1692 Komentary_4_tom_DEMO

МІЖНАРОДНИЙ

БІБЛІЙНИЙ
КОМЕНТАР

МІЖНАРОДНИЙ

БІБЛІЙНИЙ
КОМЕНТАР

Том 1. Загальні та вступні статті
Том 2. П’ятикнижжя та історичні книги
Том 3. Повчальні та пророчі книги
Том 4. Євангелія та Діяння апостолів
Том 5. Послання апостолів та Одкровення
Том 6. Вибрані пасторальні питання

ПАТРІАРША КАТЕХИТИЧНА КОМІСІЯ УГКЦ
КАТЕХИТИЧНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ УКУ

МІЖНАРОДНИЙ

БІБЛІЙНИЙ
КОМЕНТАР

Католицький та екуменічний коментар
на ХХІ століття

(у шести томах)

Том 4
Євангелія та Діяння апостолів

Відповідальний редактор оригінального видання

Вільям Р. Фармер

Співредактори

Шон Макевені
Армандо Леворатті

Девід Л. Дунган

Відповідальний редактор українського видання

Тарас Шманько

ЛЬВІВ
ВИДАВНИЦТВО «СВІЧАДО»

2019

УДК 27-277
М 58

Титул оригіналу: The International Bible Commentary

Висловлюємо щиру подяку організації
«Kirche in Not» («Церква в потребі») за підтримку цього видання

Консультанти-біблісти
о. д-р Тарас Барщевський

ліц. Галина Теслюк
о. д-р Юрій Щурко
Переклад 4-го тому

Наталія Реуцька
Наталія Семенів

Василь Чумак

ISBN 978-966-938-051-7 © International Catholic Bible Commentary,
ISBN 978-966-938-348-8 University of Dallas, Irving, TX 75062, 1997

© Видавництво «Свічадо»,  
українське видання, 2019

Значення cлова «Євангеліє»

_______

Филип Л. Шулер

Грецьке слово «євангеліє», evangelion все успішніше проголошуючи добру но-
має значення «добра звістка», або «бла- вину греко-римському світові, засвідчую-
говість». Evanglizomai  – це дієслівна чи, що через смерть та воскресення Ісуса
форма, яка означає «проголошувати або Христа Бог діє цілеспрямовано, щоб при-
проповідувати Євангеліє». Термін «Єван- нести спасення кожній людині – однаково
геліє» спершу означав винагороду, яку і юдею, і язичникові.
отримував гонець, що сповіщав новину,
але досить швидко це значення почали Послання апостола Павла  – це найра-
ототожнювати з самим словом «новина». ніші новозавітні письмові документи,
У текстах греко-римського світу, включа- в  яких слово evangelion безпосередньо
ючи LXX, це слово з’являється переважно стосується Божого акту спасення в Христі
у формі множини, й існують докази того, Ісусі. Павло вживає цей термін, вкладаю-
що його вживали у  культових обрядах чи в  нього всеохопний зміст: Євангеліє
принесення подячної жертви за добрі но- постає у всій своїй повноті, не вимагаючи
вини. Це слово також з’являється в  елі- ні прикрашання, ні якогось доповнення.
ністичних текстах, що стосуються культу Євангеліє Христове – єдине, й іншого бути
імператора. Тут обожествлюють особу ім- не може (Гл. 1, 7). Воно створене Богом
ператора і день його народження відзна- і було об’явлене Павлові Богом (а не че-
чають як euangelion, що означає початок рез людського посередника). Авторитет
добрих новин для світу. Настала нова ера Павла як апостола ґрунтується на Єванге-
й розуміння всього світу змінилося. У ті лії, яке він визнає Євангелієм про Бога та
часи таке використання зробило термін «його Сина» Ісуса Христа (Рм. 1, 1-5). Це
«євангеліє» популярним і значущим у гре- Євангеліє, на яке Павло відізвався і згідно
ко-римському контексті, але таким же з  яким він тепер діє, є історією про Ісу-
важливим і рівнозначним воно було в пер- са Христа (Флп. 2, 6-11), що оповідає про
вісних християнських спільнотах, оскіль- його страждання, смерть та воскресення.
ки вживалося в значенні «проголошення Зміст Євангелія має подиву гідну спорід-
доброї новини», як наприклад, в Іс. 52, 7 неність із пророцтвом про стражденного
чи 61, 1 (LXX), де добра новина пов’яза- Слугу Господнього в Іс. 53. Цього Єван-
на з новиною про спасення й звернена до гелія абсолютно достатньо для спасення,
нужденних. Отже, не дивно, що первісні воно вільно дається Божою благодаттю по
християни почали вживати обидві фор- вірі, яка виражається в діях кожного вір-
ми – і форму іменника, й форму дієслова, ного. Апостол Павло був покликаний про-
голошувати Євангеліє про Ісуса Христа

5

Филип Л. Шулер

окремо язичникам (усім народам). Тому Євангеліє також трактують як літератур-
його проголошення Євангелія призначене ний жанр, до якого шанобливо ставлять-
для необрізаних (Гл. 2, 7). Саме ідея про ся в різних християнських спільнотах. Ця
те, що і юдеї, і язичники можуть розділяти література, як правило, передає історію
радість спасення через віру в Ісуса Христа життя Ісуса Христа, що викладена у фор-
і є Доброю Новиною Євангелія. мі наративної біографії (напр., каноніч-
ні Євангелія: див. далі статтю «Жанр(и)
У Церкві термін «євангеліє» набуває Євангелій»), може набувати форми збірки
літературного значення стосовно перших висловів Ісуса (так як у Євангелії від Томи
чотирьох книг новозавітного канону: та Євангелії Істини: див. статтю про кни-
Євангелія від Матея, Марка, Луки та Йо- ги, знайдені у Наґ Гаммаді), або містить
ана. У цих книгах Добра Новина розкри- матеріял, упорядкований за тематичним
вається через історію життя Ісуса Христа, принципом (напр., Євангеліє дитинства
починаючи з історії його народження (та від Томи). Зрозуміло, що динамічний
іншими традиціями, що готують читача концепт Євангелія про Ісуса Христа, яке
до подій тексту, що слідують далі), його проголошував Павло та інші ранні хрис-
служіння, смерти та воскресення. Не- тиянські євангелисти, забезпечив умови,
зважаючи на  те що Марко  – це єдиний при яких термін «євангеліє» став літе-
автор, який називає свій твір про Ісуса ратурним окресленням для тих книг, які
Христа Євангелієм (Мр.  1, 1), цей тер- містять історію чи традиції, пов’язані
мін отримав статус канонічного титулу з історією Ісуса Христа.
для всіх чотирьох новозавітних переказів
про Ісуса разом із кількома іншими нека- БІБЛІОГРАФІЯ
нонічними творами, які представляють Stuhlmacher, Peter, ред. The Gospel and the Gos-
традиції, пов’язані з Ісусом (Євангеліє від
Томи, Євангеліє Істини, Євангеліє від Пе- pels. Grand Rapids: Eerdmans, 1991. Див. осо-
тра). Отже, Євангеліє стосується доброї бливо: Otto Betz, «Jesus’ Gospel of the King-
звістки про спасення через Ісуса Христа, dom», 53-74.
так само як і  послання апостола Павла.
Переклала Наталія Реуцька

6

Синоптична проблема:
як ми отримали Євангелія?

_______

Девід Л. Дунган та Джон С. Клоппенборг

Чому були написані Євангелія? його книга є набагато коротшою. Марко
змальовує Ісуса не стільки як проповідни-
Як відомо, Ісус не  залишив нам жодних ка, що виголошує довгі промови, а як ці-
письмових документів. Чотири Євангелія, лителя, екзорциста й чудотворця. Цікаво,
що їх ми сьогодні маємо, – це твори піз- що Ісуса, якого описує Марко, не розумі-
ніших християнських авторів, які доклали ють навіть його учні, які полишають його
зусиль, щоб зафіксувати на  письмі відо- перед його смертю. Лише після Ісусового
мості про життя і  вчення Ісуса, так щоб воскресення, як і було передбачено, його
вони були зрозумілими й значущими для учні знову приєднаються до нього (однак
окреслених церковних спільнот I ст. Після у  самому тексті Марко не  описує цього
смерти та воскресення Ісуса Христа деякі нового зібрання).
з його послідовників проповідували Єван-
геліє в Єрусалимі та околицях, тоді як інші Євангеліє від Луки  – це перша з  двох
подорожували до віддалених країн. Із пли- частин наративу, що описує життя й слу-
ном часу при різноманітних обставинах жіння нашого Спасителя, з  подальшим
деякі християни записували те, що учні описом історії становлення та поширення
Ісуса оповідали про його слова і вчинки, Церкви поза межами Палестини. Вважа-
і таким чином, слова Ісуса і його діяння ється, що Євангеліє могло бути написане
стали частиною корпусу творів інтер- у відповідь на жахливу руйнацію Єруса-
претованої традиції, відомої під назвою лима в 70 р. по Р. Хр. Цю подію добре зро-
«Євангеліє», або «Добра Новина» (див. зумів автор Євангелія від Луки як таку, що
с. 5, «Значення слова Євангеліє»). була чітко передбачена Ісусом Христом.

Євангеліє від Матея являє собою ком- Євангеліє від Йоана суттєво відрізня-
пактне зібрання повчань і діянь Господа, ється від попередніх трьох (синоптичних)
упорядкованих у  вигляді біографічного Євангелій не лише тим, як були відібрані
нарису. Характерна риса, яка заслуговує та упорядковані в ньому оповідання про
на особливу увагу, – це понад шістдесят епізоди з життя Ісуса, але й тональністю
посилань на  єврейську Біблію, які ма- наративу. Мова Йоанового Ісуса піднесе-
ють на меті довести, що Ісус із Назарета на, навмисно алегорична, насичена сим-
справді виконав чітко визначену кількість волами. Загалом Йоан зосереджується
пророцтв, що стосуються довгоочікувано- у  своєму посланні на  ідентичності Ісу-
го Месії, Сина Давида. са як Сина Божого, посланого з  небес,
а  не  на моральному вченні чи приписах
Марко написав Євангеліє, що в головних щодо життя та місії Церкви.
рисах подібне до Євангелія від Матея, хоч
7

Девід Л. Дунган та Джон С. Клоппенборг

Ці записані свідчення Христа про Бога Таким чином, Церква отримала не один,
викладені у формі чотирьох біографічних а чотири портрети Господа нашого Ісуса
наративів. Незважаючи на те що всі опо- Христа. «Отже, Ісус проявляється у бага-
віді мають подібні риси у найважливіших тьох речах, через призму різних [зовніш-
аспектах, кожен із  цих нарисів є водно- ніх] вражень та відчуттів. У зв’язку з цим
час оригінальним та унікальним. Кожен нам здається можливим зробити припу-
із  цих наративів натхнений живою при- щення, що євангелисти, отримавши різні
сутністю Христа в окремій християнській бачення та при цьому дійшовши до зго-
спільноті вірних; у кожному з них свідомо ди про певні [речі], написали кожен своє
збережено історичну єдність із самим Ісу- Євангеліє» (Коментар на  Євангеліє від
сом. Таким чином, Церква отримала чоти- Йоана 10, 4).
ри наративи Євангелій про Ісуса Христа.
[Див. Церковні канонічні Євангелія: чому Чому чотири Євангелія?
лише чотири? нижче]. Чому не одне?

Ориген, що жив наприкінці II ст., зали- Починаючи з II ст. і до нашого часу роз-
шив вичерпне пояснення щодо написання біжності між Євангеліями ставали об’єк-
цих Євангелій. том критики опонентів. Це створило об-
ставини, при яких зміст цих книг став
Давайте зробимо припущення про те, що джерелом непорозумінь навіть у  самій
певні люди [себто апостоли] через Святого Церкві. Противники християнства ви-
Духа бачать Господа [у Ісусі Христі], у його користовують ці невідповідності як до-
святих словах та його зовнішньому вигля- каз на кшталт того, що Євангелія нібито
ді, в усьому, що він приготував для них, що ґрунтуються на чутках і домислах. Одне
в різній кількості перебувають у різних міс- з місць, що на нього так люблять поклика-
цях, щоб відкрити в потрібний час для їхньо- тися опоненти, це генеалогія Ісуса Христа
го розуміння... Вони благословенні не  тим, в  Євангелії від Матея, яка відрізняється
що бачать абсолютно однакові видіння, [але] від тієї, що описана в Євангелії від Луки.
тим, що кожен із них по-своєму проголошує Першим християнським богословам було
в  дусі про Бога [в Ісусі Христі], про його притаманно гармонізувати Євангелія
слова, його об’явлення перед святими. Отже, у своїх полемічних працях проти нападок
[перший євангелист] проголошує певні речі, критиків ззовні, щоб мінімізувати ці від-
сказані та… виконані Богом [в Ісусі Христі] мінності. Діятессарон Таціяна, що, ймо-
у певний час та в певному місці, але для ін- вірно, ґрунтується на більш ранній грець-
шого євангелиста Господь відкриває інші кій гармонії, яку приготував його вчитель
речі, що стосуються пророцтв та їхнього Юстин Мученик в часи служіння в Римі
здійснення. Але ось з’являється третій чоло- (сер. II  ст.), є найвідомішим прикладом
вік, [який] прагне навчити нас інших речей, гармонії в ранній християнській Церкві.
порівняно з тими, про які щойно було сказа- Але в період пізнього Середньовіччя і на-
но у зв’язку з двома попередніми авторами. віть у  недалекому минулому складання
Припустімо, що існує четвертий автор, який гармоній було досить поширене; гармо-
описує щось аналогічне, порівняно з попере- нії також можна знайти в  місіонерській
дніми трьома, [про яких ми щойно згадали]. літературі раннього англосаксонського
Зробімо припущення про те, що всі четверо християнства, перського християнства
дійшли до згоди стосовно певних основопо- періоду Середньовіччя та сучасного ки-
ложних речей, які їм відкрилися через Духа, тайського християнства.
і давайте погодимося з тим, що вони можуть
мати певні неузгодженості, які стосуються
другорядних речей (Коментар на Євангеліє
від Йоана 10, 3).

8

Синоптична проблема:як ми отримали Євангелія?

Тлумачення, які дають Отці Церкви ІІ помітив, наскільки різними в Євангеліях
та III  ст. щодо того, чому Бог допустив є описи центрального «образу» чи пор-
написання та канонізацію чотирьох ав- трета Христа. Матей, як він каже, узявся
торитетних Євангелій, досить повчальні. за те, щоб «відтворити хід подій що опи-
Найдавніше тлумачення належить Іринею сують воплочення нашого Господа згідно
Ліонському (прибл. 130 – прибл. 200). з  царською генеалогією» (De consensus
evangelistarum 1. 2. 4). Марко виконував
Неможливо, щоб кількість Євангелій стано- функції царедворця в тому сенсі, що він
вила більше чи менше число, ніж ми маємо. «досить сильно наслідує [Матея], він може
Адже ми маємо чотири сторони світу, в яких вважатися його помічником-референтом,
живемо, та чотири основних напрямки віт- адже у своєму наративі… він має досить
рів, тоді як Церква розкидана по всьому сві- велику кількість фрагментів, які збіжні
ту… тому природно, що вона стоїть на чо- з Матеєм» (ibid.). «Лука, з іншого боку, як
тирьох стовпах, дихаючи свіжим подихом ми бачимо, зосереджений на дослідженні
безсмертя на  чотири сторони, оживляючи характеру Господа та його священицько-
людей (Adv. haer. 3. 9). го походження» (ibid.). Існує трактування
Євангелія від Марка про те, що він поєд-
Пояснюючи цю тезу сучасному чита- нав роль Ісуса-царя з Матея із його роллю
чеві, ми можемо стверджувати, що саме священика в Луки (також див. св. Авгус-
тому, що Божий народ має розбудовува- тин, De consensus evangelistarum 4. 10. 11). 
тися в  багатьох різних культурних кон- Зображення Ісуса в Матея, Марка та Луки
текстах на  землі, ще на  самому початку в цілому мають більше спільних рис між
Бог дав Церкві чотири портрети нашого собою, ніж з  описом Ісуса в  Євангелії
Спасителя, які мають культурні відмін- від Йоана. Причиною цього, як пояснює
ності. Євангеліє від Матея – це глибоко св.  Августин, стало їхнє прагнення зма-
єврейський текст, тоді як Євангеліє від лювати Христа у плоті, що є явищем тим-
Луки сповнене літературними виразами, часовим. Йоан же прагнув наголосити, що
що ними захоплювалися грецькі читачі. справжня божественність нашого Господа
Марко зосередився на  чудодійній силі проявляється в тому, що він рівний Отцю,
зцілення Ісуса, на його здатності прощати а  отже, євангелист Йоан спрямував свої
й навчати, на його сміливості перед лицем зусилля насамперед на те, щоб пояснити
смерти, щоб бути взірцем для тих, хто Божу природу Христа у своєму Євангелії.
хотів навчитися від нього. Євангеліє від
Йоана, яке могло бути написане в Олек- Саме тому він піднімається на  вищі висо-
сандрії, Ефесі чи Антіохії, адресоване ти, залишаючи далеко позаду інших трьох
юдейсько-християнській спільноті, яка євангелистів, проходячи крізь хмари, яки-
перебувала в глибокому конфлікті з інши- ми огорнута вся земля, досягнувши чистих
ми юдеями через питання ідентичности та небес, звідки гострозорими й пильними ду-
значущости Ісуса з Назарета. ховними очима він здатний охопити погля-
дом Бога, що є Словом, яке було споконвіку
Під таким кутом зору Євангелія вчать з  Богом, і  ним постало все (De consensus
гармонії між багатьма культурами, наяв- evangelistarum 1. 4. 7).
ної на  самому початку Нового Завіту як
світло маяка, щоб вести за собою христи- На думку св.  Августина, порядок на-
ян усіх поколінь. писання чотирьох Євангелій відображе-
ний у послідовності Євангелій у каноні:
Отець Церкви Августин запропонував «Вони написали (свої Євангелія) в тако-
інше пояснення причини, чому Бог бажав,
щоб Церква мала чотири Євангелія. Він 9

Девід Л. Дунган та Джон С. Клоппенборг

му порядку: спершу Матей, далі Марко, Августина De consensus evangelistarum
на третьому місці Лука, і нарешті Йоан» (близько 405 р.), в  якій автор намагався
(ibid. 1. 1. 3). Очевидно св. Августин ро- скрупульозно відтворити повну хроно-
бить припущення, що кожен із євангели- логію життя та служіння Христа. Підхід
стів був знайомий і використовував працю Августина став прецедентом у західному
свого безпосереднього попередника: Мар- ортодоксальному християнстві, що є зраз-
ко знав Матея, Лука знав Марка і  Йоан ком для наслідування й у наш час як серед
знав Луку (ibid. 1. 2. 4). римо-католиків, так і серед протестантів.

До цих роздумів ми маємо додати одну Протилежний підхід – це той, при якому
важливу тезу, яку часто проголошують як одне Євангеліє беруть за основу, не беру-
ранні, так і сучасні богослови. У чотирьох чи до уваги всі інші в тих моментах, що
відмінних між собою Євангеліях ми отри- містять відмінності. Незважаючи на те що
муємо набагато достовірніше історичне цей підхід досить рідко має підтримку, на-
й богословське підґрунтя для нашої віри, віть сьогодні існують й такі дослідники,
ніж якби ми мали лише одне Євангеліє. що на  практиці беруть за основу лише
Чотири Євангелія, що мають як відмін- одне Євангеліє від Йоана чи від Марка,
ності, так і  спільні риси, дають можли- полишаючи увагою інші.
вість кожному християнинові зрозуміти,
як відповісти на поклик Христа особисто. Існує ефективніший шлях. Після Рефор-
Кожен євангелист своєрідно відтворив мації християни (як римо-католики, так
відому традицію, щоб найповніше пере- і  протестанти) переконалися в  тому, що
дати її окресленій авдиторії. Відмінності, знання про історичні обставини, при яких
які ми спостерігаємо, порівнюючи всі були написані Євангелія, час їхнього на-
чотири тексти, аж ніяк не применшують писання та авторство буде тим чинником,
«істинність» Євангелія. Навпаки, усе це який сприятиме правильному тлумаченню
дає змогу адаптувати послання Ісуса до Євангелій. Особливо важливо знати пер-
різноманітних історичних та культурних вісний порядок їх виникнення. Адже маю-
обставин, так само як ми продовжуємо чи правильне розуміння того, яким чином
його адаптувати у сьогоденні. кожен євангелист використовував тради-
цію чи, навпаки, відходив від традиції, яку
Спільні риси зрозумілі, а як ми містять Євангелія, написані попередника-
маємо ставитись до відмінностей? ми (попередником), ми б отримали цінне
бачення того, як сам автор розумів єван-
З давніх-давен існує тверде переконання, гельську традицію. Це могло б неоціненно
що всі Євангелія проголошують єдину сприяти нашому розумінню розвитку цієї
святу істину про Ісуса Христа, тому най- євангельської традиції. Якщо християни
частіше християни намагалися погодити дізнáються щось про дійсний життєвий
між собою багато відмінностей, що тра- шлях і обставини, в яких жив кожен єван-
пляються в  них. Багато ранніх христи- гелист, вони зможуть усвідомити, як ран-
янських авторів (за винятком Оригена та ня християнська Церква зростала та роз-
його учня Євсевія) прагнули мінімізувати вивалась, які перешкоди поставали перед
відмінності між чотирма Євангеліями, нею, як вона їх долала і як вона вплинула
гармонізуючи деталі, що різняться між со- на багато різних культур та знайшла шля-
бою. Два найвідоміших приклади, які де- хи, щоб стати частиною кожної культури,
монструють цей підхід, – це Діятессарон не  втративши основу та  сутність спаси-
Таціяна Сирійського (кін. II ст.) та праця тельного Божого слова.

10

Синоптична проблема:як ми отримали Євангелія?

Які основні погляди сучасних учених психологічний, технічний), а  отже, він
щодо виникнення Євангелій? не  може бути предметом спрощеного,
однобокого пояснення. З іншого боку, це
Щоб дослідити процес створення та ав- передбачає, що, як і у всіх історичних по-
торство Євангелій, ми мусимо поставити шуках, дослідження Євангелій обмеже-
фундаментальні історичні запитання, ви- не самим характером доказової бази. Ми
ходячи з  твердого переконання, що чим прагнемо володіти точною інформацією
більше ми дізнаємось про конкретні об- про ідентичність авторів біблійних книг,
ставини їх написання, тим з більшою від- про їхню діяльність та обставини їхньої
повідальністю зможемо зрозуміти і  роз- літературної праці, однак за браком дже-
тлумачити Євангелія. Правильно й те, що рельних даних це практично неможливо
геніяльність та красномовство Євангелій зробити.
очевидні і в наш час, незалежно від того,
наскільки точно ми спроможні визначити Відповідно до основних тенденцій бі-
авторство чи цілі, які ставив перед собою блійної науки XX ст. Папська біблійна ко-
автор, подібно як витвори мистецтва, літе- місія, прагнучи розробити певну модель
ратури чи музики мають свою цінність, на- розуміння традиції Ісуса, запропонува-
віть якщо особистість автора залишається ла схему, що складається з  трьох стадій
невідомою. Та попри те, богословська (Instructio de historica Evangeliorum veri-
оцінка природи християнства як історич- tate, 1964). Це евристична модель, вона
ної віри, що ґрунтується на основополож- не може бути використана як шаблон, але
ному переконанні, що Бог діяв і продовжує все одно вона є корисною. Комісія доку-
діяти в історії людства за допомогою люд- менті підкреслює, що всі тексти Євангелій
ського фактора, який виявляє себе в пев- потрібно розглядати в  контексті мовних
них історичних умовах, особливо підкрес- традицій та очікувань цільової аудит­ орії –
лює важливість визначення правильної тих перших слухачів, яким були адресо-
локалізації фундаментальних документів вані Євангелія. Отже, на першому рівні,
християнства в їхній історичній перспек- де йдеться про Ісуса та його безпосеред-
тиві. Іван Павло II стверджував: «Церква ніх учнів у  стародавній Палестині, що
Христова дуже серйозно сприймає реаль- перебувала під римським правлінням,
ність воплочення, і саме тому вона надає Ісус застосував «моделі суджень і тлума-
такого важливого значення «історич- чень на прикладах, що були поширеними
но-критичному» вивченню Біблії. Далекі в ті часи» (15, VII). Зі свого боку учні Ісу-
від засудження, як би цього не бажали ті, са після його воскресення використовува-
що підтримують «містичне» тлумачення, ли вислови та притчі, якими говорив Ісус,
мої Попередники щиро підтримували це відповідно до їхніх нагальних потреб про-
вивчення» (Папа Іван Павло II, «Послання повідування та інших пастирських прак-
про тлумачення Біблії у Церкві»). тик, адаптуючи ці вислови до менталітету
цільової аудиторії, що проживала у різних
Виразне визнання історичного харак- країнах Середземноморського регіону.
теру Євангелій має важливі наслідки для На третьому рівні виступають євангели-
питань, що стосуються їхнього написання сти, і  вони продовжують добирати свід-
та авторства. Адже це дає нам можливість чення традиції Ісуса, упорядковувати їх
зробити припущення про те, що, з одно- та адаптувати відповідно до тих обставин,
го боку, процес написання та поширення в яких існували Церкви, що до них зверта-
Євангелій складний і має багато вимірів лися євангелисти.
(історичний, соціяльний, культурний,
11

Девід Л. Дунган та Джон С. Клоппенборг

Цей органічний підхід до розвитку но відмінних способів розуміння літера-
Ісусової традиції, підкреслює Комісія, турних взаємозв’язків між Євангеліями,
не суперечить найвищій істині чи цінно- а особливо напрямку залежности одного
сті; навпаки, оскільки Євангелія (і Святе Євангелія від іншого. Та все одно відпо-
Письмо в  цілому)  – це вираження віри віді на питання, пов’язані із синоптичною
в різних християнських Церквах і сприй- проблемою ми отримуємо, почавши з ана-
няття Євангелій як Святого Письма – це лізу таких тез:
справа однозгідности церковних спільнот;
різноманітні церковні «релектури» Ісусо- Синоптичні Євангелія демонструють
вої традиції є інтегральними частинами особливу конфігурацію узгоджених та не-
Євангелій як Святого Письма. узгоджених положень у висловлюваннях
і притчах, яких вони стосуються.
Для того щоб надати конкретики ево-
люції та історії «перечитувань» традиції (а) Існує значна кількість деталей, що
Ісуса, яку Комісія обговорює в  цілому, є узгодженими в трьох Євангеліях; вони
важливо визначити взаємозв’язок між стосуються як змісту перикоп, так і послі-
Євангеліями. довности, в якій вони укладені.

Чіткий консенсус у  поглядах дослід- (б) Коли два Євангелія з чотирьох одно-
ників синоптичних Євангелій, що репре- згідні, простежується певний алгоритм:
зентують усі напрямки, полягає в  тому, існує велика кількість прикладів, коли
що між синоптичними Євангеліями Матей і Марко однозгідні у використан-
(а саме – Євангеліями від Матея, Марка ні лексичних засобів та/чи у композиції
й Луки) існує літературний зв’язок. Цей перикоп, тоді як Лука має дещо інший
висновок ґрунтується на основі виразної виклад; а  в  інших випадках Марко та
однозгідности трьох синоптичних Єван- Лука погоджені (у використанні лексич-
гелій як у  лексиці різних перикоп, так них засобів та/чи послідовності викла-
і в послідовності їхнього укладення. На- ду подій) на противагу Матею. Однак є
приклад, усі три Євангелія мають одна- значно менше прикладів у Матея й Луки,
кову послідовність опису оздоровлення які погоджені у  використанні подібних
розслабленого (Мт.  9, 1-8; Мр.  2, 1-12; лексичних засобів на противагу Маркові,
Лк.  5, 17-26), покликання Леві/Матея і жодного безсумнівного прикладу в Ма-
(Мт. 9, 9-13; Мр. 2, 13-16; Лк. 5, 27-32) тея, чи Луки, який би містив перикопу,
і  в питанні про піст (Мт.  9, 1-8; Мр.  2, що також наявна у  Марка в  тій самій
18-22; Лк. 5, 33-39), навіть якщо очевид- позиції, яка не узгоджується з позицією 
ного зв’язку між ними немає. Водночас у Марка.
часто простежується майже дослівна од-
нозгідність у відтворенні певних вислов- Протягом XIX  ст. відбувалися широкі
лювань (напр., Мт.  3, 7-10 //Лк.  3, 7-9;  дискусії щодо трьох різних теорій. Пер-
Мт.  12, 41-42 // Лк.  11, 31-32), і  цю од- ша теорія підтримувала думку про те,
нозгідність неможливо пояснити лише що Євангелія були продуктом складного
покликанням на усну традицію. процесу усної традиції, що її характери-
зувало своєрідне «перехресне запилен-
Основні положення, які потребують ня», у результаті якого впродовж перших
пояснення десятиліть сформувалися чотири Єванге-
лія. Однак ця теорія первісної усної тра-
На цьому етапі консенсус не  є всеохоп- диції досить швидко поступилась місцем
ним, тому що існує кілька фундаменталь- іншим теоріям, які вказували на літера-
турний взаємозв’язок між синоптичними

12

Синоптична проблема:як ми отримали Євангелія?

Євангеліями. Згідно з  другою теорією, Гіпотеза двох Євангелій
першим було написане Євангеліє від Ма-
тея. Прихильники цієї теорії також ствер- Назва гіпотези двох Євангелій ґрунту-
джували, що текст Луки був у  певному ється на  твердженні про те, що Єванге-
сенсі ревізією, яка мала на меті адаптува- ліє від Марка базоване на двох Євангелі-
ти єврейське Євангеліє Матея для вжит- ях, написаних раніше, – від Матея та від
ку в Павлових Церквах, заснованих для Луки. Насамперед ця гіпотеза стверджує,
навернення поган. Євангеліє від Марка що найбільш юдейське Євангеліє, а саме
написав Марко, співробітник Петра, воно Євангеліє від Матея, було написане рані-
слугувало своєрідним містком між Мате- ше за всі інші і закарбувало у письмовій
єм (Євангелієм для обрізаних) та Лукою формі Добру Новину, яку проповідували
(Євангелієм для необрізаних). Цю тео- єрусалимські апостоли. Одним із завдань
рію запропонував був Й. Дж. Ґризбах, її Матея було продемонструвати сповнення
підтримала впливова школа Тюбінґена. Закону та Пророків у діяльності Ісуса.
Незважаючи на  те що зазначена теорія
поступилась місцем на користь іншої гі- Прихильники цієї гіпотези вважають,
потези, і досі існує певне коло її прихиль- що після Євангелія від Матея було напи-
ників. Ця теорія відома нині як гіпотеза сане Євангеліє від Луки, тому що Матея
двох Євангелій. було досить важко зрозуміти на широкій
міжнародній місійній арені, де з’являли-
Прихильники третьої теорії вважають, ся Церкви апостола Павла. Видається, що
що саме Євангеліє від Марка було напи- Лука, якого можна вважати співробітни-
сане першим і з’явилося наприкінці 60-х ком апостола Павла, взявся створити пе-
років І ст. Матей та Лука незалежно один реробку версії Євангелія від Матея, при-
від одного здійснили ревізію Євангелія, стосовуючи її для вжитку в  поганських
написаного Марком, значно доповнив- середовищах, і  до цієї оновленої версії
ши текст висловлюваннями Ісуса, взяти- ввійшла значна частина нового матеріялу
ми із втраченого джерела, яке називають (пор. Лк. 1, 1-4).
джерело «Q» (від німецького слова Quelle
«джерело»). Зазначена теорія зараз відома Марко, автор третього Євангелія, праг-
під назвою гіпотеза двох джерел, чи гіпо- нув прискорити поширення Євангелія
теза двох документів, і сьогодні її підтри- Ісуса Христа відповідно до основних по-
мує більшість дослідників НЗ. ложень, узгоджених на  Єрусалимському
соборі (Гл.  2) між Павлом та «стовпами
Нижче ми викладемо гіпотезу двох Церкви». Історичне підтвердження цих
джерел. Мусимо зазначити, що всі спосо- «соборних» поглядів простежується в тих
би пояснення процесу створення Єванге- обставинах, в яких опинилася Церква піс-
лій є гіпотезами, а саме – евристичними ля смерти Петра й Павла. Упродовж свого
моделями, за допомогою яких ми може- життя вони виконували окремі місії: Петро
мо уявити процес їх написання. Жодна серед обрізаних, а Павло – серед необріза-
з наявних сьогодні гіпотез не має стату- них (Гл. 2). Після їхньої смерти існувала
су безсумнівної, і  прихильники кожної загроза, що цей поділ буде поглиблюва-
гіпотези визнають, що кожна з  них має тися. Виступаючи проти такої тенденції,
як сильні, так і  слабкі сторони. Розгля- Марко закликає до об’єднання двох гілок
немо основні причини, які дозволяють християнства  – юдейської та поганської.
вважати, що гіпотеза двох Євангелій є Марко виконав цю місію, дібравши спіль-
імовірною. ний матеріял, що містили Євангелія від
Матея та Луки, дещо доповнивши його.

13

Девід Л. Дунган та Джон С. Клоппенборг

І нарешті, Євангеліє від Йоана є найпіз- тя, що Євангелія від Матея цитувалося
нішим твором із усіх Євангелій, тому ба- частіше, ніж інші Євангелія; на другому
гато в чому, хоч і не в усьому, вважається місці за кількістю наведених цитат стоїть
незалежним від трьох інших. Євангеліє від Луки, Йоан – на третьому,
а  Євангеліє від Марка, оскільки це най-
Які існують аргументи коротший текст, майже не цитують. Цей
на підтримку цієї гіпотези? алгоритм цитування спонукає думати,
що Євангеліє від Матея з  самого почат-
Насамперед уважне вивчення Євангелій ку вважали основоположним Євангелієм
висвітлює той факт, що існує дуже тісний Церкви.
взаємозв’язок між змістом та послідов-
ністю оповідей у Матея, Марка й Луки, По-третє, якщо ми дослідимо грець-
тоді як досить незначний взаємозв’язок кий текст Євангелій, то відкриємо велику
простежується між цими трьома Єванге- кількість ознак, які свідчать про широке
ліями та Євангелієм від Йоана. Ця вра- використання цитат із  раніших Єванге-
жаюча подібність більшості Євангелій лій авторами, що жили пізніше: улюбле-
не повинна нас дивувати, оскільки вона ні фрази Матея повторно з’являються
означає, що євангелисти, відповідальні у Луки та Марка, але не навпаки. Те саме
кожен за своє Євангеліє, намагалися ко- стосується Луки: улюблені слова і фрази
ординувати свої зусилля з текстами по- Луки з’являються в Євангелії від Марка,
передників (попередника). Картину такої але не  в Матея. Звідси твердження про
координації праці апостолів, яку ми спо- те, що Євангеліє від Луки було другим.
стерігаємо, описує Павло у  Гл.  2, 1-10. Нарешті, лексичні засоби та граматичні
Однозгідність щодо послідовности пери- конструкції, притаманні стилю Марка,
коп у  синоптичних Євангеліях поясню- не  трапляються ні в  Матея, ні в  Луки,
ється тим, що другий автор, як правило, що підтверджує припущення про те, що
дотримується послідовности перикоп, ця праця була написана останньою з них.
яку вживає перший автор, а третій – до- Євангеліє від Йоана містить лише кілька
тримується послідовности, спільної для оповідань, які ми також знаходимо в  ін-
джерел, які він використовує, а саме: там, ших трьох Євангеліях, а мовні засоби та
де його попередники погоджуються один стилістика Йоана унікальні.
з  одним, там, де два попередні автори
розходяться, – третій автор дотримуєть- По-четверте, свідчення Отців Церкви
ся послідовности першого або другого підтримують гіпотезу, що Євангелія від
автора. Матея та Луки були написані першими.
Наприклад, Євсевій Кесарійський (Hist.
По-друге, беручи до уваги той факт, що eccl. 6, 14. 5–7) стверджував, що Кли-
вчення Ісуса мало юдейське походжен- мент Олександрійський у  своєму творі
ня, цілком справедливо й  природно, що Hipotyposeis передав традицію щодо по-
найбільш єврейське Євангеліє було ос- слідовности Євангелій, якої дотримува-
новоположним у розвитку християнської лися його попередники, а саме: «Ті були
віри, пов’язавши в одне ціле Закон і Про- написані спершу, котрі містять родоводи».
років із Божим Об’явленням в Ісусі Хри- Отже, Матей і Лука з родоводами мали б
сті. Бельгійський богослов Едуард Массо бути написані раніше, ніж Євангелія без
у своєму комплексному дослідженні циту- родоводів. Можна припустити, що мова
вання Євангелій у християнських писан- йде не  лише про скорочені форми цих
нях перших двох століть зробив відкрит- ранніх Євангелій, таких як Маркіонова

14

Синоптична проблема:як ми отримали Євангелія?

версія Луки, але й про канонічні Єванге- біблійні автори покликалися на  раніші
лія від Марка та Йоана. тексти й  твердження. Вдумливий читач
неодмінно помітить, що Святе Письмо –
Насамкінець існує виразна кореляція це справжній діялог. Гіпотеза двох Єван-
однозгідности порядку та мови тексту гелій привертає увагу до цього факту.
між трьома Євангеліями, яка вказує не те, Варто, з одного боку, уважно читати Ста-
що Марко користувався творами Матея рий Завіт та Євангеліє від Матея – з іншо-
й Луки як джерелами. го. Матей наводить цитати з книг Старого
Завіту понад шістдесят разів, іноді вони
Яка найбільша проблема звучать із вуст самого Ісуса. Це Євангеліє
гіпотези двох Євангелій? є наче своєрідним мостом між Законом
і Пророками та Доброю Новиною Госпо-
Неузгодженість послідовности викладу да нашого Ісуса Христа. Жоден інший
між Матеєм та Лукою  – найсерйозніша підхід до тлумачення Євангелій не  вра-
проблема гіпотези двох Євангелій. У кни- ховує цього важливого факту так чітко
зі Beyond the «Q» Impasse: Luke’s Use of і однозначно.
Matthew, виданій 1996  р., Алан МакНі-
коль розглядає це питання. Автор ставить Нарешті, два великі Євангелія від Матея
за мету не  лише усунути цю серйозну та Луки містять найпромовистіші фраг-
проблему даної гіпотези, але й показати менти, в яких ідеться про те, що Господь
головну причину, що обґрунтовує впрова- надає перевагу вбогим і  переймається
дження гіпотетичного джерела «Q». справедливістю та нашим благополуч-
чям. Згідно з гіпотезою двох документів,
Які переваги цієї теорії для найпромовистіші з  цих висловлювань
проповідування та пастирської праці? (напр., Мт. 25, 31-46; Лк. 4, 16-19) відсутні
в Євангелії Марка та у джерелі «Q».
Передусім, на противагу іншим спекуля-
тивним схемам, цей підхід до пояснення Теорія двох джерел
текстів Євангелій використовує лише ка-
нонічні тексти Святого Письма і  робить Як розв’язок синоптичної проблеми най-
спробу зрозуміти їх без допомоги інших частіше пропонують гіпотезу двох до-
гіпотетичних джерел. Зазначена теза дуже кументів, яку часом називають теорією
важлива, оскільки це означає, що як нау- двох джерел. Ця гіпотеза припускає, що
ковці-біблісти, так і душпастирі виходять Євангеліє від Марка є найпершим із усіх
з одного пункту. Ситуація не стане зрозу- трьох синоптичних Євангелій і  що Ма-
мілою, якщо науковці, не надавши своїм тей та Лука незалежно один від одного
читачам переконливих доказів, вибуду- використовували Євангеліє від Марка як
ють для тлумачення Євангелій вихідний основу для своїх Євангелій. Але оскіль-
пункт, ґрунтуючись на  занадто складній ки тексти Матея й Луки містять матеріял,
для розуміння теорії, яка лише збиватиме який не з’являється в Євангелії від Мар-
з  пантелику навіть найосвіченіших лю- ка (наприклад, більша частина Нагірної
дей, що, однак, не є фахівцями в цій га- проповіді та «картання» фарисеїв), то
лузі, тому що таке пояснення передбачає потрібно прийняти існування ще одного
використання текстів, з  якими обізнані джерела, з  якого Матей та Лука, імовір-
лише вчені. но, отримали цей матеріял. Це джерело за
браком кращої назви отримало назву «Q»
По-друге, читаючи всю Біблію, щоб (від німецького слова Quelle «джерело»).
свідчити про Слово Боже, потрібно само-
стійно шукати вказівки чи знаки, в яких 15

Девід Л. Дунган та Джон С. Клоппенборг

Які існують причини для того, ка 16:8, пояснюється припущенням, що
щоб підтримувати цей підхід? обидва користувались твором Марка як
основною схемою для свого наративу, але
Гіпотеза двох джерел розглядає і пояснює обидва мали бажання долучити оповіді
основну інформацію так. про народження Ісуса та його об’явлен-
ня. Проте оскільки твір Марка не містив
По-перше, спираючись на потрійну тра- таких оповідей, Матей і Лука звернулися
дицію (наприклад, матеріял у Євангеліях до інших (усних та писемних) джерел,
від Матея та Луки, що є спільним із Єван- очевидно, тих, що були поширені в їхніх
гелієм від Марка), ця гіпотеза стверджує, спільнотах.
що Матей і Лука використали твір Марка
як основне першоджерело і що в цілому По-друге, стосовно «подвійної тради-
вони взяли за основу Маркову послідов- ції» теорія двох джерел стверджує, що
ність викладу матеріялу та підбір лексич- майже повна відсутність узгодження
них засобів. Саме тому вони часто узгод- в  послідовності викладу матеріялу є ре-
жуються з Марком. зультатом того, що Матей і Лука незалеж-
но один від одного поєднали твір Марка
Оскільки Матей та Лука незалежно один з джерелом «Q»; і оскільки Матей не був
від одного використали твір Марка, не бу- знайомий із твором Луки, він не міг підда-
дучи знайомими з працями один одного, ватися впливові цього твору, що являв со-
існує дуже мала ймовірність того, що один бою комбінацію праці Марка та «Q» (і на-
із них (скажімо, Матей) змінив послідов- впаки). Таким чином, наприклад, Матей
ність перикоп і лексичних одиниць, які ми переказує Нагірну проповідь (запозичив-
бачимо в Марка. Коли ж обидва – і Матей, ши її здебільшого з джерела «Q») в місці
і Лука – змінюють послідовність викладу паралельному до Мр. 1, 21 (чи, можливо,
та використання лексичних засобів, вони, 1, 39, залежно від того, як ці два Євангелія
як правило, не узгоджуються один із од- узгоджені), тоді як Лука передає коротшу
ним. Ця теза також цілком стосується по- версію проповіді на  рівнині в  місці, па-
слідовности перикоп, але при цьому існує ралельному до Мр.  3, 20. Лука описує
достатня кількість фрагментів, узгодже- Ісусові докори фарисеям, і  цей епізод
них у  використанні спільних лексичних відповідає Мр. 10, 1; картання фарисеїв,
засобів у  Матея й  Луки, на  відміну від описані в Матея, з’являються в контексті,
Марка («другордяні узгодження»). Багато що відповідає Мр. 12, 37-40. Навіть якщо
з цих узгоджень (спільних рис) виникли, між текстами Матея й Луки є досить часті
можливо, в результаті збігу намірів Матея збіги, використано дуже подібний спосіб
й  Луки покращити стилістику Маркової викладу, близький до подвійної традиції
праці; іноді це відбувалося однаковими («Q») матеріялу (оскільки вони обидва
методами. Процес гармонізації текстів використовували писемний документ),
Матея й  Луки при копіюванні (перепи- вони практично ніколи не  узгоджують-
суванні) манускриптів може налічувати ся з Марковим викладом матеріялу, що є
й інші незначні узгодження. Однак існує саме тим, чого нам слід очікувати у разі,
кілька прикладів таких узгоджень, які якби Матей та Лука працювали окремо.
не  піддаються простому поясненню. Ці З іншого боку, оскільки матеріял джере-
приклади демонструють досить серйоз- ла «Q» мав свій установлений порядок,
ний виклик для теорії двох джерел. як ми це бачимо на прикладі історії про
оздоровлення слуги сотника, що сталося
Відсутність узгоджень між Матеєм
і Лукою в матеріялі до Марка, що з’явля-
ється у співвідношенні 1:1, і після Мар-

16

Синоптична проблема:як ми отримали Євангелія?

після Ісусової вступної проповіді, Матей Лука запозичували одного разу вислів
та Лука (на яких справив вплив порядок із тексту Марка, іншого – з джерела «Q».
матеріялу джерела «Q») розмістили зазна- Однак прихильники гіпотези двох Єван-
чені фрагменти в  тому самому порядку, гелій пояснюють ці факти по-різному: ду-
навіть якщо порядок розташування тексту блети спочатку могли з’явитися в Матея;
Нагірної проповіді та оздоровлення слуги Лука у своєму Євангелії скоротив їх, тоді
порівняно з Марком відрізняється. Незва- як Марко пішов далі і продовжив процес
жаючи на гіпотетичний характер матерія- скорочення.
лу джерела «Q», імовірність того, що така
добірка «висловів Ісуса» могла існувати По-четверте, прихильники теорії двох
раніше, підтверджена відкриттям апокри- джерел звертають увагу на значення кри-
фу Євангелія від Томи, тексту, який також тики редакцій (Redaktionsgeschichtliche)
містить добірку «висловів Ісуса». у  вивченні Євангелій, яка серйозно роз-
винулася у 1950-х роках. Цей метод, що
Оскільки згідно з теорією двох джерел звертає увагу на індивідуальний стиль та
Матея й  Луку вважають незалежними богословське підґрунтя текстів редакцій,
один від одного авторами, в цілому вони підтвердив припущення теорії двох дже-
не  мають узгоджуватися між собою; так рел. У  потрійній традиції (Мт./Мк./Лк.)
само в них не мало би бути місць, що су- ми знаходимо свідчення, що особливос-
перечать Маркові. Отже, узгодження в до- ті богослов’я та редакція Марка також
борі слів між Матеєм та Лукою і розбіж- присутні в Матея й Луки. З іншого боку,
ність із Марком («незначні узгодження») в Марка ми не знаходимо характерних оз-
вважаються найбільшою проблемою тео- нак, притаманних стилям Матея і  Луки.
рії двох джерел. Надаючи пріоритет Євангелію від Марка
як відправній точці, ми можемо порів-
По-третє, зазначена теорія пропонує няти Матея та Луку з Марком, що допо-
також пояснення проблеми так званих ду- може нам визначити типовий стиль, лек-
блетів у Матея й Луки. Дублет – це повто- сичні засоби й богослов’я Матея й Луки.
рення в тому ж самому Євангелії фрагмен- Згідно з подвійною традицією (Мт./Лк.),
та, що є ідентичним чи дуже подібним за особливості редакторських версій Матея
змістом і  формою до «висловів Ісуса». та Луки в цілому присутні в тих фрагмен-
Найбільш вражаючі повтори наявні в про- тах, у  яких вони відрізняються один від
мовах у Матея та Луки. Один варіянт ви- одного. Тому їхні узгодження виявляють
слову чи промови, проголошеної Ісусом, термінологію, стиль і богословський на-
паралельний за формою та змістом із ви- прямок, не притаманний для стилю Матея
словлюваннями, наявними в Марка; інший й Луки. Це приводить нас до висновку, що
варіянт не збігається. Прикладом цього є Матей і Лука незалежно один від одного
слова Ісуса про те, що потрібно взяти свій використовували джерело «Q», що пояс-
хрест, щоб стати його послідовником. Ми нює ці узгодженості, водночас долучаючи
знаходимо цей вислів у подвійній традиції матеріяли з  цього джерела у  свої тексти
(Мт. 10, 38=Лк. 14, 27), а також у потрійній відповідно до своїх поглядів та уподо-
традиції (Мт. 16, 24=Мр. 8, 34=Лк. 9, 23),  бань, що пояснює відмінності. Цей висно-
хоч і  в дещо відмінній формі. Дуплети вок підтверджує той факт, що у подвійній
трапляються переважно в  Євангелії від традиції особливості редакторської версії,
Матея і меншою мірою – в Євангелії від притаманні стилю Матея, не можна знай-
Луки. Цей феномен можна досить легко ти в Луки, і навпаки, що робить гіпотезу
пояснити, припустивши, що Матей чи/або 

17

Девід Л. Дунган та Джон С. Клоппенборг

про взаємозалежність Матея і  Луки до- минулих подій, надмірна драматизація.
сить малоймовірною. Таким чином, кри- Жодна з  цих ознак не  обов’язково свід-
тика джерел і  дослідження редакцій до- чить про оригінальність тексту Марка; але
повнюють одна одну. Результати підходу, за умови пріоритету тексту Марка неваж-
який називають Redaktionsgeschichtliche, ко зрозуміти, чому Матей і Лука різними
підтверджують гіпотезу двох джерел. способами уникали або усували багато
з цих характерних рис. Текст Марка також
Які переваги цієї теорії? містить низку невдалих висловів (Мр. 6,
5-6: «І неспроможний [Ісус] був створити
Насамперед гіпотеза двох джерел має пе- там ніякого чуда, лише вилікував деяких
ревагу, пропонуючи просте рішення для недужих, поклавши на них руки; і враже-
цілого комплексу літературної інформації, ний був їхньою невірою») та історичних
отриманої при дослідженні синоптичних неточностей (Мр. 2, 26: «Як він за перво-
Євангелій. Узгодженості та відмінності священика Авіятара» [насправді в епізоді,
у  використанні матеріялу, його упоряд- який описує Марко, первосвящеником був
кування та вживання лексичних засобів Ахімелек]).
можна пояснити дуже просто. Спільний
матеріял для текстів Матея й Луки ґрунту- 2) Як Матей, так і  Лука переробили
ється на текстах Марка та на тексті джере- текст Марка, поліпшили його, опустивши
ла «Q»; послідовність і тлумачення в Ма- неоднозначні або суперечливі з богослов-
тея та Луки виростає з  домінуючої ролі ської точки зору елементи та виправивши
«першого євангелиста» Марка, твір якого певні історичні неточності. Наприклад,
став основою для Євангелій від Матея Матей змінює вірші Мр.  6, 5-6 на  такі:
й Луки, які долучили до своїх текстів ма- «І [Ісус] не зробив там багато чуд через
теріял із джерела «Q» відповідно до своїх їхню невіру» (Мт. 13, 58); обидва – і Ма-
інтересів та намірів. І нарешті, узгоджен- тей, і Лука – цілком уникають покликання
ня та відмінності у використанні лексич- на ім’я Авіятара.
них засобів у  Матея й  Луки зумовлені
тим, наскільки вільно та незалежно вони 3) І Матей, і Лука (незалежно один від
використали тексти Марка й джерела «Q». одного) доповнили текст Марка спільним
матеріялом (переважно висловами), отри-
По-друге, гіпотеза двох джерел допо- маним із джерела «Q» та з інших перека-
магає усвідомити процес історичного зів і висловів, що були поширені в їхніх
розвитку синоптичних Євангелій від по- спільнотах. У тексті Матея це проявилося
чаткової (висловлювання та діяння Ісуса) в  доповненні опису учнів та сім’ї Ісуса
до заключної фази (редакція текстів єван- (яких Марко піддавав критиці), в  якому
гелистів). Таким чином, це дає читачеві він підкреслив велич Ісуса (застосувавши
уявлення про розвиток і динаміку христи- інші христологічні титули й визнання та
янських спільнот I ст. по Р. Хр. формулювання, що виражають попереднє
Ісусове знання й передбачення), зобразив
1) Текст Марка є найпершим із  трьох його як інтерпретатора Тори, того, хто
синоптичних Євангелій, він також найко- був вірний Закону і  чиє служіння стало
ротший із них. Його характеризує певна здійсненням есхатологічних надій, що їх
невідшліфованість стилю, якому прита- плекала єврейська Біблія. Лука також під-
манне надмірне вживання певних при- креслює тяглість між служінням Ісуса та
слівників («негайно», «знову»), зайва єврейською Біблією (цитуючи різні тексти
розтягнутість викладу, багатослівність, СЗ, щоб доповнити старозавітні цитати,
уживання теперішнього часу для опису

18

Синоптична проблема:як ми отримали Євангелія?

які містить текст Марка), але і він редагує Окрім теорії двох Євангелій та теорії
текст Марка, щоб показати наступність двох джерел, існують ще чотири інші,
в  описі подальшої діяльности апостолів менш відомі гіпотези, що пояснюють си-
і Павла, які детально описані в Діяннях. ноптичну проблему.

По-третє, теорія двох джерел робить Першою є гіпотеза багатьох джерел,
читача дуже чутливим до богословської яку підтримував Марі-Еміль Босмард,
та духовної унікальности кожного єван- який висловив тезу про те, що канонічні
гелиста і, можливо, до особливостей хри- Євангелія від Матея, Марка та Луки ґрун-
стиянських спільнот, до яких кожен із них туються на  власних протоджерелах: Ма-
звертався. Теорія двох джерел не обов’яз- тей-проміжний (Matthew-intermédiaire),
ково передбачає, що все, додане Матеєм Марко-проміжний (Mark-intermédiaire)
чи Лукою до тексту Марка, було вторин- та Прото-Лука. Зазначені прото-Єванге-
ним доопрацюванням євангелистів. На- лія ґрунтувалися на значно давніших до-
впаки, існує загальноприйнята думка, що кументах (Док. «А», Док. «В», Док. «С»,
багато висловів (напр., Мт.  10,  5-6. 23;  Док. «Q»). Текст Марка залежний від Ма-
Лк. 17, 2­ 0-21) та притчі (напр., Мт. 20, 1-15; тея-проміжного, Марка-проміжного та
Лк. 15, 11-32; 16, 1-8) є стародавніми, ймо- Прото-Луки. Оскільки текст Марка на під-
вірно, автентичними матеріялами, відсут- готовчій стадії залежить від Марка й Луки,
німи в тексті Марка та в джерелі «Q», але ця гіпотеза демонструє певну спорідне-
попри те, спільноти Матея й  Луки збе- ність із теорією двох джерел.
рігали їх. Відповідно до принципів кри-
тики редакцій, ті критики, які визнають Другою є теорія Остіна Фаррера, яку
теорію двох джерел, як правило, роблять підтримував Майкл Голдер Ця гіпотеза
припущення, що відмінності між текста- стверджує, що Євангелія написані в  по-
ми Євангелій – це багато в чому відобра- слідовності Марко  – Матей  – Лука, при
ження спадщини різних церковних спіль- цьому Матей переробив Марка, а  Лука
нот, до яких ці Євангелія були звернені. поєднав два попередні Євангелія. Ця гіпо-
Однак зазначена теорія також передбачає теза надає пріоритету тексту Марка (по-
певні фактори богословського розвитку, дібно до гіпотези двох джерел), але вона
відштовхуючись від досить спрощеної не  бачить необхідности в  «Q»-гіпотезі,
христології Марка, в  якій Ісуса здебіль- припускаючи залежність Луки від Ма-
шого зображено як невпізнаного чудотво- тея. Подібно до гіпотези двох Євангелій
рця, якого стратив Пилат (згідно з Божим гіпотеза Остіна Фаррера розглядає третє
планом), до ускладненої христології, яка Євангеліє як таке, що ґрунтується на двох
змальовує Ісуса як інтерпретатора Тори, попередніх Євангеліях, де автор другого
вчителя, справжнього пастиря Ізраїля використав перше. У принципі, цю гіпо-
й засновника та главу Церкви (у Матея); тезу так само можна назвати гіпотезою
від досить негативного образу учнів та двох Євангелій, принаймні щодо Луки.
Ісусової сім’ї в Марка – до конструювання
історії спасення, починаючи з єврейських Третьою є гіпотеза другої версії тексту
Писань та діяльности Йоана Хрестителя Марка («Deutero-Marcus»), яку підтриму-
(і його батьків), родини Ісуса, його учнів вав Альберт Фукс. Згідно з цією гіпотезою,
(апостолів), спільноти вірних після во- канонічний текст Марка був підданий ре-
скресення Ісуса, включаючи Павла (як це дакції невідомого автора, і саме цю версію
викладає Лука). тексту Марка окремо скопіювали Матей
і Лука, що може пояснити причину, чому
тексти Матея й Луки іноді ­узгоджуються,
але відрізняються від канонічного Єванге-
лія Марка.

19

Девід Л. Дунган та Джон С. Клоппенборг

Нарешті, існує традиційна августинська Irenee. Supplément: Bibliographie 1950–1985,
гіпотеза, яка кладе в основу своїх доказів par Boudevvijn Dehandschutter. BEThL 75.
послідовну появу текстів: Матей – Марко – Leuven: Leuven University Press, 1986.
Лука. Августин зробив припущення про McNicol, Allan J., ред., David L. Dungan і Da-
залежність євангелистів від свого прямого vid B. Peabody. Beyond the Q Impasse: Luke’s
попередника Євангелія; Марко знав Матея, Use of Matthew, Valley Forge, Pa: Trinity Press
а Лука знав Марка. International, 1996. Базова праця, в якій зро-
блена спроба довести, що Лука використо-
БІБЛІОГРАФІЯ вував Євангеліє від Матея.
Bea. Augustin. The  Study of the  Synoptic Gos- Neirynck, Frans. The  Minor Agreements of
Matthew and Luke against Mark: With a Cu-
pels. Англ. версія під ред. Joseph A. Fitzmyer. mulative List. BEThL 37. Leuven: Leuven
NewYork: Harper & Row, 1965. University Press, 1974. На  тему дискусії
Bellinzoni. Arthur J., ред., у співпраці з Joseph про розв’язання проблеми «другорядних
B. Tyson та William O. Walker, Jr. The Two узгоджень» у  контексті гіпотези двох до-
Source Hypothesis: A Critical Appraisal Ma- кументів, див. Frans Neirynck, «The  Minor
con. Ga: Mercer University Press, 1985. Ба- Agreements and the  Two-Source Theory»,
зове видання на тему дискусії про першість Evangelica 11: 1982–1991. Collected Essays,
Марка та існування джерела «Q». ред. Frans Van Segbroeck. BEThL 99. Leuven:
Dungan. David L., ред. The  Interrelations of Peeters/Leuven University Press, 1991, 3–42;
the  Gospels: A Symposium led by M-E. Bois- див. також Andreas Ennulat, Die «Minor
mard. IV. R:. Farmer, F S’eirynck. BEThL 95. Agreements»: Untersuchung zu einer offenen
Leuven: Leuven University Press, 1990. Комп- Frage des synoptischen Problems. WUNT 2/
лексний підхід до синоптичної проблеми. 62. Tübingen: Mohr/ Siebeck, 1994. А також:
___. The  History of the  Synoptic Problem. Georg Strecker, ред. Minor Agreements. Sym-
ABRL. Garden City. N. Y.: Doubleday, 1999. posium Gottingen 1991. Göttingen: Vanden-
Farmer. William R. The Synoptic Problem: A Criti- hoeck and Ruprecht, 1993, which contains
cal Analysis. New York: Macmillan, 1964. Frans Neirynck, «The  Minor Agreements and
___. The  Gospel of Jesus: The  Pastoral Rel- the Two-Source Theory» та William R. Farmer,
evance of the  Synoptic Problem. Louisville: «The Minor Agreements of Matthew and Luke
Westminster/John Knox, 1994. Against Mark and the Two Gospel Hypothesis»
John Paul II. «Address on the  Interpretation of щодо «другорядних узгоджень».
the Bible in the Church» in Pontifical Biblical ___. Q-Synopsis. The  Double Tradition Pas-
Commission, the  Interpretation of the  Bible sages in Greek. Studiorum Novi Testamenti
in the Church. Vatican City: Libreria Editrice Auxilia 13. Leuven: Peelers / Leuven Univer-
Vaticana, 1993, 13. sity Press, 1988; доп. вид. 1995.
Kloppenborg. John S. О Parallels: Synopsis. ___. О-Parallels. Q-Qynopsis and IQP/CitEd
Critical notes, and Concordance, Sonoma. CA: Parallels. Studiorum Novi Testamenti Auxilia
Polebridge. 1988. 20. Leuven: Peeters / Leuven University Press,
___. ред. The  Shape of О Signal Essays on 2001.
the Sayings Gospel, Minneapolis, MN: Augs- Peabody, David B., ред, з Lamar Cope, Allan J.
burg Fortress, 1994. McNicol. One Gospel from Two. Mark’s Use of
___. ред. Conflict and Invention. Literary\ Matthew and Luke, Philadelphia: Trinity Press
Rhetorical. and Social Studies on the Say ings International 2002.
Gospel Q. Valley Forge. PA: Trinity Press In- Pontifical Biblical Commission, «L’interprétation
ternational. 1995. de la Bible dans 1’Eglise», in Biblica 74 (1993)
___. Excavating Q. The History and Setting 451–528. English translation: «The Interpreta-
of the  Sayings Gospel, Minneapolis: Fortress tion of the Bible in the Church», in Origins 23
Press; Edinburgh. T. & T. Clark, 2000. (1994) 498–524.
Massaux, Éduard. Influence de I’Évangile de saint Robinson, John M., Paul Hoffmann і John Klop-
Matthieu sur la littérature chrétienne avant saint penborg, ред. The Critical Edition of Q: Synop-
sis Including the Gospels of Matthew and Luke,
20

Синоптична проблема:як ми отримали Євангелія?

Mark and Thomas with English, German, and Schmithals, Walter. Einleitung in die drei ersten
French Translations of Q and Thomas, Leuven: Evangeliën, Berlin/New York: de Gruyter,
Peeters/Leuven University Press, 2000. 1985.
Sanders, Ed Parish, Margaret Davies. Studying
the Synoptic Gospels. London: SCM Press; Schulz, Siegfried. Q. Die Spruchquelle der Evan-
Philadelphia: Trinity Press International, 1989. gelisten ZUrich: Theologischer Verlag, 1972.
Розширений посібник для вивчення си-
ноптичних Євангелій з критичною оцінкою Tuckett, Christopher M. Q and the  History of
чотирьох розв’язків синоптичної проблеми. Early Christianity. Studies on Q. Edinburgh:
Clark; Peabody, MA: Hendrickson, 1996.

Переклала Наталія Реуцька

21

Бібліотека з Наґ Гаммаді

_______

Фредерік Віссе

У грудні 1945  р. селянин у  Верхньому татів – це гностичні тексти, однак варто
Єгипті, перекопуючи верхній шар ґрун- зазначити, що поряд із великою кількістю
ту на  ділянці, розташованій на  відстані гетеродоксальних християнських доку-
близько дев’яти кілометрів від руїн мо- ментів існує ще кілька поганських тек-
настиря св.  Пахомія, натрапив у  землі стів. Крім неточного перекладу Держави
на велику амфору, всередині якої знаходи- Платона 588–559 [IV. 5], лише Сентенції
лися тринадцять папірусних стародавніх Сикста [XII. I] та два з трьох герметич-
кодексів у шкіряних оправах. Згодом два- них трактатів [VI. 7 та 8] були відомі ра-
надцять стародавніх книг і вісім аркушів ніше. Серед Оксіринхських папірусів, що
тринадцятої книги, що з давніх-давен були були знайдені наприкінці XIX ст., наявні
вставлені в оправу Кодексу VI, потрапили три фрагменти, що є частинами трьох різ-
до рук антикварів у Каїрі. Манускрипт, ві- них грецьких манускриптів Євангелія від
домий сьогодні під назвою Кодекс I, був Томи, а  також один грецький фрагмент
придбаний як подарунок відомому пси- Премудрости Ісуса Христа. Проте ори-
хіятру Карлові Юнгу з Цюріха, але тепер гінальне походження цих текстів не було
цей документ разом з іншими манускрип- доведене аж до того часу, поки повні копії
тами зберігається в  Коптському музеї не виявлено в знахідці при Наґ Гаммаді.
в Каїрі. Ці манускрипти відомі як бібліо­
тека з Наґ Гаммаді – за назвою міста, ад- Факсимільне видання цих кодексів опу-
міністративного центру, розташованого бліковане в  дванадцятьох томах (James
найближче до місця відкриття знахідки. M. Robinson et al. The  Facsimile Edition
of The Nag Hammadi Codices [Leiden: Brill,
Деякі з  цих кодексів, а  саме II та VII, 1972–1984]). Видання цього тексту в чо-
збережені в чудовому стані, тоді як інші, тирнадцятьох томах, що також включає
а  саме  – IV, IX, та XII, збереглися фра- паралельні тексти з Берлінського кодексу
гментарно. Кожен із кодексів містить від (Codex Berolinensis 8501), з  перекладом
одного до восьми різних текстів: зберег- на  англійську мову, вступом, нотатками
лися частини принаймні п’ятдесяти двох й  покажчиками було завершене 1995  р.
трактатів. Якщо взяти до уваги чотири (The Coptic Gnostic Library, Nag Hammadi
дублети й  одне потрійне документаль- Studies, Leiden). Та сама група переклада-
не свідчення, то можна говорити про чів опублікувала переклад усіх трактатів
сорок шість різних текстів, написаних в  одному томі (James M. Robinson, вид.,
коптською мовою, але всі  – в  перекла- the Nag Hammadi Library in English. 3-тє
ді з  грецької. Більш ніж половина трак- випр. вид. Leiden: Brill, and San Francisco:

22

Бібліотека з Наґ Гаммаді

Harper & Row, 1988). Для подальшого Павла [V. 2], (Перший) апокаліпсис Якова
вивчення бібліографічних даних див. [V. 3], (Другий) апокаліпсис Якова [V.  4]
працю Девіда М. Шулера Nag Hammadi Діяння Петра і  дванадцяти апостолів
Bibliography 1948–69. Nag Hammadi [VI. 1], Справжнє вчення [VI. 3], Повчання
Studies 1, Leiden 1971 та щорічні видан- Силуана [VII. 4], Сентенції Сикста [XII.
ня «Bibligraphia Gnostica: Supplementum» 1] і, можливо, також Фрагменти [XII. 3].
в Novum Testamentum.
2) Десять християнських гностичних
Більшість трактатів із  Наґ Гаммаді текстів, авторство чотирьох із яких припи-
не  відокремлюють християнську орто- сують Валентинові: Тричастинний трак-
доксальну доктрину від учення окремих тат [I. 5], Євангеліє від Филипа [II.  3],
гностичних сект. Частково цей феномен Пояснення знання [XI. 1] та Валентині-
можна пояснити тим, що розмежування янське тлумачення [XI. 2]. Ще шість тек-
між раннім християнством і  гностициз- стів не можна пов’язати з якоюсь певною
мом не  було чітким, так само як і  не  іс- сектою гностиків, про яку згадують Отці
нувало чітких меж між гностицизмом Церкви. Деякі з  них відверто вступають
і «середнім» платонізмом. Мало того, ви- у  протиріччя з  поглядами ортодоксаль-
являється, що переважна більшість трак- ного християнства на  різні проблеми і,
татів із  бібліотеки Наґ Гаммаді не  були як видається, містять окремі елементи,
написані в  сектах із  чітко визначеною запозичені з мітологічного гностицизму:
доктриною; радше це були праці окре- Поняття нашої великої сили [VI. 4], Дру-
мих осіб, які написали їх, перебуваючи гий трактат великого Сифа [VII. 2], Апо-
в  синкретичному оточенні. За винятком каліпсис Петра [VII. 3], Послання Петра
фрагментів, узятих із Держави Платона, Филипові [VIII. 2], Мелхиседек [IX. 1] та
трьох герметичних (поганський гности- Свідчення істини [IX. 3].
цизм) текстів (Огдоада і Еннеада [VI. 6],
Молитва подяки [VI. 7] та Асклепій 21–29 3) П’ятнадцять текстів, які є яскравим
[VI. 8]) і таємничого, важкого для розумін- прикладом творів мітологічного гности-
ня язичницького тексту Грім: досконалий цизму. Це широкий спектр текстів: від
розум [VII. 2]), ми вважаємо, що доцільно таких, що містять важливі християнські
поділити всі тексти на такі категорії. елементи, до таких, які вважаються лише
частково християнськими; іншим же бра-
1) Шістнадцять християнських текстів, кує християнських тем і термінології. Не-
імовірно, були написані до того, як визна- зважаючи на те що всі вони, ймовірно, міс-
чились межі християнської доктрини, або тять запозичення з середнього платонізму
ж виходять за її межі та подібні за фор- та неоплатонізму, саме ця особливість є
мою і змістом до вже відомих християн- найвідчутнішою в текстах, у яких відсутні
ських апокрифів і псевдоепіграфів. Вони християнські елементи. Найвидатнішими
тяжіють до аскетичного та езотеричного в цій категорії є п’ять так званих гностич-
світогляду з гностичними елементами, які них текстів сетіян, які, хоч і відрізняються
важко ідентифікувати, або вони відносно за змістом, містять опис різноманітних мі-
незначні: Молитва апостола Павла [I. 1], тологічних осіб та спільні теми і в цілому
Апокриф Якова [I. 2], Євангеліє Істини [I. представляють своє вчення у  християн-
3; XII. 2], Трактат про воскресення [I. 4], ських категоріях. Апокриф Йоана [II. 14; III.
Євангеліє від Томи [II. 1], Тлумачення про 1 4; IV. 1], найважливіша праця, що нале-
душу [II, 6], Книга Томи Атлета [II, 7], жить до цієї підгрупи – Іпостась Архонтів
Діял­ ог Спасителя [III. 5], Апокаліпсис [II. 4], Євангеліє від єгиптян [III. 2; IV. 2], 

23

Фредерік Віссе

Премудрість Ісуса Христа [III. 4], що є лися не в середовищі гностичної секти, як
християнізованою розширеною версією спершу було прийнято вважати, а  серед
текстів Лист Євгноста Блаженного та ченців із монастиря св. Пахомія, розташо-
Тривидна Протеноя [XIII. 1]. ваного неподалік від місця їхнього знай-
дення. Документи, що їх використовували
Друга підгрупа  – це десять текстів, як основу, щоб зробити цупкішою шкіря-
на які християнство не справило жодного ну оправу Кодексу VII, включають також
впливу або ж дуже незначний та в яких ви- листи ченців, один із яких – лист св. Па-
користно еклектичні джерела, такі як тра- хомія до св. Пафнутія. Вони містять також
диції сетіян-гностиків, юдейські, маніхей- кілька дат із середини IV ст., і цей факт
ські, містичні, астрологічні та особливо доводить, що Кодекс VII був написаний
традиції проміжного платонізму й неопла- після 348 р. по Р. Хр. Три колофони пере-
тонізму: Трактат про походження світу писувачів, що збереглися в кінці кодексів
[II. 5; XIII. 2], Лист Євгноста Блаженно- I, II, та VII, узгоджуються з  побожними
го [III. 5; V. 1], Апокаліпсис Адама [V. 5], записами, які були знайдені в монастир-
Парафраз Сема [VII. 1] Три стели Сета ських рукописах. Переважна частина
[VII. 5], Зостріян [VIII. 1], Ода про Норею трактатів написана саїдським діялектом
[IX. 2], Марсан [X. 1] Аллоген [XI. 3] Гіпсі- коптської мови за орфографічними пра-
фрона [XI. 4]. вилами, створеними у  IV  ст. монастир-
ськими переписувачами книг. Аскетичний
Бібліотека з  Наґ Гаммаді з  самого по- напрям, відображений у цій збірці різно-
чатку викликала дуже великі сподівання манітних трактатів, також вписується
щодо її значення, так само як це відбува- в  контекст життя ченців. Отже, найваж-
лося після віднайдення сувоїв з Мертвого ливіше значення кодексів із Наґ Гаммаді
моря. Однак не всі визнають значущість прямо стосується висвітлення життя пер-
її документів. Біблісти з  Північної Аме- вісних кеновійних монастичних осередків
рики, які наприкінці 60-их років XX  ст. у Верхньому Єгипті.
стали головними дослідниками та публі-
каторами кодексів із  Наґ Гаммаді, мали Творення та використання гетеро-
певні очікування щодо важливости цієї доксальних, гностичних текстів і  навіть
знахідки для розуміння витоків християн- кількох поганських документів, що припи-
ства, а особливо ролі гностицизму в роз- сується ченцям із монастиря св. Пахомія,
витку раннього християнства. (Зауважи- в перші роки існування чернечих осеред-
мо, що це лише один із кількох важливих ків не було чимось дивним. Документаль-
чинників, для якого зазначені тексти мо- ні свідчення про мовний містицизм само-
жуть мати потенційне значення.) Проте це го св. Пахомія можуть вказувати на його
лише гіпотеза, яка зазнає впливу сучасних інтерес до езотеричної літератури, і  це
ідеологічних міркувань. Важливість цих було радше нормою, а не винятком із пра-
документів можна оцінити точніше, коли вила протягом перших десятиліть зазна-
розрізняти чотири періоди, чи фази, їх- ченого руху. Ченців об’єднував аскетич-
нього виникнення – від останнього, най- ний спосіб життя, а не ортодоксальність.
зрозумілішого, до більш стародавніх, мен- Потрібен був час, перш ніж ортодоксаль-
ше зрозумілих періодів. на єрархія в  Олександрії стала здатною
впливати й  контролювати монастичний
Коптська монастична фаза рух, який швидко зростав і  поширював-
ся. Відомо, що за авви Теодора, наступ-
Існують припущення, що кодекси з  Наґ
Гаммаді були написані й використовува-

24

Бібліотека з Наґ Гаммаді

ника св. Пахомія, відбувалося очищення написана на  діялекті субаш, ближча до
Церкви від єретичних книг у  відповідь фази перекладу, ніж книги, написані саїд-
на Пасхальне послання Анастасія в 367 р. ським діялектом. Якщо ця реконструкція
по Р. Хр., в якому він висловив свої мір- фази перекладу є правильною, то це може
кування проти єресі. Це могло стати при- означати, що в ІІІ – на початку IV ст. хри-
водом для захоронення кодексів поза мо- стияни-аскети в Єгипті діяли поза межами
настирем, можливо, з надією віднайти їх ортодоксального контролю та що їх при-
пізніше. Цілком імовірно, що ченці збері- ваблювала гностична й інша езотерична
гали ці неортодоксальні книги через їхню література, яка відображала їхній аскетич-
езотеричну та аскетичну цінність. ний світогляд.

Фаза перекладу Композиційна фаза

Помилки переписувачів, виявлені в трак- Неможливо точно чи навіть приблизно
татах з Наґ Гаммаді, вказують на те, що визначити дату, місце та обставини ство-
їх переписували з коптських примірників. рення окремих трактатів. Це дало про-
Отже, переклад із грецької на коптську по- стір для різноманітних спекуляцій щодо
винен був відбутися за якийсь час до кінця їхнього походження. Декілька хибних
IV ст. Незважаючи на те що ми не маємо припущень лягли в  основу спроб науко-
безпосередніх доказів щодо періоду, коли вих реконструкцій композиційної фази.
могла відбуватися фаза перекладу кодек- Перше припущення як відправну точку
сів, можемо зробити припущення, що розглядає найранішу можливу дату на-
цей процес міг відбуватися наприкінці писання тексту. Однак, зважаючи на  вік
ІІІ – на початку IV ст. у середовищі гре- кодексів і  на  те, що фаза перекладу від-
ко-єгипетських аскетів. Найвідомішим бувалася кількома десятиліттями раніше,
із них є св. Антоній, але більш імовірни- композиційна фаза могла настати не рані-
ми кандидатами могли бути такі особи, ше початку IV ст. Оскільки передбачувана
як Гієракас Леонтопольський. Останній дата композиції досить часто призводить
писав грецькою й коптською мовами, був до далекосяжних висновків, відповідний
відомий як прихильник радикальної ен- історичний метод вимагає того, щоб роз-
кратії з  гетеродоксальними поглядами. починати аналіз із найпізнішої можливої
Найдавніші відомі нам біблійні перекла- дати та поступово переходити до ранішо-
ди на  різні коптські діялекти з’явилися, го датування, якщо для цього є достатня
ймовірно, в  ті самі часи і  в тих самих кількість внутрішніх і зовнішніх доказів.
обставинах, тому вони містять подібні Для жодного з  трактатів із  Наґ Гаммаді
упередження й  неточності. Ці перекла- немає вагомих підстав для того, щоб від-
ди, найімовірніше, були призначені для нести їх написання до більш ранньої дати,
приватного вжитку в коптських колах, чиї ніж III cт. по Р. Хр., хоч, безперечно, існує
представники користувалися лише однією ймовірність, що окремі тексти були ство-
мовою і все більше схилялися до затвор- рені раніше. Навіть у  випадку з  Єванге-
ницького монастичного руху, що дедалі лієм від Томи, яке окремі вчені відносять
поширювався. Ці самітники, можливо, до кінця І  чи початку II ст., найраніші
принесли свої езотеричні книги в черне- непрямі свідчення в  тексті Refutatio 5.
чі осередки, до яких вони приєднувалися 7. 20 св.  Іполита Римського та найрані-
протягом першої половини IV ст. Менша ші грецькі фрагменти не  вимагають да-
частина трактатів із Наґ Гаммаді, що була тувати ці тексти раніше, ніж 200 р. н. е.

25

Фредерік Віссе

­Немає підстав на основі змісту Євангелія рії, хоч за змістом ці тексти мають дуже
від Томи відносити написання цієї кни- мало спільних рис. Уважається також, що
ги до більш ранньої дати. Деякі біблісти трактати, авторство яких приписується
сприймають відсутність християнських апостолові Якову, пов’язані з юдейським
елементів у трактаті чи відсутність впли- християнством. На жаль, такі припущен-
ву «великих» гностичних систем II ст. як ня неможливо ані підтвердити, ані спро-
доказ того, що ця праця може бути відне- стувати. Як відомо, на  всіх теренах усі
сена до більш ранньої дати написання, але церковні спільноти поважали всіх апосто-
автори III ст. не мали потреби додавати ці лів, і видимої причини надавати перевагу
елементи. якомусь одному з них не існує.

Друге хибне припущення, притаман- Навіть якщо неможливо точно визначи-
не для багатьох досліджень бібліотеки ти справжнє місце написання трактатів,
з Наґ Гаммаді, таке: трактати були ство- їхнє значення для нашого розуміння ран-
рені в певних гностичних колах для пев- нього християнства та гностицизму є без-
них гностичних сект. Таких переконань сумнівним. Ці трактати вносять важливі
дотримувалися християнські дослідники корективи в спірні проблеми, що виника-
єресей (починаючи від св.  Іринея), які ють при спробах пояснити розмаїття ран-
вважали, що відомі їм гностичні тексти нього християнства. Цю різноманітність
об’єднували в  собі вчення різних сект, можна розглядати як боротьбу між різ-
не  маючи, проте, прямих доказів цього ними конкуруючими «ортодоксальними»
факту. Читаючи гностичні тексти, ці до- течіями, але набагато ймовірнішою є така
слідники вважали гностиків сектантами, модель гетеродоксії, в якій ще не визна-
які, так само як ортодоксальні християни, чено чітких розмежувань між істинними
визначали свої погляди в  межах певних та неістинними твердженнями. Крім того,
доктрин. Однак це дуже малоймовірно, не існувало й таких інституцій, які могли
оскільки ті трактати виглядають як твори б приймати рішення про прийняття чи від-
містиків, які противилися будь-якій орто- кинення певного вчення. Гетеродоксальні
доксальності і були відкриті до ідей різ- християнські документи вказують на  те,
них релігійних традицій у тій мірі, в якій що терпимість до поглядів, які пізніше
вони слугуватимуть їхнім аскетичним та стали вважатися єретичними, тривала
езотеричним інтересам. Навіть трактати протягом III  ст. на  теренах, де існували
Валентина не видаються упорядкованими різні церковні спільноти, і навіть пізніше,
відповідно до якоїсь спільнотної «орто- наприкінці IV ст. вони все ще були поши-
доксії», хоч ніхто не сумнівається в існу- рені в монастичному русі.
ванні валентиніянських спільнот у період
пізньої античности. Осмислення ідей гностицизму також
потребує корекції у світлі знахідки в Наґ
Третє припущення, яке можна підда- Гаммаді. Якщо трактати гностиків є ре-
ти сумніву, є те, що апостольські імена, презентативними для цього руху і немає
приписані окремим текстам, невипадкові підстав не вважати їх такими, тоді ми по-
і  вказують на  специфічну спільноту, яка винні відійти від припущення Отців Цер-
продукувала ці псевдоепіграфи та при- кви, що ці тексти представляли вчення
писувала їх окремому апостолові, з яким різних сект, і розглядати їх як твори екс-
вони себе асоціювали. Отже, вважалося, центричних особистостей, з  яких дехто
що тексти, приписані апостолові Томі, належав до певної церковної спільноти,
з’явилися в місті Едесса в північній Си- а дехто ні. Також і сучасна думка про те,

26

Бібліотека з Наґ Гаммаді

що гностики були інтелектуалами, які і нам здається, що це радше правило, ніж
повстали проти обмежених ортодоксаль- виняток. Однак спроби відокремити ори-
них авторитетів, видається нам хибною. гінали та редакторський матеріял є марни-
Переважна більшість трактатів, імовірно, ми через примітивний рівень композиції
була написана дилетантами, які не мали переважної більшости трактатів. Здаєть-
достатнього розуміння філософських ся, що автори доклали замало зусиль, щоб
і богословських істин та захоплювалися побудувати свої трактати відповідно до
езотеричними знаннями. Нарешті, так певного плану, тому багато неочікуваних
звані великі гностичні системи вигляда- перестановок та аномалій є вадами оригі-
ють більш вражаюче і зв’язно в полеміч- нальної композиції, а не доказами вклю-
них текстах Отців Церкви, ніж у власне чення фрагментів з інших джерел та пізні-
самих гностичних текстах. Видається, шої редакції.
що гностицизм у  вигляді потужного ре-
лігійного руху та світогляду більше схо- Це означає, що сучасні твердження про
жий на сучасний концепт, який дуже да- використання більш ранніх, незалежних
леко відійшов від реальних стародавніх традицій, пов’язаних із висловлюваннями
текстів, що є нашими єдиними прямими Ісуса, в таких працях, як Апокриф Якова
документальними свідченнями. За винят- та Діялог Спасителя, мають недостатню
ком валентиніянських творів, гностичні доказову базу, хоч їх і  не  можна виклю-
тексти – це ніщо інше, як досить банальне чити; те саме стосується тверджень про
гетеродоксальне літературне явище, до- використання ранніх юдейсько-христи-
тичне до ідей християнства й платонізму. янських матеріялів, наприклад, Першо-
Мабуть, гностицизм і є саме тим випад- го й  Другого Апокаліпсису Якова. Проте
ком, коли ціле менше за суму його частин. найбільше увага богословів зосереджена
на  Євангелії від Томи, яке являє собою
Докомпозиційна фаза збірку висловлювань Ісуса, вибраних, оче-
видно, через їхній енігматичний характер
Значний інтерес до текстів бібліотеки та призначених для приватного езотерич-
з Наґ Гаммаді, особливо з боку дослідни- ного тлумачення. Цей твір більше за інші
ків НЗ, викликають більш ранні традиції, може претендувати на роль незалежного
які могли бути в них збережені. Не викли- документального свідчення про існуван-
кає сумніву, що принаймні окремі трак- ня ранніх джерел, що містять висловлю-
тати ґрунтуються на  раніших традиціях вання Ісуса, але спроби підтвердити, що
і  що пізніше вони були зредаговані. На- це джерело не  залежить від канонічних
приклад, Апокриф Йоана зберігся в  ко- Євангелій, залишаються непереконливи-
роткій та розширеній версіях, і в основі ми. Оскільки потенційного значення при-
його першої частини лежить гностичний наймні окремих трактатів із Наґ Гаммаді
документ, про який було відомо св.  Іри- для нашого розуміння витоків християн-
нею в період близько 180 р. по Р. Хр., тоді ства не можна ні підтвердити, ні запере-
як у розширену версію вставлено більший чити, ці тексти будуть і надалі позначати
фрагмент із Книги Зороастра. Ті самі мі- ідеологічну лінію поділу між традиційни-
тологічні теми з’являються у великій кіль- ми та ревізіоністськими поглядами на по-
кості писемних документів та в еклектич- чатки християнства.
ній адаптації матеріялу з  інших текстів,
Переклала Наталія Реуцька

27

Зміст 5
7
Значення cлова «Євангеліє» 22
28
Филип Л. Шулер 34
37
Синоптична проблема: як ми отримали Євангелія? 142
193
Девід Л. Дунган та Джон С. Клоппенборг 281
372
Бібліотека з Наґ Гаммаді 376

Фредерік Віссе 428
429
Церковні канонічні Євангелія: чому лише чотири?

Вільям Фармер

Жанр(и) Євангелій

Филип Л. Шулер

Євангеліє від Матея

Адріян Леске

Євангеліє від Марка

Верджіл Гавард і Девід Б. Пібоді

Євангеліє від Луки

Семюел Ойїн Абоґунрін

Євангеліє від Йоана

Тереза Окуре

Лука – автор Євангелія та Діянь апостолів

Франсуа Бовон

Книга Діяння апостолів

Джастін Тейлор

Перелік авторів тому
Перелік скорочень

434