2235 Tainstvo zustrichi - DEMO

Львiв
Видавництво «Свiчадо»

2019

УДК 271.4-726.1-315
B 29

Художнє оформлення
Христини Рейнарович

В 29 Таїнство зустрічі / Владика Венедикт Алексійчук.

– Львів : Свічадо, 2019. – 168 с.

ISBN 978-966-938-318-1

Книжка владики Венедикта — про наші щоденні зустрічі — з
найріднішими, зі знайомими і незнайомими, зрештою, з Богом.
Часто не задумуємося, що всі ці зустрічі неодмінно щось означа-
ють, бо в житті нема нічого випадкового.

Кожна зустріч — завжди таїнство. Наші зустрічі з людьми і в
різний спосіб — це неодмінно потенційні зустрічі з Богом, який
приходить до нас через людей. Також варто пізнати глибинну сут-
ність зустрічей із Богом у храмі, на молитві, з яких все починаєть-
ся і завершується.

Збірка написана у формі цікавих роздумів і призначена для

широкого кола читачів.
УДК 271.4-726. 1-315

ISBN 978-966-938-318-1 © Владика Венедикт (Алексійчук), 2019
© Видавництво «Свічадо», 2019

Кожній неповторній особі,
з якою, із Божої волі,

я вже зустрівся чи ще зустрінусь
у своєму житті присвячую

Владика Венедикт (Алексійчук)



Лише той може слідувати за Богом,
хто зустрів когось,

в очах кого побачив сіяння царства небесного.
Св. Іриней Ліонський

Зустріч двох особистостей схожа
на контакт двох речовин:

якщо відбувається хоча б найменша реакція —
обидва елементи зазнають змін.
Карл Юнґ

У зустрічі важливо більше слухати, ніж говорити,
пробувати зрозуміти особу, а не осуджувати її,
ділитись своїм досвідом, а не переконувати,
а найважливіше — приймати особу,
прощати і любити.

Коли дивитись на наше життя,
то ми маємо на день дуже багато зустрічей,

однак чи ми справді зустрічаємось?

Владика Венедикт (Алексійчук)

ЗУСТРІЧ — ЦЕ ЗАВЖДИ ТАЙНА,

ДЕ ПРИСУТНІЙ ГОСПОДЬ

У ХХІ столітті розуміти духовне життя, а тим паче
ним жити, непросто. Сьогодні ми маємо алергію на тео-
рії, абстракції та ідеології. Досвід промовляє найкраще.
На прикладі пережиттів однієї людини можна заглиби-
тися і зрозуміти, як у нашій строкатій сучасності люди-
на може плідно жити.

Зустріч із Богом та зустрічі з ближніми, про які йдеть-
ся в цій книзі, є ключем та методом для такої життєдай-
ності. Бо живемо ми через зустріч.

Трішки про Автора.
Валерій Алексійчук мав типову радянську юність,
яка завершувалася навчанням в училищі, в цьому ви-
падку – медичному, і службою в Червоній армії. У бурх-
ливий час радикальних соціокультурних та політичних
змін він став активним учасником молодіжного руху за
демократію та українське самовизначення. Саме тоді
Господь повернув його на шлях свідомого духовного по-
шуку і священичого покликання.
Формат його зустрічання змінився.
Далі все відбувалося дуже швидко – навчання в семі-
нарії, священича хіротонія, перше душпастирство. І тоді
ще одна зустріч – монашество. Молодий єромонах, уже
з чернечим іменем Венедикт, слухаючи веління настоя-
телів, вийшов у доволі широкий міжнародний контекст:
Білорусь, Канада, згодом і Польща. Несподіваний вибір
на ігумена Святоуспенської Унівської лаври; раптова
відповідальність за немале число духовних радикалів.
Це складне завдання, адже кожен чернець за дефініцією

9

пливе проти течії, культури конформізму чи простого
комфорту. Аби бути керманичем таких вільноплавців,
потрібно чимало духовних і управлінських зусиль.

У своєму єпископському служінні наш автор зустрів-
ся не лише з комплексними викликами Львівської Ар-
хиєпархії, але, шукаючи розуміння різних середовищ,
враховуючи освіту і підприємництво, став першим ук-
раїнським єпископом, що закінчив MBA. Протягом ба-
гатьох років, будучи студентом Львівської бізнес-школи
Українського католицького університету, владика вод-
ночас брав участь у роботі керівного органу цього уні-
верситету — наглядовій раді, сенаті УКУ.

А скільки нагод для зустрічі дарує Чиказька єпархія,
служіння у якій владика намагається наповнювати но-
вим змістом та динамікою!

Зустрічі зі студентами, колегами, підприємцями, ви-
кладачами, молоддю, духовенством та вірними — всіма
тими, з ким перетинається активний єпископ-душпас-
тир, — стали тлом, територією, символом та стимулом
до головної зустрічі, що випереджує всі інші, — зустрічі
зі живим Богом.

Зустріч із Богом, який сам живе у зустрічі любові Осіб
Пресвятої Тройці, який із людством зустрічається через
воплочення та входження в життя і смерть. У воскре-
сенні, оживляючи людську природу, Син приводить її
до зустрічі з Отцем у Святому Дусі.

Спонтанні рефлексії владики Венедикта мають за со-
бою десятиліття зустрічей і перетинів. Текст, який у ру-
ках читача, є їхнім наслідком і, думаю, допоможе краще
зрозуміти етапи і повороти власного життя, даючи ім-
пульс і заохочення відкритися на те, чого ми не можемо
знайти, побачити, зрозуміти у собі.

Тема, яку осмислює владика Венедикт у цій книжці,
мені особисто дорога і близька. Над таїнством зустрічі
спільнота Українського католицького університету
глибоко застановляється протягом десятиліть. Недарма
університетський хор носить назву «Стрітення», неда-

10

ремно свято працівників університету відбувається на
Стрітення. Саме у дні, коли Церква святкує Стрітення, я
знайомлюся з цими роздумами про зустрічі — Бога з лю-
диною і людей між собою у Бозі — і доручаю їх вам.

Нехай відкритість на Іншого й інших, правдива від-
критість у смиренні провадить нас усіх.

+Борис (Ґудзяк), Архиєпископ Філадельфійський
та Митрополит Української Католицької
Церкви у США,
Празник Стрітення Господнього 2019 р.Б.,
Шевтонський монастир, Бельгія.



ВСТУП.

ТАЇНСТВО ЗУСТРІЧІ

Коли вдивитися у наше щоденне життя, то зауважує-
мо, що дуже зрідка цінуємо людей чи обставини, які має-
мо саме тепер, у цю мить. Ми частіше думаємо про осіб
чи обставини, яких уже немає або ж яких ще немає. Фун-
даментальна трудність у тому, що ми не усвідомлюємо,
що наше життя — єдине і неповторне. Живемо так, не-
мовби жили вічно. Зважаючи на це, ми не цінуємо його,
як і того, що маємо саме в цю мить. Також ми постійно
контактуємо з людьми, сучасний світ дає нам для цьо-
го багато можливостей — інтернет, скайп, мобільний
телефон, спілкування у соціяльних мережах тощо. Як
бачимо, маємо багато дуже різних нагод до комунікації.
Однак, спілкуючись із людьми, ми реально вкрай мало
«зустрічаємось» із ними. Слово «зустріч» сербською мо-
вою означає радість. Це правда, що люди, зустрічаючись
одне з одним, переживають радість. Об’єктивно те, що
всяка радість тільки тоді може бути повною, якщо вона
має духовне коріння й основу в Бозі.

На Заході стараються передати все якнайдетальніше
словами, на Сході ж найголовніше — це відчуття і пе-
режиття. Українці поєднують у собі як Схід, так і Захід,
тому для нас важлива зустріч, де можемо як почерпну-
ти певну інформацію, так і досвідчити та пережити сам
її момент. Ціле наше життя, від народження (зустрічі з
батьками) до смерти (зустрічі з Господом) дає нам різ-
номанітні нагоди до «зустрічей». Коли уважно приди-
вимося до життя кожного з нас, то відкриємо для себе
цю дивовижну правду, що ціле наше життя — це лише
різноманітні зустрічі. Починаючи від першої зустрічі

13

з нашою матір’ю в часі народження, а потім ціле жит-
тя — зустрічі з рідними, друзями та приятелями. Кожен
урок у школі і пара в університеті — це також зустрічі.
Ці різні зустрічі дають нагоду глибшого пізнання одні
одних і самих себе.

Важливо пам’ятати, що кожну зустріч дав Бог.
Коли ми дійсно глибоко досвідчимо ту чи іншу зус-
тріч, то остаточно зможемо зустріти Господа, який
«стоїть» за усіма тими зустрічами. Тому коли ми не
випрацювали в собі здатности правдиво зустрічати
людей, то ніколи не зможемо зустріти Бога, який дає
нам цих людей. Тут можна згадати слова зі Святого Пи-
сання: «Коли хтось каже: “Я люблю Богаˮ, а ненавидить
брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить бра-
та свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого
він не бачить» (1 Йо. 4, 20–21).

Якщо читаємо Євангеліє, то побачимо, що воно та-
кож оповідає лише про зустрічі. Це зустрічі Ісуса Христа
з апостолами, апостолів із людьми, людей з Ісусом Хрис-
том та інші.

Тож, у зустрічі ми:
1. щодо інтелекту — отримуємо знання;
2. щодо серця — переживаємо різні емоції;
3. щодо душі — передаємо одні одним духовні цін-
ності.
Як сказав свого часу Віктор Франкл у своїй книжці
«Людина у пошуках сенсу»: «Чи можемо ми, професори
(а якщо можемо, то як?) у процесі навчання в універ-
ситеті передавати студентам цінності чи дати їм щось
на зразок сенсу життя? Моя відповідь: цінностей ми не
можемо навчитися — цінності маємо пережити. Що ми
можемо їм дати, дати зі собою в дорогу, — це лише сам
приклад».
Цей приклад життя та досягнень ми можемо поба-
чити і досвідчити лише тоді, коли зустрілися з кимось.
Тому я переконаний, що саме зустріч дає нам нагоду
пізнати цінності та досвід інших осіб.

14

Щодо мене прикладом для цього завжди була і є осо-
ба Праведного Митрополита Андрея Шептицького. Саме
через зустріч із ним ті чи інші особи змінювали, часто
дуже радикально, своє життя. Він у вирішальний спосіб
вплинув на життя, на долю не однієї людини. Деколи
цей вплив, навіть через одну зустріч, був таким силь-
ним і поворотним, що не вкладається в рамки впливу
прикладу чи дії людини на людину. Дуже цікаво, що
Митрополит Андрей впливав на людей різної націо-
нальності і різного віросповідання або ж і на таких, що
вважали себе невіруючими.

Найбільше натхнення для написання цієї книжки я
отримав від зустрічей із різними особами, яких Бог дару-
вав мені в житті. Як також черпав думки, що надихають
до феномену зустрічі, читаючи різноманітні книги.

Хочу вказати і на те, що в книжці можемо зустріти ті
чи інші думки, які повторюються. Це я зробив свідомо,
як кажемо літургійно, «ще і ще раз», щоб знову і знову
пригадати і звернути увагу на ті чи інші думки, лиш з
одною метою, щоб ми це собі добре присвоїли і почали
цим жити.

15



I.
ЗУСТРІЧ ІЗ БОГОМ



НАША ЗУСТРІЧ ІЗ БОГОМ

Християни повинні наслідувати Ісуса Христа та з усіх
сил прагнути зустрічатися з Ним, а також «переносити»
на себе всі риси Його особи. А особливо уподібнюватися
до Нього в любові до інших. Тоді Христос стає немовби
видимим у нашій особі. Варто підкреслити, що мусимо
повсякчасно пам’ятати, що Бог довіряє нам свідчити про
себе, свідчити саме в тих обставинах, де Він нас поста-
вив. Він у своєму Промислі все влаштовує якнайкраще
для спасення кожної людської особи. Обставини і міс-
це, де ми перебуваємо, ідеальні для нашого освячення і
спасення. Де найважче по-людськи, там найлегше стати
святим. Саме тому нам потрібно дотримуватися тради-
ції святих Отців, яка каже: «Спасай себе — і тисячі нав-
коло тебе спасуться». Зустрічаюся з Ісусом Христом, а в
цих зустрічах, преображаючись і освячуючись, ми ста-
немо здатні допомогти тисячам навколо нас. То й інші,
дивлячись на нас і на наше життя, будуть зустрічатися
в нас зі самим Богом — і тоді ми своїм життям зможе-
мо провадити найкращу місію і «світити» іншим, своєю
святістю вказувати їм на Господа. Так як радіоактивний
метал за своєю природою випромінює радіацію, так лю-
дина за своєю суттю, преображеною в Бозі, випромінює
Господню присутність.

Святий Папа Іван Павло ІІ казав, що Церква тепер
потребує не так учителів, як свідків. Бог потребує своїх
свідків. А хто може бути свідком у суді? Той, хто бачив,
хто був свідком чогось. Тому особа може лише тоді бути
свідком, коли має свій досвід зустрічі Бога. А якщо ми не
маємо свого досвіду Бога і проповідуємо про Нього, то
ми — неправдомовці.

Містерія покликання кожного християнина привід-
кривається нам у притчі про Марту і Марію: Марта, яка

19

клопоталася багато, і Марія, яка вибрала частку, котра не
відійметься від неї. Але я маю глибоке переконання, що
Марія після того могла клопотатися ще більше, ніж Мар-
та. Чому? Бо Марта на початку клопоталася про те, що
вважала за потрібне. А Марія, зустрівши Спасителя, сиді-
ла у Його ногах, вслухалася, чого Бог від неї потребує, що
Бог хоче їй сказати, що їй хоче доручити, що вона мала
б робити. Отже, Господь кличе нас не до якоїсь тої чи ін-
шої праці, бо активність мала би випливати із спогля-
дання Христа. Тому ціль нашого життя полягає не лише
у зовнішній діяльності, яка б вона не була, а найперше у
внутрішньому наближенню та зустрічі з Богом. Праця,
якою б вона не була, не є сама собою ціллю. Це радше
логічний наслідок глибокого духовного життя.

НАЙГОЛОВНІША ЗУСТРІЧ

Це зустріч людини і Бога, який явився нам в особі Ісу-
са Христа. Бог нам явився смиренний, покірний, битий і
мучений та вбитий. Він показав, що немає такої безодні,
де б Він не зійшов, немає такого місця, де б Він не міг
бути присутній. Через воплочення Христос нам вказує,
що ніхто Йому не чужий, у кожного Він вірить. Бог став
людиною, щоб ми могли повірити в себе й інших людей.
Якщо так, то ми можемо зустрітися з кожною особою, не
потрібно відвертатися від когось, щоб повернутися до
другого. Бо ж за кожного Господь віддав життя. Христос
повірив у кожного з нас. Не тому, що не знав, хто ми, але
тому, що знає нас до самих глибин. Христос не перестає
вірити у кожного з нас.

Отож треба намагатися кожного зустрічати, як вчив
апостол Павло: щоб ми приймали один одного, як нас
прийняв Христос (див. Рм. 15, 7) — не очікуючи, щоб ми
стали кращими або такими, якими він хотів би нас ба-
чити, а такими, якими є насправді. Бо коли огорнути
людину любов’ю, як вогнем, то вона неодмінно змінить-
ся. Важливо нам, християнам, цю віру і любов до кожної

20

людини пронести через ціле життя — однаково стави-
тися як до вірних, так і до невірних. Треба, щоб кожна
особа знала, що коли вона загубить віру в себе, то в неї
вірить не тільки Господь, але і кожен християнин.

ЗУСТРІЧ ІЗ БОГОМ

Молитва — це зустріч із Богом, але для того, щоб ця
зустріч стала реальною, обидві особистості повинні
бути дійсно собою. Бог так часто нереальний для нас:
ми думаємо, що звертаємося до Нього, а насправді — до
образу Бога, створеного нашою уявою.

Тому дуже важливо дослідити проблему реального
Бога, бо цілком очевидно, що якщо ми вирішуємо звер-
татися до Нього в молитві, цей Бог повинен бути реаль-
ний. Маємо певний досвід уявних образів Бога. І дуже
часто ці образи не дають нам зустріти реального Бога.
Вони не зовсім помилкові і воднораз абсолютно не від-
повідають реальному Богові. Якщо хочемо зустріти Бога,
треба користуватися знанням, яке ми надбали особисто,
однак іти далі.

Сьогоднішнє наше знання про Бога — результат учо-
рашнього досвіду, і, якщо ми будемо звертатися обличчям
до Бога такого, якого знаємо, завжди повертатимемося
спиною до сьогодення та майбуття, дивлячись тільки на
своє минуле. Ми зустрічаємось не з Богом, а з нашим до-
свідом про Нього, і кожна зустріч — унікальна.

Чинячи так, намагаємося зустрітися з тим, що вже
знаємо про Нього. Якщо ж хочемо зустрітися з Богом
справжнім, то так, ми повинні приходити до Нього зі
своїм попереднім досвідом, щоб він підвів нас ближче до
Бога, але потім слід залишити цей досвід і стояти перед
Богом, якого вже певною мірою знаємо і водночас багато
в чому не знаємо. Що ж буде далі? Щось зовсім просте:
Бог, який може вільно прийти до нас, може дати нам
відчуття своєї присутности; але Він може і не зробити
цього; і цей досвід такий самий важливий, як і перший,

21

тому що в обох випадках ви торкаєтеся до Божого права
відгукнутися або не відгукнутися.

Коли йдеться про нас, тут справи ще більш кепські,
бо ми величезною мірою нереальні, постійно граємо
якусь роль перед Ним. Ми думаємо, що стоїмо перед Ним
правдиво, тимчасом як виставляємо замість себе когось,
хто не є нашим справжнім «я». Кожен із нас у той самий
час поєднує кілька різних особистостей; це може бути
дуже багатим і гармонійним, але і досить невдалим спо-
лученням суперечливих один одному особистостей.

У питанні молитви перша наша трудність — знай-
ти, яка з наших особистостей має зустрітися з Богом. Це
непросто, тому що ми настільки не звикли бути собою,
що щиро не знаємо, яка з усіх цих особистостей — наше
справжнє «я».

Добре було б дійсно робити собі іспит сумління, яким
ми реально нехтуємо або який влаштовуємо собі дуже
рідко. Це потрібно для того, щоб вдумувалися у свої
вчинки, а особливо в те, чому саме так чи інакше пово-
димося, що мотивує нас. Тоді крок за кроком наблизили-
ся б до відкриття свого правдивого «я». Можемо запита-
ти себе: коли ж я дійсно був самим собою? Можливо,
ніколи, можливо, лише на частку секунди. І ось, коли
нам вдасться вибороти у себе ці п’ять або десять хвилин
на іспит сумління, то побачимо, що немає нічого більш
нудного, ніж залишитися наодинці зі собою.

Наше правдиве «я» найкраще видно в складних ситу-
аціях. Зазвичай ми живемо, ніби реагуючи на те чи інше.
Саме життя, яке в нас є, дуже часто зовсім не наше — це
життя інших людей. Якщо ми запитаємо себе, як часто
щось робимо, узгоджуючи це зі самими глибинами своєї
особистости, то побачимо, що це буває дуже рідко.

ЯКА НАЙВАЖЛИВІША ЗУСТРІЧ У ЖИТТІ?

Кожен із нас може назвати тих чи інших людей і події,
що вплинули на наше життя. Однак цю думку ми будемо

22

висловлювати відносно особистого розуміння того, що,
на наш погляд, важливе, а що неважливе. Часто те, що
я не вважаю суттєвим, може мати значно більший
вплив, ніж моя думка. Саме тому що ми сприймаємо лю-
дей і обставини в категоріях власного розуміння важли-
вости і неважливости, то ніколи не зможемо об’єктивно
оцінити те, що маємо. А причина в тому, що ми несвідо-
мі того, що все це — як би його ми не називали: добрим
чи ні — мені дав Господь, що ніщо в цьому житті не ви-
падкове. Саме тому важливо пам’ятати, що найважливі-
ша та справа, яку саме тепер ми робимо, найважливіша
та людина, яку тепер перед собою бачимо, а найваж-
ливіша подія саме та, яку тепер переживаємо. Бо кожна
особа — унікальна, кожна ситуація — неповторна, кож-
на справа — надважлива.

Після зустрічі ми збагачуємося, бо ж впливаємо одні
на одних. Всі ми суб’єктивні, однак у зустрічі можемо
бачити себе з іншого боку, бо всі можемо збагатити одні
одних своїми досвідом та знаннями. Тому в церковному
житті завжди була і є важливою соборність. Це означає,
що ми збираємось і працюємо разом, соборно. Тому дуже
важливе спілкування, а найбільше — слухання одні од-
них. Бо щоб зустрітися, потрібно зауважити і почути
особу, яка перед тобою, потрібно слухати, що Бог хоче
сказати особисто тобі через цю особу, що хоче через тебе
сказати іншій людині. Слухати, що Бог хоче промовити
до всіх у цій ситуації. Маємо до цього добрі вказівки ще
зі Старого Завіту: «Слухай, Ізраїлю, і пильнуй викону-
вати це, щоб було добре тобі» (див. Втор. 6, 3). «Слухай,
Ізраїлю, люби Бога!» (див. Втор. 6, 4–5).

На богослуженнях у найважливіших місцях промо-
вляємо: «Будьмо уважні». Маємо повсякчас бути уважні,
щоб слухати Бога. Бо Господь завжди говорить до нас.
Він завжди має що нам сказати.

Правду кажучи, ми боїмося зустрічатись, бо коли б
це робили реально, ми зустрічалися б із Господом, який
стоїть за кожною ситуацією. Ми ж думаємо, що все діє

23

випадково. Не віримо, що за кожною особою чи подією,
що постала на моїй життєвій дорозі, є Божа присутність,
що Господь усе нам дає для нашого освячення і спасен-
ня. Це легко побачити у приємних подіях та людях, які
нам симпатизують. Тяжче побачити Господа за склад-
ними людьми чи особами. Однак усе це дає нам Бог. Ми
через свою недалекоглядність не можемо побачити Бога
за тим чи іншим. Якщо зуміємо прийняти тих чи інших
осіб або обставини, тоді не просто приймаємо їх — ми
приймаємо і зустрічаємось зі самим Богом, який стоїть
за цим усім.

КОЖНА ЗУСТРІЧ — ЦЕ ДАР ВІД БОГА

Кожну особу, яку зустрічаємо, нам дав сам Господь,
і вона має певну місію для нас. Через кожну особу Бог
прагне діяти для нашого спасення та освячення. У ду-
ховному житті ми накладаємо на себе ту чи іншу аскезу.
Люди і обставини, що є, — це найкраща «аскеза», бо це
дав нам сам Господь. Бог завжди послуговується тими
чи іншими особами. Завжди треба слухати, що Бог хоче
мені сказати. Бо ж Він нас любить і зі своєї любови хоче,
щоб ми зустрілися з тими чи іншими особами. Лише
прийнявши їх та обставини, ми можемо мати мир. Не-
прийняття обставин і людей, а остаточно Господа, при-
носять нам журбу і неспокій.

Що трудніші життєві ситуації, то більше Бог нам хоче
щось сказати через це. Що «трудніша» для нас людина,
то більше маємо бути уважні, щоб почути Бога, який із
певною місією прислав цю особу в моє життя. Так само,
як маємо якусь важну і цінну особу для нас, не «зацик-
люймося» на ній. Однак розуміймо, що її дав мені Бог.
Ніхто не може стати для нас ідолом, тому важливо бачи-
ти Господа за кожною особою.

Слухати людей та якомога більше «зустрічатись» з усі-
ма. Бо кожна людина має свій унікальний досвід, який
можемо почерпнути під час нашої зустрічі. Потрібно ці-

24

нувати кожну зустріч, бо кожна зустріч — це нагода зус-
трітися не лише з певною людиною, але і з Богом, який
«стоїть» за кожною людиною, адже, за словами святих
Отців, хто бачив брата свого, той бачив Бога свого. Тому
кожна зустріч може бути нам або на освячення, або на
осудження.

ЗУСТРІЧ ІЗ БОГОМ НЕОДМІННО ПРИНОСИТЬ
РЕЗУЛЬТАТ

Зустрівшись правдиво з Богом, особливо на молитві,
ми не можемо пройти повз людські потреби в реаль-
ному житті, однак до кінця не усвідомлюємо, як на нас
діють обставини і люди, з якими маємо стосунки. Ми не
усвідомлюємо, наскільки ми є «продуктом» того, з ким
чи з чим зустрічаємось. Як вони впливають на нас, так
і ми впливаємо на інших. Кожна зустріч — як цеглинка,
що будує нашу особу. Як кожна цеглинка важлива в по-
будові будинку, так і кожна зустріч важлива у нашому
житті.

Тож, зустрічаюсь із Богом у молитві і святих таїнс-
твах, ми більше єднаємося з Ним. А тоді починаємо біль-
ше усвідомлювати, чого дійсно від нас Бог хоче в тій чи
іншій ситуації. Чого очікуємо? Що ми цим людям зро-
били б? Бо Творець прагне здійснити якусь місію через
нас, для кожної людини, яку зустрічаємо. Ми як христи-
яни остаточно є представниками саме на цьому місці,
де Бог нас поставив.

ХРИСТОС Є ДЖЕРЕЛОМ НАШОГО ЖИТТЯ
І МАЄ ВІДПОВІДІ НА ВСЕ

Ми не усвідомлюємо, що цілковито залежні від Бога,
бо привчились давати раду самі собі. Так нам видаєть-
ся, бо живемо матеріяльним сприйняттям. Мусимо зна-
ти, чому нам тяжко молитися. Тому що ми від перших
днів свого життя зматеріялізовані. Святий Августин ка-
зав: «Моє серце не зазнає спокою, аж поки не спочине

25

в Господі». Бачимо навколо, як люди бігають за тим чи
іншим. Всі ми за чимось бігаємо, щось добуваємо, десь
вкладаємо своє життя. Скажімо собі правду: Ісус Хрис-
тос не так часто є для нас джерелом життя. Тому якщо
ми не зустрічаємось із Ним постійно, знов і знов зазнає-
мо розчарування. Людина сама собою не може принести
плоди. Бог нас любить, тому прагне, щоб ми приносили
плоди. А це буде, якщо зустрічаємося з Богом.

«Посідаючи Господа», ми посідаємо все. Те, що маємо,
повинно бути, як цінна ікона, яку представляємо. Спог-
лядати і слухати Христа, як Марія, сидячи у ніг Христа.
Марія могла більше метушитися, як Марта, але знала,
що робити, бо була з Богом. Важливо вказати, що ми по-
винні розуміти, що молитва — це неповторна зустріч
двох осіб.

Варто звернути увагу також на те, що дозрівання та
формування нас як особистостей найбільше відбуваєть-
ся під час різноманітних труднощів і випробувань, тоб-
то тоді, коли ми цілковито не можемо ні на щось, ні на
когось опертись. Саме тоді усвідомлюємо, що нам зали-
шилось уповати, надіятись та зустрітись у цій справі
лише з Богом.

Зустрічаючись із Богом, стаємо причасниками Його
царства, тому молитва дає нам змогу засмакувати те
царство Боже. І лише засмакувавши, ми почнемо його
направду шукати і прагнути, бо не можемо шукати і
прагнути того, чого не «засмакували».

Напевно, труднощі в нашій молитві також виникли
з того, що ми десь на початках вправляння в ній хотіли
«силоміць» заволодіти Богом через свої особисті поста-
нови, зусилля і старання. Коли ж ці наші спроби вкотре
нам не вдавалися, то з часом ми знеохотились у них, а
остаточно — в особистій молитві. Якщо ж ми збагнемо
свої немічність і безпорадність та свідоме розуміння
того, що потребуємо допомоги Божої, тоді зможемо ро-
бити свої певні кроки в молитві.

26

Зміст

Зустріч — це завжди тайна, де присутній Господь .......9
Вступ. Таїнство зустрічі ..........................................................13
I. Зустріч із Богом.......................................................................17
II. Зустріч у Біблії .......................................................................49
III. Зустріч у храмі .....................................................................69
IV. Зустріч зі собою....................................................................93
V. Зустріч із ближніми ......................................................... 105
VI. Зустріч (привілеї й труднощі)..................................... 125
Післямова. Зустріч — дар від Бога, тут і тепер............ 165