шлях
переможців
о. Марек Дзєвєцький
шлях
переможців
12 кроків
не з того світу
Львів
Видавництво «Свічадо»
«Видавництво Святого Павла»
2019
Титул оригіналу: Droga zwycięzców. 12 kroków nie z tej ziemi.
УДК 178.1
Д 43
З польської переклала
Ірина Дух
Дзєвецький Марек
Д 43 Шлях переможців : 12 кроків не з того світу / Марек Дзєвєць-
кий ; пер. з пол. І. Дух. – Львів : Свічадо, Видавництво Святого
Павла, 2019. – 216 с.
ISBN 978-966-938-295-5
ISBN 978-617-7510-38-2
Ця книжка призначена для кожного, хто хоче подолати якусь кри-
зу чи закрити сторінку важкого минулого. Це також книжка для тих,
які прагнуть невпинно розвиватися. Надійним провідником для од-
них і других може стати Програма Дванадцяти Кроків. Мова тут про
кроки не з цього світу, адже ці кроки опираються на Біблію, а Біб-
лія – це дар від Бога, який не з цього світу.
УДК 178.1
ISBN 978-966-938-295-5 © Edycja Świętego Pawła��2�0�1�1�
ISBN 978-617-7510-38-2 © Marek Dziewiecki, 2016
© Raj Media Porzezińscy s.j., 2016
© «Видавництво Святого Павла»,
2019
вступ
Ця книжка призначена для кожного, хто хоче подолати
якусь кризу чи закрити сторінку важкого минулого.
Це також книжка для тих, які прагнуть невпинно розвиватися
і ставати найкращою версією самих себе. Надійним провідни-
ком для одних і других може стати Програма Дванадцяти Кро-
ків. Мова тут про кроки не з цього світу, адже ці кроки опи-
раються на Біблію, а Біблія – це дар від Бога, який не з цього
світу. Це Він так дивовижно нас створив, що з Його допомогою
ми можемо подолати будь-яку кризу.
Дванадцять Кроків Анонімних Алкоголіків – це Програма,
завдяки якій упродовж останніх десятиліть сотні тисяч алко-
голіків з різних країн світу почали впевнено вести тверезий
спосіб життя. Ця Програма виявилася настільки ефективною,
що її принципи було включено до більшості програм професій-
ної терапії різних форм залежності і співзалежності, а також
до інших способів допомоги людям, які опинилися у важких
життєвих ситуаціях. Тут ідеться про універсальну Програ-
му, адже вона допомагає ефективно долати усі форми кризи
і серйозних труднощів, з якими нам доводиться змагатися,
стикаючись із самим собою та з іншими людьми. Водночас ця
Програма дає змогу нам випливати на глибину людяності і по-
водитися щораз достойніше нашої людської гідності.
Місцем народження Програми Дванадцяти Кроків було міс-
течко Акрон у штаті Огайо (США). Саме у тій місцевості в сере
Вступ
дині тридцятих років минулого століття почали зустрічатися
і вести розмови про свої проблеми два алкоголіки, які перебу-
вали на пізній стадії алкоголізму. Одним із них був біржовий
маклер Білл В. (Вільям Гріффіт Вілсон, 1895-1971), а другим –
хірург Доктор Боб (Роберт Голброк Сміт, 1879-1950). На мо-
мент їхньої зустрічі Білл вже не раз бував у реабілітаційних
центрах. Тільки в 1933-1934 роках він був госпіталізований
чотири рази, а лікування не давало жодного результату. Своєю
чергою, Доктор Боб вже не міг оперувати через свій алкого
лізм. Їхні зустрічі й розмови дали початок програмі й спільноті
Анонімних Алкоголіків.
Це видання представляє принципи подолання життєвих
труднощів і важкого минулого, які базуються на Програмі Два-
надцяти Кроків. Це книжка для кожного. Тим, хто тут і тепер
не може впоратися зі собою і своєю ситуацією, ця книжка допо-
може подолати почуття безпорадності і почати робити кроки,
які ведуть до розвитку і повернення радості життя. Тим, які по-
чали звільнятися від якихось серйозних труднощів, це видан-
ня допоможе іти перевіреним шляхом до зрілості. Тим, які вже
крокують саме таким шляхом, ця книжка допоможе виплинути
на глибину людяності і радіти повнотою життя в єдності з Бо-
гом, із самим собою та іншими людьми.
Шлях переможців
глава 1 Крок перший:
Ми визнали, що ми були
безсилі перед алкоголем,
що наше життя
стало некерованим.
З Дванадцяти Кроків
Анонімних Алкоголіків
Ми визнали, що ми були
безсилі перед нашою
залежністю та нашими
проблемами і вже
не можемо впоратися
з нашим життям.
З Дванадцяти Кроків
Спільноти святого Якова
Поглянь у дзеркало
Запрошую в мандрівку – мандрівку в таємницю людини, вглиб
нас самих, дороговказом у якій слугуватиме Програма Два-
надцяти Кроків. В одному з моїй улюблених романів для ді-
тей розповідається про двох хлопчиків. Ця книжка авторства
Міхаеля Енде носить назву Нескінченна історія. Головним ге-
роєм роману є дванадцятилітній хлопчик на ім’я Бастіян. Його
мама померла, коли він був ще маленьким, тато дуже хоче, але
не вміє співчутливо розуміти і достатньою мірою підтримува-
ти свого синочка. Бастіян почувається самотнім, розгубленим,
безпорадним. Злостиві приятелі насміхаються з нього і всіля-
ко завдають йому болю. Якось вони надзвичайно принизи-
ли його, вкинувши у великий сміттєвий бак. Бастіян уникає
контакту з людьми і закривається в собі, щораз частіше втікає
у світ мрій і книжок. Одного дня за таємничих обставин він
здобуває ще більш таємничу книгу – товсту, в красивій шкі
ряній оправі, з дивовижними малюнками. Ця книжка пред-
ставляє історію країни Фантазії, в якій відбувається щось дуже
дивне. Це країна раптово починає щезати. Буквально! Напри-
клад, там, де було озеро, тепер вже немає нічого. До того ж,
не те щоб після озера залишилося принаймні висохле дно. Ні!
Просто не залишилося анічогісінько. Там, де був ліс, з’явля
ється пустка. Навіть не якась лиса галявина, а пустка. Нічого.
І так одна за одною починають зникати чергові частини краї-
ни Фантазїі.
Крок перший
Виявляється, що цією країною управляє не якийсь могут-
ній володар, а тендітна вразлива дівчинка. Їй, як і Бастіяну,
дванадцять років. Коли дівчина помічає, що її країна почи-
нає поступово розчинятися у небутті, то вирішує рятувати її.
З цією метою вона скликає найхоробріших лицарів з усієї краї-
ни Фантазії, щоб вони виявили причину цього дивного яви-
ща. Серед багатьох дорослих сміливих лицарів з’являється
воїн, який є ще хлопчиком. Його звати Атрею. Йому також
дванадцять років. Тож він ровесник Бастіяна. Саме він вияв-
ляється найхоробрішим лицарем у цілій країні Фантазії. І на
нього дівчина-володарка покладає найбільшу надію. У резуль-
таті численних драматичних пригод і героїчних учинків Атрею
рятує країну Фантазію. Він долає навіть найважчі перешкоди.
Хлопець проявляє себе сміливим, безстрашним і стійким. Він
виходить переможцем у поєдинках з дикими звірами, блукає
трясовинами, в яких інші загинули. Врешті йому доводиться
зіткнутися з найважчим випробуванням – поглянути у дзерка-
ло. Бастіян, який, затамувавши подих, читає роман про героїч-
ні вчинки хороброго Атрею, уявляє собі, що найважливішим
випробуванням буде двобій з якоюсь потворою або перехід че-
рез пустелю. Тимчасом виявляється, що останнє, вирішальне
і найважче випробування полягає в тому, що Атрею повинен
поглянути у дзеркало.
Безстрашний Атрею дивиться в нього і, на свій подив, ба-
чить там не своє обличчя, а лице самотнього і переляканого Бас
тіяна. Бачить дванадцятилітнього хлопця, який читає цей ро-
ман, який безпорадний, розгублений, принижений і висміяний
приятелями. Своєю чергою, Бастіян споглядає малюнок дзер-
кала в книжці, яку читає, а бачить там себе, але з лицем відваж-
ного воїна – Атрею. Роман починає переходити в життя. Ось
розгублений і безпорадний у щоденному житті Бастіян таєм-
ничим чином зливається з безстрашним героєм роману. А цей
безстрашний герой роману починає боятися того, що побачив,
коли поглянув на себе у дзеркало.
10 Шлях переможців
Велич і загроза
Нескінченна історія показує головну правду про людину:
в нас одночасно є велич і мізерність, сміливість і безпорад-
ність, героїзм і страх перед небуттям. А також страх перед са-
мим собою. Всі ми – люди цього світу. Ми живемо на планеті,
яка, либонь, є однією з мільярдів схожих планет. Та попри це,
наша планета незвичайна, але незвичайна не з погляду розмірів
чи характеристик, а з огляду на її жителів, тобто нас – людей.
Людина – це хтось цілком незвичайний і винятковий. Біблія
об’являє нам, що ми незвичайні, бо не-з-цього-світу. Ми похо-
димо з планети Любові, Мудрості, Радості, Вірності, з планети,
яку можемо назвати Небом, з планети, за якою тужимо. З пла-
нети Бога, який нас любить і розуміє.
Однак тут і тепер ми живемо НА ЦІЙ звичайній планеті.
Ми перебуваємо в цьому світі, але походимо не з цього світу.
Як і в Нескінченній історії, ми водночас є безпорадним і роз-
губленим Бастіяном та хоробрим і безстрашним Атрею. В нас
живе неймовірна велич, бо ми схожі на самого Бога, але та-
кож буваємо неправдоподібно мізерні, іноді менші (у нашій
помилковій поведінці), ніж тварини. Ми можемо поводитися
по-тваринному, можемо переконати себе в тому, що ми – тіль-
ки тварини, тільки тіло, тільки інстинкт, тільки потяг, тільки
швидкоплинний настрій. Іноді найважливішим стає для нас
наїстися, виспатися, задовольнити свій потяг, здобути вла-
ду, гроші, жити комфортно, навіть коштом інших. Інколи ми
Крок перший 11
поводимося так, що зникає наша велич, гідність, радість, сво-
бода. Часом ми майже цілковито втрачаємо нашу людяність.
Ми живемо в стані загрози не лише зовнішньої, як біблійний
Йосиф зі Старого Завіту, наймолодший син Якова, якого хоті-
ли вбити рідні брати, ми перебуваємо також під загрозою са-
мих себе, через нашу власну слабкість, наївність, гріховність.
Як блудний син з євангельської притчі, ми можемо змарнувати
все, що в нас найгарніше і найкраще.
Саме про таких людей, як я і Ти – величних, бо схожих на
Бога, але водночас тих, які перебувають під великою загрозою
з боку інших людей, а також самих себе, – розповідає Програма
Дванадцяти Кроків. Запрошую Тебе, Любий Читачу, наважи-
тися заглянути в цю Програму і вистояти до останнього кроку,
навіть якщо по дорозі матимеш бажання закрити цю книжку
і втекти у світ фантазії. Дванадцять Кроків – це програма для
кожного, хто хоче врятувати в собі усе добре, правдиве і гар-
не, яке, однак, перебуває під загрозою нашої власної слабкості
і слабкості інших жителів планети – людей.
Дванадцять Кроків – це надійна Програма, бо вона вчить
нас жити в цьому світі, але сама з нього не походить. Це Про-
грама, яка є стислим викладом Євангелія, яка може нас вивести
з будь-якого рабства і привести в країну правди, свободи, лю-
бові й погоди духа. Це Програма, яка показує нам, як прожити
в цьому світі, який чинить нам опір, в якому так легко загуби-
тися. Ця таємнича Програма допомагає нам жити на цій пла-
неті так, щоб виграти життя, і то не колись у потойбічному світі
чи оманливих мріях, а в реальності – тут і тепер. Ця Програма
не для мрійників чи для тих, які розвиток і радість відкладають
на пізніше. Це Програма для реалістів, які мають сміливість
змагатися з нашою планетою і з самими собою. Дванадцять
Кроків, які я хочу тут представити, – це надійний гід до щас-
ливого, зрілого життя, тобто до такого способу життя, завдяки
якому нам хочеться жити тут і тепер, зокрема й тоді, коли ми
стартуємо з позиції розгубленого, самотнього і безпорадного
12 Шлях переможців
Бастіяна, а не з позиції безстрашного і стійкого воїна – Атрею.
Читачу, залишайся з нами! Наберись сміливості зануритися
у Програму Дванадцяти Кроків, яка є особливою Книгою, адже
дає змогу змінити нашу сіру буденність цього світу на історію
не з цієї планети.
Один аркуш А4
Програму Дванадцяти Кроків можна назвати скарбом люд
ства, а навіть – благословенною Програмою для кожної
людини.
Її принципи допомагають нам зустрітися віч-на-віч зі самим
собою і протистояти опору, який чинить нам всім наша пла-
нета, котру ми частково замінили на долину темряви, а поде-
куди – й у долину сліз. Дванадцять Кроків – це кроки до такої
поведінки , завдяки якій ми починаємо жити щораз повніше,
стаємо найкращою версією самих себе навіть тоді, коли самі
себе не приймаємо через свій спосіб життя. Це Програма по-
рятунку людей в ситуації кризи, страждання і безпорадності.
Це Програма піднесення людини на нечувану висоту, до якої
вона може доростати – за допомогою Бога і Божих людей, а та-
кож у результаті важкої праці над своїм характером.
Коли я порівнюю Програму Дванадцяти Кроків з програма-
ми психологічної, реабілітаційної чи терапевтичної допомоги,
які прагнуть допомагати тим, хто у потребі, то бачу вищість Про
грами Дванадцяти Кроків, яка з’явилася в контексті допомоги
людям, залежним від алкоголю, але швидко виявилася універ-
сальною програмою подолання життєвих труднощів і власних
слабкостей у будь-якій сфері. Хотілося б зазначити, що це про-
грама надзвичайно проста, яка міститься у дванадцятьох стис-
лих реченнях, записаних на одному аркуші А4. Тимчасом про-
грами педагогів, психологів, терапевтів, реабілітологів чи осіб,
14 Шлях переможців
які беруться за профілактику різних форм залежностей, – це
іноді товсті книжки, цілі серії наукових праць, написані техніч-
ною і абстрактною мовою, створені цілими колективами фах-
івців чи факультетами університетів. Ті програми, окрім вкла-
деної важкої праці багатьох людей та надзвичайної складності,
далекі від ефективності, яку дає Програма Дванадцяти Кроків.
Аж важко повірити, що ця геніально проста Програма ви-
являється водночас настільки ефективною. Завдяки їй мільйо-
ни людей на нашій планеті кардинально змінили своє життя.
Чимало з них подолали смертельно небезпечну кризу. Багато
сімей були врятовані. Багато жінок і чоловіків повернули собі
надію й почали жити так, як належить людській гідності. І все
це без обов’язкового запису до спеціаліста, без оплати і очі-
кування в черзі. Без заповнення бланків. Без подання даних.
Без необхідності розповідати історії усього свого життя. Цю ге
ніально просту і точну Програму здійснюють не в кабінетах
спеціалістів, а у звичайних приміщеннях, люди, які надають
одні одним ефективну допомогу – негайно, анонімно, без посе-
редництва якихось інституцій, без бюрократії.
Програма Дванадцяти Кроків просто неймовірна. Вона бук-
вально рятує нам життя. Це справжній скарб сучасного люд
ства, який повинен бути внесений у список ЮНЕСКО. Це на-
стільки незвичайна Програма, що я навіть зворушуюся, коли
маю завдання розповісти про неї, коли потрібно прокоментува-
ти окремі кроки, які в ній містяться. Це кроки іноді важкі й су-
ворі, але це завжди кроки благословення. Це кроки назустріч
повноті розвитку, кроки назустріч радості, любові, віднайден-
ня, а часом побудови – вперше – гарних, спокійних, глибоких
відносин зі самим собою, з іншою людиною, з Богом. Це кроки,
які ведуть із ситуацій пекла на землі, що іноді тривають десят-
ками років, до ситуацій відчуття раю на землі.
Цю чудову Програму, неймовірно просту, а водночас надзви-
чайно помічну людям у подоланні кризи і зростанні до найкращої
версії самого себе, створив не якийсь професіонал, не людина,
Крок перший 15
яка роками вивчала антропологію, філософію чи психологію,
а людина розгублена і безпорадна в ситуації своєї слабкості, що
перебувала на той час на дні кризи й розпачу. Білл В., алкоголік,
який роками безрезультатно намагався вийти зі своєї смертель-
но небезпечної залежності, розробив Програму Дванадцяти
Кроків, опираючись на сотні годин розмов з Доктором Бобом.
Ці чоловіки разом читали й аналізували Біблію, особливо по
слання апостола Якова. Програма Дванадцяти Кроків з’явилася
тоді, коли обидва чоловіки наново, як християни, віднайшли
зв’язок із Богом і почали духовно зростати. Програма, яка вже
декілька десятиліть виявляється благословенням і порятунком
для людей всіх релігій і рас на різних континентах, не є витво-
ром спеціаліста, терапевта, теолога чи психолога, а – хотілося б
сказати – «звичайної» людини, яка пережила складний досвід
власної залежності, страждання і безпорадності.
Програма Дванадцяти Кроків геніальна щонайменше з двох
причин. По-перше, вона чудово ілюструє факт, що зміни в жит-
ті людини відбуваються, як правило, поступово, хоч, звичай-
но, трапляються чудеса. Ми знаємо людей, які перемінилися
не тільки ґрунтовно, але й раптово, здавалося б, в одну мить.
Проте навіть в таких випадках, коли ми ближче ознайомимо-
ся з їхньою особистою історією, можемо – уважно поглянувши
назад – виявити, що вони також перемінювалися поетапно, що
вони також долали певні кроки у роботі над собою і у зміні по-
ведінки. З тією різницею, що ці кроки на початку були непоміт-
ні навіть для них самих, і лише на певному етапі життя раптово
і дивовижно показали свої результати. Як правило, людина,
особливо та, яка виходить з глибокої кризи, перемінюється
поступово, а не якимсь магічним способом, з дня на день. Нор-
мальним шляхом позитивної переміни є праця над собою – че-
рез кроки, що базуються на щораз більш зрілі зустрічі з самим
собою, Богом і ближніми. Програма Дванадцяти Кроків дотри-
мується саме того факту, що позитивні й стійкі зміни в людині
переважно настають поступово, що в них є своя історія і визна-
16 Шлях переможців
чені етапи, які зазвичай можна зауважити, виділити й описати.
Тому це реальна Програма, яка пропонує розвиток на базі ви
тривалості і сумлінності на щодень.
По-друге, це Програма надзвичайно універсальна. У задумі
її творця вона виникла для того, щоб допомагати алкоголі-
кам виходити із залежності, віднаходити здатність вести тве-
резий спосіб життя. Однак через декілька років після появи
Програми виявилося, що принципи-кроки, які містяться в ній,
ефективно допомагають людині в будь-якій життєвій ситуації.
Ця Програма допомагає не лише звільнитися від таких форм
залежності, як алкоголізм, наркоманія, залежність від азартних
ігор, а також комп’ютера чи інтернету, а є чудовим інструмен-
том для визволення з будь-якої форми життєвої кризи, зокрема
з тих форм кризи, які не пов’язані з залежністю, а, наприклад,
з егоїзмом, браком духовності, помилковою ієрархією ціннос-
тей. Ця Програма справді допомагає звільнитися від будь-якої
форми життєвої кризи.
Програма Дванадцяти Кроків настільки реальна й універ-
сальна, що сьогодні майже всі професійні програми допомоги
людям у важких ситуаціях апелюють до принципів, які в ній
містяться. Мабуть, це перший випадок в історії, принаймні
в історії сучасної науки, коли спеціалісти цілими жменями
черпають з Програми, що її створила людина, яка не була спе-
ціалістом в галузі допомоги людині. Звичайно, мова іде про Біл-
ла В., який у ситуації власної слабкості шукав допомоги Бога
в Об’явленому Слові, а також людини, яка мала такий самий
досвід поневолення і безпорадності, як і він сам. Білл В. створив
геніальну Програму, адже вона базується на Біблії, а особливо
на Новому Завіті й посланні апостола Якова. Подані в ній прин
ципи змінюють окремих людей і цілі суспільства, зокрема й на-
ше суспільство. Свідками правдивості й ефективності цієї про-
грами є сотні тисяч людей, а також цілих сімей і осередків, для
яких Дванадцять Кроків виявилися кроками до радості життя,
до мудрості, любові й надії. Погляньмо ближче на ці кроки.
Крок перший 17
Стань у правді
Перший крок звучить так: Ми визнали, що ми були безсилі перед
алкоголем, що наше життя стало некерованим. Ми визнали
правду про нас самих, про нашу поведінку і нашу важку життєву
ситуацію. Проблема алкоголю – це одна з багатьох ситуацій,
в яких ми перестаємо керувати своїм життям. Цей перший крок
у Програмі Дванадцяти Кроків в певному сенсі є найважливішим,
адже це переломний крок. Тут чути відлуння рішучих слів Ісуса:
«І спізнаєте правду, і правда визволить вас». Не всі програми ви-
ходу з кризи, програми переміни людини, допомоги в розвитку
відразу – вже з першого кроку, вже в першому завданні – по-
казують те, що є переломним, що становить умову подальшого
розвитку. Зазвичай перші кроки – вступні, для «розминки», для
заохочення. Це не надто важкі кроки, що ставлять перед нами
одразу найвищі вимоги. Тимчасом у Програмі Дванадцять Кро-
ків Анонімних Алкоголіків саме цей перший крок вирішальний,
основний, революційний та дивовижний водночас, і починаєть-
ся він словом «ми визнали». Ми визнали, що безсилі не тільки
у залежності від алкоголю чи якоїсь іншої спонуки, яка робить
нас залежними, але також, а може, й передовсім, безсилі перед
лицем усієї нашої життєвої ситуації, перед лицем нашого ми-
нулого і теперішнього. Ми визнали, іноді аж через десятиліття
страждання, що перестали керувати своєю поведінкою.
Зробити перший крок до розвитку і радості означає визнати,
що ми перестали мудро і розсудливо керувати своїм життям.
18 Шлях переможців
Ми перестали управляти своїм життям таким чином, щоб нам
самим хотілося жити. Перший крок – це визнання безпораднос
ті, визнання того факту, що наше життя почало вислизати нам
із рук і йти таким шляхом, який виявляється шляхом у прірву.
Перший крок – це визнання, що не варто так далі жити, що на-
віть неможливо далі так жити, бо наближається, або й уже нас
охопив, розпач і бажання втекти від життя. Більшість форм за-
лежності чи інших руйнівних способів поведінки – це форма
повільного самогубства. Якщо хтось не виходить із залежності
чи іншої форми кризи, то неминуче прямує до смерті. Перший
крок – це визнання факту, що я живу так, як сам не хочу, і що
сам не виберуся з цієї пастки.
Розгляньмо детальніше цей перший, переломний крок, який
полягає у беззастережному зізнанні самому собі, що я безсилий
перед лицем власної слабкості і хитросплетінь, які стали моєю
участю. Зізнаюся: я безпорадний! Сам із собою не впораюся!
У мене немає жодних сумнівів щодо цього! Програма Дванад-
цяти Кроків не пояснює, звідки взялося це наше визнання влас-
ного безсилля. Ті, які роблять цей крок, зазвичай вже пройшли
декілька попередніх етапів, котрі спонукали їх зробити цей пе-
реломний крок. Ці попередні етапи – це переважно поступо-
ве щораз болісніше переконування себе в тому, що подальше
перебування в системі залежності й ошукування самого себе,
типове для всіх людей у кризі, веде до розпачу і смерті.
Однак у здійсненні цього першого кроку немає жодного ав-
томатизму. Є чимало людей, які самі перед собою заглушують
правду про себе аж до смерті. Хто звертається до Програми
Дванадцяти Кроків і робить перший крок, той докладає зусил-
ля, яке на початку жахає і нерідко вимагає нового духовного
народження. Вимагає також зустрічі з Благословенною Про-
грамою, яка пропонує нам цей крок саме в такій формі – корот-
ко, конкретно, рішуче, без жодних коментарів, виправдань чи
вступних умов. Людина, яка визнала перед самою собою, що
такий спосіб життя, який вона досі вела, нестерпний, неминуче
Крок перший 19
веде до жахливих страждань, руйнує відносини не тільки з ін-
шими людьми, починаючи від найрідніших, але також із самим
собою, є благословенною. Благословенна людина грішна, яка
визнала, що вчинене нею досі було нелюдське і вийшло з‑під
її контролю, що було незгідне з її власними прагненнями чи
ідеалами. Благословенна та людина, яка визнала, що своїм спо-
собом поведінки і участю у злі зрадила саму себе.
Зробити цей перший крок означає визнати, що ми зрадили
цю красу і добро, з якими нас створив Бог. Адже кожен з нас
в дитинстві відкривав у собі цілі океани бажань і прагнень. Ко-
жен з нас, будучи дитиною чи підлітком, міг годинами розпо
відати про те, яке велике щастя чекає на нього в дорослому
житті, як багато добра він зробить, як багато людей захопить
і ощасливить своєю любов’ю. Кожен з нас мріяв про те, щоб
бути щасливим разом з іншими щасливими людьми – особли-
во у подружжі і стабільній люблячій сім’ї. Ми розпочали життя
на цій планеті від туги за великим щастям і мрій про здійснення
наших найгарніших життєвих планів.
У дитинстві в нас було так багато прагнень і мрій, що не ви
стачало дня і ночі, щоб ці мрії «намріяти», щоб про ці мрії роз-
повідати Богові й людям. На жаль, рано чи пізно, з нашої чи чу-
жої вини, в нашому житті й поведінці щось починає псуватися.
Історія починає укладатися інакше, ніж в наших найгарніших
снах. Іноді відбувається щось таке драматичне й болюче, що ми
відмовляємося від наших власних бажань, ідеалів і прагнень,
і навіть про них забуваємо. Переважно у цьому частково є наша
провина, а частково – довкілля чи людей, з якими ми пов’язані.
Ми ніколи не встановимо, хто в цьому більше завинив. Нато-
мість важливо визнати той факт, що наше життя змінилося на
хресну дорогу, на низку страждань, помилок, часто драматич-
них образ, яких ми зазнаємо чи яких завдаємо іншим людям,
а передовсім самим собі.
Коли життя починає нас так дуже боліти, що нам хочеться
врешті щось із тим зробити, що хочемо змінити, і то радикаль-
20 Шлях переможців
ним чином, нашу життєву ситуацію, тоді ми готові до зустрічі
із Програмою Дванадцяти Кроків і до здійснення першого кро-
ку, тобто до визнання нашого безсилля, втрати контролю над
власною поведінкою, втрати панування над самим собою. Вчи-
нити перший крок означає з дитячою покірністю і простотою
визнати, що наша ситуація нестерпна, і ми хочемо радикаль-
но її змінити, незалежно від того, що конкретно нас болить.
Чи те, що ми втягнулися в якісь хворобливі, токсичні зв’язки
або залежності, чи те, що досі наше життя базувалося на прин
ципі приємності, яку ми плутали з радістю, чи нашим богом
став живіт, емоції або якась людина, яку ми поставили на місце
Бога, чи вона сама це місце в нашому житті собі привласнила.
Незалежно від всього цього, перший крок до свободи, до радос
ті, до повернення надії – це визнати, що наша життєва ситуація
виглядає так: ми стали безсильними перед лицем нашої слаб-
кості і перестали керувати нашим життям.
Чому так важко зробити цей перший крок? Чому він рево-
люційний, чудовий і благословенний водночас? Бо що більше
ми блукаємо, що більше почуваємося безсильними перед ли-
цем якоїсь слабкості або що токсичніші відносини дозволяємо
себе втягнути, то більше болить нас правда про нас і про наше
втягнення. Класичним прикладом може бути стан закоханості,
який є формою сильної емоційної залежності, що відбирає від
нас здоровий глузд і часто вплутує нас в токсичні відносини.
Закохатися можна в будь-якому віці, не тільки в садочково-
му чи підлітковому, але навіть у віці сімдесяти чи вісімдесяти
років. Закоханість, за визначенням, сліпа, і її часто плутають
з любов’ю. Трапляється, наприклад, що чоловік, який є чолові-
ком своєї дружини, батьком і дідусем, може закохатися в мо-
лоду дівчину і залишити своїх рідних. Закоханість може заво-
лодіти нами в будь-якому віці. Нерідко її наслідками є участь
в заплутаних зв’язках і болісні життєві ситуації, а також втрата
контролю не тільки над нашою поведінкою, але й над нашим
тілом, думками та емоціями.
Крок перший 21
У будь-якій кризовій ситуації важко сказати собі, що я заблу
кав і завдав болю самому собі. Визнати свої помилки і власну
безпорадність важко не лише тому, що така правда дуже болить,
але й тому, що вона спонукає до радикальної зміни поведін-
ки, зміни дотеперішньої ієрархії цінностей, моральних норм,
якими ми керувалися. А все це надзвичайно важке. І в зв’язку
з цим, у ситуації, коли ми допустилися помилок, коли втягну-
лися у щось таке, що мучить нас самих, і через що ми мучимо
інших, найлегша позиція полягає у постійному самообмані.
Людина може так довго, так нахабно ошукувати саму себе,
що помирає з цієї причини. Класичним прикладом є алкоголіки,
наркомани, еротомани, залежні від азартних ігор та інтернету,
які можуть так довго жити самообманом, так довго перекону-
вати себе, що у них немає проблем, що з цієї причини помира-
ють. Деякі залежні іноді кажуть мені: «Отче, недавно я був на
похороні мого приятеля. Він попрощався із життям, бо не пе-
рестав обдурювати себе, не визнав своє безсилля. А я ще живу,
бо на певному етапі перестав обманювати себе». Надзвичайно
важко перестати обдурювати себе, перестати переконувати себе
в тому, що так, як я живу, можна жити далі. Легше пристосува-
ти мислення до помилкової поведінки, ніж поводитися згідно
з чесним, правильним мисленням.
Перший крок рятує нас радикальним чином, адже рятує від
життя у світі ілюзій. А постійне перебування в ілюзії – це зав
жди форма агонії.
22 Шлях переможців
Правда нас заболить
Що більше ми незрілі і що більшої кривди завдаємо са-
мим собі чи іншим людям, то більше хочемо втекти
від правди про себе. Наприклад: якщо якась дівчина-підліток
сильно закохається в чоловіка, який виявиться вкрай незрі-
лим, залежним, егоїстичним, лицемірним, нездатним любити
і бути вірним, то вона може не зауважувати цього багато міся-
ців, а іноді й років. Сильні емоції заглушують або деформують
наше мислення. У випадку залежності це ще більш очевидне,
адже залежність можна визначити як сліпу закоханість у влас-
ного, смертельно небезпечного ворога. Саме тому ті, які вирі-
шують змінити своє життя, повинні почати з цього першого
кроку: від повернення собі тверезого мислення і від визнання
свого безсилля.
Ми визнаємо, що перестали мудро, розважливо і благосло-
венно керувати своїм життям. Визнаємо, що перебуваємо на
якомусь дні, що в нашому житті трапилося щось недобре, і що
самостійно ми це вже не змінимо. Що конкретно означає те,
що «ми визнали, що ми були безсилими»? Це означає: визна-
ли те, що наші спроби покінчити з таким способом життя, яке
нам вже перестало подобатися, спроби вчинити це власними
силами, силою доброї волі, силою власного здорового глузду
вже не подіють, що їх вже замало, адже ми вже не раз до них
вдавалися. Кожен, хто переживає якусь серйозну кризу, хто
з цієї причини починає сильно страждати, щиро прагне вийти
Крок перший 23
з цієї кризи. Ніхто не хоче бути нещасливим. Навпаки, всі ми
прагнемо бути щасливими. Якщо попри величезне прагнення
щастя, попри надзвичайно болісні страждання, пов’язані з не-
відповідним способом життя і поведінки, ми не змінюємося,
а навпаки – сотні разів повторюємо ті самі помилки, це означає,
що ми справді стали безсилими. Перший крок означає визнати
правду. Він означає повторити за Ісусом, що правда визволить
нас. Він означає визнати те, що нашої власної розсудливості,
рішучості чи доброї волі вже недостатньо для радикальної змі-
ни життя.
Ще один аспект здається мені в цьому питанні дуже важ-
ливим. А саме той, що перший крок веде нас до визнання по
двійного безсилля. Спершу ми визнаємо, що безсильні перед
нашою конкретною слабкістю чи якоюсь конкретною спону-
кою, наприклад, алкоголем, наркотиками, сексом, азартом,
комп’ютерними іграми, порнографією, інтернетом, їжею чи
емоціями. А відтак визнаємо, що безсилі перед якимсь нашим
поневоленням, перед нашою участю в якомусь конкретно-
му злі. Будь-яка криза починається в якійсь конкретній сфері
життя, однак поступово переноситься на усю нашу життєву си-
туацію. Це також ми в цьому першому кроці визнаємо.
Зробити перший крок означає визнати щось більше, ніж тіль
ки якусь конкретну слабкість у визначеній сфері життя. Це озна
чає визнати факт, що піддавання слабкостям в одній сфері по-
роджує ефект доміно і спричиняє в нашому житті цілковитий
хаос, безпорадність, породжує кризу, яка охоплює усю нашу
людяність і руйнує всі наші зв’язки – з самими собою, з Богом
і з іншими людьми. Наприклад, той, хто має проблему з алко-
голем, має проблему не тільки з надмірним його споживанням,
але й з життям практично у всіх, а іноді буквально у всіх його
вимірах. Той, хто має сексуальні проблеми, має також пробле-
ми з усім іншим: він втікає від Бога, ховається як Адам, ображає
інших людей – протилежної статі, а іноді й своєї, ображає само-
го себе. Він все більше втрачає свободу і розсудливість в інших
24 Шлях переможців
сферах життя. Завжди відбувається так, що криза життя і без-
силля стосовно самого себе починається від якоїсь конкретної
помилки, від якоїсь конкретної слабкості, і переноситься на
всю життєву ситуацію.
Перший Крок Програми Дванадцяти Кроків виводить нас
на шлях визволення з дотеперішнього способу життя саме тому,
що веде нас на дорогу правди. Ми визнали… У цьому визнанні
ніхто нас не замінить! Ніхто не змусить людину визнати правду
про себе саму. Ніхто не володіє такою силою. Навіть найкра-
щий друг чи найбільш досвідчений терапевт. Людину, яка пе-
реживає кризу, яка перестала управляти своїм життям, яка
безсильна перед якоюсь слабкістю, не можна змусити визна
ти правду про себе. Навіть Бог не змусить це вчинити. Кож-
на людина повинна сама зробити цей перший крок – визнати,
що вона зруйнувала якусь частину своєї людяності, і внаслідок
цього пішло шкереберть усе її життя. Однак Бог не залишає
нас без допомоги, коли ми втікаємо від правди про нас самих.
Він посилає нам внутрішнього приятеля, який починає з нами
розмовляти через наші болісні емоції, які не дають нам спокою
і які є посереднім закликом до радикальної зміни життя. Наше
власне страждання найбільше відкриває нам очі.
Що більше ми робимо помилок, що більше загрузли в якійсь
залежності чи в якійсь слабкості, то більше нам потрібне наше
особисте страждання, щоб з цієї кризи вийти, щоб визнати, що
в нашому житті трапилося щось погане, що наші болісні емоції
невипадкові, щоб сказати собі, що нас щось мучить і що варто
це змінити, аби життя перестало боліти. Класичним прикладом
такої ситуації є історія біблійного блудного сина. Нам добре
відома ця притча, яку розповідає Ісус. Отож, цей син знехту-
вав любов’ю батька, навіть погордував нею і демонстративно
заявив, що іде геть. Він пішов у далекий край, тобто в краї-
ну, далеку від любові, радості, вірності. Гадав, що знайде там
легкодоступне щастя, що базується на принципі «вино, дівча-
та і забави». Він пішов, хоч не мав що закинути батькові, хоч
Крок перший 25
усвідомлював, що його – батько добрий і люблячий. Він погор-
дував не тільки батьком і його любов’ю, але й власною совістю
і гідністю, не захотів прислухатися до свого здорового глузду,
переплутав радість із хвилевою приємністю.
Блудний син потрапив у найнебезпечнішу пастку, яку люди-
на може поставити на саму себе, – у пастку легкого щастя: без
зусиль, без роботи на полі, без тривалих відносин, без любові
й вдячності, без подружжя й сім’ї. Кожна людина, яка потрап-
ляє у подібну пастку, поступово починає переживати щораз
більше розчарування і щораз більше страждання. Можливо,
у небі буде легке щастя, проте на землі, після первородного грі-
ха, єдине, що дається легко, – це самообман і самознищення.
Що робить батько, яким погордував син? Продовжує лю-
бити, адже справжня любов безумовна і незмінна. Він подає
синові знаки, що любить його. Виходить на шлях, розпитує
знайомих і перехожих про долю того, який ним погордував
і покинув. Сьогодні зріло люблячий батько писав би до сина
мейли та SMS-и. Звичайно, короткі, конкретні і не надто часто,
бо йдеться про знаки любові, а не про моралізаторство, заляку-
вання чи благання, щоб блудний син зволив одуматися і повер-
нутися. Те, що, мабуть, найбільше дивує в позиції люблячого
батька, котрий насправді є символом позиції Бога стосовно за-
блуканої людини, це факт, що батько не йде до сина. Він знає,
де перебуває син, виходить йому назустріч, але не робить нічо-
го більше.
Звідки така, здавалося б, пасивна позиція батька? Чому він
не йде до сина, якому загрожує смерть? Чому не принесе йому
щось поїсти, хоча у сина закінчилися гроші, і він не має мож-
ливості їсти навіть стручків, якими годують свиней у багатого
господаря? Чи батько настільки жорстокий і черствий до долі
сина? Нічого подібного! Батько не йде до сина тому, що любить
мудро. Він знає, що в ситуації, яка склалася, сина може вряту-
вати вже тільки його власне страждання, яке відкриває очі на
правду про власну життєву ситуацію. Він знає, що тільки осо-
26 Шлях переможців
бисте страждання сина може спонукати його визнати перед са-
мим собою помилку, пов’язану з тим, що він втратив здатність
панувати над власним життям, і те, що без батька він пропаде.
Аби це все могло статися, син спершу повинен настраждатися.
Коли страждає батько, син не звертає уваги на це страждан-
ня. Так відбувається тому, що людина, яка переживає глибоку
кризу, вже не вразлива ані на любов своїх рідних, наприклад,
чоловіка, дітей, батьків, ані на любов і страждання Бога. Ми
можемо говорити такій людині: «Бог тебе любить», «Бог все
тобі простить, якщо ти тільки змінишся». Людина, яка пере-
живає кризу, нехтує всі подібні сигнали. Вона може відказати
нам: «Ну й страждайте собі, на здоров’я. І нехай той ваш Бог
страждає разом з вами. Здалось воно мені».
Той, хто перебуває в глибокій кризі, не реагує ані на любов
і страждання людей, ані на любов і страждання Бога. На щас-
тя, існує одна-єдина річ, на яку він реагує – власне страждан-
ня. Батько з Ісусової притчі не карає сина, ані не посилає йому
жодного страждання. Натомість не забороняє йому страждати
тоді, коли той сам накликає на себе страждання. Батько не втру-
чається, не намагається рятувати сина якимось чудесним чи
магічним чином, адже тоді він ввів би його в оману, навчав би
його помилкового принципу, що можна безкарно помилятися,
що наші помилкові вчинки не мають жодних важких наслідків.
Завдяки мудрій любові батька, який продовжує любити і гото-
вий знову прийняти сина, але який не заважає йому страждати,
син переживає неприємні наслідки свого попереднього способу
життя і під впливом власного страждання говорить собі правду:
«У батька було мені краще». Таким чином блудний син робить
перший крок з Дванадцяти кроків.
Блудний син сам собі зізнається, що справді помилявся, але
залишається любленим. Він хоче повернутися додому, попро-
сити прощення у Бога і свого батька. Він хоче визнати, що вже
недостойний зватися сином, але прагне бути принаймні чесним
наймитом. Для сина важливим стає лише одне – бути поруч
Крок перший 27
із батьком, бо той його любить, і біля нього він може бути щас-
ливим, як раніше. Коли стражденний і перемінений син повер-
тається, то відкриває, що батько не докоряє йому, навіть не дає
йому можливості висповідатися з усього зла в минулому, а од-
разу з ніжністю кидається йому на шию, виявляє велике звору-
шення і влаштовує свято. Той, хто повертається до Бога пере-
мінений, бо визнав правду про своє негідне минуле і покинув
недостойний спосіб життя, той вже не має того важкого мину-
лого, а одразу входить у радісну, добру сьогоденність.
Варто звернути увагу на ще одну справу. Отож, не лише
батько влаштовує свято синові, а й син своїм наверненням і по-
верненням влаштовує свято батькові! З цього часу батько вже
не буде пригнічений долею і стражданням улюбленого сина,
він вже зможе спокійно спати. З цього часу перебування поруч
із сином буде святом. Коли ми повертаємося навіть із найвідда-
ленішого краю, коли повертаємося перемінені, бо вже визнали
правду про минуле і прагнемо чесно жити сьогодні, то рятуємо
не лише самих себе від розпачу, але й наших близьких і самого
Бога від подальшого страждання.
Невипадково у Програмі Дванадцяти Кроків саме цей крок
поставлено першим, адже саме в ньому ми визнаємо правду
про свої слабкості і зізнаємося у нашому безсиллі. Будь-який
вихід з кризи, будь-яке навернення, будь-який духовний роз-
виток, будь-яка відбудова зруйнованих відносин починається
з визнання правди, від визнання, що я став безпорадним і без-
сильним, що перестав керувати своїм життям. Зробити перший
крок означає визнати, що те, як я жив досі, є нестерпним, незнос
ним, є мукою, агонією, і я хочу це змінити. Ця правда повинна
прозвучати у розмові із самим собою. У людини, яка скаже собі
в серці: «Так, це правда про мене на сьогодні», є шанс звільни-
тися від минулого і розпочати благословенне теперішнє.
28 Шлях переможців
глава 2 Крок другий:
Повірили, що сила,
могутніша, ніж наша власна,
може повернути
нам здоров’я.
З Дванадцяти Кроків
Анонімних Алкоголіків
Повірили, що сила,
могутніша, ніж наша власна,
може повернути нам
духовне здоров’я.
З Дванадцяти Кроків
Спільноти святого Якова
Юда, тобто що замість розпачу?
Цей крок є безпосереднім і логічним наслідком першого кро-
ку. Крок перший і другий слідують один за одним логічно,
у правильній і необхідній послідовності. Коли в першому кроці
ми визнаємо своє безсилля і зізнаємося, що перестали керува-
ти нашим життям, тоді кожному з нас загрожує розпач. Якщо
я визнаю, що перестав управляти своїм життям, що в мені
є якась серйозна чи навіть критична слабкість, якій я піддаюся,
якась залежність, поневолення, гріховність, якісь образи, яких
я завдаю собі чи іншим людям, і перед якими я безпорадний,
то тоді справді легко впасти в розпач. Деякі люди піддаються
цьому розпачу. Класичним прикладом є постать Юди, одного
з дванадцяти найближчих Ісусових учнів.
Юда може бути для нас взірцем того, як робити іспит совісті;
дуже благородний, чесний іспит совісті. Ця людина майже
зразково зробила один з Дванадцяти Кроків, а саме назвала те,
що вчинила. Юда визнав свою страшну провину одразу і без
хитрування. Він сказав собі: «Я зрадив невинного». Він жод-
ним чином не намагався виправдати самого себе. Не казав:
«А взагалі-то, що я поганого зробив? Сказав книжникам і фа-
рисеям, що Ісус молиться. Я описав, де і в котрій годині Він мо-
литиметься сьогодні ввечері. Що в цьому поганого? Адже тим
самим я навіть похвалив Ісуса». Юда міг так розважати. Також
стосовно арешту Ісуса він міг собі сказати, що це ж не він Його
арештував, а той факт, що йому дали гроші, не означає нічого
Крок другий 31
поганого. Може, у них був якийсь грошовий надлишок, і вони
хотіли його позбутися.
Як і кожен, хто помиляється, Юда міг виправдати самого
себе і маніпулювати своєю свідомістю. Він міг заглушувати чи
обманювати своє сумління. Але він щиро сказав собі: «Я зрадив
невинного. Піддався своїй пожадливості. Виявився слабким.
Став невірним. Зрадив найкращого друга. Перестав розумно
керувати своїм життям». Зрадник Ісуса практично ідеально
виконав перший крок. І пішов повісився. Він піддався розпачу.
Так відбувається з кожною людиною, яка зупиняється на пер-
шому кроці. Горе нам, якщо ми не зробимо цей крок, але й горе
нам, якщо ми ним обмежимося. Визнання болісної правди про
себе і визнання власного безсилля повинно бути початком дов-
гого шляху, а не самоціллю. Ісус хоче, щоб ми не мучили себе,
а наверталися.
Другий з Дванадцяти Кроків показує нам, що повинно на-
стати після першого кроку, після визнання нашого безсилля,
після визнання перед самим собою, що наше життя перебуває
у величезній загрозі, що далі так жити не можна. Тоді другим
кроком повинен бути не розпач, а надія й віра. Віра й надія на
те, що існує хтось сильніший за нас, хто може нам допомогти,
хто може спонукати нас вийти з нашої безпорадності. Те, що
ми безсильні, не означає, що ми програли. А не програли тому,
що ми – не самі в цьому світі. Другий крок відсилає нас до опи-
су створення людини, до біблійного опису з книги Буття. Там
Бог пояснює, що створив нас на свій образ і подобу, що ми до
Нього подібні, і тому, коли ми живемо інакше, ніж любов’ю
і правдою, нам дуже погано. У першому коментарі Бога про лю
дину Творець пояснює, що «Не добре чоловікові бути самому».
Чому бути самотнім погано? Тому, що людина ніколи не стане
самодостатньою, адже їй потрібна інша людина.
Бог не міг створити самого себе чи когось ідентичного собі.
Ми подібні до Бога, але не є Ним. Ми не досконалі. Люди були
недосконалі й до первородного гріха. Кожен з нас потребує під
32 Шлях переможців
тримки інших людей. Кожен з нас потребує сили, більшої від са-
мого себе. Ця сила випливає із зустрічі з іншими людьми, якщо
це люди праведні і вміють любити. Другий крок пригадує нам
про те, що ми не полишені на самих себе. Поруч з нами є люди,
які простягають нам руку допомоги, якщо ми тільки відкриє-
мося на їхню допомогу. Завдяки їхній підтримці ми ніколи не
будемо в програші. Зокрема й тоді, коли визнаємо якісь вели-
кі слабкості, коли визнаємо своє безсилля в керуванні своїм
життям, коли виявимо, що попередній спосіб життя – то бу-
ла агонія, своєрідне повільне самогубство, ми не приречені на
розпач, і в нас є ще надія. Ця надія, принаймні поки що, не міс-
титься в нас самих. Чому? Саме тому, що ми втратили контроль
над власним життям. Саме тому, що на цьому етапі життя, між
першим і другим кроком нашої переміни, ми безсильні.
Якби хтось був єдиною людиною на землі і визнав би свою
безпорадність, свою слабкість, то тоді у нього справді залишив-
ся б тільки розпач. Позаяк ми безсильні і немає нікого іншо-
го, хто міг би нам допомогти, то нам залишається тільки один
вихід – вкоротити собі віку. У Польщі з кожним роком дедалі
більше людей чинять самогубство. У 2014 році аж 6 тисяч лю-
дей вкоротили собі життя. Це були люди, які визнали своє без-
силля, які визнали, що не можуть так далі жити, що їхня тепе-
рішня форма існування – це агонія, це катування самого себе
й інших людей. Самогубці – це ті, які не знайшли сили, більшої
за них самих, не знайшли людей чи групу підтримки, завдяки
яким могли б перейти від першого кроку до другого і до на-
ступних. Вони зупинилися на першому кроці, на безсиллі. А це
неминуче веде до відчаю.
Другий крок нагадує нам про те, що ніхто з нас не полише
ний тільки на самого себе. Ми – не єдині люди на землі, є й інші
люди, які, щоправда, також недосконалі, як і ми, але якраз у тій
сфері, де я слабкий, виявляються сильнішими, розсудливіши-
ми, більш досвідченими. Існують окремі особи чи групи людей
чуйних і компетентних, які хочуть і можуть мені допомогти.
Крок другий 33
Є такі, які хочуть і можуть простягнути мені руку, щоб на пер-
шому кроці я не впав у розпач, у прірву, в депресію, а щоб пе-
рейшов до наступних кроків, що дозволяють повернути радість
життя. Ці групи – то, наприклад, групи підтримки залежних лю-
дей, групи АА, Al-Anon, групи підтримки для наркоманів, еро-
томанів, ігроманів, людей, залежних від гаджетів чи інтернету.
Є такі люди – рідні, друзі, миряни і священики – які можуть
мені допомогти вийти з будь-якої важкої життєвої ситуації,
з будь-якої форми кризи. Коли моєю проблемою є егоїзм, наїв-
ність, участь у якихось нездорових відносинах чи обоження
людини, влади, грошей, то існують люди, інституції та групи
підтримки, які можуть мені допомогти, які володіють силою,
якою я не володію. Користуючись підтримкою інших, я можу
вчинити набагато більше добра в моїм житті, ніж без них. Коли
я не самотній, тоді навіть у найважчій ситуації я не приречений
на поразку.
Другий крок говорить про те, що навіть для людей зранених
і досі безпорадних є надія.
34 Шлях переможців
Відносини на планеті людей
Напланеті людей, у світі людей немає ситуацій безнадій-
них, немає ситуацій, які неможливо виправити. У світі
предметів такі ситуації існують. Якщо, наприклад, я візьму в ру-
ки якусь красиву кришталеву вазу (мені подобається розгляда-
ти гарні кришталеві речі, хоч не мушу ними володіти) і розіб’ю
її об підлогу, тоді цей предмет розколеться на маленькі скалки,
які вже ніхто не зможе склеїти. Навіть якби, хоча б теоретично,
таке склеювання було можливим, то не мало б змісту. Легше
і дешевше було б виготовити новий кришталь. Так само, коли
я спалю якусь річ, то цей предмет вже неможливо повернути.
Натомість ми, люди, настільки незвичайні, настільки виняткові
на нашій планеті, що в будь-якій ситуації можемо відродитися.
Ми можемо знову повстати як Фенікс з попелу. Ми можемо –
як це називає Ісус – народитися наново. А процес виправлення
має зміст навіть тоді, коли він коштує надзвичайно багато часу,
зусиль і любові, адже – на відміну від предметів – ми безцінні,
і ніхто не може нас замінити.
Прикладом відродження і цілком нового способу життя
є святий Августин. Ця постать – конкретна людина, а водночас
символ радикальної переміни і живий доказ того, що така пе
реміна можлива. Другий крок нагадує нам про те, що у світі лю
дей немає невідворотних ситуацій. Не існує такої кризи, з якої
неможливо звільнитися. Немає такої форми залежності, з якої
неможливо визволитися. Немає такої безпорадності, яку не-
Крок другий 35
можливо подолати. Немає такої гріховності, з якої неможливо
навернутися. З цього погляду людина абсолютно виняткова,
необмежена у своїй здатності перемінюватися. Другий крок
означає, що використання цієї здатності вимагає допомоги,
підтримки тих, які володіють більшою силою, аніж та, якою
володію я цієї миті.
Коли я переживаю якусь кризу, більшою силою для мене не
можуть бути якісь речі, наприклад, гроші, влада чи щось ма-
теріальне, нею можуть бути тільки люди. Тварини, рослини чи
предмети для мене не настільки важливі, щоб мотивувати мене
до великих зусиль, до пильності й дисципліни, аби перекона-
ти мене, що моє існування має сенс навіть тоді, коли воно мені
дуже болить. Людина – це зустріч, і в зустрічах з іншими людь-
ми може досвідчити силу, якої потребує. Коли доросла людина
купить собі омріяну машину або дитина отримає довгоочікува-
ну іграшку, то така ситуація є певним зміцненням, якоюсь мо-
тивацією до дії, але, зазвичай, ненадовго. Натомість, коли ми
зустрічаємо іншу людину, яка мене розуміє, любить, яка розра-
ховує на те, що я не піддамся, що стану більш зрілим, то у мене
є шанс знайти в собі силу, якої досі в мене не було. Я можу на-
віть стати могутнім і героїчним. Це результат зустрічі з іншою
людиною – з тим, хто мене розуміє і любить, хто надіється на
мене також тоді, коли я почуваюся безпорадним невдахою.
36 Шлях переможців
Сильніший за самого себе
Коли я думаю про такі ситуації, в яких ми потребуємо сили,
більшої за нас самих, то мені спадає на думку надзвичайно
гарна і зворушлива книжка Антуана де Сент-Екзюпері – автора
Маленького принца – під назвою Планета людей. У цій книжці
Сент-Екзюпері описує свої драматичні переживання в ситуації,
коли він опинявся перед лицем смерті, а також схожі ситуації
своїх друзів, переважно льотчиків. Планета людей – це прак-
тично репортерський запис героїчних вчинків і позицій, на які
здобувалися люди в межових ситуаціях саме тому, що вони во-
лоділи більшою силою за них самих.
Один з розділів цієї книжки для мене особливо важливий
і зворушливий. Це розділ, який описує історію одного льотчи
ка – Ґійоме, котрий був щирим приятелем Сент-Екзюпері.
У червні 1931 року Ґійоме сам летів невеличким літаком з Ар-
гентини у Чилі. Високо над Андами він потрапив у снігову бу
рю, через яку був змушений здійснити посадку. Йому вдалося
приземлитися на замерзлому озері Лагуна Діаманте, на висо-
ті 3500 м. Це озеро оточене вершинами, які сягають 6900 м.
Упродовж двох днів скаженої снігової бурі Ґійоме залишався
ув’язненим в кабіні літака. Коли на третій день буря вщухла,
він постановив вирушити в дорогу і боротися за життя, що зда
валося нереальним. Аби вижити, Ґійоме мусив би піднятися на
одну з вершин навколо озера і шукати якесь індіанське поселен-
ня по іншу сторону гори. Мусив би декілька днів і ночей брести
Крок другий 37
по глибокому снігу, без їжі, сну і відпочинку. Ґійоме взявся за
це завдання. Згодом Сент-Екзюпері напише: «Слухаючи нічну
оповідь, уявляв, як ти йдеш у сорокаградусний мороз на висо-
ті чотири з половиною тисяч метрів, у тебе нема ні льодору-
ба, ні мотузки, ні їжі, а ти пнешся через круті стрімчаки, пов-
зеш краями урвищ, обдираючи до крові ступні, коліна, долоні.
З кожним кроком ти втрачаєш кров, сили, тяму, а все тягнешся
вперед, завзятий, як мурашка; дерешся на стрімчак, за яким
чорніє прірва, повертаєшся, щоб обійти перешкоду, падаєш,
і знову підводишся, і не даєш собі спочинку, бо як ляжеш на
снігову постіль, то вже не встанеш» . Ґійоме ішов так п’ять днів
й чотири ночі. Сент-Екзюпері дістався до нього в індіанському
селі, а коли відвозив його літаком в лікарню у Мендосі, Ґійоме
сказав: «По багатьох ознаках я вгадував, що кінець близько.
Ось одна з них. Приблизно через кожні дві години я мусив зу-
пинятися – то ще трохи розрізати черевики, то снігом розтерти
опухлі ноги, а то просто, щоб перепочило серце. Але в останні
дні пам’ять почала підводити мене. Бувало, відійду вже дале-
ченько від місця зупинки і раптом схаменуся: щось забув. Кож-
ного разу я щось забував». Відтак льотчик промовив надзви-
чайну фразу: «Я зробив таке, що, їй-богу, не зробила б жодна
худобина». І Ґійоме зрадив таємницю свого героїчного вчинку:
«Я казав собі: якщо моя дружина вірить, що я живий – вона
певна, що я йду. І товариші вірять, що я йду. Всі вони вірять
в мене».
Ґійоме несла не сила тіла, а сила любові. Він не хотів розчару
вати тих, які його любили і мали надію, що він бореться. Цього,
звичайно, не зробила б жодна тварина, бо вона володіє тільки
силою м’язів та інстинкту. А це невелика сила. Тільки людське
тіло володіє найбільшою силою в цілому всесвіті – силою лю-
бові й надії. Бо це тіло людини. Ще раз процитуймо Сент-Екзю-
Тут і далі цитати з творів Антуана де Сент-Екзюпері подано в пе-
рекладі Анатолія Жаловського.
38 Шлях переможців
пері: «”Я зробив таке, що, їй-богу, не зробила б жодна худоби-
на”. Мені знову спадають на пам’ять ці слова – найшляхетніші
з усіх, які я знаю, слова, що визначають місце людини у всесвіті,
вшановують і возвеличують її. Нарешті ти засинав, свідомість
згасала, та тільки-но ти пробуджувався, вона теж прокидалась
і знову брала владу над твоїм тілом – знівеченим, пом’ятим,
обпаленим на морозі».
У другому кроці ми відкриваємо, що ми – не самі на цій зем-
лі, і що якщо увійдемо в контакт з людьми, які нас люблять,
яким небайдужа наша доля, які бачать нашу безпорадність
і, попри це, продовжують на нас надіятися, якщо ми увійдемо
в контакт з цими людьми – поодинокими чи в різних групах
підтримки – то вони допоможуть подолати це наше безсилля
і стануть для нас нашою силою, більшою за нас самих. Вони
спонукатимуть нас змінити нашу поведінку, повернути собі ба-
жання жити, віднайти правильну мету і сенс існування, а також
наші ідеали і прагнення, які, здавалось, вже померли.
Другий крок – це початок надії, яка відроджується в нас тоді,
коли на нашому шляху з’являються люди добрі й мудрі водно-
час, і коли ми приймаємо руку допомоги, яку ці люди нам про
стягають. Зустріч з друзями дає силу, необхідну для переміни
самого себе.
Крок другий 39
глава 3 Крок третій:
Прийняли рішення
доручити нашу волю
і наше життя під опіку Бога,
як ми розуміли Його.
З Дванадцяти Кроків
Анонімних Алкоголіків
Прийняли рішення доручити
нашу волю і наше життя
під опіку Бога,
наскільки ми Його розуміємо.
З Дванадцяти Кроків
Спільноти святого Якова
Крук і Бог
Виразним вступом і коментарем до третього кроку може
бути те, що описує вищезгаданий льотчик і автор Маленько-
го принца – Антуан де Сент-Екзюпері. Одного дня, як описано
в книжці Цитадель, він усвідомив з разючим болем і тривогою,
що зв’язки любові, які єднають його з людьми, – це лише пом-
ноження його самого. Таких зв’язків недостатньо, аби подолати
почуття самотності. Того дня Сент-Екзюпері переживав велику
тугу за Богом. Він вийшов на довгу прогулянку, щоб молитися.
В якусь мить він помітив крука, який сидів на одному з високих
дерев. Тоді так промовив до Бога: «Господи, [...] я потребую зна-
ку. Коли я закінчу мою молитву, накажи цьому воронові полеті-
ти. Тоді для мене це буде немов чиїмсь підморгуванням і я вже не
буду самотнім у світі. Я буду пов’язаний із тобою таємницею,
нехай навіть непевною. Я спостерігав ворона. Але він сидів не-
рухомо. Тоді я нахилився до стіни. Господи, – сказав я йому, –
ти, звичайно, маєш слушність. Звичайно, твоя велич не може до-
слухатися до моїх наказів. Якби ворон полетів, я засумував би ще
тяжче. Адже єдиний знак я міг би отримати лише від своєї рівні,
тобто знову-таки від себе, ще одного відбитку мого бажання.
Я знову зустрів би тільки свою самотність. Отже, простершись,
я почав повертатися. Але виявилося, що мій відчай поступився
несподіваному й незвичайному спокоєві». Найважливішим тут
є слово: радість. Сент-Екзюпері зустрів того, хто надзвичайно
вразив його, дав йому нову силу, нові горизонти мислення. Тим
кимось є Бог. Про нього говорить третій крок.
Крок третій 43
Воля і неволя
Чим відрізняється третій крок від другого? Тим, що на тре-
тьому кроці ми усвідомлюємо, що навіть найкращі люди не
можуть нам у всьому допомогти. Доброзичливі, зрілі, люблячі,
мудрі, компетентні люди можуть нам допомогти на початку на-
шого шляху до переміни, коли робимо перший крок, коли ви
знаємо свою безпорадність в ситуації наших слабкостей, перед
лицем усієї нашої історії і теперішньої життєвої ситуації. Тоді
вони можуть простягнути руку допомоги і вберегти нас від роз-
пачу, від небезпеки впасти у відчай. Вони можуть вивести нас
на глибину життя, можуть показувати нам гарний, мудрий жит-
тєвий шлях і супроводжувати нас на цьому шляху. Однак вони
також мають свої слабкості й обмеження. Вони не є досконалі
й безгрішні. Не у всьому розуміються. Не на всі питання дадуть
правильну відповідь. Вони – не Бог. Їм може не вистачити ідей,
сили, часу, енергії, щоб далі бути для нас силою, більшою за
нас самих – сьогодні, завтра, через декілька чи кільканадцять
років.
Що більше ми виходимо з життєвої кризи, що зріліші стаємо
за допомогою добрих і мудрих людей, що більше повертаємо-
ся до правдивої ієрархії цінностей, що відданіше дотримуємося
моральних норм, які для нас важливі, що більше відновлюємо
(чи будуємо вперше в житті) зрілі й гармонійні відносини між
людьми, то щораз більше вимогливими стаємо до людей, які
хочуть нас супроводжувати і нам допомагати. Прагнення до-
44 Шлях переможців
помоги щораз вищого класу зростає в міру розвитку. Що більш
ефективно ми користаємо з допомоги інших людей, то більше
усвідомлюємо собі, що існують межі в отриманні допомоги на-
віть від найкращих друзів чи терапевтів.
Ті, які нам допомагають, також усвідомлюють, що не у всьо-
му нас розуміють, що не всюди можуть нас супроводжувати, що
не на кожне питання знайдуть правильну відповідь, що іноді
самі важко переживають свої слабкості, свою безпорадність.
Що більше вони зрілі, то більше не хочуть бути для нас усім на-
шим світом чи найвищим авторитетом, якому ми можемо ціл-
ковито довірити наш розвиток, наше життя, сумніви, прагнен
ня і надії. Що більш ефективно ми реалізуємо другий крок, то
більше в нас з’являється прагнення відкритися на третій крок,
а саме на когось, хто нам ще більше може допомогти, хто має
ще більшу силу, ніж виняткові й благородні люди довкола нас –
родичі, друзі чи ті, з якими ми познайомилися в рамках якоїсь
групи підтримки чи якоїсь інституції, яка надала нам допомогу.
Що більші горизонти розвитку відкриваються перед нами,
то більше зауважуємо обмеження й недосконалості людей, які
досі були для нас силою, більшою за нашу власну. Так відбу-
вається особливо тоді, коли той, хто до цього часу компетент-
но і самовіддано нам допомагав, тепер сам переживає серйозну
кризу і сам потребує допомоги. Тоді приходить час, щоб усві-
домити, що я доріс, аби відкритися на присутність і допомогу
Когось більшого за людей, тобто Когось, хто може мені – бук-
вально – у всьому допомогти. Того Когось виняткового і біль-
шого за нас всіх називаємо Богом.
Святий Яків Апостол у своєму посланні пише: «Нехай, мої
брати, між вами не буде багато тих, які хочуть учителями стати,
знаючи, що більший засуд приймемо, бо всі ми прогрішуємося
чимало». Це усвідомлення того, що кожен з нас падає, іноді на-
віть ті, які є нашими взірцями, наприклад, у групах підтрим-
ки, або нашими чудовими друзями. Вони теж можуть падати.
Їхнє падіння може бути винятково болісне і для нас. Подібний
Крок третій 45
досвід допомагає мені усвідомити, що інша людина не є для
мене остаточним авторитетом. Вона не є моїм найбільшим ідеа
лом. Не є останньою інстанцією, яка може мені допомогти і до
якої повинен апелювати. Мені потрібен хтось більший, хтось,
хто – якщо він існує – міг би мене зрозуміти у всьому, міг би
товаришувати мені в будь-якій ситуації і будь-якому місці мого
життя, хто міг би бути моєю силою там, де мені самому сили
вже не вистачає, і де навіть найкращі люди також не здатні мені
допомогти, адже самі визнають, що дійшли до межі своїх мож-
ливостей розуміти мене, підтримувати й допомагати.
Білл В. у третьому кроці пише: «[Ми] прийняли рішення до-
ручити нашу волю і наше життя під опіку Бога». Усе тут по-
чинається зі слів: «прийняли рішення». Це має бути рішення.
Тільки я можу вирішити, що хочу шукати Когось більшого за
навіть найкращих людей, що хочу шукати Бога, що хочу дові-
рити Йому мою волю, мою роботу над собою і моє життя. Тіль-
ки я можу вирішити, що хочу віддати себе під Його опіку. Ніхто
інший не може замінити мене в цьому рішенні.
Це все, що пропонує третій крок, можна вчинити тільки
тоді, коли йдеться про Бога. Тільки Богові я можу цілковито
довірити свою волю і тільки Йому можу віддати під опіку усе
моє життя – минуле, теперішнє і майбутнє. Я не повинен відда-
вати свою волю жодній людині, бо якби я так вчинив, то при-
значив би цю людину господарем і божком мого життя. Той
хтось міг би стати для мене тираном, а в найкращому разі керу-
вав би моїм життям згідно зі своїми принципами і критеріями,
так, ніби я був створений на його образ і подобу. Однак я – не-
повторний і не повинен довіряти іншій людині своє життя. На-
віть наречені, які присягають один одному вічну любов в долі
і й недолі, не кажуть: «Віддаю під твою опіку моє життя». Вони
обіцяють собі взаємну підтримку, але не прагнуть бути для
подруга усім світом і єдиним джерелом сили.
Зріла людина не дозволить, щоб хтось із людей став для неї
всім: усім світом і єдиною підтримкою. Лише тоді, коли ми ще
46 Шлях переможців
є малими дітьми, довіряємо нашу долю майже цілковито нашим
батькам. Ті діти, які щодня переживають самовіддану і сердеч-
ну любов своїх батьків, можуть – не заявляючи про це вголос –
справді віддати на декілька років свою волю батькам. Коли
тато чи мама скаже: «не рухай цього», «не їж це», «не переходь
дорогу», а дитині хотілося б щось із того зробити, то вона може
перемогти свою волю і цілковито довірити її батькам. Коли
вона переживає страх, розгубленість чи тривогу, то біжить до
батьків, кидається в їхні обійми, пригортається до них і довіряє
їм себе. Така позиція правильна тільки в дитинстві і тільки сто-
совно люблячих, відповідальних батьків. Тоді як згодом було б
дуже неправильно, якби батьки продовжували керувати жит-
тям підлітка. Що більше я розвиваюся з допомогою людей, то
більш очевидним для мене стає те, що я потребую допомоги
Когось більшого за людей і за мене самого.
Третій крок – це вихід назустріч Богу. Тут ідеться про зустріч
з правдивим Богом, тобто таким, якому можна довірити нашу
волю і якому варто довірити своє життя. В оригінальній версії
формулювання третього кроку звучить так: Made a decision to
turn our will and our lives over to the care of God as we understood
Him. Дослівно це означає: «Прийняли рішення доручити нашу
волю і наше життя під опіку Бога, як ми розуміли Його». Су-
часний польський переклад (Прийняли рішення доручити нашу
волю і наше життя під опіку Бога, хоч би як ми розуміли Його)
дещо помилковий, адже англійське слово as («як») передане
так, ніби в оригіналі було вжите слово anyhow («хоч би як»).
Цей неточний переклад підказує, що Бога на третьому кро-
ці ми можемо розуміти буквально «хоч би як». Тоді як ужите
в оригінальному тексті слово as («як») вказує на те, що мова
йде про таке розуміння Бога, яке мала людина тоді, коли при-
ймала рішення про третій крок . На цьому етапі життя алко-
голіка на шляху тверезіння таке розуміння було – як особисто
Саме так перекладено українською мовою – прим. перекладача.
Крок третій 47
переконався в цьому Білл В. і як пояснює це на початку Великої
Книги АА – далеке від досконалості. Воно було тільки точкою
відліку для щораз глибшого відкривання і розуміння Бога.
Наслідком заглиблення за допомогою чергових кроків є оди
надцятий крок, коли стає очевидним, що тут йдеться не про
хоч би якого Бога, а про Бога, який нас у всьому розуміє, зав
жди любить і допомагає нам у будь-якій ситуації. Тільки коли
йдеться про такого Бога, має сенс пізнання і сповнення Його
волі (крок одинадцятий). Людина, яка робить третій крок, має
право мати ще незріле бачення Бога, подібно як на початково-
му етапі залежності незрілим є ще її бачення самої себе і своїх
відносин з іншими людьми. Розпочати третій крок можна за
умови відкриття принаймні того, що Бог – це приятель, який
нас любить і може нам допомогти. Тільки такому Богу варто
віддати під опіку нашу волю і наше життя. Білл В. переконався
в тому, що Бог об’являє свою волю не тільки окремим людям,
але й може об’являтися через групу людей, які здійснюють
Програму Дванадцяти Кроків. Саме тому у Другій Традиції АА
написав: «Для нашої спільної мети є лише один найвищий ав-
торитет – люблячий Бог, як Він може виразити Себе в нашій
груповій свідомості. Наші лідери – лише наділені довірою слу-
жителі; вони не керують».
48 Шлях переможців
Джерело і дощ
У третьому кроці зазвичай найбільше неясності й полеміки
викликають останні слова. Білл В. пояснює, що в цьому
кроці ми «доручаємо нашу волю і наше життя під опіку Бога,
як ми розуміли Його». Це доповнення «як ми розуміли Його»
буває джерелом довгих дискусій і непорозумінь. Дехто ствер-
джує, що якщо так, то це не мусить бути реальний Бог, який
об’явився на сторінках Біблії, це не мусить бути Бог Ісуса Хрис-
та. То може бути якась справді найбільша сила, сила більша за
силу з другого кроку, але це може бути, наприклад, і якась гру-
па людей чи якийсь винятковий, надзвичайний друг, чи навіть
якийсь предмет, спонука, якесь захоплення чи ідеал.
Позаяк Білл В. написав, що ми доручаємо нашу волю і наше
життя під опіку Бога, «як ми розуміли Його», то, може, справ-
ді ним не мусить бути правдивий Бог. Подібні пропозиції чи
інтерпретації зрозумілі тому, хто входить у третій крок. Чому?
Тому, що люди, які перестали бути господарями свого життя
внаслідок серйозної кризи і які перебувають лише на почат-
ковій стадії свого розвитку, як правило, мають дуже незріле чи
навіть спотворене розуміння Бога або взагалі в Нього не вірять,
наприклад, внаслідок образ, пережитих в дитинстві, чи розча-
рування в людях і в самому собі.
Людина, яка носить в собі – іноді вже з дитинства – досвід
якогось великого страждання, яка має порушені відносини із
самою собою, з рідними, з іншими людьми, закономірно має
Крок третій 49
також деформовані відносини з Богом. Внаслідок цього вона
або не вірить у Бога, або боїться Бога і думає, що якщо Він іс-
нує, то все про неї знає. А якщо все про неї знає, то гордує нею
і точно її не любить. Деякі люди на початковому етапі вихо-
ду з кризи переконані, що то Бог послав їм усі ці страждання
і трагедії, які стали їхньою участю. Такі люди виголошують
перед Богом усі свої жалі й претензії: «Боже, якщо Ти справді
існуєш, то де Ти був, коли я помилявся, чи коли хтось інший
мене кривдив? Ти повинен бути моїм захисником, а Тебе не бу-
ло тоді, коли я найбільше Тебе потребував!».
Подібні дилеми чудово розумів Білл В. Вони були знані
йому з власного досвіду. Для нього очевидним було те, що на
третьому кроці ми ще нічого зріло не розуміємо: ані себе, ані
своєї людяності, ані світу навколо нас, ані, тим більше, Бога.
Зазвичай повинно минути декілька добрих років, щоб затихну-
ли болісні емоції, щоб впорядкувати відносини, щоб повернути
душевний спокій, щоб зріло почати розуміти Бога і Його любов
до людини. Навіть на одинадцятому й дванадцятому кроці нам
буде ще далеко до повноти зрілості в способі розуміння Бога,
бо ми далі залишатимемося недосконалими людьми. Недоско-
налими також у своєму мисленні і в пізнанні реальності. Тож
зрозуміло те, що й Бога ми розуміємо незріло на тому етапі
життя й розвитку, про який говорить третій крок. Натомість
немає сумнівів, що в третьому кроці ідеться про правдивого
Бога, як би ми незріло чи неправдиво Його розуміли на цьому
етапі життя.
Важливо, щоб для нас було очевидним, що в третьому кро-
ці ідеться про Бога і ні про кого іншого. Тут ідеться про Бога,
існування якого для нас безмежно важливе, бо тільки Бог може
нас завжди розуміти, мудро любити і допомогти нам в будь-
якій ситуації. Можливо, хтось гадає, що то я, як священик, ви
словлюю тут моє суб’єктивне бажання, щоб у третьому кроці
йшлося про правдивого Бога. Одна жінка сказала мені – ма-
буть, навіть іронічно, бо важко це інакше зрозуміти – для неї
50 Шлях переможців
The words you are searching are inside this book. To get more targeted content, please make full-text search by clicking here.
2244 Shliah_peremozhciv DEMO
Discover the best professional documents and content resources in AnyFlip Document Base.
Search