Джеймс Мартін посібник для кожного Львів Видавництво «Свічадо» 2023 Молитва
Зміст 5 Зміст 1. Молитися може кожен Вступ 11 2. Дорогою в школу Дитяча молитва 24 3. Навіщо молитися? Деякі загальні причини 31 4. Молитися, не знаючи про це Дев’ять способів молитви, про які ви можете не знати 38 5. Що таке молитва? Кілька визначень і понять 45 6. Початок дружби з Богом Погляд отця Беррі 59
6 Джеймс Мартін. МОЛИТВА 7. Кoжен потребує допомоги Прохальна молитва 81 8. Тепер я лягаю спати Молитви завчені та інші традиційні 104 9. Я тут ЩОДЕННИЙ ІСПИТ 117 10. Що відбувається, коли ви молитеся? Емоції, осяяння, спогади, бажання, óбрази, слова, відчуття та містичні пережиття 142 11. Як мені впізнати Бога? Упізнати Божий голос 179 12. Дар уяви Ігнатіанське споглядання 198 13. Молитва за допомогою духовних текстів Lectio Divina 217 14. Пошуки Бога в нутрі Внутрішня молитва 225 15. Пошуки Бога у творінні Молитовне споглядання природи 233
16. Говоримо про молитву Духовне наставництво, реколекції, ділення вірою і ведення щоденника 248 17. Труднощі на молитві Неуважність, сухість, очікування та загальні злети і падіння в духовному житті 271 18. А тепер що? Від молитви до дії 287 Подяки 295 Для подальшого дослідження 297 Примітки 302 Для обговорення в малих групах 314
Молитися може кожен 11 1. МОЛИТИСЯ МОЖЕ КОЖЕН ВСТУП Молитися може кожен. Іншими словами: якщо я можу вчитися молитися, то можете і ви. Якщо ви ніколи не молилися раніше, або маєте труднощі з молитвою, або ж думаєте, що молитесь якось неправильно, тоді вам буде важко повірити в те, що я кажу. Звучить надто оптимістично, щоби бути правдою. Однак це правда, хоч мені і знадобилося чимало часу, щоб усвідомити цей факт: молитва є доступною для кожного. До тридцяти років я молився нечасто. Моя молитва була вкрай примітивною: я просто просив Бога про допомогу. «Допоможи мені скласти тест на відмінно. Допоможи мені вибити хоум-ран у Малій лізі. Нехай мені дадуть підвищення». Звісно ж, немає нічого поганого в тому, щоби просити Бога про допомогу. Це цілком по-людськи і природно. Однак я не знав, що молитва може бути ще якоюсь, поки в двадцять сім років не приєднався до католицького ордену єзуїтів. Вступивши в новіціат, я вчився молитися поновому. Те, що я відкрив, мене вразило – насправді є так багато способів молитися, так багато практик, так багато можливостей. Водночас мене заохотили мислити про молитву по-новому: формувати уявлення про молитву як про особисті стосунки з Богом; відчувати, що відбувається, коли ти молишся; розуміти, що не існує якогось єдиного правильного способу молитися; знати, що молитва є тим, що змінюється впродовж усього твого життя; бачити, як молитва здатна змінити твоє життя. Отже, я не лише вчився молитися, я вчився розуміти молитву.
12 Джеймс Мартін. МОЛИТВА Це був шок. Так, наче вам хтось сказав: «Ти знаєш, що окрім знайомих тобі трьох вимірів, існує ще один?». До речі, це не погана аналогія. Молитва – це немовби здатність бачити ще один вимір життя. Моя перша реакція була: «Чому я не знав про це раніше?». А потім: «Чому так мало людей про це знає?». Відповідь на перше запитання була очевидною. Я ріс не в дуже релігійній сім’ї, тож мав обмаль практики благочестя. Не відвідуючи релігійні школи – католицькі чи якісь інші, – я рідко стикався з молитвою в школі. По неділях моя сім’я ходила до церкви і я протягом кількох років відвідував недільну школу, але ми не часто говорили про Бога вдома. На великі свята ми молилися при трапезі, однак у звичайні дні молилися рідше, принаймні разом. Не зрозумійте мене неправильно, мої батьки були добрими і моральними людьми. Усе ж моя сім’я була такою ж, як і багато інших сімей у наш час: ми говорили про духовне життя спрощено і нечасто. У тих, кого я знав, відбувалося так само. Тож я молився нечасто, лише тоді, коли про щось просив. Навіть вступивши у коледж, я не зустрів там багато людей, які б відкрито виявляли свою релігійність. А з тими, кого я знав, про молитву ми не розмовляли. На друге запитання, яке я собі поставив, теж було відповісти просто: «Чому так багато людей не знають про молитву?». Або загальніше: «Чому більшість людей не моляться?». Почнемо з того, що багато людей таки моляться. Однак, приєднавшись до єзуїтів, я не знав цього. Для мільйонів людей молитва є звичайною частиною життя, настільки ж природною, наскільки природним є дихання. Вони моляться щодня, інколи навіть по декілька разів на день. Проте так само молитва для багатьох є чужою. Складною. Навіть лякає. Тому багато людей попросту не моляться. Я не маю на увазі агностиків чи атеїстів. Вони не моляться з очевидних причин: або сумніваються в існуванні Бога, або не вірять у Нього. Я ж говорю про тих, хто вірить, однак не молиться. Отже, чому деякі віруючі не моляться? Розглянемо декілька причин. ДЕСЯТЬ ПРИЧИН ЧОМУ ВІРУЮЧІ НЕ МОЛЯТЬСЯ 1. Їх не навчили. Багатьох людей не вчили молитися ані в сім’ї, ані в школі чи в церкві. Як наслідок, молитва ніколи не була частиною їхнього життя, тож не дивно, що вони не моляться.
Молитися може кожен 13 Це як не вміти плавати, бо тебе (а) ніколи не вчили; (б) ти не ріс біля басейну чи водойми і, відповідно, не мав змоги плавати, або ти (в) не знаєш нікого, хто вміє плавати. Ти не вмієш плавати не лише через те, що тебе ніколи не вчили цього, а й тому що саме поняття плавання в цілому є чимось чужим для тебе. І подібно, якщо ти ростеш у середовищі, де молитва відсутня, то не дивно, що про молитву ти знатимеш небагато. 2. Вони вважають молитву чимось таким, що роблять лише святі люди. «Ех, я не можу молитися, – іноді кажуть мені люди. – Я ж не Мати Тереза». (Насправді Мати Тереза мала труднощі з молитвою, однак мою думку ви зрозуміли.) Можливо, ці люди читали або чули історії про благочестивих людей, які в складні часи зверталися до Бога у молитві, думаючи, що це, напевно, чудово, але я б ніколи так не вчинив, бо я не настільки благочестивий. Таке небажання молитися походить з певного рівня смирення, боязні і навіть сорому. Вважаючи себе «не-святими», ці люди уникають молитви. Однак знайшлося б небагато таких осіб, хто спробував би молитися, якби абсолютна святість була б необхідною передумовою для молитви. Вільям А. Беррі, священник-єзуїт та автор численних книг про молитву, в книзі «Унікальна дружба» пише, що найбільшою перешкодою на шляху до молитви є переконання в тому, що наші стосунки з Богом залежать від нас, від того, наскільки ми добрі чи «важливі». Але Божа любов не залежить від нас чи від наших дій. «Божа пропозиція дружби не залежить від нашої значимости, а ґрунтується винятково на тому, що Бог прагне нас»1 . 3. Колись їм сказали, що вони моляться «неправильно». Одного разу чоловік, якому було за двадцять, з невимовним жалем говорив мені, що він ніколи б не зміг стати священником, бо один отець сказав йому, що він молиться «неправильно». «Але мені подобається так молитися», – сказав він. На щастя, мій друг зрештою усвідомив, що правильного способу молитися просто не існує, і через кілька років він вступив у семінарію. Багато людей мають подібний досвід. Їм кажуть, що вони моляться «неправильно», та водночас їм ніхто не сказав, що немає ніякого «неправильного» способу молитися, і ніхто не заохочував їх продовжувати молитися. Часто вони просто перестають молитися. І хто ж може звинувачувати їх у цьому? Або ж вони можуть думати, що їхня молитва має бути «піднесеною» і відповідати певним правилам. Люди, може, і хочуть молитися, однак
14 Джеймс Мартін. МОЛИТВА вважають свій спосіб молитви, яким би він не був, неправильним. Німецький богослов Карл Ранер пише: «Ця трудність може… призвести до того, що серйозні й мислячі люди молитимуться нечасто»2 . 4. Вони покидають свою релігійну спільноту і, відповідно, перестають молитися. Чимало людей вважають релігію (або Церкву чи деномінацію) чимось неприємним. Вони пов’язують молитву з релігією, бо їх навчали молитися тоді, коли вони були частиною релігійної спільноти. Не дивно, що в людей, які асоціюють молитву з релігійною традицією, яку вони вважають нудною, смішною, обмеженою, женоненависницькою, расистською, гомофобною чи образливою, стимул до молитви зменшується. Чому б їм хотіти продовжувати практику, яка в них асоціюється з вкрай непривабливою організацією? Тож вони припиняють молитися. Чи, можливо, вони відвертаються від Бога, якого вважають «злим» або «байдужим». Хто може молитися до Бога, який «дозволяє» процвітати у світі злу, який «дозволяє» історії бути, як казав Ранер, «простим потічком дурости, жорстокости?»3 . Чому хтось мав би хотіти молитися до Бога, який «дозволяє» такі речі? Думка про те, що Бог хотів би разом з нами переживати наші біди, не з’являється в свідомості людини. Тож вони перестають молитися. 5. Їм ніколи не спадало на думку, що вони вже й так моляться, просто не знають про це. Кілька років тому чоловік без будь-якого суттєвого релігійного досвіду сказав мені, що він ніколи не молився. Однак під час розмови про його життя він розповів про один цікавий випадок. Цей пам’ятний досвід, який чоловік описав у деталях – яка була погода, де він стояв, як почувався, – він отримав саме тоді, коли розмірковував над вибором професії. Тоді це стало для нього підтвердження того, що він вибрав «правильний шлях». До нашої розмови мій приятель не розглядав такої можливости, що цей випадок міг бути нічим іншим як зверненням до нього Бога. Тож я заохотив його подумати про це таким чином: не просто як про просвітлення чи підтвердження правильности обраного ним шляху, а як про щось більше. Врешті-решт усвідомлення того, що це був досвід спілкування з Богом, якого він шукав усе своє життя, дало початок його інтенсивному життю у вірі. 6. Вони мали «поганий» досвід молитви і почуваються так, наче зазнали невдачі. В основному молитва видавалась їм нудною. І це правда: людина, що молиться, іноді почувається знудженою. Або ще казали: «Коли я молюся, нічого не відбувається». Або: «Бог не відповідає на мої
Молитися може кожен 15 молитви». Словом, багато людей знеохочуються такими «результатами» молитви. І, як наслідок, чимало осіб не дають собі шансу пережити природні піднесення і падіння у молитві і в духовному житті. Сестра-кармелітка Рут Буровс підсумовує це у своїй книзі «Суть молитви». Вона зазначає, що багато людей сприймають молитву як вміння грати на музичному інструменті, коли одні мають природні задатки до цього, а інші – ні. «Тому деякі з нас швидко відчувають, що є вправними у молитві, натомість інші – свою кричущу обмеженість, і їм здається, що є якийсь секрет, якого вони не знають, або ж що вони не надаються до цього, що робить молитву або тяжкою, або взагалі неможливою для них»4 . Тому багато людей просто кажуть: «Я не можу молитися!». Відмова від молитви – це звичайне й водночас сумне явище. Це немовби намагатися навчитись їздити на велосипеді, впасти після кількох невпевнених спроб і, набивши синці, зневіритись у цій затії. Без підтримки когось, хто підбадьорював би словами: «Падати з велосипеда – це нормально. Таке трапляється з кожним!», – ці люди здадуться ще до того, як зможуть отримати насолоду від спускання згори, коли вітер їм дутиме в лице. Часто люди відкидають молитву, коли їм здається, що в скрутний для них час Бог не відповідає на їхні молитви. Для прикладу, батько однієї жінки тяжко захворів, хвороба загрожує його життю, і вона молиться до Бога, прохаючи зцілити тата, однак він помирає. Звісно ж, для неї природно запитати: «У чому ж тоді суть молитви?». Про молитву без відповіді ми поговоримо пізніше, однак у контексті взаємин з Богом це немовби сказати: «Якщо я не отримаю того, чого хочу, то розірву стосунки». Але стосунки – це не засіб для досягнення мети. Стосунки є метою. Натомість ставлення до молитви як до засобу часто стає причиною, чому люди припиняють молитися. 7. Вони не вбачають у цьому сенсу, бо ж Бог і так знає, про що вони думають. Дехто міркує собі: «Навіщо заморочуватися? Я ж просто казатиму Йому те, що Він і так уже знає». Проте їм і на думку не спадає, що Бог все одно може хотіти вислухати їх і бути поряд з ними. Уявіть, що ви сумуєте через смерть батька. Хороший друг, звісно, і так знатиме, що ви засмучені, однак він і надалі хотітиме вислухати вас, бути з вами. І якщо ваш друг хоче бути з вами, наскільки ж сильніше цього хоче Бог? Отець Беррі одного разу сказав мені: «Питання тут не в інформуванні, а в тому, чи хочеш ти сказати Богові, як почуваєшся. Іншими словами, йдеться про довіру».
16 Джеймс Мартін. МОЛИТВА Водночас застереження, що Бог і так знає, про що ви думаєте, визначає таку молитву як вулицю з одностороннім рухом. Згідно з цією концепцією молитва зводиться до того, щоб сказати Богові, що ви хочете і як почуваєтесь. «Говорити до Бога» – так це називає священник-єзуїт і письменник Марк Тібодо. За такого підходу ігнорується цінність того, що Бог хоче також і вам щось сказати. «Навіщо заморочуватися?» – ці слова означають, що ви ніколи не дозволите Богу виявити свою турботу під час молитви. 8. Вони надто зайняті. Хоча багато людей хочуть молитися, і їм подобається сама ідея молитви, однак не мають на це часу. (Або ж часу на це не знаходять.) Але якщо поміркувати про молитву в контексті стосунків (більше про це згодом), то стане зрозуміло, наскільки саморуйнівною є ця думка. Якщо ви вірите в Бога, чому б вам не живити себе, перебуваючи в Божій присутності? Це немовби сказати, що вам бракує часу поїсти. Врешті-решт ви просто заморите себе голодом. У цьому випадку – духовним. Доречнішим буде запитання: наскільки важливим є для вас Бог? Будьякі взаємини вимагають часу. Уявіть, що ви кажете приятелеві: «Мій брат є найважливішою людиною в моєму житті». А ваш друг питає: «Скільки ж часу ти йому приділяєш?». І ви відповідаєте: «Небагато, щиро кажучи». Наскільки ж важливим для вас можуть бути ці стосунки, якщо ви приділяєте їм всього лише кілька хвилин на місяць чи взагалі не приділяєте жодного часу? 9. Вони ліниві. Час від часу всі ми цим грішимо, і я не виняток. Чоловік, який приходить до мене для духовного наставництва (де ми обговорюємо його духовне життя), одного разу сказав мені, що молився небагато. Чи був він дуже зайнятий? «Не дуже, – відповів він. – Зараз немає багато роботи». Тож чому він не молився? Він красномовно потиснув плечима. «Думаю, це лінь». Іноді, коли ви досліджуєте з людиною, що відбувалося приблизно в той час, коли вона переставала молитися, ви виявляєте перешкоду або страх того, що станеться, якщо людина продовжить молитися. Або ж людина може боятися чогось, що вона може відкрити про себе. Та інколи причиною все ж є звичайна лінь. Молитва не була пріоритетом для мого друга. Це може бути як поширеною причиною того, що ми не молимося, так і причиною млявости нашого духовного життя загалом. Подумайте про це як про заняття спортом:
Молитися може кожен 17 є багато поважних причин, щоби не займатися (травма, похилий вік, брак часу тощо). Та якщо головною причиною є лінь, вам варто визнати власну відповідальність за втрату форми. 10. Вони бояться змін. Іноді люди починають молитися і думають: «Що станеться, якщо я продовжуватиму молитися?». Вони хвилюються, що стануть релігійними фанатиками. (Що, гадаю, навряд чи станеться.) Або що Бог вимагатиме зробити щось надзвичайне, наприклад покинути роботу, щоби весь час працювати з бідними. (Знову ж таки сумнівно, але хтозна?) Зрештою, вони думають, що Бог попросить їх якось змінитися. (Найімовірніше.) В останньому випадку страх змін призводить до уникання молитви. Сама лише можливість змін може відлякувати. «Краще нехай все буде так, як є», – думають деякі люди. Вони, можливо, хотіли б стати кращими, але зміна способу життя їх лякає. Один єзуїтський священник любив жартувати: «Я проти будь-яких змін, навіть змін на краще»5 . Ми надаємо перевагу статус-кво, над справжнім залученням у стосунки з Богом. Одного разу молода жінка сказала мені, що уникає поглиблення свого духовного життя, бо боїться, що стане «схибленою на Ісусі», як деякі віруючі, яких вона знає. Вона вважає їх «фальшивими» та «надокучливими» і боїться, що Бог «вчинить її такою ж». Однак страх цієї жінки походив з її уявлення про Бога – як того, хто хоче зробити їй щось погане. Тож я спитав її, чи вона довіряє Богові. І якщо вона довірить Богу змінити себе – то це лише на краще. Через усі ці та інші причини деякі віруючі не моляться або ж моляться менше, ніж могли б; або закинули молитву, щойно почавши. Усі ці причини можна зрозуміти. Однак вони також по-своєму є небезпечні. Усі вони віддаляють людину від Бога. ЗАПРОШЕННЯ Ця книжка є для кожного, хто не молиться через котрусь із цих причин. Вона також є відповіддю на друге запитання, яке я поставив, вступивши в новіціат: «Чому так багато людей не знають про молитву?». «Молитва» написана для всіх: починаючи від того, хто сумнівається в існуванні Бога, завершуючи побожною людиною; від того, хто перебуває в пошуках, й аж до віруючого. Ця книга є запрошенням до молитви тих,
18 Джеймс Мартін. МОЛИТВА хто ніколи не молився. Вона створена для тих, які хотіли б молитися, але бояться, що робитимуть це неправильно. Вона призначена для осіб, які молилися, але не отримали того, на що сподівалися. Книжка також скерована до людей, які бояться молитви. Як я вже казав раніше, молитва може відлякувати нас. Для декого це незнайома територія, і вона може настрашити навіть віруючих, тому що страшним може їм здаватися Бог. Молитва може викликати страх, навіть здатися неможливою, особливо тоді, коли ви слухаєте людей, котрі говорять про неї. Іноді ті люди, які моляться, є найгіршими представниками духовного життя, бо вони настільки завищують очікування, що для новачків це видається недосяжним. Часом досвідчені в молитві говорять лише про захопливі моменти свого досвіду: «Я люблю час своєї ранкової молитви!»; «Вчора під час молитви сталася просто неймовірна річ!»; «Я був на дивовижних реколекціях!». Якщо ви ніколи не молилися раніше, не порівнюйте себе з духовним «профі». Повертаючись до прикладу з велосипедом, уявіть, що ви ніколи не їздили на ньому, вам важко втримувати рівновагу, і ви бачите, як професійна велосипедистка мчить повз вас на трасі. «Це так чудово!» – гукає вона. Вам може спасти на думку: «Я ніколи так не зможу, навіть через мільйон років!». Велосипедистка, напевно, сказала б вам, що необхідний деякий час та треба докласти зусилля, щоб досягти такого рівня, і, можливо, ви кілька разів упадете, перш ніж зрозумієте, як це працює. Тож ця книжка для вас, усіх тих, хто коли-небудь хотів молитися. Ця книжка призначена також для агностиків, а саме для агностиків відкритих і відчайдушних. Той, хто сумнівається в існуванні Бога, але хоче спробувати молитися, може виявити, що Бог є більш доступним, аніж думав він чи вона. У певному сенсі ця книжка є запрошенням і до молитви, і до віри. Бо ви не можете мати одне без другого. Молитва без віри означає, що ви не вірите в Того, з ким розмовляєте. Віра без молитви означає, що ви не спілкуєтесь з Тим, у кого вірите. Врешті-решт, ця книга призначена для людини, яка молиться зрідка і хоче навчитися чогось іще, а також для досвідченого молільника, який молиться регулярно. Навіть якщо ви молитеся щодня, розмовляєте з духовним наставником щомісяця і буваєте на реколекціях щороку, ця книжка також і для вас. Хай навіть ви молилися десятиліттями, я сподіваюся, що й ви, можливо, навчитеся чогось нового. Кожного разу, читаючи нову книжку, присвячену молитві, я приємно здивований. Підхід кожної людини до молитви є особистим, а отже, завжди відкривається щось нове, чого варто навчитися.
Молитися може кожен 19 Усе ж, оскільки ви почали читати цю книгу, я припускаю, що ви знаєте про молитву як мінімум трошки більше, ніж нічого. Таким чином я зможу об’єднати всіх: як початківця, так і людину з досвідом. І я також припускаю, що ви можете все швидко надолужити у здобутті свого молитовного досвіду. Ця книга призначена для людей усіх релігійних традицій і для тих, хто не належить до жодної з них. Хоча я пишу як католик, багато людей, яких я консультував упродовж років, не були католиками. Деякі з них лише розпочинали свою мандрівку віри і могли б поставити галочку «Немає» у колонці «Релігійна приналежність». Оскільки книга призначена для всіх, я старатимусь не вживати слова, які можуть бути невідомими широкій авдиторії. А якщо й використовуватиму такі слова, то обов’язково їх поясню. Спершу ми розглянемо питання, чому люди моляться. Опісля коротко пройдемося основними визначеннями молитви. Тоді доберемося до суті книги і поговоримо про різні способи молитви. Час від часу я пропонуватиму деякі погляди на те, чому, як і коли люди моляться, і на ті виклики, перед якими постає молільник. Я спробую передбачити якомога більше запитань, яких почув чимало (і ставив чимало) за минулі десятиліття. Я поділюся досвідом з власного життя та з життя інших. Але не хвилюйтесь: нічия конфіденційність не порушується – я зміню деталі, щоб забезпечити анонімність. Я поділюся з вами всім (або хоча б багато чим із того), що знаю про молитву, і відповім на ті запитання, які мені часто ставлять. Однією з головних цілей книги є зосередження на тому, що відбувається під час молитви, тобто, що стається тоді, коли ви заплющуєте очі. Деякі книжки про молитву оминають цю тему, невиразно говорять про «дари молитви» чи «плоди молитви», залишаючи читачів у невіданні про те, що має відбуватися і що відбувається під час молитви. Я хочу розглянути цю тему безпосередньо, бо вона може бути однією з найбільш заплутаних частин духовного життя. Однак такою вона не має бути. Ця книга розглядатиме насамперед особисту, тобто приватну, молитву, а не молитву спільну. Іншими словами, книга саме про той час, який ви проводите з Богом наодинці. Є безліч способів молитися разом з іншими, як, наприклад, Свята Літургія в католиків чи недільні богослужіння в інших християн, але ця книга зосередиться саме на приватній молитві. Є сотні гарних книг на тему тієї ж Святої Літургії, обговорення якої збільшило б об’єм цієї книги вчетверо. Хоча час від часу я і говоритиму про спільну молитву, та все ж хотів би сфокусуватися саме на молитві приватній. Окрім того, я розглядатиму ті види молитви, які ви можете практикувати
20 Джеймс Мартін. МОЛИТВА будь-де, тож залишу поза увагою деякі релігійні практики, знайомі католикам (в кожній з яких я беру участь), такі як адорація Пресвятим Дарам і паломництво6 . Кілька з цих тем були висвітлені в книзі під назвою «The Jesuit Guide to (Almost) Everything» («Єзуїтський путівник до (майже) всього»), де йдеться про «Ігнатіанську духовність», – духовність, що ґрунтується на житті і працях св. Ігнатія Лойоли, засновника ордену єзуїтів. Кілька розділів цієї книги з’являлися скорочено у згаданій вище книзі, але тут вони значно розширені. Ця книга є повнішим та ширшим висвітленням цієї теми. Наприкінці цієї книжки, гадаю, ви більше дізнаєтеся про молитву, та що більш важливо – я сподіваюсь ви почнете молитись. Зрештою, маю надію, що ваша молитва допоможе вам або розпочати, або проаналізувати, або поглибити ваші стосунки з Богом. Молитва – не самоціль: є Бог. Мета молитви – поглиблення стосунків з Богом. ЩО Я ЗНАЮ ПРО МОЛИТВУ? Якщо б ви читали книгу про дієту, то, звісно, хотіли би дізнатися, яким досвідом володіє автор в царині їжі, харчування і здоров’я. Тож справедливо запитати: а що автор знає про молитву? Я не експерт з молитви – таких людей не існує. Це не означає, що досвідчених письменників і лекторів на цю тематику обмаль, однак молитва не є чимось таким, що можна «опанувати». Це та дійсність, яку треба зустрічати з відкритістю, здивуванням і трепетом щоразу, коли молитесь. Ви ніколи не зможете сказати: «Ну що ж, тепер я духовний експерт. Мені немає потреби читати іще якісь книжки про молитву, бачитися з духовним наставником чи бути відкритим до нового досвіду». Це немовби сказати, що ви є експертом в любові. Завжди є щось нове, чого варто вчитися. До речі, минулого року мені запропонували нову форму молитви, якій я спершу опирався, потім спробував і полюбив, і це після тридцять років, як я став єзуїтом. З іншого боку, впродовж цих років я дізнався про молитву чимало. Тож відповім на запитання прямо: я навчався молитві з кількох джерел. По-перше, з практики. Досвід, мабуть, є найкращим учителем у молитві. Я зрозумів, відколи почав молитися в новіціаті, що працює, а що ні, і які практики є найбільш помічними, принаймні для мене. Я поділюся тим, що сам пережив, настільки, наскільки зможу, щоби допомогти вам у вашому духовному житті.
Молитися може кожен 21 По-друге, з вивчення молитви і читання про неї. Значна частина формації єзуїтів присвячена молитві і духовному життю. Навчання починається з новіціату (перші два роки формації єзуїтів) та продовжується на вищих рівнях богословських студій і не тільки. Щоб не відставати, я і досі багато читаю на цю тему. Я втратив лік прочитаних мною книг і статей про молитву. Цю тему я вивчав останні тридцять років. По-третє, від моїх духовних наставників. «Духовне наставництво» – це служіння, яке допомагає людям помітити те, як саме Бог являє себе в їхній молитві та в повсякденному житті. Особа, залучена до такого служіння, – називається «духовним наставником». (Цей термін вживається дещо неправильно, оскільки йдеться радше про слухання людини, аніж про наставництво.) Добрий духовний наставник уважно слухає про ваш досвід Бога і намагається «спрямувати» чи заохотити вас помічати ті речі, які ви, можливо, прогледіли. Також він або вона запропонує вам спробувати щось нове у вашій молитві, щоби змінити те, що потребує змін, і закріпити те, що потрібно закріпити. З першого тижня новіціату єзуїти повинні відвідувати (чи «мати») таке наставництво щотижня. Моїм першим духовним наставником був Девід Донован, який готувався багато років до цього служіння. Девід був першим з багатьох наставників – в основному єзуїтів та членів інших католицьких монаших орденів, але були також і миряни, – з якими я незмінно зустрічався, відколи приєднався до єзуїтів. Під час новіціату ми зустрічались щотижня; після новіціату я зустрічався зі своїми наставниками щомісяця, як це роблять більшість єзуїтів. Також я чимало почерпнув від інших духовних наставників – єзуїтів, сестер-монахинь, мирян, – які провадили мої щорічні восьмиденні реколекції. І двічі за життя я, як і всі єзуїти, провів тридцять днів у цілковитій мовчанці під час «Духовних вправ» – реколекцій, укладених св. Ігнатієм Лойолою, засновником ордену єзуїтів. Від кожного з них – цих жінок і чоловіків – я дізнавався про молитву, про духовне життя і про те, як Бог діє в житті людини. Я поділюсь тут деякими їхніми міркуваннями і спробую згадати, хто саме є їхнім автором, бо хоч їхня мудрість є вагомою частиною і мого життя, однак іноді забуваю, який саме духовний наставник поділився нею зі мною. По-четверте, з власного досвіду духовного наставника. Багато чого я дізнався, коли сам був духовним наставником для інших людей. Це одна з моїх найбільших радостей як єзуїта. Уже через кілька років після новіціату я регулярно духовно провадив десятки людей і працював з такою ж кількістю людей з різних середовищ на реколекціях у вихідні дні і на
22 Джеймс Мартін. МОЛИТВА тижневих реколекціях – з католицькими священниками, дияконами, монахами та монахинями, а також з усіма, кого цікавила молитва: матерями, батьками, вчителями, юристами, лікарями, письменниками, студентами, акторами. Я працював з пасторами, служителями та провідниками мирян різних християнських деномінацій, і навіть з одним равином. За ці роки я також пройшов кілька курсів з духовного наставництва, зокрема в єзуїтському реколекційному домі, який тривав ціле літо. Також я вивчав молитву, працюючи з іншою групою. Протягом десяти років я проводив реколекції в єзуїтському реколекційному домі в Глостері, штат Масачусетс. Майже завжди на вихідних набиралося кілька людей, які ще ніколи не були на реколекціях, і навіть ніколи не молилися. Що притягує новачків? Можливо, мальовниче місце на скелястих берегах Атлантичного океану, можливо, друг, який заохотив їх прийти, а можливо, проста цікавість. Вони неодмінно зайдуть в кімнату, призначену для духовного наставництва – в компактний простір з вікном і двома стільцями, що стоять один навпроти одного, – сядуть, роззирнуться, посміхнуться і запитають: «Тож про що мені говорити?». Мені подобається впроваджувати новачків у духовне життя. Зазвичай вони відкриті, мають мало упереджень і швидко знаходять Бога. Або радше це Бог знаходить їх швидко. Іноді я думаю, що Бог дає новачкам дуже насичений досвід на початку їхнього духовного життя, щоб захопити їхню увагу та «зачепити їх». Тож я бачив, як Бог працює з цією групою, і це допомагає мені в розмові з людьми, котрі, можливо, не мали великого досвіду молитви. Завдяки співпраці зі стількома чудовими людьми з різних середовищ, я мав привілей не лише побачити, як Бог діє в людях, але і як люди відповідають Богові; що вони відчувають під час молитви, і які виклики постають перед ними. Після років духовного наставництва я також побачив, що багато людей стикаються з однаковими труднощами і переживають подібні радощі. Водночас я бачу, як Бог унікально працює з кожною людиною. Особисто. Інтимно. Божий Дух є універсальним та особливим водночас. Бог працює з людьми дуже персонально, але також – дуже подібно.
Молитися може кожен 23 МОЛІЛЬНИК, ЯК ТИ Найважливішим учителем у духовному житті, як я вже згадував, є досвід. Як людина, що молиться, я вчився молитися. Вчився, молячись кожного дня. Вчився, зустрічаючися з духовним наставником щомісяця ось уже тридцять років. Вчився, проходячи щороку восьмиденні реколекції в мовчанці – побожно, якщо можна так сказати. Що важливо, я вчився молитися і тоді, коли мав проблеми з молитвою, коли вона не завжди була плідною, коли не завжди отримував на неї відповідь. І навіть тоді, коли не молився до доволі пізнього віку. Дозвольте мені змінити останнє речення. Краще сказати: коли я не знав, що молюсь. Озираючись назад, я пригадав кілька моментів, які зараз ідентифікую саме як молитву. Якщо людина описує мені подібний досвід, я кажу їй: «Ви вже молитесь». І, до речі, я казав це багатьом людям. Навіть якщо ви агностик чи атеїст, імовірно, у вас був подібний досвід. Але, можливо, ніхто не заохотив вас вважати, що він якось пов’язаний з Богом. Тож перш ніж ми поринемо в обговорення молитви, дозвольте мені поділитися кількома епізодами, досвідом власної молитви, поки я виростав. Я пишу про них не з метою, щоб ви подумали: «О, він був таким святим, коли був малим». Бо, щиро кажучи, я аж ніяк не був святим хлопчиком. Та й зараз таким не є. Радше я пропоную їх, щоби ви могли побачити, як Бог може діяти в житті звичайної людини. Дозвольте розказати про мій найбільш ранній досвід молитви, хоча тоді я й гадки не мав, що молився.
24 Джеймс Мартін. МОЛИТВА 2. ДОРОГОЮ В ШКОЛУ Дитяча молитва У моїй початковій школі учні ділилися на дві категорії: пішоходи та автобусники. Пішоходи жили поблизу школи, тому ходили пішки. Ті ж, що жили далеко, добиралися на шкільних автобусах, того вони й «автобусники». Я був пішоходом. У той час ходити пішки до школи в малому віці – я почав ходити в чотири роки – не було чимось надзвичайним. Сьогодні це здається незвичним, через дві причини. По-перше, кількість дітей у США, які добираються до школи пішки знизилась. Батьки не хочуть випускати дітей зі свого поля зору через занепокоєння щодо рівня злочинности. По-друге, соціальне середовище, яке дозволяло більшості дітей безпечно проходити приміськими кварталами також змінилося. Коли я був малим, небагато жінок працювали поза домом. І батьки знали, що в будні дні багато матерів визиратимуть у вікна тоді, коли діти йтимуть у школу. Я жодним чином не є за чи проти матерів (або татів), які залишаються вдома, так само я не є «за» чи «проти» тих батьків, що працюють поза домом, а лише кажу про те, що американська культура змінилася відтоді, як я був хлопчиком. Та іншою причиною, чому добирання пішки до школи запам’яталось мені, є те, що це був напрочуд гарний досвід. Моя початкова школа містилась десь за милю від нашого дому, в передмісті Філадельфії. Тридцятихвилинна прогулянка до школи пролягала через район скромних двоповерхових будинків, зведених у 50-х роках. Після прощального поцілунку моєї мами я переходив зі своїм портфелем і ланч-боксом через дорогу. Я любив ходити по цьому боці дороги, бо вона була ближчою до лісу і можна було спостерігати за тим, як вітер розгойдує верхів’я дерев, і чути, як співають вранці пташки. Іноді олень висував
Дорогою в школу 25 свого носа з-за дерев, і ми могли витріщатися один на одного, доки хтось із нас не вирішить, що він запізнюється на урок або ж не встигає на свій сніданок із листя та жолудів. Коли я підріс, то почав їздити до школи на велосипеді. У четвертому класі зранку з десяток сусідських дітлахів старанно розставляли свої велосипеди перед будинком через дорогу. У визначений час наша колона з велосипедів починала свою величну подорож до школи, стараючись їхати один за одним і не порушувати наш стрій упродовж усього шляху. Та, однак, більшість часу я ходив до школи сам. І мені подобалось бути пішоходом. До моєї початкової школи Рідж Парк можна дістатися двома способами. Можна було пройтись до кінця нашої вулиці і, спустившись із горба, перестрибнути маленький потічок, що пробігав через наш район в його найнижчій топографічній точці. У п’ятому класі, виконуючи домашнє завдання, я став навколішки на вологий берег цього струмка, набрав невеличку склянку води і поставив її на підвіконня в класі. Через кілька днів я вдивлявся в неї через мікроскоп, і був вражений, побачивши крихітні організми, що плавають на скельцях. Хто ж знав, що вони живуть в нашому районі? Перейшовши струмок, я перетинав кілька метрів широкого заднього двору мого друга, піднімався на крутий пагорб, проходив повз шкільні бейсбольні поля, минав дитячий майданчик із чорними дашками й опинявся під дверима своєї класної кімнати. Ця дорога заощаджувала мені десять хвилин ходьби. Якщо у мене було більше часу, я вибирав інший маршрут, який мені дужче подобався. Він проходив повз потічок до ще одного тротуару, який пролягав між двома будинками перпендикулярно до дороги і закінчувався крутими бетонними сходами. На мою думку, тротуар, що проходить між, а не перед будинками виглядає дивно і суперечливо. Бетонна доріжка йшла прямою лінією через кілька газонів, і вона відрізнялась від кривих тротуарів, що пролягали обабіч дороги. Можливо, її проклали тут міські планувальники, щоб діти могли швидше добиратися до школи. Нагорі, за крутими сходами, лежало пусте поле, спогади про яке наповнюють мене радістю і через п’ятдесят років. Воно межувало з одного боку з бетонною доріжкою і насадженнями дубів, а з іншого – зі шкільними полями для бейсболу. Вибоїста ґрунтова дорога, утрамбована шинами тисяч дитячих велосипедів, діагоналлю пролягала через луг. На плані міста воно, без сумніву, виглядало як нічим не примітна пустка. Але навесні та влітку це маленьке поле було прекрасним: воно рясніло
26 Джеймс Мартін. МОЛИТВА ротиками, жовтими ромашками та дикою морквою. Квіти, трави і старе листя під ногами пахли парфумами. А восени можна було провести руками по паморозі на траві, вичавити засохлі стручки молочаю і похрумтіти ногами на килимі із побілілих листків. Ідучи до школи, я думав здебільшого про школу: до яких тестів мені потрібно підготуватись, чи закінчу вчасно свій мистецький проєкт, чи достатньо попрактикувався у грі на трубі, і коли настане найважливіша подія місяця: прибуття посилки, яку наш клас замовив у «Схоластік букс». Кожного місяця ми заповнювали форму, здавали свої долари класному керівнику, і через кілька тижнів ці гроші матеріалізувалися в коробку з книгами. Найбільше задоволення приносив щорічний книжковий ярмарок, коли «Схоластік букс» заповнював весь спортивний зал вражаючою виставкою нових книг. Я думав про це все, поки йшов до школи. Однак часом я також молився. Тепер, озираючись назад, мені здається, що мій досвід молитви є мікрокосмом молитовного життя багатьох початківців. Хоча я і вірив у Бога, виріс у католицькій сім’ї, ходив на Святу Літургію і час від часу відвідував недільну школу, проте не був дуже релігійним. І, як зрозуміло з назви, Рідж Парк не була католицькою школою. Найближча католицька школа була при нашій парафії, за кілька миль від мого дому, і я не знав жодної дитини, яка б там навчалася. Однак я вірив у Бога й іноді звертався до Нього по дорозі до школи. Чому б ні? Так думав я. Це не може зашкодити. БОЖЕ, БУДЬ ЛАСКА, ДАЙ МЕНІ СОБАКУ! Моїм найпершим видом молитви було прохання про всілякі речі. У день важливої контрольної роботи я промовляв Радуйся, Маріє, як мене навчили в недільній школі. Перші рядки молитви – слова ангела Гавриїла, який вітає Марію, матір Ісуса, як сказано в Євангелії від Луки1 . Мої ноги вистукували по тротуарі в ритмі молитви. Чим більше мені потрібна була допомога, тим більше молитов я промовляв, стараючись не наступити на тріщину в тротуарі, бо, як всім відомо, молитва не зараховується, якщо ти наступив на тріщину. Радуйся, Маріє, Благодаті повна! Господь з тобою!
Дорогою в школу 27 Благословенна ти між жінками і благословенний плід лона твого, Ісус ... Друга частина молитви була зверненням до Марії з проханням про її молитовне заступництво. Свята Маріє, Мати Божа. молись за нас, грішних нині і в годину смерти нашої. Амінь. Чим більше я хотів чогось, тим більше Радуйся, Маріє промовляв. Я сприймав це як плату Богові. Що більше хотів, то більше мав заплатити. Іноді я просив про речі напряму, без молитов Радуйся, Маріє. Ця форма прохальної молитви – з «платою» або без – привела мене до іншого виду молитви. Як трапляється з більшістю дітей, було чимало речей, яких я хотів – і думав, що заслуговую на них. Упродовж дитинства мої бажання виросли від невеликого намету до нового велосипеда, а згодом і до собаки. Я відчайдушно молився про собаку, і це бажання було майже виконане, я навіть примітив собі песика й дав йому ім’я, однак, врешті-решт, все було скасовано через алергію моєї сестри. У приблизно десять років моїм найпалкішим бажанням було вступити до Патруля безпеки, дитячої групи, спонсорованої Американською автомобільною асоціацією. У п’ятому класі ви могли стати «відповідальними за безпеку», пильнуючи за порядком у школі, зараджуючи молодшим «пішоходам» долати пішохідні переходи та забезпечуючи їхній швидкий і тихий прохід коридорами до класів, як правило криком: «Ідіть!» – і то настільки голосним, наскільки це взагалі можливо. Я прагнув цього через дві нешляхетні причини. По-перше, я б вирізнявся з-поміж інших учнів. По-друге, відповідальні за безпеку носили круту білу пов’язку через плече, що затягувалася на талії, з блискучим срібним бейджиком на грудях з написом «ААА» й увінчаним американським орлом. Дорогою до школи я говорив Богові, що можу стати особливим відповідальним за безпеку. Я задіяв справжню духовну маніпуляцію: хотів переконати Бога вибрати мене, щоб я міг відзначитися.
28 Джеймс Мартін. МОЛИТВА Звісно ж, прагнення бути особливим і бажання носити круту пов’язку не є найблагороднішою мотивацією, але це привело мене до ще одного виду молитви: розмови з Богом. Я дуже старався переконати Бога в тому, що буду хорошим відповідальним за безпеку. Та все ж це була одностороння розмова. Як виявилось, Бог відповів на молитву: я таки досяг свого. Однак згодом виявив, що також є капітани з безпеки і лейтенанти. Вони носили ще крутіші медалі, вигравірувані спеціальними кольорами. Досить швидко я зрозумів, що прагнення рідко зупиняються на чомусь здобутому. Якщо вами керує гординя, то щойно ви досягнете цілі, завжди з’являтиметься нова ціль, що спокушатиме вас. НА ЛУЦІ Врешті-решт, у моєму дитинстві була ще одна незвична молитва – щось таке, що можна назвати містикою. Перш ніж ви подумаєте, що це якесь вихваляння, хочу зазначити, що містичний досвід має більшість людей. Якщо копнути глибоко, чимало з них відкриють для себе моменти, які можна справді визнати містичними. Однак більшість людей не хочуть «копати». Рут Бурровс у першому розділі своєї книги «Вказівки для містичної молитви» пише, що вона призначена для «всіх»2 . Одного теплого ранку пізньої весни, на шляху до початкової школи, я підняв велосипед нагору бетонними сходами, що недалеко від моєї школи. Потім почав крутити педалі по нерівній ґрунтовій дорозі, що пролягала через луг. Я досі пам’ятаю солодкий запах квітів і трави, що наповнював повітря, і ранкові сонячні промені, що навскіс спадали на поле, відкидаючи від квітів довгі тіні. Довкола ротиків, рудбекій, ромашок і дикої моркви гуділи бджоли; цвіркуни ховалися в листі і видавали свій металевий звук, а коники з гучним клацанням стрибали з верхів’я однієї травинки на іншу. Раптом дротяний кошик, що кріпився до керма велосипеда, зіскочив убік. Можливо, я напхав туди забагато книжок. Можливо, розглядав наклейки на своїх зошитах, які були дуже популярними в той час. А можливо, мене відволікли квіти й цвіркуни. Щоб виправити ситуацію, я зупинився й опустив ноги. Тоді роззирнувся. Навколо мене було так багато життя – краєвиди, запахи, звуки, – і раптом я відчув внутрішню потребу не лише стати його частиною, але також
Дорогою в школу 29 розуміти його і якимсь чином заволодіти ним. Я відчував, що мене люблять, підтримують, розуміють. Мене охопило бажання всього цього, повного занурення у всесвіт і прагнення пізнати те, що я роблю тут, на цій землі. І то не було видіння. Я досі дивився на луку. Я не «покидав себе». І, думаю, хлопчиком я не зміг би описати це так, як щойно це зробив. Та я знав, що щось трапилося: немовби моє серце зупинилося і мені дано усвідомлене відчуття глибини мого власного бажання… чого? Я не був упевнений. РАННЯ ВІДКРИТІСТЬ Можливо, діти є більш відкритими до Бога, ніж дорослі, оскільки вони не обтяжені якимись великими очікуваннями від молитви. Це подібне до того, як мої племінники не переймалися тим, який одяг носити, поки були малими. Вони просто одягали на себе те, що було чистим. І байдуже, якщо щось не пасувало, було замалим чи завеликим. Суспільство ще не накинуло їм власні уявлення про те, як правильно та модно вдягатися. Подібним чином і релігійний світ з його численними очікуваннями – наприклад, що є правильний і неправильний способи молитви, – нав’язує дорослим цілий перелік «повинен», який може перешкоджати молитві. Діти часто ставляться до Бога так, як їм подобається. Це не раз дозволяє їм бути відкритішими до Бога, ніж дорослі. Кілька років тому, після Різдвяної Літургії, я взяв свого шестирічного племінника Метью подивитися на різдвяний вертеп перед вівтарем у його парафіяльній церкві. У маленькій дерев’яній стаєнці Марія та Йосиф стояли обабіч немовляти Ісуса, ясла якого були майже поховані під червоним різдвяником. Я запитав Метью, чи він хоче щось сказати Ісусові. Я думав, що він тихенько собі помолиться чи, може, попросить ще одну іграшку. Натомість малий уголос сказав: «Допоможи мені бути хорошим хлопчиком, Ісусе». Можливо, Бог виявляє особливу цікавість до дітей, рано привертаючи їхню увагу, так само як дорослі проводять багато часу з молодими людьми, з благоговійною турботою про дар, яким вони є і яким будуть. Коли я озираюсь назад на ці звичайні дитячі пережиття, можу виокремити три загальні види молитви. Найперше, це прохання. Друге, розмова. Третє, містична молитва. Агностик чи атеїст, мабуть, перше зачислить до забобонів (використання молитви як заклинання); друге – до сприйняття бажаного за дійсне (розмова з тим, кого не існує) і третє – до невігластва
(помилкове сприйняття щастя як чогось більшого). У цій книзі я розповім про ці та інші види молитви. П’ятдесят років опісля я бачу, як Бог намагався достукатись до мене. І роками я чув про подібний досвід від інших людей. Від найперших днів нашого життя Бог звертається до нас із любов’ю і запрошує нас відповідати взаємністю. Хтось може вважати такі моменти забобонами, сприйняттям бажаного за дійсне чи простим невіглаством. Але інші можуть побачити в них те, чим вони насправді є: заохоченням до молитви. Такі запрошення будуть тривати впродовж усього нашого життя, але якщо ми закриємось на них, можемо ніколи не пізнати, як сильно Бог прагне стосунків з нами. Якщо ж ми будемо відкриті до цих стосунків, то зможемо почати молитися.
Навіщо молитися? 31 3. НАВІЩО МОЛИТИСЯ? Деякі загальні причини Якщо у вас був досвід подібний до того, який я щойно описав, ви, ймовірно, скажете: «Поміркувавши над цим, я пригадав, як колись молився. І це було чудово. Але зараз я надто зайнятий і не маю часу для молитви. Мало того, Бог і так знає, про що я думаю. Навіщо тоді обтяжувати себе?». І навпаки, якщо ви ніколи не мали такого досвіду, то скажете: «Один раз або двічі я пробував молитися – і нічого не сталося. Це було тратою часу. Можливо, я не надаюся до молитви, або не достатньо святий, або, може, Бог розчарувався в мені, і тому не хоче спілкуватися». Обидві відповіді підштовхують нас до важливого запитання: навіщо молитися? З огляду на те, що ви читаєте цю книжку, я можу запропонувати одну причину для молитви: Бог хоче перебувати з вами у стосунках. Як ви можете бути впевненими в цьому? Бо ви хочете молитися. Звідки я це знаю? Бо ви читаєте цю книжку. Це може звучати саркастично, однак так не є. Важливий момент: ваше бажання молитися відкриває щось про те, яким Бог вас створив. Глибоко всередині вас є цілком природне бажання спілкуватися з Богом, прагнення бути почутим Богом, поділитися з Богом собою, або, простіше кажучи, зустріти Бога. Глибоко у вас є прагнення стосунків з Богом. Тож ви хочете молитися. Ви можете сумніватися в багатьох речах, коли справа дійде до молитви. Ви можете сумніватися, чи спроможні молитися. Ви можете сумніватися, чи хоче Бог спілкуватися з вами. Ви навіть можете сумніватися в існуванні Бога.
32 Джеймс Мартін. МОЛИТВА Однак ви не можете сумніватись в тому, що відчуваєте бажання молитися. Зрештою, ви читаєте цю книжку. Тож очевидно, що щось усередині вас прагне молитви. Ви можете досі заперечувати це: «Я читаю цю книгу, тому що почуваюся загубленим, або мені цікаво довідатися про те, що пережили інші люди». Може й так. Але ви не можете заперечити того, що просто зараз відчуваєте бажання молитися. Звідки взялося це прагнення? Від Бога. Найпоширеніший спосіб, яким Бог наближає вас до себе, це прищеплення вам бажання бути ближчим до Нього, бажання, яке спонукає вас задуматись над молитвою і прочитати цю книгу. Як би це дивно не звучало, те, що ви просто зараз читаєте ці рядки, є знаком цього Божого заклику. Як же по-іншому Бог може наблизити нас до себе, окрім як помістити це прагнення всередину нас? Одного разу в реколекційному домі я побачив керамічну дошку з написом, який це підсумував: «Те, що шукаєш ти, шукає тебе»1 . Розуміння цього стане в нагоді тим, хто починає свій молитовний шлях, оскільки допомагає відчувати зв’язок з Богом ще до того, як вони почнуть молитися. Це допомагає їм зрозуміти, що Бог узяв на себе ініціативу, що Бог звертається до них, що Бог прагне їх. Це допомагає людям зробити перші нерішучі кроки до Бога. Дехто це заперечує, вважаючи таке прагнення просто сповненням бажань. Однак, з мого досвіду, усвідомлення того, що Бог шукає тебе, є одним з перших кроків до початку духовного життя. Кілька років тому я зустрів чоловіка, в якого був, як він мислив, незначний досвід молитви. Розповідаючи про своє минуле, він пригадав один випадок, який трапився багато років тому. Якось, коли він роздумував про те, який же шлях обрати у своєму житті, його осінило. Він прогулювався берегом річки, коли хмари розійшлися і його освітило сонце. Раптом він відчув, що стоїть на правильному шляху. Те, чим він професійно займався, і було тим правильним шляхом: воно приносило задоволення і відповідало його талантам. Тепер же, сидячи зі мною, він висловив прагнення до чогось більшого. Він прагнув, як гадав, стосунків з Богом. Після того як він описав свій досвід, я спитав: «Чи ти колись задумувався над тим, що це Бог у такий спосіб простягнув тоді тобі руку? Що це Бог утвердив тебе на твоєму шляху?». Чоловік визнав, що ні, але в цьому є сенс. Як же інакше шукав би нас Бог? Прийняття такої можливости, яку він згодом визнав реальністю, стало початком його цілеспрямованих пошуків духовного життя.
Навіщо молитися? 33 З іншого боку, багато хто з нас відчув, що в житті є дещо більше, ніж ми знаємо. Ми відчуваємо певну незавершеність, неповноту. Ми хочемо почуватися «довершеними», чи, як я пережив у той день на лузі, бути пов’язаними, бути задоволеними, ми хочемо знати. Всередині кожного з нас бурлить відчуття жаги, неспокою і неповноти, яких можуть заспокоїти лише стосунки з Богом. У нашому серці є порожній простір, і тільки Бог здатен його заповнити. Св. Августин, богослов четвертого століття, зміг якнайкраще це висловити: «Ти створив нас для себе, i серце наше не супокійне, доки спочине в Тобі»2 . Ваше бажання молитви є знаком того, що Бог теж бажає вас. Це індикатор того, що Бог вас кличе. І цілком можливо, що це є найважливішою причиною молитися. Не лише тому що ви бажаєте цього, а тому що це бажання є знаком чогось іншого. Ви хочете молитися, бо цього хоче Бог. Друга причина для молитви – це невеличке переосмислення щойно описаного явища. Ми молимося, тому що хочемо нав’язати стосунки з Богом. Це може здаватися очевидним: звісно ж, ми хочемо молитися, щоб наблизитись до Бога. Усе ж важливо зазначити, що метою молитви є не просто фізичне розслаблення, усвідомлення самого себе, знання або зв’язок зі сотвореним світом, якими б важливими ці речі не були. Багато людей змагають до цього, практикуючи медитацію. Метою ж молитви є тісний зв’язок з Богом. Одним словом, ми молимося, бо любимо Бога. Отець Беррі пише: «Найпершою причиною для молитви є любов, насамперед любов Бога до нас, а вже тоді – пробудження нашої любови до Бога»3 . Ми молимось також для того, щоб пізнати Бога. «Ким є Бог?» – це вагоме питання в духовному житті. Отже, «Ким є Бог для мене?» і «Ким є я для Бога?». Молитва нагадує нам про нашу потребу в Бозі. Вона нагадує нам, що ми не є центром всесвіту, і що ми не є Богом. Іноді, коли все йде як по маслу, ми можемо стати зарозумілими і самовдоволеними у своїй самодостатності. Молитва, яка цілеспрямовано ставить нас перед лицем Бога, нагадує нам, хто в хаті господар, чи радше – Хто опікується нами. Герард Х’юз, англійський єзуїт, у своїй книзі «Бог сюрпризів» пише: «Щоби почати молитися, необхідно визнати, що я не є самодостатнім, що я не є творцем самого себе і того, що довкола мене. Якщо я це визнаю, тоді усвідомлю те, що є якась сила – я можу не знати, чи це особа чи ні, і можу не розуміти її природи – більшої за мене»4 . Коли ми щораз краще розуміємо нашу потребу в Бозі, то неминуче приходимо до смирення. Монах-цистерціанець і духовний учитель Томас Мертон іде ще далі, стверджуючи, що молитва є невід’ємною від смирення.
34 Джеймс Мартін. МОЛИТВА Смирення, каже він, «дає нам зрозуміти, що вся глибина нашого буття і життя має значення і є справжньою доти, доки вона орієнтується на Бога як на свій початок і кінець»5 . Коли ми усвідомлюємо дивовижну природу цієї другої причини – тобто молимося, щоби перебувати в злуці з Богом, – то бачимо все в іншій перспективі. Як пише католицька монахиня Джойс Рупп (Орден служебниць Марії ): «Помилкові виправдання того, що ми не молимося, зникають самі по собі, як тільки ми приймаємо безцінну вартість нашої злуки з Богом»6 . Третьою причиною для молитви є те, що ми повинні молитися. Якщо ви не звикли молитися, та щойно – хай як це може смішно звучати – почнете це робити, ви зрозумієте, що це так само природно, як дихати. Наше вроджене прагнення Бога означає, що ми природно прагнемо стосунків з Богом. Молитва є плодом людської туги за божественним. Насправді ми не можемо не молитися, бо молитва є частиною людського буття. Існують також інші причини, чому молитва є необхідною. Як можна, стикнувшись з проблемами, не попросити допомоги у свого Творця? Ми детальніше розглянемо прохальну молитву дещо пізніше, та зараз скажу, що я ще ніколи не зустрічав когось, хто вважав би, що в його чи її житті немає проблем. Отже, ми молимося і через четверту причину: ми потребуємо допомоги. П’ята причина: молитва вам допомагає. Це може звучати егоїстично, однак є ще одна загальна мотивація, ідентична до мотиву займатися фізичними вправами. Якщо ви ніколи не встаєте з дивана, то тратите свою форму, і це вплине на ваш загальний фізичний стан: менше фізичних занять призведе до спазму м’язів, серйозних серцево-судинних захворювань і великого стресу. Якщо ми не молимось – не проводимо час із Богом, – то позбавляємо своє духовне життя тонусу, чинячи його кволим, а це своєю чергою вплине на решту вашого життя. Ви, найімовірніше, будете менш вдячними – і тому більш дратівливими; менш пов’язаними з найглибшою частиною себе – і тому більш розпорошеними; менш свідомими власної залежности від Бога – і тому більш наляканими. Молитва допомагає вам. У ті рідкісні дні без молитви я чувся розбалансованим. І я завжди знав чому. Звісно, я відчував провину за те, що не провів усвідомлено час із Богом, і почувався, чесно кажучи, паскудно. І був я тоді більш ніж зазвичай дратівливим, розсіяним та менш терплячим і здатним дотримуватися власних принципів. Навіть якщо молитва видається «сухою» (більше про це згодом), вона все одно допомагає мені почуватися прив’язаним до центру мого єства, яким є Бог. Таке зосередження завжди є значно перспективнішим, оскільки ви знаєте, де стоїте.
Навіщо молитися? 35 Молитва також є способом скинути з себе тягар, коли почуваєшся сумним, злим, стресованим або розчарованим. Це і є шостою причиною. Часто після того як розповіли Богові про свої проблеми, ви чуєтеся менш самотніми. Бог, звісно ж, і так завжди з вами, та, попри це, молитва є великою допомогою. Іноді я піднімаюсь після молитви і кажу: «Ну, хоч Бог знає, як мені є». Сьома причина молитви в тому, що вона допомагає вам славити Бога. Якщо ви віруючий, у вас може виникнути питання, як найкраще можна висловити свою вдячність Творцеві. Ви можете робити добрі справи, жити моральним життям і допомагати своїм ближнім. Це, безумовно, хороші способи висловити свою любов і подяку. Св. Ігнатій Лойола каже: «Любов має виявлятися насамперед у вчинках, а не в словах». Але так само важливо сказати Богові «дякую». І молитва є одним зі способів це зробити. Просто перебувати у тих дарах, за які ви вдячні, – теж спосіб сказати «дякую». Якщо глянути на Божі дари, починаючи від дару життя, – як ви можете не хотіти дякувати Богові? Від побаченого дерева восени, захопливого заходу сонця, усмішки дитини – як ви можете не хотіти дякувати Богові? Ми молимося, бо вдячні Господу за це все. Однак молитва не є самостійним актом. І це приводить нас до восьмої причини: солідарности. Коли ви молитеся, свідомо чи несвідомо відчуваєте зв’язок зі своїми братами та сестрами, які також моляться – навіть якщо їх немає поруч. Хоч ця книга і присвячена саме приватній молитві (коли ви сам на сам із Богом), молитва у спільноті є невід’ємним елементом духовного життя. Оскільки ми є соціальними істотами, то цілком природно знаходити втіху і підтримку у спільнотах. Прослава Бога в спільноті має подвійний сенс: це цілком природно, що ми хочемо молитися; і це цілком природно, що ми хочемо робити це разом з іншими. І те, і інше є частиною людського єства. Коли б і де б не молилися, ми перебуваємо в єдності з віруючими всього світу, які підносять своє серце і розум до Бога. Ми єднаємося з тими, хто жив до нас і хто продовжує молитися до Бога. Це частина того, що католики розуміють під «сопричастям святих»7 . Не так давно одна приятелька сказала мені, що вона, молячись вервицю (молитви промовляють, перебираючи зернятка), згадує усіх людей, яких вона знає – і живих, і померлих. Таким чином, навіть на самоті вона молиться вервицю з іншими людьми. Цей вид молитви також розширює нашу спільноту. Коли під час молитви ми більше свідомі інших осіб, наша спільнота розростається.
36 Джеймс Мартін. МОЛИТВА У своїй книзі «Християнська духовність» богослови Лоуренс С. Каннінгем і Кіт Дж. Іґан говорять про християнське життя «як про спробу розширити нашу спільноту людських стосунків у спосіб, який допомагає нам також увійти в спільноту Бога»8. Молитва може спонукати нас вийти за власні межі. Дев’ята причина: ми молимося, щоб змінитися. Це дещо відрізняється від молитви до Бога про допомогу, однак пов’язано. Знаючи, що ми порочні та недосконалі, багато з нас просять Божої допомоги в зростанні у свободі. Це не означає, що ми всі жахливі грішники чи нечестивці. Навпаки, всі ми просто люди, які потребують Божої благодаті. У моєму житті це бажання виявляє себе особливо під час молитви. Учинивши щось гріховне, я сповнююся каяттям, яке стає очевиднішим, коли проводжу час із Богом. Кілька років тому я повівся егоїстично стосовно свого друга, і не міг повірити в те, що я справді так учинив. Наступного дня під час молитви я усвідомив наскільки жорстоко повівся і пішов шукати свого друга, щоби попросити в нього пробачення. Я усвідомив свою потребу в Божій благодаті і прагнення бути милосерднішим. Ми можемо усвідомити також не лише окремий гріх, але й загальну закономірність нашого життя, місце, де ми поневолені. У молитві ми можемо просити звільнити нас від цього. Тут також присутня свого роду прохальна молитва, але суть її інша. «Боже, допоможи мені стати кращою людиною» – можна назвати молитвою за переміну. Не так давно я просив Бога змінити мене певним чином. І здавалося, що нічого не трапилось. Тоді раптом я дізнався, що мені необхідна невелика операція. Лежачи в лікарні кілька тижнів приєднаним до різних трубок, я почав думати про всі ті речі, які сподівався змінити у своєму житті – свої недоліки та проступки; про всі ті речі, які Бог мав би змінити чи викорінити. Те, що не давало мені стати такою людиною, якою я хотів бути, виглядали сміховинно. Іншими словами, я побачив порожнечу того, що віддаляло мене від Господа. У ті дні я відчув, що під час молитви Бог мене питає: «Яке життя ти хотів би прожити?». Іншими словами, не треба було чекати, поки Бог змінить мене чи усуне мої недоліки, бо Він сказав мені, що все залежить від мене самого. Це був момент переміни, оскільки Бог запропонував мені свободу і нагадав, що моє життя є насамперед у моїх руках. Переміна є ще однією причиною для молитви.
Цей короткий перелік причин, чому люди моляться, аж ніяк не є повним. Є стільки ж причин молитися, скільки на світі людей. Й у вас може бути багато запитань, чи навіть заперечень, до самого поняття молитви. Як же дізнатися, чи Бог мене чує? Чому я не отримую те, про що молюся? Що це значить для Бога відповісти мені? До цих питань ми доберемося згодом. Та зараз зупинімося на тому, що є багато причин для молитви. Найголовнішою з-поміж них є та, що Бог звертається до нас: «Чому б нам не провести трохи часу разом?». І чому б нам не відповісти: «Що ж, гаразд!»