МІЖНАРОДНИЙ
БІБЛІЙНИЙ
КОМЕНТАР
МІЖНАРОДНИЙ
БІБЛІЙНИЙ
КОМЕНТАР
Том 1. Загальні та вступні статті
Том 2. П’ятикнижжя та історичні книги
Том 3. Повчальні та пророчі книги
Том 4. Євангелія та Діяння апостолів
Том 5. Послання апостолів та Одкровення
Том 6. Вибрані пасторальні питання
ПАТРІАРША КАТЕХИТИЧНА КОМІСІЯ УГКЦ
КАТЕХИТИЧНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ УКУ
МІЖНАРОДНИЙ
БІБЛІЙНИЙ
КОМЕНТАР
Католицький та екуменічний коментар
на ХХІ століття
(у шести томах)
Том 1
Загальні та вступні статті
Відповідальний редактор оригінального видання
Вільям Р. Фармер
Співредактори
Шон Макевені
Армандо Дж. Леворатті
Девід Л. Дунган
Відповідальний редактор українського видання
Тарас Шманько
ЛЬВІВ
ВИДАВНИЦТВО «СВІЧАДО»
2017
УДК 27-277
ББК 86.37-20,0
М 58
Титул оригіналу: The International Bible Commentary
Висловлюємо щиру подяку організації
«Kirche in Not» («Церква в потребі») за підтримку цього видання
Консультанти-біблісти
о. д-р Тарас Барщевський
ліц. Галина Теслюк
о. д-р Юрій Щурко
Переклад 1-го тому
о. д-р Олег Чупа
Ірина Косач
Ростислав Паранько
Тарас Різун
ISBN 978-966-938-051-7 © International Catholic Bible Commentary,
ISBN (Том 1) 978-966-938-052-4 University of Dallas, Irving, TX 75062, 1997
© Видавництво «Свічадо»,
українське видання, 2017
Від української редакції
Український переклад Міжнародного бі Книгу Езри, та Третю Книгу Макавеїв, які
блійного коментаря зроблено за одно- належать до православного канону Свято-
томним виданням The International Bible го Письма.
Commentary. Книга складається з трьох
основних частин. Перша частина містить Автори статей оригінального видання
загальні статті, які можуть служити за- використовували ті переклади Святого
гальним вступом до біблійної проблема- Письма, які вживають у їхніх церковних
тики загалом. У другій частині зібрано спільнотах, українська ж версія базована
коментарі до усіх книг Святого Письма на Біблії у перекладі о. Івана Хоменка.
Старого і Нового Завіту. Третю, останню Інші переклади Біблії українською мов ою
частину книги становлять тексти, що сто- використовуємо лише у випадках значн их
суються вибраних душпастирських пи- змістових відмінностей основного укра-
тань і їхнього висвітлення у Біблії. їнського біблійного перекладу від англій-
ської версії тексту. Із використанням пе-
Особливістю нашого видання є те, рекладу о. І. Хоменка пов’язане вживання
що воно виходить у шести окремих то- деяких форм назв біблійних реалій: влас-
мах. Така форма вимагала деяких змін них імен, географічних назв тощо. Так, на-
у структурі книги, через що з’явилися приклад, ми, йдучи за названим біблійним
певн і відмінності з оригінальним видан- перекладом, пишемо Ева, Іов, як у прямих
ням. За погодженням із міжнародною ре- цитатах з Біблії, так і в коментарях, уника-
дакцією видання The International Bible ючи невиправданої варіятивности імен та
Commentar в українській версії кілька назв, хоч у сучасній українській мові по-
оригінальних статей замінено текстами, ширені форми Єва, Йов і т. п.
які більше підходять для українських чи-
тачів Коментаря або стосуються пробле- Єврейські та грецькі слова залишаємо у
матики, важливої для читачів в Україні. латинській транскрипції, йдучи за англій-
Так, наприклад, у першому томі замінено ським оригіналом. У бібліографічних від-
іншою статтю Біблія і літургія, враховую- силаннях, в основному, збережено форму
чи реалії богослуження Східних Церков, подання літератури, яку обрали окремі
та додано статтю про переклади Біблії автори.
церковнослов’янською та українською
мов ами. Із екуменічною метою у відпо- Додаток із кольоровими географічними
відному томі додано тексти про Третю мапами, які стосуються цілого Комента-
ря, вміщено у кінці першого тому, після
переліку скорочень.
vii
Передмова
до українського видання
______________
У Догматичній конституції про Боже свідчуючи перед світом того, хто є Доро-
Об’явлення зазначено, що «Церква завж- гою, Правдою та Життям (пор. Йо. 14, 6).
ди вважала і вважає Святе Письмо разом
зі Священним Переданням найвищим Стратегічна мета УГКЦ – побудова
правилом своєї віри, бо, натхненні Богом української школи богослов’я, котра буде
і раз та назавжди закріплені на письмі, здатна ефективно відповідати на виклики
вони незмінно подають слово самого Бога сучасности та служити потребам Церкви
й озвучують у словах пророків та апосто- й суспільства. Зрозуміло, що розвиток
лів голос Святого Духа. Тому всякому цер- фундаментальної богословської науки є
ковному проповідуванню слід живитися абсолютно неможливим без добрих сту-
й керуватися Святим Письмом» (DV 21). дій у ділянці Святого Письма.
З огляду на цей унікальний статус Пи-
сання в житті Церкви, ця ж конституція Саме тому Блаженніший Святослав у
стверджує, що «католицьким екзегетам та своєму Пастирському листі до духовен-
іншим дослідникам на ниві священного ства, монашества і усіх вірних УГКЦ
богослов’я, старанно об’єднавши зусил- «Жива парафія – місце зустрічі з живим
ля, з використанням відповідних засобів Христом» на самому початку закликає
і під наглядом Священного Учительства, «щоб Слово Боже стало основою нашого
так трудитись над дослідженням і викла- церковного, парафіяльного, родинного,
данням Святого Письма, щоб якнайбіль- суспільного і особистого буття».
ше проповідників Божого слова могли
успішно забезпечувати народові Божому Керуючись цими заохоченнями та по-
поживу з цих Писань» (DV 23). вчаннями, беручи під увагу численні
прохання в середовищах УГКЦ, а також
Від самого початку Церкви Боже слово бажаючи сталого, автентичного та ефек-
було і залишається одним із найважли- тивного поширення Євангелія, з великою
віших засобів спілкування Бога зі своїм приємністю хочемо запропонувати для
народом і нашого спілкування з ним. Чи- щоденного вжитку для добра вірних не
таючи Св. Писання, вслухаючись у Божий тільки УГКЦ, але й інших християнських
голос на його сторінках, ми зростаємо в Церков, цей коментар до Біблії.
Божій любові та щоразу повніше пізнає-
мо Бога та його навчання, як і також що- Кожна з книг Святого Письма від само-
раз більше виробляємо в собі навики жит- го початку була призначена не для якоїсь
тя відповідно до Доброї Новини Ісуса, за- особливої релігійної чи інтелектуальної
еліти, а для духовної користи усіх без
винятку людей. Але оскільки книги Біб
лії були написані мовами (єврейською,
ix
Передмова до українського видання
арамейською та грецькою), котрі, як пра- Серед цих численних праць варто зга-
вило, незрозумілі для більшости наших дати два однотомні коментарі католиць-
сучасників, що походять з інших епох і ких богословів, котрі пізніше були на-
народів та живуть у зовсім іншому істо- ново доопрацьовані та перевидані, став-
ричному та культурному середовищі, то ши своєрідними попередниками цього
від самого початку Церква тлумачила, по- Міжнародного біблійного коментаря.
яснювала та коментувала Боже слово для У 1953 році вийшов англомовний Ка-
його кращого розуміння та сприйняття, як толицький коментар на Святе Письмо
усно, так і письмово. Уже проповідь вер- (A Catholic Commentary on Holy Scripture)
ховного апостола Петра в день П’ятдесят- під редакцією бенедиктинця Бернарда
ниці можемо розуміти як одне з перших Орхарда (Bernard Orchard) – результат
тлумачень Божої істини доступною та дев’ятирічної роботи групи богословів,
зрозумілою для слухачів мовою. Тому без котрі вірили, що для того, аби принести
перебільшення можна сказати, що історія будь-яку духовну звістку чи плід для су-
коментарів до Біблії є така сама давня, як часного суспільства, вивчення Святого
і історія екзегези. Письма повинно бути глибоко інтегрова-
не у традиційне християнство. Для цього
Із передхристиянських часів у царині автори, дуже ефективно використовуючи
біблійної екзегези сьогодні можемо ко- здобутки тогочасних наукових біблійних
ристати із праць богословів з Кумрану досліджень, представили їх не тільки для
(поселення на березі Мертвого моря) та вірних католиків, але й для всіх, хто, ви-
Філона Олександрійського. Найбільш вчаючи Писання, міг би значно побільши-
ранні докладні коментарі християнських ти свої знання вчення Католицької Цер-
авторів належать Оригенові та св. Іполи- кви про те, чим для неї є Біблія та як вона
ту Римському (ІІ-ІІІ ст.). Розвиток свято- її розуміє.
оцівської екзегези спричинив появу цілих
шкіл, серед котрих найвідомішими були Після ІІ-го Ватиканського собору цей
олександрійська, антіохійська та едеська: коментар знову вийшов у світ (New Cath-
навіть багато років потому, в середньовіч- olic Commentary on Holy Scripture 1969),
чі, коментатори здебільшого використо- цілковито оновлений (зі старого комента-
вували їхні надбання, укладаючи комен- ря залишилося тільки одна п’ята матері-
тарі у формі катен (ланцюжків) із повчань ялу) під редакцією Реджиналда Фуллера
cв. Отців. Епоха Ренесансу позначена но (Reginald C. Fuller), котрий був співре-
вим етапом розвитку екзегези на основі дактором першого видання. Імпульс ІІ-го
давніх філологічних принципів, котрі ви- Ватиканського собору та екуменічний рух
значили ще Ориген та св. Єронім. Після колосально вплинули на авторів цієї сер-
XVI ст. представники різних християн- йозної праці, що дуже явно можна поба-
ських конфесій почали використовувати чити на кожній з понад 1200 сторінок.
здобутки літературної та текстуальної
критики для кращого розуміння Божого У 1968 році вперше вийшов у світ ан-
слова. Особливий розвиток цих історич- гломовний Біблійний коментар св. Єроні-
но-критичних, літературних та текстуаль- ма (Jerome Biblical Commentary) під ре-
них досліджень відбувся в XIX-XX cтт. дакцією Реймонда Брауна, Джозефа Фіт-
Тоді ж з’явилися численні багатотомні та цмаєра та Роланда Мерфі (Brown, R. E.,
однотомні коментарі, в тій формі, яка нам J. A. Fitzmyer and R. E. Murphy). У 1990
знайома сьогодні. році цей монументальний коментар був
цілковито перероблений (дві третини ма-
x
Передмова до українського видання
теріялу були цілком новими) і вийшов у могти науковцям, священикам та актив-
світ під назвою Новий Біблійний Комен- ним вірним відповісти на духовні запити
тар св. Єроніма (The New Jerome Bibli- багатьох людей доброї волі. Цей доброт-
cal Commentary). Коментар пропонує ний коментар – результат праці багатьох
ґрунтовний огляд критичних досліджень людей, котрі належать до різних культур
Стар ого та Нового Завітів. Досить бага- і проживають на різних континентах, але
то статей присвячено герменевтичним разом хочуть допомогти сучасній людині
питанням, а також богослов’ю св. Павла читати та розуміти Боже слово у XXI сто-
та св. Йоана Богослова. Загалом ці оби- літті. Унікальність цього коментаря у
два коментарі, окрім чудових фахових по- тому, що він є водночас католицьким та
яснень, пропонують дослідникам Божого екуменічним (універсальним): тобто ві-
слова багато додаткових статей, котрі до- дображає вчення Католицької Церкви та
помагають краще зрозуміти унікальний написаний представниками різних хри-
світ Святого Письма. На думку багатьох стиянських конфесій. Цей твір, позна-
дослідників, цей коментар до сьогодні чений сімома роками цікавих зустрічей
є одним найкращих однотомних комен- та серйозних професійних зусиль, має
тарів. Як результат загального визнання також академічний та пасторальний ха-
перше та друге видання цього комен- рактер. Залишаючись безпрецедентним
таря було перекладено з англійської на інноваційним матеріялом для священиків
інші сучасні мови та видано численними та проповідників у цілому світі, Міжна-
тиражами. родний Біблійний Коментар уможлив-
лює людям читання та вивчення Святого
Вкінці варто згадати ще один дуже ці- Письма, допомагаючи їм знову знаходи-
кавий плід праці 82-х членів Товариства ти древню біблійну правду в усій її жит-
Біблійної Літератури (Society of Biblical тєдайності та силі, тепер уже в сучасному
Literature), який вийшов під назвою Harp- контексті. Міжнародна вага та значимість
er’s Bible Commentary (San Francisco, CA: цього коментаря підтверджена участю
Harper & Row, 1988). Цей коментар ціка- вид авців, котрі сприяли появі видання
вий тим, що хоча й більшість його авторів англійс ькою, іспанською, французькою,
належить до протестантських церков, од- італ ійською, польською, а тепер уже й
нак він виданий з екуменічної перспекти- українс ькою мовами.
ви і містить коментарі на девтероканоніч-
ні книги. Коментар побудований у формі Цей коментар – плід науково-практич-
коротких цікавих есе на кожний окремий ної рефлексії Церкви над своїми священ-
уривок Писання й не приділяє надто де- ними книгами, котрі є свідченням історії
тальної уваги конкретним віршам чи фра- Одкровення Бога вибраним ним людям та
зам. Цей однотомник містить також бага- їхніх відповідей на цю Божественну іні-
то додаткових тематичних статей та най- ціятиву. Вивчення багатства Писання дає
важливішу бібліографію до кожної книги змогу краще пізнати не тільки культур-
Святого Письма. но-історичні та лінгвістичні аспекти сві-
тової культури, які в той чи інший спосіб
За два роки перед святкуванням двоти- пов’язані з Біблією, але й чіткіше та пра-
сячоліття християнства, з огляду на чис- вильніше розуміти складну історію мину-
ленні пасторальні виклики сучасности, лого та теперішнього людства, а також,
у світ вийшов Міжнародний Біблійний знаходячи в Біблії відповіді на найваж-
коментар (The International Bible Com- ливіші питання, котрі хвилюють сучасну
mentary – IBC), котрий покликаний допо-
xi
Передмова до українського видання
людину, шукати правильні способи та рі- рінками Божого слова ми глибше пізнає-
шення для побудови майбутнього. мо самих себе та світ довкола нас. Біблія
є унікальною історією про Бога та про те,
Метою цього коментаря є також плекан- як він об’явив себе людству. Це драма від-
ня та пожвавлення біблійної культури, як куплення людського роду, яка продовжує
у середовищі УГКЦ, так і в українському розвиватися перед нашими очима сьогод-
та міжнародному контексті загалом. Спо- ні та допомагає зрозуміти нам справжній
діваємося, що цей спільний плід великих сенс історії, допомагає дивитися на світ
зусиль багатьох активних християн – ав- як на створений Богом, сплюндрований
торів статей, консультантів, переклада- гріхом та відкуплений Ісусом Христом.
чів, редакторів та жертводавців – буде Один з найбільших біблістів сучасности
корисний та належно оцінений не тільки Н. Т. Райт каже, що дивовижну історію
українськими фахівцями з біблістики, які Біблії можна передати кількома слова-
радо зможуть запропонувати чергову бі- ми: Сотворення, Гріхопадіння, Ізраїль,
бліографічну позицію рідною мовою для Христос, Церква / Нове Творіння. Остан-
студентів вищих духовних та богослов- ній пункт такого окреслення вказує, що
ських навчальних закладів, але й стане у ми перебуваємо в самій гущавині та на
пригоді священикам, катехитам та вірним кульмінаційному етапі цієї історії. Щоб
у їхньому зростанні у пізнанні Божого зрозуміти, як нам слід жити в цій історії,
слова та ще більш запальному та радісно- ми повинні краще розуміти біблійну іс-
му свідченні Доброї Новини. торію, котра єдина, за словами Райта, дає
нам дуже важливі відповіді на запитан-
Ми переконані, що читання та вивчен- ня: «Хто ми?», «Де ми?», «Що не так?»,
ня Святого Письма – це не просто шу- «Який вихід?». Щоб полегшити розумін-
кання чи прагнення нової інформації, це ня цих важливих відповідей, які нам дає
радше пошук радикальної трансформації Святе Писання, і написаний цей чудовий
власного життя – для того, щоб бути світ- коментар, який пропонуємо Вашій ласка-
лом для інших. Беручи до рук Біблію, ми вій увазі.
прагнемо насамперед краще пізнати Бога;
у процесі цієї незвичайної подорожі сто- о. д-р Юрій Щурко
xii
Передмова
______________
Біблістика здійснила у XX ст. надзви- ли вдаються для атак на історичні основи
чайний поступ. Критика форм і традицій християнства, для підважування автори-
біблійних текстів показала, що за кожним тету Святого Письма. Маємо визнати й
записом криється тривалий процес, у яко- те, що жоден метод не є цілковито вільний
му кожна з традицій набула своєї остаточ- від певних філософських пресупозицій, а
ної форми. Нове світло на релігійні ідеї та в деяких випадках метод і зміст настільки
практики пролило вивчення культурного тісно переплетені, що практично немож-
контексту, що витворювався у світі Близь- ливо визначити, скільки в тому чи іншому
кого Сходу того чи іншого періоду. Порів- дослідженні випливає з наукового мето
няльне мовознавство, зокрема досліджен- ду, а скільки – з припущення, упереджен
ня семантики, дедалі уточнюючи зміну ня, прагнення, суб’єктивного емоційного
значення слів з бігом часу, наблизило нас ставлення. Проте факт залишається фак-
до розуміння первісної важливости та том: Біблія – це сукупність літературних
значущости текстів. Як ніколи ретельно текстів, які доносять сучасному читачеві
реконструйовано історичне тло, нерідко певну звістку із середовища інших куль-
завдяки приголомшливим археологічним тур – давнього Ізраїлю та ранньої Церкви.
відкриттям. Унаслідок знахідки кумран-
ських сувоїв – рукописів Біблії, давніших Тексти Біблії творили різні автори й ад-
за всі доступні раніше – одержали свіжий ресували їх, маючи свої конкретні цілі,
імпульс пошуки найдавнішої форми бі- певним історичним спільнотам, які опи-
блійних текстів методами текстуальної ралися на вже наявні традиції. Зазвичай
критики. Дедалі чутливіше сприйняття біблійні книги містять прямі чи непрямі
богословських акцентів різних книг Біблії вказівки на авторів, адресатів, обставини
значно розширило наше поцінування того й дату створення; проте деколи це не так.
багатоголосся, яке панує у хорі Писань. Наприклад, немає певности щодо особи
Дослідники Старого та Нового Завітів автора Послання до євреїв. Усе, що нам
завзято долають перешкоди, що постають відомо, – це те, що його написала людина
перед ними на шляху до адекватнішої бі- надзвичайно вправна у письмі, яка вільно
блійної герменевтики. володіла грецькою мовою і водночас була
добре знайомою з юдейською традицією.
Незамінним інтелектуальним знаряд- Загалом усі сходяться на тому, що авто-
дям у забезпеченні цього поступу виявив- ром не був апостол Павло; однак усі спро-
ся так званий історико-критичний метод. би все ж таки визначити автора, який був
Треба визнати, що до цього методу деко- би настільки ж обізнаний і в юдейській,
xiii
Передмова
і у грецькій традиціях, зводяться лише до ність будь-яких апріорних суджень. Оче-
здогадок. Хай там як, ставлячи питання видно, досягнути абсолютної абстрагова
про авторство цього послання, ми стави- ности та безсторонности неможливо,
мо його в історичній та літературознавчій пок и інтерпретатором є людина; коли у
площині. Покликання на канонічність чи практиці біблійної критики й трапляють-
богонатхненність не може забезпечити за- ся певні пресупозиції та упередження, їх
довільної відповіді на нього. Звісно, По- слід ставити на карб не методу як такому,
слання до євреїв належить до біблійного а радше тенденційним філософським чи
канону, але канонічний статус не знімає герменевтичним позиціям. У таких ви-
проблеми авторства. Тому-то, з огляду на падках варто ставити питання, чи деякі
брак джерел, який стоїть на заваді чіткому хибні висновки випливають із самого ме-
встановленню автора, нам не залишається тоду, чи зі способу, в який його застосову-
нічого ліпшого, як погодитися з думкою ють ще від часів Просвітництва.
великого богослова Оригена, котрий, роз-
думуючи над цим питанням ще на почат- Підставові розбіжності між провідни-
ку третього століття, дійшов висновку: ми дослідниками, які послуговуються
«Хто насправді написав те послання – од- історико-критичним методом, щодо на-
ному Богові відомо» (Євсевій, Церковна лежної методології його застосування,
історія 6, 25). залишаються нерозв’язаними й досі. Вод-
ночас нові напрямки у біблістиці (зокре-
У біблістиці слово «критика» не озна- ма критика наративу, критика риторики,
чає доскіпливого вишукування недоліків. критика рецепції читача) демонструють
Воно радше вживається у своєму етимо- важливість літературознавчого підходу і
логічному значенні: дослідження і розбо- продуктивність літературознавчих мето-
ру з метою винесення належного суджен- дів. І все ж, коли йдеться про Біблію, лі-
ня. Історичний метод називається «кри- тературну критику неможливо застосову-
тичним» не тому, що критикує Біблію чи вати у цілковитому відриві від історичної
намагається викликати сумніви у правди- перспективи – хоча б тому, що це старо-
вості того, що вона доносить, а тому, що давній текст, який походить із чужого для
на всіх своїх етапах застосовує наукові сучасного читача культурного контексту.
критерії, орієнтовані на максимальну Навіть більше: не будучи обізнаним з іс-
об’єктивність. По суті, це раціональне об- торією та культурами біблійних часів,
мірковування відомостей, одержаних зав- інтерпретатор легко може перекрутити
дяки літературознавчим, історичним, ар- сенс текстів, накинувши їм чужорідну
хеологічним дослідженням. Сам по собі, точку бачення. Саме в цьому результати
як наукова процедура, цей метод не може історико-критичних досліджень виявили-
мати руйнівної мети, тож його аж ніяк ся такими далекосяжними, саме в цьому
не можна вважати таким, що наражає на вони дуже прислужилися і далі стають
небезпеку, підважує чи зневажає христи- у пригоді Церкві. Вписавши історію на-
янську віру. Його належне застосування, роду Ізраїлю та раннього християнства в
цілковито не руйнівне, допомагає уточ- ширший контекст стародавнього Близько-
нювати, що ж означали тексти Святого го Сходу та Середземномор’я, бачимо, що
Письма, коли їх написано чи промовлено біблійні події у їхньому розвитку від Ізра-
в первісному історичному контексті. їлю до Ісуса та його Церкви відбувають-
ся не в якомусь нереальному вимірі, не
Історико-критичний метод у його об’єк- у казковій країні. Навпаки, такий підхід
тивному застосуванні передбачає відсут
xiv
Передмова
встановлює дуже реальну тотожність між щоб визволити нас від гріха й дарувати
світом Біблії і тим світом, у якому живемо нам нове життя. Божественний, спасен-
ми. Відважне усунення накладених звича- ний сенс історичних подій не підлягає
єм і звичкою фільтрів у прочитанні Свя- об’єктивному історичному спостережен-
того Письма, намагання навести чіткіший ню: він відкривається лише через віру,
фокус на історичне тло біблійних тек- силою Святого Духа. Навіть якщо істо-
стів – усе це наново відкриває нам Біблію, рик є віруючою людиною, він не може,
дає «нові можливості розуміння біблійно- покладаючись лише на літературознавчі
го тексту в його оригінальному значенні» та історичні дослідження, побачити, що
(пор. передмову кардинала Йосифа Рат- в події розп’яття був присутній Бог, який
цінґера до документу Папської біблійної поставив під суд усякий людський гріх і
комісії Тлумачення Біблії в Церкві). Ці помирив зі собою грішне людство.
справедливі твердження не повинні заті-
нювати факту, що сам історичний метод Отож у науковому історичному описі бі-
є історичним феноменом, а тому підлягає блійних подій розрізняють, що належить
доскіпливому вивченню, критиці й пере- до історії, а що – до богослов’я; спочатку
гляду так само, як і все інше в історії люд- визначають їхню історичність, потім –
ства; і все ж можливість критикувати та той сенс, який знаходить у ньому Церква.
переглядати історичний метод не означає, Треба, однак, остерігатися протиставлен-
що ми маємо цілковито позбутися його як ня історичних фактів і їхньої богослов-
більше не придатного. ської інтерпретації. Богословський зміст
Святого Письма – це не якийсь додаток
Почнімо з того, що нам зовсім не конче до небогословського історичного змісту.
применшувати важливости літературоз- Біблійні автори не відокремлюють істо-
навчих та історичних досліджень, щоб ричної події (наприклад, Ісусової хрес-
визнати: Біблія – це не просто література, ної смерти) від її значення для спасення
археологія, історія. Для ілюстрації досить (смерти Христа «за нас»). Вони добача-
одного прикладу. Розп’яття Христа міг ють і досвідчують єдину подію спасен-
фізично спостерігати кожен, хто на той ня: «Христос умер за наші гріхи згідно з
час був у Єрусалимі. Як історичний факт Писанням» (1 Кр. 15, 3) і проголошують
цю страту засудженого можна пояснити цей свій досвід у щонайрізноманітнішо-
переплетінням релігійних та політичних му богословському висловленні. Спасен-
чинників у Палестині на початку нашої не значення Христової смерти – не якась
ери, коли римським префектом Юдеї був суб’єктивна інтерпретація, накинута суто
Понтій Пилат. Але що можна сказати із історичній події. Не християнська віра
суто історичного погляду про цінність творить сотеріологічну інтерпретацію
Христової смерти для спасення? Тут істо- події: це сотеріологічна подія Христової
рик капітулює. Історик може описати, що смерти-спокути творить християнську
означав хрест для ранньої Церкви; може віру. Поза сумнівом, щоб осягнути це зна-
підтвердити, що християни, споглядаючи чення події, потрібна віра. Однак віра ні-
Ісусів хрест, здійснювали дивовижні акти чого не творить: вона є здатністю бачити
самозречення й відважно присвячували божественну реальність, яку просто ви-
себе продовженню його місії. Натомість знає і підтверджує. Обидва ці елементи –
судження історика не може ні підтвер- історичні факти і їх богословське розу-
дити, ні заперечити твердження, що Ісус міння – нерозривно пов’язані між собою;
Христос жив, помер і воскрес із мертвих, отож ті вчені-історики, які зрікаються
xv
Передмова
богословської відповідальности, просто богословський зміст. Вихопивши біблій-
ховають голову в пісок від богословських ний текст зі струменя життя Церкви, іс-
аспектів та висновків, які неодмінно су- торико-критичний метод пожбурив його
проводжують дослідження Біблії. в безодню об’єктивованого минулого, не
здатного нічого сказати теперішньому.
Біблійна критика ставить лише ті пи- Самі автори Біблії ніколи так не стави-
тання, на які може дати відповідь її метод, лися до свого минулого. Для них минуле
має справу лише з тими сукупностями було постійним нагадуванням, викликом,
фактів, які піддаються історичному дослі- зіставленням.
дженню. Її завдання – якомога точніше й
повніше відтворити нам людський вимір Є ще й інша проблема, яка заслуговує
записаного в Біблії. Вона, однак, не може особливої уваги в передмові до Міжна-
сягнути глибше, ніж людські діяння, люд- родного католицького біблійного комен-
ський досвід, людські інституції, людські таря. Справа в тім, що середовище, в яко-
ідеї; не може вловити Божу присутність му відбувається критичний аналіз Біблії –
серед Божого народу в історії. Отож має- не Церква, а колектив науковців-біблістів;
мо застереження: не очікувати від науко- не спільнота віри, а група експертів на
вого історичного опису чогось більшого зразок будь-якого «цеху» спеціялістів з
за те, на що він здатний. його фаховою етикою і вузькопрофесій-
ним жаргоном. У такий спосіб біблісти
Іншими словами, текст, на якому зосе- намагалися зберегти собі інтелектуальну
реджується історична критика, є текстом свободу, щоб їхній праці не перешкод-
богословським. Автори Біблії писали жало втручання церковної цензури. Ці
«від віри до віри»: щоб засвідчити події, вчені довіряють науці: вони переконані,
які привели їх до віри, і щоб пробудити що найкращий спосіб запобігти засиллю
або примножити віру своїх читачів. Вони серйозних помилок – це вільна й відкрита
проголошують Божу присутність серед дискусія. Якщо буде встановлено істин-
Божого народу в історії. Бог просвітлює ність якогось факту, то потрібно переві-
їхнє життя, звільняє їх від минулого, рити його критикою колег-фахівців, а не
відкриває перед ними майбутнє. З цього церковним авторитетом.
огляду слова Євангелія від Йоана мож-
на цілком істинно застосувати до всього, Нехіть багатьох науковців займатися бі-
що доносить Святе Письмо: «Ції [чуде- блійною екзегезою в середовищі Церкви
са] списано, щоб увірували ви, що Ісус – можна зрозуміти. Від самого початку за-
Христос, Син Божий, а вірувавши, – щоб стосування наукових методів у вивченні
мали життя в його ім’я» (Йо. 20, 31). Біблії широкі церковні кола вважали їх
негожими для цієї мети. Плачевним ре-
З іншого боку, усвідомивши, що істо- зультатом цієї взаємної недовіри став брак
рико-критичний метод вивчає біблійний тіснішого зв’язку між історичною екзеге-
текст у той сам спосіб, у який він вивчав зою і тлумаченням Святого Письма у Цер-
би будь-яку стародавню пам’ятку писем- кві. Втрати, спричинені відокремленням
ности, нам не залишається нічого іншого, одна від одної цих двох відмінних, часто
як визнати його невідповідність – при- протиборчих царин, є одним з гірко-іро-
наймні у загальноприйнятій формі – для нічних епізодів у новітній історї Церкви.
того, щоб мати справу зі Святим Пись- Науковці підійшли до вивчення Біблії з
мом як свідченням неповторного Божого фаховою ретельністю та завзяттям, вда-
об’явлення Божому народові Старого та ючись до міжнародної співпраці. Резуль-
Нового Завіту, щоб брати до уваги його
xvi
Передмова
тати цих досліджень не похованили в то- Біблія і Церква перебувають у зв’яз-
мах вузькопрофесійних праць, доступних ку взаємозалежности. Спільнота віри не
лише розумінню фахівців: неспеціялісти може бути живою Церквою Ісуса Христа
мають тепер у своєму розпорядженні окремо від духу і сили Божого слова; зі
масу літератури на тему осмислення й ін- свого боку, Боже слово має за найвищу
терпретації Святого Письма. Проте наявні мету творити й підтримувати спільноту
в цій царині знання чомусь не впливають віри. Біблія є мертвою буквою, якщо не
на проповідь і вчення Церкви. читати й не переживати її у живій Церкві.
Подібно ж Церква буде мертвою струк-
З огляду на цю особливу ситуацію ми турою без формування, укріплення і по-
потребуємо нового прочитання Біблії: стійного оновлення живим словом Бога.
прочитання в Церкві, прочитання, що У біблійному свідченні Церква знаходить
становило б суттєву частину церковного поживу для своєї віри, предмет для сво-
життя. Тексти Святого Письма мають гли- єї думки, дороговказ для своїх дій. Вона
бинний сенс, що зостається прихованим залишається живою, вірною і діяльною
від науковця, доки ці тексти не пропові- лише тією мірою, якою прислухається до
дує Церква і доки їх не проповідують для Слова.
Церкви. Найглибший зміст Святого Пись-
ма – це слово, в якому Бог приходить суди- Бог зробив Писання складовою Церкви
ти і милувати, яке має бути проголошене для того, щоб вона з допомогою Святого
й почуте, яке має принести плід у нашому Духа могла виконувала свою місію – зві-
житті. Щойно тоді можна правильно зро- щати всім народам спасенну силу Єванге-
зуміти його природу – навіть коли йдеться лія. Тому Церква має виконувати суттєву
про найдосвідченішого науковця. роль в інтерпретації священних текстів.
Той самий Святий Дух, який надихнув
Отож ми пропонуємо альтернативу: ка авторів Святого Письма, продовжує діяти
толицьку або ж церковну екзегезу, тоб- в Церкві через різні дари, особливо дари
то таке прочитання Біблії, яке у процесі учительства і душпастирства; отож було
інтерпретації Писання насамперед має б хибним протиставляти авторитет Цер-
на оці спільноту віри. Якщо Біблія – це кви і авторитет Писання. Для спільноти
писемна пам’ятка, що постала з віри і Біблія – це не архів минулого. Людські
життя Церкви дією Святого Духа, то між слова Писання є лише посередником ін-
Церквою і Біблією мусить бути тісний шого Слова; почути божественне Слово
зв’язок. З одного боку, Святе Письмо ви- у цих людських словах – це і є найвища
росло з традиції спільноти віри і, своєю мета церковного тлумачення Біблії. Саме
чергою, стало Божим словом, зверненим тоді Божий Святий Дух, діючи через Бі-
до цієї спільноти. З іншого боку, Церква блію, дає Церкві змогу виправляти себе.
є служителем і свідком живого Божого Церква має глибоко пройматися духом
слова, переданого від апостолів, тож її Святого Письма, бути чутливою до сенсу
завдання – інтерпретувати Біблію у що- біблійного слова «спільнотою слухання» і
раз нових обставинах свого життя, чер- пристосовувати його до сучасних реалій,
паючи з неї щоразу новий сенс, нове на- визволяти Біблію з полону минулого, в
тхнення, нову життєдайність. Саме все- якому її намагалося утримати суто істо-
ленська спільність християнської Церкви ричне прочитання.
має бути місцем застосування біблійної
герменевтики, служити основою для ек- Істинно католицький підхід до Біблії –
зегези Писання. той, який здійснюється в сопричасті з
xvii
Передмова
життям Церкви, а свій дух та устремління Америку. У всіх цих країнах, серед усіх
черпає у світлі віри зі Святого Письма як цих народів вона переживала – і таки пе-
слова Божого, оформленого у суто люд- режила – часи глибоких криз і глибокого
ських висловах. Католицький інтерпре- переосмислення. Упродовж століть Цер-
татор Біблії надає ваги всьому канонові ква, попри все, залишалася потужною
Писання, не розглядаючи жодного біблій- животворною силою – саме завдяки тому,
ного тексту у відриві від цілости біблій- що її універсальне вчення з поміччю
ного об’явлення. Усе, що доносить Біблія, Святого Духа пристосовано до стількох
він розглядає у виразно христологічній різних народів та культур. Християнс ька
перспективі, усвідомлюючи, що в підсум- віра, вочевидь, має певні універсальні
ку вся Біблія стосується пасхального та- константи; проте навіть апостольське
їнства Христових смерти й воскресення. свідчення про Христа було вбране у мис-
Такий підхід до Святого Письма дає поба- леформи середземноморських культур
чити біблійний текст як частину великої першого століття нашої ери. Бог ніколи
традиції – життя Церкви, з його досто- не припиняв промовляти до Божого наро-
пам’ятними моментами кризи та віднови; ду у Святому Письмі, однак донесене в
традиції, що визначає хід розвитку вчення ньому сягає корінням у дуже різноманіт-
і всіх його переформулювань. ний ґрунт. На переконання та настанови
тих чи інших християн завжди впливає
Хоча посткритична герменевтика нама- їхнє місце в історії, ці переконання та
гається відродити тяглість із давньою, до настанови завжди знаходять вияв у ка-
часів Просвітництва, інтерпретацією Бі- тегоріях певної культури. Інтерпретація
блії, вона не вимагає повного відкинення християнства несе відбиток конкретного
історико-критичних методів задля якогось періоду, конкретної культури, конкретної
неможливого «повернення» до докритич- сукупности традицій та досвіду, а тому
них часів. Якщо «віра із слухання, а слу- християнська віра завжди набирає обрис-
хання через слово Христове» (Рм. 10, 17), ів, притаманних певній культурі, набуває
то вірність Слову вимагає вірности всьо- форми, відповідної до певного історич-
му тому, що поглиблює слухання. Отож ного часу. Усвідомлення цього допомагає
потребуємо такого бачення біблійної ек- нам зрозуміти, що слово Боже є вищим
зегези, яке, втілюючи в собі здобутки іс- за культури, в яких знайшло вияв, а тому
торичного методу, водночас виходить за спроможне сягнути кожної людини саме
межі його парадигми, дає собі раду з його в її культурному середовищі. Воно також
недоліками і знаходить таку форму інтер- дає нам змогу щоразу бачити Євангеліє у
претації, яка була б найвідповіднішою до новий життєдайний спосіб.
цілости змісту та найвищого сенсу Біблії.
Визначити і визнати обмеження історич- Ми переконані, що християни кожної
ного пошуку не означає руйнування цієї з помісних Церков можуть багато чого
галузі: навпаки, це означає осягнення її навчитися від своїх братів та сестер, які
справжньої цінности та значущости. живуть і працюють в інших історичних
та культурних обставинах. Хоча розвиток
Наш біблійний коментар – по-справж- учення відображає зміни історичних епох
ньому міжнародний і екуменічний. Цер- та культур, підставові принципи католиць-
ква Ісуса Христа мала дуже різноманіт- кої, церковної інтерпретації залишаються
ний історичний досвід у ході свого по- незмінними: екзегети, представляючи до-
ширення зі Східного Середземномор’я несене в Біблії, мають покладатися на со-
в Європу й Африку, а відтак – в Азію та
xviii
Передмова
лідний академічний доробок і намагатися вважати непотрібною. У позірно друго-
застосувати у своїй праці найновіші пло- рядних писаннях, як-от Книзі Рути чи По-
ди наукових досліджень; кожен біблійний сланні до Филимона, деколи несподівано
текст треба осмислювати в контексті жит- знаходимо живе свідчення християнської
тя вселенської спільноти віри і раз у раз істини. Кожна книга має своє місце у ці-
здійснюваної нею (ре)інтерпретації; і все лості Біблії і служить її тлумаченню. Одна
ж праця екзегета у той чи інший спосіб частина проливає світло на іншу, тож пе-
відображатиме його рідну культуру. рехресні посилання між різними книга-
ми конче потрібні для прояснення сенсу
Дозвольте завершити наше представ- будь-якого уривка у кожній із книг.
лення загальним міркуванням щодо най-
визначнішої та найхарактернішої риси Розмірковуючи над єдністю Святого
Біблії. Отож Біблія – це не книга розріз- Письма, можна почати із накреслення схе-
нених божественних віщувань чи просто ми всього біблійного наративу, а можна
збірка літературних шедеврів. Уся вона – взяти за вихідний пункт 1 Пт. 1, 10-12, чи
від Буття до Одкровення – є грандіозною не найвсеохопніший новозавітній текст
живою єдністю остільки, оскільки засвід- на цю тему. Ми ж пропонуємо розпочати
чує спасительні діяння Бога; для христи- наші роздуми, підійшовши трохи з іншо-
ян головним осередям цих діянь є прише- го боку. Почнімо з того, що Євангелієм від
стя та діяльність Христа. Ісус Христос – Матея починається, а Одкровенням Йоа-
це та сув’язь, яка тримає вкупі книги Ста- на Богослова закінчується окрема сукуп-
рого і Нового Завіту, надає християнській ність християнських Писань, що її Церква
Біблії єдности. Усе, що до Христа, було визначає як Новий Завіт. Звідки ж узявся
приготуванням до нього; усе, що після – вислів «Новий Завіт»? Хоч як несподі-
життя Церкви, проповідування слова, та- вано, знаходимо його у пророка Єремії.
їнства, харизми – є шляхом, на якому й Отак, на самому початку наших роздумів,
нині відбувається зближення і зустріч із ми виявляємо приклад того, що у сучасній
Христом. Поширена думка, що Старий літературній критиці зветься «інтертек-
Завіт – це лише закон, а Новий – лише стуальністю». Інтертекстуальність – це
Євангеліє, що Бог Ізраїлю – це лише за- коли в одному тексті чуємо відлуння ін-
конодавець, а Бог Ісуса Христа – лише шого; коли відкриваємо для себе – чи рад-
люблячий батько, дає хибне уявлення про ше пригадуємо собі, бо в давнину люди
Біблію. Якщо вірити їй, то Біблія прого- відчували це інтуїтивно – що жоден текст
лошує або двох різних богів, або одного насправді не є цілковито самостійним, бо
Бога, який об’явився по-різному. І все ж жоден текст не творять і не читають окре-
слова: «Я – Господь, Бог твій, що вивів мо від інших. Кожен текст – це увібрані
тебе з землі Єгипетської, з дому неволі» й перетворені інші тексти, вони у нього
(Вих. 20, 2) є, мабуть, найважливішими вплетені; бачимо це і у Біблії. Пізніші
в об’явленні на горі Синай, бо містять у біблійні автори та богослови використо-
собі обіцянку всього подальшого Божого вують раніші писання, творячи «перепро-
об’явлення. читання», в яких увиразнюють нові грані
їхнього сенсу. Ці інтертекстуальні зв’язки
Істиною є цілість. У каноні Святого стають особливо помітними в Новому
Письма немає чогось більш чи менш ка- Завіті завдяки численним алюзіям і пря-
нонічного. Є книги, які посідають цен- мим цитатам старозавітних текстів. Коли
тральне місце, є такі, що залишаються на новіший текст відсилає до давніших, чи
другому плані, але жодну з них не можна
xix
Передмова
то щоб поглибити їхній сенс, чи то щоб ти як «Перший» або «Старий Завіт». Од-
звістити здійснення їхніх провіщень, це нак ще важливішим з цього огляду є факт,
сповнює Біблію внутрішнім рухом, надає що, згідно з іншою новозавітною тради-
її частинам взаємопов’язаности, а отже, цією (пор. 1 Кр. 11, 23-27), Ісус пов’язу-
внутрішньої особливої єдности. вав свої страсті саме з новим завітом, про
який ідеться у Єремії.
Витоки фрази «Новий Завіт» знаходимо
у Єр. 31, 31-34: У такій перспективі єдність Біблії за-
снована на безумовній Божій благодаті.
Ось прийдуть дні, – слово Господнє, – і я Єреміїна обіцянка нового завіту, в основі
створю з домом Ізраїлю та з домом Юди но- якого – Боже співчуття до грішника, на-
вий завіт. Не такий завіт, який я заключив певне, справила глибоке враження на Ісу-
з їхніми батьками, коли взяв був їх за руку, са. Це дуже чітко видно з того, що, згідно
щоб вивести з Єгипетського краю. Завіт з 1 Кр. 11, 23-25, у ніч, коли Ісуса видали,
той – мій завіт! – вони зламали, хоч я був він узяв хліб, поблагословив його, розла-
їхнім Владикою, – слово Господнє. Ні, ось мав і дав своїм учням, кажучи: «Це моє
який завіт я створю з домом Ізраїлю піс- тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій
ля тих днів, – слово Господнє: Вкладу за- спомин». Так само взяв і чашу по вечері
кон мій у їхнє нутро і напишу його у них й мовив: «Ця чаша – новий завіт у моїй
на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж моїм крові».
народом. Не буде більш один одного навча-
ти, чи брат брата свого, казавши: Спізнайте Сам Єремія, ведучи мову про новий за-
Господа! Усі бо вони будуть мене знати, від віт, не робить жодної згадки ні про жер-
найменшого й до найбільшого між ними, – товну смерть, ні тим паче про кров. Отож
слово Господнє, – я бо прощу їхню провину, текст, завдяки якому Ісус міг розглядати
гріха їхнього не згадуватиму більше. новий завіт, про який ідеться у Єремії,
у пов’язанні зі своєю майбутньою смер-
Новим у новому завіті є характер його тю-спокутою, мусимо шукати деінде у
богослов’я. Осердям залишається Божий відомих Ісусові Писаннях. Цей текст –
Закон. Однак коли Бог вперше давав Закон Іс. 52, 13-53, 12. Саме там Ісус прочи-
Ізраїлю, він був викарбуваний на кам’я- тав, що Бог має намір врятувати Ізраїль
них скрижалях; тепер же Бог встановить і всі народи через спокуту й відкуплення
його у сокровенніший спосіб – «у їхнє стражданням та смертю Божого Слуги.
нутро», «у них на серці» (ст. 33). Цей за- Усвідомлюючи потребу розглядати Пи-
віт буде сокровеннішим і в іншому сенсі: сання у їхньому щонайглибшому взаємо-
його умовою є надзвичайне есхатологічне зв’язку, Ісус прочитував Єреміїну обіцян-
зіслання Божого прощення: «Я бо прощу ку нового завіту, в основі якого відпущен-
їхню провину, гріха їхнього не згадувати- ня гріхів, у світлі Ісаїних слів про страсті
му більше» (ст. 34). Слуги Господнього:
Текст Єр. 31, 31-34 процитовано у Но- Він же був поранений за гріхи наші, роз-
вому Завіті (Євр. 8, 8-12). Саме цей факт, давлений за беззаконня наші. Кара, що нас
поза сумнівом, вплинув на рішення Цер- спасає, була на ньому, і його ранами ми ви-
кви означити додані до її канону Писання лікувані... він принесе своє життя в покуту...
як «Новий Завіт». Таке означення дало Тому я дам йому, як пай, премногих; він з
Церкві змогу вказати на суттєвий зв’язок сильними буде ділити здобич, бо видав на
цих Писань із давнішими, що їх Ісус нази- смерть свою душу і був зачислений до лихо-
вав «Мойсей і пророки». Тоді, керуючись діїв, коли він узяв на себе гріхи багатьох і за
іменуванням, узятим у Єремії, Закон і грішників заступався (Іс. 53, 5-12).
Пророків можна ретроспективно означи-
xx
Передмова
В Ізраїлі часів Ісуса бути ефективним ви Євхаристії. Хоча Бог здійснює своє
лідером означало бути ефективним тлу- об’явлення в житті віруючої людини че-
мачем Святого Письма. Новаторство рез кожне прочитання Святого Письма,
Ісуса в ролі «тлумача Писань» пояснює, все ж найвластивішим місцем для цього
чому перед тим, як відійти від своїх уч- є літургійне зібрання. У літургійному
нів, йому необхідно було зібрати і злюту- виголошенні слова Божого християнська
вати їх у незнищенну Церкву, яку пекель- спільнота прилучається до знань Божо-
ні ворота не подолають (Мт. 16, 18). Ісус го народу і апостольської спільноти, які
цього досяг, запровадивши те, що Церква творили Писання. Досвід Божої любови,
згодом назвала «вечерею Господньою» яка несе об’явлення і відкуплення, нале-
(1 Кр. 11, 20). Воротам пекла не здолати жить не окремим індивідам, а спільноті
Церкву саме завдяки цьому запроваджен- віри: саме у спільноті нас захоплює бо-
ню, бо «де збільшився гріх, там перевер- жественна гармонія старих і нових Пи-
шила ласка» (Рм. 5, 20). сань. Кожне слово молитви, кожне сло-
во, мовлене в істині й любові, є підмо-
Більше ніде у Біблії внутрішній зв’я- гою для дієвости слова біблійного, бо ще
зок між Христовою смертю-спокутою та виразніше об’являє люблячого Бога. Ми
Іс. 53 не знаходить такого сильного тлума- об’єднані із Законом та Пророками через
чення, як у апостола Павла у Рм. 3-5: нашу втіху благами Нового Завіту, який
заслугою Христової смерти пов’язує нас
Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої, і із Богом.
оправдуються даром його ласкою, що через
відкуплення, в Ісусі Христі: якого видав Бог Євхаристія зосереджує нашу увагу на
як жертву примирення, в його крові, через центральному епізоді в історії стосунків
віру (3, 23-25). Бога і Божого народу – стражданнях Хри-
ста, що їх провістив Ісая (пор. 1 Пт. 1, 11;
[Ісус, Господь наш] був виданий за гріхи Лк. 24, 44-46). Саме страсті нашого Го-
наші і воскрес для нашого оправдання (4, спода є найнадійнішою богословською та
24-25). наративною ланкою в тому інтертексту-
альному ланцюжку, який сполучає Мой-
Бог же показує свою до нас любов тим, що сея і Пророків із книгами Нового Завіту.
Христос умер за нас, коли ми ще були гріш- Саме у відправі Євхаристії ми, охрещені
никами (5, 8). члени тіла Христового, даємо відповідь
на питання вибору між життям і смертю:
Своїми достопам’ятними словами та одержувати чи не одержувати через віру
вчинками у ніч, коли його видали, Ісус таїнство нашого незаслуженого спасен-
дав знати тим, хто мав очі, щоб бачити, ня, підтверджувати чи не підтверджувати
і вуха, щоб слухати, що його смерть була наше членство у тілі Христа.
згідно з Писаннями (пор. 1 Кр. 15, 3).
Подальші міркування допоможуть зро- Переклав Ростислав Паранько
зуміти, чому сутнісну єдність Писань ми
найглибше переживаємо під час відпра-
xxi
Як користуватися
цим виданням
______________
Чого ви тут не знайдете душпастирства, для того, щоб з ко-
ристю вдаватися до Біблії.
1) Оскільки наш коментар – міжнарод- 5) Ви не знайдете тут проповідей або
ний і католицький, ви не знайдете в рекомендацій щодо практичного за-
ньому уніфікованого стилю чи висвіт- стосування біблійних ідей, оскільки
лення лише однієї точки зору. Співав- вони зазвичай дуже вузькоспрямовані,
торів коментаря заохочували писати, а тому придатні для використання від-
орієнтуючись на звичайну авдиторію носно небагатьма особами або місце-
їхніх країн, тож у ньому чутно голоси вими спільнотами.
різних світових культур, які поціно- 6) Ви не знайдете тут інтерпретації всіх
вують Біблію у реальному сучасному біблійних текстів у світлі всього бі-
житті. Ці голоси лунають з різних кра- блійного контексту. Це – ідеал, до яко-
їн та континентів і різними мовами; го ми прагнемо, і працю в цьому на-
лунають із Південної Америки, Євро- прямі таки розпочато в нашому комен-
пи, Африки, Північної Америки, Індії, тарі: як можна зауважити, подекуди
Азії, Філіппін. Новий Завіт залучено для висвітлення
Старого, а Старий – для висвітлення
2) Ви не знайдете тут ґрунтовного викла- Нового; проте загалом вивчення «ін-
ду історії, географії, археології Святої тертекстуальности» є відносно новою
Землі: лише декілька карт і добірку тих галуззю, до того ж, не найлегшою.
фактів і деталей, які безпосередньо ве-
дуть до розуміння біблійного тексту. Що ви тут знайдете
3) Ви не знайдете тут біблійного слов Мета нашого коментаря – зробити читан-
ника-довідника. ня Біблії приємним і корисним, допома-
гаючи читачам відтворювати прадавню
4) Ви не знайдете тут повного спектру істину Святого Письма – в її точності, в
проблематики, що стосується всіх ас- її живому теплі, в її могутності – і засто-
пектів біблійних досліджень. Окремі совувати до нашого сучасного життя. На
аспекти вибрано для статей загальної кожному етапі ми намагаємося визначи-
тематики. Критерієм вибору було те,
чи конче потрібна та чи інша інформа-
ція читачам, зацікавленим у питаннях
xxii
Як користуватися цим виданням
ти, яких саме відомостей переважно бра- «Друге прочитання». Для того, щоб як-
кує сучасному читачеві та які риси біблій- найкраще скористати з нашого комента-
ного способу мислення можуть бути для ря, біблійний текст варто прочитати двічі.
нього неочевидними, і надавати помічні Перше прочитання – швидке, для того,
підказки. Коментатори зазвичай не викла- щоб окинути оком книгу загалом, одержа-
дають сенсу біблійного тексту власними ти загальне уявлення (чи натяк на загаль-
словами, натомість стараються дати змо- не уявлення) про неї, адже воно критич-
гу читати сам текст і відкривати його сенс но важливе для схоплення контексту, для
через слова Біблії. Це як із куховарською «відчуття» окремих віршів та глав. Ко-
книгою: вона призначена не для того, щоб ментар стане суттєвою підмогою в розпі-
її читали заради самого читання (хоч де- знанні цього загального контексту, а також
хто й полюбляє просто перечитувати ку- історичного тла і духовного сенсу тієї чи
лінарні рецепти), а щоб служити путівни- іншої книги. Багато помилок у тлумаченні
ком для іншої діяльности. Отак і коментар Святого Письма, допущених за останні два
служить путівником для читання Біблії. тисячоліття, є прямим наслідком нехтуван-
Саме під час читання Святого Письма він ня цим першим етапом. А от друге про-
цілковито розкриє своє значення. читання – це прочитання повільне, коли
біблійну книгу «засвоюють» потрохи, «пе-
Наш коментар містить розділ статей за- режовуючи» і «смакуючи», «приправля-
гальної тематики, в яких розглянуто ви- ючи» загальне вивчення змісту деталями
брані питання інтерпретації Біблії – ті пи- пристрасної поезії, проповідництва, тих
тання, які постають із практики читання історичних подій, через які біблійні автори
Святого Письма. Багато з них, мабуть, вже вперше відкрили для себе вражаючу при-
у вас постали, інші ще напевне постануть. сутність Бога у своєму житті.
У кожного серйозного читача Біблії настає
момент, коли хотілося б одержати відпо- Нарешті, тут і там по коментарях розки-
відь на ці питання; проте до того, як вони дано низку вставок, які пояснюють клю-
постануть, клопотатися ними недоцільно. чові терміни та поняття, розтлумачують
те, що для біблійних авторів було самоз-
Основу нашого видання становлять ко розумілим. Такі вставки прив’язано до
ментарі на книги Біблії у тому традицій тих глав Святого Письма, у яких вперше
ному порядку, який склався під час фор- трапляється або набуває особливо важ-
мування її упродовж першого тисячоліт- ливого значення той чи інший термін або
тя християнської ери. Самих біблійних поняття, а з інших місць, де ці відомості
текстів не передруковано. Усім читачам можуть стати в пригоді, зроблено пере-
радимо звертатися до тих перекладів, які хресні відсилання.
їм найближчі. Чимало з них подаватимуть
книги Святого Письма в іншому порядку, Як користуватися цим виданням
деколи з невеликими відмінностями в по-
ділі на глави та вірші, подекуди з відхи- Певна річ, коментар треба читати не пе-
леннями від змісту тієї чи іншої строфи ред читанням Біблії, а водночас із ним.
порівняно із поданим у коментарі. Вка- Він служить для того, щоб відповідати
зівники, примітки та трохи роздумів мали на питання, котрі постають (або постали
б допомогти читачам впоратися з цією р аніше) під час читання Святого Письма.
проблемою.
Найкращий спосіб скористатися комен-
Кожен коментар поділяється на дві ос- тарем – це вибрати біблійну книгу і від-
новні частини: «Перше прочитання» і вести час на те, щоб прочитати її двічі,
xxiii
Як користуватися цим виданням
водночас проходячи коментар. Часто роз- літь, а часто і століть низкою авторів та
діл «Перше прочитання» містить загаль- редакторів, є живим виявом центрального
ну схему книги. Цим можна скористатися, релігійного досвіду всієї спільноти. Саме
щоб зробити позначки у власному примір- розпізнаний у «Першому прочитанні»
нику Біблії: так відкриємо для себе кому- центральний досвід спільноти надає змі-
нікаційну структуру книги, вона постане сту і значення думці, висловленій у окре-
перед нами як висловлення цілісного охо- мих віршах. Мабуть, усі ми чули пропо-
плення тієї дійсности, в якій об’являється віді, що починаються із побіжної згадки
Божа любов. А ще оте перше прочитання про біблійний текст, а потім, оскільки в
дає змогу визначити тему книги як цілого. ньому, як видно, не вдалося відшукати ні-
Чи вона про якусь подію? Чи про мораль- чого духовного, перескакують до чогось
ну цінність? Чи про те, як діє Бог? Чи про іншого: «Це пригадало мені випадок, що
те, в чому врешті-решт полягає цілісність був у нас на парафії минулого місяця...».
людини? Перелік можна продовжувати... Бідний проповідник розуміє усі слова у
Здавалося б, не найскладніша річ, але на- прочитаних віршах, але не схоплює книги
справді саме у відповіді на це питання ми Святого Письма як цілого, а тому не усві-
найбільше потребуємо допомоги. А вже домлює, яку центральну дійсність, яке та-
коли читач визначив тему книги, він змо- їнство ті вірші висвітлюють.
же зрозуміти кожен вірш і кожну главу в
тому сенсі, який у них закладено під час Звісно, читач, який береться до того чи
написання, тобто зрозуміти їх як рефлек- іншого вірша або глави, вже може бути
сію саме над тією, відповідною до сенсу, знайомий з книгою як цілим, бо читав її
дійсністю. раніше, і вже напевне має особистий дар
віри та особисте сприйняття об’явленого
Звісно, коментарем можна користувати- в Божому слові таїнства. І все ж нашим
ся й принагідно, коли треба проповідува- коментарем найкраще користуватися таки
ти за тим чи іншим текстом або пояснюва- починаючи від «Першого прочитання», а
ти його – у церкві, у школі тощо. Читачеві потім переходячи до «Другого прочитан-
досить знайти коментар на відповідну ня». Це можна робити і під час приватно-
книгу, а тоді, у частині «Друге прочитан- го вивчення Святого Письма, і у біблійних
ня», підрозділ, що стосується відповідної групах, і на уроках, і на реколекціях тощо.
глави та вірша. Однак такий підхід – не
найкращий спосіб узяти з нашого комен- Інший спосіб скористатися нашим ви-
таря якнайбільше. Окремий текст, узятий данням – проглянути заголовки статей
у відриві від решти Біблії, зазвичай сма- загальної тематики і прислухатися, котрі
кує як пісна юшка, а коментар із частини з них зачеплять струну. У цих статтях об-
«Друге прочитання», опрацьований у від- говорено важливі, помічні для розуміння
риві від поданого у «Першому прочитан- Біблії теми. У поєднанні з відомостями,
ні» загального контексту, в ліпшому ви- поданими в «Першому прочитанні» та
падку додасть солі, але не навару. Біблійні статтях загальної тематики можуть слу-
книги, творені зазвичай упродовж десяти- жити фаховим і повним вступом до ви-
вчення Святого Письма.
Переклав Ростислав Паранько
xxiv
Сила Божого слова
___________
Армандо Дж. Леворатті
«Слово [Боже] – живе й діяльне, і гостріше саме у ньому Боже слово діє. Цей досвід
від усякого двосічного меча: воно проходить пережили учні дорогою до Емауса: «Чи
аж до розділу душі й духа, суглобів та костя- не палало наше серце в нас у грудях, коли
ного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. він промовляв до нас у дорозі та виясню-
Нема створіння, скритого від нього; все ого- вав нам Писання?» (Лк. 24, 32). Проте
лене і явне перед очима того, кому ми маємо Боже слово набуває вигляду не лише про-
звіт здати» (Євр. 4, 12-13). мовленого чи написаного слова. Подібно
Боже слово може становити й ціла подія,
У цьому відомому біблійному уривку і її також треба утримувати у своєму сер-
Боже слово названо живим та діяльним, ці, як учинила Марія з подіями Ісусового
гострішим за двосічний меч. Оскільки дитинства: «Марія ж пильно зберігала все
Бог є Богом, що діє з могутньою силою, це, роздумуючи в своїм серці» (Лк. 2, 19;
його слово є діяльним і потужним. Мов пор.: Лк. 2, 51).
«гострий меч» або ж «гостра стріла»
(Іс. 49, 2), воно постійно проникає глиб- У Книзі пророка Ісаї промовисто ок-
ше та глибше. Боже слово не має «тупо- реслено істотний характер, невичерпну
го боку»; воно завжди розсікає чи одні- життєдайність і силу Божого слова: «Як
єю, чи другою стороною, спасаючи або дощ і сніг сходить з неба і не повертається
засуджуючи. туди, але напуває землю, щоб вона роди-
ла й ростила та давала насіння тому, хто
Пронизуюча сила Божого слова на- її обсіває, і хліб тому, хто їсть, отак і моє
стільки могутня, що воно входить у най- слово, що виходить у мене з уст, не по-
сокровенніші глибини людського буття. вертається до мене порожнім, але чинить
Воно випробовує й розрізняє думки та те, що я хочу, довершує те, за чим я його
наміри серця. Серце у згаданому випадку, вислав» (Іс. 55, 10-11).
як завжди в Писанні, означає центральне
місце людської особи, глибоке джерело Боже слово – це запрошення, після зу-
людського життя у всіх його аспектах: стрічі з яким неможливо залишитися
духовному, інтелектуальному, морально- байдужим чи мовчазним, його необхідно
му й емоційному. У сокровенному центрі або прийняти, або відкинути. Наприкін-
особи, де здійснюють щоденні вибори та ці Нагірної проповіді Ісус протиставляє
приймають радикальні рішення, вірні на- тих, хто, слухаючи його слова, виконує їх,
ново відроджуються «словом Божим жи- тим, які слухають, але не виконують. Пер-
вим і вічним» (1 Пт. 1, 23). Це місце має ші нагадують чоловіка, що зводить буди-
зайняти слово, і там його слід зберігати; нок на скелі, а другі – того, який ставить
1
Армандо Дж. Леворатті
будинок на піску (Мт. 7, 24-26; Лк. 6, 47; пророка, містило міць Ягве та виказува-
6, 49). Ці метафори відкривають перспек- ло свою питому потужність у конкретній
тиву майбутнього суду. Кожного Господь ситуації. З таким осмисленням Божого
судитиме залежно від його чи її ставлення слова повністю співзвучні слова сотника
до Божого слова. Отже, Христос свідчить: Ісусові: «... скажи лише слово – і слуга
«Дух – ті слова, що їх я вимовив до вас, мій видужає» (Мт. 8, 8).
вони й життя» (Йо. 6, 63), але говорить
про тих, хто не визнає його: «Хто мене Творче Боже слово перебуває на початку
відкидає і слів моїх не приймає, має той всього. Воно і спілкується з дійсністю, і
суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме творить її. Завдяки безмежній владі слово
його дня останнього» (Йо. 12, 48). дає життя істотам, до яких звернене. Воно
є настільки могутнім та плідним джере-
Боже слово в сотворенні лом, що сотворює: «Бо він сказав, і ста-
та історії спасення світу лось; він повелів, і постало» (Пс. 33, 9).
«ти сказав, і вони з’явились, вислав твій
Для стародавніх євреїв навіть повсякден- дух – і він сотворив їх. Ніхто не може про-
ні розмовні слова були чимось більшим, тистати голосові твоєму!» (Юдт. 16, 14).
аніж звуками для передавання думок. Всесвіт, який сотворений Божим словом
Слова не були швидкоплинними звука- та лише завдяки йому існує, також несе
ми, які перестають існувати, коли втиха- на собі його відбиток, знак та сліди. Ми
ють їхні вібрації. Євреї вважали, що вони бачимо, чому всесвіт може бути красно-
сповнені життєвої енергії мовця, та, раз мовним і чому небеса «оповідають славу
виголошені, продовжують виявляти силу Божу» (Пс. 19, 1[2]).
й без того, хто їх сказав. Прокляття або ж
благословення, промовлене на смертному Псалмопівці схильні зображати пану-
ложі, було особливо могутнім; наприклад, вання Божого слова над силами природи:
Ісаак не міг забрати назад благословення,
помилково вділеного Якову (Бут. 27, 27- «Він посилає свій глагол на землю, слово
40), а передсмертні слова Якова та Мойсея його несеться швидко.
представлені визначальними чинниками Він дає сніг, як вовну; як попіл, іній розсипає,
подальшої історії ізраїльських племен кришками лід кидає, – перед його морозом
(Бут. 49, 1-27; Втор. 33, 1-29). Через ді- хто встоїться? –
яльну силу Валаамового слова Ягве спер- він посилає своє слово і їх розтоплює...»
шу не дозволив йому кинути прокляття
на Ізраїль (Чис. 22, 12), а згодом змінив (Пс. 147, 15-18).
це прокляття на благословення (Втор. 23,
5; пор.: Неєм. 13, 2). Згадуванню Божого Проте Слово, що на початку показало
імени надавали ще більшого значення; свою владу над хаосом вод (Бут. 1, 1-13;
як пригадує нам четверта заповідь, цьо- Іов. 38, 8-11; Сир. 39, 17) і встановило
го не можна було робити необдумано. тишу на морі (Пс. 65, 7 [8]; 89, 9 [10];
Усе ж, незважаючи на те, що, на думку 107,29), також являє свою силу в історії
ізраїльтян, прокляття та благословення людства (пор.: Пс. 136). Слово здійснює
обов’язково спричиняли наслідки, вони Божий план для людського роду та про-
не приписували цієї сили самим лише вадить його у критичні моменти. Боже
словам, а – могутності Ягве (пор.: Чис. 23, слово оповіщає божественні замисли
8). Отже, Боже слово, промовлене через щодо минулого, теперішнього та майбут-
нього, не обмежуючи при цьому свободи
2 дій людини, а отже, має особливе пророче
значення. Воно є вираженням Божої волі
та задуму, змістом Божого благодатного
Сила Божого слова
союзу, попередженням про суд над невір- уривок, говорячи про «слово віри, що
ністю. Це не загублений лист, жоден мов- його проповідуємо» (Рм. 10, 8); воно має
лений звук не канув у німу порожнечу. приготувати людину, яка увірувала в Бога
серцем на оправдання, а устами визнала
Інколи слово передує втручанням Бога на спасення (пор. Рм. 10, 10).
в історію, вістуючи про них; воно ходить
«перед Господом, щоб приготувати йому Боже слово людською мовою
дорогу» (Лк. 1, 76; пор.: Іс. 40, 3; Мт. 3,
2; Лк. 1, 17). Таким способом Боже слово Бог розмовляє з людьми їхньою мовою,
більш або менш ясно повідомляє про те, мудро співпрацюючи при цьому зі слуга-
яким буде майбутнє, перш ніж Господь ми, що їх обирає з-посеред людей і посилає
зробить його минулим; і в призначену говорити від Божого імени. Пророки були
годину сила божественної руки здійснює благовісниками Ягве. Сповнені нездолан-
обіцянку Божого слова. Іноді воно лунає ного бажання звіщати слово, почуте, коли
через якийсь час, аби пояснити та проли- Господня «рука» була на них (пор.: Єз. 37,
ти світло на глибину значення подій, що 1), вони промовляли від імени Ягве як
відбулися. речники його розуму та волі. Ця вістка й
доручення її повідомляти були частинами
В інших ситуаціях словесне спілкуван- того самого надзвичайного досвіду. Ісая
ня Бога з його партнером – людиною – чув голос Ягве, що казав: «“Кого б мені
набуває форми діялогу. Це засвідчує, що послати? Хто нам піде?” І сказав я: “Ось я,
такі дії та зустрічі формували досвід Бога пошли мене!”» (Іс. 6, 8). Ягве промовляв
в Біблії, і названий досвід кристалізувався також до Єремії: «...до всіх, до кого я пош-
у мово- та літературознавчих тверджен- лю тебе, ти підеш, і все, що накажу тобі,
нях. Із Мойсеєм Бог розмовляє віч-на-віч, ти говоритимеш» (Єр. 1, 7).
«ясно, не загадками» (Чис. 12, 7-8), так
як говорять із другом (Вих. 33, 11). У цій Біблійні розповіді про покликання про-
словесній бесіді найвиразніше збереже- років мають тут вагоме значення. Боже
но антропоморфний аспект Бога Ізраїля, слово – цілком безкорисливий почин, що
проте в той самий час однозначно ствер- завжди випереджує: скажімо, Божий за-
джено його особовий характер. клик є несподіванкою для Мойсея, який
перебуває на самоті (Вих. 3, 1-14), та
Увесь ізраїльський народ був відокрем- для Самуїла з його дитячою простотою
лений та піднесений понад інші народи, (1 Сам. 3, 1-18). Пророк Амос порівнює
оскільки до нього звернене Боже слово: Божий поклик зі страшенним ревінням
«Він Яковові звістив своє слово, Ізраїлеві лева: «Зарикає лев, – хто не настрашиться?
свої присуди й свої устави. Ніякому наро- Господь Бог заговорив, – хто не запро-
дові він не вчинив так, і присудів своїх він рокує?» (Ам. 3, 8). Побачивши Святого,
не явив їм» (Пс. 147, 19-20; пор.: Рм. 9, пророк Ісая вжахнувся, адже був свідо-
4). Від цього моменту Ізраїль отримав мий, що він – «людина з нечистими уста-
привілей називатися Божим народом, бо ми», котра живе «між людьми з нечисти-
він слухав Боже слово і промовляв його ми устами» (Іс. 6, 5). Через промовистий
з вірою. Закон уже не перебував у недо- жест Бог вкладає в уста Єремії свої власні
сяжних небесних висотах чи за морями: слова (Єр. 1, 9) і повідомляє йому: «ста-
«Ні! Це слово дуже близько до тебе, воно неш моїми устами» (Єр. 15, 19; пор.: Єр. 5,
в тебе на устах і у твоєму серці, щоб його 12-13; Лк. 1, 70; Ді. 3, 18; 3, 21). Господь
виконувати» (Втор. 30, 14). Апостол Пав- наказує Єзекиїлу з’їсти сувій, на якому
ло використовує зазначений біблійний
3
Армандо Дж. Леворатті
написане пророцтво (Єз. 2, 8 –3, 3) – і той Христа, то воно діяльне та успішне, адже
слухається Божого голосу, хоча й мовить: проголошує: слово примирення прими-
«...підняв мене дух й узяв мене, і я йшов» рює (2 Кр. 5, 18-20), а слово спасення спа-
(Єз. 3, 14). Проголошуючи: «Так говорить сає (Рм. 1, 16; 1 Кр. 1, 18); слово благодаті
Господь», – пророки стверджують, що от- приносить благодать (Ді. 14, 3; 20, 32),
римали доручення від Бога й засвідчують, а слово життя, або живе слово, передає
що в наступних їхніх словах не буде нічо- життя (Євр. 4, 12). Досягши вуха та осе-
го особистого. Отож вони сповнюються лившись у серці, живе слово Боже поро-
«сили, духу Господнього, і справедливо- джує нас удруге (1 Пт. 1, 23). Народжені
сти й потуги, щоб виповісти Якову його словом істини, ми є першими плодами
переступ та Ізраїлеві гріх його» (Міх. 3, 8). нового творіння (Як. 1, 18).
Пророки свідчили та пояснювали свої Слово постійно плекає віру, ріст якої
послання відповідно до ситуації, у якій зупиниться лише з кінцем нашого життя
перебували. Своїми пересторогами вони на землі (Еф. 2, 8; пор.: Рм. 12, 3). Писан-
ставили під загрозу привілеї тих, хто ня часто навчає про живильний характер
посідав політичну, економічну чи релі- слова. У Второзаконні прямо заявлено, що
гійну владу. Пророки ризикували своєю «не тільки хлібом живе людина, але всім,
репутацією та життям, кидаючи виклик що виходить з уст Господніх, може жити
усталеним суспільним нормам, і стави- людина» (Втор. 8, 3; пор.: Ді. 7, 38); ці сло-
ли своїх слухачів перед необхідністю ва Христос повторить під час спокус у пу-
зробити моральний вибір. Нелегка спра- стелі (Мт. 4, 4). Псалмопівець черпає на-
ва – проголошувати пророче слово за солоду зі слів обітниці: «Які солодкі твої
таких обставин, завжди складних, часто слова для мого піднебіння, – для уст моїх
невтішних, а інколи й небезпечних (пор.: солодші меду!» (Пс. 119, 103; пор.: Пс. 19,
Єр. 26). Та попри особисті відмінності, 10[11]) – і тому намагається знайти в них
усім пророкам були притаманні харак- усе більшу поживу: «Широко відкриваю
терна громадянська позиція та творча уста мої, прагну, бо я велінь твоїх бажаю»
енергія, які відповідали їхньому покли- (Пс. 119, 131). Посеред випробувань, зне-
канню звіщати Боже слово. ваги та ворожнечі Єремія нагадує Богові,
як палко він прийняв Боже слово: «Коли
Слово віри твої слова надходили до мене, я їх проков-
тував. Слово твоє було радістю для мене й
Слово Боже – це «слово віри» (Рм. 10, веселощами мого серця» (Єр. 15, 16). Ви-
8). Віра є очікуваною відповіддю люди- дінням і знаком із приголомшливим сим-
ни на слово проповіді. Ми віримо в сло- волічним значенням Бог дає Єзекиїлу зро-
во (Йо. 4, 50; пор.: Мк. 1, 15), однак, як зуміти, що божественне слово має стати
предмет віри, слово є також джерелом його їжею: «“Сину чоловічий! Спожий те,
сили, що допомагає це слово прийняти. що тут перед тобою; спожий оцей сувій,
Як випереджувальна благодать, Боже сло- та й іди, говори до дому Ізраїля”. …Я спо-
во несе благодать початку віри: «... віра із жив його, і був він устам моїм солодкий,
слухання, а слухання через слово Христо- як мед» (Єз. 3, 1; 3, 3). Пізніше провидець
ве» (Рм. 10, 17). Отже, віруючий приймає із Патмосу отримає такий самий наказ від
вістку «не як слово людське, а як воно є Божого вісника (Од. 10, 8-11).
справді – як Боже слово...» (1 Сл. 2, 13).
Щодо апостольського слова, даного й Книга Мудрости приписує Божому сло-
отриманого подібно до Євангелія Ісуса ву вищість над будь-якою земною їжею:
4
Сила Божого слова
«... Господи, …не плоди різнородні про- лосити її, таким чином ми розуміємо, що
годовують людину, а слово твоє зберігає Ісусові притаманна могутність Божого
тих, які в тебе вірять» (Муд. 16, 26). Тому слова. Ісус зціляв простим словом (Мт. 8,
страшна Божа кара – за словами пророка 3; Мк. 7, 34; Лк. 7, 14); єдиним словом на-
Амоса, жахливий голод – бути духовно казу вигнав демонів з одержимого (Мт. 8,
голодним та не мати змоги зустріти Боже 32); вітри й море слухалися його голосу
слово: (Мк. 4, 39), Ісусових слів прощення виста-
чає для відпущення гріхів розслабленого
«Ось дні надходять, – слово Господа Бога, – (Мт. 9, 6; Мк. 2, 10-11).
і я пошлю на землю голод; не голод за хлі-
бом, не спрагу за водою, лише за слуханням У синоптичних Євангеліях багато ува-
слова Господнього. ги зосереджено на проповіді Ісуса. Матей
І вони будуть плентатись від моря і до моря, ретельно записав, що слухачі Христа були
від півночі до сходу сонця будуть туди й приголомшені авторитетом, із яким він
сюди тинятися, шукаючи слова Господньо- навчав (Мт. 7, 28); та й сам Ісус, як вказу-
го, але його не знайдуть» (Ам. 8, 11-12). вали євангелисти, відчутно наголошував
на важливості своїх слів. Оскільки слова
Слово Боже приносить божественну Христові наділені дієвою силою, усе, що
втіху в глибину людських душ. Такою говорить Ісус, мусить збутися: «Небо й
була мета Девтеро-Ісаї: «Утіште, утіште земля перейдуть, але слова мої не перей-
народ мій, каже ваш Бог. Промовляй- дуть» (Мт. 24, 35).
те Єрусалимові до серця й вістіть йому,
що скінчилась його служба, спокутува- Євангеліє від Йоана запроваджує цілко-
но його несправедливість» (Іс. 40, 1-2). вито нове розуміння Божого слова. Йоан
Псалмопівець, своєю чергою, уповає на стверджує, що Слово було споконвіку,
Боже слово: «Жду на Господа, душа моя воно є особою та Богом, і він ототожнює
жде, і я надіюся на його слово» (Пс. 130, Боже Слово з Ісусом Христом. Отож Бог
5; пор.: Пс. 19, 7-11 [8-12]; 119, 49-50), завершив ув Ісусові Христі довгий процес
Ориген же говорить, що «Боже слово є об’явлення, вклавши божественну мету
лікарем душі» (Гомілія на Книгу Виходу, спасення у людську плоть та кров.
PG 12.269B).
У пролозі до свого Євангелія Йоан вжи-
На початку було Cлово ває слово «споконвіку», яке означає час,
коли, крім Бога, нічого не існувало (Йо. 1,
Існує ще одне міркування, варте особли- 1). Проте в ту таїнственну пору Слово
вої уваги. Старий Завіт наголошує на було з Богом, перебуваючи в містичній
живому, творчому та об’явленому харак- єдності з ним, і це Слово було Богом.
тері Божого слова. «...я зроблю слова мої Ніщо не постало без творчого втручання
вогнем в устах у тебе, а народ цей – дро- Слова. Воно є першопричиною всього су-
вами, і він пожре їх», – мовить Господь щого, джерелом життя, світлом, що про-
до Єремії (Єр. 5, 14), та ще каже: «Чи ж світлює кожну людину. Водночас воно не
моє слово не схоже на вогонь, – слово Го- залишилося, немов чужинець, осторонь
споднє, – на молот, що розбиває скелю?» світу, який є ділом Слова: «І Слово стало
(Єр. 23, 29). Одначе звертаючись до Но- тілом...» (Йо. 1, 14). Його прихід посеред
вого Завіту, ми зауважуємо, що в діяльно- нашого гріха та смерти – то нездоланна
сті, яка була характерною лише для Бога, вершина всього Божого об’явлення.
тепер бере участь Ісус. Для здійснення
своєї волі йому достатньо тільки виго- Ісус прийшов у світ, аби свідчити істи-
ну (Йо. 18, 37). У Євангелії від Йоана не
5
Армандо Дж. Леворатті
йдеться про багато правд: Ісус – це Істи- ваним народом; Ізраїль є народом лише
на, і він приносить у світ цю одну-єдину тією мірою, якою він є народом Божим.
Божу Істину чітко та переконливо. «Я» на Цінність союзу полягає в тому, що він
устах Ісуса сповнене тієї самої гідности, започатковує взаємини зі співрозмов-
що і «Я» Ягве: «Ніхто й ніколи Бога не ником – надійним партнером, здатним
бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому відповідати у щирому діялозі, від якого
лоні, – той об’явив» (Йо. 1, 18). не можна ухилитися. Бог «знав» Ізраїль
(Ам. 3, 2), тому Ізраїль повинен «знати»
Відтоді, як Слово стало тілом, може Бога (Ос. 13, 4; пор.: Ос. 4, 1). У пророків
бути лише одне «Боже слово» у строгому союз набуває свого багатого подружнього
значенні цього терміна – слово, яке Отець виміру близькости, наслідування та вза-
промовив із вічности, і воно воплочуєть- ємної жертовности. Бути готовим до цьо-
ся на землі у певний історичний момент. го союзу – значить відповідати на поклик,
Однак очевидно, що «Кого Бог послав, погоджуватися на покликання, піднімати-
той вимовляє слова Божі, бо не мірою дає ся до рівня діялогу.
йому Бог Духа» (Йо. 3, 34). І якщо Слово,
яке є Богом, повинне було прийти до всьо- Слово є дією однієї особи, яка зверта-
го світу, то мав існувати спосіб, завдяки ється до іншої; це запрошення до певного
якому проповідувані та писані слова ста- міжособистого взаємозв’язку. Поза особи-
ли б посередниками віри у воскреслого стими контактами слова, фактично, ста-
Господа. ють закостенілими та порожніми. Адреса-
том Божого об’явлення завжди є людина,
Слово, обітниця та союз яка може свідомо і вільно відповісти на
Божу любов. Тому на кожному етапі боже-
Боже слово об’являється у Божому про- ственного плану спасення Бог вимагає від
мислі обітниці та союзу. Як обітниця, сло- творіння «так» і очікує на нього – «так»
во стверджує сьогодні те, що Бог зробить народу під час укладення першого завіту
для свого народу в майбутньому. Пообіця- (Вих. 24, 3), його «амінь» при відновленні
ти означає ручитися: раз давши обіцянку, союзу в часи Езри (Неєм. 8, 6), «нехай ста-
не візьмеш її назад. Бог не може засто- неться» Марії на зорі нового закону (Лк. 1,
сувати божественної сили для того, аби 26-38); «амінь», що його людство в Ісусові
порушити обітницю, яку він колись дав; Христі говорить Божій славі (2 Кр. 1, 20-
це означало б, що Бог не дотримує свого 21), та «Прийди!», яке навчена Духом На-
слова. Ізраїль із роду в рід прославляє вір- речена говорить Господу (Од. 22, 17).
ність Ягве присягам, складеним Давидові,
Божому обранцю (Пс. 89; Пс. 132), і по- Відбувається обмін творчими силами;
всякчас нагадує Богові ту обітницю – дже- як Бог, так і людина дієво залучені у цей
рело відваги та надії (Пс. 119). Боже слово процес. Безперечно, Божа творча сила є
не промине (Пс. 119, 140; пор.: Пс. 19, 8), суверенною, однак майбутнє сотвореного
воно «випробуване вогнем» і в ньому не- порядку істотно залежить від його викори-
має підступу (Пс. 18, 30 [31]). Божа обіт- стання сили. Створюючи людину на свій
ниця є істинною, бо Бог – вірний. образ та вдихаючи в її ніздрі подих життя
(Бут. 1, 26; 2, 7), Бог творить істоту, здатну
Укладаючи союз, Бог вільно обирає тіс- слухати та відповідати (пор.: Вих. 4, 11),
ні стосунки зі своїм народом: стає його розуміти благословення, яке дає плоди
Богом, оскільки той робиться Божим на- (Бут. 1, 28-30), а також – наказ стосовно
родом. До того ж Ізраїль став народом забороненого плоду (Бут. 2, 16-17).
Божим, ще не бувши остаточно сформо-
6
Сила Божого слова
Під час кожної події почасти ефектив- віривши, воднораз не вдасться зглибити
ний Божий вплив, однак майбутнє сотво- значення богонатхненного тексту Святого
реного суттєво зумовлене тим, як люди Письма без просвітлення Святого Духа.
розпоряджаються своєю власною силою; Як поетичний твір залишається зовсім
а що ж до божественного суверенітету, чужим для людини, що ніколи не пере-
то це призводить до його самообмежен- живала поетичного настрою, так і Біблія
ня. Тому слід сказати про божественний залишатиметься частково «закритою» для
ризик та вразливість, які походять від читачів або слухачів, які не здійснюють
творіння. У цьому контексті промовиста поступу у вірі під проводом Святого Духа,
біблійна цитата про оселення ізраїльтян в аби відкрити звістку відкуплення христи-
Обіцяній Землі: янам – послання Христа. Безумовно, такі
не збагнуть справжнього значення Свято-
«Кленіть Мероз, сказав ангел Господній, го Письма; вони натраплять у тексті лише
кленіть його мешканців гірко, бо не при- на відображення власних думок. Св. Пав-
йшли на поміч Господеві, на поміч Господеві ло говорить про це просто й гарно: «Хто
витязями» (Суд. 5, 23). бо з людей знає, що в людині, як не дух
людський, що у ній? Так само й того, що
Прийняття слова: Слово та Дух в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого»
(1 Кр. 2, 11).
За словами св. Павла, успішність Єванге-
лія не залежить від особистости пропо- Завдяки внутрішньому свідченню Свя-
відника чи манери викладу (1 Кр. 1, 17). того Духа ми дізнаємося про слово і воно
Євангеліє – це «сила Божа на спасення стає для нас Божим словом. Дух є спіль-
кожному, хто вірує» (Рм. 1, 16), жива дій- ником слова. Бог діє в нас двояким спосо-
сність, спроможна передавати своє життя бом: ізсередини – через Духа і ззовні – че-
тим, хто вступає з нею у реальне спіл- рез слово. Дух оживляє букву, тож слово,
кування. У словах Євангелія зображено промовлене там і тоді, стає для нас Божим
присутнього Христа та відтворено силу словом тут і тепер. Тим-то Біблія ніколи
відкуплення його смерти і воскресення не старіє, а завжди є нашою сучасницею,
(1 Кр. 15; пор.: Рм. 1, 4). «Слово життя» отримуючи через Духа щоразу нове життя.
(Флп. 2, 16) справді передає нове благодат-
не життя; у благій вісті «вашого спасення» Хоча світло Святого Духа необхідне
(Еф. 1, 13) спасення сходить на тих, хто для того, щоб увійти в особливу площи
слухає її; а «слово про хрест» за світськи- ну С вятого Письма, було б помилкою
ми мірилами є цілковитим безглуздям, протиставляти особисте просвітлення
однак для тих, що спасаються, це – «сила Святим Духом автентичному тлумаченню
Божа» і «Божа мудрість» (1 Кр. 1, 18; 1, Писання Учительського уряду Церкви.
24). Завдяки вірі слово Христа перебуває Свідчення Духа разом із впливом слова
в глибині серця (Кл. 3, 16), даруючи йому Божого має визнавати не лише поодино-
скарби спасення, які Христос здобув через кий віруючий, а й уся спільнота Церкви.
хрест та воскресення (пор. Еф. 3, 17). Своєю силою слово будує спільноту вір-
них (Ді. 2, 41; 6, 7; 12, 24; 19, 20), а Дух
Християнська традиція, не заперечуючи істини діє в Церкві як годувальник та
внутрішнього динамізму Божого слова та помічник, провадячи її до всієї правди
його спасительної сили, завжди наполяга- (Йо. 16, 13). Безумовно, вчення Церкви не
ла на духовній відкритості людини, котра може замінити віри її членів, однак воно
наближалася до Божого слова. Неможли- може й повинне спрямовувати віру о соби
во зрозуміти Бога та Боже слово, не по-
7
Армандо Дж. Леворатті
й допомагати кожному розрізняти, що бачає Божу благодатну дію та радісну,
дійсно походить від Духа, а що є тільки вільну відповідь людини. Бог вирішує у
вимислом. Завдання Церкви – розпізнава- своїй найвищій свободі дарувати вірність
ти, що випливає зі справжньої віри, а що і відкриває божественну волю в Декало-
є наслідком буяння у складному механізмі зі (Вих. 20, 1-17; Втор. 5, 6-21), Золото-
людської уяви. му Правилі (Мт. 7, 12), Великій Запові-
ді (Мт. 22, 36-40) чи в пророчих словах:
Відмова від слова «... чого Господь від тебе вимагає: лише
чинити справедливість, любити милосер-
Коли ми читаємо біблійні тексти, які до- дя й покірно ходити перед твоїм Богом»
водять силу Божого слова, переживаємо (Міх. 6, 8).
моменти радости та подиву; проте коли
дивимось на наш світ, постає багато запи- Отже, Бог не вважав за потрібне вжи-
тань. Якщо Боже слово настільки могут- вати тільки силу для здійснення боже-
нє, чому ми не переживаємо цього глиб- ственних намірів і досягнення своїх спа-
ше? Чому поруч стільки темряви? Чому сительних цілей. Панівна Божа сила не
так легко зійти на шлях гріха і так важко має нічого спільного з примусом. Бог на-
йти праведною путтю? важився довершувати божественне діло у
світі, ставши залежним від людини. Тво-
Ці запитання порушують проблему, яка, рінню дано владу відмовитися від Бога,
врешті-решт, стосується таїнства Бога та силу зробити світ іншим, ніж бажає його
спілкування Бога з людьми. Таким чином Творець. Ця влада – реалізувати своє бут-
ми наближаємося до самого центру про- тя цілком незалежно та якомога самостій-
блеми зла, і кожна спроба дати належну ніше – є трагічною величчю, що супрово-
відповідь виходить за межі людського джує людські створіння впродовж історії.
розуміння. Бог завжди зустрічається з
людс твом у якийсь неочевидний спосіб, Сніг і спека, зима й літо, сонце та зорі,
і навіть у виявах божественної «слави» вітер і буревій виконують «його слово»
видимі явища – світло й вогонь – це не (пор.: Пс. 148, 8), однак люди вільні відки-
сам Бог, а лише знаки Божої присутности нути його. Дехто відкриває свої серця до
(пор.: Вих. 13, 21-22; 33, 17-23). слова та вірує в нього. Інші ж закривають
свої вуха, черствіють і не визнають його.
Тут потрібно визнати, що ніхто з нас «Прийшло до своїх, – а свої його не при-
не має адекватної відповіді на поставлені йняли», – сказано в Євангелії від Йоана
вище питання. У царині віри ми бачимо (Йо. 1, 11); і ще: «…світло прийшло у світ,
тільки «як у дзеркалі» (пор.: 1 Кр. 13, 12) люди ж більше злюбили темряву, ніж світ-
й усе наше знання зведене до крихітного ло, – лихі бо були їхні діла» (Йо. 3, 19).
освітленого острівця посеред темряви,
адже Бог – це «Бог тайний» (Іс. 45, 15), Спілкування є не лише слуханням, а й
і божественне об’явлення не усуває цієї розмовою. Ісус мав це на увазі, коли кіль-
таємничости Бога сповна. Однак навіть у каразово говорив своїм слухачам: «Хто
такому разі Боже слово почасти нас про- має вуха, нехай слухає» (Мт. 13, 9). Зна-
світлює (пор.: Пс. 119, 105), тому відважу- ючи, що спасительне Боже слово можна
ємося дещо сказати на цю складну тему. сприйняти по-різному, Ісус промовив:
«Вважайте, отже, як слухаєте ...» (Лк. 8,
Ініціатива у взаєминах Бог – людина 18). Ці слова – відгомін 95-го псалма:
належала Богові. Як ми побачили, їхні
стосунки перебувають у межах союзу. «Якби ж то ви послухали вже голос його
Цей союз, або взаємний договір перед- сьогодні!
8
Сила Божого слова
“Не будьте тверді серцем, як у Меріві, як у сказати. Тепер Боже слово виражене з
день Масси в пустині, найбільшою повнотою, а Церква за сво-
де спокушали мене батьки ваші, випробо- єю глибинною суттю – це спільнота тих,
вували мене, хоча й бачили моє діло...”» хто чує Боже слово та зберігає його. Як
(Пс. 95, 7-9; пор.: Вих. 17, 1-7; Чис. 20, 1-13). «спільнота віри, що слухає», Церква має
Коли Ізраїль щоразу відмовлявся від переживати силу Божого слова й розкри-
свого покликання, Бог не міг примусити вати цю силу всередині своїх видимих
його до покаяння. Ізраїлевого «ні» не вда- кордонів і поза ними. Як «стовп та основа
лося б пересилити без зруйнування уста- правди» (1 Тм. 3, 15) вона повинна про-
лених взаємовідносин між Богом і людь- яснювати «під натхненням Святого Духа»
ми. Це особливість Божої безпорадности, всі первісні глибини об’явленого слова.
на яку вказує Біблія: Особливо під час євхаристійних зібрань,
коли читають та пояснюють Святе Пись-
«О мій народе, що я тобі зробив? Чим тебе мо, нам потрібно усвідомити, що Бог так
скривдив? Відповідай мені!...» (Міх. 6, 3). само очевидно говорить до свого народу,
як колись звертався до нього на горі Си-
Перемога слова най або через пророків. Це сам Христос
через своїх служителів проголошує Боже
Ще один аспект таїнства Божого слова, Євангеліє для окремого зібрання та праг-
який слід розглянути, – його остаточний не від нього у відповідь тієї ж люблячої
та непорушний характер: «Висхне трава, віри, якої прагнув од тих, кому проповіду-
зів’яне квітка; а слово Бога нашого стоя- вав у Палестині.
тиме повіки» (Іс. 40, 8; пор.: Пс. 119, 89).
Бог не відмовляється від того, чого воліє Розкрити силу Божого слова – це ос-
та про що каже (Пс. 110, 4); Христос і собі новний обов’язок «служителів слова».
говорить: «Небо й земля перейдуть, але Їхнє призначення – дати змогу Христово-
слова мої не перейдуть» (Мт. 24, 35). му голосу знову бути почутим і подару-
вати кожному нагоду відродити почуття
Новий Завіт є есхатологічним сою- віри, що з’єднує віруючого з тілом Хри-
зом між Богом та відкупленим світом у ста. Через їхні голоси Боже слово повинне
розп’ятому та воскреслому Ісусі. Цей пронизувати, як двосічний меч, вирізняю-
союз можуть порушувати окремі особи чи думки серця. Воно має запропонувати
остільки, оскільки не дозволяють йому нові випробування шляхетности Божого
керувати їхнім життям; однак союз між народу та висунути нові вимоги щодо
Богом і Церквою неможливо зруйнувати, його любови до ближнього.
адже в ньому – невичерпне джерело Бо-
жої любови. Мета цього нового біблійного комента-
ря – допомогти виконати це завдання.
Прихід Христа до нас є вирішальним
виголошенням того, що Бог мав намір Переклав Олег Чупа
9
Як тлумачити Біблію
___________
Армандо Дж. Леворатті
Місія Церкви – єднати всіх людей із Богом ня – це відправна точка, і завдання про
через участь в Ісусові Христі. Ця участь у повідника – отримати з нього звістку, яка
Христі стає можливою для кожної люди- справді стане Божим словом для конкрет-
ни завдяки її прийняттю християнського них слухачів. Та співвідношення між Біб
послання в особистому акті віри та хре- лією і життям не таке просте, як може ви-
щення. Оскільки «віра із слухання, а слу- датись на перший погляд. Інколи зробити
хання через слово Христове» (Рм. 10, 17), це порівняно легко, тому що існує прямий
то одна зі справ, яку Церква повинна ро- зв’язок між біблійною вісткою й нинішні-
бити, щоб виконувати свою місію, – бла- ми умовами живої спільноти. Світу Біблії
говістити Добру Новину: «бо “кожний, відомий звичайний людський досвід. Тут
хто призове ім’я Господнє, спасеться”. Як трапляється нечесність під час торгівлі
же призиватимуть того, в кого не увірува- на ринку та відбуваються різні злочини;
ли? Як увірують у того, що його не чули? зображено дітей, які бавляться і вмирають
А як почують без проповідника?» (Рм. 10, на вулицях, і різні ситуації щастя, відчаю
13-14). та горя. Біблія розповідає історію народу
в пустелі, що скаржився на нестачу їжі
У Новому Завіті головною метою про- саме в той момент, коли Бог звільнив його
повідування було повідомлення Доброї з рабства; тут також ідеться про учнів,
Новини народові, який доти ніколи її не обраних для супроводу самого Сина Бо-
чув (Ді. 2, 14-42; пор.: Рм. 15, 20-21). У жого, але зазвичай нетямущих і здатних
наш час продовжуємо наповнювати сло- на втечу та відречення від Христа. Біблія
во «проповідування» тим самим смислом, обізнана з конфліктами інтересів; вона
однак тепер, як правило, вживаємо його належно оцінює складність прийняття
на означення проповіді всередині Цер- відповідальних рішень і навіть відбиває
кви. Таке проголошення слова відіграло неоднозначність добра й зла. Хоч історія
центральну роль у житті Церкви, було б ніколи не повторюється, однак суттєві по-
складно уявити собі спільноту віри без дібності між подіями зберігаються. Існує
проповіді. Церква вважає, що вона по- чітка аналогія між багатьма теперішніми
кликана сповіщати зміст Святого Письма ситуаціями та минулими біблійними по-
і своїм членам, і невіруючим, тому про- діями й обставинами, і події минулого
повідування є суттєвим складником у її здатні живити та просвічувати тих, хто
пастирському служінні. сьогодні намагається жити у вірній покорі
Божій волі.
Святе Письмо – першоджерело для по-
яснення Божого слова у проповіді. Писан-
10
Як тлумачити Біблію
У складніших випадках подолати розрив янські проповідники, – це слово Церкви,
між «тоді» і «тепер» не так уже й легко. а не їхнє власне. Як колись Бог діяв через
Коли ми маємо справу з трудним біблій- Христа, так тепер Бог діє через тих, які
ним уривком, буде нереально застосувати «подібні до образу Сина його» (Рм. 8, 29;
його зміст до нашого часу, не збагнувши пор.: 2 Кр. 3, 18). Те, що колись своєю фі-
значення самого тексту. Тоді потребуємо зичною присутністю робив у світі та для
спроби витлумачення, і це вимагає більш світу Христос, тепер у світі й для світу
ніж простого читання Святого Письма. робить спільнота. Слово, яке промовляв
Іншими словами, згадану актуалізацію Ісус, не чутне у нашому сучасному світі,
біблійної ідеї неможливо здійснити без поки його не проголошує Церква. Велич
копіткої герменевтичної праці, а це, сво- Божих оповісників полягає в постійному
єю чергою, вимагає належного вишколу, вмиранні для власного слова заради того,
за якого б людина правильно розуміла бі- щоби з цілковитою точністю передати
блійні тексти. Отож усі зацікавлені в тому, Боже слово (пор.: 1 Кр. 2, 1-5; 2 Кр. 4, 2;
щоби голос Святого Письма був почутий 1 Сл. 2, 4-7).
у наш час, повинні дбати найперше про
герменевтику. Отож, беручи за приклад Йоана Хрести-
теля, «служителі слова» повинні дати свої
Завдання проповідника в Церкві не по- свідчення. У простягнутій руці Хрестите-
лягає у висловлюванні особистих погля- ля, який вказує на Агнця Божого (Йо. 1,
дів. Уже Старий Завіт показує усвідом- 29), та в його строгому заклику «приго-
лення цієї базової вимоги у дискусії про туйте Господню дорогу» (Мт. 3, 3), ми вба-
істинність та обман пророків і пророку- чаємо справжнє завдання християнських
вання. Лукавих пророків незмінно звину- провідників та вчителів – вказувати на
вачували в тому, що вони проголошували прихід Христа, свідчити його та вирівню-
всього лише людське слово – Божим, аби вати для нього стежки. Християнське про-
догодити сильним світу цього або натов- повідування – це місія Церкви, спільноти
пові (Єр. 14, 13-16; 23, 9-40; 28). Справж- тих, до кого було звернене Боже слово й
ні пророки, навпаки, проповідують не кому було довірено проголошувати це сло-
те слово, яке походить від них самих, а во світові. Ось чому св. Павло застерігає
те, яке приходить до них. Той спосіб, у новонавернених перед хибним уявленням,
який Боже слово приходило до Мойсея, мовби Боже слово походить від них: «Хіба
Єремії чи Йони, засвідчує, що з Божим то від вас вийшло слово Боже? Хіба до вас
словом ототожнювалося буття, далеке від одних тільки прибуло?» (1 Кр. 14, 36).
пророчих умів, їхнім першим бажанням
було ухилитись та втекти від нього як Для того, щоб охарактеризувати цю
від того, що перевищувало людські сили роль, Новий Завіт використовує різні ме-
(пор.: Вих. 3, 11; 4, 10; Єр. 1, 6; Йона 1, 3). тафори, усі вони призначені наголосити
Сам Ісус повідомляє істину, яку він по- переконання, що проповідник – це опікун
чув від Отця (Йо. 8, 40), й апостолам годі та розпорядник добра іншої особи. Одна
не розповідати про те, що вони бачили й з метафор – «управитель» (oikonomos), і
чули як свідки життя та воскресення Ісу- цим поняттям виражено турботу про бла-
са (Ді. 4, 20). га, якими було довірено керувати. Інші
метафоричні окреслення – «оповісник»
Подібно Церква здатна відважитись го- (keryx) та «свідок» (martys). Як розпоряд-
ворити про Бога тільки тому, що Бог го- ники Христа (1 Кр. 4, 1-2), проповідники
ворив до неї, і слово, яке несуть христи- відповідальні за «управління» Божими
11
Зміст
Від української редакції vii
Передмова до українського видання
Передмова ix
Як користуватися цим виданням xiii
xxii
Сила Божого слова
Армандо Дж. Леворатті 1
10
Як тлумачити Біблію
Армандо Дж. Леворатті 47
48
Вступ НАРИСИ З ІСТОРІЇ БІБЛІЙНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ 54
57
Інтертекстуальність у Старому Завіті 61
Жак Т. А. Г. М. ван Рітен 64
70
Тлумачення Біблії в Кумрані
Флорентіно Гарсія Мартинез 75
79
Рабинська екзегеза 83
Домінго Муньоз Леон 87
102
Роль Біблії в житті вірних ранньої Церкви 169
Чарльз Каненгісер
187
Сила Біблії в Середньовіччі 196
Вілємін Отен 209
Біблія в XVI столітті
Корнеліс Августин
Тлумачення Біблії в епоху Просвітництва та пізніші часи:
біблійне богослов’я та історія
Ед Норт
Біблія в католицькій та протестантській традиціях
Мартин Брінкман
Католицька біблійна екзегеза у XIX та ХХ століттях
Франс Ван Сегбрюк
Тлумачення Святого Письма на сторінках самої Біблії
Е. Ерл Еліс
Патристична екзегеза
Девід Л. Балас і Д. Джефрі Бінгхем
Істина, про яку розповідає Біблія: біблійна поетика та питання Істини
Френсіс Мартин та Шон Макевені
ЗВІЛЬНЮЮЧА СИЛА БІБЛІЇ
Слово Боже зв’язати не можливо
Віджіл Говард і Патриція Ленуа
Біблія і літургія
Януш (Йоаникій) Черський
Біблія та проповідництво
Віджіл Говард
448
Біблія в харизматичному русі Зміст
Пол Гінебаш
220
Біблія в реколекційному русі 225
Френсіс Мартин
229
ЯК МИ ОТРИМАЛИ НАШУ БІБЛІЮ 231
Вступ 244
271
Ерік Ейнікель і Вільям Р. Фармер 290
Як формувалась Біблія 296
303
Дональд С. Діє 309
Переклади Біблії церковнослов’янською і українською мовами 320
Тарас Барщевський 330
Девтероканонічні книги 333
364
Регінальд К. Фюллер 368
Наскільки надійний текст Біблії? 382
387
Альберт П’єтерсма, Фредерік Віссе 392
Текстуальна критика Старого Завіту 396
406
Ар’є ван дер Кой 415
Текстуальна критика Нового Завіту
441
Джон Каравідопулос 442
Археологія й Біблія 443
449
Дж. Максвел Міллер
Історія Ізраїлю: розвиток, труднощі та перспективи
Мейндерт Дукстра
Канонічна структура Нового Завіту
Євангеліє й Апостол
Франсуа Бувон
Євхаристія в Новому Завіті
Рох Керешти
Біблія і слуга-священик-учень
Тімоті Голоб
Історичний Ісус: Бог кличе до свободи через любов
Вільям Р. Фармер
Ісус Христос
Йон Собріно
Ісус Христос
Марія Клара Луккетті Бінґемер
Ісус Христос
Жан Ґало
Життя Павла
Джером Мерфі-О’Коннор
Петро і Павло
Рудольф Пеш
Путівник до мап
Андре ля Кок, Клер ля Кок
Про редакторів оригінального видання
Перелік авторів тому
Перелік скорочень
The words you are searching are inside this book. To get more targeted content, please make full-text search by clicking here.
Komentary
Discover the best professional documents and content resources in AnyFlip Document Base.
Search
Komentary
- 1 - 40
Pages: