2141 Los-Publicism2017-Тom3 - Demo

Йосип ЛОСЬ
ПУБЛІЦИСТИКА



Йосип ЛОСЬ

Згадати себе.
Повірити в себе.

Бути собою!

Публіцистика
Том 3

Львів
Видавництво “Свічадо”

2017

УДК 070.1:1(075.8)
Л 79

Лось Й. Д.
Л 79 Згадати себе. Повірити в себе. Бути собою! : Публіцис-

тика (в трьох томах). Т. 3 / Йосип Лось. — Львів : Свічадо,
2017. — 380 с.

ISBN 978-966-938-127-9 (T. 1-3)
ISBN 978-966-938-130-9 (T. 3)

Публіцистичні тексти охоплюють період від кінця 1980-х та від-
новлення державності України до жовтня 2017 року. Автор досліджує
проблеми історичної спадщини, місця і ролі України у світовій спільноті,
утвердження вартостей української нації, формування європейської
цивілізації. Водночас у багатьох публікаціях подано прогноз розвитку
України, Європи і світу у ХХІ столітті.

Статті, коментарі друкувалися в українських та зарубіжних прес-
тижних виданнях. Для широкого кола читачів.

ISBN 978-966-938-127-9 (T. 1-3) УДК 070.1:1(075.8)
ISBN 978-966-938-130-9 (T. 3) © Лось Й.Д., 2017

ЗМІСТ 13
15
Розділ 6. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ 18
21
Джерело енергії 29
Повнота суті 32
Шукаймо золото в душі своїй 38
Правда Слова 42
Екуменізм духу, а не ритуалів 46
Духовний аспект сучасного життя 49
Слово має визволяти, а не поневолювати
Півтора мільйона вдячних сердець 61
...І одужують наші душі 64
Знайти своє “святая святих” 69
78
Розділ 7. РОДУ НАШ КРАСНИЙ... 84

Наша вічна ідея 87
Щоб людям серце розтопить 88
Те, що маємо успадкувати 90
Шляхетний порив Григорія Піпського 95
Г. Піпський мешкав у нашій квартирі 99
Старшинська школа УПА “Олені” 103
ім. героя Крут Григорія Піпського 109
Діймо! 114
Дорога болю і... свободи 122
Це — голос наш. Це — душа
Осягаючи принципи буття...
Будителі
Мікльош
Вибір
Віра зсуває гори...

6 Йосип ЛОСЬ. ПУБЛІЦИСТИКА

Юрій ШУХЕВИЧ: 129
“Форми радянського геноциду були різні”

Розділ 8. РОЗДУМИ НАД КНИГАМИ

Енергія добра 137
Живодайний світ Ольги Федик 142
“Пошли мені святеє слово...” 146
Книга-потрясіння “П’ять років української трагедії” 149
Повірити самому і вселити віру людям! 153
Ресурс пам’яті: найжахливіший злочин в історії 164
Епічні герої живуть серед нас 177
Не зрікаючись правди 182
Поглядом турботливого очевидця... 205
Нація і спорт 211
Шекспір і… “аеробіка” 216
Перестаньмо скиглити! 222
Cлово, що ушляхетнює 228
Радість відкриття свого “Я” 232
Пробудження джерел 235

Розділ 9. ПОБАЧЕНЕ. ПОЧУТЕ. ОСМИСЛЕНЕ...

Залишаймося вдома 239
Казка і дійсність 239
З ніг на голову 240
Промінь світла 241
Спадщина 241
Гординя 242
“Діти, до книжки...” 244
Передова цивілізація? 244
Відплата неминуча! 246
Вперед, до Хозарського Каганату? 247
“Велика душа” живе! 249
Лист від Олекси з Херсона... 250
Один день Олімпіади 251
“Лови злодія!” 251
Саморозвінчання 252

ЗМІСТ 7

Бути собою! 254
Анкета “Культури” (Париж) 255
Свій до свого? 256
Лихо вам буде! 256
Додому... 257
Перед ким запобігаєте? 259
Суєслови, лицеміри... 260
Сигнал (з минулого) 261
Мусимо стрепенутися! 261
Візит полтавки... 262
“Добірна духовна трапеза” 264
Малінковіч під’юджує... 264
Чергова панацея? 265
Заінтегрувалися... 267
Своє, одвічне, сокровенне! 267
Клонуємо... абсурд? 269
Минуло 70 Бжезінському 270
Спраглі справедливості 270
Чи проститься мізер духу? 271
Сповідь 272
Христос чи мамона? 274
Останнє попередження... 275
Дещо про символи 276
За чужі інтереси 277
Останнє інтерв’ю Вадима Гетьмана? 278
Не тріумфуй... 279
Життєдайне джерело 280
Сліди українства 281
Утверджувати правду! 282
Орієнтир — помірність 283
Кожному — своє? 285
Контакт з минулим 286
“Жечпосполіта” про Росію 287
Допоможімо скривдженим 288
Не пасує часові й державі 288
Своє, одвічне, сокровенне! 290
Не скиглити! 291
Історія — сито справедливе 292

8 Йосип ЛОСЬ. ПУБЛІЦИСТИКА

Цинізм і стурбованість 294
Ринок — це знущання над бідними? 295
Енергетика зла 296
Біль і ліки 298
Оголений ідол 300
Уроки чемпіонату світу з футболу 301
Не скиглити! Не красти! Не спиватися! 303
Своє, одвічне, сокровенне... 303
Філософія добра 304
Батьки і діти 305
Причина і наслідки 306
Своє, одвічне, сокровенне... 308
Національний скарб 309
Куди забрели? 310
Расизм чи національна гідність? 311
Свобода — для гріха? 313
Має пробудитися гідність! 314
Хто — “гадюче кодло”? 315
Порівняйте... 316
...І права народів! 318
Факти і явища 319
Своє, одвічне, сокровенне... 321
І задума, і дія! 323
Носії правди і вершителі кривди... 324
Чудеса закінчуються 325
Вище творіння духу нації! 326
Дещо про геополітику 328
Діагнози Євгена Марчука 329
“Розвідка боєм”? 330
Своє, одвічне, сокровенне... 332
Спадок україномору 333
Невже усі завжди помиляються? 334
Ще дещо про історію 336
Своє, одвічне, сокровенне... 338
Промінь з Республіки Комі 339
Дещо про демократію 340
Кредо коротичів 342
Про сполучник “І” 344

ЗМІСТ 9

Сягаймо до власних джерел! 345
Пам’ятають... у США 347
Правдива радість 349
Геннадій Удовенко дивується... 350
Боронити свою Правду! 351
Слово, що визволяє 354
Ще про права людини... 355
Олександру Солженіцину — 80 357
Промінь світла 359
Дещо про нашу літературу 360
Цеглина до цеглини... 362
Час молитви, замислення... 364
І час діяти! 365
Пошуки майбутнього 366
Злука — навіки! 367
Правдива радість 369
Своя мудрість 370
Не гріє і чужа земля... 371

Розвінчання надією. Замість післямови 374



Розділ 6

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ



13

Джерело енергії

Що б не відбувалося доокруж, хто б не чинив будь-якого
зла — у цьому світі є прав­да, є Бог. 1991 рік став своєрід-
ним рубежем, який практично завершив певний мас­штабний
процес вселенської історії: зречення від людиноненависниць-
кої доктрини більш­ овизму і демонтаж абсолютно безг­ лузд­ ої ім-
перії. Одночасно ми стали свідками великої лицемірної гри тих
політиків Заходу, які в ім’я своїх суто меркантильних інтересів,
збереження домінуючих позицій довго нехтували мораллю,
тими вартостями, що їх самі ж проголошують щокроку, а саме:
свобода — понад усе! Що ж, в історичній пам’яті поневолених
народів­і це зафіксується. Як реальність. Як сигнал.

Перемога світла над темрявою, правди над кривдою,
любові над ненавистю, життя над смертю вкотре довела, що
ненависть, гординя і користолюбство згубні для людини, для
народів. В ідеологічному режимі антидобра винищено десятки
мільйонів невинних людей і боляче морально потолочено душі
кількох поколінь. Сама історія дала нам благородну ідею —
реабілітувати добро. А це означає, що роль найвищого судді на
Землі має взяти на себе мораль. Така мораль, що збігається з
Божою Правдою. Це означає теж, що маємо замислитися над
трьома речами: ставленням люди­ни до людини, внутрішнім
станом люди­ни і відносинами між людиною і тією Силою, яка
сотворила її. Пам’ятаймо, що христ­ иянс­ тво не має детально
розробленої політичної програми для застосування у певному
сусп­ ільстві у певний момент принципу: “Вчиняй з іншими
так, як ти хотів би, щоб вчиняли з тобою”. Христ­ иянство роз-
раховане на всіх людей і на всі часи. Воно є спрямовувальним
чинником, джерелом енергії.

Україна відновила свою державність. Є щось символічне
у тому, що першими речниками цього стали люди духовної
сфери, що не пролито жодної краплини крові. Певен, Творець

14 Йосип ЛОСЬ. ПУБЛІЦИСТИКА

спонукає нас діяти саме так — передовсім очистити свої душі
від скверни, задіяти глибинні пласти духовності. Саме за цих
умов ми спорудимо незламну духовну фортецю, яка стримува-
тиме шквальні вітри індустр­ іалізації, “імперіалізму міст”, руй-
нації природи, деградації культури, а врешті — упослідження
людини. Саме за цих умов ми швидко осягнемо цивілізовані
форми життя: упорядкованість і достаток людей, підвищення
цінності людського життя, демократії, віль­ного групового та
індивідуального під­приємн­ ицтва, органічного поєднання прав
людини і прав націй, розквіту талантів в усіх сферах культури.

У кожному акті душі відчувається не­збагненне єднання
людини і Бога. Великий мудрець­ Америки Емерсон писав:
“Єдина цінна річ у світі — діяльна душа”. Отож — діяльна!
Людина повин­на явити в собі таке багатство, аби змогти пара-
лізувати дії всіх обставин і зробити їх нейтральними. Високої
цивілізації, свідомого громадянства не може бути без глибоко
вкоріненої моральності. Знову ж таки давно доведено, що не
варто згинатися під тягарем ницих справ, які служать лише
нашому шлункові і є поживою для хробаків. Слід працювати
для справедливості, любові, свободи, знань, суспільної користі.
Держава має будуватися на засадах християнської віри і тих
елементів лібералізму, які склали іспит.

Україна перебуває на межі Схід—Захід, що втілюють дві
концепції життя: дію і осмислення, культуру серця і динамі-
ку. Приступаючи до державотворення, мусимо скористатися
досві­дом інших народів. Але передусім, маємо взяти до уваги
історію, характер, звички, релігію, економічну основу й освіче-
ність власно­го народу. Жодні концепції та правила не можна
застосовувати універ­сально. Незал­ ежність неодмінно пробу-
дить колосальні твор­чі сили української нації. Вдамося знову
до символічного порівняння. На початку століття товариство
“Молода Україна” проголосило прекрасну візію України, яка
має джерелом нашу нев­ мир­ ущу культуру, нац­ іональну гід-
ність. Наприкінці ХХ століття гостроактуал­ьним залишається
завдання — виплекати націо­нальну самопошану.

Йосип ЛОСЬ
(Українське слово. — 1992. — 2 січня)

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ 15

Повнота суті

“Кожний, хто приходить до мене, слухає мої слова
й виконує їх — скажу вам на кого він похожий: він
похожий на чоловіка, що, будуючи дім, викопав
глибоко й поклав підвалину на камінь. І як настала
злива, води натиснули на дім той, але не могли його
захитати, бо він збудований був добре”

(Лука 6, 47-48).

Душа кожного з нас тісно пов’язана з Богом. Вона від­
куплена найціннішою кров’ю Ісуса Христа. Свою душу — цей
єдиний неоціненний скарб — кожна люд­ ина повинна зберігати
у найбільшій чист­ оті. Ми створені за по­добою Творця. Ось чому
змістом буття людини, нації має бути плодотворний процес
творення — як вияв любові до Бога. Як відповідальність. Як
пок­ лик стати кращим... Великий мудрець Укр­ аїни Сковорода
казав, що свобода можлива лише у лоні духу, що “істинна лю-
дина” виводиться від Бога, істиною може бути тільки Бог. Цю
“істину-Бога”, що є законом усього сущого, у тому числі люди­
ни, треба знати і, отже, пізнати. Повнота суті справжньої лю-
дини завершується люб­ ов’ю — до “закону-Бога”, “істини-Бога”.
“Усі наші вчинки, уся наша поведінка має керуватися вірою,
що Ісус Христос поклик­ ав весь людський рід до єдности під
одним Богом. Хто перевів цю віру із простої думки в живий
зміст свого духа, із голови у серце, той в кожній люд­ ині вбачає
свого ближ­нього, знайомого, рідного брата”, — писав інший
гуманіст Пам­філ Юркевич.

Християнство виступає як своєрідний керівн­ ик, який
певній сфері знання чи мист­ ецтва відводить відпов­ ідну роль.
Воно теж спроможне у всіх них вдихнути нове життя. Христи-
янство — це освіта. Християнин нам­ агається бути доб­ рим до
кожного. Єднання і гармонія людини з Богом віднов­люється

16 Йосип ЛОСЬ. ПУБЛІЦИСТИКА

в Христі і через Хрис­та. Він показує нам взірець гармонійно
люблячої істоти. Коротко: найг­ оловніше зав­ дання людини —
навчитися люби­ти. “Це моя заповідь, щоб ви любили один
одного, як я вас полюбив” (Ів. 15, 12). Рел­ ігія є найсуттєвішим
чинником як у житті окремої людини, так і усього суспільства,
нації; вона — перехід від пітьми до світла. Рел­ ігійне життя за-
торкує найсокровенніше у людській душі. А вона є відкривачам
істини. Незбагненне єднання людини і Бога — у кожному акті
душі. Дихання Всемогутнього — ось що дає нам розуміння.
Тому й віра наділена проникливою силою. Жоден народ, який
не ста­виться до цього прекрасного світу з благоговінням і
щирою вірою, не досягнув чогось значущого. Це стосується й
окремої особистості.

Атеїзм, поклоніння “лжегероям”, ідолам стають джере­
лами брехні, лицемірства і всіх суспільних бід. Ось чому
збанкрутували більшовизм, нацизм. В основі усіх бузувірств
лежала зарозумілість, пиха фанатиків — тих, хто хотів стати
над Творцем і визначати порядок речей. Брак смиренності
призвів до незліченних нещасть. Калькуляція “вигоди і втрати”
перетворює світ на пасовище, а людину — на раба своїх ницих
пристрастей. Той, хто прагне лише матеріального добробуту,
пожинає не ті плоди, заради яких варто жити. Розбурхати маси
жадобою матеріального зба­гачення нині дуже легко. Ті, хто
вже раз спричинили радикальну дегуманізацію, нині заходять
з іншого боку — щоб усунути з життя людини і спільноти
мораль, націо­нальну гідність.

Давно було сказано, що головною якістю душі повин-
ні бути любов і відданість Творц­ еві, що без божественного
найдоскон­ аліше знанн­ я — це вже не живе дерево, яке росте,
а зрубаний будівельний ліс. Усяка здорова душа — побожна.
Щасливим без любові до Бога не станеш. Наша віра, енергія,
мужність мають живитися християнськими вартостями. На-
віть праця, якщо вона справжня, є релігійним діянням, бо
це — найкраща молитва до Бога.

Духовна напруга нації полягає у безнастанному праг­
ненні до досконалості кожного, гамування забаганок тіла. “Бо
що поможе чоловікові, коли ввесь світ здобуде, а свою душу
занапастить?” (Мт. 16, 26). Нація має обличчя, куль­туру, тра-

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ 17

дицію. Саме національні особ­ливості підживлю­ють творчість
в умовах ша­леного, безпардонного тиску стандартиз­ ації. Най-
коштовніший скарб кожн­ ої нації — її мудрість, що постійно
живиться Вірою, Надією, Любов’ю. Маємо примножувати цей
скарб. Він нетлінний.

Йосип ЛОСЬ
(Українське слово. — 1992. — 23 квітня)

18 Йосип ЛОСЬ. ПУБЛІЦИСТИКА

Шукаймо золото
в душі своїй

Християнство як історія спасіння переживає нині, з одного
боку, злет (передовсім на посткомуністично­му просторі),
а з іншого — ви­пробування, зокре­ма у так званому західному
світі. Чим це зумовлен­ о? Християнство має ті глибини, ту
силу, які, незважаю­ чи ні на певні пад­ іння, ні на помилки,
ні на компро­метацію, особливо в критичні періоди історії,
на зламі епох, завжди підносять його велич, щоб утвер­дити
славу Божу на землі.

Хоча зараз ми маємо чимало різноманітних проб­ лем, я
дуже оптимістично дивлюся у майбутнє. Ми всі добре пам’ята-
ємо той епізод, коли буря на морі, і Ісус Христос каже: “Чому
ви такі полох­ливі? Ви що, віри не ма­єте?” І мені здається, що
оте скигління, оте бор­сання в плетиві проблем, оте постійне
нарікання, яке ми чуємо на Сході через матеріа­ льну скруту,
через корумпованість влади, через засилля посередньості, а
на Заході — через пересиченість певної частини людей мат­ е­
ріальни­ми благами, не має нічого спіль­ного з християнств­ ом.
Адже християнство дає надію, що справді варто жити для
спасіння своєї душі. Але якщо ми будемо йти за фальшивими
пророками, будемо копіювати те найгірше, що є на Заході, тоб-
то сповідувати вул­ ьгарний релятивізм, плаский матеріалізм,
то прив­ едемо самі себе до загибелі. Ми знаємо, що є одна аб-
солютна істина — Бог. Інші ж істини — це лише форми вияву
абсолютної істини, це своєрідні ментальні фігури, які дають
змогу нам знаходити різні підходи до осягнення правди, тієї
святої пра­вди, про яку говорили Тарас Шевченко, Іван Франк­ о
та інші речники нашої нації.

Тому Церква нині має піднятися над цим матер­ іальним
світом, який сам себе загнав у глухий кут. Насамперед маю

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ 19

на увазі матеріально багаті країни. Адже давно доведено, що
найбільше багат­ство — це те, що є золотом у душі: милосер-
дя, благородність, гідність, честь, правда і т. ін. Зреш­тою, у
XX столітті нам найбільше бракує саме мил­ осердя. Це дум­к­ а­
мексик­ анського філософ­ а Леопольдо Сеа.

Тож християнство має витримати натиск оцьог­ о реляти-
візму і матеріалізму, які подають себе на посткомуністичному
просторі у ша­тах лібералізму, демократії, громадянського сус­
пільства, прав лю­дини, правової держави. І ніхто­не пробує
пояснит­ и, що за цим стоїть.

На початку століття ми вже потрапили на гачок одних
демагогів, котрі після жовтневого переворот­ у проголошували:
“Вся влада рад­ ам, земля селян­ ам, фабрики робітникам”. Ре-
зультат очевидний — 110 млн. людських життів було знищено
системою. І мені здається, що, ясна річ, не у кривавому варі­
анті, але у не менш руйнівному, бо знищуються людські душі,
цей варіант спрацьовує нині через інші ідеологеми.

Демократія, як відомо, ґрунтується на вільн­ их виб­ орах і
на компромісі. Вільні вибори у західному варіанті ще 150 років
тому висміяв великий мудрець шотландець Томас Карлейль.
А щодо компромісу, то чи можемо ми йти на компроміс, коли,
скажімо, у США, і вже у нас, на повний голос заявляють про
свої права так звані сексуа­ льні меншини, для них створюють
спеціальні школ­ и, а нещодавно у Голландії гомосексуалісти
і лесб­ іянки про­вели навіть своєрідні олімпійські ігри? Це ж
проти Бога, проти основних засад, якими має керуватися
людина. Про який компроміс можн­ а говорити, коли на очах
усього світу знищували столицю Чеченії Грозний, а ліберальне
суспільст­во, політики вмивали руки? Це ще гірше як Пилат.

Отже, через такі форми співжиття, які нам нав’язуються,
ми можемо спричинити те, що Хрис­ та будуть знову розпина-
ти, лише по-іншому. Тому завдання і священиків, і кожн­ ого
христ­ иянина — знати міру у всьому, бо є одна істина — Бог, і
ми маємо цій істині служити. Зрештою, чітко ж сказано: люби
Бога понад усе і люби людину — свого ближнього. Адже Новий
Завіт заперечує не­нависть і концепцію Старого Завіту — “око
за око”.

20 Йосип ЛОСЬ. ПУБЛІЦИСТИКА

Отож, через ці критерії, через ці моменти ми маємо
оцінювати всі ті суспільні, політичні, еконо­мічні явища, які
відбуваються під сучасну пору.

Зараз ми дуже часто говоримо про хрис­тиянств­ о, про
національну ідею. Але ж християнство буде таким, якими є
ми, кожен зокрема, тобто я. Якщо я не буду брехати, не буду
красти, спиватися, ски­глити, якщо я буду шанувати свої тра-
диції, поваж­ ати і любити людей та інші народи, то буду добр­ им
християнином. Все інше — від лукавого. Можн­ а щонеділі ходи-
ти до церкви, а бути антихристиянином. Коли в душі тримаєш
ненависть, заздрість, захланність, що, на превеликий жаль,
дуже пошир­ ене серед певної частини людей, котрі формально
вважають себе христия­нами, то, фактично, комп­рометуєш
християнство. З сумом доводиться конс­татувати, що і деякі
священики не дотримуються цих високих критеріїв.

Ми повинні про це відверто говорити, бо це явище, яке
набуває щораз гіршого забарвлення. Якщо будемо мовчати,
то не допоможемо Церкві. Наша Українська Греко-Католиць-
ка Церква висто­яла у жахливий період, коли нас усі хотіли
знищит­ и, коли нам забороняли навіть думати про Бога, і ми
тоді силь­ні були. Лише тепер, коли маємо свободу, ми раптово
стали слабкими, не можемо протистояти спокусам того гріш-
ного світу, більш­ ість з нас захопив вир жадоби, матеріальних
стат­ ків. Ми втратили святе у сім’ї, в родин­ і, в нації. Для нас
перестали бути святими такі поняття, як “мова”, “мама”, “рідна
земля”, “рід­на історія”, “природа”, як, зрештою, “ближн­ ій”. У
нас кожний усамітнився, втяг­нув­ся в гонитву за якимись при­
марними ре­чам­ и. І найгірше те, що до тієї гонитви дол­ учила­ся
інтелігенція, тобто ті, хто мав би показу­в­ ати простій людині
від плуга, від верста­та, як треба діяти, як жити.

Я гадаю, що Собор УГКЦ не має бути осторонь цих про-
блем, і надіюся, що його делегати в тій чи іншій формі обго-
ворять і разом подумають, як їх розв’язати.

Йосип ЛОСЬ
(Собор. — 1998. — Ч. 3)

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ 21

Правда Слова

Пошли мені святеє слово,
Святої правди голос новий!
І слово розумом святим
І оживи, і просвіти!..
Подай душі убогій силу,
Щоб огненно заговорила,
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило,
І на Украйні понеслось,
І на Україні святилось
Те слово, Божеє кадило,
Кадило істини...

Тарас ШЕВЧЕНКО

Для кого?

Правда — найвищий етичний ідеал. Але з найдавніших
часів вона зазнавала різних, іноді суперечливих, тлумачень.
Софісти, нап­ рикл­ ад, жонглювали парадоксами і бага­тоз­ нач­
ними словами, не дошукувалися істини, не перей­малися
думкою про добро, а ви­ловл­ ю­вал­ и “у свої тенета нерозумних,
постійно зваблюю­ чи їх очікуваними великими насолодами”.
Натомість Сократ наполягав на доконечній по­требі дошуку-
ватися істини, бути справедливим у словах, застерігав від
розпаскудженості душі. Пізніше, коли Христос сказав Пила-
тові: “Я на те уродився і прийшов у світ, щоб свідчити істину.
Кожен, хто від істини, слухає мій голос”, Пилат скептично
зауважив: “Що таке — істи­на?” (Йо. 18, 37–38). Вже у новітні
часи амери­канець Вільям Джемс намагався довести, що прав-
да має бути інструментальною чи функц­ іональною: школа
прагм­ атизму навчала, що правда вимірюється її практичністю,

22 Йосип ЛОСЬ. ПУБЛІЦИСТИКА

корисніст­ ю, доцільністю. Хиб­ність цього постулату, до слова,
розвінчав український публіцист Осип Федорика ще у 50-х
роках XX століття, коли вже намітилася виразна прагматична
тенден­ція економізації всіх наших зусиль. У статті “Здеградо-
ваний дух” він, аналізуючи наслідки масового ви­роб­ництва
і масового збуту, культу практичних осягів, рутинності зла,
індиферент­ності щодо нього, конформізм, дух бізнесу, кар’єри,
політиканство, комерціалізацію ЗМІ, виснував: “Щораз менше
лицарського духа в житті, в наших взаєминах, зате щораз
більше крамарського вирахування, навіть у приязні. І в міру
того, як затрачуються між нами риси правдивої духовної
великости, щораз більше громадських прав набирає духова
малечість: жадоба слави, псевдовченість, професійна зависть
і акторсько-гротескове провідництво”.

Поза науково-філософським і поточним поглядом на
цю пробл­ ему докладніше з’ясує­ мо суть релігійної правди,
радше  — метафіз­ ичної, оскільки, по-перше, слід рятувати
люд­ ин­­ у як Особу, як Боготвірний феномен — адж­ е вона здріб-
ніла, спростачилася, збайдужіла, острахопудилася, по-друге,
прогрес нев­ ідд­­ ільн­ ий від теологічного виміру життя. Коли ми
ставимо запитання щодо поступу, то першим є запитання не
“скільки?”, а “для кого?”.

“Бо Слово Твоє — вічна Правда”

Метафізична правда — це і є Дух Божий. Правда як
вартість абсолютна, черпає свою могутність з віри. Святий
Августин на прикладі свого життя (книга “Сповідь”) доводить
засадниче — “Бо Слово Твоє — вічна Правда”. У цій велемудрій
книзі знаходимо багато сенсожиттєвих орієнтирів для кожної
люд­­ ини. Наз­ вімо декілька: “...звернений до нас Твій Дух до­
броти говорить нам так: “Сини людські, доки ж будете млявого
серця? Чому ви любите сує­ ту й шукаєте брехні?”; “Серце... во-
ліє знаход­ ити радощі в правді, а не в лицемірстві. Отже, воно
буде блаженне тоді, коли без перешкод і прикростей радітиме
єдиною Правдою, від якої походить усяка правда”; “...кожен не
до­ведений до ладу дух стає карою для самого себе”.

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ 23

Ми повинні намагатися повніше відчувати моральну
відповідальність, розвиваючи розу­міння, що — добре, а що —
погане, що — віч­не, а що — дочасне. І тоді “мешканці світу
навчаються правди” (Іс. 26, 9). Нагадаємо, що під словом
“правда” Ісус Христос мав на увазі натхненну Богом інформа-
цію, зокрема інформ­ ацію про Божу волю, яка збережена для
нас у Святому Письмі. Людині ніколи не вдасться власними
зусиллями віднайти цілісну правду життя. Необхідне якесь
божественне відкриття. Уже сама книга природи показує, що
є щось набагато вартісніше, ніж суто матеріалістичне тлума-
чення життя. Власне, якби правда була недосяжна, чому б Ісус
Христос говорив: “Пізнаєте правду, і правда визволить вас”
(Йо. 8, 32). До того ж, чому слово “правда” сотні разів трапля-
ється у християнському грецькому Святому Письмі у зв’язку
з вірою? Бог є Словом, яке дає нам життя. Але це слово треба
пізнати, осмислити цю найвищу вартість, відкинути ілюзії
та обман, поборювати байдужість, неясність та пристрасті;
відтак правда зродить добро, воістину зробить нас вільними,
дасть свободу і відчуття радісної надії. Правда, отже, стане
джерелом постійного оптимізму.

Апостоли, учні Ісуса Христа, стали аристок­ ратією іс-
тини,  — досить уважно перечитати і емоційно ввійти у їхні
повчання. Взявш­ и за основу життя пошук і утвердження істи-
ни, Божої правди, яка має стати правдою людини, вони саме
пробуджували оте сокровенне, що дає нашому життю сенс, а
душу готує до плод­ отворної дії. Там ми побачимо ідеал світл­ а
і справедливості. Можливо, вони поступ­ алися нам у знанні
дійсності, але не мають рівних за глибиною переконання і
самовідда­н­ ості. За­сновує, веде за собою тільки це! Найкраще
вираження кінцевої мети ідеалізму — Царство Боже. Нагірна
проповідь Ісуса — найдосконал­ іший закон цього Царства:
взаємна любов, смиренність, доброта, безкорисливість завжди
будуть правилами досконалого життя.

Заслуговують на увагу такі моменти. Пер­ше: апостоли
просвіщали не тільки розум людей, а й їхні серця; навчати —
не лише переда­вати інформацію, їхні правдиві слова викли-
кали зміну розуму через вплив аргумен­тів або моральних
міркувань. За допомогою переконливих доказів апостол Павло

24 Йосип ЛОСЬ. ПУБЛІЦИСТИКА

спонуку­вав людей змінити їхній спосіб мислення. Друг­ е: щира
заангажованість у життя людей. Вмінн­ я апостолів слухати
стало запорукою того, що люди висловлювали свої справжні
почуття. Лагідні, поставлені з розумінням питан­ня часто
можуть допомогти нам досягнути серця співрозмовників.
Причому треба вислуховува­ти обидві сторони. Третє: простота
пояснення. Ісус проповідував зрозуміло й привабливо. У На-
гірній проповіді він пос­ луговувався простою мовою, але в ній
містяться найглибші істини, які будь-коли були висловлені.
Нам слід зосе­реджувати увагу на тому, що найважливіше. І,
зрозуміло, сповнюймося ентузіазмом.

“Молітесь правді на землі”

Українська традиція акцентує увагу на тому, що правда —
це насамперед втілення Божої та людської справедливості
відповідно до слів Христа: “Я — дорога, істина і життя” (Йо.
14, 7). Згадаймо Шевченкове: “Ми просто йшли, у нас нема
зерна неправди за собою”, “Учи... неложними устами сказати
правду”, “Молітесь Богові одному, молітесь правді на землі”,
“Мені ж, о Господи, подай любити правду на землі”, “Встане
Україна... Світ прав­ди засвітить”, “Борітеся — поборете: Вам
Бог помагає; за вас сила, за вас воля і ПРАВДА святая”. Вічна
жадоба правди, цей неодмінний примат її у творах і у всьому
світогляді Шевченка дає нам право його самого поставити в
ряди апостолів правди. Він постійно сповнювався непохит-
ним оптимізмом, що “буде правда на землі”. Відтак вона стає
гаслом відродження. Євген Онацький у своїй “Українській
малій енциклопедії” особливо наголошує: “До України він
зверта­ється з таким запальним словом: “Скажи, що правда
оживе, Натхне, накличе, нажене Не ветх­ еє, не древлє слово
Розтлєнноє, а слово нове Меж людьми криком пронесе І люд
окрад­ ений спасе”.

Памфіл Юркевич, речник “філософії серц­ я”, писав: “Прав-
да засвоюється людиною, стає її внутрішнім придбанням, її
скарбом лиш­ е тоді, якщо вона зачіпає серце людини. Лиш­ е
за таку думку, що живе у серці людини, вона може боротися,
обороняючи цю думку з само­жертвою та героїзмом, бо тільки

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ 25

для сер­ця це є можливо. Думки інших людей цікавлять нас
не самі по собі, а в залежності від того, чи є вони дійсними,
сердечними переконаннями людини. Нас цікавить не сама
думка людини, а ставлення людини до цієї думки, — чи хви­
лює правда серце людини”.

Правда має виміри релігійні, філософські, наукові,
життєві, вона — явище не тільки пізнав­ альне, а передовсім
моральне. Звер­таючись до серця, Франко закликає: “Там ви
для прав­ди святої Сильний збудуйте опліт, Там ви огонь не-
вгасимий Чесної думки паліть!” Згадаймо ще одного речника
морального типу мислення Миколу Шлемкевича — філософа,
публіциста, політичного діяча. Свою працю “Українська син-
теза чи українська громадянська війна” він починає такими
умовиводами: “Є різні правди в духові.­ Є правди-догми, що
їх небесна чи земна сила каже визнавати... Говоримо про
логічні й математичні правди-аксіоми, що ви­значаються пов-
ною розумовою ясністю і вир­ азністю. Є правди-висновки... І
є правди-інтуїції, що їм ми віримо без доказу, віримо з якоїсь
внутрішньої потреби... Кожна жива лю­дина і кожна молода і
здорова культура носять у собі такі правди. Вони неначе зли-
ток золота, що з нього виковуються блискучі нитки мис­лення,
творчости, життєвого стилю”.

Отже, мислення нової доби зрівнялося з глибинною
спадщиною українського народу. З давніх-давен аж донині
правда-справедливість залишається наскрізною ідеєю нашого
життя, думок, праці та боротьби. Пошуки цар­ства справед-
ливості стали найглибшим моти­вом українського світо-
гляду, і саме це дає українству перевагу на маршрутах
у XXI стол­ іття. Українську духовність формували реліг­ ійні
діячі, поети, вчені, публіцисти, що палали пафосом прав-
ди-справедливості. Митрополит Іларіон, Володимир Мономах,
Григорій Сково­рода, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван
Франко, Михайло Грушевський, В’ячеслав Липинський, Ан-
дрей Шептицький, Йосиф Слі­пий, Олена Теліга, Ліна Костенко,
Ва­силь Стус, Євген Сверстюк і сотні інших викристалізовують
український дух. Вони передовсім шукачі справедливості в
людському співжитті. Бо справедливість — головна цін-
ність, пробний камінь і святості, і мудрості.

26 Йосип ЛОСЬ. ПУБЛІЦИСТИКА

Зборення олжі, водночас розкриття ве­ликої варто-
сті та сили правди звучать і нині не прос­то як проповідь
доброчинності, а як програма, спрямована на зміну і сус-
пільної свідомос­ті, і суспільного буття. Свобода людини
зумовл­ ена її зв’язком з Абсолютом. Якщо правду не шу-
кати щоденно, то вона щоденно втрачається, переходить
в абс­ тракцію; водночас схематизується, якщо не про­
ймається любов’ю і милосердям. Західний позитивізм і
мар­ кс­­­ и­стс­ ька “утопія” мають спільні корені у предметній
свідом­ ості. Доводиться постійно наг­ ад­ увати, що правда люди-
ни полягає у мораль­ній правді. Світ, в якому бракує правди,
віри чи альтруї­зму, є світом нелюдським. Доведений до край-
нощів безлад перестає бути плідним.

Людина, яка відреклася Бога, починає сліпо вірити в
розум. Так вона необмежено звільняє бажання і забезпечує
швидкий розквіт науки і техніки. Насправді, віра в розум дає
людині максимум життєвих зручностей, але як така вона аж
ніяк, жодним спосо­бом не пов’язана зі звільненням лю­дини.

Знаходити сакрум!

Незважаючи на те, що жорстокості, цинізму, лицемірства,
підлості ще багато в цьому світі, ми не знаємо, чи дожив би світ
донині, якби не було релігії, культури. Зрештою, чи не рятує
нас від виродження Слово Христа вже дві тисячі літ? Культура
ж робить людей порядним­ и. А без певної кількості чесних,
порядних людей жодне суспільство не втримається. Споживач
зобов’язаний відрізняти відпочинок від отрути (телебойовики,
порнографія та ін.). Людина повинна керувати своїм життям
роз­судливо — це її етичний обов’язок. Примітивні серіали і
спотворені новини оскаржують пер­ едовсім споживача, який
вибирає їх свідомо через духовну апатію, лінивство, відсут-
ність самодисципліни і відповідальності.

Звернімося до думки відомого польського режисера,
есеїста і вченого Кшиштофа Зануссі: “Якщо як християни
пороз­ уміємося сьогодн­ і на засаді ближній з ближнім, а не як
продуцент і споживач і не як провід­ник зі стадом, то є надія,
що цим шляхом збудуємо основи кра­щого світу, ніж той, що

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ 27

його успадкували від родичів. Аби тільки позбутися страху
перед тим, що надходить і відчути у серці надію, що світ може
бути кращим, бо гіршим вже був”.

Нині слово, відірване від духовної культури, стає страш-
ним знаряддям боротьби людини проти людини, нації проти
нації, стає перепуст­кою для зла. “Армія слова” дуже час­то
спричи­няє кон­флікти, революції, громадянські війни; політи-
ки, літератори, журн­ алісти “виготовлял­ и” колючий дріт для
ленінських і сталінських ГУЛАГів, готували бетон для гітл­ е­
рівських кре­маторіїв, пізніше — для берл­ інс­ ь­кої стіни, сьо­годні
вони нав’язують “фашизм тіла”, крайній егоїзм у ставленні
до дійсн­ ос­ті, прикриваючись привабливими ідеологемами
ліберальної де­мократії.

Творчі особистості, священики знають, що на початку
було слово, а не мовчання, сенс, а не абсурд, всемогутній Бог
життя, а не перв­ існа смерть. Допомагати людям зрозуміти
те, що діється, для чого діється, зреалізувати прав­
ду, спонукати їх до відповідальності — наш обов’язок.
Правда чинить людей автен­тичними; їм прищеплюється
гідність, чистота і трансцендентність. Криза перестає бути
кри­тичною, якщо з’ясовується її джерело, а явища бачаться в
їх інтегральності. Це так зване комбінаторне мислення. Відтак
люди вчаться існувати в часі, бути правдивими. Разом зі свяще-
никами, публіцистами, письменниками вони закорінюються
в гумус правди. Вартості треба шукати, сміливо аналізувати,
рівно ж — відважитися дійти аж до осердя, не зупиняючись
на матеріалізмі фактів. Тільки той зуміє навчити, хто знає
порядок дійсності і любить людей; тільки той зуміє професійно
добротн­ о промовляти, хто знає специфіку світу.

Якість думки

Стримане, виважене, праведне слово свя­щеників, учите-
лів, учених, політиків, публ­ і­цис­тів, які сповідують моральний
тип мис­лення, є словом-ділом, словом-важелем, словом-руші-
єм, словом-вчителем. Багата душевн­­ а енер­гія витворюється
через людей, які думають позитивно. Як найдосконаліша
саморепрезентація людини, слово повин­но бути високої яко-

28 Йосип ЛОСЬ. ПУБЛІЦИСТИКА

сті. Тоді дум­к­ а буде не тільки високоя­ кісн­ а, а й пристрасна,
окрил­ ена розвиненою уявою, бу­де яскравою, тобто точною і
глибокою. Оперую­ чи словами висок­ ої якос­ті розсудливо і бла­
городно, підносимо вартість свого серця, красу і силу мислен-
ня. Водночас, слова є знаками природних явищ. Слово містить
у собі сим­вол. Частини мови — це метафор­ и, бо вся природ­ а
є метафорою людськ­ ої душі. Життя в гармонії з природою,
любов до істини і доброчинності очистять зір для того, щоб
став доступний створений природою текст. Природу, певна річ,
сприймаємо як символ духу, втілення божест­венної сутн­ ості.

Ральф Волдо Емерсон у своєму есе “При­рода” торкаєть-
ся надзвичайно цікавого аспект­ у творчості. Ось стисло його
висновки. Здат­ність людини пов’язувати свою думку з точно
знайденим образом і за його допомогою ви­кладати те, що вона
хоче сказати, залежить від простоти її серця, інакше кажучи,
від її лю­бові до істини, від її бажання донести істину­без
втрат для неї. Якщо псується людина, псу­ється також її мова.
Коли люди керуютьс­ я не найвищими пориваннями, а жадобою­
багатс­ тва, задоволення, могутності, слави — це позбавляє їхні
характери безпосередності, а ідеї — незалежності. Коли дво-
личність і брехня заступають місце простоти і правди, якоюсь
мірою втрачається влада­над приро­дою, у котрій відображена
воля. Нових образів вже не створюється, а сенс старих слів
спотво­рюється, і вони відображають те, чого нема.

Йосип ЛОСЬ
(Арка. — 2000. — Січень)

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ 29

Екуменізм духу,
а не ритуалів

Утрадиційних суспільствах, де чільними опорами життя
є віра й національні тради­ції, бути корисним іншим не
лише екон­ оміч­но та інтелектуально, а й духовно, суб’єктивн­ о
вважають найсуттєвішим. Нація повинна шукати свою
душу, а не тільки свою силу. З історії знаємо: дуже часто
фізична перемога веде до морального розгрому. Інакше: на
перш­ е місце слід поставити внутр­ ішнє зростання, удоскона-
лення. Це і є справжньою метою нашого існування. Вільний
розвиток нації зі середини є найкращою умовою зростання й
удосконалення людства.

Матеріалізм витісн­ ив дух поезії та мистецтв з провід-
них позицій культури. Багато мислителів довели, що Ідеал
відступив, а на п’єдестал було по­ставлено факт — згодом
утилітаризм. Так цивілізація опинилася в системі координат
економічного варвар­ства. Ідеалом людини став не культур­
ний, благородний, мислячий, моральний, релігійн­ ий тип,
а такий, що сприймає життя як успіх і ефективність. Його
мета — домогтис­ я, здобути, виробити, нагро­мадити, оволо­діти.
Демонстрація задоволення, пот­ ворна розкіш, надмір комфор-
ту, позбав­лене краси і благородства життя, звуль­гаризована і
зафор­ма­лі­зована релігія, перетворена у торгівлю і профес­ ію
політика, задоволення, яке стало бізне­сом, масова забава,
яка гримується під масову культуру (якщо брати її позитивні
аспекти, а не сутність) — ось що таке комерційна цивілізація.
Для homo econo­micus ідея цивілізації  — це комфорт,
ідея моралі — соціальна респектабельність, ідея полі­
тики — стимулювання ринків збуту, експлуатація, ідея
релігії — в найкращому разі благочестивий формалізм.
Сучасна людина оцінює освіту за її корисність у підготовці до

30 Йосип ЛОСЬ. ПУБЛІЦИСТИКА

успіху в конкурен­ції, науку — за корисні винаходи, зручності.
Тому й під сучасну пору цивілі­зація створила більше проблем,
ніж мо­же розв’язати. Тому є загроза, що вона розірв­ етьс­ я
через напругу.

На противагу цьому усвідомлення людиною божествен-
ного всередині себе і світу є найвищим фактом її існування.
“Цілий чоловік” (Іван Франко) не може зупинятися на ма­
теріалізмі фактів. Абсолютизація людського розуму неодмін-
но приводить до фальсифікації життя через розмежування
і класифікацію, дикт­ ує свої фіксовані правила. Усі людські
системи зазнавали невдачі, оскільк­ и лише частково і хао-
тично прикладали розум до життя. Але ж нам ввімкнуто
лише “ближнє світло свідомост­ і” (Ліна Костенко), розум не
має свого самодостатнього світла; він повинен діяти через­
спостереження, експеримент. Відбулася величезна класифі-
кація і механізація, здійснено великі відкриття, але лише на
фізичній поверх­ні речей. Безодні істини лежать під цією по­
верх­нею. Інтелект шукає істини задля істини й знання в ім’я
знання, він прив’язаний до практики. Саме оцей прагматизм
приводить до недосконалості.

Вирішує — душа! Розум не може прийти до якоїсь вичерп-
ної істини, оскільки він не може ні осягнути, ні охопити тоталь-
ності їхніх таїн. Не може, рівно ж, розум заснувати досконале
життя для людини чи досконале суспільство. “Якщо ми зро-
бимо душу людини божественною, тоді відкриємо в собі
найвищий закон свого буття” (Ауробіндо, Індія). Людина —
це дух, що розвивається. Маємо шу­кати нове — одухотворене
життя, sacrum — як джерело енергії, надихаючий первень.
Наша мета — себездійснення, інтегральне розгортання бо-
жественного у собі. Найглибше серце, найсокровенніша суть
релігії — пошуки Бога, відкриття абсолютного. Ми ж моли-
мося: “Нехай прийде царство Твоє, як на небі, так і на землі”.
Як би там не було, а нам треба зробити своє життя релігією.
Говорячи про екуменізм духу, нагадаймо, що східні ци­вілі­зації
насамперед вшановували своїх свя­тих­, релігійних засновників
і мислителів, своїх духовних героїв. Натомість сучасний світ
насамперед пишається своєю економічною орган­ ізацією, сво-

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ 31

єю політичною свободою, порядком і прогресом, машинерією.
Але ж це лише полірування неотесаного дикунства.

Ультиматуми життя — духовні. Релігія є тією ідеєю, дис-
ципліною в людині, яка допомагає вислизнути з пласкої соці-
ології, повернути собі життя в оптимістичному світі. Тільки
одухотворене суспільство може здійснити царство індивіду-
альної гармонії і комунального щастя. Ось чому нас, україн-
ців, як і інші давні органічні субстанції, не можуть зрозуміти
ті, хто не має історії, не має серця. Однак ми не повинні цим
перейматися й прагнути йти слідами завершених суспільств,
які нічого нового не можуть запропонувати. Возвишення
людського існування не може обмежуватися матеріальною
ефек­тивністю, зовнішньою динамікою. У всьому діапазоні люд-
ського існування мусимо домогт­ ися повороту людської думки,
ідей життя. Треба запропонувати новий тон і атмосферу,
вищий дух, ширші горизонти, величнішу мету. Народи
слід розглядати як групові душі, призначені зростати згід­но зі
своїм невмирущим духом, покликані допо­магати один одному.
Духовна свобода підпорядковується божественній істині.

Уся жертовна, невсипуща діяльність Івана Павла ІІ, усі
його розмислювання, що переплітаються з мудрістю віків і
речників багатьох народів й цивілізацій, дає орієнтири на ХХІ
століття, вселяє надію на прихід духовної епохи, у якій зник-
не страх (tremendum) і утвердиться зачарування (fascinosum)
таємницею Абсолюту.

Тільки діяльністю розв’язується проблема. Народ іде за
тими, хто діє. Справж­ ­ній початок зроблений, решта — справа
часів. Справа довгої терпеливої роботи…

Андрій ЯВІР (офіційний псевдонім)
(Світло (Торонто–Львів). — 2001. — Липень–серпень. — С. 258–259)