2107 Melhisedek - Demo

ПО ЧИНУ
МЕЛХІСЕДЕКА

Pastores dabo vobis

Довідник для служіння
та життя священиків

Дар пресвітерського
покликання



Патріярша комісія у справах духовенства

ПО ЧИНУ
МЕЛХІСЕДЕКА

Pastores dabo vobis
Довідник для служіння

та життя священиків
Дар пресвітерського

покликання

Львів · Видавництво «Свічадо» · 2018

Назви оригіналів: Pastores dabo vobis
Direttorio per il ministero e la vita dei presbiteri
Il Dono della vocazione presbiterale (2013)

УДК 2-24 (093)-059.1 Мелхіседек
П 41

Переклад з італійської
Костянтин Зінченко
Художнє оформлення

Олена Гижа

Висловлюємо щиру подяку організації
«Kirche in Not» («Церква в потребі»)
за підтримку цього видання

П 41 По чину Мелхіседека : Pastores dabo vobis; Довідник для
служіння та життя священиків; Дар пресвітерського покли-
кання ; пер. з італ. К. Зінченко. – Львів : Свічадо, 2018. – 480 с.
ISBN 978-966-938-216-0

До збірника увійшло три документи Церкви: «Дар пресвітер-
ського покликання», «Pastores dabo vobis», «Довідник для служіння
і життя священиків».

УДК 2-24 (093)-059.1 Мелхіседек

ISBN 978-966-938-216-0 © Copyright – Libreria Editrice Vaticana
© Патріярша комісія у справах духовенства,

українське видання, 2018

Дорогий Брате у Священстві!

До сьогодні глибоко в моєму серці все ще звучать слова єпис-
копа, виголошені під час Чину моїх ієрейських свячень: «Прийми
цей задаток і збережи його цілим і незіпсованим до останнього
віддиху, бо про нього тебе будуть запитувати під час другого
страшного приходу великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа».

«[...] Прийми цей задаток...» – велика відповідальність та чу-
довий дар! — цей задаток Церкви – це наші вірні, до яких Гос-
подь Ісус Христос посилає кожного з нас. Бог кликав своїх апос-
толів та учнів протягом усіх віків. Кожного разу та у кожному
місці в історії Церкви священики були покликані нести вірним
«Добру Новину» про нашого Господа і піклуватися про духовні
та тимчасові добра Церкви.

Сьогодні ми, брати-священики, покликані нести цю велику
відповідальність. «ПО ЧИНУ МЕЛХІСЕДЕКА» – це збірка вати-
канських документів, присвячених роздумам над покликанням,
місією, служінням та життям священика. Я глибоко сподіваюсь,
що ці документи надихатимуть нас і допоможуть нам спільними
зусиллями зростати в нашому служінні через молитву, навчан-
ня та втілення Христового вчення. Ми покликані продовжувати
черпати з Христового Євангелія для нашого постійного навер-
нення – як особистого і як Церкви.

Нехай цей текст допомагає нам усім бути Іконою Ісуса Хрис-
та для тих, кого ми зустрічаємо в нашому священичому житті та
служінні!

Щиро Ваш у Христі,
+ БОГДАН ДАНИЛО

Голова Патріяршої Комісії у справах духовенства



ПІСЛЯСИНОДАЛЬНЕ
АПОСТОЛЬСЬКЕ ПОВЧАННЯ

PASTORES
DABO VOBIS

СВЯТІШОГО ОТЦЯ ІВАНА ПАВЛА
ЄПИСКОПАМ, КЛИРУ І ВІРНИМ МИРЯНАМ

ПРО ФОРМАЦІЮ СВЯЩЕНИКІВ
В СУЧАСНОМУ КОНТЕКСТІ

Шановні Брати, дорогі Сини і Дочки!
Бажаю Вам здоров’я

та уділяю Апостольське Благословення!

ВСТУП

«Я дам вам пастирів до душі мені»1.

Цими словами пророка Єремії Бог обіцяє своєму народу,
що ніколи не залишить його без пастирів, які збиратимуть
і вестимуть його: «І поставлю над ними (тобто над моїми вів-
цями) вівчарів, що їх пастимуть; і вже не будуть страхатись,
ані боятись»2.

Церква, Народ Божий, завжди відчуває здійснення цих
пророчих слів і радісно продовжує дякувати Господеві. Вона
знає, що сам Ісус Христос є вищим і остаточним живим спов-
ненням Божої обіцянки: «Я – добрий пастир» 3.

Він, «великий Пастир овець»4, довірив апостолам і їхнім
наступникам служіння пасти Божу паству5. Без священиків
Церква не змогла би жити цим фундаментальним послухом,
який закладено у саме серце її існування та післанництва
в історії: послух заповіді Ісуса Христа: «Ідіть, отже, і зробіть
учнями всі народи»6 і «Чиніть це на мій спомин»7, тобто запо-
відь звіщати Євангеліє і щодня відновлювати жертву Його ви-
даного Тіла та Його Крови, пролитої за життя світу.

У вірі ми знаємо, що Господь не може порушити свою обі-
цянку. Саме ця обіцянка є причиною і силою, яка дає змогу
Церкві радіти з розквіту і численного збільшення священи-
чих покликань, що зараз реєструємо у деяких частинах світу.
Вона також є фундаментом і стимулом для вияву ще більшої
віри та жвавої надії перед лицем серйозної нестачі священи-
ків, яка спостерігається в інших частинах світу.

Усі ми покликані розділити повну довіру до безперерв-
ного здійснення Божої обіцянки, яку Отці Синоду вирішили

9

Післясинодальне Апостольське повчання PASTORES DABO VOBIS

засвідчити однозначно і рішуче: «Синод з повною довірою
до обіцянки Христа, який сказав: “Отож я з вами по всі дні аж
до кінця віку”8, і усвідомлюючи постійну дію Святого Духа
у Церкві, щиро вірить, що у Церкві ніколи не забракне свя-
щеннослужителів… Хоча в деяких регіонах спостерігається
нестача клиру, проте в Церкві ніколи не припиниться дія
Отця, який пробуджує покликання»9.

Як я сказав на завершення Синоду, перед лицем кризи свя-
щеничих покликань «перша відповідь, яку дає Церква, поля-
гає у повній довірі до Святого Духа. Ми глибоко переконані,
що це довірливе покладання не розчарує нас, якщо ми збере-
жемо вірність отриманій благодаті»10.

2. Зберегти вірність отриманій благодаті! Справді, Божий
дар не анулює свободи людини, а пробуджує її, розвиває і її
потребує.

Саме тому повна довіра до безумовної вірности Бога своїй
обіцянці поєднана в Церкві з великою відповідальністю що-
до співпраці з дією Божого покликання, допомагаючи ство-
рювати і підтримувати умови, за яких добре зерно, посіяне
Богом, зможе пустити коріння і дати рясний плід. Церква
має безнастанно молитися до господаря жнив, щоб він ви-
слав робітників на свої жнива11, а також пропонувати новим
поколінням чітку і мужню пропозицію покликання, допомог-
ти їм розпізнати істину Божого поклику і дати щиру відпо-
відь на нього та по-особливому дбати про формацію кандида-
тів на священство.

І справді, формацію майбутніх священиків – як єпархі-
яльних, так і ченців, – та ретельну турботу протягом всього
життя про їхнє особисте освячення у служінні та постійне
оновлення їхнього душпастирського обов’язку Церква вва-
жає максимально делікатними і важливими завданнями для
майбутньої євангелізації людства.

10

Вступ

Ця формаційна діяльність Церкви є продовженням у часі
справи Христа, яку євангелист Марко описує так: «Потім ви-
йшов на гору й покликав тих, що їх сам хотів, і вони підійшли
до Нього. І Він призначив дванадцятьох, щоб були при Ньо-
му, та щоб їх посилати із проповіддю; і дав їм владу виганяти
бісів»12.

Можна стверджувати, що у своїй історії Церква завжди
реалізовувала – у різний спосіб та з різною інтенсивністю –
цю сторінку Євангелія завдяки формації кандидатів на свя-
щенство та самих пресвітерів. Проте зараз Церква чує поклик
пережити те, що Вчитель пережив з апостолами, з новим зо-
бов’язанням, зважаючи на глибокі і швидкі переміни в сучас-
ному суспільстві та культурі, велику кількість і розмаїтість
контекстів, в яких вона звіщає і свідчить Євангеліє, вражаючу
кількість священичих покликань, яка спостерігається у різ-
них єпархіях, необхідність нової перевірки змісту і методів
священичої формації, а також тривогу єпископів та їхніх гро-
мад, викликану постійною нестачею священиків, і, нарешті,
глибоку потребу того, щоб священики були першими «нови-
ми євангелізаторами» «нової євангелізації».

Саме в такому історичному та культурному контексті не-
обхідно розглядати останню Загальну звичайну асамблею Си-
ноду єпископів, присвячену «Формації священиків в актуаль-
них умовах», метою якої – після 25 років від завершення ІІ Ва-
тиканського собору – була реалізація доктрини собору з цієї
тематики, її актуалізація та підвищення ефективности в су-
часних обставинах13.

3. У дусі документів ІІ Ватиканського собору щодо чину
пресвітерів і їхньої формації14, з метою конкретно застосува-
ти у різних ситуаціях багату та авторитетну доктрину, Церк-
ва неодноразово розглядала проблеми життя, служіння і фор-
мації священиків.

11

Післясинодальне Апостольське повчання PASTORES DABO VOBIS

Найбільш урочистими нагодами для цього стали Синоди
єпископів. Вже з часів першої Загальної асамблеї, яка відбула-
ся у жовтні 1967 року, Синод провів п’ять засідань з питань
оновлення семінарій. Ця робота дала вирішальний поштовх
для створення документа Конгрегації у справах католицької
освіти: «Головні норми священичої формації»15.

Друга Загальна звичайна асамблея 1971 року питанню
пресвітерського служіння присвятила половину своїх засі-
дань. Плоди цих тривалих синодальних роздумів, переглянуті
і підсумовані у деяких «рекомендаціях», які були представ-
лені моєму Попереднику, Папі Павлу VI, і прочитані на від-
критті Синоду 1974 року, головним чином стосувалися служ-
бового священства і деяких аспектів священичої духовности
та служіння.

Також і за багатьох інших нагод Учительський уряд Церк-
ви засвідчував свою турботу про життя і служіння священи-
ків. Можна сказати, що після собору не було жодного доктри-
нального виступу, який би так чи інакше, явно чи в контексті,
не говорив би про значення присутности священиків у спіль-
ноті, про їхню роль та незамінність для Церкви і життя світу.

Останнім часом у багатьох контекстах було наголошено
на необхідності повернутися до теми священства, розглянув-
ши його з відносно нової точки зору, яка більше відповідає
наявним церковним і культурним обставинам. Увага змісти-
лася з проблеми ідентичности пресвітера на проблеми, пов’я-
зані з процесом формації до священства і якістю життя свя-
щеників. І справді, нові покоління покликаних до службового
священства демонструють риси, які суттєво відрізняються від
рис їхніх попередників, вони живуть у світі, в якому з’явилося
багато нових аспектів і який надзвичайно швидко розвива-
ється. Все це не можна не враховувати під час планування і ре-
алізації виховних програм формації священиків.

12

Вступ

Окрім того, здається, що зараз священики, які вже протя-
гом певного часу працюють на ниві священичого служіння,
страждають від надмірного розпорошення серед численних
аспектів душпастирської діяльности і, перед лицем викли-
ків сучасного суспільства та культури, відчувають необхід-
ність переосмислити свій стиль життя та пріоритети душпас-
тирських обов’язків, дедалі більше усвідомлюючи потребу
постійної формації.

Занепокоєння і роздуми Синоду єпископів 1990 року бу-
ли присвячені питанню збільшення кількости покликань до
пресвітерського служіння; формації кандидатів, щоб вони піз-
нали Ісуса Христа і йшли за Ним, готуючись служити і жити
таїнством священства, яке уподібнює їх до Христа Глави і Пас-
тиря, Слуги і Нареченого Церкви; а також створенню програм
постійної формації, які зможуть реально та ефективно під-
тримувати служіння і духовне життя священиків.

Цей же Синод мав намір відповісти на вимогу попередньо-
го Синоду щодо покликання і місії мирян у Церкві та в світі.
Самі миряни наголосили на обов’язку формації священиків,
щоб отримати належну допомогу у здійсненні спільної цер-
ковної місії. І справді, «чим більше розвивається апостолят
мирян, тим більше відчувається потреба в добре підготовле-
них священиках. Таким чином саме життя Божого Народу за-
свідчує вчення ІІ Ватиканського собору про зв’язок між зви-
чайним священством і священством службовим, або ж єрар-
хічним священством: справді, у таїні Церкви єрархія має служ-
бовий характер16. Чим більше поглиблюється сенс покликан-
ня, властивого мирянам, тим більше стає ясним те, що є типо-
вим для священства»17.

4. У контексті синодального досвіду Церкви, тобто «уні-
кального досвіду вселенської єпископської єдности, який
підсилює сенс Вселенської Церкви, відповідальність єписко-
пів перед Вселенською Церквою та її місією, у афективній

13

Післясинодальне Апостольське повчання PASTORES DABO VOBIS

і ефективній єдності навколо Петра»18, пролунав чіткий і тур-
ботливий голос різних помісних Церков – а на цьому Синоді
і вперше голос деяких Східних Церков. Церкви проголосили
свою віру у здійснення Божої обіцянки: «Я дам вам пастирів
до душі мені»19, і відновили своє душпастирське зобов’язання
турбуватися про покликання і формацію священиків, усві-
домлюючи, що від цього залежить майбутнє Церкви, її розви-
ток та вселенська місія спасення.

Повертаючись до багатої спадщини роздумів, вказівок
і рекомендацій, які підготували і супроводжували роботу От-
ців Синоду, завдяки цьому післясинодальному Апостольсько-
му Повчанню я приєдную до їхніх голосів свій голос Єпископа
Риму і Наступника Петра та звертаюся до сердець усіх вірних
і до серця кожного з них, особливо священиків і тих, хто заді-
яний у делікатній сфері їхньої формації. Так, цим Повчанням
я прагну дійти до всіх священиків – і єпархіяльних, і богопос-
вячених пресвітерів – і до кожного з них зокрема.

Через уста і серця Отців Синоду лунають і мої слова та
почуття «Заключного звернення Синоду до Божого Народу»:
«З вдячністю і захопленням ми звертаємося до вас, адже саме
ви є нашими першими співпрацівниками в апостольському
служінні. Ваша діяльність у Церкві є справді необхідною і не-
замінною. Ви несете тягар священичого служіння і маєте по-
всякденний зв’язок з вірними. Ви є служителями Євхаристії,
тими, хто поширює Боже милосердя у таїнстві покаяння, уті-
шителями душ, провідниками вірних серед штормів життє-
вих труднощів.

Ми вітаємо вас від щирого серця, висловлюємо нашу
вдячність і закликаємо вас витривати на цьому шляху з ра-
дістю та ентузіязмом. Не втрачайте мужности. Наша справа
належить не нам, а Богові.

Той, хто покликав і послав нас, завжди залишається з нами
по всі дні нашого життя. Адже ми є посланцями Христа»20.

14

РОЗДІЛ I

УЗЯТИЙ ЗПОМІЖ ЛЮДЕЙ

Виклики формації священиків
наприкінці другого тисячоліття

Священик у своєму часі

5. «Кожен бо архиєрей, узятий з-поміж людей, настановля-
ється для людей у справах Божих»21.

Послання до євреїв чітко наголошує на «людяності» Бо-
жого слуги: він прийшов від людей і служить людям, насліду-
ючи Ісуса Христа «він же ж зазнав усього, подібно як ми, крім
гріха»22.

Бог завжди кличе своїх священиків з конкретних люд-
ських і церковних середовищ, якими вони неминуче позначе-
ні і до яких послані на служіння Євангелію Христа.

Саме тому Синод розглядав питання священиків у кон-
тексті сучасного суспільства і Церкви, а також з перспективи
третього тисячоліття, про що зрештою говорить сама назва
теми: «Формація священиків в сучасних умовах»

Звісно, «є суттєвий образ священика, який не змінюється:
священик майбутнього, як і теперішній священик, має упо-
дібнюватися до Христа. За свого земного життя Ісус Христос
показав у своїй особі досконалий образ пресвітера, здійсню-
ючи службове священство, яке першими отримали апосто-
ли. Цей образ має тривати і постійно відтворюватися в будь-
який історичний період. І таким чином пресвітер третього

15

Післясинодальне Апостольське повчання PASTORES DABO VOBIS

тисячоліття стане наступником пресвітерів, які в попередні
тисячоліття спрямовували життя Церкви. Навіть у ХХІ сторіч-
чі священиче покликання продовжуватиме бути покликан-
ням жити єдиним і постійним священством Христа»23. Водно-
час життя і служіння священика мусять «пристосуватися до
будь-якої епохи та будь-яких життєвих обставин… Тому з на-
шого боку ми повинні намагатися відкритися, наскільки це
можливо, на верховне просвітлення Святого Духа, щоб зрозу-
міти, куди прямує сучасне суспільство, розпізнати найглибші
духовні потреби, визначити конкретні завдання першочерго-
вої важливости, відповідні душпастирські методи, і таким чи-
ном якнайкраще відповісти на людські очікування»24.

Враховуючи необхідність поєднати незмінну істинність
пресвітерського служіння з сучасними потребами та явища-
ми, Отці Синоду намагалися відповісти на деякі нагальні пи-
тання: які проблеми, й водночас які позитивні стимули су-
часний суспільно-культурний контекст породжує в підлітках
і молодих особах, що в них визріває задум повної посвяти свя-
щеничому життю? Які труднощі та які нові можливості про-
понує наша епоха для здійснення священичого служіння, що
відповідає дару отриманого таїнства і потребі належного ду-
ховного життя?

Наведу деякі елементи проведеного Отцями Синоду аналі-
зу ситуації, усвідомлюючи, що велика розмаїтість суспільно-
культурних і церковних обставин у різних країнах дозволяє
наголосити лише на найглибших та найбільш поширених фе-
номенах, особливо тих, що пов’язані з проблемами виховання
і формації священиків.

16

Розділ I. УЗЯТИЙ З-ПОМІЖ ЛЮДЕЙ

Євангеліє сьогодні: надії та перешкоди

6. Здається, що численні чинники посприяли формуванню
в сучасних людей більш зрілого усвідомлення гідности особи
і нової відкритости на релігійні цінності, на Євангеліє та свя-
щениче служіння.

У суспільній сфері, попри численні суперечності, ми бачи-
мо поширену і неймовірну спрагу справедливости і миру, що-
раз більшу турботу людини про інші створіння, повагу до при-
роди, зусилля щодо пошуку правди і збереження людської гід-
ности, зростання на світовому рівні прихильного ставлення
щодо конкретного втілення міжнародної солідарности і ново-
го світового порядку в дусі свободи і справедливости. Окрім
того, в цей час розвитку потенціялу науки і техніки, поширен-
ня інформації та культур, виникає нове моральне питання,
питання про сенс, тобто про об’єктивну шкалу цінностей, яка
дозволила б встановити можливості та недоліки прогресу.

У релігійній і християнській сфері зникають ідеологічні
упередженості та насильницький спротив звіщенню духов-
них і релігійних цінностей, й водночас виникають нові та не-
очікувані можливості для євангелізації і відновлення церков-
ного життя в багатьох частинах світу. Спостерігається також
прогресуюче поширення знань про Святе Письмо; певна жва-
вість і захоплива сила багатьох молодих Церков, роль яких
стає дедалі вагомішою у сфері захисту та пропаганди ціннос-
ти особи та людського життя. Ми бачимо надзвичайне свід-
чення мучеництва у Церквах Центральної та Східної Європи,
а також вірність і мужність інших Церков, які дотепер змуше-
ні потерпати від переслідувань і злигоднів через свою віру25.

Прагнення Бога та живого й змістовного спілкування
з Ним зараз надзвичайно сильне, і там, де бракує справжнього
та інтегрального звіщення Христового Євангелія, виникають
форми вірувань без Бога та численні секти. Їхнє поширення,

17

Післясинодальне Апостольське повчання PASTORES DABO VOBIS

навіть у деяких традиційно християнських середовищах, ста-
ло для синів Церкви, особливо для священиків, причиною для
постійного іспиту сумління щодо вірогідности їхнього свід-
чення Євангелія, та водночас це є знаком того, наскільки гли-
боким і загальним є пошук Бога.

7. Та разом з цими й іншими позитивними чинниками
спостерігаються численні проблемні та негативні елементи.

Дотепер дуже поширений раціоналізм, який, в ім’я обме-
женої наукової концепції, чинить людський розум нечут-
ливим до зустрічі з Об’явленням і божественною трансцен-
дентністю.

Окрім того, необхідно наголосити на відчайдушному за-
хисті суб’єктивности особи, який прагне замкнути її в межах
індивідуалізму, неспроможному будувати справжні людські
відносини. Таким чином багато осіб, особливо серед дітей
і молоді, намагаються компенсувати цю самотність замінни-
ками різного роду, більш чи менш яскравими формами гедо-
нізму, втечею від відповідальности. Вони спочатку стають
в’язнями короткої миті, шукаючи особливого та сильного за-
доволення на рівні емоцій та почуттів, а після того немину-
че стають байдужими і практично паралізованими перед ли-
цем життєвої пропозиції, яка включає в себе духовний і релі-
гійний виміри, а також зобов’язання щодо солідарности.

Крім того, незважаючи на падіння ідеологій, які перетво-
рили матеріялізм на догму, а відмову від релігії – на програму,
в усіх частинах світу поширюється певний тип практичного
й екзистенціяльного атеїзму, який тотожний секулярному
сприйняттю життя і долі людини. Така людина, «яка зайнята
лише собою, і не тільки стає центром уваги, але й наважуєть-
ся називати себе принципом і суттю будь-якої дійсности»26,
поступово віддаляється від духовної сфери, яка тим більше
їй потрібна, чим більше наявність матеріяльних благ і ресур-
сів створює у неї ілюзію самодостатности. Вже немає потреби

18

Розділ I. УЗЯТИЙ З-ПОМІЖ ЛЮДЕЙ

боротися з Богом, адже людина вважає, що просто зможе обі-
йтися без Нього.

У такому контексті необхідно приділити особливу увагу
розпаду родин і затьмаренню або ж спотворенню справж-
нього сенсу людської статевости: це феномени, які дуже не-
гативно впливають на виховання молоді та її відкритість на
будь-яке духовне покликання. Необхідно також звернути ува-
гу на зростання суспільної несправедливости та зосереджен-
ня багатств у руках небагатьох осіб внаслідок нелюдяного
капіталізму27, який постійно збільшує відстань між заможни-
ми людьми та людьми потребуючими. Це породжує серед лю-
дей напруженість і тривогу, які суттєво непокоять життя осіб
та спільноти.

Також і в церковному середовищі спостерігаються три-
вожні та негативні явища, який мають безпосередній вплив
на життя і служіння священиків. Зокрема йдеться про релігій-
не невігластво багатьох мирян; брак належного рівня катехи-
зації, яку придушено поширенішими та переконливішими
новинами засобів масової інформації; неправильно зрозумі-
лий богословський, культурний і душпастирський плюралізм,
який часто зумовлений добрими намірами, проте врешті-
решт ускладнює екуменічний діялог і стає загрозою для необ-
хідної єдности віри; постійна недовіра і майже нетерпимість
до навчання єрархії; односторонні тенденції до применшен-
ня багатства євангельської звістки, які перетворюють пропо-
відування та свідчення віри на ексклюзивний фактор людсько-
го і суспільного звільнення або ж зумовлюють відчуження
і втечу до забобонів та вірувань без Бога28.

Дуже важливим явищем, відносно недавнім у країнах ста-
рої християнської традиції, є присутність на одній терито-
рії великих скупчень представників різних рас та релігій. Та-
ким чином дедалі більше розвивається багатокультурне та
багаторелігійне суспільство. Якщо, з одного боку, це може

19

Післясинодальне Апостольське повчання PASTORES DABO VOBIS

створювати можливість для частого і плідного діялогу, роз-
ширення менталітету, набування досвіду прийняття іншої
людини і належної толерантности, то, з іншого боку, це може
зумовити розгубленість та релятивізм, особливо в осіб і наро-
дів з менш зрілою вірою.

До всіх цих чинників, що тісно пов’язані зі зростанням
індивідуалізму, додається явище суб’єктивізації віри. Тобто
з боку дедалі більшої кількости християн спостерігається
менша чутливість до глобальної та об’єктивної сукупности
доктрини віри, що зумовлено суб’єктивною схильністю лю-
дини до того, що їй до вподоби і що відповідає її особистому
досвіду та не вимагає зміни власних звичок. Навіть голоси,
що лунають на захист недоторканости індивідуального сум-
ління і є самі по собі цілком справедливими, в цьому контек-
сті набувають небезпечної двозначности.

Цим і зумовлено явище більш часткової та умовної при-
належности до Церкви, що дуже негативно впливає на наро-
дження нових покликань до священства, на самосвідомість
священика і його служіння в спільноті.

І наостанок, у багатьох церковних середовищах брак наяв-
ности та готовности священиків і досі є причиною найбільш
важких проблем. Вірні часто залишаються на тривалий час
самі, без належної душпастирської підтримки. Це негативно
впливає на розвиток їхнього християнського життя і ще біль-
ше обмежує їхні євангелізаційні можливості.

Молодь: покликання і формація священиків

8. Молоді особи глибоко переживають і жваво реагують на
численні суперечності та можливості, якими позначені наші
суспільства та культури, а також церковні спільноти. Таким
чином народження і розвиток священичого покликання у ді-
тей, підлітків та молоді часто натрапляють водночас і на пере-
шкоди, і на позитивні стимули.

20

Розділ I. УЗЯТИЙ З-ПОМІЖ ЛЮДЕЙ

Молодь так сильно захоплена так званим «споживаць-
ким суспільством», що воно робить їх невільниками і зами-
кає в колі індивідуалістичної, матеріялістичної та гедонічної
інтерпретації людського життя. Матеріяльний добробут стає
єдиним життєвим ідеалом, добробут, який необхідно отрима-
ти за будь-яких умов і будь-якою ціною. Цим зумовлено від-
кидання всього того, що пов’язане з жертовністю, і відмову
від труднощів у пошуку духовних та релігійних цінностей та
життя ними. Виняткове «прагнення» мати переважило пер-
шість бути, внаслідок чого особисті та міжособистісні ціннос-
ті сприймаються і проживаються згідно з логікою егоїстич-
ного володіння іншою людиною та її інструменталізації, а не
відповідно до логіки дару та безкорисливости.

Це по-особливому відображається в баченні людської ста-
тевости, яка втратила свою гідність служити єдності і вза-
ємодаруванню між особами, перетворившись на просте спо-
живацьке благо. Таким чином афективний досвід багатьох
молодих осіб вів не до гармонійного і радісного розвитку осо-
бистости, яка відкривається на іншого через дарування себе,
а до серйозного поступового занепаду психологічного і мо-
рального характеру, який безумовно негативно вплине на
їхнє майбутнє.

Стосовно багатьох молодих осіб основою цих тенденцій
став спотворений досвід свободи. Відійшовши від підляган-
ня об’єктивній та універсальній правді, свобода стала реалі-
зовуватися у сліпому підпорядкуванні інстинктивним силам
і прагненню влади. Тому на рівні ментальности та поведін-
ки виглядає цілком природним спротив етичним засадам,
а на релігійному рівні спостерігається якщо не відкрите
відкидання Бога, то принаймні велика байдужість, а особа
у найбільш важливі та вирішальні моменти живе так, ніби
Бога не існує. У такому контексті стає складно не тільки ре-
алізувати, але й зрозуміти сенс покликання до священства,

21

Післясинодальне Апостольське повчання PASTORES DABO VOBIS

яке є специфічним свідченням першости бути, а не мати,
і визнанням сенсу життя як вільного та відповідального дару
себе іншим, як готовности повністю посвятитися служінню
Євангелію і Царству Божому саме в такий особливий спосіб.

Також у середовищі церковної спільноти молодь нерідко
є «проблемою». Правдою є те, що в молодих осіб – частіше, ніж
у дорослих, – спостерігаються сильні нахили до суб’єктиві-
зації християнської віри і лише часткової участи в житті та
місії Церкви, а водночас у церковній спільноті через низку
причин з великими труднощами створюється сміливе і при-
стосоване до наших часів душпастирство молоді. Існує ризик
того, що молоді особи зі своїм слабким психологічним імуні-
тетом будуть покинуті напризволяще, самотні, розчаровані
і критичні, обабіч світу дорослих, які не живуть вірою зріло
та послідовно, тож не можуть бути для молоді вірогідними
взірцями.

Тому стають очевидними труднощі з тим, щоб запропону-
вати молодим особам цілісний і захопливий досвід християн-
ського та церковного життя і виховати їх до нього. Внаслідок
цього перспектива покликання до священства залишається
далекою від конкретних і живих зацікавлень молоді.

9. Проте не бракує і позитивних ситуацій та стимулів, які
породжують і живлять у серцях підлітків та молодих осіб нову
готовність, а також справжнє прагнення етичних і духовних
цінностей, які силою своєї природи готують особу до відпо-
віді на благодать покликання і повної посвяти себе Христові
і Церкві у священстві.

Також варто наголосити на тому, що ослабли певні явища,
які ще донедавна зумовлювали численні проблеми, такі як:
радикальні суперечки, анархічні нахили, утопічні вимоги, не-
розбірливі форми соціялізації та насильство.

Окрім того, необхідно визнати, що сучасні молоді особи,
з силою і свіжістю, притаманними для їхнього віку, є носіями

22

Розділ I. УЗЯТИЙ З-ПОМІЖ ЛЮДЕЙ

ідеалів, які прокладають собі шлях в історії: спрага свободи,
визнання безмірної цінности особи, потреба автентичности
та прозорости, нова концепція і стиль взаємности у відноси-
нах чоловіка та жінки, впевнений і пристрасний пошук більш
справедливого, більш солідарного і більш об’єднаного світу,
а також збереження миру.

Серед сучасної молоді жваво розвиваються численні різ-
номанітні форми волонтерства, спрямованого на найскладні-
ші і найбільш занедбані царини нашого суспільства. Це над-
звичайно важливий виховний ресурс, адже він заохочує і під-
тримує в молоді прагнення такого стилю життя, яке буде
ще більше безкорисливим, відкритим і солідарним з бідни-
ми особами. Такий стиль життя може полегшити розуміння
і прийняття покликання до постійного і повного служіння ін-
шим, зокрема у вигляді абсолютної посвяти Богові у священи-
чому житті.

Нещодавнє падіння ідеологій, надзвичайно критичний
підхід до світу дорослих, життя яких не завжди спирається на
моральні і трансцендентні цінності, той же досвід товаришів,
які знаходять втечу в наркотиках і насильстві – все це суттєво
вплинуло на загострення й актуалізацію фундаментального
питання про цінності, які у змозі надати повноту і сенс життю,
стражданням і смерті. Багато молодих осіб відчувають і ви-
словлюють потребу в релігії і духовному житті. Це зумовлює
в них прагнення пустельного досвіду та молитви, повернення
до більш особистого та постійного читання Божого Слова та
вивчення богослов’я.

І як в царині соціяльного волонтерства, так і в середовищі
церковної спільноти молоді особи стають дедалі активніши-
ми протагоністами, особливо завдяки участі у різних об’єд-
наннях, від традиційних, хоча й оновлених, до недавніх форм.
Досвід Церкви, «покликаної до нової євангелізації» в ім’я
вірности Святому Духу, який в ній діє, і як відповідь на по-

23

Післясинодальне Апостольське повчання PASTORES DABO VOBIS

треби світу, що перебуває далеко від Христа, але так потре-
бує Його, як і досвід Церкви, що стає більш солідарною з лю-
диною і народами в питанні сприяння та захисту особистої
гідности та прав усіх людей і кожної особи зокрема, відкри-
ває серця молоді і вказує на захопливі та зобов’язуючі ідеали,
які можуть конкретно реалізуватися у наслідуванні Христа та
у священстві.

Цілком природно, що таку неоднозначну ситуацію, в якій
живе людина і церковна спільнота, треба брати до уваги не
лише у душпастирстві покликань чи в питанні формації май-
бутніх священиків, але й у сфері життя і служіння священи-
ків та їхньої постійної формації. Таким чином, якщо, з одного
боку, можна зрозуміти різні форми «кризи», які переживають
теперішні священики у здійсненні свого служіння, у духовно-
му житті, а також у самій інтерпретації природи і значення
службового священства, так, з іншого боку, необхідно з радіс-
тю і надією наголосити нові позитивні можливості, які сього-
часний історичний момент пропонує священикам для вико-
нання їхньої місії.

Євангельське розпізнання

10. Складну теперішню ситуацію, яку ми коротко описали
на деяких прикладах, необхідно не тільки пізнати, але й про-
інтерпретувати. Лише так можна належним чином відповісти
на головне питання: як формувати священиків, які змогли б
упоратися в нинішньому контексті і змогли б євангелізувати
сучасний світ?29

Надзвичайно важливо ознайомитися з ситуацією. Недо-
статньо просто навести певні дані; необхідно провести «нау-
кове» дослідження, завдяки якому перед нами постане точ-
ний і конкретний образ суспільно-культурної і церковної
дійсности.

24

Розділ I. УЗЯТИЙ З-ПОМІЖ ЛЮДЕЙ

Ще більш важливою є інтерпретація ситуації. Це зумов-
лено неоднозначністю, а деколи й суперечністю, якими по-
значена ситуація, де переплітаються труднощі та можливості,
негативні елементи і джерела надії, перешкоди і полегшення,
неначе на євангельському полі, на якому посіяні та «співжи-
вуть» добре зерно і кукіль30.

Не завжди легко інтерпретувати так, щоб належним чи-
ном розрізняти добро і зло, знаки надії та загрозливі аспекти.
У формації священиків йдеться лише про те, щоб просто при-
йняти позитивні чинники і протистояти негативним. Йдеть-
ся про те, щоб піддати ті ж позитивні чинники уважному роз-
пізнанню, щоб вони не були відокремлені один від одного і не
контрастували між собою через абсолютизацію певної цін-
ности та взаємне протистояння. Те ж стосується і негативних
чинників: не треба їх відкидати цілим блоком без жодного
розрізнення, адже кожен з них може приховувати певну цін-
ність, яку необхідно звільнити, показати її повну істинність.

Віруюча людина інтерпретує історичну ситуацію, засто-
совуючи принцип пізнання та критерій конкретного вибору,
які вона знаходить у новій та оригінальній реальності, а саме
у євангельському розпізнанні. Ця інтерпретація здійснюєть-
ся у світлі та в силі Євангелія, живого і особистого Євангелія,
яким є Ісус Христос, завдяки дару Святого Духа. Таким чином
євангельське розпізнання вловлює в історичній ситуації, її пе-
ребігу та обставинах не прості «дані», які треба ретельно за-
писати і які уможливлюють байдуже або пасивне ставлення,
а «завдання», виклик особистій відповідальності як окремої
особи, так і всієї спільноти. Це є «виклик», що пов’язаний із
«закликом», який Бог змушує лунати у цій історичній ситу-
ації: навіть у ній і завдяки їй Бог кличе вірного, а передусім
Церкву, до того, щоб «Євангеліє покликання і священства» ви-
разило свою вічну правду у мінливих життєвих обставинах.
Навіть до формації священиків необхідно застосувати слова

25

Післясинодальне Апостольське повчання PASTORES DABO VOBIS

ІІ Ватиканського собору: «Вона (Церква) повинна постійно
розпізнавати знаки часу і пояснювати їх у світлі Євангелія,
щоб відповідно до ментальності кожного покоління відпові-
дати людям на їхні споконвічні питання про сенс нинішнього
життя і прийдешнього та про взаємне відношення між ними.
Для цього треба пізнавати й розуміти сподівання і прагнен-
ня, а часто й трагічний характер світу, в якому ми живемо»31.

Таке євангельське розпізнання базується на вірі в лю-
бов Ісуса Христа, який завжди невтомно піклується про свою
Церкву32, – Він, Господь і Вчитель, є наріжним каменем, цен-
тром і звершенням всієї людської історії33; воно живиться
світлом і силою Святого Духа, який скрізь і за будь-яких об-
ставин породжує послух віри, радісну мужність наслідува-
ти Христа, дар мудрости, яка судить усе, а її ніхто не судить34;
і спочиває на вірності Отця Його обіцянкам.

Таким чином Церква відчуває, що може відповісти на труд-
нощі та виклики цього нового історичного періоду і може за-
безпечити теперішнє та майбутнє добре підготовленими свя-
щениками, які будуть рішучими особами і палкими служите-
лями «нової євангелізації», вірними та ревними слугами Ісуса
Христа і всього людства.

Ми не приховуємо труднощів. Їх немало і вони дуже склад-
ні. Проте ми можемо перемогти їх нашою надією, нашою ві-
рою у незрадливу любов Христа, нашою впевненістю у неза-
мінності священичого служіння в житті Церкви і світу.

26

ЗМІСТ

ПІСЛЯСИНОДАЛЬНЕ АПОСТОЛЬСЬКЕ ПОВЧАННЯ
PASTORES DABO VOBIS

СВЯТІШОГО ОТЦЯ ІВАНА ПАВЛА
ПРО ФОРМАЦІЮ СВЯЩЕНИКІВ В СУЧАСНОМУ КОНТЕКСТІ

ВСТУП.................................................................................................................................... 9
РОЗДІЛ I. УЗЯТИЙ З ПОМІЖ ЛЮДЕЙ.................................................................15
РОЗДІЛ II. ВІН МЕНЕ ПОМАЗАВ І ПОСЛАВ МЕНЕ ........................................27
РОЗДІЛ ІІІ. ГОСПОДНІЙ ДУХ НА МЕНІ................................................................40
РОЗДІЛ IV. ХОДІТЬ ТА ПОДИВІТЬСЯ....................................................................67
РОЗДІЛ V. І ВІН ПРИЗНАЧИВ ДВАНАДЦЯТЬОХ,

ЩОБ БУЛИ ПРИ НЬОМУ......................................................................................86
РОЗДІЛ VІ. ПРИГАДУЮ ТОБІ, ЩОБ ТИ ОЖИВИВ ДАР БОЖИЙ,

ЯКИЙ У ТОБІ ..........................................................................................................135
ЗАКІНЧЕННЯ ................................................................................................................160
ПРИМІТКИ .....................................................................................................................165

КОНГРЕГАЦІЯ У СПРАВАХ ДУХОВЕНСТВА
ДОВІДНИК ДЛЯ СЛУЖІННЯ І ЖИТТЯ СВЯЩЕНИКІВ

ПРЕДСТАВЛЕННЯ ......................................................................................................182
ВСТУП............................................................................................................................... 188
РОЗДІЛ I. ІДЕНТИЧНІСТЬ ПРЕСВІТЕРА..........................................................193
РОЗДІЛ II. СВЯЩЕНИЧА ДУХОВНІСТЬ ............................................................234
РОЗДІЛ IІІ. ПОСТІЙНА ФОРМАЦІЯ....................................................................284
ЗАКІНЧЕННЯ ................................................................................................................312
МОЛИТВА ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ .......................................................315
ПРИМІТКИ .....................................................................................................................317

477

По чину Мелхіседека

КОНГРЕГАЦІЯ В СПРАВАХ ДУХОВЕНСТВА
ДАР ПРЕСВІТЕРСЬКОГО ПОКЛИКАННЯ

RATIO FUNDAMENTALIS INSTITUTIONIS SACERDOTALIS

ВСТУП............................................................................................................................... 344
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ НОРМИ ................................................................................351
РОЗДІЛ II. СВЯЩЕНИЧІ ПОКЛИКАННЯ..........................................................358
РОЗДІЛ III. ОСНОВИ ФОРМАЦІЇ..........................................................................366
РОЗДІЛ IV. ПОЧАТКОВА ТА ПОСТІЙНА ФОРМАЦІЯ .................................378
РОЗДІЛ V. ВИМІРИ ФОРМАЦІЇ.............................................................................396
РОЗДІЛ VI. УЧАСНИКИ ПРОЦЕСУ ФОРМАЦІЇ..............................................415
РОЗДІЛ VII. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.............................427
РОЗДІЛ VIII. КРИТЕРІЇ ТА НОРМИ.....................................................................444
ЗАВЕРШЕННЯ ..............................................................................................................456
ПРИМІТКИ .....................................................................................................................457