starec

Старець Людина
невидимих
подвигів

Олександр

спогади • свідчення

Упорядкування
єрм. Макарій (Дутка)
Видання 2-ге, доповнене

Львів
Видавництво «Свічадо»

2022

Зміст

Слово до читача . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9

єрм. Йона (Максім)

Під проводом Святого Духа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11

Матеріал зібрали та опрацювали сестри ЧСВВ

Спогади, свідчення

Справжній монах-пустельник . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .35
Митрополит Борис (Ґудзяк)
На світанку.
Із листування з першими настоятелями старця . . . . . . . . . . .38
Абат Томас Девіс, США
Дійсністю на землі є час, який проведений у молитві
та в любові, все інше колись не матиме значення . . . . . . . . 41
єрм. Аліпій (Федун)
Біля старця Олександра кожен отримував
смак свободи, яку дає Господь . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46
єрм. Ілля (Мамчак)
Це був справжній дар для нашого монастиря . . . . . . . . . . . . 49
єрм. Лука (Михайлович)
Незабутні духовні уроки брата Олександра . . . . . . . . . . . . . .50
єрм. Теофіл (Штурмак)
У ньому реально жив Ісус. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .53
єрм. Макарій (Дутка)

Про аскетизм старця. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 55
Молитва старця. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57
Любов старця до монахів і до мирян . . . . . . . . . . . . . . . . 60

Таких людей називали колись пророками . . . . . . . . . . . . . . . 65
єродиякон Пімен (Мойзеш)

Доленосна зустріч . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .68
бр. Василь (Кіндратів)

Наші очі бачили святого . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74
о. Андрій Кашецький

Біля нього хотілось просто бути . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 75
с. Теодосія (Андрусяк)

Чистий серцем . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78
бр. Партеній (Пшеничка)

Богородиця на землі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .80

«Бог єлюбов, і хто перебуває в любові, той перебуває
в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (Йо. 4,16). . . . . . . . . . . . . . . . 81
с. Бернадетта (Дверницька)

Не зустрічав такої любови до Святого Письма. . . . . . . . . . . .83
бр. Ярослав (Самотіс)

«Дивний Бог у святих своїх...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .85
Монахиня З.

Сам Бог говорив через нього . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .88
с. Франциска

Був лікарем духовного життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .90
бр. Ярослав (Мельник)

Неначе усміхнувся сам Христос . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94
бр. Павло (Тетеря)

До нього йшли, як до Ісуса . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95
бр. Василій (Костецький)

Таємна зброя брата Олександра . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97
єродиякон Максим (Андрущишин)

Зустріч . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95
Мати Серафима

…Завжди говорив про любов. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .99
Катерина Кілар

Він дарував любов та надію . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 103
Таня Кілар

Причина до шлюбу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 105
Наталя

У пошуках Любови . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107
Зоряна

Слід безумовної любови . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109
с. Онисима

Сандалове дерево . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110
Олеся Винник

Про молитву і благословення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 121

Про харизму . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 129

Про отримані ласки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 143

Слова прощання

Слово владики Венедикта (Алексійчука)
під час Божественної Літургії-прощання
за старцем Олександром . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 163

Слово владики Теодора (Мартинюка)
під час монашого парастасу
за старцем Олександром . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 166

Проповідь владики Гліба (Лончини)
під час похорону старця Олександра . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 170

Слово ігумена о. Іллі (Мамчака)
на цвинтарі під час похорону старця Олександра. . . . . . . . 173

Під проводом Святого Духа

Любов є суть цього життя, і вона – ті крила,
котрими Бог спускається на землю і бере нас до Неба.

Старець Олександр

Майбутній cтарець* Олександр Кілар народився в міс-
течку Отинія біля Івано-Франківська (тоді Станиславів)
2 січня 1940 року в родині українських інтелігентів.

«Все життя я прожив з думкою, що народився у міс-
ті Івано-Франківську, – згадує старець Олександр, – од-
нак приблизно 2–3 роки перед відходом у вічність моєї
матері до нас навідалася близька товаришка мами
і  уточнила моє місце народження: сказала, що родом
я  з  містечка Отинія, що на Івано-Франківщині. Через
брак інформації мені так і не вдалося дослідити місце
мого народження».

* Згідно зі Студійським монашим уставом, чернець, який отри-
мав схиму (довічні монаші обіти), є духовним отцем для співбратів
і для мирян. Також він може бути старцем – особливим духовним
провідником. Тому в цьому виданні щодо бр. Олександра вжито
титулу старець, отець чи брат.

12 ◆ Старець Олександр

Cім’я Кіларів проживала у місті Станіславі в бу-
динку, що мав назву «Villa Halina» і був розташований
на перехресті вулиць Красінського та Шевченківської.
Батько Володимир Кілар (1902–1974) був інженером та
ветеринаром, також умів ремонтувати годинники, чим
заробляв на утримання сім’ї, перебуваючи в еміграції
в Аргентині та в США. Мама Галина Кілар (1911–2002),
дівоче прізвище – Драгомирецька, за професією була
вчителькою-філологом, добре володіла французькою
та німецькою мовами. Дідусь Олександра по маминій
лінії Степан Драгомирецький був суддею. Сім’я Кіларів
мала двоє діток: Олександра та Романа. Сьогодні мо-
лодший брат Роман проживає в США, має двох дочок.

Зі спогадів затворника довідуємося, що у 1939 ро-
ці, коли радянська влада запанувала на теренах Захід-
ної України, його дідусь, який належав до української
інтелігенції, зазнавав переслідувань. Після смерти діда
у 1940 році через цькування родини більшовиками ба-
буся та мама з тритижневим немовлям Олександром
змушені були тікати з України. Спершу родина емігру-
вала в Польщу, згодом – у Францію, далі – в Німеччину.
Опісля на 13 років зупинилася в Аргентині, а пізніше,
в 1955 році, виїхала до Америки, де й осіла. Саме тут,
в Америці, минуло багато років життя майбутнього
старця та відбулося його особистісне формування.

Зі самого дитинства Олександр відчував покликан-
ня до глибшого пізнання Бога, і Господь, як люблячий
батько, оберігав майбутнього подвижника.

Ось що розповідає одна з духовних дочок стар-
ця: «Якось, коли брат Олександр був маленьким, вони
із хлопцями бавились у тунелі, де їздять потяги. Коли
над’їхав поїзд, всі діти вибігли, а Олександр не встиг

Під проводом Святого Духа ◆ 13

і  подумав, що він притиснеться до стіни і потяг про-
їде попри нього. Та скоро зрозумів, що не має вже си-
ли триматися і потяг затягує його. І в цю мить малий
Олександр несподівано відчув на собі такий дотик, ніби
чиясь сильна рука притиснула його до стіни і тримала
доти, поки не проїхав потяг». Пізніше старець скаже
такі слова: «Тобі дякуємо, Боже, за все, за життя, за ко-
жен момент. Дякуємо Тобі, Боже. Наша надія є у Бозі,
а у Бозі все буде добре... Бог завжди любить, Він такий
лагідний і ніжний... Він ніколи не відходить від нас...».

Уже замолоду Олександр шукав себе та своє по-
кликання. Він навіть якийсь час працював у Голлівуді. Та-
кож пробував себе в літературі, писав оповідання, але,
як сам казав, – це було поверхово. Серце юнака прагну-
ло чогось більшого...

«Я мав глибоке духовне пережиття Бога, відчув Йо-
го поклик, то не був поклик голосу словесного, але ду-
ховного. Це тривало недовго»,  – розповідав старець.
З моменту цього поклику він почав робити перші кроки
в пошуку монастиря. «З самого початку мене захоплю-
вали контемплятивні монастирі, – ті, які ізольовані від
світу та живуть споглядальною молитвою... Я пережив
духовне відчуття Бога, яке дало мені велику потребу
і розуміння важливости близького життя з Господом, пі-
знання Його особисто, тісного зв’язку з Ним. Той один
неординарний момент у моєму житті був початком
зародку і поступового розвитку бажання наблизитися
до Бога та бути з Ним... А наближає до Бога та дає ро-
зуміння і пізнання Творця саме молитва»,  – пояснював
схимонах Олександр. І саме тому контемплятивний мо-
настир мав стати для нього засобом досягнення постав-
леної мети.

14 ◆ Старець Олександр

У 29-річному віці Олександр вступив до тра-
пістського монастиря у Нью-Клерво в Каліфорнії  –
римо-католицького ордену, відомого своїм суворим
монашим правилом. Привела туди майбутнього по-
движника випадкова зустріч із чоловіком, який часто
відвідував той монастир. Ось що довідуємося зі спога-
дів ченця: «В наших розмовах він зрозумів мої бажання
жити споглядальним способом життя, власне, порадив
мені попроситися до їхнього монастиря. Прислухав-
шись до порад знайомого, я приїхав до монастиря чен-
ців-трапістів. За правилами монастиря мені дали один
місяць на оглядання, спостерігання за чернечим стилем
життя. Трапісти здебільшого живуть в ізольованих
місцях, щоб зберегти контемплятивний характер. Ще
перебуваючи у  гостинній кімнаті ченців, я вже відчув
дух їхньої спільноти. Вони мені доручали фізичну працю,
я її виконував, і так минув той місяць. Моїм прагненням
було залишитися в монастирі. Однак настоятель ска-
зав повернутися додому на один рік. Я ж бажав залиши-
тися, і коли почув про рік поза монастирем, він видався
мені цілою вічністю. Я насмілився у смиренності запи-
тати настоятеля: “Що ж я буду робити аж цілий рік
поза монастирем?”. На що він відповів: “Тоді повертай-
теся через три місяці”. І за три місяці я повернувся до
ченців-трапістів і залишився вже у них на чотири роки
і три місяці. Там я закінчив новіціат, не зобов’язавши
себе чернечими обітами».

Тихе, заглиблене у молитву життя в монастирі тра-
пістів залишило теплі спогади у серці й пам’яті старця
Олександра. Там, за його словами, він пізнав силу мо-
литви. Вже у зрілому віці подвижник розповів про свій
досвід молитви та свої внутрішні пережиття Бога у цей
період: «На початку монастирського життя я почав

Під проводом Святого Духа ◆ 15

відчувати таку ласку всередині, таке тепло, такий
мир, радість. І як я вставав рано, то найперше звертав
увагу, чи маю я те тепло, чи ні, бо воно часом приходило
і відходило. Як воно було, я тоді міг молитися, я міг люби-
ти, все було файно, а як не було, – то все було навиворіт,
було тяжко, було сухо, я знав, що не буду могти молити-
ся, я знав, що не буду могти любити моїх братів, так, як
я любив, не мав всередині того матеріалу, щоби сказа-
ти щось духовне. Часом є тепло, часом немає. Тож я по-
чав шукати відповіді і читати таку класичну теорію
християнську, що Бог часом появляється, а часом відхо-
дить, бо коли відходить, тоді я журюся і кажу: “Ой, чого
я не є з Богом, не відчуваю Його, а може, через той гріх,
я поправлюся”. Бог вживає такий сухотип, щоби попра-
вити мене, а потім приходить ласка Божа знову, ласка
Божа – то є дотик Святого Духа. Але мені та теорія не
дуже підходила. То я почав розважати і почав бачити,
що як я роблю певні речі добрі, то та ласка в мені ро-
сте, а як роблю щось грішне, то вона відходить. І тоді
я почав відчувати щось таке, як сонце – як є хмари, то
промені сонця не приходять в повноті, як тоді, коли хмар
нема. Ці хмари – то наші гріхи. Так я зрозумів, що то не
випадково те, що стається... І тоді я почав більше бути
уважним на те, що я робив, почав бачити, що то зале-
жить від мене. Якщо я грішу, мій гріх накладається на
ласку Бога, і я її трохи задушую, так, якби я взяв шмату
і задушив вогонь. Це я розповідаю для того, щоби зна-
ти, що ми маємо можливість освячуватися, і правдиво
маємо форму нетяжку пізнати Бога, злучитися з Ним,
бути посудиною в повноті, те, що означає мати чис-
тоту серця. Я не кажу, що я здобув чистоту серця, але
та чистота серця зав’язана з тою чистотою серця, як
Ісус вчив “будьте досконалі, як Бог”».

16 ◆ Старець Олександр

Монаше життя сприяло тіснішій злуці з Богом.
Згодом у ченця навіть виник задум пустельного жит-
тя: «Пустельне життя є так оформлене, що віддаль,
тиша сприяють тому, що Дух діє через ті два чинники
(особа чується під натхненням Святого Духа і того
життя, котре провадить), і вона очищується, з неї все
виходить. А вже як не маєте пристрастей, то автома-
тично йдете всередину, там шукаєте свою повноту».
Та Провидіння скерувало інакше...

У 1974 році, відбувши перший монаший вишкіл
у  трапістів, старець Олександр переїхав у монастир
Студіон в Кастель-Ґандольфо біля Рима, яким опікував-
ся Патріарх Йосиф (Сліпий), а архимандритом був
майбутній Патріарх і кардинал Любомир (Гузар). Змі-
нити свій вибір Олександра спонукали листи матері.
В одному з  таких листів мама звернулася до нього із
запитанням, чому він, українець, вибрав американський
монастир? Це питання спонукало його до застанови
і духовного пошуку: «Я багато роздумував над слова-
ми матері, а  також мав і власні думки щодо аскетиз-
му. Мої ідеали не суттєво відрізнялися від тих, що були
у монахів-трапістів. Однак моя мама почала наполяга-
ти на виборі монастиря східного обряду, а я мав вда-
чу контемплятивну, більше у моєму духовному житті
акцентував на молитві». Старець згадує, що в той час
мама контактувала з отцями-василіанами. Зі слів вла-
дики Гліба (Лончини) дізнаємося, що мама листувалася
з отцем Іринеєм (Назарком), ЧСВВ та питала у нього
поради стосовно незрозумілого їй вибору сина і, мож-
ливо, мала бажання, щоб Олександр теж перевівся до
василіанського монастиря. Та рука Божого Провидіння
скерувала по-іншому. Мама довідалася про монастир

Під проводом Святого Духа ◆ 17

Студійського уставу поблизу Рима. Вона зацікавилася
цим монастирем, почала листуватися із монахами, які
були ближчими за способом духовного життя до тра-
пістів. Один із цих листів потрапив до рук Патріарха
Йосифа Сліпого. Він одразу збагнув ситуацію і запро-
понував тоді братові Олександрові приїхати до їхньо-
го монастиря та спробувати пожити монашим життям
студитів, наголошуючи, що уставом вони подібні до
трапістів. Зваживши на власні аскетичні погляди та на
те, що йому була ближчою європейська культура, брат
Олександр після закінчення новіціату, не зобов’язавши
себе обітами, виїхав з монастиря трапістів з умовою по-
вернутися назад, якщо йому не підійдуть монаші пра-
вила і спосіб життя студитів... Та саме тут він знайшов
те, чого шукав. Так брат Олександр потрапив до мона-
хів-студитів і остаточно залишився там.

Подвижник згадує, що коли він ще перебував у мо-
нахів-трапістів, то мав велике бажання вчитися. Це йо-
го прагнення здобувати знання, врешті, здійснилося
в обителі студитів. Із благословення архимандрита Сту-
діону блаженної пам’яти Любомира (Гузара) старець
Олександр завершив два роки філософії та три роки
богослов’я в Папському Урбаніанському університеті
1974–1980 рр. На ліцензіат не подавався. Він любив вчи-
тися і поєднував науку з глибоким молитовним життям.

Ось як про цей період свого життя згадує сам ста-
рець: «Коли я прибув до монастиря Теодора Студита,
архимандрит Любомир (Гузар) запропонував мені сту-
діювати філософію і теологію. Коли він поблагословив
мене на навчання, я був задоволений, однак прагнення
вчитися згодом поставило переді мною певну дилему.
Навчання є інтелектуальною працею, навіть, якщо це

18 ◆ Старець Олександр

філософія чи теологія. А я хотів бути контемплятив-
ним, споглядати в молитві. Тому старався поєднати ці
дві речі у моєму житті».

У своїх спогадах затворник Олександр акцентує на
особистій внутрішній потребі споглядального життя:
«...під час моїх студій навчання затемнювало чисту
форму молитви з Богом, адже я використовував час на
інтелектуальну працю. На студіях я теж молився у тій
простій формі, але не міг посвятити багато часу на
це, бо виконував монастирські завдання. Ми мали ко-
рів, курей, свиней, овець, і я працював у стайні. Послух
монашому розпорядку не давав мені змоги практику-
вати тривалу й глибоку приватну молитву, таку, як
мені хотілось».

Після кількох років навчання старець Олександр
відчув глибоке й неустанне бажання перебувати на са-
моті з Богом. Подвижник зазначає, що шукання і праг-
нення контемплятивного способу життя постало у ньо-
го з туги за Богом, за близьким перебуванням із Ним.
«По кількох роках мого навчання,  – згадує старець,  –
я відчув, що занедбав, або, іншими словами, затемнив
бажання іти до Бога і розвивати духовне життя, осно-
ване на молитві (молитві дедалі глибшій) до найвищо-
го рівня. У мене була висока ідея чистої молитви. Втім,
коли є сильний інтелектуальний тиск, то виробляється,
напевно, інтелектуальна свідомість. А свідомість, що
будується на тлі Святого Духа, дещо затихає. Чи мож-
на поєднати ці дві свідомости? Очевидно, вони з’єдну-
ються всередині людини, але тоді особа мусить знайти
духовний підхід до інтелектуальної праці. Вона повинна
пов’язати свої студії інтелектуальні чи псевдоінтелек-
туальні духовно».

Під проводом Святого Духа ◆ 19

Монах Олександр звертав особливу увагу на ін-
телект, зауважуючи, що він має дуже великий вплив на
особу. Однак часто він призводить до того, що занепа-
дає чи, радше, затемнюється внутрішній глибинний діа-
лог душі з Богом у молитві. Насправді Божий Дух ду-
же покірний. Під час інтенсивної інтелектуальної праці
Його тихий голос слабне ще більше і майже не чується.
Святий Дух у своїй суті дуже простий, оснований на лю-
бові, і саме любов є його головною характеристикою.

Під час навчання Олександра в Римі архимандрит
Любомир доручив студентам завдання зробити певний
коментар, оцінку Студійського Типікону, запропонува-
ти зміни, які відповідали б на потреби сьогодення. Про
свою працю над Типіконом старець написав так: «Тоді
я почав читати устав і помічати певні речі, які вражали
мене більше, ніж інших братів. Вони були пов’язані з Но-
вим Завітом. Деякі моменти з Типікону я зауважував
у Євангеліях. Наприклад, Василій Великий, Теодор Сту-
дит навчають у Типіконі, що монах є бігун за доскона-
лістю. Але я цей вислів знайшов теж у Біблії. Все це було
для мене цікавим, і я почав шукати відповіді на свої запи-
тання щодо Типікону у Святому Письмі. У чому, власти-
во, Типікон Студійського уставу був подібний до Єванге-
лія, і звідки ця книга бере свої корені? Чому Біблія є базою
Типікону? Із цих і подібних запитань почалося формулю-
вання моїх концепцій. Так я  почав збирати подібності.
З самого початку праця над цим була моїм завданням,
яке доручив архимандрит, але після завершення завдан-
ня я захотів продовжувати цю тему. Мене особливо
зацікавила діяльність Ісуса і Його духовність. Я побачив,
що у Євангелії є певна духовна система».

20 ◆ Старець Олександр

Старець провадив порівняльні дослідження Сту-
дійського Типікону та Євангелія. Так розпочалася праця
над «Христологією», яку він писав майже до кінця сво-
го життя.

У 1977 році старець Олександр склав свої перші
монаші обіти.

Після десяти років самовідданого життя у монас-
тирі святого Теодора Студита, приблизно у 1985 році,
з  волі Божого Провидіння монах Олександр переїхав
подвизатися у чернечу пустельну обитель у Eremo di san
Fiorenzo, де вже близько тридцяти років жив один ста-
рець. «То була правдива пустеля, – згадує схимонах. –
Вона розміщена так: при вході – невеличка капличка, по-
ряд із каплицею – келії пустельників. Та обитель розта-
шована в Італії, на горі, посвяченій Матінці Божій Ми-
лосердя. Сама гора була в лісі поблизу села. Селяни мали
велику побожність до святого місця. Вони раз у році
виходили паломництвом на гору до старця-пустельни-
ка, молилися разом і потім відходили. І впродовж року
подвижник залишався наодинці з Богом, провадив пу-
стельний спосіб життя. Ця пустеля була в лісі на узвиш-
ші, однак вона не була безлюдною як, наприклад, в Єгип-
ті. Там пустельники живуть тільки у двох спеціально
відведених місцях (можливо, є більше місць, але я  знаю
лише про ті два): в одному – спільнотне життя, а в ін-
шому, розташованому поблизу,  – усамітнене, справді,
пустельне».

Зі спогадів старця Олександра довідуємося, що,
коли він розпочав пустельний спосіб життя, то розпо-
рядок дня уклав згідно з монастирським розкладом,
себто молився утреню, часи, вечірню, повечір’я. У віль-
ний від молитовного правила час фізично працював або

Під проводом Святого Духа ◆ 21

читав. У пустелі, звісно, немає газу, електрики, все обі-
грівається й освітлюється дровами, свічками. Тому пу-
стельник готував їжу на вогні, а дрова збирав у лісі, ста-
рався використовувати сухе гілля, а не обрізати дерева.
Також вичищав частину дороги, яка вела до села, бо
люди, що приходили, були переважно старші і для них
потрібно було розчистити стежку від каміння, гілок...

Окрім цих обов’язків, монах Олександр старанно
дбав про порядок у каплиці, та все ж найбільше уваги
і часу приділяв особистій молитві. Цю особисту молит-
ву він сповняв так само сумлінно, як і молитовне пра-
вило. «Особа знає Бога через молитву і молитовний
стан,  – говорив старець.  – Потрібно молитися все,
щоб створити Божу природу в собі, щоб виробити той
стан чистоти духовний... Знаєте, що стається, коли
ми повсякчас молимося? Ми призвичаюємося, і потім
звичай сам нас носить. І як ми скуштуємо, що то є моли-
тися повсякчас, будемо в тім стані, то вже не можемо
його залишити. Ми ходимо і молимося, просто живемо
для молитви. Молитва стається суттю, першою річ-
чю: ти молишся, а потім сидиш, наперед молишся, а по-
тім ходиш, наперед молишся, а потім їси... Молитва
стається перша, і там ти йдеш. То є твоя свідомість.
Життя тоді має велику якість, ти бачиш життя через
молитву, через Бога».

Подвижник Олександр зізнався, що зосереджена
особиста молитва стала важливішою для нього від Ча-
сослова. Він відчував, що через особисту молитву буду-
вав глибші взаємини з Богом. Глибоку духовну розмо-
ву з Господом старець практикував власними словами
та молитвою тиші, без слів. Старець навчає, що одна
людина може мати менш розвинену дійсність Святого

22 ◆ Старець Олександр

Духа в собі, а друга, навпаки, – більш розвинену, більш
відкриту на присутність Святого Духа. Це залежить
від чистоти серця. Подвижник так описує дію Святого
Духа у чистому серці: «Коли Ти хочеш знати Бога дуже
близько, і мати переживаюче знання Його, то пам’ятай,
що це переживаюче знання не залежить від твого інте-
лекту, воно не залежить від прочитаних книг, прослу-
ханих реколекцій чи закінчення теологічних студій, лише
чисте серце може принести переживаюче знання Бога.
Коли серце робиться чистішим, тоді Бог відкриватиме
себе тобі глибше, а відтак свої тайни.

Шлях до чистого серця, то є чесноти, саме через
них ти приходиш до освячення, в чеснотах можна діяти
будь-де і будь-коли... Будь терпеливим, покірним, лагід-
ним, добрим, тихим, милосердним, мужнім, молися... Хай
завжди твої слова, реакції, думання будуть любовни-
ми  – це робитиме твоє серце чистим, відтак знати-
меш Бога тісно і близько. Пізніше прийде момент, коли
Він сам буде тебе навчати».

Старець сягнув високого ступеню розвитку в  осо-
бистій молитві. Пустельник Олександр переважно
просив Господа у чиємусь наміренні. У намірі особи,
групи осіб чи в особистій потребі когось. Перебува-
ючи у пустелі, він сам відчував, хто потребує молитви
і з власної ініціативи молився у різних потребах. «Коли
ми молимося за когось глибоко своїм умом, серцем, уста-
ми і почуттями, то наша молитва, яка є в нас, очищає
і освячує нас. Вона частинно залишається в нас і очи-
щує нас. A частина тієї молитви йде до людини, за яку
ми молимося, і допомагає їй. Це є дуже велика сила, сила
Святого Духа, який освячує нас», – так говорить старець
про молитву за інших.

Під проводом Святого Духа ◆ 23

Пустельне життя брата Олександра мало свої випро-
бування, які полягали насамперед у великому бажанні
духовного розвитку й обставинах (внутрішніх і зовніш-
ніх), які перешкоджали цьому прагненню. «З настанням
сутінок, – зізнається подвижник, – я відчував меланхолію,
самотність. Недовго, десь пів години-годину. Так три-
вало доти, доки я зрозумів, що це було психологічне ви-
пробування. Невдовзі я втратив те відчуття. Загалом,
у пустелі найбільше діє на особу тиша і віддаль. Це два
середники подвижника. І вони діють тиском, напругою
на особу. Тиша тисне психологічно на особу, бо помно-
жується сенс життя на самоті. То є добре, бо в тому
полягає пустинне життя. Під впливом тих двох чинни-
ків пустельник, перебуваючи з Богом, глибше усвідом-
лює свою людськість, негативні сторони у собі, тобто
власні гріхи і недоліки. Ті гріхи й недосконалості (а та-
кож і пристрасті) не обов’язково мусять бути грішні
у  великій формі, вони можуть бути незначними, таки-
ми, як, наприклад, почуватися самотнім, переживати
монотонність у житті, думати, що все проходить без
змін, а також запитувати себе, чи зростаю я духовно,
чи має життя у пустелі якусь користь?». Якщо пустель-
ник не заглиблений у Бозі, то сумнів у правильності дій
зростає, і він почувається невпевненим у власних по-
двигах, що призводить, зрештою, до залишення пустелі.

Духовний старець розповідає про свої випробу-
вання: «Спокуси на мене не надто діяли, деякі випробу-
вання не спричиняли терпінь, але все ж таки породжу-
вали певні прагнення і потреби. Я не завжди почувався
щасливим, однак це було нечасто. Переважали щасливі
миті життя. Навколо була природа. Бог промовляв че-
рез природу. Було життя з Богом у молитві». Подвиж-
ник згадує про негативні моменти у пустелі для того,

24 ◆ Старець Олександр

щоб дати правдиве розуміння пустельного життя. На-
голошує, що людина зустрічається у цьому житті з гріха-
ми, недосконалостями, слабкостями, які проявляють-
ся з нутра. Тиша і самота  – середники виявлення вад
у людини. Вони виявляються, бо завжди були у людині,
тільки гамірний і метушливий спосіб життя їх заглушував.
Чернець Олександр каже: «Коли я провадив активний
спосіб життя, то давав їм можливість заповнювати
себе. Робив те, що хотіли пристрасті. В пустелі вплив
бажань припиняється через пустельний спосіб життя.
Наприклад, якби я на пустелі мав бажання прочита-
ти газету, вийти в місто чи користати з комунікацій,
то не зміг би фізично того робити, бо не мав цих благ
цивілізації».

Тягар на пустелі, напевно, врівноважується радіс-
тю того життя, що приходить із Богом. Так, як це від-
бувається в житті кожної особи, незалежного від того,
де вона перебуває, бо якщо людина живе з Богом, то
ласки, які Бог дає, є більшими, ніж будь-які терпіння.
«Я  відчуваю,  – ділився подвижник,  – що щасливість
можна досягнути, вона приходить від Святого Духа, від
вироблення чистоти серця. Її можна мати на тім світі,
і я пересвідчив це в житті, щоб Дух плив всередині цілий
час. Щоб ніщо не забирало нас від миру, від любови. Тоді
терпіння перестає бути терпінням. Особа, котра рос-
те в чистоті серця, в Бозі не терпить. Там, де більше
чистоти,  – помножується Дух. Для християнина воля
Божа – це щасливість. Суть монаха є його серце. В ті
моменти, коли ми з Богом у серці, в нутрі, – то правдива
пустеля. А велика схима додає подвиг внутрішньо. Це
стан душі, де Бог є моїм авторитетом. Тоді цілий світ
стає для монаха інструментом до святости: через по-
дії і через реакції на них ми освячуємося або ні».

Під проводом Святого Духа ◆ 25

23 лютого 1986 року старець Олександр був по-
стрижений у малу схиму в монастирі Студіон. Ім’я на схи-
мі не змінив, залишивши своє хресне ім’я – Олександр.

«Монашество – то глибока внутрішня святість, –
говорив старець.  – Воно іде глибше, поза зовнішніми
речами. Монашество базоване на Євангелії. Не може
бути інакше. Бо інакше створюємо форму, а без Ісуса
немає спасення. Тому монашество глибоко пов'язане
з Євангелієм, монах живе на тлі євангельських наук Ісуса
у своєму монашестві. Я бачу, що в Євангеліях є підста-
ва монашества – це той епізод, де багатий юнак при-
йшов до Ісуса.

“Я хочу бути досконалим”. – “То продай усе, що маєш,
роздай гроші бідним і йди за мною”, – каже Христос.

Та спільнота, до якої Ісус кличе багатого юнака,
то було би монашество. Ми закликані, ми за Ісусом
прийшли». 

Роздумуючи над біблійною розповіддю про юнака,
що хотів бути досконалим, і відповіддю Ісуса, старець
говорив, що часто зречення заради Господа сприйма-
ють як втрату, а натомість це і є справжнім здобутком –
зреченням від гріха та здобуттям блаженства в Бозі.
Отой хрест, який ми беремо, щоб іти за Ісусом аж на
Голготу, за словами старця, – це шлях до того, щоб ро-
зіп’ясти гріх любов’ю. Духовна боротьба триває повсяк-
час. У духовному світі немає вакууму, і де панує любов,
немає місця темряві. «Любов, простягаючись з вічности
на землю, наповнює всю Вселенну»,  – вчив подвижник.
І важливо наповнитись цією любов’ю, черпати її, як живу
воду для спасення...

26 ◆ Старець Олександр

«Поставте любов перед усім іншим!  – каже пу-
стельник. – А перший крок любови – це приймати. Най-
більша річ у релігійнім житті  – це дати любов іншим,
розробити дороги любови на тлі Святого Духа. Інші
речі є меншими. Але, щоб та Божа любов жила і заще-
пилася у вас, то потрібні певні кондиції, бо тіло проти-
виться. Тоді я щось мушу зробити, щоби прийняти ту
любов, щоб вона могла защепитися в мені, і не губити
її. Тоді є такий процес в Євангелії – “відректися себе са-
мого”. Наш гріх закриває Бога, котрий є в нас усередині,
як хмари, що закривають сонячні промені. Як гріх вихо-
дить, то Бог являється більше і більше. То ми в монашім
житті називаємо відреченням – “зерно мусить вмерти”.
Тоді, коли я вмираю до гріхів, то переходжу ту вузьку
браму і входжу в той стан, де я є всепаленням, Святий
Дух палить мене. Бо Ісус хоче, щоб ми були досконалими
в любови: “Будьте досконалі, як Отець”. Любов вимагає
смерти для нашого “его”. Бо до міри, що тримаю моє “я”,
не можу піддатися під бажання когось іншого в любови.
Тоді закон заміни: я вмираю до свого “я”, щоб дістати
Боже “я”».

Після прийняття малої схими подвижник уже як
брат-монах тривалий час проживав у монастирі в Італії.

Старець Олександр дуже шанував священство. Не
раз церковні єрархи планували його єрейські свячення,
проте остаточно він ніколи не був певний, чи саме до
цього його кличе Господь.

«Я дуже люблю священничий стан, і священство
близьке моєму серцю, – зізнавався монах. – Вже два рази
ми із Патріархом Любомиром призначали дату мого
свячення. Але з якихось причин воно не відбувалося».

Під проводом Святого Духа ◆ 27

Бачимо, що Господь приготував іншу дорогу для
нього.

Важливо сказати і про те, що старець Олександр
вважав, що прийняття святої тайни Священства обме-
жуватиме його свободу брати участь у екуменічному
церковному житті. Затворник роз’яснював: «У той час
я вважав, що, якби був суто католицьким священником
і мав щось загально сказати для християн інших конфе-
сій, тоді я, може, не був би так сприйнятий, мене сприй-
мали б як того, який належить до однієї конкретної
Церкви. Таким чином я вважав, що відштовхував би вір-
них інших Церков». Свої роздуми чернець аргументує
євангельським прикладом, а саме – уривком про пере-
хід Ісуса Христа через Самарію до Єрусалиму. Самаря-
ни не прийняли Ісуса до своїх міст та сіл через те, що Він
був євреєм, який належав до іншої святині. А Месія про-
сто хотів іти в Самарію, щоб звершувати своє посланни-
цтво, проповідувати, зцілювати людей... Тому Син Бо-
жий продовжив свій похід до Єрусалиму, не вступаючи
до Самарії, хоча це був найкоротший шлях з Галилеї до
Юдеї і до Єрусалиму. Як і Господь у притчі, старець та-
кож мріяв прийти до всіх і до кожного.

Старець Олександр не прагнув священства, нато-
мість хотів знаходити більше часу для Христа прослав-
леного. «Священство старця полягало в освяченні його
особи променями благодаті Святого Духа. І це відчува-
лося так виразно, що навіть не виникало жодних питань.
Це розуміли всі, хто бодай раз мав змогу бачити отця
або спілкуватися з ним. Це була людина, яка жила цілко-
витою любов’ю Бога. Була її живим втіленням. Самовид-
цем Христа. Він жив Христом, жив Його любов’ю». Так
свідчить про старця єромонах Студійського уставу Лука
(Михайлович).

28 ◆ Старець Олександр

Із відновленням незалежности України спільнота мо-
нахів-студитів переїжджає з Італії в Україну. У 1993 році
з благословення архимандрита Любомира (Гузара), ста-
рець Олександр здійснював місію посланця в Україні,
виконуючи монаший поcлух у студитському монастирі
святого архистратига Михаїла, що у Львові. Подвижник
розмірковував: «Думаю, що моя місія полягала у тому,
щоб бути “містком” між українськими і римськими бра-
тами-студитами. Йшлося про те, щоб встановити
тісніші відносини, єдність між монахами-студитами.
Там (у Львові) я пробув два місяці».

Про свої перші враження від зустрічі з рідною зем-
лею чернець оповідає так: «Практично я України не
знав, хіба що з розповідей моїх рідних, особливо мами, яка
була великою патріоткою своєї країни. Власне завдяки
їй у мене сформувалися добрі думки про рідну землю, якої
я фактично не пам’ятав. Коли я наближався до кордону
України, щораз більше відчував піднесення на душі. Я ди-
вився із зачаруванням на все українське: будинки, приро-
ду і навіть птахів, промовляючи: “О, птах український”,
“дерево українське”. Перший зворушливий момент, який
був для мене історично знаним, – місто Стрий. Це мі-
сто я знав із оповідей рідних». Уже з перших днів свого
приїзду духовний старець почав «студіювати» Україну.
Призвичаювався до мови, вивчав психологію стосунків
між людьми. Подвижник згадує: «Місто Львів, яке було
мені знане із розповідей та знимок, захоплювало мене
своєю дійсністю. Я вивчав місто моєї країни, звідки по-
ходили мої корені, і повернення до України означало для
мене повернення додому».

Згодом спільнота монахів-студитів під керівниц-
твом архимандрита Любомира (Гузара) перенесла мо-

Під проводом Святого Духа ◆ 29

настир преподобного Теодора Студита з Риму до села
Колодіївка на Тернопільщині. Проте схимонах Олек-
сандр мусив виїхати до Нью-Йорку, щоб доглядати свою
хвору матір. З листів старця до Блаженнішого Любо-
мира (Гузара) дізнаємося, що у Нью-Йорку брат прожи-
вав у апартаментах (304 East 5th street, apt 2B. New York.
N.Y.10003 USA) у районі Мангеттен. Його помешкання
було за 200–300 м від церкви святого Юрія, бібліоте-
ки та книгарні, з яких він активно користав. Тоді брат
Олександр брав активну участь у житті парафії свято-
го Юрія на Мангеттені  – провадив зустрічі з людьми,
був духовним провідником для багатьох, щотижня ви-
кладав групі вірних Христологію та писав її синтезу, яку
згодом представив своєму наставнику – Блаженнішому
Любомиру (Гузару).

Після смерти матері у 2002 році повернувся в Укра-
їну і за благословенням Патріарха Любомира замеш-
кав у Свято-Троїцькому монастирі Студійського уставу
в Жукові біля Бережан.

У 2007 році старець поїхав до монастиря у Вудсто-
ку (Канада), де прожив 8 місяців, а потім знову повер-
нувся в Україну – до монастиря в Жукові.

У квітні 2009 року брат Олександр, перебуваючи
у Свято-Троїцькому монастирі, написав лист до Блажен-
нішого Любомира з пропозиціями, як покращити ду-
ховне життя на парафіях УГКЦ. Патріарх відповів лис-
том від 31.08.2009 року до Жукова, в якому розділив
думки старця та підтримав його ініціативу.

Восени 2009 року брат Олександр переїхав до Свя-
то-Успенської Унівської Лаври. 22 травня 2010 року ігу-
мен Венедикт (Алексійчук) звернувся до Блаженнішого

30 ◆ Старець Олександр

Любомира з проханням причислити старця Олександ-
ра до спільности Свято-Успенської Унівської Лаври. Вже
22 червня від Блаженнішого надійшла схвальна відпо-
відь. Причиною переходу старця до Унева було активне
служіння людям, духовний провід, оскільки у монастирі
в Жукові монаші звичаї були строгіші та звертали більшу
увагу на мовчання й обмаль будь-якого спілкування.

18 грудня 2010 року старець Олександр написав
до новообраного ігумена Теодора (Мартинюка) та
братії листа про прийняття його до Свято-Успенської
Унівської Лаври. 28 грудня 2010 року Загальна рада
Унівської лаври висловила згоду на прийняття схимо-
наха Олександра Кілара до чернечої спільноти.

У лаврі життя старця протікало тихо – у молитовно-
му спілкуванні з Богом. Як правило, протягом тижня ста-
рець Олександр перебував у затворі й виходив лише
в суботу зранку. А в неділю увечері знову заглиблював-
ся у молитву і тишу своєї келії. Його вихід до Божого
люду був способом його служіння. Суботу присвячував
для спілкування з монахами і  монахинями, а неділю  –
для спілкування з мирянами. Що другу суботу місяця
подвижник давав братам лекції по Святому Письмі, яке
дуже любив, яким жив та котрим радо ділився з іншими.
«Бігунами за досконалістю» називав брат Олександр
монахів, і сам належав до таких. Він навчав, що святість,
до якої нас покликав Господь, здобувається зусиллям
та працею над собою, і дороговказом на цьому шляху
є Біблія. «В Євангелії, – навчав старець, – ми бачимо сто-
сунки Ісуса з Богом, і на тлі цього будуємо наші стосун-
ки. Тому дуже важливо для нас знати Святе Письмо.
Євангеліє – то вияв душі Ісуса. Воно будує особу, погли-
блює мудрість. Знати Біблію не означає знати тільки

Під проводом Святого Духа ◆ 31

інтелектуально, важливо перемінитися – статися тим,
що вчить Євангеліє, що вчить сам Христос».

Божа любов – найвища цілюща сила, котра діяла, діє
і діятиме. Ми надто мало знаємо про життя божих мужів
серед нас. Дух Господній зцілює терпеливою любов’ю,
молитвою Божих угодників. Такі постаті, як старець
Олександр, – пророки. Люди-знаки! Люди-орієнтири!
Багато священників і вірян – православних, римо-като-
ликів, протестантів – приїжджали до старця. І він ніколи
не питав, хто вони і до яких конфесій належать. Він був
лагідним, уважним і заглибленим. Не поспішав робити
висновки і судити. Коли люди приходили до нього з ду-
ховними сумнівами, він не входив у дискусії про існуван-
ня Бога чи їхню віру, він просто був з Богом і з цього со-
причастя ділився з ними. Він не розділяв людей, мабуть,
тому, що у ньому самому не було поділу. Він був цілісний
і єдиний у Бозі. Багато людей вистоювали великі черги
в унівському монастирі, особливо на великі свята і про-
щі, щоб старець Олександр помолився над ними та дав
своє благословення. Він був немов живим джерелом чи-
стої води, яке напуває багатьох. Охочих отримати пора-
ду ніколи не бракувало. Доходило до того, що старець
Олександр часто не мав часу навіть на необхідну їжу та
сон. Протягом весняної та успенської прощі в Унівській
лаврі приймав людей цілодобово, жертвуючи своїм
сном протягом двох ночей. Запис на розмову зі стар-
цем розтягався на кілька місяців. Хто потрапляв до ньо-
го на розмову – отримував бажану пораду, заохоту, мо-
литву, благословення. В одному зі своїх навчань затвор-
ник каже: «Свята людина є найкрасивішою в духовному
плані... Вона  – наче цвіт. Ісус в Євангеліях нас навчає
і  показує, як бути святим. Він передовсім прагне, щоб

32 ◆ Старець Олександр

ми були спасенні, а потім вже були святі. Досягнення лю-
дини на цім світі не полягає у тому, щоб бути фахівцем,
експертом у певних ділянках, бути великим лідером чи
митцем, найбільше досягнення людини  – у святості.
Бо святість приносить найбільше добра. Немає вищої
мети, аніж осягнення святости. Бо святий збагачує світ
добром, показує іншим Бога. А  спрага за Богом живе
в серці кожної людини...». Саме ця спрага приводила до
старця багатьох людей, чимало з яких упродовж років
черпали з його наук.

Життя старця Олександра було життям ченця, але
водночас його чернецтво було дуже особливе. Будучи
самітником, він єднався з усією братією монастиря нит-
ками особливого духовного зв’язку. Це було відчутно
дуже виразно, коли старець з’являвся в суботу зранку
на Службі Божій.

«Пригадую,  – ділиться своїм спомином отець Лу-
ка (Михайлович),  – коли одного разу ми розпочали
Літургію в монастирі й уже минула якась частина бо-
гослуження, я враз немов відчув на собі чийсь погляд.
Повернувся, а в ризниці стояв старець. Цього ніколи не
забути! Я наче остовпів. Його погляд був десь далеко.
Але водночас ніби й на мені. У мене було враження, що
якийсь великий преподобний із сивої давнини, з Єгипту
чи Сирії подолав простір-час і прийшов до нас на служ-
бу. Обличчя його було просвітлено-бліде, але водночас
він не виглядав хворобливо. Це було щось інше! Нерід-
ко ловив себе на думці, що мені не так важливо було
почути його слово, як просто знати, що він є, що він мо-
литься за мене.

Ніколи не забуду день його 70-річчя. То була якраз
субота. Саме цього дня він, як звично, вийшов зі своєї

Під проводом Святого Духа ◆ 33

затворницької келії. Один із братів сказав до нього: “Ві-
таю Вас!”. Він на хвилю зупинився і відповів у властивій
йому манері із виразним американським акцентом:
“О,  так, справді? То у мене сьогодні сімдесят років?
О, а я й не знав”. У трапезній монастиря брати почали
щиро сміятися. Хоча ми всі і так відчували, що він живе
в якомусь іншому вимірі й ритмі, який ми не зовсім зна-
ємо і розуміємо».

На запитання «Як ви бачите своє майбутнє?» ста-
рець відповів: «Так, як Бог хоче – іду по волі Божій. Хочу
більше і більше здійснити Божу любов, – до тієї міри, що
я вже не існую. А тоді я сповню те, що Ісус Христос ка-
зав –“зерно мусить вмерти”».

Він був з Богом, довіряв Богові й про це тихо свідчив.
У молитві, в тиші келії провів основну частину свого мо-
нашого життя. Люди, які зустріли його в земному жит-
ті, були вражені тим, наскільки він був відданим Богові,
ревно служачи Йому та вказуючи шлях іншим. У лагід-
ній присутності цієї незвичайної особи хотілося просто
бути. Брат Олександр не втомлювався ділитися миром
та любов’ю з іншими, навчати, що серед життєвого моря
єдиною опорою і правдою є Бог, наш Творець. І тільки
Він може зродити в людини пізнання себе. Наша справ-
жня ціль – це святість, усе інше не має ваги порівняно
з нею... Святість і любов – це дві категорії, які найчасті-
ше вживав брат Олександр, щоб описати словами свій
досвід Бога.

«Дійсністю,  – каже старець,  – на землі є час, про-
ведений у молитві та любові, все інше колись не мати-
ме значення».

34 ◆ Старець Олександр

Усе життя подвижника проникав Бог, Його любов.
Старець жив любов’ю і до любови закликав усіх людей:
«Люби, бо Він – Любов. Коли ти когось любиш, ти при-
носиш йому Бога. Найважче любити ворогів – але тут
ми найбільше духовно вдосконалюємося, ця любов – кри-
ла, якими Бог спускається в глибини твоєї душі.

Любов  – це Його сяйво, будь віддзеркаленням цьо-
го сяйва.

Відчувай світ серцем Бога, дивися на світ Його очи-
ма, Він дуже хоче, щоб ти бачив цей світ так, як Він йо-
го бачить.

Знай, що тільки ті вчинки мають вагу, які є з нашої
свободи, тоді ми освячуємося, коли вміємо вибирати.
Де немає свободи, там немає заслуги. Тому Ісус ніколи
не наказує, а лише спонукає.

І останнє: хай кожна людина біля тебе буде свя-
тою для тебе, хоч навіть спосіб життя її не є святим.
Чому? Бо в кожній людині є Ісус, і що ти зробив одному
з малих оцих, – говорить Ісус, – мені зробив.

Кожна особа може бути Христос і є Христос, як
любить!»

У навечір’я Богоявлення 18 січня 2020 року, коли
Господь сходить на землю, щоб освятити води, Він по-
кликав до себе свого вірного слугу схимонаха Олек-
сандра.

Матеріал зібрали та опрацювали
сестри ЧСВВ