Доівдник ВОГНЕВА 72 ppi

Розділ VII. Ручні осколкові гранати

Рис. 114. Запал гранати ударно-дистанційної дії:
1 — капсуль-детонатор детонаційного вузла; 2 — капсуль
механізму дальнього зведення; 3 — движок механізму дальнього
зведення; 4 — жало датчика цілі; 5 — втулка датчика цілі;
6 — гільза датчика цілі; 7 — інерційний вантаж датчика цілі;
8 — корпус запалу; 9 — жало ударника накольно‑запобіжного

механізму; 10 — ударник; 11 — кільце; 12 — капсуль
накольно‑запобіжного механізму; 13 — спусковий важіль.

–  механізму дальнього зведення;
–  детонаційного вузла.
Накольно-запобіжний механізм забезпечує безпеку запалу
в службовому поводженні і накол капсуля (для запалювання
піротехнічних уповільнюючих сполук дистанційного пристрою
і механізму дальнього зведення) після кидка гранати. Він скла-
дається з жала (9), ударника (10), шплінта (чеки) з кільцем (11),
пружини, спускового важеля (13), заглушки, планки і капсуля (12).
Ударник повертається на вісі (подібно курку) під дією пружини,
працюючої на скручування.
Датчик цілі забезпечує спрацьовування запалу при ударі
гранати об перепону у будь-якому положенні. Він складається
з кулеподібного вантажу (інерційного тіла) (7), гільзи (6), жала
(4), ковпачка, пружини, скоби і втулки (5). Кулеподібна форма
вантажу його кріплення дозволяють «спіймати» складаючу інерції
в широкому діапазоні кутів.

— 199 —

Розділ VII. Ручні осколкові гранати

Дистанційний пристрій забезпечує спрацьовування детонатора
через 3,2–4,2 с з моменту кидка гранати. Він складається з втулки
з піротехнічними сполуками і капсуля-детонатора (вибивного
заряду) та ковпачка.

Механізм дальнього зведення забезпечує безпеку в службо-
вому поводженні і зведення запалу через 1–1,8 с з моменту кидка
(тобто на безпечній відстані від того, хто кидає). Він складається
з втулок з піротехнічними сполуками, стопорів, движка (3), капсуля
(2) і пружини.

Детонаційний вузол складається з капсуля-детонатора (1)
і втулки (ковпачка та кільця), закріплених у стакані. Всі названі
вузли та механізми УДЗ зібрані в корпусі (8).

У службовому поводженні до вилучення шплінта з УДЗ ударник
(10) стримується від переміщення важелем (13), що закріплений
на корпусі (8) шплінтом, кінці якого розведені. Переміщення гільзи
(6) і движка (3) обмежується стопорами. Движок (3) стримує від
переміщення гільзу (6) і відокремлює жало датчика цілі (4) від
капсуля механізму дальнього зведення. Вантаж (7) притиснутий
до корпусу (8) гільзою (6), переміщення якої обмежене движком (3).

Настільки порівняно складна конструкція запалу забезпечує
поєднання безпеки поводження (6 ступенів запобігання) з гаран-
тованим спрацьовуванням.

Робота частин і механізмів гранат дистанційної дії
Підготовка гранати до кидання.
Для приведення гранати до повністю спорядженого стану
необхідно вигвинтити з трубки (корпусу) пластмасову пробку
і на її місце вгвинтити запал. Частини ударного механізму запалу
знаходяться в такому положенні: ударник зведений і націлений
жалом у капсуль-запальник, одягнена на ударник бойова пружина
стиснена. У зведеному положенні ударник утримується тільки зав-
дяки вилці спускового важеля, яка входить до наявної на ударнику
кільцевої виточки, і запобіжній чеці, що проходить через отвори
вушка спускового важеля і стінки трубки спускового механізму,
фіксуючи їх відносно один одного. Кінці запобіжної чеки розведені
та міцно утримують її в запалі.

— 200 —

Розділ VII. Ручні осколкові гранати

При висмикуванні запобіжної чеки.
За командою або самостійно, прийнявши рішення застосувати
гранату, воїн бере її в руку, щільно притискуючи спусковий важіль
до корпусу. Потім пальцями другої руки зводить кінці запобіж-
ної чеки і, протягнувши вказівний або великий палець у кільце,
висмикує чеку.
Тепер ударник ударного механізму утримується на бойовому
зводі тільки завдяки тому, що вилка спускового важеля, звільнено-
го від з’єднання з трубкою ударного механізму, але притиснутого
пальцями руки до корпусу гранати, знаходиться в кільцевій виточці
ударника. Таким чином, уся величезна сила гранати опиняється
затисненою в кулаці, і треба тільки розтулити пальці, щоб вона
вирвалася назовні.
При киданні гранати.
Продовжуючи спостерігання за полем бою, воїн, розмахнувшись,
кидає гранату за траєкторією, що забезпечує влучення в ціль. У мо-
мент кидка гранати спусковий важіль під дією бойової пружини
обертається на 90° навколо своєї точки опори і, відокремившись
від гранати, звільнює ударник. Звільнений таким чином ударник
силою стисненої бойової пружини різко переміщується вниз,
­вістрям свого жала наносить удар (наколу) по капсулю-запальнику
и запалює його. Промінь вогню від капсуля-запальника запалює
уповільнювач (дистанційну частину запалу) і, пройшовши його
за 3,2–4,2 с, передається капсулю-детонатору. Капсуль-детонатор
вибухає та ініціює вибуху розривного заряду гранати. Корпус гранати
розривається, і осколки корпусу і запалу розлітаються в різні боки.
Робота частин і механізмів гранат ударно-дистанційної дії.
Підготовка гранати до кидання.
Для приведення гранати до повністю спорядженого стану
необхідно вигвинтити з корпусу гранати пробку та на її місце
­вгвинтити запал. Частини запалу знаходяться в такому положенні
ударник накольно-запобіжного механізму зведений і своїм жалом
націлений на капсуль накольно-запобіжного механізму. Пружина
накольно-запобіжного механізму стиснена. У зведеному положенні
ударник з жалом утримується важелем, закріпленим на корпусі

— 201 —

Розділ VII. Ручні осколкові гранати

запалу за допомогою шплінта, кінці якого розведені. Движок
механізму дальнього зведення зміщений відносно жала датчика
цілі та утримується від переміщення дією стисненої пружини,
стопорами. Крім цього, движок обмежує рух гільзи датчика цілі,
яка притискає вантаж до корпусу запалу.

Після висмикування шплінта.
За командою або самостійно, прийнявши рішення застосувати
гранату, воїн бере її в руку, щільно притискаючи важіль до корпусу
гранати. Потім пальцями другої руки випрямляє (зводить кінці)
шплінта і, продягнувши вказівний або великий палець у кільце,
висмикує шплінт. Завдяки тому, що важіль утримується рукою
у вихідному положенні (притиснутим до корпусу гранати), поло-
ження інших частин і механізмів запалу не змінюється.
Тепер необхідно бути особливо уважним і обережним у пово-
дженні з гранатою, щоб не випустити її з рук раніше часу, не упустите.
При киданні гранати.
У момент кидка гранати важіль під дією пружини, поверта-
ється навколо своєї точки опори і, відокремившись від гранати,
звільняє ударник з жалом. Звільнений таким чином ударник си-
лою стисненої пружини, обертаючись навколо своєї точки опори,
вістрям жала наносить удар (накол) по капсулю. Промінь вогню
від капсуля накольно-запобіжного механізму запалює сполуки
механізму дальнього зведення і дистанційного пристрою.
При випадковому падінні гранати її розрив у цей момент
не відбудеться, бо движок механізму дальнього зведення, як і ра-
ніше, обмежує рух гільзи датчика цілі з жалом, яка в свою чергу
притискає вантаж датчика цілі до внутрішньої сторони корпусу
запалу, і накол капсуля механізму дальнього зведення не відбудеться.
Після вигорання сполук механізму дальнього зведення (через
1–1,8 с) стопори відводяться своїм пружинам до краю запалу
та звільняють движок, який пересувається під дією своєї пружини
до вісі запалу, ставлячи капсуль напроти жала датчика цілі, а ван-
таж датчика цілі отримує можливість переміщатись.
Від перевантаження, що виникає при зустрічі з перепо-
ною, переміщується вантаж датчика цілі і викликає рух гільзи,

— 202 —

Розділ VII. Ручні осколкові гранати

що стискує пружину датчика цілі, внаслідок чого жало наколює
капсуль механізму дальнього зведення. Промінь вогню від нього
ініціює капсуль-детонатор детонуючого вузла. Останній пере-
дає детонацію детонаційні шашці, яка викликає вибух фанати.

Корпус гранати й запал розриваються на осколки заданої маси,
забезпечуючи за рахунок форми гранати їх сферичне розлітання.

У разі не спрацювання датчика цілі при зустрічі з перепоною
капсуль-детонатор детонуючого вузла діє від імпульсу капсуля-де-
тонатора дистанційного пристрою, що спрацьовує після вигорання
сполук (через 3,2–4,2 с).

7.2. Прийоми та правила кидання ручних гранат

7.2.1. Заходи безпеки при поводженні з ручними гранатами
Поводження з гранатами, догляд та зберігання.
Гранати надходять у війська в дерев’яних ящиках. У ящик

гранати, рукоятки та запали укладаються окремо в металевих
коробках. Для розкриття коробок є ніж. На стінках і кришці
ящика нанесене маркування, у якому вказується: кількість
гранат у ящику, їх вага, найменування гранат і запалів, номер
заводу-виготовника, номер партії гранат, рік виготовлення
та знак небезпеки.

Усі запаси гранат і запалів, крім, що носяться, зберігати в за-
водській укупорці.

Гранати солдатами переносяться в гранатних сумках. Запали
містяться в них окремо від гранат, при цьому кожний запал по-
винен бути загорнутий у папір або чисте дрантя. У танках (бро-
нетранспортерах, самохідно-артилерійських установках) гранати
й окремо від них запали укладаються в сумки.

Перед укладанням у гранатну сумку й перед заряджанням гра-
нати й запали оглядаються. При огляді звертати увагу на те, щоб
корпус гранати не мав глибоких вм’ятин та проржавлення; трубка
для запалу не була засміченою та не мала наскрізних ушкоджень;
запал повинен бути чистим і не мати проржавлення та помятостей;

— 203 —

Розділ VII. Ручні осколкові гранати

кінці запобіжної чеки повинні бути розведені та не мати тріщин
на вигинах. Запали із тріщинами або із зеленим нальотом до за-
стосування непридатні.

Оберігати гранати й запали від сильних поштовхів, ударів, вог-
ню, бруду та вогкості. Якщо вони були забруднені або підмочені,
з першою нагодою гранати ретельно обтерти й просушити на сонці
або в теплому приміщенні, але не близько вогню. Просушувати
гранати обов’язково під наглядом.

Гранати, що зберігаються тривалий час у гранатних сумках,
повинні періодично оглядатися. Несправні гранати й запали зда-
ються на склад для знищення.

Заряджати гранату (вставляти запал) дозволяється тільки
перед її метанням.

Бойові гранати видавати тільки навченим поводженню з ними.
Розбирати бойові гранаи та усувати у них несправності, переносити
гранати поза сумкою (підвішені за кільце запобіжної чеки), а також
чіпати гранати, що нерозірвались — забороняється.

Для вивчення будови гранат, прийомів і правил метання, кори-
стуватися учбовими, учбово-імітаційними гранатами й плакатами.

До метання бойових гранат допускається особовий склад, що
успішно виконав вправи по метанню учбових і учбово-імітацій-
них гранат.

При навчанні метанню бойових гранат дотримуватись на-
ступних заходів безпеки:

1) особовий склад, повинен бути в сталевих шоломах;
2) перед заряджанням оглянути гранати й запали; у випадку
виявлення несправностей доповісти керівнику заняття;
3) метання осколкової оборонної та протитанкової гранат ро-
бити з окопу або через укриття, що не пробивається осколками,
під керівництвом керівника заняття;
4) при метанні декількох гранат кожну наступну гранату кидати
після закінчення не менш 5 з після вибуху попередньої;
5) якщо граната не була кинута (запобіжна чека не виймала-
ся), разрядження її робити тільки по команді й під безпосереднім
спостереженням керівника заняття;

— 204 —

Розділ VII. Ручні осколкові гранати

6) вести облік гранат, що нерозірвалися, та відмічати місця
их падіння червоними прапорцями; по закінченню метання
гранати, що не розірвались, знищити підривом на місці падіння
згідно з правилами, викладеними в «Руководстве по хранению
и сбережению артиллерийского вооружения и боеприпасов
в войсках», підрив гранат (запалів) організовує керівник уста-
нови (закладу);

7) район метання ручних гранат оточувати в радіусі не менше 300 м;
8) особовий склад, не зайнятий метанням гранат, відводи-
ти в укриття або на безпечне віддалення від вогневого рубежу
(не ближче 350 м);
9) вихідне положення для метання гранат позначати білими
прапорцями, вогневий рубіж — червоними;
10) пункт видачі гранат і запалів обладнати в укритті не ближче
25 м від вихідного положення.

7.2.2. Прийоми та правила кидання ручних осколкових гранат
На заняттях і навчаннях метання гранат проводиться по команді

керівника заняття, а в бої — залежно від обстановки по команді
або самостійно.

При метанні бойових гранат на заняттях і навчаннях дотри-
мувати заходів безпеки, що виключають ураження того хто метає
та його сусідів. Після метання наступальної гранати на ходу,
не зупиняючись, приготуватися до стрільби та продовжувати рух.
Після кидка оборонної або протитанкової гранати негайно укри-
тися, а після вибуху швидко приготуватися до стрільби та почати
рух. При дії на бронетранспортерах, той хто метає після вибуху
приготовляється до стрільби через бійницю.

Метання ручних гранат у бою проводиться з різних положень:
стоячи, з коліна, лежачи, а також в русі з бронетранспортера
та у пішому порядку (тільки наступальних).

Для метання гранати потрібно вибирати місце та положення,
які забезпечують вільний політ гранати до цілі (на шляху відсутні
перешкоди: гілки дерев, висока трава і т. д.).

— 205 —

Розділ VII. Ручні осколкові гранати

Метати гранату треба енергійно, надаючи їй найбільш вигідну
траєкторію польоту.

Метання гранати складається з виконання наступних прийо-
мів: приготування для метання (заряджання гранати й прийняття
положення) і метання гранати.

Заряджання гранати проводиться по команді «Підготувати
гранати», а в бою, крім того, і самостійно.

Для заряджання необхідно вийняти гранату із гранатної сумки,
вигвинтити пробку із трубки корпуса та вгвинтити запал. Граната
готова до кидка.

а) б)
Рис. 115. Підготовка гранати до метання:
а) викрутити пробку; б) вкрутити запал

Метання гранат проводиться по команді «Гранатою — во-
гонь» або «По траншеї, гранатами — вогонь», а в бою, крім того,
і самостійно.

Для метання гранати необхідно:
–  взяти гранату в руку й пальцями щільно притиснути спу-
сковий важіль до корпуса гранати;

а) б)
Рис. 116. Метання гранат:

а) випрямити кінці запобіжної чеки;
б) висмикнути запобіжну чеку за кільце

— 206 —

Розділ VII. Ручні осколкові гранати

–  продовжуючи щільно притискати спусковий важіль, іншою
рукою стиснути (випрямити) кінці запобіжної чеки та за кільце
пальцем висмикнути її із запалу;

–  розмахнутися й кинути гранату в ціль; після метання обо-
ронної гранати укритися.

Зброя при цьому повинна перебувати в положенні, що забез-
печує негайне приготування до дії (у лівій руці, у положенні «на
груди», на бруствері окопу і т. д.).

При метанні гранати стоячи з місця потрібно встати обличчям
до цілі; гранату взяти в праву (для лівші — у ліву), а зброю в ліву
(праву) руку та висмикнути запобіжну чеку; зробити правою ногою
крок назад, зігнувши її в коліні, і, повертаючи (як би закручуючи)
корпус вправо, зробити замах гранатою по дузі вниз і назад; швидко
випрямляючи праву ногу й повертаючись грудьми до цілі, метнути
гранату, проносячи її над плечем і випускаючи з додатковим рив-
ком кисті. Вага тіла в момент кидка перенести на ліву ногу, зброю
енергійно подати назад.

а) б) в)

Рис. 117. Кидання гранати стоячи з місця:
а, б, в — послідовність дій

При метанні гранати з коліна прийняти положення для стріль-
би з коліна, утримуючи гранату в правій руці, а зброя в лівій,
висмикнути запобіжну чеку; зробити замах гранатою, відхиляю-
чи корпус назад і повертаючи його вправо; піднятися й метнути
гранату, проносячи її над плечем і різко нахиляючись наприкінці
руху до лівої ноги.

— 207 —

Розділ VII. Ручні осколкові гранати

а) б) в)
Рис. 118. Кидання гранати з коліна:
а, б, в — послідовність дій

При метанні гранати лежачи прийняти положення для стрільби
лежачи, покласти зброю на землю й взяти гранату в праву руку.
Лівою рукою висмикнути запобіжну чеку й, опираючись руками
у землю, відштовхнутися від неї. Відсуваючи праву ногу злегка
назад, стати на ліве коліно (не зрушуючи його з місця) і одночасно
зробити замах. Випрямляючи праву ногу, повертаючись грудьми
до цілі й падаючи вперед, метнути гранату в цілі; взяти зброю
й приготуватися до стрільби.

а) б)
Рис. 119. Кидання гранати з положення лежачи

на коротку дальність не підводячись:
а, б — послідовність дій

При метанні гранати в русі кроком або бігцем треба: утримуючи
гранату в правій напівзігнутій руці, а зброю в лівій, висмикнути
запобіжну чеку; під ліву ногу винести руку із гранатою вперед
і вниз; на другому кроці (правою ногою) рука продовжує рух по дузі
вниз назад з одночасним поворотом корпуса вправо; на третьому
кроці, виставивши ліву ногу в напрямку до цілі на носок і зігнувши

— 208 —

Розділ VII. Ручні осколкові гранати

праву ногу в коліні, закінчити поворот корпуса і замах рукою.
Використовуючи швидкість руху й вкладаючи в кидок послідовно
силу ніг, корпуса й руки, метнути гранату, проносячи її над плечем.

Рис. 120. Кидання гранати під час руху.

Для метання гранати із бронетранспортера треба: залишаючись
на сидінні або вставши обома ногами на днище або правою ногою
на днище, а лівим коліном на сидіння, взяти гранату в праву руку,
зброю в ліву й висмикнути запобіжну чеку. Узятися лівою рукою
зі зброєю за борт, піднятися й одночасно зробити замах гранатою,
відхиляючи корпус назад і повертаючи його вправо; метнути гра-
нату в ціль, проносячи її над плечем і різко нахиляючись уперед;
укритися за бортом бронетранспортера. Якщо бронетранспортер
має люк, перед метанням гранати необхідно відкрити люк, а після
кидка — закрити його.

Якщо метання гранати проводиться із бронетранспортера, що
рухається, то при виборі напрямку й моменту кидка гранати треба
враховувати поправку на рух машини.

При метанні гранати вперед (по ходу бронетранспортера) або
назад дальність її польоту збільшується (або зменшується), тому
гранату необхідно метати не в ціль, а в точку, розташовану в 7–10 м
ближче (далі) цілі, якщо дальність до неї 30–35 м.

Для ураження цілі, розташованої приблизно під прямим ку-
том до напрямку руху бронетранспортера й на видаленні 30–35 м,
гранату необхідно метати на дальність до цілі, але на 7–10 м впра-
во (вліво) при метанні із правого (лівого) борту. Якщо метання

— 209 —

Розділ VII. Ручні осколкові гранати

гранати проводиться на меншу дальність і під гострим (тупим)
кутом до напрямку руху бронетранспортера, виправлення брати
вдвічі менше, тобто 3–5 м.

Для метання гранати з танка (самохідно-артилерійської уста-
новки) заряджаючий бере підготовлену гранату в праву руку
й повертається убік цілі, висмикує запобіжну чеку, відмикає люк
та утримує кришку за ручку, потім відкриває кришку й метає гранату
через люк, після чого швидко закриває кришку люка й замикає її.

Для метання гранати із траншеї або окопу треба: покласти
зброю на бруствер, взяти гранату в праву руку й висмикнути
запобіжну чеку; відставити (наскільки можна) праву ногу назад,
прогинаючись у попереку й злегка згинаючи обидві ноги, відвести
праву руку із гранатою нагору й назад до відмови; опираючись
на ліву руку, різко випрямитися й метнути гранату в ціль, після
чого укритися в траншеї (окопі).

Для ураження живої сили противника, розташованої в окопі
(траншеї) або на відкритій місцевості, метати гранату під кутом
до горизонту приблизно 35–45º, щоб гранату падала на ціль навісно
й менше відкочувалася убік.

При метанні гранат у вікна й двері будинків (проломи в стінах)
потрібні прямі влучення в них, тому траєкторія польоту гранати
повинна бути спрямована прямо в ціль. Влучення гранат у вікна
й дверей будинків досягається систематичними й тривалими тре-
нуваннями. Після кидка гранати необхідно укритися.

Якщо граната не була кинута та із запалу запобіжна чека
не висмикувалася, вона розряджається під спостереженням ке-
рівника заняття.

По команді «Розрядити гранату» запал вигвинчується, загор-
тається в дрантя (папір) та укладається в гранатну сумку; у труб-
ку корпуса ввертається пробка та граната укладається в сумку.

— 210 —

ЛІТЕРАТУРА
1. Закон України «Про Службу безпеки України» № 2230–12
від 25.03.1992р.
2. Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від
02.07. 2015 року.
3. Статут Внутрішньої Служби Збройних Сил України № 548-
ХІV від 24.03.1999р.
4. Наказ Голови Служби безпеки України «Про затвердження
Інструкції з організації фізичної та вогневої підготовки в Службі
безпеки України» № 369 від 06.07.2010р.
5. Настанова зі стрілецької справи (5,45-мм автомати Калаш-
никова та 5,45-мм кулемети Калашникова. К.; МОУ. 2005).
6. Настанова зі стрілецької справи. 9-мм пістолет Макарова
(ПМ). К. МОУ 2004.
7. «9-мм самозарядный пистолет для бесшумной и беспламенной
стрельбы». Краткое руководство службы. — М.: Воениздат, 1984 г.
8. Жук А. «Энциклопедия стрелкового оружия». — М., 1999 г.
9. Масловский А. «Боевое стрелковое оружие России». М.:
ООО «ИД АВАНГАРД», 2004 г.
10. Мусиенко И. И., Черновол С. В. Учебное пособие «Стрел-
ковое оружие специального назначения».-Х., 2004 г.

О. А.  Гарбузов,
Є. О.  Меленті,
В. О.  Пономарьов

ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА
довідник