Богом є дощ, бо перед дощем у неї дуже болить голова, а коли
дощ починає падати, підвищується тиск, і вона починає добре
почуватися. Можна й так інтерпретувати собі третій крок, але
залишається питанням, чи є сенс віддавати під опіку дощу свою
волю і своє життя.
Білл і Ельбі: фрагмент Великої
Книги Анонімних Алкоголіків
Будь-які сумніви щодо того, чи в третьому кроці йдеться про
правдивого Бога, особисто розвінчує творець Програми
Дванадцяти Кроків – Білл В. У листопаді 1934 року його вперше
після довгої перерви відвідав шкільний приятель, який, як і він,
був алкоголіком на пізній стадії захворювання. Однак на цей раз
той чоловік був абсолютно тверезим і виглядав цілком перемі-
неним. Його переповнювала радість і внутрішній мир. Білл В.
зізнається, що його шокувала така переміна. Сам він тоді пере-
бував на дні. Багато разів і без жодного результату він намагав-
ся перестати пити. Однак марними здавалися його зусилля та
чергові перебування в реабілітаційному відділі лікарні. І на той
листопадовий вечір він приготував собі неабияку кількість алко
голю, ризикуючи опинитися в черговому запої. Погляньмо, як
цю несподівану зустріч зі шкільним приятелем згадує Білл В.:
Він стояв у прочинених дверях свіжий і осяяний. В його очах
було щось надзвичайне… Він змінився до невпізнання. Що тра-
пилося? Я підсунув йому чарку. Він відмовився. Розчарований,
але зацікавлений, я задумався, що на нього найшло. Він не був со-
бою. «Що відбувається?» – запитав я відверто. Він просто гля-
нув на мене і сказав, посміхаючись: «Я знайшов віру» . Я остов
В оригінальному тексті є «Я віднайшов релігію» («I’ve got religion»).
52 Шлях переможців
пів. Отже, так: минулого літа ще алкоголік-безумець, а тепер,
за моїми підозріннями, знову з’їхав з глузду на ґрунті релігії.
(…) «Нехай собі поговорить». До того ж, мій джин витримає
довше, ніж його проповідь. Але він не проповідував, а предмет-
но розказав мені про те, як двом людям в суді вдалося переко-
нати суддю призупинити вирок. Вони говорили про якусь прос
ту релігійну ідею і практичну програму дій. Це відбулося двома
місяцями раніше. Результат був очевидний. Він прийшов, щоб
поділитися зі мною досвідом, якщо для мене це важливо. Мене це
здивувало, шокувало, але й зацікавило. То була моя остання соло-
минка. (…) Я завжди вірив у Силу Вищу від мене і часто розважав
над подібними справами. Я не був атеїстом. Насправді атеїстів
існує небагато, бо це означає сліпу віру в дивне твердження, що
Всесвіт повстав з нічого і безцільно прямує в нікуди. (…) До цьо-
го моменту я й дійшов у своїх роздумах над світовим порядком.
Саме в цьому місці я розстався з пасторами і відомими людям
релігійними системами. Коли вони говорили мені про уособленого
Бога, який є любов’ю, надлюдською силою, визначенням напрям-
ку життя, я сердився й відкидав цю теорію. Натомість я визна-
вав, що Христос був великою людиною, якого не дуже докладно
наслідують ті, які Його визнають. Його моральну науку я вва-
жав найдосконалішою. Я сам прийняв ту частину, яка здавалася
мені зручною і не надто важкою, та відкинув решту. (…).
Та ось мій приятель, який сидів переді мною, прямо заявив,
що Бог зробив для нього те, чого сам він зробити не міг. Його люд
ська сила підвела. Лікарі ствердили, що його хвороба невиліков-
на. Суспільство хотіло ізолювати його. Як і я, він визнав свою
цілковиту поразку. Тоді він був вирваний з рук смерті. Несподіва
но підвівшись з багнюки, він піднявся на такий рівень життя,
якого ніколи не знав. Чи джерело цієї сили було в ньому самому?
Звичайно, ні. У ньому не було більше сили, ніж в ту хвилину в ме
ні. А її рівень тепер сягав нуля. Мене це переконало. Скидалося
на те, що віруючі люди, однак, мали рацію. Щось керувало люд-
ським серцем, те щось здійснило неможливі речі. Мої погляди
Крок третій 53
на чуда радикально змінилися. Цієї миті навпроти мене сиділо
живе чудо. Ця людина повідомила мені нечувані речі. Я помітив,
що з моїм приятелем відбулося щось більше, ніж тільки внутріш-
нє зцілення. Він знайшов безпечну точку опори і пустив коріння
в нову глибину.
Попри те, що у мене був переконливий доказ в особі прияте-
ля, я не позбувся колишніх упереджень. Саме слово «Бог» надалі
викликало в мене якусь нехіть. А ідею уособленого Бога було ще
важче прийняти. Я не міг із цим погодитися. Я міг прийняти
такі концепції, як: Творчий Розум, Універсальний Розум чи Дух
Природи, але відкидав думку про «Царя Всесвіту», якою б любля-
чою не була Його влада. Мій приятель виступив з істинно рево-
люційною тоді для мене ідеєю. Він сказав: «Чому ти не приймеш
власну концепцію Бога?». Це мене вразило. Раптом розтанули
крижані гори інтелекту, в тіні яких я жив і мріяв стільки років.
Я зненацька опинився в сонячному сяйві. Адже то було питання
винятково мого бажання, щоб повірити в силу понад мої сили.
На тому етапі мені нічого більше не було потрібно, щоб здійсни-
ти ПОЧАТОК. Я усвідомив, що переміна на краще може почати-
ся тієї ж хвилини. На фундаменті найщирішого бажання я міг би
почати будувати такий стан духу, який зауважив у мого прияте
ля. Чи я зможу це зробити? Авжеж!
Таким чином я переконався, що Богові небайдужі наші люд-
ські справи, якщо тільки ми, люди, дуже цього прагнемо. Нареш
ті я переглянув, почув, повірив. Пелена гордині й упереджень
спала з моїх очей. Я побачив новий світ (…). У лікарні настало
моє остаточне розлучення з алкоголем. Лікування було, мабуть,
вчасне, бо мене переслідувала біла гарячка. Під час мого перебу-
вання в лікарні я покірно поклався на Бога, так, як Його тоді ро-
зумів, щоб Він робив зі мною, що захоче. Я беззастережно віддав-
ся Його опіці і Його вказівкам. Вперше я визнав, що сам я – ніщо,
і без Нього пропаду. Я безжалісно боровся зі своїми провинами
і захотів, щоб мій новий давній Приятель викорчував їх і знищив
до однієї. Відтоді я не взяв до рота алкоголю. (…) До більшості
54 Шлях переможців
людей Бог приходить поступово. Його вплив на мене був несподі-
ваний і глибокий. У ту мить я був настільки стурбований, що
покликав мого приятеля лікаря, щоб переконатися, що я при
своєму розумі. Врешті, похитавши головою, він мовив: «З тобою
трапилося щось незрозуміле. Але краще дотримуйся цього. Що б
це не було, воно краще за твоє попереднє життя». Тепер цей доб
рий лікар зустрічає чимало людей з подібними переживаннями
і знає, що вони реальні.
Під час мого перебування в лікарні мене осяяла думка, що ти-
сячі безіменних алкоголіків з вдячністю прийняли б те, що й мені
було дароване. Можливо, я міг би допомогти декому з них. Вони,
своєю чергою, могли б допомогти іншим. (…) Невдовзі ми почали
нав’язувати дружні відносини і швидко сформувалася нова спіль-
нота. Чудово було почуватися її частиною. У нас була радість
життя, навіть у клопотах і труднощах. Я був свідком того, як
сотні сімей робили перші кроки на цьому новому шляху, який
справді кудись веде.
У світлі вищезгаданих переживань і пояснень Білла В. запис
про Бога «як ми розуміли Його» не означає, що тут можна ро-
зуміти Бога так, що Він перестає бути Богом. Тут ідеться про
справжнього, особистісного, люблячого Бога. У протилежному
випадку Програма Дванадцяти Кроків вела б до заміни однієї
залежності іншою. Якби під Богом у цій Програмі не розуміли
правдивого Бога, то реалізація одинадцятого кроку вела б до
того, що замість алкогольної залежності чи якоїсь іншої слаб-
кості з’явилася б залежність від чогось чи когось, чию волю
ми хотіли б пізнати і виконувати таким чином, як виконується
воля Бога.
Програма Дванадцяти Кроків веде до зустрічі з Богом прав-
дивим, хоч як незріло ми Його розуміємо. Проте в третьому
кроці ми вже знаємо про Нього принаймні те, що Він – наш
приятель, якому можемо довіритися. Це Той, хто завжди діяти
ме на нашу користь. Друга Традиція Програми каже, що це
Люблячий Бог. Ця Традиція підкреслює, що найбільшим авто-
Крок третій 55
ритетом в групах підтримки є не люди, не керівники, бо таких
взагалі немає, а саме Люблячий Бог, як би Він не відображав-
ся у свідомості певної групи. Тут ми знову стикаємося з реаль-
ністю, адже кожна людина і кожна група людей дещо інакше,
а іноді навіть цілком інакше розуміє і відображає люблячого
Бога. Тому умовою здійснення третього кроку є відкриття, що
існує Правдивий Бог, від якого я був далеко, бо був далеко від
самого себе і від людей, а не тільки від Бога. Цього Бога я й на-
далі розумію дуже недосконало, а часом може навіть помил-
ково, але вже знаю, що це люблячий Бог, і що варто довірити
Йому мою волю і віддати під Його опіку моє життя. Відтоді
найбільшим авторитетом для мене буду не я сам чи інші люди,
а Бог, незалежно від того, як я Його тут і тепер розумію.
Під час одного симпозіуму якийсь чоловік підійшов до мене
і сказав: «Я – алкоголік, що тверезіє, і маю такого спонсора,
який веде мене до розвитку, але недавно він сказав мені таке,
що мене дуже збентежило. А саме ствердив, що я повинен ціл-
ковито довіритися йому і віддатися під його провід. У цій ситуа
ції я заявив моєму спонсору, що його очікування суперечать
третьому кроку. Жодній людині я не можу так довіритися, як
Богові, і тільки Богові можу цілковито доручити свою волю
і своє життя».
Саме в цьому полягає перехід від другого кроку до третього:
відтепер я віддаю свою волю і своє життя під опіку Когось біль-
шого за всіх людей на цій землі.
56 Шлях переможців
глава 4 Крок четвертий:
Зробили сумлінну
та безстрашну
моральну інвентаризацію
самих себе.
З Дванадцяти Кроків
Анонімних Алкоголіків
Зробили сумлінну
та безстрашну
моральну інвентаризацію
у глибині душі.
З Дванадцяти Кроків
Спільноти святого Якова
Тут і тепер. Там і тоді
Настав час чергового надзвичайно важливого кроку в роз-
витку, тобто повернення до зрілості і радості життя. У ту
хвилину, коли ми цілком реалістично поглянемо на наше тепе-
рішнє життя, коли визнаємо свою безпорадність перед якоюсь
слабкістю, перед життєвою ситуацією, коли вийдемо назустріч
людям, котрі хочуть і можуть нам допомогти, коли вийдемо
назустріч Богу і впустимо Його у наше життя як Такого, який
піклується про нас і відтепер є для нас найбільшим авторите-
том, тоді починається радикальна переміна нашої теперішньої
ситуації. Починається духовний розвиток. Тут і тепер ми почи-
наємо радіти життю. Зазвичай це тільки початок радості, поча-
ток переміни, але позитивний напрямок розвитку вже цілком
помітний.
Коли ми дійшли до цього пункту, перед нами постає чергове
важливе завдання. Що краще і більш зріле стає наше теперіш-
нє, що далі входимо на шлях нормального і радісного життя –
можливо, вперше у житті – то більше починаємо усвідомлюва
ти, наскільки важке наше минуле. Наскільки воно помилкове.
Ми щораз більше усвідомлюємо те, що на якомусь етапі життя
ми не тільки втратили контроль над собою, але й зробили чима
ло помилок, піддалися різним слабкостям, втягнулися в шкідли
ві звички і токсичні відносини, заподіяли багато кривди іншим
людям і самим собі. Іноді для нас стає очевидним, що ми вчи-
нили багато гріхів (зазвичай не зовсім свідомо і добровільно),
Крок четвертий 59
що допустилися зла, якого соромимося, і яке навіть мучить нас.
Що кращим починає ставати наше теперішнє, то більше почи-
нає тяжіти над нами незріле, а іноді навіть трагічно помилкове
минуле. Якщо не подолаємо його конструктивним чином, то
воно може перетворитися для нас на такий тягар, який ми
не здолаємо нести, і який стане для нас приводом для розпачу.
У певному сенсі повторюється наша ситуація з першого кро-
ку. На початку роботи над собою ми бачили майже винятково
тягар нашого минулого і нашу безпорадність тут і тепер. У нас
почала жевріти іскра надії на краще майбутнє, але ми ще досте-
менно не знали, у чому це краще майбутнє повинно було б по-
лягати. Ми могли мати якісь загальні ідеї щодо цього питання,
які з часом були визнані наївними, нереальними чи помилко-
вими. Тепер, на четвертому кроці, з Божою і людською допо-
могою, ми почали справді змінювати свою поведінку, будуючи
початок доброго теперішнього. У нас вже є досвід нового стилю
життя. Ми наново формуємо наше сумління і нашу моральну
вразливість. Ми починаємо досвідчувати приятельські відно-
сини з Богом і людьми. Як наслідок, тільки тепер ми починає-
мо цілком реально усвідомлювати помилкове минуле, обрáзи,
яких ми завдали, і страждання людей, яких ми скривдили. Тож
нічого дивного, що ми починаємо більше зосереджуватися над
тягарем минулого, ніж над новим теперішнім. Іноді ми самі
себе звинувачуємо у провинах, яких насправді не вчинили.
Іноді хтось із рідних – зауважуючи нашу переміну – скидає на
нас усе зло світу і несправедливо покладає на нас відповідаль-
ність за всі проблеми, особливо в подружжі й сім’ї.
У цій ситуації нам загрожує – як і в першому кроці – вели-
чезне розчарування самими собою, зневіра, іноді навіть депре
сія і брак віри в те, що з усім цим гнітючим багажем минулого
я зможу впоратися. Інша загроза – це спроба втекти від важко-
го минулого, спроба забути про нього, викинути зі своєї свідо-
мості або переконати себе, що я можу просто почати нове жит-
тя з нуля так, ніби минулого взагалі не було. Коли я піддаюся
60 Шлях переможців
спокусі «втечі» від минулого у реальному житті, то це веде до
того, що я стаю в’язнем минулого, що не роблю з нього виснов-
ків, що не звітую з нього. Намагання вдавати, що я не мушу бо-
ротися з наслідками важкого минулого, загрожує поверненням
до такого стилю життя, який нас мучитиме, втягуватиме в зло,
з якого буде щораз важче звільнитися.
Совість не має зворотної дії
У чому ж в такому випадку полягає зріла позиція стосовно
порочного і неприємного минулого? Зрілість полягає у смі-
ливості зіткнутися з цією реальністю, у чесному аналізі свого
сумління. Треба подивитися правді у вічі. Я повинен змагати-
ся з наслідками помилок, які зробив. У цьому контексті над
звичайно важливим є принцип, що совість не має зворотної дії.
Якщо я духовно розвиваюся, то моя совість стає правильною
і набагато чутливішою, ніж у минулому. Саме тому я схильний,
дивлячись у минуле, приписувати собі значно більші провини
й гріхи, аніж ті, які справді зробив.
Тут є аналогія зі світським правом. У кожній правовій дер
жаві закон не має зворотної дії. Закон, прийнятий сьогод-
ні, може зобов’язувати від сьогодні, але не від вчора. Точно
так само відбувається і з совістю. Зрілість полягає в тому, що
я порівнюю себе і своє минуле. Не втікаю від нього, не запи-
ваю його, не заглушую шумом, надмірною активністю, психо-
тропними речовинами або чимось іншим. Сміливо стаю віч-на-
віч з минулим, яке є тягарем для мене. Однак я не жорстокий
до себе і тому не дивлюся на минуле крізь призму свого тепе-
рішнього стану свідомості, своєї теперішньої чутливості сум-
ління, своїх теперішніх прагнень, відносин, моральних норм
і цінностей.
Погляньмо на конкретний приклад. Якісь батьки – адже це
відповідальність не тільки мами, але й тата – зробили аборт,
62 Шлях переможців
тобто вбили свою дитину, але тоді були переконані, що на пер-
шому етапі життя людина ще не є людиною, і щиро так вважа-
ли, наприклад, під впливом емоцій чи домінантних мас-медіа.
Тепер же – завдяки духовному розвитку і реалістичному мис-
ленню – усвідомлюють, що людина від початку свого існуван-
ня є людиною, а не набором клітин (такого поняття в біології
не існує). Як наслідок, вони розуміють, що прирекли на смерть
власну дитину. Але розуміють це вже тут і тепер, а не там і тоді.
Якби вони оцінювали свої минулі вчинки теперішнім станом
совісті, то легко впали б у розпач. Стали б нещадними до себе
самих і даремно б мучилися. Адже жорстоко оцінювати минулі
вчинки теперішнім сумлінням, якщо тим часом це сумління
стало набагато правильнішим, тобто набагато більше чесним
і вразливим. Якщо хтось звільняється від якоїсь залежності,
наприклад, від алкоголізму чи наркоманії, та усвідомлює, що
не лише кривдив ближніх і себе цією шкідливою звичкою, але
що це супроводжувалося гріхами нечистоти, втягуванням третіх
осіб у крадіжки, вдаванням до обману і насильства, то коли б
він почав дивитися на це своє минуле крізь призму теперіш-
нього стану сумління, зробив би висновок, що він – найбіль-
ший у світі негідник, і таким чином міг би впасти у відчай.
Моє завдання – зробити сумлінну і безстрашну інвентариза-
цію самого себе. Чесний іспит совісті, сумлінний аналіз минуло-
го повинні бути не тільки безстрашними, його треба проводити
мудро, тобто в дусі правди, а не в дусі приниження чи самоби-
чування. А правда така, що моє минуле – важке, помилкове,
іноді трагічне, але не тому, що я – найбільший негідник в істо
рії людства, а тому, що в минулому моя свідомість – зокрема
моральна – була спотворена і звужена. Тоді я не усвідомлював
зла, яке чинив. Або я знав, що ображаю себе й інших, але моя
свобода була така обмежена, що мені не вдавалося чинити опір
своїм слабкостям ані подолати свою безпорадність.
З певних причин до мене не доходило те, що я перебуваю на
згубній життєвій дорозі. Можливо, тому, що я керувався емо-
Крок четвертий 63
ціями, а не раціональним мисленням, що піддавався тиску дов-
кілля, що у мене були якісь згубні звички, що мною керувала
та чи інша залежність, звички, вади характеру, які я не усві-
домлював. Тепер я чесно і сміливо визнаю, що саме так було.
Водночас я це роблю реалістично і мудро, тобто усвідомлюю
обмеження моєї відповідальності за зло, яке вчинив у минуло-
му. Я не втікаю від минулого і не ухиляюся від відповідальності
за мої погані вчинки. З іншого боку, я не оцінюю минулого з по-
зиції теперішнього стану свідомості, сумління чи моральних
норм, якими керуюся тут і тепер. Теперішнім станом сумління
аналізую свою теперішню поведінку, тоді як своє минуле оці-
нюю у світлі мого тогочасного стану свідомості і сумління, а та-
кож у світлі моїх рис чи труднощів, з якими тоді доводилося
боротися.
Хвороба і гріх
Черговий важливий аспект у четвертому кроці в цій сумлін-
ній і безстрашній моральній інвентаризації минулого – це
питання про те, чи кожне зло, яке я вчинив колись, було водно
час моральною провиною і гріхом? А може, минуле, пов’язане
з якоюсь залежністю, драматичними слабкостями, поганими
звичками, було тільки хворобою, а не гріхом? Тож гріх це чи
хвороба? Це питання виникає особливо в контексті залежності
від психотропних речовин, а, отже, в контексті алкоголізму
і наркоманії, але також в контексті еротоманії, ігроманії та ін-
ших форм залежності чи шкідливих звичок. Чи подібні понево-
лення і форми кризи є радше гріхом, чи хворобою?
Так сформульована альтернатива неправильна, і тому вона
ускладнює нам здійснення сумлінної і безстрашної моральної
інвентаризації. Адже реальність складніша. Наші тягарі з ми
нулого – чи то якась залежність, чи інші форми кризи – част-
ково були ефектом наших згубних звичок, а отже, – поведін-
ки, пов’язаної з якимись психосоматичними механізмами, над
якими у нас не було раціонального контролю. Будь-яка жит
тєва криза веде до якоїсь форми обмеження свободи. Нам уже
добре відомі механізми, які радикально обмежують нашу сво-
боду. З цієї перспективи, якщо алкоголік зловживає алкого-
лем чи ігроман не припиняє грати, то це насамперед хвороб
ливий стан, залежність, а не результат свідомих і добровільних
рішень.
Крок четвертий 65
З іншого боку, ми несемо, принаймні часткову, моральну
відповідальність за те, що довели самих себе до такого типу
поневолень. Окрім виняткових випадків ми завжди певною
мірою несемо моральну відповідальність за наше порочне ми-
нуле. Дуже рідко трапляється ситуація, коли хтось втягується
в зло цілком несвідомо і абсолютно добровільно. Радше тіль-
ки теоретично можлива ситуація, коли хтось потрапив у якусь
залежність чи зробив якісь трагічні життєві помилки без жод-
ної моральної провини, без жодного гріха. Утім, такі виняткові
ситуації неможливо виключити. До прикладу, якщо батьки –
обоє алкоголіки чи наркомани – втягують малу дитину у свою
згубну звичку, якщо споюють її чи дають наркотики, то така
дитина може стати залежною зовсім не із власної вини. Унаслі-
док цього в подальшому житті вона іноді може чинити жахливі
речі, може порушувати будь-які моральні норми, дуже крив-
дити саму себе і інших, не маючи моральної провини, не чиня-
чи гріха. У цій конкретній ситуації усе вчинене згодом зло бу-
ло б наслідком того, що ця людина була втягнена у залежність,
у згубні звички ще в дитинстві, коли ще не була спроможна
захищатися від зла, коли ще не мала достатнього морального
розпізнання, ані емоційної незалежності від батьків. Її совість
була ще не достатньо сформована, і вона не могла передбачити
наслідки своїх поневолень, у які була втягнена несвідомо і без
своєї згоди.
У таких крайніх ситуаціях навіть велике зло, яке хтось вчи-
нив, може бути не пов’язане з моральною виною. Однак пере-
важно відбувається так, що коли ми потрапляємо в залежність
чи інші серйозні форми кризи, і коли в нас сформувалися якісь
механізми, котрі радикально обмежують нашу свободу, якась
частка розпізнання і свободи в нас залишаються. Особливо
тоді, коли ми ще перебуваємо на початковому етапі серйоз-
ної кризи. Саме з цієї причини сумлінна і безстрашна мораль-
на інвентаризація означає, що ми визнаємо усі наші провини
і помилки, які зробили, і що робимо це зріло. Зрілість полягає
66 Шлях переможців
в тому, що там, де наші життєві помилки справді пов’язані з мо-
ральною виною і гріхом, ми визнаємо цей факт в нашому серці
і сумлінні. Натомість там, де вчинені нами помилки і завдане
нами зло випливало з нашої несвідомості, з наївності, з якоїсь
форми поневолення чи безпорадності, ми визнаємо, що прови-
нилися, але не приписуємо собі вину, якої не маємо.
Зріла інвентаризація минулого, в якому ми втратили пану-
вання над своїм життям, зазвичай складна і вимагає серйозних
роздумів з Божою і людською допомогою. Тільки тоді у нас
є шанс вберегтися від двох крайнощів – виправдання самих
себе будь-якою ціною або обтяження самих себе надмірною
відповідальністю, що може довести нас до розпачу. Саме тому
перед початком моральної інвентаризації минулого ми повин-
ні докладно вивчити механізми різних форм залежності, які
з’являються не лише в ситуації залежності, але й майже у кож-
ній формі екзистенційної кризи. Розглянемо ці механізми згуб-
них звичок на прикладі алкоголізму, адже у нашій країні це
найбільш поширена форма залежності.
Крок четвертий 67
У тенетах хворих механізмів
Aлкоголізм – це насамперед надзвичайно сильна емоційна
залежність конкретної людини від хімічної субстанції, яка
звужує і деформує її свідомість, та її спосіб сприйняття себе і сві-
ту. Ця емоційна залежність така сильна, що її можна порівняти
із ситуацією сліпо закоханої людини, яка вже не уявляє собі жит-
тя без особи, в яку закохалася. Однак якщо закоханість у якусь
людину є потрібним етапом розвитку і важливим етапом дозрі-
вання до любові, то «закоханість» в алкоголь є проявом драма-
тичної кризи та хронічною хворобою, яка не минає спонтанно.
Зріла людина трактує емоції як інформацію про свою тепе-
рішню ситуацію. Перед лицем болю, неспокою чи страху вона
намагається віднайти джерело цих важких переживань і так
змінювати саму себе і свою позицію стосовно дійсності, аби
подолати причини цих переживань. Своєю чергою, залежна
людина не замислюється над своєю поведінкою. Вона автома-
тично тягнеться до алкоголю, коли в неї з’являються тривожні
думки і переживання. Алкоголь стає для алкоголіка своєрід-
ним хімічним «приятелем», який спершу обіцяє «допомогу»,
а відтак обманює, втягує у залежність і вводить у пастку смер-
тельної хвороби. В міру прогресування алкоголізму вживан-
ня алкоголю стає щораз частішим і все більш автоматичним.
На пізніших стадіях може дійти до ситуації, в якій людина впа-
дає в чергові запої, які тривають тижнями. В суб’єктивному
відчутті алкоголь стає для залежної людини джерелом емоцій-
68 Шлях переможців
ної «підтримки», без якої алкоголік вже не може уявити собі
життя і функціонування.
Якби «закоханість» в алкоголь – чи іншу спонуку – була
єдиним механізмом залежності, то людина, яка зловживає ал
коголем, швидко зрозуміла б очевидний факт, що вживання
цієї речовини ще більше погіршує її життєву ситуацію, і що
суб’єктивне відчуття полегшення чи покращення настрою –
це тільки хвилевий стан, оплачений високою ціною страждан-
ня та кривд, які залежна людина завдає самій собі та іншим.
Тому виникає питання: як це можливо, що алкоголік продов-
жує зловживати алкоголем попри все більш болісні наслідки
такої поведінки? Настійливе повторення помилкової постави
стає можливим через існування інших – крім емоційної залеж-
ності – механізмів алкоголізму. Першим з них є система ілюзій
і заперечень, тобто автоматичний, нав’язливий самообман.
Сильні і болісні емоційні стани не позбавляють алкоголіка
здатності мислити, але використовують її для досягнення своїх
цілей. Унаслідок цього залежна людина не здатна тверезо, логіч-
но думати про свою позицію стосовно алкоголю. Маніпулюван-
ня власною свідомістю притаманне не лише людям залежним.
Людська психіка функціонує таким чином, що всі серйозні фор-
ми кризи і болісні емоційні стани викликають такі ж серйозні по
рушення в процесах мислення і сприйняття дійсності. Алкоголік
вживає алкоголь саме тому, щоб «втекти» від дійсності, з якою
не може впоратися, а також щоб «втекти» від свідомості, яка його
бентежить. Залежні люди піддаються диктатурі емоцій. З цієї
причини спосіб мислення на тему алкоголю вкрай суб’єктивний
і цілковито підпорядкований емоційним потребам. Залежна лю-
дина живе у світі приємної фантазії. Вона поводиться так, ніби
має очі, але не бачить, що завдає собі кривду, і ніби має вуха, але
не чує, що найрідніші для неї люди страждають через неї.
Несвідомий і автоматичний самообман проявляється через
систему ілюзій і заперечень. Система ілюзій полягає у тому,
що, незважаючи на елементарні факти, залежна людина твердо
Крок четвертий 69
переконана, що вона не залежна і що може контролювати спо-
живання алкоголю. Своєю чергою, система заперечень полягає
у такому інтерпретуванні й селекціонуванні подій, щоб запере-
чувати існування будь-яких болісних наслідків зловживання
алкоголем. Якщо в цій ситуації негативні наслідки вживання
алкоголю вже настільки очевидні і разючі, що навіть хворий не
може їх заперечити, він, однак, знаходить якісь аргументи, які,
згідно з його логікою, є виправданням його позиції.
З огляду на систему ілюзій та заперечень в інтелектуальній
площині неможливо вести логічну розмову з людиною, за-
лежною від алкоголю. Що більше, спроби дискусій на цю тему
лише створюють нагоду, аби «хворий» – «спростовуючи» за-
киди своїх співрозмовників – ще радикальніше обманював са-
мого себе. У світлі почутих закидів і докорів алкоголік вико-
ристовує свій розум не для того, щоб логічно аналізувати факти
і події, а винятково для того, щоб захищати свою хвору позицію
стосовно алкоголю, а також щоб ще більше переконувати себе
у відсутності проблем в цій сфері. Своєю чергою, для людей
з найближчого довкілля подібні дискусії із залежною людиною
тільки поглиблюють їхній стрес, адже вони переконані, що ал-
коголік свідомо обманює, лицемірить або насміхається з них.
Третій механізм залежності проявляється в екстремальних
стрибках у способі сприйняття себе і думання про себе. Зріла
людина володіє відносно сталою, реалістичною і диференційо
ваною системою переконань про себе, а також аналогічним
способом емоційного переживання своєї дійсності. У людини,
яка має проблему з алкоголем, спосіб бачення і самосприйнят-
тя вкрай викривлений і нестабільний. Він характеризується діа-
метрально протилежними стрибками та разючими змінами. Пе-
ребуваючи під впливом алкоголю, залежна людина оцінює себе
вкрай позитивно. Іноді навіть впадає в ейфорію. Вона вважає
себе товариською, дружньою, здатною належно виконувати
свої обов’язки, вірить, що щаслива і що впорається з будь‑якою
життєвою ситуацією. Своєю чергою, на етапі протверезіння вона
70 Шлях переможців
сприймає себе діаметрально протилежно. Переживає сильне
відчуття провини, сорому, безпорадності, слабкості. Вона ціл-
ковито заперечує свою цінність і лякається від думки про май-
бутнє. Тоді така людина перебуває в стані депресії, розчаруван-
ня, почувається безпорадною. Вона бунтує проти всіх і всього.
Ненавидить себе і панічно боїться навколишнього світу. На цьо
му етапі вона буває лагідна й люб’язна із людьми з найближ-
чого довкілля. Покірно приймає зауваження і критику з боку
інших. Охоче перепрошує і обіцяє змінитися.
У пізніх стадіях хвороби алкоголік лякається самої думки
про необхідність функціонування без алкоголю. Він вже взагалі
не уявляє собі можливості діяти тверезо. Тоді виникає своєрід-
не зачароване коло. Разом з черговим протверезінням появ-
ляється драматичне почуття провини, сорому, розчарування,
безпорадності. Але саме тоді залежна людина знову тягнеться
до алкоголю, адже для неї це найлегший, автоматичний спосіб
«впоратися» з усім, що болісне і неприємне. Якщо цей механізм
не буде перерваний, то алкоголізм неминуче приведе до смерті.
Простий і водночас влучний опис подібного зачарованого
кола емоційних поневолень, типовий для алкоголізму, знахо-
димо у відомому уривку Маленького принца. Зустрівши замис-
лену і сумну людину, що сиділа перед цілою батареєю повних
і порожніх пляшок, герой книги запитує:
«– Що ти тут робиш?
– П’ю, – похмуро буркнув П’яничка.
– Навіщо ти п’єш? – спитав Маленький принц.
– Щоб забути, – відповів П’яничка.
– Що забути? – допитувався Маленький принц; йому стало
шкода П’янички.
– Забути, що мені соромно, – признався П’яничка і похню-
пив голову.
– Чого ж тобі соромно? – спитав Маленький принц; йому
дуже хотілося чимось зарадити небораці.
– Соромно, що п’ю! – додав П’яничка й замовк остаточно.
Крок четвертий 71
Майстри маніпуляцій
Залежна людина маніпулює не тільки самою собою. Вона
здатна просто геніально маніпулювати найближчим довкіл-
лям. Контактуючи з іншими людьми, залежний автоматично
поводиться так, щоб надалі дотримуватися згубної звички, щоб
не відповідати за наслідки своєї поведінки і таким чином забез-
печити собі комфорт подальшого перебування в хворобливому
стані. Він здатний чинити це з воістину «майстерною» фанта-
зію, яка перевищує уяву зрілих людей. Саме тому алкоголікам
легко не тільки обманювати самих себе, але й маніпулювати
іншими. Найбільше ризикують стати жертвами таких маніпу-
ляцій найближчі алкоголіка.
Головними методами маніпуляції є обман і приховування
будь-яких неприємних фактів, пов’язаних зі зловживанням ал-
коголем та його наслідками. Якщо, незважаючи на це, найближ
чі люди зорієнтуються, що у залежної людини проблема, тоді
вона на місці зуміє вигадати «пом’якшувальні обставини» або
розповісти майстерно придуману історію, яка, на її переконан-
ня, «виправдовує» її поведінку чи, наприклад, спонукає когось
поступитися або отримати від когось гроші на придбання алко
голю. Якщо вищевказаних методів буде недостатньо, тоді за-
лежний (а) починає вдаватися до фізичного насильства, почи-
наючи від погроз і закінчуючи фізичним знущанням з дружини
або чоловіка чи дітей. Залежна людина вміє також майстерно
вдаватися до психічного і морального шантажу, вона безпе-
72 Шлях переможців
рестанно звинувачує і залякує, а також намагається ізолювати
своїх ближніх від довколишніх. Якщо ці методи вже не діють,
тоді залежний діаметрально змінює стратегії маніпулювання.
Він починає викликати почуття жалості і зворушувати своїм
«стражданням». Переконує, що врешті зрозумів свою помил-
ку і тепер щиро постановляє вести тверезий спосіб життя або
що найближчим часом звернеться у реабілітаційний центр.
Якщо ж підведуть навіть такі методи, тоді алкоголік може вда-
тися до найгрубшої форми шантажу – погрози самогубством.
Зазвичай залежна людина використовує всі названі тут стра-
тегії маніпулювання, хоч робить це в різних пропорціях і особ-
ливим, властивим їй чином. У цій ситуації найближчі люди,
які добре не знають механізмів алкоголізму, не мають шансів
ефективно протистояти спритному маніпулюванню. Нерідко
така ситуація триває десятки років, доки приведе до остаточ-
ного розпаду сімейного життя або до смерті залежної люди-
ни. Міцні емоційні зв’язки і природна для ситуації алкоголіз-
му тенденція усієї сім’ї ізолюватися від середовища ще більше
ускладнює захист від маніпулювання і прийняття зрілої позиції
стосовно залежної людини. Зазвичай рідні потрапляють у спів-
залежність, яка полягає в тому, що вони залишаються пасивни-
ми або реагують наївно чи занадто пізно.
Лише тоді, коли ми вже розуміємо вищевказані механізми
залежності, можемо усвідомити, наскільки складним є процес
зрілого подолання наслідків порочного минулого. Утім, цей
процес необхідний, якщо ми хочемо, аби минуле не обтяжу-
вало нас і не відбирало радість життя. Про це розповідатимуть
наступні чергові кроки.
Крок четвертий 73
глава 5 Крок п’ятий:
Визнали перед Богом,
собою та іншою людиною
достеменну природу
наших помилок.
З Дванадцяти Кроків
Анонімних Алкоголіків
Нічого не приховуючи,
визнали перед Богом, собою
та іншою людиною достеменну
природу наших помилок.
З Дванадцяти Кроків
Спільноти святого Якова
Помилка і кривда
У п’ятому кроці мова йде про те, щоб визнати перед Богом,
самим собою й іншою людиною суть помилок, яких ми
допустилися. Тут варто одразу підкреслити два надзвичайно
важливі аспекти. По-перше, у цьому кроці мова не про те,
щоб мучити себе чи ближніх детальними описами наших по-
милок. Таке дріб’язкове визнання помилок переважно завда-
ло б більше шкоди, ніж пожитку. У найкращому випадку вони
було б серйозною втратою часу і сили, а в найгіршому вело б
до самобичування чи завдавання болю іншим людям. Це мог-
ло б також бути отруйне поживне середовище для людей,
схильних до дріб’язкових закидів сумління. По-друге, тут
ідеться про визнання природи наших помилок, але без розпі
знання на цьому етапі нашого розвитку, наскільки ці помил-
ки пов’язані з провинами і гріхами. Творець Програми Два-
надцяти Кроків Білл В. тут надзвичайно точний, як, зрештою,
точний і в описі всіх інших кроків. Він каже, що ми повинні ви
знати перед Богом, самими собою і іншою людиною не приро-
ду наших гріхів чи наших моральних провин, а природу наших
помилок.
Чому в п’ятому кроці вжито не слово «провина» чи «гріх»,
а тільки слово «помилка»? Так відбувається тому, що для Білла
В. було очевидним, що не всі помилки пов’язані з моральною
провиною чи гріхом. Умовою зрілого виконання п’ятого кроку,
в якому ми визнаємо свої помилки з минулого, є дуже детальне
Крок п’ятий 77
розрізнення декількох понять, що є тут ключовими. Ці понят-
тя – це кривда, моральна провина, гріх і відшкодування.
Будь-яка помилка, яку ми робимо у своєму житті і яку праг-
немо визнати перед Богом, собою й іншою людиною, пов’язана
з якоюсь кривдою. Якби я помилявся, але це не було б пов’язане
з кривдженням чи то самого себе, чи іншої людини, то помилка
не була б помилкою. Чому ми мали б називати помилкою те,
що нікого не кривдить? Якщо я, наприклад, здорово харчую-
ся, то це не є жодною помилкою. Навпаки, це підтвердження
моєї зрілості й відповідальності. Якщо ж я переїдаю чи недо
їдаю, то однозначно роблю помилку. Чому? Очевидно, тому,
що завдаю собі кривду. Кривджу свій організм, а це негативно
відображається на всій моїй життєвій ситуації. Так само, якщо
чоловік живе інтимним життям зі своєю дружиною, то це не
помилка, оскільки, зокрема, таким способом, він підтверджує
свою любов і передає цю любов. Натомість якщо учень ліцею
живе інтимним життям зі своєю шкільною приятелькою, то це
дуже серйозна помилка, адже таким чином цей підліток дуже
кривдить дівчину. Якщо їй немає ще п’ятнадцяти років, то по-
ведінка її приятеля є злочином. Чому це і помилка, і злочин?
З тієї очевидної причини, що хлопець кривдить дівчину фізич-
но (її організм ще не готовий до інтимного життя і можливої
вагітності), психічно (бо вводить в оману близькості і тривало-
го зв’язку, якого ще немає), а також кривдить її у сфері мораль-
ній, позаяк руйнує її сумління і призводить до того, що дівчина
починає втрачати зв’язок із Богом та повагу до себе.
Помилки з’являються в нашому житті й поведінці тоді, коли
ми чинимо щось таке, що заподіює якусь кривду – чи нам са-
мим, чи іншим людям. Варто зауважити, що людина – єдина
на землі, яка може кривдити не тільки інших, але й саму себе.
Жодна тварина не скривдить себе саму. Жодна тварина не впа-
де у відчай, не потрапить у якусь залежність, не вчинить са-
могубство. Винятком є ситуації, коли людина так втручається,
що порушує інстинкти і природний спосіб функціонування тва-
78 Шлях переможців
рин. Своєю чергою, людина може так сильно викривити свою
свідомість і свободу, що стане загрозою для самої себе, іноді
смертельною загрозою. Визнати у п’ятому кроці природу на-
ших проблем з минулого означає визнати, що ми поводилися
так, що чинили кривду самим собі та/або іншим людям.
Моральна провина і гріх
Другий термін, який потрібен нам, щоб зріло приступити
до виконання п’ятого кроку, – це моральна провина. Коли
людина має моральну провину? Першою умовою для того, щоб
можна було говорити про моральну провину, є факт вчинення
якоїсь помилки, заподіяння комусь – собі чи іншій людині –
якоїсь кривди. Друга умова – це заподіяння цієї кривди свідо-
мо і добровільно. Якщо я скривджу когось несвідомо, тобто не
усвідомлюючи того, що таким чином завдаю комусь болю – фі-
зично, психічно, морально, духовно чи суспільно – то справ-
ді кривджу, але не маю моральної провини, адже я кривдив
не навмисно, не свідомо, не продумано. Для прикладу: якщо
я проїжджаю через якийсь населений пункт згідно з правила-
ми, тобто зі швидкістю, меншою за 50 км/год, і раптом з-за де-
рева на дорогу вибігає трирічна дитина, женучись за м’ячем,
то в мене немає шансів відразу зупинити машину. Якщо в цій
ситуації дитина вдариться об машину і зазнає травм, то фор-
мально я скривдив її. Однак я не несу моральної провини, адже
не зробив це ані навмисно, ані свідомо. Я їхав згідно з прави-
лами і був дуже обережним. Та в описаній ситуації я не міг –
не з моєї вини – уникнути зіткнення з дитиною, яка вибігла
на дорогу.
Моральну провину тут несуть опікуни цієї дитини, які в той
час повинні були дбати про неї. Якщо блискавка вдарить
у якийсь будинок, і будинок згорить, то вона не несе мораль-
80 Шлях переможців
ної провини, адже не діяла свідомо і добровільно. Коли людина
вкрай залежна, яка вже багато років вживає наркотики, і мозок
якої вже майже цілковито зруйнований, кривдить себе чи ін-
ших, маючи сильно обмежену свідомість і, можливо, ще більш
обмежену свободу, то вона не має моральної провини. Умовою
моральної провини є вчинок водночас свідомий і добровільний.
Якщо вчинення життєвих помилок було б у випадку якоїсь лю-
дини навіть цілком свідоме, але недобровільне, тоді не може-
мо говорити про те, що вона має моральну провину. Моральна
провина пропорційна не тільки до важкості вчиненого зла, але
й до ступеня свідомості і свободи винуватця вчинку.
Третім з ключових понять, коли мова йде про визначення
і визнання природи наших помилок, є слово гріх. Говорити
про гріх доцільно тільки в релігійному контексті, тобто стосов-
но Бога. Атеїст чи агностик може мати моральну провину, але
не може вчинити гріх, адже у своєму аналізі власних помилок
він не співвідноситься із Богом, не бере до уваги чи навіть не
знає Божих заповідей, а Бог не є для нього ані найбільшим ав-
торитетом, ані вирішальним критерієм оцінки власних вчинків.
Ті, які не вірять в Бога, але кривдять себе чи інших, мають від-
чуття дискомфорту. Вони відчувають, що вчинили щось не так.
Їх можуть також притягнути до кримінальної відповідальності.
Тоді ніхто їх не питатиме, чи вірять вони в Бога. Якщо вони
когось обікрали чи поранили і скажуть, що не знають десяти
Божих заповідей, то їх однаково судитимуть – опираючись
на позитивне право, а у виняткових ситуаціях, як, наприклад,
у Нюрнберзькому процесі, будуть суджені на підставі природ-
ного права.
Моральна провина і кримінальна відповідальність стосують-
ся всіх людей, незалежно від їхньої релігійної віри чи невіри.
Тоді як гріх стосується винятково людей віруючих і пов’язаних
з Богом. У чому полягає суть гріха? Ті, які поверхово трактують
це питання, зазвичай стверджують, що гріх полягає у тому, що
хтось ображає Господа Бога. Насправді Бог, який об’являється
Крок п’ятий 81
в Біблії, Бог Ісуса Христа, до якого відкликається творець
Програми Дванадцяти Кроків,– це Бог, який на нас не обра-
жається, коли ми чинимо зло, а продовжує нас любити і нама-
гається врятувати нас і допомогти нам навернутися. Справжній
Бог не образливий. Ми легко розуміємо цю правду тоді, коли
зустрічаємо людей, які вміють винятково зріло любити. Якщо
чоловік чи жінка або хтось із батьків любить нас і бачить, що
ми помиляємося, то не ображається на нас, а тривожиться,
страждає і намагається зробити все, що може, аби допомогти
нам змінити наше життя.
Тож коли ми можемо сказати, що чинимо гріх, і що гріх –
це щось інше, щось більше, ніж моральна провина? Розуміння
гріха у світлі Нового Завіту – це щось абсолютно виняткове
порівняно зі всіма іншими релігіями чи етичними системами.
В інших релігіях чи моральних системах гріх зводиться до об-
рази якогось божества чи до покарання за порушення певних
моральних приписів і заборон. Деякою мірою й Старий Завіт
показує гріх у цих категоріях. Тимчасом Ісус Христос об’являє
нам зовсім інше, нове і вражаюче значення гріха. У світлі Єван-
гелія суттю гріха є не порушення моральних принципів чи об-
раза Бога, а кривдження людини всупереч усвідомленню, що
в кожному з нас живе Бог. В Ісусі Христі Бог так полюбив лю-
дину, що ототожнюється з кожним із нас: «Усе, що ви зробили
одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт 25,
40). Ми, християни, знаємо, що якщо чоловік вдарить жінку,
то його удар спершу поранить Серце Ісуса і тоді дістанеться
скривдженої жінки. Так само знаємо, що якщо хтось із нас чи-
нить кривду самому собі, наприклад, вживаючи наркотики чи
дивлячись порнографію, то тоді насамперед страждає Ісус, який
в нас живе і з любові до нас входить у нашу ситуацію. В інших
релігіях люди не усвідомлюють, що, кривдячи людину, вони
завдають страждань самому Богу. Якщо я гадаю, що, кривдячи
якусь людину, кривджу тільки цю людину, то я легше піддам-
ся своїй слабкості, ніж тоді, коли знаю, що своєю поведінкою
82 Шлях переможців
впливаю на долю самого Бога. Однак коли я вже знаю, що,
кривдячи людину, я насамперед завдаю страждань абсолют-
но невинному і люблячому мене Богу, то (якщо я бодай трохи
чуйний) я налаштуюся, аби вже нікого з людей не скривдити.
Адже я не хочу змушувати страждати Бога, який живе в кожній
людині.
Коли ми дивимося зйомки, де показано мандрівки президен-
та якоїсь великої держави, то бачимо, що його оточують бага-
то охоронців. Одних ми відразу розпізнаємо, а інші ховаються
в натовпі. Охоронці президента знають, що повинні заступати
його своїм тілом, якщо з’явиться така потреба. У разі безпосе-
реднього нападу вони повинні захистити його навіть ціною сво-
го життя. Тимчасом завдяки Євангелію ми знаємо, що кожен
з нас незрівнянно краще захищений і набагато цінніший, ніж
президент хоч би найбільшої держави. Адже нашим особистим
охоронцем є сам Бог. Ісус закриває нас від кривди і гріха своїм
тілом і серцем. Він захищає нас собою аж до покладення за нас
життя на хресті. І робить це не тому, що був натренований для
цього чи тому, що Йому – як охоронцям президента – хтось
платить велику зарплату. Він робить це з любові до Тебе і до
мене, а не з жодної іншої причини.
Бог – наш особистий охоронець! Він – наша скеля, форте
ця і укріплений замок! Бог ототожнюється з нами і зі всім, що
з нами відбувається. Наша доля для нього важливіша, ніж Його
власна! Ісус охороняє нас буквально самим собою. Він обері-
гає нас від кривди, яку хтось інший хотів би нам завдати, а та-
кож від наших власних слабкостей. Такої охорони не має жо-
ден президент. Охоронці президента не мусять його любити,
і в жодному разі не можуть оберегти його від його власних слаб
костей, наприклад, від вживання наркотиків чи від зради дру-
жини. Лише Бог спроможний охороняти нас навіть від наших
власних слабкостей, коли ми стаємо віч-на-віч зі спокусою.
Завдяки Євангелії ми знаємо, що гріх чинить тільки той, хто
кривдить інших людей чи самого себе всупереч усвідомленню,
Крок п’ятий 83
що в цих людях і в ньому самому живе Бог, який з нами ото-
тожнюється, бо нас раз і назавжди безумовно полюбив. Легше
кривдити людей тоді, коли ми не знаємо, що їхнім охоронцем
є Бог, який ототожнюється з їхньою долею. Ми завжди може-
мо знайти якесь «виправдання» нашим поганим вчинкам тоді,
коли ми не свідомі, що Бог пов’язав свою долю з долею люди-
ни. Наприклад, ми можемо сказати собі, що наші ближні не-
ідеальні, що іноді змушують нас страждати і «заслуговують»
на те, щоб ми їх кривдили. Натомість ми не знайдемо приво-
ду, щоб виправдати факт, що змушуємо страждати невинного
Бога. Тож у світлі Євангелія грішними є ті, які чинять зло собі
чи ближнім, хоч усвідомлюють, що таким чином насамперед
ранять самого Бога.
Найкращим захистом від гріха є впевненість у тому, що Бог
любить мене й тоді, коли я грішу. Усвідомлення того, що Бог за-
хищає собою Тебе й мене, мобілізує нас до боротьби з гріхом
незрівнянно більше, ніж страх перед наслідками чиненого зла
чи перед пеклом. Мене не зворушував би і не мобілізував жити
згідно з заповідями такий Бог, який би на мене ображався чи
який би мене карав. Моєю відповіддю на такого Бога був би
радше бунт, байдужість чи втеча від Нього, небажання доклас-
ти зусилля для навернення. Натомість мене дуже зворушує і мо
білізує правдивий Бог, який в Ісусі запевнив мене в тому, що
з Тобою і зі мною ототожнюється і страждає, коли страждаємо
ми. Найбільше мобілізує мене до пильності і роботи над собою
такий Бог, який любить нас в будь-якій ситуації і будь-якою
ціною. Завдяки Ісусові я вже знаю, що Бог любить нас і тоді,
коли ми ще є грішниками. Творець не відмовляється нас лю-
бити, Він не зневірюється в нас навіть тоді, коли ми нехтуємо
Ним чи коли хочемо викреслити Його з нашого життя. Він та-
кож прагне нашого порятунку. Хоче, щоб ми навернулися і бу-
ли щасливими.
Виразною ілюстрацією поданих вище правд є згадана притча
про блудного сина. Батько страждав разом із грішним сином
84 Шлях переможців
навіть тоді, коли той був ще далеко і коли не цікавився долею
батька. Люблячий батько не перестав цікавитися сином. Він
виходив на шлях. Розпитував перехожих і знайомих. А коли
син повернувся і врятувався, тоді – лише тоді – і батько пере-
став страждати, глибоко зворушився, кинувся синові на шию
і влаштував йому свято. Варто щодня знову і знову повторюва-
ти собі цю величезну важливу правду: християнин чинить гріх
тоді, коли усвідомлює, що Бог в ньому і в іншій людині, і що він
не може скривдити себе чи ближнього, не змушуючи стражда-
ти водночас і Бога.
Бог і я
Oстаннім зі слів, необхідних для того, щоб зріло реалізувати
п’ятий крок, є слово відшкодування. Хтось може подума-
ти, що вище описане розрізнення помилки, моральної прови-
ни і гріха в кінцевому результаті веде до того, що хтось може
безкарно чинити помилки, адже пояснюватиме, що робить це
несвідомо і/чи недобровільно або ж не знав, що люблячий Бог
ототожнюється з кожною скривдженою людиною. Проте втеча
від відповідальності за вчинені помилки неможлива через при-
чину, яку зараз з’ясуємо. Розрізнення помилки, моральної про-
вини і гріха має на меті лише правильно визначити особисту
відповідальність і – як наслідок – чесно визнати суть вчинених
помилок, а не їх виправдати чи ухилитися від відповіді за на-
слідки завданої кривди. Втеча від відповідальності за наші по-
милкові дії стає неможливою тоді, коли ми усвідомлюємо собі,
що зобов’язані відшкодувати кожну вчинену кривду, тобто на-
віть тоді, коли ми кривдили когось несвідомо, недобровільно
і навіть не підозрюючи, що в цій людині живе Бог, і що, крив-
дячи її, ми змушуємо страждати самого Бога. Відшкодування
потрібне в будь-якій кривді. Саме цього обов’язку торкати-
меться шостий крок.
П’ятий крок – це заклик до того, щоб визнати наші помилки
перед Богом, самим собою і ближнім. Адже це початкова умо-
ва і початок процесу відшкодування. Наше завдання – визна-
ти суть наших помилок насамперед перед Богом. Хтось може
86 Шлях переможців
слушно зауважити, що не може визнати перед Богом те, що по-
передньо не визнав перед самим собою. Це слушне зауваження.
Коментуючи і уточнюючи п’ятий крок у цьому аспекті, варто
сказати, що я повинен визнати суть вчинених мною помилок
перед собою, але перед лицем Бога – зосереджуючись при цьо
му більшою мірою на Ньому, аніж на самому собі, більшою
мірою на Його любові до мене, аніж на моєму розчаруванні со-
бою. Богові не потрібна від мене жодна інформація про мою
поведінку. Він знає мене краще за мене самого. Він знає про всі
мої добрі вчинки і про всі мої помилки, провини й гріхи. Моє
завдання – розповісти Йому про те, що було погане в моєму
минулому, не для того, щоб повідомити Його, наче Він досі ні-
чого про це не знав, а для того, щоб не бути самотнім у бороть-
бі із сутністю моїх помилок.
Коли я роблю іспит з мого гріховного минулого у присут-
ності Бога, коли довіряю Йому тягар мого минулого, то Він
оберігає мене від розпачу і надмірної зосередженості на самому
собі, на своїх думках, переживаннях і страхах. Ісус переконує
нас у тому, що Бог любить Тебе й мене і тоді, коли ми – гріш-
ники, коли не любимо навіть самих себе, коли віддаляємося від
Бога і кривдимо ближнього. Завдяки визнанню перед Богом
сутності вчинених нами помилок у цьому болісному процесі
ми не покинуті напризволяще, нас оберігає присутність вір-
ного Приятеля. Юда від Петра тим і відрізняється, що перший
визнав свої прогрішення лише перед самим собою. Він не звер-
нувся до Бога з тягарем зради, а, залишаючись віч-на-віч з вчи-
неним злом, пішов та й повісився.
Позиція Петра в цьому питанні була зовсім інша. Він та-
кож надзвичайно розчарувався в собі. Може, ще більше, ніж
Юда, адже щиро любив Ісуса і так само щиро присягав, що ні-
коли не покине Його, та все ж зрадив Його тричі. На відміну
від Юди, Петро пішов з тягарем свого падіння за Ісусом. Він
не залишився сам-на-сам із собою, в самотності. Ісус поглянув
на Петра з такою самою любов’ю, що й раніше. Він не засудив
Крок п’ятий 87
його і не зневірився в ньому. Ісус поглядом не дав зрозуміти
Петрові, що гордує ним. Не сказав: «Петре, як ти смієш іще за
мною йти? Адже ти зрікся мене! Як ще можеш розраховувати на
мою любов?!» Навпаки. У погляді Ісуса Петро відчитав радше:
«Петре, я знаю, що зараз ти дуже мене боїшся. Я це розумію.
Ти сам собою розчарований і, можливо, думаєш, що я тебе вже
не люблю. Якщо так, то твої страхи марні. Я люблю тебе. Так
сильно люблю, що якраз іду віддати за тебе життя. Саме тепер,
коли ти вже сам собі не довіряєш, коли не почуваєшся гідним
любові, коли перебуваєш на дні, коли соромишся сам себе. По-
руч зі мною ти не мусиш боятися себе, бо я – любов і правда,
яка тобі каже: так, ти помилився, як я раніше провістив, але
попри це я ніколи не перестану тебе любити. Поруч зі мною
у тебе завжди буде шанс прийняти самого себе з любов’ю, зок-
рема й тоді, коли ти знову розчаруєшся в собі і коли визнаєш
переді мною навіть найбільші помилки».
Мета визнання перед Богом суті наших помилок – не поін-
формувати Його про них, а скористатися захистом, який дає
нам Його безумовна і незмінна любов. Коли я визнаю свої по-
милки насамперед перед Богом, тоді досвідчую, що Він чинить
так, як батько з блудним сином. Я переконуюся, що Бог не за-
вдає мені додаткових закидів сумління, не присоромлює мене,
не говорить про те, як сильно я змусив Його страждати, а підні-
має мене з колін і влаштовує мені свято, щоб я мав силу більше
не повторювати мої помилки. Мета Бога – не подолати нас, не
викрити, а відбудувати, зворушити нас і перемінити своєю тер-
плячою і ніжною любов’ю.
Бог чекає, коли ми самі до Нього прийдемо і визнаємо пе-
ред Ним наші помилки, адже тільки тоді ми по-справжньому
відкриваємося на Його терпеливу і всепрощенну любов. Доки
ми цього не робимо, доти закриваємося на зцілювальну зу
стріч з Богом. Тільки в Його присутності ми безпечні. Тільки
Його реакція на наші помилки завжди передбачувана. Навіть
найкращі люди можуть відреагувати на наші визнані помилки
88 Шлях переможців
незріло. Одні можуть виявитися жорстокими, можуть відкину-
ти нас і перестати любити. Інші можуть виявитися наївними,
можуть розпещувати нас, потурати нам і позбавити мотивації
до радикальної зміни життя і роботи над собою.
Однак визнати сутність наших помилок перед Богом недо-
статньо. Моє завдання – визнати перед самим собою, що я по-
милявся. Тут мова про глибинне внутрішнє визнання поми-
лок. Адже є ризик, що я визнаю свої помилки перед Богом, але
надалі залишатимусь переконаним, що вони були помилками
тільки тому, що я порушив Божі заповіді, а не тому, що пору-
шив щось у самому собі і розтратив якусь часточку моєї лю-
дяності. Визнати сутність своїх вчинених помилок означає ви
знати, що в якісь сфері життя я зрадив самого себе – мої ідеали,
прагнення, моральні норми й цінності, мою совість і відносини,
які приносили мені радість. Тому тут ідеться про щось більше,
ніж обов’язок назвати свої помилки по імені. Мова про те, щоб
правду про помилки, які я визнаю перед Богом і перед самим
собою, я прийняв з болем, щоб з абсолютним переконанням
визнав помилки, щоб щиро визнав свою відповідальність за
них і так само щиро постановив вже до них не повертатися.
Визнати перед самим собою сутність своїх помилок означає
визнати, що не все зло, яке я вчинив, випливало з моєї волі, не
все було моральною провиною чи гріхом, але все це справді вчи-
нив я. Вчинені помилки були невипадковими. Вони випливали
з моєї особистості, з моїх рис характеру, з мого способу життя,
з моїх слабкостей і вад, над якими я замало працював, щоб їх
подолати. Мої помилки випливали також з моїх зіпсованих чи
навіть токсичних відносин, з яких, можливо, я не надто рішуче
старався звільнитися, або в які навіть з власної ініціативи вхо-
див, принаймні частково свідомо і добровільно. Визнати перед
собою сутність власних помилок означає визнати, що це справ-
ді помилки, що таке переконання – не тільки наслідок того, що
Бог чи хтось із людей визнає мої вчинки поганими. Визнати
перед самим собою сутність своїх помилок означає не скидати
Крок п’ятий 89
вину за них на інших – на Бога, на інших людей, на долю, на
уряд, на мас-медіа, на панівну культуру. Це означає визнати,
що це мої помилки, на які я вже ніколи не погоджуся. Це озна-
чає наслідувати блудного сина, який повертається і з абсолют-
ним переконанням каже батькові і собі: «Я прогрішився!».
Ближні і шрами
Третій елемент п’ятого кроку – це визнання наших помилок
перед іншою людиною. Не достатньо визнати вчинені по-
милки перед Богом і перед самим собою, бо тоді нам загрожує
суб’єктивізм і вибірковий підхід до подій. Що більше я незрі-
лий, то більше схильний до того, аби забути про помилки, яких
допустився. Я не можу сказати Богові більше, ніж самому собі.
Якщо, визнаючи мої помилки перед Богом і перед собою, я де-
які з цих помилок – хоч би й несвідомо – пропускаю або при-
меншую їхню вагу, то Бог намагатиметься відкрити мені очі
через моє сумління і через слова Святого Письма. Однак сум-
ління я можу спотворити чи заглушити, а Святе Письмо вза-
галі не відкривати. Або можу інтерпретувати його таким чи-
ном, щоб у моїх міркуваннях мої помилки не були помилками.
Правду про мене Богові найлегше донести через іншу людину.
Це вдало показано в Біблії, коли в книзі Самуїла Бог посилає
пророка Натана до Давида, який на цьому етапі життя грішив
і не визнавав правду про свою поведінку. Лише мудрість Ната-
на відкриває Давидові очі на зло, якого він допустився: «Ти –
той чоловік!».
Тоді, коли я визнаю суть моїх помилок не тільки перед Бо-
гом і собою, але й перед якоюсь людиною, я можу бути до-
статньо впевнений, що справді маю сміливість стати віч-на-
віч з правдою про те, що було погане в моєму минулому. Якій
людині варто визнати правду про мої помилки? Це може бути
Крок п’ятий 91
приятель, родич, добрий знайомий. Це може бути священик,
хтось із групи підтримки чи якийсь професіонал, який допома-
гає мені в тому чи іншому аспекті мого життя. На цьому етапі
роботи над собою людиною, які ми визнаємо суть наших по-
милок, не повинен бути хтось із найближчої родини, адже з на-
шими рідними нас пов’язують настільки сильні емоції, що їм
важко об’єктивно поглянути на нашу історію і вислухати наше
звірення з відповідною дистанцією і спокоєм. Одним рідним,
наприклад, батькам, загрожує те, що вони сприймуть нас над-
то поблажливо, а інші, наприклад, скривджені нами чоловік
чи дружина, або діти, які страждають через нас, можуть по
трактувати нас занадто різко.
Важливо, щоб та людина, якій ми визнаємо суть наших по-
милок, не була кимсь випадковим, бо така людина може нас
розчарувати і завдати болю. Нею не повинна бути також зовсім
чужа особа, адже така людина жодною мірою не може пере-
вірити, чи наше визнання помилок охоплює все, що у цьому
питанні було важливе. Чужа людина також не має можливості
зорієнтуватися, чи ми не ухиляємося від правди. Варто бути
терплячим і докласти зусиль для пошуку людини, яка достат-
ньо знає нашу історію, яка є зрілою, відповідальною, емоцій-
но врівноваженою, стриманою і має певний життєвий досвід.
Що серйозніші наші помилки з минулого, то важливіше пра
вильно вибрати людину, перед якою ми відкриємося. Це може
бути хтось, хто не згіршиться і не злякається.
Визнання суті наших помилок не тільки перед Богом і со-
бою, але й перед якоюсь людиною, не тільки допомагає нам
точно визначити суть вчиненого нами зла, але має й інше, не
менш важливе значення. Адже дає шанс пережити любов ін-
шої людини, перед якою ми відкрили важку правду про себе.
На початках виходу з кризи чимало людей побоюються, що
інші перестануть їх любити, що відвернуться від них чи навіть
зневажатимуть їх, як тільки дізнаються про їхні погані вчинки.
Коли визнаю свої помилки зрілій людині, на власному досвіді
92 Шлях переможців
переконуюся, що мене продовжують любити – попри все, а не
за щось. Я переконуюся, що мене люблять безумовно, що я
не мушу заслуговувати на любов, що мене люблять вже зараз,
коли я ще не вийшов з кризи, коли сторінка мого минулого ще
не закрита, коли моє теперішнє ще незріле, коли я ще не встиг
відшкодувати свої помилки з минулого.
Подолання кризи можливе тільки тоді, коли я досвідчую лю
бов не тільки від Бога, якого не бачу, але й від конкретної лю-
дини, яка є поруч зі мною, яка мною не гидує, не гордує, яка не
боїться правди про мої помилки, яка, можливо, іноді дивиться
на мене із сумом, але водночас із повагою та надією. Любов ін-
шої людини може буквально врятувати життя комусь, хто у той
момент гордує самим собою, хто ще, а може й знову, собі не
довіряє, хто не має сили, щоб працювати над своїм характером,
хто гнеться під тягарем закидів сумління, які його пригнічують.
У будь-якому разі завдяки тому, що я визнаю іншій людині мої
помилки, я можу переконатися, що не тільки Бог, але й людина
мене любить безумовно, без жодної моєї заслуги, зокрема тоді,
коли я ще не покинув незріле життя, коли тільки тягнуся до
життя зрілого, радісного, відповідального. Переживання безу-
мовної любові якоїсь людини переконує мене в тому, що Бог
мене любить безумовно і завжди.
Крім цього, коли я визнаю іншій людині свої помилки, то
у мене з’являється шанс не лише відчути її любов, але й отри-
мати від неї допомогу, щоб прямувати вгору, щоб розвиватися,
щоб будувати радісне теперішнє. Найбільше може мене лю-
бити і підтримувати той, хто найбільше про мене знає і, отже,
найкраще мене розуміє. Тоді він може влучно підбирати такі
слова і такі форми передачі своєї любові, які найбільше зміц-
нюють мене і справді мобілізують до виходу з кризи. Така лю-
дина усвідомлює мої можливості і позитивні риси, які у мене є,
але також помічає мої слабкості і недоліки. У посланні апосто-
ла Якова читаємо: «Сповідайте, отже, один одному гріхи ваші
й моліться один за одного, щоб вам видужати». Спершу нам
Крок п’ятий 93
треба визнавати свої гріхи один одному. Апостол Яків пише
учням Ісуса, а учні Ісуса вже знають, що Він ототожнюється
з кожним із нас, з нашою долею і долею наших ближніх. Якщо
ж, попри це знання, ми когось кривдимо, то усвідомлюємо, що
завдаємо болю самому Ісусу. Саме тому апостол Яків говорить
тут про гріхи, а не тільки про помилки. Якщо п’ятий крок здій-
снює людина, яка ще не перебуває так близько до Ісуса, щоб
знати, що Він ототожнюється з долею кожної людини, то така
людина повинна визнати свої помилки, щоб оздоровитися.
Є ще один аспект, який видається мені дуже важливим у п’я
тому кроці. Ідеться про визнання Богові, собі й іншій людині
суті наших помилок. І в цьому аспекті Білл В. виявляється дуже
компетентним духовним провідником. Він спонукає нас визна-
ти суть наших помилок, а не описувати деталі. П’ятий крок зрі-
ло реалізує той, хто твердо, сміливо і відверто визнає перед Бо-
гом, собою і вибраною людиною суть вчинених помилок, але
не входитиме в деталі, не мучитиме себе якимсь дріб’язковим
описом зла, яке він вчинив. Тут мова йде про те, щоб перелічи-
ти категорії вчинених помилок, а не детально описувати, роз’ят
рювати рани, докладно перераховувати окремі погані вчинки.
Для прикладу, ідеться не про те, щоб винуватець описав, скіль-
ки разів, яким чином, якими інструментами і в які частини тіла
бив дружину, або де і як співжив з коханкою. Деякі люди на-
віть кохаються в детальному описуванні своїх помилкових дій,
адже гадають, що це буде достатня форма відшкодування, або
що таким чином доведуть свою «покору». Тоді як здорова по-
кора – це визнання правди про суть наших помилок. І цього
достатньо.
94 Шлях переможців
глава 6 Крок шостий:
Були повністю готові
до того, щоб Бог
усунув всі ці
дефекти характеру.
З Дванадцяти Кроків
Анонімних Алкоголіків
Були повністю готові
до того, щоб Бог
усунув всі ці
дефекти характеру.
З Дванадцяти Кроків
Спільноти святого Якова
Любов і розвиток
Черговий крок із Програми Дванадцяти Кроків стосується
розгляду нашого теперішнього після того, як ми визнали
правду про наше помилкове минуле і визнали суть наших по-
милок перед Богом, собою і ближнім. Тож шостий крок сто-
сується того, що повинно бути нашою метою тут і тепер. Варто
звернути увагу на те, що Білл В. не каже нам: «Людино, тепер
попроси Бога про допомогу, щоб ти змінив свою поведінку
і більше не робив помилок». Білл В. пропонує нам щось наба-
гато важливіше і набагато радикальніше. Ми повинні просити
Бога про те, щоб з Його допомогою ми усували наші дефекти
характеру – і то всі! Тут чуємо відлуння слів Ісуса, який казав
грішникам змінювати не свою поведінку, а навертатися, става-
ти новими людьми, народжуватися наново і ставати подібними
до Нього.
Тут ідеться про те, що поводиться так чи інакше не наша
поведінка, а людина. Можливо, іноді ми повторюємо модну
і політкоректну тезу, що людину треба приймати, а засуджу-
вати можна тільки її помилкову поведінку. Насправді спро-
ба відокремити людину від її поведінки є втечею від правди,
є виявом наївного чи бажаного мислення. Якщо ж я повинен
приймати людину і тоді, коли навіть мені не можна приймати
її поведінку, бо, наприклад, така людина чинить злочини, то
припускаю, що то не людина так чи інакше поводиться, а пово-
диться його поведінка – автономно, незалежно від злочинця.
Крок шостий 97
Ісус каже: «Коли брат твій завинить супроти тебе, піди й доко-
ри йому віч-на-віч». Але він не каже: «Коли брат твій завинить
супроти тебе, прийми його, і докори лише його поведінці».
Білл В. підтверджує, що він знавець правди про людину
і реаліст. Саме тому пояснює нам у шостому кроці, що якщо ми
хочемо мати добре теперішнє, якщо вже не хочемо допускати-
ся помилок, які зробили в минулому, якщо тут і тепер хоче-
мо жити благородно, зріло й радісно, то мусимо мати більше
прагнення, ніж тільки бажання змінити нашу дотеперішню по-
ведінку. Наше завдання – прагнення зміни самого себе. Тіль-
ки змінена і відновлена людина може поводитися інакше, ніж
дотепер. Реальна і тривала зміна поведінки на краще вимагає
того, щоб ми самі ставали новими людьми, щоб набували но-
вих рис характеру, щоб формували в собі нові постави, жит-
тєві принципи, нову свідомість, свободу, нове сумління, нові
й набагато зріліші, ніж досі, відносини із самим собою, з Богом
і з ближнім.
98 Шлях переможців
Змінити поведінку чи себе?
Розгляньмо простий приклад, який буде ілюстрацією того,
про що ідеться в шостому кроці. Уявімо собі, що молода
жінка знайомиться з молодим чоловіком. Вони обоє вільного
стану і збираються одружитися. Вони стають парою, закоху-
ються, щодня є разом багато часу. Усе йде до одруження, вони
впевнені в тому, що поберуться. Раптом, наприклад, після
його пропозиції одружитися, яку вона радо прийняла, ця жін-
ка починає відкривати його серйозні недоліки, яких раніше
не зауважувала чи, можливо, яких він раніше не виявляв або
які вміло приховував доти, доки не здобув її довіру. Тепер цей
чоловік починає показувати зовсім інше обличчя. Ставить-
ся до своєї нареченої вульгарно, чого не дозволяв собі ніко-
ли раніше. Починає пити і нахабно брехати. Якщо наречена
виявиться розсудливою і рішучою, то в такій ситуації поста-
вить нареченому твердий ультиматум: або ти кардинально
змінюєшся, або я розриваю заручини з тобою і ми остаточно
розстаємося.
Якщо у наведеній вище ситуації, перед лицем рішучості цієї
жінки, чоловік почне змінювати свою поведінку, то зріла жінка
поставить собі питання, чи цей чоловік змінився на краще, чи
змінив свій характер, особистість, ієрархію цінностей, мораль-
ні норми, совість, чи змінив тільки свою зовнішню поведінку.
У другому випадку він тільки став би актором, який намагаєть-
ся ввести в оману свою наречену.
Крок шостий 99
Він був би тим, хто веде свою гру, хто видає себе іншим, ніж
є насправді. Зріла жінка пов’яже свою долю з чоловіком тільки
тоді, коли переконається, що шляхетна не лише його поведін-
ка, але й він сам, по своїй суті, гідний довіри, що у нього бла-
городний характер, мудра ієрархія цінностей, чесні моральні
принципи, що його правильна поведінка випливає зсередини
його самого, з його переконань, совісті, прагнень чи ідеалів та
цінностей, якими він керується.
Шостий крок веде нас до того, щоб ми змінювали самих
себе, свій внутрішній світ і своє серце, щоб не обмежувалися
поправкою тільки нашої зовнішньої поведінки. Тут ідеться про
те, щоб вступити у такий етап життя, в якому я вже не тільки
прагну не робити помилок, – тих з минулого чи якихось но-
вих, – а змінювати себе, щоб з Божою допомогою усувати свої
недоліки і слабкості та, як наслідок, ставати новою, шляхетні-
шою, зрілішою людиною. Лише тоді я справді зможу поводити-
ся по-новому, більш відповідально і більш радісно. Зовнішню
поведінку можна змінювати – принаймні на якийсь час – і без
внутрішньої переміни. І можна так робити з дуже різних при-
чин, наприклад, через страх, що наречена покине мене, що
мене звільнять з роботи, що поліція забере у мене права за ке-
рування автомобілем у нетверезому стані, що сусіди дізнають-
ся про мої слабкості, що не маю сміливості протистояти тиску
чи очікуванням мого довкілля.
Зі страху чи під впливом зовнішнього тиску можна змінити
поведінку тільки ненадовго. Тривала зміна поведінки вимагає
тривалої зміни мого внутрішнього світу, важкої роботи над
собою, боротьби з моїми слабостями і дефектами характеру.
Спершу я повинен навернутися, а тоді, без сумніву, навернуть-
ся також мої способи поведінки. Шостий крок – це логічний
наслідок попередніх кроків. Щире прагнення змінити самого
себе я переживаю тоді, коли вже визнав, що попередній стиль
життя веде мене на манівці і чинить безпорадним щодо моїх
слабкостей (перший крок), коли – в другому кроці – я зустрів
100 Шлях переможців
The words you are searching are inside this book. To get more targeted content, please make full-text search by clicking here.
2244 Shliah_peremozhciv DEMO
Discover the best professional documents and content resources in AnyFlip Document Base.
Search