The words you are searching are inside this book. To get more targeted content, please make full-text search by clicking here.
Discover the best professional documents and content resources in AnyFlip Document Base.
Search
Published by Видавництво "Свічадо", 2019-12-16 11:14:49

2344 HanusiaKosiv DEMO

2344 HanusiaKosiv DEMO

— А що означає «ходити з Богом»?
І хіба може людина бути досконалою?

Гануся Косів



ХОЧУ
ХОДИТИ
З БОГОМ

Свідчення
Ганусі Косів

Львів
Видавництво «Свічадо»
2019

УДК 27-42
Х 98

Косів Ганна
Х 87 Хочу ходити з Богом: Свідчення Ганусі Косів / упор. Ю. Підліс-

ний. — Свічадо, 2019. — 168 с.
ISBN 978-966-938-370-9
Авторка цих роздумів — кандидат філологічних наук, перекла-
дачка, писанкарка, людина глибокої віри Гануся Косів. Важка неви-
ліковна хвороба не зламала її. У цей час Гануся більше зближується
з Богом, багато спілкується зі своїм духівником, кілька років листу-
ється з ним.
Після відходу у Вічність Ганусі Косів її чоловік Юрій Підлісний
виклав уривки її духовних роздумів на фейсбуці. Читачі підтримали
ідею видати ці глибокі одкровення окремою збіркою. Так зароджу-
ється задум книжки, що доповнена спогадами людей, які у житті
особисто зустріли Ганну Косів, а також відгуками в соцмережах на
листування Ганусі з духівником.
Тож нехай думки Ганни Косів не одному допоможуть вистояти
у вірі, не засумніватися, підтримають у час кризи чи життєвих нега-
раздів.
Для широкого кола читачів.

УДК 27-42

ISBN 978-966-938-370-9 © Юрій Підлісний, 2019
© Видавництво «Свічадо», 2019

ГАНУСЯ СХОПИЛА СУТЬ

Іноді вітаємо одні одних з уродинами, іменинами,
бажаючи здоров’я.

«То — найважніше» — кажемо.
А Гануся, яка дуже бажала жити і дуже бажала здо-
ров’я, вважала, що здоров’я — не найважніше.
Бо вона пізнала, що найважніше — щось інше.

Ми себе ототожнюємо з тим, що робимо. Хто — профе-
сор, хто — лікар, хто — священник, хто — черниця; хто —
багатий, хто — бездомний, хто — знаний, хто — забутий,
хто щось залишив за собою, хто не залишив сліду по собі...

І журимося, і побиваємося, і думаємо над тим, що хто
про нас говорить, за кого люди нас вважають, чи цінують
нас.

Нарешті — чи я добра людина, чи моє життя вартісне,
чи я щось доброго зробив у житті?

Але Гануся не побивалася за тим усім, бо зрозуміла,
що життя, вартість життя — у чомусь іншому.

І вона шукала того «чогось».

5

І знайшла.
Знайшла, що вартість життя не в тому, що ми роби-
мо, а в тому, що ми для Бога робимо. Що ми йому відда-
ємо все. УСЕ. Не тільки добре, приємне, шляхетне, чудове.
Але й немічне, і погане, і нашу мізерію, і упадки.
Бо тільки віддаючи Богові все, знаходимо Його,
а з Ним — і все інше.
Робимо добро, але не чванимося, бо зробили лиш те,
що мали зробити (див. Євангеліє від Луки). Воно й так
пропаде: і наші будинки, і машини, і книжки, і писанки.
Навіть наше тіло зотліє у гробі. За 500, за 1000 років
нікого це не буде цікавити. Але не пропаде любов, з якою
ми все це створили, і наша жертва Богові. Бог нам цього
ніколи не забуде (тому і співаємо «Вічная пам’ять»).
Та навіть коли коїмо зло в житті, але за нього каємося
і перепрошуємо, і відрікаємось його, і не падаємо у  від-
чай, але жертвуємо все Богові, то й це пропаде. Ніхто не
буде цього ні знати, ні пам’ятати. Але Бог буде пам’ятати,
що ми на Нього уповали, не на себе.
І Гануся це все пізнала.
Владика Гліб Лончина,
адміністратор Паризької єпархії святого Володимира

6

ГОСПОДЬ ПОРУЧ З НАМИ

Тільки в Господі — моя радість,
Тільки в Господі — мир,
Тільки в Господі ми є сила,
Він поруч з нами, Він чує нас.

Треба, напевне, опуститися зовсім низько, втратити
все, щоб перестати покладатися на  свої сили, а  навчити-
ся повністю довіряти Богові, повірити в  Його безмежну
любов і віддати своє життя в Його руки. І тоді стаєш свід-
ком неймовірних щедрот, які Бог так охоче і  мудро дає
тим, які на Нього уповають.

Бо  коли втрачаєш здоров’я  і стоїть питання життя
і смерті, то дійсно втрачаєш усе, всі твої зусилля і плани
остаточно вислизають з рук.

Коли після років поневірянь по лікарях я їхала до Киє-
ва в  надії на  те, що ситуація проясниться, подзвонила
моя товаришка Оля і  ще раз нагадала мені про важли-
вість молитви, а особливо читання Святого Письма. Тоді
ж я  твердо вирішила жодного дня не  пропускати читан-
ня Біблії і  продовжувати роздумувати над невелики-
ми уривками. Ще раніше я  взялася читати Новий Завіт,

77

підкреслюючи місця, які особливо зворушували. Останнім
часом таких місць було небагато (я  саме читала Послан-
ня апостолів), але (як я  тепер розумію, зовсім не  випад-
ково) дуже часто ключовими словами в  них були віра
і довготерпеливість. І от як тільки я приїхала до Києва, то
відкрила ввечері Євангеліє  — і  тоді почалося моє спіл-
кування з  Богом. У  мене було таке відчуття, що ця кни-
га ніби ожила, як от буває у  фільмах, коли розгортають
якесь старовинне писання, над ним прокочується сяй-
во, — і воно починає промовляти. Саме тоді в Києві ста-
ло відомо про рецидив раку. І  саме тоді в  перший день
я прочитала у своєму кишеньковому Євангелії, в Посланні
до  євреїв, на  якому я  зупинилася вдома, розділ під наз-
вою «Кого Бог любить, того й карає»:

«Тож і  ми, мавши навколо себе велику таку хмару
свідків, скиньмо всякий тягар та  гріх, що обплутує нас,
та  й  біжім з  терпеливістю до  боротьби, яка перед нами,
дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що
замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста,
не  звертавши увагу на  сором, і  сів по  правиці престолу
Божого. Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий
перекір проти Себе від грішних, щоб ви не  знемоглись
і не впали на душах своїх. Ви ще не знемагались до крови,
борючись проти гріха, і забули нагад, що говорить до вас,
як синів: “Мій сину, — не нехтуй Господньої кари і не зне-
магай, коли Він докоряє тобі. Бо  Господь кого любить,
того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає”! Коли
терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий
син, що батько його не  карає? А  коли ви без кари, що
спільна для всіх, то ви діти з  перелюбу, а  не сини. А  до
того ми мали батьків, що карали наше тіло, — і боялися

8

їх, то чи ж не  далеко більше повинні коритися ми Отце-
ві духів, щоб жити? Ті нас за  короткого часу карали, як
їм до  вподоби було, Цей же на  користь, щоб ми стали
учасниками Його святости. Усяка кара в  теперішній час
не  здається потіхою, але смутком, та  згодом для навче-
них нею приносить мирний плід праведности!»

Це були слова, сказані явно до  мене, де Господь
і  попереджав мене про майбутні випробування, і  заохо-
чував до мужності, і говорив про свою підтримку, і давав
надію. Відтоді Він говорив до  мене слова, які мені були
потрібні саме в той момент, давав відповіді на мої питан-
ня і сумніви. Я взагалі — людина приземлена і знаю ціну
фактам і  об’єктивності інформації, оскільки багато років
займаюся науковою роботою, тому, те, що відбувалося,
не  переставало мене дивувати. Як можна читати Біблію
за  порядком, не  вибірково, і  щодня отримувати потріб-
ну відповідь, і  щоб ця «розмова» почалася саме тоді,
на новому етапі мого життя? Моє видання Біблії містить
ще поділ на  маленькі підрозділи, кожен з  яких має наз-
ву. Коли я вдень питала Бога, що маю робити, мій підроз-
діл називався «Накази про праведне життя» (починається
словами «Тому то опущені руки й коліна знеможені випро-
стуйте...»). Коли моя віра хиталася, я відкривала Євангеліє,
і розділ звучав «Просіть у Бога з вірою» («...Але нехай про-
сить з вірою, без жодного сумніву. Бо хто має сумнів, той
подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай
бо  така людина не  гадає, що дістане що від Господа...»).
Коли моя молитва тратила пильність і ставала розхляба-
ною, мене ввечері чекав підрозділ про те, що хоч наш Бог
безмежно добрий, Він могутній і грізний, і це мене відразу

99

дисциплінувало в  розмові з  Ним. Одного разу я  погово-
рила вдень по телефону з однією зі своїх товаришок, ми
говорили про спільну знайому, яку я в розмові засудила.
Я зовсім не надала цьому значення, поклала трубку і чую,
що мені недобре. Поміряла температуру  — 38  градусів.
Пів дня я  валялася в  ліжку, а  тоді вирішила, що треба
хоч чимось зайнятися. Біля мене на столику лежав Новий
Завіт, і я вирішила подивитися, який розділ чекає на мене
сьогодні. Це був маленький підрозділ, всього на  2  стихи.
Він називався «Хто побожний». Його слова були як грім
з ясного неба: «Коли ж хто гадає, що він побожний і сво-
го язика не  вгамовує, та  серце своє обманює,  — мар-
на побожність того...». Я  відмовила дві вервиці, і  в мене
відразу спала температура. Господь виховував мене,
наставляв, підтримував. Коли я  дійшла майже до  кін-
ця Біблії, то мені прийшла думка, що Бог так багато мені
сказав за останній час, що навряд чи буде щось нове для
мене в моєму розділі на цей день. А тим часом, як то іноді
буває з  настирливими мелодіями, в  мене в  голові мимо-
волі постійно крутилася в  той день пісня «Прославляти-
му Ісуса всім серцем, з  усіх сил...». Коли я  сіла за  Святе
Письмо в той вечір, три підрозділи підряд були присвяче-
ні прославі Бога: «Тварини і старці співають Агнцеві нову
пісню», «Анголи прославляють Агнця, Ісуса Христа», «Уся
вселенна прославляє Сидячого на престолі й Агнця». Так
я відкривала для себе силу молитви прослави...

Коли після Києва я поїхала на лікування до Франції, то
читання останнього розділу Біблії несподівано для мене
збіглося з  останнім днем мого перебування там. І  ще
багато збігів, ні не збігів, а Божої благодаті.

10

Коли мені в  Києві робили зондування, процедуру
доволі нескладну для відносно здорового, мені, з  огля-
ду на  важкий стан, запропонували загальну анестезію.
Я відмовилася, і тоді мене спочатку огорнув такий гіркий
жаль, а  потім страх. Я  лежала перед початком процеду-
ри з  панічним страхом, що мені вже цього забагато, що
я не витримаю. І тоді в стані цієї безнадії в мене в голові
дуже чітко і виразно прозвучали слова: «Не бійся. Всі свя-
ті на твоєму боці». Я ще згадала, що там десь в коридорі
сидить моя мама і молиться за мене, і мені справді стало
зовсім легко. Це було неймовірне пережиття.

Господь втішав мене в  найважчі хвилини, як малу
дитину. Одного вечора мені було дуже гірко і  важко,
і  я  молилася, щоб Бог якось розрадив мене. І  тоді вночі
мені наснився сон, що нібито я в селі, звідки тато родом,
всюди якесь лихо і  скрута, а  мені мій стрийко Ігор пода-
рував корову, і я йду на зарінок її пасти. А всюди весна,
течуть чисті води, а моя корова така гарна-гарна. І мені
так добре було. І  ще тоді в  сні я  розсміялася і  сказала:
«Ну ти, Господи, і придумав спосіб мене розвеселити».

А ще десь пів року тому я їздила в Мукачево до сестри
Ліджі. Вона сама з  Індії, перенесла онкологічну хворобу,
яку лікарі вважали невиліковною, але Господь чудесним
способом зцілив її. Відтоді вона сама дістала дар зцілен-
ня. Сестра помолилась наді мною, дала мені «домашнє
молитовне завдання» і  сказала приїхати через 2 тижні.
Через тяжкий стан я постійно відкладала поїздку, а коли
зрозуміла, що не  зможу приїхати, вирішила подзвонити
і  попросити про молитву. Але сестра якраз була у  від’їз-
ді і  мала повернутися лише за  пару місяців. Проте

1111

я постійно пам’ятала про неї і думала бодай зателефону-
вати, коли вона повернеться. Я  якраз збиралася на  ліку-
вання до Франції і вирішила, що подзвоню в день від’їзду.
І саме в цей день до мене зателефонувала моя товариш-
ка Крістіна і спитала, чи я би не хотіла зустрітись з однією
сестрою з  Індії, яка має дар зцілення і  яка якраз зараз
є в  УКУ. Я  спитала, чи вона часом не  називається Ліджі.
Крістіна відповіла, що так. Того ж вечора вона привела її
до мене додому! Коли я розповідала Ліджі про своє спіл-
кування з Богом, вона усміхалася і казала, що пережила
дуже подібне, коли хвороба здолала її. Це була справді
милість Божа!

Благодать Божа щедро лилася на мене через багатьох
людей, які моляться за  мене і  стараються мене підтри-
мати. Крім того, я зрозуміла наскільки всі ми, християни,
пов’язані між собою і  належимо до  однієї пастви нашо-
го Господа. Коли ми шукали у  Франції житло, знайома
знайомої Крістіни, сама француженка, радо зголосила-
ся нам помогти. Як потім виявилося, її дідусь приятелю-
вав з Митрополитом Андреєм Шептицьким і брав участь
в евакуації мощей святого Йосафата. Коли вона і її батьки
почули, що ми з  України, зі Львова, то відразу захотіли
помогти. А ще вона довгий час була приятелькою спільно-
ти «Віри і Світла» у Франції і коли почула, що я теж маю
відношення до цієї спільноти і до «Ляршу» в Україні, то ще
більше перейнялася нашими клопотами. Вона знайшла
нам помешкання, проте це було доволі дорого, і тоді вона
звернулась до одного жіночого монастиря, і сестри радо
погодилися нас прийняти. Але монастир — на іншому боці
міста, і нам було б важко добиратися до лікарні. З огляду

12

на  це сестри розповіли про нас місцевому пароху, а  він,
своєю чергою, звернувся до  однієї родини, яка мешкає
поруч з лікарнею і на одній сходовій клітці має дві квар-
тири, одна з  яких порожня. В  цій квартирі ми й  зупини-
лися. Виявилося, що в  цих людей неповносправна внуч-
ка, вони радо хотіли мені допомогти, коли довідались, що
я  маю відношення до  «Ляршу» і  «Віри і  Світла». Під час
нашого перебування у  Франції вони всіляко нас підтри-
мували і стали для нас близькими. І це зовсім незнайомі
люди з іншої культури, проте поєднані з нами в християн-
ській спільноті.

А  ще я  для себе відкрила одну дуже важливу істину:
мій Бог не йде на компроміси. Якщо ми думаємо, що ми
сильні і  можемо щось самі, якщо ми не  до кінця збері-
гаємо заповіді, якщо занедбуємо молитву або якщо ця
молитва перетворюється на  відбування обов’язкових
ритуалів і приписів, нічого в нас не вийде. Йому потрібне
все наше життя, Йому потрібне наше серце. «Я  — вино-
градина, ви — гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, —
той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити
не можете» (Івана 15:5).

Коли я написала цей текст, я не планувала його публі-
кувати. Але коли я в той день відкрила Святе Письмо, то
там на мене чекав псалом 9 зі словами: «Славитиму тебе,
о Господи, усім моїм серцем, розповім про всі чуда твої...
Співайте Господеві, що сидить на  Сіоні, звіщайте між
народами діла його величні...». Господь є дійсно поруч
з нами, Він справді чує нас...

25.12.2012

Опубліковано у християнському журналі «Кана»

1133



ЛИСТИ ДО ОТЦЯ ДУХІВНИКА

2015

16

17

Ходити
перед
лицем Божим —
це велика
ласка,
яку постійно
мали люди
в раю

10.03.2015
Нема речей маловажних. Навіть найменше зло поро-
джує подальше зло. Каїн почав зі скупості, і  тоді пішла
«ланцюгова реакція» подальших гріхів по  висхідній: ску-
пість, гнів, нерозкаяння і затаєння злоби в серці, вбивство,
відхід Каїна від лиця Господа (це останнє і є найгіршим,
що може статися з людиною).

17.03.2015
Найбільше мені сподобалося, як Господь вигнав
людей з раю, суворо нагримав на них, наклав покарання,
а потім зробив для них одяг і одягнув їх. Тут не тільки те,
що Бог діє як батько, який продовжує любити своїх дітей,
які б вони не були, а й те, що Він дбає про все, про баналь-
ні повсякденні речі, що жоден волосок не впаде з голови
без Його відома. Тут це особливо видно через контраст:
у  попередньому абзаці Бог говорить про глобальні речі,
а тоді бере і шиє одяг :)

20.03.2015
Впала в око ще одна фраза: «Ной був чоловік правед-
ний і  досконалий між сучасниками; він ходив з  Богом»
(Буття 6:9). Не сказано, що він виконував заповіді, а саме
«ходив з Богом».

22.03.2015
— А що означає «ходити з Богом»? І хіба може людина
бути досконалою?

19

06.04.2015
А читання Святого Письма — і справді щось дивовиж-
не. Колись я  дуже пильнувала всякі реколекції. Але це
були радше інтелектуальні пошуки і  не давали бажано-
го результату. Тільки тепер я розумію, що християнство —
це релігія серця.

03.06.2015
Не бійся, Авраме, я тобі щит.
Буття 15:1
Сильні слова, причому не з уст пророків чи ще когось
із людей, а з уст самого Бога. Треба собі виписати і десь
причепити на видному місці. Так як ви колись мені каза-
ли: в дітей Божих не може бути страху.

04.06.2015
Слава навіки Богу!
Спробуйте не  зосереджуватися на  тексті, не  аналізу-
вати його.
Це щось подібне до  того, коли ви йдете в  парк. Там
ви бачите дерева, але не рахуєте їх і не займаєтесь ста-
тистичним дослідженням їхніх порід. Просто насолоджує-
тесь враженням від їхнього вигляду. Слухаєте шум вітру
в листі дерев і не визначаєте його напрямку і швидкості.
Тобто інтелект відпочиває, а  серце сприймає дійсність.
І  так ми просто захоплюємося, насолоджуємося чудо-
вими творами природного мистецтва, що їх придумав
Господь. Причому зробив це для нас, щоб ми відчули Його

20

батьківську присутність, впізнали Його ставлення до нас.
Під цим кутом зору інтелект трошки собі відпочиває.

Таким слуханням шелесту вітру є біблійне читання.
Вслухуватися в  Святого Духа, що наповнив своїм натх-
ненням сторінки Біблії, є основним нашим заняттям
в читанні Святого Письма. Робимо це так само невимуше-
но, як у  парку, прогулюючись теренами Палестини разом
із  біблійними персонажами, вслухуємося серцем в  сюжет
подій, що в  ньому Господь виразив самого себе. Таким
чином пізнаємо Його, наскільки це можливо для нас, безпо-
середньо — серце дитини торкається серця батька.

Тому не вагайтеся читати три рази, сприймаючи це як
одну духовну вправу, що має вас занурити в серце, де чекає
Ісус. Не важливо, що текст знайомий, важливо, що під час
його читання ми є з  Ісусом. А  триразове читання сприяє
нашому заспокоєнню: не  намагайтеся прочитати Святе
Письмо, але просто перебувайте в його дусі.

Отець Духівник

17.06.2015
Ходи перед лицем моїм і будь непорочний.
Буття 17:1
Ходити перед лицем Божим  — це велика ласка, яку
постійно мали люди в раю. Тільки коли вони згрішили, то
почали ховатися від Божого лиця.
Для того, щоб споглядати Бога, треба жити без пороку.

21

25.06.2015
Авраам зовсім не  здивований приходом Бога. Він
сприймає це як належне. Він не  розгубився і  відразу ж
влаштовує прийом дорогому гостю. Круто би було, якби
Господь прийшов у гості до мене! Хоча, звичайно, я можу
мати зустріч з ним, коли захочу, — в Євхаристії.

31.07.2015
«Бог із  тобою в  усьому, що ти робиш» (Буття 21:22),  —
каже про Авраама Авімелех.
Це і велика ласка, що Бог з тобою, але й велика праця
і відповідальність.
Бог зі мною. Але чи я з Ним? Чи можу сказати кожної
хвилини свого життя, що поступаю, думаю так, що можу
стати перед лицем Божим?

04.08.2015
Господь, перед яким я ходжу, пошле анге-
ла свого з тобою і пощастить твоїй дорозі.
Буття 24:40
Коли ходиш з  Богом, то починаєш мислити по-Божо-
му. Авраам впевнено говорить про те, якою є воля Божа
щодо нього і  його сина. Господь посилає перед слугою
Авраама свого ангела. Тому його подорож була щасли-
вою. Мені теж Господь не  раз посилав своїх ангелів
в особливо важкі моменти.

22

Жовтень, 2015
Свідчення
Останнім часом доводиться часто чути від людей:
«Ти  молодець, що ти така сильна і  так мужньо все тер-
пиш». А тоді, як правило, додають: «Бог ніколи не посилає
людині більше, ніж вона може витерпіти».
По-перше, ви собі не уявляєте, яка я слабка.
По-друге, ви собі не  уявляєте, як мало людина може
терпіти. Будь-який щонайменший дискомфорт здатен поз-
бавити нас спокою і вибити ґрунт з-під ніг.
Немає потреби вибудовувати надскладні теорії,
бо  істина проста: якщо ми ходимо з  Богом, то будь-яке
терпіння чи випробування нам під силу і нам на користь.
Із Його допомогою. Адже чого маємо боятися, коли ми
(не  в якомусь переносному значенні, а  в прямому розу-
мінні) люблені діти Такого Батька!
Господь — моє світло й моє спа-
сіння: кого маю боятись?
Псалом 27
І  навпаки: якщо ми думаємо, що можемо щось самі
(бо або не хочемо зайвий раз турбувати Бога, або не віри-
мо у  Його всемогутність і  батьківську опіку), то чергова
наша проблема рано чи пізно стане непереборною. Різні
типи самонавіювання, антидепресанти тощо — це замки
на піску.
Що більшими є наші немочі, то більше Господь засту-
пається за нас.

23

Півтора року тому я  була в  лікарні в  критичному ста-
ні, на  порозі смерті (щоправда, тут мій духівник поправ-
ляє мене: на  порозі вічності). Отож коли я  черговий раз
була на порозі вічності, то особливо важко було по ночах:
і  фізично, і  психологічно. Але я  не мала наміру здава-
тися і  вирішила чимось зайнятися. На  столику біля ліж-
ка лежала Біблія. Я  ж могла володіти лише трохи лівою
рукою. Насилу якось стягнула Біблію на ліжко, і вона від-
крилася. Відчуття було таке, як от у фільмах, коли відкри-
вається якась чарівна книга. Це було Сираха 38:

Вшановуй належно потрібного тобі лікаря, бо й
він існує з Господньої установи: від Всевишньо-
го — здатність лікаря. Голову лікаря знання його
звисочують, тож і з боку вельмож йому подив нале-
житься. Господь із землі ліки виводить, і розумний
муж не нехтує ними. Хіба не від дерева вода посо-
лодшала, а й сила його тим самим виявилась? Це
ж він бо обдарував людей знанням, щоб вони про-
славлялись його ділами дивними. Ними лікується
й усувається біль, і хто знається на зіллях, — уміє
їх змішувати. Тож діла його не мають ні кінця, ні
краю, і мир від нього розповсюджується світом. Сину,
в недузі твоїй не побивайся, лиш молись до Госпо-
да, і Він тебе оздоровить. Провину відкинь, свої руки
випростай, від усякого гріха очисти своє серце…

Мушу зізнатися, що погано знаю Старий Завіт, а  про
книгу Сираха до  цього часу не  чула. Відтоді слова цьо-
го уривку завжди зі мною, а  надто обітниця, дана мені
Богом: «Сину, в  недузі твоїй не  побивайся, лиш молись
до  Господа, і  Він тебе оздоровить». Очищення ж серця,

24

яке наказав мені зробити Господь, у буквальному смислі
змінило моє життя.

Коли ж я приїхала з Франції додому, то мій стан зали-
шався критичним. Безсонні ночі, болі й  терпіння, три дні
добирання замість запланованих пару годин літаком,
довели мене до такого стану, що я сказала: «Це все. Біль-
ше я не витримаю». В останніх потугах мозок перебирав
мої шанси, чи є звідки сподіватися на  поміч. І  все свід-
чило про те, що нема мені на  що сподіватися: Бог мене
покинув, лікарі безпорадні. Єдине, можливо, якийсь психі-
атр би мені щось порадив, щоб принаймні не збожеволіти.
Але надії на це було мало. Коли в цю ніч ми з чоловіком,
як звичайно, зібралися читати черговий розділ Єванге-
лії, то виявили, що ніяк не  можемо знайти нашу Біблію
із закладкою на потрібному розділі. Тому вирішили взяти
іншу Біблію. Вона відкрилася нам на Псалмі 121:

Очі мої підводжу я на гори:
ЗВІДКИ ПРИЙДЕ МОЯ ДОПОМОГА?
Допомога моя від Господа, що створив небо й землю.
Не дасть нозі твоїй спіткнутись,
той, що тебе пильнує, не буде дрімати.
О ні! Не спить і не дрімає той, що Ізраїля пильнує.
Господь — стереже тебе,
Господь — твоя прохолода праворуч тебе.
Удень не вдарить тебе сонце, ні вночі — місяць.
Господь тебе від усього злого стерегтиме,
він стерегтиме твою душу.
Господь вихід і вхід твій стерегтиме, віднині і повіки.

Після цього мені просто буквально все як рукою зня-
ло. Серце наповнилося миром. Мій духівник каже, що

25

Господь якраз цього і  чекав. Він чекав, коли я  здамся,
коли скажу: «Це все. Мої сили вичерпалися», щоб могти
почати діяти в мені.

Після цих випадків ми не  раз пробували навмання
відкривати Святе Письмо, щоб довідатися волю Божу.
Але, очевидно, що це не  спрацьовувало. Ми не  може-
мо бути паном, який диктує умови. Господь сам обирав,
як і  коли промовляти до  мене. Наприклад, я  багато роз-
думувала над притчею про вівцю, яка заблукала. Мені
завжди здавалося, що я  належу до  тих 99, які з  Госпо-
дом. І  в особливо важкі моменти мені було прикро, що
Господь настільки клопочеться тією одною, що забуває
подбати про решта. Тільки після важких фізичних і духов-
них випробувань, що були, по суті, для мене чистилищем,
я зрозуміла, що то я насправді та одна овечка, яка заблу-
кала і  яку знайшов Господар. Саме в  цей день, коли ми
з чоловіком читали черговий розділ Євангелії, нам випало
Матея 18:12 — притча про заблукану вівцю. Коли я поді-
лилася цим із  своїм духівником, ось що він мені відпи-
сав: «Мабуть вівці страшно, доки її не знайдуть… Одиноко,
самотньо… А потім на руках у пастуха — в ніжних обіймах
щасливого татка».

У критичні моменти Господь говорив до мене не лише
через Святе Письмо, а  й через людей. Ось фрагменти
мого спілкування з отцем Духівником:

— Відчуваю могутню Божу руку і водночас те, що Він
хоче мене чогось навчити. Може це плата за мої гріхи?

26

— За  гріхи Христос заплатив сповна. Наші страждан-
ня — це подячна жертва Господеві за спасіння.

— Отче, напишіть, як подолати страх.
— Все, що нам треба подолати чи здобути,  — це дар
від Господа. Він дає нам, коли бачить бажання, зусил-
ля, пошук, благання. І щоб ми розуміли, що кожен дар нам
потрібен для прослави Бога!

— Не могла дотягнутися до Біблії на столику біля ліж-
ка. Ледве її стягнула, і вона мені відкрилася на Сираха 38.
Алилуя!

— Отак воно і є: Господь поряд, та немічній душі дуже
важко дотягнутися до  Нього… Ісус в  таких випадках
казав: «Бадьорися, дочко, віра твоя спасла тебе!» Проа-
налізуйте цей момент. Фізичний результат був наслідком
духовної боротьби. Тому вкінці маленьке чудо  — як знак
вірного шляху і заохочення до наступних подвигів.

Безсловесний крик, породжений людським єством, що
потрясає Небо, бо  зворушує серце Бога, в  нормальних
обставинах не  звучить, лише під натиском розпачливого
болю — є молитвою. Тому часто Господь молиться сам…

— Що робити, коли молишся, а  в голову лізе всяка
гидота?

— Це ЧУДОВО! Бо: 
1. Диявол нападає лише на праведних. Отже, це

ознака того, що ви все робите правильно!

27

2. Це є унікальна можливість прослави-
ти Бога і виявити Йому свою відданість
і любов шляхом відвертої боротьби.

3. Побороти просто:
а) не вірити, що ця дурня є вашою («це не моє!»)
б) не погоджуватися з нею своєю волею
(«я з цим не погоджуюсь»)
в) заперечувати її своїм серцем
(«геть від мене, гидото!»)
г) просити: «Господи, очисти мене
силою своєї Пресвятої Крові!»

Це і є процес очищення і наближення до Бога.

— Щойно мала сповідь і Причастя.
— Господь скріпляє, виявляючи свою присутність. Хоча
Він завжди поруч і співтерпить, і бореться, якось, як слаб-
ка людина, немов не може перемогти зла… Або ж дає нам
можливість поборотись, щоб відчути радість перемоги,
задоволення від відчуття, що ми щось можемо… А також
відчути мир від того, що Він завжди поруч, бо любить…

— Отче, ким для вас є Богородиця?
— Жіноча природа в  ідеалі. Культ Богородиці, Бога чи
святих  — це не  спосіб їх бачення, наслідування, думан-
ня про них, захоплення ними, що є визначеним заздале-
гідь шаблоном. Культ  — це ЗАВЖДИ ПІЗНАВАЛЬНИЙ
ПОШУК Бога, який проявляється, як може, через кого може

28

і  наскільки це можливо особисто кожному індивіду персо-
нально по-особливому.

Для мене Богородиця — це прояв Божественного твор-
чого генія в  жіночій природі, не  зіпсутій первородним грі-
хом. Отак, дивлячись, медитую і творю культ. Зрештою,
кінцева мета будь-якого культу  — прослава Бога. А  про-
стіше кажучи, кожна позитивна думка про Богородицю є її
культом.

— Отче, як молитися, які молитви?
— ГО-ОСПО-ОДИ РЯ-АТУ-У-УЙ! 

— Напишіть щось підбадьорливе.
— Бадьорість — це необхідна риса для духовної бороть-
би. Пригадайте собі моменти, коли бадьорість вас огор-
тала. І прагніть бути такою, а Бог, що бачить прагнення
серця, дасть вам.
Не біймося розп’яття, якщо прагнемо ВОСКРЕСІННЯ!
Страждання і воскресіння — це одне і те ж. Прагнемо
воскресіння  — полюбімо страждання. Це процес преобра-
ження протягом життя. Страждаючи, спостерігаємо
внутрішню, глибоку переміну нашого єства. Радіємо спа-
сінням. Насолоджуємося близькістю Господа. Божествен-
на насолода приходить через Голгофу.

У нас прийнято казати, та й сама я колись це повторю-
вала, що «найважливіше  — то здоров’я». Найважливіше
для чого?.. Точно не для спасіння.

29

04.12.2015
Те, що було незрозумілим, стає поволі явним. Потрібно
лише витримки, ще раз і ще раз віддавати все у руки Божі,
а  тоді тільки спостерігати за  тим, як Він все мудро роз-
ставляє на свої місця.
Бо  я саме думала, чому воно так затягується з  тією
книжкою: і  з макетом, і  з видавництвом, і  текстів ніхто
не  хоче писати, і  вже мені та  книжка перестає подоба-
тися. Тепер точно знаю: добре, що книжка вистоюєть-
ся — деякі писанки я вирішила зовсім не давати, бо вони
дисонують з  рештою, деякі ще дописала, деякі треба
дофотографувати. А  тут і  ви прислали текст  — радісний
сюрприз з  самого ранку! Часто я  так хочу все контролю-
вати, до того ж, роблю речі в поспіху.
«Навчи мене, Господи, повністю Тобі довіряти. Відкрий
мої очі, щоб я могла бачити Твою мудрість у всьому, що
стається в моєму житті, а відтак славити Тебе. Амінь.»

28.12.2015
Бо ж я побачив лице твоє, наче б хто бачив
лице Боже, й ти прийняв мене приязно.
Буття 33:10
Коли чинимо по  правді, то чинимо згідно зі своєю
справжньою природою  — Божою подобою, за  якою ми
сотворені. Часто нам так мало потрібно для щастя  —
вистачає чиєїсь усмішки або чийогось гарного настрою.
Тоді з’являється сила жити і  дарувати добро іншим.
І навпаки, одне зле слово може зіпсувати нам життя.

30

30.12.2015
Це, напевно, банальне питання, але все-таки: як досяг-
ти цієї близькості з  Творцем і  заправити життя світлом
воскресіння?

31

ЗМІСТ

Гануся схопила суть. Владика Гліб Лончина.............................5
Господь поруч з нами...............................................................................................7
ЛИСТИ ДО ОТЦЯ ДУХІВНИКА.........................................................15
СПОГАДИ ПРО ГАНУСЮ КОСІВ...................................................... 135


Click to View FlipBook Version