Елисаветградъ. Шлях до України. 1917–1922

Повідомлення про скликання надзвичайного земського
зібрання для обговорення питання про приєднання
Єлисаветградського повіту до території
автономної України

Земское собрание
Елисаветградская уездная земская управа созывает 19 декабря
чрезвычайное уездное земское собрание для обсуждения вопроса о
присоединении уезда к территории автономной Украины и производ-
ства выборов: губернских земских гласных, членов земельного комите-
та, раскладочных присутствий, участковых по подоходному налогу.
Земское собрание состоится в 6 часов вечера в помещении дворян-
ского дома по Петровской улице.
ДАКірО, ДІФ, газета «Голос юга», 14.12.1917 р., № 280, арк. 22, інв. № 1192.

Звернення до великоросів м. Єлисаветграда щодо виборів
до українських установчих зборів

Земляки-великороссы!
Самоопределение народностей России дало украинскую федерацию.
Положение Херсонской губернии требует от других национально-
стей, населяющих ее, кроме великоросской также, защиты их нацио-
нальных интересов.
Призываем граждан великороссов соорганизовываться для выбо-
ров в Украинское Учредительное Собрание. Запись в национальную ве-
ликоросскую группу производится у доктора Епифанцева: г. Елисавет-
град, по Петровской улице, против сквера, что у Земской Управы.
ДАКірО, ДІФ, газета «Голос юга», 15.12.1917 р., № 281, арк. 23, інв. № 1192.

49

Оголошення єлисаветградської міської комісії з виборів до
українських установчих зборів про ознайомлення

зі списками виборців Єлисаветська городська по виборам
в Українські Установчі Збори комісія

сим оповіщає населення города, що оголошення виборчих списків в
городі Єлисаветі, відповідно телеграфного розпорядження Херсонської
окружної комісії від 12 грудня с.р., розпочалося 15 грудня. Од сього дня
протягом 10 днів кожний громадянин може оглядати списки од 9 годин
ранку до 3 годин дня та од 5 годин дня до 8 годин вечора в місцях, зазна-
чених Єлисаветською Городською Управою, у відповідних оповістках.
Скарги на неправильні списки (схиби у позначенні відомостей, помилки
в іменах, літах, неповні списки) приймаються у Єлисаветській Городсь-
кій Управі до 24 грудня с.р.

Голова комісії В. Шимановський

ДАКірО, ДІФ, газета «Голос юга», 16.12.1917 р., № 262, арк. 25, інв. № 1192.

Заява Генерального Секретаріату
щодо дій уряду народних комісарів на території України

В Генеральному Секретаріаті

Оповіщеня

Правительство Української Народної Республіки доводить до відому
всіх товаришів-солдатів усіх фронтів і великоруського народу таке:

Петроградське централістичне правительство народних комісарів
по звичаю царів-самодержців не схотіло признавати права українського
народу на свою власть і об’явило Українській Народній Республіці війну
за те, що Центральна Рада українських робітників, селян та солдатів не
схотіла слухати приказів із Петрограда, а хоче жити і управлятись волею
свого народу.

Оповістивши Україні війну, петроградське самодержавно-цен-
тралістичне правительство нагнало на Україні юрби найманих людей,

50

що звуться красногвардійцями-більшовиками. Ті красногвардійці за-
хоплюють наші города і села, громлять мирне населення, розбивають
магазини, арештовують всякого, хто їм нелюбий, грабують у селян хліб,
насилують жінок, розстрілюють українців-вояків, проколюють їм очі.
Мало того, щоб зруйнувати нашу Народну Українську Республіку вони
збройною силою захоплюють станції залізниць і не дозволяють заліз-
нодорожникам провозити з півдня України вуголь до Києва, Полтави і
других городів. Вони роблять все для того, щоб без вугілля спинились
наші залізні дороги, фабрики, заводи, щоб все населення почало мер-
ти з голоду. Один із таких найманих людей, грабіжник і насильник, що
зветься народним комісаром Антоновим, видав розпорядження по всіх
залізницях, що буде розстрілювати всякого, хто пропустить вугіль на
північ України.

Але в той же час ці злочинці, народні комісари, контрреволюціонери
і насильники, однявши у нас вугіль, лицемірно валуть, що Центральна
Рада і генеральний Секретаріат не хотять везти хліба у Великоросію і
на фронти. Це безсоромна, нахабна, недостойна брехня. Правительство
українських робітників, солдатів і селян знає, що великоруські робітни-
ки, солдати і селяне не вороги їм, а брати, що не великоруський народ
пішов війною на український народ, а пішли тільки або наймані або оду-
рені петроградськими самодержавними комісарами темні люде. І через
те Центральна Рада постановила одправляти, не зважаючи ні на що, хліб
як на фронти, так і в Великоросію.

Але постанову свою українська власть не в силі тепер здійснити, бо
петроградські самодержці через своїх наймитів-красногвардійців за-
хопили залізниці в нашім вугільнім районі і не пропускають вугілля до
поїздів, що мають везти хліб на фронти. І от через що мільйони солдатів,
що життя своє клали в оборону рідного краю, і мільйони братів-велико-
росів мусять голодувати.

Генеральний Секретаріат – правительство Народної Української
Республіки, доводячи це до відому солдатів на фронтах і братнього ве-
ликоруського голодуючого народу заявляє, що український народ всею
душею бажає помогти і хлібом, і всім, що він має, своїм братам, але він
цього не зможе зробити доти, доки не вижене з своєї держави грубих
насильників, грабіжників, контрреволюціонерів-красногвардійців. Це
станеться незабаром, український народ знайшов у себе сил не датися

51

задушить ні царям, ні буржуям-кадетам, ні временному правительству
Керенського, не дасть він себе задушити також і недовговічному само-
державному правительству петроградських комісарів з їхніми найман-
цями-грабіжниками.

2 січня 1918 року

Голова Генерального Секретаріату
і генеральний секретар внутрішніх справ .............В. Винниченко
Генеральний секретар судових справ....................М. Ткаченко
В.о. генерального секретаря
військових справ і генеральний
секретар праці..........................................................М. Порш
Генеральний секретар земельних справ ...............В. Зарудний
Генеральний секретар
продовольчих справ................................................М. Ковалевський
Генеральний секретар міжнародних справ ..........О. Шульгин
Генеральний секретар шляхів.................................В. Єщенко
Генеральний секретар пошти й телеграфу............М. Шаповал
Генеральний секретар морських справ.................Д. Антонович
В.о. генерального секретаря
фінансових справ.....................................................В. Мазуренко
Генеральний секретар торгу і промисловості.......В. Голубович
Генеральний секретар освітніх справ ....................І. Стешенко
Генеральний секретар великоруських справ........Д. Одинець
Генеральний секретар єврейських справ..............М. Зільберфарб
Генеральний секретар польських справ................М. Міцкевич
Генеральний контрольор ........................................А. Золотарьов
В.о. генерального писаря........................................П. Мірний
ДАКірО, ДІФ, газета «Нова Рада», 04.01.1918 р., № 2, арк. 4, інв. № 1965.

52

Повідомлення про створення
студентського Куріня Січових Стрільців

Студентський курінь стрільців
На загальних зборах студентів українського народного університе-
ту, які відбулися 4-го січня, ухвалено таку резолюцію:
З огляду на грізне положення Української Народної Республіки, за-
гальні збори студентів українського народного університету винесли
такі постанови:
1. На час пекучої потреби, всі без виїмку, студенти українського
університету (в тім числі і слухачі обох підготовчих курсів) вступають
протягом трьох найближчих днів в Курінь Січових Стрільців.

б) для товаришів, що знаходяться зараз за Києвом, час всту-
пу до Куріня продовжується до 14 січня ц.р.,

в) всі товариші, признані лікарською комісією не здібними
до строєвої служби, займають нестроєві посади при Куріні
(канцеляристів, агітаторів тощо).

2. На весь час перебування студентів в Куріні заняття та іспити в
університеті припиняються.

3. Товариші, які не коряться цим постановам зборів, підлягають за-
гально-товариському бойкоту.

4. Для переведення в життя всіх зазначених постанов обирається
комісія з 5 душ.

Дежурство членів комітету встановлено від 10-ої години до 6-ої годи-
ни вечора в вестибюлі Центральної Ради, куди належить звертатися за
всіма довідками. Там же записуються до Куріня.

Справа залишення за товаришами посад в державних і приватних
інституціях знаходиться в стадії переговорів з Генеральним Секре-
таріатом.

ДАКірО, ДІФ, газета «Нова Рада», 06.01.1918 р., № 4, арк. 7, інв. № 1965.

53

Повідомлення про роззброєння Вільним козацтвом
більшовиків у Києві

Останніми днями у Києві стало відомо, що більшовики готують-
ся 5-6 січня збройно виступити проти українців, влаштувавши у ці дні
«Кріваве водохреща». Щоб запобігти такому лихові, українська влада
рішили вжити заходів і роззброїти більшовиків. З цією метою вночі на
5-те січня було мобілізовано «Вільне козацтво», яке і приступило до роз-
зброєння одночасно по всьому Києву.

Не обійшлося без кривавих сутичок: так, коли козаки підходили до
арсеналу на Печерську, то більшовики зустріли їх вогнем з кулеметів,
рушниць і револьверів, при чому стріляли також і розривними кулями.
Козаки залягли і потім штурмом взяли арсенал. Не обійшлося і без крові:
кілька вільних козаків було поранено, вбитих немає. Про втрати з боку
більшовиків відомостей поки що нема.

Роззброєння було проведено в 10-12 місцях по всьому Києву.
В результаті було взято 6 грузовиків зброї, 1500 рушниць, шаблі,
бомби й інше, арештовано більше 200 більшовиків.

ДАКірО, ДІФ, газета «Нова Рада», 06.01.1918 р., № 4, арк. 7, інв. № 1965.

Витяг з журналу засідання Елисаветградської
Міської Думи від 10 січня 1918 р.

Прежде чем перейти к обсуждению вопросов повестки дня, предсе-
датель обращается к гласным с следующей речью.

Когда в октябрьские дни большевики захватили государственную
власть, наша страна стала быстро катиться по наклонной плоскости
к гибели. На этом пути была единственная преграда – Учредительное
Собрание, к коему были направлены чаяния и надежды всего народа.
Городская Дума неоднократно признавала, что только Учредительное
Собрание может вывести страну из переживаемого катастрофического
положения. Только оно может дать долгожданный всеобщий демокра-
тический мир. И вот 5 января, не взирая на препятствия Уредительное
Собрание собралось. Но большевики воле народа противопоставили
силу штыков: были убиты члены Учредительного Собрания Шингарев
и Кокошкин, ранен Церетели и растреливались рабочие Обуховского

54

завода, вышедшие на защиту Учредительного Собрания. Мы терпеливо
сносили уничтожение свобод, завоеванных революцией. Мы, стиснув
зубы, терпеливо взирали на ежедневно чинимые зверские убийства и
самосуды. Но когда большевики посягнули на самое святое для нас –
Учредительное Собрание, мы молчать не можем. Демократическая го-
родская дума должна стать во главе защиты Учредительного Собрания.
В настоящий тяжелый исторический момент, с общего согласия всех
гласных, ставлю на первую очередь вопрос о том, что мы можем и долж-
ны сделать на защиту Учредительного Собрания. Да здравствует Учре-
дительное Собрание, ему принадлежит вся власть и все наши надежды.

...
Гласный Гайсинский: В тяжелую минуту приходится мне выступать
от имени с-д. Тяжелую, потому что приходится выступать против това-
рищей по с-д. партии. Но теперь. Когда они посягнули на самое святое
− на волю народа, на Учредительное Собрание; для нас большевики не
являются идейными противниками, а насильниками. В минуту ужас-
ного состояния мы заявляем, что петроградские большевики враги на-
рода: они посмели разогнать то учреждение за которое мы и они бо-
ролись. Наступил момент борьбы. И мы должны сказать определенно
на какой стороне барикад мы находимся. На насилие надо ответить
насилием. Мы должны взывать к физической защите Учредительного
Собрания против Петроградских большевиков со стороны народа. Если
не выступит рабочий класс и революционная армия, то совет народных
комиссаров будет иметь не только физическое, но и нравственное пра-
во управлять страной, т.к. в этом случае совет народных комиссаров в
праве сказать: за нами вся страна. Если страна не возстанет, то это бу-
дет означать потерю престижа Учредительного Собрания и полный крах
революции. Но этого не может быть, мы убеждены, что народ скажет
насильникам своей воли: уйдите прочь и да здравствует Учредительное
Собрание.
...
После перерыва гласный Гайсинский от имени социалистических
фракций читает следующую резолюцию:
«Елисаветградская Городская дума, потрясенная известием о раз-
гоне Учредительного Собрания, убийством и ранением членов его и
растрелом рабочих и других участников манифестации в защиту Учре-
дительного Сборания, выражает свое глубокое негодование действиям

55

захватчиков власти, приветствует членов Учредительного собрания в их
тяжелом служении России и революции и питает глубокую уверенность,
что все вопросы политического и национального устроения России, во-
просы мира, земли и широких социальных реформ будут разрешены в
пользу интересов рабочего класса и крестьянства и призывает рабочий
класс и крестьянство и революционную армию встать на защитуедин-
ственнополноправного и правомочного государственного органа Все-
российского Учредительного Собрания.

Еслисаветградская Городская Дума призывает все население горо-
да на улицах в организованной мирной демонстрации подать свой го-
лос в защиту Учредительного Собрания. Время и место демонстрации
будет определено по соглашению со всеми революционными органи-
зациями».

...Резолюция принимается Думой единогласно...

ДАКірО, Ф. - 18, оп. 1, спр. 577, арк. 6-10 зв.

Постанова козаків київського інтендантського складу

11 цього січня відбулися загальні збори всіх козаків київського інтен-
дантського речового складу, де постановили заснувати свою військову
раду, якій доручити разом з начальником складу проводити всю роботу,
маючи на увазі інтенсивну українізацію своєї установи. В раду вибра-
но 15 козаків. Крім того, постановлено з числа цих п’ятнадцяти чоловік
п’ятьох делегувати в Краєву інтендантську раду і одного в Військову
раду селянських депутатів.

З огляду на велику небезпеку, яка насувається на нас в цей грізний
історичний час, – постановлено заснувати з козаків складу Бойовий
Курінь Смерті, який в критичну хвилину мусить виступити на оборону
нашої батьківщини. Для негайного переведення в життя цієї постанови
вибрано комісію, якій доручено в трьохденний строк виробити деталь-
ний план організації цього Куріня, війти в зносини з Гайдамацьким Ко-
шом по вербуванню й заснуванню січових гайдамаків і по всім відділам
складу відкрити запис в Курінь Смерті.

ДАКірО, ДІФ, газета «Нова Рада», 14.01.1918 р., № 10, арк. 19, інв. № 1965.

56

Витяг з журналу засідання Елисаветградської Міської Думи
від 23 лютого 1918 р.

Председатель, открывая заседание, докладывает, что, в виду изме-
нившихся обстоятельств, призидиум Думы и Управа решили созвать се-
годня, взамен обычного заседания Думы соединеное заседание гласных
и представителей профессиональных собзов, заводских комитетов и
домовых охран для обсуждения создавшегося положения.

В кратких словах председатель знакомит собрание с тем, что жи-
тели сегодня разобрали оружие, находившееся в кавалерийском учи-
лище, что от Белинковича было получено ультимативное требование в
12 часов дня всем разойтись, что полетит аэроплан, и если в это время
будет стрельба, то город будет расстрелян тяжелыми орудиями.

Заступающий место городского головы Крамаренко говорит, что
быть может, не все в курсе событий, поэтому он считает долгом осве-
домить о том, что произошло в течении 20-21 февраля в городе. Еще
позавчера нам удалось видется с начальником вокзального эшелона и
установить определенное положение, что он не намерен вторгаться в
жизнь города. Но вчера утром прибыл эшелон Никифоровой, и это сра-
зу же внесло волнение среди населения и вызвало ряд последствий.

Кто-то произвел выстрел и ранил Никифорову, что вызвало ряд
действий против завода Эльворти, где пытались найти виновных. За-
вод был окружен, население взволновалось, просило принять меры для
освобождения завода. На запрос по телефону штаб ответил, что инци-
дент улажен. Действительно рабочие были освобождены. Но затем ра-
бочие обратились к авиационной части и приняли ряд мер вооруженно-
го характера, повлекших жертвы. Белинкович заявил, чтоему нет дела
до городского самоуправления, но он требует, чтобы не стреляли в его
солдат. Ему было объяснено, что население боится грабежей и, благо-
даря появлению эшелона Никифоровой, взялось за оружие. Представи-
тель Белинковича заявил, что удалить эшелон Никифоровой нельзя, т.к.
он направлен сюда, но он утверждает, что насилий не будет. Сегодня с
утра все продолжалось также: вооруженное население ходило по ули-
цам города, Белинкович заявил, что если это будет продолжаться, то он
откроет ураганный огонь по городу: для наблюдения у них выслан аэро-
план. После этого Городская Управа выпустила воззвание с призывом

57

к спокойствию, ибо неорганизованные выступления повлекли за собой
жертвы и не дали никому никакой пользы. Необходима полная согласо-
ванность в действиях. Комитетам домовых охран надо дать право ото-
брать оружие и распределить его надлежащим образом.

Председатель сообщает, что сегодня назначен комиссаром тов. Кра-
вицкий, который обещал быть в заседании Думы.

Т. Синяков спрашивает почему не було принято мер к охране ору-
жия в юнкерском училище. Если бы была стража, то оружие не разо-
шлось бы по рукам темных лиц.

Заступающий место городского головы Крамаренко объясняет, что
охрану нес авиационный отряд, но затем эта охрана была снята по рас-
поряжению Белинковича. Сегодня была поставлена охрана от милиции,
но она была оттеснена толпой.

Член Управы Апокин говорит, что по поводу разграблений оружия
в городе много толков, при чем в непринятии мер овиняют Управу. Но
Управа не обладает правами «военно-революционного комитета» и у
нее есть другие обязанности. Когда ушел революционный комитет, ка-
раул был поставлен, но численно небольшой, насколько это позволяли
силы милиции, которая последнее время выбилась из сил.

Председатель напоминает, что в день побега революционного коми-
тета, он и другие представители просили сдать оружие городу...

ДАКірО, Ф. - 18, оп. 1, спр. 577, арк. 37-37 зв.

Звернення командира бронепоїзда Полупанова
до громадян Єлисаветграду

От редакции

Редакция помещает настоящее обращение к населению командира
бронированного поезда тов. Полупанова к ... гражданам Елисаветграда.

____

Кровавая ошибка

...Благодедетели Сарские, Поволоцкие, Гуляницкие и Комп. – Где вы?
Где ваша совесть и лица с которыми вы выступали на митингах пред
рабочими города? Где ваша совесть социалистов, именем которой вы
обещали служить народу?

58

− Но увы! Напрасны наши клики − их нет!
Как воры, они скрылись с народным достоянием ибо обнаруживша-
яся правда принудила их отомстить не слышно.
Но гнев народа докатится и к этим авантюристам, и тогда: горе им...
И так, после провокации низких и кровавых ошибок других, принес-
ших столько беды и злобы населению города Елисаветграда, советская
власть широко идет городу навстречу, желая водворить истинный рево-
люционный порядок, который будет строить к водворению и укрепле-
нию свободы, равенства и братства.
Посему и назначаю т.т. И. Зенкова, Г. Граника и М. Ацорова органи-
заторами местной красной гвардии, которая будет служить охранению
всех принципов социального движения в городе.
Начальник бронированного поезда Полупанов.

ДАКірО, ДІФ, газета «Известия Елисаветградских социалистических
партий», 15(2).03.1918 р., № 14, арк. 1 зв., інв. № 1842.

Повідомлення про врегулювання конфлікту містян
з більшовиками

История мирного соглашения
[Из протокола заседаний Вр. Ком. Рев.]
...
Т. Додонов: главнокомандующий был очень огорчен поступком Ни-
кифоровой. У ней был план ограбления заводской кассы завода Эльвор-
ти. За это она будет предана суду военно-революционного трибунала.
Где она находится − об этом сведений у нас нет: знаю, что эшелон на-
ходится за Бобринцем, сама же Мария Никифорова уехала в Харьков, в
больницу; она ранена.
...
Теперь же нужно спешить с миром или произойдет провокационное
выступление, будет разгромлен весь город. Для нас важна железнодо-
рожная линия, нам нужно спешить, а когда спешат, то не считаются ни с
чем. Мы должны наладить мирную жизнь.
...
Голос: и захватили при этом два миллиона.

59

Додонов: из этих денег один миллион временно взят Белинкови-
чем, который приехал с нами, но один миллион увезен ним.

Временно-революционный комитет все же должен быть организо-
ван, при чем земские и городские самоуправления, организации чисто
хозяйственные принимать участия в работах военно-революционного
комитета не должны. В.-р.к. должен организовываться из состава со-
ветов рабочих, солдатских и крестьянских депутатов, центрального фа-
бр.-зав. Комитета и воинских частей, которые расположены здесь. Что
касается городских и земских самоуправлений, то они должны зани-
маться мирной работой снабжения города и уезда. Реорганизованный
военно-революционный комитет сегодня же должен быть восстановлен,
это необходимо, ибо может произойти провокация.

Кроме того, здесь должен быть организован рабочими штаб крас-
ной армии, который произведет ... чистку...

Тов. Гайсинский: о какой чистке идет речь?
Тов. Додонов: Чистка заключается в следующей идее: было юнкер-
ское училище, здесь имеются украинцы, офицерство, юнкера, остались
также гайдамаки. Необходимо разоружить белую гвардию и буржуазию...
Совместно с нашими и вашими представителями мы изберем ко-
менданта города.
Тов. Гайсинский: Вопрос о признании советской власти крайне
сложный, в этом коллективе представлены различные учреждения, пар-
тии и организации. Здесь этот вопрос не может быть поставлен. Создать
революционный комитет конечно необходимо и вопрос должен быть
обсужден в Сов. Р.Д.
Тов. Додонов считает это предложение неприемлемым и ультима-
тивно немдленно требует, для решения вопроса переходить к попункт-
ному обсуждению условий мирного соглашения…
Тов. Броун: Я, как представитель партии социалистов-революцио-
неров(центровиков), партии Чернова, Сазонова, Беляева, заявляю, что
мы не привыкли менять своих убеждений под угрозой штыков и пуле-
метов. Мы не можем участвовать в голосовании, совершаемом тогда,
когда ваши эшелоны уже прибыли в город и пушки и пулеметы наве-
дены на город. Поэтому, протестуя против насаждения штыками со-
циализма, счетая такой способ насаждения советской власти лучшим
доказательством ее мишурности и несвоевременности я отказываюсь
принять участие в голосовании.

60

Тов. Мет и В.И.Темкин от лица представителей Городской Думы за-
являют, что в виду отсутствия определенного наказа от Думы по вопросу
Советской Власти они воздерживаются от голосования...

Предложение т. Додонова принимается. Вр. К-т рев. переходит к го-
лосованию остальных пунктов соглашения.

Пункты третий, четвертый, пятый и шестой не вызывают особых
прений и принимаются подавляющим большинством.

Возвращаясь к обсуждению пункта второго, Вр. К-т революции, по
соглашению с т. Додоновым, принимает в следующей редакции.

«Домовая охрана разоружается.
Это разоружение призводится Советами Раб. и Кр. Д-тов, централь-
ным советом фаб.-зав. Комитетов совместно с представителями совет-
ских войск, присланных Ассеевым.
Все оружие передается фабр. зав. Комитетам чрез Советы Р. и Кр.
Депутатов.
План разоружения вырабатывается вышепоименоваными органи-
зациями.
ПРИМЕЧАНИЕ. Вопрос об орудиях остается открытым, впредь до
его разрешения Сов. Р. и Кр. Д., за исключением орудий, взятых у Бе-
линковича, которые возвращаются армии Ассеева».
На вопрос о том, почему Белинкович не отмежевался от Маруси Ни-
кифоровой т. Додонов отвечает: в том то и беда и позор, что ее отряд
принадлежит к армии Муравьева.
На вопрос о том, как оградить город, при освобождении пленных, от
грабительских, уголовных банд, находившихся в отряде Никифоровой,
т. Додонов заявляет: мы делегируем в революционный комитет своих
представителей, которые и образуют совместно с нашими представите-
лями следственную комиссию по освобождению заключенных в тюрьмах.
После этого текст соглашения принимается полностью, переписыва-
ется в двух экземплярах и скрепляется подписями представителей Вр.
К-та рев. и армии Ассеева с печатью временного комитета революции.
Заседание закрывается в 3 часа дня 12 марта (2 февраля).

ДАКірО, ДІФ, газета «Известия Елисаветградских социалистических
партий», 15(2).03.1918 р., № 14, арк. 1 зв., інв. № 1842.

61

Повідомлення про переговори представників міста
з делегацією 1-ї революційної армії

Делегация

К 11-ти часам утра по просьбе командующего 1-ой революцион-
ной армией тов. Ассеева прибыла на вокзал делегация в составе трех
членов Временного Комитета Революции. Беседа с командующим дли-
лась часа два.

Доклад делегации будет дан завтра. Командующий предложил де-
легации подписать воззвание за его подписью и подписью Временно-
го Комитета Революции, в котором рабочие призываются к созданию
красной социалистической армии на помощь советским войскам.

Предложение разбиралось во Врем. Ком. Революции и после долгих
прений собрание, в состав которой входили и представители цеховых
комитетов не было принято; 12 гол. за, 2 – против и 13 воздержавшихся.
Вопрос снова будет разобран на сегодняшнем заседании Совета рабо-
чих депутатов.

ДАКірО, ДІФ, газета «Известия Елисаветградских социалистических
партий»,15(2).03.1918 р., № 14, арк. 2, інв. № 1842.

З міської хроніки на 15(2) березня 1918 року

Арест Марии Никифоровой. По полученным от командующего 1-ой
революционной армией т. Ассеева сведениям, Мария Никифорова аре-
стована, ее отряд разоружен; у ней взято 34 пулемета. ...

26 февраля ст.ст.( 11 марта н.ст.) в соборе будет отслужена панихида
по Т.Г. Шевченке в 57 годовщину его смерти. Свящ. П.Колосовым було
произнесено слово. На панихиде присутствовали представители мест-
ных украинских политических партий, общественных организаций и
публики...

Митинг на собрании рабочих завода Эльворти 14 марта была почте-
на память павших тов. г. Елисаветграда и анархистов и была принята
следующая резолюция:

1) Делегировать 2 рабочих на ст. Знаменку для освобождения наших
заложников

Делегатами избраны тов. Май и Городищук

62

2) Общее собрание единогласно признает советскую власть
3) Сегодня должен раздастся гудок на заводе Эльворти, по которо-
му все рабочие города Елисаветграда должны собраться для выборов
совета рабочих депутатов, на каждые 25 человек выбирается в Совет
Рабочих Депутатов 1 челов.

ДАКірО, ДІФ, газета «Известия Елисаветградских социалистических
партий», 15(2).03.1918 р., № 14, арк. 2 зв., інв. № 1842.

Витяг з журналу приватної наради гласних Міської Думи
3/16 березня 1918 року

...
Гласный Темкин говорит о том, что мы должны организоваться до
организации рабочих. Рабочие не интересуются тем, что делается на
вокзале, что вывозятся государственные ценности. Нам нужно: 1/ орга-
низовать настоящую охрану, 2/ знать, что делается на вокзале, 3/ иметь
сведения с Помошной и Знаменки, 4/ узнать о передвижениях на Бо-
бринец. Мы должны организовать небольшую группу, которая имела бы
связь с вокзалом и организовать охрану в точном смысле и милицию – в
косвенном. Милиция должна быть нейтральна, ее цель – охранять по-
рядок; такой милиции мы не имеем и не имели. Далее ясно, что власть
должна перейти в другие руки; мы должны быть готовы к этому. От той
позиции, которую мы займем зависит спокойствие города; мы должны
мы должны думать о том, как встретить новую власть. Мы должны оста-
новиться и на том, что мы будем делать, если будет здесь бой.
...Крамаренко указывает , что рабочие очень болезненно относяться
к тому, что они называют очищением города. Принимали ряд мер, но
эти меры ни к чему не привели: трудно противоречить, если по воен-
ному предписанию полагается эвакуировать город. Единственная мера
противодействия – выступить с оружием, но едва ли население еще раз
на это пойдет. Совершенно верно, что милиции у нас нет и домовая ох-
рана утомлена. Но и они могут бороться лишь с обыкновенными граби-
телями, а не с такими, против которых приходится открывать сражения.
Милиция не есть вооруженная сила и полиция раньше не несла таких
обязанностей, которые ложились на вооруженную силу. Может быть и
можно что-либо сделать, если привлечь домовые охраны или подобрать

63

особый кадр мужественных людей. Что же касается отношения к новой
власти, то чтобы оградить город, Дума должна официально и громко
заявить, что она стоит вне борьбы, она нейтральна...

Гласный Гайсинский обращает внимание на продовольственный во-
прос; вооруженные группы забирают продукты, что грозит благополу-
чию населения. Этот вопрос не так безнадежен, мы должны найти язык
с комендантом; оставить же это так нельзя, иначе нам грозят бунты. Да-
лее гласный отмечает, что вокзальные эшелоны не склонны к сражени-
ям и большинство из них трусы. Милиция же принимала участие в сра-
жении и среди нее есть раненные и убитые. Одно увеличение милиции
будет служить угрозой и вместе с тем моральной поддержкой для насе-
ления. Город считается определенно контрреволюционным, потому что
имеет много офицеров и юнкеров, да и настроение рабочих признается
контрреволюционным, так что не исключается возможность расстре-
лов, подобных Харьковским. Даже если советские войска, как говорит
Додонов, и победят, то нам не сдобровать. А если потерпят поражение,
что вероятнее всего, то тем более, т.к. они совершенно правильно ука-
зывают на то, что никаких услуг от города не получили, что городом не
выполняется ни одно постановление договора, что ни одна винтовка не
сдана. Если, говорил Додонов, я начну разоружение, может повториться
то, что было. Этого он пока избегает. Перед нами стоит вопрос об ор-
ганизации боевых дружин. Но всякая боевая дружина, организованная
вне советской власти, является белой гвардией. Есть план из домовых
охран образовать как бы кулак, и это необходимо. Что касается прихода
украинцев, здесь Дума должна сыграть роль, имея удобную позицию,
пока хозяйственную. Но Дума стояла и <стоит> на политической плат-
форме, не признающей советской власти. Необходим орган, который
был бы всегда в курсах всего происходящего и который принял бы меры
для устранения эксцессов со стороны украинцев...

ДАКірО, Ф - 18, оп. 1, спр. 577, арк. 49-50 зв.

64

РОЗДІЛ 4 ВЛАДА УНР, АВСТРОНІМЕЦЬКА ОКУПАЦІЯ
ТА ГЕТЬМАНСЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ
(БЕРЕЗЕНЬ  ВЕРЕСЕНЬ 1918 р.)

Тим часом, внаслідок переговорів Централь-
ної Ради з державами Центрального блоку 28 січ-
ня (9 лютого) 1918 року була підписана сепаратна
мирна угода. При цьому Центральна Рада попро-
сила у німців допомоги, оскільки втратила кон-
троль над Києвом і значною частиною України.

У цей час Німеччина відчувала нестачу про-
довольства. Тому прохання Центральної Ради
давало військам Центрального блоку привід оку-
пувати значні сільськогосподарські території.
Німецьке та австро-угорське командування ого-
лосило ультиматум більшовикам. Воно вимагало
від більшовицького керівництва вивести війська
з України. Коли ж радянська делегація спробу-
вала проігнорувати вимогу, австро-угорські та
німецькі війська розпочали наступ.

Зупинити окупантів було нікому. Україні-
зовані частини були на їхньому боці. Стара ім-

65

перська армія розвалилася і солдати почали масову самодемобіліза-
цію. Більшовицькі ж підрозділи були занадто малими аби опиратися
німецькій та австро-угорській арміям.

Час від часу між австро-угорськими та німецькими частинами з
одного боку і підрозділами більшовицьких військ з іншого спалахува-
ли сутички. Проте у кінцевому підсумку вони завжди закінчувалися
на користь окупаційної армії. Зокрема, до Єлисаветграду на початку
березня дійшли чутки про розгром німцями під Новоукраїнкою кіль-
кох більшовицьких ешелонів. Тому, не чекаючи приходу німців, на-
прикінці лютого єлисаветградські більшовики, прихопивши цінності
та гроші, втекли з міста.

На початку березня 1918 року до Єлисаветграду докотилася хвиля
німецького наступу. Спершу до міста прибув невеликий розвідуваль-
ний загін, який запросив делегацію земського зібрання до Новоу-
країнки. Проте земці відмовилися їхати, тому 15 березня до Єлисавет-
града прибув німецький комендант. Між ним та єлисаветградським
земством була укладена угода, згідно з якою місто повинно було здати
зброю за винятком міської міліції. Німці вимагали лише обов’язково-
го засіву сільськогосподарських угідь та постачання продовольства.
Єлисаветградські думці і далі продовжували керувати містом.

При цьому дума продовжувала свою політичну лінію на ігнору-
вання українського державотворення. Навіть уповноважений міні-
стерства внутрішніх справ УНР Базилевич констатував, що міське
управління ставиться до української влади «іронічно». Міський го-
лова Крамаренко заперечував це твердження. Але, у той же час, кіль-
камісячні вимоги української влади зняти з думи червоний прапор
постійно ігнорувалися думцями. А це тільки підтверджувало думку
Базилевича.

Гласний Штамм 29 березня прямо заперечував українську вла-
ду над містом, аргументуючи це тим, що першими до міста приїха-
ли німці, вони ж встановили прямий контакт з населенням. Також
розпорядження української влади не виконуються, у той час як розпо-
рядження німецького командування виконуються беззаперечно. Від-
повідно і влада у місті, на його думку, була не українська, а німецька.

Гетьманський переворот у квітні 1918 року не викликав у керівни-
цтва міста жодних емоцій. Для міста нічого не змінилося. Зовсім інша
ситуація склалася на селі. Наприкінці 1918 року до повіту почали ма-
сово повертатися солдати з фронтів Першої світової війни. Солдати
на фронті потрапили під вплив есерівської і частково більшовицької

66

пропаганди. Зокрема, були ознайомлені з більшовицьким Декретом
про землю. Також вони привезли з собою зброю. На селі колишні
фронтовики в організованому та неорганізованому порядку розпоча-
ли втілення у життя нової земельної програми.

Тепер у разі необхідності селяни-бідняки та середняки могли
створити озброєний загін. При цьому вони хотіли розподілити не
тільки землі поміщиків, але і куркулів, які жили на хуторах або кори-
стувалися відрубами. Моральним виправданням для колишніх фрон-
товиків були численні спогади про образи, яких вони зазнавали від
«павуків-глитаїв» у дореволюційний час. Спроби самих куркулів до
організації опору швидко нейтралізувалися колишніми фронтовика-
ми, що у будь-який момент могли дати відсіч.

У квітні 1918 року після гетьманського перевороту повітовий
старшина В. Верещагін видав указ про повернення майна поміщи-
кам і куркулям, а також здачі усієї зброї австро-угорським військам.
Поміщики попросили допомоги у окупантів і підрозділи австро-
угорського війська увійшли на територію Єлисаветградського повіту.

Найбільш відомим епізодом суперечки за землю стало Канізьке
повстання, що охопило кілька сіл Панчівської волості. Почалося все
з того, що 26−28 травня 1918 року у селі Павлівка поміщик Лупенко
намагався повернути власне майно та землю і примусити селян вико-
нувати повинності.

У відповідь селяни Каніжа, Панчева, Володимирівки та декіль-
кох інших сіл створили досить великий загін, який очолив колишній
артилерист Панас Данилов, що мав тісний зв’язок з представниками
українських соціалістів-революціонерів у повіті. Партизани атакува-
ли окупантів, розбили австро-угорський кавалерійський напівеска-
дрон. Трофеями каніжців стали коні та зброя, у т.ч. кулемет.

Однак на початку червня два полки австро-угорців придушили
повстання, розстрілявши і повісивши його керівників і найбільш
помітних учасників. Командир загону Данилов навіть не намагався
захистити село і просто увів свій загін на територію Київської гу-
бернії, звідки партизани потім дрібними групами та поодинці по-
верталися до своєї волості. Фактично від повстання виграли місцеві
куркулі, що спершу руками бідняків прибрали з повіту поміщиків,
а потім руками німців знищили найбільш активних представників
бідноти.

Подібні екзекуції були влаштовані німцями у Рівному та Ново-
українці. Решта волостей або не опиралися, або ж туди не лізли помі-

67

щики, і місцеві куркулі отримали господарський контроль над воло-
стями мирним шляхом. Німці не втручалися у процес, оскільки для
них головним було постачання продовольства, а хто організує його
їм було байдуже.

______________________________

ÄÎÊÓÌÅÍÒÈ ÐÎÇIJËÓ

______________________________

Повідомлення про наступ німецьких військ

СВОДКА ДАННЫХ
об общем стратегическом положении на Украинском театре

3(16) марта 1918 г.

Австро-германо-украинские войска на Фастов-Знаменском опера-
ционном направлениии дошли до участка Черкасы-Бобринская, заняв
эти пункты.

От ст. Бобринская германские части [16-я Баварская дивизия, при-
бывшая с Западного Матоа] продвигаются к югу вдоль железной дороги
на Одессу. Ими занят район Ново-Украинка (70 верст от Елисаветграда) *]

К Новоукраинке с запада продходят части противника от Бирзулы.
Неприятельские части заняли весь путь от Бирзулы до Голты и по слухам
ведут бои с советскими войсками у Помошной.

На станции Голта [у Ольвиополя] на днях неожиданно прибыл гер-
манский блиндированный поезд. Из советских частей, находившихся
тогда еще на станции, успел уйти только один эшелон. *]

В Бирзуле произошло возмущение среди австрийских солдат, недо-
вольных тем, что им приказано было только ввести в Украине порядок,
а между тем пришлось сражаться у Слободки с советскими войсками. *]
Передают что последние выказали в бою большое мужество.

По прежнему остаются неизвестными условия занятия Одессы.
Подтверждений о дессанте нет и это предположение отпадает. Остается
в силе версия − занятие ее Балтской группой. Приходится удивляться
форсированности движений противника. По официальному сообщению
68

еще 5 марта немцы были у Балты [190 в. от Одессы], а уже 6 дней спу-
стя они вступили в Одессу. Подобная скорость движения не имеет пока
объяснений.

Судьба советских войск на Днестре остается неизвестной.
Николай Зубов.

*) Со слов очевидцев.

ДАКірО, ДІФ, газета «Известия елисаветградских социалистических партий»,
17(4).03.1918 р., № 16, арк. 3 зв., інв. № 1843.

Повідомлення про прибуття передового загону
німецьких військ до м. Єлисаветграда

Прибытие немецкого разведочного отряда

Вчера утром комендант станции Сергеев получил из П.-Ташлыка те-
леграмму от находившегося там немецкого отряда с вопросом прибудет
ли туда делегация от города. Телеграмма была немедленно передана
городской управе, затем "коллективу", который решил телеграмму пере-
дать на обсуждение думы. Об этом было телеграфно сообщено немец-
кому отряду.

В 5 ч. дня дума в закрытом совещании постановила отправить де-
легацию. В состав делегации вошли: С.П. Крамаренко, В.Л. Покотило,
Панасевич. От совета рабочих Шлянин и Слободенюк. Дума занялась
обсуждением инструкции делегации, но в это время получила сообще-
ние, что немецкая делегация выехала в Елисаветград.

Зал 1-го класса принял прежний когда-то вид. Всюду чистота.
Прибыла думская делегация, делегация от совета рабочих, украин-
ская и железнодорожная делегация. Охрану несла железнодорожная
милиция и домовая охрана.
К 9 часам вечера прибыл паровоз и один военно-санитарный вагон
с отрядом солдат.
В окнах показались немецкие солдаты в серых касках. На перрон
вышли делегации.
В вагон вошел комендант и начальник станции и вместе с ними из
вагона вышел немецкий офицер – лейтенант Валлен. Вместе с делегаци-
ей он вошел в зал 1-го класса, где в это время находилось много публики.

69

Прибывший немецкий лейтенант объяснил, что он не является деле-
гацией, а только военным разведчиком.

− «Наша миссия осмотреть путь и узнать нет ли по дороге боль-
шевиков».

После переговоров лейтенант заявил, что сегодня в 6 час. утра он
вновь приедет в Елисаветград, а в 8 час. прибудет его командир, кото-
рый и будет вести переговоры с городской делегацией. Вместе с коман-
диром прибудет и батальон солдат.

Лейтенант Валлен по окончании сделанного им сообщения уехал
обратно. Вместе с ним уехала и украинская делегация.

Весть о прибытии немцев быстро распространилась по городу. На
улицах стала собираться публика. Дума ждала возвращения делегации.
В 9 час. 30 мин. вечера делегация возвратилась в Думу и сообщила о
результатах первой встречи с немцами.

На вокзале публика с большим интересом расспрашивала немецких
солдат о последних боях. Солдаты охотно отвечали.

С лейтенантом прибыл переводчик и адъютант.

ДАКірО, ДІФ, газета «Голос юга», 8(21).03.1918 р., № 20, арк. 8 зв., інв. № 1195.

Повідомлення про прибуття німецьких військ
до м. Єлисаветграда

Немцы в Елисаветграде
...

Прибытие
...

В 10 ч. утра появляется поезд, тот же, что был третьего дня.
Из вагона выходит лейтенант. Поздоровавшись с присутствующи-
ми, лейтенант сообщает, что за ним идут большие эшелоны четырех по-
ездов с артиллерией и кавалерией.
Лейтенанту сообщает комендант вокзала, что с Треповкой связь
порвана и оттуда нет никаких сведений.

70

Вышедшие из вагона, сопровождают лейтенанта солдаты 126 Вюр-
тембергского Ландверного (запасного) полка. Лейтенант заводит пока
знакомство с публикой.

В ходе беседы при помощи переводчика Еричко с лейтенантом, вы-
ясняем, что Николаев занят немецкими войсками из отряда, находяще-
гося под командованием Макензена, а Вознесенск австрийскими вой-
сками. По их словам под Н.-Украинкой большевики потерпели разгром.

– А где же украинцы? – раздается оставленный без ответа вопрос
публики.

Идут праздные разговоры между «нашими» и «ими», лейтенант тем
временем в сопровождении тов. Сергеева, взяв отряд солдат, уходит по
линии по направлению к Петропавловской церкви.

Часам к одиннадцати со стороны Балашовского моста слышится
звук локомотива.

Скоро подходит поезд в 80 вагонов, против вокзала в 11 ч. останав-
ливаются ... В составе этого поезда 2 классных вагона.

К вагону подходит делегация.
Показывается капитан Вейдеман, приветствующий собравшихся.
Капитан просит, говорит полковник г. Циммерман, в отдельную комна-
ту для беседы с делегацией. В сопровождении немецкого лейтенанта,
капитан и делегация проходит в кабинет начальника.
...

ДАКірО, ДІФ, газета «Известия елисаветградских социалистических партий»,
22.(9).03.1918 р., № 21, арк. 8 зв., інв. № 1843.

Оголошення міської думи
про здачу зброї німецьким військам

По приказу
УКРАИНСКОГО и ГЕРМАНСКОГО

комендантов
население города Елисаветграда должно сдать все незарегистриро-
ванное до сего времени огнестрельное оружие, за исключением гладко-
ствольного, в комитеты домовых охран не позже 8 часов утра 16 марта
(8 апреля)1918 года под угрозой розыска несданного оружия в домах и
предания виновных военно-полевому суду.

71

Городская управа и Центральный Комитет домовых охран, пригла-
шает население во избежание печальных последствий неисполнения
сего приказа, в точности и своевременно исполнить его.

Городская управа.

ДАКірО, ДІФ, газета «Известия елисаветградских социалистических
партий», 5.04 (23.03) 1918 р., № 33, арк. 7 зв., інв. № 1844.

Відозва Міністра Земельних Справ
про проведення посівної кампанії

Народний Міністр Земельних Справ звернувся до населення зі сліду-
ючою відозвою: «Брати-селяне! Наближається час посіву. Наближається
час, коли ви мусите напружити всі свої сили, аби не зостався незасіяним
ні один крок землі. Селяне! Українська Центральна Рада видала закон,
по якому всі землі нетрудових господарств мусять перейти до рук тру-
дового селянства. Поки цей закон буде проводитись в життя, приписано
земельним комітетам взяти негайно всі землі в своє розпорядження й
передати в користування трудовому селянству. Ніхто не може змінити
земельного закону Української Центральної Ради, і вся земля в Українсь-
кій Народній Республіці зостанеться в ваших селянських руках. Цієї вес-
ни ви, селяне, мусите засіяти всі землі своїми силами. Ви мусите засіяти
їх не гірше того, як вони засіювалися поміщиками, бо на Вкраїні не може
зменшуватися хліб, не може родити менш цукрового буряку. Хліб та цу-
кор – то єдине багатство України, то золото України, бо Україна не має
своїх копалень золота. За хліб та цукор ми купимо все, чого нам бракує:
плуги, машини, знаряддя, мануфактуру і взагалі все, що потрібно нам і
чого нема в нашій Державі – Україні.

Селяне! Не вірте Вашим ворогам, які кажуть, що хтось забере ваш
врожай і не буде платити Вам за нього гроші. Ці чутки пускають наші
вороги, які хотіли б щоб казали: "Не стало поміщиків – і земля не засіяна,
без поміщиків настав голод".

Брати-селяне! Приписую вам засіяти всю землю до останнього клап-
тя. Не встигнете засіяти ранню ярину – сійте пізню гречку, просо. Якщо
чого не буде вистачати, то негайно сповіщайте земельні комітети, теле-
графуйте Київ-Посівплоща і звідти ви матимете допомогу. Пам’ятайте,

72

брати-селяне, во ім’я щастя нашої батьківщини не може залишатись не-
засіяним жодний крок землі».

ДАКірО, ДІФ, газета «Вісник Комісаріату Херсонщини Української
Народної Республіки», 02.04.1918, , арк. 3 зв., інв. № 2069-2070.

Наказ виконуючого обов’язки військового і морського
міністра щодо прийняття військовими моряками
громадянства УНР

НАКАЗ
По Народному Морському Відомству

15 березіля 1918 року
Ч. 2

А) Командуючому Чорноморською флотою наказую негайно зібрати
всі боєздатні військові кораблі до Севастополя, а кораблі, які потребу-
ють ремонту, зібрати до Миколаєва.

В бойовій флоті, як і в екіпажах, полуекіпажах, та всіх командах пе-
ревести повну демобілізацію, наказавши матросам негайно явитись до
повітово-військових начальників і до волосних або Морських Управлінь
за одержанням свідоцтва на право прожиття в Українській Народній
Республіці, згідно закону, ухваленому Українською Центральною Радою
од 2 березіля 1918 року про права громадянства в Українській Народній
Республіці.

Кондуктори-українці можуть звернутися до Штабу Командуючого
флотою для запису на службу, на яку їх дозволяється приймати в разі
необхідності. Офіцерам, які підлягають умовам закону про права гро-
мадянства в Українській Народній Республіці, або тим, які бажають за-
лишитися на службі в Чорноморській флоті, негайно явитись до Штабу
Народного Міністерства Справ Морських або до Штабу Командуючого
флотою для запису на службу.

Умови служби і платні будуть видані додатково.
Б) Позаяк оголошена повна демобілізація флоти, всяке попереднє
представництво од Чорноморської флоти і його виборчі організації втра-
чають свою силу, виборче начало командного складу касується. Через
се судовим, дивізійним комітетам і Центрофлоту наказую припинити

73

своє існування, а всі справи і документи здати до Штабу Командуючого
флотою. Командуючому флотою видати відповідне розпорядження про
прийом всіх діл різних інституцій та надіслати їх до Штабу народного
Міністерства Справ Морських. Видачу коштів на утримання цих інсти-
туцій припинити.

В) Командуючому Чорноморською флотою наказую вжити всіх за-
ходів, аби як кораблі, так і все судове майне, а також майно екіпажу,
полуекіпажу і всіх команд перед демобілізацією було здано командирам
або заступаючим його начальникам, яким доручити найняти необхідну
охорону як для кораблів, так і для державного майна.

Все ж портове майно Військово-Морського Відомства прийняти
командирам портів, на обов’язку яких під загрозою найгострішої від-
повідальності лежить організація і прийом необхідної команди для охо-
рони майна. Всяке постачання на кораблі боєвих припасів тимчасово
припиняється.

Сей наказ повинен бути виконаний до 25 березіля 1918 року, з якого
числа припиняється видача попереднім служащим флоти, за винятком
поступивших заново на службу та залишених для охорони кораблів і
державного майна, харчового і грошового утримання.

За невиконання цього наказу винні віддаються під суд.

Підписав:
В.О.Військового і Морського Міністра Жуковський

ДАКірО, ДІФ, газета «Вісник Комісаріату Херсонщини Української
Народної Республіки», 05.04.1918, , арк. 4, інв. № 2069-2070.

Резолюція повітового селянського з’їзду (25-26.03.1918 р.)

Резолюция

Съезд Уездного Совета Крест. Депутатов, обсудив текущий момент и
заслушав доклад с мест постановил:

а) Чтобы Совет Крест. Депутат., земельная управа, земская упра-
ва вошли в тесный контакт с украинской комендатурой и керовничей
радой.

74

б) При отрядах, высылаемых в уезд должны находиться члены Ис-
пол. Комитета Сов. Крест. Деп. и инструктора Керов. Рады.

Никакие реквизиции не должны производиться без ведома земель.
и продов. управ.

с) Все помещики, а также землевладельцы, которые самостоятельно
распорядились о возврате им живого и мертвого инвентаря, распреде-
ленного земельным комитетом на основании изданного закона пре-
пятствовать работам крестьянам по обсеменению полей, провоцируя
население ложными слухами и угрозами должны быть немедленно аре-
стованы и привлечены к суду и судимы при представителях Исп. Ком.
Сов. Кр. Деп., Земск. Упр. и Керов. Рады.

Все оружие в волостях регистрируется волостными земельными
управами, которые организуют при каждом волостном и сельском ко-
митете вооруженную дружину для защиты населения от грабительских
банд и самочинимых отрядов, причем копии регистрационных списков
должны быть представлены украинской комендатуре.

Всякие заявления и претензии уезда должны направляться только
украинскому коменданту, при котором должны находиться представи-
тели И.К.С.Кр.Д.

д) Съезд требует, чтобы районные коменданты, как-то на станциях
Помошная, Новоукраинка, Голта и др. назначались только украинским
уездным комендантом с ведома Совета Крестьянских Депутатов и Ке-
ровничей Рады, причем за действия свои ответствовал перед уездным
украинским комендантом.

Ввиду того, что в уезде разсылаются провокационные телефоно-
граммы, вызывающие тревогу среди населения и мешающие спокойно
работать, прекратить прием частных телефонограмм без разрешения
на то украинской комендатуры, из среды членов съезда набрать комис-
сию для поездки в Киев, для ознакомления с работами и организацией
Центральной Рады.

ДАКірО, ДІФ, газета «Известия елисаветградских социалистических
партий», 11.04(29.03) 1918 р., № 38, арк.16, інв. № 1844.

75

Наказ губернського комісара про використання в обігу
грошових одиниць УНР

З дійшлих до мене відомостей я дізнався, що по деяких містах Хер-
сонщини не приймаються гроші Української Народної Республіки. Тому
довожу до відома всіх державних і громадських інституцій, установ і ор-
ганізацій, а також всіх громадян Херсонщини, що видані Українським
Правительством карбованці повинні прийматися безперечно, як повно-
цінні і цілком законні гроші по курсу російських рублів.

За виконанням сього приписую стежити Повітовим Комісарам і На-
чальникам міліції. Хто ж одмовиться приймати українські карбованці і
інші гроші, які будуть випущені Українським Урядом, буде притягнутий
до законної відповідальності.

Губернський Комісар Нянчур

ДАКірО, ДІФ, газета «Вісник Комісаріату Херсонщини Української
Народної Республіки», 13.04.1918, арк. 8 зв., інв. № 2069-2070.

Закон, ухвалений Центральною Радою,
про адміністративний поділ України

Закон про поділ України на землі

Центральна Рада 6-го березня 1918 року ухвалила

§ 1. Поділ України на губернії і уїзди касується.
§ 2. Українська Народна Республіка розділяється на такі землі: 1) Під-
ляще, центр Бересть, 2) Волинь, центр Луцьк, 3) Погорина, центр Рівне, 4)
Болохівська земля, центр Житомир, 5) Деревська земля, центр Іскорость,
6) Дреговицька земля, центр Мозир, 7) Київ з околицею (приблизно на
20-30 верст), 8) Просє, центр Біла Церква, 9) Черкащина, центр Черкаси,
10) Побожє, центр Умань, 11) Поділє, центр Камінець, 12) Брацлавщина,
центр Винниця, 13) Подністровє, центр Могилів, 14) Поморє, центр Ми-
колаїв, 15) Одеса з околицею, 16) Низ, центр Єлизавет, 17) Січа, центр Ка-
теринослав, 18) Запороже, центр Бердянськ, 19) Ново-Запороже, центр
Херсон, 20) Азовська земля, центр Маріуполь, 21) Сіверщина, центр
Стародуб, 22) Чернігівщина, центр Чернігів, 23) Переяслівщина, центр
Прилука, 24) Посемє, центр Конотоп, 25) Посуліє, центр Ромен, 26) Са-
76

мара, центр Кремінчук, 27) Полтавщина, центр Полтава, 28) Слобідщи-
на, центр Суми, 29) Харків з околицями суміжними, 30) Донеччина, цент
Слав’янськ, 31) Подонє, центр Острогожськ, 32) Половецька земля, центр
Бахмут.

§ 3. Остаточним розмежованням Української Народної Республіки з
сусідніми державами число земель може бути змінено.

§ 4. Про докладне розмежування землі Раді Народних Міністрів по-
ручається внести осібний законопроект в можливо ближнім часі.

§ 5. Про організацію самоврядування і влади адміністративної, судо-
вої і військової, згідно з зазначеним у § 2 поділом на землі, Раді Народ-
них Міністрів доручається ввійти в найскоршому часі з осібним законо-
проектом.

§ 6. З заведенням нових органів самоврядування і влади земель гу-
бернські і уїздні установи будуть скасовані, а діловодство і майно їх буде
передано в порядку, який буде установлений особливим законом.

З оригіналом протоколу згідно, Арк. Степаненко
заступник Голови
Української Центральної Ради

Секретар Мик. Чечель
Української Центральної Ради

ДАКірО, ДІФ, газета «Вісник Комісаріату Херсонщини Української
Народної Республіки», 27.04.1918, арк. 8 зв., інв. № 2069-2070.

Наказ Єлисаветградського повітового коменданта
про негайне зняття зовнішніх ознак приналежності

до російської армії

Наказ
за 10 квітня 1918 р.

Не дивлячись на всі накази, котрі були видані народним військовим
міністром, по вулицям Єлисавету, а також в повіті ще й досі ходять офі-
цери, чиновники, сестриці-жалібниці та козаки бувшої армії, котрі но-
сять зовнішні відміни належності їх до російської армії.

А через те наказую негайно зняти всі зовнішні відміни, як-то: зброю,
погони, кокарди, петлиці, гудзики, шпори, лампаси і таке інше.

77

За невиконання сього наказу винуватці будуть притягатися до дер-
жавної відповідальності.

Повітовий комендант м. Єлисавету Яворський
ДАКірО, ДІФ, газета «Новий шлях», 01.05.1918 р., № 7, арк. 2, інв. № 2166.

Роз’яснення щодо читання українською мовою

Як треба читати по Українському
Денаціоналізаторська робота старого уряду (російського правитель-
ства), відсутність українських шкіл, репресії на українське слово довели
наш нарід до того, що він почав нехтувати свою рідну мову. Всякий же
несвідомий українець, вилізши у "пани", нашу мову щитав мужицькою
і навіть "неприличною". Коли українська мова получила право грома-
дянства, навіть право державної – говорити про "неприличие" не при-
ходиться. Але нам, українцям, часто закидають, що ми пишемо якоюсь
чужою мовою, мало кому зрозумілою. Коли б ми бажали йти шляхом де-
націоналізації нашого народу, т.є. продовжувати діло царського уряду,
то ми б писали або тільки по російському. Або "херсонським" жаргоном.
Уникаючи ж цього всього, ми будемо випускати нашу газету щиро
народною українською мовою, більш-менш понятною нашому селян-
ству та робітництву.
Часто читач не розуміє української книжки чи газети тільки тому,
що не знає техніки читання, не розуміє, як яку букву треба читати. Тому
нижче даємо пораду:

і чит. як и (місяць)
и ы (риба)
е э (дерево)
ї йи (мої)
ДАКірО, ДІФ, газета «Новий шлях», 01.05.1918 р., № 7, інв. № 2166.

78

Повідомлення про початок навчання на курсах
української мови

Єлисаветська Просвіта улаштовує

КУРСИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Початок курсів 13 травня

Курси протягнуться півтора місяці
Платня 5 карб. вноситься при запису

ДАКірО, ДІФ, газета «Новий шлях», 01.05.1918 р., № 7, арк. 2, інв. № 2166.

Повідомлення про проведення заходів з вшанування
пам’яті гетьмана І.Мазепи

У Києві
Рада товариства «Батьківщина» оповіщає, що в роковини націо-
нальної жалоби 10 липня цього року, о 12 опівдні відбудеться заупокійна
служба Божа в храмі св. Софії, після якої буде відправлена урочиста па-
нахида просто соборної брами на площі св. Софії за великого гетьмана
Івана Мазепу та тих, вірних синів української державності, що в боротьбі
під Полтавою року 1709 лягли.
Рада товариства прохає всі інституції, установи й організації прибу-
ти на жалобу з національними прапорами, щоб показати всьому куль-
турному світові, як український нарід уміє шанувати пам’ять своїх націо-
нальних героїв.
Членів товариства «Батьківщина» закликають з’явитися на площу о
10 годині ранку, при чому вони повинні мати на лівому рукаві над ліктем
жовто-блакитну стрічечку.
В річницю бою під Полтавою в українському клубі «Родина» о 8-й го-
дині вечора відбудеться лекція д-ра Д. Лонцова на тему «Мазепа і мазе-
пинство».

ДАКірО, ДІФ, газета «Нова рада», 10.07.(27.06.)1918 р., арк. 2,інв. № 110.

79

Повідомлення про втечу більшовиків з фронту

Бегство большевиков с украинского фронта
Киев, 18 июля. Из достоверных источников сообщают, что на харь-
ковском направлении у Старобельска расположены украинские полки.
Большевистские отряды отказываются стоять на фронте и сражаться с
украинцами. Многие покидают фронт и бегут вглубь России.
ДАКірО, ДІФ, газета «Голос юга», 07(20).07.1918 р., № 135, арк. 7,
інв .№ 1199.

Повідомлення про затвердження Радою Міністрів
законопроекту про українізацію школи

Киев, 21 июля. Совет Министров одобрил законопроект об обяза-
тельном изучении украинского языка, литературы, истории и географии
Украины в средних мужских и женских общеобразовательных, профес-
сиональных, коммерческих и других школах. В учительских семинариях,
институтах и духовных семинариях обязательно преподается украин-
ский язык и литература. Полагается не меньше трех уроков на неделю в
первых пяти классах и в двух последних классах не меньше двух уроков.
По географии и истории Украины должно быть не меньше двух уроков в
неделю в двух последних классах каждой школы.
ДАКірО, ДІФ, газета «Голос юга», 13.(26).07.1918 р., № 135, арк. 11, інв. № 1199.

Повідомлення про звернення морських офіцерів
до гетьмана щодо звільнення тих, хто не прийняв присягу

на вірність Українській державі

Киев, 25 июля (от нашего корреспондента)
Морские офицеры и служащие по морскому ведомству Украинской
державы обратились к гетьману с просьбой: тех, кто не сочтет возмож-
ным принести присягу, освободить от службы и не преследовать. Геть-

80

ман положил резолюцию: нежелающих присягать отпустить с миром, но
без права поступления на военную службу где-нибудь на Украине.
ДАКірО, ДІФ, газета «Голос юга»,13.(26).07.1918 р., № 135, арк. 11зв., інв. № 1199.

Вручення послом Української Держави
Шульгиним вірчих грамот болгарському цареві

Прием Фердинандом Шульгина
СОФИЯ, 8 сентября. На приеме Его Величества Болгарского Царя, в
присутствии министра финансов украинский посол Шульгин, представ-
ляя верительные грамоты, произнес по-украински следующую привет-
ственную речь:
– Ваше Величество! Я чрезвычайно счастлив, получая исключитель-
ную честь представиться Вашему Величеству в качестве первого пред-
ставителя Украинской Державы и его светлости пана гетмана всея Укра-
ины, с самых отдаленных времен, когда оба наши древние государства
стали существовать, одно как первое болгарское, также другое под име-
нем великого княжества Киевского, уже с этого времени начинаются
наши взаимоотношения со славным болгарским народом. Во времена
нашего великого князя Владимира Святого мы усилили древнеболгар-
ско-византийскую культуру.
Прошло немало веков, народы наши знали славу, народы наши
познали несчастье национальное. В существовании Вашего и нашего
народов открывается новая эра. В течение прошедшего столетия воз-
рождение наших народов началось почти одновременно, в то время,
как их политические пути были различными 1678 лет. Эти узы являются
ручательством того, что будущие отношения между Украиной и Болга-
рией будут в той же мере тесными.
ДАКірО, ДІФ, газета «Трудовая жизнь», № 11, 12.09.(30.08.)1918 р., арк. 18,
інв. № 2063.

81

Повідомлення про українську гімназію на Миколаївщині

Украинская гимназия
НИКОЛАЕВ, 2 сентября. (Получено почтой). В посаде Березнегова-
том торжественно открыта казенная украинская гимназия для лиц обо-
его пола. В виду огромного наплыва в старшие классы попечительский
совет решил открыть параллельные классы и общеобразовательные
курсы. Запись идет успешно.

ДАКірО, ДІФ, газета «Трудовая жизнь», 07.09.(25.08.)1918 р., № 7, арк. 9 зв.,
інв. № 2063.

Повідомлення про українську гімназію у Єлисаветграді

Об украинской гимназии
Вчера исполняющий обязанности городского головы Б.П.Волотков-
ский посетил австро-венгерскую комендатуру для выяснения вопроса
об освобождении реквизированного помещения Пашутинского учили-
ща, где предположено открыть украинскую гимназию. Б.П.Волотковско-
му было обещано разрешить этот вопрос в благоприятном смысле.

ДАКірО, ДІФ, газета «Трудовая жизнь», 14 (1).09.1918 р., № 13, арк. 22 зв.,
інв. № 2063.

Українська письменниця і педагог С. Русова
про вшанування пам’яті громадського та політичного діяча

І.Стешенка, вбитого у Полтаві

Коли серед громадянства несподівано смерть вириває найкращих
діячів, надриває їх корисну працю, тоді кожне свідоме громадянство
обов’язано шанувати світлу пам’ять таких людей і з’єднатися ще міцні-
ше навколо тієї самої праці, тієї самої ідеї, яким присвятив свої сили
той робітник, що вже не вернеться з далекої мандрівки. Таким доро-
гим робітником для України був незабутній Іван Матвійович Стешенко.
Втрата таких людей особливо вражає громадське життя, коли воно саме
в періоді будівництва, коли робітники такі дорогі, коли їх занадто мало

82

для виконання великих завдань країни. Наш обов’язок – підхопити ту
працю, яку Іван Матвійович держав в своїх дужих руках і з’єднатися коло
ідеї, якій він служив усе своє життя. Ця ідея – то було відродження неза-
лежної України, його праця – розвиток усіх її культурних сил.

В Міністерстві Освіти вже організувалася особа комісія з співробіт-
ників ріжних департаментів, щоб зібрати гроші на стипендію імені Сте-
шенка, щоб видати книжку, присвячену його спомину. Але крім цих
завдань людей, що дійсно працювали з небіжчиком, кожний день з ча-
сописів дізнаємося, що скрізь на Україні виявляються такі ж змагання
ріжних організацій, ріжних гуртків, які мають намір чим-небудь увіковіч-
нити пам’ять дорогої людини.

Ініціативна група співробітників Івана Матвійовича звертається до
усіх цих організацій і гуртків, до цілого українського громадянства, щоб
воно з’єднало свої зусилля в цьому напрямі й утворило щось більш знач-
не, величне на користь ідеї Івана Матвійовича, на пам'ять його недовго-
го життя.

Голова тимчасової ініціативної Комісії С. Русова

ДАКірО, ДІФ, газета «Слово», 08.09.1918 р., № 8, арк. 6 зв., інв. № 2218.

Події (початок вересня 1918 р.)

В найближчому часі чекають видання акту про приєднання Криму
до України.

Квитки, видані в Московщині для переїзду українськими залізниця-
ми, вважаються тепер недійсними.

Українізація Слобідської залізниці провадиться успішно. Ор-
ганізується залізнична культ.-пр. спілка, ріжні курси української мови,
перероблюються надписи і т.д.

В Брест-Литовську одбудеться нарада представників Литви та Украї-
ни для зав’язання Союзу.

Знову почалася організація січових стрільців. Справою керує Голов-
на Рада галицьких та буковинських українців.

До українських гімназій в Києві подано силу прохань.

ДАКірО, ДІФ, газета «Слово», 08.09.1918 р., № 8, арк. 6, 6 зв., інв. № 2218.

83

РОЗДІЛ 5 ВІДНОВЛЕННЯ ВЛАДИ УНР У ПОВІТІ
(ЖОВТЕНЬ 1918 р.  ЛЮТИЙ 1919 р.)

Встановлення влади гетьмана в Україні жод-
ним чином не зупинило революційний про-
цес. Наприкінці літа 1918 року по всій Україні
розпочалися партизанські бойові дії проти
австро-німецьких окупантів та гетьманських
військ. Восени навколо Києва почали концентру-
ватися загони опозиційних сил.

Керівну роль у повстанні відігравали україн-
ські соціал-демократи та соціалісти-револю-
ціонери. В Олександрійському повіті свій загін
організував Никифор Григор´єв. Восени 1918 р.
загін почав зростати і незабаром мова вже йшла
про досить велике збройне формування. Дивізія
Григор'єва не брала участі у боротьбі за Київ, але
мала плани на просування до Одеси, Миколаєва
та Херсону.

Озброювалися також селяни інших волостей.
У вересні 1918 року у Каніжі був створений но-
вий волосний ревком, до якого увійшли голов-

84

ним чином українські есери. У волості знову зібрався селянський за-
гін чисельністю 250-300 осіб, яких очолив герой канізького повстання
Данилов. Загін також не претендував на штурм української столиці,
проте він взяв активну участь у відновленні влади УНР в повіті.

Також робітники заводу Ельворті з жовтня 1918 року розпочали
страйк проти господарів підприємства, вимагаючи у них підписання
колективної угоди. У відповідь керівництво заводу оголосило лока-
ут – суцільне звільнення усіх робітників. На момент початку анти-
гетьманського повстання робітники страйкували вже більше місяця,
сидячи без заробітної платні. Періодичну допомогу страйкарям нада-
вало місцеве самоуправління.

Робітники не збиралися здаватися, крім того, до них обіцяли
приєднатися працівники міського водогону та електричної станції.
Це, у свою чергу, загрожувало залишити місто без води і без елек-
троенергії. Така ситуація могла призвести до епідемії сипного тифу,
розповсюдниками якого могли стати колишні військовополонені, що
залишилися б без санітарної обробки.

14 листопада була утворена Директорія УНР, що мала керува-
ти повстанням. Більшість загонів, що були сформовані у волостях
Єлисаветградського повіту, не брали участі у боях за Київ. Перехід
повітового центру під владу Директорії відбувся безкровно і без сер-
йозних зіткнень, хоча на той час у місті були розквартировані декіль-
ка гетьманських військових частин.

16 листопада 1918 року у місті відновило свою роботу міське зем-
ське зібрання, яке 31 жовтня було не допущене до роботи німецькими
солдатами та офіцерами. Але у самій Німеччині вже почалася револю-
ція, яка відсторонила від влади кайзера Вільгельма. Також 11 листо-
пада 1918 року Німеччина підписала Комп’єнське перемир’я, визнав-
ши свою поразку у Першій світовій війні.

Однією з головних умов угоди була евакуація німецьких військ
з усіх окупованих територій. При цьому, якщо окуповані німцями
території Франції та Бельгії мали звільнитися негайно, то на землях
колишньої Російської імперії їх мали спершу замінити окупацій-
ні війська Антанти. Перебування ж австро-угорських та німецьких
військ заважало поваленню влади гетьмана і Директорії довелося
вжити чимало зусиль аби нейтралізувати окупаційний контингент.

У ніч з 19 на 20 листопада у Єлисаветграді сотник Михайло Верби-
цький на чолі місцевого українського куреня здійснив антигетьман-
ський переворот. Місцеве відділення Українського Національного

85

Союзу оголосило перехід міста під владу Директорії УНР. Незабаром
до нього приєдналися і галицькі військові, що залишалися у місті з
часів австро-німецької окупації повіту. Повітовий староста Вереща-
гін та комендант міста Гоффман були заарештовані. При цьому Гоф-
фман та помічник старости Бракер загинули при спробі опиратися
солдатам.

25 листопада Вербицький продовжив підпорядковувати Дирек-
торії збройні загони, що перебували у місті. Він прийшов до помеш-
кання 18-го піхотного Запорізького полку і заявив, що призначений
командиром полку. Коли офіцери почали вимагати у Вербицького
наказ про призначення, той не зміг нічого показати, крім постанови
місцевого відділення Українського Національного Союзу за підпи-
сом Т.Я. Біланенка, який був головою місцевого осередку УНС. Вер-
бицький почав вимагати від присутніх старшин, які симпатизували
УНР, переходу на бік Директорії. Іншим Вербицький наказав негайно
розійтися.

У відповідь більшість офіцерів полку вирішила не визнавати
призначення Вербицького командиром полку, не вступати у жодні
переговори та угоди. Також командир полку та офіцери вирішили
розійтися без збройного спротиву, отримавши при цьому документи,
атестати та гроші за службу. Також офіцери полку вирішили довести
до відома селянських та робітничих організацій, що не бажають про-
лиття братської крові, а тому йдуть.

Таким чином, Михайло Вербицький фактично очолив україн-
ські збройні сили у місті. Оскільки більшість військових частин у
місті формувалися за доби Гетьманату і були вже українізовані, то
Вербицький фактично отримав під свій контроль найбільш боєздат-
ну силу, що дозволило йому контролювати місто.

У місті існувала група більшовиків. Але через те, що організація
разом зі співчуваючими налічувала ледве 40 осіб, більшовики вели
активне спілкування зі старшинами та солдатами армії УНР, намага-
ючись перетягнути їх на свій бік.

Отже, місто опинилося під владою директорії УНР ще до фактич-
ного повалення гетьманату. 8 грудня 1918 року у міській пресі було
опубліковано оголошення від єлисаветградського повітового вій-
ськового начальника і коменданта Коваленка про початок мобілізації
від імені Української Народної Республіки.

Коваленко наказував усім громадянам призиву 1915-1919 років,
які пройшли військову службу в армії і на флоті, і були здатні носити

86

зброю, а також офіцерам, вступити до армії УНР. Військовозобов’я-
зані повинні були протягом 24 годин з’явитися на збірний пункт у
м. Єлисаветграді. Рекрути повинні були мати хороше взуття і, за мож-
ливісті, бути одягненими у військову форму та озброєними. Ті, хто
мав верхових коней, повинні були прийти з конем. Кожен мобілізо-
ваний повинен був мати з собою запас їжі на 5 діб. Також наказ вста-
новлював черговість прибуття на збірний пункт мешканців різних
волостей повіту.

11 грудня українські сили у Єлисаветграді отримали підтримку ще
з одного боку. У місті базувалася частина австрійських військ, уком-
плектована галичанами. У цей день лідер галичан доктор Копцюх за-
явив, що з боку німецьких частин, які базуються у Єлисаветграді, має
місце абсолютно братське ставлення до українських республіканців.
Відповідно тільки вороги трудового народу і провокатори можуть
розповсюджувати злісні чутки у своїх корисних цілях. Декларація від
імені галичан була підписана головою Українського Національного
Союзу у повіті Т. Біланенком.

Наступного дня, 12 грудня, Єлисаветський повітовий комендант
полковник Коваленко віддав наказ, який фактично передбачав здачу
зброї населенням міста. Посилаючись на розпорядження Директорії
УНР, Коваленко закликав громадян Єлисаветського повіту негайно
здавати зброю до волосних земських управ. Волосні управи мали до-
ставити здану зброю до найближчих арсеналів комендатур війська
УНР, що були розташовані у м. Єлисавет (офіційний українізований
варіант назви Єлисаветград), Вознесенськ, Новомиргород, Бобри-
нець, Орлик, Голта.

Також Коваленко оголошував, що у м. Єлисавет серед військових
формувань вважаються законними лише 1-й Січовий Єлисаветський
полк, 2-й Маршевий Січовий полк та кінний дивізіон. Ці підрозділи
складали окрему дивізію.

Командиром дивізії призначався Михайло Вербицький, коман-
диром 1-го Січового Єлисаветського полку – Антон Гаркуша, коман-
диром 2-го Маршевого Січового – Гнат Зінкевич, конним дивізіоном
мав командувати Дмитро Вербицький.

Фактично 1-й Січовий полк являв собою об’єднані підрозділи
18-го Запорізького та, можливо, 16-го Єлисаветградського піших
полків армії Гетьманату, що перейшли на бік Директорії. 2-й Маршо-
вий Січовий був галичанською частиною австро-угорського окупа-
ційного контингенту на території повіту. Кінний дивізіон складався із

87

добровольців, що були членами Вільного козацтва з догетьманських
часів. Решта військових частин оголошувалися розформованими і по-
винні були влитися до зазначених військових частин.

Задля забезпечення військовослужбовців армії УНР харча-
ми, кожен сільський господар Єлисаветського повіту повинен був
здати на потреби війська один пуд борошна, один пуд картоплі, по
10 фунтів буряків, квасолі, гороху тощо, які потрібно було достави-
ти на спеціальні бази військ УНР. Бази були розташовані у м. Єлиса-
вет, с. Шостаківка, м. Бобринець, м. Новоукраїнка, станції Плетений
Ташлик, м. Новомиргород, м. Вознесенськ, м. Ольвіопіль. Розпоряд-
ження не стосувалося Єлисаветграду, який мав бути обкладений гро-
шовим податком замість харчового.

Одночасно з 9 грудня 1918 року усім військовим комендантам Єли-
саветського повіту наказувалося вважати солому та сіно з поміщиць-
ких маєтків реквізованими на користь армії УНР. У колишніх поміщи-
цьких економіях потрібно було залишити лише ту частину фуражу,
що була потрібна для прокорму худоби, яка утримувалася у маєтках.

Також Коваленко пояснив зміст наказу про мобілізацію меш-
канців повіту. Згідно його роз’яснення від мобілізації звільнювали-
ся тільки ті офіцери, що займали посади вчителів до 27 листопада
1918 року. Також не підлягали мобілізації ті посадовці, що займали
посади перших шести класів згідно табелю про ранги. Мобілізації
без особливого розпорядження не підлягали усі студенти вищих на-
вчальних закладів.

Мобілізації натомість підлягали усі, хто проживав на території
України за винятком польських громадян. Залишалися на своїх місцях
службовці земських установ до особливого розпорядження повітового
коменданта. Також від мобілізації звільнялися чини міської та повітової
варти до особливого розпорядження коменданта. Призиву підлягали
усі офіцери віком до 30 років та військові лікарі віком до 44 років. До-
ставка мобілізованих повинна була здійснюватися на возах до найближ-
чої залізничної станції, а потім – по залізниці до пункту збору.

Тим часом, у повіті з’явилися ознаки анархії. З'явилися збройні
загони невідомої політичної орієнтації, зростала кримінальна зло-
чинність. Так, 4 грудня 1918 року у економії Костирко і Бракера зу-
пинилася група озброєних людей, що вимагала дати їм коней та про-
довольство. У Бобринці ця група роззброїла варту і далі продовжила
роззброєння її по дорозі. Група налічувала до 160 осіб і рухалася з
Бобринця та Лозоватки.

88

Також у м. Бобринець приїхали 5 озброєних чоловіків та одна
жінка. Жінка була у групі головною і називала себе «Маруся-більшо-
вичка». Група називала себе революційним комітетом і займалася,
головним чином, реквізиціями харчів у всіх поміщицьких економіях
між Єлисаветградом та Бобринцем.

17 грудня у місті стався конфлікт з німецькою частиною, що їхала
додому. Прибувши до Єлисаветграду з боку Помічної, німці почали
вимагати відправити ешелон на Знам’янку, де вже перебувало 20000
німецьких вояків. Проте німецькій частині було сказано, що на ділян-
ці Бобринця-Знам’янка залізнична колія розібрана і відправити еше-
лон неможливо. Їй було запропоновано повернутися до Помічної.

У відповідь німецькі вояки атакували міську залізничну стан-
цію, захопили вокзал і роззброїли його охорону. Усі українські вій-
ськові частини міста, у тому числі і галичани, перекрили підходи до
вокзалу і контратакували нападників. Німців вибили з міста, част-
ково взявши у полон. У бою загинуло 26 осіб, серед них 12 українсь-
ких вояків, кілька німців, крім того ще близько 60 осіб, у тому числі
цивільних, були поранені.

28 грудня до Єлисаветграду прибув для ознайомлення зі станом
речей губернський комісар уряду УНР Г. Нянчур. Наступного дня
він вирішив перенести свою особисту канцелярію до Єлисаветграду.
Причиною була загроза від білогвардійських добровольчих форму-
вань, що діяли у районі Запоріжжя та Катеринослава.

У районі станції Апостолове, незадовго до цього, війська ота-
мана Григор’єва розбили півторатисячний білогвардійський загін,
що намагався пройти через Долинську на Миколаїв. Катеринослав
27−28 грудня був зайнятий махновськими та більшовицькими заго-
нами. У самому Миколаєві та Херсоні населення зайняло вичікуваль-
ну позицію. Республіканські ж війська готувалися до нового наступу
на Одесу з метою відбити її у військ Антанти. Окрім того, Єлисавет-
град видався Нянчуру зручнішим з точки зору сполучення з Києвом.

Таким чином, на короткий термін Єлисаветград став фактичним
центром адміністрації УНР у Херсонській губернії. Відповідно гу-
бернський селянський з’їзд, що розпочав роботу 29 грудня 1918 року,
а також губернський з’їзд вчителів, що відбувся 7−8 січня 1919 року,
проходили у м. Єлисавет. Обидва з’їзди, щоправда, не виробили яки-
хось важливих рішень, проте заявили про свою підтримку Дирек-
торії. Так само у Єлисаветграді 19 січня відкрився губернський з’їзд
робітників.

89

20 січня місто Бобринець було взято під контроль невідомим
збройним загоном. УНРівська залога, що стояла у містечку, на той
час була вже небоєздатна через систематичне пияцтво та хуліганство.
Тому партизани її роззброїли, розстрілявши кількох козаків. Загін
спочатку охрестили «махновцями», проте швидко з’ясувалося, що він
складається, головним чином, з селян Херсонської губернії.

Загони прийшли у Бобринець із села Рощахівка. Командири за-
гонів мали при собі печатку Вознесенського революційного комітету.
Швидше за все це були партизанські загони з Вознесенська та Губівки.
До них приєднався і бобринчанин Білоконенко. Місцевих мешканців
загін не чіпав, але на місто було накладено контрибуцію у 400000 кар-
бованців. Згодом суму зменшили до 70000. Також партизани відкрили
крамницю Чеченіна з товарами Державного хлібного бюро і разом із
місцевими мешканцями розбирали продовольство.

Тим часом чутки про те, що у районі Бобринця з’явилися мах-
новські загони, дійшли до міста. Також газети спершу повідомили,
що «махновці» захопили у районі с. Рощоховатка роз’їзд петлюрівців.
Начебто 9 республіканських вояків були розстріляні, серед них – брат
отамана Вербицького Борис. У відповідь до невідомих виїхала делега-
ція міської Думи, що намагалася попередити кровопролиття.

До 12.00 делегація земського зібрання з’ясувала, що ніяких мах-
новців ні у Бобринці, ні навколо нього не було, а відтак делегація від
Ради робітничих депутатів до Бобринця не поїхала. Одночасно газе-
ти уточнили, що загинув не Борис Вербицький, а начебто сам отаман
Січової дивізії – Михайло Вербицький.

Незадовго до цих подій до Єлисаветграду прибув і загін героя
Канізького повстання Панаса Данилова. Вербицький, почувши від
Данилова, що той у Першу світову був артилеристом, призначив його
командиром артилерійського взводу. Після того, як радянські парти-
зани захопили Бобринець, артвзводу довелося взяти участь у контр-
наступі петлюрівців.

221 січня о 14.00 загін козаків з Єлисаветграду під командування
Тимофія Колісника разом з артилеристами Данилова розпочали наступ
на позиції вознесенських партизан, що окопалися біля мосту і млина.
Бій тривав до 17.00 годин. Завдяки артилерії українські козаки взяли
гору і захопили містечко. Після цього українські частини влаштували у
місті єврейський погром, під час якого загинуло до 20 осіб.

Найсерйозніше протистояння розпочалося у лютому 1919 року, коли
до території Олександрійського та Єлисаветградського повіту почали

90

наближатися частини Харківської групи більшовицьких військ. 1 лютого
2-а дивізія під командуванням Аусема взяла Кременчук. Одночасно на бік
червоних перейшов отаман Григор’єв, що мав численне військо, яке базу-
валося у районі Олександрії і могло підтримати більшовиків.

Проте Єлисаветград цікавив червоних набагато менше, ніж вузло-
ва станція Знам’янка або ж місто Олександрія. Тому єлисаветградсь-
ким більшовикам потрібно було покладатися, головним чином, на свої
сили задля встановлення радянської влади у місті. У цей час з більшо-
вицьким ревкомом зв’язалися представники частин УНР, які просили
ревком очолити повстання проти Нянчура та його адміністрації, та
обіцяли підтримку і допомогу у поваленні влади Директорії у місті.

У ніч з 1 на 2 лютого більшовики перейшли до рішучих дій, неве-
личкими силами заарештувавши командування військ УНР у місті.
Проте повстання не вдалося, натомість козаки 1-го Січового полку
УНР та галицькі вояки розпочали у місті черговий єврейський по-
гром, який тривав 3-4 лютого. Як з´ясувалося пізніше, військові
УНР спровокували більшовиків на виступ задля того, щоб отримати
привід для пограбування міста.

Проте до погрому та грабунку було допущено лише військових,
що дозволило керівникам міста налаштувати місцевих робітників
проти козаків та солдатів-галичан. 5 лютого більшовики мобілізува-
ли робітників єлисаветградських підприємств, яким вдалося зайняти
фортецю та центр міста.

Артилеристи Данилова, які до цього брали активну участь у по-
громі, отримали наказ зайняти фортецю. Проте, в’їхавши до фортеці,
взвод Данилова опинився серед озброєних робітників. Артилеристи
розвернули гармати і відкрили вогонь по вояках УНР. Українські час-
тини мусили виїхати з міста, залишивши його супротивникам.

7 лютого до міста дісталися більшовицькі партизани з Лозоват-
ки та Губівки. Від Знам’янки до міста підійшов загін Павла Ткаченка,
який на той час був частиною дивізії Григор’єва. Після взяття міста
загін Ткаченка рушив далі до Помічної.

При цьому дивізія Никифора Григор’єва, яка вже один раз брала
Миколаїв, Одесу та Херсон під жовто-блакитним прапором, вирішила
тепер взяти їх під червоним і заявила про свій розрив з Директорією
УНР. Оскільки ситуація у Єлисаветградському та Олександрійському
повітах стрімко змінювалася на користь більшовиків, то есерівська
більшість міського політикуму припинила опиратися і спробувала
легалізуватися у радянських установах.

91

______________________________

ÄÎÊÓÌÅÍÒÈ ÐÎÇIJËÓ

______________________________

Повідомлення про антигетьманський переворот
у Єлисаветграді

Заседание комитета общественной безопасности
Комитет общественной безопасности на заседании своем в 3 часа
дня постановил:
1) Избрать делегацию к местному отделению национального союза,

для переговоров об организации охраны города и контроля над
освобождением заключенных. Делегация в лице: тов. Волотков-
ского, Шлянина и И.П.Броуна, немедленно отправилась.
2) Уполномочить т. Барского и Лисиченко, для временного руковод-
ства расшатавшимся аппаратом варты.
3) Учредить охрану общественной безопасности из всех граждан
города – для организации. Из которой избрать исполнительную
комиссию.
4) Войти в переговоры с местным отделением нац. Союза и выда-
чи оружия для охраны города. Шаги в этом направлении уже
сделаны.
5) В 5 часов того же дня, создать второе заседание.

___

События в Елисаветграде
Третьего дня, в 2 часа ночи в городе произошли важные события:
украинский местный курень при помощи галицийского украинского
куреня, получив соответствующие распоряжения от директории, вос-
станавливающей украинскую народную республику (республиканского
штаба, во главе которого стоит Петлюра) разоружили добровольческий
офицерский отряд, а также ученическую роту и подвергли их аресту.
В 4 часа утра вчера арестован у себя на квартире повитовый старо-
ста Верещагин и отведен в местный штаб (кавалер. училище).

___
92

Не обошлось без жертв.
Штабс-капитан Гофман в сопровождении еще какого-то офицера
шел по направлению к штабу. По дороге их стретил патруль местного
украинского куреня, скомандовавший «руки вверх».
Неосведомленный о происшедших событиях Гофман, очевидно,
принял патруль за нападающих на него людей и выстрелил в упор, от
чего был тяжело ранен в живот одним из патрульных.
Уже раненный, покушаясь на самоубийство, выстрелил в себя…
Убитые и раненные доставлены в лазарет.
Состояние раненных тяжелое.
Атаман местного куреня М. Вербицкий назначен комендантом города.

___

Напряженная атмосфера событий последних дней, в ночь на вчера
приняла неожиданный оборот.

На вокзале третьего дня прибыл бронированный поезд, как говори-
ли, астраханской армии.

Телеграф в течении почти двух суток не приносил никаких вестей
из Киева; по частным слухам – там происходит сражение между вой-
сками Скоропадского и сторонниками Петлюры. Как и всегда, в таких
случаях, публика нервно реагируя на всякий слух была в приподнятом
настроении.

Вчера на рассвете, окримный курень под начальством атамана Вер-
бицкого явился в штаб добровольческой дружины (кавалерийское учи-
лище) и заняв все входы и выходы – притупил к разоружению офицеров.

Один из офицеров Гофман – убит.
При каких обстоятельствах это произошло невыяснено.
Отрядом куреня вчера же были арестованы повитовый староста
В.В.Верещагин и его чиновник для особых поручений Г.Н. Бракер .
Бракер был вчера убит. Как передают, убийство было вызвано тем,
что Г.Н. Бракер в помещении кавалерийского училища пытался застре-
лить конвоира.
Окримным куренем были вчера заняты все правительственные уч-
реждения.
В уезд куренем была послана телефонограмма с кратким изложени-
ем событий и призывом к спокойствию.
Районные начальники варты в уезде выразили готовность работать
в контакте с куренем.

93

События истекшей ночи вызвали в городе острое беспокойство.
Улицы начали пустеть.

__

ДАКірО, ДІФ, газета «Наша Жизнь», 21.11.1918, №12, арк.11 зв., інв. № Д-1876.

Од Елисаветської філії українського Національного Союзу

З огляду на те, що в де-яких верствах населення ширяться чутки, во-
рожі українській демократії взагалі і українському Національному Сою-
зові зокрема, Елисаветська Філія Національного Союзу вважае необхід-
ним зазначити напрямок своеї діятельності.

1) Філія визнае необхідним і буде підтримувати тілько такий уряд,
котрий дасть народові змогу спокійного і вільного життя, дасть волю
земським, городським і сельским самоврядуванням і взагалі будуватеме
громадського життя на основі повної, незаложеної волі особи, забезпече
селянство землею, а робітників дійсним контролем над промисловістю і
торговлею і восьмичасовим рабочим днем.

2) Всі народи повинні бути по меж собою рівними і ні один з іх не
може панувати над другими.

3) Філія визнає федеративний Союз вільних народів не тільки насе-
ляючих територію бувшої Росіі, а і тих, которі забажают приєднатись до
цього Союзу, як рівний до рівного, Україна перша повинна подбати про
вільний федеративний Союз народів.

4) Повинні бути забезпеченими права національних меншостей на
Украіні.

5) На Украіні всі організаціі, всі партіі і взагалі вся демократія повин-
ні об’еднати своі сили для спільноі праці, прямуючи до Утановчих Зборів,
зібраних на основі загального, прямого рівного і таемного голосування.

РАДА НАЦІОНАЛЬНОГО СОЮЗУ.

ДАКірО, ДІФ, газета «Наша Жизнь», 21.11.1918, №12, арк.11, інв. № Д-1876.

94

Повідомлення про саморозпуск 18-го піхотного
Запорозького полку

18-й пехотный запорожский полк

Общество офицеров 18-пехотного Запорожского полка доводит до
всеобщего сведения следующее: 25 ноября 1918 года в помещение полка
явился г. Вербицкий и заявил, что он назначен командиром названно-
го полка не предъявив никаких приказов высших народных украинских
властей о назначении, а лишь показал постановление местного нацио-
нального Украинского союза за подписью Т.Я.Беланенко и потребовал
немедленного активного выступления сочуствующих ему, а остальных
разойтись. Поэтому общество офицеров полка, стоя на почве закон-
ности и порядка, в заседании своем 26 с.м. преобладающим большин-
ством голосов постановило: 1) назначение командиром 18 пехотного
Запорожского полка М.Вербицкого не признавать; 2) ни в какие разго-
воры и согласшения не вступать; 3) командиру полка и гг. офицерам
уступая вооруженной силе разойтись; 4) получить документы, аттеста-
ты и причитающиеся деньги; 5) поставить в известность крестьянские и
рабочие организации, что мы не желаем проливать братскую кровь, а
потому уходим.

Вышеприведенная резолюция представлена вчера в гор. управу.

ДАКірО, ДІФ, газета «Наша Жизнь», 28.11.1918 р., № 18, арк.19 зв., інв. № Д-1876.

Наказ начальника штабу військ УНР отамана О. Осецького
про боротьбу з незаконними реквізиціями

Всім Комендантам і Комісарам Укр. Нар. Республіки

Провокатори, злодії та грабіжники користуються тим, що населення
не скрізь добре все знає, і з’являються на села, називають себе розвід-
кою армії УНР, "петлюрівцями" і таке інше та грабують населення, чинять
незаконні реквізиції.

Приписую негайно оповістити нарочними всі села нашої околиці,
що армія Української Народної Республіки нічого ні в кого не реквізує.

95

Коли б була потреба в тім, то це робитиметься щоразу тільки з окремого
дозволу Директорії. Од усяких людей, не відомих на місцях, вимагати
відповідних документів і, коли їх нема, то заарештовувати і оддавати під
військовий суд. Про всякі випадки реквізиції справляйтеся в головному
Штабі і без його відповіді ні до яких реквізицій не допускайте.

Начальник Штабу Головної команди військ Української Народної Ре-
спубліки Отаман Осецький.

Бірзула, 2 грудня.

ДАКірО, ДІФ, тижневик «Наша хата», 06.12.1918 р., арк. 1, інв. № 2025.

Наказ Головного Отамана С. Петлюри про склад армії УНР

Наказ Армії Української Народної Республіки

Листопада 24 дня 1918 р.
Ставка

§3
До складу Армії Української Народної Республіки зарахувати:
а) Окремий Загін Українських Січових Стрільців;
б) Чорноморський Кіш;
в) Українську Сіру Дивізію;
г) Запоріжський Загін;
д) Перший Полк Залізничників;
е) Студентський Полк Січових Стрільців;
ж) Другий Український Корпус (Подільський);
з) всі інші частини, що стають на захист Української Самостійної На-
родної Республіки, що вливаються після мобілізації, оголошеної Дирек-
торією;
і) кадри Українських корпусів, що перейшли на бік УНР

§5
В тих районах, де мобілізація оголошена, підлягають їй всі громадя-
не Української Народної Республіки.

§6
Із охочих людей в армію приймати лише тих, хто визнають Само-
стійну Українську Народну Республіку.

96

§7

Ніхто із охочих людей, які вписалися в армію Української Народної

Республіки, не має права покидати її по своїй волі. Прохання про увіль-

нення можна подавати не раніш, як прослуживши в армії 2 місяці.

Головний Отаман

Республіканських Військ

Української Республіки Петлюра

ДАКірО, ДІФ, тижневик «Наша хата», 08.12.1918 р., арк. 2, інв. № 2025.

Звернення до українських вояків С. Петлюри
у якості Головного Отамана армії УНР

Українці вояки-козаки!

З наказу Директоріяту Української Народної Республіки стаю на чолі
всього українського війська, як головний його отаман.

Оповіщаючи про це славних козаків, закликаю їх до боротьби за
державність України проти зрадника і узурпатора генерала Скоропадсь-
кого, що самозванно засвоїв собі назву і права Гетьмана України.

Скоропадський, з постанови Директоріяту, поставлений поза закону
за головний державний злочин проти Української Народної Республіки,
за нищення її свободолюбних порядків і установ, за залюднення тюрем
найкращими синами України, за розстріли селян та палення сіл караль-
ними загонами, за насильства над селянським та робочим людом. По-
ставлений поза закону – це значить, що нікому з громадян і мешканців
України не вільно під ніяким чином і під загрозою воєнного суду допо-
магати цьому генералові Павлу Скоропадському чи то в утечі, чи в про-
кормленню, чи в укриванню його.

Навпаки, обов’язком кожного громадянина на Україні є заарешту-
вати генерала Скоропадського і віддати в руки республіканської влади.

Гетьманські розпорядження та накази по війську касуються і не
сміють виконуватись.

Військові частини гетьмана Скоропадського для того, щоб не було
зайвого пролиття крови і заколотів, хай переходять в ряди війська
Української Народної Республіки слідком за тими, що вже перейшли.

97

Військо Української Народної Республіки має своєю метою до щенту
знищити безладдя, заведене гетьманським урядом, і ту силу, на яку воно
досі опиралось.

Славні Вояки і Козаки Українського Війська! Ви, рідні сини селян-
ського і робочого люду, кров від крови його і кість від кости його, в цю
велику хвилю, коли скрізь по великому світу падають царські престоли
і виходять на волю заковані народи, коли скрізь по всьому світі селяни і
робітники стали господарями своїх країв, в цей великий день ви, Браття
Козаки, хіба осмілитися піти з поміщицьким гетьманським урядом про-
ти своїх батьків та братів? В цей великий час ви, Браття Козаки, хіба ос-
мілитися служити запроданцям, котрі самі запродалися і Україну хочуть
запродати чужинцям?

Козаки! Закликаю вас з усіх усюдів, як широка і велика Українська
Земля, упорядкованими військовими частинами зі зброєю і амуніцією
іти і їхати у напрямі на Київ, столицю України.

Дано в Ставці Головної команди Українських Республіканських Вій-
ськ в половині листопаду 1918 р.

Головний Отаман Українських Військ Петлюра

Начальник штабу Отаман Осецький

ДАКірО, ДІФ, тижневик «Наша хата», 10.12.1918 р., арк. 3. інв. № 2024.

Наказ Єлисаветградського повітового військового
начальника, коменданта полковника Коваленка про
заборону формування самочинних озброєних загонів
та забезпечення вояків республіканської армії провізією

10 грудня 1918 р.

Всім громадянам Єлисаветградського повіту

§ 1. Згідно розпорядження Директорії Української Народної Респу-
бліки, наказую всім громадянам Єлисаветградського повіту ніяких само-
чинних формувань не проводити, зброю, яка на руках, негайно знести
до волосних земських управ. Головам волосних управ негайно скласти
відомості зібраної зброї і доставити її в найближчі комендатури в містах:
Єлисаветі, Бобринці, Вознесенську, Новомиргороді, Орліку, Голті.
98