47 А найменший старався, мабуть, більше за інших усіх, Так свистів, надривався, що навколо лунав щирий сміх. А як стали згортатись, все складати в коробки й сумки, Не схотів повертатись, легко вислизнув він із руки. Закотився у квіти, так малого знайти й не змогли. Вже як стало сіріти, всі, стомившись, додому пішли. Тільки вранці хлопчина, що ходив тут учора не раз, Нахиливсь без причини, а побачив бешкетника враз. Просвітлів, нахилився, від роси і від пилу обтер, Півник співом залився... І живе у хлопчини тепер. Тільки вже не хлопчина досі ліпить оті свистунці, А поважна людина робить глечики і куманці. Але рано-раненько ту свистульку бере до руки І свистить потихеньку, як бувало в дитячі роки. 5 липня 2009 після Дня гончаря
48 +++ Відома усім з давніх пір Полтавщина. Опішня тут є. Для митців просто рай. Направо – картина, наліво – картина, А прямо – вірші, як гриби їх збирай. Базарчик у центрі, там вишня й малина, Порічки й смородина, ось – вибирай. А те, що добряче кусаються ціни, Так то вже, пробачте, націнка за рай. Куди не поткнешся, тут – глина і глина, Берись до роботи і часу не гай. Гончарство сформує тут з тебе людину. Круг крутиться сам, лиш йому помагай. Тут зліпить свистунчика кожна дитина, І дуже цікаво тут міряють зріст, – Бо скільки б не мав собі років хлопчина, А виріс тоді, як до круга доріс. Тут слово гончар – це уже нагорода. І гендерна рівність давно уже є. Гончар і Гончарка, від роду до роду Таке творять диво. І кожен своє. Тут з глиною вміють усі працювати. І день гончаря тут практично щодня. Але як разом відзначаємо свято, То вся Україна Опішні рідня. 6 липня 2009 після Дня гончаря
49 +++ Це не теорема. Це – життя. Це не завдання вже, а потреба, – Що дано, пізнати до пуття, Зрозуміти, що довести треба. Не поможуть формули й зразки, А невірний розв’язок не витреш. І про Попелюшку – то казки, – На мільйон один буває виграш. Невідомо ще, що далі жде, Хитромудрі у казок кінцівки: По вусах тече, та хто зна, де Цівочка вина, де крові цівка. У кінці казок завжди бали, Ігри, танці, чари і спокуси. Тільки ж захаращені столи Після казки хтось прибрати мусить. Жде на ранок Попелюшку шок, Але швидко мусить зрозуміти, – Одягне старенький фартушок І піде у кухню посуд мити. 2009
50 Люди не вмирають, люди гинуть Це жахіття нам, на жаль, не сниться – Крізь тисячоліття, крізь віки Котиться воєнна колісниця, Гинуть у боях чоловіки. Падають безсило хмарочоси. Не тайфуни, не цунамі, ні – Їх війна, мов табакерки, зносить. В мирі живемо, як у війні. Плачуть над могилами дружини. Діти не побачать вже батьків. Люди не вмирають, люди гинуть. Гинуть люди всіх материків. Чи у цьому є закон природи, Чи у людства просто «дах знесло», Що дає на війни людство згоду, Щоб перенаселень не було?! 2011
51 Кльокта Тетяна
52 Кльокта Тетяна Народилася 21 вересня 1964 у с. Бірки Зіньківського р-ну Полтавської області. Закінчила філологічний факультет Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка (нині національний університет). Мешкає в с. Малі Будища Зіньківського району, працює заступником директора з навчально-виховної роботи місцевої ЗОШ І-ІІІ ступенів. Авторка книг поезії: «Неповторність» (2006), «За порогом тиші і гомону» (2011), «Намалюй мені день» (2013), «І знову поринаю в чебреці» (2014), «Між богом і травою» (2018). Лауреатка Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання» (2012), ІІ Міжнародного конкурсу на кращий твір для дітей «Корнійчуковська премія» в номінації «Поезія для дітей» (2014). Лауреат Полтавської обласної премії ім. Панаса Мирного (2019). Член Національної спілки письменників України (з 2018), Полтавської спілки літераторів, Зіньківського районного літературно-мистецького об’єднання «Свічадо».
53 +++ Осколок неба в дзеркалі вікна. Відсутність рими – не ознака фальшу. Йдучи по сходах, неба не дістатись, Навіть якщо найвищий пілотаж. Осколки душ зростаються в одне, Думки зібравши, ніби намистини. Але чи вийде то нова людина, Чи монстр, що викликає страх і дрож. Не скрізь тепло, де сонце за вікном. Не всі багаті там, де купи грошей. А доля знов, махнувши рукавом, Шле кожному, чого вона захоче.
54 +++ «Нехай їм грець, горшкам і пелюшкам, Та це ж покине спокій дні і ночі! А я для себе ще пожити хочу...» – Підступна думка солодко лоскоче На вигляд втомлено-щасливих мам. «Набрались дитбудинківських байстрят? Кажу, либонь, вони об’їлись маку. Клопотів тьма! Яка то буде дяка?» – Округлилися очі з переляку, Угледівши сусідських діток ряд. Роки, зросивши ноги, по стерні Брели за край, то взуті, а то й босі. Згубили пісню перепели в просі... І раптом на поріг ступила осінь, У душу запекли її вогні. Он до сусідки з’їхались сини, А ти – одна, – лякає навіть тиша. В кутку шкребеться заздрість, наче миша, І діти, не народжені раніше, Розлогим плачем гонять твої сни.
55 МАТЕРІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Зоре моя вечірняя, зійди над горою, поговории тихесенько в неволі з тобою... Т. Шевченко Мамо Катерино, зіронько вечірня, Виглядав Тарасик посеред журби. На життєвій стежці промайнула тінню, То вже хоч зорею сина долюби. Мамо Катерино, як йому боліли Стежечка додому, те глухе село І вогнем пекельним доля України!.. Все життя сирітське полином цвіло. У степах каспійських чайкою ячала, У чужому небі зіркою пливла, Тільки обігріти сил не вистачало, Тільки зупинити долю не змогла. Росами ридала вранці попідтинню, Стомлено стогнала хвилями ріки... Мамо Катерино, зіронько вечірня, Осявай же сину шлях через віки!
56 ДО ТАРАСОВОГО БАТЬКА Там батько, плачучи з дітьми (А ми малі були і голі), Не витерпів лихої долі, Умер на панщині Т. Шевченко — Чумакуєш, батьку? — Чумакую, сину: За Чумацьким Шляхом Стежку протоптав. — Чом же мене, тату, Серед степу кинув? Я б з тобою скоро Теж чумакував. Їли б до схід сонця Чи куліш, чи юшку, За нічліг би правив Нам соломи стіг. Ти б мені за жінку Не якусь «хохлушку» – Щиру українку Висватати міг.
57 Постелив би внукам На широкім возі, У садку вишневім Слухали б хрущів... Мерзнуть мої мрії На жорсткім морозі. В’януть мої думи Без рясних дощів. А літа безжально Жалять болем-жалем І торішнім листям Губляться в траву... — Чумакуеш, сину? — Чумакую, тату: У Чумацькім Шляху Зіркою пливу.
58 +++ Літо – від слова «літати»? Хутко летять літа... В небі – малі журавлята, Діти мого журавля. А за плечима – липень – Літа мого зеніт. В землю вростають крила – І ... не відбувся зліт. Крила сховаю в скриню – Будуть для онучат. Тільки б для них лишило Небо тих журавлят, Тільки б ще не злякались Вітру і висоти. Щемно гукає літо: «Кидай усе – лети».
59 НА ДОВГИЙ ШЛЯХ СИНОВІ Візьми в дорогу зірку на крило, Усмішку літа і роси зернину. Хай буде тепло тобі всюди, сину. А щоб бідою шлях не замело, Сховай до серця гілочку дощу, Маленьке гроно місячної ночі, Яку звели на світ найкращі зодчі. А я з тобою в мандри відпущу Рум'янець ранку, яблуко небес, Акорди днів і вечорів скоринки, І цвяшок сонця, що, мов вірний пес, Чатує грому й тиші половинки, Зелену голку новорічних свят, Листочок вітру, птаху перелітну... Візьми на свій щасливий довгий шлях У скойках буднів мрію заповітну.
60 +++ Я – стежка до вічного щастя. Ти знаєш? Чому ж бур’янами і досі блукаєш? Осіння кантата в саду переплаче, Засипле пороша – і вже не побачиш. Я – річка натхнення, велика, могутня. Вступи в мої води – і знатимеш сутнє. Не мучся від спраги і літньої спеки: Я тільки для тебе й зовсім недалеко. Чи вицвіли очі, чи слуху не маеш? Ідеш навмання, а стежину минаєш. Вмираєш від спраги, а річка ж плюскоте. То доля твоя над тобою регоче. А може, й моя, бо стежки заростають, Міліють річки, пишні русла всихають, І гаснуть зірки, загубивши дорогу, Коли їм світити немає для кого.
61 +++ Я навчилася жити без тебе... Ніна Гриб Я навчаюся жити без тебе. На шматочки розкраяла небо: Нашим дітям укритись від лиха. Діти – радість моя і утіха. Теплий місяць цілую ночами, мудро мружаться зорі над нами. Тільки їхне тепло не зламає Брили льоду, що в грудях ти маєш. Ти живеш в паралельному світі: Сам себе зігріваєш і світиш, Сам собі ти і син, і дружина. І ні Бог, і ніяка людина Не відчули твоєї любові Навіть в погляді, в думці, у слові. Не кривавить розкраяне небо: Я навчилася жити без тебе.
62 +++ Виходить літо з берегів, Хвилює осінь, А я в мелодії снігів Живу і досі. Вітрами стогне листопад, Ламає вишні. А я мандрую наугад В снігах торішніх. Зорю загублених світів Вогнем тривожу, Але тебе серед снігів Знайти не можу. Між розтривожених думок Німію, тану. Зима відлунює твій крок, Ота, остання... Заплаче тиша, зареве Торішня злива. А в ній той спогад оживе, Де я – щаслива.
63 Зимове Місто – старий орнітаріум: Тепло, тісно. Люд по алеях – парами. Сніг – мов тісто. На тротуарах гамір: Галки, ґави Та горобці розхристані... І ні одної пави. Пави у мерседесах, Джипах, кабріолетах. І, мов причали, площі Ждуть до весни поетів. Мчаться безликі фари Аж за куліси ночі. Місто – тісний орнітаріум – Щось цілу ніч белькоче.
64 ЕТЮД Світанок. Сміх на сонному вікні. І бризки вітру у розкриллі клена. І тепла мрія на плечі у мене. І відблиск літа у легкім вогні. Камін і крісло. Тиша - як вуаль. Годинник – ніби вічний мій неспокій. І догорає все, чого не жаль. І дотліває жаль на сивий попіл.
65 Дядечко Марина
66 Дядечко Марина Талановита авторка, родом із мальовничого селища Малі Будища, завжди відчувала глибоку любов до слова. Навчалася в Полтавському державному педагогічному університеті ім. В.Г. Короленка. Її студентські роки були наповнені академічними досягненнями і літературними експериментами. У шкільні роки Марина була вихованкою літературної студії «Криниця», де вперше відкрила для себе чари слова і виразності. Цей час зіграв важливу роль у формуванні її як письменниці. Вона писала вірші, оповідання, есеї, що відображали глибоке розуміння людської природи і віддзеркалювали унікальний погляд на світ. Після закінчення університету Дядечко Марина продовжила писати, використовуючи свої знання і досвід для створення глибоких, емоційно насичених творів. Її вірші відзначаються високим стилем, оригінальністю мислення і глибокою любов’ю до рідного краю. Творчість авторки продовжує надихати нові покоління читачів.
67 Я - України насіння Сьогодні я знову біжу по росі, По луках, що мріють в ранковій красі, П’ю сонячний мед, що стікає з проміння, І відчуваю: землі я насіння. Я – насінинка любистку і м’яти, Що коло хати насіяла мати. Я – то зернятко пахучої рути. Як же мені рідний край свій забути? Тут лан, ніби батько, зерном колоситься, Тут золотом сонця налита пшениця, Тут піснею жайвір у небо злітає. Мене й день новий він завжди зустрічає. Де б не була я і що б не робила, Куди б мене доля не перекотила, Я буду знати: моє тут коріння! Я – України насіння!
68 Найдорожче Найкраща пісня в світі – солов’їна, Земля найкраща – рідна Україна. Тут наймиліші ріки, степ і поле, Я дякую тобі за них, о доле! Яке це щастя – жить серед людей, Що звуться гордо й щиро – українці. Яка це радість рветься із грудей Назустріч гілочці і квітці! Красу цю важко передать словами, Це не під силу кожній мові, Та легко її вимовить устами, Що у дитинстві нам співали колискові. Багата й ніжна наша мова, Вона співуча, як у полі джерело. Бадьора і дзвінка її вимова Розкаже все що буде, є й було. І тільки їй під силу оспівати Красу земну в серпанковій імлі. Яке це щастя – Батьківщину й мову мати, Яким немає рівних на землі.
69 Українці По всім світі українців Розкидала доля, Спохмурнів край чорнобривців: Не згубити б волю. Розлетілись, ніби птахи, По всім білім світі. Хто грошей шука, хто правди, А хто просто втіхи. Україна, ніби мати, за всіма сумує, Край дороги, де тополі, День і ніч чатує. Вигляда своїх синочків, Виглядає дочок, Простягає їм віночок Лісових дзвіночків. Тож вертайтесь, брати мої, До рідної хати. До вас радо усміхнеться Україна-мати.
70
71 Зубань Ліна
72 Зубань Ліна Народилась у селищі міського типу Опішня, що на Полтавщині. Її дитинство було наповнене батьківською любов’ю, теплом та радістю, які тепер мають відображення у творчості. Вона росла, спостерігаючи за красою природи, що оточувала рідне село, і це викликало в ній глибоку любов до мальовничих пейзажів Батьківщини та мистецтва. Зубань Ліна колишня вихованка шкільної літературної студії «Криниця» Малобудищанської ЗОШ І-ІІІ ступенів, де відкрила для себе світ літератури. Це було місце, де дівчина могла вільно виражати свої думки та почуття через слова. Писала вірші та розповіді, які відображали її внутрішній світ. Поетеса продовжує писати, використовуючи слова для вираження своїх думок та почуттів. Її твори відображають любов до природи, жагу до життя та надію на майбутнє. Вірші Зубань Ліни є джерелом натхнення для молодих письменників, які прагнуть виразити себе через мистецтво слова.
73 Рідний край Ніхто краси такої ще не бачив, Вона, мабуть, така єдина в світі, Де промінь по траві зеленій скаче, Де розмовляє із водою вітер. Сам Бог тебе намалював, мій краю. Твоя душа прозора, мов кришталь. Я біля тебе своє серце залишаю, Йдучи у даль. Ніхто ніяк ніколи і нікуди Його від тебе вже не забере. Воно з тобою завжди буде, З тобою і помре. Мій рідний краю, я живу для тебе, Я віддаю тобі усе своє тепло. Мій рідний краю, ти – шматочок неба І лан пшеничний за моїм селом.
74 Моя Опішня Сіяє небо відблиском багряним, Хоч все ще спить, та скоро оживе, І лише місяць видно з-за туману, Що над землею пасмами пливе. І вітер спить між яблуневим цвітом, І хмари сплять, пухнасті, мов живі. І спить трава, росою ще не вмита. І мавки сплять, сховавшись у траві. Та сходить сонце, промінці пускає, Пташки пісні заводять між віття, І все іскриться, міниться і грає, І все живе тут б’є ключем життя. Цей запах полину такий знайомий. Терпкий до болю, та чомусь п'янить. І забуваєш враз вчорашню втому, І знову рідна музика бринить. Його запам’ятала я навіки. І не забуду через сотні літ. Він для душі моєї – ніби ліки. Для серця – наче яблуневий цвіт. Це все моє, воно завжди зі мною. Воно для мене – дім і оберіг. У цім краю я є сама собою, З яких би не верталися доріг.
75 Бражник Ольга
76 Бражник Ольга Ця талановита авторка, в минулому учениця Малобудищанської ЗОШ І-III ступенів, вже з раннього віку проявляла свою любов до літератури. Вона була вихованкою шкільної літературної студії «Криниця», де вперше відчула силу слова і відкрила для себе світ літератури. Поетеса віддавала данину рідному селищу Малі Будища в творах, використовуючи свої враження та спогади для створення живописних описів та емоційно насичених сюжетів. Її вірші відображають глибоку повагу до її коріння та відданість рідному краю. Бражник Ольга продовжує надихати нові покоління своїми творами, показуючи силу слова та важливість вірності своїй рідній землі. Її творчість є важливим внеском в українську літературу.
77 Українська мова Наша мова барвінкова Процвітає фіалково. Діток розуму навчає. Хто до мови не ледачий, Тим дає в житті удачі Рідна мова лиш одна, Ніби квітка чарівна. Нею ми ведем розмову, Бо найкраще – рідне слово.
78
79 Головата Анастасія
80 Головата Анастасія У минулому була ученицею Малобудищанської ЗОШ І-III ступенів, вихованкою шкільної літературної студії «Криниця». Цей період життя був наповнений відкриттями і новими знаннями. Вивчаючи різні предмети, від математики до літератури, з кожним новим уроком розширювала свій світогляд. У студії «Криниця» Головата Анастасія розвивала свої навички письма і творчого мислення. Це було місце, де авторка могла вільно висловлювати думки і ідеї, і де відчувала себе частиною творчої спільноти.
81 Рідній мові Найкраща, чиста і квітчаста, Моя ти мово, ти – мов рай. Дзвениш, як дзвоники сріблясті, Чаруєш світ і рідний край. Вкраїнська мова бездоганна – нерівні навіть солов’ї. І ллється з вуст, немов та казка, Що зачаровує вві сні.
82
83 Міщанин Яна
84 Міщанин Яна У минулому учениця Малобудищанської ЗОШ І-III ступенів, вихованка шкільної літературної студії «Криниця», вона завжди відчувала пристрасть до слова і творчості. Її вірші та оповідання регулярно з’являлися на сторінках шкільної газети, а участь у літературних конкурсах та фестивалях завжди приносила школі перемоги. Міщанин Яна завжди пам’ятатиме шкільну студію «Криниця» як місце, де почалася її любов до літератури, місце, де вона вперше відчула силу слова і зрозуміла, що хоче присвятити своє життя творчості.
85 Українська мова Українська мова – Пісня колискова, Мов веселка за горами, Виблискує кольорами. Мов пісня калинова, Гарна і чудова. Мов щирість солов’їна, Мов мати безневинна, Завжди житиме у серці У вишневому відерці
86 Дорогий читачу! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3 Шулик Оксана . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Про автора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 Молитва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7 Моя Україна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8 Україна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 Доброго ранку, Незламні Українці! . . . . . . . . . . . . . 10 Захиснику . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11 Війна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12 Дай, Боже, пережити цю війну . . . . . . . . . . . . . . . 13 Життєва стежина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15 Рожеві окуляри . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16 Науменко Тетяна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17 Про автора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18 Шкарпетки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19 Ти чекай . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .20 Мрії про літо . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21 Просто щастя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22 Угрімова Катерина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23 Про автора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24 Харкову . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25 Думки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26 Сльози . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27 Іскра . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28 Редчук Галина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29 Про автора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30 Білий колір . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31 Я голосно радіти не буду . . . . . . . . . . . . . . . . . 32 Що поробиш, так буває . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33 Майбутнє наступає . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34 Часи не інші . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35 Життя одне. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36 Роз’єднують чи з’єднують вокзали . . . . . . . . . . . . . 37 Скачи, враже, як пан каже . . . . . . . . . . . . . . . . . 38 Видимість влади, порядку, держави . . . . . . . . . . . 40 Йде молодиця, аж ширшає вулиця . . . . . . . . . . . . 41 Твій час ще просто не настав . . . . . . . . . . . . . . 42 ЗМІСТ
87 Не поспішай поріг переступити . . . . . . . . . . . . . 43 До спільного знаменника давно вже нас звели . . . . 44 Видимість влади, порядку, держави . . . . . . . . . . . 45 Закінчилося свято . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46 Відома усім з давніх пір Полтавщина . . . . . . . . . . 48 Це не теорема. Це – життя . . . . . . . . . . . . . . . . 49 Люди не вмирають, люди гинуть . . . . . . . . . . . . . 50 Кльокта Тетяна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51 Про автора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52 Осколок неба в дзеркалі вікна . . . . . . . . . . . . . 53 Нехай їм грець . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54 Матері Тараса Шевченка . . . . . . . . . . . . . . . . . 55 До Тарасового Батька . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56 Літо – від слова «літати»? . . . . . . . . . . . . . . . . . 58 На довгий шлях синові . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59 Я – стежка до вічного щастя . . . . . . . . . . . . . . . . 60 Я навчаюся жити без тебе . . . . . . . . . . . . . . . . 61 Виходить літо з берегів . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62 Зимове . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63 Етюд . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 64 Дядечко Марина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65 Про автора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 66 Я - України насіння . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67 Найдорожче . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68 Українці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69 Зубань Ліна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71 Про автора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72 Рідний край . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73 Моя Опішня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74 Бражник Ольга . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 75 Про автора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76 Українська мова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 77 Головата Анастасія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79 Про автора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80 Рідній мові . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81 Міщанин Яна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 83 Про автора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 84 Українська мова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .85
Літературно - художнє видання Безмежно закохані в неї Головна редакторка Угрімова Катерина Художнє оформлення Угрімова Катерина Відповідальна редакторка та коректорка Угрімова Катерина Художня редакторка Угрімова Катерина Технічна редакторка Угрімова Катерина Макетування Угрімова Катерина Підписано до друку 15.05.2024. Формат 60х84/16 Гарнітура Geraldton. Наклад примірників 3. Книжки ви можете замовити через: +(380)957493531 [email protected] @u.katyushaa Партнер видавництва
89
90
91
Збірка віршів «Безмежно закохані в неї...» присвячена глибокому коханню до України. Вона містить у собі поезії, що відображають красу української природи, багатий культурний спадок, історію та героїчний дух народу. Кожен вірш наповнений емоціями та почуттями, що виникають від безмежного кохання до України. Збірка буде служити як вираз патріотизму та глибокої поваги до нашої Батьківщини. «Безмежно закохані в неї...» – це поетична ода Україні, коханню та життю.