2251 Bogonathnennist-DEMO

Папська біблійна комісія

БОГОНАТХНЕННІСТЬ
І ПРАВДА СВЯТОГО ПИСЬМА

Слово, яке походить від Бога
і говорить про Бога для спасіння світу

Львів · Видавництво «Свічадо» · 2019

Переклад за виданням: Pontificia Commissione Biblica ISPIRAZIONE E VERITÀ
DELLA SACRA SCRITTURA. La Parola che viene da Dio e parla di Dio per salvare
il mondo
УДК 27-24
Б 74

Видання здійснене за підтримки
ACN International

Б 74 Богонатхненність і правда Святого Письма. Слово, яке походить від Бога і говорить
про Бога для спасіння світу — Львів: Видавництво «Свічадо», 2019. — 192 с.
ISBN 978-966-938-320-4
Святе Письмо — це Слово Боже, яке провадить нас до спасіння. Тож слу-

хати і читати його — обов’язок і потреба християн. Однак не усі тексти, що
містяться у ньому, легко зрозуміти, а чимало з них становлять значні трудно-
щі, адже може здатися, що вони суперечать висновкам природничих та істо-
ричних наук або ж нормам моралі. Це ставить під сумнів біблійну богонат-
хненність і правдивість. Папська біблійна комісія доклала зусиль, щоби до-
слідити зв’язок, який існує між богонатхненністю і правдою, та з’ясувати, як
самі біблійні писання розглядають ці поняття. У пропонованому документі
результат цього уважного екзегетичного дослідження біблійних текстів
щодо їхнього походження від Бога і щодо правди у них.

УДК 27-24

ISBN 978-966-938-320-4 © Патріарша катехитична комісія УГКЦ, 2019
© Катехитично-педагогічний інститут УКУ, 2019

Зміст

Передмова..................................................................................................3
ЗАГАЛЬНИЙ ВСТУП..................................................................................5

1. Літургія Слова та її євхаристійний контекст.............................. 6
2. Контекст вивчення богонатхненності й правди Біблії..............7
3. Три частини документа................................................................. 9

Перша частина
СВІДЧЕННЯ БІБЛІЙНИХ ПИСАНЬ
ПРО ЇХНЄ ПОХОДЖЕННЯ ВІД БОГА ...................................................11

1. Вступ................................................................................................11
1.1. Об’явлення і натхнення в Dei Verbum і Verbum Domini.......11
1.2. Біблійні писання та їхнє походження від Бога ................... 12
1.3. Писання Нового Завіту та їхній зв’язок з Ісусом ............... 14
1.4. Критерії для перевірки зв’язку з Богом у біблійних
писаннях ...............................................................................16

2. Свідчення вибраних писань зі Старого Завіту..........................18
2.1. П’ятикнижжя..........................................................................18
2.2. Пророчі та історичні книги .................................................. 20
2.2.1. Пророчі книги: збірки того, що Господь
сказав своєму народові за посередництвом
своїх посланців.............................................................. 21
2.2.2. Історичні книги: слово Господнє діє
неухильно та кличе до навернення.............................23
2.3. Псалми....................................................................................25
2.4. Книга Сираха......................................................................... 29
2.5. Висновок................................................................................. 31

3. Свідчення вибраних писань з Нового Завіту............................32
3.1. Чотири Євангелія ..................................................................32
3.2. Синоптичні Євангелія.............................................................35
3.3. Євангеліє від Йоана............................................................... 41
3

3.4. Діяння апостолів................................................................... 44
3.5. Послання апостола Павла ................................................... 49
3.6. Послання до євреїв ...............................................................53
3.7. Одкровення .......................................................................... 58
4. Висновок....................................................................................... 63
4.1. Загальний огляд відносин «Бог — людський автор»........ 63
4.2. Писання Нового Завіту засвідчують богонатхненність

Старого Завіту і дають його христологічну
інтерпретацію...................................................................... 68
4.3. Процес літературного формування біблійних
писань і богонатхненність.................................................. 70
4.4. На шляху до Канону двох Завітів.........................................73
4.5. Прийняття біблійних книг і формування Канону...............75

Друга частина
СВІДЧЕННЯ БІБЛІЙНИХ ПИСАНЬ
ЩОДО ПРАВДИ, ЯКУ ВОНИ МІСТЯТЬ............................................... 82

1. Вступ.............................................................................................. 82
1.1. Біблійна правда згідно з Dei Verbum................................... 82
1.2. Осердя нашого дослідження про біблійну правду .......... 85

2. Свідчення вибраних писань Старого Завіту............................. 86
2.1. Розповіді про сотворення (Буття 1 – 2)................................ 86
2.2. Декалоги (Вих 20,2 – 17 і Втор 5,6 – 21).................................. 88
2.3. Історичні книги...................................................................... 90
2.4. Пророчі книги.........................................................................91
2.5. Псалми................................................................................... 95
2.6. Пісня Пісень..........................................................................100
2.7. Книги мудрості......................................................................101
2.7.1. Книга Мудрості та Сирах:
чоловіколюбство Бога ............................................... 102
2.7.2. Книга Йова і книга Проповідника:
незбагненність Бога ...................................................104

3. Свідчення вибраних писань Нового Завіту............................. 107
3.1. Євангелія............................................................................... 107
3.2. Синоптичні Євангелія...........................................................108
3.3. Євангеліє від Йоана..............................................................112

4

3.4. Послання апостола Павла....................................................118
3.5. Одкровення ......................................................................... 124
4. Висновок...................................................................................... 132

Третя частина
ТЛУМАЧЕННЯ СЛОВА БОЖОГО І ВИКЛИКИ,
ЩО ПЕРЕД НИМ СТОЯТЬ.................................................................... 137

1. Вступ............................................................................................. 137
2. Перший виклик: історичні проблеми....................................... 139

2.1. Цикл про Авраама (Буття).................................................. 139
2.2. Перехід через Червоне море (Вихід 14)........................... 142
2.3. Книги Товита і Йони ............................................................ 143

2.3.1. Книга Товита................................................................ 143
2.3.2. Книга Йони..................................................................144
2.4. Євангелія дитинства............................................................146
2.5. Розповіді про чуда ..............................................................149
2.6. Пасхальні розповіді ............................................................ 153
3. Другий виклик: етичні і соціальні проблеми........................... 158
3.1. Насильство в Біблії............................................................... 158
3.1.1. Насильство і законні засоби

для його виправлення................................................ 159
3.1.2. Закон про винищення..................................................161
3.1.3. Молитва, що взиває про помсту .............................. 163
3.2. Соціальний статус жінок ....................................................166
4. Висновок...................................................................................... 170

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК.................................................................... 174
1. Походження біблійного писання від Бога............................... 175
2. Правда Святого Письма.............................................................180
3. Тлумачення складних сторінок Біблії......................................184

5



Передмова

Життя Церкви має за основу Слово Боже, яке передається
у Святому Письмі, тобто у писаннях Старого і Нового Завіту. Згід-
но з вірою Церкви, всі ці писання є богонатхненними, Бог є їхнім
автором, а  для написання цих книг Він послуговувався людьми,
яких і  вибрав. Оскільки біблійні книги є богонатхненними, то
сповіщають правду. Уся їхня цінність для життя і  місії Церкви
полягає у тому, що вони несуть у собі богонатхненність і правду.
Писання, які не походять від Бога, не можуть сповіщати Слово
Боже, а писання, які не несуть в собі правду, не можуть закладати
основу і  давати наснагу для життя і  місії Церкви. Однак правду,
яка міститься у священних текстах, не завжди можна легко роз-
пізнати. Часом існують, принаймні на перший погляд, суперечно-
сті між тим, про що йдеться в біблійних розповідях, і висновками
природничих та історичних наук. Вони немовби суперечать тому,
що стверджують біблійні писання, і ставлять під сумнів їхню прав-
дивість. Ясна річ, що така ситуація заторкує і біблійну богонатх-
ненність: якщо те, що сповіщає Біблія є неправдиве, як її автором
може бути Бог? У пошуках відповідей на такі запитання Папська
біблійна комісія доклала зусиль, щоби дослідити зв’язок, який іс-
нує між богонатхненністю і правдою, та з’ясувати, як самі біблійні
писання розглядають ці поняття. Насамперед слід констатувати,
що рідко коли священні тексти прямо говорять про богонатхнен-
ність (пор. 2 Тм 3,16; 2 Пт 1,20 – 21), зате постійно демонструють
зв’язок між своїми людськими авторами і Богом, і так виражають
своє походження від Бога. У Старому Завіті зв’язок, що поєднує
людського автора з  Богом і  навпаки, представлений за допомо-
гою різних форм та виразів. У Новому Завіті кожен зв’язок з Богом
відбувається за посередництвом особи Ісуса, Месії і Сина Божого.
Він, Слово Боже, що прийняло видиму подобу (пор. Йо 1,1.14), є по-
середником у всьому тому, що походить від Бога.

У Біблії розглядається чимало різноманітних тем. Але якщо чи-
тати її уважно, то розуміємо, що основною і провідною є тема Бога
і його плану спасіння для людей. Правда, яку знаходимо в Святому

7

Письмі, стосується головно Бога і його відносин зі своїми створін-
нями. У Новому Завіті найвище визначення такого зв’язку дане
в словах Ісуса: «Я — путь, істина і життя! Ніхто не приходить до
Отця, як тільки через мене» (Йо  14,6). Будучи воплоченим Сло-
вом Божим (пор. Йо 1,14), Ісус Христос є досконалою правдою про
Бога, об’являє Бога як Отця і відкриває доступ до Того, хто є дже-
релом всякого життя. Інші висловлювання про Бога, які містяться
в біблійних писаннях, скеровані до цього Слова Божого, яке стало
людиною в Ісусі Христі, а Він стає ключем до їхнього прочитання.

Розглянувши поняття богонатхненності в  свідченнях біблій-
них книг, зв’язок між Богом і людськими авторами та правду, яку
передають нам ці писання, Біблійна комісія зосередилася у своїх
роздумах на вивченні деяких труднощів, які здаються пробле-
матичними з погляду історичного, суспільного чи етичного. Для
того, щоб дати відповідь на ці запитання, необхідно читати і на-
лежно розуміти тексти, які становлять трудність, беручи до ува-
ги висновки сучасних наук і  водночас головну тему цих текстів,
а саме — Бога і його план спасіння. Такий підхід показує, що мож-
на подолати сумніви, які виникають щодо правдивості писань і їх-
нього походження від Бога.

Цей документ Біблійної комісії не є офіційною заявою Вчи-
тельського уряду Церкви щодо цих питань і  не ставить собі за
мету викласти повне вчення про богонатхненність і правду Свя-
того Письма, а  лише представити результати уважного екзеге-
тичного дослідження біблійних текстів щодо походження їх від
Бога і щодо їхньої правдивості. Тож пропонується, щоби одержані
висновки доповнили і поглибили інші богословські науки зі своєї
перспективи.

Складаю подяку членам Біблійної комісії за їхню терплячу
і компетентну працю та висловлюю побажання, щоби їхня робота
спричинилася в усій Церкві до все більш уважного, вдячного і ра-
дісного слухання Святого Письма як Слова, що походить від Бога
і говорить про Бога для життя світу.

22 лютого 2014 року, у свято Престолу св. апостола Петра
Ґергард кард. Мюллер, президент

8

Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається
туди, але напуває землю, щоб вона родила й рости-
ла та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому,
хто їсть, отак і моє слово, що виходить у мене з уст,
не повертається до мене порожнім, але чинить те,
що я хочу, довершує те, за чим я його вислав.

Іс 55,10 – 11
Багаторазово й багатьма способами Бог гово-
рив колись до батьків наших через пророків. За
останніх же оцих днів він говорив до нас через
Сина, якого зробив спадкоємцем усього і  яким
створив віки.

Євр 1,1 – 2

ЗАГАЛЬНИЙ ВСТУП

1. Синод єпископів 2008 року розглянув тему Слово Боже
в житті та місії Церкви. Святіший Отець Бенедикт XVI у своє-
му Післясинодальному апостольському повчанні Verbum Domini
продовжує і поглиблює тематичні лінії Синоду. Зокрема він на-
голошує: «Без сумніву, в богословських розважаннях натхнен-
ня й істину завжди вважали двома визначальними поняттями
церковної герменевтики Святого Письма. Однак потрібно ви-
знати, що сьогодні необхідно поглиблювати ці реалії з метою
кращого здійснення вимог щодо пояснення священних текстів
відповідно до їх природи. Через те я сподіваюся, що досліджен-
ня в цій галузі підуть на користь біблійним наукам та духовно-
му життю вірних» (п. 19). У відповідь на сподівання Святішого
Отця Папська біблійна комісія має намір зробити свій внесок
для більш належного розуміння понять богонатхненності
і  правди, цілковито увідомлюючи, що це особливо відповідає
природі Біблії та її значенню для життя Церкви.

9

Літургійне зібрання є найважливішим і  найбільш урочи-
стим місцем для проголошення Слова Божого, і саме тут всі вір-
ні зустрічаються з Біблією. У євхаристійному культі — що скла-
дається з двох головних частин: літургії Слова і Євхаристійної
літургії (пор.  Sacrosanctum Concilium, п.  56)  — Церква святкує
«пасхальне таїнство, читаючи “те, що в  усім Писанні стосува-
лося до Нього” (Лк 24,27), звершуючи Євхаристію, в якій “пред-
ставлено Його перемогу й тріумф над смертю”, і водночас скла-
даючи подяку “Богові за Його дар несказанний” (2 Кор 9,15)
у Христі Ісусі, “на хвалу Його величі” (Еф 1,12) силою Святого
Духа» (Sacrosanctum Concilium, п. 6).

Присутність Ісуса, який об’являє Бога Отця у  своєму сло-
ві та у своєму ділі спасіння, і єднання з Ним спільноти вірних
є в  центрі цього зібрання. Загалом, ціле богослужіння має за
мету зробити Ісуса присутнім посеред спільноти віруючих і до-
помогти їм зустрітися і поєднатися з Ним і з Богом Отцем. Че-
рез читання Слова Божого і звершення Євхаристійної літургії
проголошується Христос у своєму пасхальному таїнстві.

1. Літургія Слова та її євхаристійний контекст

2. Щотижня в неділю, тобто в день Господній, який Церква
вважає «основним святковим днем» (Sacrosanctum Concilium,
п. 106), з особливою радістю і урочистістю святкуємо воскре-
сіння Христове. У цей день «для того щоб трапеза слова Божо-
го являлася вірним багатшою»» (Sacrosanctum Concilium, п. 51),
співають вірші з псалмів і виголошують три біблійних уривки,
зазвичай: один зі Старого Завіту, один з  неєвангельських пи-
сань Нового Завіту і  один з  чотирьох Євангелій. Після читан-
ня кожного з двох перших уривків читець каже: «Слово Боже»,
а  вірні відповідають: «Богу подяка». Диякон чи священик за-
вершує виголошення Євангелія словами: «Слово Господнє»,
а народ відповідає: «Слава тобі, Христе». У цьому короткому ді-
алозі можна виділити дві характеристики читання і слухання.
Читець підкреслює важливість того, що він читає, і  закликає
10

слухачів уповні усвідомити, що сповіщене їм насправді є Сло-
вом Бога чи точніше Словом Господа (Ісуса), який сам є Словом
Божим (пор. Йо 1,1 – 2). Вірні ж своєю чергою у поставі смирен-
ного благоговіння приймають Слово, що його до них звертає
Бог: сповнені вдячності, вони з радістю і торжеством слухають
Добру Новину Господа Ісуса.

Хоча ці різні моменти літургії не завжди звершуються до-
сконало, літургія Слова становить особливе місце спілкуван-
ня: Бог у своєму благоволінні звертається людськими словами
до свого народу, а той приймає з вдячністю і похвалою Слово
Боже. У літургії Слова, а головно в Євхаристійній літургії звер-
шується пасхальне таїнство Христа, що є кульмінацією і спов-
ненням комунікації Бога з людством. У цій літургії реалізується
відкуплення людського роду, а водночас найбільша і найдоско-
наліша прослава Бога. Богослужіння не є обрядовою формаль-
ністю, адже воно має за мету, щоби вірні «вчилися жертвувати
самих себе і з кожним днем через посередництво Христа вдо-
сконалювалися в  єдності з  Богом і  між собою, щоб, накінець,
Бог був усім в усьому» (Sacrosanctum Concilium, п. 48). Той факт,
що Бог звертає своє слово до людей в історії спасіння і що поси-
лає свого Сина, який є його воплоченим Словом (Йо 1,14), має
лише одну ціль — відкрити перед людьми можливість єднання
з Ним.

2. Контекст вивчення богонатхненності
й правди Біблії

3. На основі того, що ми досі виклали про Слово Боже в лі-
тургії Слова і у зв’язку з євхаристійним богослужінням, можемо
сказати, що ми його слухаємо в теологічному, христологічному,
сотеріологічному та еклезіологічному контексті. Бог пропо-
нує спасіння в остаточний і досконалий спосіб у своєму Христі,
творячи сопричастя між Собою і  своїми людськими створін-
нями, яких представляє його Церква. Це місце, що є найбільш
придатним для проголошення Святого Письма, становить ще

11

й найбільш відповідний контекст для вивчення його богона-
тхненності й правди. Як ми вже зазначали, після біблійних чи-
тань виголошують твердження, що це «Слово Боже» (чи «Слово
Господнє»). Таке твердження можна розуміти двояко: насампе-
ред як слово, що походить від Бога, а також як слово, що гово-
рить про Бога. Ці два значення тісно між собою пов’язані. Лише
Бог знає Бога; отож лише Бог може говорити про Бога у належ-
ний і  достовірний спосіб. Тому лише слово, яке походить від
Бога, може говорити правильно про Бога. Твердження «Слово
Боже» спонукає вірних бути свідомими того, що вони слухають,
і відводити цьому співмірну увагу. Вони повинні виявляти бла-
гоговіння і  вдячність, які належаться Слову, що походить від
Бога, і бути уважними, щоб збагнути та зрозуміти, що це Слово
сповіщає про Бога, і так входити з Ним у все глибше єднання.

Наша праця, тема якої «Богонатхненність і правда Святого
Письма», розкриє ці два аспекти. Коли говорять про богонатх-
ненність Біблії, то цим стверджують, що всі її книги «мають ав-
тором Бога і як такі були передані Церкві» (Dei Verbum, п. 11).
Досліджуючи богонатхненність Біблії, стараємося з’ясувати,
що самі біблійні писання кажуть про своє походження від Бога.
Що ж до правди Біблії, то нам потрібно передусім пам’ятати
про те, що вона, хоч і говорить на багато різних тем, насправді
вміщає у собі головну і первинну тезу — самого Бога і спасін-
ня. Існує багато інших документальних джерел і багато інших
наук, з яких можна почерпнути надійні відомості щодо найріз-
номанітніших питань; Біблія ж, як Слово Боже, є авторитетним
джерелом для пізнання Бога. Для Догматичної конституції
ІІ Ватиканського Собору Dei Verbum змістом Божого об’явлення
є сам Бог і його план спасіння для людей. У цьому соборовому
тексті, вже у першому розділі, сказано: «До вподоби було Богові
у його доброті й мудрості об’явити Себе самого і явити Таїнство
своєї волі (пор. Еф 1,9), завдяки чому люди через Христа — Сло-
во, що стало плоттю, — мають у Святому Дусі доступ до Отця
і  стають учасниками Божої природи (пор.  Еф  2,18; 2 Пт  1,4)»

12

(Dei Verbum, п. 2). Біблія стоїть на службі передачі об’явлення
(пор. Dei Verbum, пп. 7 – 10). Тому, вивчаючи правду Біблії, зосе-
редимо нашу увагу на цій конкретній темі: що оповідають різні
біблійні писання про Бога і про його план спасіння?

3. Три частини документа

4. Перша частина нашого документа присвячена богонатх-
ненності Святого Письма і досліджує його походження від Бога,
друга ж частина досліджує правду Слова Божого, акцентуючи
на посланні про Бога і про його план спасіння. Прагнемо, щоб
усвідомлення, що це Слово походить від Бога, зростало, а увага
слухачів і читачів Біблії зосереджувалася на тому, що Бог хоче
нам сповістити про Себе самого і про свій задум спасіння для
людей. Так само, як ми святкуємо пасхальне таїнство Христа як
таїнство Бога і нашого спасіння, ми запрошені прийняти Слово,
яке до нас звертає Бог, сповнений любові і благовоління. Перед
нами стоїть мета — прийняти, у сопричасті з іншими віруючи-
ми, дар здатності слухати і  розуміти те, що Він сам сповіщає
про Себе, щоб ми могли оновити і поглибити особистий зв’язок
з Ним.

Третя ж частина документа розглядає деякі виклики, що
походять з  самої Біблії, щодо певних аспектів, які немовби
спростовують її статус Слова Божого. Проаналізуємо тут зокре-
ма два виклики, які постають перед читачем. Перший походить
від величезного поступу, здійсненого за останні два століття,
в знаннях про історію, культуру і мови народів Стародавнього
Близького Сходу, адже це було культурне середовище Ізраїля
і його священних Писань. Нерідко виникають разючі супереч-
ності між даними цих наук і тим, що можна вивести з біблійної
розповіді, якщо її читати як літопис, сприймаючи як точний
опис подій та ще й у чіткому хронологічному порядку. Ці супе-
речності становлять першу трудність і  зумовлюють запитан-
ня про те, чи може читач довіряти історичній правді біблійних
розповідей. Ще один виклик становить те, що чимало біблій-

13

них текстів сповнені насильства. Можемо навести для прикла-
ду псалми прокляття, а також наказ вигубити цілі народи, який
Бог віддав Ізраїлю. Християнських читачів разять і дезорієнту-
ють такі тексти. Крім того, є ще й нехристиянські читачі, які
докоряють християнам, що в їхніх священних текстах містять-
ся жахливі уривки, і звинувачують їх у тому, що вони сповіду-
ють і  поширюють релігію, яка закликає до насильства. Третя
частина документа має за мету дати відповідь на ці та інші
виклики інтерпретації, показуючи, як подолати фундамента-
лізм (пор. Папська біблійна комісія. Тлумачення Біблії в Церкві.
Львів: Свічадо 2010; пор. EB 1381 – 1390), а водночас уникнути
скептицизму. Можна сподіватися, що усунення цих перешкод
розчистить шлях до зрілого і належного сприйняття Слова Бо-
жого.

Отож, цей текст має на меті зробити свій внесок, щоби всі
через глибше розуміння понять богонатхненності і правди мог-
ли прийняти Слово Боже в літургійному зібранні і в будь-якому
іншому місці у спосіб, який би щораз більше відповідав цьому
винятковому Божому дару, в  якому Він сповіщає Себе самого
і запрошує людей до сопричастя з Ним.

14

Перша частина

СВІДЧЕННЯ БІБЛІЙНИХ ПИСАНЬ
ПРО ЇХНЄ ПОХОДЖЕННЯ ВІД БОГА
1. Вступ

5. У першому підрозділі розглянемо, як Догматична консти-
туція ІІ Ватиканського Собору Dei Verbum і  Післясинодальне
апостольське повчання Verbum Domini розуміють об’явлення
і натхнення — дві божественні дії, які є засадничими для ви-
знання Святого Письма Словом Божим. Відтак покажемо, як бі-
блійні писання виявляють своє походження від Бога. Для Ново-
го Завіту властива переконаність, що немає відносин з Богом
інакше, як через Ісуса. На завершення наведемо роздуми про
належні критерії для дослідження свідчення біблійних писань
щодо їхнього походження від Бога.

1. 1. Об’явлення і натхнення
в Dei Verbum і Verbum Domini

Щодо об’явлення в  Dei Verbum [DV] мовиться: «До вподо-
би було Богові у  його доброті й мудрості об’явити Себе само-
го і явити Таїнство своєї волі (пор. Еф 1,9), завдяки чому люди
через Христа  — Слово, що стало плоттю,  — мають у  Свято-
му Дусі доступ до Отця і  стають учасниками Божої природи
(пор.  Еф  2,18; 2 Пт  1,4)» (п. 2). Бог об’являє Себе в  «ікономії
Об’явлення» (пор. DV, п. 2). Він виявляє Себе у сотворінні: «Бог,
створюючи все своїм Словом (пор. Йо 1,3) і підтримуючи в іс-
нуванні, у  сотворених речах постійно дарує людям свідчення

15

про Себе (пор. Рм 1,19 – 20)» (DV, п. 3; пор. Verbum Domini [VD],
п. 8). Бог особливо об’являє Себе в людині, яку створив «на свій
образ» (Бут  1,27; пор.  VD, п.  9). Далі об’явлення відбуваєть-
ся «через діла та слова, які внутрішньо пов’язані між собою»
(DV,  п.  2), в  історії спасіння народу Ізраїля (DV, пп. 3.14 – 16)
і сягає свого апогею «у Христі, який є водночас і посередником,
і повнотою всього Об’явлення» (DV, п. 2; пор. DV, пп. 4.17 – 20).
Говорячи про його тринітарний вимір, Verbum Domini, п.  20
каже: «Вершиною Об’явлення Бога Отця є принесений Сином
дар Утішителя (пор. Йо 14, 16), Духа Отця і Сина, Який наведе
нас “на всю правду� (Йо 16,13)».

Властиво богонатхненність стосується лише книг Святого
Письма. Dei Verbum, що називає Бога «натхненником і автором
книг обох Завітів» (п. 16), ще докладніше твердить: «Для тво-
рення Священних Книг Бог вибрав людей і  Сам діяв у  них та
через них, щоб вони, послуговуючись власними здібностями
і силами, як справжні автори, передали на письмі усе те й лише
те, що Він бажав» (п. 11). Отож, натхнення як Божа дія стосуєть-
ся безпосередньо людських авторів: саме вони отримують осо-
бисте натхнення. Але й написані ними твори згодом стануть
називати натхненими (DV, пп. 11.14).

1.2. Біблійні писання та їхнє походження від Бога
6. Ми бачили, що Бог є єдиним автором об’явлення і  що
книги Святого Письма, які слугують для передання божествен-
ного об’явлення, є Ним натхненими. Бог є «автором» цих книг
(DV, п. 16), але через людей, яких Він обрав. Вони не пишуть під
диктовку, а  є «справжніми авторами» (DV, п.  11), які застосо-
вують свої власні здібності і обдарування. Dei Verbum, п. 11 не
вдається в деталі, яким є цей зв’язок між людьми і Богом, хоча
у своїх примітках (18 – 20) відсилає до традиційного пояснення,
основаного на вченні про першу та інструментальну причину.
Звертаючись до біблійних книг і досліджуючи, що вони самі
говорять про свою богонатхненність, констатуємо, що у Біблії

16

лише два писання з  Нового Завіту виразно говорять про бо-
гонатхненність і  потверджують її для писань Старого Завіту.
У 2 Тм 3,16 сказано: «Все Писання — надхненне Богом і корис-
не, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справед-
ливості». А 2 Пт 1,20 – 21 стверджує: «А насамперед знаєте, що
ніяке в Письмі пророцтво не припускає особистого тлумачен-
ня. Бо ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини,
лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога».
Рідке вживання терміна «богонатхненність» є причиною того,
що ми не можемо обмежитись в наших дослідженнях таким ву-
зьким семантичним полем.

Однак вивчаючи біблійні тексти зблизька, констатуємо ва-
гомий факт, що в  них постійно розкривається зв’язок між їх-
німи авторами і  Богом. Все це проявляється в  різний спосіб,
і  в кожному з  випадків можна побачити, як те чи те писання
походить від Бога. Завданням наших досліджень буде виділи-
ти в  текстах Святого Письма ознаки зв’язку між людськими
авторами і Богом та показати в такий спосіб божественне по-
ходження цих книг, іншими словами, їхню богонатхненність.
Маємо на меті представити своєрідну феноменологію зв’язку
«Бог — людський автор», що правильно відображала б спосо-
би, в  які цей зв’язок засвідчується на сторінках Біблії: таким
чином буде підкреслено той факт, що вони містять Слово бо-
жественного походження. У цьому документі Папська біблій-
на комісія не ставить за мету довести факт богонатхненності
біблійних писань, адже це завдання для фундаментального
богослов’я. Нашим відправним пунктом є правда віри про те,
що книги Святого Письма натхнені Богом і  сповіщають його
Слово; нашим внеском буде краще пояснення поняття богона-
тхненності — так, як воно випливає зі свідчень самих писань.

Той особливий феномен біблійних писань, коли вони за-
свідчують зв’язок своїх авторів з Богом та своє походження від
Бога, можемо назвати «самосвідченням». На так визначеному
самосвідченні й будуть зосереджуватися наші дослідження.

17

7. Церковні документи, які ми неодноразово цитували (Dei
Verbum і Verbum Domini), розрізняють «об’явлення» і «натхнен-
ня» як дві окремі божественні дії. «Об’явлення» є засадничою
дією Бога, через яку Він сповіщає, ким є і яким є таїнство його
волі (пор. DV, п. 2), а водночас робить людину здатною отриму-
вати це об’явлення. «Натхнення» ж є дією, через яку Бог упов-
новажує певних вибраних Ним людей достовірно передавати
на письмі своє об’явлення (пор. DV, п. 11). Натхнення має за пе-
редумову об’явлення і слугує правильному передаванню об’яв-
лення в писаннях Біблії.

Зі свідчень біблійних писань можемо вивести лише нечис-
ленні ознаки, що стосуються особливого зв’язку між людським
автором і  Богом щодо процесу написання. Тому «феноменоло-
гія», яку беремося представити як щодо стосунків між людським
автором і Богом, так і щодо божественного походження письмо-
вих текстів являє собою доволі всебічну і різноманітну картину.
Ми побачимо, що конкретне поняття богонатхненності майже
ніколи не розкривається в Писанні і навіть не отримує в ньому
поняттєвого роз’яснення. Завдячуємо це специфічній природі
свідчень, що їх дають різні біблійні книги: у текстах постійно на-
голошується божественне походження їхнього змісту і послан-
ня, а водночас мало або нічого не сказано про те, як їх було на-
писано чи про них самих як про письмові документи. Внаслідок
цього, широке поняття об’явлення і конкретніше поняття його
втілення на письмі (натхнення) розглядаються як єдиний про-
цес. Дуже часто про них мовиться так, що під одним відразу ро-
зуміється й інше. Однак з огляду на те, що наведені нами заяви
походять з письмових текстів, стає очевидним, що наші автори
неявно стверджують, що їхній текст остаточно виражає і стало
зберігає у собі те, що було отримано через Боже об’явлення.

1.3. Писання Нового Завіту та їхній зв’язок з Ісусом
8. Щодо писань Нового Завіту, то їхня специфіка полягає
в тому, що вони виявляють зв’язок своїх авторів з Богом лише

18

через особу Ісуса. Про причину цього дуже виразно говорить
сам Ісус: «Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене»
(Йо  14,6), і  це твердження спирається на виняткове знання
Сина про Отця (пор. Мт 11,27; Лк 10,22; Йо 1,18).

Вагомий і  повчальний характер має поведінка Ісуса щодо
своїх учнів. Євангелія висвітлюють процес формації, яку Він
дає їм. У ній парадигматичним чином виявляється, що зв’я-
зок з  Ісусом і  Богом суттєвий для того, щоби слова апостола
чи писання євангелиста стали «Словом Божим». За нашими
джерелами, сам Ісус не написав нічого і нічого не надиктував
своїм учням. Те, що Він робив, можна підсумувати так: Він по-
кликав певних людей піти за Ним і розділити з Ним своє жит-
тя, брати участь у його діяльності, все глибше пізнавати його
Особу, зростати у вірі в Нього і прожити своє життя в єдності
з Ним. Це дар, який Ісус дав учням, це його спосіб формації їх до
того, щоби вони могли бути його апостолами та звіщати його
послання; їхнє слово є таким, що Ісус характеризує майбутніх
християн як «тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене»
(Йо  17,20). І Він каже своїм посланцям: «Хто слухає вас, мене
слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гор-
дує тим, хто послав мене» (Лк 10,16; пор. Йо 15,20). Слово його
посланців може бути основою віри всіх християн лише тому,
що воно, з огляду на їхнє найглибше єднання з Ісусом, є словом
Ісуса. Особисті взаємини з Господом Ісусом, якими вони живуть
з міцною і свідомою вірою в його Особу, становлять засадничу
основу того «натхнення», яке робить апостолів здатними спо-
віщати, усно чи письмово, Ісусове послання, що є «Словом Бо-
жим». Головним є не передавати буквально ті слова, які сказав
Ісус, а звіщати його Євангеліє. Типовий приклад цього — Єван-
геліє від Йоана, про яке кажуть, що в ньому кожне слово вияв-
ляє стиль Йоана і водночас правдиво передає те, що сказав Ісус.

9. Саме на основі Євангелія від Йоана проявляється тісний
зв’язок між природою взаємин з Ісусом і з Богом («натхненість»)
та змістом послання, яке передається як Слово Боже («правда»).

19

Головне послання Ісуса, за Євангелієм від Йоана, — Бог Отець із
його безмежною любов’ю до світу об’являється в  своєму Сині
(пор.  Йо  3,16); про це мовиться у  Dei Verbum, п.  2: Бог та його
спасіння. Когнітивний підхід, який дає змогу прийняти і зрозу-
міти це послання, не може бути суто інтелектуальним або ба-
зуватися лише на запам’ятовуванні: необхідний інтенсивний,
живий й особистий зв’язок, тобто ті самі стосунки, в яких Ісус
формував своїх учнів. Можна завжди формально правильно
говорити про Бога і його любов, але отримати дар Бога і потім
про Нього свідчити можна лише через живу віру в Нього і через
його любов. Отже, можемо констатувати, що головне послання
(«правда») і  спосіб його отримання з  метою подальшого свід-
чення («натхення») взаємно обумовлюють одне одного. Мова
знову ж таки про найповніше інтенсивне сопричастя життя
з Отцем, яке об’явив Ісус: сопричастя життя, що є спасінням.

1.4. Критерії для перевірки зв’язку з Богом
у біблійних писаннях

10. З огляду на те, що ми почерпнули з Євангелій, жива віра
в Ісуса, Сина Божого, є головною метою формації, що її Ісус уді-
ляв своїм учням і через яку виражається їхній засадничий зв’я-
зок з Ісусом і з Богом. Ця віра є даром Святого Духа (пор. Йо 3,5;
16,13), і  нею живуть у  близькому, свідомому і  особистому єд-
нанні з  Отцем і  Сином (пор.  Йо  17,20 –   23). Через цю віру учні
пов’язані з  особою Ісуса, який є «і посередником, і  повнотою
усього Об’явлення» (Dei Verbum, п. 2), та отримують від Нього
зміст свого апостольського свідчення в  його усному чи пись-
мовому вираженні. Оскільки воно походить від Ісуса, Слова Бо-
жого, це свідчення не може бути чимось іншим як Словом, що
походить від Бога. Особистий зв’язок віри (1) з джерелом, через
яке об’являє Себе Бог (2), є двома елементами, які дають змогу
визначити, що слова й діла апостолів походять від Бога.

Ісус є «вершиною Об’явлення Бога Отця» (Verbum Domini,
п.  20), вершиною, якій передувала багата «ікономія» боже-

20

ственного об’явлення. Як ми вже зазначили, Бог об’являє Себе
у  сотворінні (DV, п.  3), а  особливо в  людині, яку створив «на
свій образ» (Бут  1,27). Він об’являється насамперед в  історії
народу Ізраїля «через діла та слова, які внутрішньо пов’язані
між собою» (DV, п. 2). Так проявляються різні форми об’явлен-
ня Бога, яке сягає своєї повноти і своєї кульмінації в особі Ісуса
(Євр 1,1 – 2).

Щодо Євангелій (а в  ширшому плані й для апостольських
писань) двома визначальними елементами для походження
від Бога є: жива віра в Ісуса (1) і сама особа Ісуса, який є апо-
геєм божественного об’явлення (2). Що ж до інших біблійних
писань, то в нашому дослідженні застосовуватимемо такі два
критерії: яку особисту віру в Бога (відповідно до конкретного
етапу «ікономії» об’явлення) та який спосіб Його об’явлення
представляє та чи та книга. Кожен біблійний твір походить від
Бога через живу віру в Бога його автора і через зв’язок цього
автора з певною формою (чи формами) божественного об’яв-
лення. Трапляються випадки, коли якийсь біблійний твір опи-
рається на давніший богонатхненний текст і в такий спосіб до-
лучається до того самого походження від Бога.

За цими критеріями можна належно дослідити свідчення
різних біблійних писань і побачити, як, до прикладу, юридич-
ні тексти, сап’єнціальні вислови, пророчі слова, різного роду
молитви, апостольські перестороги тощо походять від Бога,
а отже, як Бог через конкретних людей є їхнім автором. Отож,
у кожному конкретному випадку спосіб походження від Бога є
різним і його не можна порівнювати зі звичайним однотипним
записом надиктованого Богом тексту. Однак щоразу засвідчу-
ється особиста віра в Бога людського автора і його послух різ-
ним формам божественного об’явлення.

Отож, вивчаючи самі біблійні писання і досліджуючи їхнє свід-
чення щодо зв’язку їхніх авторів з Богом, намагаємося доклад-
ніше представити, в який спосіб натхнення пов’язує Бога, натх-
ненника і автора, та людей, реальних авторів, яких Він вибрав.

21

2. Свідчення вибраних писань зі Старого Завіту

11. Ми відібрали деякі характерні книги зі Старого і Нового
Завіту, щоб продемонструвати, як у самих текстах виражається
їхнє походження від Бога. Для Старого Завіту додержуємося кла-
сичного розподілу на Закон, Пророків, Писання (пор. Лк 24,44);
тож ми вибрали для нашого дослідження П’ятикнижжя, про-
рочі та історичні книги (які ще мають назву «ранні пророки»),
а відтак Псалми і Книгу Сираха.

2.1. П’ятикнижжя
Ідея про божественне походження біблійних текстів роз-
вивається в П’ятикнижжі на основі поняття «писання», збере-
ження передань у  письмовій формі. Так, в  особливо важливі
моменти Мойсей отримує від Бога доручення подати в  пись-
мовому вигляді, наприклад, основоположний документ союзу
(Вих 24,4) або текст про відновлення союзу (Вих 34,27); схоже
на те, що в інших місцях він, виконуючи такі вказівки, укладає
на письмі інші важливі речі (Вих 17,14; Чис 33,2; Втор 31,22), аж
до письмового викладу цілої Тори (пор. Втор 27,3.8; 31,9). Кни-
га Второзаконня надає особливого значення винятковій ролі
Мойсея, представляючи його як натхненого Богом посередни-
ка об’явлення і уповноваженого тлумача божественного Слова.
З огляду на це, гармонійно розвинулося традиційне уявлення
про те, що Мойсей був автором П’ятикнижжя, тобто, що кни-
ги Мойсея не лише розповідають про нього, але й вважаються
його творами.
Головні твердження щодо об’явлення Богом Себе містяться
в розповідях про зустріч Ізраїля з Богом на Божій горі Синай/
Хорив (Вих 19 — Чис 10; Втор 4нн). У цих розповідях через на-
відні образи представлена ідея про те, що Бог є джерелом бі-
блійного свідчення. Тому можна сказати, що основа розумін-
ня Біблії як Слова Божого була закладена на Синаї, бо там Бог
призначив Мойсея єдиним посередником свого об’явлення.
Мойсей повинен був записати божественне об’явлення, щоби

22