Апокаліпсис_clone

84х108/32

144 стор.

с. 1-2

Апокаліпсис

тлумачення Книги Одкровення

с. 3

Олександр Мень

Апокаліпсис

тлумачення Книги Одкровення.

Львів Видавництво «Свічадо» 2016

Перекладено за виданням: прот. Александр Мень. Читая Апокалипсис: Беседы об

Одкровении святого Иоанна Богослова. – Москва: Издательский дом «Жизнь с Богом», 2011.

УДК 27-23

ББК 86.37-20,0 Переклад з російської

Мирослави Лемик

М 51

Обкладинка

Мар’яни Пелех

Видавництво спирається на «Український правопис. Проєкт найновішої редакції»
Інститут української мови НАН України (1999)

Мень Олександр

М 51 Апокаліпсис: Тлумачення Книги Одкровення / Олександр Мень / Пер. з рос. М.

Лемик. – Львів: Свічадо, 2016. – 152 с.

ISBN 978-966-395-935-1

Найзагадковіша Книга Біблії «Апокаліпсис», або «Одкровення Йоана Богослова», завжди
вабила читачів численними символами, в яких людина шукала пророцтв на майбутнє і
пояснень складних життєвих колізій. Інтерес до цієї книги і її тлумачення стають особливо
актуальні в часи важких історичних подій: воєн, стихійних лих. Нерідко цитатами з
Одкровення оперують різні сектантські вчення, викликаючи сум’яття і тривогу вірних та, що
гірше, хибно і неправдиво трактують Слово Боже. Це видання проливає світло на образну
мову і символізм «Апокаліпсису» та пояснює значення алегорій, ужитих у Книзі
«Одкровення».

Для всіх, хто цікавиться біблійною тематикою, та прагне глибше зрозуміти Святе

Письмо. УДК 27-23

ББК 86.37-20,0

© Григоренко Наталия Федоровна, 2011

© «Свічадо», український переклад, 2016

ISBN 978-966-395-935-1

Від упорядника

«Апокаліпсис: тлумачення книги Одкровення» – це книга бесід відомого православного
священика, автора численних видань про Біблію, протоєрея Олександра Меня про
Одкровення Йоана Богослова. Нині, коли суспільство ще не отямилося від соціяльних
потрясінь останнього десятиліття, стоїть на порозі нового століття і нового тисячоліття1, ця
книга особливо актуальна. В усі часи людина прагнула осмислити минуле, осмислити
нинішнє, зазирнути в прийдешнє. Ці прагнення особливо посилюються в переломні епохи
історії. У ці періоди в народній свідомості виникають найнезбагненніші уявлення, багато з
яких часто ґрунтуються на вирваних із контексту й своєрідно інтерпретованих текстах
Святого Письма і, зокрема, з книги Одкровення. Некомпетентні люди підхоплюють
передбачення, пророцтва, які не лише вводять їх в оману, а й стають джерелом спотворених
уявлень про Біблію.

Запропоновані бесіди отця Олександра проливають світло на найзагадковішу книгу
Святого Письма. Автор показує, що символічна мова Одкровення може бути «досить прозора
і зрозуміла» для кожного, що численні символи, фантастичні образи й видіння Апокаліпсису
легко розкриваються через образи пророчих книг Старого Завіту.

Бесіди, що ввійшли в цю книгу, відбувалися в приватному домі, у вузькому колі
парафіян і збереглися лише на магнітофонних касетах. Варто сказати, що характер бесід отця
Олександра був досить вільним і спонтанним. Це не науковий коментар у стислому сенсі
слова. Звичайно, якби ці тлумачення видавали за життя автора, він би їх значною мірою
відредагував і надав би їм форми, яка б відповідала сучасним коментарям. Але і в такому
вигляді книга представляє значний інтерес. Як і багато інших видань отця Олександра, це
дивним чином поєднує доступність і простоту викладу, залучаючи дані сучасного богослов’я.
Отець Олександр насамперед прагнув відповісти на основні питання, які хвилюють людей,
розкрити саму суть таємної книги Біблії, вчинити її глибинний зміст надбанням не лише
вузького кола фахівців, а й широкого кола читачів.

Під час редагування ми внесли лише незначну літературну коректу, намагаючись, якщо
можливо, зберегти особливости усного мовлення автора, його ритміку й інтонацію. До книги
увійшли також лекція отця Олександра про Апокаліпсис.

1 Ці рядки упорядник видання писав наприкінці XX ст. – Прим. Перекл

Введення

Багато хто вважає, що читати Одкровення Йоана Богослова, чи Апокаліпсис, простій людині
неможливо і навіть духовно небезпечно, що Апокаліпсис, який називають «Книгою за сімома
замками», повністю закритий. Складається враження, що частина Святого Письма написана
не для людей, а вставлена туди невідомо з якою метою. Тим часом, як каже апостол Павло,
все Писання корисне і все дане нам для просвіщення. Отож Читання Апокаліпсису не є
чимось забороненим і його зміст зовсім не такий незрозумілий, як видається. Більша частина
Апокаліпсису розшифровується під час прочитання Старого Завіту, бо автор не лише жив і
мислив його поняттями й образами, а й знав Старий Завіт на пам’ять. Аби переконатися в
цьому, давайте прочитаємо Одкровення, останню книгу Нового Завіту й останню книгу
Святого Письма.

Що таке Апокаліпсис? Апокаліпсис – це особливий жанр Святого Письма і давньої
писемности загалом. Це слово означає «одкровення». Бог щось відкриває окремим мудрим
мужам, які розповідають світові про те, що відбувається в глибинах історії, які сили керують
світом, до чого прямує людство й увесь Усесвіт.

Цей жанр відрізняється від жанру пророчих книг. Пророки діяли і діяли активно в
умовах свого часу. Вони були громадськими борцями, служителями храму. У трудну годину
вони виступали з особливого підвищення у храмі. Під час богослуження був такий момент,
коли пророк мав виголосити промову. Тоді на нього сходив Дух Господній, і пророк
конкретно казав людям про те, що з ними буде завтра, що вони роблять нині. Він говорив про
політичні сили, про воюючі імперії, він закликав їх до життя по закону Божому.

Апокаліпсис – це творіння письменника, який не бере участи в громадському житті, –
він пише. І те, що йому відкривається, майже не можна переказати словами. Пророк каже так,
як глаголить Господь, а в апокаліптиків по-іншому, бо тайні історії і долі світу не можуть
вкластися у словесні формули, і містики-письменники зображають їх за допомогою метафор,
символів, алегорій, образів. Апокаліптика завжди образна, вона завжди пов’язана з
видіннями, з певними картинами. Мало того, апокаліптика говорить не так про конкретні
часові події, як зображає прийдешнє. Світ ув очах апокаліптиків – це щось, що вже
завершується, відходить; усі їхні помисли спрямовані на останню боротьбу добра зі злом.
Для пророків злі сили ще не такі очевидні, вони виражаються в діях конкретних носіїв зла:
гріховних царів, жорстоких імператорів, невірною юрби тощо. Для апокаліптика темні сили
історії – це вже цілі демонічні полчища злих духів, які урухомлюють імперії, надихають
насильників, ініціюють відступництво юрби.

Апокаліптики не розглядають історію світу як розглядали її погани. Для них світ не
котиться вниз, до упадку, але й не являє картину суцільного прогресу. Історія показує їх два

боки: зростання Царства Христа і царства антихриста. Для старозавітних апокаліптиків – це
Царство Месії і царство Його ворога. Але треба сказати, що майже ніколи апокаліптичні
письменники не могли піднятися до правдивого біблійного рівня, в їхніх книгах дуже рідко
світить правдиве Одкровення. У них більше людських мріянь, марень, фантасмагорій. Це не
пророчі видіння, а лише їх відблиск. Лише деякі апокаліптичні сторінки пророчих писань
Захарії, Єзекиїла, Йоіла (повністю лише книга пророка Даниїла) вміщені в Святе Письмо, бо
в інших апокаліптиків було багато елементів, невластивих біблійному світогляду, які
запозичені від греків, халдеїв, персів. Багато апокаліптичних писань було в період Нового
Завіту (Апокаліпсис Петра та інші), але лише одне визнала Церква – це Одкровення Йоана
Богослова.

Хто написав його і коли? Автор сам говорить про себе. «Я, Йоан, брат ваш і спільник у
скорботі». Слово «скорбота» в Апокаліпсисі вжито кілька разів2 і найймовірніше означає
«гоніння». Отже, автор – людина, що розділяла страждання Церкви, людина, яка вважала
себе братом і наставником спільнот. Більше нічого він про себе не говорить. Згідно з
усталеною традицією, яка походить щонайменше з другого століття, цим чоловіком був Йоан
Заведеєвий, улюблений учень Христа. Так вважали св. Юстин Мученик, Тертуліян, Іриней
Ліонський, Іполит Римський (II і III ст.). Так це утвердилося в Церкві і тому книга в сучасних
виданнях називається «Одкровення св. Йоана Богослова», тобто Йоана Заведеєвого. Але
навіть у II ст. були противники цієї думки такі, як відомий пресвітер Гай, св. Діонісій
Олександрійський та інші. Вони вважали, що автор Одкровення – інший Йоан, який теж був
учнем Господа. Наука так і не дійшла до певного висновку, тому питання авторства
Апокаліпсису залишається відкрите. Ми цілком можемо уявити його юнаком, що весь дихав
апокаліптичними видіннями Старого Завіту, і вони до тої міри його наповнювали, що він
хотів метати грім і блискавки, за що Ісус назвав його Воанергес – Син грому, тобто людина,
душа якої подібна до грому. Такий сенс цього звороту. Людину можна назвати сином
благословення, сином гніву, сином благодати, а він був Сином грому і писав саме так.
Непримиренність до богоборчої імперії, до Риму, очікування скорого кінця світу – все це
цілком суголосне духові юного апостола Йоана, яким він постає в Євангелії.

Але тут з’являється найбільша трудність, що її богослови дотепер не розв’язали.
Старець, пресвітер, автор Євангелія від Йоана і послань від Йоана писав щось інше, відмінне
від тексту Апокаліпсису. Зрозуміло, що або він мав співавтора, або між написанням того і
цього твору минуло принаймні багато років і, можливо, відбулися якісь значні події. Основне,
що можна ствердити напевно: і Апокаліпсис, і писання Йоана – послання і Євангеліє –
вийшли з одного кола. Про це кажуть близькість словника і спільна фразеологія, їх ріднять

2 У автора «10 разів». У перекладі Святого Письма І.Хоменка, яким ми послуговуємося, виявлено п’ять
випадків уживання слова «скорбота».

протиставлення світла і темряви, словосполучення «Агнець Божий», яке повторюється і в
Йоанових писаннях, і в Апокаліпсисі. Можна припустити, що ці писання вийшли з кола
Йоанових учнів, але я вважаю, що Апокаліпсис він міг сам написати під час Юдейської
війни, позаяк у тексті ще немає вказівки на руйнування Храму. Йоан міг написати його
незабаром після початку гонінь Нерона, після перших жертв християн на арені цирку в Римі і
після інших трагічних подій того часу.

Місце написання Апокаліпсису відоме з самої книги: у ній сказано про острів Патмос.
Датування книги до цього часу спірне, але вона написана не раніше початку гонінь при
Нероні в 64 році і не пізніше правління Доміціяна, тобто 95 року. Десь тоді, плюс-мінус
десять років, постала ця книга. А для нас важливо те, що її написав пророк Йоан, один із
учнів Господа, написав за натхненням Духа Святого, і її визнала Церква як адекватне
вираження нашої спільної віри, як Слово Боже. А чи писав її Йоан Заведеїв, чи якийсь інший
Йоан – це не так важливо. Я думаю, що в Христа було немало учнів, які могли називатися
цим поширеним іменем. Бо ж у євангельські часи в Нього, крім сімдесяти учнів, було ще
п’ятсот. Відомо, щоб був учень Аристон, був Йоан пресвітер – і всі вони учні Господа.

Одкровення

1, 1а. «Одкровення Ісуса Христа, що дав йому Бог» – ці слова означають, що
одкровення належить самому Христові, йде через Нього, бо Він сам був найвищим
одкровенням Божественного в світі. «Незабаром» – це апокаліптичний біблійний термін. Для
Бога це може означати і тисячу років, і десятки тисяч. Історія людства порівняно з історією
світу, яка налічує сотні мільярдів років, показує, наскільки швидкоплинне все, що відбулося. І
коли Бог каже «незабаром», то навіть якщо це відбудеться через мільйон років, з Божого
погляду це буде «незабаром».

1, 1б-2. Христос послав «через свого ангела, слузі своєму Йоанові» – не конче йдеться
про появу ангела, як ми його зазвичай уявляємо; ангел – це будь-який посередник між небом і
землею. Давній біблійний термін «раб» означає «служитель», «отрок», як деколи
перекладають це слово. Тому, вживаючи вислів «раб Божий», ми вкладаємо в нього давній
біблійний зміст – «Божий служитель». І це вносить зовсім інший відтінок, інше смислове
забарвлення. Бо ж для нас раб – завжди щось принизливе, але, як ми знаємо, Христос
відкидає для нас таку назву, кажучи: «Ти вже не раб, а син» (Гал. 4, 7).

1, 3. Це звернення до читача. «Пророцтво» в цьому разі не означає передбачення
майбутнього, хоча дехто вважає, що Апокаліпсис зводиться до такого передбачення і, отже,
він написаний не для всіх часів, а лише для якихось визначених, скажімо, для наших чи для
ще пізніших часів. Але «пророцтво» з біблійної позиції є сповіщення Божої волі через
людину, тому тут так і сказано: «котрі… додержують написаного в ньому», тобто в
пророцтві. Бо ж жодного пророцтва дотриматися не можна, воно – воля Божа, виражена
словами.

1, 4а. Азія – римська провінція, що займала більшу частину Малої Азії. Чому автор
звертається до сімох Церков? Та ж Церков у Азії було значно більше, їх заснували апостоли
Петро і Павло. Але для того, щоб зобразити повноту вселенської Церкви, Йоан бере сім
головних Церков Малої Азії. Сім – древнє священне число, що означає повноту. Очевидно, це
ті Церкви, які були йому підлеглі, в яких він звершував свій подвиг і краще знався з ними.
«Від Того, хто єсть і хто був і хто приходить» – це тлумачення Божого імени, яке знаходимо
в книзі Вихід. Коли Мойсей запитав у Господа: «Як Тобі на ім’я?» – Господь сказав їм: «Я
Той, хто є». Ось цей дивний для нас зворот перекладається як «Сущий» (див. Вих. 3, 14). «Я
є Той, хто є», тобто «Мені належить час, вічність і все буття». І апостол Йоан надає цьому

визначенню Бога, що володіє минулим, теперішнім і майбутнім, тобто всім, що є в світі,
есхатологічне значення: майбутнє належить Богові в особливому специфічному сенсі – це
майбутнє, яким Він володітиме повністю, над яким Він царюватиме.

1, 4б. Сім духів, згідно з древнім уявленням, означають повноту небесних єрархій.

1, 5а. «Свідок вірний» – сказано на противагу старозавітнім пророкам, які були свідками
немічними, що усвідомлювали свою слабкість. Ви пам’ятаєте, що в книзі пророка Ісаї
сказано: «Горе мені» (Іс. 6, 5). Єремія каже: «Я не вмію говорити» (Єр. 1, 6). Всі вони були
свідками, але немічними. Є лише один Свідок Бога, Той, який несе Його в собі, «первісток із
мертвих і володар царів земних». Є єдина справжня вища влада – це влада Христа, влада
Того, хто сказав: «Дана мені всяка влада на небі й на землі» (Мт. 28, 18).

1, 5б-6. Слова «зробив нас царством священиків» нагадують про Синайський заклик,
коли Бог говорить народові: «Ви будете в мене царством священиків, народом святим» (Вих.
19, 6), тобто народом, посвяченим Богові. З цієї жменьки людей згодом виросте вселенська
Церква, і віднині всі ми, що посвячені Богові, належимо Христові, отже, є царством
священиків.

1, 7. Хмара – це символ Богоявлення. Отже, Бог являється у силі і в славі. «І побачить
Його кожне око, і ті, що Його прокололи» – натяк на слова з книги Захарії: «глядітимуть на
мене, якого прокололи…» (Зах. 12, 10). Це Творець, від якого люди відвернулися, якого
прокололи своєю невдячністю, і потім вони плакатимуть через те, що вкоїли. Це прообраз
Христового хреста.

1, 8. «Альфа і Омега» – перша й остання літери грецького алфавіту. Отже, автор
звертається до людей, що говорять грецькою.

1, 9. Патмос – не символічне, а конкретне географічне місце, скалистий, пустельний
острів у Егейському морі. Місця заслань були різні, але, очевидно, Йоана вислали саме туди.
Можливо, там були каменоломні, де працювали засланці.

1, 10. «Був у дусі» – біблійний вислів, що означає екстаз, сходження певної духовної
харизми на людину, коли вона починає говорити наче не від себе. «В неділю»: цікаво, що