Давлєтов Олександр. Підготовка «покоління вовків»: вишкіл майбутніх виконавців Голокосту2019_Davletov_2nd_edition_for_inet

Антисемітський плакат
( З фондів Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні»)

251

Однак їм було заборонено вільне пересування. Усі євреї, віком з  12 років,
мали за обов’язок носити на правій руці пов’язку з жовтою зіркою Давида.
Окрім того, нацисти практикували і подібне маркування єврейських будин-
ків та квартир.

Гетто другого – ​закритого типу – передбачало переселення євреїв на об-
межену територію, обнесену парканом чи колючим дротом та охороною.
Створення такого гетто передбачало повну фізичну ізоляцію єврейського на-
селення. Таборів такого типу на території СРСР було значно більше.

Таким чином, винайдені в середньовіччі єврейські гетто були відроджені
нацистами в 30-ті рр. ХХ ст. і стали ключовим елементом т. зв. «нового по-
рядку». Буде доцільним виокремити декілька ознак гетто того часу:

1)  переселення єврейського населення на окрему, чіткоокреслену
територію;

2) ізоляція євреїв від іншого населення;
3) введення спеціальних розпізнавальних ознак;
4) обмеження пересування;
5) примусова праця мешканців гетто;
6) створення юденратів – еврейських рад з керування гетто…
З  деякими застереженнями ці ознаки можна знайти і  в  середньовічних
гетто. Між тим, на наш погляд, між цими типами гетто є важлива різниця:
якщо середньовічні гетто, які були для їхніх мешканців постійним місцем
проживання, були створені лише для певної, часткової ізоляції єврейсько-
го населення від європейського суспільства, то нацистські гетто для євреїв
Європи стали транзитними пунктами на шляху до таборів смерті. Не випад-
ково процесс масового знищення (понад 6 млн осіб) нацистами європейсь-
ких євреїв (1933–1945) отримав у сучасній науці назву «Голокост» (всепогли-
наюче спалення – ​з гр. мови).

Список джерел та літератури

1. Ruck M. Bibliographie zum Nationalsozialismus / M. Ruck. Köln,1995. 1428 s. (описано
20 000 досліджень – О​ . Д.); Ruck M. Bibliographie zum Nationalsozialismus / M. Ruck.
Darmstadt, 2000. 2 Bd. (описано 37 000 позицій літератури – ​О. Д.).

252

2. Göring G. Reden und Aufsatze / G. Göring Műnchen, 1934. S. 391.
3. Фрай Н. Государство фюрера: Национал-социалисты у власти: Германия, 1933–1945

/ Н. Фрай. М., 2009. С. 6.
4. Гитлер А. Моя борьба / А. Гитлер. Х., 2003. С. 205.
5. Фест И. Гитлер: биография: в 3-х т. / И. Фест. Пермь, 1993. Т. 1. С. 212.
6. Райх В. Психология масс и фашизм / В. Райх. С. П.-М.,1997. С. 119–120.
7. Семенов К. К. Политические солдаты Гитлера / К. К. Семенов. М., 2011. С. 32.
8. Franz-Willing G. Die Hitlerbewegung / G. Franz-Willing. Hamburg, 1962. S. 43.
9. Меллер ван ден Брук А., Васильченко А. Миф о вечной империи и Третий рейх /

А. Меллер ван ден Брук, А. Васильченко. М., 2009. С. 345.
10. Даймонт М. Евреи. Бог. История / М. Даймонт. Иерусалим, 1989. С. 320.
11. Альтман И. А. Холокост и еврейское сопротивление на оккупированной территории

СССР / И. А. Альтман. М., 2002. С. 84.

253

ДОДАТОК XХV
Уривок із виступу Давлєтова О. Р.
на Запорізьких єврейських читаннях
ім. С. Ф. Орлянського (квітень 2015 р.)
«Антисемітський рух «фьолькіше»
у Німеччині (ост. третина XIX –
початок XX ст.), як ідейна та
організаційна предтеча націонал-
соціалізму»

Внутрішньополітична криза, викликана до життя поразкою кайзерівсь-
кої імперії у Першій світовій війні, зумовила не лише затвердження на те-
ренах Німеччини демократичної форми правління у  вигляді Веймарської
Республіки, але й підйом національного руху у вигляді зворотної реакції на
неї. Представники консервативного національного табору – ​табору «фьоль-
кіше» – ​не сприймали демократичну веймарську систему взагалі, бо вва-
жали, що остання не відповідає германському духу і нав’язується силоміць
ззовні країнами Антанти. У повоєнній німецький державі вагомим впливом
відрізнялись від інших політичних та суспільних інституцій саме організації
«фьолькіше», що пропагували ґенезу народної держави на противагу інсти-
туту ліберальної демократії.

Рух «фьолькіше» походить з німецького романтизму кінця XVIII – ​почат-
ку XIX ст., з притаманними останньому ірраціоналізмом та підвищеною емо-
ційністю. Саме звідти була запозичена ідея щодо «зв’язку народу з ґрунтом,
де останній проживає», що у трактовці ідеологів «фьолькіше» трансформу-
валось у протистояння міста та села; так званого «міського духу» силам при-
роди, де, на думку представників націоналістичних організацій Німеччини,
саме і  зберігались витоки справжнього «німецького життя». Функціонери
з руху «фьолькіше» вважали, що долі людей знаходяться не в межах міських
стін, де панує брехлива утилітарна культура, а у ландшафті, де відбувається
процес гармонічного сплаву людини з природою. Ідея необхідності єднання

254

людини з  природою та протиставлення міста з  його підприємствами так
званій природній ідилії, знайшла своє відображення у монографії професо-
ра Мюнхенського університету Вільгельма Генріха Ріля «Земля та люди»,
що була надрукована в  Аугзбурзі у  1855  р.  [1]. Інший письменник з  табо-
ру «фьолькіше» Вільгельм  фон  Поленц у  романі «Селянський бунтар» ро-
мантизував ідилію селянського життя на німецьких землях. Саме там читачі
знаходили чітку межу, що розподіляла оточуючий світ на своїх та чужих,
на власне німців та всіх інших. У  подальшому це дозволило виокремити
два типологічних образи, що щільно закріпились у  світоглядній концепції
руху «фьолькіше», а вже звідти, згодом, вони перемістяться і в ідеологічну
базу НСДАП – є​ врея-крамаря та німця-селянина. Саме дана типологія була
дуже зручною для поглинання масовою свідомістю в силу власної спроще-
ності та примітивізму. Єврей співвідносився з містом, а селянин з природою,
що дозволяло протиставляти раціоналізм міст природному ірраціоналізму.
Невипадково у подальшому в лексиконі членів руху «фьолькіше» будуть до-
мінувати саме ірраціональні дефініції та категорії [2].

Саме акцентування природної суті у свідомості членів руху «фьолькіше»
висувало у якості провідного принципу їхнього життя боротьбу, а саме, бо-
ротьбу за існування, що була для них перманентною силою розвитку суспіль-
ства взагалі. Під час перенесення боротьби на глобальну історію людства
вона накладалась на расову теорію. Саме разом вони закладали підвалини
расово – «​ фьолькішської» суті омріяної германської держави. Виокремлення
при цьому євреїв у якості природних ворогів німців, спираючись на відверту
расову аргументацію, дозволяло адаптувати старий антисемітизм до нової
світоглядної парадигми. Програма табору «фьолькіше» базувалась на націо-
налістичному пріоритеті створення однокровної німецької спільноти через
використання расової гігієни; боротьби проти міжнародного єврейського
біржового капіталу та висування ґрунту як джерела сили німецького наро-
ду; а також підтримки суто німецької філософської думки та німецького ми-
стецтва за рахунок очищення останніх від будь-яких єврейських нашарувань.

255

Табір прихильників руху «фьолькіше» XIX – п​ очатку XX ст. було пред­
ставлено досить відомими прізвищами – ​Хьюстона Стюарда Чемберлена [3, 4],
Людвіга Вільсера, Ернста Краузе  [5], Вільгельма Шванера, Вільгельма
Марра [6] та інших. Вже після народження Веймарської Республіки під час
бурхливих подій Листопадової революції 1918–1919 рр. на авансцену руху
«фьолькіше» виходять Герман Вірт [7, 8], Ганс Фрідріх Карл Гюнтер [9–12],
Людвіг Фердінанд Клаус  [13, 14] та інші. На кошти анонімних інвесторів
була створена широка мережа зі ЗМІ та книговидавничої продукції. Саме зі
сторінок ЗМІ табору фьолькіше (журнал «Auf Forposten», газета «Deutsche
Arbeit» та інших) йшла системна пропаганда як ідей німецької вищості, так
і  примітивного, суто біологічного антисемітизму. Опріч того, діяльність
руху «фьолькіше» здійснювали окремі численні інституції, серед яких най-
більш вагомими були «Німецько – ф​ ьолькішський союз захисту та відсічі»,
«Спілка Танненберг», «Німецька спілка», «Коло Остари», «Німецьке кільце»
та інші [15, 29–30].

Найбільш впливовим серед організацій руху «фьолькіше» був саме
«Німецько – ​фьолькішський союз захисту та відсічі» (далі НФСЗВ – ​О. Д.),
що був заснований у роки Листопадової революції у Німеччині. Однак витоки
його заснування відносяться ще до доби діяльності Пангерманського Союзу
у  часи головування там адвоката Генріха Класса, тобто з  1908 по 1939  рр.
Саме він ввів у політичну практику пангерманістів так званий «конфронта-
ційний антисемітизм» [16, 37]. У 1912 р. він видав під літературним псев-
донімом Даніель Фрюманн книгу під гучною назвою «Якби я був кайзером»,
у якій він описав системну програму необхідної антисемітської боротьби на
теренах Німеччини. Автор акцентував увагу читачів на тому, що єврейська
нація є расово ворожим елементом для німців в усі часи. Класс стверджував,
що євреї проникли в усі сфери суспільного життя, що вже призвело, на його
думку, до кризи германської духовності. Єврейській вестернізації німецьких
територій він протиставляв ідею реформи німецького суспільства під гаслом
«Німеччина для німців». Саме ця книга згодом буде прочитана Адольфом
Гітлером і  справить на останнього особисте сильне враження. Особливо

256

сподобається Гітлеру теза Класса про те, що «не буде великої біди, якщо
Німеччина навіть програє майбутню війну, бо тоді в країні запанує хаос, який
зможе зупинити лише залізна воля диктатора». Тогою останнього і  марив
майбутній фюрер Третього рейху [16, 195].

Однак, саме поразка кайзерівської Німеччини у  Першій світовій вій-
ні змусила Пангерманський Союз змінити тактику власних заходів.
Непопулярність на теренах Веймарської Республіки пангерманських ідей
та їх ототожнення зі зниклою імперією, змусило цю інституцію засновувати
нові філії – д​ очірні організації. Серед них 18 лютого 1919 р. було засновано
і НФСЗВ, відверто зпиравшийся саме на антисемітизм [17, 76]. Керівником
головного центру новоутвореного союзу став відомий у Німеччині антисе-
мітський пропагандист Альфред Рот. Діяльність останнього була націлена
на створення загальнонімецького антисемітського фронту. Статут НФСЗВ
проголошував євреїв ворожим для німецького народу елементом і  вимагав
від веймарського уряду заборони для євреїв займати посади у громадських
організаціях, армії та флоті, у системі освіти та мистецтва, ЗМІ та банковсь-
кій сфері. А. Рот закликав до відродження німецького народу під символом
свастики на фундаменті фьолькішських цінностей [18]. Соціально мотиво-
ваний антисемітизм і фьолькішський націоналізм НФСЗВ здійснювався на
расових ідеях. Антисемітська діяльність цієї інституції торкалась будь-яких
сфер політичного, економічного та культурного життя німецької держави.
Функціонери НФСЗВ закликали до боротьби з толерантністю у культурному
житті країни і  наполягали на поширенні фьолькішської політизації у  шко-
лах, вишах та церкві. Сучасні тенденції у мистецтві вони вважали ворожими
справжній народній культурі, бо дух модернізму вони ототожнювали з  єв-
рейським впливом. При цьому, протиставлення «свій – ч​ ужий», «німець-
кий – ​єврейський» вони переносили на політичні події модерної доби. Так,
ніщивна поразка Німеччини у світовій війні трактувалась останніми у руслі
міфу щодо «Дольхштоссе» («удару ножем у спину» – ​О. Д.) та пов’язувалось
не з іменами кайзера чи Гінденбурга або Людендорфа, а з діяльністю політи-
ків єврейського походження, на кшталт Ерцбергера, Шейдеманна, Варбурга

257

та Ратенау тощо. Листопадова рево-

люція 1918–1919 рр., на їх думку,

пройшла під проводом «єврейсь-

кої зірки» і  тому власне веймарсь-

ка демократія була лише засобом

панування євреїв над багатостра-

ждальним німецьким народом.

Пропагандисти з  НФСЗВ тракту-

вали Версальський мир як таєм-

не знаряддя євреїв, а  повоєнний

світ – як реалізацію єврейської мрії

щодо розколу єдиної Німеччини.

Якщо розглядати цю аргументацію

у  контексті майбутньої нацистської

Загін «Гітлерюгенду» на марші ідеології, то спостерігається її повне
(Ілюстрація з книги Lewis B. R. Illüstrirte копіювання з  опорою НСДАП на
Geschichte der Hitlerjugend. 1922–1945. расову домінанту.
Die verlorene kindheit / B. R. Lewis. Wein,
Від  самого початку заснуван-
2000. S. 21.)

ня НФСЗВ мав тривкі контакти

з  НННП, ННП, «Младогерманським Орденом», організаціею «Консул»

тощо. На початку 20-х рр. ХХ ст. перші контакти були встановлені і з ДАП

на чолі з  Адольфом Гітлером, що діяла також на електоральному полі та-

бору фьолькіше. Вже влітку 1921  р. Альфред Рот запропонував новоявле-

ному фюреру НСДАП скооперувати зусилля обох політичних організацій

у боротьбі за владу, але той відмовився. Згодом, восени 1921 р., Гітлер вза-

галі розпочав ідеологічну атаку проти діяльності НФСЗВ через те, що він

сприймав будь-яку подібну інституцію як конкурента у політичній бороть-

бі за владу та хворобливо відносився до будь-якої ідеї союзу з структурою

з  табору фьолькіше. Саме з  цього приводу, на одному з  мітингів НСДАП

у  Мюнхені наприкінці 1921  р. фюрер заявив, що «Лише навіженому може

належати теорія, згідно якої з  двох калік можна скласти одну здорову

258

людину» [20, 133]. У 1922 р., після участі функціонерів НФСЗВ у терактах
проти Ф. Шейдеманна, М. Ерцбергера та В. Ратенау, згідно з рішенням вей-
марського уряду від 26 червня того ж року, був прийнятий «Закон щодо захи-
сту Республіки», і діяльність цієї інституції була припинена. Розпуск НФСЗВ
утворив своєрідний вакуум у таборі фьолькіше, який швидко був заповнений
саме НСДАП. Серед колишніх членів угрупувань НФСЗВ, що зробили зго-
дом кар’єру у  нацистській партії можна назвати Готфріда Федера, Дитріха
Еккарта, Юліуса Штрейхера, Вернера Беста, Курта Далюге, Фрітца Заукеля,
Рейнгардта Гейдріха, Мартіна Бормана та інших. У 1932 р. навіть її колиш-
ній керівник Альфред Рот вступив до лав НСДАП. Те, про що мріяло керів-
ництво НФСЗВ – ​стати центром праворадикального табору Веймарської
Республіки, вдалося втілити у життя НСДАП, навколо якої скупчились у 20-
ті рр. ХХ ст. члени фьолькішсько – ​антисемітських угруповань, що побачили
саме у нацистах потенційно могутню політичну силу.

Список джерел та літератури:

1. Riehl W. H. Land und Leute. Die Natur geschichte des Volk es als Grundlagee iner
deutschen Sozial-Politik / W. H. Riehl. Augsburg–Stuttgart, 1855. 397 s.

2. Mosse G. L. Ein Volk, ein Reich, ein Fuhrer: dievölkisches Ursprüngedes
Nationalsozialismus / G. L. Mosse. Königstein, 1979. 368 s.

3. Чемберлен Х. С. Основания девятнадцатого столетия / Пер. Е. Б. Колесниковой.
В 2 т. Т. I. Спб.: «Русский миръ», 2012. 688 с.

4. Чемберлен Х. С. Основания девятнадцатого столетия / Пер. Е. Б. Колесниковой.
В2 т. Т. II. Спб.: «Русский миръ», 2012. 479 с.

5. Краузе Э. Славянские ключи к нордическому мифу / Э. Краузе. М., 2012. 400 c.
6. Peter G. J. Pulzer: Die Entstehung des politischen Antisemitismus in Deutschland und

Österreich 1867 bis 1914 / Peter G. J. Pulzer. Gütersloh: Mohn, 1966. 312 s.
7. Вирт Г. Хроника Ура Линда. Древнейшая история Европы / Г. Вирт. М., 2007. 624 c.
8. Дугин А. Г. Гиперборейская теория / А. Г. Дугин. М., 1993. 120 c.
9. Гюнтер Ганс Ф. К. Избранные работы по расологии / В. Б. Авдеев. второе изд.,

дополн. и проиллюстр. / Ганс Ф. К. Гюнтер. М., 2005. 576 с.

259

10. Гюнтер Ганс Ф. К. Индоевропейская религиозность / Ганс Ф. К. Гюнтер. Тамбов,
2006. 80 c.

11. Гюнтер Ганс Ф. К. Расология еврейского народа / Ганс Ф. К. Гюнтер. М. : «Сампо»,
2010. 374 c.

12. Гюнтер Ганс Ф. К. Родоведение. Наука о семье / Ганс Ф. К. Гюнтер. М. : «Белые
альвы», 2011. 336 c.

13. Клаусс Л. Ф. Раса и душа. Практическая психоантропология / Л. Ф. Клаусс / Перевод
с немец. А. М. Иванова. Предисловие В. Б. Авдеева. Серия «Библиотека расовой
мысли». М. : Белые альвы, 2014. 384 с.

14. Клаусс Л. Ф. Расовое воплощение, расселение и мировое господство / Л. Ф. Клаусс
// Нордическая душа: Введение в учение о расовой душе. Цит. по: Моссе
Дж. Нацизм и культура. Идеология и культура национал-социализма / Дж. Моссе.
М., Центрполиграф, 2003. С. 100–109.

15. Sontheimer E. Antidemokratischen Denken in der Weimarer Republik / Lie politischen
Ideen des deutschen Nationalismus zwischen 1918 und 1933 / E. Sontheimer. München,
1964. 362 s.

16. Лессер Й. Третий рейх: символы злодейства. История нацизма в Германии. 1933–
1945. М. : Литрес, 2015. 452 с.

17. Lohalm U. Völkischer Radikalismus. Die Geschichte des Deutsch völkschen Schutz-
und-Trutz-Bund. 1919–1923 / U. Lohalm. Hamburg, 1970. 359 s.

18. Jung W. Ideologische Voraussetzungen, Inhalte und Ziele außenpolitischer Programmatik
und Propaganda in der deutsch völkischen Bewegung der Anfangs jahreder Weimarer
Republik – D​ as Beispiel Deutschvölkischer Schutz-und-Trutz bund / W. Jung. Göttingen,
2000. 473 s.

19. Roth A. Aus der Kampfzeit des Deutschvölkischen Schutz-und Trutz-Bund / A. Roth.
Hamburg, 1939. 44 s.

20. Lohalm U. Völkischer Radikalismus. Die Geschichte des Deutschvölkschen Schutz-und
Trutz-Bund.1919–1923 / U. Lohalm. Hamburg, 1970. 359 s.

260

ДОДАТОК XXVI
Витяг з огляду збірки: «Warum ich
Nazi wurde» – B​ iogramme früher
Nationalsozialisten. Die einzigarten
Sammlung des Theodor Abel / Wieland
Giebel. B.: Berlin Story Verlag, 2018.
930 s. («Чому я став нацистом» –​
Біографії ранніх націонал-соціалістів
з приватного зібрання Теодора Абеля
/ Віланд Ґібель. Берлін: Berlin Story
Verlag, 2018, 930 с.) // Проблеми
історії Голокосту: український вимір.
Науковий журнал. 2019 р. № 11.

Неабиякий інтерес у  читачів ФРН та за її кордонами викликала збірка
біографічних матеріалів під гучною назвою «Чому я став нацистом?». Вона
вийшла з  друку у  вересні 2018  р. у  Берліні, та була упорядкована і  проко-
ментована відомим сучасним німецьким істориком, письменником та видав-
цем Віландом Ґібелем. Він досить давно та ґрунтовно займається вивченням
історії Берліну, є автором та упорядником чисельних монографій, виставок,
організатором заходів з історії сучасної столиці ФРН.

Декілька років тому він побачив монографію американського соціоло-
га, професора Колумбійського університету Теодора Абеля (1896–1988 рр.)
«Чому Гітлер прийшов до влади. Відповідь, заснована на оригінальних жит-
тєвих історіях 600 його послідовників» 1. У цій монографії Абель часто-густо
цитував, в  перекладі англійською, біографії пересічних членів НСДАП, де
вони описували, яким чином стали нацистами. Німецький історик Віланд
Ґібель вирішив звернутись до першоджерел і  знайшов в  архіві професора

1) Abel T. Why Hitler came in to power. An answer based on the original
life stories of 600 of his followers / Abel T. New York, Prentice-Hall, 1938.
346 p.

261

Абеля, що і досі зберігається в зібранні бібліотеки Герберта Гувера (м. Уест-
Бранч, штат Айова, США), фотокопії 3700 сторінок оригінальних сповідей
націонал-соціалістів, датовані 1934 роком.

Саме тоді, у  1934 р., у  засобах масової інформації «Третього рейху»
з’явилось досить несподіване оголошення щодо конкурсу автобіографічних
творів для націонал-соціалістів. Замовником рекламного матеріалу був про-
фесор-соціолог Теодор Абель – н​ а той час молодий американський вчений,
що вільно володів німецькою, англійською та польською мовами. Навесні
1934  р. професор Абель побував на території Німеччини. Маючи на меті
використати у  майбутньому будь-які соціологічні матеріали для вивчення
мотивів вступу до лав НСДАП ідейних нацистів та проаналізувати причи-
ни стрімкого зростання популярності Адольфа Гітлера за часів існування
Веймарської Республіки для власних подальших наукових досліджень, вче-
ний звернувся з персональним листом до Йозефа Геббельса – р​ ейхсміністра
народної освіти та пропаганди нацистської Німеччини. В цьому листі Теодор
Абель обґрунтував ідею проведення на теренах «Третього рейху» конкурсу
творів-автобіографій на тему «Чому я став нацистом?». Пропозицію прове-
сти подібний захід підтримали у міністерстві пропаганди «Третього рейху».
На це вплинуло як мінімум два моменти: по-перше, всю фінансову сторону
проведення акції мав покрити грант від Колумбійського університету (було
призначено аж 18 грошових премій за участь (від 25 до 400 рейхсмарок); по-
друге, нацисти намагались створити позитивний образ НСДАП за кордоном,
особливо на теренах США та Англії. Згідно з поданням автора ідеї – ​Теодора
Абеля  – та чиновників-нацистів з  відомства Й. Геббельса були узгоджені
і умови конкурсу, і критерії оцінювання поданих робіт:

1. В  заході мали брати участь тільки ті, хто вступив до лав НСДАП до
1933 р., тобто до легального приходу нацистської партії до влади у Німеччині
(за задумом професора Абеля, таким чином він мав отримати «сповіді» щи-
рих нацистів, а не так званих «попутників», які з кар’єрних міркувань приєд-
налися до партії фюрера вже після 30 січня 1933 р.).

262

2. Кандидати на заохочувальні призи повинні були надати точні та до-
кладні описи свого особистого життя, особливо після Першої світової вій-
ни. Також увагу слід було звернути на уявлення про сімейне життя, освіту,
економічні умови проживання, членство в політичних організаціях; участь
у гітлерівському русі та важливі переживання, думки та почуття з цього при-
воду тощо.

3. Стиль, орфографія або драматичність власної історії не мали значення
і  не розглядалися. Повнота та відкритість мали бути єдиними критеріями
оцінювання.

4. Призовий фонд мав депонуватися в Deutsche Bank.
5. Журі конкурсу складалося з представників Колумбійського універси-
тету (грантодавців).
6. Мета заходу – ​зібрати соціологічні матеріали щодо історії НСДАП.
7. Громадськість США та Німеччини мала бути проінформована щодо
переможців заходу, а їхні особисті матеріали бути опубліковані.
8. Рукописи не поверталися та мали надійти до журі конкурсу до 30 ве-
ресня 1934 р.
Всього надійшло 683 роботи із різних куточків Німеччини, від чоловіків
та жінок, що репрезентували різні вікові та соціальні верстви. 581 й досі
зберігаються у зібранні американської бібліотеки Герберта Гувера. 82 з них
повністю й автентично відтворені в книзі Віланда Ґібеля. Більшість віддру-
ковані на друкарських машинках, приблизно третина – ​написані від руки.
Одні з автобіографій обсягом лише 2–3 сторінки, інші по 25–30; рекордсмен
написав 80 сторінок, також є й віршовані твори. Цінність цих матеріалів для
сучасних дослідників беззаперечна. Перш за все, вона полягає у тому, що оз-
найомлення із зібраними матеріалами, датованими 1934 р., дають і сьогодні
можливість краще зрозуміти справжні причини, які привели «простих нім-
ців» до лав НСДАП за доби Веймарської Республіки (1919–1933 рр.).

263

Приклади автобіографій 2:

I.

Герман Фюрбах
27 років

Мюльхайм-на-Рурі
Я,  Герман Фюрбах, народився 09. 12. 1907 року у  Мюльхаймі-на-Рурі,
у  сім’ї будівельного підрядчика Карла Фюрбаха, відвідував католицьку
початкову школу до мого 14-ліття. Мені було 7 років, коли почалася війна
і  мого старшого брата було призвано до піхотного полку № 135; хоча мій
брат Вільгельм не мав освіти, він добровільно пішов на флот. Його захоплен-
ня Батьківщиною передалося й мені. Так, будучи ще молодим хлопцем, я до-
помагав солдатам довозити на вокзал військову амуніцію.
Кожного разу, коли армійська служба новин оголошувала про нову пе-
ремогу, я  із задоволенням біг до церкви і  допомагав сповіщати про це пе-
реможним дзвоном. Листи від моїх братів із фронту завжди були для мене
особливою подією у  житті. Мене надзвичайно сильно вразила новина, що
мій брат загинув у Фландрії, незадовго до закінчення війни. Також мої 2 ку-
зени пішли з життя заради Батьківщини. Я досі яскраво пам’ятаю результа-
ти війни і революції; особливо ганебним було те, як червоні революціонери
зірвали погони з офіцерів у дворі школи, перед нашими очима.
Після закінчення школи я  прийшов у  фірму «Thyssen» як механік ли-
варного виробництва. Там я  зустрівся з  проявами класової боротьби, як її
розуміють у марксизмі. У перший день з моєї куртки відірвали чорно-біло-
червону стрічку і я був вимушений приєднатися до синдикалістського союзу.
Оскільки я  не міг вчинити інакше, я  зареєструвався як учень у  Німецькій
асоціації металургів. У  1923 році я  вперше почув про рух Гітлера і  при-
єднався до фрайкору «Німецький Орел», одразу після того, як заявив про
вихід із асоціації металургів. Відтепер на заводі я був ворогом для кожного.

2) Переклад автобіографій українською мовою здійснено
Олександром Давлєтовим.

264

Після кожного страйку мене били з  усіх сторін через те, що я  був свідо-
мим німецькомовним хлопцем. Але це мене не бентежило. Після вторгнен-
ня французів я отримав багато роботи від фрайкору «Німецький Орел». За
можливості, ми визначали кількість і силу французьких окупаційних військ
і їхнього обладнання, включаючи рушниці і бронемашини. Наприкінці 1925
року ми  провели нічний марш до Кеттвігу, з  якого повернулися лише о 
7-й годині ранку, тому що нам довелося об’їхати французів. Страшенно
втомлений, я пішов до дому, і через свою втому не міг працювати.

У день виведення французів з Мюльхайму я був відрахований через свою
національність. У ввечері того ж дня нам показали чорно-біло-червоний пра-
пор і  розіграли п’єсу «Таурогген». Через це марксисти і  комуністи хотіли
порвати нашу уніформу. Протягом 14 днів ми ставили п’єсу, і так само довго,
вдень і вночі, охороняли нашу форму, яка була потрібна нам для вистави.

Із того часу кількість наших послідовників зросла. Наприкінці 1925  р.
Геббельс створив місцеву групу НСДАП, членом якої я став. Відтоді я не-
впинно працював проти марксистів, комуністів, центристів та їх послідов-
ників. 4  липня 1926 року, на другому партійному засіданні НСДАП, я  був
першим штурмовиком у Мюльхаймі, який дав присягу на вірність нашому
Фюреру, у складі 26-го загону штурмового підрозділу від нашого гау. Тільки
зараз я впевнений, що Німеччина має лідера. Наша праця була невтомною: чи
то захист групи, чи роздача листівок, чи щось інше. Нас переслідували вдень
і  вночі, нас називали утопістами-мрійниками, і  нас лаяли як «нацистських
злочинців і язичників».

Вересень 1930 року був для нас найтяжчим в  плані виборчої кампанії.
День і ніч ми були на ногах, вдень роздавали листівки, вночі розклеювали
плакати; ввечері нам наказували охороняти приміщення; якщо нас було ба-
гато, ми спали по дві години на дошках у дворі. Увечері 14 вересня ми були
нагороджені своєю великою перемогою! Заклик до «німецького пробуджен-
ня» мав свій ефект – ​107 делегатів  – націонал-соціалістів були обрані до
Рейхстагу. Захоплення було великим, євреї пакували свої валізи, багато з них
втікали, але поверталися за деякий час.

265

Таким чином, ми повинні були продовжувати боротьбу. Але вони почали
нас боятися. Наша партія була забороненою, і ми повинні були зняти корич-
неві сорочки. Ми прийшли безпосередньо до судової зали в білих сорочках,
проте поліція випхнула нас із зали гумовими палицями; ми  всі мали сині
капелюхи або чорні краватки, тому ми знову були небезпечні для держави.
Ми були розгромлені комуністами, поліцейські саджали нас до в’язниці,
наші колишні товариші стріляли нам у спину: але це не могло нас зупинити,
це тільки зміцнило нашу волю зробити ідею Адольфа Гітлера проривом для
німецького народу. У  нас була тверда віра: одного чудового дня вибороти
єдність для німецького народу. Поступово ми проникали у лави комуністів
і виносили звідти найкращі форми та методи боротьби за електоральні маси.
Особливо сильно ми воювали з партією католицького Центру: духовенство
заборонило навіть ховати наших мертвих товаришів на кладовищах. Нам не
дозволяли увійти до церкви у формі, хоча ми, як націонал-соціалісти, стоїмо
на ґрунті християнства.

Але, незважаючи на всю ворожнечу, ми повільно і впевнено прийшли до
мети. 30 січня 1933 року Адольф Гітлер створив єдиний німецький народ.
Його грандіозний пункт програми – ​повернути 8 мільйонів безробітних до
робочого процесу – ​здійснюється швидше, ніж очікувалося. Вже у перший
рік мільйони знову отримали роботу. До цих щасливчиків належу і  я. Ми
постійно продовжуємо створювати і допомагаємо будувати національну со-
ціалістичну державу, поки кожен німець не зрозуміє націонал-соціалістич-
ний світогляд, та залишаємось вірними нашій клятві:

За нашого Фюрера і його ідеї ми будемо боротися до смерті.
Підпис: Герман Фюрбах
Джерело: «Warum ich Nazi wurde» – B​ iogramme früher Nationalsozialisten.
Die einzigarten Sammlung des Theodor Abel / Wieland Giebel. B.: Berlin Story

Verlag, 2018. S. 209–213.

266

II.

Генріх Дьорнхаус,
8 грудня 1910

Мюльхайм-на-Рурі, Хінгберштрассе 12
НСДАП 237 971

8-го грудня 1910 року я, Генріх Дьорнхаус, народився у Мюльхаймі-на-
Рурі у  родині бакалійника Генріха Дьорнхауса. Я  протестант. Із шести до
десяти років я відвідував початкову школу, до свого 16-ліття – м​ іську серед-
ню школу. Оскільки я звертав увагу на комерційну діяльність, ще протягом
одного року я  відвідував комерційну школу у  сусідньому місті Дуйсбург.
Найсильнішим спогадом мого дитинства став початок Першої світової вій-
ни, особливо відхід з міста місцевого 159-го полку.

Я добре пам’ятаю, як мій батько був призваний на військову службу у віці
понад 42 роки. Деякі повітряні нальоти на місцеві промислові підприємст-
ва я також досі пам’ятаю. Завдяки вірній турботі моїх батьків я не відчував
нестачу харчів, що були надзвичайно необхідними у  промисловій зоні, на
відміну від більшості інших дорослих громадян.

Жорстокий кінець війни набагато сильніше вплинув на мене; це принесло
жахливе розчарування для нас, дітей, які мріяли тільки про перемогу. Ми не
могли зрозуміти, як армія, яка перенесла свої перемоги далеко на ворожу
територію, могла раптово зазнати поразки. Тільки пізніше я дізнався і зро-
зумів цю чудову армію, що отримала ніж у спину, яка проявила величезне
терпіння і наполегливість, героїзм і презирство до смерті. З віком я змуше-
ний був дізнатися, що саме ті зрадники, які були на чолі держави, у  1918
році дали кинджал до рук диверсантів-революціонерів. Як так сталося, що
повстання червоних 1918 року та комуністичне правління 1919 року пройш-
ли безслідно?

Ми повинні були кожен день чекати на розграбування бізнесу.
У Мюльхаймі, на жаль, знаходився великий штаб червоних. Навіть тоді я ба-
чив, що німецький народ був розділений. Мені представилося це як втілення
розколу світу; як співіснування світу добра і  світу злочинців. У  молодості

267

я ще не міг визнати рушійні сили цього світу. Як ми усі раділи, коли діяльність
терористів «Noskes» і «Вільного корпусу» була завершена. Я досі пам’ятаю,
як фрайкор «Шульц» був настільки загнаний червоними, що повинен був
залишити Мюльхайм і відступити. Ситуація була похмурою. Наступні кілька
років принесли певне заспокоєння, допоки сигналом тривоги не стало оголо-
шення про окупацію Руру. Я ніколи не забуду смутну атмосферу, яка перева-
жала в той час. Ворог в країні!

Коли вплив окупантів було знищено, молоді й старі у різних місцях мі-
ста співали німецькі пісні і чергували на Рейні. Пісня Німеччини протягом
довгого часу оспівувала несправедливу окупацію. Я ніколи не відчував себе
більш пов’язаним з моїм народом, ніж у ті дні. Чи будете ви звинувачувати
мене в тому, що я з нетерпінням чекаю кожного успішного замаху на окупа-
ційні сили? Так, мені хотілося б це зробити самостійно.

Як мені було шкода, що з  багатьма людьми траплялися незаслужені
речі. Шлагетер був для нас, юнаків, героєм. Ми співали пісню про нього із
задоволенням!

Військова організація фрайкорів розцвіла, побачила нове життя. Кожен із
них мав власну програму. Для мене було зрозуміло лише одне: переможений
уряд ніколи не міг би принести порятунку з цього нещастя. Але, можливо, це
зможе національна військова організація. Отже, треба вступити до військової
організації. Але до якої? В Мюльхаймі поруч із Штальхельмом («Сталевий
шолом») існував німецький молодіжний Орден. Програма останнього була
надзвичайно привабливою; перш за все, вона здалася мені більш революцій-
ною, ніж у Штальхельму. Утримувало мене від приєднання до однієї з цих
організацій те, що «браття» там не мали духу товариства, який я вважав не-
обхідним для успішної революційної боротьби. Тому я спочатку шукав влас-
ну сферу діяльності у спорті.

Тим часом мені виповнилося 18 років, і  в  цей період я  був захоплений
бурхливим політичним потоком. Я  відвідував виборчі збори, на яких ніко-
ли не бракувало демократії. До парламентських виборів у  1929 році я  за
один вечір відвідав наступні три виборчі збори: Deutschnationale (Німецької

268

Національної Народної партії), Zentrumsversammlung (партії Центру –​
об’єднання католиків Німеччини), NSDAP (НСДАП). Доповідачі перших
двох зібрань говорили звичайні приємні слова і мали пояснення у своїх про-
грамах. Я не чув про матеріальну пропозицію щодо того, як вийти з нашо-
го страждання і  повернути честь нашому народу. Зовсім іншим був спікер
Нового руху. Це була не тільки його жвава розмова, а й щире визнання ні-
мецького народу в  цілому, чия найбільша біда – р​ оздрібнення на партії та
класи. І, нарешті, практична пропозиція щодо оновлення народу. Знищення
партій! Геть від розділення на класи! Справжнє об’єднання народу. Це цілі,
завдяки яким я міг бути повністю задіяним.

Того ж вечора я почув: «До Нового руху». Тільки завдяки їм одним я міг
сподіватися на порятунок німецької Вітчизни. Тому я  вступив до юнаків-
гітлерівців і  там лише знайшов те, що я  шукав: справжній дух братерст-
ва, справжніх товаришів. Для нас це було так: всі за одного і один за всіх.
Державне і  приватне переслідування лише зробили нашу громаду сильні-
шою у боротьбі. Незабаром я став лідером місцевої групи НСТС (Націонал-
соціалістичне товариство студентів), яка позиціонувалась як студентська ор-
ганізація, і таким чином я став свідком боротьби на передовій і керував цим
процесом. Я пережив і успіхи, і невдачі. На додаток до нашого фактичного
завдання – ​залучення молоді до нового руху, ми допомагали партії підготува-
ти та провести чисельні виборчі кампанії, що не завжди було безпечно для
нас, молодих людей, тому що ми опинилися в серці комуністичної опори.

Як наше серце палало, що нам теж дозволили внести нашу малу частину
до першої величезної перемоги на виборах у вересні 1930 року, коли було от-
римано 107 мандатів. З подвійним завзяттям і «міцним шоломом», ми пішли
на роботу. Ми були настільки твердо переконані в правильності націонал-со-
ціалістичної ідеї і місії нашого Фюрера, що навіть випадкові відступи на ви-
борах або бунт Стіннеса і Штрассера не змусили нас засумніватися у вірності
до нашого лідера. Навіть найзапеклішу боротьбу комуни і системних партій
вдалося закінчити, роздаючи листівки клієнтурі для бойкотування власни-
ків бізнесу, і це не могло похитнути мою ревну боротьбу, хоча батьківський

269

продуктовий бізнес був сильно зруйнований цим. Наскільки сумно було,
зрештою, що деякі товариші через помилку не визнали справжнього ворога
народу, марксизму і його єврейських прибічників, які виявилися готовими до
боротьби проти нас. Але ми боролися тільки для нашого і їхнього порятунку,
і за нову честь Німеччині, і за свободу. Віра в остаточну перемогу нашого
руху ніколи не залишала мене, а революція, що відбулася 30 січня 1933 року,
коли наш лідер захопив владу, блискуче підтвердила наші думки. Я знаю, що
факт захоплення влади – ​це не кінець, а лише початок оновлення, і що він
залежить від лояльності, і  боротьби, і  жертви кожного справжнього націо-
нал-соціаліста в світі. Тому, для мене це само собою зрозуміле, що на сьо-
годнішній день ми повністю служимо нашому лідеру, і, наскільки це в моїх
силах, ми допоможемо йому досягти ідей націонал-соціалізму.

Хай живе Фюрер! Хай живе Німеччина!
Підпис: Генріх Дьорнхаус
Джерело:»Warum ich Nazi wurde» – B​ iogramme früher Nationalsozialisten.
Die einzigarten Sammlung des Theodor Abel / Wieland Giebel. B.: Berlin Story

Verlag, 2018. S. 219–223.

III.
Герта фон Ройсс

Вік, адреса не вказані
Як солдат і дитина, яка виросла в сільській місцевості, я завжди носила
з собою ніж, для того щоб жертвувати собою і служити своїй країні. Я втра-
тила свого нареченого у Першій світовій, і після його героїчної смерті я по-
чала активно працювати. Я була першою, хто очолив державну установу, що
обслуговувала офіцерів і  чоловіків після великої боротьби на Заході. Вона
існувала за підтримки вірних фламандських людей, і це була несвідома під-
готовка до моєї майбутньої роботи в  партії. Як справжня німецька жінка,
я  готувала їжу для військових вдень і  вночі, до листопада місяця, а  потім,
нарешті, втекла, залишивши свою приватну власність.

270

У Берліні я зустріла багато жінок – ​прихильниць червоних, що були готові
придушити невдоволення будь-кого з політичних опонентів. На початку 1919
року я поїхала до Мюнхена, де прожила доти, допоки у Вюртемберзі і Баварії
не закінчився терор. Я стояла на вулиці, коли зустріла генерала фон Еппа.

Мене завжди мучила ганьба Німеччини, тому навесні 1920-го року мої
знайомі з військового відомства дали мені картку на зустріч, де мав говорити
Адольф Гітлер. Ми прийшли в  заповнений зал, де панувала метушня. Він
виступав як другий спікер зібрання, і його промова надихнула усіх нас – й​ ого
звали Адольф Гітлер. У кімнаті ставало все тихіше і тихіше, з’являлося ще
більше ентузіазму, а коли він оголосив свою програму – з​  кімнати пролунали
радісні викрики. З цього дня у Німеччини з’явився лідер і рятівник. З того
часу я виступала за нього, боролася, працювала і з радістю жертвувала, при-
єднавшись до його закликів. Ми, жінки, нарешті могли знову допомогти.

Я проводила багато часу в Кімгау і в Гармоші: якими щасливими ми були
в цій боротьбі, в основному будучи лише маленьким загоном.

У  1922 році я  успадкувала будинок у  Тюрингії, де існувала необхідна
пропаганда – щ​ е восени там, в  Уолхерні, затаїлися червоні, які очікували
наступу з Баварії. Ми пережили жахливі дні! Але я прийшла з моїми «пар-
тайгеноссе» у свій дуже просторий будинок, який запропонував Гітлер у яко-
сті безпечного місця. Потім була зрада з боку Фельдхернхалле. Ми, ті, хто
вірили тільки в нього, перенесли це дуже важко, але я не схибила. Є достат-
ньо свідків, що моя віра в Гітлера і його перемогу ніколи не були хиткими.
Навесні 1924 року я ходила від дому до дому, багато допомагала, для того
щоб НСДАП приймала участь у виборах. На жаль, під час інфляції я втрати-
ла свої заощадження. Але для боротьби я завжди знаходила гроші, які давали
мені мої знайомі в якості допомоги.

Навесні 1925-го я жила під Берліном, у деревні Вальдорф, і часто бувала
у Генріха Кайзераллі. Там я почула, як говорить берлінський гауфюрер до-
ктор Ернст Шланге. Я була вражена тим, як енергійно він воював з опонен-
тами та політичними супротивниками, але партія була ще досить маленькою.
Я знала д-ра Шланге ще тоді, коли він перебував у лікарні через поранення,

271

бо під час Першої світової війни він втратив праву руку; як сміливо він пе-
реніс це нещастя, і можу сказати, що він був одним із найвірніших Гітлеру.

У травні 1927 року старі товарищі взяли мене до Генеральної Асамблеї
на першу велику промову Гітлера в Берліні! У вересні 1927 року мені випала
нагода побачити нового гауляйтера Берліна доктора Йозефа Геббельса. Це
був час, коли наш фюрер тільки-но подолав заборону на публічні промови!
Зустріч із виборцями проходила у кварталі Шьонеберг. Це було дуже небез-
печно, оскільки населення Шьонебергу симпатизувало комуністам. Навіть
тоді я захоплювалася силою дисципліни, яку там практикував д-р Геббельс.
Незабаром я познайомилася з ним особисто.

28 жовтня, коли я оговталася після серйозної автомобільної аварії, я пе-
реїхала до Берліна, і  з  тих пір я  повністю присвячувала свій час місцевій
жіночій роботі; спершу в Жіночій організації (прим. – ​назва жіночої групи
у НСДАП), потім у FAG і зараз у Націонал-соціалістичній жіночій організа-
ції. Залишившись самотньою через політичні непорозуміння з надто консер-
вативними родичами, я познайомилась з життям членів Шьонеберзької ко-
муни. Дізнавшись про мою прихильність до нацизму, деякі жінки ображали
мене і навіть плювали в обличчя. І все-таки ми, жінки, могли допомогти, за-
хищаючи деяких постраждалих членів загонів S. A. Mann, а також наклеюю-
чи або роздаючи листівки. Пам’ятаю, як протягом декількох ночей ми сиділи
у пивному закладі СА (Sturmlokalen), переважно у школах AMEISE, WESPE
і пізніше у BAUEREN HOESLE, складаючи бюлетені для голосування. Або
ми ходили до людей і займалися пропагандою. Як ми сиділи разом і старан-
но готували, шили, виправляли, збирали щось, підтримували один одного
або збиралися на Різдво на велику сімейну вечірку. І вірили, і молилися за
Гітлера! Не здаючись, йдучи вперед із радістю. Кожен робив все можливе на
нашій славній роботі. Спочатку нас було мало, потім нас ставало все більше
і більше, як бідних, так і багатих.

Я вмовила тодішнього гауляйтера Бранденбургу доктора Шланге записа-
ти мене до лав партії за своїм ідентифікаційним номером. Але я можу чесно

272

сказати, що моя віра в Німеччину з’явилася лише після того, як я почула про-
мову Гітлера ще у 1920-му.

Коли, нарешті, 30 січня 1933 року літній президент призначив канцлером
молодого Гітлера, я згадала, що була з ним тоді, коли він із добротою розпо-
відав мені про свого батька і діда, з якими веселився.

Коли Гінденбург повідомив про прихід Гітлера, весь німецький народ дя-
кував разом з нами, МІЛЬЙОНИ людей вітали Фюрера і канцлера Адольфа
Гітлера!

Бог послав його нам!
Хай живе Гітлер
Герта фон Ройсс
Джерело:»Warum ich Nazi wurde» – B​ iogramme früher Nationalsozialisten.
Die einzigarten Sammlung des Theodor Abel / Wieland Giebel. B.: Berlin Story

Verlag, 2018. S. 286–288.

IV.

Хільда Боем-Штольц
Вік невідомий
Берлін

Дерффлингерштрассе 7\1
NSDAP 429 341

Ще будучи дитиною я відчувала сильну, глибоку любов до Німеччини. На
це вплинуло моє виховання у родині, минуле моїх батьків, зміст промов мого
батька тощо. Можливо, це було так, як я бачу це тепер – ​неперервна спадко-
вість, завдяки якій ми відчували себе здоровими. Типова ситуація і для моїх
дітей. Ще у моєму дитинстві, коли в нас був екзамен з музики, називали моє
ім’я, і весь хор завжди починав співати: «Німеччина понад усе!». Вони зна-
ли, що я завжди обираю цю пісню. Моє серце потребувало цього.

Спалахнула війна, і  я  заздрила своїм знайомим чоловікам, яким поща-
стило поїхати на війну. Але я ніколи не забуду того глибокого погляду мого

273

знайомого, коли я сказала йому: «Ах, вам так пощастило, що вам дозволили
поїхати, я так вам заздрю!». Він, мабуть, не зрозумів мого сяючого обличчя,
коли ми прощалися. Я думала, що вороги Німеччини повинні нас боятися.
Під час війни ми працювали на станції технічного обслуговування. Я була
у групі, де майже всі були єврейками. Спочатку ми чудово працювали разом.
Але тоді я  прислухалася. Потихеньку вони почали здаватися, ставати сла-
бовольними. Одна втратила свого брата у Польщі, родичі іншої перебували
у складі військ, що рухалися на передову. Я дедалі більше була проти них.
Коли була заснована вітчизняна партія, проявився дійсний єврейський дух.
Мені потрібно було багато сил, щоб спілкуватися з ними. Із того дня я звер-
тала увагу на все, що там відбувалося.

Коли вибухнула революція, я вступила до DVP (Німецької Народної пар-
тії – О​ . Д.), яка була найсильнішою з  «правих» в  індустріальному окрузі.
Я знала, яким було сільське життя у Східній Пруссії, я дивилася ясними очи-
ма на життя тих, кого я майже не знала. Я часто бачила, якими вони пока­
зували себе і якими дійсно хотіли бути. Але я також бачила усіх, хто залежав
від власного життя, тих, хто змішував расу зі злочинцями – в​ они були роз-
биті таким жалюгідним життям. Найдовший шлях у  цьому – ​знайти сенс.
Ще у ранньому дитинстві я знайшла свою ціль: ми повинні допомагати! Моя
«професія» полягала у тому, щоб підняти німецький дух.

Протягом чотирьох з  половиною років я  використовувала всі свої сили
і допомагала підтримувати патріотизм серед німців. На жаль, усередині цієї
«партії» не залишилося жодної ідеї, зростали тільки економічні інтереси.

У  1923 році я  пішла з  цієї «професії», яка тепер орієнтувалася на зов-
нішній світ, оскільки те, що було всередині, мене розчарувало. Чоловіки не
зважали на те, що до їхніх розмов прислуховувався народ.

Я  вийшла заміж в  країні поруч зі Східною Пруссією (де  саме, невідо-
мо – О​ . Д.) і один рік залишалася осторонь від політики. У DNVP (Німецькій
Національній Народній партії – ​О. Д.) не було соціального характеру.
Представники DNVP були егоїстами. Я не хотіла більше нічого знати, і в душі
я  не замислювалася, що і  як повинно бути! Я  залежала від економічного

274

становища наших маленьких володінь. Ситуація загострювалася, ми повинні
були поїхати. Мій коханий поїхав до Африки, я зі своїми дітьми повернулася
до західних промислових районів, до моєї мами. Тут, звичайно, я знову зі-
ткнулася з політикою, де й почула про нацистів, які прийшли звідти, де все
було знищено.

У березні чи травні 1930-го я вперше побачила нацистів. Вони крокували
центром міста, дотримуючись прекрасної дисципліни. У  них була зустріч.
На жаль, я не змогла вийти на вулицю через хворобу. На моїх очах з’явилися
сльози, яких доти не було, і я відчувала себе так погано, що навіть закричала.

Я поїхала на декілька місяців до Східної Пруссії, що завадило моїй ро-
боті. У  великих маєтках не було можливості залишатися наодинці. Я  була
гостем, за яким доглядали. Відбувся судовий процес у м. Лейпцигу, на якому
було засуджено двох офіцерів Рейхсверу. Це вивело мене із себе. Але жод-
на з правих партій не виступила проти цього обурливого вироку. Хоча я не
знала суті нацизму, промови Адольфа Гітлера змусили мене знову повірити
у те, що можна ще щось врятувати. Це було щось нове, оскільки такі ж гарні
оратори, як він, ніколи, протягом багатьох років, не торкалися расової про-
блеми!!! При цьому, не можна було заробити гроші так, як лідер – ​завдяки
інтуїції, говорячи про ідеалізм та основну істину, яка так необхідна була нам
усі ці роки – с​ відомо чи несвідомо. Так, наш народ потребував ідеалізму,
йому необхідно було розуміти, що це означає – ​бути одним цілим!!!

Це розуміння і ці знання були необхідними для Перемоги. Ніби «гарячі
розпечені вила», промови Адольфа Гітлера потрапляли у наші серця. Це було
неймовірно, що тисячам людей пощастило зіткнутися з ним особисто!

Поки що ми відчували всю чужорідну метушню, від якої могли врятува-
тися, але ми продовжували стояти в рядах як бійці, які мають та виступають
за чисту расу.

У  нашому житті не залишилося жодної вільної хвилини, наше життя
наповнилося бадьорим настроєм і радістю битви, а також розумінням сен-
су життя в  цілому. Ми знали, що потрібно робити. Завдяки безумовному
підпорядкуванню партії нас, жінок-агітаторів, поставили в один ряд поруч

275

із підрозділами SA (штурмові загони – О​ . Д.). Ми закуповували одяг, продук-
ти харчування, обладнання для SA, займалися розміщенням поранених та
допомагали їм, рятували тих, кого переслідували, майже щовечора відвіду-
вали засідання, які завершувалися втручанням Schupo (поліції – О​ . Д.) або
Червоних, а таємні зустрічі були нашою щоденною роботою.

Були й ті, хто жертвував гроші на партійні потреби – ​це факт, про який
потрібно згадувати, інакше рух зсередини не міг би розвиватися так прозоро.
Потрібно було знайти час, щоб дійсно вписатися в цей рух. Дослідники всіх
видів рас минулих часів створили всім відомий рух; виник рух німецьких ан-
тикварів та молодих дослідників, до яких належало «Північне кільце». Ними
було підготовлено надзвичайно багато матеріалів для того, щоб ми дізналися
і  пізнали так зване «расове питання». Висновки дослідників, які спостері-
гали за станом невідомих нам молодих героїв, героїнь та матерів-героїнь,
радісно повідомили нам – ​наша раса ще не така розбита, і цим ми завдячуємо
систематичній роботі патріотів протягом останніх століть. Ми вважали це
успіхом.

Підвалини цього були закладені оригінальними джерелами справжнь-
ого націонал-соціалізму, доктринами германізму, досягненнями Фрідріха
Великого, творами німецьких поетів та мислителів німецького походження.
І таким чином Адольф Гітлер став для нас «будителем» і попередником! Ми
знаємо, що він не повинен самостійно робити це, що ми не тільки повинні
покладатися на нього, але також і він повинен вміти покладатися на нас, ко-
жен з нас має піклуватися про свою частину знань і передавати її іншим, що
зв’язок крові і духу є нерозривним, інакше наші видимі й невидимі вороги
зламають нашу єдність.

Оскільки націонал-соціалізм у  першому значенні не є матеріальним,
оскільки він має расове освячення, дане від Бога, і саме завдяки нашій жи-
вильній силі і нашій вірі він дозволить Німеччині визволити всі скандинавсь-
кі народи і показати їм шлях, аби звільнитися від будь-якого деструктивного
чужого впливу.

276

За ідеї Адольфа Гітлера, за його наочну реорганізацію расового права
в націонал-соціалізмі, що буде для нас корисним. Задля вічної боротьби за
збереження нашого виду, задля самої боротьби, яка стала для нас цілим жит-
тям, задля нашого народу і нашої Батьківщини я вступила до лав НСДАП.

Хільда Боем-Штольц
Джерело:»Warum ich Nazi wurde» – B​ iogramme früher Nationalsozialisten.
Die einzigarten Sammlung des Theodor Abel / Wieland Giebel. B.: Berlin Story

Verlag, 2018. S. 300–303.

277

ДОДАТОК XXVII
Освіта у Німеччині (1931–1940 рр.)

Рік Народні школи Неповні Повні середні школи Виші
середні школи

Вчителі Кількість Вчителі Учні Вчителі Учні Студенти
учнів на
1931 190 281 1 вчителя 11 517 229 671 44 902 778 440 137 767
1939 176 552 10 256 277 313 43 307 663 516 56 477
39,9
50,6

Учні Рік Соціальне походження,%

робітники селяни держслужбовці службовці підприємці
3.9 20.9
Студенти 1933 3.2 7.0 42.1 12.9 18.8
1939 13.1 16.3
5.0 40.4 15.1
11.1 33.0
Учні 1940 7.2 31.6 22.0
«НАПОЛА»

Учні шкіл 1940 5.0 15.0 21.0
ім. А. Гіт-

лера

Джерело: История Германии: учебное пособие: в 3 Т. / Б. Бонвеч,
Ю. В. Галактионов. Т. 3: Документы и материалы. Кемерово, 2005.

С. 342–343.

278

ДОДАТОК XXVIII
Освіта та виховання молоді
(Витяг із навчального посібника
«Социальная политика и социальное
государство в Германии: учебное
пособие / Л. Н. Корнева. Кемерово:
Кузбассвузиздат, 2014. 455 с.)

Сфера освіти та виховання сприймалась націонал-соціалістами як стра-
тегічно надважлива через вирішення у  майбутньому питань стосовно ви-
живання німецького етносу, партії і  держави: німецькі діти мали освіжити
та омолодити «народний організм», поповнити лави НСДАП і забезпечити
панування нацизму, бути борцями за життєвий простір.

Система освіти та виховання обіцяла сприяти:
• «вірній» соціалізації молодого покоління та формуванню «народної

спільноти» через засвоєння базових ідейних принципів;
• соціальній мобільності, особистому зростанню завдяки розширенню до-

ступу до освіти, громадської діяльності незалежно від походження, стату-
су, майнового цензу; кожен, якщо він мав на це бажання, отримував шанс
«стати кращим» та індивідуально самоствердитись.
Нові установи держави вимагали внесення корегування і  в  організацію
освітнього процесу.

1. Реформування учбових програм навчальних закладів.
Шкільні дисціпліни наповнювались темами, що мали сприяти нацифіка-
ції свідомості. На уроках історії учні вивчали минулі німецькі перемоги, на
уроках німецької мови писали твори про народну душу та фюрера; на уро-
ках біології оцінювали власні родоводи у категоріях євгеніки; на уроках ге-
ографії розглядали геополітичні аспекти життєвого простору тощо. У школі
з’явилась нова дисципліна – ​расознавство, з якої у випускному класі був за-
планований обов’язковий іспит.

279

Значна кількість навчального часу виділялась на фізичну підготовку,
оскільки лише фізично сильні особи проголошувались потрібними «народ-
ній спільноті» Третього рейху. Такий підхід був передумовою чисельних
психологічних та соціальних проблем серед німецьких дітей. Наприклад,
при вступі до деяких шкіл обов’язково було пройти через спортивні випро-
бування. Дітям, що їх не пройшли, не зважаючи на високий рівень інтелекту,
через знущання товаришів і педагогів було важко отримати гідну освіту.

Особлива увага приділялась програмам спеціалізованих закладів для під-
готовки «політичних вояків фюрера» – м​ айбутніх лідерів «Гітлерюгенду» та
політичних функціонерів НСДАП і СС: «Напола», «Шкіл Адольфа Гітлера»,
«Орденсбургів».

У вишах учбові програми у різній мірі наповнювались мілітаристськими,
ідеологічними курсами; плани науково-дослідної роботи перебудовувались
у відповідності до політичних завдань режиму.

2. Диференціація шкіл за статевою ознакою.

Нацисти відмовились від спільного навчання юнаків та дівчат, що по-
стійно пояснювалось різним положенням чоловіків та жінок у  німецько-
му суспільстві. Крім того, їх було необхідно готувати до виконання різних
професійно-соціальних функцій, тому до навчальних планів включались
так звані профільно-орієнтовані гендерні предмети. Наприклад, для дівчат –​
домогосподарство, шиття, рукоділля та інші, що мали підготувати іх до так
званих «жіночих фахів», а також до ролі матері та домогосподарки.

У вишах такого розподілу не було, але нацисти від самого початку існу-
вання Третього рейху не заохочували вищу жіночу освіту: доля жінок-сту-
денток у нацистській Німеччині впала з 18,5% у 1933 р. до 11,2% у 1939 р.

3. Забезпечення «расової чистоти» навчальних аудиторій.

Для вирішення цього завдання у 1933 р. вийшов «Закон проти перепов-
нення німецьких шкіл та університетів», що ввів квоту для євреїв.

У  навчальних аудиторіях, якщо там панували вчителі-нацисти, завжди
створювалась психологічна атмосфера расової ненависті. У 1938 р. пройшла

280

кардинальна акція влади – в​ сі єврейські діти були виключені з  німецьких
шкіл, а студенти єврейського походження – ​з університетів.

При цьому, коли у вишах відбулось «звільнення» навчальних місць, вони
не завжди заповнювались «повноцінними» німцями. Бо, по-перше, в окремі
роки держава скорочувала норми набору; по-друге, престижність вищої ос-
віти, особливо гуманітарної, була знецінена. Врешті-решт, протягом 1932–
1938 рр. загальна кількість студентів скоротилась зі 128 000 до 57 000 осіб.

4. Встановлення політико-ідеологічного контролю та уніфікація
кадрового складу.

Шкільні вчителі та університетські викладачі були зобов’язані пройти пе-
репідготовку. Для цього вже з 1934 р. почали існувати спеціальні регіональ-
ні центри та літні табори. Контроль над процесом викладання та виховання
здійснював Націонал–соціалістичний союз вчителів. Із 1933 р. вчителів, які
за расовими чи ідеологічними критеріями не відповідали нацистським вимо-
гам, безжально звільняли з роботи. Слід відзначити, що при цьому у середо-
вищі вчителів не проходила 100% пацифікація: навіть існувала певна свобода
дискусій, якщо при цьому вчителі утримувались від прямої критики фюрера
та його партії.

В університетах та технічних вишах протягом 1933–1937 рр. було звіль-
нено приблизно 15% викладацького штату. Тих, хто залишився, всіляко під-
штовхували до вступу у Націонал–соціалістичний союз доцентів. Їхні трудо-
ві угоди мали переглядати державні чиновники.

Для перевірок до навчальних закладів часто-густо прибували державні
інспектори з національної ідеології; негласне спостереження усередині педа-
гогічних колективів проводили таємні факультетські комітети.

За межами шкіл німецька молодь потрапляла під контроль та вплив
підрозділів «Гітлерюгенду», який у суспільстві сприймався як виховна ор-
ганізація, що має за мету сформувати покоління будівників тисячолітнього
рейху. Спочатку членство у лавах «Гітлерюгенду» не було обов’язковим, але
з  1936  р. різко посилився гніт на молодь, що перебувала за його межами,

281

а з 1939 р. вступ до «Гітлерюгенду» став обов’язком для всіх 10–18-річних
німців.

Саме у лавах цієї організації наставники мали максимально широкі мож-
ливості щодо виховання молодого покоління у  дусі нацистської ідеології.
У молодіжних таборах, перебуваючи в атмосфері скаутської романтики, під
час занять спортом та військовою підготовкою, виконуючи різноманітні по-
винності, юнаки та дівчата засвоювали базові принципи життя у нацистській
Німеччині:
• шанування фюрера;
• самопожертва заради німецького народу;
• етнічна самосвідомість;
• расова гордість;
• почуття колективізму;
• безкомпромісність по відношенню до генетичного та расового ворога;
• радість від праці заради праці, а не від перспективи збагачення тощо.

Разом із тим, «Гітлерюгенд» – ц​ е не лише форма ідеологічного впливу
НСДАП на молодь; його діяльність мала ще й соціальний підтекст та дозво-
ляла вирішувати актуальні завдання у молодіжному середовищі:
• подолання соціальних бар’єрів;
• формування почуття відповідальності за товаришів;
• прищеплення навичок здорового способу життя та відволікання підлітків

від шкідливих звичок – ​куріння, пияцтва тощо;
• запобігання маргіналізації та криміналізації підлітків;
• закріплення гендерних моделей поведінки: формування майбутніх воїнів

із юнаків та матерів із дівчат.
Молоде покоління по-різному реагувало на «Гітлерюгенд». Наприклад,
у великих містах багато підлітків вважали «службу» у цій організації варіан-
том зазіхання на власний приватний час; а у провінції, навпаки, сприймали
її як шанс подолати сірий повсякденний навколишній світ. Юнаки з малоза-
безпечених родин розглядали «Гітлерюгенд» як варіант «соціального ліф-
ту», як можливість соціального просування: проявивши себе з  позитивної

282

сторони, вони отримували шанс розпочати шлях до партійної та державної
номенклатури. З  початком війни мало відбутись розширення можливостей
для соціальної мобільності: повинні були з’явитись нові чисельні посади для
управління окупованими територіями.

Джерело: Социальная политика и социальное государство в Германии:
учебное пособие / Л. Н. Корнева. Кемерово:
Кузбассвузиздат, 2014. С. 167–169.

283

ДОДАТОК ХХIX
Витяг із мемуарів Ільзе Маккі
«Завтра весь світ» (Моссе Дж. Нацизм
и культура. Идеология и культура
национал-социализма / Дж. Моссе. М.:
Центрполиграф, 2003. 446 с.)

Скептицизм та співучасть
Після того, як Гітлер став рейхсканцлером, справи у  Німеччині почали
змінюватись. Багато було зроблено для покращення умов життя трудящих
мас. Скрізь будувались нові будинки та зносились нетрі. Люди отримували
роботу, набагато менше безробітних збиралось навколо пивних закладів та
пунктів продажу преси, дискутуючи та обурюючись. Народ почав краще одя-
гатись, з’явилась можливість купувати більше продуктів для родини.
Наживка потроху спрацьовувала. Навіть ті, хто до того часу виступали
проти Гітлера, віднині ставали його прихильниками. Різноманітні молодіжні
клуби були зачинені, а замість них з’явився «Гітлерюгенд». Масонство було
заборонено. Колишні товариства і студентські союзи нацистська партія при-
брала до рук. Не залишилось майже нічого поза впливом нацистів.
Із часом гніт на тих, хто не вступав до нацистської партії, все більше по-
силювався. І ті люди відчували себе паріями. Врешті-решт, із тягарем на сер-
ці й тяжкими роздумами, батько дозволив мені вступити до «Гітлерюгенду»,
а сам став членом НСДАП. Той факт, що він мав астму й розладнану нервову
систему дозволяв йому не брати активної участі у громадських справах.
Моє ж положення було зовсім іншим. Я, як і будь-хто з дівчат мого віку,
була зобов’язана двічі на тиждень приходити на обов’язкові вечірні занят-
тя. Ми також мали бути присутніми на всіх публічних заходах, а також на
молодіжних зустрічах та спортивних змаганнях. Суботи та неділі були за-
повнені екскурсіями, походами з  ночівлею у  наметах, маршами, під час
яких ми мали нести на собі тяжкі поклажі. Взагалі все це проходило доволі

284

весело, різноманітних занять було більш ніж достатньо, що згодом почало
негативно віддзеркалюватись на наших успіхах у школі. Для домашніх справ
часу взагалі не вистачало.

Вечірні заняття проводили молоді дівчата, за віком не набагато старші від
нас. Це були функціонерки зі «Спілки німецьких дівчат», які вимагали від
нас високого рівня дисципліни, що їм, між тим, вдавалося не дуже. Влітку
нас виводили з приміщень й примушували годинами займатись на свіжому
повітрі стройовою підготовкою. Ми мали крокувати, як солдати на параді,
а дівчата-керівники віддавали накази не гірше за полкових унтерів.

Звичайно, нам у  голови вкладали націонал-соціалістичну ідеологію.
У  більшості випадків юні керівниці самі не дуже розуміли те, про що до-
повідали. Із юних років нас готували до місії материнства, втокмачуючи,
що мати, в очах улюблених керманича та нацистського уряду, це найбільш
поважна персона суспільства. Ми були надією Німеччини, й наше завдання
було – н​ ародження та виховання дітей – н​ аступного покоління синів та до-
чок, які у майбутньому мали продовжити традиції тисячолітнього рейху.

Вечірні заняття з юнаками проходили за подібним планом і у тій самій
будівлі. Часто-густо нас збирали разом у великій аудиторії, де якісь поважні
особи читали нам лекції з расових питань та про необхідність зберігання чи-
стоти нації. Вони постійно нагадували нам про наші обов’язки як майбутніх
матерів та чоловіків. Як не дивно, я насилу утримувалась від сміху, спостері-
гаючи за маленькими, з  прищами, огидними півниками з  павучими ніжка-
ми – н​ ашими майбутніми чоловіками, батьками наших можливих дітей.

Вже досить скоро ці лекції принесли свої плоди у вигляді декількох ви-
падків появи позашлюбних дітей рейху, які з’явились у дівчат віком 13–19
років – ​зачатих саме у будівлі «Гітлерюгенду». Ці дівчата вважали, що вони
вже виконали свій обов’язок і безтурботно ставились до скандалів у власних
родинах. Гіпотетичні батьки ж із гордістю дискутували, чия ж це була «робо-
та», не рахуючись із тим, що дівчата теж їх чули.

Все це мені швидко набридло, і  тому я  почала вишукувати різні при-
чини, щоб уникати вечірніх занять. Унаслідок цього я змогла більше уваги

285

приділяти власній освіті. Виконання шкільних завдань й хатня праця нада-
вали мені неабияке задоволення. Мої шкільні успіхи значно покращились.
Така поведінка принесла мені репутацію особи, що ухиляється від громадсь-
ких справ, але це мене мало хвилювало. До речі, таких дівчат було доволі
багато…

На третьому році мого навчання у  середній класичній школі відбулись
значні зміни й у системі освіти. Замість 9 років навчання було введено 8, тобто
один рік зрізали. Віднині будь-який предмет вивчався лише з  нацистської
точки зору. Більшість підручників замінили на нові, що були написані, скла-
дені або відредаговані урядовими чиновниками. «Майн Кампф» Адольфа
Гітлера стала читанкою на заняттях з історії. Ми читали й обговорювали її
з нашим викладачем, розділ за розділом, а коли вона закінчилась, розпочали
знову. Передбачалось, що ми маємо знати її майже напам’ять, але мені нічого
не лізло до голови. Я зненавиділа політику, не поважала політиків, але вва-
жала, як і більшість людей, що Гітлер стоїть поза інтригами, поза віролом-
ством, та що саме він є рятівником, який так потрібен Німеччині. Водночас
його книжка здавалась мені і безглуздою, і докучливою. Наступною за важ-
ливістю після «Майн Кампф» була книга Розенберга «Міф ХХ століття», яку
більшість мислячих німців вважали за поганий жарт. Був введений новий
предмет – н​ аука про раси. Релігійні заняття перетворили на факультативні.

Наша школа завжди вважалась консервативною, тому я вважаю, що вчи-
телі потрапили у скрутне становище. Більшість із них не були лояльними до
Гітлера, але, щоб не втратити роботу, вони мусили, нехай лише зовні, зміни-
ти своє ставлення до нього. Вони поділяли мої погляди на політику, але не
могли допустити, щоб я це відкрито проголошувала. До того ж, у кожному
класі були інформатори серед учнів. Урядові чиновники ретельно перевіряли
біографії викладачів, звертаючи особливу увагу на їхне політичне минуле.
Багато вчителів втратили роботу, бо не були членами НСДАП.

Джерело: Моссе Дж. Нацизм и культура. Идеология и культура национал-
социализма. М.: Центрполиграф, 2003. С. 323–326.

286

ДОДАТОК ХХX
Витяг з роботи Пауля Бромера
«Викладання біології та народна освіта»
(1933 р.)

Основним завданням біології є не отримання учнями теоретичних знань,
а  надбання радості від спілкування з  природою, любові до рідної землі та
країни, а  також досягнення практичних цілей. Можливо, хтось називає це
утилітарною педагогікою. Ми вважаємо помилкою, коли біологія не зай-
мається проблематикою сільського господарства, лісів, садівництва, рибаль-
ства та взагалі питаннями практичного життя нашого народу. Школа – ц​ е
не дослідницька лабораторія і  інститут, мета якого – д​ ати німцям освіту,
щоб у  подальшому вони зайняли відповідні посади. Ми маємо відійти від
утилітарної точки зору на педагогіку й наблизити її до життя…

Кожен учень навчального класу, завершуючи власну освіту, повинен ус-
відомити той факт, що й на нього лягає тягар відповідальності за майбутне
Вітчизни; що саме він є кільцем у ланцюгу пращурів та нащадків, фундамен-
том нових поколінь. У середній школі євгеніка має займати більше часу: учні
старших класів більш досвідчені, ніж учні з початкової школи…

Під час розгляду питань стосовно родини, раси та євгеніки, з методоло-
гічної точки зору має сенс домагатися вищого ступеня активності учнів під
час занять. Наприклад, доцільним буде запропонувати їм скласти власний
родовід, наскільки це можливо – м​ аксимально довгим у часі. У якості допов-
нення викладач має нагоду задати питання стосовно фізичної характеристи-
ки батьків та предків (зріст, фігура, форма голови, форма обличчя, колір очей
та волосся, форма носу); питання щодо їхніх інтелектуальних та характерних
особливостей і  проявів протягом життя (відвага на війні, наукові або літе-
ратурні публікації, музичні композиції тощо), питання про вік та причини
смерті, деформації чи спадкові порушення, кількість дітей у родинах…

Джерело: Моссе Дж. Нацизм и культура. Идеология и культура национал-
социализма. М.: Центрполиграф, 2003. С. 123–125.

287

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ:

НСДАП – ​Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
СС – ​охоронні підрозділи
СД – с​ лужба безпеки
СА – ш​ турмові загони
СНД – С​ оюз німецьких дівчат
ДАП – ​Німецька робітнича партія
СДПН – ​Соціал-демократична партія Німеччини
ВМР – В​ еликонімецький молодіжний рух
НСНСтС – Н​ аціонал-соціалістичний німецький студентський союз
НСШС – Н​ аціонал-соціалістичний шкільний союз

288

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА
ЛІТЕРАТУРИ:
Джерела:

1. Борман М. Письма / М. Борман. М. : ЗАО «Центрполиграф», 2006.
235 с.

2. Ганфштенгль Е. Утраченные годы. Воспоминания сподвижника фюре-
ра. 1927–1944 гг. / Е. Ганфштенгль. М.: ЗАО «Центрполиграф», 2007. 335 с.

3. Геббельс Й. Дневники 1945  года. Последние записи / Й. Геббельс.
Смоленск: Русич, 1993. 416 с.

4. Гитлер А. Моя борьба / А. Гитлер. Х.: ООО «Свитовид», 2003. 704 с.
5. Гофман Г. Гитлер был моим другом. Воспоминания личного фотографа
фюрера / Г. Гофман. М.: ЗАО «Центрполиграф», 2007. 255 с.
6. Давлєтов О. Р. Історія НСДАП (1919–1933): практикум для студен-
тів-істориків, вчителів історії та учнів загальноосвітніх шкіл України /
О. Р. Давлєтов. Запоріжжя: ЗДУ, 2004. 81 с.
7. Давлєтов О. Р. Історія НСДАП і «Третього рейху» (1933–1945): практи-
кум для студентів-істориків, вчителів історії та учнів загальноосвітніх шкіл
України / О. Р. Давлєтов. Запоріжжя: ЗДУ, 2004. 106 с.
8. Друга світова війна (1939–1945) в художньо-історичних образах: хре-
стоматія для вчителя / С. М. Крапив’янський, В. В. Мартиненко. Ніжин, 2004.
267 с.
9. Ермаков А. М. Германский национал-социализм: практикум /
А. М. Ермаков. Ярославль: ЯГПУ им. К. Д. Ушинского, 2002. 160 с.
10. История Германии: учебн. пособ.: в 3 т. / Б. Бонвеч, Ю. В. Галактионов.
М., 2008. Т. 3: Документы и материалы / С. А. Васютин, Ю. В. Галактионов,
Л. Н. Корнева. 592 с.
11. Меллер ван ден Брук А., Васильченко А. Миф о  вечной империи
и  Третий рейх / А. Меллер ван ден Брук, А. Васильченко. М.: ИД «Вече»,
2009. 368 с.

289

12. Мессенджер Ч. Гладиатор Гитлера. Вторая мировая глазами генерала
СС / Ч. Мессенджер. Харьков: Клуб семейного досуга, 2009. 320 с.

13. Найтцель З. Солдаты вермахта. Подлинные свидетельства боев, стра-
даний и смерти / З. Найтцель. М.: Эксмо, 2013. 368 с.

14. Папен Ф. Ф. Вице-канцлер Третьего рейха. Воспоминания полити-
ческого деятеля гитлеровской Германии. 1933–1947 / Ф. Ф. Папен. М.: ЗАО
«Центрполиграф», 2005. 590 с.

15. Пикер Г. Застольные разговоры Гитлера / Г. Пикер, И. Розанова, общ.
ред., вступит. ст. И. Фрадкина. Смоленск: Русич, 1993. 496 с.

16. Раушнинг Г. Говорит Гитлер. Зверь из бездны / Г. Раушнинг, авт. пред-
исл. А. Егазаров. М.: МИФ, 1993. 381 с.

17. Розенберг А. Мемуары / А. Розенберг. Х.: ООО «ДИВ», 2005. 416 с.
18. Розенберг А. Миф ХХ века. Оценка духовно-интеллектуальной борь-
бы фигур нашого времени / А. Розенберг, С. Лобанов. Х.: Свитовид, 2005.
512 с.
19. VII конгресс Коммунистического Интернационала и  борьба против
фашизма и войны: сборник документов. М.: Политиздат, 1975. 527 с.
20. Штрассер О. Гитлер и я: воспоминания / О. Штрассер, И. Павленко,
В. Белоножко. Ростов н/Д.: Феникс, 1999. 384 с.
21. Шредер К. Я была секретарем Гитлера / К. Шредер, А. Корольков. М.:
Вече, 2007. 416 с.
22. Шпеер А. Воспоминания / А. Шпеер. Смоленск: «Русич», 1997. 696 с.
23. Авдеев В. Философия вождизма: хрестоматия по вождеведению /
общ. ред. В. Авдеева, А. Иванова. М.: Белые альвы, 2006. 608 с.
24. Dörr B. «Endlich habe ich einen Platz für meine Erinnerungen gefunde» /
B. Dörr, G. Kaschuba, S. Maurer. Pfaffenweiler: Centaurus, 1999. 174 s.
25. Das Dritte Reich im Uberblick / M. Broszat, N. Frei. München: Piper
Verlag, 1999. 335 s.
26. Hitlers Briefe und Notizen: sein Weltbild in handschriftlichen Dokumenten /
W. Maser. Graz–Stuttgart: Deutsche Verlags-Anstalt, 2002. 397 s.

290

27. Hitler A. Sein Gebaren und seine Reden / W. Koehrber. München, 1929.
412 s.

28. Hitler A. Zweites Buch / А. Hitler. Stuttgart, 1961. 487 s.
29. Mütter B., Pingel F. Die Ideologie des Nationalsozialismus / B. Mütter,
F. Pingel. Bochum: Weltkrieg, 1996. 177 s.
30. Rohm E. Die Geschichte eines Hochverraters / E. Rohm. München: Eher-
Verlag, 1934. 327 s.
31. RosenbergA. Rebellion der Jugend /A. Rosenberg // National-sozialistische
Monats-hefte. 1930. № 1. S. 14–38.
32. Schirach B. Ich glaube Hitler / B. Schirach. Hamburg, 1967. 675 s.

Література:

1. Артамошин С. Идейные истоки национал-социализма / С. Артамошин.
Брянск: Изд-во БГУ, 2002. 184 с.

2. Александер Б. 10 фатальных ошибок Гитлера / Б. Александер. М.:
Эксмо, 2004. 448 с.

3. Александров В. На чужих берегах / В. Александров, Л. Шкаренков. М.:
Прогресс, 1987. 232 с.

4. Аникеев А. НСДАП: идеология, структура и  функции / А. Аникеев,
Г. Кольга, Н. Пуховская. Ставрополь: Изд-во СГУ, 2001. 323 с.

5. Бланк А. Адвокаты фашизма: легенды и  мифы реакц. буржуазной
историографии о герм. фашизме / А. Бланк. М.: Международные отношения,
1974. 192 с

6. Бланк А. Старый и новый фашизм: полит. – ​социол. очерк / А. Бланк.
М.: Политиздат, 1982. 257 с

7. Брамштедте Е. Йозеф Геббельс. Мефистофель усмехается из прош­
лого  / Е. Брамштедте, Г. Френкель, Р. Манвелл. Ростов-на-Дону: Феникс,
2000. 448 с.

8. Бройнингер В. Противники Гитлера в  НСДАП, 1921–1945 /
В. Бройнингер. М.: Астрель, 2006. 397 с.

291

9. Борозняк А. Историки ФРГ о нацизме / А. Борозняк // Новая и новей-
шая история. 1977. № 1. С. 62–74.

10. Буллок А. Гитлер и Сталин. Жизнь и власть: сравнительное жизнео-
писание: в 2-х т. / А. Буллок, общ. ред. И. Неманов, А. Шуплецов. Смоленск:
Русич, 1994. Т. 1. 528 с.

11. Васильченко А. Оккультный миф III Рейха / А. Васильченко. М.: Яуза-
пресс, 2008. 624 с.

12. Васильченко А. Арийский миф III Рейха / А. Васильченко. М.: Яуза-
пресс, 2008. 512 с.

13. Васильченко А. Мода и  фашизм / А. Васильченко. М.: Вече, 2009.
288 с.

14. Ватлин А. Германия в  ХХ  веке / А. Ватлин. М.: РОССПЭН, 2002.
336 с.

15. Волкова Н. Воспитание подрастающего поколения в Третьем рейхе /
Н. Волкова, С. Алексеенко // Вопросы германской истории: уроки тотали-
таризма: межвузовский сборник научных трудов. Днепропетровск: Изд-во
ДГУ, 1997. С. 49–67.

16. Гаджиев К. Геополитика / К. Гаджиев. М.: Международные отноше-
ния, 1997. 383 с.

17. Галактионов Ю. Германский фашизм в зеркале историографии 20–40-х
годов. Новое прочтение / Ю. Галактионов. Кемерово: Кузбассвузиздат, 1996.
172 с.

18. Галактионов Ю. Германский фашизм как феномен первой половины
ХХ века: отечественная историография 1945–90-х годов / Ю. Галактионов.
Кемерово: КемГУ, 1999. 100 с.

19. Галактионов Ю. Основные итоги изучения феномена национал-соци-
ализма к концу ХХ века / Ю. Галактионов // Германия и Россия в ХХ веке:
две тоталитарные диктатуры, два пути к демократии: тезисы докладов участ-
ников международной научной конференции, посвященной 10-летию объ-
единения Германии (Кемерово, 19–22  сентября 2000 г.). Кемерово: КемГУ,
2000. С. 288–294.

292

20. Галактионов Ю. Феномен национал-социализма. Нерешенные пробле-
мы истории. Взгляд с рубежа ХХI века / Ю. Галактионов // Германия и Россия:
События, образы, люди. Вып. 3. Воронеж: Издательско-полиграфический
центр Воронежского государственного университета, 2000. С. 91–98.

21. Галактионов Ю. Национал-социализм в  Германии: проблемы из-
учения и  преодоления: избранные труды / Ю. Галактионов. Кемерово:
Кузбассвузиздат, 2006. 166 с.

22. Галактионов Ю. Отечественная историография германского фашизма
(1920-е годы – п​ ервая половина 1990-х годов) / Ю. Галактионов. Кемерово:
Кузбассвузиздат, 2007. 280 с.

23. Галло М. Ночь длинных ножей. Борьба за власть партийных элит
Третьего рейха. 1932–1934 / М.: Галло. М.: Центрполиграф, 2007. 303 с.

24. Гейден К. Путь НСДАП. Фюрер и его партия / К. Гейден. М.: Эксмо,
2004. 576 с.

25. Геллетлі Р. Лєнін, Сталін і  Гітлер: доба соціальних катастроф /
Р. Геллетлі. К.: Темпора, 2011. 664 с.

26. Герценштейн Р. Война, которую выиграл Гитлер / Р. Герценштейн.
Смоленск: Русич, 1996. 608 с.

27. Черкасов Н. Германия: фашизм, неофашизм и молодежь / Н. Черкасов.
Томск: Изд-во Том. ун-та, 1993. 176 с.

28. Гинцберг Л. Рабочее и коммунистическое движение в борьбе против
фашизма. 1919–1933 гг. / Л. Гинцберг. М.: Наука, 1978. 380 с.

29. Гинцберг Л. Ранняя история нацизма. Борьба за власть / Л. Гинцберг.
М.: Вече, 2004. 384 с.

30. Госсвайлер К. Рейхсвер и  образование нацистской партии /
К. Госсвайлер // Ежегодник германской истории. 1977. М., 1978. С. 92–126.

31. Давлєтов О. Адольф Гітлер у відображенні західнонімецької історіо-
графії 70–80-х рр. ХХ ст. / О. Давлєтов // Наукові праці історичного факуль-
тету ЗДУ. 2002. Вип. 15. С. 239–242.

32. Давлетов А. Всемирная история. Новейший период. 1914–1939:
учебное пособие для 10 класса средней общеобразовательной школы /

293

А. Давлетов, С. Белоножко, В. Космина, Ф. Турченко. Запорожье: Просвіта,
2000. 416 с.

33. Давлєтов О. Веймарська Республіка в Німеччині (1919–1933 рр.) у по-
страдянській історіографії СНД: спроби нового бачення / О. Давлєтов // Нау­
кові записки. Історичні науки: збірник наук. ст. НПУ ім. М. П. Драгоманова.
2002. Вип. 46. С. 169–173.

34. Давлєтов О. Вивчення феномену націонал-соціалізму у  європейсь-
кій історіографії ХХ століття: зміна концепцій та парадигм / О. Давлєтов //
Культурологічний вісник. 2003. Вип. 11. С. 50–55.

35. Давлетов А. Воинские союзы и процесс ремилитаризации Веймарской
Германии (1919–1933) / А. Давлетов // Культурологічний вісник 94: науково-
теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. 1994. Вып. 1. С. 12–17.

36. Давлєтов О. Генеза культурно-політичних підрозділів НСДАП у  пе-
ріод боротьби за владу у Веймарській Німеччині (1926–1933) / О. Давлєтов //
Грані. 2002. № 1. С. 75–79.

37. Давлєтов О. Геополітичні витоки ідеології націонал-соціалізму /
О. Давлєтов // Культурологічний вісник. 2002. Вип. 8. С. 50–53.

38. Давлетов А. «Гитлерюгенд» – ​молодежная организация НСДАП: ге-
незис структуры, формы и  методы деятельности Веймарской Германии /
А. Давлетов // Наукові праці історичного факультету ЗДУ. 1996. Вип. 2.
С. 214–220.

39. Давлєтов О. Історики та публіцисти повоєнної Німеччини про фе-
номен націонал-соціалізму: основні напрямки досліджень / О. Давлєтов //
Наукові праці історичного факультету ЗДУ. 2002. Вип. 14. С. 237–241.

40. Давлєтов О. «Майн Кампф» та гітлерівська концепція світогляду на-
ціонал-соціалізму / О. Давлєтов // Наукові праці історичного факультету
ЗДУ. 2001. Вип. 10. С. 230–237.

41. Давлетов А. Основные тенденции в новейшей отечественной истори-
ографии генезиса германского фашизма (к. 80-х–нач. 90-х гг.) / А. Давлетов //
Вопросы германской истории: историки и их труды: сборник научных статей
/ отв. ред. В. Борщевский. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1998. С. 115–122.

294

42. Давлетов А. Происхождение фашизма, его социально-экономиче-
ские корни / А. Давлетов // Природа фашизма: соц.-эк., полит. корни и сов-
ременность: материалы научно-практической конференции (окт. 1995 г.).
Днепропетровск, 1995. С. 12–17.

43. Давлєтов О. Проникнення НСДАП до молодіжного руху Веймарської
Німеччини: організація, форми та методи роботи (20-ті – п​ очаток 30-х  рр.
ХХ ст.) / О. Р. Давлєтов // Вопросы германской истории / отв. ред. С. Бобылева.
Днепропетровск: ВДНУ, 2001. С. 285–294.

44. Давлєтов О. «Гітлерюгенд»: від «загону Адольфа Гітлера» до єдиної
державної молодіжної організації «Третього рейху» (1922–1939 рр.): нари-
си / О. Давлєтов. Запоріжжя: Просвіта, 2006. 296 с.

45. Давлєтов О. Паладіни фюрера: з Веймарської Республіки до «Третього
рейху». 12 політичних портретів / О. Давлєтов. Запоріжжя, 2014. С. 91–102.

46. Делафорс П. Досье Гитлера / П. Делафорс. М.: Рипол Классик, 2009.
336 с.

47. Дрожжин С. Призрак неонацизма. Сделано в  Новой Европе /
С. Дрожжин. М.: Алгоритм, 2006. 240 с.

48. Дрожжин С. Третий рейх и «русский вопрос» / С. Дрожжин. М.: Вече,
2010. 336 с.

49. Дугин А. Основы геополітики / А. Дугин. М.: Международные отно-
шения, 1997. 608 с.

50. Евдокимова Т. Вышедшие из тени забвения: рейхсканцлеры
Веймарской Германии: моногр. / Т. Евдокимова. Волгоград: Перемена, 2011.
290 с.

51. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство / Ж. Желев. М.: Изд-во
Новости, 1991. 411 с.

52. Залесский К. НСДАП. Власть в  Третьем рейхе / К. Залесский. М.:
Эксмо, 2005. 672 с.

53. Зонтгаймер К. Як нацизм прийшов до влади / К. Зонтгаймер. К.: Дух
і літера, 2009. 320 с.

295

54. Зюсс Д. Третий рейх. Расцвет и  крах империи / Д. Зюсс, В. Зюсс.
Харьков: Книжный клуб «Клуб семейного досуга», 2009. 398 с.

55. Кардель Х. Адольф Гитлер – ​основатель Израиля / Х. Кардель. М.:
Русский вестник, 2002. 221 с.

56. Кормилицын С. Третий Рейх. Гитлер – Ю​ генд / С. Кормилицын. СПб.:
ИД «Нева», 2004. 288 с.

57. Кормилицын С. Адольф Гитлер. Взгляд из зеркала. Тайны великих /
С. Кормилицын. СПб.: Нева Хронограф, 2004. 320 с.

58. Кормилицын С. Сталин против Гитлера: поэт против художника /
С. Кормилицын. СПб.: Питер, 2008. 320 с.

59. Кормилицын С. СС – ​мир для ариев. Преступление во имя нации /
С. Кормилицын. М.: Яуза, 2005. 416 с.

60. Кормилицына Е. Йозеф Геббельс. Особенности нацистского пиара /
Е. Кормилицына. М.: Олма Медиа Групп, 2011. 288 с.

61. Кунц К. Совесть нацистов / К. Кунц. М.: Ладомир, 2007. 400 с.
62. Корнева Л. Германская историография национал-социализма: про-
блемы исследований и  тенденции современного развития (1985–2005) /
Л. Корнева. Кемерово: Кузбассвузиздат, 2007. 275 с.
63. Кох-Хиллебрехт М. Homo Гитлер: психограмма диктатора / М. Кох-
Хиллебрехт, А. Гордиенко. Минск.: ООО «Попурри», 2003. 416 с.
64. Кнопп Г. «Дети» Гитлера / Г. Кнопп, А. Чикишева. М.: Олма-Пресс,
2004. 285 с.
65. Кнопп Г. За спиной Гитлера: Психограммы / Г. Кнопп. Минск:
ООО «Попурри», 2003. 592 с.
66. Клинге А.10 мифов о Гитлере / А. Клинге. М.: Яуза-пресс, 2010. 288 с.
67. Коваль В. «Барбаросса»: истоки и история величайшего преступления
империализма / В. Коваль. К.: Наук. думка, 1989. 624 с.
68. Корнева Л. Германский фашизм: немецкие историки в поисках объ-
яснения феномена национал-социализма (1945–90-е годы) / Л. Корнева.
Кемерово: КемГУ, 1998. 128 с.

296

69. Корнева Л. Германская историография национал-социализма: про-
блемы исследования и  тенденции современного развития (1985–2005 гг.) /
Л. Корнева. Кемерово: КемГУ, 2007. 275 с.

70. Космач В. Фашизм: трактовка и  содержание термина, попытка си-
стемного анализа / В. Космач // Вопросы германской истории / отв. ред.
С. Бобылева. Днепропетровск: ВДНУ, 2001. С. 294–306.

71. Кудряшова Э. Роль геополитических идей в формировании внешнепо-
литической доктрины германского фашизма (1920–1933 гг.) / Э. Кудряшова //
Социально-политические проблемы в  истории зарубежных стран /
С. Стецкевич. Сыктывкар: СГУ, 1994. С. 99–112.

72. Кульбакин В. Очерки новейшей истории Германии / В. Кульбакин. М.:
Изд. соц.-эконом. литературы, 1962. 672 с.

73. Лаку-Лабарт Ф. Нацистский миф / Ф. Лаку-Лабарт, Ж.-Л. Нанси.
СПб.: Владимир Даль, 2002. 78 с.

74. Мазер В. История «Майн Кампф». Факты, комментарии, версии /
B. Мазер. М.: Вече, 2007. 416 с.

75. Мазер В. Адольф Гитлер. Легенда, миф, реальность / В. Мазер.
Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. 608 с.

76. Марабини Ж. Повседневная жизнь Берлина при Гитлере /
Ж. Марабини. М.: Молодая гвардия, 2003. 308 с.

77. Макаревич Э. Германия: программирование человека / Э. Макаревич //
Диалог. 1993. № 4. С. 68–79.

78. Мельников Д. Империя смерти: аппарат насилия в  нацистской
Германии. 1933–1945 / Д. Мельников, Л. Черная. М.: Политиздат, 1987. 414 с.

79. Мерцалова Л. Германский фашизм в новейшей историографии ФРГ /
Л. Мерцалова. Воронеж: Издательство. Воронежского университета, 1990.
328 с.

80. Патрушев А. Германская история: через тернии двух тысячеле-
тий / А. Патрушев. М.: Издательский дом Международного университета
в Москве, 2007. 704 с.

297

81. Пленков О. Третий Рейх. Социализм Гитлера (Очерк истории и идео-
логии) / О. Пленков. СПб.: Изд. дом «Нева», 2004. 480 с.

82. Пленков О. Третий Рейх. Война: кризис и  крах / О. Пленков. СПб.:
Изд. дом «Нева», 2005. 512 с.

83.Пленков О. Третий Рейх. Война: до критической черты / О. Пленков.
СПб.: Изд. дом «Нева», 2005. 384 с.

84. Пленков О. Тайны Третьего рейха. Спартанцы Гитлера / О. Пленков.
М.: ОЛМА, 2010. 480 с.

85. Одуев С. Тропами Заратустры / С. Одуев. М.: Мысль, 1971. 429 с.
86. Райх В. Психология масс и  фашизм / В. Райх, Ю. Донец. СПб.:
Университетская книга, 1997. 380 с.
87. Рахшмир П. Происхождение фашизма / П. Рахшмир. М.: Наука, 1981.
184 с.
88. Щемелева-Стенина Е. Расплата: Третий рейх: падение в  пропасть /
Е. Щемелева-Стенина. М.: Республика, 1994. 384 с.
89. Руге В. Как Гитлер пришел к власти: германский фашизм и монопо-
лии / В. Руге. М.: Мысль, 1985. 320 с.
90. Салата О. Історичні портрети політичних і державних діячів Другої
світової війни: навчальн. посібн. / О. Салата. К.: Освіта України, 2008. 242 с.
91. Семенов К. Политические солдаты Гитлера / К. Семенов. М.: Вече,
2011. 320 с.
92. Сеченовский В. Третий рейх и знак Зверя / В. Сеченовский. М.: Яуза,
2004. 320 с.
93. Соколов Б. Адольф Гитлер. Жизнь под свастикой / Б. Соколов. М.:
АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2006. 384 с.
94. Сенчаков А. Характерные черты развития советской историографии
германского фашизма / А. Сенчаков // Германия и Россия: события, образы,
люди. Воронеж, 1998. Вып. 1. С. 143–159.
95. Туполев Б. План Шлиффена и Россия / Б. Туполев // Германия и Россия.
События, образы, люди. Вып. 3. Воронеж: Издательско-полиграфический
центр Воронежского государственного университета, 2000. С. 24–39.

298

96. Родионов В. Расовые мифы нацизма. Врага надо знать! / В. Родионов.
М.: Яуза-Пресс, 2010. 384 с.

97. Фрай Н. Государство фюрера: Национал-социалисты у  власти:
Германия, 1933–1945 / Н. Фрай. М.: Российская политическая энциклопедия,
2009. 255 с.

98. Фришауэр В. Взлет и падение Геринга. Хроника жизни на фоне исто-
рия / В. Фришауэр. М.: Центрполиграф, 2000. 428 с.

99. Фарбман Н. Идеология германского реваншизма / Н. Фарбман. Рязань-
Пенза, 1987. 81 с.

100. Фест Й. Адольф Гитлер: Биография: в  3-х т. / Й. Фест. Пермь:
«Алетейя», 1993. Т. 1. 1993. 368 с.; Т. 2. 1993. 480 с.; Т. 3. 1993. 544 с.

101. Фишер Ф. Проникновение фашизма в ряды германской молодежи /
Ф. Фишер // Коммунистический Интернационал. 1930. № 29–30. С. 17–37.

102. Шевчук Н. Идеология германского реваншизма и  молодежь /
Н. Шевчук // Из истории политической борьбы в странах Западной Европы
в новейшее время / А. Пономарев. Ярославль: Изд-во ЯГПУ, 1988. С. 78–91.

103. Ширер У. Взлёт и  падение третьего рейха: в  2-х т. / У. Ширер. М.:
Воениздат, 1991. Т. 1. 1991. 480 с.

104. Иванова М. Штурм власти / М. Иванова. М.: ТЕРРА, 1997. 192 с.
105. Эванс Р. Третий рейх: Зарождение империи: в  3  т. / Р. Эванс.
Екатеринбург: Астрель, 2010. Т. 1. 2010. 640 с.
106. Эванс Р. Третий рейх: Дни триумфа / Р. Эванс. Екатеринбург:
Астрель. 2010. 958 с.
107. Черная Л. Коричневые диктаторы (Гитлер, Геринг, Гиммлер,
Геббельс, Борман, Риббентроп) / Л. Черная. М.: Республика, 1992. 384 с.
108. Шульце Х. Краткая история Германии / Х. Шульце. М.: Изд-во «Весь
мир», 2004. 256 с.
109. Воропаев С. Энциклопедия Третьего рейха / С. Воропаев,
А. Егазаров. М.: ЛОКИД-МИФ, 1996. 592 с.
110. Юнгер Э. В стальных грозах / Э. Юнгер. СПб.: Владимир Даль, 2000.
336 с.

299

111. Alldeutscher Verband. 1891–1939 // Die bürgerlichen Parteien
in Deutschland. 1968. Bd. 1. S. 12–16.

112. Bielung R. NSDAP. Die Geschichte einer Bewegung / R. Bielung.
München, 1931. 332 s.

113. Boberach H. Jugeng unter Hitler / H. Boberach. Düsseldorf, 1982. 416 s.
114. Bohrmann H. Strukturwandel der deutschen Studentenpresse. 1848–1974
/ H. Bohrmann. München, 1975. 476 s.
115. Bracher K. D. Die deutsche Diktatur. Entstehung, Struktur, Folgen des
Nationalsozialismus / K. D. Bracher. Köln-Berlin, 1972. 824 s.
116. Brandenburg H.-G. Die Geschichte der Hitlerjugend. Wege und Irrwege
einer Generation / H.-G. Brandenburg. Köln, 1968. 618 s.
117. Brian L. D., Turner P. German Uniforms of the Third Reich 1933–1945 /
L. D. Brian, P. Turner P. N-Y., 1987. 258 s.
118. Broszat M. Der Staat Hitlers / M. Broszat. München, 1971. 527 s.
119. Bullok A. Hifter. Eine Studie über Tyrannei / A. Bullok. Dusseldorf,
1971. 496 s.
120. Bundesarchiv Koblenz. № S.26/376.
121. Darendorf K. Gesellschatt und Demokratie in Deutschland / K. Darendorf.
München, 1965. 458 s.
122. Die Hitlerjugend. Bund deutscher Arbeitsjugend. Handbuch der deutschen
Jugendbewegung. Flarchheim, 1930. 135 s.
123. Ebert H. Zwischen Aeskulap und Hakenkreuz: ein Rückblick / H. Ebert.
Fr.a. M., 1986. 365 s.
124. Eiken-Erusik E. Hitler als Ideologie / E. Eiken-Erusik. Tübingen, 1990.
465 s.
125. Erdmann R. D. Deutschland unter der Herrschaft des Nationalsozialismus.
1933–1939 / R. D. Erdmann. München, 1996. 292 s.
126. Die Weimarer Republik. Portrait einer Epoche in Biographien / M. Frölich.
Darmstadt, 2002. 432 s.

300