Омелян
КОВЧ
Серія заснована у 2016 році
Надія Дорош
Омелян
КОВЧ
Серія «Визначні постаті»
Львів • Видавництво «Свічадо» • 2017
УДК 27-726.3:271.4-051
ББК 86.377.138-3,8
Д 69
Обкладинка Мар’яни Пелех
Видавництво спирається на
«Український правопис. Проєкт найновішої редакції»
Інституту української мови НАН України, 1999
Дорош Надія
Д 69 Омелян Ковч / Надія Дорош. – Львів : Свічадо, 2017. –
48 с. (серія «Визначні постаті»).
ISBN 978-966-938-046-3
ISBN 978-966-395-954-2 (серія)
Видання покликане ознайомити читача з основними
віхами життя і служіння Омеляна Ковча – блаженного свя-
щенномученика, Праведника України, покровителя душпас-
тирів. Своїм життям у часи великих політичних, суспільно-
економічних, міжнаціональних потрясінь ХХ ст. Омелян Ковч
подає гідний приклад учня Христового, який за жодних обста-
вин не зрікається свого Учителя, будучи «слухняним Йому аж
до смерти» (див. Флп. 2, 8).
Для широкого кола читачів.
УДК 27-726.3:271.4-051
ББК 86.377.138-3,8
ISBN 978-966-938-046-3 © Видавництво «Свічадо», 2017
ISBN 978-966-395-954-2 (серія)
«Не бійтеся тих, що убивають тіло,
а потім більш нічого заподіяти не можуть!»
(Лк. 12, 4)
Отець ОМЕЛЯН1 КОВЧ – греко-католицький свяще-
ник, який прожив нелегке життя, сповнене підне-
сень і падінь, здобутків і втрат. Однак о. Омелян ніко-
ли не нарікав на шлях, який обрав самостійно і який
Господь Бог благословив, а завжди дякував за все, що
Він йому посилав, – і за добро, і за терпіння.
Душпастирська праця о. Омеляна припала на дуже
складний час в історії українського народу та Ук-
раїнської Греко-Католицької Церкви. У цей період
тричі мінялася влада чужинців – польська, радянсь-
ка, німецька. І кожна з них щораз більше утискала
права українського автохтонного населення, а вод-
ночас і духовенства УГКЦ. Проте священики – попри
арешти та ув’язнення – продовжували ревно викону-
вати свої душпастирські обов’язки, дбаючи не тіль-
ки про релігійне, а й про культурне та патріотичне
виховання народу.
1 У документах і спогадах фіксуємо також варіянт імені
Еміліян. Ім’я Омелян вживаємо згідно з формулою Беатифі-
кації, яку виголосив Святіший Отець Іван Павло ІІ під час
Божественної літургії 27 червня 2001 р. Б. у Львові.
7
Життя по-різному випробовувало о. Омеляна Ков-
ча, йому часто доводилося дивитися у вічі смерти,
проте він ніколи не схиляв перед нею голову. Хоча
страшна людиноненависницька система фашистсь-
кого концентраційного табору «Майданек» знищила
отця фізично, однак не зламала його живого духу та
не зруйнувала пам’яти про нього. Своїм життям він
подав нам гідний приклад учня Христового, який ні-
коли, за жодних обставин не зрікався Його.
ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ О. ОМЕЛЯНА КОВЧА
Народився майбутній капелан в’язнів 20 серпня 1884
року в родині священика. Батько Омеляна – о. Гри-
горій Ковч – народився 1856 року. 1883 року був ру-
коположений на священика і призначений сотрудни-
ком церкви святої Параскевії у с. Космач Косівського
повіту на Гуцульщині2 (тепер Косівський район Іва-
но-Франківської области). Окрім Омеляна, в о. Гри-
горія та Марії (із роду Яськевичів) було ще четверо
дітей: Ольга, Софія, Наталія та Євстахій3.
Дитячі роки Омелян провів спочатку в Космачі, а
згодом у містечку Кіцмань, де ходив до початкової
2 Див. Schematismus cleri archidieceseos metropolitane graeco-
catolicae Leopoliensis pro anno Domini 1884. – Leopoli, 1884. – С.
189.
3 Див. А.-М. Ковч-Баран. За Божі правди і людські права. – Сас-
катун, 1994. – С. 8.
8
О. Омелян Ковч (перший зліва). Рим, 1909 рік.
школи. Оскільки в Кіцмані продовжити освіту було
неможливо, батьки відправили його до Львова, де
Омелян вступив до української гімназії, по закінчен-
ні отримавши атестат зрілости. Вирішивши стати
священиком, він поїхав до Рима, де упродовж 1905–
1911 рр. перебував у Колегії св. Сергія і Вакха4 та про-
ходив богословські студії. 1910 року Омелян одру-
жився з Марією-Анною Добрянською5, дочкою декана
Володислава Добрянського з Буковини6.. Із нею вони
4 Див. Мученики – джерело чудотворної сили. – Місія Посту-
ляційний центр беатифікації і канонізації святих УГКЦ. – С.
94.
5 Див. там само. – С. 94.
6 Див. А.-М. Ковч-Баран. За Божі правди… С. 8.
9
спільно в любови й повазі прожили до 1939 року, на-
родили й виховали трьох синів – Сергія, Мирона-Яко-
ва, Романа і три доньки – Анну-Марію, Ліду та Ірину7.
1911 року, після закінчення навчання, Омелян Ковч
отримав священичі свячення з рук єпископа Григорія
Хомишина8. Першим місцем служіння о. Омеляна
стала Підволочиська парафія Скалатського деканату
Львівської архиєпархії, що на Тернопільщині. Однак
тут він пробув недовго – і вже 1912 року зголосився
поїхати як місіонер до українців-католиків на терени
Боснії. Там родина Ковчів, як і більшість тамтешніх
українців, опинилася у скрутному матеріяльному
становищі. Як згадувала донька о. Омеляна Анна-
Марія Ковч-Баран, під час місійної праці отець часто
запрошував до свого дому дітей із родин парафіян,
мовляв, «нехай з’їдять щось іншого, як їдять удома,
та побавляться трохи забавками наших дітей»9.
Згодом о. Омелян повернувся до Галичини, де став
сотрудником у селі Серники Горішні Бурштинського
деканату Львівської архиєпархії10.
У листопаді 1918 року, під час польсько-українсь-
кої війни, українські вояки були змушені залишити
Львів, а польські війська встановили контроль над
7 Див. Там само. – С. 16.
8 Див. Мученики – джерело чудотворної сили… С. 94.
9 А.-М. Ковч-Баран. За Божі правди… С. 21.
10 Див. Мученики – джерело чудотворної сили… С. 94.
10
містом. Відчуваючи збройні утиски та розуміючи
потребу боронити свою землю, 1919 року на основі
Легіону українських січових стрільців створено Ук-
раїнську галицьку армію. Численні військові сили,
організовані у бригади, корпуси, курені, потребували
духовного проводу. Відтак командування УГА запро-
сило священиків очолити цю місію. Відгукнулась на
цей заклик і родина Ковчів. Отці Григорій (батько),
Омелян та його брат Євстахій добровільно вступили
до українського війська. Отця Омеляна Ковча було
призначено польовим духівником Бережансько-
го коша11, де він відразу взявся до активної вихов-
ної праці. «Не було відтинку розгалуженого життя
Коша, – згадує Роман Долинський, підполковник Пер-
шої Дивізії УГА, – в якому б отець не брав відповідної
для нього участи. Кожного ранку, після відслуження
Божественної літургії, він поспішав до шпиталю, що
був уже переповнений пораненими учасниками боїв
за Львів. Щодня його можна було побачити на полі, де
вправлялися вояки, у канцелярії, у магазинах. Часто
він займався полагодженням скарг окремих частин
чи вояків. [...] Можна тільки дивуватись цій кипучій
енергії та здатности залагоджувати в таких умовах
найскладніші справи»12.
11 Див. о. І. Лебедович. Полеві духовники УГА // А.-М. Ковч-Ба-
ран. За Божі правди… С. 22.
12 Там само.
Увесь свій вільний час о. Ковч присвячував складній
виховній праці серед вояків Української армії. Він
плекав батьківську віру, усвідомлення високої мети,
за яку вони борються та віддають життя. Своїм при-
кладом вселяв у душах молодих хлопців упевненість
у правильності обраного шляху. Готовий пожертву-
вати собою задля високої мети, отець під час бойових
дій був завжди поряд із вояками на лінії фронту. Час-
то повторював, що із власного досвіду знає: «вояк на
лінії фронту почує себе найкраще, коли бачить біля
себе також лікаря та духовника»13. Справді, о. Омеля-
на відзначали наполегливість, відважність, відпові-
дальність та ревність у виконанні своїх обов’язків.
Він демонстрував силу духу й велику надію на Боже
милосердя та часто жартував: «Ви ж знаєте, панове, я
свячений, а свяченого куля так легко не бере!»14
ВІДДАНЕ СЕРЦЕ БОГ БЕРЕЖЕ
І справді, Божа рука завжди перебувала над о. Ков-
чем, адже не раз він опинявся, здавалось, у безнадій-
ній ситуації, і його рятувало тільки чудо.
13 Там само.
14 М. Козак. Пом’яни, Господи, душі слуг Твоїх. – Перемишль –
Львів, Свічадо, 2002. – С. 80; див. А.-М. Ковч-Баран. За Божі
правди… С. 23.
12
Ось як описує вияв Божої, а не людської волі донька
отця Анна-Марія. Під час одного з боїв о. Ковч опи-
нився в полоні. Більшовики, розбивши частину армії
УГА, розстріляли деяких вояків на місці, інших – по-
садили до вантажних вагонів для вивезення у без-
печні для себе, звісно ж, місця. В один із таких ва-
гонів потрапив й о. Омелян. Під час дороги в безвість
поїзд зупинили посеред поля, щоб винести з вагонів
померлих та подати іншим води. Тоді ж отець при-
знався одному з конвоїрів, що він священик, якому
треба ще жити, щоб молитися за живих і померлих,
проте зараз він сам помирає від неймовірної задухи
та спраги. Отець попросив дозволу вийти на хвили-
ну подихати свіжим повітрям. Солдат відчинив двері
вагона і сказав: «Іди, пий воду і набирай сили!» Коли
ж отець захотів повернутися, конвоїр заскочив до
вагона та крикнув: «Батюшка, пам’ятай молитися за
Луку» – і зачинив перед ним двері. За хвилину поїзд
рушив із місця15. Так о. Ковчу вдалося вирватися з по-
лону, однак дорога, яку він мав ще пройти, щоби по-
вернутися до рідних країв, була неспокійною і спов-
неною багатьох небезпек. Ще двічі отець опинявся
перед обличчям смерти.
Блукаючи, о. Омелян прийшов в одне село, де його
знову схопили більшовики і приєднали до полоне-
них вояків УГА, яким польовий суд виніс вирок смер-
ти через розстріл. Полонених під конвоєм вивели
15 Див. там само. – С. 24.
13
за межі села і під лісом примусили копати для себе
могили. Коли ж ями були вже досить глибокими, по-
лоненим наказали обернутись до виконавців вироку,
що вже готувалися стріляти, спиною. Несподівано
отець, проказавши вголос загальне розрішення, сам
вискочив із ями, а за ним і всі полонені – немов по ко-
манді – кинулися втікати. Отець Ковч біг до знемоги.
Побачивши на узліссі зрубані дерева, ліг між ними,
накрився сухим листям та за деякий час заснув. Зго-
дом отець вийшов зі свого укриття на поле й, поба-
чивши жінку, підійшов до неї та попросив шматок
хліба. Жінка запросила отця пройти до неї додому,
де запропонувала відпочити, а сама відлучилася на-
чебто у домашніх справах. Насправді ж вона повер-
нулася з польською поліцією; отця знову заарешту-
вали та засудили до розстрілу. Перш ніж розстріляти,
поліціянти погодилися виконати останнє прохання
о. Ковча – провести його до польського священи-
ка. Завдяки його заступництву та не без Божої волі
о. Омеляну знову вдалося уникнути смерти16.
Невдовзі отця знову заарештувала польська влада та
відіслала до одного з концентраційних таборів для
військовополонених. Таких таборів на території Га-
личини було декілька, і в них на той час утримували
близько 500 греко-католицьких священиків та мо-
нахів і 40 тисяч військових та мирних мешканців, які
16 Див. там само.
14
там помирали від голоду, побоїв та хвороб17. Не мину-
ла лиха доля й о. Ковча: він захворів на черевний тиф
(до слова, саме від цієї хвороби 19 грудня 1919 року,
виконуючи обов’язки військового капелана УГА у
Старокостянтинові18, помер його батько – о. Григорій
Ковч, там він був і похований). За сприяння Митропо-
лита Андрея Шептицького 1919 року з таборів звіль-
нили усіх душпастирів. Мабуть, тоді звільнили й хво-
рого о. Омеляна Ковча. Із полону він дістався до своєї
сестри Ольги, яка проживала в с. Цапівці Заліщиць-
кого деканату Станиславівської єпархії, де на той час
парохом був її чоловік – о. Антін Наконечний19. Отець
Ковч перебував тут деякий час, відновив сили, а потім
разом зі своєю родиною переїхав до села Боршів, не-
подалік міста Перемишляни, що на Львівщині 20.
ДУШПАСТИРСЬКА ПРАКТИКА ТА ПРОСВІТНИЦЬКА
ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕРЕМИШЛЯНИ КОРОСНО
1922 року о. Омеляна Ковча призначили парохом
церкви св. Миколая у м. Перемишляни, а також хра-
17 Див. о. І. Лебедович. Полеві духовники УГА // А.-М. Ковч-
Баран. За Божі правди… С. 25.
18Див. П. Сивіцький. Отець Омелян Ковч (1884-1944) – наш хри-
стиянський герой // http://www.mateusz.pl./goscie/grekat/
ps.8.html
19 Див. А.-М. Ковч-Баран. За Божі правди… С. 25.
20 Див. там само.
15
Блаженніший Святослав (Шевчук) освячує пам’ятник
о. Омеляну Ковчу в Перемишлянах
бору «Майданек» приходили негативні: мовляв, та-
кого імени у списках в’язнів немає. Лише 1972 року
донька змогла отримати довідку про смерть батька,
у якій було зазначено, що отець Омелян Ковч, в’язень
концтабору «Майданек», помер 25 березня 1944
року від гнійного запалення сполучної тканини пра-
вої ноги, яке спричинило порушення кровообігу63.
Так у концтаборі «Майданек» завершилася сповнена
політичних, суспільно-економічних, міжнаціональ-
них потрясінь земна мандрівка відважного, вірного
63 Див. Мученики – джерело чудотворної сили… С. 63-64
44
учня Христового Омеляна Ковча, «який був сином і
священиком одного народу, загинув на землі другого
народу, бо рятував синів і дочок третього»64. І ніщо і
ніхто не зміг його «відлучити від Христової любові:
горе, чи утиск, чи переслідування…» (див. Рм. 8, 35).
9 вересня 1999 року Єврейською Радою України от-
цеві Омеляну Ковчу присвоєне звання «Праведник
України».
27 червня 2001 року Папа Іван Павло ІІ під час візиту
до Львова проголосив Омеляна Ковча блаженним.
24 квітня 2009 року блаженного священномученика
Омеляна Ковча проголошено покровителем душпас-
тирів Української Греко-Католицької Церкви.
64 Із проповіді Блаженнішого Любомира (Гузара), виголоше-
ної під час екуменічного молебня за жертвами «Майданека»
25 березня 2002 року.
45
ЗМІСТ
Життєвий шлях о. Омеляна Ковча.............................................8
Віддане серце Бог береже............................................................12
Душпастирська практика та просвітницька
діяльність (Перемишляни – Коросно) .................................15
Події Другої світової війни..........................................................22
Прихід німецької армії ..................................................................26
Переслідування євреїв у Перемишлянах............................27
Хрещення євреїв ...............................................................................28
Отця відмовляють хрестити євреїв .......................................32
Ув’язнення та спроби звільнити
отця Омеляна з-під арешту ........................................................35
Покликаний терпіти.......................................................................37
«Майданек» для о. Омеляна як Боже благословення.. 41
Мученича смерть о. Омеляна Ковча.......................................43
46