Pro soc pytannia GG

Про соцiальнi питання

(О квестiï соцiяльнiй)

ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ

ДО ДУХОВЕНСТВА

Львів
Видавництво “Свічадо”

2020

Передмова

Хоча Пастирське послання Митрополита Андрея
Шептицького «Про соціальні питання» («О квестії со-
ціяльній») було адресовано духовенству, майже весь
його текст такою ж мірою стосується й кожного хрис-
тиянина. І не могло бути інакше, адже це послання
є нічим іншим, як адаптованим до українських реалій
глибоким осмисленням нашим славетним Митропо-
литом Енцикліки Папи Лева ХІІІ «Нові речі» (Rerum
Novarum), виданої 1891 року. Візьмімо також до ува-
ги, що в  ті часи (перша пол. ХХ ст.) Україна не була
суверенною державою, українці не мали політичної
влади – й очевидно, що світська влада аж ніяк не ві-
тала би звернення Митрополита до широкого укра-
їнського загалу щодо таких вагомих соціальних пи-
тань, вбачаючи в цьому загрозу своїй колоніальній
політиці. Енцикліка «Нові речі» є основоположною
у питаннях побудови політичного та соціального ла-
ду і започаткувала все сучасне соціальне вчення Ка-
толицької Церкви, яке сьогодні вже пропонує відпо-
віді на виклики глобалізації і зміни стану довкілля. Ті
християнські країни, що цим вченням скористалися,
досягли значних успіхів у своєму розвитку. Ті ж, що
його ігнорують, – прирікають себе на занепад.

3

У непростих умовах сьогодення Української дер-
жави, де навіть не всюди панує українська мова,
сподіватись на багатьох охочих читати звернення
Митрополита специфічною галицькою говіркою,
мабуть, не варто. Зважаючи на велику актуальність
цього послання та поставивши собі за мету записати
аудіокнигу, я поступово дійшов до рішення здійсни-
ти адаптацію Пастирського послання «О  квестії со-
ціяльній» сучасною українською мовою. Прагнучи
сконцентрувати увагу якнайширшого кола україн-
ців на сутнісних настановах Митрополита, доцільно
буде пропустити ті розділи, які стосуються винятко-
во духовенства та тогочасної організації кооператив-
ного руху, фінансів, бібліотек.

Гасло цього послання «Дух Христа є духом демо-
кратичним» уже свідчить про те, що Митрополит ці-
лісно розглядає духовне начало людини і побудову
нею суспільно-економічних відносин, що належать
до матеріальної царини, адже йдеться про єдність
Духу Христа і сучасного принципу державотворен-
ня. Такий підхід цілковито відрізняється від ліваць-
кого, який по сьогоднішній день сковує уми людей
протиставлянням релігії і науки. Сподіваюся, що це
Пастирське послання покладе основу для змін сві-
тогляду українського суспільства, наверненню його
на шлях природного, закладеного Господом у кож-
ній людині цивілізаційного розвитку, розбудить

4

бажання жити і творити у гармонії з наукою Христа
і своїм сумлінням. Таке прагнення європейців у дру-
гій половині ХІХ століття створило рух, що отримав
назву «Католицька акція». Він став предтечею соці-
альної доктрини Церкви. Цей рух мав визначальний
вплив не тільки на суспільну мораль і  етику, а  й на
інституційну будову суспільства, суспільні зв’язки,
устрій, політику, економіку, культуру. Це та, невиди-
ма для нас сьогодні європейськість, зовнішній образ
якої ми намагаємось наслідувати, не змінюючи при
цьому самих принципів функціонування суспільних
інститутів. У цьому і полягає причина малої результа-
тивності наших потуг. Як тільки Європа відступала від
християнських засад, підмінюючи їх різними ідеоло-
гіями, приходила ненависть, війна, смерть, розруха.

У своєму Пастирському посланні Митрополит
ідентифікував загрозу людині й суспільству з бо-
ку ідеологій, а  особливо соціалізму, ще задовго до
того, як у Росії відбувся жовтневий переворот. Май-
же через 30 років після цього послання, Папа Рим-
ський Пій ХІ у своїй енцикліці «Сороковий рік»
(Quadragesimo anno) сповна розвінчав уже видимі
всім «принади» соціалізму. Хоча діяльність Комуніс-
тичної партії в  Україні у 2015 році врешті була зу-
пинена, діючі на тій же соціалістичній ідеологічній
платформі всі без винятку політичні сили продов-
жують руйнувати інституційну будову суспільства

5

і  держави. Соціалізм мутує від своєї агресивної
фази − комунізму, до тихо повзучого марксизму в лі-
беральній подобі. Але його руйнівна дія від цього не
зменшується, а, може, навіть стає ще небезпечнішою,
бо в такий спосіб соціалізм ще більше уподібнюєть-
ся до християнства. Андрей Шептицький у цьому пи-
танні мав безкомпромісну позицію: «…думають, що
можуть бути соціалістами і лишатися християнами».
Ця безкомпромісність зумовлена тим, що хоча соці-
алістична ідеологія своїми зовнішніми гаслами до-
сить подібна до християнських заповідей, але це
лише ззовні  – у  своїх витоках християнство і соціа-
лізм несумісні! В основі християнства лежить най-
більша заповідь – заповідь любові, а в основі соціа-
лізму – диктатура, примус, насильство. Така дійсність
ніби розділяє людину навпіл і  атомізує суспільство
назагал. А що буде коли царство само в собі розді-
литься? Отже, соціалізм не може існувати без войов-
ничості. Якщо колись він «захищав» права робітників
і для цього проголошував диктатуру пролетаріату, то
тепер у своїй ліберальній подобі знаходить для захи-
сту різні, начебто пригноблені групи і оголошує за-
старілими суспільні відносини християнського світу,
котрі насправді є основою існування людства. При
цьому маніпулятивно підсилює значимість цих груп
і характер їх пригнобленості, водночас всіляко кри-
тикуючи і дискредитуючи християнство. Спектр його

6

«інтересів для захисту» дуже широкий: інститут сім’ї,
сексуальна мораль, а точніше,  − звільнення від неї,
гендерна ідентичність і трансгендерність, раннє сек-
суальне виховання; мультикультуралізм, що поро-
джує суспільні конфлікти, права ЛГБТ, радикальний
фемінізм, легалізація абортів... Методи застосовують
теж різноманітні: лібертаріанство спрямоване на від-
кидання будь-яких моральних обмежень; гіперболі-
зовані толерантність і політкоректність, безумовний
дохід. В такий спосіб соціалізм намагається залиша-
тися на видноті, створює простір для себе, знаходить
своїх адептів серед тих, хто прагне самовираження,
але не вельми розрізняє цінності.

В Україні ведеться поверхнева декомунізація ар-
тефактів, а вже давно назріла необхідність провести
декомунізацію суспільно-економічних відносин. До
цієї роботи ми ще навіть не бралися. Нерозсудли-
во розглядати осібно інституційну будову суспіль-
ства і  його економіку. Це приводить до втрати сут-
ності понять і  безмежної можливості маніпулювати
ними. Так, клопочучись про наповнення державного
бюджету, політики забувають про первинну потре-
бу наповнення сімейних бюджетів українців. І не за
рахунок субсидій та інших подачок, а шляхом усу-
нення надмірного оподаткування, зміну принципів
пенсійного забезпечення з  безликого спільного на
персональний. Великий Митрополит вважав, що не

7

можливо здійснювати духовний поступ без поступу
у галузі економіки, так само, як не можливо поста-
вити одну ногу на найвищий щабель драбини, коли
інша залишається на землі. Людина має подвійну
природу – духовну і матеріальну – і нехтування роз-
витком однієї з них перешкоджає підійматися іншій.

Чому в Україні війна, згортається та тінізується
економіка, чому стрімко зменшується населення,
чому низькі зарплати і пенсії, неякісна медицина
і  освіта, чому складно знаходити правду в слідчих
органах і справедливість у судах? Шукаймо і усувай-
мо причини цих проблем, бо боротьба з  наслідка-
ми є безконечною і майже безрезультатною, зламає
ще немало людських доль і призводитиме лише до
розчарувань. Завдяки науці Андрея Шептицького, ті
негаразди, що з моменту здобуття суверенності пе-
реслідують Україну, будуть отримувати правильну
оцінку та розв’язання і Україна обов’язково стане за-
можною європейською державою.

Зиновій Бокійчук

8

Про соціальні питання

Пастирське послання
Митрополита Андрея до духовенства

Дух Христа є духом демократичним!

Демократичний рух, що в цілій Європі закли-
кає всіх благородних під прапор оборони убогих
і скривджених, для Церкви не чужий – навпаки, духо-
венство всього нашого краю є до нього прихильним,
бо ж і дух Христового Євангелія – щиро і всебічно
демократичний.

Опіка убогих і оборона тих, що самі себе борони-
ти не здатні, рівність і братерство всіх людей – це ті
ж засади справедливості та любові до ближнього, на
яких тримається весь євангельський закон. Цей за-
кон велить духовенству стояти на сторожі прав убо-
гих і більше дбати про тих, що найбільше потребують
допомоги.

Так чинив Христос, так мусять чинити і Його слу-
ги та учні.

Коли Син Божий прийшов з Неба на землю чо-
ловіком, щоби рід людський спасти – то став убогим
і слабким, народився серед убогих і слабких і насам-
перед про них подбав.

9

До них говорить у Своїй першій науці, їх наді-
ляє блаженством духовним; називає щасливими тих,
що вбогі духом, тих, які плачуть, і покірних, тих, що
спраглі справедливості, переслідуваних за правду.
Дбає про їхнє добро – не лише вічне, а й дочасне, вже
тут, на цім світі, помагає їм і прагне полегшити їхню
долю. Своєю наукою підносить їх і дає потіху – більшу
й обнадійливішу, аніж та, яку їм обіцяли люди, що про
долі убогих перед Ним думали і мали думати після
Нього. Представляє кожне терпіння і кожен біль як
хрест, позолочений променями спасення й освяче-
ний Божою ласкою. Навчає терпеливості й через неї
додає сил для піднесення. Своїм прикладом і Своєю
наукою вчить витримувати те, чого не можна зміни-
ти, та не втрачати надії і рішучості у праці та життєвій
боротьбі.

Він бажає активізувати весь суспільний устрій
і спонукати всіх людей до праці для добра знедоле-
них. Підносить гідність людини, виводить з упадку
родину, а  сильних світу сього зобов’язує до спра-
ведливості й заохочує до милосердя. Змінює «поган-
ське» розуміння влади, обмежує вживання дочасно-
го добра, надає нові права убогим і покривдженим та
накладає на багатих нові обов’язки.

Доктрину Христа впроваджує в життя Його Цер-
ква. Впродовж довгих століть працює вона над лікві-
дацією неволі, пропагує ідеї справедливості, рівності

10

людей перед Божим і людським правом, поняття
справжнього поступу. І де лиш пресвята наука Хрис-
това є втілена в життя – там слідують за нею мир
і щастя; а скільки разів від неї люди відступають – так
щораз і заплутуються відносини, настає війна, зрос-
тає ненависть.

Соціальні труднощі

Взаємини убогих і багатих у всі часи не раз става-
ли приводом для конфліктів і боротьби – бо і в теорії
буває складно розмежувати взаємні права й обов’яз-
ки людей, і досі не було ще прикладу такого законо-
давства, яке вберегло би суспільство перед можли-
вим зловживанням владою або економічною силою.
У стосунках між людьми все ще зостається широке
поле для доброї або недоброї волі, а зла воля при
владі й силі може і найсправедливіше законодавство
обійти в такий спосіб, що, навіть діючи в рамках за-
кону, не раз допускається реальної кривди. Наскіль-
ки ж більше лиха вона може завдати в тій сфері, де
законодавство неточне, неясне, несправедливе або
безсиле! А вже на ненависть і зловмисність, які праг-
нуть шкоди для іншого – навіть собі на збитки, люд-
ське законодавство ради не має – хіба що кару, яка
часто безрезультатна. І в найуспішнішому суспільно-
му устрої бувають соціальні труднощі й антагонізми.

11

Соціальне питання

У наш час ці труднощі настільки зросли, а анта-
гонізми до того розширилися і стали настільки за-
гальними, що із суми отих проблем і непримиренних
суперечностей утворився зовсім неприродний стан,
який називаємо соціальним питанням.

Багато обставин зійшлося докупи у виникненні
цього заплутаного питання. Раптовий, непідготов-
лений переворот у способах виробництва, поява
парових машин, які змінили значення й ціну ручної
праці і надали капіталові іншої вартості, засоби масо-
вої комунікації, що розвиваються занадто стрімкими
темпами, швидко розчинили двері для всесвітньої
конкуренції.

Усе це, разом із повсюдним відступленням від
Бога і  віри, зі знеціненням поняття справедливості
і втратою любові до ближнього, із капіталістичною
ліберальною теорією та її законодавством, – усе це
вкупі створило суспільний лад, який забезпечує капі-
талу таку перевагу над працею, що всі ми зараз усві-
домлюємо несправедливість цього становища, але
не зовсім розуміємо, що і як робити, аби виправити
зло й оздоровити суспільство. Це певна річ, у якій ні-
хто не сумнівається: при такому нашому сьогодніш-
ньому соціальному устрої легко може убогим роби-
тися кривда – і та кривда часто насправді робиться.

12

А світовий капітал, сконцентрований у руках не-
великої групи фінансових можновладців, зростає
так, що починає парадоксальним способом тира-
нити людство. До рук тих правителів поступово пе-
реходять усі міжнародні зв’язки і  стосунки, від них
починає залежати, буде мир чи війна, існування або
ж занепад держав і урядів.

Поглинаючи всі менші капітали, великий міжна-
родний капітал набуває такої сили, що перед ним
ніщо не може встояти, тим паче, що вирує взаємна
боротьба між усіма малими капіталами та їхня спіль-
на – із працею. Із тих конфліктів зароджуються взаєм-
на ворожнеча між усіма суспільними класами, свідо-
ма і несвідома несправедливість – з одної сторони,
та обґрунтовані й  необґрунтовані заздрість і нена-
висть – із другої.

У нас же становище є ще важчим − через нестерп-
ні економічні умови в цілому краю, через безустанну
політичну боротьбу, надмірні податки і більший, аніж
будь-де, брак просвіти убогих.

Непомірно загострена в наш час боротьба зму-
шує всіх замислитися над таким станом речей, спону-
кає до пошуку управи на зло, яке з кожним днем рос-
те і примножується. Багато хто розуміє, що потрібно
докласти рук до щирої й посиленої праці задля по-
кращення долі убогих верств, до  розгладження су-
спільних нерівностей і до залагодження конфліктів.

13

Розв’язання тих суспільних суперечностей є  на-
багато важчим на практиці: довкола них скупчу-
ються всі людські пристрасті, а будь-яка помилка
на тому поприщі може легко розпалити новий кон-
флікт і штовхнути людство у ще більші протистояння,
а убогих – у тяжчу скруту.

До розв’язання соціального питання Церква
приступає із принципами християнської віри й ети-
ки, незмінними майже дві тисячі років, однак по-
всякчас повними життям і актуальністю, здатними
в сьогочасній боротьбі принести світові мир.

Ці принципи досі актуальні, вони й зараз нові,
бо ще ніколи і ніде не були щиро прийняті й цілком
виконані. Людство навіть тоді, коли більш або менш
приймало Христову віру у приватному житті кожно-
го, завжди ухилялося від втілення в життя Його су-
спільних принципів, і  тому ми й досі не бачили ще
держави, в основі своїй щиро християнської.

Розв’язання соціального питання полягає в тому,
щоб весь суспільний устрій став християнським,
спирався на Божу справедливість і Христовий закон.
Над цим і працює духовенство.

Засади соціалістів

[...] І тим-то Церква і різниться від світського су-
спільства, яке раде було б вирішити соціальні питання

14

без огляду на будь-які етичні й релігійні принципи.
Це фундаментальна різниця, бо навіть при цілкови-
тій щирості тих людей і добрій їх волі – не можемо
їхню діяльність вважати корисною. Мусимо всі рішу-
че й голосно протестувати проти легковаження тим,
що, безумовно, є основою і мірою вартості кожної
праці.

Уже щодо питання, як розв’язати заплутані су-
спільні взаємини, маємо два протилежні рішення:
відповідь християнства і відповідь соціалізму.

Стяг боротьби за кращу долю убогих, що його ви-
соко підносить Церква, підхопили й соціалісти. Але
їхня доктрина і вся їхня діяльність так відрізняються
від християнських доктрин і від суспільної католиць-
кої акції, що навіть у найменших відтінках розмежо-
вані та взаємно противляться.

Там, однак, де посеред християнської спільно-
ти соціальні поняття віри не досить з’ясовані або де
християни про них забувають, соціалістична агітація
може так уподібнюватися до християнської, що їх за-
ледве можна розрізнити. Тоді буває, що християни
докладають рук до праці антихристиянської, яку не
трактують як таку. Соціалісти ж, не виказуючи явно
своїх справжніх намірів, уміють так майстерно агіту-
вати й притягувати до себе людей, що ті – й супроти
власної волі, а багато з них часом і несвідомо – ста-
ють провідниками їхніх ідей.

15

Наше судження про соціалістів

Таке становище нашого суспільства. Хоча україн-
ський народ є щиро християнським і хоч ревне ду-
ховенство стоїть на сторожі засад віри і народного
добра, на діяльність соціалістів, що є шкідливою для
віри і для людей, у нас ще замало звертають увагу.
Не бачимо суттєвої різниці між християнською демо-
кратією й соціалістичним рухом.

Наші соціалісти хоч і заявляють про свою солі-
дарність з європейськими соціал-демократичними
партіями, не сміють, однак, перед вірним нашим на-
родом розкрити свою суть так відверто, як це роб-
лять соціалістичні партії в інших країнах. Ми ж, не
маючи змоги бачити зблизька боротьбу за віру й мо-
ральність, яка там ведеться, нерідко вважаємо со-
ціалізм нешкідливою ідеологією, а частина нашої
молоді вбачає в ньому свій ідеал. Тому в суспільній
активності занадто часто із соціалістами солідаризу-
ються ті, хто загалом не згоден з їхніми принципами.

Багато хто з нас забуває, чим є насправді соціа-
лізм в Європі. Це не дивно, бо й чимало наших соці-
алістів мають про це невиразні уявлення. В їхніх ря-
дах нераз із жалем спостерігаємо найблагородніших
молодих людей; є  поміж ними і  деякі священничі
сини.

16

Судження Церкви про соціалістів

Не заглиблюючись зараз у сутність цього соці-
ал-демократичного руху в Європі, пригадаю лиш
оцінку, висловлену Христовим намісником ще в 1878
році, цей автентичний вияв християнства: «Ті, що ви-
знають доктрину соціалізму, – писав тоді Святійший
отець [Лев XIII] в Енцикліці «Апостольське служіння»
(Quod Apostolici muneris) 28 грудня 1878 року, – по-
горджують усім, що називається повагою і  власніс-
тю, і  зводять хулу на все, що тільки є святе. Все те,
що Божий і людські закони встановили для безпеки
і прогресу людства, на їх думку має бути скасоване.
Відмовляють у послуху владі, яка від Бога отримала
право наказувати і якій, за словами святого Апосто-
ла, кожна душа має підпорядковуватися. Всюди про-
повідують безоглядну рівність людей в  усіх правах
і  обов’язках. Називають неморальним подружній
зв’язок чоловіка з дружиною, що його і дикі наро-
ди завжди вважали чимось священним. Послаблю-
ючи зв’язки, на які спирається родинна спільнота,
полишають людей на поталу їхнім пристрастям або
примхам. У  пориві через жадобу дочасного доб-
ра, яка є джерелом «хвороби багатьох» і через яку
люди відступають від віри (1 Тим. 6, 10), нападають
на право власності, що спирається на людську при-
роду, і зухвалість їхня заходить так далеко, що задля

17

задоволення всіх своїх потреб і бажань прагнуть ві-
дібрати й замінити спільною власністю все, що було
здобуте чи то через легальне успадкування, чи пра-
цею власних рук, чи інтелектуальним трудом, чи,
врешті-решт, ощадливістю. Ці дивні погляди й теорії
проголошують на своїх зборах, обґрунтовують у сво-
їх виданнях і рекламують поміж людьми в незлічен-
них посланнях і брошурах».

У нас серед тих, що більшою або меншою мірою
вважають себе соціалістами, є багато таких христи-
ян, що, не досить свідомо розрізняючи принципи
Церкви і принципи соціалізму, лише тому до них до-
лучаються, що бачать здійснення своїх сподівань у
суспільних реформах. Приваблює їх теорія рівності
людей, приваблює динаміка і якесь благородство де-
котрих з того табору, хто для своєї ідеї щиро працює.
Теорію же соціалістів сприймають не досить критич-
но, не задумуються про її наслідки. Церкви ж або не
знають, або знають її недобре. Не маючи достатньо
свідомої віри, думають, що можуть бути соціалістами
і лишатися християнами.

Обов’язок єпископа

Безперечно, у такій ситуації правом і обов’язком
єпископа  є чітко й голосно висловлюватися про сус-
пільні справи, роз’яснювати соціальні принципи віри

18

Христової та збирати справжніх християн під прапо-
ром католицького громадського руху, щоб успішно
працювати для добра убогих і застерігати людей пе-
ред небезпекою всіляких блудних теорій.

Тому-то я вважаю своїм правом, а також і своїм
обов’язком висловлюватися в цій справі. Це моє пра-
во, бо Церкві належить голос у справах суспільного
значення, особливо в  тих, де йдеться про мораль-
ність. А таким і є соціальне питання. І це мій обов’я-
зок, бо вірним потрібне повчання про всі правди
віри Христової, найперше про ті, що мають найак-
туальніше значення. Духовенство ж має отримати
від єпископа чіткий виклад програми, якої необхід-
но нам дотримуватися, щоб діяти спільно і впевнено
вести довірений нам народ дорогою християнського
життя і щоб уникнути хибної тактики, яка могла би
в наслідку призвести до злого.

Папська енцикліка

Передовсім хочу у моєму посланні представити
соціальну сторону Христової доктрини і науки нашої
Церкви, яку Святіший отець Лев ХІІІ так цілісно й до-
кладно виклав у своїй енцикліці «Нові речі».

Це відомі речі. Однак у кожній громадській спра-
ві треба нам завжди пам’ятати цей, так би мовити,
суспільний кодекс християнства, цю автентичну

19

декларацію церковної науки. Як у європейських на-
укових колах енцикліка «Нові речі» стала підставою
для безлічі публікацій і спонукала багатьох долучи-
тися до дослідження соціального питання, так і в нас
детальніше пізнання наукових засад цієї енцикліки,
можливо, призведе, з Божою ласкою, до всебічного
роз’яснення суспільних понять, заохотить не одно-
го до вивчення теорій цієї справи та додасть нашій
праці багато світла і  міцне підґрунтя. Із цією метою
буду у  своєму посланні триматися науки Святішого
отця, додаючи до неї лиш те, що вимагатимуть від
мене стан нашого суспільства та потреби нашого
духовенства.

Соціалісти хочуть ліквідувати право
власності

Щоб розв’язати соціальні питання, соціалісти та
всі ті, що їхньої доктрини або тактики більшою чи мен-
шою мірою дотримуються, підбурюють убогих проти
багатших і висувають принцип, що потрібно ліквіду-
вати приватну власність і  встановити спільну влас-
ність, а керування нею віддати представникам громад
або державній владі. На їхнє переконання, такі зміни
у  сфері власності зможуть загалом привести до ви-
правлення суспільних недоліків, а отримані прибутки
можна буде розподіляти порівну поміж усіма людьми.

20