Tlumachenia Gospodn molytvy

нові ч аси Х V–X I X с т.

тлумачення

господньої молитви

словами святих отців

37

джерела християнського сходу

Серія заснована у 1999 році

Львів ● Видавництво “Свічадо” ● 2021

ПОДІЛ

Щоби зручніше розглянути Господню молитву, можна її по­
ділити на взивання, сім прохань та славослов’я.


Взивання  тлумачення господньої молитви словами святих отців

Отче наш, що єси на небесах

Отче

Св. Григорій Ниський. «Коли б то у мене крила, як у голуб­
ки» (Пс. 55, 7), – говорить псалмоспівець Давид. Насмі-
люсь і я сказати схоже слово: коли б то у мене були крила,
щоб міг я умом здійнятися на висоту величі цих слів і, за-
лишивши землю, проминути обшар повітря, що посереди­
ні, доторкнутися ефірної краси, досягнути зірок, поба­чити
усю їхню красу, але й на них не зупинитися, пере­йти їх,
стати понад усім рухомим та змінним, осягнути єство по­
стійне, силу непорушну, яка сама в собі міститься і яка ке­
рує усім і підтримує все, що має буття, все, що залежить від
невимовної волі Божої премудрости, щоби, ставши дум­кою
далеко від усього змінного і оманливого, в непорушно­му
та непохитному стані душі зміг я спершу з’єднатися дум-
кою з Непорушним та Незмінним, а тоді призвати най-
більш рідним іменем і сказати: Отче!

Св. Кипріан. О, яка милість до нас, яка щедрість благово­
ління і доброти Господа, коли Він дозволив нам, при звер-

шенні молитви перед лицем Божим, називати Бога – Отцем,
а себе іменувати синами Божими, як і Христос є Сином
Божим! Ніхто з нас не насмілився б вживати це ім’я в мо-
литві, коли б Він сам не дозволив нам так молитись.

Св. Кирило Єрусалимський. У молитві, яку передав Спаси-

тель своїм учням, ми, з чистим сумлінням називаючи Бога
Отцем, говоримо: Отче наш! Яке велике Боже чоловіко-
10 любство! Тим, які відпали від Нього і впали в глибину зла,

даровано таке забуття всього злого і таке причастя благо-
даті, що вони кличуть Його Отцем: Отче наш!

Св. Йоан Золотоустий. Отче наш! О, яке надзвичайне чо­
ло­віколюбство! О, яка надзвичайна гідність! Якими слова-
ми зможемо подякувати Тому, хто обдаровує нас такими
благами? Поглянь, улюблений, на ницість твоєї та моєї
приро­ди, вникни в споріднення її з цією землею, пилю-
кою, гряз­зю, глиною, попелом; тому що ми створені з зем­
лі, і вкінці розкладаємося в землю. Уявивши це, дивуйся не­
дослідимо­му багатству доброти Божої до нас, згідно з якою
запові­да­но тобі називати Його Отцем, земному – небес-
ного, смерт­ному – безсмертного, тлінному – нетлінного,
дочасному – вічного, а тому, який ще вчора був гряззю, –
сущого перед віками Бога.

Св. Августин. У всякому проханні спочатку намагаються
здобути прихильність того, до кого звертаються з прохан-
ням, а тоді викладають і саму просьбу. Прихильність пе-
реважно здобувають похвалою того, кого хочуть просити,
і поміщають її завжди на початку прохання. В цьому ж зви­
чайно сенсі Господь і нам звелів на початку молитви про-
голошувати: Отче наш!

У Писанні є багато висловів, якими складається хвала
Богові, але не знайдеш, щоб Ізраїлю було приписано взи-
вати: Отче наш! Пророки, щоправда, називали Бога отцем

із­раїльтян, навіть від імени самого Бога, як от: «Дітей я ви- 11
ховав і виростив, а вони збунтувались проти мене» (Іс. 1, 2),
та: «…коли ж я батько, то де моя пошана?» (Мал. 1, 6), але  тлумачення господньої молитви словами святих отців
називали їх так очевидно, щоб звинуватити їх, що вони,
служачи гріхам, не хотіли бути синами Богові. Самі ж вони
звертатися до Бога, як до отця, не насмілювалися, бо пере­
бували ще в становищі рабів, хоча й призначені були для
усиновлення, як мовить апостол: «Доки спадкоємець мало-
літок, він нічим не відрізняється від слуги» (Гл. 4, 1). Пере-
вага ця дарована новому Ізраїлю – християнам, їм «дало
право дітьми Божими стати» (Йо. 1, 12) і вони «прийняли
дух усиновлення, яким кличемо: “Авва! – Отче!”» (Рм. 8, 15).

Тертуліан. Коли говоримо: Отче наш – то і молимося до
Бога, і також віру визнаємо, плодом якої є таке іменування.
Бо ж написано: «Котрі ж прийняли Його – тим дало право
дітьми Божими стати, які в ім’я Його вірують» (Йо. 1, 12).
Господь часто називав Бога Отцем нашим, навіть запові-
дав нікого не називати отцем на землі, окрім Того, якого
маємо на небесах (див. Мт. 23, 9). Таким чином, взиваючи
так у молитві, ми виконуємо заповідь. Блаженні ті, які
у Бозі пізнають Отця. Ім’я Бога не було нікому раніше ві-
доме, навіть Мойсей, який запитував про це, почув інше
ім’я, а нам відкрите воно в Сині. Тому що Син вже наво-
дить на нове ім’я Бога – ім’я Отця. Але Він і прямо каже:
«В ім’я Отця мого прийшов я» (Йо. 5, 43), і знову: «Отче,
прослав своє ім’я!» (Йо. 12, 28), і ясніше: «Я об’явив Твоє ім’я
людям» (Йо. 17, 6).

Св. Кипріан. Нова людина, відроджена і зі своїм Богом
благодаттю возз’єднана, найперше мовить: Отче! Тому що
вже почала бути сином. Сказано: «Прийшло до своїх, – а свої
Його не прийняли. Котрі ж прийняли Його – тим дало пра-
во дітьми Божими стати, які в ім’я Його вірують» (Йо. 1,

11‑12). Отже, той, хто увірував і став сином Божим, пови-

нен починати з того, щоб з подякою називати себе сином
Божим, називаючи Отцем своїм Бога, що єси на небесах. Він
повинен першими словами по своєму новому наро­дженню
свідчити, що відрікся від земного і тілесного батька, і по-
чав знати і мати одного Отця, який є на небі. І Гос­подь
у Євангелії своїй заповідав не називати собі отця на землі,
тому що у нас один Отець, який на небі (див. Мт. 23, 9).

12 Св. Августин. Звертаючись на початку молитви словами
Отче наш, цією назвою засвідчуємо любов – бо що для ді-
тей може бути солодшим від імени Батька? – і впевненість
у задоволенні прохання виявляємо, коли перед усяким ін-
шим прошенням показуємо себе тими, які вже отримали
цю велику милість – називати Бога своїм Отцем. Бо в чо-
му може відмовити синам своїм Бог, який наперед дарував
їм дітьми Його бути?
Св. Августин. Ви промовляєте: Отче наш, якщо почали
мати Бога своїм отцем. А мати Бога своїм отцем почина-
ють ті, які народилися від Нього заново. Ви і народжені від
Нього в лоні Церкви. Пам’ятайте, що Отця маєте на не­бі.
Пам’ятайте, що в Адамі ви народжені на смерть, від Бога ж
Отця ви відроджені для життя. І те, що ви говорите, відчу-
вайте у своїх серцях. А що в молільника на серці, те силою
його прохання прийме і Той, хто слухає його молитву.

Св. Йоан Золотоустий. «Так моліться, – каже Спаси-
тель, – Отче наш, що єси на небесах». Дивись, яким чи-
ном Він відразу підбадьорив слухача, згадавши на само-
му початку про всі благодіяння Божі. Бо той, хто називає
Бога Отцем, лише одним цим іменем визнає і прощення
гріхів, і визволення з покарання, і правду, і освячення,
і відкуплення, і усиновлення, і унаслідування спадщини,
і братство з Єдинородним, і дарування Духа; тому що той,
хто не отримав цих дарів, не може називати Бога Отцем.
Отож Господь Ісус Христос двояко надихає своїх слухачів,

а саме: гідністю Того, кого призиваємо, і величчю благо-
діянь, які вони отримали.

Св. Касіан. Господня молитва потребує від молільника під­ 13
несеного і досконалого стану, який полягає у спогляданні
єдиного Бога і в палкій любові до Нього, і за якого розум  тлумачення господньої молитви словами святих отців
наш, охоплений і наповнений цією любов’ю, розмовляє
з Богом якнайтісніше і з особливою щирістю, мов зі своїм
батьком. Слова цієї молитви закликають нас ревно стара-
тися осягнути цей стан. Ми кажемо: Отче наш! Якщо та-
ким чином ми власними устами визнаємо Бога, Господа
всесвіту, своїм Отцем, то водночас визнаємо і те, що ми
зі стану рабства повністю переведені в стан усиновлених ді­
тей Божих.

Св. Максим Ісповідник. (Перше слово молитви підводить
до визнання Пресвятої Тройці). Отець має ім’я (Отця) не
як набуте. Але як [Він і сам] не починав бути, так і Отцем
бути не починав. Якщо ж Він присносущий і Отцем є зав­
жди, то й Син завжди Йому був співсущий, з Нього і в Ньо-
му будучи понад розумінням, але не після Нього по­чав бути
через витікання з Нього. Отож, починаючи цю молитву,
ми отримуємо спонуку возвеличити єдиносущну та над-
сущну предвічну Тройцю, як творчу причину нашого бут-
тя. Навчаємось також визнавати даровану нам ласку від
Сина Божого – гідність називати Отцем Того, хто за приро­
дою є нашим Творцем, – щоб, благоговіючи перед іменем
Родителя свого по благодаті, змагали ми у своєму житті ви­
явити риси Родительські, освячуючи ім’я Його на землі, –
Його Отцем собі, а себе дітьми Йому, виявляючи ді­лами
своїми; і Сина Отця по природі, Творця нашого уси­нов­
лення, возвеличували тим, що думаємо, і тим, що робимо.

Блаж. Теофілакт. Учні Христові змагаються з учнями Йоа­
новими і бажають навчитися, як молитися. Спаситель не

відкидає бажання учнів і навчає їх молитві. «Отче наш, –
каже, – що єси на небесах». Зауваж силу молитви. Вона
миттєво підносить тебе до вишнього й, оскільки називаєш
Бога Отцем, переконує тебе жодним чином не тратити
подібність до Отця, але старатися уподібнитись до Нього.

Блаж. Теофілакт. Слово Отче показує тобі, які блага ти
осягнув, ставши сином Божим.

14 Симеон Солунський. Отче наш! – І тому, що Він є нашим
Творцем, який з небуття привів нас до буття; і тому, що
по благодаті є Отцем нам через Сина по природі, який
став подібний до нас.

Святитель Тихон. Зі слів Отче наш! навчаємось, що Бог
є істинним отцем для християн, а вони є «…сини Божі че-
рез віру в Христа Ісуса» (Гл. 3, 26). Отож, як Отця, вони
з упованням повинні призивати Його, подібно як тілесні
діти призивають своїх батьків і руки свої до них у всяких
потребах підносять.

Наш

Св. Кипріан. Учитель миру і наставник єдности передусім
не хотів, щоб молитву звершувалося окремо та індивіду-
ально, щоб молільник молився тільки за себе. Насправді
ми не говоримо: «Отче мій, що єси на небесах, хліб мій дай
мені сьогодні». Кожен з нас також не просить про прощен-
ня лише свого боргу, і не молиться тільки за себе, щоб не
ввійти у спокусу та визволитися від лукавого. У нас всена-
родна та спільна молитва, і коли ми молимося, то моли-
мося за весь народ, тому що ми всі творимо єдність. Бог –
наставник миру та згоди, який повчав єдности, – заповідав,
щоб один молився за всіх, як Він один утримує всіх. Цей за­
кон молитви зберегли три юнаки, яких вкинули у вогняну

піч, одноголосні в молінні й однодушні в почуттях серця. 15
«Тоді ті троє, немов одними устами, взяли хвалити, слави-
ти й благословляти в печі Бога» (Дан. 3, 51). Вони взивали  тлумачення господньої молитви словами святих отців
до Бога немов одними устами і їхня мирна, проста й ду-
ховна молитва була угодна Господеві. По вознесінні Гос-
подньому ми знаходимо й апостолів з учнями, які молили­ся
подібним чином. «Всі вони пильно й однодушно перебу-
вали на молитві» (Ді. 1, 14). Вони перебували на молитві
однодушно, виявляючи ревність своєї молитви і взаємну
згоду, тому що Бог «оселює покинутих у домі» (Пс. 68, 7),
приймає в божественний і вічний свій дім тільки тих, мо-
литва яких однодушна. О, які, возлюблені браття, тайни
Господньої молитви! Як багато всього і яку велич вміщено
в короткому словами, але рясному духовною силою молін-
ні! – Промовляємо спільно: Отче наш, тобто [нас] вірую-
чих, які, освячені і відроджені благодатним духовним на-
родженням, стали синами Божими.

Св. Йоан Золотоустий. Господь навчає нас творити спіль-
ну молитву за братів. Тому що не говорить: Отче мій,
але – Отче наш, і саме цим велить звершувати молитву
за весь людський рід та ніколи не мати на думці власну
користь, але завжди старатися про користь для ближнього.
Таким ось чином Він знищує ворожість, і гординю упоко-
рює, і заздрість руйнує, і вводить любов, матір всякого доб­
ра; знищує нерівність діл людських і показує велику рів-
ність між царем та бідняком, оскільки в справах найвищих
і найнеобхідніших ми всі маємо однакову участь. Яка шко-
да від низького роду, коли в небесному роді ми всі єдині
і ніхто нічого не має більше від іншого, ні багатий не біль-
ший від бідного, ні пан не більший від раба, ні начальник
не більший від підлеглого, ні цар не більший від воїна, ні
філософ не більший від варвара, ні мудрий не більший від
невігласа? Тому що Бог, який удостоїв усіх однаково на-
зивати себе Отцем, цим дарував усім благородство.

Св. Августин. Повчає цим [звертанням] – наш, – щоб ба-
гаті і знатні у світі цьому, ставши християнами, не горди-
лись перед бідними і незнатними, оскільки вони тим са-
мим словом взивають до Бога: Отче наш! Що промовляти
це щиро від серця вони не зможуть, якщо не усвідомлять
себе братами їхніми.

16 Блаж. Теофілакт. Ти не промовляєш: Отче мій, а – Отче
наш, тому що повинен дивитись на усіх, як на братів, ді-

тей одного Отця.

Блаж. Теофілакт. Не сказав (Господь у молитві): Отче мій,
але – Отче наш, спонукаючи тебе до братолюбства і зму-
шуючи любити всіх загалом як братів.

Що єси на небесах

Св. Йоан Золотоустий. Коли Господь каже в молитві: «…що
єси на небесах», – то цими словами не замикає Бога на
небі, але відриває молільника від землі і підносить його до
небесної країни і небесних поселень.

Св. Йоан Золотоустий. Бажаючи навчити нас, щоб ми
залишили землю та все земне і не нахилялися додолу,
а взяли крила віри і, злетівши над повітрям і піднявшись
над горішнім повітрям (етером), прагнули до Того, кого
називаємо Отцем. Він заповідав мовити: «Отче наш, що
єси на небесах», – не тому, щоби Бог перебував тільки на
небі, але щоб і в нас, плазуючих по землі, розпалити праг-
нення небес і, осяявши красою небесних благ, звернути
туди всі наші бажання.

Блаж. Теофілакт. Словом на небесах, Господь не обмежує
ними Бога, але слухача підносить до небес і відриває від
земного.

Блаж. Теофілакт. Словом на небесах Господь вказав тобі
на твою батьківщину і на батьківський дім. Тож якщо ба-
жаєш мати Бога Отцем, дивись на небо, а не на землю, як
безсловесні тварини.

Святитель Тихон. «Мовиться: на небесах, – не для того, 17
щоб замкнути Бога на небесах, а щоб молільника від землі
відірвати і до небесних обителей привести», – каже св. Йоан  тлумачення господньої молитви словами святих отців
Золотоустий; а також (і тому сказано це слово), бо там
батьківщина вибраних, і Бог у своїй славі там себе пока-
зує, і душі святих своїх звеселяє. Бог по природі є на вся-
кому місці, і на небі, і на землі, як і псалмоспівець співає:
«Бог наш на небі і на землі» .

Св. Касіан. Додаємо в молитві слова що єси на небесах, щоб
усіляко уникати клопітливих думок про сьогоднішнє зем-
не життя, як чуже і таке, що віддаляє нас від Отця, і щоб
ми з якнайбільшим бажанням прямували туди, де, як спові­
дуємо, перебуває наш Отець; і нічого не допускали такого,
що зробило б нас негідними нашого стану і благородства
усиновлення, позбавляло би нас, як виродків, батьківської
спадщини і наражало б на всю строгість праведного суду
Божого.

Св. Григорій Ниський. Слова що єси на небесах нагадують
нам, від якої батьківщини ми відпали і яке благородство
втратили. Розповіддю про юнака, який покинув батьківсь-
кий дім і поринув у свинське життя, Писання, історично
описуючи його віддалення і розпусне життя, показує тяж-
кий стан людства, і повернення юнака в первісний стан
настало лиш тоді, коли він, відчувши своє жалюгідне ста-
новище, опам’ятався і здобувся на слова каяття. А вони

Прокімен світлого тижня на основі 113-114 псалмів. – Прим. пере-
кладача.

згідні в дечому зі словами молитви. Бо там юнак сказав:
«Отче, я прогрішився проти неба й проти Тебе» (Лк. 15,

21), – він, однак, не згадав би у словах каяття про гріх
проти неба, коли б не був упевнений, що небо – його бать-

ківщина, покинувши яку, він упав у гріх. Тому думка про

таке сповідування відкриває йому доступ до отця, який

спішить до сина, вітаючи його поцілунком. Отже, як там

18 причиною вияву чоловіколюбства отця до юнака послу-
жило його повернення до батьківського дому (а це означає
небо, гріх проти якого він визнає перед отцем); так, здаєть-
ся мені, і тут Господь, навчаючи призивати отця, що єси
на небесах, нагадує тобі про добру батьківщину, щоби, збу-

дивши якнайсильнішу жагу прекрасного, поставити тебе

на шлях, який знову поведе до батьківщини. Шлях, який

підносить людське єство на небо, є не що інше, як зречен-

ня та втеча від земного зла, а засобом утечі від цього зла,

думаю, служить уподібнення до Бога. Уподібнитись до Бо­

га – означає стати праведним, святим, добрим й усім до

цього подібним. Якщо хтось, наскільки це можливо, здобу­

де в собі риси цих чеснот, то немовби природним чином,

без зусиль, із земного життя переселиться в країну небес-

ну. Тому що між Божеством та людством не якась просто-

рова віддаль, так що ми мали потребу в якомусь знарядді

або винаході, щоб цю важку, обтяжуючу і земну плоть ввес­

ти в образ життя безтілесного і духовного. Але завдяки ро-

зумному віддаленню чесноти від пороку, лише від людської

волі залежить бути людині там, куди схиляється бажан-

ням. Тому, оскільки нема ніяких труднощів вибрати доб-

ро, а за вибором йде і набуття того, що ким вибрано: то

негайно опинитися на небі можливо і для тебе, який умом
своїм обійняв Бога. Якщо, як каже Еклезіаст, «Бог на небі»
(Проп. 5, 1), а ти, за словом пророка, «близько Бога» (Пс. 73,

28): то неодмінно той, хто є в єдності з Богом, має бути

там, де Бог.

Св. Кирило Єрусалимський. Небесами можуть бути й ті, які
носять «образ небесного» (1 Кр. 15, 49), що їм Бог обі­цяв:
«Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити» (2 Кр. 6, 16).

Симеон Солунський. Що єси на небесах. Бо Бог Святий, як 19
написано, у святих спочиває. Ангели ж, які живуть на не­
бесах, святіші від нас, як і небо чистіше від землі. Тому
і думаємо, що Бог є більшою мірою на небі.

Св. Августин. Новозавітній новий народ, покликаний до  тлумачення господньої молитви словами святих отців
вічної спадщини, нехай так кличе: Отче наш, що єси на не-
бесах, тобто у святих і праведних. Бог не обмежується яки-
мось простором. Яким би не виглядало світлим небо, все ж
воно є матеріальним обмеженим простором. Якщо Бог
жив би тільки у вищих частинах світу, то птахи були б бла-
женніші від нас, тому що витають ближче до Бога. І не на-
писано: близько Господь до тих, які піднялись високо, або
до тих, що живуть у горах, а: «Близький Господь до тих, у ко­
го розбите серце» (Пс. 34, 19), що є прикметою смиренних
і понижених. Як грішник названий землею: …«бо ти є по-
рох і вернешся в порох» (Бут. 3, 19), – так праведник, нав-
паки, може бути названий небом. До праведних сказано:
«…храм Божий святий, а ним є ви» (1 Кр. 3, 17). Тому, якщо
в храмі своєму живе Бог, а святі є Його храмом, то сло-
ва що єси на небесах справедливо буде розуміти так: що єси
у святих. Таке порівняння тим легше зробити, тому що
в духовному значенні праведні так далекі від грішних, як
небо від землі. Ось і на схід, звідки сходить Сонце, повер-
таємося ми, стаючи на молитву, не тому, щоби там жив
Бог, залишивши інші частини світу: Він бо всюди є зав­жди
і в усій своїй величі, але щоби цим налаштувати свій дух
звертатися до найвищого єства, тобто до Бога, коли тіло
його земне звертається до тіла вищого – небесного. Ці
слова (на небесах) відповідають ступеням духовного зрос-
ту, щоб серця усіх наповнялися у молитві, по силі своїй,

гідними Бога почуттями. Для тих, кого полонить ще види-

ма краса і вони не можуть безпристрасно думати про

безтілесне – надають перевагу небу над землею, – більше

підходить думка, згідно з якою Бог уявляється більше на

небі, ніж на землі, тому що Бога вони знають ще тілесно.

Але коли вони зрозуміють, що душа гідністю своєю пере-

вищує всяке тіло, навіть небесне, тоді почнуть бачити

20 Його в душі більше, ніж в якомусь тілі, навіть небесному.
Зрозумівши, наскільки душі грішних віддалені від душ

праведних, вони, як колись, думаючи тілесно, не насмі-

лювалися бачити Бога на землі, а бачили Його на небі, так

тепер, просвітившись кращим знанням і вищою вірою, бу­

дуть бачити Його і шукати в душах праведних, а не гріш-
них. Отже, слова що єси на небесах справедливо буде розу­

міти так, немовби було сказано: що єси в серцях праведних,

як у храмі своїм. Той, хто промовляє ці слова в такому ро-

зумінні, має бажати, щоб і у ньому самому замешкав Той,

кого він так призиває. Бажаючи ж цього, він має провади-

ти праведне життя, бо лише таким чином можна прикли-

кати Бога, щоб Він замешкав у душі.

Повчання з цього звернення

Св. Кипріан. Називаючи Бога Отцем, ми повинні пам’ятати
і знати, улюблені браття, що нам належить і поводитись,
як синам Божим, щоб як ми радіємо в Бозі Отці, так і Він
радів через нас. Будемо жити як храми Божі, щоб було вид­
но, що в нас мешкає Бог. Нехай діяння наші не будуть не-
гідними духа: ставши небесними і духовними, будемо мис­
лити і робити тільки духовне і небесне, пам’ятаючи сказане
Богом: «Бо я шаную тих, хто мене шанують, а ті, хто мене
зневажають, ні за що будуть уважатись!» (1 Сам. 2, 30) і на-
писане блаженним апостолом у його Посланні: «Хіба ж не
знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас?

Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе са-
мих. Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога
у вашому тілі!» (1 Кр. 6, 19-20).

Св. Григорій Ниський. Тому, хто промовляє Отче, яку по­ 21
трібно мати душу? Скільки йому потрібно сміливости?
Яке треба мати сумління, щоб, якомога більше пізнавши  тлумачення господньої молитви словами святих отців
Бога і зрозумівши, що Божим єством є добро, святість, ра­
дість, сила, слава, чистота, і все [інше], що подібне до цьо­
го уявляється в думці про Боже єство, потім вже насмілити­
ся промовляти це слово і таке єство називати своїм Отцем?
Якщо хтось має хоч трохи розуму, то, зрозуміло, не бачачи
в собі того ж, що є в Бозі, не насмілиться промовити до
Нього слово це і сказати: «Отче!». Бо неприродно доброму
за єством стати отцем злого за ділами, святому – отцем
оскверненого в житті, отцю життя – отцем умертвленого
гріхом, чистому – отцем зганьблених пристрастями безчес­
тя. Якщо хтось, бачачи себе в потребі очищення і визнаю-
чи повним скверни своє нечисте сумління, ще до очищен-
ня від цих злих властивостей залічить себе до роду Божого,
і неправедний Праведному, нечистий Чистому скаже: От­
че, – то слово це буде насправді образою і лихослів’ям.
Тому, коли Господь вчить нас в молитві називати Бога
Отцем, то, як мені здається, робить це для того, щоб уза-
конити піднесений і високий спосіб життя, тому що істи-
на вчить нас не брехати, не говорити про себе те, чого ми
не маємо, не називати себе тим, ким ми не були, але, на-
зиваючи Отцем своїм Праведного і Доброго, спорідненість
цю доводити життям. Тож бачиш, яке життя нам треба
провадити, щоб мати сміливість сказати Богові: Отче? Бо
якщо ти любиш гроші, клопочешся житейською оманою,
домагаєшся людської слави, служиш найбільш пристрас-
ним бажанням, і водночас промовляєш цю молитву, то, як
гадаєш, що скаже Той, хто бачить твоє життя і чує молит-
ву? Ось які слова, немовби чую я, промовляє Бог до такої

людини: «І ти, розтлінний життям, називаєш отцем своїм

Отця нетлінности? Навіщо нечистими устами оскверняєш

чисте ім’я? Навіщо вислів цей вживаєш брехливо? Якщо

ти дитина моя, то життя твоє має бути позначене рисами

споріднености зі мною. Не признаю я в тобі образу моєї

природи, риси твої протилежні. З іншим отцем є зла твоя

спорідненість. Мої ж діти прикрашені добрими отцівськи-

22 ми рисами: син милостивого – милостивий, чистого – чис­
тий, нетлінного – вільний від тління, доброго – добрий,

праведного – справедливий. А тебе не знаю, звідки ти».

Тому, приписавши говорити в молитві, що Бог – наш отець,

велить чеснотливим життям уподібнюватися до Отця Не-

бесного, як і в іншому місці Писання заповідає те саме,
кажучи: «Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний до-
сконалий» (Мт. 5, 48). Як явними є ознаки уподібнен­ня до

Бога, так і лукава вдача має свої особливі ознаки, і хто їх

має, той не може бути сином Божим. А це: заздрість, нена­

висть, наклеп, хизування, любов до грошей, пристрасні ба­

жання, марнославство – цими і подібними до них рисами

вирізняється образ супротивника. Тож чи Він почує того,

хто, такою поганню очорнивши душу свою, буде при­зива­ти

отця? Нехай буде віддалена від образу твого така не­чис­то­та.

Божество вільне від заздрости та всякої іншої сквер­ни, і не-

хай тебе не заплямовують подібні пристрасті – ні заздрість,

ні хизування, ні що інше, що сквернить богоподібну красу.

Якщо станеш таким, то сміливо призивай Бога і називай

Владику всіх своїм Отцем. Він спогляне на тебе батьків­

ськими очима і, зодягнувши тебе в божественну одіж, при­

красивши перснем, ноги твої для піднесення вгору взувши

в євангельські сандалі, поверне тебе в небесну батьківщину.

Св. Йоан Золотоустий. Не надаремно навчено тебе промов­
ляти це слово (Отче наш!), а для того, щоби, благоговіючи
перед іменем Отця, яке вимовляєш своїм язиком, ти наслі­
дував Його доброту, як і в іншому місці Він каже: «…таким

чином станете синами Отця вашого, що на небі, який ве- 23
лить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ
на праведних і неправедних» (Мт. 5, 45). Тому не може нази­  тлумачення господньої молитви словами святих отців
вати людинолюбного Бога своїм Отцем той, у кого звіряче
та нелюдяне налаштування душі, бо в нього немає добрих
рис, які є в Небесного Отця, натомість [він] перемі­нився
на звіра і втратив божественну гідність. А той, хто сумир-
ний і чоловіколюбний у ставленні до ближніх, хто не
мститься согрішившим проти нього, а віддає за образи бла­
годіянням, бездоганно може називати Бога своїм Отцем.
Вникни, як влучно сказано, як Він заповідає нам взаємну
любов і поєднує всіх приязними відносинами. Він не велів
говорити: Отче мій, що єси на небесах, але: Отче наш, що
єси на небесах, – щоб ми, навчившись призивати спільно-
го Отця, були братами один одному.

Святитель Тихон. Цим взиванням Отче наш! ми повчаємо-
ся: 1) що всі християни мають одного Отця – Бога, отже,
вони є брати один одному; тому 2) християни, як духовні
брати, повинні любити, один за одного молитися до Бога
і єдиним голосом із глибини серця звертатися до небесно-
го свого Отця: Отче наш! «Цим Він навчає, – говорить
св. Йоан Золотоустий у бесіді на це слово, – творити спіль­
ну молитву за братію. Не каже ж бо: Отче мій, але: Отче
наш – за єдине тіло творити молитви і дбати про користь
не лише свою, але й ближнього». 3) Якщо християни є бра­
тами в Бозі, то в цьому всі мають рівну честь і славу – усі,
кажу, – пани і раби, славні і безславні, багаті і бідні, благо­
родні і прості, і тому не можуть один одного зневажати, «бо
всі ви одно у Христі Ісусі» (Гл. 3, 28). «Так Бог нерівність між
нами скасовує і рівність між царем та бідним тво­рить», –
говорить св. Йоан Золотоустий. 4) Якщо Бог – Отець
християн, то потрібно їм берегтися від гріхів і добри­ми
звичаями уподібнюватися до Бога, як синам до свого бать-
ка, щоб без докорів совісти призивати Його і звати От­цем.

5) З цього видно, що доки християнин не виправить себе

щирим покаянням, не може призивати в правді Бога, а тим

більше називати Отцем в цій молитві. Потрібно неодмінно

звільнитися від гріхів і плотської похоті, покаятися і відсту­
пити від неправди за повчан­ням Апостола: «Нехай відсту-
пить від неправди кожен, хто Господнє ім’я визнає» (2 Тм. 2,
19). Бо як [такий] може сказа­ти до Нього: Отче наш, коли

24 своєю вдачею подібний до тварин чи диявола? Ті ж, котрі
Бога називають Отцем і моляться Отче наш, повинні бути

синами Божими, а сини своїми звичаями мають уподібню­

ватися до батька. Отже, доконечне необхідно, за прикла-

дом блудного сина, опам’ятатися, покаятися та поверну-

тися до Отця і перед Ним зі смиренням визнати свій гріх:
«Отче, я прогрішився проти неба й проти Тебе! Я недостой-
ний більше зватися Твоїм сином» (Лк. 15, 18-19), а відтак

і надалі не відлучатися від Отця Небесного, служити Йому

чистим серцем, бути сопричасними з Його родиною, тоб-

то з правдивими християнами, і разом з ними спільно мо-
литися до Нього: Отче наш!

Укладач. Отче наш! Яке солодке призивання! Ім’я Отця
є теплим та просвітлюючим. Хто має батька, той почуває
себе захищеним, у безпеці, відчуває, що не має потреби
непокоїтися і клопотатися, усе він матиме – їжу, одяг, по-
мешкання; що йому досить лише попросити батька і отри­
має все, що захоче.

Такі ж почуття й у того, хто зуміє усвідомити і відчути
Бога своїм Отцем. Коли зродиться в комусь переконання,
що Бог є його Отцем, відразу оселяться в серці ті почуття,
які зазвичай мають діти до батька. Буде себе відчувати за-
хищеним у домі, у достатку безтурботному, в твердій надії,
що все отримає, чого попросить гідного.

Так ось у чому суть! Зійти до почуття, що Бог є нашим
Отцем. Як це? Усвідомленням взаємин, які Бог нав’язав
із нами. Роздумуй про те, ким Бог є для нас, і зрозумієш.

Перше. Бог є нашим Отцем згідно з природним поряд- 25
ком. Тому що, творячи людину, Він вдихнув їй у ніздрі
дихання свого життя. Це дихання – не тілесне, а духовне.  тлумачення господньої молитви словами святих отців
Воно не перестає оживляти всіх людей і сліди того, що є
в ньому божественного, незгладимі. Таким чином ми спо­
ріднені з Богом за природою. Думка ця хоч і абстрактна,
та все ж не далека від реальности. Св. Павло скористався
нею для напоумлення атенян, не лише нагадавши слова
їхнього поета: «Бо й ми з його роду» (Ді. 17, 28), але й зро-
бивши з цього важливий висновок: «Бувши, отже, з Бо-
жого роду» (Ді. 17, 29). До такого переконання може дійти
кожен, а краще сказати – набути його в собі, і тоді в серці
своїм сказати: [будучи] отже, з Божого роду, ти можеш
і повинен відчувати себе спорідненим з Богом і мати Його
за родоначальника і спільного для всіх Отця.

Друге. Бог є нашим Отцем, що піклується про нас своїм
провидінням. Він, створивши нас, зберігає, тримає у своїй
правиці, веде до кінця і всяко піклується – більше, ніж
рідний батько. Отже, пізнай і відчуй те Боже піклування
не тільки про всіх взагалі, але й про тебе самого, тоді ми-
моволі будеш взивати: «Отче наш!».

Як це осягнути? – Роздумуванням. Забажай зрозуміти
і простежити все, що Бог зробив для людського роду. Як
помістив нас в раю на блаженство, як не залишив нас
у падінні, а промислив спосіб повернути нам втрачене, як
потім провадив до того, щоб ми прийняли нашого Відно-
вителя, спочатку всіх разом, потім порізно – окремо юдеїв
і окремо інші народи. Як врешті прийшов цей Відновитель
і довершив діло відновлення. Як потім відбувалося за-
своєння цього відновлення нашим родом, як при цьому
Бог навертав цілі народи і залучав число незліченне окре-
мих осіб, як навернув наш народ і підтримує в ньому від-
новлювальні сили. Якщо хочеш бачити поодинокі діяння
Божого провидіння, прослідкуй історію Авраама, Йосифа,
Іова, Давида, Єзекії та інших мужів; поглянь і на нашу

власну історію та її славних мужів. У всьому цьому не мо-

жеш не побачити, що Бог багато думає і дуже піклується

про нас. Чи ж не є Він Отцем роду нашого?

Після цього починай роздумувати про себе самого, про­

стеживши все, що було з тобою. Побачиш, як багато разів

визволяв тебе Бог від бід і падінь і як усе твоє життя в особ­

ливий спосіб благодіяльно спрямовував правицею Божою.

26 Потаємних Божих благодіянь набагато більше, ніж явних.
Потаємні вони тому, що бувають невидимі тоді, коли їх да-

ють, а добачаються опісля – і то до відчутної очевидности.

Таке зрозуміння і виявлення Божого піклування, яке неви-

диме у свій час і зауважене опісля, переконує, що і зараз Бог

дбайливо влаштовує наше буття і добробут, хоча явно пока-

зати того ми не можемо. Знаючи це, як можна не дійти до

переконання, що Боже око у якнайбільшому піклуванні звер­

нене на нас, а Його правиця тримає, покри­ває і скеровує

нас, і життя наше направляє на добрий шлях. Коли ми від­
чуємо це, тоді саме серце нестримно закличе: «Отче наш!».

Третє. Бог є нашим Отцем через духовне відродження.

Щодо цього треба дивуватися, як у нас, християн, мало

або зовсім немає відчуття, що Бог – наш Отець. У христи-

ян це почуття має бути в серці саме від себе, без особливої

спонуки, щоб його викликати. Бо вони народжені від
Бога. Св. євангелист Йоан пише: «Котрі ж прийняли Його

(Бога Слово, який завдяки воплоченню прийшов до сво­
їх) – тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я Його
вірують; які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі

людської, лише – від Бога народилися» (Йо. 1, 12-13). Коли

народилися? Тоді, коли, увірувавши, хрестилися. Бо в хре-

щенні народжуються водою і духом. І хто не народить­ся

таким чином, той не може стати дитиною Божою завдяки

воплоченню Сина Божого. Бувши, отже, Божим породжен­

ням в дусі, ми мали б і відчувати це в дусі, і в дусі мати

Бога за Отця свого – не роздумуванням доходячи до цьо-

го, а відчуваючи це безпосередньо.

Чому ж слабке це почуття, або й зовсім його немає? То­ 27
му, слід вважати, що цей стан, у який вводить нас наше
народження від Бога, або зовсім випарувався і минув, або  тлумачення господньої молитви словами святих отців
послабшав. Немає цього стану? Немає і відчуття синівства
Богу і батьківства Божого.

Отже, що робити? Треба відновити в силі стан відро­
дження, тоді й відчуття батьківства Божого відновиться.
Яким чином?

Тут одного роздумування недостатньо. Роздуми про те,
які ми мали б бути внаслідок народження від Бога, і про
те, як це все сталося, можуть бути тільки введенням до
цього. Почни з’ясовувати, яким би ти мав бути за народжен­
ням духовним, і звір з тим, ким ти є насправді. Побачиш
велику невідповідність між одним та другим, яка лягає ве-
ликим докором на твоє християнське сумління перед Бо-
гом і Його ангелами. Докір стягає осудження, за осуджен-
ням приходить покарання. Зглиб ці думки, які справжню
суть виявляють, – і здригнешся. Здригнувшись, подбаєш,
як би уникнути очікуваного покарання. Звідси прийде по-
каяння і рішення жити далі так, щоб бути гідним народжен­
ня від Бога. Таїнство Покаяння повертає благодать відро­
дження, тобто очищує серце. Відразу тут мало б відродитися
і почуття Божого батьківства. Воно і відроджується у всіх,
хто істинно кається. Отримавши помилування або відчув-
ши, вони не можуть не відчувати батьківських обіймів, як
у притчі про блудного сина. Але потім це почуття минає.
Бо в батьковому домі очікує праця то рабська, то наймит­
сь­ка. Хто в неухильній праці пройде ці ступені, той врешті-
решт осягне чин сина. Тоді й почуття батьківства Божого
поселиться в глибині його серця і перебуватиме в ньому
вже невідступно.

зміст

Про господню молитву загалом................................................. 5

Поділ
Взивання....................................................................................... 9
Сім прохань................................................................................. 28

Перше прохання................................................................... 30
Друге прохання..................................................................... 40
Третє прохання..................................................................... 48
Четверте прохання................................................................ 57
П’яте прохання..................................................................... 73
Шосте прохання................................................................. 101
Сьоме прохання.................................................................. 115
Славослов’я............................................................................... 120
Підсумкові думки..................................................................... 124



Популярне видання

тлумачення
господньої молитви
словами святих отців

Джерела Християнського Сходу

Богословська редакторка Ольга Жаровська
Літературний редактор Микола Янів
Верстка Юрій Пелех

Підписано до друку 11.10.2021 р. Формат 60×84/16.
Папір офс. Офс. друк. Гарнітура «Newton». Ум. друк. арк. 7,9.

Ум. фарбовідб. 8,37. Обл.-вид. арк. 6. Наклад 700 прим.

ТзОВ Видавництво «Свічадо»
(Свідоцтво серії ДК №1651 від 15.01.2004)
79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22.

Тел./факс: (032) 244-57-44
e-mail: [email protected], url: www.svichado.com

Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом
у ТзОВ «Компанія Манускрипт»

(cвiдоцтво серiя ДК №3628 від 19.11.2009 р.)
вул. Руська, 16/3, м. Львів, тел./факс: (032) 235-52-20