2232_Jak spowidaty_DEMO

о. Александер Радецький

ПУТІВНИК КАЯНИКА



о. Александер Радецький

ПУТІВНИК КАЯНИКА

Львів
Видавництво “Свічадо”

2019

Титул оригіналу: Jak się spowiadać. Vademecum penitenta.

УДК 2-543-7
Р 15

З польської переклав
Тарас Різун

Художнє оформлення
Христина Рейнарович

Видавництво спирається на
“Український правопис. Проєкт найновішої редакції”

Інституту української мови НАН України, 1999

Радецький Александер
Р 15 Як сповідатися : Путівник каяника / Александер

Радецький ; пер. з пол. Т. Різун. – Львів : Свічадо,
2019. – 96 с.

ISBN 978-966-938-297-9

Книжка польського священика о. Александера Радецько-
го – про сповідь, а саме про те, як обрати свого духівника, як
сповідатися, на чому слід зосередитися, готуючись до таїн-
ства покаяння, щоб воно не перетворилося на формальність,
а стало засобом нашого примирення з Богом, шляхом набли-
ження до Нього.

Вміщені тут вказівки та спостереження продиктувало саме
життя: власні сповіді автора, його багатолітнє священиче
служіння у сповідальниці, а також численні розмови з людь-
ми, на запитання й сумніви яких він старався чітко і просто
відповідати.

УДК 2-543-7

ISBN 978-966-938-297-9 © 2008 Wydawnictvo SALWATOR
© Видавництво “Свічадо”, 2018

Я – Петро

Від часу мого останнього зречення
минуло кілька…
Точної дати не пам’ятаю
Зрікся Тебе
подумки
на словах
і на ділі,
хоча щиро прагнув,
щоб сталося інакше.

За покуту приймаю
постійно ті самі слова відваги,
що їх нашіптують німі роки.
Спробую ще раз,
Адже півень щодня
тричі співає.

(Марек Беньковський)



ВСТУП

Цю книжечку присвячую всім, хто надає великого значен-
ня тому, щоб гідно, зріло й плідно скористатися таїнством
покаяння1. Про те, що здійснити добру сповідь – нелегке
завдання, знають усі, зокрема й сповідники, адже й вони
клякають, як каяники, по другий бік решітки сповідаль-
ниці. Тому немає нічого дивного в тому, що з’явилося чи-
мало книжок, покликаних допомогти людині підготува-
тися до таїнственної зустрічі з люблячим Отцем на Суді
Божого милосердя.

Проте – і про це треба відразу дуже чітко сказати – на-
віть якби християнин прочитав усі книжки про таїнство
примирення, якби він був умілим психологом або старим,
досвідченим і титулованим священиком-сповідником, це
не змінило б факту, що таїнство покаяння було, є і завж-
ди буде важким, серйозним та трудомістким процесом!
Не змінять цього факту також ані дедалі зручніші спові-
дальниці, ані сповідь у формі сердечного діялогу каяника
зі священиком, ані найпалкіші заклики людей, які люб-
лять нас чи ревних володарів слова на амвонах.

Чому?!
Дітям пояснюємо це дуже просто: «Розрішення буде тоді,
коли буде навернення». Просто? Не зовсім, адже навер-
нення має свою ціну, а часто буває дуже болісним!

1 У Катехизмі Католицької Церкви (далі – ККЦ) використано
й інші назви таїнства покаяння, які вживатимемо також і в цій
книжці: таїнство навернення, таїнство сповіді, таїнство прощення,
таїнство примирення. Див.: ККЦ, 1423-1424.

7

Скільки ж треба мати в серці покори, щоб назвати
власний гріх? Якою відвагою й силою має володіти лю-
дина, щоб відмовитися від поведінки, не гідної христия-
нина, щоб висловити глибокий жаль за свій поганий учи-
нок перед Розп’ятим і, врешті, щоб за посередництвом
священика щиро визнати перед Богом гріх та прийняти
покуту? Але саме таких радикальних дій вимагає від кож-
ного з нас Христос. Ця Його вимога стає причиною того,
що ми втікаємо від сповідальниць, вигадуємо «ідеологіч-
не обґрунтування» наших гріхів, сповідаємося абияк і, як
наслідок, не бачимо в собі жодних плодів навернення.

Хіба це не так?

Таїнство покаяння потребує віри: у Боже милосердя,
у посередництво священика як заступника самого Хрис-
та, у потребу благодати, яка має щоденно освячувати нас.
Звернімо увагу на те, що в цій площині існує зворотний
зв’язок: іду сповідатися, бо вірю, але вірю, бо користаю
зі святих таїнств, які оживляють і зміцнюють мою люд-
ську віру, ведучи до особистої зустрічі з Христом. Аж ди-
во бере, що ще й досі можна почути таке зізнання: «Я ві-
рю, але не практикую» або «Вірю, але…» Дуже легко
розпізнати ознаки того, що людина втратила віру: спо-
чатку перестає молитися, потім відкидає участь у Євха-
ристії, далі відмовляється від святої сповіді, врешті, стає
байдужою до будь-яких форм благочестя – й охрещений
безвірник готовий!

Ця книжка не є конкуренцією для видатних праць фа-
хівців зі сповідництва. Вміщені в ній указівки та спосте-
реження продиктувало саме життя: власні сповіді, моє по-
надтридцятилітнє священиче служіння у сповідальниці,
а також численні розмови з людьми, на запитання й сум-
ніви яких я старався чітко і просто відповідати.

Отож, нехай ця скромна книжка нагадає читачам
основні й дуже практичні засади того, як треба користати

8

з таїнства примирення, і надихне їх вирішити щиро й сис-
тематично сповідатися, найліпше – у постійного сповід-
ника. Про таке рішення ніхто й ніколи не шкодуватиме –
навіть у тому разі, якщо в процесі невпинного навернення
до Бога доведеться докласти чимало зусиль і праці.

Автор

Вроцлав, Богоявлення Господнє 2008 року Божого



ПОВТОРЕН НЯ КАТЕХИЗМУ

Суть таїнства примирення – навернення

Ісус, довіряючи Церкві справу спасення світу, залишив їй
таїнство2 сповіді як дорогу й шанс повернення до Отця.
Тільки Він, сам Бог, прощає та відпускає гріхи, і Він через
Ісуса встановив спосіб цього повернення3. Покликані до
вічного життя й святости, ми маємо за допомогою Хрис-
тової благодати невпинно докладати зусиль, щоб навер-
татися (тобто це процес, а не одноразовий акт чи порив),
бо дар нового життя, який ми прийняли в християнсько-
му втаємниченні, не усунув «немочі й слабкості людської
природи, схильності до гріха»4.

«Друге навернення» (перше відбулося з нами під час
святого хрещення)5 – це не лише людська справа, поза-
як воно залежить від допомоги благодати милосердного
Бога6. Ця спасенна подія потребує не зовнішніх проявів,
а передусім внутрішнього покаяння, навернення серця7.

«Внутрішнє покаяння є корінною переоцінкою всього жит-
тя, поверненням, наверненням до Бога усім нашим серцем,
припиненням гріха, відверненням від зла, відразою до злих
учинків, які ми вчинили. Водночас воно містить бажання
і постанову змінити своє життя в надії на Боже милосердя

2 Варто за цієї нагоди ознайомитися з тим, як Церква розуміє по-
няття «таїнство». Див.: ККЦ, 774 і наст.

3 Див.: ККЦ, 1441 і наст.
4 ККЦ, 1426.
5 Див.: ККЦ, 1427.
6 Див.: ККЦ, 1428-1429 і 1432-1433.
7 Див.: ККЦ, 1430.

11

і довірі до помочі Його благодаті. Це навернення серця су-
проводжує біль і спасенний смуток, який Отці називали
скорботою духа, жалем серця»8.

Цей процес безперервного навернення мусить відбу-
ватися в людині фактично щоденно, а дорогу до реалі-
зації цього завдання прокладають такі практики: Євха-
ристія9, читання Святого Письма, проказування Літургії
годин, молитва “Отче наш”, усякий щирий акт культу чи
побожности10. Продовжують цей перелік: діла примирен-
ня, турбота про вбогих, практикування й захист справед-
ливости, визнання своїх провин перед братами, братнє по-
вчання, перегляд життя, іспит сумління, духовний провід,
прийняття терпінь, витривалість під час переслідувань за
справедливість11.

Своєю чергою, зовнішніми проявами покаяння й на-
вернення можуть стати: піст, молитва, милостиня; хре-
щення й мучеництво; зусилля, спрямовані на примирен-
ня з ближніми; сльози покаяння, турбота про навернення
ближнього; волання про заступництво святих; практи-
кування любови12. Особливо сприятливим часом для по-
кутних практик у Церкві є період Великого посту та всі
п’ятниці року, які заохочують вірних до духовних вправ,
участи в покаянних богослуженнях і прощах; до того ж,
ці дні закликають до добровільних зречень, а також до
благодійної та місіонерської діяльности13.

8 ККЦ, 1431.
9 Див.: ККЦ, 1436. Цей пункт наголошує на забутій у християн-
ському житті істині, а саме на тому, що Євхаристія «є протиотру-
тою, яка звільняє нас від повсякденних гріхів і оберігає від смер-
тельних гріхів».
10 ККЦ, 1437.
11 Див.: ККЦ, 1435.
12 Див.: ККЦ, 1434.
13 Див.: ККЦ, 1438.

12

Найпромовистішою ілюстрацією процесу навернення
грішника й ставлення Отця небесного до тих, хто повер-
тається, є притча Ісуса про блудного сина14.

Якщо гріх розриває єдність людини з Богом і водночас
руйнує її сопричастя з Церквою, то щире навернення –
завдяки таїнству сповіді – дарує каяникові чудо Божого
прощення та примирення з Церквою як спільнотою15.

Найпрекраснішим у таїнстві покаяння є те, що Бог без-
упинно чекає на рішення грішника, шануючи його волю.
І якщо той визнає, що є «хворим», що згрішив і, відчувши
жаль, звернеться до Нього з проханням про прощення,
то Отець негайно проявить благодать, неначе використо-
вуючи кожен «привід» для визволення безмірної Любо-
ви, і, так би мовити, наперед стане на бік людини, яку, як
Творець, зрозуміло, знає і не перестає любити!

Навіщо сповідатися? Наслідки таїнства сповіді

Пам’ятаючи, що маємо справу з тайною, тобто з дійсніс-
тю, збагнути яку до кінця своїм розумом ми не здатні,
погляньмо на плоди таїнства примирення з погляду Кате-
хизму16:

• Примирення з Богом повертає грішникам Божу бла-
годать і наново поєднує їх із Ним. Після цього їхні
серця наповнює мир, спокій сумління і душевна роз-
рада (відбувається «духовне воскресення»). Прийняв-
ши цей дар, людина відновлює свою гідність і знову
долучається до життєвих благ дітей Божих.

14 Див.: Лк. 15, 11-24; ККЦ, 1439.
15 Див.: ККЦ, 1440.
16 Див.: ККЦ, 1468-1479.

13

• Примирення з Церквою дає змогу виправити або від-
новити братерську спільність, яку послабив чи зруй-
нував гріх; оздоровлює цю спільноту й оживляє її,
зміцнюючи водночас грішника, що навертається, зав-
дяки обміну духовними благами, що є скарбницею ці-
лої Церкви.

• Примирення зі самим собою не таке легке, як це може
здатися на перший погляд (треба дійти згоди зі собою,
прийняти себе таким, який ти є; пробачити собі, адже
Бог простив тобі).

• Таїнство сповіді віддаляє від нас також неминучість
суду, який для грішника (якщо він мав би в серці тяж-
кий гріх) означав би відлучення від Царства Божого.
Разом із благодаттю розрішення людина дістає також
благодать відпусту, тобто часткового або повного звіль-
нення від дочасних кар, гріхів, провина яких уже стерта.

Деколи кажуть, що в когось на обличчі відбилися всі
сім головних гріхів; а тому прошу вас уважно подивитися
на лиця людей, які повертаються від сповідальниці після
святої сповіді, – їхній вигляд може переважити всі інші
аргументи. «Людина з чистим сумлінням виспиться і на
камені!»

У чому полягає гріх?

Опинившись перед лицем того, що у світі дедалі частіше
повсюдно відкидають правду про гріх, мусимо нагадати
здорову науку Церкви на цю тему – тему, що дуже глибо-
ко вкорінена в нашій ідентичності!

У Катехизмі наведено таке визначення гріха:

«Гріх є провиною проти правди, розуму, чистого сумлін-
ня; він є браком справжньої любові до Бога і до ближньо-
го через шкідливу прив’язаність до деяких благ. Він ранить

14

людську природу і посягає на людську солідарність. Його
визначили як “вчинок, слово чи бажання, які суперечать віч-
ному Законові”»17.

Тему гріха порушує також Іван Павло II у повчанні,
присвяченому таїнству сповіді та примирення, навчаючи:

«Той, хто досліджує таємницю гріха, не може не помітити
зв’язку між причиною та наслідком. Гріх як розрив з Бо-
гом – це акт непослуху створіння, яке, принаймні опосеред-
ковано, відкидає Того, від кого походить і завдяки кому
живе; а отже, це самовбивчий акт. Через те, що, чинячи гріх,
людина відмовляється підпорядковуватися Богові, пору-
шується також і її внутрішня рівновага, всередині неї вини-
кають суперечності й конфлікти. Зранена в такий спосіб
людина неминуче починає руйнувати тканину, що єднає її
з іншими людьми та створеним світом. Це закон і об’єктив-
ний факт, який дуже часто знаходить підтвердження в пси-
хології та духовному житті людини, а також у дійсності су-
спільного життя, де легко можна помітити наслідки й ознаки
згаданого внутрішнього безладу»18.

Хто відпускає гріхи в сповідальниці?

Увага, це запитання – пастка! Звісно, бачимо священика у
сповідальниці, до якого приходять каяники, але так спри-
ймає цю дійсність лише людський, земний зір. А тим ча-
сом кожне таїнство потребує погляду віри: якщо таїнства
встановив Господь Ісус і Він сам у них діє, то у священи-
кові як розпорядникові кожного з цих семи таїнств маємо
побачити дію самого Христа!

17 ККЦ, 1849, див. також ККЦ, 1850-1851.
18 Іван Павло II, Післясинодальне апостольське повчання Recon-
ciliatio et Paenitentia (Рим, 2 грудня 1984), 15. (Далі – RP).

15

Отож, правильна відповідь звучить так: у сповідаль-
ниці гріхи відпускає Господь Ісус за посередництвом свя-
щеника, який діє від Його імени. Якщо коротко, то кожна
сповідальниця, яка стоїть у святині, мовчки запитує в нас
про віру, покору (життя в правді) та любов до Бога.

Церква навчає:

«Христос, який присутній в особі сповідника та за його по-
середництвом, здійснює таїнственне відпущення гріхів,
є Тим, хто виявляється братом людини, милосердним, вір-
ним і співчутливим первосвящеником, пастирем, готовим
шукати заблукану вівцю, лікарем, який лікує та втішає, єди-
ним учителем, котрий є правдомовним та навчає Божої до-
роги, суддею живих і померлих, який, судячи, керується
правдою, а не облудою»19.

Узявши до уваги це авторитетне висловлювання Папи,
хіба можна дивуватися, що впродовж століть існував зви-
чай цілувати священикові руку? І тим, і тим (тобто і ду-
ховним, і світським особам) цей жест нагадував, ким вони
є – попри всю правду про людську (а отже, й священичу)
гріховність!

У чому сенс індивідуального визнання гріхів?

Таке запитання дуже часто звучить у сучасному світі,
а тому варто замислитися над ним – як завжди, думаючи
не лише про себе, а й про ближніх, яким можемо допо-
могти знайти правильну відповідь.

Якби в таїнстві примирення йшлося тільки про спо-
відь, то ця справа не викликала б, власне кажучи, жодних
труднощів. Адже ми вигадали собі світські «сповідальни-

19 RP, 29.

16

ці», які видаються нам конче потрібними в житті: від
того, щоб поплакатися в жилетку другові (найліпше
в стані легкого алкогольного запаморочення), через «спо-
віді» навіть перед незнайомими людьми (у потязі, при-
ймальній, лікарняній палаті) і шпальти газет, на яких ре-
дактори реагують на людські проблеми, аж до «телефонів
довіри» та кабінетів психоаналітиків чи психологів! І в цих
ситуаціях нам якось зовсім не заважає, що ніхто не гаран-
тує нам безумовного збереження таємниці, що часто за
це можна гірко поплатитися, що в підсумку залишаємося
віч-на-віч із нашими проблемами, що нашу щирість мо-
жуть використати проти нас… Річ, мабуть, у тому, що
в такій «натуралістичній» сповіді ми врешті-решт шукає-
мо себе, самовиправдання, короткотривалу втіху, ро-
зуміння, і цього, як нам здається, на деякий час вистачає.

Отож, до перешкод, які заважають нам послуговува-
тися Судом Божого милосердя, – котрим, без сумніву,
є кожна сповідальниця, – належать: гординя («це я ви-
значу, що є гріхом, а що ні»; «сам дам собі з цим раду»),
життя в гріху та відсутність особистих стосунків (любо-
ви) з Богом, перевірених послухом Його волі. У такій си-
туації достатньо лише випрацювати довільну ідеологію –
і невпорядкована власна любов сама подбає про те, щоб
людина забула дорогу до сповідальниці.

Синод єпископів, який Папа Іван Павло II скликав
1984 року,

«з притиском підтвердив незмінність науки, яка сягає най-
давнішої традиції Церкви, і закон, за допомогою котрого
кодифікував стародавню практику сповіді: індивідуаль-
не й повне визнання гріхів з індивідуальним розрішенням
становить єдиний звичайний спосіб, послуговуючись яким
вірний, котрий усвідомлює свій тяжкий гріх, може досягти
примирення з Богом і Церквою. На підтвердження науки
Церкви дає змогу зробити чіткий висновок: кожен тяжкий

17

гріх треба завжди визнавати разом з його важливими об-
ставинами під час індивідуальної сповіді»20.

У цьому самому документі Святіший Отець умістив
таке обґрунтування крайньої потреби індивідуального
самозвинувачення у вчинених гріхах перед сповідником:

«Звинувачення самого себе у власних гріхах конче потрібне
передусім для того, щоб грішника міг пізнати той, хто вико-
нує в таїнстві функції судді, і щоб сповідник зміг оцінити як
тяжкість гріхів, так і розкаяння, а також, як лікар, – пізнати
стан хворого, щоб лікувати й оздоровити його. Індивідуаль-
ній сповіді притаманна також цінність знаку – знаку зустрічі
грішника з Богом, яка відбувається за посередництвом Церк-
ви в особі священика як заступника Христа; знак його ви-
явлення себе як грішника перед Богом і Церквою; знак від-
найдення ним самого себе в правді перед лицем Бога»21.

Це правда, що за певних умов Церква допускає мож-
ливість загального розрішення, але навіть тоді воно не
звільняє від здійснення індивідуальної сповіді за сприят-
ливих обставин22. Проте, поміркувавши, кожен, мабуть,

20 RP, 33.
21 RP, 31.
22 Див.: Кодекс канонічного права (далі – ККП), кан. 960 і 961.
У 33 пункті цитованого повчання Івана Павла II щодо надзвичай-
ного способу вділення загального розгрішення викладені такі ви-
моги Церкви: «Використання третьої форми здійснення таїнства
накладає на вірних обов’язок підпорядкуватися всім приписам,
які регулюють її застосування, включно з тим, що не можуть знову
скористатися загальним розгрішенням без попередньої звичайної
індивідуальної сповіді в усіх тяжких гріхах, яку повинні здійсни-
ти відразу, тільки-но це буде можливо. Інформацію та повчання
щодо цього припису й обов’язку виконувати його священик по-
винен донести до свідомості вірних перед уділенням загального
розгрішення».

18

дійде висновку, що те, що саме в сповідальниці людину
помічають і звертають на неї індивідуальну увагу, – вели-
кий скарб. Звичайно, це потребує покори, відваги, подо-
лання сорому, але «взамін» кожну проблему буде розгля-
нуто з урахуванням особливостей конкретної особи, яка,
як відомо, є неповторною.

Так хоче Церква, бо також прагне виховати кожного
християнина й здійснювати духовне наставництво, тобто
надавати допомогу, яку конкретний каяник зможе вико-
ристати, працюючи над собою.

До того ж, існує велика небезпека суб’єктивізму, під
впливом якого людина по-своєму інтерпретуватиме кон-
кретний учинок. Ця спокуса, зрештою, супроводжує лю-
дину від часів Адама і Єви; прочитайте, будь ласка, у Книзі
Буття, яким аргументом скористався сатана, спілкуючись
із першими людьми: це ви оцінюватимете, що добре, а що
зле!23; ця спокуса досі реальна.

У таїнстві примирення людина перебуває у правді, про
збереження якої дбає також хтось ззовні – сповідник.
І немає значення, чи це нам подобається, чи ні, бо то сам
Господь Ісус дав апостолам, яких вибрав (звісно, грішним
і ненадійним, як і всі інші люди!), «суддівську владу»,
щоб могли розпізнавати й оцінювати вчинки каяника:
«Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпус-
тяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йо. 20,
22-23). Часом саме завдяки цій індивідуальній розмові
з каяником вдається розставити моральні акценти у жит-
ті конкретної людини та ухвалити найправильніші жит-
тєві рішення.

23 Див.: Бут. 3, 5.

19

Як часто сповідатися?
Катехизм каже, що раз на рік…

Справді, Катехизм підтвердив вимогу, згідно з якою като-
лик повинен сповідатися щонайменше раз на рік24. Кожен
каяник – навіть отой «річник» – чудово знає, що згада-
ного мінімуму недостатньо для того, щоб вести істинно
християнське життя та духовно розвиватися. До того ж,
дуже важко, щоб така людина впродовж цілого року жила
в освячувальній благодаті. Отож, висновок напрошується
сам: щоб утішатися Божою благодаттю, яка конче потріб-
на нам для спасення, треба сповідатися значно частіше.

Для більшости вірних оптимально сповідатися раз на
місяць. Щоб так воно й було, варто наперед позначити
у своєму календарі дні, коли користуватимемося послу-
гами священика, або встановити постійні дати для цього
таїнства. Саме регулярна й систематична сповідь (якомо-
га більше вільна від наших настроїв, внутрішнього стану,
самопочуття, занять чи суб’єктивної самооцінки духов-
ного життя) дає змогу по-справжньому працювати над
собою, про що потім можна сумлінно звітувати перед Бо-
гом і сповідником.

А якби раптом ми скоїли тяжкий гріх, необхідно як-
найшвидше висповідатися, щоб не перебувати в стані
«духовної смерти».

Це загальне правило підлягатиме змінам відповідно
до пропозицій сповідника, який підтвердить або дещо
доправить його, залежно від індивідуальних потреб ка-
яника. Той, хто живе у винятково важких для духовного
життя умовах або прагне справжнього й інтенсивного
розвитку свого внутрішнього життя, без сумніву, спові-
датиметься частіше, ніж раз на місяць.

24 Див.: ККЦ, 1457.

20

ЗМІСТ

ВСТУП...............................................................................................7

ПОВТОРЕННЯ КАТЕХИЗМУ .....................................................11
Суть таїнства примирення – навернення...................................11
Навіщо сповідатися? Наслідки таїнства сповіді........................13
У чому полягає гріх? ......................................................................14
Хто відпускає гріхи в сповідальниці? ..........................................15
У чому сенс індивідуального визнання гріхів? ..........................16
Як часто сповідатися? Катехизм каже, що раз на рік… ...........20

УМОВИ ПЛІДНОГО ТАЇНСТВА СПОВІДІ ............................. 21
Іспит сумління ................................................................................21

Суть і мета іспиту сумління..................................................21
Діялогічний характер іспиту сумління як молитви............25
Схема іспиту сумління.............................................................27
Чому іспит сумління такий важкий?....................................28
Найліпше рішення – щоденний іспит сумління! ..................31
Як відрізнити тяжкі гріхи від легких? ..................................34
Що таке головна вада? ............................................................37
«Чужі» гріхи..............................................................................38
«А я не маю з чого сповідатися!» ..........................................40
Плюси й мінуси готових запитань для іспиту сумління.....43
Жаль за гріхи ..................................................................................45
Тверде рішення виправитися.......................................................47
Визнання гріхів і розрішення.......................................................49
Щира сповідь, або діялог з Отцем, який любить нас ..........50
Що казати в сповідальниці? (Формула для каяника) ..........52
Розрішення .................................................................................54
Чи треба сповідатися з повсякденних гріхів?.......................55
«Я забув визнати якийсь гріх, затаїв гріх. І що тепер?»...57
«Я хотіла б порозмовляти з вами, отче-сповіднику…».....57
Виправлення шкоди, заподіяної Богові й ближнім...................59

94

ПРАКТИЧНІ ВКАЗІВКИ ............................................................ 62
Перш ніж підеш до святої сповіді................................................62
Шукаю доброго сповідника! ........................................................64
Чого очікують сповідники від каяників?....................................66
Коли й де (не) сповідатися?..........................................................68
Чи існує спосіб переконати упертюхів,

які давно сповідалися?.............................................................69
Сповідь старих і хворих людей у домівках,

лікарнях і закладах опіки.........................................................71
Як допомогти дітям добре сповідатися? ....................................72
Хто й коли може не отримати розрішення?...............................73
Чи варто мати постійного сповідника? ......................................76
Сповідь з цілого життя (генеральна) ..........................................79
«Інструкція» для людей зі скрупульозним сумлінням ............80
Покутне богослуження .................................................................83
Зауваги для фахівців, які будують сповідальниці .....................84

ЗАКІНЧЕННЯ............................................................................... 86

МОЛИТВИ КАЯНИКА................................................................ 88
Молитви перед сповіддю..............................................................88

Молитва до Святого Духа ......................................................88
Молитви перед іспитом сумління..........................................88
Молитви після сповіді ...................................................................89
Покаянні молитви з Канону св. Андрея Критського............89

БІБЛІОГРАФІЯ .............................................................................. 91