидію і конкуренцію з боку
інших складових нацистського режиму. Так, проти безмежного розширення
повноважень «Гітлерюгенду» виступали представники міністерств науки,
освіти і виховання; економіки і навіть внутрішніх справ [26]. Їхня протидія
трохи затримала прийняття спеціального закону щодо німецької молоді. Але
після того, як Б.  фон  Ширах проголосив 1936 р.  – «роком юної німецької

98

нації» і розгорнув безпрецедентну агітаційну роботу серед позасоюзної мо-
лоді, а кількість членів «Гітлерюгенду» дійшла до 7 000 000 чоловік, ці пере-
пони були подолані.

1  грудня 1936  р. Адольф Гітлер підписав «Закон про Гітлерюгенд»,
згідно з  яким останній отримав статус державної молодіжної організації.
Обґрунтуванням була теза про те, що «від молоді залежить майбутнє німець-
кого народу, а через це вся німецька молодь повинна бути підготовлена до
своїх майбутніх обов’язків». Статті закону встановлювали:

«1. Уся німецька молодь повинна вступити до «Гітлерюгенду».
2. Уся німецька молодь вдома, у школі, у «Гітлерюгенді» повинна навча-
тися фізично, розумово і  морально в  дусі націонал-соціалізму і  служіння
народу.
3. Завдання виховання всієї німецької молоді покладається на рейх-
сюгендфюрера НСДАП. У  зв’язку з  тим, що він є імперським керівником
німецької молоді «Третього рейху», він має статус вищого керівника з  ре-
зиденцією в  Берліні і  підпорядковується безпосередньо рейхсканцлеру
і фюреру «Третього рейху» Адольфу Гітлеру» [27]. Відтепер «Гітлерюгенд»
став єдиною молодіжною організацією, що існувала на легальних підста-
вах. Надзвичайні повноваження у  сфері молодіжної політики були пере-
дані фюрером безпосередньо Б.  фон  Шираху. Відбулася повна уніфікація
«Гітлерюгендом» інших молодіжних рухів.
У 1932–1936 рр. під проводом Бальдура фон Шираха «Гітлерюгенд» в ці-
лому успішно виконав поставлені лідером НСДАП завдання:
• були викоренені або асимільовані всі основні молодіжні організації
Німеччини;
• «Гітлерюгенд» став єдиною молодіжною спілкою «Третього рейху»;
• привласнені майно і функції державних установ, що працювали з молод-
дю за часів Веймарської Німеччини (1919–1933 рр.);
• створена нова організаційна структура тоталітарного типу.

99

НАРИС ІХ «Гітлерюгенд» як єдина державна
молодіжна організація

«Третього рейху» (1936–1939 рр.):
провідні вектори діяльності

Повсякденна форма «Закон про молодь» від 1  груд-
(З фондів Музею ня 1936  р. відповідав установкам
прийнятого того  ж року 4-річно-
«Пам’ять єврейського народу го плану підготовки Німеччини
та Голокост в Україні») до реваншистської війні. Відтепер
у  «Гітлерюгенді» остаточно утвер-
100 джується мілітаристський стиль
діяльності і  розбудови організації.
Члени спілки були зобов’язані носи-
ти уніформу.

Розробку уніформи для молоді
з  «Гітлерюгенду» доручили най-
кращим дизайнерам та модельни-
кам «Третього рейху». За задумом
Шираха, для того щоб бути рекла-
мою організації, уніформа мала бути
одночасно і  красивою, і  зручною.
Врешті-решт були створені літня та
зимова форма одягу молодіжного
союзу НСДАП, у  парадному та по-
всякденному вариантах. Кольорова
гама і навіть покрій одягу змінюва-
лись з  урахуванням специфіки но-
возаснованих підрозділів: загально-
військового, авіаційного, морського