Давлєтов Олександр. Підготовка «покоління вовків»: вишкіл майбутніх виконавців Голокосту2019_Davletov_2nd_edition_for_inet

ДОДАТОК X
Витяг із абетки для початкової школи. –​
Гютерслау, 1935 р.

Далеко звідси наш фюрер

Адольф Гітлер має чудовий маєток.

Він розмістився високо нагорі і був

огороджений залізною огорожею.

Часто люди, що бажали побачити

або привітати фюрера, підходили до

неї. Одного разу фюрер за звичаєм

вийшов на прогулянку і дуже прияз-

но привітав людей, що скупчились

за огорожею. Найближче біля стеж-

ки фюрера стояла маленька дівчин-

ка з квітами в руках, яка промовила

на весь голос: «А  в  мене сьогодні

день народження». Тоді фюрер взяв

малятко за руку і разом з нею пішов

Фотографія з альбому   до маєтку. Там її пригостили тістеч-
«Молодь довкола Гітлера» ками та полуницею з  вершками.

Дівчинка їла і  їла та, врешті-решт,

вже не мала змоги більше. Потім вона ввічливо вимовила: «Дуже дякую» та

«До побачення». Потім вона встала навшпиньки, охопила маленькими руче-

нятами фюрера за шию і міцно-преміцно поцілувала його.

Джерело: Моссе Д. Нацизм и культура. Идеология и культура национал-

социализма / Д. Моссе. М., 2003., Центрполиграф, С. 336.

201

ДОДАТОК XI
Кауфман Гюнтер «Майбутня Німеччина.
Виховання молоді в рейху Адольфа Гітлера»,
1943 р. (витяг)

Потрібні досягнення:
1. Фюрер і його рух.
Над усією службою юнгмедель
(юна дівчина – О​ . Д.) знаходиться
усвідомлення щодо обов’язку пе-
ред фюрером, що є для нас зразком
і орієнтиром у боротьбі та праці.
а) юнгмедель повинна знати міс-
це і дату народження фюрера, вміти
розповідати про його життя;
б) вона повинна вміти розповіда-
ти історію Руху, про боротьбу СА та
«Гітлерюгенду»;
в) юнгмедель повинна знати най-
ближчих соратників фюрера;
г)  юнгмедель повинна знати всі Плакат «Союзу німецьких дівчат»
строфи «Пісні про Німеччину», піс-
ні «Хорст Вессель», а також значення національних свят.
2. «Гітлерюгенд»
а) юнгмедель повинна знати, чому ми носимо ім’я «Гітлерюгенд»;
б) вона повинна знати прізвища відомих загиблих діячів «Гітлерюгенду»
і вміти розповідати про їхню боротьбу;
в) юнгмедель повинна знати, що саме означає її вимпел, а також яку ко-
манду подає жезл вимпела;
г) юнгмедель має на зборах виконати три пісні «Гітлерюгенду»…
3. Німецький народ за кордоном

202

а) юнгмедель має напам’ять накреслити мапу Німеччини;
б) вона повинна знати значення Версальської угоди, пам’ятати, які райо-
ни ми втратили і до яких держав вони відійшли;
в) вона має розповідати про німецький народ у світі.
4. Вітчизна
а) юнгмедель повинна знати власний район (значення нарукавного три-
кутника) і може вказати, які місцевості та головні міста в ньому;
б) вона має розповідати про минуле власної маленької Батьківщини, а та-
кож її казки, саги, пісні та звичаї;
в) юнгмедель має знати біографії провідних діячів Вітчизни.
Вимоги до спортивних досягнень:
1. Біг на 60 метрів за 12 секунд.
2. Стрибок на 2,5 метри.
3. Метання м’яча на 20 метрів.
4. Метання м’яча в ціль з 20 метрів.
5. Плавати на 100 м без урахування часу, або якщо у радіусі 6 км немає
для цього можливості, 8 км похід без вантажу протягом 2 годин…
Вимоги до досягнень у поході:
1. Участь у поході на 1,5 доби із спорядженням та ночівлею на молодіж-
ній турбазі.
2. Заправлення ліжка і акуратне залишення табору.
3. Виконання організаційних обов’язків (на кухні, у крамниці тощо).
4. Складання багажу.
5. Знання найважливіших сортів дерев, рослин, зерна тощо.
6. Знання найважливіших позначок на мапі (масштаб 1: 25000).

Джерело: Zentner K. Illustrirte Geschichtedes Dritten Reiches /
K. Zentner. Köln, 1983. Bd. ІI. S. 328.

203

ДОДАТОК XII
Спільна заява рейхсляйтерів Роберта
Лея та Бальдура фон Шираха щодо
«шкіл Адольфа Гітлера» від 17 січня
1937 р.

1. Школи Адольфа Гітлера є

підрозділами «Гітлерюгенду» і зна-

ходяться під його відповідальним

керівництвом. Навчальні матеріа-

ли, навчальний план та викладаць-

кий склад у  всьому рейху визнача-

ються рейхсляйтерами, які нижче

підписалися.

2. «Школа Адольфа Гітлера»

охоплює 6 класів. Як правило, зара-

хування до неї відбувається з 12-річ-

ного віку.

3. До «шкіл Адольфа Гітлера»

приймаються ті юнаки, що відмін- Юний солдат

но проявили себе у  «Юнгфольку».

Вони повинні мати рекомендацію від компетентних керівників.

4. Навчання в мережі «Шкіл Адольфа Гітлера» є безкоштовним.

5. Нагляд над школами належить до компетенції гауляйтера НСДАП. Він

здійснює його самостійно або передає шкільній управі гау.

6. Після успішного складання іспитів та отримання атестату зрілості

для учнів «Школи Адольфа Гітлера» відкрита будь-яка кар’єра в  партії та

державі.

Джерело: Das Dritte Reich im Aufbau. Dokumente nationalsozialistischer

Volks- und Staatsgestaltung / Hrsg. Von K. Jacobi. Leipzig, 1938. S. 144.

204

ДОДАТОК XIII
Закон про Імперську службу праці
від 26 червня 1935 р.

Імперський уряд прийняв наступний закон:
Розділ 1. Імперська служба праці
п.  1. Імперська служба праці є почесною службою німецькому народу.
Усі молоді німці незалежно від статі зобов’язані служити власному наро-
ду в  Імперській службі праці. Імперська служба праці повинна націонал-­
соціалістично виховувати німецьку молодь у  дусі народної спільноти,
справжніх відносин, передусім – ш​ анування ручної праці. Імперська служба
праці призначена для виконання суспільно-корисних робіт.
п. 2. Імперська служба праці підпорядкована імперському міністру вну-
трішніх справ. Під його проводом керівництво Імперської служби праці
здійснює імперський фюрер праці.
Розділ ІІ. Трудова повинність юнаків
п. 3. Фюрер і рейхсканцлер встановлює щорічну кількість призовників,
які залучаються до трудової повинності, а також тривалість їхньої служби.
Призовний вік з 18 до 25 років.
п. 5. Не приймається до лав Імперської служби праці той, хто:
•  покараний каторжними роботами;
•  не має почесних громадянських прав;
•  виключений зі складу НСДАП;
•  був покараний судом за антидержавницьку діяльність.

Джерело: Reichsgesetzblatt. 1935. Teil. 1. S. 769–770.

205

Трудова повинність юнаків
(Ілюстрація з книги Lewis B. R. Illüstrirte Geschichte der Hitlerjugend. 1922–1945.

Die verlorene kindheit / B. R. Lewis. Wein, 2000. S 40.)

206

ДОДАТОК XIV
Перелік тем для шкільних творів

Для шкіл з 9-класною освітою:
Четверті класи:
а) Британо-італійський конфлікт стосовно Абіссінії;
б) Оптимізм та песимізм – п​ ротиставлення;
в) Страсбург як символ німецько-французьких відносин.
П’яті класи:
Виступ Еріха Марка в 1913 році. «1813 рік – ​ідеї та cили можливого під-
несення Німеччини»: зміст, структура та орієнтація в порівнянні з досвідом
«Третього рейху». (Текст доповіді виступу обов’язково заздалегідь прослу-
ховується у класі).
Шості класи:
Що об’єднує нас з філософією Ренесансу і що розділяє?
Сьомі класи:
Значення чинників зовнішнього та внутрішнього розвитку в  житті
Клейста.

Для шкіл з 10-класною освітою:
Перші класи:
а) Навіщо рейху потрібна армія?
б) Чому нам потрібні автомобілі?
в) Чи викликають гроші небезпеку для становлення характеру?
Другі класи:
Проаналізуйте виступ фюрера в ландтагу Нюрнберга та резюмуйте його
основні положення.
Треті класи:
а) Моя життєва мета;
б) Національно-політичне значення вивчення іноземних мов;

207

в)  Чому я  вступив до лав

«Гітлерюгенду»?

Четверті класи:

Викладіть зміст «Пісні про

Нібелунгів» сучасною німецькою

мовою.

П’яті класи:

Теми у відповідності з поперед-

німи домовленостями.

Шості класи:

а)  Романський та готичний цер-

ковні стилі – п​ орівняння;

б)  Які зміни вніс Хеббель

у «Пісню про Нібелунгів» і чому?

в)  Завдання протиповітряної

оборони.

Сьомі класи: Обкладинка молодіжного журналу
а)  Вальтер  фон  Фогельвайде як «Новий народ»

політичний поет;

б) Чим можна пояснити готовність до самопожертви селянської дівчини

у творі Гартмана фон Ауе «Бідний Генріх»?

в) У чому полягає значення національних свят?

г) Культурні вектори світу.

Восьмі класи:

Ілюстрована газета як дзеркало часу.

Джерело: Моссе Д. Нацизм и культура. Идеология и культура национал-

социализма / Д. Моссе. М., Центрполиграф, 2003. С. 341–342.

208

ДОДАТОК XV
Позашкільні заходи «Гітлерюгенду»

Націонал-соціалізм визнає лише націонал-соціалістичні форми органі-
зації, структура якої базується на нашому світогляді – ​як і  будь-які інсти-
тути нашого руху. Будь-яка організація – ц​ е не просто об’єднання людей,
а дещо інше, органічно, тобто повністю дозріле. Це конкретна форма нашого
світогляду.

У формі кожної націонал-соціалістичної організації є ідея…
У  «Гітлерюгенді» немає керівників, але є лідери. Лідер – ц​ е не просто
особистість, що очолює групу з 6–8 чоловік. Він не займає посаду, а просто
має таке ім’я. Він не має можливості закінчувати власні справі щовечора,
як звичайні робітники чи службовці, тому що на нього покладена частка за-
гального суспільного завдання. Саме тому його обов’язки не обмежені ча-
сом. Його лідерство не відмічено лампасами, зірками чи будь-якими іншими
відзнаками на уніформі, а виражається в постійній самовідданій праці. Він
має служити зразком для членів власної групи і вести націонал-соціалістич-
ний спосіб життя. Він необов’язково повинен бути могутнішим власних
товаришів у  фізичному плані, але обов’язково – ​духом та характером.
Відповідно до структури «Гітлерюгенду» її лідер не має можливості лише
царювати на троні, бо він має бути товаришем серед товаришів. І на нього не
повинні поглядати знизу вгору, тому що його авторитет не йде згори, а засно-
ваний на особистих рисах та особистій вищості.
«Гітлерюгендом» керує єдина воля. Усі його лідери знизу і  догори ко-
ристуються абсолютним авторитетом. А  це означає, що вони мають необ-
межене право керування. За що і  несуть повну особисту відповідальність.
Кожен усвідомлює, що більша відповідальність дає і більше прав. Тому вони
беззаперечно приймають до виконання накази вищих товаришів, навіть якщо
вони націлені проти них самих. Для них, як і  для всієї молоді Німеччини,
історія «Гітлерюгенду» доводить, що згуртування молоді може бути вдалим
лише в тому випадку, якщо в цій організації буде беззаперечно визнаватись

209

Навчання стрільбі
(Ілюстрація з книги Lewis B. R. Illüstrirte Geschichte der Hitlerjugend. 1922–1945.

Die verlorene kindheit / B. R. Lewis. Wein, 2000. S 49.)

авторитет керівництва. Успіх націонал-соціалізму базується саме на дисци-
пліні. Будівля націонал-соціалістичної молодіжної організації таким чином
теж тримається на фундаменті дисципліни та слухняності. Уроки часів пе-
реслідувань і гноблень зберігають власне значення і в наш час – ​час перемо-
ги і досягнення влади. Саме тому малеча з організації «Юнгфольк», перей-
шовши по досягненню десятирічного віку до руху Адольфа Гітлера, дуже
швидко звикає підпорядковувати власні дрібні бажання законам, на яких
була заснована наша держава і які націлені на забезпечення щастя всієї нації.
Вони починають розуміти, що їх порушення призведе до втрати волі і краху
сподівань цілого народу. Згодом, рік за роком працюючи у спілці, вони зро-
зуміють, що дисципліна і субординація це справа рук декількох людей, що
забажали зненацька влади, а це обов’язкова умова існування нації.

Саме в цьому полягає найбільша цінність організації для кожного підліт-
ка. Перебуваючи серед однолітків, беручи участь у молодіжних заходах, він
отримує знання, що знадобляться в подальшому дорослому житті. Звикання
до вимог дисципліни дає йому розуміння того факту, що саме його сліпа

210

покора дає можливість його осередку досягти успіху. Згодом це розуміння

необхідності виконання дрібних доручень та завдань, здобуте в  дитячому

віці, буде мати позитивні наслідки вже при виконанні завдань державного

рівня…

Молодіжні організації націонал-соціалістичного типу існують скрізь.

І тому «Гітлерюгенд» справляє великий вплив не лише на освіту та вихован-

ня, а й на практичне життя.

Коли молодь вирушає на екскурсії або організовує довгі піші прогулянки,

вона не лише спілкується з природою, а й підпорядковує ці заходи політич-

ним цілям. Вони стають у нагоді знайомству з Вітчизною та з товаришами

з інших кутків рейху. Лише той, хто ознайомився з народним співтоварист-

вом і навчився цінувати власну Батьківщину крізь призму націонал-соціалі-

стичної ідеології, буде в змозі виступити на захист держави у випадку необ-

хідності, а якщо знадобиться, то і пожертвувати власним життям.

У  певному розумінні ідея

утворення осередків і  клубів

«Гітлерюгенду» мала на меті запо-

бігти моральній корозії серед мо-

лоді, особливо у  великих містах,

і  продемонструвати їй, що існують

інші форми відпочинку, ніж пере-

бування в  кіно або пивні застілля,

які до того ж потребують менше гро-

шей. Унаслідок навіть діти з бідних

родин мали можливість ознайом-

лення з  Вітчизною та встановлен-

ня більш тісного зв’язку з народом.

Для цього не потрібні дорогі го-

тельні номери – ​за декілька пфенігів

вони знаходять притулок у житлово- Орієнтування на місцевості
му секторі найчарівніших регіонів

211

рідної Вітчизни. Молоді люди, що ознайомились таким чином з власною ве-
ликою Батьківщиною, матимуть згодом різноманітний політичний світогляд,
до того ж не обмежений стінами пивного закладу…

Отже, позитивний розвиток молоді забезпечують три джерела, що діють
комбіновано: батьківська домівка, школа і «Гітлерюгенд». Родина – н​ айбільш
малий, але найбільш важливий осередок народної спільноти. До завдань мо-
лодіжної організації не входить втручання в родинне життя та в діяльність
батьків з  виховання власних дітей. Однак і  батьки не повинні втручатись
у  роботу нашої організації. Проте молодіжні лідери мають розглядати як
одне з власних провідних завдань підтримання гарних відносин з батьками
власних підлеглих. Разом з тим вони зобов’язані надавати батькам будь-яку
можливість ознайомлення з роботою власної організації. Вони мають бути
завжди напоготові відповісти на будь-яке питання батьків. Лише той справж-
ній ватажок молоді, хто знайомий з  батьками членів власного осередку, їх
побутовими умовами, родинною ситуацією, їх радощами і турботами.

Кожен молодіжний рух має узгоджувати власну діяльність з батьківським
домом.

«Гітлерюгенд» багато втратив за останні два роки у зв’язку з тим, що не
мав достатньо часу для виконання поставлених перед ним завдань. Молоді
робітники не мали можливості працювати в організації раніше восьмої го-
дини ранку. Студенти теж, бо це зриває їхній розклад дня або настрій. Тому
заради проведення будь-яких заходів треба було займати вечори і  в  робочі
дні, і в кожну неділю.

Однак такий стан справ був не вигідним:
1) щодня діти цілком зайняті в школі або вдома;
2) у молодіжної організації все рівно не вистачало часу.
До того ж, щотижня було практично не можливо розпочинати похід
раніше 12-ї години – ч​ ерез церковні заходи. У подальшому, згідно з домов-
леностями з  верхівкою певних євангелістських структур, була досягнута
домовленість про те, щоб вони не займали щотижня один вечір та дві не-
ділі щомісячно. Згідно з наказом міністерства внутрішніх справ усі підлітки

212

мали перебувати дома після 8-ї години щовечора. Пролетарській молоді, що
працювала до 19-ї години, якраз потрібна була приблизно година, щоб діста-
тись додому. Розпорядження поліції, що діяла з  найкращих міркувань, не-
можливо було порушувати. Ситуацію можна було виправити лише особли-
вим наказом, тобто визначенням однієї повної доби щотижня для проведення
заходів молодіжної організації. Був розроблений план введення для підлітків
державної молодіжної доби, при чому як на виробництві, так і у школах, шо-
стий день щотижня. Саме цю добу обрали для діяльності «Гітлерюгенду»…

Головним все  ж було те, що молодь отримала власну добу – в​ ідтепер
було можливо проводити збори, екскурсії чи спортивні заходи у відриві від
школи або виробництва, отримувати нові життєві враження і здобувати но-
вих друзів. Таким чином, відносини між родинами і «Гітлерюгендом» були
деякою мірою збалансовані. Мета і завдання почали доводитись до молоді
спільними зусиллями: батьки розповідали дітям про власне життя та родинні
традиції, а молодіжні лідери формулювали та роз’яснювали їм потреби на-
ціонал-соціалістичного керівництва.

Школа проводила навчання згори, а «Гітлерюгенд» знизу. Якщо у школі
це робота вчителів, то в «Гітлерюгенді» – ​його лідерів. Безумовно, що в ме-
жах школи авторитет вчителя має бути беззаперечним. За межами школи
найвищим авторитетом для молоді є її лідер… Між тим неможливо провести
чітку розмежувальну лінію між школою та «Гітлерюгендом». Точно кажучи,
між лідерами молоді та вчителями має бути налагоджена тісна взаємодія,
заснована на спільній довірі і товаришуванні. Чим частіше вони будуть об-
мінюватись думками стосовно молодіжних справ, тим краще піде справа
і в школі, і в «Гітлерюгенді». Будь-який ледачий учень у лавах молодіжного
осередку буде врешті-решт працювати краще, якщо він вислухає повчання
від вчителя ще і в класі. У зв’язку із вищезгаданим необхідно звернути осо-
бливу увагу на наступне: з посиленням і піднесенням націонал-соціалістич-
ного молодіжного руху в шкільних класах з’явились представники дитячої
організації «Юнгфольк», «Гітлерюгенду» і «Союзу німецьких дівчат». Саме
тому вчителю доводиться докладати багато зусиль, щоб знайти правильний

213

Сурмисти «Гітлерюгенду»

тон для розмови з ними. Річ у тому, що в той же час вони звичайні діти, як
і будь-які інші. Але між функціонерами цих організацій та іншими дітлахами
є певна різниця. Тому завдання вчителя – н​ е підривати без особливої потреби
їхній авторитет…

За часів лібералізації було введено в  обіг звання «оберштудіендирек-
тор» – г​ оловний директор школи. Справжню ж цінність учителів «штудіен-
рат» визначить і продемонструє націонал-соціалізм.

«Гітлерюгенд» – ц​ е складова частина НСДАП. Його завданням є вихо-
вання нових членів націонал-соціалістичного руху. Кожен політичний рух,
що досягнув влади, наражається на небезпеку корупції та переродження.
Навіть у націонал-соціалістичного руху були певні труднощі з так званими
«лицарями власного добробуту»…

Реальним захистом НСДАП від таких типів і є «Гітлерюгенд».
Від вступу у віці 10 років і до 18-річного віку, тобто досить тривалий час,
підлітки встигають зарекомендувати себе надійними бійцями за майбутнє…

214

Багаторічне перебування в лавах «Гітлерюгенду» дозволяє судити щодо цін-
ності кожного заради суспільства. Саме тому не кожен член «Гітлерюгенду»
автоматично стає членом партії. Лише ті, хто бездоганно виконував власні
обов’язки мають впевненість стосовно того, що у 18-річному віці 9 листопа-
да двері в НСДАП для них будуть відкриті.

Навряд чи необхідно підкреслювати той факт, що гармонійна кооперація
між НСДАП і «Гітлерюгендом» суворо необхідна. Взаємовідносини поміж
найвищим керівництвом молодіжної організації та керівництвом рейху, а та-
кож регіональних молодіжних лідерів з провінційною адміністрацією прони-
зані загальним прагненням розвитку та укріплення руху.

Джерело: Schirach B. v. Hitlerjugend / B. v. Schirach. L., 1934. S. 18–54.

215

ДОДАТОК XVI
Офіційний гімн «Гітлерюгенду» –​
«Здригаються старі кістки»
на слова Ганса Баума

Дрожат одряхлевшие кости
Земли перед боем святым.
Сомнения и робость отбросьте.
На приступ! И мы победим!
Мы вдребезги мир разобьем!
Сегодня нам принадлежит Германия.
А завтра всю Землю возьмем!
Так пусть обыватели лают – ​
Нам слушать их бредни смешно!
Пускай континенты пылают,
А мы победим – ​все равно!
Пусть мир превратится в руины,
Все перевернется вверх дном!
Мы юной Земли властелины – ​
Свой заново выстроим дом!

Джерело: Макаревич Э. Германия: программирование человека /
Э. Макаревич // Диалог. 1993. № . 4. С. 72.

216

ДОДАТОК XVІІ.
«Стягова пісня «Гітлерюгенду»» (Витяг)
Наше знамя веет над нами,
Мы идем в будущее шеренга за шеренгой.
Во имя Гитлера мы шагаем сквозь тьму и нужду,
Под знаменем молодежи за свободу и правду.
Наше знамя веет над нами,
Наше знамя есть новое время,
Знамя ведет нас в вечность,
Знамя значит больше, чем смерть.
Джерело: Кнопп Г. Дети Гитлера / Г. Кнопп. М., 2004. С. 56.

Марш загону «Гітлерюгенду»
(Ілюстрація з книги Lewis B. R. Illüstrirte Geschichte der Hitlerjugend. 1922–1945.

Die verlorene kindheit / B. R. Lewis. Wein, 2000. S. 10.)

217

ДОДАТОК XVІІІ
Витяг з листівки: «Пісня про 10 буркотунів»

Однажды десять ворчунов решили пообедать.
Один сказал, что Геббельс врет, и их осталось девять.
Тогда решили ворчуны: «Мы говорить забросим».
Один стал молча рассуждать, и их осталось восемь.
Гуляли восемь ворчунов, не думая совсем,
Один чего-то записал, и их осталось семь.
Тогда семь бравых ворчунов зашли в кафе поесть.
Один сказал: «Ну и бурда», и их осталось шесть.
Шесть неразлучных ворчунов опять пошли гулять,
Один толкнул штурмовика, и их осталось пять.
Послушать музыку сошлись они в одной квартире.
Один сыграл про «Семь сорок», и стало их четыре.
Но зря один из них сказал, что алкоголик Лей.
И зря ругали «Миф» они, собравшись на троих:
Явился доктор Розенберг и взял двоих из них.
Последний из десятерых был страшно одинок,
Но вскоре девять остальных в Дахау встретить смог.

Джерело: Galinski D., Lachauer U. Alltag in National-sozialismus 1933–1945 /
D. Galinski, U. Lachauer. Braunschweig, 1982. S. 284.

[Электронный ресурс]. – Р​ ежим доступа: http://www.wysotsky.com/
koszalin/09–01.htm. – Перегляд з екрану.

218

ДОДАТОК XIX
Витяг із промови Адольфа Гітлера
в рейхстазі 30 січня 1939 р.

…У зв’язку із єврейським питанням я  повинен сказати таке. Сьогодні
увесь демократичний світ грає ганебний спектакль: висловлюючи співчуття
бідному, замученому єврейському народові, він продовжує бути жорстко-
сердним і  байдужим, коли справа доходить до надання допомоги, відмов-
ляється від виконання обов’язків, які є очевидними в цій ситуації. Докази, які
наводять для виправдання відмови від допомоги, фактично свідчать на нашу
користь – н​ а користь німців та італійців.

Ось ці докази:
1. «Ми (себто демократи) не в змозі прийняти євреїв». Однак у їхніх імпе-
ріях густота населення становить менш аніж 10 осіб на квадратний кілометр.
При цьому в Німеччині, де на квадратний кілометр припадає 135 осіб, вони
знаходять місце для євреїв!
2. Вони заявляють: «Ми не можемо прийняти їх, якщо Німеччина не го-
това виділити для них певний капітал». Німеччина вже століттями була на-
стільки доброю, що приймала в себе ці елементи, хоча у них не було нічого,
крім заразних хвороб – ​політичних та фізичних…
Коли решта світу з фарисейською міною на обличчі кричить про варвар-
ське вигнання з Німеччини такого «незамінного» й такого у вищому ступе-
ні «культурного» елемента, ми  можемо тільки дивуватись реакції світу на
цю ситуацію. Бо демократи повинні бути вдячними, що ми відпускаємо цих
«прекрасних носіїв» культури й віддаємо їх у  розпорядження решти світу.
Відповідно до своїх заяв вони не мають жодного виправдання своїй відмові
прийняти цю «найціннішу расу» у своїх країнах. Я також не бачу причин,
з яких представники цієї раси повинні бути нав’язані німецькій нації, тоді
як держави, котрі захоплюються цими «дивовижними людьми», стоять осто-
ронь. Під кожним приводом, який тільки можна вигадати. Відмовляють їм
у прийомі. Я думаю, що чим раніше ця проблема буде вирішена, тим краще;

219

бо в Європі не настане рівновага доти, доки не буде вирішене німецьке пи-
тання. Дуже ймовірно, що згоди з цього питання рано чи пізно в Європі буде
досягнуто навіть між тими націями, які в  інших питаннях не надто легко
знаходять між собою спільну мову…

Одну річ я хочу сказати в цей день, який, можливо, пам’ятний не лише
нам, німцям: упродовж свого життя я часто виступав пророком, за що мене
зазвичай осміювали. У  період моєї боротьби за владу я  сказав, що одного
разу я  очолю державу і  націю, і  тоді, разом з  іншими, вирішу й єврейську
проблему. Саме євреї першими зустріли мої пророцтва сміхом. Їхній сміх, ко-
лись такий голосний, тепер, як я припускаю, застряг у них у горлі. І сьогодні
я знову буду пророком: якщо міжнародні єврейські фінансисти у Європі та за
її межами зуміють ще раз втягнути народи в світову війну, то результатом цієї
війни буде не більшовизація світу і, як, наслідок, тріумф єврейства, а ліквіда-
ція єврейської раси у Європі…

Джерело: Domarus M. Hitler, Reden und Proklamation, 1932–1945 /
M. Domarus. Würzburg, 1962. Bd. 2. S. 1056–1058.

220

ДОДАТОК XX
Нюрнберзькі расові закони 1935 р.

Виходячи із усвідомлення того, що чистота німецької крові є запорукою
існування німецького народу, а також зважаючи на непереборно рішучий на-
мір гарантувати існування німецької нації на всі часи, рейхстаг одностайно
прийняв опубліковані нижче закони.

Закон про захист німецької крові та німецької честі
§ 1.1. Шлюб між євреями та державними підданими німецької та спорід-
неної крові забороняється. Укладені всупереч цьому закону шлюбні зв’язки
не мають юридичної сили навіть тоді, коли вони оформлені в  обхід цього
закону за межами Німеччини.
§ 1.2. Такий шлюб може анулювати тільки державний прокурор.
§ 2. Статеві контакти між євреями та державними підданими німецької
або спорідненої крові заборонені.
§ 3. Євреям заборонено винаймати на роботу до себе вдома жінок – ​дер-
жавних підданих німецької або спорідненої крові, які не досягнули віку 45
років.
§ 4.1. Євреям заборонено вивішувати прапор рейху як національний пра-
пор, а також використовувати кольори рейху для інших цілей.
§ 4.2. Водночас їм дозволено демонструвати єврейські кольори. Це право
охороняється державою.
§ 5.1. Кожен, хто порушить заборону, встановлену в § 1, буде покараний
тюремним ув’язненням на 1 рік та примусовими роботами.
§ 5.2. Особа чоловічої статі, котра порушить заборону, встановлену в § 2,
буде покарана тюремним ув’язненням без примусових робіт.
§ 5.3. Кожен, хто порушить норми, встановлені § 3 та § 4, буде покараний
тюремним ув’язненням терміном до одного року та штрафом, або одним із
цих засобів покарання.

221

§ 6. Міністр внутрішніх справ рейху спільно із заступником фюрера та
міністром юстиції рейху розробить спеціальні законодавчі та адміністратив-
ні положення про застосування та виконання цих законів.

§ 7. Закон вступить у  дію наступного дня після його опублікування, за
винятком § 3, який набере чинність тільки з 1 січня 1936 року.

15 вересня 1935 року, у день Партійного З’їзду Свободи.

Закон про громадянство рейху
Рейхстаг одноголосно затвердив наступний закон, що проголошується
нижче:
§ 1.1. Підданим держави є кожен, хто знаходиться під захистом Німецького
рейху, і тому має перед ним особливі обов’язки.
§ 1.2. Підданство рейху надається згідно із положеннями Закону про під-
данство рейху та державі.
§ 2.1. Громадянином рейху є лише підданий німецької держави або близь-
кої їй крові, який довів своєю поведінкою, що він готовий і гідний вірно слу-
жити німецькому народу та рейху.
§ 2.2. Право громадянства надається шляхом видачі свідоцтва про грома-
дянство рейху.
§ 2.3. Тільки громадянин рейху володіє усіма політичними правами від-
повідно до закону.
§ 3. Міністр внутрішніх справ за погодженням із Фюрером видає адміні­
стративні інструкції щодо втілення в життя та виконання цього закону.
15 вересня 1935 року, у день Партійного З’їзду Свободи.

Джерело: Соколов Б. Третий рейх. Мифы и действительность /
Б. Соколов. М., 2005. С. 456–458.

222

Витяг
із виданого 14 листопада 1935 р. першого пояснення до Закону

про громадянство рейху від 15 вересня 1935 р.
§ 4.1. Єврей не може бути громадянином рейху. Він не має права голосу
в політичних питаннях, не може займати посад у державних установах.
§ 4.2. Чиновники-євреї будуть звільнені до 31 грудня 1935 року.
§ 5.1. Євреєм уважається особа, серед предків якої у другому поколінні
(бабусі та дідусі) було не менше трьох осіб єврейської раси…
§ 5.2. «Мішлінг» (матис або особа мішаної крові), котрий є державним
підданим, також уважається євреєм, якщо він походить від двох єврейських
предків.

Джерело: Соколов Б. Третий рейх. Мифы и действительность /
Б. Соколов. М., 2005. С. 458.

223

ДОДАТОК XXI
Із свідчень інженера Германа Фрідріха
Гребе про розстріл близько п’ятьох
тисяч євреїв 5 жовтня 1942 р.
у м. Дубно Рівненської області України

Меннікес та я  пішли просто до ям. Ніхто нам не заважав. Тепер я  чув
постріли, які долинали у швидкому темпі з-за пагорба. Люди, які сходили із
вантажівок, – ​чоловіки, жінки та діти різного віку – н​ а вимогу есесівця, що
тримав у руці канчук для коней або собак, повинні були роздягатися догола
та складати свій одяг, взуття, білизну – ​все окремо – ​у  визначеному місці.
Я бачив гору взуття – ​приблизно вісімсот чи тисячу пар, величезні гори бі-
лизни та одягу. Ці люди роздягалися без крику та плачу, стояли сім’ями, цілу-
валися, прощалися одне з одним, й чекали знаку іншого есесівця, який стояв
біля ями й також тримав у руці канчук. Упродовж чверть години, які я посто-
яв біля ями, я не чув стогонів чи прохання про помилування. Я спостерігав
за однією сім’єю, їх було 8 осіб…Стара жінка із сивим волоссям тримала
на руках дитину річного віку, щось їй наспівувала та лоскотала. Дитя захо-
дилось від задоволення. Сімейна пара дивилась на дитину зі сльозами на
очах. Батько тримав за руку хлопчика десятирічного віку й тихо щось йому
говорив. Хлопчик зі всіх сил намагався стримати сльози. Батько показував
йому пальцем на небо, гладив його по голові та, здавалось, щось йому по-
яснював. Есесівець, що стояв біля ями, щось крикнув своєму товаришу. Той
відділив зо двадцять осіб й наказав їм йти за пагорб. Сім’я, про яку я казав,
також була у їхньому числі. Я ще добре пам’ятаю, як одна дівчина, чорно-
волоса та струнка, у той момент, коли проходила повз мене, вказала на себе
рукою й сказала: «Двадцять три роки!». Я обійшов пагорб й опинився перед
величезною ямою. У ній упритул одне до одного лежали люди, так, що вид-
но було лише їхні голови. Майже з усіх голів на плечі стікала кров. Частина
розстріляних ще ворушилась. Дехто піднімав руки та крутив головою, щоб
показати, що вони ще живі… Я озирнувся на того, хто стріляв. Цей чоловік,

224

есесівець, сидів на краю ями на купі вийнятого ґрунту, опустивши ноги в яму.
Поклавши автомат на коліна, він курив цигарку. Зовсім голі люди спускали-
ся в  яму по земляних східцях, які були зроблені на стінці ями, перелізали
через голови тих, хто вже лежав, до того місця, котре їм вказував есесівець.
Вони лягали попереду вбитих та поранених людей, дехто гладив ще живих
і щось тихо їм говорив. Потім я почув автоматну чергу. Я подивився в яму й
побачив, що одні тіла ще здригаються, а інші – в​ же непорушні на тих трупах,
котрі були убиті перед ними. Із потилиць текла кров.

Джерело: Фест Й. Гитлер. Биография: в 3-х т. / Й. Фест. Пермь:
«Алетейя», 1993. Т. 3. С. 290–291.

Розстріл євреїв у Мізочі 14 жовтня 1942 р. (Рівненщина)

225

ДОДАТОК XXII
Уривок із монографії Давлєтова О. Р.
«Паладини фюрера: з Веймарської
республіки до «Третього рейху».
12 політичних портретів» /
О. Р. Давлєтов. Київ, 2014. С. 91–102.

Бальдур фон Ширах народився 9 травня 1907 р. у Берліні четвертою – ​мо-
лодшою дитиною в родині. Його дитинство пройшло у Веймарі. Саме там
його батько Карл кілька сезонів керував великим герцозьким надвірним те-
атром. Пізніше Карл Бейлі Норріс фон Ширах навіть очолив Королівський
прусський театр. Він був відомий також як умілий та досвідчений офіцер-
ротмістр. Старший Ширах обожнював театр. Він з дитинства залучав дітей
до занять мистецтвом, літературою та музикою. Згодом він навіть залишив
військову службу й цілком присвятив себе режисурі. Його заслуги в режи-
сурі були загальновизнані. У музичній сфері він також був висококваліфіко-
ваною людиною. Заслугами офіцера-інтенданта за часів Вільгельма II було
важко кого-небудь здивувати. Проте офіцер як діяч мистецтва, діяч мистецт-
ва як офіцер, Ширах-батько постійно був предметом для розмов у тогочас-
ному німецькому суспільстві. Мати Бальдура фон Шираха була за походжен-
ням американкою. Емма Міддлтон Лунах Тіллой зустрілася з Карлом Бейлі
Норріс фон Ширахом у Філадельфії. Сімейні контакти Ширахів з американ-
ськими родичами були достатньо міцними. Ще батько Карла 2 рази відвіду-
вав США, боровся у Громадянській війні на боці сил Півночі й навіть одру-
жився на дочці американського фабриканта, який спеціалізувався на випуску
локомотивів. Утім, Емма була родом з іншої родини. Вдома у родині Ширахів
діти розмовляли англійською, тому що мати так протягом всього життя не
вивчила німецьку мову. Як згадував пізніше сам Бальдур фон Ширах: «До 6
років я не знав жодного слова німецькою» [1, с. 250].

У Веймарі Карл й Емма часто влаштовували приватні прийоми, вели жит-
тя родини типових великих буржуа кайзерівської доби. Сімейна історія також

226

доводила буржуазне походження Бальдура фон Шираха. Одним із його дале-
ких предків був навіть вельми відомий вчений, Бенедикт Готтлоб, що жив під
час правління Марії-Терезії. Саме він написав біографію її батька Карла VІ
Габсбурга, що стала класичною історичною роботою.

Веймар на початку XX ст. ще зберігав культурні традиції минулої літера-
турно-класичної епохи Ґете й Шиллера, чий всесвітньовідомий пам’ятник
і донині прикрашає місто. Проте вже в цей час тут панувала літературна ре-
акція, якою завідував Адольф Бартельс, який у 1895 р. обрав Веймар своєю
резиденцією. Бартельс і його оточення проповідували як ідеальне «мистецт-
во Батьківщини», що знаходило прояв у  духовній ізоляції і  як би «заціпе-
нінні, нерухомості» Веймара. Вони вважали підступами диявола всі сучас-
ні літературні течії. Оточення Бартельса до того  ж відрізнялося від інших
культурних об’єднань цього часу насамперед сповіданням екстремістсько-
го антисемітизму. Цікаво, що Ганс Северус Циглер, учень і  особистий се-
кретар Бартельса, пізніше заступник гауляйтера в  Тюрингії, стане першим
націонал-соціалістичним наставником для юного Бальдура  фон  Шираха.
Початкову фазу своєї шкільної освіти Бальдур фон Ширах отримав під час
розквіту так званої «лісової педагогіки» у Бад-Берке. Цей відомий у провін-
ції навчальний центр був заснований педагогом-новатором Германом Лістце,
який немовби злив воєдино «заняття в  школі» через «виховання в  школі».
Разом з оволодінням науковими знаннями, як вчив Лістце, необхідною була
й духовна підготовка, і загартування характеру. Також потрібно зауважити,
що і цей педагог-новатор Лістце був антисемітом.

Поразка Німеччини в Першій світовій війні мала для родини Шираха ра-
дикальні наслідки. Карл  фон  Ширах втратив роботу. У  жовтні 1919  р. він
застрелився. У  своєму передсмертному листі як пояснення причини свого
самогубства він написав – ​«Нещасна Німеччина». Справа в  тому, що тра-
гічна ситуація доби поразки у  світовій війні та Листопадової революції
в Німеччині 1918–1919 рр. була для нього й особистим нещастям, тому що
Версальський договір викликав і повальне звільнення з армії офіцерів. Без
сумніву, ця подвійна сімейна катастрофа позначилася й на власному досвіді

227

життя Бальдура  фон  Шираха з  далекими наслідками для розвитку його
особистості.

Він з дитинства виріс як особистість у «фьолькіше» – а​ нтисемітській ат-
мосфері. З 17 років Бальдур фон Ширах почав інтенсивно опановувати ан-
тисемітську літературу. Його захоплювали праці Чемберлена, Бартельса й
Форда.

У липні 1925 р. Ширах прочитав «Мою боротьбу» А. Гітлера. Ширах бук-
вально проковтнув цю книгу, вона здалася йому «біблією, де є відповіді на
всі питання, твором, що перебуває поза критикою» [2, с. 16].

Гітлер, якому на той час було заборонено виступати в Баварії [3, с. 26],
не раз протягом літа 1925  р. приїжджав і  читав публічні лекції у  Веймарі.
У Тюрингії прихильники з табору «фьолькіше» мали значну вагу. На вибо-
рах до місцевого ландтагу і рейхстагу вони тут зазвичай збирали понад 10%
голосів. Бальдур  фон  Ширах був учасником перших зборів Гітлера в  цій
землі. На цей час він був членом так званого «Кпарреншадта», керованого
Циглером – ​воєнізованого молодіжного союзу «фьолькіше» з  табору. Саме
Циглер і вивів Бальдур фон Шираха та його родину на тісний контакт із фю-
рером НСДАП. Бальдур відверто захоплювався А. Гітлером і з 1925 р. розпо-
чалася його націонал-соціалістична кар’єра.

29 серпня 1925 р. Бальдур фон Ширах вступив до НСДАП. Він отримав
особистий номер № 17.251. Веймар у ці роки був чи не найважливішим опор-
ним пунктом для націонал-соціалізму. У  1926 р. саме тут пройшов другий
партійний з’їзд НСДАП [4]. За однією з версій, саме за пропозицією Циглера
організацію для виховання молодого покоління прихильників НСДАП назва-
ли «Гітлерюгенд». Ця назва стала програмою й одночасно свідченням висо-
кого рівня підготовки юних екстремістів, виховання духовного культу вождя
веймарськими націонал-соціалістами.

На початку 1927 р., після випускного класу, Бальдур фон Ширах поїхав
за пропозицією Гітлера на навчання до Мюнхена. Він відвідував лекції й
семінари в  місцевому університеті з  германістики, займався англознавст-
вом, історією мистецтва, психологією і  єгиптологією, але без старанності

228

і особливих успіхів. Фінансові труднощі більшості його однокурсників були

йому далекі. Ширах відвідував салони великої буржуазії, де одного разу

у  дверях зіштовхнувся з  А. Гітлером, і  це знову стало поворотним момен-

том у  його долі. Незабаром він вступив до Націонал-соціалістичного сою-

зу німецьких студентів  [5]. Основні складові націонал-соціалістської ідео-

логії, антисемітизм й антимарксизм, визначали програму цієї організації.

Незабаром саме Ширах очолив керівництво мюнхенського осередку цього

союзу. Влітку 1928 р. він був обраний головою всієї студентської організа-

ції НСДАП. Тепер прихильники соціал-революційних тенденцій виявилися

відтиснутими на другий план. До цього часу, коли НСДАП ще перебувала

лише у  ранзі однієї з  так званих «уламкових міні-партій», саме Націонал-

соціалістичний студентський союз розпочав одержувати успіх за успіхом

на виборах студентського самоврядування в німецьких університетах. Уже

влітку 1931 р. управління німецьким студентством практично взяли до своїх

рук націонал-соціалісти. Саме тому

Ширах мав тепер немовби офіцій-

ний мандат на боротьбу проти ре-

спубліки. Ця серія успіхів підсили-

ла його становище в  оргструктурі

партії, й він знову отримав мандат

довіри від А. Гітлера.

Гітлер мав поставити перед

Ширахом нові завдання, що вима-

гали негайного вирішення. Ширах

при цьому відверто поглядав на

«Гітлерюгенд». Під керівництвом

його тогочасного керманича, Курта

Грубера, він перебував у стані стаг- Б. фон Ширах та А. Гітлер
нації. Адже з так званої буржуазної (Ілюстрація з книги Lewis B. R. Illüstrirte
молоді «Гітлерюгенд» практично Geschichte der Hitlerjugend. 1922–1945.
не вербував клієнтів. У  середовищі Die verlorene kindheit / B. R. Lewis. Wein,

2000. S. 30.)

229

старшокласників діяв окремо заснований у 1929 р. Націонал-соціалістичний
союз школярів на чолі з  Адріаном  фон  Рентельном. Він мало працював й
в університетських містах. Становище Грубера на початок 30-х рр. ХХ ст. по-
мітно погіршилося. Зрештою, за рішенням партійного керівництва НСДАП,
його було усунуто з цієї посади.

А. Гітлер не випадково призначив 30  жовтня 1931  р. саме
Бальдура  фон  Шираха «рейхсюгендфюрером» НСДАП передавши у  пря-
ме єдине підпорядкування і  «Гітлерюгенд», і  організацію  фон  Рентельна,
і  нацистський студентський союз. Прагнення Шираха сконцентрувати всі
молодіжні сили разом у  молодому русі НСДАП, незабаром дало свої ре-
зультати й у  прирості чисельності та можливостей «Гітлерюгенду». Але
«Гітлерюгенд» у цей час – п​ ерша третина 30-х рр. ХХ ст. – в​ се ще залишався
малопомітною організацією, що губилася серед інших значно більших мо-
лодіжних організацій того часу – к​ омуністичних, католицьких, єврейських
тощо.

Це не влаштовувало А. Гітлера, якому так потрібна була підтримка молоді
в момент очікуваного захоплення влади. Ширах улаштував гучне шоу – т​ ак
званий день імперської молоді у Потсдамі, куди у жовтні з’їхалося 70 тис.
молодих учасників, і зумів продемонструвати А. Гітлеру та німецькому су-
спільству підтримку молоді [6, с. 269].

30  січня 1933  р. А. Гітлер був призначений останнім канцлером
Веймарської Німеччини. Ширах у цей час розпочав боротьбу за поглинання
«Гітлерюгендом» інших молодіжних організацій.

Внаслідок цього Гітлер призначив Шираха 17 червня 1933 р. «молодіж-
ним фюрером усього німецького рейху». Відтепер у Шираха були величез-
ні владні повноваження. Так, відповідно до домовленості між Ширахом й
«рейхс-єпископом» Мюллером, у  грудні 1933  р. молоді євангелісти всту-
пили до «Гітлерюгенду», а  це було 700  тис. чоловік. До вересня 1935  р.
у «Гітлерюгенд» входило 1,9 млн юнаків й 1,26 млн дівчат [7, с. 124].

230

Звичайно, експансія Шираха до молодіжних структур у Німеччині мала й
певні обмеження. Так, підписаний Гітлером з Ватиканом конкордат, заборо-
нив йому чинити тиск на католицькі молодіжні організації.

«Гітлерюгенд» відносився в  управлінні до лав СА та підпорядковував-
ся групенфюреру Рьому, але Ширах тримався певної дистанції. Каральні
заходи проти керівництва штурмових загонів 30  червня 1934  р. оминули
його. Становище Шираха залишилося досить міцним, тому що він керував
«Гітлерюгендом» насамперед спираючись на особисту прихильність до нь-
ого А. Гітлера.

У березні 1932 р. він одружився з Генріеттою Гоффман, дочкою довіреної
особи А. Гітлера – й​ ого улюбленого фотографа Генріха Гоффмана, і  відте-
пер остаточно увійшов до так званого вузького кола осіб навколо керманича
партії.

Бальдур  фон  Ширах, за доби уніфікації німецького суспільства (1933–
1935), вперто дотримувався власної політико-педагогічної стратегії. Він
безупинно проголошував 2 формули успіху: «молодь повинна керувати
молоддю» (Цитуючи при цьому великого Ґете – О​ . Д.) й при цьому завжди
«служити своїй державі» [8, с. 188]. Одночасно Ширах прагнув давати відсіч
будь-якому адміністративному впливові держави й партії на молодь, бо мріяв
звести цей вплив до одного потоку й узурпувати таким чином всю сферу мо-
лодіжного виховання. Взаємні прагнення від вермахту й СА, пізніше також
і  СС, взяти до своїх рук довоєнну підготовку членів «Гітлерюгенду» і  зу-
силля Шираха за допомогою різних «вивертів» не допустити цього давали
інколи несподіваний результат.

Після «взяття влади» Ширах був підзвітний спочатку міністрові внутріш-
ніх справ Вільгельму Фріку, а потім міністрові виховання Бернхардту Русту.
Його прагнення перетворити «Гітлерюгенд» разом з рідним домом і школою
на третій виховний чинник (Див. додаток VIII), не давали швидкого резуль-
тату. Багато перешкод, на його думку, виникало через відсутність закону про
«Гітлерюгенд».

231

Вилучення книг
(Ілюстрація з книги Lewis B. R. Illüstrirte Geschichte der Hitlerjugend. 1922–1945.

Die verlorene kindheit / B. R. Lewis. Wein, 2000. S 23.)

Відповідно до закону від 1 грудня 1936 р. А. Гітлер призначив імперсько-
го керівника у справах молоді до вищих адміністративних чинів рейху, також
Ширах став ще й «державним секретарем». Відтепер Ширах підпорядкову-
вався безпосередньо А. Гітлеру. «Гітлерюгенд» був юридично визнаний як
окрема виховна інстанція. Звичайно, Ширах не зовсім досяг своєї остаточної
мети – ​мрії про автономію. Імперське молодіжне керівництво «Гітлерюгенду»
увійшло у якості виховного сектору до складу Імперського міністерства нау-
ки, виховання і народної освіти – ​з 80 чиновниками на чолі; з керівним ядром,
що отримувало платню від держави, і  навіть власним держбюджетом. При
цьому «Гітлерюгенд» став не стільки єдиною молодіжною державною ор-
ганізацією, скільки продовжував залишатися підрозділом нацистської партії.

232

З  березня 1936  р. вперше стали законодавчо зобов’язувати до членства
молоді у лавах «Гітлерюгенду». Прийняття від 1 грудня 1936 р. закону щодо
«Гітлерюгенду» було значним успіхом особисто для Шираха. Він і  надалі
прагнув взяти під свій контроль все шкільне і  позашкільне виховання ні-
мецької молоді.

У січні 1937 р. він оголосив разом з Робертом Леєм про програму засну-
вання в Німеччині «шкіл Адольфа Гітлера». У них повинні були закінчува-
ти старші класи ретельно відібрані обрані члени «Гітлерюгенду» – т​ і, кого
мали готувати до керівних посад у нацистському молодіжному русі. Міністр
науки, виховання і народної освіти Б. Руст був, таким чином, ніби вже поза
конкуренцією. Через це напружені відносини між цими функціонерами
«Третього рейху» переросли у відкриту ворожнечу. Гітлер стояв немов над
цією сутичкою, спостерігаючи згори за конкурентною боротьбою Руста та
Шираха.

Всі зусилля Б. фон Шираха призвели тільки до того, що поглибили во-
рожнечу між імперським молодіжним керівництвом, міністерством науки,
виховання і народної освіти й Націонал-соціалістичним союзом вчителів. До
цієї полеміки приєднався й Альфред Розенберг. Він вже давно перебував із
Ширахом у  ворожих відносинах. Розенберг дорікав імперському молодіж-
ному керівництву у прагненні «духовно немовби бути партією поруч із пар-
тією». Таким чином, коли відомий партійний теоретик НСДАП відкрито
виступив проти атаки «Гітлерюгенду» на вчителів – Ш​ ирах був змушений
поступитися.

Педагогічна програма Шираха була досить бідною. Він прагнув лише
того, часто цитуючи слова Гітлера немов пароль, щоб члени «Гітлерюгенду»
були «моторними як дикі собаки, міцними, як круппівська сталь і гнучкими
як шкіра… з  блиском дикого звіра в  очах»  [8, с.  188]. Ширах рекламував
разом з цим також і «духовне моральне виховання» молоді. Він не соромився
ставити за приклад свою біографію юним німцям. При цьому разом зі спор-
тивним і військовим вишколом у роки перед Другою світовою війною велике
значення приділялося також і  культурній роботі. Ширах вважав наявність

233

культурно-політичних знань ви-

нятково важливою справою. Проте

саме він 20 квітня 1939 р. проголо-

сив, виступаючи перед своїми під-

леглими: «Німецький народ готовий

вже до влади над світом» [2, с. 156].

З  початком Другої світової вій-

ни амбіції Шираха зазнали оста-

точного краху. У той час, як всі очі

нацистських можновладців були

спрямовані на Польщу, він зробив

черговий «наліт на єдиновладдя

в  системі виховання». І Герінг, наці

№ 2 «Третього рейху», і сам Гітлер

Б. фон Ширах «Гітлерюгенд.   виступили різко проти. Керманич
Ідея та форма» «Гітлерюгенду» був змушений зно-
(З фондів Музею ву відступити. Ширах все більше й
більше втрачав контроль над німець-
«Пам’ять єврейського народу
та Голокост в Україні»)

кою молоддю. Кількість нелегаль-

них молодіжних груп у країні, за даними від гестапо, стрімко зросла [Див.

додаток XI]. Збільшилася й кількість так званих кримінальних молодіжних

угрупувань. Невдачі керівництва «Гітлерюгенду» у  виховному процесі ні-

мецької молоді врешті-решт змушений був визнати й сам Ширах. Його було

звільнено з  посади «рейхсюгендфюрера» 7  серпня 1940  р. На зміну йому

прийшов Артур Аксман. Спочатку Шираха призвали на службу до вермахту,

але вже 10 серпня 1940 р. він отримав звістку про своє нове призначення –​

гауляйтером й рейхсштатгальтером Відня. Серед населення Відня того часу

націонал-соціалістична держава вже не викликала колишніх радісних емоцій

доби аншлюсу. Перша ейфорія після возз’єднання з  рейхом вже пройшла.

Рівень життя в країні з кожним днем погіршувався. Ключові посади в міс-

цевих осередках нацистської партії, адміністрації й економіці були зайняті

234

функціонерами, що приїхали з рейху. Відень поступово деградував до рівня
звичайного провінційного міста. Ширах вимагав від мешканців Відня по-
вернути культурний лиск, забути про соціальні проблеми, вислати з  міста
будь-яких інородців тощо. Крім цього, за дорученням А. Гітлера, Ширах де-
портував з Відня до концтаборів Польщі в 1941 р. понад 60 тис. євреїв [1,
с. 254]. Коли Ширах пізніше, у травні 1942 р., довідався, що євреїв знищили
в газових душогубках, цю депортацію він привселюдно назвав своїм «актив-
ним внеском до європейської культури» [2, с. 314].

Також Ширах намагався підсилювати з Відня свій вплив і на виховну ро-
боту в рейху. Ще у вересні 1940 р. він запропонував Гітлеру відправляти до
Австрії дітей з розбомблених міст або переселяти їх у сільську місцевість.
Була створена мережа дитячих таборів. Незабаром ця акція набула величез-
них розмірів. До квітня 1942 р. у подібних таборах перебувало вже майже
850 тис. юнаків і дівчат [9, с. 165]. Там хоча б частково Ширах зміг реаліз-
увати власну концепцію щодо «Єдності виховання». Не одержавши при ць-
ому схвалення своєї культурної політики від фюрера, Ширах постійно отри-
мував дорікання Відня в тому, що місцева влада недостатньо енергійно діє
в умовах тотальної війни. Зовсім не відчуваючи слушність моменту, Ширах
влітку 1943 р. відправив Гітлеру свої пропозиції про зовнішню й окупаційну
політику в Європі, що залишилися без відповіді. Ширах і далі залишався на
своїй посаді, але відтепер він більше не відігравав у рейху значної політичної
ролі. Коли російські частини у квітні 1945 р. прийшли до Відня, Ширах втік
звідтіля й пізніше здався до полону американців. У Нюрнберзі він за «злочи-
ни проти людяності» був засуджений до 20-річного перебування у в’язниці
Шпандау. Дружина, Генріетта фон Ширах, у 1949 р. одразу після звільнення
з табору для переміщених осіб розірвала їхній шлюб. Четверо дітей родини
Ширах виросли в  дитячих будинках та інтернатах ФРН. 1  жовтня 1966 р.,
відбувши повністю термін ув’язнення, Бальдур фон Ширах був звільнений.
Помер Ширах 8 серпня 1974 р. в м. Крьов на Мозелі.

235

Примітки

1. Die braune Elite. 22 biographiesche Skizzen / R. Smelser, R. Zitelmann. Darmstadt,
1989. 323 s.

2. Schirach B. v. Ich glaubte an Hitler / B. v. Schirach. Hamburg, 1967. 415 s.
3. Иванов М. Штурм власти / М. Иванов. М., 1997. 192 с.
4. Давлєтов О. Р. З’їзди НСДАП доби Веймарської Республіки як засіб впливу

на політичні симпатії населення Німеччини (1919–1933 рр.) / О. Р. Давлєтов  //
Наукові праці історичного факультету ЗНУ. Запоріжжя: ЗНУ, 2013. Вип. XXXVΙI.
С. 218–221.
5. Давлєтов О. Р. НСДАП та молодіжний електорат Веймарської республіки:
боротьба нацистів за німецьке студентство (1926–1933 рр.) / О. Р. Давлєтов
// Питання історії нового та новітнього часу. Чернівці: «Рута», 2000. В. VІІ. С. 69–75.
6. Brandenburg H.-G. Die Geschichte der Hitlerjugend. Wege und Irrwege einer
Generation / H.-G. Brandenburg. Köln, 1968. 547 s.
7. Overy R. The Penguin. Historical atlas of the Third Reich / R. Overy. London, 1996.
249 p.
8. Расплата: Третий рейх: падение в пропасть / Е. Е. Щемелева-Стенина. М., 1994.
384 с.
9. Frei N. Der Fürherstaat. Nationalsozialistische Herrschaft 1933 bis 1945. München,
2002. 336 s.

236

ДОДАТОК XXIII
Уривок зі статті Давлєтова О. Р.
«З’їзди НСДАП доби Веймарської республіки
як засіб впливу на політичні симпатії
населення Німеччини (1919–1933 рр.)» /
О. Р. Давлєтов // Наукові праці історичного
факультету ЗНУ.
Вип. XXXVII. С. 218–221.

Автор відомих досліджень, присвячених генезі націонал-соціалізму в ні-
мецькому суспільстві, Джордж Моссе одним із  перших акцентував увагу
читачів на важливій посередницькій функції нацистського «нового іміджу»
в  масовій свідомості населення Німеччини в  міжвоєнний час  [10, с.  16].
Також, на його думку, через «ритуали та свята, міфи та символи народ за-
лучався до більш активної участі в  житті держави»  [10, с.  17]. Саме тому
так звані «партайтаги» – п​ артійні з’їзди – д​ емонстрували поєднання чудової
організації публічних зборів і  жорсткої дисципліни, особливості та пропа-
гандистські складові «нового політичного стилю», який використовувала
НСДАП у  Веймарській Німеччині. Вони не мали нічого спільного з  пар-
тійними з’їздами, що відбуваються сьогодні. Делегатів ніхто не обирав,
з’їжджались абсолютно всі націонал-соціалісти, хто мав таку можливість.
Жодних постанов не приймали – л​ ише фюрер проголошував власні рішення,
які після цього перетворювались на обов’язкові закони. Фактично це були
супермасові зібрання, що мали демонструвати обивателям країни постійно
зростаючу міць нацизму. Тому кожний новий з’їзд повинен був за розмахом
учасників перевищувати попередній.

Перший з’їзд НСДАП проходив у Мюнхені 27 січня 1923 р. Незважаючи
на первісну заборону цього заходу урядом Баварії, подолавши навіть вве-
дення надзвичайного стану через побоювання нацистського путчу, за допо-
могою головнокомандувача баварського рейхсверу генерала  фон  Лоссова,
Гітлер врешті-решт отримав дозвіл на проведення безпрецедентної для цієї

237

провінції масової пропагандистської акції – «​ Parteitage» – ​з’їзду власних при-
бічників. Власне з’їзд проходив під гаслом «Німеччина, прокинься!» одно-
часно у 12 залах міста, що були розкидані по всьому Мюнхену. Власне тому
А. Гітлер виступив того дня аж 4 рази з однією і тією ж самою промовою,
а «заради розважання народу були залучені оркестри, групи народного танцю
та відомий клоун Фердль» [11, с. 261]. У другій половині дня, незважаючи на
сніжну завірюху, на Марсовому полі пройшла церемонія посвячення штан-
дартів загонів СА («штурмових підрозділів» або «партійної армії» НСДАП).
У  цьому заході разом зі сторонніми спостерігачами брали участь понад
20  тис. чоловік. Виступаючи на святково оформленій церемонії, А. Гітлер
відверто заявив: «Або НСДАП це майбутній рух Німеччини, і  тоді ніякий
диявол його не зупинить, або він не є таким, і тоді має бути знищеним» [11,
с. 263]. Повз трибуну, з якої виступав Гітлер, пройшов п’ятитисячний загін
штурмовиків. Ця акція не залишилась поза увагою баварського населення.
З лютого по листопад 1923 р. до лав НСДАП вступило 35 000 нових членів,
чисельність СА перевищила 15 000 осіб [11, с. 264].

Другий з’їзд НСДАП відбувся 3–4  липня 1926  р. в  столиці Тюрингії –​
м. Веймар. Саме там 10 років тому була прийнята республіканська консти-
туція. Це було своєрідним нацистським викликом республіканському уряду.
До того  ж «Веймар знаходився в  Тюрингії – ​провінції, яка не підтримала
заборону на публічні виступи Гітлера»  [12, с.  24.] Саме на цьому зібранні
був остаточно закріплений основний для нацизму «принцип фюрерства».
Фюрер на той час вже неодноразово проголошував власну думку про те, що
«важливі рішення з питань подальшого розвитку приймаються не на з’їздах,
засіданнях, конгресах, якими б вони не були імпозантними» [13, с. 211]. На
розгляд присутніх виносилися лише ухвалені заздалегідь фюрером промови.
Віднині подібна практика стала у  націонал-соціалістів повсякденною – з​ а-
мість дебатів і суперечностей громадськості виставлялась картина «єдиного,
згуртованого, як моноліт, керівництва». Усі оратори, крім, звісно, Гітлера,
мали жорсткий регламент, жодних голосувань взагалі не проводили. Під
час пленарного засідання, виступаючи перед елітою НСДАП у  будинку

238

Національного театру Тюрингії, фюрер дозволив собі заявити, що «маси
безвідповідальні. Людину зазвичай цікавить задоволення інстинктивних
потреб у їжі, напоях, любові та саморепродукції» [13, с. 211]. Після завер-
шення пленарного засідання в Національному театрі Тюрингії Гітлер, стоячи
у відкритому автомобілі, приймав парад власних прихильників у штурмовій
коричневій уніформі. Серед почесних гостей з’їзду були лідер найбільшого
в  країні парамілітаристського об’єднання «Сталевий шолом», що нарахо-
вувало 3 млн членів, Теодор Дюстерберг; син кайзера – к​ ронпринц Август
Вільгельм Прусський тощо. Цікаво, що для того, щоб замаскувати деяке
послаблення власних лав, на цей захід у  Веймар приїхало до «8000  тисяч
коричневих сорочок та членів партії» [14, с. 262], та з суто фінансових не-
гараздів нацисти розтягнули з’їзд на 1,5 доби. Цей винахід дуже сподобався
фюреру. З’їзд у  Веймарі практично весь був присвячений майже ритуаль-
ному вираженню вірності рядових членів НСДАП власне Адольфу Гітлеру,
проголошенню особистих клятв його найближчими поплічниками, масовим
демонстраціям та маршам, включаючи ходу з «кривавим прапором» з доби
«пивного путчу» 1923 р. Завершився цей захід посвяченням нових штандар-
тів СА та чудовим феєрверком.

Третій з’їзд продовжувався вже 3 доби – з​   19 по 21  серпня 1927  р.
у  Нюрнберзі. Згодом саме це місто буде обрано фюрером для проведення
усіх наступних партійних форумів. Річ у тому, що Нюрнберг мав дуже вигід-
не географічне розташування – д​ о нього сходились 7 залізничних шляхів, що
спрощувало для нацистів проблему транспортного пересування. Заздалегідь
з усіх округів Німеччини на 47 спеціально замовлених потягах із знаменами
та оркестрами сюди прибули члени партійних організацій, штурмові загони
і  закордонні делегації до 30 000 чоловік. На цьому з’їзді вперше проявила
себе молодіжна організація НСДАП – «​ Гітлерюгенд» – ​у складі 2 тис. деле-
гатів – л​ ише юнаки.

Саме на цьому з’їзді фюрер виголосив концепцію необхідності оволодін-
ня в майбутньому «життєвим простором» в Європі, чітко пов’язаною з ан-
тисемітизмом і ревізією Версальського договору 1919 р. Підкреслюючи, що

239

тільки сила може стати основою захоплення нових земель, він назвав «трьох
монстрів», що позбавили Німеччину цієї сили,– «інтернаціоналізм, демо-
кратію і пацифізм», нібито утворені суто єврейськими колами світу. На цьо-
му ж заході гауляйтер Тюрингії Артур Дінтер вперше проголосив системне
бачення майбутнього євреїв у Німеччині – ​юдаїзм має бути визнано поза за-
коном; євреям заборонять мати німецьке громадянство, викладати в освітніх
закладах будь-якого рівня, мати приватну власність, вступати у брак з арій-
цями тощо [12, с. 30].

Нацистські партійні заходи дуже дорого коштували, і  тому з’їзд під-
тримав ідею створення «кола пожертвувань» з  метою подолання важко-
го фінансового становища партії. Адольф Гітлер навіть демонстративно
пустив по колу власний капелюх  [12, c. 30]. З’їзд завершився на околиці
Нюрнберга – ​на «полі Цепеліна» – у​ рочистим освяченням штандартів но-
востворених підрозділів НСДАП, після чого фюрер у коричневій сорочці СА
на чолі з приблизно 5 тис. штурмовиків пройшов маршем вулицями столиці
Франконії [15, с. 62]. З цього часу Нюрнберг остаточно оберуть за місце про-
ведення всіх майбутніх з’їздів НСДАП.

Через фінансові проблеми в 1928 р. нацисти відмовились від проведення
чергового з’їзду партії.

Невдовзі, до початку так званої «великої депресії 1929–1933 рр.», під час
проведення консерваторами загальнонімецької компанії проти плану Янга
(у якому мова йшла про новий варіант німецьких виплат репараційних плате-
жів), відбувся четвертий з’їзд НСДАП (3–4 серпня 1929 р.). Це був найбільш
показовий і грандіозний з’їзд нацистської партії з часу початку й боротьби за
владу у Веймарській республіці. Традиційний партійний форум у Нюрнберзі
був перетворений на небачену в цій країні величезну масову демонстрацію
сили прихильників націонал-соціалізму – а​ кцію, сплановану по-військовому
чітко, за правилами монументально театралізованого видовища.

На спеціально замовлених потягах до Нюрнберга прибули приблизно
200 тис. чоловік з усієї Німеччини [16, с. 179]. Їхня уніформа, прапори та атри-
бути на 2 доби заполонили старовинне місто. На великому завершальному

240

заході понад 60  тис. штурмовиків

колона за колоною протягом 1,5 го-

дини марширували перед фюрером

та почесними гостями з’їзду, серед

яких були, наприклад, промисловець

Еміль Кірдорф та дружина кайзера

Вільгельма Терміна фон Рейс. Саме

цей з’їзд нацистів вперше зняли для

щотижневого випуску кінохроніки.

Незважаючи на те, що «кіно було

ще без звуку, нацисти отримали те,

до чого прагнули – п​ ершокласну й

постійну рекламу» [17, с. 246].

Нацистські з’їзди не дуже відріз-

нялись один від одного – м​ арши- Поштовий постер на честь  
рування численних колон, багато- З’їзду Свободи в Нюрнберзі,  
тисячні мітинги, масові спортивні
вересень 1935 р.

виступи (викладання на стадіоні з людських тіл свастики, тевтонського орла,

прізвища «Гітлер» тощо), феєрверки, церемонії вручення фюрером прапорів

новим нацистським структурам й штурмовим загонам, виступи керівників

тощо. Але сам ритуал проведення з’їздів НСДАП постійно модернізувався.

Якщо на з’їзді 1923 р. фюрер 4 рази підряд виступав з однією промовою, то

в  подальшому його виступ став кульмінаційним. На з’їзді 1927  р. замість

феєрверка вперше провели нічну процесію з  вогняними смолоскипами.

Ефектність цього видовища зробила його найпоширенішою частиною різ-

номанітних нацистських масових заходів. Якщо на початку 20-х рр. ХХ ст.

фюрер просто вручав підлеглим нові прапори, то з 1926 р. була введена спе-

ціальна ритуальна церемонія «освячення прапорів»: лівою рукою фюрер

тримав полотно «кривавого прапору» 1923 р. (тоді загинуло 16 націонал-со-

ціалістів), а правою торкався нового штандарта, символічно передавав йому

241

«містичну силу» нацистської святині. Потім під гуркіт барабанів перед лава-

ми штурмовиків його отримував уже черговий прапороносець.

«Інсценуванням партійних з’їздів німецький фашизм досягав влас-

не найвищих естетичних результатів», – ​зазначає сучасний історик ФРН

Райнер Штолльман  [18, с.  85]. Після приходу нацистів до влади в  січні

1933  р. Нюрнберг перетворився на «найбільший будівельний майданчик

у Німеччині» [19, с. 44]. Саме там, на величезному майдані, під час щорічних

з’їздів проходили не лише загони штурмовиків або «Гітлерюгенду», а й коло-

ни військової техніки (танків, гармат, бронетранспортерів тощо), відбувались

воєнізовані вистави підрозділів вермахту. Віднині нацистські форуми йшли

вже тиждень за чітко окресленою

формою, з використанням світлових

та звукових ефектів, що транслюва-

лися (з усіма подробицями) засобами

масової інформації (пресою, радіо

та кінохронікою) на всю країну за

участі до 500 000 осіб. Британський

посол у Німеччині Н. Гендерсон на-

віть стверджував, що «той, хто не

відчув впливу особливої атмосфери

партійних з’їздів НСДАП, що про-

ходили цілий тиждень, той не може

стверджувати, що він має уявлен-

ня щодо націонал-соціалізму»  [20,

с.  117]. Всього на добу існування

Веймарської республіки припадає

4 з’їзди нацистської партії, а на час

«Третього рейху» ще 7. Саме з’їзди

НСДАП доби Веймарської респу-

Під час з’їзду НСДАП   бліки можна вважати апогеєм на-
у Нюрнберзі,1935 р. ціонал-соціалістичної пропаганди,

242

навіть засобом масового навіювання, що проходили з  величезною помпою
і впливали згодом на політичні симпатії та уподобання потенційного електо-
рату веймарської держави.

Список джерел та літератури

1. Ruck M. Bibliographie zum Nationalsozialismus / M. Ruck. Köln: Bund-Verlag, 1995.
1428 s.

2. Галактионов Ю. В. Основные итоги изучения феномена национал-социализма
к концу ХХ века // Германия и Россия в ХХ веке: две тоталитарные диктатуры, два
пути к демократии / Ю. В. Галактионов. Кемерово: КемГу, 2000. С. 3.

3. Галактионов Ю. В. Германский фашизм как феномен первой половины ХХ века:
отечественная историография 1945–90-х годов: уч. пособ. / Ю. В. Галактионов.
Кемерово: КемГу, 1999. 99 с.

4. Міхальчишин Ю. Взаємозв’язок організаційних і програмно-ідеологічних чинників
у розвитку NSDAP (1925–1926 рр.) // Вісник Львівського національного університету
імені Івана Франка. Серія: Філософські науки / Ю. Міхальчишин. 2007. Вип. 10.
С. 269–280.

5. Шагалова О. Г. Воспитание в духе национал-социализма как фактор формирования
ценностных ориентаций у немецкой молодежи // Тюменский исторический сборник /
О. Г. Шагалова. Вып. 7. 2004. С. 209–216.

6. Галактионов Ю. В. Национал-социализм в Германии: проблемы изучения
и преодоления: избранные труды / Ю. В. Галактионов. Кемерово: КемГу, 2006. 166 с.

7. Пленков О. Ю. Тайны Третьего Рейха. Спартанцы Гитлера / О. Ю. Пленков. М.:
ОЛМА Медиа груп, 2010. 480 с.

8. Фрай Н. Государство фюрера: Национал-социалисты у власти: Германия, 1933–1945 /
Н. Фрай. М.: Российская политическая энциклопедия, 2009. 255 с.

9. Эванс Р. Третий рейх: Зарождение империи: в 3-х т. / Р. Эванс. Екатеринбург:
У-Фактория; Астрель, 2010. Т. 1. 640 с.

10. Mosse G. L. Democrazia totalitaria e nuovo stile politico // Nuova storia contemporanea /
G. L. Mosse. 1998. № 4. P. 4–27.

11. Фест К. Й. Гитлер. Биография: в 3-х т. / К. Й. Фест. Пермь: Культурный центр
«Алетейя», 1993. Т. 1. 368 с.

243

12. Штурм власти / М. Иванов. М.: Терра, 1997. 192 с.
13. Гинцберг Л. И. Ранняя история нацизма. Борьба за власть / Л. И. Гинцберг. М.:

Вече, 2004. 384 с.
14. Эванс Р. Третий рейх: Зарождение империи: в 3-х т. / Р. Эванс. Екатеринбург:

У-Фактория; Астрель, 2010. Т. 1. 640 с.
15. Герценштейн Э. Война, которую выиграл Гитлер / Э. Герценштейн. Смоленск:

Русич, 1996. 608 c.
16. Галкин А. А. Германский фашизм / А. А. Галкин. М.: Наука, 1989. 352 c.
17. Коваль B. C. «Барбаросса»: истоки и история величайшего преступления

империализма / В. С. Коваль. К.: Наукова думка, 1989. 624 с.
18. Stollmann R. Faschistische Politik als Gesamtkunstwerk // Die deutsche Literatur im

Dritten Reich / R. Stollmann. Schemfeld, 1992. S. 68–79.
19. Млечина И. Уроки немецкого. Век ХХ / И. Млечина. М.: Прогресс-Культура, 1994.

239 c.
20. Reichel P. Der schöne Schein des Dritten Reiches. Faszination und Gewalt des

Faschismus / P. Reichel. München: HanserVerlag, 1991. 452 s.

244

ДОДАТОК XXIV
Уривок зі статті Давлєтова О. Р. «Теорія
і практика антисемітської політики
НСДАП на теренах Веймарської
Німеччини та «Третього рейху» (1919–
1933 рр.)» / О. Р. Давлєтов // Наукові
праці історичного факультету ЗНУ. 2011.
Вип. XXXI. С. 276–281.

Від самого початку заснування НСДАП (тобто з  5  січня 1919 р.) ця
політична сила позиціонувала себе як відверто антисемітська організація.
Так, у тексті партійної програми цієї партії – ​«25 пунктів» – в​ ід 24 лютого
1920 р. було записано, «що визначати долю держави можуть лише особи зі
100% німецькою кров’ю, уся решта (перш за все євреї, поляки, лужицькі
сорби та інші) повинні бути позбавлені громадянських прав, а у випадку не-
стачі засобів харчування виселені з країни (пункт 7)».

Мітинги, збори, вечори націонал-соціалістів у 1920–1922 рр. збирали все
більше і більше учасників. Можна виділити три основні проблеми виступів
на них:

1)  у всіх злиднях німецького народу винні тільки євреї-марксисти, які
вчинили революцію в Німеччині (і теж саме роблять в інших країнах), щоб
згодом встановити власну владу над світом;

2)  Версальський договір має єдину мету – ​повне знищення Німеччини;
він досить несправедливий у порівнянні з Брест-Литовським;

3) поділ суспільства на класи повинен бути замінений цілком іншим – з​ а
національно-расовими ознаками.

Ще більш відвертим був фюрер НСДАП у  власному двотомному творі
«Моя боротьба» (1 том – 1​ 924 р., 2 том – 1​ 928 р.). Ще теоретики «вчення про
нерівність людських рас» ХІХ ст. граф Жозеф Артур де Гобіно та Х’юстон
Стюарт Чемберлен поділили всі раси на дві категорії: чисті та нечисті.
Гітлер, повторюючи слідом за Гобіно та Чемберленом, писав: «все те, що

245

ми маємо тепер у розумінні людсь-

кої культури, у розумінні результатів

мистецтва, науки та техніки – в​ се це

є майже виключно продуктом твор-

чості арійців». Арієць для Гітлера –​

це «Прометей людства». Причому,

немовби узагальнюючи, система-

тизуючи погляди своїх попередни-

ків, Гітлер поділив все людство «на

три категорії: творці цивілізації

(Kulturbegrunder), носії цивіліза-

ції (Kulturtrager) та руйнівники

цивілізації (Kultrzerstorer). Фюрер

Ілюстрація з дитячої безкомпромісно стверджував, що
антисемітської книжки «Отруйний представниками перших двох груп
будуть, можливо, тільки арійці».
гриб» (1938)

До третьої категорії – ​т. зв. «руй-

нівників цивілізації» – ​Гітлер безапеляційно відніс євреїв.

Саме антисемітизм пронизує всю книжку «Моя боротьба». Міркування

фюрера про «єврейську проблему» охоплюють десятки cтopінок, для них

він щедро використовує висловлювання «паразит», «паразит для народів»,

«бацила», «бацилоносій», «вампір», «роз’їдаючий грибок людства» та ін.

Гітлер стверджує, що авторами всього брудного в літературі, журналістиці,

мистецтві і т.п. є євреї. Він намагається персоніфікувати расову та культурну

смерть у фігурі єврея, до якої врешті-решт зводилися і всі причини занепаду

та відповідальність за нього. Фюрер звинувачує євреїв у всіх можливих і не-

можливих гріхах: у відсутності власної культури, в організації Листопадової

революції в  Німеччині, у  створенні держави в  державі – ​не наводячи при

цьому жодних конкретних доказів їхньої провини, крім безпідставних дема-

гогічних тверджень. Вершиною подібних заяв, на нашу думку, є твердження

246

про те, що якби єврей переміг «народи цього світу», то «земля тягнулася б по
ефіру, як мільйони років назад, без людей».

Цікаво, що Гітлер ставив знак рівності між євреями та марксизмом. Він
писав, що «марксизм є не що інше, як політика євреїв, яка полягає в тому,
щоб домогтися систематичного знищення ролі особистості в  усіх галузях
людського життя і замінити її роллю більшості».

При цьому особливу увагу лідер НСДАП приділяв російському варіан-
тові марксизму – б​ ільшовизму. Він заявляв, що «російський більшовизм є
лише новою, притаманною XX ст., спробою євреїв досягти світового волода-
рювання». Відтепер для правих радикалів Німеччини ототожнення євреїв та
марксистів дозволило Гітлеру виділити основного ворога німецької держав-
ності. Саме на нього він покладав відповідальність за розклад «національної
крові та втрату національних ідеалів у  Німеччині». «Марксизм, – в​ казував
Гітлер, – ​буде придушувати німецький націоналізм до того часу, поки фюрер
не візьме на себе функцію рятівника». Гітлер безапеляційно стверджував,
що «якби єврею за допомогою його марксистського символу віри вдалося
отримати перемогу над народами світу, його корона стала б вінцем на могилі
людства». І далі – «​ бо ніяке примирення з евреями неможливе» [4].

Створений фюрером образ ворога був зрозумілим широким народним
масам, не потребував глибоких теоретичних обґрунтувань та пояснень, він
спирався на побутовий та політичний антисемітизм пересічних громадян
Веймарської республіки. Саме євреї виступають у  творі Гітлера образом
і подобою диявола на Землі – ​«борючись за знищення єврейства, я виборюю
справу божу»… Усе це і багато іншого було блискуче використано нацистами
для легального прориву до влади у Веймарській Німеччині в січні–березні
1933 р. та під час заснування «Третього рейху». Сама назва нової німецької
держави також була запозичена фюрером у відомого веймарського політика
з консервативного табору Артура Меллера Ван дер Брука [9]. Саме з глибин
європейського середньовіччя Адольф Гітлер запозичив і ідею стосовно «єв-
рейських гетто», практичне використання якої на теренах «Третього рейху»
стане кривавою прикметою всього ХХ століття.

247

Спалення книг

Як відомо, єврейські гетто мають багатовікову історію. Християнська
церква середньовічної Європи за допомогою гетто протягом століть прово-
дила антиєврейську політику, що була спрямована на досягнення певної ізо-
ляції євреїв, на свого роду викреслювання їх з політичного, економічного та
соціального життя суспільства та обмеження їхніх громадянських прав. Так,
у 1179 р. Третій Латеранський собор прийняв закон, за яким євреям та хри-
стиянам заборонялось проживати разом. Проте цей закон довгий час просто
ігнорувався населенням Європи. У  більшості країн континенту євреї про-
довжували жити разом з неєвреями. Але поступово у великих європейських
містах почали виникати т. зв. «єврейські квартали». Причому їхнє створення
не було нав’язано згори, навпаки, часто-густо це була ініціатива власне єв-
рейської громади – ​наприклад, для спільного захисту від грабіжників тощо.
Слід також зауважити, що ці «єврейські квартали» не були виключно єв-
рейськими. На сьогодні існує досить поширена концепція стосовно того, що

248

євреї були «замкнені» у гетто протягом всього середньовіччя. На думку відо-

мого американського дослідника Макса Даймонта, ця теорія помилкова че-

рез тотальне використання терміна «гетто» замість «єврейського кварталу».

Єврейський квартал був добровільним об’єднанням зсередини, а гетто було

нав’язано ззовні. Єврейський квартал означав волю, гетто – в​ ’язницю» [10].

У  1516  р. уряд Венеції прийняв рішення про ізоляцію міських євреїв

у  особливому кварталі, згодом відомому як «гетто нуово» (з  італ.– «новий

ливарний двір»). Досить швидко термін «гетто» набув поширення і означав

офіційне насильницьке виселення євреїв у  чітко обмеженних кордонами

поселеннях на території міст. Є ще кілька версій походження терміна «гет-

то» – в​ ід латинського вислову «гет»

(розлучення), або італійського «бор-

гетто» (маленький квартал) тощо.

У  буллі папи римського Павла

ΙV «Кумнимус абсурдум» за 1555 р.

мова йшла проте, що для християн

абсурдно добре ставитись до наро-

ду, якого Бог прокляв за його гріхи,

тобто євреї мають жити окремо від

християн – у​   гетто. Після цієї бул-

ли гетто швидко розійшлися тере-

нами Європейського континенту.

Середньовічні гетто являли собою

тотальну систему гноблення єв-

рейського населення Європи (Але

це предмет окремої размови – О​ . Д.).

На фоні існування гетто антисе- Знущання над підлітком-євреєм,
мітські виступи та погроми стали 1938 р.  
звичайним явищем на теренах всієї
Європи. (Ілюстрація з книги Брухвельд С.,
Левин П. Передайте об этом детям
вашим… История Холокоста в Европе
1933–1945. / С. Брухвельд, П. Левин. М.:

Текст, 2000. С. 76)

249

Середньовічні гетто припинили власне існування в  XΙX  ст., під час на-
полеонівських війн. Наприкінці цього  ж століття у  більшості європейсь-
ких країн євреї отримали рівні з  іншими мешканцями громадянські права
(окрім Німеччини, де це трапилось лише після Листопадової революції
1918–1919 рр.).

Проте в ХХ ст. єврейські гетто знову були відтворені. Після розв’язання
нацистами на чолі з Гітлером Другої світової війни, на території і Німеччини,
і окупованих країн розпочалось утворення «зон примусового утримання» –​
концентраційних, робітничих, трудових таборів, таборів для цивільного на-
селення, нових в’язниць тощо. Спеціально для євреїв були відновлені гетто.
Євреї потрапляли до гетто через невідповідність критеріям расової доктри-
ни, розробленої теоретиками НСДАП. Уже в вересні 1939 р., згідно з нака-
зом шефа управління безпеки СС Рейнгарда Гейдріха, польські євреї (десь
3,5 млн.чоловік, дітей та жінок) мусили в стислий термін залишити власні
домівки і виїхати у відведені для них райони зазначених оккупантами міст.
Ці нацистські гетто були специфічними транзитними пунктами, що були
створені:
• по-перше, для ізоляції євреїв від суспільства;
• по-друге, для концентрації євреїв на обмеженій території напередодні

їхньої відправки до концтаборів.
Вихід за межі гетто був для євреїв суворо заборонений.
У сотнях гетто на теренах Східної Європи було сконцентровано не лише
місцеве єврейське населення, а й євреї з Центральної та Західної Європи. На
окупованій радянській території було створено понад 1 000 гетто [11]. Перші
з них – у​  Кишиневі та Мінську з’явились вже в липні 1941 р. Під час органі-
зації гетто нацисти використовували т. зв. «польський досвід» – н​ ові гетто
створювали в містах чи райцентрах поблизу залізничних шляхів. У цей час
існували 2 варіанти гетто: відкриті та закриті. Перший з них (без фізичної
ізоляції євреїв у окремому кварталі) мав виключно тимчасовий характер – д​ о
винищення, депортації в концтабір чи у трудовий табір тощо. Ув’язнені від-
критих гетто залишались у власних будинках чи квартирах разом з родинами.

250