Безмежно закохані в неї... Дім
Безмежно закохані в неї... [Текст] : поезія – Харків: Угрімова Катерина, 2024. – 88 с. Збірка віршів «Безмежно закохані в неї...» присвячена глибокому коханню до України. Вона містить у собі поезії, що відображають красу української природи, багатий культурний спадок, історію та героїчний дух народу. Кожен вірш наповнений емоціями та почуттями, що виникають від безмежного кохання до України. Збірка буде служити як вираз патріотизму та глибокої поваги до нашої Батьківщини. «Безмежно закохані в неї...» – це поетична ода Україні, коханню та життю. ©Угрімова Катерина, художнє оформлення, 2024
3 Дорогий читачу! Ласкаво просимо до збірки віршів, яка є відображенням життя, досвіду і духу людей з гончарної столиці України – невеличкого, але водночас мальовничого містечка Опішня. Її твори не лише розкажуть про красу місцевості та ремесло, яке з давніх часів прославляло народ, що тут проживає, але й проведуть вас у світ любові та сміху, радості та печалі, надії та мрії. Незважаючи на те, що я корінна харків’янка, саме Опішня стала для мене “місцем сили”, спокою та натхнення. Кожного літа, проводячи час у рідному краю моєї мами, я захоплювалась місцевими жителями та мистецтвом, яке вони створюють. Саме через цю збірку я хочу виразити свою любов до цього краю. Адже де, як не тут, можна вивчати культуру українського народу. Глиняні вироби, подібно до віршів, передають та зберігають у собі емоції, життєвий досвід та почуття авторів. Кожна піщинка, як і кожне слово вірша, – без них не було б створеного витвору мистецтва. Збірка віршів – це не просто слова на папері. Вона – це місток, що з’єднує нас з минулим, дозволяє відчути сьогодення і дивитися в майбутнє. Відкриває перед нами світ, де кожне слово, кожна строфа, кожен вірш є відображенням душі, досвіду і життя людей Опішні. Вірші – подарунок від авторів для Вас, дорогий читачу. Це запрошення відкрити серце, дозволити словам торкнутися Вашої душі і подарувати Вам моменти спокою, печалі та надії. Кожен вірш – це відбиток душі
4 автора, відображення його досвіду і переживань. Вітаю Вас у світі, де слова говорять віршами. І пам’ятайте, що кожен автор відкриває перед Вами свій світ, свої думки, свої почуття. Сподіваюся, що Ви зможете знайти в них щось особливе, щось, що торкнеться Вашої душі. Насолоджуйтеся цією подорожжю сповна! P.S. Обов’язково відвідайте Опішню, впевнена Вам сподобається!)
5 Шулик Оксана
6 Шулик Оксана Народилася в селищі Котельва на Полтавщині. Навчалася в Опішнянській середній школі №1, музичній школі. Закінчила Лебединське педагогічне училище та музичне відділення Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка. Працює вчителем музичного мистецтва в Опішнянському державному художньому ліцеї ім. Василя Кричевського. Оксана Миколаївна зазначає: «З дитинства дуже любила співати, декламувати вірші, грати на музичних інструментах. Музика і поезія супроводжують мене кожного дня та є джерелом наснаги для творчості. В шкільні роки декламувала на конкурсах вірші видатних поетів. Згодом, почала писати власну поезію. Мої вірші можна розділити на до… та після… Якщо перші твори були про безтурботне дитинство, природу, шкільне життя, то після 24 лютого 2022 року вірші набули іншого змісту та об’єдналися в цикл під назвою «Тому, що я – Україна». Вони пронизані патріотизмом, мужністю воїнів-захисників, біллю за рідний край, надією та вірою в нашу Перемогу!»
7 Молитва Український воїне, солдате, Перед тим, як буду уже спати, Помолюся Господу я щиро, Попрохаю для країни миру. Я тебе благаю, Божа Мати, Закрий небо і не дай вбивати! Дай здоров’я хлопцям і відваги, А від нас підтримки і поваги. Ангели із неба прилітайте, Ви захисників оберігайте, Від лихої кулі, від гранати, Щоб спокійно діти могли спати. Мій народе, ти з колін піднявся, З Заходу до Сходу об’єднався, З Півночі до Півдня ми – єдині, То ж, скажу я - СЛАВА УКРАЇНІ!!! 10.03.2022р.
8 Моя Україна Україно моя, синьо-жовта красуне, Ти втомилася люба від страшної війни. Твої хлопці й дівчата, українські солдати, Захистять, точно знаю, від лихої орди. Україна – це люди такі працьовиті, Україна – це Віра, Молитва, Добро, Україна – це Мужність, крізь сльози пролиті, Україна – це Мати, а батько – Дніпро. Я молюся за тебе, калинова країно, Сильна будь, відсіч дай ворогам! В цілім світі Найкраща, моя Батьківщино, Сонце правди і волі усміхається нам! 05.04.2022р.
9 Україна Дуже добре, коли є країна, Де родився, навчався, живеш, Чуєш мову свою солов’їну, Уперед ти до мрії ідеш. Розправляла країно ти крила, Хоч було і немало невдач, Були підняті вгору вітрила, Розв’язали ми безліч задач. І не думали ми, українці, Що наш ворог, так звані «брати», Не брати ви, а братоубивці, В цій жорстокій, брехливій війні. Тож, скажу я усім на останок, Хай почує мене цілий світ, Переможним для нас буде ранок, Забуяє калиновий цвіт! 06.04.2022р.
10 Доброго ранку, Незламні Українці! Доброго ранку, Незламні Українці! Шлю вітання героїчному народу, Бажаю сили чоловіку я і жінці Відстоять Незалежність і Свободу! Хоч важко, але дух наш непохитний, Хоч боляче, та ми загоїм рани. Підіймем вгору стяг жовто-блакитний, Розірвемо всі пута і кайдани. Моя країна – золота пшениця, Це рідний край, де мова калинова, І найсмачніша в світі паляниця, А вишиванка, ой яка чудова! Коли спитають, з якої ти країни, Як зветься твоя рідная земля? Всім добрий вечір, ми із України, Із гордістю хай кожен промовля! 14.07.2022р.
11 Захиснику Мій захисник, мій воїне, я знаю, тобі важко, В нерівному бою країну боронить. Хоча і сильний ти, буває, мабуть, страшно, Бо не машина, а у людини теж душа болить. Та знай, ми тут, твій тил, твоя підтримка, Всі молимось, солдате, тільки ти тримайсь: За рід, родину, за дітей, за жінку, Будь духом сильний і ніколи не здавайсь! Господь Всевишній, Всемогутній Отче, Перед тобою голову схилю, І на колінах помолитись щиро хочу Бо рідний край, і Господа люблю. 21.07.2023р.
12 Війна Вже цілий день іде війна, Ми ще не можемо збагнути, Як з нами може таке бути, Хоч цілий день вже йде війна. Десятий день іде війна, Вночі я часто прокидаюсь, Але із цим я не змиряюсь, Що 10 днів іде війна. Двадцятий день іде війна. Сирени голосно волають, Всім українцям сповіщають, Вже 20 днів іде вона. Тридцятий день страшна біда, Потроху стали ми змирятись, Та знаєм точно, не здаватись, Хоч 30 днів у нас біда. Так, сорок днів у нас війна, Смерть і розруха, і страждання, Та віра, правда і єднання Тримає в купі всіх вона. І скільки б днів ще не пройшло, Нам треба дім свій захищати, Бо українців не здолати, Так, правда переможе зло. 06.04.2022р.
13 Дай, Боже, пережити цю війну Дай, Боже, пережити цю війну, Я точно знаю, зараз відчай лишній, Дай сили подолати сатану, Тебе благаю, Господи Всевишній! Як тяжко відпускати в небеса Своїх Героїв, що життя віддали… Ви – мужність, Ви – хоробрість, Ви – краса, Ми воїнами Світла всіх назвали! Тримайся, українськая земля, Молися за солдата кожна мати, Хай віра, правда всіх нас окриля Та допоможе ворога здолати. 02.07.2022р.
14
15 Життєва стежина Життя, як хвиля ця бурхлива, То вгору до Олімпу підійма, За вітром до небес летить щаслива, То пада вниз і б’ється об скалу вона. Як кажуть нам досвідчені поети, Життя прожить, не поле перейти, У кожного із нас свої сюжети, Він має знати, як його пройти. Свою стежину я топчу з любов’ю, Із добротою, щирістю, теплом. Буває смутком, горем і журбою, Розчаруванням…, але точно не із злом. Хоч, зараз важко всім, в душі бринить тривога, Бо Україна-ненька у вогні, Та віримо, що буде Перемога, Настане Мир у рідній стороні! 18.06.2023р.
16 Рожеві окуляри Мабуть, народилася я в окулярах, На колір рожеві, чарівні вони, І світ в них яскравий, красивий та гарний, Такий кольоровий!... він був… до війни. Я згадую часто, ті дні без тривоги, Пернаті птахи, що летять в небесах, Відкриті для всіх були різні дороги І кожен собі обирав вірний шлях. А зараз крилаті літають ракети, Лунають тривоги у рідних містах. Розбиті будинки, поранені душі, Потоплені долі, розруха і страх. Я згадую часто про окуляри, Вони вже давно у шухляді лежать, Та вірю, що прийде момент і я буду На свята, хоч інколи їх одягать. 21.06.2023р.
17 Науменко Тетяна
18 Науменко Тетяна Народилася 8 жовтня 1972 року в селищі Котельва , що на Полтавщині. Навчалася в Опішнянській середній школі №1. Закінчила Лебединське педагогічне училище та Сумський державний педагогічний університет ім. Макаренка за спеціальністю « Вчитель початкових класів». Здобула другу вищу освіту, закінчивши Київський національний педагогічний університет імені Драгоманова за спеціальністю «Вчитель шкіл глухих та слабочуючих, сурдопедагог дошкільних закладів». Працює в Лебединській спеціальній школі для глухих дітей, яка нещодавно змінила назву на НРЦ ( навчально-реабілітаційний центр). Тетяна Миколаївна зазначає: «Працюю вчителем. Дуже люблю свою роботу, та ні, не роботу, а дітей, з якими працюю. Цим незвичайним діткам віддала майже 32 роки. Вірші пишу давно. Раніше писала як українською так і російською мовами. Для нас дітей, народжених у СРСР, не було проблемою, якою мовою говорити, писати. Зараз мої вірші тільки українською. Все змінилось після початку війни.... До написання віршів мене надихає мальовнича природа рідного краю, мої друзі та найрідніші – моя сім’я. Пишу, коли щаслива, пишу у тяжкі хвилини, точніше кажучи не пишу, а переношу на папір уже народжені рядки. Першим слухачем моїх віршів є моя сестра Оксана, вона для мене і слухач, і критик, і підтримка.»
19 Шкарпетки Я зв’яжу тобі сину, шкарпетки, І коханому також зв’яжу, А про сльози, що впали на петлі, Я нікому про них не скажу. Хай від сліз лиш міцнішає нитка, Хай не рветься вона у бою, Хай любов’ю зігріються ніжки, Що в шкарпетках я вам віддаю. Я чекаю усіх вас додому, З Перемогою рідні мої, Щоб босоніж пробігтись по полю, Всім разом, вже по вільній землі.
20 Ти чекай Ти чекай, я повернусь, ти чекай мене, Може, час, а може день, може, рік мине… Ти діждешся, знаю я, тільки цим живу, Бо тебе кохаю я в сні і наяву. Тільки ти, кохана, вір, в наш міцний зв’язок, Тільки ти коханням нашим мій пришвидши крок. Я не можу здатись, знаючи, що ждеш, Я не можу вмерти, мною ти живеш. І з тобою, рідна, мені повезло, Маєм разом бути всім смертям назло.
21 Мрії про літо Хоч на хвилину б повернутись в літо, У мирне літо, літо без війни. На берег річки променем прогрітий, Щоб вся сім’я разом – батьки й сини. Хай літня спека огорта любов’ю, А прохолода річки лагідно бодрить, Так добре всім разом, усі щасливі І серце від страждання більше не болить. Я вірю, так і буде, зійде сонце знову, І знову літо огорне теплом, Повернуться всі хлопці із війни додому І переможний келих вип’ємо гуртом.
22 Просто щастя Коли щасливий, легко прокидатись, Всміхатись сонцю, грозам і дощу, Вмиватись, пити каву, одягатись І в мрії поринати досхочу. Коли щасливий, по обіді, Смачніший борщ і каша, і компот, І все в житті у тебе легко, Хоч кожен день із безлічі турбот. Коли щасливий, краще засинати, Дивитись кольоровий сон, А зорі будуть сон оберігати, Тихенько заглядаючи в вікно. І знову ранок, ти щасливий, І хай те щастя доля береже. Там, де в минулому ми ставим крапку, Велика буква у житті новім уже.
23 Угрімова Катерина
24 Угрімова Катерина Народилася у 2003 році у місті Харків, яке відоме своєю багатою історією та культурою. Була ученицею Харківського Ліцею №119, де вже з раннього віку проявила свою пристрасть до української мови та літератури. Її жага до знань, фантазія та любов до рідної культури були визнані, коли вона ставала неодноразовим призером олімпіад з української мови та літератури, Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка. Після школи Катерина вступила до Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». І тут продовжувала показувати відданість українській культурі, зокрема через народний танець, якому вірна вже більше 18 років. Це дозволяє їй виразити любов до рідного краю та свої переживання. Написання власних творів Катерина відкладала досить довго. Після 24 лютого 2022 року зрозуміла, що хоче передати усім свою любов до рідного краю, переживання та емоції через вірші. Твори відображають її глибокі почуття, надію на щасливе майбутнє, і є мостом, що з’єднує з читачами.
25 Харкову Безмежно закохана в кого?! Питаєшся ти, Закохана в нього, У того, хто знає мене ще дитям. Безмежно закохана в кого?! Питаєшся ти, Закохана в місто краси і весни, У галас людей і гуркіт машин. Безмежно закохана в місто! Шепочу тобі, Закохана в місто… Що під плином ночі ховає думки і закохані очі мої. 14.09.23
26 Думки Вночі думки приходять тихо, А простір здатні захопити вмить. І ти лежиш і розумієш – лихо, Почнеться зараз круговерть питань. Чи вірно шлях в житті цьому обрала? Можливо, звернула кудись не в той бік? А може я рідних надію десь зруйнувала? Можливо, часу їм свого не додала? Можливо, кохати не здатна я сильно, Про почуття не на кожному кроці кричу. І серце відразу забилося швидко, Неначе та ластівка після дощу. Ти в темряві лежиш і відповідь шукаєш, Лиш чуєш ти своє серцебиття. І мрії ти свої, як той альбом, переглядаєш, Підвладно тільки їм на всі питання відповідь знайти. І після роздумів про вічне, Ти розумієш те одне – Потрібно слухати лиш власне серце, Бо в серці у твоєму магія живе. 22.09.23
27 Сльози Так дивно із дитинства вчать одному: «Не плач, ти сильна, зможеш подолати!» А з часом розумієш, що всередині горить пожежа, І ти не знаєш, як нахабу схаменути. Чи помічали ви людей, що на вокзалі плачуть ? Як виявляється, для сліз немає віку й статі. Хтось потерпає від прощання миті, Для когось довгожданний зустрічі момент настав. Можливо, ви в лікарні не бували? Там аромати ліків, чистоти і сльози, Де чуєш крики радості «У мене син!», А поряд – крик, такий безтямний, Від найстрашніших слів: «Усе, що зміг…» І дивно, але з часом розумієш, Що сльози – це не слабкість, а емоції, вони потрібні. І навпаки, ота людина, що відкрито плаче, сильна. Але чому ж в дитинстві іншому навчали? Здається, відповідь на це не зрозумієш, Лиш помічаєш, світ без сліз – це світ фальшивий, Неначе всі черстві та злі. Тому не бійтеся показувати «власну слабкість», І закарбуйте назавжди у голові, Що з кожною сльозою наближення до суті вас чекає, Яка відкриє світ цей неозорий вам! 20.10.23
28 Іскра Сьогодні уночі прокинулися всі від променя ясного, Який з’явився і миттєво зник. Усі навколо знають – не надії промінь, Не щастя, тільки зло він сіє на землі. Бо після променя яскравого, ясного, Обов’язково буде смерть і біль, Обов’язково сльози і прощання, І лише гул навколо й ні душі. І в темряві рахуєш ти «прильоти», І кожен може відібрать життя... Але у серці у людей жевріє іскра інша, Вона різниться від тієї за вікном. В ній люди бережуть надію І щирого кохання тут ковток! 22.03.2024
29 Редчук Галина
30 Редчук Галина Народилася 1 червня 1941 року у с. Троїцьке, тепер Любашівський район, Одеська область. Заслужений вчитель України, викладач образотворчого мистецтва, організатор художньої студії «Сонячний круг» в Опішнянській середній школі № 2, на базі якої пізніше було створено Державний спеціалізованій художній школу-інтернат I–III ступенів «Колегіум мистецтв у Опішні». Із дитинства Галина Редчук мріяла бути художником, проте ніколи не обмежувалася лише «фаховою» творчістю, і свідоцтво цьому – ті гуртки, які вона започатковувала та вела в Опішнянській школі. Опанувала й навчає дітей багатьом художнім технікам: випалюванню, різьбленню, ліпленню, ліногравюрі та літографії, карбуванню, виготовленню вітражів, мозаїчних картин із прикладних матеріалів (кісточок, пір’їнок, паперу, соломи тощо), великих (настінних) керамічних панно тощо. З 2000 року почала писати вірші. 2011 року стала лауреатом районної літературно-мистецької премії імені братів Тютюнників (м. Зіньків). На сьогодні видано чотири поетичних збірки (перша з них містить альбоми кольорових репродукцій десятків картин Галини Василівни): «Тополі ще тримають оборону» «Допоки вистачить наснаги» «Я край дороги не умію жити» «Знайди у себе сили для любові»
31 +++ Білий колір. А з чим порівняти його? Що у світі ще є недоторкано білим? Ніби все вже брудне, тільки після всього. Навіть білий триматися має ще сили. Від хмаринки й ромашки ми білий взяли, І від першого снігу, що тільки-но з неба. Чисто білим ми мало що ще вберегли, Але білі полотна нам все-таки треба. Білий колір – це ще не заселений світ, Фарби в руки – і нумо його заселяти, Тільки діти й художники тисячі літ Можуть пензлями дивні дива малювати. 2008
32 +++ Я голосно радіти не буду, Захоплено сміятись не буду. Я просто поділю й половинку віддам – Нехай ще порадіють і люди. Та, мабуть, так було, є і буде. Чи вже такі попалися люди – Забрали і мою половинку собі. Тепер нічого в мене не буде. Але в душі я дещо ще маю. Не відберуть, хоча й не тримаю. Хіба що я сама їм усе те віддам: Це те, що я умію і знаю. Готова я усе віддавати, І на частинки навіть не рвати. Відкрию свою душу – забирайте, що є. Та не хотять поношене брати. У кожного амбіції власні. Женуть вперед ідеї сучасні. Свої набити гулі і свої мозолі Всі мусять, і щасливі, й нещасні. 2008
33 +++ Що поробиш, так буває: хтось із друзів покидає. Покидаючи, іде і не прощається. Так, зненацька, серед ночі, повідомити не хоче. І годинник, як і серце, зупиняється. Що поробиш, так буває... Хтось пішов і там чекає, Місця зустрічі адреса не міняється. Хтось покличе – все покинеш, різоне крізь груди фініш. . . І важливе лише те, що залишається. 2008
34 +++ Майбутнє наступає і від нього Вже не сховатися, не відвернути. Майбутнє наступає ні для чого, А просто йому час уже прибути. Майбутнє наступає нам на крила, Якщо слабкі, то може відірвати. Як маєш крила, май до них ще й силу З землі у небеса їх піднімати. Майбутнє нам на душу наступає, Приземлену ще може й розтоптати. Якщо ж душа просвітлено літає, То вічною дано їй буде стати. Майбутнє на хребет нам наступає. Тріщать кістки, мов лопаються струни. Та тих, хто дійсно жив, час укладає В пласти геологічні, а не труни. 2008
35 +++ Часи не інші. Інші ми з тобою. Із ненавистю чи з любов’ю Сприймаємо відведений нам час, Нам все одно як він сприймає нас. Судилося дожити, чи добути. Чи втратити, чи може щось здобути. Борги віддати, замолити гріх, Ступивши на невидимий поріг. Ніщо земне з собою не забрати – На дверях тих невидимі є грати, Лиш душам подолати їх дано. Якщо, звичайно, нам не все одно. 2008
36 +++ Життя одне. Не перше і не друге. Життя одне. Наповни його вщерть, Щоб між хвилин життєвої напруги Колись заледве втиснулася смерть. І відсахнулася... і відступила. Від несподіванки заклякла геть, Розгублено безсило опустила Нещадну косу недолуга смерть. І поки та розгубленість триває, А серце б’ється, спокою нема, – Ти ще живеш. Життя перемагає. Не дай його скосити задарма. 2008
37 +++ Роз’єднують чи з’єднують вокзали, – Хіба для нас якесь це має значення, Бо наші потяги транзитом проїжджали. Вікно в вікно – таке було побачення. На п’ять хвилин зустрілися вагони, Скло товстелезне краплями заквітчане, А в склі оптичні ще не вивчені закони Нас поруч віддзеркалили у відчаї. Чий потяг рушив першим, невідомо, Та відображення разом раптово злилися. І поповзли, хто – з дому, хто – додому, Отак ми, не зустрівшись, розлучилися. 2008
38 +++ Скачи, враже, як пан каже – Було, є і буде. Наплодили нових панів Нерозумні люди. А демографічні кризи Панам і не сняться, Вимирають люди з «низу», А пани плодяться. Вже не шпреха, не гундосить, Українську знає. Вишиванку в джинси носить, Глечики збирає. Всі молитви і промови У народ співає. В історію знову й знову Погляд повертає. Які були українці Горді і заможні. І гуртом, і поодинці Всі непереможні. Воювали за державу, За гетьмана й братство. Здобували собі славу, А йому – багатство. А чому б воно і нині Не робить те саме: Плюнуть в душу Україні І стати панами.
39 Довго ж її доганяли – Америку кляту. І догнали й перегнали Кількістю багатих. Вже не муляють нам очі Їхні міліони. Заздрість душу вже не точить За їхні закони. Конституцію писали Свої мужі, власні. І приймали й вихваляли – Закони прекрасні. Та раділи ми зарано – Вкрадено в держави І готелі, й ресторани, Яхти й пароплави. Не якісь там Сміти, Джони, А свої «обраності» Мають все, від охорони До недоторканості. Що ж ти робиш, мій народе, Правді глянь у вічі – Не було б такого зроду Ні в Русі, ні в Січі. 2008
40 +++ Видимість влади, порядку, держави. Слава минулому, ордени Слави. Слава про славу. А що іще треба. Слава й брехня від землі і до неба. Слава за словом в кишеню не лізе, Їй до вподоби слизькі блюдолизи. До героїзму примазатись збоку Вміють вони, не моргнувши і оком. Як при кориті чи на водопої Пруться юрбою так звані «герої». Скоро вже й пес, що прогавкає вчасно, Матиме орден і пенсію власну. 2008
41 +++ Йде молодиця, аж ширшає вулиця, Навіть дерева стрункіші стають. Попід паркан ошелешено туляться Чоловіки, що назустріч ідуть. Йде опішнянка, фігура не міряна, Так топ-моделі не вміють ходить. Погляд і посмішка зорями звірена. Будь-який одяг, як влитий, сидить. Йде українка, роки не раховані, Під каблучками двигтить тротуар. Губи і щоки, мов сонцем ціловані, Навіть в мороз випромінюють жар. Генії, де ви, поети, художники, – Ваша Джоконда назустріч іде. Ось вона, Жінка, і ясно це кожному, – Більше такої не знайдеш ніде. Ви, авангарди, модерни розхристані, Духу забракло чи мозок скреса? Ви підійдіть, як не видно на відстані, Очі розкрийте – та ось же краса! 2008
42 +++ Твій час ще просто не настав, Тобі ще всі шляхи відкриті. Ти ще знайдеш свій п’єдестал, І своє місце в цьому світі. Не переймайся, йди до знань. Тобі ще стільки знати треба. Долай дорогу без вагань. Не зупиняйся без потреби. Хай буде впевненим твій крок. Спіткнешся – втримай рівновагу. І не закінчиться урок Допоки вистачить наснаги. Тож вирушай у добру путь, У цій життєвій круговерті, В житті людиною ти будь, А генієм – то після смерті. 2009
43 +++ Не поспішай поріг переступити, Постій, подумай, може й помолись. Із хати йдеш, вертаєшся до хати – Завжди біля порогу зупинись. Переступивши, вже не оглядайся, Іди в світи без сумнівів, вагань. Та час від часу все-таки вертайся І перед цим порогом мовчки стань. Згадай: переповзав його спочатку, Пізніше трохи ледь переступав. Усі тривоги, болі і нестатки Завжди за цим порогом залишав. До мами в руки кидався з порога І спокій душу огортав завжди. До цього ґанку ще веде дорога, Та тільки де на ній твої сліди. 2009
44 +++ До спільного знаменника давно вже нас звели. Роки, що жили ми разом і поодинці. Шукали і знаходили, шукали – не знайшли, І золото чомусь міняли на червінці. Ми гроші відкладали, але тратили роки, І з друзями підчас ми зводили рахунки. Що головне в житті – було нам невтямки, Ми часто економили обійми й поцілунки. Зате слова образ як із відра лились, Громи жорстоких слів і блискавки зневаги. І нас не виправдовує, що це було колись, Ще й часто не зі зла, а просто для розваги. Можливо, час минув і каяття прийшло. І дещо ми змогли б змінити й обминути. Та вже те, що – воно таки було. Розірваних сердець назад не повернути. 2009
45 +++ Спалахи світла і сплески палких почуттів, Бризки шампанського, перли, шовки, оксамити, Стан королівський і профіль з минулих життів – «Віденський » бал із персонами «вищого» світу. Хочете бачити, як це буває воно? Нині не те, що раніше, як люду простому Треба було заглядати у панське вікно... Зараз несе телебачення просто додому. Вже ж, хоч старенький, та є телевізор у вас. Ну, а немає, то, може, підіть до сусіда. Мабуть і він, як і ви, у святковий цей час Може обідає зараз, а може, либонь, лише сніда. Добре, якщо ще знайшлася хоч миска борщу, Ну і, звичайно, до нього часник і цибуля – Може не так ти позаздриш крутому хлищу, Біля якого стоїть довгонога дівуля. Маю надію, що мудрості вистачить вам, Зовсім не заздрити їм, навпаки – пожаліти: Є що втрачати їм, тим скороспілим панкам, Нашим панам з, так би мовити, «вищого» світу. 2009
46 +++ Закінчилося свято. Спорожніли гончарські ряди. Лиш трава ще прим'ята, і на ній ще від глини сліди. Тут усе вирувало, кожен виріб тут був на виду. Тут майстри показали майстер-класи у кожнім ряду. Зараз – ранок і тиша. Де вже прибрано. Де – іще ні. У наметах, як в нішах, ще зависли тумани нічні. Мікрофони спросоння ще бурмочуть вчорашні слова, Та роса на осонні керамічним намистом сплива. Тут усе продавали – від підсвічників до куманців, Різних глеків чимало, та найбільше було свистунців. Із великої миски ті тяглися до всіх, як могли. Тут від свисту до писку на всі ноти музики були. Навіть дути не треба – лиш торкнися і він заспіва. Здійме галас до неба, навіть обертом йде голова.