The words you are searching are inside this book. To get more targeted content, please make full-text search by clicking here.
Discover the best professional documents and content resources in AnyFlip Document Base.
Search
Published by Видавництво "Свічадо", 2018-12-17 15:54:39

2247 Koral ostrovy DEMO

2247 Koral ostrovy DEMO

Ягода Міхаляк

Ілюстрації
Ельжбети Сметанки

1

2

Моєму синові Миколаю
й усім дітям,

тому що Коралові острови

існують скрізь….

3

4

ЗМIСТ

Велика Книга Пустельника
і подорож у невідоме
•7•

Веселкова Пані і пляшечка
з чарівним туманом
• 19 •

У скельному гроті
• 27 •

Під квітковою парасолькою
• 37 •

Порятунок Спопелілого острова
• 47 •

Як вчилися терплячості
на Зорепадному острові

• 57 •

Забавлянка-рахуванка і відімкнений сейф
• 67 •

Антиквар з Книголюбного острова
• 79 •

Кінець таємничої місії
• 91 •

5



— Мамо, розкажи мені казку на добраніч, — попросив
Миколка, зручно вмощуючись у своєму ліжечку. Мама
накрила синочка теплою ковдрою, пригасила лампу і,
сівши поруч з ним, почала розповідь.

У Веселковому океані були Коралові острови. Вони
нагадували розірвану низку намиста, що пливе за
водою. Було їх там дев’ять.

7

На одному з них жив маленький хлопчик на
ім’я Миколка. Його хатка стояла у затінку вічнозе-
лених дерев. І хоч була вона дуже скромною, жи-
лося в ній спокійно і добре. Батьки Миколки що-
дня дбали про те, щоб сім’ї нічого не бракувало.
Мама поралася в хаті. Тато ловив рибу і доглядав
за садом, в якому росли небачені плоди: банани з
полуничним смаком, цукеркові шишки, кавуни
з морозива, коктейльні яблука та інші дивовижі
фрукти. Урожаї збирали небачені, оскільки зем-
ля, рясно скраплена живильними дощами і випе-
щена сонцем, була у їхній місцевості родючою.
Острів забезпечував мешканців усім необхідним,
тому вони спокійно виконували свої повсякденні
обов’язки, працювали пліч-о-пліч, а ввечері сідали
у плетені крісла біля домівок і допізна розмовля-

ли. Інколи вони співали пісень про давні часи, сту-
каючи брязкальцями з незвичайних мушель, які
тисячами прибивалися до берега. Вони ніколи не
покидали своїх домівок, тому ніхто з них не бачив
інших островів, крім того, на якому народилися.

Миколка частенько сидів на веранді свого бу-
динку, дивлячись на океан. Ген-ген виднілися об-
риси суходолу, тож він мріяв про те, щоби поба-
чити його зблизька. У погожу погоду йому навіть
вдавалося роздивитися окремі деталі. Це ще біль-
ше розпалювало в ньому бажання вирушити у не-
відоме. Іноді океан викидав на берег зернятко, про
яке нічого не знав навіть тато, уламок кори або
дуже гарний камінчик, з якого мама відразу роби-
ла шийну прикрасу. Хлопчик не раз замислювався
над тим, звідки прибилися ці незвичайні предмети,

яким людям вони приносили втіху у повсякденно-
му житті і які таємниці приховують у собі інші ос-
трови. З кожним днем у ньому росла велика мрія…

Одного дня він набрався сміливості й звернув-
ся до батька:

— Татусю, а ти думав коли-небудь про те, як
живуть люди на інших островах?

— Думав, синку, але мені і тут добре, — усміха-
ючись відповів той.

— Татусю, — прошепо-
тів хлопчик, — я відчуваю,
що мушу про це дізнатися.

Чоловік уважно поди-
вився на сина, відклав убік
щойно зірваний інжирофі-
нік і почав розповідати:

— Колись давним-дав-
но на нашому острові жив
один Пустельник, і була в
нього книга, до якої він запи-
сував свої мудрі думки. Пу-
стельник частенько читав її
острів’янам, тому вони нині
такі добрі та щасливі. Якось

10

він вирішив поділитися своїм вченням з іншими
народами, які мешкали на Кораловому архіпела-
зі. Утім, як я чув, Мудрецю не вдалося осягти мету
своєї мандрівки. Незадовго до того, як він мав діста-
тися Останнього острова, почався сильний шторм,
під час якого Пустельник загинув. Тож десь і понині
живуть люди, які нічого не знають про його вчення…

— А що сталося з Книгою, тату? — запитав Ми-
колка, неабияк зацікавлений розповіддю, якої ра-
ніше не чув.

— Пустельник залишив по одному уривкові
Книги на кожному острові, на який потрапляв. Він
безперечно знав, кому що потрібно.

— А на нашому острові він теж щось зали-
шив? — Миколці ставало дедалі цікавіше.

— Ти бачив маленьку хатку в Павутиновому лісі?
— Та ж кожна дитина знає про неї, тату! — по-

жвавився хлопчик.
— Саме там мешкав Пустель-

ник, саме там зберігається ури-
вок його Книги.

— Ходімо туди, я так хочу
його побачити! — нетерпеливив-
ся син.

11

Тато погодився. Павутиновий
ліс видавався глухим і темним, але
в ньому було тихо і спокійно. Не
дивно, що Пустельник вирішив
оселитися саме тут. Тиша завжди
сприяє роздумам. Будиночок мав
старенький вигляд, але було видно,
що острів’яни дбають про нього.
Всередині майже нічого не було,
крім стола. На столі стояла дерев’я-
на скринька, а в ній лежав аркуш,
на якому Пустельник колись напи-
сав: «НЕ БІЙСЯ МРІЯТИ».

Миколка спочатку замислив-
ся над словами, які прочитав, а
потім сказав:

— Тату, Пустельник мав ра-
цію. Коли я мрію, то почуваюся
щасливим!

— Я почуваюся найщасливі-
шим, коли мої мрії справджують-
ся, — усміхаючись відповів батько.

— А якась із них справдилася?
Тато задумався на мить, а потім промовив, див-
лячись синові в очі:
— Так, адже в мене народився син, Миколка.
Почувши це, хлопчик замовк. Тато ніколи раніш
не розмовляв так із ним. Він відчув, що вже не є тим
маленьким Миколкою, яким був досі, що попереду
якісь незвичайні події. Він запитав:
— Тату, а тобі ніколи не хотілося вирушити в
невідомі краї, щоб знайти загублені аркуші Книги,
а потім доправити їх на Останній острів?
— Старійшини кажуть, що це до снаги лише
маленькому хлопчику, який мріє…
— Тату, — тремтячим голосом запитав Микол-
ка, — можливо, що… що це я той хлопчик?
— Ми з мамою давно про це здогадувалися,
особливо, коли ти цілими днями дивився на океан,
занурившись у власні думки. Утім, чека-
ли того дня, що ти сам це збагнеш.
Ось, візьми перший аркуш і ру-
шай у дорогу, синку. Може, тобі
вдасться віднайти всю Книгу
Пустельника й ощасливити бага-
тьох людей.

13

Наступного дня Миколку розбудили звуки, що
долинали з набережної. Тато з ентузіазмом чистив
маленький човен, який за традицією на острові от-
римувала кожна дитина у день народження. Нині
він смолив днище й оглядав весла. Миколка обож-
нював свого товариша морських пригод, на якому
вони разом із татком часто ходили у море в пошу-
ках риби і веселкових перлин. У дитинстві човен
слугував Миколці за колиску, а з роками став не-
від’ємною частиною його життя. І човен, і весла
були вирізьблені з карамельного дерева, твердого,
наче камінь, що пахло найкраще у світі.

З тремтливим серцем Миколка вирушив у до-
рогу. Мама спакувала його невеличкий рюк-
зак, поклавши до нього теплий одяг і смач-
ні хлібці, які виростив тато і які ніколи
не черствіли. Прощаючись, вона ска-
зала:

— Синку, колись вода при-
несла ось це скельце. Я хотіла
зробити з нього підвіску,

14

але нині віддаю тобі,
можливо, ти дізнаєш-
ся, як воно дісталося
нашого берега. — І
жінка вклала синові
в руку фіолетовий
предмет.

— А від мене, —
сказав тато, — прийми
ось це прибите хвиля-
ми зернятко. Посади
його в тій місцевості,
звідки воно походить, і
чимскоріш повертайся додому.

Зернятко було жовтим і великим. Миколка ра-
ніше не бачив нічого подібного.

На ґанку з’явилася бабуся, яка також тримала
щось у руці.

— Миколко, коли моя бабуся була маленькою
дівчинкою, знайшла на березі ось цю монетку, —
сказала вона.

15

Старенька тримала в руці чималий срібник. На
лицевому боці монети була викарбувана велика
розгорнута книжка, а на зворотному — силует чо-
ловіка, що читає.

— Візьми її собі. Вона стільки років пролежала
серед моїх пам’ятних дрібничок... Можливо, сріб-
ник пригодиться тобі під час мандрівки, — сказав-
ши це, бабуся потай витерла сльози. Вона дуже лю-
била свого онука – їй боляче розлучатися з ним
нині.

16

17

Миколка лагідно поглянув на своїх рідних,
обвів поглядом улюблені місця: маленьку хатку в
затінку вічнозелених дерев, поле, на якому грав
у футбол, татусів сад, затоку, в якій пірнав… І хоч
йому було шкода покидати все це, бажання виру-
шити у невідоме перемогло.

За кілька хвилин вперше у житті він відчалив
від берега, прямуючи до острова, якого ніколи не
бачив. Океан був надзвичайно спокійним і, здава-
лося, сприяв морській подорожі. Весла ритмічно
занурювалися у воду.

Оглядаючись, він ще довго бачив постаті рід-
них людей, які на березі махали йому на прощання.
Вони ставали все меншими, поки зовсім не зникли.
Хлопчик неквапливо веслував, роздумуючи над
своїм рішенням. «Чи здолаю я дорожні труднощі?
Чи знайду Книгу Пустельника?»

На схилі дня Миколка побачив невідомий материк.
Берег виглядав зовсім інакше, ніж це було рідному
острові. Перед очима хлопчика постала безрадісна
картина: чорний пісок і скеляста стіна, за якою хо-
вався краєвид. «Чи ж міг здолати її Пустельник?» —
міркував він, намагаючись помітити бодай якусь
щілину, через яку зміг би протиснутися всередину.
Миколка пристав до берега і вирішив обійти зло-
вісну фортецю довкола. За годину повернувся на

19

те саме місце, з якого вийшов. Скелястий
мур приховував у собі якусь таємницю,
але яку саме? Чи є взагалі за цією стіною
життя? Хлопчик вирішив обійти мур ще
раз. Він рухався тепер неспішно, ков-
заючи рукою по скелі, аж раптом нама-
цав невеличку тріщину у мурі, крізь яку
почув дивовижний аромат. Маленький
мандрівник спробував роздивитися хоч
щось, що крилося по той бік шпаринки.
Таємничий острів потопав у веселково-
му тумані, від якого йшов неймовірний
запах. Пахло свіжістю, квітами, лісом і
водночас газованим оранжадом. Туман
стелився над містечком, яке лежало у не-
величкій долині, і спокійно плив собі над
червоними дахами будинків. Чепурними
вуличками неспішно походжали люди. У
центрі острова виблискувало веселкове
джерельце, з якого щохвилі хтось черпав
воду і в спеціальному глечику ніс додому.

20

«Як туди потрапити?» — Миколка замис-
лився. Та не встиг він щось придумати, як
відчув, що з невеличкої шпаринки у скелі
просочується веселковий туман й легенько
осідає на його тілі, ваблячи його до середи-
ни. Туман був таким ніжним, таким чарів-
ним, що схвильований Миколка незчувся,
як опинився по той бік скелястої стіни.

— Хто ти? — почув запитання, тільки-но
його ноги торкнулися землі. Він обернувся. Не-
подалік джерельця стояла прекрасна Веселко-
ва Пані, загорнута у прозору шаль. Видавалася
вона дуже милою і спокійною.

— Мене звати Миколка. Я мешкаю на сусід-
ньому острові. Хочу перепливти увесь Корало-
вий архіпелаг, щоб віднайти загублену Книгу
Пустельника і доправити її мешканцям Остан-
нього острова. На думку татка, вона їм дуже по-
трібна. Чи могли б Ви допомогти у цьому? Я ні-

21

чого не знаю про ці краї, ні того, звідки розпочати
пошуки, — ґречно попросив хлопчик.

— Я знаю, де захований скарб, який ти шука-
єш. Однак роздобути його буде нелегко, — спокій-
но промовила прекрасна незнайомка.

— Але де ж він? — запитав нетерпляче малень-
кий мандрівник. Відповідь Веселкової Пані пере-
конала його в тому, що тато мав рацію.

— Він лежить на самісінькому дні цього джере-
ла, — почув він у відповідь. — Багато років тому,
коли Пустельник проповідував на острові своє
вчення, з’явився дуже поганий чоловік, який заз-
дрив Пустельникові, адже багато людей приходи-
ло, щоби послухати його мудрі розповіді. Якось він
настільки розлютився, що жбурнув подарований
уривок Книги у воду. Вже не одне століття він ле-

22

23

жить на дні джерела, тому що ніхто з нас не вміє
плавати. На жаль, наш острів, як ти помітив, повні-
стю відрізаний від світу.

— Дозволите мені пірнути? — запитав Ми-
колка.

Він дуже любив пірнати. Багато часу проводив
у затоці, поглинутий цим заняттям. Мама частень-
ко подовгу чекала на сина, поки він накупається і
прийде додому попоїсти. Нині у нього не було ні-
якого страху перед стрибком у воду – лише радіс-
не хвилювання, адже Книга Пустельника зовсім
поруч.

Веселкова Пані, побачивши, що маленький ман-
дрівник готовий пірнути, кивнула головою на знак

згоди. Миколка відважно
занурився в іскристу воду.
Джерело виявилося дуже
глибоким і холодним. На
дні було досить темно. Яко-
їсь миті хлопчикові забра-

24

кло повітря, аж раптом він схопив
руками невідомий предмет і під-
няв його на поверхню. Веселкова
Пані заплескала в долоні.

Миколка тримав у руках сувій
кори. «Отакої! — подумав він. —
Та це ж кора з дерева жовтої ман-
гоабрикоси». Вона була досить
твердою і міцною. Хлопчик впі-
знав її, адже тато часто користу-
вався нею, коли ремонтував дах.
Він обережно розгорнув сувій.
Всередині був текст, написаний
рукою Пустельника. Чарівний ту-
ман у ту саму мить осів на аркуш
зі словами: «ДІЛИСЯ ТИМ, ЩО
МАЄШ».

Миколка подумав про маму,
яка завжди пригощала сусідів
пирогами, що пекла, і тата, який
радо ділився пагінцями своїх нез-
вичайних рослин. Зрозумів, що
ділячись, батьки були по-справж-
ньому щасливими, як і ті, кого

25


Click to View FlipBook Version