То була незвичайна будівля, запевне пов’язана з космосом та чаклун-
ством. Світанки зазирали всередину її великооких, широко розчинених
віконець, і тоді здавалося, начеб уся вона паленіє жовтогарячою камеддю.
Затамувавши дух, я продовжую експеримент:
– Дай лапу!
Наступної миті груба пазуриста лапа з м’якими чорними подушеч-
ками сором’язливо лягає у мою простягнуту долоню.
351
З пащі собаки звисало… немовля. Було очевидно, що дитина тільки-
но з’явилася на світ, адже за нею волочилася пуповина.
Якось над осінь Свирид Старший купив Малому Юрасеві біло-
сніжну сорочку й учнівський ранець та не згірше за всіх спорядив
онука-першокласника до школи.
352
Джон-Ячмінь нещадно спалює найцінніший людський матеріал.
Він безкарно стирчить на кожній вулиці, на кожнім перехресті, зазиваю-
чи до генделиків, де вже зібралися його в’язні, щоб хлебтати «мертву».
Зрештою я заходжу до зоомагазину. Перебігаю очима по прилавках
і, уточнивши дещо в продавця, купляю те, що мені треба. Тож до торби-
ни потрапляє засіб для знищення бліх та пігулки від гельмінтів.
353
Фросинка і Густуся завше трималися разом, неначе пухнасті ка-
ченята. Були по-дитинному щиросердні, мали ластовиння на щоках і
часто-густо допікали дорослих кумедними запитаннями.
Фросинка і Густуся жваво нагадують мені малих сестер, графинь
Кароліну та Евеліну Жевуських, якщо відмотати час на півтора століття
назад.
354
Я чимчикую второваною стежиною: повз старий колодязь, крис-
лату шовковицю, уздовж підсліпуватих шиб занедбаної присадкуватої
глинобитної халупи з рудою од моху стріхою.
Я натягаю на допитливі личка Малого Юрася і Яснозорого Панька
заздалегідь заготовлені марлеві пов’язки, до самих очей та вух.
355
Не втримавшись на ногах, Свиридка Молодший змахує руками й
каменем падає прямо на Рекса. Пес звискує, і я, згнітивши серце, «фот-
каю», як вони борсаються на дворищі.
– Ме-е-е, – це бородата коза Меггі через сусідський частокіл подає
свій переривчастий голос.
356
Павук з довгими колінчатими лапами, що похмурим буркотуном
висить у кутку, лякливо й немовби осудливо спостерігає за моїми
діями.
Коли ж Малий Юрась обшмуглює штанцями окоренок, я рішуче
відбираю в нього саморобну рогатку, оснащену пружною чорною гум-
кою.
357
Малий Юрась добре знає: якщо буде слухняний – я знов роз-
повідатиму про ісландську дівчинку Салку Валку, яка не тільки вибо-
рювала свою долю, а й піклувалася про інших.
А ще я дещо замислила: після повернення з міста звернутися до
хуторянських майстрових, щоб змайстрували Рексові будку – ладний,
теплий притулок на сувору зиму.
358
Моє опудало Зента, метляючись на тичці, здивовано проводжає
мене своїми блискучими ґудзиками і схвально (чи несхвально?) похитує
головою.
А ось і найяскравіша зірка Всесвіту – Сіріус, який колись відкрив
Птолемей. Вона сяє трохи нижче від пащі Canis Major – сузір’я Велико-
го Пса, що складається з п’яти зірок. Навіть не треба багатої уяви, щоб
об’єднати їх у видовжений прямокутник і побачити в ньому собаку з
довжелезним хвостом, що мчить кудись небесним небосхилом.
359
Кульгавий тапчан побіля стіни знову «цвіте» застарілими жовтува-
тими плямами.
Здавалося, на піску – мільйони морських зірок, узбережжя було
просто всіяне ними на багато кілометрів.
360
Затим клопочуся по хазяйству, пораючи нескінченні справи. Соваю
шваброю, протираючи підлогу вогкою шматою. Порядкую на кухні, що
просочена пряним запахом кмину й лаврового листа.
Під тінистим покривом розлогих ясенів, стоїть чийсь непримітний
металевий гараж. Побіля його бокової стінки тулиться грубо сколочена
з дощок невеличка скособочена споруда. Вона нагадує саморобну буд-
ку. Бувало, з неї навіть стирчало двійко допитливих собачих носів!
361
Минуло мало не сорок тисяч років відтоді, як дикий собака вперше
наблизився до багаття, яке розвела первісна людина, і став її довічним
служакою.
На історичному Параді Перемоги 24 липня 1945 року за зведени-
ми полками фронтів, полками Військово-морського флоту й колонами
бойової техніки крокували собаки зі своїми проводирями.
362
Власне, її прізвище було зовсім не Брік. Однак вона примудрилася
якимось дивним чином як дві краплі води виявитися схожою на Лілію
Брік, навіжену любов та легкокрилу музу Володимира Маяковського.
Вже шостий рік поспіль цю маленьку, вразливу, приязну жіночку,
Ангеліку Брік, повсюдно, постійно і настирливо переслідує... Очманілий
Маніяк.
363
Не так давно на околиці «догхантеропітеки» підпалили собаче при-
становище, яке обладнали захисники тварин. У пекельних муках жив-
цем згоріло близько восьми десятків собак.
Я назвала його Фон-
затко. Здається, що йому
це подобається!
364
Перекупники без усякого сорому оцінюють у 100 гривень кросівки,
геть розклеєні, ще й з роздовбаними носаками!
– Бінго! – несамовито вигукує Малий Юрась, приміряючи дарунки.
Від несподіваних радощів йому забракло слів.
365
В багатьох тварин, зокрема, собак, сітківка очей вистелена спеці-
альним шаром, який зветься «дзеркальцем», бо він може відбивати
промені. Саме «дзеркальце» і збирає світло, перетворюючи очі тварин
на зелені фари.
За даними вчених, лишень 2% очей з 7 мільярдів «гомо сапієнсів»
на планеті Земля мають зелений відтінок.
366
Якось, коли жіночка переодягалася після тренування, двері до
гардеробної тихенько прочинилися і крізь вузеньку щілину з подивом
витріщилося чиєсь око.
Я озираюсь і з подивом вдивляюся у зморшкувате личко, попеля-
сте волосся й збляклі очі, які, втім, ще випромінюють енергію життя.
Переді мною – скромна літня жіночка.
367
Торік моїй сусідці, бабі Килі, подарували постіль. Хотілося б і мені
отримати таку.
Весь свій довгий іменинний день худорлявий, зголоднілий босоно-
гий дівчук, на ім’я Ганя, притиснувши до грудей ганчір’яного арлекіна,
вартує, прилипнувши чолом до запітнілого скельця.
368
Я – Малуша! Сестра
доблесного богатиря
Добрині Микитовича!
Я живу в обіймах
сонця й не тягну на себе
ніякої біди!
Малуша Любечанка. Сестра
доблесного богатиря Добрині
Микитовича.
369
Посивілий, змарнілий,
скулений, але із залишками
колишньої краси, прегарний і
неперевершений... Ален Делон
Ангеліка кралася за ним назирці тихими темними вуличками. Хо-
валася за широкі спини пасажирів метро. Як ганчір’яна лялька бібабо
несподівано висовувалася перед його носом з-за якогось крислатого де-
рева чи закамарку.
370
Я пробираюся поміж високого соняшника й кукурудзи, нашоро-
шено прислухаючись до звуків: тужливого кумкання жаб-зеленюків,
кректання качок, сюрчання коників, віддаленого контрабасового реву
корів.
Коняка стриже вухами й форкає, хрумаючи сіно. Її сплутаний хвіст
хилитає вліво-вправо бузкову конюшину, собачу м’яту, лугову жеруху,
ведмежі вушка й жалку кропиву.
371
Ось вона, божественна краса в’яві! Намагаючись її не сполохати,
я жадібно вдихаю медвяні пахощі любистку й татарзілля, над якими
дзижчать джмелі і бджоли.
Небесна злива швидко минає. Потому прямо над лугом зависає ве-
селка. Роззолочена навкісним сонцем, матінка-природа знов розкриває
всім свої щирі обійми.
372
Я ковзаю зором по пістрявій, мозаїчній тисняві квітів на своїй
клумбі. Деякі з них вже відцвіли, в коробочках торохкоче насіння
Стовбури дерев, всуціль обліплені плодами, звисають через пар-
кани обабіч мого шляху. Їхнє обважніле, розчепірене віття й галуззя
нагадує мені нескінченну вервечку плетених козубів, досхочу наповне-
них соковитими яблуками й грушами.
373
Розлогі кущі жовтогарячого золотарнику неподалік притягують
промені сонця.
Балакучі лепетухи, Чорнорота Наталиха і баба Мокрина повсідалися
на лаві під черешнею. Обидві кумасі точать ляси, пасталакають, ще й
цокають язиками. Над їхними головами начеб клубочиться сизе марево
пліток і чуток.
374
Дізнавшись, що я полюбляю ласувати озерними карасиками, Жозеф
зазвичай чатував на мене побіля вхідних дверей Пряникового Будинку.
Попоївши, крився у високому плетиві квітів та ледарювато мружився,
охоплений блаженним відчуттям полуденного затишку.
Дмухнула холодом осінь, скувала землю льодом зима, однак свер-
блячий біль у порожнечі ока так і не вщухав. Згодом занехаяна очниця
геть згнила та скаправіла.
375
Сузір’я Великого Пса сяє у всій своїй красі побіля самого небо-
краю. Особливо виділяється його центральна зірка-діамант Сіріус. Вона
владно притягує мою душу до себе.
Десь на денці мого розшарпаного серця жевріє надія, що відтепер
Рексом опікується його зоряний брат – Великий Пес. Оберігає від лиха,
несправедливості, хвороб й усяких негараздів.
376
Джозеф Овертон
(1960–2003) – американський
соціолог.
Найманий кілер натягує лайкові пальчатки та ховає підборіддя у
крилатий комір коверкотового бурнуса, застебнутого наглухо, начеб
зеківські ворота. Він має порубцьоване лице з такими гострими рисами,
що можна порізатися, та безпристрасний суворий погляд.
377
Той, хто страждає на цей психічний розлад, необґрунтовано переко-
наний, що хтось переслідує його з негативною, ворожою метою: шпигує,
мучить, знущається, замишляє заподіяти шкоду, обікрасти, вбити.
Хоч цей феномен вивчають вже доволі довго, адекватне лікування
манії переслідування в медицині й досі не знайдено
378
Плітки про таємниче викрадення Рекса розбурхали геть усю
Помідорівку. На ґвалт збіглися майже всі мешканці, тож скоро на
майдані вже вирувало щось на кшталт віча зворохоблених хуторян.
«Їсти виноград –
не випльовувати вино-
градну шкірку,
Не їсти виноград –
випльовувати вино-
градну шкірку».
379
ЗМІСТ
ПІД СУЗІР’ЯМ РЕКСА . .....................................................................1
Глава 1. БІЛЯ КОСТРУБАТОЇ ЖЕРДЕЛІ. ....................................5
Глава 2. ЗОЛОТАВІ БЛИСКІТКИ ЩЕМКОЇ
МИНУВШИНИ . ...................................................................7
Глава 3. НІЩО НЕ МИНАЄ . ...........................................................11
Глава 4. ШЛІФОВАНА ПЕРЛОВКА. ............................................16
Глава 5. СВИРИД СТАРШИЙ . .......................................................19
Глава 6. ХТО НЕ КУРИТЬ І НЕ П’Є . ............................................23
Глава 7. ДЯКУВАТИ КРОНІНУ. ....................................................27
Глава 8. РУДУВАТО-БУРІ ЛОМЕХУЗИ. .....................................30
Глава 9. БІЛЯ ХАТИ ПЕСИК ГАВ ЖОВТИЙ
МІСЯЦЬ ВАРТУВАВ. .......................................................32
Глава 10. МАЛИЙ ЮРАСЬ . ............................................................37
Глава 11. СВИРИДКО МОЛОДШИЙ . .........................................41
Глава 12. ВОЙОВНИЧІ ТОПІРЦІ КЕРРІ НЕЙШН . ..................46
Глава 13. СТРАЖДАННЯ МОЛОДОГО ВЕРТЕРА....................49
Глава 14 . HOMO IDIOTUS. .............................................................52
Глава 15 . КОПИРСАННЯ У КНИЖКАХ . ...................................55
Глава 16. КОЖНА КРАЇНА МАЄ СВОГО ДИЯВОЛА. .............58
Глава 17. У ТЕНЕТАХ АЛКОГОЛЬНОГО ПЕКЛА. ..................62
Глава 18. НОВЕ СОБАЧЕ ПРИЧАНДАЛЛЯ. ..............................67
Глава 19. СКІЛЬКИ ВАЖИТЬ ВОРОЖНЕЧА. ...........................69
Глава 20. СІМЕЙНИЙ ГОРЩИК ЗАВШЕ КИПИТЬ . ...............72
Глава 21. МИЛЬНІ БУЛЬБАШКИ ЧУЖОГО ЛИХА. ...............76
Глава 22. ПАРАЦЕЛЬСИ МЦЕНСЬКОГО ПОВІТУ. ................79
Глава 23. СТИЦЬ-ДРИЦЬ ТА Й ГОДІ . .........................................82
Глава 24. ВІДРЕЧИСЯ ВІД СИГАРЕТИ! . ....................................84
380
Глава 25. ПІР’ЯНА ПОДУШКА Й МЕРЕЖЕНЕ
ЗАПИНАЛО ��������������������������������������������������������������������� 88
Глава 26. МАВПЯЧА ПРАЦЯ ��������������������������������������������������������� 90
Глава 27. «ЛЕГЕНДИ Й МІФИ» АЛКОГОЛЬНОЇ МАФІЇ ������� 92
Глава 28. ЛАКМУСОВИЙ ПАПІРЕЦЬ ����������������������������������������� 97
Глава 29. CANIS MAJOR ��������������������������������������������������������������� 101
Глава 30. ГАРМОШЧИНЕ СЕРЦЕ ���������������������������������������������� 105
Глава 31 . РОЗМОВИ НА ДОЩАНОМУ ОСЛІНЧИКУ ���������� 107
Глава 32. ПЕРЕОБЛІК КОТЯЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ����������� 109
Глава 33. «ВІДСЕБЕНЬКИ» СЛІПОГО КОТА ������������������������� 111
Глава 34. РУШНИЦЯ ЧИ ЛІВОЛЬВЕРТ? ��������������������������������� 114
Глава 35. ТЕ, ЩО ЗМІНЮЄ СВІДОМІСТЬ ����������������������������� 117
Глава 36. ВСЕ В МОЇХ РУКАХ ���������������������������������������������������� 120
Глава 37. СОТВОРИ В СОБАЦІ ДРУГА ������������������������������������ 123
Глава 38. СОБАКИ–ГЕРОЇ ������������������������������������������������������������ 126
Глава 39. ДОГХАНТЕРИ ��������������������������������������������������������������� 130
Глава 40. АНГЕЛІКА ���������������������������������������������������������������������� 135
Глава 41. ПОВНИЙ БЕРКИЦЬ! ��������������������������������������������������� 137
Глава 42. ОЧМАНІЛИЙ МАНІЯК ����������������������������������������������� 140
Глава 43. МАРНОТА МАРНОТ ���������������������������������������������������� 142
Глава 44. КРАЇНА ТИХ, ЩО ВИХАЮТЬ ХВОСТИКАМИ ��� 145
Глава 45. У ПАСТЦІ ПРОКРАСТИНАЦІЇ ��������������������������������� 149
Глава 46. ВУСАНЬ-ЗОЛОТІ РУЧКИ ������������������������������������������ 152
Глава 47. ЗІПСОВАНИЙ ТРУФФАЛЬДІНО ����������������������������� 155
Глава 48. «БЛАТНА» РОБОТА ���������������������������������������������������� 159
Глава 49. Я НАЗВАЛА ЙОГО ФОНЗАТКО ������������������������������� 164
Глава 50. ПЕРЕДЧАСНІ ВЕСЕЛОЩІ ����������������������������������������� 167
Глава 51. ХЛОПЧАК БОГДАНКА ����������������������������������������������� 170
381
Глава 52. «ЗОВІТЬ МЕНЕ ДЖОНОМ!» ������������������������������������� 175
Глава 53. ЮРАСЕВІ РАДОЩІ ������������������������������������������������������ 177
Глава 54. САЛЕМСЬКІ ВІДЬМИ ������������������������������������������������� 181
Глава 55. «ЦІ ОЧІ НАВПРОТИ – КАЛЕЙДОСКОП
ВОГНІВ» ������������������������������������������������������������������������� 184
Глава 56. РАПУНЦЕЛІ У КВІТЧАСТИХ ХУСТИНАХ ���������� 186
Глава 57. ФІАСКО З М’ЯЗИСТИМ МАЧО ������������������������������� 191
Глава 58. ПУСТУЙТЕ, НЕБОЖАТА ������������������������������������������� 195
Глава 59. «ФІОЛЕТОВИЙ КОШМАР» ��������������������������������������� 198
Глава 60. НІКОЛИ НЕ ВДИРАЙСЯ ДО ЖІНОЧОЇ
РОЗДЯГАЛЬНІ �������������������������������������������������������������� 202
Глава 61. БОСОНОГИЙ ДІВЧУК З РОЗПАТЛАНИМИ
КОСЕНЯТАМИ ������������������������������������������������������������� 205
Глава 62. КОМПЛЕКТ ПОСТІЛЬНОЇ БІЛИЗНИ �������������������� 208
Глава 63. БЕЗПОРАДНА КУЗКА ������������������������������������������������� 213
Глава 64. ОСЬ ВОНО, ЩАСТЯ! ��������������������������������������������������� 216
Глава 65. СЕСТРА БОГАТИРЯ ���������������������������������������������������� 219
Глава 66. НА ГРАНІ ФОЛУ ����������������������������������������������������������� 223
Глава 67. ВИВОДЯЧИ НА ЧИСТУ ВОДУ ��������������������������������� 226
Глава 68. «МОВЧАННЯ ЯГНЯТ» ������������������������������������������������ 229
Глава 69. СКРИНЬКА ПАНДОРИ ����������������������������������������������� 232
Глава 70. ПІДСТАВА ���������������������������������������������������������������������� 236
Глава 71. ВЕЛЕТНІ Й ПІГМЕЇ ���������������������������������������������������� 240
Глава 72. СУТИЧКА З ШАКАЛАМИ ����������������������������������������� 245
Глава 73. ГОРОР ������������������������������������������������������������������������������ 248
Глава 74. «А СУДДІ ХТО?» ����������������������������������������������������������� 252
Глава 75. БОЖЕСТВЕННА КРАСА В’ЯВІ ������������������������������� 255
Глава 76. «ЧЕКАЮЧИ НА ҐОДО» ����������������������������������������������� 258
Глава 77. «ДЕ ПЕРЕДОВІ ЧАСТИНИ ВЕНКА?» ��������������������� 263
382
Глава 78. ЯК ПІДНЯТИ РЕЙТИНГ З-ПІД ПЛІНТУСА ���������� 266
Глава 79. ВКЛАДАННЯ РОЗУМУ В ДИТЯЧІ ДУШІ �������������� 268
Глава 80. НАЙДОБРІША У СВІТІ – БОГИНЯ БІДНОСТІ ���� 272
Глава 81. «ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ТИХ, КОГО
ПРИРУЧИВ» ������������������������������������������������������������������� 275
Глава 82. NEVERMORE ����������������������������������������������������������������� 278
Глава 83. БІГ ПО ГРАНІ ���������������������������������������������������������������� 281
Глава 84. КАВАЙНИЙ НЯШКА ��������������������������������������������������� 284
Глава 85. ЗВОЛІКАННЯ – ЦЕ СМЕРТЬ ������������������������������������ 287
Глава 86. «ЗАЯЧА» ВІДМОВА ����������������������������������������������������� 291
Глава 87. БЛИСКУЧЕ ЧІПКЕ ОКО �������������������������������������������� 293
Глава 88. САНДАЛОВИЧІ ������������������������������������������������������������� 297
Глава 89. КАРАЮСЬ, КАЮСЬ І КАРТАЮСЬ ������������������������ 300
Глава 90. ЖАДЕТТА ����������������������������������������������������������������������� 302
Глава 91. ЯК НЕ ПОТРАПИТИ ДО РУХОМОГО ВІКНА
ОВЕРТОНА �������������������������������������������������������������������� 307
Глава 92. КРАЙНОЩІ СПРИЧИНЯЮТЬ КРАЙНОЩІ ��������� 312
Глава 93. МАНІЯ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ �������������������������������������� 316
Глава 94. ТА ВНАДИВСЯ ЖУРАВЕЛЬ �������������������������������������� 319
Глава 95. ПАНОПТИКУМ НЕСАМОВИТИХ ПЕРСОН ��������� 321
Глава 96. ЗЕЛЕНИЙ НІС МИХАЙЛА ВРУБЕЛЯ �������������������� 325
Глава 97. ХОЧ ПОПЕЛОМ ГОЛОВУ ПОСИПАЙ ������������������� 329
Глава 98. ЧИ ЗАРАХУЄТЬСЯ У ГРІХ? �������������������������������������� 331
Глава 99. НЕМАЄ НІЧОГО НЕМОЖЛИВОГО ������������������������ 334
Глава 100. ВІТЕР ЗДІЙСНЕНИХ НАДІЙ ����������������������������������� 339
ПІСЛЯСЛОВО �������������������������������������������������������������������������������� 344
383
Коротко про себе
Леся Олегівна Туровська (Хоменко).
Історик, бібліотекознавець, журналіст, письменниця.
Народилася 7 квітня 1959 року в м. Біла Церква Київської обл.
1981 року закінчила з червоним дипломом Київський Національний університет
ім. Т. Шевченка. За фахом – історик з правом викладання англійської мови.
Працюю у Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського на посаді на-
укового співробітника. Автор понад 60 наукових праць з проблем бібліотекознавства,
книгознавства, інформаційно-комунікаційних технологій.
Паралельно з основною роботою захоплююся журналістикою. З 2003 року – член
Національної спілки журналістів України. 2008 року нагороджена Почесним знаком
Київської організації НСЖУ «За особливі заслуги». Наразі – член Правління КСЖУ та
член Правління Благодійного фонду «Ветеран преси».
Сфера журналістських інтересів – соціальна політика, екологія, здоровий спосіб
життя. Улюблені жанри – нарис, інтерв’ю. З 2010 року веду тематичну сторінку «Хро-
нограф» у щотижневику «Таїни минулого». Журналістика для мене – це і робота, і хобі,
і захоплення, і спосіб самореалізації, і дихання, і стиль життя.
Маю власні видані книжки: «Стежками рідної природи» (2006), «Лабіринти
любові» (2009), «Проліскове дівча» (2010), «Пригоди маленької Violet» (2016). Остан-
ня книга отримала подяку Всеукраїнського літературного конкурсу «Dnipro-book-fest»
(2018).
2020 року я стала дипломантом одразу ж двох поважних Міжнародних літе-
ратурних конкурсів: «Коронація слова» (у номінації «Кіносценарій») та «Крилатий
Лев» (у номінації: «Прозова книга»). І це неймовірно надихає!
Завше відкрита для спілкування за електронною адресою: [email protected]
384
Леся ТУРОВСЬКА
РОНДЕЛЕВЕ НАМИСТО
Рондель – давньофранцузька віршова форма,
що набула поширення в новочасних європейських літературах.
Складається з трьох строф
(перша і друга – чотиривірші, третя – п’ятивірш),
де обов’язкові римовані повтори з двох наскрізних рим.
1.
Сміливого й чорти бояться,
Його і куля не бере.
Наснага геть кайдани тре
Тож йти вперед, і не спиняться!
Не скиглити, не розгубляться,
Навіть коли душа замре.
Сміливого й чорти бояться,
Його і куля не бере.
Скорботи й прикрості кубляться,
Коли довкруж невдача пре.
Хоробрість все переборе!
Облиш боязко затуляться!
Сміливого й чорти бояться.
2.
Коли в серпанку, навесні
На свій город я завітаю,
В руці – малі зернятка маю:
Най влітку проростуть рясні!
Дарую усмішки ясні,
Зерняткам ліжко простеляю,
Коли в серпанку, навесні
На свій город я завітаю
Зернятка марять уві сні.
Най вітер землю обдуває,
385
І дощик щирий поливає.
Співає сонечко пісні
Коли в серпанку, навесні.
3.
Якщо у серці смуток в’южить,
І морок душу огортає,
І начеб землю смерк вкриває –
Солоні сльози він осушить.
Мене не сварить, не паплюжить,
Як вгамувати тугу – знає,
Якщо у серці смуток в’южить,
І морок душу огортає.
Він зветься шляхетно: «Мій друже»,
Мій біль завжди попереджає,
Не зраджує, не зневажає,
Проте турботою окружить,
Якщо у серці смуток в’южить.
4.
Молочних рік, масляних берегів
Мені чимало обіцяла доля,
Однак була моя інакша воля:
Помножити борги на ворогів.
Зазнала я чимало батогів,
За вперту непокору і сваволя.
Молочних рік, масляних берегів
Мені чимало обіцяла доля.
Однак я билася з усіх своїх дахів
Щоб не зійти до перекотиполя,
Та зберегти душі своїй роздолля.
Взамін не треба ніяких богів,
Молочних рік, масляних берегів.
5.
Скажи – я все тобі віддам
З захопленням, без жалю,
386
З душі моїй кришталю
Черпати будеш крам.
А зрадиш – проковтну розлам,
Докором я не вжалю.
Скажи – я все тобі віддам,
З захопленням, без жалю.
А раптом рушиш в Амстердам, –
Втамую я печалі
І обійму твої сандалі,
Якщо попросиш сам.
Скажи – я все тобі віддам,
6.
Одного весняного дня
В четвер, в ставку прозорім
Загралися до зорі
Пічкур, вугор і окуня.
Вся рибна скупчилась рідня,
З замисленням бадьорим
Одного весняного дня
В четвер, в ставку прозорім
Яка стояла метушня,
Розваги неозорі.
В святковому декорі
Вони не зважили бредня
Одного весняного дня.
7.
З немислимої висоти
Хоч раз, забувши страх, зірватись
І по-дівчачому сміятись
Перед величчю Красоти.
Плечами гордо розпрямлятись
І сповнитися Доброти,
І по-дівчачому сміятись
Перед величчю Красоти
387
Поправ засилля дрібноти
Життя пройти і не здаватись,
Не загубить, не розплескати
Душі безгрішній чистоти
З немислимої висоти.
8.
В сонячному, тихому містечку
Моря плескіт, шурхотить пісок
Я в сукенці, стильний поясок,
З мушіли наділа намистечко.
Зранку – посиденьки на крилечку,
Вночі – дощ з замріяних зірок
В сонячному, тихому містечку
Моря плескіт, шурхотить пісок.
Попри те, що я живу далечко
І додому повертаюсь в строк,
Урочисто шепочу зарок:
Залишитися душею, як в гніздечку,
В сонячному, тихому містечку.
9.
Милувалась я сосною,
Причепуреною снігом,
І крижинок перебігом
З хуртовиною рясною.
Почувалась чарівною,
І заходилася сміхом,
Милувалась я сосною,
Причепуреною снігом.
Білосніжною зимою
Я стояла тихо-тихо
Щоб не критись жодним вдихом
Від картини розкішної.
Милувалась я сосною.
388
10.
Під Новий Рік, у добрий час,
Коли збуваються надії
Най Дід Мороз прийде до нас
І щось чаклунське заподіє.
Мені дорожче всіх прикрас
Його лантух, де наші мрії
Під Новий Рік, у добрий час
Коли збуваються надії.
Підготував він їх завчас,
І радий запровадить в дію,
З ним кожен з нас помолодіє.
Він завітає і до вас
Під Новий Рік, у добрий час.
П’ЯТНАДЦЯТИЙ КАМІНЬ
Є у Кіото (Японія) легендарний сухий сад Рьоандзі. Він схожий на спланова-
ний хаос з п’ятнадцяти брил чорного каміння, розкладених по білому піску. З яко-
го б місця не розглядати композицію, п’ятнадцятий камінь завше знаходиться
поза лінією зору, бо його загороджують сусідні. Зробиш крок убік – і знову очам
відкриваються лишень чотирнадцять брил. П’ятнадцятий, той, що раніше хо-
вався, тепер з’являється в їх числі, однак тепер замість нього щезає інший. Ще
крок, – і геніально спланований хаос вкотре видозмінює конфігурацію. Завдяки
цій властивості, сухий сад Рьоандзі слугує ідеальним майданчиком для чернечих
медитацій.
Рьоандзі – камінь спотикання
Легенд японських небокрай
Рьоандзі – вічність і кохання,
Душі благословенний рай.
Рьоандзі, п’ятнадцятий камінь
В житті я уперто шукаю,
Ніким не згасити той пломінь,
Яким я сумління плекаю.
389
Було все, що є і що буде
Прорік сивочолий мудрець
Полюбить – розлюбить –засудить
Початок – й одразу ж кінець
Славен заповіт Соломона
Від персня – «і це все пройде ...»
І в річку з хвацького розгону
Два рази ніхто не зайде.
Відомо, що все швидкоплинно
За літом кульгає зима.
Навіщо ж шукаю сумлінно
Той камінь, якого нема?
Завзятість і стиснуті губи
Уздовж негаразди і цвіль
Каміння рахую суккуби
Раз сто або двісті поспіль.
Чотирнадцять! Начеб прокляття,
Забруднювання білих риз.
Сізіф, ми з тобою, як браття
Каміння, що котяться вниз.
І раптом збагнула: п’ятнадцять!
Тих брил не шукай, не лічи:
До них дуже просто дістатися,
Бо стукають в серце вночі.
А небо, розвіяв серпанок,
Провіщує ясну зорю
І я просинаюсь над ранок
І знов на прю!
390