Mystectvo m-vy

ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО СХОДУ çéÇß óÄëà ïV—ïßï ëí.

У серії «Äæåðåëà Õðèñòèÿíñüêîãî Ñõîäó» побачили світ: 1. Теодор Студит. Поучення 2. Мистецтво молитви. Упорядник єрм. Харитон 3. Никодим Святогорець. Невидима боротьба 4. Григорій Ниський. Життя Мойсея 5. Авва Доротей. Поучення і послання 6. Щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві 7. Йоан Золотоустий. Про священство 8. Дідахе 9. Християнське життя за Добротолюбієм 10. Києво-Печерський Патерик 11. Теофан Затворник. Про покаяння 12. Микола Кавасила. Життя у Христі 13. Дмитро Туптало. Лік духовний 14. Василій Великий. Гомілії 15. Древній патерик 16. Василій Великий. Морально-аскетичні твори 17. Святі отці про молитву та духовну тверезість 18. Теофан Затворник. Нагадування всечесним монахиням про те, чого від них вимагає чернецтво 19. Микола Кавасила. Пояснення Божественної літургії 20. Йоан Золотоустий. Похвали святому апостолові Павлові 21. Кирило Єрусалимський. Містагогійні катехизи 22. Ориген. Про молитву 23. Григорій Ниський. Про блаженства 24. Максим Ісповідник. Тлумачення Господньої молитви. Містагогія 25. Ліствиця 26. Роман Сладкопівець. Кондак про десять дів 27. Роман Сладкопівець. Кондак про відречення Петра 28. Теофілакт Болгарський. Тлумачення святого Євангелія від Матея 29. Роман Сладкопівець. Кондак про Йосифа 30. Роман Сладкопівець. Кондак про спокусу Йосифа 31. Св. Атанасій Великий. Бесіда про вочоловічення Слова і про його явлення за тілом 32. Діонісій Ареопагіт. Про містичне богословіє 33. Роман Сладкопівець. Кондак про преподобних іноків, подвижників та інокинь 34. Теофілакт Болгарський. Тлумачення святого Євангелія від Марка 35. Роман Сладкопівець. Кондак Плач Богородиці 36. Кирило Турівський. Молитви і повчання 37. Теофілакт Болгарський. Тлумачення святого Євангелія від Йоана

ÄÆÅÐÅËÀ ÕÐÈÑÒÈßÍÑÜÊÎÃÎ ÑÕÎÄÓ Н О В І Ч А С И X V — X I X с т . ЛЬВІВ Видавництво «Свічадо» 2 0 2 3 ÌÈ Ñ Ò ÅÖ Ò Â Î Ì Î ËÈ Ò ÂÈ ПРО МОЛИТВУ ІСУСОВУ ЗБІРНИК ПОУЧЕНЬ СВЯТИХ ОТЦІВ І ДОСВІДЧЕНИХ У НІЙ МОЛІЛЬНИКІВ УКЛАВ ІГУМЕН ВАЛААМСЬКОГО МОНАСТИРЯ ХАРИТОН 2

Г Л А В А I 11 ПРО МОЛИТВУ ЛЮДИНИ, ЯКА УСАМІТНИЛАСЯ У КОМІРЧИНІ СВОГО СЕРЦЯ Й ПОВЧАЄТЬСЯ ТА МОЛИТЬСЯ ТАЙНО Передмова Серед Вас є багато таких, котрi не знають, в чому полягає внутрiшнє дiлання богомисленної людини, а також не розумiють, що таке богомислення, але думають, що слiд молитися лише тими молитвами, якi написанi в церковних книгах. Що ж стосується тайної розмови з Богом у серцi i тої користi, яку приносить вона, про це вони тим паче не знають i нiколи не зазнавали духовної насолоди вiд цього. Як слiпонароджений тiльки чує про сонячне сяйво, але що таке сяйво, не знає, так i тi лишень чули про богомисленне повчання та молитву, а розумiти — не розумiють. Через своє невiгластво вони позбавляють себе численних благ i не досягають тих великих успiхiв у доброчестi, якi приводять до досконалого догоджання Боговi. Саме задля настанови таких людей пропонується тут дещо для внутрiшнього навчання богомисленної молитви, щоби бажаючi з Божою допомогою почали хоч трохи наставлятися. Духовне навчання внутрiшньої людини починається з таких Христових слiв: «Ти ж, коли молишся, увiйди у свою кiмнату, зачини за собою дверi й молись Отцевi твоєму, що перебуває в тайнi» (Мт. 6, 6). Г л а в а І Про двоїсту природу людини, навчання молитви та комiрчини Людина буває двоякою: зовнiшньою та внутрiшньою, плотською та духовною. Зовнiшня є видима, тiлесна: внутрiшня — неви-

12 дима, духовна, або за словами апостола Петра «в серединi людського серця, в нетлiнностi душi, лагiдної та мовчазної» (1 Пт. 3, 4) i святий Павло пояснює двоїстiсть людини, кажучи: «Хоч наша зовнiшня людина занепадає, однак наша внутрiшня обновлюється» (2 Кор. 4, 16). Тут апостол ясно говорить про зовнiшню та внутрiшню людину. Таким чином, зовнiшня людина складається з багатьох членiв, а внутрiшня приходить до досконалостi умом, увагою до себе, страхом Господнiм та благодаттю Божою. Дiла зовнiшньої людини бувають видимi, а внутрiшньої невидимi, згiдно з псалмопiвцем: «а нутро кожного й серце бездонне» (Пс. 64, 7). Також i апостол каже: «Хто бо з людей знає, що в людинi, як не дух людський, що у нiй?» (1 Кор. 2, 11). Лише Той, Хто випробовує серця й утроби, знає всi тайни внутрiшньої людини. Навчання також буває двояке — зовнiшнє та внутрiшнє: зовнiшнє — в книжках, внутрiшнє — в богомисленнi; зовнiшнє в любовi до мудростi, внутрiшнє в любовi до Бога; зовнiшнє у красномовствi, внутрiшнє у молитвах; зовнiшнє у бистротi ума, внутрiшнє в теплотi духа; зовнiшнє в майстерностi, внутрiшнє в помислах; зовнiшнiй «розум пишається» (1 Кор. 8, 1), тодi як внутрiшнiй упокорюється; зовнiшнiй зацiкавлюється, бажаючи знати все, а внутрiшнiй прислуховується до себе i не бажає нiчого iншого, окрiм того, щоб знати Бога, разом з Давидом звертаючись до Нього. «В Твоєму iменi серце моє каже: ...Твоє обличчя, Господи, я шукаю» (Пс. 27, 8) І ще: «Як лань прагне до водних потокiв, так душа моя прагне до Тебе, Боже» (Пс. 42, 2). Молитва також буває двоякою — зовнiшньою i внутрiшньою: такою, яку творимо явно, i такою, яка твориться тайно; соборна й усамiтнена; обов’язкова i довiльна. Обов’язкова твориться явно за церковним уставом, соборна молитва має свiй вiдповiдний час: полуношниця, утреня, часи, лiтургiя, вечiрня й повечерiє, на котрi скликають людей церковнi дзвони, бо люди мають кожного дня вiддавати цi молiння Боговi як належну данину Царю Небесному. А довiльна молитва, що твориться в тайнi, буває i без установленого часу, коли хто захоче, без всякого запрошення, тiльки за порухом самого духа. Перша, тобто церковна молитва, має певну кiлькiсть псалмiв, тропарiв, канонiв та iнших спiвiв й iєрейських дiйств, друга ж (тайна, довiльна), як вiльна у часi, так i не визначена в кiль-

Г Л А В А I 13 костi молитов, бо кожний молиться стiльки, скiльки хоче, — коли коротко, а коли й довго. Перша промовляється вголос — устами й голосом, а друга — лише умом. Перша виголошується стоячи, а друга не тiльки стоячи чи ходячи, але й лежачи на лiжку, одним словом, у кожнiй хвилi, коли б не трапилось пiднести свiй ум до Бога. Перша, соборна, твориться у храмi Господньому, в церквi або, залежно вiд випадку, в будь-якому домi, де зберуться декiлька людей, друга ж усамiтнена, звершується у зачиненiй комiрчинi серця, згiдно з Господнiм словом: «Ти ж, коли молишся, увiйди у свою кiмнату, зачини за собою дверi й молись Отцевi твоєму, що перебуває в тайнi» (Мт. 6, 6) Знову ж таки й комiрчина може бути двоякою — зовнiшньою i внутрiшньою, матерiальною й духовною: матерiальна — з дерева чи з каменю, духовна — це серце або ум, або (за висловом святого Теофiлакта) таємна мисль. Це одне й те саме (поясн. на Мт. розд. 6). Тому матерiальна комiрчина завжди знаходиться на одному мiсцi, а духовна всюди за людиною ходить: адже де б не була людина, завжди з нею її серце, у якому вона може умом своїм, зiбравши усi думки, зачинитися й молитися Боговi в тайнi, навiть коли буде знаходитись серед людей або й розмовлятиме з багатьма. Внутрiшня молитва (якщо дається комусь бути спонуканим до неї духом, навiть знаходячись серед людей) не потребує анi уст, анi книги, анi руху язика, анi гортанного голосу (хоча б це вiдбувалося i наодинцi), а лише пiднесення ума до Бога й самозаглиблення, що є можливим у будь-якому мiсцi. Матерiальна комiрчина, в якiй людина перебуває у мовчаннi, вмiщає в собi одну людину, а внутрiшня, духовна, вмiщує у собi i Бога, i все небесне царство, згiдно з словами самого Христа: «Царство Боже є мiж вами» (Лк. 17, 21). Макарiй Єгипетський це пояснює так: серце — невелика посудина, але в нiй може помiститись все: там Бог, там ангели, там життя й царство, там небеснi мiста, там сокровище благодатi. У внутрiшнiй, сердечнiй комiрчинi людина має зачинятися частiше, нiж у стiнах, й зiбравши там всi свої помисли, вiдкрити свiй ум Боговi, молитися Йому в тайнi зi всiєю теплотою духа i живою вiрою, одночасно повчаючись й у богомисленнi, щоб можливо було їй дорости до зрiлостi досконалої людини.

14 Г л а в а ІІ Про молитву, яка зiгрiває людину i з’єднує її з Богом в любовi Найперше має бути вiдомим те, що християниновi (особi духовнiй своїм званням) належить завжди рiзними способами пiклуватися про з’єднання з Богом Творцем, люблячим Благодiтелем i вищим своїм добром, Котрим i для Котрого вiн i був створений, бо для душi, яку створив Бог, центром, тобто остаточною метою має бути не що iнше, хiба лише один Бог, вiд якого вона дiстала i життя, i природу свою й задля якого вона має жити вiчно. Адже все видиме на землi, любе й бажане: багатство, слава, жiнка, дiти, одним словом все красиве, солодке й миле цього свiту не є властиве душi, а лише тiлу, й, будучи дочасним, воно швидко промине, як тiнь, — натомiсть душа, як вiчна згiдно з своєю природою, може навiки знайти спокiй лише в однiм вiчнiм Бозi, як у вищому своєму добрi, прекраснiшому за всю красу, солодощi й замилування, солодшому й милiшому, — в Бозi, що є для неї найбiльш природним її мiсцем, звiдки вона походить i куди має знову повернутися: бо як плоть, що походить вiд землi, що в землю повертається, так само й душа вiд Бога походить й до Бога повертається i в Ньому перебуває. Для цього вона й створена Богом, щоби перебувати в Бозi навiки. Тому в цьому дочасному життi необхiдно старанно шукати з’єднання з Богом, щоби сподобитись бути з Ним i в Ньому вiчно i у майбутньому життi. А з’єднатися з Ним кожен може не iнакше, як тiльки надзвичайно сердечною любов’ю. Бо i євангельська грiшна жiнка лише тому отримала вiд Нього велику милiсть, яка здатна вiдпускати грiхи, та з’єдналася з Ним, що «вона багато полюбила» (Лк. 7, 47). Вiн любить люблячих Його, пригортається до тих, хто пригортається до Нього, вiдкриває Себе тим, хто шукає Його, i невичерпно дарує насолоду тим, хто бажає вiдчути Його любов. Для того, щоби змогла людина збудити у своєму серцi таку божественну любов задля з’єднання з Ним у нерозлучнiм союзi любовi, необхiдно їй часто молитися, пiдносячи свiй ум до Бога. Бо як

Г Л А В А III 15 дрова, що часто пiдкидаємо у вогонь, розпалюють полум’я, так i молитва, що твориться часто i з заглибленням ума в Бозi, пробуджує в серцi божественну любов, яка як тiльки спалахне, зiгрiє цiлу внутрiшню людину, просвiтить i навчить її, вiдкриє їй все невiдоме i тайне у своїй премудростi i зробить з неї немов полум’яно-вогненного серафима, який завжди духом стоїть перед Богом, оглядаючи Його умом й черпаючи у цьому духовну насолоду. Г л а в а ІІІ Молитва, яку промовляємо устами, а умом блукаємо деiнде — є нiщо Не буде недоречним пригадати тут деякi нелегкi для розумiння апостольськi вислови про молитву, яка твориться духом i умом, i тим покласти початок розмiрковуванню. У посланнi до Ефесян св. ап. Павло радить молитися духом: «молiться завжди в дусi всякою молитвою i благоговiнням» (Еф. 6, 18). Той самий апостол у посланнi до Корiнтян говорить: «Дух мiй молиться, а розум мiй без плоду» (1 Кор. 14, 14). Як же ж це буває, що людина молиться духом, а ум її лишається безплiдним? Слово «дух» у Святому Писаннi розумiється в людинi по-рiзному. Інодi воно вживається у значеннi дихання, iнколи у значеннi самої душi, iнколи у значеннi якого-будь бажання i намiрення, як доброго, так i злого, а також в розумiннi якої-небудь чесноти або нечесноти, як-то: дух покори, дух любовi, дух милосердя i протилежнi їм: дух гордостi, дух ненавистi, дух грошолюбства та iнше. Інодi ж слово «дух» вживається на означення якого-небудь дару Святого Духа, як, наприклад, дух премудростi, дух розуму, дух прозорливостi й подiбне, а iнодi й у значеннi самого ума, як знайдемо у того ж апостола: «...вiдновляйтеся духом вашого ума» (Еф. 4, 23). Коли апостол радить ефесянам молитися духом, то тут замiсть духа вiн розумiє сам ум, який людина пiд час молитви повинна спрямувати до Бога. Коли ж у Посланнi до коринтян вiн говорить

16 про дух, що молиться, i про ум, який перебуває безплiдним, то в даному мiсцi апостол розумiє дух у значеннi голосу i дихання людського, нiби говорячи про них: яка користь вам, коринтяни, якщо ви молитесь лише голосом вашого дихання, а ум ваш не слухає молитви, а мрiє про щось iнше? Яка користь говорити язиком багато, а умом не слухати те, що говориться, якщо б навiть i десятки тисяч слiв промовила ти язиком, о людино! Яка користь вiд того, якщо б на все горло, наскiльки дозволить дихання твоє, заспiваєш, а ум твiй не стоїть перед Богом i не бачить Його, але вiдхиляється думками в iнше мiсце? Така молитва не принесе тобi нiякої користi, не буде почута Богом i лишиться безплiдною. Добре розсудив i св. Кипрiян, кажучи: «Як ти хочеш бути почутим Богом, коли i сам себе не чуєш? Хочеш, щоби Бог пам’ятав про тебе, коли ти молишся, а сам про себе не пам’ятаєш?» Апостол ставить коринтянам, а разом з ними i всiм нам, у приклад себе, говорячи: «Буду молитися духом, а й розумом буду молитись. Буду спiвати духом, а й розумом буду спiвати» (1 Кор. 14, 15). Коли, — говорить вiн цим, — я молюся язиком i голосом, який походить вiд мого дихання, то повинен молитися й умом. Г л а в а ІV Коротка, але часто повторювана молитва є кориснiшою, нiж довготривала Вiд умiлих у богомисленнi дiзнався я вiдносно молитви, яка твориться умом вiд серця, що теплiшою i кориснiшою буває та, котра коротко, але частiше твориться, нiж тривала молитва. Хоча й довготривала молитва буває дуже корисною, але тiльки для досконалих, а не для початкiвцiв. У довготривалiй молитвi ум незвиклої до неї людини не може довго стояти перед Богом, а звичайно, поборений немiччю непостiйностi, захоплюється зовнiшнiм, i тому теплота духа у нього швидко вистигає. Така молитва є вже не молитва, а лише збентеження ума внаслiдок вiдхилення думок туди й сюди, що буває як в церковних соборних спiвах, так i в келiйних правилах, якi довго вичитуються. Коротка ж, але часта молитва,

Г Л А В А IV 17 бiльш стiйка, бо ум, що заглибився у Бога на короткий час, може здiйснювати її з бiльшою теплотою. Тому i Господь говорить: «А коли молитесь, не говорiть зайвого» (Мт. 6, 7), бо не через багатослiв’я будете почутi. І Йоан Лiствичник повчає: «Не намагайся багато говорити, щоб не розсiявся ум в пошуках слiв. Лише одне слово митаря умилостивило Бога i одне ж слово вiри врятувало розбiйника. Зайве багатослiв’я в молитвi розпорошує ум в мрiйливостях, тодi як єдинослiв’я допомагає зiбрати ум». Але хтось скаже: чому апостол у посланнi до солунян говорить так: «Молiться без перерви» (1 Сол. 5, 17)? Звичайно в Писаннi дiло, яке твориться часто, називається таким, що твориться завжди, наприклад: «...в перший намет увiходять завжди священики, виконуючи служби», тобто у всi встановленi на то години, а не безперервно, вдень i вночi, часто, а не безвихiдно (Євр. 9, 6). Якщо ж священики i були безвихiдно в храмi, оберiгаючи вогонь, що зiйшов з неба, докладаючи у нього паливо, щоб вiн не згас, однак робили це не всi разом, але мiняючись чергами, як написано i про святого Захарiю: «Захарiя за порядком своєї черги служив перед Богом» (Лк. 1, 8). Подiбно до цього треба думати i про молитву, яку апостол наказує творити безнастанно, бо неможливо людинi перебувати в молитвi так, щоб не перервати її нi вдень, нi вночi. Бо ж потрiбен час i на iншi справи, на необхiднi клопотання по господарству, як то: час на працю, час на бесiду, час на їжу i пиття, час на вiдпочинок i сон. Як же ж можна безперестанно молитися iнакше, нiж як тiльки молитися часто? А молитва, яка твориться часто, вважається безперестанною. Отже, нехай твоя часта, але коротка молитва не помножується зайвими словами, як вчать про це й святi Отцi. Св. Теофiлакт у тлумаченнi на Євангелiє вiд Матея написав так: «Не належиться продовжувати молитву, а краще мало, проте часто молитися» (гл. VI). А в Золотоустого в бесiдах на Апостольськi послання Павла пишеться так: «Хто говорить зайве в молитвi, той не молиться, а пустословить» (Й. Золотоустий до Ефес. VI, бесiда 24). Крiм того, Теофiлакт говорить в тлумаченнi на той же вищевказаний євангельський фрагмент так: «Зайве говорiння є пустослiв’я». Добре сказав апостол: «...волiю п’ять слiв розумом моїм сказати.., нiж десять тисяч слiв мовами» (1 Кор. 14, 19), тобто

18 краще сотворити коротку молитву до Бога, але з увагою, нiж вимовляти безлiч слiв без уваги i тiльки дарма наповнювати повiтря своїми словами та звуком. Крiм того, вищенаведенi апостольськi слова: «Молiться без перерви» (1 Сол. 5, 17) потрiбно тлумачити у значеннi молитви, яка твориться умом, бо ум може бути завжди спрямований до Бога i молитися Йому безнастанно. Отже, почни тепер, о душе, потрохи братися за визначене для тебе навчання, почни в iм’я Господа, згiдно повчання апостола, який говорить так: «І все, щоб ви тiльки й робили, — все чинiть в iм’я Господа Ісуса, дякуючи Боговi Отцевi через Нього» (Кол. 3, 17), тобто творiть все, нiби це Вiн творить, з добрим намiром, i не стiльки задля своєї користi, хоча б i духовної, скiльки для слави Божої, щоб у всiх ваших словах, дiлах i думках прославлялося iм’я Господа Ісуса Христа, Спасителя нашого. Перш за все з’ясуй для себе коротко, що таке молитва? Молитва це звернення ума i думок до Бога; молитися — значить стояти своїм умом перед Богом, невiдхильно мисленно дивитися на Нього i бесiдувати з Ним у благоговiйному страсi та упованнi. Отже, збери всi думки твої i, вiдклавши зовнiшнi житейськi турботи, скеруй свiй ум до Бога, вповнi звертаючи його до Нього. I. МОЛИТВА 1. Є рiзнi ступенi молитви. Перший ступiнь — молитва тiлесна, яка бiльше полягає в читаннi, стояннi, поклонах. Увага при цьому може вiдволiкатися, серце втрачає чутливiсть, зникає бажання молитися: тут усе здобувається терпiнням, трудом, потом. Проте, незважаючи на це, визнач мiру молитви i виконуй її. Це — дiяльна молитва. Другий ступiнь — уважна молитва. Ум звикає зосереджуватись пiд час молитви i промовляє її уважно, не вiдволiкаючись. Увага, просякнута написаним словом, промовляє це слово як своє.

МОЛИТВА 19 Молитовне правило треба творити в певному порядку, як вказано: «завжди починай з молитви дiяльної, з нею має йти поряд умова молитва, а за ними прийде i сердечна (чуттєва)». Третiй ступiнь — молитва серця. Вiд уваги зiгрiвається серце, i що там є думкою, те тут стає вiдчуттям. Там — слово сокрушене, а тут — сокрушення, там — прохання, а тут — почуття нужди та потреби. Хто отримав ту вищу ступiнь молитви, той молиться без слiв, бо Бог є Богом серця. Ось чому третiй ступiнь є границею у молитовному вихованнi — молячись, переходити вiд одного сердечного почуття до iншого (вiд благодатi до благодатi). При цьому читання може припинятися, так само як i думання, i нехай буде лише перебування у почуттi з вiдомими молитовними знаками... Коли молитовне почуття пiднесеться до безперервностi, тодi починається молитва духовна, котра є даром Божого Духа, що молиться за нас, — це останнiй ступiнь молитви, який можна осягнути. Але кажуть, що iснує ще й така молитва, яка не осягається умом та яка перевищує межi свiдомостi (як у святого Ісаака Сирiйця). Найлегшим засобом осягнення безнастанної молитви є вправляння в молитвi Ісусовiй та закорiнення її в собi. Найбiльш досвiдченi в духовному життi мужi, що були наставленi Богом, знайшли цей одинокий, простий i водночас уседiючий засiб для утвердження духа як у всiх духовних дiланнях, так i в цiлому подвижницькому життi. В своїх поученнях вони залишили докладнi правила щодо цiєї молитви. Трудячись та змагаючись у подвигах, ми шукаємо очищення серця та вiдновлення духа. До цього ведуть два шляхи: дiяльний, тобто перебування у вищевказаних подвигах, та умозiрний — звернення ума до Бога. Там душа очищається i приймає Бога; тут — Бог, зримий, спалює всяку нечистоту й приходить, щоб оселитися в очищенiй душi. Григорiй Синайський бачив цей другий шлях лише в Ісусовiй молитвi, i тому казав: «Бога стяжаємо або дiланням i трудом, або майстерним призиванням Ісусового iменi», — i далi доповнив, що перший шлях є повiльнiшим вiд другого, проте другий — бiльш швидким та дiєвим. Внаслiдок цього деякi подвижники надавали перше мiсце у подвигах саме Ісусовiй молитвi. Вона просвiчує, укрiплює, оживляє, перемагає всiх видимих та невидимих ворогiв i

20 пiдносить до Бога. Така вона всемогутня та вседiюча! Бо iм’я Господа Ісуса — це сокровище благ, сили i життя в дусi. Звiдси само по собi витiкає, що кожному, хто покаявся або почав шукати Господа, є можливим i необхiдним з першого кроку подати повне наставлення про те, як творити Ісусову молитву, а з нею тодi вже запроваджувати у все iнше, тому що цим шляхом можна скорiше укрiпитися, швидше прозрiти духовно i досягти внутрiшнього миру. Не знаючи цього, деякi або бiльшiсть людей просто спиняються на тiлесних та душевних дiланнях i майже намарно тратять зусилля та час. Дiлання це названо «мистецтвом». І воно дуже просте. Коли стоїш зi свiдомiстю та увагою в серцi, промовляй безперестанно: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене», без всякого образу та уяви, лише з вiрою, що Господь бачить i слухає тебе. Пiд час молитви обов’язково треба свiдомiстю перебувати у серцi i ледь стримувати дихання задля вивiльнення того напруження, з яким це твориться. Але найвища умова — це вiра, що Бог поряд i чує нас. Спочатку ця молитва довго лишається тiльки дiяльною, як i всяке iнше дiло, потiм переходить в умову i, нарештi, вкорiнюється в серцi. Бувають i вiдхилення вiд правильного шляху цiєї молитви. Тому необхiдно навчатися в тих, хто його знає. Помиляються ж в залежностi вiд того, де втримується увага пiд час молитви — в головi чи в грудях. Хто тримає її в серцi, той — у безпецi. А ще безпечнiше тому, хто повсякчас в сокрушеннi болiзно припадає до Бога з молитвою про звiльнення вiд оман. 2. В кого нема умової внутрiшньої молитви, в того нема нiякої молитви: бо тiльки умова молитва i є справжньою молитвою, угодною та приємною для Бога. Вона має бути душею домашнього та церковного молитвослiв’я; а якщо її нема при цьому, то молитвослiв’я тi мають лише вигляд молитви, але не є самою молитвою. Бо що ж таке молитва? Молитва — це пiднесення до Бога ума та серця для прослави i благодарення, i для того, щоб виблагати у

МОЛИТВА 21 Нього необхiднi душевнi та тiлеснi блага. Сутнiсть молитви, таким чином, це — пiднесення ума з глибини серця до Бога. Ум стає свiдомо в серцi перед лицем Божим i, сповнившись гiдного, належного Боговi благоговiння, починає виливати перед ним своє серце. Це i є умова молитва! Але такою й має бути кожна молитва. Зовнiшнє молитвослiв’я (домашнє чи церковне) надає їй лише слово чи форму; душу або суть молитви носить кожний сам у собi, в своєму умi та серцi. Увесь наш церковний молитовний чин, всi молитви, складенi для домашнього вжитку, сповненi умового звертання до Бога. Той, хто молиться їх, якщо вiн хоч трохи уважний, не може уникнути цього умового звертання до Бога, хiба що буде зовсiм байдужим до того, що робить. 3. Без умової молитви неможливо обiйтися. Не пiдноситися молитовно до Бога ми не можемо, бо того вимагає наша духовна природа. А пiднестися до Бога можемо умовою дiєю: бо Бог є умственним. Щоправда, умова молитва може бути словесною чи зовнiшньою, — домашньою або церковною, — але буває умова молитва й сама по собi, без всякої зовнiшньої форми чи положення тiла, проте суть її там i тут одна й та сама. В тому чи iншому виглядi вона є обов’язковою i для мирян. Бо ж Спаситель наш заповiдав нам увiйти в свою комiрчину i молитися там Богу Отцевi своєму в тайнi. Комiрчина ця, як тлумачить святитель Дмитрiй Ростовський, означає серце. Отже, заповiдь Господня зобов’язує тайно в глибинi серця умом молитися до Бога. Заповiдь ця стосується всiх християн. Хiба i апостол Павло не того навчає, коли говорить, що треба «всякою молитвою та благанням молитися завжди в дусi» (Еф. 6, 18)? Вiн заповiдає умову молитву — духовну — i заповiдає її всiм християнам, не роблячи рiзницi. Також всiм християнам вiн заповiдає безнастанно молитися (див. 1 Сол. 5, 17). А молитися так можна лише умовою молитвою у комiрчинi серця... Коли прокинешся зранку, то в глибинi серця твердо постав себе перед Богом у своїй ранiшнiй молитвi i тодi приступай до справ, Богом тобi призначених, не вiдриваючи вiд Нього своїх почуттiв та свiдомостi. І буде так, що силами душi й тiла ти виконуватимеш свої обов’язки, а умом i серцем перебуватимеш з Господом.

22 4. «В псалмах i спiвах й пiснях духовних, в благодатi спiвайте у серцях ваших Господевi» (Кол. 3, 16)... Слова «в псалмах i спiвах й пiснях духовних» означають молитву словесну, молитвослiв’я; а мова «в благодатi спiвайте у серцях ваших Господевi» — молитву внутрiшню, умово-сердечну. Псалми, спiви, пiснi-псалми, гiмни, оди — це рiзнi назви духовних пiснеспiвiв. Визначити їх вiдмiнностi досить важко, тому що i за змiстом, i за формою вони бувають дуже подiбними. Всi вони є виразом молитовного духу. Коли дух молиться, тодi вiн прославляє Бога, благодарить Його i пiдносить до Нього свої прошення. Всi цi прояви молитовного духа є нерозлучними в дусi, i один без одного не може бути. Коли молитва набирає свого руху, тодi вона переходить вiд одного з них до iншого, i часто не один раз. Вирази це словом — i вийде молитва словесна, назви її псалмом, гiмном чи одою — все одно. Тому не будемо намагатися визначати вiдмiнностi цих назв. Апостол хотiв ними охопити найрiзноманiтнiшi молитви, що виражаються словом. До них вiдносяться i всi молитви, якi є зараз у нашому вжитку. Ми вживаємо, крiм Псалтиря, церковнi пiснеспiви — стихири, тропарi, канони, акафiсти та iншi молитви, що знаходяться в молитовниках. Не помилишся, якщо, читаючи слова апостола про словесну молитву, будеш мати на увазi тi словеснi молитви, якi є в нашому вжитку. Сила не в тих чи iнших словесних молитвах, а в тому, як їх виконувати. Як виконувати словеснi молитви, апостол вказує словом «духовних»... Духовнi вони тому, що спочатку в дусi зароджуються й дозрiвають i з духа виходять. Тим бiльше духовнi тому, що зароджуються i дозрiвають благодаттю Святого Духа. І Псалтир, i всi iншi словеснi молитви не були вiд самого початку словесними. Спочатку вони були чисто духовними, потiм зодягнулися в слова й стали словесними. Але слово, що увiйшло в них, не позбавило їх духовностi. Вони i зараз словеснi тiльки за формою, а за силою своєю вони духовнi... З таких пояснень виходить, що коли ми захочемо слово апостола про словесну молитву сприйняти для себе як повчання, то отримаємо ось що: увiйди в дух молитов, якi ти читаєш чи слухаєш, i коли вiдтвориш їх у серцi, пiднеси звiдти до Бога, нiби вони є зро-

МОЛИТВА 23 дженi твоїм серцем пiд дiєю благодатi Святого Духа. Це закон, який визначає сутнiсть богоугодного молiння. Як цього досягнути? Обмiркуй, вiдчуй, навiть завчи напам’ять молитви, якi маєш читати. Тодi, як станеш на молитву, будеш промовляти її не як щось чуже, а як те, що лежить i в твоєму серцi, як зроджене та пережите ним. 5. «Проказуйте мiж собою вголос псалми й гимни та духовнi пiснi, спiвайте та прославляйте у серцях ваших Господа» (Еф. 5, 19). В якiй послiдовностi маємо прийняти цi слова. Може в такiй: коли сповнитесь Духом, тодi й спiвайте устами та серцем? Або в такiй: якщо бажаєте сповнитись Духом, то спiвайте? Чи запрошення спiвати устами й серцем розумiється тут як наслiдок сповнення Духом, чи пропонується як засiб до цього? Натхнення Духа не залежить вiд нас, воно приходить тодi, коли благоволить сам Дух. А коли приходить, то глибинно збуджує сили нашого духа. Тодi пiсня Боговi складається сама по собi. Ми вiльнi лише в тому, щоб залишити її звучати в глибинi серця, або ж промовляти її вголос для всiх... Слова цi потрiбно сприймати не в першому, а в другому поєднаннi. Сповняйтеся Духом, i для того спiвайте. Спiв пробудить в нас Духа або приведе до стану натхнення Духом, або ж вiдчутного Його впливу. Блаженний Теодорит пише, що апостол має на увазi духовне оп’янiння, коли говорить: «сповнюйтеся Духом», i показує, як досягнути цього, а саме: «Безперервно оспiвуючи Бога, заглиблюючись в самих себе i завжди збуджуючи думку». Це те саме, що: спiваючи устами й серцем. Не важко зрозумiти, що в цiй справi головне — не благозвучнiсть спiву, а змiст того, що спiваємо. Це впливає так само, як з запалом написана промова надихає того, хто її читає. Почуття, яке вкладене в слово, через слово переходить в душу слухача або читача. Так само й в пiснях церковних. Псалми, гiмни-спiви i церковнi оди-пiснi є духо-натхненними звiреннями духовних почуттiв до Бога. Дух Божий сповнював своїх вибранцiв, i вони повноту своїх почуттiв висловлювали в пiснях. Той, хто спiває їх як належиться, знову може увiйти у висловленi в пiснях почуття i, сповнюючись ними, може наблизитись до стану, в якому буде спроможний при-

24 йняти дiю благодатi Духа або пристосувати себе до цього стану. Саме таким i є призначення церковних пiсень, щоб за їх допомогою запалювати i роздувати сховану в нас iскру благодатi. Іскру цю дають нам святi таїнства. Щоб розпалити її i перетворити у полум’я, додаються псалми, духовнi спiви-гiмни i пiснi-оди. Вони дiють на iскру благодатi так само, як вiтер на iскру, що потрапила в горючу речовину. Але пригадаймо, що така їх дiя можлива лише тодi, коли разом з використанням їх вiдбувається i очищення серця, як сказав св. Й. Золотоустий, керуючись ходом думок самого св. ап. Павла. Іншi умови є вказанi у цьому самому мiсцi, а саме: перше, щоб пiснi були духовнi, i друге, щоб спiвали їх не тiльки устами, але й серцем... Таким чином, щоби виконання церковних пiсень приводило до сповнення Духом, апостол вимагає, щоби пiснi цi були духовнi. Тут мається на увазi не тiльки те, щоб вони були духовними за змiстом, але щоб були духо-движними, самi були плодом Духа або ж виливалися iз сердець, сповнених Духом. Інакше вони не приведуть до сповнення Духом. Це згiдно з законом: що вкладено в пiсню, те вона й принесе тому, хто її спiває... Друга вимога апостола полягає в тому, щоб пiснi спiвались не тiльки устами, а й серцем. Не вистарчить тiльки розумiти пiсню, треба прийняти змiст її слiв в своє серце i спiвати вже так, як би пiсня виходила з нашого серця. Спiвставлення цього мiсця з iншими показує, що в апостольськi часи спiвали тiльки тi, котрi були саме в такому настрої, iншi входили в подiбний з ними настрiй — i все церковне зiбрання оспiвувало i спiвало Господевi не iнакше, як тiльки в серцi. Що ж дивовижного в тiм, коли внаслiдок такого спiву всi вони сповнювалися Духом? Який скарб захований в церковних спiвах, коли вони належно виконуються! Св. Й. Золотоустий запитує: «що означають слова «спiваючи в серцях ваших Господевi»? Це значить: з увагою розпочинай це дiло, бо неуважнi спiвають без користi, лише вимовляючи слова, тодi як серце їх блукає в iншому мiсцi». Блаженний Теодорит до цього додає: «Спiває серцем той, хто не тiльки рухає устами, але й ум пробуджує до розумiння того, що вимовляє». Іншi святi Отцi, пишучи

МОЛИТВА 25 про молитовне звертання до Бога, вважають, що воно здiйснюється найкраще тодi, коли звершується умом, що закрiплений в серцi. Те, що тут в апостола говориться про церковне зiбрання, вiдноситься й до приватного псалмоспiву, який кожен може виконувати окремо вдома. І користь вiд цього може бути такою самою, якщо вiн виконується як належиться, з увагою, розумiнням, переживанням у серцi. Зауважмо також, що хоча в словах апостола йдеться про спiв, але думки його вказують на молитовне звертання до Бога. І власне воно є збудником Духа. 6. Другим видом молитви є умово-сердечна молитва. І перша має бути такою також. Але та зароджується пiд дiєю словесної — готової молитви, а ця зроджується прямо в серцi i звiдти пiдноситься до Бога. Такою була молитва Мойсея при переходi через Червоне море. Апостол навчає її словами: «в благодатi спiваючи в серцях ваших Господевi». — «Вiд благодатi Духа спiвайте, — каже, — не просто устами, але з увагою, стоячи мисленно перед Богом в серцi. Бо це означає спiвати Боговi, а те — на вiтер, оскiльки розсiюється в повiтрi. Не для того, щоб показати себе, — говорить. Навiть якщо ти на базарi, можеш в собi, зсередини, звернутися до Бога i спiвати, хоч нiхто не буде чути... Не завадить i в дорозi молитися серцем i перебувати на висотах» (Св. Й. Золотоустий). Така молитва i є власне молитвою. І словесна молитва настiльки буває молитвою, наскiльки в нiй молиться ум та серце. Вона витворюється в серцi благодаттю Святого Духа. Той, хто звертається до Господа i освячується тайнами, в ту саму мить приймає в себе те почуття до Бога, яке вiдтодi i розпочинає в серцi його сходження до висот. Хто не приглушить цього почуття чимось невiдповiдним, у тому час, настирливiсть i труд перетворять його в полум’я. Але хто приглушить його чимось невiдповiдним, тому хоча й не зачинено дорогу приближення до Бога й примирення з Ним, але почуття те вже не дається раптово i задармо. Очiкує такого пiт та труд пошукiв i вимолювання його... Проте нiкому не вiдмовляється в цьому. Бо благодать є у всiх, i треба тiльки дати простiр для її дiї. Благодать отримує простiр по мiрi стирання самостi й ви-

26 корiнення пристрастей. Мiра очищення серця є мiрою оживлення почуття до Бога. Коли серце стане чистим, тодi почуття до Бога зробиться полум’яним. Почуття до Бога вiдживає набагато ранiше, нiж приходить повне очищення вiд пристрастей, але тодi воно ще подiбне до зернятка або iскри. Вiдродившись, те почуття росте й розпалюється; але не буває таким постiйно, а оживає й завмирає; i вiдживаючи, не буває в однаковiй силi. Але в якiй би мiрi не вiдживало, завжди пiдноситься до Господа i спiває Йому пiсню. Все будує благодать: бо благодать завжди притаманна вiруючим. Тих, якi вiддалися їй безповоротно, вона сама провадить, i вона, як сама знає, будує їх. 7. Почуття до Бога i без слiв є молитвою. Слово пiдтримує та iнколи поглиблює почуття. 8. Бережiть цей дар даної вам милостi Божої. Як? Найперше смиренням, все приписуючи благодатi, а собi нiчого. Як тiльки до себе самого схилиться ваша думка, благодать зменшиться, i якщо не спам’ятаєтесь, зовсiм перестанете дiяти, тодi буде багато плачу та голосiння. Друге — усвiдомлюючи себе землею та порохом, будьте такими, як тепер, тобто нi до чого не звертайтеся без потреби — нi думкою, нi серцем. Все з Господом. Як тiльки зменшиться внутрiшнє горiння, зразу ж поспiшайте вiдновити його в силi. Господь поруч. Коли ви з жалем та страхом звертаєтеся до Нього, зразу ж i отримуєте... 9. Молитва — проба всього; молитва — джерело всього; молитва — i двигун усього; молитва — i направляє все. Наскiльки молитва справна, настiльки все справне. Бо вона не допустить, щоб щось було несправним. 10. Молитва є найпершою справою в морально-релiгiйному життi. Коренем цього життя є свобiдно-свiдоме вiдношення до Бога, яке потiм усiм i керує. Воно розкривається i являється на практицi через молитву, по-перше, як взаємоспiлкування — на поприщi, де розкриваються нашi моральнi вiдносини до подiбних нам i, по-друге, як подвижництво — на площинi, де розкривається наше моральне вiдношення до самого себе. Яке наше вiдношення до Бога, така i молитва; i яка молитва, таке й вiдношення до Бога. А оскiльки вiд-

МОЛИТВА 27 ношення цi не є однаковими, то не однаковий i образ молитви. Інакше вiдноситься до Бога той, хто не пiклується про спасiння; iнакше той, хто вiдiйшов вiд грiха i старається про чесноти, але ще не увiйшов всередину себе i працює для Господа зовнiшньо; iнакше, нарештi, той, хто увiйшов в своє нутро i носить в собi Господа, i стоїть перед Ним. Перший як про життя не турбується, так не турбується i про молитву, i виконує її в церквi, вдома лише за звичаєм, без уваги i почуття. Другий читає багато молитов i часто ходить до церкви, стараючись разом з тим i втримувати увагу, i мати вiдповiднi почуття до молитов, якi читає, хоча це йому вдається досить рiдко. Третiй, зосередившись увесь всерединi, умом стоїть перед Господом i, не вiдволiкаючись, молиться до Нього у серцi, без довгого молитвослiв’я, хоч i при довгому стояннi на молитвi, вдома i в церквi. Заберiть у другого молитвослiв’я — i ви заберете у нього молитву, нав’яжiть третьому молитвослiв’я — i ви загасите в ньому молитву вiтром багатослiв’я. Усякому рiвню людей чи всякiй мiрi приближення до Бога вiдповiдає своя молитва i свої для неї правила. Якою цiнною при цьому є досвiдчена вказiвка, i як багато може нашкодити самочинне розпорядження! Що таке молитва? І яке вiдношення до неї має молитва Ісусова? 11. Молитва — це умове стояння в серцi перед Богом з прославою, благодаренням, прошенням i сокрушеним покаянням. Тут все духовне. Корiнь усьому — благоговiйний страх Божий, з якого походить i вiра про Бога та в Бога, i вiддання себе Боговi, i уповання, i пригорнення до Бога у почуттi любовi iз забуттям усього сотвореного... Коли молитва в силi, усi цi духовнi почуття i порухи, притаманнi серцю, теж у вiдповiднiй силi. Яке ж вiдношення до цього має молитва Ісусова? І яке вiдношення має та теплота, котра розвивається всерединi серця i бiля нього пiд дiєю цiєї молитви... Набування навику в молитвi формується не зразу, а потребує довгої працi та пересилення себе. Ось саме у цьому найкраще допомагає Ісусова молитва i теплота, що її супроводжує.

28 Зауваж, отче, що вони є середниками, а не самим дiлом. Бо можливо й так, що i молитва Ісусова є, i теплота є, а справжньої молитви немає. Як це не дивно, але таке буває!.. Коли молимося, треба стати умом перед Богом i про Нього лиш думати. А в тому часi в головi безперестанку товчуться рiзнi думки i вiдволiкають ум вiд Бога. Для того, щоб навчити ум стояти при одному, святi Отцi використовували короткi молитви i з часом звикли промовляти їх постiйно... Це безупинне повторення молитви i втримувало ум в думаннi про Бога, i розганяло всi стороннi думки. Цi коротенькi молитви були рiзнi... В нас особливо закрiпилась i увiйшла в загальний звичай молитва Ісусова: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грiшного!» Так ось що є молитва Ісусова — одна з коротеньких словесних молитов, як i всi iншi короткi молитви. Призначається вона для того, щоб втримувати ум на однiй думцi про Бога. Той, хто набув навику в цiй молитвi i володiє нею як належиться, той дiйсно перебуває в пам’ятi про Бога безупинно. Оскiльки пам’ять про Бога у щиро вiруючому серцi звичайно супроводжується релiгiйними почуттями благоговiння, уповання, благодарення, вiдданостi на волю Божу та iншими духовними почуттями, то ми молитву Ісусову, котра виробляє та втримує пам’ять про Бога, називаємо духовною молитвою. І це справедливо, коли вона оточена тими духовними почуттями. Але коли вона не супроводжується такими дiями, то залишається словесною, як i будь-яка iнша, подiбна до неї. Так слiд думати про молитву Ісусову. А що ж означає теплота, яка супроводжує цю молитву? Для того, щоб ум втримувався на чомусь одному пiд час короткої молитви, необхiдно звести його увагою в серце. Бо, лишаючись в головi, де вiдбувається товкотнеча думок, вiн не встигає зосередитись на одному... Коли увага зiйде в серце, то притягне туди в одну точку всi сили душi i тiла... Це зосередження усього життя людини в одне мiсце зразу ж вiдзивається там особливим вiдчуттям; це вiдчуття i є почат-

МОЛИТВА 29 ком майбутньої теплоти... Вiдчуття це спочатку легке, потiм посилюється, мiцнiшає, поглиблюється й з холодного, яким воно було на початку, переходить в тепле почуття i тримає на собi увагу. І стається, таким чином, те, що спочатку увага тримається в серцi напруженням волi. І своєю силою породжує в серцi теплоту. Теплота ж ця надалi втримує увагу без її особливого напруження. Потiм вони пiдтримують одна одну i мусять бути нерозлучними, бо розсiяння уваги охолоджує теплоту, а зменшення теплоти послаблює увагу. Звiдси походить закон духовного життя: тримай серце в почуттi до Бога — i завжди будеш у пам’ятi Божiй. Його виразив десь святий Йоан Лiствичник. Тепер запитання — а чи духовна ця теплота? Нi — не духовна! А звичайна, фiзична. Але, оскiльки вона втримує увагу ума в серцi i через це сприяє розвитку там духовних, вказаних ранiше рухiв, то вона називається духовною, одначе в тому випадку, якщо не супроводжується насолодою похотi, хоча б легкою, а тримає душу i тiло у бадьорому настрої. Отже, якщо теплота, яка супроводжує Ісусову молитву, не супроводжується духовними почуттями, то її непотрiбно називати духовною, а просто теплотою кровi. Вона не є погана, якщо не пов’язана з насолодою похотi, хоча б легкою. А якщо пов’язана, то вона погана i пiдлягає вигнанню. Це буває тодi, коли теплота вiдчувається нижче серця.Інша помилка полягає в тому, коли все обмежувати цiєю теплотою, люблячи її понад усе, не турбуючись нi про духовнi почуття, нi навiть про пам’ять Божу, а лише про те, щоб була ця теплота. Така помилка є можлива, хоча не у всiх i не завжди, проте час вiд часу трапляється. Необхiдно зауважити це i виправити, бо в такому випадку залишиться лише теплота кровi, тваринна теплота... Не треба вважати цю теплоту духовною або благодатною... Духовною можна назвати цю теплоту лише тодi, коли вона супроводжується духовними, молитовними порухами... Хто без них називає її духовною, той допускає помилку. А хто називає її благодатною, ще бiльше помиляється...

30 Благодатна теплота є особливою, i вона, власне, й є духовною... Вона вiльна вiд плотi, i в тiлi не спричинює помiтних змiн, i засвiдчується лише тонким почуттям солодкостi. За цими почуттями кожен може легко визначити i вiдрiзнити теплоту... Це необхiдно зробити кожному; сторонньому до цього нема дiла i мiсця. 12. Є молитва, яку творить сама людина, i є молитва, яку Бог дає тому, хто молиться (див. 1 Сам. 2, 9). Кому невiдома перша? Має бути вiдома вам i остання, хоча ви лише починаєте. Спочатку коли приступає хто до Господа, першою справою є молитва. Вiн починає ходити до церкви i молитися вдома з молитовникiв i без них. Але думки всi розбiгаються. Нiяк з ними не справитися. Хоча чим бiльше трудитися в молитвi, тим бiльше думки стихають i молитва стає чистiшою. Але атмосфера душi не очищується доти, доки не засвiтиться в душi духовний вогник. Вогник цей є справа Божої благодатi, але не особливої якоїсь, а спiльної для всiх. Вiн з’являється внаслiдок певної мiри чистоти у всьому моральному устрої людини, яка шукає. Коли в серцi засвiтиться цей вогник або з’явиться постiйна теплота, тодi бурлiння помислiв припиняється. З душею стається те саме, що з кровоточивою жiнкою: «...спинилась її кровотеча» (Лк. 8, 44). У цьому станi молитва бiльше чи менше наближується до безперервної. Посередницею їй служить молитва Ісусова. І це є межа, до якої може доходити молитва, яку творить сама людина! Думаю, що все це для вас є досить зрозумiло. Далi, у такому станi, дається молитва, яка не твориться самою людиною. Тодi сходить молитовний дух i веде у нутро серця — все одно, якби хтось взяв iншого за руку i силою повiв його з одної кiмнати до iншої. Душа тут зв’язана сторонньою силою й охоче перебуває в нутрi доти, поки над нею є дух, що зiйшов. Знаю два ступенi цього сходження. На першому — душа все бачить, усвiдомлює себе i своє зовнiшнє положення — i роздумувати може, i управляти собою. Вона може навiть зруйнувати цей свiй стан, якщо захоче. І це вам має бути зрозумiлим. У святих Отцiв, особливо у св. Ісаака Сирiйця, вказується й на iнший ступiнь молитви, яка дається. Вище за щойно описану стоїть

ПЕРЕДМОВА 31 у нього молитва, яку вiн називає екстазом або захопленням. І тут також сходить молитовний дух, але полонена ним душа пiдноситься у такi споглядання, що забуває про своє зовнiшнє положення, не роздумує, а тiльки споглядає i не може управляти собою або зруйнувати свiй стан. Пам’ятаєте, в патериках пише, що один старець став на молитву перед вечiрньою трапезою, а спам’ятався аж зранку. Ось це i є молитва в захопленнi або споглядальна. У деяких вона супроводжується просвiтленням обличчя, свiтлом навколо, а в iнших пiднесенням над землею. Святий апостол Павло у такому станi був пiднесений у рай. І святi пророки у ньому знаходились, коли Дух їх поривав. Аж дивно, яка велика милiсть Божа до нас, грiшних. Трохи хто потрудиться, i чого сподобляється? Усiм, хто трудиться, можна смiливо говорити: трудiться, бо є за що! 13. Найлегшим засобом, щоб осягнути безнастанну молитву, є навичка до Ісусової молитви i закорiнення її в собi. Найбiльш досвiдченi в духовному життi мужi, яких наставляв Бог, знайшли цей єдиний простий i разом з тим вседiючий засiб для утвердження духа як у всiх духовних дiяннях, так i в цiлому подвижницькому життi; i в своїх поученнях вони залишили докладнi правила щодо цiєї молитви. Ступенi молитви 14. 1. Навичка до звичайного молитвослiв’я у церквi та вдома. 2. Спорiднення молитовних думок та почуттiв з умом та серцем. 3. Безнастанна молитва. Ісусова молитва може бути у всiх цих ступенях, але справжнє її мiсце у безнастаннiй молитвi. Головною умовою успiху в молитвi є очищення серця вiд пристрастей взагалi i вiд усякої пристрастi до будь-чого чуттєвого. Без цього молитва буде завжди залишатися на першому ступенi, тобто словесному. По мiрi очищення серця словесна молитва переходитиме в умово-сердечну, а коли воно зовсiм очиститься, тодi закрiпиться й безнастанна молитва. Як вам дiяти?

32 У церквi слiдкуйте за службою i тримайте тi думки i почуття, якi пропонуються богослуженням. Вдома збудiть в собi молитовнi думки та почуття i тримайте їх в душi з допомогою Ісусової молитви. 15. Молитва має рiзнi ступенi. Спочатку вона є тiльки молитвослiвною молитвою; але разом з нею має йти, нею розiгрiватися та пiдтримуватися молитва ума та серця. Умово-сердечна молитва дiстає потiм самостiйнiсть i буває або дiяльною, коли потрiбно напружувати свої зусилля, або саморушiйною, коли сходить дух. У цьому останньому виглядi вона пориває людину в нутро для стояння перед Богом. Коли потiм стан, у якому перебуває душа пiд час такого поривання, буде постiйним, тодi умово-сердечна молитва стає безперервною. При цьому попереднi тимчасовi поривання перероджуються у споглядання, при яких i з яких тодi розкривається i споглядальна молитва. Спогляданням є таке сильне поневолення ума i всього споглядання якимось духовним предметом, що все зовнiшнє забувається, виходить iз свiдомостi: ум та свiдомiсть занурюються у предмет споглядання так, що їх нiби й нема вже в нас. 16. «Молiться зажди в дусi всякою молитвою i благанням...» (Еф. 6, 18). Вказуючи на необхiднiсть молитви, апостол вказує зразу ж i на те, якою повинна бути молитва, щоб її вислухав Господь. Перше — це молiться, — говорить, — усякою молитвою та молiнням, тобто дуже ревно, з уболiванням серця, з палким стремлiнням до Бога... Друге — молiться, — говорить, — повсякчас. Цим заповiдає вiн невiдступнiсть та невтомнiсть у молитвi. Молитва повинна бути не заняттям на певний час, а постiйним станом духа. Дивись, — каже св. Й. Золотоустий, — не обмежуйся лише певним часом дня. — Чуєш, що каже! — Повсякчас приступай до молитви, — як i в iншому мiсцi сказав: «молiться без перерви» (Сол. 5, 17). Третє — молiться, — каже, — духом, тобто молитва має бути не тiльки зовнiшня, але й внутрiшня, яка здiйснюється умом у серцi. У цьому сутнiсть молитви, яка є пiднесенням до Бога ума i серця. Св. Отцi вiдрiзняють умово-сердечну молитву вiд духовної. Перша твориться свiдомо i самодiяльно тим, хто молиться, а друга приходить, i хоча усвiдомлюється, проте рухається сама, помимо зусиль особи, яка молиться. Ця молитва — духодвижна. Останню не можна собi

МОЛИТВА 33 приписати, бо вона не вiд нас залежить. Її можна бажати, шукати i вдячно приймати, але не можна творити, коли захочеться. А втiм, в людей очищених молитва побiльшостi буває духодвижною. Тому потрiбно думати, що апостол пропонує умово-сердечну молитву, коли говорить: молiться духом. Можна додати: молiться умом в серцi, з бажанням досягнути й духодвижної молитви. Така молитва свiдомо тримає душу перед лицем всюдисущого Бога. Притягуючи до себе i вiдбиваючи вiд себе Божий промiнь, вона розганяє ворогiв. Можна з певнiстю стверджувати, що душа у такому станi є неприступною для бiсiв. Саме так є можливо молитися повсякчас i у всякому мiсцi. 17. «Як сказав апостол: хочу п’ять слiв сказати умом моїм, нiж тисячу язиком. Годиться найперше цими п’ятичисленними словами очищувати ум i серце, безперестанно повторюючи в глибинi сердечнiй: Господи, Ісусе Христе, помилуй мене, i, таким чином, пiдiйматися до розумного спiву. Тому що кожен, хто починає i в кому ще дiють пристрастi, може виконувати цю молитву, пильнуючи серце, а спiву можна досягнути лише тодi, коли очистиш себе спочатку умовою молитвою». 18. Питання про молитву: «Як краще молитися — устами чи умом?» — вирiшене з перших слiв: «Молитися iнодi словами, iнодi умом». — Тiльки необхiдно пояснити, що й умом неможливо молитися без слiв, тiльки слiв цих не чути, а там, в глибинi, у серцi, вони вимовляються подумки. А ще краще сказати так: молись iнодi словами, якi звучать, а iнодi беззвучними, нечутними. Турбуватися треба лише про те, щоб i голосна, i беззвучна молитва виходила iз серця. 19. Справа цiєї молитви проста: стань умом у серцi перед лицем Господа i благай: Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, або тiльки: Господи помилуй... Милостивий Господи, помилуй мене, грiшного... або якимось iншими словами. Сила не в словах, а в думках i почуттях. 20. Молитва: Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене! — є словесна молитва, як i багато iнших. Сама в собi вона нiчого особливого не мiстить, а всю силу дiстає вiд того, з яким настроєм її творять.

34 Усi способи, про якi пишуть (сiсти, нагнутися...), або вправне творення цiєї молитви не всiм пiдходять, i без особистого наставника робити це небезпечно. Краще за все те не братися. Один спосiб є загальнообов’язковий: «Увагою стояти в серцi». Все iнше — стороннє i до сутi справи нiчого не додає. Про плоди цiєї молитви говорять так, що вже нiчого вищого на свiтi нема. Це — незаконно. Талiсман знайшли! Нiчого з плодiв не належить самим словам молитви i їх промовлянню. Усi плоди можуть бути отриманi i без цiєї молитви, i навiть без будь-якої словесної молитви, — одиноко через устремлiння ума i серця до Бога. Суть справи в тому, щоб «встановитися в пам’ятi Божiй або ходити у Божiй присутностi». Кожному можна сказати: «Як хочеш, лише дiйди до цього... чи твори Ісусову молитву... чи клади поклони, чи ходи до церкви... що хочеш роби, тiльки дiйди до того, щоби завжди бути у пам’ятi Божiй. Пам’ятаю, в Києвi я зустрiв чоловiка, який казав: «Нiяких способiв я не використовував i молитви Ісусової не знав, а все, що тут написано, було i є. А як, я й сам того не знаю. Бог дав!..» «Це — що Бог дав чи дасть, — треба мати на увазi, щоб не змiшати саморобне з даром благодатi». Говорять: стяжай Ісусову молитву, тобто внутрiшню молитву. Ісусова молитва це — гарний засiб до внутрiшньої молитви, але сама по собi вона є молитвою зовнiшньою, а не внутрiшньою. Котрi виробляють навичку до неї, дуже добре роблять. Але якщо зупиняються на нiй однiй, а далi не йдуть, то вони зупиняються на половинi дороги. При Ісусовiй молитвi все ж таки богомислення необхiдне: iнакше це — суха їжа. Добре, кому налипло на язицi iм’я Ісусове. Але при цьому можна зовсiм не пам’ятати про Господа i навiть мати думки, противнi Йому. Отже, все залежить вiд свiдомого й свобiдного звернення до Бога i намагання втримувати себе у цьому з роздумуванням. 21. Богомислення можна замiнити Ісусовою молитвою, але яка в цьому потреба? Це є те саме. Богомислення це — втримування в

МОЛИТВА 35 думцi якої-небудь iстини: воплочення, хресної смертi, воскресiння, всюдиприсутностi без усякого напрямку думки. 22. Творення Ісусової молитви просте: стати увагою в серцi перед лицем Господа i благати до Нього: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене!» Головне не в словах, а у вiрi, сокрушеннi i вiдданнi себе Господевi. З цими почуттями можна стояти перед Господом i без слiв... i це буде молитва. 23. Трудiться над Ісусовою молитвою. Бог благословить. Але iз звичкою усно промовляти цю молитву поєднайте пам’ять про Бога зi страхом та благоговiнням. Бо ж головне — ходити перед Богом, усвiдомлюючи, що Бог дивиться на вас, на вашу душу — у ваше серце, i все там бачить... Ця свiдомiсть є найсильнiшим важелем у розвитку внутрiшнього духовного життя. 24. Поєднувати Ісусову молитву з диханням, як ви робите, можна. Це сказав хтось з древнiх... Дихання замiсть чоток. 25. Скiльки маєте сили заглиблюйтесь в Ісусову молитву. Вона збере вас в одне, дасть вiдчути силу в Господi i зробить так, що ви невiдступно будете з Ним — i коли ви є наодинцi, i коли на людях, i коли господарюєте, i коли читаєте або молитесь. Тiльки силу цiєї молитви вбачайте не в повтореннi вiдомих слiв, а у зверненнi ума i серця при цих словах до Господа. Одне i друге разом. 26. Ісусова молитва є така сама, як i будь-яка iнша. Вона сильнiша вiд усiх iнших лише всесильним iменем Ісуса, Господа Спасителя, коли воно призивається з повною вiрою, теплою, не хиткою, — що Вiн є поблизу, все бачить i чує, i готовий сповнити та дарувати те, що просять. Таку надiю Вiн не засоромить. Якщо iнодi затримується сповнення, то це через неготовнiсть того, хто прохає, прийняти те, про що просить. 27. Молитися з думкою про те, що говорять слова молитви — також є молитва, тiльки крива на одну ногу. Молитва перестає бути молитвою, коли увага вiдходить вiд слiв молитви... Коли ж свiдомiсть при молитвi... це — молитва, хоч i незадовiльна. Почуття прийде, але необхiдно й напружувати себе до нього. 28. Ісусова молитва — не якийсь талiсман. Сила її — вiд вiри в Господа i глибокого з’єднання з Ним серця та ума. При такому

36 наставленнi iм’я Господа, яке прикликуємо, виявляється глибоко дiєвим. Одне повторення слiв нiчого не означає. 29. Тривке умиротворення думок є даром Божим; але дар цей не дається без наполегливої особистої працi. І лише своєю працею ви нiчого не досягнете, — i Бог нiчого вам не дасть, якщо не потрудитесь усiма силами душi. Отакий невiдкладний закон. 30. А який саме труд треба тут застосовувати, я вже не раз згадував: не дозволяти свобiдно блукати думкам, а коли мимоволi вiдбiжать, зразу ж повернути їх назад, дорiкаючи собi, жалкуючи i вболiваючи за цей розлад. Св. Лiствичник на це каже, що «потрiбно з зусиллям замикати ум свiй у слова молитви». 31. Нiколи не слiд вважати усталеним будь-який духовний подвиг, i тим бiльше молитву, а завжди тримати себе так, нiби вперше починаєш це виконувати. Що робиться вперше, тому й вiддається перша ревнiсть. Якщо будете так себе тримати, приступаючи до молитви, нiби ви нiколи ще не молились як належиться, i щойно тепер вперше хочете зробити це, то завжди будете молитву свою виконувати з першою ревнiстю. І вона буде йти добре. Якщо не будете мати успiху в молитвi, не чекайте успiху й нi в чому iншому. Вона — корiнь усього. 32. У богомисленнi один предмет ближче вiд iнших може прилягти до серця. Тодi на ньому пiсля закiнчення цiєї справи треба зупинитися i як можна довше ним пiдживлювати себе. Цим прокладається шлях до безнастанної молитви. 33. Вознестися умом до Господа i з сокрушенням сказати: «Господи, помилуй! Господи, благослови! Господи, поможи!» — є молитовним благанням. А якщо вiдродиться i буде в серцi почуття до Бога, то це буде безперервна молитва без слiв i без стояння на молитвi. 34. «Молiться без перерви, — каже апостол» (1 Сол. 5, 17). І в iнших посланнях св. Павло заповiдає «в молитвi перебувати» (Рим. 12, 12) i «бути в молитвi терпеливим й чувати на нiй в подяцi» (Кол. 4, 2), «усякою молитвою i молiнням молитися завжди в дусi» (Еф. 6, 18). Постiйностi та невiдступностi в молитвi навчає i сам Спаситель

МОЛИТВА 37 притчею про вдову, яка невiдступнiстю свого прошення вблагала неправедного суддю (Лк. 18, 1 i далi). Видно, що безперервна молитва є не випадковим приписом, а невiд’ємною рисою християнського духа. Життя християнина, згiдно з апостолом, «поховане з Христом у Бозi» (Кол. 3, 3). У Бозi i перебувати йому невiдступно треба увагою та почуттям, що i є безперервною молитвою. З другого боку, усякий християнин є «храм Божий», в якому «Дух Божий перебуває» (1 Кор. 3, 16; 6, 19; Рим. 8, 9). Цей бо ж «Дух», який завжди у ньому перебуває та клопочеться, — молиться про нього завжди «стогонами невимовними» (Рим. 8, 26), навчаючи його самого безперервної молитви. Найперша дiя Божої благодатi, яка навертає грiшника до Бога, виявляється в пориваннi його ума i серця до Бога. Коли пiзнiше, пiсля покаяння i посвячення свого життя Боговi, Божа благодать, що дiяла зi зовнi, через святi таїнства зiйде у нього i перебуватиме в ньому, тодi робиться в ньому незмiнним та постiйним й те поривання ума i серця до Бога, в якому i полягає сутнiсть молитви. Вона виявляється рiзною мiрою, i, як будь-який iнший дар, має бути чимось запалена (2 Тим. 1, 16). Запалюється ж вiдповiдно до своєї сутi: молитовним трудом i особливо терпеливим та доцiльним перебуванням на церковних богослуженнях. Безперестанно молись, — трудись в молитвi, — i здобудеш безперервну молитву, котра сама вже буде звершуватися у серцi без особливого напруження. Кожному очевидно, що заповiдь св. апостола не виконується лише читанням зазначених молитов у певнi години, але потребує постiйного ходiння перед Богом, посвячення всiх справ Боговi, всевидячому й усюди присутньому, запаленням теплого звертання до неба умом у серцi. Усе життя у всiх його проявах має бути пронизане молитвою. Тайна ж її — в любовi до Бога. Як наречена, яка покохала жениха, не розлучається з ним пам’яттю i почуттями; так i душа, що поєдналася з Господом любов’ю, невiдступно перебуває з Ним, звертаючи до Нього теплi бесiди iз глибини серця. «Хто ж пристає до Господа, є одним з Ним духом» (1 Кор. 6, 17). 35. Пам’ятаю, у Василiя Великого питання про те, як апостоли могли безперервно молитися, вирiшується так: вони у часi всiх своїх справ думали про Бога i жили у безперестаннiй вiдданостi Боговi. Цей настрiй духа був їхньою безперервною молитвою.

38 36. Жалкуєте, що Ісусова молитва не буває безперервною, — що не промовляєте її безперестанно, — цього й не вимагається... вимагається постiйне почуття до Бога, яке може бути присутнє i при розмовi, i при читаннi, i при спостереженнi й розгляданнi чогонебудь... Але, якщо Ісусова молитва, якою ви молитесь, є справжньою, то продовжуйте так само, i молитва ця... розширить свої обрiї. 37. Інодi весь час, призначений для правила, можна провести в читаннi напам’ять одного псалма, складаючи з кожного вiрша свою молитву. Ще — iнодi можна все правило провести у молитвi Ісусовiй з поклонами... Або ще й з того, другого i третього взяти потрохи. Богу потрiбне серце (див. Прип. 23, 26), i як тiльки воно благоговiйно перед Ним стане, того й достатньо. Безперервна молитва в цьому i полягає, щоб завжди благоговiйно стояти перед Богом. А правило при цьому є тiльки пiдпалюванням або пiдкиданням дров до печi. 38. Вiд безперервної молитви подвижник приходить до духовної убогостi: привчаючись постiйно просити Божої помочi, вiн поступово втрачає надiю на себе; якщо зробить щось успiшно, то бачить в цьому не свiй успiх, а милiсть Божу, про яку вiн безперестанно благає Бога. Безупинна молитва призводить до стяжання вiри, тому що той, хто невпинно молиться, починає поступово вiдчувати присутнiсть Бога. Це вiдчуття поволi може вирости й посилитися до того, що око ума яснiше буде бачити Бога в Його промислi, нiж наскiльки бачить чуттєве око матерiальнi предмети свiту; серце вiдчує присутнiсть Бога. Той, хто побачив таким чином Бога i вiдчув Його присутнiсть, не може не повiрити у Нього живою вiрою, яка виявляється у дiлах. Безупинна молитва надiєю на Бога знищує лукавство, вводить у святу простоту, вiдучуючи ум вiд рiзних помислiв, вiд складання задумiв вiдносно себе та ближнiх, завжди тримаючи його в убогостi й смиренностi думок, якi становлять його поучення. Той, хто безупинно молиться, втрачає звичку до мрiйливостi, розсiяностi, суєтної турботливостi та безмiрного пiклування, втрачає тим бiльше, чим бiльш святе i смиренне поучення буде заглиблюватися в його душу i закорiнюватися в нiй. Нарештi, вiн може прийти у стан дитини, про який заповiдає Євангелiє, тобто стати нерозумним ради Христа, втратити неправдивий розум свi-

МОЛИТВА 39 ту i отримати вiд Бога розум духовний. Безперервною молитвою знищується цiкавiсть, недовiрливiсть, пiдозрiлiсть. Вiд цього усi люди починають здаватися добрими; а вiд такого сердечного вiдношення до людей народжується любов. Той, хто невпинно молиться, перебуває постiйно у Господi, пiзнає Господа як Бога, стяжає страх Господнiй, страхом входить у чистоту, чистотою — у божественну любов. Любов Божа виповнює храм свiй дарами Духа. 39. Умова молитва полягає в тому, щоб стояти умом у серцi перед Богом чи просто так, чи виявляючи прошення, благодарення, славословлення... Постiйно звикати до того, щоби знаходитися у спiлкуваннi з Богом, опрiч усяких образiв, усякого роздумування, усякого вiдчутного поруху думки. Ось справжнi виявлення! У цьому якраз i полягає сутнiсть умової молитви, або стояння перед Богом умом у серцi. Умова молитва буває двох станiв, вона є або трудовою, коли людина при цьому прикладає зусилля, або саморушiйною, коли вона сама по собi є i дiє. Останнiй буває пiд час згадуваного потягу, а перший досягається постiйнм трудом. Хоча вiн сам по собi не буває успiшним, бо думки всi розсiюються, але, засвiдчуючи наше бажання та зусилля мати постiйну молитву, притягує милiсть Господню, — i Бог за цей труд подекуди дає той потяг в нутро, при якому умова молитва постає у справжньому своєму виглядi. 40. Можна промовляти Ісусову молитву умом у серцi i без слiв. Це краще за молитву, яка твориться з допомогою слiв. Така молитва нехай буде на допомогу умовiй... Інодi вона потрiбна для того, щоб утвердити умову молитву. 41. У дiї Ісусової молитви не повинно бути нiякого образу — посередника мiж умом та Господом, i слова, якi промовляються, не є головними, а лише допомiжними. Головне — умове стояння перед Богом у серцi. Це молитва ума, а не слова. Слова тут такi ж, як i слова усякої iншої молитви. Сутнiсть умової молитви полягає в ходiннi перед Богом; а ходiння перед Богом є непокидаюче свiдомiсть переконання, що Бог, який є усюди, також є i в вас, i бачить усе ваше нутро, — бачить навiть бiльше, нiж ви самi. Це усвiдомлення Божого ока, яке дивиться у ваше нутро, також не повинно мати образу, а все має помiщатися в одному простому переконаннi або почуттi. Хто знаходиться у теплiй кiмнатi, той вiдчуває, як теплота

40 пронизує i охоплює його. Те саме має вiдбуватися i в нашiй духовнiй людинi вiд всеосяжного i всюдисущого Бога, котрий є вогонь. Слова: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене», хоча є знаряддям, а не самою суттю справи, проте знаряддям дуже сильним i багатодiяльним, бо iм’я Господа Ісуса є страшним для ворогiв нашого спасiння i благословенним для тих, хто шукає Його. Не забудьте, що дiло це просте i нiяких дивацтв не має i не повинно мати. Молiться за все Господу, Пречистiй Богородицi та Ангелу-Хоронителю, i вони вас усьому навчать, чи самi, чи через iнших. 42. Ти, напевно, чув такi слова: словесна молитва, мисленна молитва, сердечна молитва; чув також, може, i роздуми про кожну з них зокрема. Чому вiдбувається таке роздiлення молитви на частини? Тому, що через нашу необачнiсть буває, що iнколи язик промовляє святi слова молитви, а ум блукає невiдомо де, або й ум розумiє слова молитви, а серце не вiдкликається на них почуттям. У першому випадку молитва буває тiльки словесна, i вона зовсiм не є молитвою, у другому — зi словесною поєднується молитва мисленна, а це — молитва недосконала, неповна. Повна i справжня молитва є тодi, коли з молитовним словом i молитовною думкою сполучається й молитовне почуття. 43. Умова або внутрiшня молитва є тодi, коли той, хто молиться, зiбрав ум в нутрi серця i звiдти безмовно заносить до Бога свою молитву, прославляє Його i благодарить, в сокрушеннi сповiдаючи перед Ним свої грiхи i просячи у Нього необхiдних для себе духовних та тiлесних благ. Не лише словом треба молитися, але й умом, i не умом лише, але й серцем, бо добре бачить i розумiє ум, що промовляється словом, i серце вiдчуває, що помишляє при цьому ум. Усе це в цiлостi i є справжня молитва, i якщо немає в молитвi твоїй чого-небудь iз цього, то вона або недосконала, або зовсiм не є молитвою. 44. Той, хто покаявся, йде до Бога. Шлях до Нього є власне внутрiшнiм шляхом, який в умi та серцi вiдбувається. Необхiдно так настроїти помисли ума i прихильнiсть серця, щоб дух людини був завжди з Господом, або завжди приступав до Нього. Хто так чинить, той завжди внутрiшньо просвiчується умовим свiтлом (Теодорит),

МОЛИТВА 41 подiбно до Мойсея, обличчя якого прославилося на горi вiд перебування з Богом. Про це в iншому мiсцi говорить пророк Давид «яви нам, Господи, свiтло лиця Твого» (Пс. 4, 7). Середником до цього є умова молитва, яка твориться у серцi. Коли вона з’явиться в серцi, тодi тiльки i прояснюється око ума, i дух, ясно бачачи Бога, отримує вiд Нього силу i бачити, i вiдганяти все, що може засоромити його перед Богом. Мiж iншим, є немало таких, якi бажають приступити до Бога одними зовнiшнiми дiлами та подвигами. Бажають, але не приступають, бо йдуть не тим шляхом. І ось звернення до них: приступiть до Бога умом i серцем i просвiтiться, i перестанете бути засоромленими ворогом, котрий при вашiй зовнiшнiй справностi постiйно вас перемагає i присоромлює у помислах та почуттях серця. Умове i сердечне приступання до Бога дасть вам силу стати володарем над всiма iншими порухами душi i через те засоромити ворога, коли вiн спокуситься вас зганьбити. 45. Вашу турботу про умове стояння перед Богом нехай благословить Господь. Шукайте i знайдете. Це — невiдкладний закон для всього, чого бажаєте на шляху духовного поступу. Даром нiчого не приходить. Божа допомога завжди готова i завжди поблизу, але вона вдiляється тiльки тим, хто шукає й трудиться i при цьому лише тодi, коли ви вже випробували усi свої засоби... i з повного серця почнете кликати: «Господи, допоможи!» А доки залишається хоч мала надiя на щось вiд своїх засобiв, Господь не вмiшується, нiби говорячи: «Сподiваєшся сам досягнути? Ну i чекай...» Але скiльки не чекатимеш, нiчого не буде. Даруй вам, Господи, дух сокрушений, серце сокрушене та смиренне! 46. Буває, за благодаттю Божою, лише одна сердечна молитва, i це є духовна молитва, яку у серцi творить Святий Дух; той, хто молиться, усвiдомлює її, але не творить, а вона сама в ньому твориться. Така молитва є надбанням досконалих. А загальнодоступною, яка вимагається вiд усiх, є така молитва, щоб з молитовним словом завжди були поєднанi i думка й почуття. Буває ще молитва, котру називають предстоянням перед Богом, коли молiльник увесь зосередиться в глибинi серця i мисленно споглядає Бога, притаманним собi i присутнiм в собi, з вiдповiдними до того почуттями, — то страху Божого i благоговiйного зачу-

42 дування Ним у всiй величi, то вiри i уповання, то любовi та вiдданостi на Його волю, то сокрушення й готовностi на всiлякi жертви. Такий стан приходить тодi, коли хтось заглибиться у звичайнiй молитвi словом, умом та серцем. Хто довго i належно молиться, у того такi стани все частiше й частiше будуть повторюватися i, нарештi, стан такий може зробитися постiйним, i тодi вiн називається ходiнням перед Богом i є безперервною молитвою. У такому станi перебував пророк Давид, який засвiдчив про себе: «Господь — передо мною завжди; тому що Вiн у мене по правицi, не захитаюсь» (Пс. 16, 8). 47. Дiя цiєї молитви у серцi вiдбувається двома способами: iнодi ум випереджує, приєднуючись до Господа у серцi безперестанною пам’яттю; iнодi дiя молитви сама, зрушена спочатку вогнем радостi, притягує ум в серце i прив’язує його до призивання Господа Ісуса i благоговiйного стояння перед Ним (перша молитва є трудова, друга — саморушiйна). У першому випадку дiя молитви починає вiдкриватися пiсля зменшення пристрастей, виконанням заповiдей, теплотою сердечною, внаслiдок посиленого прикликування Господа Ісуса; у другому — Дух притягує ум до серця i закрiплює його там в глибинi, втримуючи вiд звичайного блукання. І тодi вiн не буває вже як невiльник, якого вiдвозять з Єрусалиму до ассирiян, а, навпаки, сам здiйснює переселення з Вавилону в Сiон, взиваючи з пророком: «Тобi належить пiсня, Боже, в Сiонi, i Тобi воздасться молитва в Єрусалимi». Вiд цих двох видiв молитви i ум буває то дiяльним, то споглядальним; дiянням вiн, з допомогою Божою, перемагає пристрастi, а спогляданням бачить Бога, наскiльки це доступно людинi. 48. Коли внутрiшня молитва увiйде в силу, тодi вона буде заправляти молитвослiв’ям, буде переважати над зовнiшнiм молитвослiв’ям, навiть поглинати його. Вiд цього буде розпалюватися й молитовна ревнiсть, бо тодi рай буде в душi. А якщо залишитесь з одним зовнiшнiм молитвослiв’ям, то можете охолонути до молитовної працi, навiть якщо б виконували її з увагою i розумiнням; головне — молитовнi почуття серця. 49. Нам не пропонуються до вибору рiзнi види молитви. Вони є рiзними витоками однiєї й тiєї ж благодатi.

ІСУСОВА МОЛИТВА 43 Такого типу є тiльки саморушiйнi молитви, коли находить молитовний дух. Але й вони бувають двох видiв: в одному людина вiльна коритися йому або нi, спiвдiяти з ним або порушити його, а в другому не в силi нiчого зробити, а пiдноситься в молитвi i втримується у нiй iншою силою, не маючи свободи дiяти iнакше. Таким чином, приведена думка може вiдноситися вповнi лише до останньої. По вiдношенню до всiх iнших видiв молитви вибiр є доречний. 50. «Але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними» (Рим. 8, 26). Це буде зрозумiлiшим, якщо примiнимо його до чого-небудь, що є у нашому часi. У наш час те ж саме буває в молитвi, яка находить. Звичайно молимося ми з молитовникiв або своїми словами. Бувають при цьому i почуття молитовнi, i стогони, але ми самi, самодiяльно, збуджуємо їх у собi. І це є молитва. Але буває, що потяг до молитви находить сам i примушує молитися й не дає спокою, доки не виллється уся молитва. Це або те саме, про що говорить апостол, або щось подiбне. Змiст таких молитов рiдко визначається якимось предметом, але майже завжди вона дихає вiдданням себе на Божу волю, довiренням себе Божому проводу, який краще за нас знає, що є потрiбне для нас, для нашого внутрiшнього та зовнiшнього, i сильнiше за нас бажає того для нас, i готовий все те дати й влаштувати, лише б ми не впиралися ногами. Усi молитви, переданi нам вiд св. Отцiв, є такого ж походження, тобто духодвижнi i тому досi настiльки дiєвi. ІІ. ІСУСОВА МОЛИТВА 51. Ця божественна молитва, яка полягає у призиваннi Спасителя, є така: Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене! Вона є i молитва, i обiтниця, й iсповiдання вiри, подателька Духа Святого i божественних дарiв, очищення серця, вигнання бiсiв, оселення Ісуса Христа, джерело духовного розумiння i божественних помислiв, вiдпущення грiхiв, цiлителька душi та тiла, подателька божественного навчання, колодязь божественної милостi, посередниця одкровення Божих Тайн, бо носить у собi iм’я Спасителя

230 ЗМІСТ Короткий змiст кожного вислову з зазначенням його автора, назви твору, сторiнки чи номера листа Вiд укладача ...................................................................................7 Про молитву людини, яка усамiтнилася у комiрчинi свого серця й повчається та молиться тайно Г л а в а І Про двоїсту природу людини, навчання: молитви та комiрчини ............................................ 11 Г л а в а ІІ Про молитву, яка зiгрiває людину i з’єднує її з Богом в любовi ..................................................... 14 Г л а в а ІІІ Молитва, яку промовляємо устами, а умом блукаємо деiнде — є нiщо ...................................... 15 Г л а в а ІV Коротка, але часто повторювана молитва є кориснiшою, нiж довготривала ............................. 16 (Творенiе иже во святых отца нашего Димитрiя, митрополита Ростовскаго и Ярославскаго Чудотворца. Печатано в КiевоПечерской типографiи 1853 года). МОЛИТВА 1. Найлегшим засобом осягнення безнастанної молитви є вправляння в молитвi Ісусовiй та закорiнення її в собi. Ступенi молитви ...........................................................................18 (Епископъ θеофанъ. Путь къ спасенiю, 1894. — С. 243). 2. У кого нема умової внутрiшньої молитви, в того нема нiякої: бо тiльки умова молитва i є справжньою молитвою, угодною та приємною для Бога ............................................. 20 (Епископъ θеофанъ. Письма к разнымъ лицамъ о разныхъ предметахъ вhры и жизни, 1892, с. 381).

ЗМІСТ 231 3. Без умової молитви неможливо обiйтися, бо Бог є умственним ..........................................................................................21 (Там само, с. 381—383). 4. Сила не в тих чи iнших словесних молитвах, а в тому, як їх виконувати .............................................................................. 22 (Епископъ θеофанъ. Толкованiе посланiй св. Ап. Павла къ Колоссаямъ и къ Филимону, 1892, с. 211— 215). 5. Призначення церковних пiсень ............................................. 23 (Епископъ θеофанъ. Толкованiе посланiй св. Апостола Павла къ Ефесеямъ, 1893, с. 497—411). 6. Умово-сердечна молитва. Мiра очищення серця є мiрою оживлення почуття до Бога .................................................... 25 (Епископъ θеофанъ. Толкованiе посланiй св. Апостола Павла къ Колоссаямъ, с. 218— 219). 7. Почуття до Бога i без слiв є молитвою .................................. 26 (Епископъ θеофанъ. Собранiе писемъ, 1898—1903, т. III, № 516). 8. Бережiть цей дар даної вам милостi Божої. Найперше смиренням, все приписуючи благодатi, а собi нiчого................. 26 (Там само, № 517). 9. Молитва — проба всього ........................................................ 26 (Епископъ θеофанъ. Собранiе писемъ, 1898—1903, т. V, № 796). 10. Усякому рiвню людей чи всякiй мiрi приближення до Бога вiдповiдає своя молитва i свої для неї правила ..................... 26 (Епископъ θеофанъ. Письма о духовной жизни, 1882, с. 133—135). Що таке молитва? І яке вiдношення до неї має молитва Ісусова? 11. Молитва — це умове стояння перед Богом у серцi iз прославою, благодаренням, прошенням i сокрушеним покаянням. У набуваннi навику в молитвi найкраще допомагає Ісусова молитва .................................................................................... 27 Благодатна теплота є духовною. Теплота фiзична є теплотою кровi. Їх розрiзнення. (Епископъ θеофанъ. Собранiе писемъ, т. II, № 244).

232 12. Є три види молитви: молитва, яку творить сама людина, молитва, яку Бог дає тому, хто молиться, i молитва, яку називають екстазом або захопленням ....................................... 30 (Там само, IV, п. № 146). 13. Найлегший засiб, щоб дiйти до безперервностi у молитвi, є навичка до Ісусової молитви i закорiнення її в собi ............. 31 (Епископъ θеофанъ. Путь къ спасенiю, изд. 7, 1894, с. 243). Ступенi молитви 14. Три ступенi молитви, якi допоможуть осягнути безперестанну умово-сердечну молитву: словесна молитва, умовосердечна i молитва безперестанна ......................................... 31 (Епископъ θеофанъ. Собранiе писемъ, т. II, № 243). 15. Молитва має рiзнi ступенi: молитвослiвна молитва; умовосердечна молитва; молитва дiяльна; молитва саморушiйна; умово-сердечна молитва, яка стає безперестанно дiючою; споглядальна молитва ............................................................ 32 (Епископъ θеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 47). 16. Якою повинна бути молитва, щоб Господь вислухав її, i якою можна молитися в будь-який час i в будь-якому мiсцi ........ 32 (Епископъ θеофанъ. Толкованiе посланiй св. Апостола Павла къ Ефесеямъ, 1893, с. 497—411). 17. Годиться найперше словами Ісусової молитви очищувати ум та серце, а спiву можна досягнути лише тодi, коли очистиш себе спочатку умовою молитвою ........................................... 33 (Житiе и писанiя Молдавскаго Старца Паисiя Величковскаго, 1892, с. 486). 18. Про молитву устами i умом .................................................... 33 (Епископъ θеофанъ. Собранiе писемъ, т. V, № 908). 19. Справа цiєї молитви. Сила не в словах, а в думках i почуттях ............................................................................................33 (Там само, № 910). 20. Молитва Ісусова. Суть справи в тому, щоб встановитися в пам’ятi Божiй. При Ісусовiй молитвi все ж таки богомислення необхiдне ...................................................................... 33 (Там само, т. I, № 12).

ЗМІСТ 233 21. Богомислення можна замiнити Ісусовою молитвою, але яка в цьому потреба? Це є те саме ............................................... 34 (Там само, т. 1, № 113). 22. Творення Ісусової молитви просте: стати увагою в серцi пе ред лицем Господа i благати до Нього ................................... 35 (Там само, № 188). 23. Трудiться над Ісусовою молитвою ......................................... 35 (Там само, т. IV, № 598). 24. Поєднувати Ісусову молитву з диханням можна. Дихання замiсть чоток ...........................................................................35 (Там само, № 634). 25. Скiльки маєте сили заглиблюйтеся в Ісусову молитву ......... 35 (Там само, т. V, № 70). 26. Ісусова молитва сильнiша за всi iншi лише всесильним iменем Ісуса, Господа, Спасителя, коли воно призивається з повною вiрою .......................................................................... 35 (Там само, т. V, с. 827). 27. Молитва перестає бути молитвою, коли увага вiдходить вiд слiв молитви ............................................................................ 35 (Там само, т. IV, № 615). 28. Сила молитви вiд вiри в Господа i глибокого з’єднання з Ним серця та ума .............................................................................35 (Епископъ θеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 143). 29. Тривке умиротворення думок є даром Божим ...................... 36 (Епископъ θеофанъ. Что есть духовная жизнь и какъ на нее настроиться, изд. 3, 1891, с. 187). 30. «Потрiбно з зусиллям замикати ум свiй у слова молитви» .. 36 (Там само, с. 187). 31. Молитва — корiнь усього ....................................................... 36 (Там само, с. 271, 273). 32. Шлях до безперервної молитви ............................................. 36 (Епископъ θеофанъ. Собранiе писемъ, т. I, № 189). 33. Поучення про пiдiгрiвання молитовного почуття до Бога ... 36 (Там само, т. II, № 293). 34. «Молiться без перерви». Безперестанна молитва є невiд’ємною рисою християнського духа. Усе життя у всiх його про-

234 явах має бути пронизане молитвою. Тайна ж її — в любовi до Бога ..................................................................................... 36 (Епископъ θеофанъ. Толкованiе посланiй св. Ап. Павла къ Филипiйцамъ и Солунянамъ, перваго и втораго. Изд. 2, 1895, с. 368). 35. Безперестанна молитва св. апостолiв .................................... 37 (Епископъ θеофанъ. Собранiе писемъ, т. IV, № 555). 36. Постiйне почуття до Бога, яке може бути присутнє i при розмовi, i при читаннi .................................................................. 38 (Там само, № 694). 37. Безперестанна молитва в цьому i полягає, щоб завжди благоговiйно стояти перед Богом ................................................ 38 (Там само, т. I, № 2). 38. Безупинна молитва, її плоди. Той, хто невпинно молиться, перебуває постiйно у Господi ................................................. 38 (Епископъ Игнатiй. Сочиненiя, изд. 2, т. II, 1886, с. 194, 195). 39. Умова молитва полягає в тому, щоб умом у серцi стояти перед Богом. Вона буває в двох станах: трудовою i самору шiйною .................................................................................... 39 (Епископъ θеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 51). 40. Можна промовляти Ісусову молитву умом у серцi i без слiв. Це краще за молитву, яка твориться з допомогою слiв ........ 39 (Епископъ θеофанъ. Собранiе писемъ, т. IV, № 555). (Епископъ θеофанъ. Собранiе писемъ, т. V, № 907). 41. Сутнiсть умової молитви полягає в ходiннi перед Богом ..... 39 (Там само, т. IV, № 704). 42. Молитви: словесна, мисленна i сердечна. Чому вiдбувається таке роздiлення молитви на частини ..................................... 40 (Епископъ θеофанъ. Переводъ. Блаженной памяти старца Никодима Святогорца. Невидимая брань, изд. 4, 1904, с. 194). 43. Умова або внутрiшня молитва. Сутнiсть цiєї молитви ......... 40 (Там само, с. 193). 44. Умова молитва. Шлях до Бога є власне внутрiшнiм шляхом, який в умi та серцi вiдбувається ............................................. 40 (Епископъ θеофанъ. Толкованiе псалма 33-го, изд. 2, 1889, с. 47).

ЗМІСТ 235 45. Турбота про умове стояння перед Богом. Шукайте i знайдете ..........................................................................................41 (Епископъ θеофанъ. Собранiе писемъ, т. IV, №572). 46. Молитва сердечна i духовна. Така молитва є надбанням досконалих .................................................................................. 41 (Епископъ θеофанъ. Невидимая бранъ, с. 194). 47. Молитва сердечна: трудова або саморушiйна. Вiд цих двох видiв молитви i ум буває то дiяльним, то споглядальним; дiянням вiн, з допомогою Божою, перемагає пристрастi, а спогляданням бачить Бога ..................................................... 42 (Епископъ θеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 198). 48. Коли внутрiшня молитва увiйде в силу, тодi вона буде заправляти молитвослiв’ям. Вiд цього буде розпалюватися й молитовна ревнiсть, бо тодi рай буде в душi ......................... 42 (Епископъ θеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 408). 49. Молитви саморушiйнi бувають двох видiв: в одному людина вiльна коритися молитовному духовi або нi, спiвдiяти з ним або порушити його, а в другому не в силi нiчого зробити, а пiдноситься в молитвi i втримується у нiй iншою силою .... 42 (Епископъ θеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 145). 50. Духодвижна молитва. Буває, що потяг до молитви находить сам i примушує молитися й не дає спокою, доки не виллється уся молитва ..................................................................... 43 (Епископъ θеофанъ. Толкованiе первыхъ 8 главъ посланiя св. Ап. Павла къ Римлянамъ, изд. 2, 1890, с. 522, 523). ІСУСОВА МОЛИТВА 51. Що таке Ісусова молитва, яка носить в собi iм’я нашого Спасителя ................................................................................ 43 (Симеонъ, Архiепископъ Солунскiй. Добротолюбiе, т. V, 1889, с. 481, 482). 52. Нехай нiхто не думає, нiби лише особи священичого сану та монахи мають обов’язок безперестанно i завжди молитися ..........................................................................................44 (Св. Григорiй Палама. Добротолюбiе, т. V, С. 516—519). 53. Сама лише зовнiшня молитва є недостатньою: Бог дослухається до ума .........................................................................44

236 (Епископъ θеофанъ. Путь къ спасенiю, с. 222, 223). 54. Щоб звертатися до Господа, треба зiйти увагою ума в серце i там взивати до Нього. Утвердившись умом у серцi, стояти перед Господом .......................................................................45 (Епископъ θеофанъ. Что есть духовная жизнь, с. 226). 55. Про Ісусову молитву; прищеплення її до серця ................... 45 (Епископъ θеофанъ. Собранiе писемъ, т. V, № 787). 56. Коли є пам’ять Божа, яка пiдтримує страх Божий у серцi, тодi усе благоспiється добре ................................................... 45 (Там само, V, № 782). 57. Увага до того, що буває в серцi i виходить з нього — є головне дiло але до уваги завжди треба докладати розсудливiсть ..................................................................................... 45 (Там само, V, № 764). 58. Вiд навички i частого повторення молитвочка ця так прив’язувалася до язика, що вiн сам по собi повторював її. Через це i думка прилiплювалася до молитви, а через неї i до безперестанної думки про Бога. Умова молитва i умовий труд ..........................................................................................46 (Там само, II, № 240). 59. А щоби при твореннi умової молитви не впасти в оману, не допускай у собi нiяких уявлень, нiяких образiв та видiнь .... 46 (Преподобный Нилъ, устав его о скитской жизни, 1902, с. 36). 60. Умова молитва — сокровенна вправа: тримай своє серце у сокровенному i умовому заняттi псалмами або молитвою: Господи Ісусе Христе, помилуй мене! ................................... 46 (Цвhтник, с. 24. Тоже: Сказанiе об Аввh Филимонh Добротолюбiе, т. III, с. 364, 365). 61. Умово-сердечна молитва може глибоко закоренитися у серцi i бути у такому випадку без слiв та думок. Вона полягає лише у стояннi перед Богом i благоговiйно-любовному припаданнi до Нього .............................................................. 47 (Епископъ θеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 142). 62. Монах повинен безперестанно взивати: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене» ........................................... 48 (Иноки: Каллистъ и Игнатiй. Добротолюбiе, т. V, с. 365).

ЗМІСТ 237 63. При вiдсутностi Господа збiгається до нас усе шкiдливе, не залишаючи мiсця нiчому корисному для душi, так у Його присутностi усе противне вiдганяється ................................. 48 (Иноки: Каллистъ и Игнатiй. Добротолюбiе, т. V, с. 341). 64. Повчання пр. Ісихiя Єрусалимського про Ісусову молитву ... 48 (Добротолюбiе, 1895, т. II, с. 198, 182). 65. Головне — стояти i ходити перед Богом з благанням до Нього iз глибини серця .......................................................... 48 Неправильний спосiб здiйснення цiєї молитви i спосiб переходу до належного молитвослiв’я. (Епископъ θеофанъ. Собранiе писемъ, V, № 911). 66. Молитовний вогник нiякою майстернiстю не здобувається, а подається свобiдно Божою благодаттю через молитовний труд ..........................................................................................49 (Там само, V, № 912). 67. Якого би плоду духовного життя ти не бажав отримати, шукай всiма силами, але не чекай плоду вiд своїх пошукiв i своїх зусиль, а склади свою печаль на Господа, без усякого зарахування будь-чого на свою долю, i Той сотворить......... 50 (Епископъ θеофанъ. Псаломъ 118, истолкованный Е. q. изд. 2, 1891, с. 167). 68. Про способи, як запалити постiйний вогник або теплоту у серцi. Вiдмiнною рисою стану, коли вiдкривається у нутрi Царство Боже, або, iнакше кажучи, коли засвiчується у серцi духовний вогонь, який не покидає, — є перебування у нутрi ......................................................................................... 51 (Епископъ θеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 66, 68, 88, 89). 69. Одухотворення душi та тiла, i стан чистоти .......................... 53 (Там само, с. 121). 70. Ісусова молитва спочатку, звичайно, буває трудовою, дiяльною. Але якщо не полiнуєтеся потрудитися над нею, вона стане саморушiйною, сама буде творитися, немов струмок, що дзюрчить у серцi ............................................................... 53 (Там само, с. 137—141). 71. Прийняте нами вiд Ісуса Христа у святому хрещеннi вiдкривається у постiйних зусиллях у виконаннi заповiдей i

238 через безупинне призивання Господа Ісуса. Перший засiб є могутнiм, але другий ще могутнiший. Тому поспiшаймо скорше здобути навичку до сердечної вправи i завжди мати у серцi це єдине дiло молитви, без видiнь i образiв .............. 55 (Там само, с. 197). 72. Перевага Ісусової молитви. Навик до Ісусової молитви зовнiшньо i внутрiшньо. Щоб уникнути помилок, знайди порадника, а сам завжди дiй у найбiльшiй простотi, у великому смиреннi i не присвоюючи собi успiху ......................... 55 (Епископъ θеофанъ. Невидимая бранъ, С. 207—211). 73. Правдива ознака подвигу i разом з тим умова успiху через нього є вiдчуття болючостi. Той, хто простує безболiсно, не отримає плоду .........................................................................57 (Епископъ θеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 203). Плоди молитви 74. Найпершi плоди молитви полягають у наявностi уваги та зворушеностi ...........................................................................57 (Епископъ Игнатiй, т. I, с. 290). 75. Плiд молитви — зосередження уваги в серцi. Сердечна молитва – початок дiла. Утвердженням її у серцi посувається дiло Боже .................................................................................58 (Епископъ θеофанъ. Собранiе писемъ, т. II, № 256). 76. Природнi плоди внутрiшньої молитви. Вони повиннi супроводжуватися приходом благодатi. Це й буде означати, що Бог поглянув на нас милостивим оком ........................... 58 (Там само, I, № 12). 77. Плiд молитви — зосередження у серцi уваги та теплота. Вiдношення Ісусової молитви до умово-сердечної .............. 59 (Там само, II, № 320). 78. Суть справи – свiдоме стояння у присутностi Господа зi страхом, вiрою i любов’ю ....................................................... 59 (Там само, II, № 321). 79. Для здобуття зiбраної i теплої молитви необхiдна праця. Болячка в серцi .......................................................................59 (Там само, II, № 326).

ЗМІСТ 239 80. Пояснення про духовну насолоду пiд час молитви .............. 60 (Там само, II, № 291). 81. Як оберiгати в собi сердечну теплоту i уникати високих думок про себе ........................................................................ 60 (Там само, II, № 314). 82. Перший плiд Божої теплоти є зiбрання воєдино думок i постiйне спрямування їх до Бога ............................................... 61 (Там само, II, № 315). 83. Благодатнi плоди молитви i умова їх зберiгання .................. 61 (Там само, IV, № 706). 84. На язицi нехай буде Ісусова молитва, в умi – бачення перед собою Господа, у серцi – спрага Бога .................................... 62 (Там само, II, № 339). 85. Кожна молитва має виходити iз серця. Тим паче такою має бути Ісусова молитва .............................................................. 62 (Там само, V, № 917). 86. Стань умом у серцi перед лицем Господа i взивай до Нього: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грiшного! Це i буде молитовний труд ............................................... 62 (Там само, V, № 922). 87. Треба встановитися увагою у серцi i, не вiдриваючись, стояти там перед Господом .......................................................... 63 (Епископъ θеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 361). 88. Виникнення, плоди i способи пiдтримання духовної ревностi ......................................................................................... 63 (Епископъ θеофанъ. Собранiе писемъ, III, № 384). 89. Ревно виконуючи правила, бережiть тверезiсть ума i теплоту серця. Але необхiдно i смирення, i терпiння, i вiрнiсть правилам, а найбiльше — трезвiння ...................................... 64 (Там само, IV, № 727). Таємне поучення «Пiд таємним поученням святi Отцi розумiють яку-небудь коротку молитву чи духовну думку, яку вони старалися засвоїти в умi та в пам’ятi замiсть всякої iншої думки». Сочиненiя Епископа Игнатiя, т. II, с. 189).

240 90. Духовнi плоди таємного поучення. Таємне поучення полягає в Ісусовiй молитвi ............................................................. 64 (Там само, II, с. 195). 91. Таємне поучення є найбiльш прямий шлях до спасительного устрою. Можна все залишити i зайнятися тiльки цим дiланням .................................................................................. 65 (Епископъ θеофанъ. Путь къ спасенiю, с. 221). 92. Будь у нутрi i май таємне поучення в серцi .......................... 66 (Там само, с. 221). 93. Зосередься i твори у серцi таємне поучення ......................... 66 (Там само, с. 221). 94. Коли серце ваше затеплиться Божою теплотою, вогник той все одухотворить. Способи запалювання цього духовного вогника. Боротьба з пристрастями — неминуча. Пам’ять Божа – це житло духа ............................................................. 66 (Епископъ θеофанъ. Что есть духовная жизнь, С. 202—204). 95. Головне, що шукали подвижники, полягало в тому, щоб серце горiло до єдиного Господа безперестанно. Бог потребує серця, тому що в ньому джерело життя. Де серце, там i вся душа ......................................................................................... 67 (Епископъ θеофанъ. Письма о духовной жизни, С. 170—172). 96. Для тих, що встигли затвердiти у зовнiшнiй формальностi i охолонути до навички виконувати порядки уставного молитвослiв’я, залишається ще одне прибiжище – художнє творення умової молитви до Господа .................................... 68 (Там само, С. 182—184). 97. Крiм дiяльної умової молитви, нiхто не може уникнути пристрастей i накопичення лукавих помислiв ............................ 68 (Житiе и писанiя Молдавскаго старца Архимандрита Паисiя Величковскаго, 1892, с. 95). 98. Ісусова молитва стоїть у числi засобiв до успiху в навичцi ходити перед Богом ................................................................ 69 (Епископъ θеофанъ. Собранiе писемъ, V, № 895). 99. На що потрiбно звертати увагу i чого шукати у молитвi. Де потрiбно тримати увагу пiд час молитви ............................... 69 (Там само, V, № 896).

ЗМІСТ 241 100. Духовний устрiй в Ісусовiй молитвi. Струмочок i надiйний сторож ..................................................................................... 69 (Там само, VI, № 977, 979). 101. Чого треба шукати молитвою ................................................ 70 (Епископъ θеофанъ. Отвhты на вопросы инока о молитвh, 1910, сс. 47). Про Божу пам’ять 102. Нагадування про Божу пам’ять.............................................. 70 (Митериконъ, 1908, с. 26). 103. Поставте собi за закон: завжди бути з Господом умом у серцi i не дозволяти думкам блукати .......................................... 70 (Епископъ θеофанъ. Что есть духовная жизнь, с. 164, 176, 177). 104. Вiдновлення духа в його правах ............................................. 71 (Там само, с. 177). 105. Чи хочете швидше вступити в цей рай? Ось що робiть ........ 71 (Там само, с. 200, 201). 106. Пам’ять про Бога.................................................................... 72 (Епископъ θеофанъ. Собранiе писемъ, IV, № 955). 107. Ходiть з пам’яттю про постiйну Божу присутнiсть ............... 72 (Там само, IV, № 702). 108. Тримати увагу завжди на Господевi. Ця навичка не дасть скорботи внутрiшньої чи зовнiшньої, бо вона приносить душi повне задоволення ......................................................... 72 (Там само, V, № 916). 109. Шлях до молитовного стану – навичка завжди пам’ятати про Бога. Треба рятуватися вiд охолодження. Пусте життя! .. 72 (Там само, II, № 255). 110. Вiдносно умової молитви будьте обережнi в одному, щоб, постiйно пам’ятаючи про Бога, не забувати зiгрiвати й благоговiйний страх ..................................................................... 73 (Епископъ θеофанъ. Письма къ разнымъ лицамъ, с. 412). 111. Коли молитесь, треба виганяти з голови усi образи ............. 73 (Епископъ θеофанъ. Собранiе писемъ, VII, № 1150).

242 СУТЬ ХРИСТИЯНСЬКОГО ЖИТТЯ 112.Християнське виховання. Внутрiшнє i зовнiшнє благочестя .. 74 (Епископъ θеофанъ. Письма о духовной жизни, сс. 19—23). 113. Життя залежить вiд з’єднання з Господом ............................ 75 (Там само, с. 92). 114. Ревнитель звертається у нутро, i що, думаєте ви, знаходить тут? ........................................................................................... 75 (Там само, с. 57—59). 115. Коли немiчний дух людини робиться могутнiм? .................. 76 (Епископъ θеофанъ. Толкованiе посланiя св. Ап. Павла къ Ефесеямъ, с. 233). 116. Той, хто шукає внутрiшнього Божого Царства, завжди думає про Бога ............................................................................ 76 (Епископъ θеофанъ. Письма о духовной жизни, с. 31). 117. Порив до Бога .........................................................................77 (Там само, с. 34). 118.Знаходження серця. Царство Боже приходить всередину душi ..........................................................................................77 (Там само, с. 25). 119. Праця щоб здобути навичку умової молитви. Одухотворення душi та тiла .........................................................................77 (Там само, с. 59 i 62). 120. Внутрiшнє безладдя в думках та бажаннях ........................... 78 (Там само, с. 64). 121. Безупинне горiння серця. Пришестя Господа в серце ......... 78 (Там само, с. 120). 122.Три види богоспiлкування ...................................................... 79 (Епископъ θеофанъ. Путь къ спасенiю, с. 177). 123.Божа благодать розсiкає людину, свiдомiсть двоїстостi i немiчностi ...................................................................................80 (Там само, с. 186, 187). 124.Очi ума треба мати зверненими до Бога — у цьому полягає вихiдний початок богоугодного життя .................................. 81 (Там само, с. 188—190). 125. Перше зерно нового життя складається з поєднання свободи i благодатi ...........................................................................81 (Там само, с. 192).