Харків «100 СЛІВ» 2023
Т. Базяєва, О. Остапенко, УДК 821 Б12 Б12 100 слів: Поетичний альманах. Автори весни. / Ю. Ільчишин Ю. Ремська, О. Шапіро та ін. — Х.: 100 слів, 2023. — 146 с. ISBN 978-966-939-992-2 «Автори весни» — поетичний альманах літературного порталу 100 слів. Адже саме Весна у кожного з нас асоціюється з відновленням живого, появою світла, тепла та віри у найкраще. Цього разу на сторінки збірки потрапили більше 70 авторів з 4 країн світу (Україна, Японія, США, Іспанія). Більше як 140 творів, що представлені у 9 розділах. У кожному розділі альманаху присутні переживання, надії, любов у різних проявах та гранях, впевненість у позитивних змінах та Перемозі. УДК 821 © Коллектив авторів, 2023 ISBN 978-966-939-992-2 © ТМ «100 слів», 2023
ПЕРЕДМОВА У Вас в руках четверта літературна збірка порталу «100 слів». Друк наших видань стає регулярним, і це дуже радує. Залишаючи незмінним критерій видання (добротні вірші та проза в межах ста слів), ми знову креативимо в подачі творів. Цього разу ми подали твори розділами. Теми різні: від ВІЙНИ до КОХАННЯ. Звичайно, УКРАЇНА, бо вона «понад усе». ЖІНКА — уособлення любові, краси, вірності та, безперечно, весни. ДІТИ, адже саме вони наше майбутнє. Основний настрій поезії — ЛІРИКА, бо саме так він відкриває найпотаємніші куточки нашої душі. Географія нашого порталу цього разу розширилась Японією. ПЕРЕКЛАДИ з японської та іспанської також символічні, бо основний акцент на єднання словом та любов’ю. Надворі ЗИМА, але всі ми знаємо, що весна неодмінно прийде. В природі, в наших серцях та в Україні ми віримо та чекаємо не тільки календарну весну, а нашу переможну весну. Саме тому збірка має назву «Автори весни». Наш літературний фронт створює свою лінію-формулу з неодмінною перемогою світла. Отож, до слова, друзі! Редакція порталу «100 слів» Михайло Шапіро, Андрій Костінський, Марина Омельчук, Тетяна Мунтьян Приємного читання! 3
Україна Катерина Одарченко * * * — Бабусю, а що ти на стіл ставиш? — Дідух. Це дух Велеса, дух наших предків. Святвечір. Перша зірка на небі, вишита скатертина, дванадцять страв в глиняних полумисках, аромат узвару і пирогів з печі, по кутках столу — часник, від нечистої сили, а на покуті Дідух. Ми за столом, а бабуся читала молитву. — Живіть ловко, в гурті. У поміч ставайте, рід славте, звичаї шануйте. Кому дітей родити, кому дім глядіти, а кому землю боронити — то вже яка доля випаде. … Зараз в рідній хаті наші воїни. Зі стін на них дивляться бабусині ікони. Сподіваюся, духи моїх предків їх оберігають! 4
Вікторія Сердюк * * * А я назву тебе кохана, мила, Моя лебідко синьо-золота, Гайда у височінь, відкривши крила, Від кру´ка, що біч-о-біч проліта. А я співаю солов’їне слово, Переливаю у дзвінкий струмок, Який у крапельках плекає мову, Зве за собою у палкий танок. А я трембітами тебе вітаю, Що співом колихають схили гір, Незламна, сильна, нероздільна, заклинаю, У неосяжну відданість повір. За тебе кладемо´ і душу, й тіло По шля´ху розпече´ному вогнем, Всі разом ми йдемо за Україну, В ім’я її єднаймось і живем. 5
* * * Коловорот життя до скону від колиски, Як «Ко´лесо часу´», де смуток і дива´, Там вештається дощ, лишає вікнам риски І мужньо воскреса з зимових шат трава. Там босі і малі до мами линуть дітки, І ластівка летить під стріху з року в рік, У квіти на рушник лягають гладдю нитки Білесенькі від сліз, що падають з повік. У вишневому вбранні садочки біля хати, А стебла верболозу в весільних личака´х, Там соловейко звав під зорі нас кохати І вітер ніс до мрій в напружених руках. Лелечого гнізда турботливі обійми І ґрона горобин достиглі восени, Сивіючий мороз, що проситься у прийми, Веселий доньок сміх і велетні-сини. Рух за хрестом до тих, хто кличе у вічність, До родових джерел без права вороття, Непереможний рух, серцева лаконічність — Коловорот людей у вирій небуття. 6
Котенко Роман * * * Мамо, рідна моя Нене! Крізь простір чую я, Твої за мене молитви. Не варта клята та війна Твоїх змокрілих очей! А Батько лиш більше посивів! Тримаю у своїх руках Холодну, злую зброю. Яка плюється смертю у людей! На жаль, не ти тепер Мені вночі співаєш колискову! А крик тривожних сирен. Пробач мені! Пробач! Тепер я дійсно воїн! Не так, як у дитинстві золотім. Мамо, люба моя Леле! Прохаю тебе, щиро помолись! Але тепер вже не за мене. За Мир на рідній Українській стороні! 7
Оксана Шапіро * * * Непомітно пролетіло літо. У душі безжалісна зима… Під сиренами зростають наші діти… І дитинства майже в них нема. За синами вся країна плаче, За дітьми ридає цілий світ. Ми ніколи не забудем, не пробачим Зірваний під корінь первоцвіт… Не забудем ночі — всі в тривогах, Ранки сірі — повні хвилювань. Не пробачим вирви на дорогах, І руїни від бомбардувань .. Стогне й плаче птаха-Україна, Кровоточить ранами, кричить… Та повік не стане на коліна Перед катом, що прийшов убить… Звіром божевільним рве, шматує. Мародерить, нищить і краде… Убива жінок, дітей ґвалтує… Кара ж Божа за гріхи прийде. Ти тримайся, рідна Україно! Світ увесь тебе вже полюбив. Найсильніша ти тепер країна — Птаха легкокрила, диво з див. День настане — ти розправиш крила… Згине кат, калина розцвіте — 8
Заквітуєш ти в господі, мила, Неодмінно такий день прийде! Ти умиєш росами світанки, І завариш із любистком чай… Солов’ї розбудять мирні ранки. Тільки зараз ВІРИ не втрачай! 9
Альона Гумпер Акровірш Сивіє земля під палаючим сонцем, Летить чорний птах до малого віконця. Алея пуста, сірий дим аж до неба. Вже воля, як страх, А може, воно так і треба… «Усім на місця, пошинкуєм їм морди!» — Кричить хтось велично і гордо. Ранених кілька, зате усі вільні! Армія славна, стоїть місто рівно. Їхнім тілам не побачить прощення, Насіння з кишень поплелося корінням… І знову — Горить вражий танк, вже до хати чужої зайти побоїться. «Е-е-е», — та що їм сказати зі слова «світлиця». Роками шукали до неї дороги, Он там лиш знайдуть, у суді перед Богом. Я тільки знаю, ти знаєш, давно знає Бог — Ми переможемо! І з перемог Сива коса стане вмить золотою, Ліками поєна, вражою кров’ю, Алея наповниться шепотом стріх, Воля їм скаже: «А я тут назавжди! Люблю цей поріг!» 10
Марина Жила Гіркі жнива Налившись сонцем, в золотім вбранні вони чекали жнив — святі зернини… Але кругом земля здригалась у війні, і в тому не було у нас ніякої провини. Ті колоски чекали, як настане час — І вони стануть хлібом благодатним. І знову свист ракет, що палить землю враз… Стоїть те поле, пилом встелене гарматним. Потомки кагановича! Бодай вас знищить доля! Діди ще ваші із колисок виривали ті зернини… А ось снаряди, що зірвались там, посеред поля, Ознака варварства, непритаманна для людини. Хай вас осудить Бог і Всесвіт, люті звірі! Бо хліб — то є святиня для людей! Та не підвладні ви Всевишній Божій вірі, Для вас не хліб святий, а мавзолей. 11
Юлія УКРАЇНСЬКА Наумова * * * Ясний вечір. Місяць-молодик Ходить повагом небесним степом. Доглядає він зірок своїх, Вони світять затишно і тепло. Тихо-тихо: спить уся земля, Де-де світло ллється крізь шибки. Там матуся колиха маля, Котика співає пошепки. І завмерло все аж до зорі, І снують над всім живим сновиддя. Тільки ясний Місяць угорі Пливе своїм зоряним угіддям. * * * Далекий бурштиновий небокрай, Незмірна й дивна магія небес. А соняхів! Хоч в пелену збирай Й неси на тихий берег чистих плес. Вдихай кришталь повітря, пий росу, Закутуйся у ковдру променеву, Смакуй, немов ігристе, цю красу, Яка неначе створена для тебе! Так тихо й гарно, наче у раю… Мій краю, я тебе не віддаю! 12
Лідія Собковська Мальви Шепочуть мальви різнобарвні біля глиняної хати історії життєві, що видно їм з усіх-усіх доріг… Про те, як за єдиним сином тужить сива мати, котрий уже не вернеться на ба´тьківський поріг… …Колись тут сміх його дзвінкий лунав біля причілку, і пам’ять береже живі моменти — нестерпно-осяйні. Немає сина. Нема надії. І мати — мов самотня перепілка, бо втратила свою кровиночку у цій гіркій війні. …Вже й мальви одцвіли. Лиш стебла одиноко шурхотять, а жовтень-грудень присипа могилоньку опалим листом. Та після Перемоги всіх полеглих душі додому прилетять й на мальвах спочиватимуть мереживним намистом… 13
Олександра Чирук Україна — це ми! Моя країна — Вільна і соборна, Єдина й незалежна Україна. Це небо синє Й сонце золоте, Це сміх і радість у домівці, І щастя в кожного своє. Проте в один зимовий день Усе змінилося… В країні почалась війна — І вмить життя спинилося… Всі плани, мрії і надії… Але ми віримо у світле майбуття. Не треба нам війни — Це біль і сум, Тривоги і нещастя, І сльози в діток на очах. Це ночі темнії, В підвалах і окопах, Це звук сирени кожний день. І як ніколи — страх в житті, Де кожна дорога тобі хвилина, Де мати молиться за сина. А нам вже не страшно — 14
Ми єдині! І в цьому наша міць. Народе мій! Настане ПЕРЕМОГА!!! І мати сина знову обійме, Побачить тато донечку єдину, Не буде більше жаху, крові, смерті! Згорить у пеклі ворог, І зникнуть біди всі. Ми переможемо усіх, Візьмемось за руки Із заходу на схід. За Україну, її долю, За честь і за волю, За вільність й незламність Борімося ми! Хай прапор наш майорить Над усіма містами! Хай настане МИР в Україні! Прийде ПЕРЕМОГА до нас із вами! 15
Юлія Ремська * * * Ти вбралася в осінь, неначе на свято, Розпатлані віти сплела жовтокосі, Яка ж невиразно красива в цих шатах, Хоч в шрамах уся, та нескорена досі! Твоя вишиванка мов золотом шита, Латаєш туманом руїни та вирви, Стрічками річок вся земля оповита, Та ворог вінок твоєї цноти не зірве! В намисті твоїм барбарис і калина, Крізь вибухи чути ще й пісні пташині, Змішалися сльози і крові краплини, Та як не шматуй, ти навіки єдина! 16
Євгенія Мудрецька * * * Я часто згадую осінні дні п’ятнадцятого. Моє знайомство з Харковом, що був таким чужим. Як вперше у метро зайшла те чудернацьке. Все сниться, як квадратну піцу їм… Я пам’ятаю смак «кулінічовських» тістечок, І досі мрію знов зайти в «Буфет», Як рахувала на Сумській мільйони зірочок. Перед очима, Харків, досі твій портрет… А скільки фото в цьому місті зроблено… Який прекрасний в Харкові Майдан… Усе з таким смаком і стилем створено… За що на тобі така кількість ран? Мені твої музеї в снах ввижаються… Я мрію сісти в цю омріяну дорогу. Й почути рідне: «Двері зачиняються! Наступная зупинка Перемога!» 17
Біла Лілія (Крістіна Нечипоренко) * * * Нова історія. Нове життя. Життя непередбачуване дуже. Чекає неймовірне майбуття. Дивись, як сонце мерехтить в калюжах. Все буде добре, я це точно знаю. Розквітнуть квіти, зацвітуть сади. Поглянь, пташок у небі цілі зграї. Вони покажуть, куди треба тобі йти. Прямуй за ними у нове майбутнє. І вір в найкраще. Завжди вір. Тебе чекає дещо незабутнє. Все буде добре, ти мені повір! 18
Юлія Лобчук Україно, мила, не корися! Наша молодість спотворена війною. Наша молодість — це зламані життя. Та не зможе ворог вбити волю І занурити весь світ у забуття. Україно, мила, не корися! Не впадай у відчай в страшний час! Твоя врода відродиться, наче фенікс, І весна квітуча ще прийде до нас. Україно, мила, не журися! Висохнуть всі сльози, зникне біль. І заграють золотом поля пшениці, І поллється пісня звідусіль. 19
Кохання Михайло Рекрутяк Крок Серед тихої ночі, Серед сотень зірок, Я шукав твої очі, Я шукав новий крок. Десь вдалі там тікають Тихо хмари у край, Десь думки там блукають, Наче я самурай. І як падають зорі, Як пливуть кораблі, Що блукають у морі, Ти все снишся мені. Я б пішов за тобою, Хоч в далекі краї, Щоб не бути з журбою, Щоб не були самі. 20
Євген Сєрков Я повернусь Я повернусь, ми поцілуємось з тобою, Я обійму тебе — і ти розтанеш, наче сніг, До тебе я лечу на всіх парах з любов’ю, Я прокричу, що вижив, що дожив, що зміг! І кожен раз, коли настане лютая негода, Я притискатиму тебе до себе, що є сил, А все тому, що ти для мене нагорода, Ти зірка в небі, сонце, найкрасивіший небосхил! * * * Одне для одного на світі живемо: Ти любиш щось, і я одразу це приймаю, Сміємось, плачемо, в нас всі шляхи одно: Ти любиш ніжності, і я тебе кохаю. В нас кожен день несхожий на вчора, В нас є секрети від очей сторонніх, Коли зітхає ранішня і втомлена зоря, У твоєму погляді я пропадаю знов бездоннім. Ти саме та, з ким хочу розділити все, що маю, Я хочу до кінця життя любити лиш тебе, Всім серцем і душею пристрасно кохаю, І ти так само пристрасно закохана в мене! 21
Олександра Олександрівна Автограф… Я залишу для тебе автограф, У душі я твоїй розпишусь, Бо кохання, то наче фотограф, В твою студію не повернусь. Намалюю тобі я свій підпис, Я до серця твого доторкнусь. Ти в кохання зі мною повіриш, Я в твоєму житті залишусь. Напишу я для тебе: «Love story», А пізніше скажу я: «Goodbye». Ти підписаний: «Просто знайомий», То ж до мене не сильно звикай. Я автограф для тебе залишу, Та знайду я нови´х читачів. Не очікуй від мене щось більше, Бо не я, то лиш ти так хотів… Склянка вина… Ти налий собі склянку вина, Сядь зі мною і тишу послухай. Хоч одну ніч не буду одна, І всі правила зможем порушить. Ти налий собі склянку вина І дивися лише в мої очі. І нехай ще між нами вона, Та розділимо ра´зом ще но´чі. 22
Ти налий собі й просто мовчи, Насолоджуйся мною, як вперше. Ти залиш на підлозі ключі, І нехай трохи стане вже легше. Ти налий собі й просто чекай, Хай в цілунку сплетуться знов душі. Бережи мене й не відпускай, Хоч коханкою бути лиш мушу… Після тебе… Після тебе в душі порожнеча, Після тебе мовчить телефон. Після тебе життя, наче втеча, Після тебе не гріє вже сон… Після тебе в душі порожнеча, Після тебе в ній місця нема. Після тебе холодний вже вечір, Після тебе не треба вина… Після тебе я правду забула, Після тебе пізнала брехню. Після тебе байдужість відчула, Після тебе любов поверну… Після тебе я сніг полюбила, Після тебе у серці зима. Після тебе самотність відкрила, Після тебе я досі одна… 23
Вікторія Сердюк * * * Подивися на мене востаннє, Розмалюй різнобарвним теплом, Знаєм ми, як завзято кохання Пестить душу тендітним крилом. Дозволяю тобі доторкнутись Тільки поглядом стомлених скронь, Від обіймів моїх відштовхнутись, Від шовків найніжніших долонь. Служить месу невтомлений місяць, Фіміамом вкриває дуби, І тополя в самому узліссі Оголила свій стан для журби. Вийшли тіні шукати утіху, Але нам вже не йти в небеса, До натхненного сонця і сміху, Де живе бездоганна краса. Подивися, не зводячи очі, Ми з тобою, мов ті голуби, Мої пісні веселі, дівочі Покохай і в цю ж мить розлюби. 24
Олена Федіна * * * Розкажи мені казку ночі, Доки мліє трава у росі. Про що вітер зорям шепоче, Як рука у твоїй руці? А шепоче він їм про єдине, Про нестримне, як течія… Про небесну нічну перлину І про сповіді солов’я. Вабить темрява та обійми, Не дає отямитись ніч. Я сьогодні уперше вільна, І уперше ми віч-на-віч. Хай затримається світанок, Хай зупиниться звичний світ, Тільки ночі легкий серпанок Прикрашатиме наш політ. Зранку небо відкриє очі, Сонце збудить своїм промінням. Розкажи мені казку ночі І залиш у своїх обіймах. 25
Інна Чірка * * * Ти вірив, що люблю я каву З гарячим пінним молоком. Й на тебе дивлячись ласкаво, Пила ковток я за ковтком… Ще думав, що люблю я зорі, Які яскраво сяють в ніч. І мріяли, що в щасті й горі У єдності без протиріч… Ти сподівався — це кохання, Яке дано нам із небес, Вплітали фрази у мовчання, І час біг зі словами й без… Ти говорив, а я мовчала, Години пролітали вмить. Я, наче квітка, розквітала І цвіт було мій не спинить… Та кава з часом охолола, Поблікли зорі. Інший світ. Усе змінилося довкола. Із квітки облетів весь цвіт… 26
Микола Лахман * * * Коли глечик ночі до окрайчика наповниться холодом Так, що страх на вустах не зуміє молитися, Зажени моє тіло в сірник своїм голосом, Якщо схочеш мною колись та й зігрітися. Дай олівцем у кишені твоїй загубитись Посеред кладовища канцелярського мотлоху, Щоб хоч раз за життя тобі знадобитися, Якщо цей раз буде посеред нотного стану останнім лише подихом. Дозволь на руках твоїх народитись глиняним посудом, Щоб моє кохання до тебе набуло хоч антикварної цінності. Дозволь мені бути дзвіницею чоловічого голоду У соборі твоєї жіночої ніжності. Полюби мене, чоловіка-мисливця, Щоб не стати для іншого жінкою—жертвою. Я хочу бути у музеї твоєї невинності, Я хочу стати єдиним експонатом чесності. Розбери моє ім’я на літери, Склади з них на вершині Говерли слово «повітря». Ти відчуваєш, як мало його залишається інколи, З тими, хто присягається у вірності лише під вершинами. 27
* * * Ти хочеш, щоб я став другом твоїм? І я таки ним проросту! На хрестику твоєму, на ключицях, червоними маками, У скронях пульсуючи венами, ниткою Аріадни, що на Голгофі розп’ятий рукою твоєю, розп’ятий не цвяхом — лавандою. Бо ти хочеш, щоб я став другом твоїм. А я між грудей твоїх ямочкою розстелюсь, Щоб, кораблем курсуючи невпинно по тілу, натрапити на сліди рук ще вчорашніх суперників, Які порт у твоєму серці замінили Дніпровським водосховищем, сховавши в ньому свої іржаві кораблі під уламками спогадів. І якщо навіть Бог скаже лиш бути другом тобі та не більше, А на моїх вустах на це рішення не знайдеться ні крихт на столі, ані скрипкових ключів у кишені, Заховай себе в телефонних дзвінках, Зашифруй в абзацах свій Сонцеликий сміх, Передай це птахам, що без неба над ними — я і ти — всього лиш мішені… 28
Альона Гумпер * * * Було тепло і трохи холодно, ми лежали з тобою під деревом. І трава нам була — підлогою, а гіллячки заплетені — стелею. Ми ловили лимони і яблука, і сували до рота й кишенями. Ти на мене дивився — лагідно, я ловила метеликів — жменями. Ми були молодими й відвертими, хоч із дуру губили зміст бесіди. Ми лежали з тобою під деревом, поза світом і десь серед Всесвіту. 29
Оля Саваринко (О.С.А.) Я хочу тебе Я хочу тебе тримати за руку, Вивчати тебе як точну науку. Вдихати акорди, співати куплети, Читати вірші невідомих поетів. Я хочу тебе бачити знову, Чекати тебе попри все, попри втому. Як сонце сідає, зустріть разом вечір, З тобою робити буденнії речі. Я хочу тебе вдихати наповну, Та сором бере, що все це назовні. Та поки, читаю тебе безупинну, Бо знаю тебе всього на третину. Ким я для тебе можу ще стати: Музою, пристрастю? Дай мені знати. 30
Аліна Гриценя * * * Ти кохала, кохаєш, кохатимеш. Ти не знала, та знаєш, і знатимеш. Кожен дотик затискає повітря, Увібравши насолоди палітру. Чорним кольором, з пекла неначе, Квінтесенцію її побачиш. І вдихнувши на повні груди, Опікатиме торкання повсюди. Охолодиш в цинтриновій гамі, Коли цілуватимеш тіло руками. І бажання подих вологий, Покупає в солодкій розмові. І фіалки, знявши свій одяг, Між собою тихо говорять. Їхній шепіт торкається шиї, Аби з глузду двоє зійшли ви… 31
Алла Охріменко * * * Ти так влетів в моє життя… Хоча я довго готувалась Зустріть когось, любить когось. Проте я так не сподівалась… І ти прийшов так гордовито, сміливо й впевнено й сказав: «Пізнать тебе я хочу щиро». І безліч променів надав. Промінця ції пронизали Мою свідомість, і в блакить Якусь надію надіслали, Що серце стиснулось в ту мить. Козаче, сонечко, я знаю: Це іспит, вИпроб для обох. Чому ж так сталось? Я шукаю Одвіт на це. А може, Бог Рішив за нас все поміняти, Дороги наші поєднать І сил нам дать , та подолати Страхи?.. Й нове незвідане плекать… 32
* * * Обійми і квіти твої — неймовірні! Яскраві червоні, як пристрасть, горять. Уяву формують, як зорі вечірні, І в душу несуть неземну благодать. Я знаю, що квіти ці те означають, Що стрілися ми неспроста, та однак Ми мусим пройти через терни до раю — До нашого раю, де буде все так. Як ми відчуваєм і робим, та творим Своїми думками, натхненням, чуттям, Й формуєм наш світ таким неозорим, Бо ж серце нагадує своїм биттям, Що є наш зв’язок надміцний в небокраї, Й не просто між нами цей щастя потік. Тому й опинились ми у цьому розмаї, Бо ми заслужили кохання навік! * * * Він їхав швидко, бо боявся запізнитись, На перехрестях різко гальмував. Ці перехожі бісили, та й треба ще спинитись Попити каву смачну, що так облюбував. Вона ж неспішно так на гальма натискала, Все згадувала ніч цю вогняну. Й жаліла трохи, що так і не сказала Йому ту фразу милу, потайну. У Фольксвагені він і вона сиділи. Все так набридло, пусто й без прикрас. 33
Вона ж іще в надії йому крила Хотіла так розправить та ураз Страшенний вибух. Темінь. І в безодню Пішли їх душі, мрії та слова. Бо в Київ вранці рівно о восьмій сорок Ракета вража смерть їм принесла. * * * Моя постіль зім’ята і пахне тобою, Й ковток недопитої кави іще на столі. В повітрі вирує твій дух і поволі Кудись відлітає у світлому тлі. І свічка, що бачила наше блаженство, Ще трохи горить і освітлює день, Що в пам’яті нашій залишить таїнство Безмежності мрій, втіх і ласки й пісень. Як вихор приходиш до мене ти в миті, Коли на душі так тривожно стає… Війна ця нещастя несе, проте ми оповиті Чуттям світанковим, що сили дає. В цю пору страшну нам треба любити, Боротися, вірити в силу свою, Врага подолать, потім трохи спочити, Й перемогу відчути у священнім бою. 34
Карина Гуаш Закохана дівчина Закохана дівчина гуляє у парку, в долонях тримає помаду й букет, закоханій дівчині знов 18, у неї є талія а-силует. На ніжках — підбори, на сукні є квітка, закоханій дівчині знов не до сну. вона виглядає, мов радісна звістка, він так закохався лиш в неї одну. Вона — українка, в очах — вишиванка. Вона — українка й пишається цим, козачка завзята, від роду є славна, вона лиш згадає дідів-козаків. Закохана дівчина мріє про диво, живе із надії у завтрашній день. Закохана дівчина вдягне намисто та як заспіває народних пісень. Закоханий хлопець з каблучкою ранком так ніжно обійме й шепоче «моя». Вона обіцяє: «Як буде нам тяжко, посидим тихенько, бо ми є сім’я» . Закохана жінка гуляє у парку, а поруч — онуки і дітвора… Закоханій жінці — знов 18… Як швидко пройшли безтурботні літа… 35
Юлія Лобчук Кохання — це не про взаємність Кохання — це не про взаємність, а про вічність, Коли не мають значення ні відстані, ні час. Кохання — це шалена нескінченність, Це полум’я, що не згасає в нас. Кохання — не відсутність болю й страху, І моря сліз, і божевілля снів… Та скільки би ночей ти не проплакав, А почуття у серці все ж зберіг. Кохання — це постійний рух до себе, Зриває маски та бентежить кров… Кохання — це основа і дилема, Це твоя пісня, яку чує Бог. 36
Юлія Ремська * * * Ніжна, як подих вітру вранці, Мрія в зоряному пилку. Шукають твого поцілунку обранці, Та знаходять оману одну. У чарівному світі ілюзій живе Незбагненний твій образ казковий, Дарує наснагу й натхнення нове, Кохання пробуджує знову. Ти знаєш про це, і для цього ти є: Наповнити світ цей красою. Існування комусь непомітно твоє, Та це не проблема для твого героя. 37
Купальські історії Ти блукаєш світами, видихаєш липке павутиння туману, Наче кару шукаєш ту, що вводить в оману, Літнім ранком опоєну зіллям квітів купальських, Але вогник нескорений в її очАх відьмацьких. Знаєш, не розтопити діамантами рос її серце русальне, Та все більше затягує зашморг кохання фатальне. І свідомість плутає у дурмані тих любощів склінних, Ладен ти дарувати навіки їй душу безцінну. Та сміється у вічі вона, наче сипе перлини, І бажає, щоб квітку знайшов ти у світі єдину: Край веселки, народжену в темнім лісі корчастому, Неторкану й небачену у вогні попелястому. Відшукав її стежками, що звиваються зміями, Ніс ту квітку чарівну наповнений шалими мріями, Та вдихнувши п’янкого нектару отрути квіткової, Враз прозріння прийшло тобі хвилею новою: Не кохання той омут, а зродження чадного мороку, Враз до п’ят пробиває блискавка вироку, Та ті чари липкі розірвати не має можливості, Забуттям заглушити лиш можна жагу одержимості. 38
Анастасія Николенко * * * Остання осінь, і ми не втримаємо слів, Розіб’ємо вже втрачене кохання. Останній погляд — і пролетять Хвилини незабутніх днів, Згадаємо всі наші сподівання. Впаде листок, опалений осінньою жагою, Підхопить вітер, затанцює і згорить. Як наша осінь, спустошена листвою, Промчить в свідомості за мить. 39
Тетяна Шпак Мавка Закохалася Мавка у Хлопця. Та кохання її не земне. Він не бачить її… І не хоче Зустрічати дівча молоде. Він обходить озерце прозоре. Мавка плаче і тужить за ним. А з очей її падають сльози, Застигаючи в краплі перлин. Ті перлини вона позбирала, Нанизала намистом собі. Потім квіти тихенько зірвала, Що розквітли у лісі вночі. Додала до намиста кохання, Доплела квіточки із бузку, Із черемхи взяла вона ніжність. Сіла Хлопця чекати в ліску. Те намисто чудове, чарівне, Що ніяк не відвести очей, Хлопцю голову так закрутило, Він забув і себе, і людей. Не повернеться Хлопець додому — Зачарований Хлопець навік. А намисто, що Мавка зробила, Їх коханню — святий оберіг. 40
Калинове серце Ой калинонько, калино! По весні та й розквітає. Під кущем калини тої Хлопця дівчина чекає. Із солодких вуст дівочих Ллється пісня за селом. Чорноокая красуня Жде коханого свого. Серце мліє і стукоче, А коханого нема. Вже й не плачуть її очі — Зникла безвісти сльоза. Десь поїхав її милий У чужий далекий край. Залишив він свою любу І просив: «Ти почекай!» Відцвіла калина буйно. Літо не одне зійшло. Осінь пошепки шепоче: «Дочекалась! Він прийшов!» І розгледіла дівчина — Десь отам щось майорить. Постать милого з’явилась. Що є сил побігла вмить. А калинонька, калина З тієї давньої пори Носить серденько дівчини, Вірне серденько в собі. 41
Доля Мабуть, кожен хоч раз у житті Чув про вечір Святий і чудовий, Коли долю свою в дзеркалах Ти побачиш, якщо ти готовий. У Святвечір зібрались дівки Ворожити на щастя, на долю. Хто в коморі, хто в хаті сидить. Кожна бачить себе молодою1 . Раптом крик. Із дверей вся в сльозах Вибігає дівчина Оксана. «Я найкраща в селі… Дзеркала Мене з хлопцем кривим повінчали. Та невже я такого зустріну? Та невже я його полюблю?» Горю дівчини краю не видно. Все затьмарилось в ріднім краю. Та не довго вона горювала. Час прийшов і кохання прийшло. Не важливо, що милиці в хлопця, Та життя їхнє довге було. 1 Молода — наречена 42
Ольга Марчук * * * Коли земля для двох людей мала, Бо кожен сам по собі вже планета, Тоді не треба кулі чи багнета, Достатньо нас вбиватимуть слова. Сліпі слова… Ба, навіть їх сліди, Мовчання безголосе, тихий погляд, Колись такий жаданий… Той, хто поряд, Стає чужим — роз’єднані світи! Не накладай на свіжі рани швів, Не зупиняй ту кров, що ще пульсує. Байдужість — та цеглина, що руйнує, Тож радісних не буде більше днів. 43
Альона Кравченко * * * Не муч мене. І сам не мучся. Що не твоє — того й не треба. Без тебе жити я навчуся. Дивись, яке сьогодні небо, Весняний вітер ледь чутно віє Серед зими, поміж ярами. Ну як мені казати смієш, Що не любов була між нами?! Що не горіло й не торкнуло, І не лишилось в душі нічого… Тебе і досі я не забула, Такого рідного й чужого. Та все минеться, загоїть рани, Південний вітер розвіє смуток. І непомітно весна настане. Тебе б забути… 44
* * * Відчиняє двері, знімає куртку, Телефон на зарядку, ввімкнув ТБ. Тихо і спокійно, наче все в порядку, Тільки в цьому домі більш нема тебе. Швидко ставить турку і варить каву, І один допІзна дивиться кіно. Охололо ліжко, порожня шафа, І «Версаче» вивітрились твої давно… Може, так і треба, і він щасливий? Може, так і краще, ніж було удвох? Та збігає кава, надворі злива.. І болить у скронях від важких думок… 45
Війна Ольга Ціпф Українським Героям! Увірвався ворог лютий вранці, І душу стиснуло від болю… Пішли у бій славні обранці На боротьбу за нашу волю! Усюди вибухи, біль, розпач — Тотальне знищення народу. Ревуть сирени, стогін, плач, Щоб не залишилось і сліду. Вщент зруйновані будинки, Численні жертви на узбіччях. Так важко втримати сльозинку… Вандали ж із Середньовіччя. Хоробрі козаки, звитяжці І день, і ніч на полі бою. Боронять край, людей, фортеці, Невпинно ризикуючи собою. Захисників — нашу надію! — Архангел збереже і захистить. Нехай здійсняться усі мрії, 46
Про це ми будем Господа молить! «Ми переможем! Справа честі!» — Відважні серцем присягли. Не маєм права воїнів підвести, Які за рідну землю полягли! Низький уклін Героям України, Які на варті спокою стоять! Ми відбудуємо руїни, В нас буде мир і благодать! Слава Україні! 47
Аліса Селезньова * * * Через провалля дахів будинки дихають Сірим зимовим небом, Скорботними сиренами повітряних тривог, Зграями змерзлих голубів. Під ногами шурхотить свіжий сніг, Виблискуючи в “квітках”, що залишили ракети. Стара церква дивиться на перехожих Сліпими очима вікон. В цьому новому світі видно зірки, Розсипані в небі над мегаполісом. Ранкове питання “як ти?” Дорівнює зізнанню в коханні, А новорічна ялинка схована під землею На платформі метро. В цьому новому житті кожен день Сповнений турботи, сміху та щирої допомоги. В напівзруйнованих районах житлових масивів Кожного дня любов перемагає скорботу. Я усміхаюсь потріскуючим свічкам У вікнах сусідів, Будинкам, де тихо лунає родинна вечеря, Відчуваю життя як ніколи до цього, Неримованими віршами обіймаю вулиці Свого пораненого, але нескореного Залізобетонного міста. 48
Дмитро Майський * * * Над країною темна хмара знову нависає. Сивий дід Дніпро похмурий хвилі підіймає. Відіб’ємось! Нам не вперше, українці браття. І все те, що турбувало, спалим у багатті. Переможем, відбудуєм, зміцнимо країну. І прославимо співучу рідну Україну! Дід Дніпро ще усміхнеться, така вона доля. Бо у нашого народу — сила, мужність, воля! 49