Різдвяне диво Джонатана Тумі
РІЗДВЯНЕ
ДИВО
ДЖОНАТАНА
ТУМІ
СЮЗАН
ВОЙЦЕХОВСКІ
ІЛЮСТРАЦІЇ
П. ДЖ. ЛІНЧА
2019
Джоелу, з любов’ю
С. В.
Франу й Аді
Велика дяка Ніколь,
Джеку і Музею Шелбурна
у Вермонті
П. Дж. Л.
ІЛЬСЬКІ ДІТИ ПРОЗИВАЛИ ЙОГО
ПАНОМ ПОХМУРИМ.
Але насправді його ім’я було Тумі, містер Джонатан Тумі.
І хоча негарно давати прізвиська людям, оте личило йому
досить добре. Бо Джонатан Тумі рідко коли усміхався
і не сміявся ніколи. Він походжав, увесь час буркочучи
й воркочучи, муркочучи й шепочучи, бубонячи і жебо-
нячи. Він нарікав, що церковні дзвони дзвонять занадто
часто, птахи співають занадто дзвінко і діти граються
занадто голосно.
Містер Тумі був різьбярем. Дехто казав, що він най-
кращий різьбяр у цілій долині. Він щодня сидів за вер-
статом, вирізаючи прегарні фігурки зі шматків сосни,
горіха й каштана. Після вечері він сидів біля вогнища на
стільці з високою спинкою, курячи люльку і задивляю-
чись у полум’я.
Джонатан Тумі не був старим чоловіком, та якби ви
побачили його, то могли би подумати, що він таки справді
немолодий – через його постійну звичку ходити згор-
бившись та опустивши голову. Ви не побачили б його очей,
ясно-блакитних, як серпневе небо. І так само ямки на
його підборідді, тому що його лице ховалося в кострубатій,
нестриженій бороді, поцяткованій дрібками тирси
й стружки і, залежно від того, що він їв того дня, крих-
тами хліба, шматочком картоплі чи висохлою підливою.
Люди в селі не знали цього, але він недарма був увесь
час понурий, недарма без упину бурчав і недарма ходив,
увесь зігнутий у дугу, мовби ніс важелезний тягар на пле-
чах. Кілька років тому, коли Джонатан Тумі був молодий
і повний життя та любови, його жінка й дитина сильно
занедужали. І тому що в ті часи не було ще лікарень, ліків
і добрих лікарів, його жінка й дитина померли – за яки-
хось три дні одне після одного.
Тож Джонатан Тумі поскладав пожитки в підводу і їхав
доти, доки з його очей не перестали котитися сльози. Він
оселився в невеличкій хатинці на самому краєчку села,
де різьбив свої фігурки з дерева.