Той хто підносить небеса

1с.

Кейсі Барнет-Ґремсков

Той, хто підносить небеса

2с.

Моїм чудовим братам, Бобу, Джонові, Джиму і Джо,
що могли би скорити будь-яку пустелю.

І Керрін, Лінн, Деббі і Джанін, моїм досконалим і прегарним братовим,
що скорили моїх братів.

Дякую за радість і благословення, яким ви сповнили наше життя.

3с.

Кейсі Барнет-Ґремсков

Той, хто підносить небеса

Переклад з англійської Остапа Гладкого

Львів
Видавництво “Свічадо”

2015

4 стор.

Переклад за виданням: Kacy Barnett-Gramckow. He Who Lifts The Skies. – Chicago: Moody
Publishers, 2004.

УДК 2-45
ББК 86.37-49
Б 51

Художнє оформлення

Барнет-Ґремсков Кейсі
Б 51 Той, хто підносить небеса / Кейсі Барнет-Ґремсков ; пер. з англ. О. Гладкий. – Львів :
Свічадо, 2015. – с.
ISBN 978-966-395-844-6

Кейсі Барнет-Ґремсков – відома американська письменниця. “Той, хто підносить небеса”,
захоплива біблійна розповідь про часи після Великого Потопу, про освоєння нащадками Ноя

оновленої землі та про появу серед споріднених племен тих, хто повстав проти

Всевишнього, є другою книгою її трилогії “Книга Буття”.

Ці події висвітлено через драматичну історію дівчини на ім’я Керен, праправнучки Ноя.

Господь вибрав слабку тендітну дівчину своїм головним знаряддям в боротьбі проти Німр-

Ради, жорстокого правителя, який сам проголосив себе Обіцяним, новим богом. У цьому

протистоянні глибока віра, повна самопожертва та самовіддана любов не залишає жодних

шансів грубій, брутальній силі.

Для широкого кола читачів.

УДК 2-45

ББК 86.37-49

© 2004 by Kacy Barnett-Gramckow

© Видавництво “Свічадо”, українське видання, 2015

ISBN 978-966-395-844-6

5с.
Подяка

Дякую редакторам видавництва “Муді Паблішерз” Емі Шимідт і Дейву Девіту; я
ціную вашу важку працю. А також Мішель Стробель, моє їй вітання! Емі Петерсон –
відповідальній за роботу з авторами і колезі-письменниці – твої терпеливі відповіді на мої
останні запитання були просто безцінні. Особлива подяка Лорі Венцінгер, Бекі Армстронг і
Керолін Макденієл, які вчасно надсилали файли, і Л. Б. Нортон за ідеальні зауваження – а
також за всі кумедні розпитування.

Дякую, Мері Буша, моєму агентові, за все, що ти робиш – і за всі твої добрі, вчасні
поради. Привіт Сету Баррелу і “Солідстейт Інтеректів” за весь той діялог, що відбувався під
час створення нашої інтернет-сторінки – www.gram-co-ink.com. На додаток, дякую Джону
Барнету і Джасмін Барнет за їхні натхненні досліди з луком і стрілами – ви ж не знали, що
писали цю розвідку для мене, чи не так? За це вам належиться обід в ресторані. Особлива
подяка Крісу Сілі та команді “Фалкон 1644” за всю їхню працю, гумор і підтримку. І Розанні
Фаренбрух, що навчала мене івриту; у моїй сім’ї ще довго розповідатимуть про це легенди.
Якби я ще успадкувала міцніші голосові зв’язки!

Барбаро Леван Фішер, твої ілюстрації просто дивовижні!
Також я хотіла б віддати належне Тім Волласу з www.trueorigin.org. Дякую за твою
люб’язність та інформативну інтернет-сторінку. Дякую всім працівникам “Тріпл Р. Ранч” у
Чесапіку, штат Вірджинія, за всі ваші незабутні уроки і що навчили цю боягузку їздити верхи
багато років тому! Діані – я друкую так швидко, як тільки можу. Моєму любому чоловікові і
всьому кланові Барнет-Гремсков – я люблю вас усіх.

Пролог

За першого віку під синіми небесами, перед часом поган, усі споріднені племена землі
визнали Всевишнього своїм суддею.

Але з-поміж усіх споріднених племен землі вийшли ті, хто боровся проти
Всевишнього в мороку своїх душ. Вдовольняючи свої жадання, ці бунтівники поклонилися
чоловікові з багатьма іменами: Мисливцеві, Велителеві, Могутньому Збирачеві. І він став їм
Великим Царем всієї землі.

Упиваючись владою, Великий Цар намовив бунтарів зневажити Всевишнього і шукати

іншого способу заспокоїти свої обтяжені провиною душі. І тому, що Великий Цар так радо

скинув тягар з їхніх сердець і ради них переклав на свої плечі всю ваготу небес, бунтарі дали

йому нове ім’я: Той, хто підносить небеса.

Царі землі зговорюються разом
на Господа

і його Помазаника.
“Порвімо їхні кайдани, – волають вони,

– і скиньмо із себе їхню кормигу!”
Той, хто живе на небі, з них сміється,

Господь із них глузує.
(Адаптовано з Псалмів 2, 2-4)

7с.
Розділ перший

Вийшовши зі своєї хатини, Анна ковтала лагідне весняне повітря, роздивляючись
вечірнє небо. Світанок і смеркання – її улюблена пора, якщо не дощило, бо тоді вона могла
угледіти барви, які любила у небі свого дитинства. Перші слабкі відтінки рожевого і
фіялкового, як завше, заспокоїли її.

Хіба ж я не перестала тужити по небесах своєї юности? – питала вона себе. –
Певне, я буду передумувати щодня. Нині так, завтра ні.

Уп’явшись очима в небо, Анна відчула, як грубі, важкі вовняні брижі лягають на її
вкриті тунікою плечі. Сим, чоловік, загортав її у сіру вовняну шаль. Він лагідно насварив на
неї, тихо прошепотівши на вухо:

– Ти така ж легковажна, як діти наших дітей. Надворі надто холодно, щоб ходити без
шалі.

Анна усміхнулася, поплескавши довгі брунатні руки чоловіка, якими той обійняв її.
– Любий, за стільки років ти, мабуть, уже втомився повсюди ходити за мною,
непокоячись отак.
– Я ніколи не втомлюся ходити за тобою, – грайливо пробурмотів Сим, – поки ти
знаєш, куди ідеш.
– На прогулянку.
– Тоді я піду за тобою.
Немовби змовившись, вони обернулися і попрямували по добре втоптаній стежині, що
перетинала польовий схил перед їхньою хатиною. Поки вони ішли, Анна підвела очі на
чоловіка. Сим усміхнувся до неї, і його теплі карі очі заіскрилися на смуглявому бородатому
лиці – невгомонний, як малий хлопчисько.

Твоя усмішка чудовіша від усіх небес мого дитинства, – подумала Анна. – Навіщо
мені тужити по них? Хоч які прегарні, вони не бачили нічого, крім насильства й ненависти.

– Ти виглядаєш мало не молодшим від своїх синів, – сказала вона.
Сим посмутнів, немовби стривожившись правдивістю цих слів.
– Анно, люба, я саме думав про наших дітей.
Він змовк.
Здивована, Анна озирнулася, прагнучи побачити, що привернуло його увагу. Радісний
юначий голос лунав до них із заступлених лісом схилів унизу.
– Батьку моїх Батьків! Ти ідеш геть, через те що прибули ми?
– Це залежить від того, скільки людей ти ведеш з собою, – відгукнувся Сим, сміючись.
– Ходи привітайся зі своєю Маадан.
– Хто це? – прошепотіла Анна до Сима, поки вони оглядали темні обриси лісу. І мало
не в ту ж мить, коли пролунало питання, Анна уздріла довготелесого юнака, що виринув з-
під тіні дерев. Одягнутий у хутро й вовну, він ніс шкіряну дорожню сумку на товстому суку і
був озброєний мисливським списом з крем’яним наконечником та кам’яним ножем. Радісне
лице юнака, його гладка, темно-брунатна шкіра, блискучі чорні очі і рівне чорне волосся, –
усе свідчило про те, що це один з нащадків Анни: Елішама, наймолодший син її онука
Мешека.
Анна вигукнула в захваті:

– Елішамо! Твій батько з тобою?
Вона не бачила Мешека і його сім’ї майже три роки.
– Маадан, – Елішама помахав їй рукою, а тоді вказав мисливським списом у бік
тінистих дерев. – Мій батько і мати вже ідуть. І ми привели Метіла, сина твого сина Ашшура.
– Метіла? – затамувала дух Анна. Вона не бачила Метіла понад десять років. Мало не
пританцьовуючи, Анна обійняла Елішаму, прийнявши його стриманий поцілунок. – Як добре
бачити тебе знову. Ти виріс! І дякую, що узяв Метіла.
Сим привітав Елішаму ніжними обіймами, а тоді рвучко схопив його за руку,
запитавши:
– А наш Ашшур теж приїхав до нас у гості?
– Лише Метіл, без батька, – Елішама тяжко зітхнув. Але чорні очі юнака заблищали,
виказавши його радість. – Ти засмучений, Батьку моїх Батьків? Чи маю я іти до твого
Ашшура і благати його прийти сюди?
– Ні, бо Ашшур іще десять років триматиме тебе коло себе, – відказав Сим серйозно і
жартома водночас.
Анна врешті помітила своїх онуків – високого, чорноволосого Мешека і нижчого,
кремезнішого, розпатланого Метіла, – озброєних кам’яними ножами і мисливськими списами
з крем’яним наконечником. За спинами чоловіків промайнула голова, загорнута в синю шаль:
Хасіда, Мешекова жінка, ішла поволі, похиливши голову. Це відразу стривожило Анну.
Скинувши оком на Елішаму, вона запитала:
– Твоя мама недужа?
– Моя мама стривожена, – відповів Елішама, і його чорні очі посмутніли. – Маадан,
вона народила дочку; ми надіялися, що дитині полегшає.
– Полегшає? – Анна схопила Елішаму за зап’ясток. – Дитина хвора?
Елішама здвигнув плечима.
– Хтозна. Ми молимося, щоб ти і наш перший Батько Сим розповіли нам правду. Моя
мама мало не збожеволіла від страху.
Хасіда завжди дозволяла страхові правити своїм розумом, – подумала Анна,
намагаючись заспокоїти себе. – Мабуть, хвороба дитини – це лише власна химера Хасіди,
яка нічого не важить. Вона поспішила униз схилом, щоб зустрітися з онуками.
Як найстарший, Метіл дістав привілей першим поцілувати Анну. Сміючись, він
рвучко обійняв її, дряпнувши своєю жорсткою бородою і мало не гепнувши по голові списом.
– Маадан! Ти молода, як завжди. Ось цілунок від мого батька, а також його

шанобливий привіт, він сумує по тобі.
– То де ж тоді твій батько, якщо він стільки сумує? – твердо спитав Сим, і його щире

запитання перегукнулося з мовчазним розчаруванням Анни.
– Він не міг облишити свої землі й отари, – Метіл замислено обхопив свого

мисливського списа, і його лице зненацька спохмурніло. – Вони потребують його захисту.
Анна насупилася.
– Його землі потребують захисту? Від кого? Від диких тварин?
– Ні, Маадан. Мій батько захищає свої землі і майно від синів своїх братів у перших.
Почувши вороже гарчання Метіла, Анна затремтіла.
Перевівши погляд з Анни на Сима, Метіл сказав:
– Я розповім вам усе при вечірньому вогнищі. Ось Мешек і Хасіда. І, – прошепотів

він, – їхня найменша дитина.
Серце Анни закалатало. Якщо Метіл стривожений, то, очевидно, з дитиною таки щось

негаразд.
Анна поцілувала високого, мовчазного, чорнобородого Мешека. Тоді обернулася до

Хасіди. Великі, ніжні очі молодої жінки потьмяніли від утоми, а з худорлявого, смаглявого
лиця зник звичний рум’янець. Анна ще не встигла привітати її, як Хасіда випустила шкіряну
подорожню сумку, лепечучи, наче злякана дитина.

– Маадан, після семи здорових синів Всевишній врешті подарував мені доньку – а
після того допустив оцю її слабість. Поглянь на неї, Маадан! Я у розпачі!

Хасіда відгорнула убік полу своєї вовняної шалі, показавши невеличкий клунок, що
притулився до її грудей у м’якій шкіряній торбині.

Анна ніжно витягла клуночок з торбини і розкрила сірі складки верхнього покривала,
щоб показати личко сонної дитини. Враженій Анні мимоволі перехопило дух. Обличчя не
має барви. О Всевишній, що це значить?

І навіть уже в густій сутіні Анна змогла помітити бліду прозорість шкіри малої
дівчинки і незвичайну безбарвність її волосся. Сим став поряд з Анною, і його брунатні
пальці піднесли сіре вовняне покривало. Перестрівши його погляд, Анна безмовно спитала
чоловіка: Що ти думаєш?

Ледь надувши губи, Сим здвигнув однією чорною бровою, застерігши Анну без слів:
Мені це не до вподоби. І заспокійливо промовив до Хасіди та всіх решти:

– Ходіть-но, відвідаймо мого батька й матір. Вони хотіли б привітати вас. Ми
покажемо їм вашу доньку і попитаємо їхньої думки. Не тривожся так, Хасідо, я певен, що
твоя донька житиме.

Далі тримаючи на руках немовля, Анна пішла слідом за Симом аж до стежки, що
перетинала схил. З постави його плечей і жвавої ходи Анна знала, що її чоловіка глибоко
схвилював вигляд дитини. Неначе відгукнувшись, малесенька дівчинка тонко і сердито
запищала від обурення, і плач цей став ще голоснішим і пронизливішим, коли Анна понесла
її вгору стежкою.

Поки лунав дитячий плач, Анну проймав чимраз більший неспокій.

Літературно-художнє видання

Кейсі Барнет-Ґремсков

Той, хто підносить небеса

Літературний редактор Микола Янів

Художній редактор

Технічний редактор