Dobrotolubie

ДОБРОТОЛЮБІЕ,
або
Слова й глави священного тверезіння,

вибрані з творів святих
і богонатхненних отців;
в ньому тим, хто чеснотливий
за діянням та умозрінням,
любомудріем ум очищаеться,
просвіщаеться і досконалим стае

Видання друге,
виправлене

Львів
Видавництво “Свічадо”

2021

Титул оригіналу:

УДК 27-184
Д 56

Із церковнослов’янської переклала монахиня Софія
Художнє оформлення – Андрій Тирпич

Д 56 Добротолюбіє, або Слова й глави священного тверезіння, вибрані з творів
святих і богонатхненних отців / Пер. з церковносл. С. Матіяш. – Львів: Свічадо,
2021. – 800 c.

ISBN 978-966-938-516-1

Добротолюбіє – антологія святоотцівських текстів, найвідоміша і найвизначні-
ша книга про внутрішню молитву, перлина східнохристиянської духовности. Сюди
увійшли твори тридцяти шести отців IV–XIV століть. Преподобний Паїсій Ве­
лич­ковський (1722-1794) переклав цей збірник церковнослов’янською мовою, який
в­ ийшов друком 1793 р. у Санкт-Петербурзі.

Це перше українське видання за перекладом старця Паїсія, здійснене його рід-
ною мовою.

УДК 27-184

ISBN 978-966-938-516-1 © Видавництво “Свічадо”,
український переклад, 2008

ЧАСТИНА
ПЕРША

еликий отець наш Антоній, верховний серед лику подвижників,
прославився у  пустелі за царювання Константина Великого
близько триста тридцятого року від Різдва Бога Слова і  був
сучасником великого Атанасія, котрий докладно описав його

життя. Він, хоч і простого роду й невчений, досягнув вершини чеснотли-
вости й безпристрасности, бо мав учителя з висоти – премудрість Духа,
котра врозумляє рибалок і немовлят. Коли ж вона просвітила його ум,
він подав численні священні й духовні повчання про різні речі і премудрі
відповіді тим, що питали, повні душевної користи, що видно в багатьох
його писаннях. Крім них, цей препрославлений отець залишив нам і сто
сімдесят глав, котрі містяться в  цій книзі. А  що вони істинно є поро-
дженням його боговидного ума, то це підтверджує преподобномученик
Петро Дамаскин й інші преподобні. Та й сам стиль проганяє всякий сум-
нів, і мало не промовляє до тих, що старанно читають, а читаючи, ніби
стають сучасниками тієї священної давнини.

Та не те дивно, що його стиль – це звичайна бесіда, прадавня і при-
забута, а те дивно, що від такої простоти є спасення й користь для тих,
що читають. Яке ж бо знаходимо запевнення в цих главах! Яка із них
витікає солодкість! І взагалі, який виявляється добрий звичай і доско-
налість євангельського життя! Відчують, звісно, цю солодкість ті, що
скуштують цього меду мисленою гортанню ума.

Святого отця нашого Антонія Великого
настанови у 170 главах

про звичаї людські і благе життя

1 Люди часто помиляються, називаючи себе словесними6. Бо не ті словес-
ні, що вивчили науки й книги стародавніх мудреців, а ті, що мають словесну
душу і можуть розрізняти, що таке добро і що таке зло, й уникають лукавого
і шкідливого для душі; благого ж і корисного для душі старанно навчаються
і це чинять, вельми благодарячи Бога. Тільки таких треба воістину словесни-
ми людьми називати.
2 Істинно словесна людина одного пильнує, себто того, щоб коритися й го-
дити Богові всіх і тільки того навчати душу свою, як їй благовгодити Богові,
благодарячи за такий повсякчасний Його промисел і управління всіма сотво-
ріннями в усякій житейській пригоді. Немудро ж бо не дякувати за здоров’я
тіла лікарям, що подають нам гіркі й болючі ліки, а Богові за те, що нам вида-
ється за скорботи, не дякувати й не розуміти, що всі вони бувають як належні
і на користь нам за Його промислом. Таке розуміння і віра в Бога – це спасен-
ня й досконалість душі.
3 Здержливість, незлобивість, чистота, кріпость і терпіння і подібні до цих
великі й чеснотливі сили одержали ми від Бога, котрі чинять опір і  проти-
стоять, і  на допомогу приходять у  скорботах. Коли в  цих силах вправляє-
мося і  тримаємо їх напоготові, ніщо вже не  буде здаватися нам важким чи
болючим, чи нестерпним, бо все це людське і перемагають його чесноти, які
є в нас. Про це не думають безумні душею, не помишляють-бо, що все добре
й доречно буває на нашу користь, аби возсіяли чесноти і Бог увінчав нас.

6  “Словесний” означає: 1. Розумний, обдарований розумом. 2. Духовний (Slovník jazyka sta-
roslovĕnského, Praha 1966, c. 111). (Прим. пер.)

12 Частина перша

4 Вважаючи набування маєтків і життя з них тільки за тимчасове марево
і знаючи, що чеснотливе та богоугодне життя краще від багатства, цього твер-
до навчайся і, тримаючи це в  пам’яті, не застогнеш, не заридаєш, не доко-
риш нікому, а  за все будеш благодарити Бога, бачачи гірших за себе, котрі
в славі й багатстві утверджуються. Люті пристрасті душі – це похіть, і слава,
і незнання.
5 Словесна людина, досліджуючи саму себе, випробовує те, що їй підхо-
дить і корисне для неї і що властиве душі і корисне, а що чуже їй. І так уникає
того, що шкодить душі і віддаляє її від безсмертя.
6 Чим поміркованіше живе людина, тим краще їй ведеться, бо вона не кло-
почеться про багато речей: про рабів, орачів і купівлю худоби. Цим-бо ми самі
себе припинаємо і через це, впадаючи в клопоти, нарікаємо на Бога. А від сва-
вільної нашої похоті смерть посилюється й перебуваємо в пітьмі гріховного
життя, зведені, не пізнаючи самі себе.
7 Не подобає говорити, що неможливо людині провадити чеснотливе жит-
тя; можна сказати – нелегко. Чеснотливого життя причащаються люди бла-
гочестиві, котрі мають боголюбивий ум; а взагалі людський ум є мирський
і примхливий, подає помисли добрі та злі, мінливий він за природою і при-
хиляється до чуттєвих речей. А боголюбивий ум – це супротивник злоби, яка
сама по собі виникає в людях від лінощів.
8  Ненавчені та невігласи насміхаються з наук і не бажають до них прислу-
хатися, бо ж виявиться їхня невченість, і  бажають, аби всі були подібні до
них, тому-то в них нестримані життя та звичаї. Вони намагаються, щоб усі
були гіршими за них, думаючи, що виправдаються многотою зол. Гине й три-
вожиться безсила душа від злоби, маючи в собі блуд, гордість, ненаситність,
гнів, зухвальство, лютість, вбивство, крик, заздрість, лихварство, крадіж, не-
спокій, брехню, сластолюбство, лінощі, печаль, страх, хворобу, ненависть,
докори, безсилля, улесливість, незнання, забуття Бога. Цим і  подібним до
цього мучиться окаянна душа, що відлучає себе від Бога.
9  Тих, що хочуть жити чеснотливо й благочестиво, і славно, пізнають не за
вдаванням і облудним життям, а за ділами. Як майстри – малярі й різьбярі, яв-
ляють свою майстерність, так праведники являють чеснотливе й боголюбне
життя і, як від тенет, відвертаються від усіх лукавих солодкостей.
10 Ті, що добре мудрствують, називають злощасною людину багату й добро-
го роду, бо вона не має просвічення душевного і всякої чесноти житейської,
а вбогий і раб, прикрашений ученням та чеснотливим життям, є щасливий.
Проте як мандрівники збиваються з дороги, так і ті, хто про чеснотливе життя
не дбає, гинуть, спокушувані похіттю.
11 Творителем людей належить назвати того, хто може втихомирити ненав-
чених, аби вони полюбили науки й навчання; так само й тих, що перемінюють
людей, котрі живуть нездержливо, на чеснотливих і богоугодних, належить

Святого отця нашого Антонія Великого настанови 13

творителями людей назвати, бо вони перетворюють людей. Лагідність і здер-
жливість – це благополуччя і добра надія душам людським.
12 Подобає людям воістину звичаї й життя своє влаштовувати, як належить.
Коли вони влаштовані, легше пізнавати Бога. Хто шанує Бога всім серцем
і вірою, про того Бог промишляє, щоб він стримував злостивість і похіть. Бо
причина всіх зол – це похіть і злостивість.
13 Людину можна назвати або словесною, або такою, що хоче виправити-
ся. А невиправлена не називається людиною, бо виправитися самій людині
не під силу, і таких треба уникати. Хто живе зі злобою, не може той колись
увійти в число безсмертних.
14 Коли в нас є словесність, вона робить нас достойними зватися людьми. Хто ж
відвертається від словесности, відрізняється від безсловесних тільки розташу-
ванням членів і голосом. Тож нехай розумна людина пізнає, що вона безсмертна,
і нехай зненавидить всяку соромітну похіть, яка буває причиною смерти.
15 Як кожний ремісник, прикрашаючи речі, над якими працює, виявляє свою
майстерність, як-от різьбяр, мідник, золотар, срібляр, так і ми, чуючи про до-
бре життя, чеснотливе та богоугодне проживання, маємо являти свою доско-
налість; як люди, ми воістину словесні є душею, а не формами тіла. Істинно
словесна й боголюбна душа зразу все житейське пізнає і Бога люб’язно вми-
лостивлює і благодарить Його в істині, до Нього пориваючись і спрямовуючи
всі свої думки.
16 Як керманичі спрямовують корабель до пристані, щоб не вдарився він об
камінь підводний або скелю, так і ті, що про чеснотливе життя дбають, не-
хай пильно досліджують, що їм належить чинити, а чого уникати; істинні та
божественні закони нехай вважають за корисні для себе, відсікаючи від душі
лукаві помисли.
17 Як керманичі та підконюші вправлянням і старанням досягають того, до
чого прагнуть, так подобає тим, що прагнуть правого й чеснотливого життя,
навчатися й дбати, щоб жити праведно та боговгодно. Хто-бо хоче і думає, що
може [так жити], віруючи, переходить до безсмертя.
18 Вільними слід уважати тих, що вільні не  за станом своїм, а  за життям
і звичаями. Не  подобає-бо називати справді вільними князів лихих або не-
здержливих, вони-бо суть раби природних пристрастей. А свобода й благо-
получчя душі – це правдива чистота і зневага до минучих речей.
19 Нагадуй собі, що завжди подобає вирізнятися благим життям і добрими
ділами. Так і хворі думають і визнають лікарів рятівниками й доброчинцями
не за словами, а за ділами.
20 Ознаками словесної та чеснотливої душі є погляд, хода, голос, сміх, по-
водження й розмови: вони змінюються і стають кращими. Адже боголюбний
ум словесних людей – пильний воротар – загороджує вхід для лихих і соро-
мітних помислів.

14 Частина перша

21 Бог учинив душу вільною й самочинною щодо діяння добра чи зла.
22 Словесна душа намагається визволитися від безпутства, гордости, пихи,
пристрасности, вбивства, крадежі та подібних речей, бо це все діла демонів
і лукавої схильности. Ретельністю ж і постійною дією усе виправляє людина,
бажання котрої не схиляються до лихих насолод.
23 Ті, що живуть невибагливо й недосконало, позбавляються бід і не потре-
бують нікого, хто б їх оберігав, бо, перемагаючи в усьому похіть, легко знахо-
дять дорогу до Бога.
24 Словесним людям подобає прислухатися не до численних бесід, а до ко-
рисних, якими керує воля Божа. Через них люди повертаються до життя і віч-
ного світла.
25 Подобає тому, хто шукає чеснотливого й  боголюбного життя, позбути-
ся частого думання про себе та марнотної оманної слави і дбати, аби добре
влаштувати життя і помисли; боголюбний-бо і незмінний ум – це піднесення
і путь до Бога.
26 Нема ніякої користи з наук, якщо душа не живе благовгодно й богоугодно;
а причина всіх зол – помилковість, омана і незнання Бога.
27 Навчання доброго життя і дбайливість про душу чинить мужів благими
й боголюбними.
Той, хто шукає Бога, знаходить Його, перемагаючи похіть у всьому і не від-
ступаючи від молитви; такий-бо бісів не боїться.
28 Ті, що спокушаються житейськими надіями і  тільки на словах знають,
що подобає чинити для кращого життя, зазнають чогось такого, як ті, котрі
придбали ліки та лікарські знаряддя, а вживати їх ні не вміють, ні не намага-
ються навчитися. Тому причиною гріхів, які ми вчинили, не є ні час, коли ми
народилися, ні хтось інший, а ми самі.
29 Хто не вміє розрізнити, що добре, а що зле, нехай не судить добрих і злих.
Добра та людина, котра знає Бога; коли ж вона не добра, то нічого не знає і не
довідається, бо спосіб пізнати Бога – це добрість.
30 Добрі й боголюбиві мужі докоряють за лихі діла тільки присутнім, а не-
присутнім самі не докоряють і не дозволяють іншим.
31 У бесідах нехай не буде ніякої норовливости. Словесних людей соромли-
вість і ціломудріє прикрашають більше, ніж дів. Боголюбний ум – це світло,
що освітлює душу так, як сонце освітлює тіло.
32 При всіх душевних пристрастях, які є в тебе, пам’ятай, що тим, хто до-
бре мислить і хоче мати дім свій захищений, видається солодким не тлінне
нагромаджування багатства, а  праві й істинні почесті; саме вони чинять їх
здатними одержати блага. Багатство-бо крадуть злодії і відбирають сильніші,
а чеснота душі – це єдиний набуток, і безпечний, і неукрадний, і після смерти
спасає тих, що нагромаджували його. Тих, що так мислять, не захоплюють
мрії про багатство та інші насолоди.

Святого отця нашого Антонія Великого настанови 15

33 Не подобає мінливим і ненавченим людям випробовувати словесних му-
жів. А словесний муж – богоугодний, він мовчить багато про що або трохи
розмірковує про потрібне та богоугодне.
34 Хто живе чеснотливо й боголюбно, хай дбає про чесноти душі, бо вони
є його власним добром і вічною насолодою. А дочасним добром насолоджу-
ються, наскільки можуть умістити і  наскільки Бог дає і  хоче, з  усякою ве-
селістю й благодаренням, отримуючи собі користь, хоч би й дуже помірну.
Вишукані страви живлять тіло як природне, а пізнання Бога, і здержливість,
і добрість, і доброчинство, і благочестя, й лагідність обоготворяють душу.
35 Словесна людина має власну волю від Бога-Сотворителя, що сильніший
від усякої біди й примусу.
36 Ті, що вважають за нещастя втратити багатство, або дітей, або рабів, чи
інше майно, нехай знають, що найперше подобає вдовольнятися тим, що Бог
подає і що подобає віддавати те охоче та з доброю думкою, анітрохи не за-
смучуючись втратою цього, інакше кажучи, повертанням – скориставшись-бо
не своїм, повертаємо його.
37 Діло доброї людини – не продавати своєї волі, щоб прийняти багатство,
хоч би його й вельми багато було їй дано. Усе житейське подібне до сну, і ви-
гляд багатства тимчасовий і нетривалий.
38 Ті, що воістину є людьми, нехай стараються боголюбно й чеснотливо про-
живати, аби їхнє чеснотливе життя просіяло між іншими людьми. Так і мала
багряниця, одягнена на білі ризи, прикрашаючи їх, вирізняється і  впадає
в око. Так-бо більше старатимуться про чесноти душі.
39 Розумним людям подобає досліджувати свою силу і зростання душевної
чесноти, яка є в них, і так зростати й протистояти пристрастям, які трапляють-
ся за силою чесноти, дарованої їм, за природою, від Бога. А проти красування
і всякої похоті шкідливої для душі є здержливість, проти трудів і нестатків –
кріпость, проти досади та злосливости – незлобивість і подібні до неї чесноти.
40 Не  можливо людині раптово стати доброю й  мудрою. Вона стає такою
через трудолюбне повчання і дослідження, і випробовування, часом із подви-
гом, і бажання доброго діла. Добра й боголюбна людина, що воістину знає
Бога, не перестає щиро чинити все богоугодне. Такі мужі рідко трапляються.
41 Не подобає людям, що за природою не схильні до доброго, впадати у від-
чай щодо себе, слабнути в боголюбному й чеснотливому житті та зневажати
його як недоступне й недосяжне для них, але подобає їм повчатися за силою
і дбати про себе самих. Хоч і не можуть вони досконало здобути чесноту та
спасення, однак від повчання і бажання або кращими стають, або не гіршими,
від чого немала користь для душі.
42 Людина поєднується за умом із невимовною та божественною силою, а за
тілом має спільність із тваринами. І не багато людей, а тільки досконалі й сло-
весні намагаються до Бога Спасителя звертати думки і з­ ріднитися з Ним, і це

16 Частина перша

ділами, й чеснотливим життям показують; численні ж люди, безумні душею,
божественне оте й  безсмертне усиновлення залишивши, до мертвої, і  не-
щасної, і короткочасної споріднености прихиляючись, мислячи по-плотськи
й  розпалюючись пристрастями, відлучають самі себе від Бога і  скидають
душу з небес у провалля, відриваючи її від бажання неба.
43 Словесний муж, роздумуючи про співперебування та сопричастя з Боже-
ством, ніколи не полюбить нічого земного та низького, але до небесного й віч-
ного підносить ум і розуміє, що є така воля Божа, аби спаслася людина. Воля
Божа є причиною всякого добра та джерелом вічних благ людям.
44 Якщо трапиться тобі хтось, хто любить сваритися і сперечається з тобою
проти істини, відразу ж припини суперечку та поступися тому, скам’янілому
умом. Як і найкраще вино зіпсує погана вода, так і чеснотливе життя і думки
руйнуються через погані бесіди.
45 Коли докладаємо все наше старання й  майстерність, аби уникнути ті-
лесної смерти, то набагато більше належить потрудитися нам, аби уникнути
смерти душевної. Для того-бо, хто хоче спастися, нема ніякої перешкоди, хіба
що недбальство та нудьга7 душі.
46 У  всіх, що бояться мислити про корисне і  те, що називається добром,
вважають за злощасних. А в тих, що, розуміючи істину, безсоромно спереча-
ються, умертвилося розуміння, і душа їхня звірячою вчинилася і не просвічу-
ється, і вони не знають Бога.
47 Різні види тварин Бог вивів [із землі] на загальну потребу своїм словом, од-
них – для вживання в їжу, інших – для служіння; людину ж сотворив наглядачем
над ними і життям їхнім і вдячним тлумачем. Тому-то людям слід потрудитися,
щоб не  вмерти звірям безсловесним, не  бачивши й  не розумівши Бога. Подо-
бає-бо знати людині, що Бог усе може й ніщо не перешкодить Всемогутньому;
Він із небуття все, що схотів, сотворив, і творить словом своїм на спасення людям.
48 Ті, що на небесах, безсмертні суть за благістю, котра перебуває в них; а ті,
що на землі, – смертні, за свавільною злобою, котра існує в них; злоба вини-
кає в безумних через їхні лінощі та незнання Бога.

7  Нудьга (униніє, ἀκηδία) – лінощі, або апатія, термін, що визначає стан апатичности, харак-
терний для монахів. Він окреслював особливу проблему пустельників, яким бракувало
заохочення з боку інших братів, як це було в кеновійних монастирях. Ніл Анкирський
визначає нудьгу, як “слабкість душі, що не здатна протистояти спокусам” (PG 79: 1157 C).
Вважалося, що нудьга – це наслідок такого пороку, як лінощі, балакучість та заглиблен-
ня в емоції, але часом його пов’язували із надприродною причиною – із демоном, що
починав діяти опівдні. Під його впливом монахи ставали неспокійні, збуджені та недба-
лі в молитві й читанні. Нудьгу можна було перемогти пильною молитвою та читанням
Святого Письма, наполегливістю, униканням пустих балачок та ручною роботою (PG 79:
1456D-1460B). Теодор Студит (PG 99: 1724C) призначав 40 днів епітимії як покару за цей
порок, а з них три тижні без вина та олії, і 250 доземних поклонів щоденно, бо якщо не
покаятися з цього гріха, він може довести до пекельної безодні (The Oxford Dictionary of
Byzantium, New York – Oxford 1991, т. 1, с. 44). (Прим. пер.)

Святого отця нашого Антонія Великого настанови 17

49 Смерть, якщо люди її розуміють, є безсмертям; а та смерть, якої не розу-
міють невігласи, є для них смертю. І не цієї смерти слід боятися, а погибелі
душевної, якою є незнання Бога. Оце-бо лихо для душі.
50 Злоба  – це природна пристрасть. Тому не  може тіло бути без злоби.
А словесна душа, про це роздумуючи, струшує тягар природи, яким є злоба,
і, позбув­шись цього тягаря, пізнає Бога всіх, і пильнує тіло, як ворога, і як
орача, не корячись йому. Таку душу увінчає Бог, бо вона перемогла природну
пристрасть злоби.
51 Душа, коли пізнає гріх, зненавидить його, як найсмердючішого звіра; не пі-
знаний же гріх любить той, хто не знає його, а він, опановуючи прихильника
свого, тримає його в полоні. І так злощасна й окаянна людина ні не бачить ко-
рисного для себе, ні не розуміє, але веселиться, бо думає, що гріх красить її.
52 Чиста душа, будучи доброю, просвічується та осявається від Бога, і тоді ум
мислить благе і породжує боголюбні слова. Коли ж злобою оскверниться душа,
Бог відвернеться від неї. А ще гірше тій душі, котра відлучила себе від Бога:
лукаві біси, ввійшовши в помисел до неї, підбурюють її на неправедні діяння –
прелюбодійство, вбивства, крадежі, святотатства й подібне – всі бісівські діла.
53 Ті, що знають Бога, наповнюються всякого доброго думання і, бажаючи
небесних речей, зневажають житейські. Такі-бо ні багатьом не догоджають,
ні не бувають угодні для багатьох, так що за це їх не тільки ненавидять, а й на-
сміхаються з них безумні. Вони ж від убожества погоджуються все терпіти,
знаючи, що для них добре те, що інші за зло вважають. Хто-бо розуміє небес-
ні речі, той вірує Богові, знаючи, що всі сотворіння залежать від Його волі;
хто ж не розуміє, ніколи не повірить, що світ – це діло Боже – задля спасення
людини він був сотворений.
54 Ті, що наповнені злобою і  упиваються невіданням, не  розуміють Бога,
не тверезі душею. Бога ж бо розуміти можна, а не бачити, вельми Він явний
у видимих сотворіннях, як душа в тілі. Як тіло без душі не може існувати, так
всьому видимому й живому без Бога існувати неможливо.
55 Навіщо сотворена людина? Щоб, розглядаючи Божі творіння, уздріла
Бога й прославила Того, Хто сотворив їх для людини. Ум же боговозлюбле-
ний – це невидиме благо, що його Бог дарує достойним за добре життя.
56 Вільним є той, хто не служить насолодам, а з мудрістю і чистотою володіє
тілом і задовольняється з великою вдячністю тим, що йому подає Бог, хоч би
й вельми мало того було. Коли боголюбивий ум і душа будуть у згоді, уми-
ротворюється все тіло, навіть не хотячи. Коли-бо душа хоче, втихомирюється
всякий тілесний рух.
57 Ті, що не задовольняються майном, яке мають, і більшого бажають, потрапля-
ють у рабство до пристрастей, котрі бентежать душу і вкладають у неї помисли та
мріяння, що теж є лихі. І як завеликий одяг заважає подвижникам рухатися, так
само і бажання більшого майна не дозволяє душам подвизатися, аби спастися.

18 Частина перша

58 Коли людину до чогось змушувати чи приневолювати, це для неї як тем-
ниця і каторга. Люби, отже, те, що стається тобі, щоб не мучив ти жорстоко
самого себе, зносячи все без благодарення. Одна путь є до цього – зневажати
житейське.
59 Як зір маємо від Бога, щоб розпізнавати речі, які бачимо, що біле, а що
чорне, так і словесність дарована нам від Бога, щоб розпізнавати, що корисне
для душі. Похіть же, відриваючись від розсудливости, породжує насолоду і не
дозволяє душі спастися чи з’єднатися з Богом.
60 Гріхи – це не те, що за природою буває, а те, що за лукавою згодою. Не гріх –
їсти, гріх їсти без вдячности і нездержливо, адже тіло існує в житті без усякого
лукавого помислу. Просто дивитися – не гріх, гріх дивитися заздрісно й гордо-
вито, і ненаситно; і нема гріха в тому, коли слухаєш мирно, гріх – коли гнівливо;
і не гріх спонукати язик до благодарення й молитви, гріх – до обмови; і не гріх
простягати руки до милостині, гріх – до вбивств і крадежів. Отак кожен член
грішить, свавільно чинячи лукаве замість доброго, проти Божої волі.
61 Коли сумніваєшся, що Бог назирає за кожним ділом, розміркуй, що ти лю-
дина є і прах, а можеш разом і водночас про різні місця роздумувати й поми-
шляти, – тож наскільки набагато більше може Бог, Котрий усе бачить, навіть
і таке дрібне, як зерно гірчичне, Котрий усе оживляє й живить, як хоче.
62 Коли зачиниш двері своєї кімнати і будеш сам, знай, що присутній із то-
бою ангел, якого Бог визначає кожній людині, а елліни називають його домо-
вим бісом. Він, невсипущий і неспокушуваний, завжди біля тебе, все бачить,
і темрява не має влади над ним. Разом з ним визнавай і Бога, що присутній на
кожному місці, бо нема ні місця, ні речі такої, де не було б Бога, що більший
від усіх і всіх тримає у своїй руці.
63 Коли воїни зберігають кесареві вірність за те, що він їх годує, набагато
більше належить нам безперестанно дякувати, не вмовкаючи, й годити Бого-
ві, Котрий усе сотворив для людини.
64 Вдячність Богові і добре життя – це богоугодний людський плід. Плоди
земні не всі в один час достигають, а поступово, залежно від дощів і догляду,
так і  плоди людські з  часом освячуються подвигом і  повчанням, кріпостю
і здержливістю, і терпінням. Коли ж через них здаватимешся іншим благо-
честивим, не вір самому собі, поки ти в тілі, і не гадай, що щось із твоїх діл
угодне Богові. Бо знай, що нелегко людині до кінця зберегти безгрішність.
65 Нічого нема в людей чеснішого за слово. Таке сильне є слово, що словом
і благодаренням шануємо Бога, а лайливим і безчесним словом засуджуємо
свою душу. Отож це діло нечутливої людини звинувачувати своє народження
чи когось іншого в тому, що вона грішить, вживаючи самочинно чи слово, чи
діло лукаве.
66 Коли тілесні недуги намагаємося зцілювати, щоб не сміялися з нас ті, що
нас бачать, то набагато більше треба намагатися зцілювати душевні недуги,

Святого отця нашого Антонія Великого настанови 19

щоб, коли перед лицем Божим будемо суджені, не знайшлися ми безчесни-
ми чи насміху достойними. Маючи-бо власну волю, можемо, коли хочемо,
не чинити лукавих діянь, хоч похіть штовхає нас до них. Можемо це зробити,
і в нашій владі є боговгодно пожити, і ніхто нас ніколи не примусить проти
волі вчинити щось лукаве. Так подвизаючись, будемо достойними людьми
Божими і як ангели, що живуть на небесах.
67 Коли хочеш, можеш бути рабом пристрастей; коли хочеш, можеш бути
вільним і  не схилишся до пристрастей. Адже Бог тебе сотворив і  дав тобі
вільну волю. Хто перемагає плотські пристрасті, той увінчується нетлінням.
Бо коли б не було пристрастей, не було б і чеснот, і вінців, що їх Бог дарує
достойним людям.
68 Ті, що не бачать своєї користи і не знають добра, сліпі душею і розум їх-
ній засліплений. Тому не подобає до цих звертати думку, щоб ми зі слабкости
не впали в те саме, не передбачивши, що й ми сліпі.
69 Не подобає гніватися на тих, що согрішають, хоч би й гріх їхній був до-
стойний мучення, але за самою правдою навертати їх маємо і мучити, якщо
так станеться, або через себе самих, або через інших. Гніватися ж чи ярити-
ся не подобає. Бо гнів буває тільки за пристрастю, а не за судом і правдою.
Тому-то тих, котрі надмірно жаліють, не подобає хвалити. За самим добром
і правдою подобає карати лукавих, а не за власною пристрастю гніву.
70 Душевне збагачення єдине є безпечне й  неукрадне. Воно провадить до
чеснотливого й богоугодного життя і розуміння і творення добрих діл. Багат-
ство ж – сліпий провідник і безумний радник, і губить нечутливу душу, яка
надмірно й недобре вживала багатство.
71 Подобає людям або нічого зайвого не набувати, або, маючи, дивитись на
це твердо, як на все житейське, за природою тлінне й таке, якого легко позбу-
тися, гидке й крихке, і не слід зневажати того, що стається.
72 Знай, що тілесні недуги властиві тілу, як тлінному й природному. Тож по-
добає смиренній душі в болях благодатно виявляти кріпость і терпіння, а не
докоряти Богові, нащо Він сотворив тіло.
73 Тих, що змагаються на Олімпійських іграх, увінчують не за першу, другу
чи третю перемогу, а тоді, коли переможуть усіх, що змагаються проти них.
Так подобає кожному, хто хоче від Бога увінчатися, навчити свою душу ці-
ломудрости, і не тільки стосовно тіла, а й щодо прибутків, і втрат, і крадежі,
і заздрости, і в їжі, і марній славі, і докорах, і смерті, й у всьому, що тільки є.
74 Не заради людської похвали подбаймо про добре й богоприємне життя,
але заради спасення душі виберімо чеснотливе життя. Адже смерть по всяк
день перед очима нашими видима, а людські почесті – безвісні.
75 У нашій владі є жити ціломудрено, багатитися ж – не в нашій владі. Та
й що ж, чи не подобає нам осуджувати душу свою за тимчасове прагнення ба-
гатства, що не маємо влади набувати, а бажаємо тільки його? О, як ­бездумно

20 Частина перша

живемо, не  знаючи, що понад усі чесноти вища смиренномудрість, так, як
вищі понад усі пристрасті обжерливість і похіть житейська.
76 Розумним подобає безнастанно пам’ятати, що, переносячи в житті малі
й короткочасні труди, величезної насолоди і вічних веселощів насолоджуємо-
ся після смерти. Тому той, хто бореться з пристрастями й бажає увінчатися від
Бога, коли падає, хай не буде малодушний і не залишається в гріху, впадаючи
в розпач, але, вставши, нехай ще побореться і потрудиться, щоб увінчатися,
навіть до останнього подиху встаючи із падіння, яке трапиться. Адже тілесні
труди є зброєю чеснот і спасенні бувають для душі.
77 Житейські незлагоди чинять мужів і подвижників достойними увінчатися
від Бога. Тож подобає умертвитися в житті своєму від усього житейського,
адже мертвий ніколи не буде клопотатися про щось житейське.
78 Не подобає словесній душі, котра чинить подвиг, відразу страхатися й бо-
ятися страждань, які їй трапляються, аби не була осміяна як боязлива. Душа,
яку тривожать житейські мріяння, вийде із благого чину. До вічних благ ве-
дуть душевні наші чесноти, причиною  ж мук бувають самовільні людські
злоби.
79 Словесну людину поборюють пристрасті душевні через словесні почуття.
Почуттів же тілесних п’ять: зір, нюх, слух, смак і дотик. Через ці п’ять по-
чуттів окаянна душа потрапляє в полон, підпадаючи власним чотирьом при-
страстям. Душевних же пристрастей чотири: марнославство, радість, злість
і страх. Тож коли мудрістю й розсудливістю людина, котра добре воює, по-
долає й переможе пристрасті, тоді вже не буває поборювана, але матиме мир
у душі й увінчається від Бога як переможець.
80 Ті, що заночували в заїзді, одержують постіль; ті, що, не маючи постелі,
сплять на землі, не більше і не менше хроплять, як і ті, що сплять на посте-
лі; і, кінця ночі дочекавшись, зранку всі разом виходять, несучи тільки своє
власне. Так само й усі, що ходять у житті, і посередньо, й у славі, і в багат-
стві живучи, як із заїзду, із життя виходять, нічого не забираючи зі собою із
житейських насолод і багатства, окрім власних діл, чи добрих, чи злих, що їх
вчинили за життя свого.
81 Маючи повну владу, не поспішай погрожувати комусь смертю, знаючи,
що за природою і ти підвладний смерті і що душа зодягається в тіло, як у мер-
твий одяг. Добре це знаючи, повчися лагідности і, чинячи добро, повсякчас
дякуй Богові, адже хто не виявляє милости, той не має чесноти в собі.
82 Смерти уникнути неможливо й немислимо. Знаючи це, воістину словесні
люди, і навчені чеснот і богоприємного помислу, приймають смерть без сто-
гонів, страху й плачу, роздумуючи про її неминучість та про звільнення від
житейських зол.
83 Тих, що забули про добре й боговгодне проживання і не роздумують про
добрі й боголюбиві догмати, подобає не ненавидіти, а співчувати їм як поз-

Святого отця нашого Антонія Великого настанови 21

бавленим глузду і сліпим серцем і думкою. Приймаючи зло за добро, від не-
знання гинуть і не бачать Бога, триокаянні і безпутні душею.
84 Про благочестя та благе життя не берися говорити із багатьма. Кажу це
не через заздрість, а через те, що непутящі поглумляться з тебе. Адже свій сво-
го любить, а такі слова не багатьох знайдуть слухачів, а може, навіть і вельми
рідкісних. Краще не говорити, бо не цього хоче Бог для спасення людини.
85 Душа страждає разом із тілом, але тіло не страждає разом із душею: коли
тіло різати, співстраждає і душа, коли ж тіло міцне й здорове, разом із ним
насолоджуються душевні пристрасті. Коли ж душа роздумує, тіло вже не роз-
думує, а перебуває окремо само собою. Адже роздумування – пристрасть ду-
шевна, так, як незнання, гординя, невір’я, лихварство, ненависть, заздрість,
гнів, недбалість, марнославство, честолюбство, незгода, невідчуття добра. Це
бо все в душі діється.
86 Роздумуючи про Бога, будь благочестивий, не заздрісний, добрий, чеснот-
ливий, лагідний, готовий на поміч по силі, люб’язний, несварливий та інше.
Адже це неукрадний набуток душі, щоб годити Богові цими чеснотами й ні-
кого не судити, і не говорити ні про кого, що такий-то лихий є і согрішив, але
краще випробовувати свої лихі вчинки й  дивитися на самого себе, на своє
життя, чи воно вгодне Богові. Що нам із того, що хтось інший є лукавий.
87 Істинна людина клопочеться про те, аби бути благочестивою; благочести-
вою є та, що не бажає чужого, а чужим є для людини все сотворене. Тож ти,
як образ Божий, усе зневажай. Людина ж буває образом Божим, коли добре
й боговгодно проживає. Але це можливо тільки тоді, коли людина відступає
від усього житейського. Хто ж має ум богоприємний, знає, яка буває від нього
душевна користь і благоговійність. Боголюбний муж нікому іншому не доко-
ряє тим, в чому сам согрішає, а це ознака душі, котра спасається.
88 Всі, що з усієї сили дбають про тимчасове майно і люблять похотіння діл
злоби, не знаючи смерти та погуби своєї душі, і не дивляться, окаянні, на ко-
ристь свою, такі не думають, скільки люди після смерти страждають від злоби.
89 Злоба – це пристрасть природи. Злоба походить не від Бога. Бог дав лю-
дям розуміння, знаки й силу ума, котра відділяє добро від зла, і вільну волю.
Недбальство ж і людські лінощі породжують пристрасті злоби, отож причина
зовсім не в Бозі. Від розділу ж думок біси і численні з людей стали лукавими.
90 Людина, котра живе доброчесно, не  попускає гріхові ввійти в  душу.
Коли ж у душі нема гріха, безбідно й безпечно буває душі, нею не керує ні
злий демон, ні випадок. Адже Бог визволяє її від злих, і вона живе, зберігаю-
чись неушкодженою, як Бог. Коли б хтось такого мужа й похвалив, він смієть-
ся в собі з того, хто похвалив; коли б його хтось безчестив, він ні не відпові-
датиме тим, що докоряють йому, ні не гніватиметься на слова їхні.
91 Зло йде за природою, як іржа за міддю і нечистота за тілами. Але ні іржі
не сотворив мідник, ні породілля не сотворила нечистот, та й гріхи сотворив

22 Частина перша

не Бог. Він дав людині розуміння й розсудливість, аби уникала зла, знаючи,
що зазнає шкоди від нього й мучиться. Бережись, отже, щоб, побачивши ко-
гось благополучного, в  силі й  багатстві, не  похвалив його через демонські
мріяння. Але нехай смерть буде в тебе відразу перед очима і щоб ти ніколи
не побажав чогось лихого чи житейського.
92 Бог наш дарував безсмертя сущим на небесах; сущих на землі сотворив
змінними, а всьому сотворінню дарував життя і рух, і все для людини. Нехай
не захоплює тебе житейське мріяння демона, котрий підбурює душу на лукаві
помисли, але, роздумуючи про небесні блага, кажи: коли хочу, то в моїй владі є
перемогти і це порушення пристрасті, не переможу ж, коли запрагну здійснити
своє бажання. Тож трудися в цьому подвизі, котрий може спасти душу твою.
93 Життя – це з’єднання і сполучення ума, душі й тіла, а смерть – це не заги-
бель з’єднаних, а розрив їхнього з’єднання. Бог збереже їх навіть і після розриву.
94 Ум – це не душа, а дар Божий, що спасає душу, і попереджує, і радить бо-
гоугодний ум душі зневажити речі тимчасові, природні й тлінні, а полюбити
вічні, нетлінні і неприродні блага і ходити в тілі людини, про небесне й Боже,
і про все разом умом роздумуючи і це бачачи. Таким чином боголюбний ум є
доброчинцем і спасінням для людської душі.
95 Душа, коли вона в тілі, відразу потьмарюється та гине від печалі й насо-
лод. Печаль і насолоди – це як слиз для тіла. Боголюбний же ум противлячись,
утісняє тіло і спасає душу; як ворог, що ріже або пече тіло.
96 Ті душі, котрих розум не загнуздує і котрими ум не керує, так, аби він
утримував і втихомирював їхні пристрасті, себто печаль і насолоду, гинуть,
як безсловесні тварини, коли розум розпорошують пристрасті, вириваючись,
як коні від підконюшого.
97 Великим стражданням для душі, погибеллю і згубою є не знати Бога, Ко-
трий усе сотворив для людини і дарував їй ум і слово, злітаючи якими, люди-
на єднається Богом, розуміючи і славлячи Його.
98 Душа є в тілі, а в душі є ум, а в умі є слово, через які Бог, Якого розуміє-
мо і прославляємо, творить душу безсмертною, даруючи їй нетління й вічну
радість. Адже Бог у всьому сущому за єдиною благістю дарував буття.
99 Бог, давши людині волю вибору, як добрий і не заздрісний, дав їй і змогу,
коли захоче, годити Йому. Людина  ж годить Богові, коли в  ній нема гріха.
Коли навіть люди похваляють добрі діла і чесноти преподобної й боголюбної
душі, а осуджують соромітні й лукаві діяння, то набагато більше похваляє їх
Бог, Котрий хоче, щоб людина спаслася.
100 Добре від Бога, як від доброго, приймає людина, задля цього Бог і сотворив її.
Зло ж людина притягує до себе через себе саму, і свій гріх, і похіть, і нечутливість.
101 Нерозумна душа, хоч і безсмертна вона і владичиця над тілом, потурає
тілу в насолодах, не помишляючи про те, що тілесна насолода шкодить їй;
не відчуваючи цього та юродствуючи, вона клопочеться про тілесну насолоду.

Святого отця нашого Антонія Великого настанови 23

102 Бог є благий, а людина – зла. Нічого злого нема на небі, нічого доброго на
землі. Словесна ж людина вибирає, що краще, і знає Бога всіх, і благодарить,
і оспівує Його, і більше, ніж смерть, зневажає тіло, і не дозволяє звершувати-
ся лукавим почуттям, знаючи їхню згубу й силу.
103 Лукава людина любить захланність, а  правду зневажає, не  думаючи ні
про невідомість і непостійність, ні про короткочасність життя, забуваючи про
непідкупність та неминучість смерті. Коли  ж вона стара й  безумна, то, як
прогниле дерево, не придатна ні до чого.
104 Ми зазнаємо задоволення й радости тоді, коли відчуваємо смак того, чого
потребуємо: хто був спраглий, той п’є з насолодою, хто був голодний, той їсть
із насолодою, хто не виспався добре, той спить із насолодою, кого не обража-
ли, той не знає відчуття радости. Тож коли не зневажимо тимчасове, не насо-
лодимося вічних благ.
105 Слово є служителем ума; чого хоче ум, те висловлює слово.
106 Ум усе бачить, навіть те, що на небесах; і ніщо його не потьмарює, тіль-
ки гріх. Для чистого ума нема нічого недосяжного, як і  для слова – нічого
невимовного.
107 За тілом людина смертна, за умом же і словом – безсмертна. Мовчки ду-
май, а подумавши – говори; у мовчанні ум породжує слово. А слово благода-
рення, яке приносимо Богові, – це спасення для людини.
108 Хто говорить безглузді речі, той нерозумний, бо говорить, зовсім не поду-
мавши. Але ти роздивися, що тобі корисно робити для спасення душі.
109 Слово розумне й душекорисне – це Божий дар, а слово, повне нерозуму
й таке, що досліджує міру і віддаль від неба до землі і величину сонця й зір,
є винаходом людини, яка намарно трудиться. Шукає вона того, що некорисне
для неї, даремно хвалячись, як той, що хоче решетом воду носити. Адже цьо-
го людям неможливо дослідити.
110 Ніхто неба не бачить і сущих у ньому розуміти не може, тільки людина,
яка дбає про чеснотливе життя і розуміє, і прославляє Того, Хто сотворив її
на спасіння і життя їй дарував. Безсумнівно, знає такий боголюбний муж, що
без Бога нема нічого, але скрізь є Бог, як неосяжний.
111 Як із материнського лона людина виходить нага, так із тіла душа нага ви-
ходить: одна чиста, інша світла, одна з гріховними сквернами, а інша – чорна
від багатьох прогрішень. Тому-то словесна й боголюбна душа, пам’ятаючи
й роздумуючи, яке лихо чекає її після смерти, благочестиво проживає, щоб
не бути за те саме засудженій. Адже невіруючі, нерозумні душею, чинять не-
честя й согрішають, зневажаючи вічне.
112 Так, як вийшовши із лона, не пам’ятаєш того, що було в лоні, так, із тіла
вийшовши, не згадаєш того, що було в тілі.
113 Як вийшовши із лона, кращим і більшим стаєш тілом, так, із тіла чистим
і нескверним вийшовши, кращим будеш і нетлінним, перебуваючи на небесах.

24 Частина перша

114 Як тілові, котре склалося в  лоні, подобає народитися, так і  душі, коли
пробуде в тілі визначений від Бога час, подобає вийти з тіла.
115 Саме так, як триматимеш душу, поки вона в тілі, так і вона, вийшовши
з тіла, триматиме тебе. Адже хто в добрі й вигоді тримає своє тіло, тому лихо
буває після смерти; осуди ж душу свою як безумний.
116 Так, як тіло, вийшовши з материнського лона недосконалим, не може по-
вернутися, так і душа, вийшовши з тіла і добрим життям не набувши знання
Бога, не може спастися або з Богом з’єднатися.
117 Тіло, з’єднуючись із душею, із темного лона виходить у світ, а душа, з’єд-
нуючись із тілом, замикається в темряві тіла. Тому належить ненавидіти й ка-
рати8 тіло як ворога й супротивника душі. Многота наїдків і смачні страви
збуджують у людях злі пристрасті; здержливість же черева усмиряє пристра-
сті і спасає душу.
118 Тілесний зір – це очі, а душевний зір – це ум. І як тіло, що не має очей,
сліпе, і сонця, котре освітлює всю землю, і моря не бачить, і світлом насоло­
джуватися не може, так і душа, котра не має доброго й благого життя, сліпа
і Бога – Творця й Доброчинця всіх – не розуміє, і не прославляє, і нетління
свого, і вічних благ насолодитися не може.
119 Нечутливість і  юродство душі веде до незнання Бога. Зло народжуєть-
ся від незнання, добро  ж приходить людям від знання Бога і  спасає душу.
Коли ж ти не поспішаєш чинити за своїми хотіннями, тверезий ти і, знаючи
Бога, мислиш про чесноти. Коли ж задля задоволення поспішаєш чинити свої
лукаві хотіння, впиваючись незнанням Бога, гинеш, як безсловесні тварини,
не помишляючи про лихо, яке чекає тебе після смерти.
120 Усе це діло промислу, що сотворене за божественним законом, і те, що
кожного дня сонце сходить і заходить, і плодоносить земля; а все ж сотворене
заради людини. Закон визначає і те, що потрібне людині,
121 Усе, що Бог творить, як благий, для людини творить; усе ж, що людина
творить, собі самій творить – і добре, і зле. Тому не дивуйся благополуччю
лихих. Знай, що в містах живуть кати, не тому, що їхнє ремесло добре, а тому,
що вони карають тих, хто заслуговує кари. Тому-то Бог допускає, щоб лукаві
люди мали під своєю владою житейські справи, щоб через них навчалися
нечутливі, а наостанку і цих віддає на суд. Бо вони, догоджаючи своєму лу-
кавству, чинили лихо людям, а не служили Богові.
122 Якби ті, що пошановують ідолів, розуміли і бачили серцем, що вони по-
шановують, то не тікали б, окаянні, від благочестя, але, бачачи добру красу,
чин і промисел усього, що бувало й буває від Бога, пізнали б Того, Хто все
сотворив для людини.

8  Тут слід розуміти здержливість тіла від пристрасних діянь і насолод, котрі кривдять душу.
Правда також, що “ніхто ж ніколи не ненавидів свого тіла, навпаки, він його годує і піклу-
ється ним” (Еф. 5, 29).

Святого отця нашого Антонія Великого настанови 25

123 Людина, як лиха й неправедна, може вбити, а Бог не перестає дарувати
життя навіть недостойним. Бо Він – не заздрісний і добрий єством – захотів,
аби постав світ, і світ постав, і служить людині для її спасення.
124 Словесна людина  – це та, яка зрозуміла, що таке тіло, що воно тлінне
й тимчасове. Така людина і про душу розуміє, що душа божественна і без-
смертна і, будучи тим, що Бог удихнув людині, поєдналася з тілом для ви-
пробування й  обоготворення. Хто  ж зрозумів, що таке душа, той праведно
й боговгодно проживає, не підкоряючись тілові, але бачить Бога умом своїм
і вічні блага, що їх Бог дарує душі, бачить умом.
125 Бог, що повсякчас залишається благим і не заздрісним, дав людині владу
в доброму й злому, дарувавши їй розум, аби, бачачи світ і все, що у світі, пі-
знала Того, хто все сотворив для людини. Неправедний же може хотіти й не
розуміти; може він і не вірити, і бідувати, й супротивне до істини мислити.
Таку людина має владу в добрі й злі.
126 Таке Боже повеління, щоб душа, коли росте тіло, наповнювалася ума, аби
людина вибирала між добром і злом, – що їй до вподоби. Душа ж, котра не ви-
бирає добра, не має розуму. Тому-то всі тіла мають душу, але не про всяку
душу скажеш, що вона має розум. Боголюбний розум буває в чеснотливих,
і преподобних, і праведних, і непорочних, і благих, і милостивих, і благочес-
них. Коли є розум, людині легше пізнати Бога.
127 Тільки єдина річ не можлива людині, себто бути безсмертною9. З Богом
з’єднатися можливо їй, коли помислить, що може. Адже людина, яка хоче,
розуміє, вірить і любить, через добре життя буває спільницею Бога.
128 Око бачить те, що видиме, ум же розуміє те, що невидиме. Боголюбний ум
є світлом душі. Той, хто має боголюбний ум, просвітлюється серцем і зрить
Бога своїм умом.
129 Ні одна добра людина не  є безсоромна; недобра  ж завжди лиха й  тіло-
любна. Найперша чеснота людини – зневага плоті. Відмова від тимчасового
і природного, бо воно тлінне, чинить нас спадкоємцями вічного й нетлінного,
якщо це відмова добровільна, а не через убогість.
130 Хто має ум, знає себе, чим він є, знає, що він – тлінний; хто ж знає себе,
знає, що всі є сотворіння Божі і сотворені для спасення. Все розуміти й пра-
ведно вірити є у владі людини. Такий муж знає достеменно, що ті, котрі знева-
жають житейські справи, потрудяться найменше, насолоду ж і вічний спокій
одержать від Бога після смерти.
131 Як тіло без душі мертве, так і душа без ума порожня і Царства Божого
вспадкувати не може.
132 Тільки людину Бог слухає, тільки людині Бог являється. Бог  – чолові-
колюбний, бо хоч би де була людина, там є і  Бог. Тільки людина достойна

поклонятися Богові. Задля людини Бог переображається.

9  Це сказано про тіло, а не про душу, бо й воно після воскресення стане безсмертним.

26 Частина перша

133 Бог усе сотворив для людини: сотворив небо і прикрасив його зірками,
для людини сотворив землю. Люди обробляють землю для себе. Ті, що не від-
чувають такого промислу Божого, безумні душею.
134 Добро не видиме, як і не видиме все, що на небі; зло ж видиме, як і види-
ме все, що на землі. Добро ні з чим не можна порівняти. Людина ж, котра має
ум, вибирає, що краще. Тільки людину навчає Бог і Його творіння.
135 Ум проявляється в душі, а природа – в тілі, і ум душевний – це обоження,
а природа тіла – це розділення. У кожному тілі є природа, та не в кожній душі
є ум. Тому-то не кожна душа спасається.
136 Душа є у світі як роджена, а ум вище від світу – як нероджений. Душа
ж, котра розуміє світ і хоче спастися, повсякчас зберігає закон, роздумуючи
в собі, який нині подвиг і випробування, і не можна стримати (ублагати) Суд-
дю, і як вона гине, – і бережеться душа від малої і соромітної солодкости.
137 На землі Бог дав геєну і смерть, на небесах же – промисел і незмінність. А все
було сотворене для людини та її спасення. Бог, якому не потрібні ніякі блага, со-
творив для людини небо і землю, і стихії, даруючи їй через них усякі насолоди.
138 Смертне підлягає безсмертним, а  безсмертне  – смертним10; служать,
отож, стихії людині за чоловіколюбством і вродженою в них благістю Бога
Сотворителя.
139 Убогого і не здатного нашкодити не зараховують до тих, котрі чинять бла-
гочестиво; а той, хто може нашкодити, але сили своєї не пускає на зло і ща-
дить смиренних за благочестя до Бога, стяжає добру нагороду і по смерті.
140 За чоловіколюб’ям Бога, що сотворив нас, вельми багато дано людям до-
ріг до спасення, що навертають душі і  возводять їх на небеса. Одержують
людські душі за чесноту нагороду, а за переступи – покару.
141 Син ув Отці і Дух у Сині, Отець же в обох є. Вірою все невидиме і все, що
можна зрозуміти, пізнає людина. А віра – це довільна згода душі.
142 Так, як ті, що з потреби чи, змушені обставинами, плавають по широчезних
ріках, якщо тверезі є, то залишаються живими, хоч би й могутні були хвилі. Трохи
погойдавшись на них, не потонуть, а виберуться на берег. Коли ж будуть п’яними,
то хоч би й з усіх сил намагалися гребти до берега, переможені вином, тонуть
у хвилях. Так само завмирає і душа, впадаючи в нечистоти й шумування хвиль
житейських, якщо, підвівшись із гріха єства, не  пізнає, що вона  – божествен-
на й  безсмертна  – через спокусу з’єдналася з  тимчасовим, многопристрасним
і смертним, що тілесні насолоди притягують її до погибелі; зневажаючи себе та
впиваючись незнанням і не дбаючи про себе, гине й вилучається з-поміж живих.
Як ріка затягує в глибину, так часто затягує нас тіло до недостойних насолод.
143 Словесна душа, непорушно зберігаючи добру волю, загнуздує, як коня,
ярість і похіть – безсловесні свої пристрасті і, перемагаючи, втихомирюючи

10  Безсмертне тут слід розуміти як довгочасне й довготривале.

Святого отця нашого Антонія Великого настанови 27

і перевершуючи їх, увінчується і сподобляється небесного життя, приймаючи
від Бога, що сотворив її, нагороду за перемогу й труди.
144 Воістину словесна душа, бачачи благополуччя лукавих і благоденство не-
достойних, не бентежиться, уявляючи їхні задоволення в цьому житті. Знає
достеменно і непостійність щастя, і невідомість життя, і короткочасність про-
живання, і непідкупність суду, і вірує така душа, що Бог турбується про по-
трібну їй поживу.
145 Життя тілесне і багатство многе, і сила насолод життя цього стають смер-
тю для душі. А труд, і терпіння, і вбогість із благодаренням, і вмертвлення
тіла – це життя і вічна насолода для душі.
146 Словесна душа – природне сотворіння, і, зневажаючи нетривале життя, виби-
рає небесну солодкість і вічне життя, одержуючи їх від Бога через добре життя.
147 У кого одежа забруднена болотом, той забруднює одежу інших, доторка-
ючись до них. Так і лихі сваволею і неправедні життям, звертаючись до най-
простіших, говорячи з ними про неподобне, як намулом, оскверняють душу
через слух.
148 Початком гріха є похіть, через неї ж гине словесна душа. А початком спа-
сення душі і Царства Небесного є любов.
149 Як мідь, якої не  бережуть і  належно не  обробляють, зогниває від іржі,
тривалого зв’язування і невживання і стає непотрібною й непридатною, так
само й порожня людина, що не клопочеться про благе життя й навернення до
Бога, відлучаючи себе через лукаві діяння від Божого покрову, через гріх, що
народжується з лінощів, руйнується тілом, як мідь від іржі, і стає негодящою
й непридатною.
150 Бог є добрий, безпристрасний і незмінний. Коли ж хтось вважає за добре
й  істинне, що Бог не  змінюється, але не  розуміє, як Він тішиться добром,
а від зла відвертається і на тих, що согрішають, гнівається; коли ж Його вша-
новують, Він милосердний буває, – то слід сказати, що Бог не радіє і не гні-
вається: адже радість і печаль – це пристрасті. І дарів Йому не приносять, бо
це означало б, що Його перемагає любов до насолод. Не подобає думати, що
Бог буває добрим або лихим залежно від людських учинків. Він-бо добрий
є, і тільки допомагає, і ніколи не завдає шкоди, завжди такий самий та одна-
ковий. Ми ж, добрими будучи, за подібністю з’єднуємося з Богом; злими ж
будучи, через неподібність віддаляємося від Бога. І, чеснотливо живучи, три-
маємося Бога, злими ж будучи, чинимо Його своїм ворогом. Коли ж не дарем-
но гніваємося, а на гріхи, котрі не дають Богові возсіяти в нас, а з’єднують
нас із мучительними демонами, коли молитвами й доброчинністю одержуємо
розрішення гріхів, то це не означає, що ми пошанували Бога чи змінили Його.
Це означає, що добрими ділами й наверненням до Бога ми зцілили наш гріх
і стали достойними ще причаститися Божої благости. Тому-то Бог так відвер-
тається від злих, як і сонце приховане від тих, що втратили зір.

28 Частина перша

151 Благочестива душа знає Бога всіх. Благочестя – це не що інше, як творен-
ня волі Божої. Знання Бога полягає в тому, щоб бути незаздрісним, чеснотли-
вим, лагідним, благодатним по силі, приязним, несварливим і чинити те, що
вгодно волі Божій.
152 Знання Бога і страх Його зцілює від природних пристрастей. Коли ж душу
супроводжує незнання Бога, невиліковні пристрасті, що в ній, гноять душу;
як від довготривалого гною, так зогниває вона від гріха, причиною чого не є
Бог, Котрий зіслав людям знання й розум.
153 Бог наповнив людину пізнанням і  розумом, намагаючись очистити
пристрасті й  самочинний гріх, і  смертне за своєю добротою перетворити
у безсмертне.
154 Ум, котрий є у чистій і боголюбній душі, воістину зрить Бога нероджено-
го й невидимого, і невимовного, єдиного чистого для чистих серцем.
155 Вінець нетління, і чеснота, і спасення людини полягає в тому, аби благо-
душно й благодатно переносити незлагоди. А стримувати злість, язик, черево
й бажання насолоди – це велика допомога для душі.
156 Світ тримається на промислі Божому, і нема жодного місця, де не було б
промислу. А промисел – це самокінцеве Слово Боже, Котре творить речовину,
з якої складається світ, і Творець і Майстер усього, що є. Неможливо речови-
ні прикраситися без розсудливої сили слова, яка є образ, і ум, і премудрість,
і промисел Божий.
157 Похіть, яка постає від помислу, – це корінь пристрастей, споріднених із
темрявою. І душа, котра перебуває в помислі похоті, не знає себе, що вона є
тим, що Бог удихнув людині, і так мчить до гріха, не помишляючи, безумна,
про те лихо, яке має бути їй після смерти.
158 Велика й невиліковна хвороба й згуба для душі – це безбожність і славо-
любство. Хотіння зла веде до позбавлення добра. Добром же є без заздрости
чинити добре, все, що вгодне Богові всіх.
159 Тільки людина може прийняти Бога. Тільки з цією живою істотою бесідує
Бог вночі через сни, а вдень через ум і всякими способами достойним людям
сповіщає і провіщає майбутні блага.
160 Нема нічого важкого для того, хто вірує і бажає розуміти Бога. Коли ж
хочеш і бачити Його, подивись на красу і промисел усього, що було й буває
Його словом. А все це для людини.
161 Святим називається той, хто чистий від злоби й гріхів. Тому-то це вели-
кий успіх душі і вгодне Богові, коли в людині немає злоби.
162 Ім’я – це ознака, яка відрізняє когось одного від багатьох. Отож безумно
мислити, що Бог, хоч Він єдиний і Той самий, має інше ім’я. Ім’я ж це – Бог –
позначає безначального, Котрий усе сотворив для людини.
163 Коли знаєш ти, що чиниш лукаві діяння, відітни їх від своєї душі споді-
ванням добра. Адже праведний Бог і чоловіколюбний.

Святого отця нашого Антонія Великого настанови 29

164 Людина пізнає Бога, і Бог пізнає того, хто хоче завжди нерозлучно бути з Ним.
А нерозлучною з Богом буває та людина, що добра в усьому, перемагає всяку лю-
бов до насолод – не через те, що їх мало має, а за своєю волею та стриманістю.
165 Добро чини тому, хто кривдить тебе, і Бог буде другом твоїм. Ні перед ким
не обмовляй ворога свого: май любов, чеснотливість, терпіння, здержливість.
Це-бо знання Бога, себто наслідування Бога смиренномудрістю і такими ді-
лами. Це ж діла не простих людей, а розумної душі.
166 Про тих, котрі насмілюються нечестиво називати одушевленими парост-
ки й зілля, написав я окрему главу, щоб найпростіші знали. Трави мають при-
родне життя, душі ж не мають. Словесною істотою називають людину, бо має
розум і вміщає науки. Інші істоти земні й повітряні голос мають, бо дух у них
є і душа; і всі ростуть і маліють, бо живуть і ростуть, але не всі мають душу. Є
чотири види істот. Одні з них безсмертні й одушевлені, себто ангели; інші ж
мають ум, душу і подих, себто люди; ще інші мають подих і душу, себто тва-
рини; інші ж мають тільки життя, себто рослини: тільки життя є в рослинах,
і нема в них душі, подиху й ума, і безсмертя. І всі інші не можуть без життя
існувати. Всяка ж душа людська завжди рухається з одного місця на інше.
167 Коли приймеш мріяння про якусь солодкість, пильнуйся, аби воно не по-
лонило тебе, і, трохи відхиливши мріяння, згадай про смерть і подумай, що
краще бачити в собі цю облуду солодкости переможеною.
168 Як у самому народженні є пристрасть, бо що буває в житті, те й підвладне
тлінню, так і в пристрасті є гріх. Та не кажи: “Хіба не міг Бог відітнути гріх?”
Ті, що так кажуть, говорять нечутливо й безумно. Не подобає Богові відтяти
природу, це ж є природні пристрасті. Бог задля користи відітнув гріх від лю-
дей, даруючи їм ум, знання й розум і здатність розрізняти добро, аби, бачачи,
як пошкоджуємося гріхом, тікали від нього. Безумна ж людина йде за гріхом
і хвалиться ним і, ніби потрапивши в сіті, перемагається ним, будучи сповита
в нього, і ніколи не може відректися від нього, і бачити, й пізнати Бога, Ко-
трий усе сотворив для спасення й обоження людини.
169 Смертне само себе ненавидить, бо передчуває свою смерть. І безсмертне,
тому що добре, приєднується до преподобної душі; смертне ж, тому що лихе,
приєднується до безумної й окаянної душі.
170 Коли із вдячністю повернешся на своє ложе, роздумуючи в собі про бла-
годіяння і Божий промисел про тебе, наповнюючись добрими думками, ще
й веселячись, тоді буде твій тілесний сон, тверезість душі і стулення повік
твоїх істинним видінням Бога, і мовчання твоє, будучи повне добра, воздасть
від усієї душі й  сили високу славу Богові всіх. Коли в  людині немає гріха,
тоді саме благодарення вгодне Богові більше від усякої многоцінної жертви.
Йому ж слава на віки віків. Амінь.

Зміст

ЧАСТИНА ПЕРША

Передмова.................................................................................................................... 7
Святого отця нашого Антонія Великого настанови у 170 главах

про звичаї людські і благе життя ..................................................................... 11
Преподобного і богоносного отця нашого Марка Подвижника

про закон духовний 200 глав............................................................................. 31
Того самого про тих, які думають оправдатися ділами, 226 глав........................ 43
Того самого преподобного й богоносного отця нашого Марка Подвижника

послання до Миколая-інока.............................................................................. 58
Преподобного отця нашого Симеона Нового Богослова 152 діяльні та

богословські глави............................................................................................. 69
Того самого преподобного отця нашого Симеона Нового Богослова

Слово про віру й повчання для тих, котрі кажуть, що неможливо тим,
котрі перебувають у світі і мають житейські турботи, досягти
досконалости в чеснотах, і розповідь про це
на початку вельми корисна............................................................................... 96
Того ж самого отця нашого Симеона Нового Богослова Слово
про три способи молитви................................................................................ 102
Святого отця нашого Григорія Синаїта глави, у грецькому тексті укладені
акровіршем, вельми корисні........................................................................... 109
Слова різні про заповіді, догми, муки й обітування, а ще про помисли,
пристрасті, чесноти, безмовність і молитву.................................................. 109
Того самого інші глави........................................................................................... 135
Того самого відомі роздуми про безмовність і молитву,
а ще про ознаки благодаті та омани, про те,
чим відрізняється гарячковість від енергії, і про те, що коли
в нас нема наставника, ми легко піддаємося омані...................................... 137
Того самого про безмовність і два способи молитви в 15-х главах................... 141
Того самого преподобного отця нашого Григорія Синаїта глави
про безмовність Про те, як подобає безмовному сидіти
й творити молитву........................................................................................... 150
Уривок із житія преподобного отця нашого Максима
на ім’я Капсокаливіт........................................................................................ 158
Інок Теофан, коли був в умилінні, уклав Драбину божественних дарів,
що її богоносні отці знають із досвіду.......................................................... 161

798 Зміст

ЧАСТИНА ДРУГА
Ісихія пресвітера душекорисне й спасенне Слово до Теодула

про тверезість і чесноту.................................................................................. 165
Початок та істинна запорука просвічення душі: глави-відповіді

та молитовні глави........................................................................................... 165
Преподобного отця нашого Філотея Синайського

40 глав про тверезість ..................................................................................... 193
Слово Никифора-монаха про тверезість і береження серця,

повне немалої користи.................................................................................... 205
Слово Теоліпта, митрополита Філадельфійського, що пояснює

сокровенне в Христі діяння і коротко описує труд монашого чину........... 214
Того самого Теоліпта Філадельфійського............................................................. 222
Глави про молитву блаженного Каліста, патріярха............................................. 225
Іноків Каліста та Ігнатія Ксантопулів................................................................... 229
Майстерність і правило, звершене з Божою допомогою,

про що свідчать святі: про тих, що хочуть безмовно в іночестві пожити,
про їхнє пробування й проживання, і харчі їхні, і про те,
причиною яких і скількох благ буває безмовність для тих,
що з розумінням проходять її ........................................................................ 229
Про монашество у Євагрія-монаха, що навчає,
як подобає подвизатися і безмовствувати..................................................... 313
Того самого Євагрія-монаха глави про відмінність
між пристрастями й помислами..................................................................... 318
Того самого із глав про тверезість......................................................................... 328

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

Святого Ісаї Пустельника 27 глав про береження ума........................................ 331
Початок з Богом цієї книги преподобного й богоносного отця нашого,

священномученика Петра Дамаскина............................................................ 337

Того самого преподобного отця нашого Петра Дамаскина книга друга.
24 короткі слова, повні духовного знання..................................................... 422

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

Преподобного отця нашого Йоана, єпископа Карпатійського,
до іноків, що писали йому з Індії, 100 утішительних глав.......................... 471

Блаженного Йоана Карпатійського Слово подвижницьке і
 вельми утішительне до іноків з Індії, що просили про нього ................... 488

Блаженного Діадоха, єпископа Ілірика Фотікійського,
Слово подвижницьке із 100 глав, а перед ними подано 10 границь........... 493

Зміст 799

Блаженного Діадоха, єпископа Ілірика Фотікійського,
100 діяльних глав про духовне знання й розсуд,
про те, якого знання треба досягти для досконалости,
яку показав нам Господь, і про те, щоб кожен,
за словами євангельської притчі, був словесним насінням,
що приносить плоди........................................................................................ 494

Микити, преподобного монаха і пресвітера святішої обителі Студійської,
Діяльних глав сотня перша............................................................................. 525

Того самого природних глав друга сотня про очищення ума............................. 545

Того самого Микити третя сотня глав про любов і досконалість життя........... 567

Глави Каліста Катафагіота..................................................................................... 590

Спосіб уважної молитви святішого Каліста,
патріярха Константинопольського................................................................. 641

Того самого коротко про молитву......................................................................... 643

Про авву Филимона Слово вельми корисне........................................................ 645

Діяльні глави преподобного отця нашого Теодора Едеського........................... 656

Того самого преподобного отця нашого Теодора Слово умоглядне................. 672

Передмова................................................................................................................ 679

ЦВІТОЗІБРАННЯ

Поради ревних любомудреців. Любомудрствував над ними й уклав їх Ілля –
найсмиренніший пресвітер, якого називають Екдиком.
Коли прочитаєш усе за порядком, знайдеш тут джерело,
що виточує росу повчальних слів.................................................................. 680

Того самого споглядальні глави............................................................................ 689

Ум, узятий на висоту споглядання, просвічується, прочитавши ці слова,
а коли впадає в пристрасть, тоді, навпаки, потьмарюється......................... 689

Того самого глави діяльні і споглядальні............................................................. 692

Тут поле, повне плодів духовного діяння і споглядання.................................... 692

Про преподобного Касіяна.................................................................................... 702

Святий Касіян Римлянин про вісім пристрасних помислів............................... 703

Того самого преподобного Касіяна до ігумена Леонтина про святих отців,
що в скиту, і про розсудливість Слово, повне великої користи................... 718

Преподобного отця нашого Ніла-посника передмова про молитву.................. 729

Того самого преподобного і богоносного отця нашого Ніла-посника
Слово подвижницьке вельми потрібне і корисне......................................... 741

Післяслово ............................................................................................................. 776
Словничок............................................................................................................... 796