Isus.Ostani dni

Крейґ А. Еванс,
Н.Т. Райт

ІСУС

ОСТАННІ
ДНІ

ЩО НАСПРАВДІ СТАЛОСЯ

За редакцією Троя А. Міллера

Львів
Видавництво «Свічадо»

2021

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

КРИК

СМЕРТИ

Крейґ А. Еванс

13

Найранішим офіційним Символом віри, або

визнанням віри християнської Церкви, є Апостоль-
ський символ віри, який, імовірно, був сформульова-
ний у III столітті. Цей знайомий нам текст звучить так:

Вірую в Бога Отця Вседержителя,
Творця неба і землі.
І в Ісуса Христа, Його Єдиного Сина,

Господа нашого,
що був зачатий від Духа Святого,
народився від Діви Марії,
що страждав за Понтія Пилата,
був розп’ятий, і помер, і був похований,
зійшов у ад.

14 КРИК СМЕРТИ

Третього дня воскрес із мертвих,
вознісся на небеса,
і сидить праворуч Бога Отця Вседержителя,
звідки прийде судити живих і мертвих.
Вірую в Духа Святого;
святу вселенську Церкву;
сопричастя святих;
відпущення гріхів;
воскресіння тіла,
вічне життя. Амінь.

Суть Символу віри розкрито в його середині, де
йдеться про Ісуса: «Страждав за Понтія Пилата, був
розп’ятий, і помер, і був похований, зійшов у ад. Тре-
тього дня воскрес із мертвих». Ця частина Символу
віри спирається на значно раніші постулати христи-
янської віри, які ми часто знаходимо в самих новоза-
вітних писаннях, і узагальнює їх. Один такий приклад,
що походить з середини I століття, бачимо в Посланні
апостола Павла. Розповідаючи про Євангеліє, Павло го-
ворить: «Я бо вам передав найперше те, що й сам при-
йняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно
з Писанням; що був похований, що воскрес третього
дня за Писанням; що з’явився Кифі, потім дванадця-
тьом» (1 Кр. 15, 3-5).

Ця книжка розглядає три істотні елементи цього
Символу віри: смерть, поховання і воскресіння Ісуса.
Навряд чи когось здивує те, що саме третій з них ви-
кликає найбільше сумнівів і заперечень – віра у вос-
кресіння Ісуса Христа. Але останніми роками також
стало досить модно заперечувати ще й перші два еле-
менти – історичну реальність Його смерти і поховання.

РЕАЛЬНІСТЬ СМЕРТИ ІСУСА 15

Автори цієї книжки твердо переконані в тому, що
в основі Символу віри, постулатів віри християнського
руху, лежить історія. Смерть, поховання і воскресіння
Ісуса – це не лише богословські ідеї, але й реальні по-
дії – реальні події, що пробудили віру і згодом вимага-
ли богословського дослідження. У цьому першому роз-
ділі ми насамперед звернемо особливу увагу на смерть
Ісуса, подію, котра, як це не парадоксально, спочатку
навіть і близько не могла пробудити віри.

Реальність смерти Ісуса

Жоден поважний історик будь-якого релігійного чи
нерелігійного штибу не сумнівається в тому, що Ісус
з Назарету справді жив у I столітті та був страчений за
наказом Понтія Пилата, правителя Юдеї і Самарії. І хо-
ча серед учених це річ загальновідома, широка публіка
насправді може бути й не свідома цього. Утім, деякі за-
перечення ще й досі існують навіть у наукових колах.
А одне недавнє видання повторило, по суті, старий хи-
мерний здогад, що Ісус насправді лише удав свою
смерть, уникнувши страти за допомогою римського
правителя та ще кількох людей, а тоді утік до Єгипту.
Доказ цього твердження, як запевнюють нас, знаходи-
мо у двох листах, що начебто написані арамейською
і, як кажуть, знайдені під будинком в Єрусалимі сорок
років тому. Ці писання, як розповідають нам, дбайли-
во зберігав колекціонер, чиє ім’я не можна розкрити,
що живе в місті, яке не можна назвати. Звісно ж, ані
автор цієї фантазії, ані власник цих листів не знають
арамейської і не володіють необхідними знаннями,

16 КРИК СМЕРТИ

щоб підтвердити автентичність записів. Як це не при-
кро, неймовірна безглуздість такого сценарію зовсім
не очевидна для значної частини сучасної читацької
публіки.

Смерть Ісуса не тільки стверджують (або при-
наймні мають на увазі) усі писання Нового Завіту та
часів раннього християнства – його засвідчують також
ранні юдейські та римські письменники. Йосиф, юдей-
ський історик I століття, апологет і свідок катастрофіч-
ного повстання супроти Риму (66-70 рр. від Р. Х.), ствер-
джує, що Ісуса, якого звинуватили юдейські проводирі,
засудив до смерти на хресті Пилат (Стар. 18.63-64).
А римський історик Тацита пише: «Христос… зазнав
смертної кари за правління Тиберія, згідно з вироком
прокуратора Понтія Пилата» (Аннали 15.44). Хоча й Та-
цит помиляється трохи, підвищивши чин Пилата (він
був префектом, а не прокуратором), цей стислий пе-
реказ відповідає тому, що ми знаходимо у Йосифа
і в Євангеліях. Лукіан з Самосати, глумливо розповіда-
ючи про Перегріна і християн, з якими той себе деякий
час пов’язував, згадує Ісуса як «чоловіка, якого розіп’я-
то в Палестині» (Смерть Перегріна §11; див. §13 «той
розіп’ятий софіст»). Зрештою сирієць Мара бар Сера-
піон у листі, написаному своєму синові, вірогідно на-
прикінці I століття, розказує про смерть Ісуса, юдей-
ського «мудрого царя».

Реальність смерти Ісуса також підтверджує той
простий факт, що її не очікували Його послідовники.
Коли Ісус говорив про своє неминуче страждання
й смерть, Петро, промовляючи від імени учнів, відвів
свого Учителя набік і докорив Йому (див. Мр. 8, 31-33),
що є безумовним знаком відсутності такого сподівання

РЕАЛЬНІСТЬ СМЕРТИ ІСУСА 17

в Петра. То ж на що в такому разі вони сподівалися?
Вони надіялися сісти праворуч і ліворуч від Нього, тоб-
то створити новий уряд Ізраїлю (див. Мт. 19, 28; Мр. 10,
35-40; Лк. 22, 28-30). Царство (або правління) Боже
було близько, і правління сатани добігало кінця (див.
Мр. 1, 15; 3, 11.22-27; Лк. 10, 17-19; 11, 20). Тож як муче-
ництво богообраного могло поміститися на такому за-
гальному тлі?

Смерть Ісуса насправді була джерелом неабияко-
го збентеження серед Його ранніх послідовників. Саме
на це збентеження натякає Павло, коли стверджує, що
«я не соромлюся Євангелія» (Рм. 1, 16). З погляду рим-
ського світу, сини Божі, герої та спасителі не вмирали
на хрестах. У той час Ісусова смерть і тим більше хрест,
страхітливий символ часів римської античности, не ви-
кликали жодних сентиментальних почуттів. Яким чи-
ном хоч щось із того можна було б назвати «доброю
новиною» (значення слова «Євангеліє»), було аж ніяк
не очевидно і для юдеїв, і для язичників. Якби Ісуса не
стратили, якби Ісуса не розп’яли, то навіщо вигадувати
таку абсурдну історію?

Ні, смерть Ісуса – це не вигадка. Це сувора істо-
рична реальність. Про неї знали нехристияни, і ця по-
дія деморалізувала послідовників Ісуса – принаймні
спершу, – а також ще довго викликала збентеження,
коли Церква проголошувала Ісуса Спасителем і Сином
Божим повсюди в Римській імперії. Годі сумніватися
в тому, що Ісуса страчено. Але чому це сталося?

18 КРИК СМЕРТИ

Причини смерти Ісуса

Чимало людей, зокрема і християн, не знають, чому
Ісуса було страчено, чому Він наразився на такий смер-
тельний опір. Я чув, як люди кажуть, що Ісуса скарали
на смерть за те, що Він був доброю людиною, або тому
що лицемірні фарисеї боялися Його. Утім, насправді всі
ці пояснення безглузді. Євангелія Нового Завіту нази-
вають декілька історичних факторів перед самим кін-
цем Ісусового життя, факторів, що призвели до Його
страти; і Його доброта чи сварки з фарисеями не нале-
жать до них.

Першою причиною невдоволення, яке збурив
Ісус, став сам спосіб Його прибуття в Єрусалим на по-
чатку останнього тижня свого служіння. Він в’їхав
у святе місто верхи на ослі під вигуки «Осанна!.. Бла-
гословенне грядуче царство батька нашого Давида»
(Мр. 11, 9-10). Увіходячи в місто в такий спосіб, Він на-
вмисне наслідував Соломона, Давидового сина, який
тисячу років до того їхав верхи на царському мулі, пе-
ред тим як сісти на царський престол (див. 1 Цар. 1,
32- 40). Такий в’їзд перегукувався також зі стародавнім
пророцтвом про довгожданого смиренного царя (див.
Зах. 9, 9). І не тільки вчинок Ісуса нагадує про надію на
прихід Давидового сина, але й відгук юрби відображає
таке саме його народне тлумачення. Загальні вигуки
«Осанна!», які натякали на Псалом 118, були насправді
проголошенням того, що Той, хто приходить у Храм
«в ім’я Господнє», – це не хто інший, як Давид, якому
напередвизначено стати царем і правителем Ізраїля
(див. Пс. 118, 19-27). Така подія непомильно стверджу-
вала, що царем Ізраїля був Ісус, а не Цезар. Отже, з того

ПРИЧИНИ СМЕРТИ ІСУСА 19

самого моменту, коли Ісус увійшов у Єрусалим, Він сту-
пив на дорогу протистояння з римською владою.

Другою причиною невдоволення, яке збурив Ісус,
стали Його дії у дворі або на території Храму. Своїм за-
гальновідомим вчинком (див. Мр. 11, 15-18) Він завдав
шкоди жертовній торгівлі та збуту і кинув виклик пер-
восвященникам, промовивши до них дуже тривожні
слова:

«Хіба не написано:
Дім мій домом молитви назоветься

для усіх народів?
А ви з нього зробили печеру розбійників!»

(Мр. 11, 17)

Перша частина цих слів є цитатою з Книги проро-
ка Ісаї 56, 7, фрагментом пророцтва, яке передбачає той
день, коли всі люди, погани і юдеї з усіх усюд, прийдуть
до Єрусалиму, і їх привітають там. Усі народи будуть по-
клонятися Богові Ізраїля; їхні дари приймуть, а молит-
ви почують. Це пророцтво не проголошувало нічого но-
вого для тогочасних юдеїв; у ньому відбито первісне
призначення Храму, як і в давній Соломоновій молитві
посвяти (див. 1 Цар. 8, 41-43). Ісусові дії і Його запитан-
ня, що натякають на пророцтво Ісаї, наводять на думку,
що влада Храму не справдила свого покликання. Храм
не став місцем молитви для всіх народів. Радше він
обернувся в «печеру розбійників». Тут, у другій частині,
Ісус натякає на нищівну критику Єремії, спрямовану
проти храмових можновладців у його дні (див. Єр. 7, 11),
попереджаючи, що Бог зруйнує Храм. Можновладні свя-
щенники, книжники і старші, мабуть, відчули глибоку
кривду, почувши критичні та образливі слова Ісуса.

20 КРИК СМЕРТИ

Те, що гнівливі проповіді, які спираються на сло-
ва пророка Єремії (див. Єр. 7), можуть довести до лиха,
засвідчує також Йосиф Флавій. Він розповідає про та-
кого собі Ісуса бен Ананію, який, починаючи з 62 року
від Р. Х., почав передбачати погибель міста Єрусалиму
та його славетного Храму. Як і Ісус з Назарету, Ісус бен
Ананія посилався на слова пророка Єремії (див. Єр. 7,
34), перебуваючи неподалік від Храму (Йосиф Флавій,
Ю.В. 6.300-305). Цьому пізнішому Ісусу пощастило.
На відміну від Ісуса з Назарету, Ісуса бен Ананію не
стратили (попри заклики релігійних проводирів скара-
ти його на смерть), а звільнили. Однак його щастя скін-
чилося кілька років по тому, коли під час облоги
Єрусалиму Ісуса бен Ананію убив камінь, випущений
з катапульти, що зі свистом пролетів над муром.

Третьою причиною невдоволення, яке збурив
Ісус, стала Його притча про виноградник (див. Мр. 12,
1-12). Він розповів цю притчу, непрямо відповідаючи
на запитання, яке поставили Йому можновладні свя-
щенники та їхні прибічники, що вимагали сказати,
якою владою Ісус учинив те, що Він зробив у дворі
Храму (див. Мр. 11, 27-33). Вистачило би й того, що Ісус
поклав в її основу притчу Ісаї про виноградник, який
попереджав Ізраїль про неминучий суд через його не-
змогу додержати справедливости (див. Іс. 5, 1-7). Та
особливо можновладних священників дратувало те,
що в ті часи притчу Ісаї витлумачували як таку, що
спрямована передусім проти можновладців Храму. Це
добре видно в арамейському переказі Ісаї 5 у пізнішій
рабинській інтерпретації і в сувої з Кумрану (4Q500),
який датовано I століттям до Р. Х. Ісусову думку було
важко недобачити: через їхній бунт проти Бога, який

ПРИЧИНИ СМЕРТИ ІСУСА 21

засвідчує змова вбити Його Сина, на можновладних
священників чекає суд. Ця погроза, разом із прихова-
ною погрозою, яку висловив Ісус, пославшись на слова
пророка Єремії (див. Єр. 7), спонукала можновладних
священників посягнути на Ісусове життя.

Четвертою причиною невдоволення, яке збурив
Ісус, стало Його помазання, яке звершила неназвана
жінка (див. Мр. 14, 3-9). Роками коментатори не бажа-
ли тлумачити цей акт як месіанське помазання рукою
жінки, стверджуючи натомість, що це було пасхальне
помазання, щось споріднене, можливо, з сучасною різд-
вяною омелою. Ця неохота, поширена в наукових ко-
лах, пов’язана, ймовірно, з хибним припущенням, що
Ісус не мав розуміння своєї месіанської ролі. Це старе
уявлення нещодавно було піддане серйозному сумніву,
і зокрема завдяки новому сувою з Кумрану (4Q521),
який розповідає про чудесні оздоровлення, що відбу-
дуться, коли врешті об’явиться Месія, – діла, про які
так само йдеться в Його відповіді ув’язненому й зне-
віреному Йоану Хрестителю (див. Мт. 11, 2-6; Лк. 7,
18- 23). З часу цього важливого відкриття вчені вже
більш охоче стверджують те, про що Євангелія говори-
ли весь час, – що Ісус вважав себе Месією Ізраїля. Як по-
яснити повсюдність ідентичности Ісуса як Месії, якщо
б Він ніколи не мислив про себе подібними катего-
ріями, цих надто скептичних вчених, очевидно, не дуже
цікавило.

Є важливий момент у цій події: відразу після того,
як жінка помазала Ісуса, Юда Іскаріот відходить, щоб
зрадити свого Господа (див. Мр. 14, 10-11). Контраст
між названим учнем, який вчиняє акт зради, і неназва-
ною жінкою, яка вчиняє акт поклоніння, не раз уже

22 КРИК СМЕРТИ

прокоментовано. Безумовно, це річ високохудожня.
Але іноді недобачають того, що про вчинок цієї жінки
могли вже довідатися можновладні священники, з яки-
ми Юда уклав угоду. Юда міг відробити свою платню,
не тільки тим, щоб привести старшин та убивць на
службі в первосвященників до місця самітної Ісусової
молитви, але й представити їм свідчення того, чого на-
вчає Ісус і ким Його вважають послідовники. І помазан-
ня, яке вчинила жінка, було чимось занадто важливим,
щоб його оминути. Воно могло слугувати ще однією
причиною знищити Ісуса.

Отже, юдейські можновладці прагнули вбити
Ісуса не тому, що Він був доброю людиною, а тому що
вони сприймали Його як дуже серйозну політичну за-
грозу. Його послання про Боже правління загрожувало
тому стану речей, який так прагнули зберегти мож-
новладні священники. Ісус увійшов у Єрусалим як по-
мазаний Син Давида, поводився у дворі Храму як наді-
лений месіанською владою і говорив про призначення
Храму так, що нагадував про Соломонову посвяту
Храму, і таким чином, що сам являв себе царем; і справ-
ді, Він прийняв помазання принаймні від одного свого
послідовника – помазання, яке, судячи з усього, витлу-
мачили як таке, що має месіанську вагу. Тож годі диву-
ватися, що розгніваний первосвященник прямо спитав
Ісуса: «Чи Ти Христос, Син Божий?», і що римський пра-
витель наказав прибити на хресті напис: «Це Ісус – Цар
Юдейський».

ЧИ ПЕРЕДБАЧАВ ІСУС СВОЮ СМЕРТЬ 23

Чи передбачав Ісус свою смерть?

Перш ніж розглядати суд і страту Ісуса, ми маємо за-
питати, чи Ісус передбачав свою смерть. Деякі крити-
ки наполягають, що цього не було: смерть застала
Його зненацька, або Його випадково схопили під час
бунту разом з іншими. З мого погляду, таке історичне
прочитання Євангелій досить малоймовірне, і з кіль-
кох причин.

Очевидно, що починати належить з Ісусових фор-
мальних передбачень свого страждання і смерти (на-
приклад, див. Мр. 8, 31; 9, 31; 10, 32-34 та інші). Звісно,
чимало критично налаштованих учених стверджують,
що згадані передбачення страстей є пророцтвами пост-
фактум, які ще подеколи називають vaticinia ex eventu
(пророцтвами після події). Слід визнати, що ці передба-
чення на вигляд шаблонні і містять подробиці (як-от
насмішки, плювання, бичування), які натякають на
знання того, що насправді сталося з Ісусом. Але навіть
якщо визнати, що передбачення страстей були редаго-
вані або стилізовані у світлі того, що насправді сталося
з Ісусом, це не обов’язково означає, що Він насправді не
передбачав свою смерть, і то смерть на хресті. Чи є в нас
докази – поза формальним передбаченням страстей, –
які засвідчили б, що Ісус справді передбачав свої страж-
дання і смерть?

По-перше, я вважаю цілком імовірним факт, що
Ісус передбачав свою смерть, тому що трагічна доля
Йоана Хрестителя, безумовно, справила глибоке вра-
ження на Нього (див. Мт. 11, 2-15; Мр. 6, 14-29; 9, 13).
Дивно було би вважати, що Ісусові ніколи не спадало на
думку, що така сама доля, яка спіткала Його союзника

24 КРИК СМЕРТИ

Йоана, могла чекати й на Нього. Властиво, Ісус цілком
міг сам зіставити це, зробити висновок і сказати про
нього. У фразі, формулювання й контекст якої справді
нелегко витлумачити, Ісус говорить про Йоана Хрес-
тителя як про Іллю, що «прийшов», не знайшовши на-
лежної поваги. За цією аналогією Ісус, який уже пов’я-
зав своє служіння зі служінням Йоана, натякає, що така
сама доля чекає також і на Нього. Він також «мусить…
багато вистраждати й буде погорджений» (Мр. 9,
11- 13). Тож страта Йоана, безумовно, підказала Ісусові,
що така сама доля може чекати й на Нього.

По-друге, як на мою думку, приголомшливим до-
казом того, що Ісус передбачав свою смерть, є сцена
в Гетсиманському саду. Ми бачимо, як стривожений
Ісус падає долілиць на землю, просячи Бога забрати від
Нього чашу Його страждань (див. Мр. 14, 33-36). Це не
якийсь побожний домисел чи догма. Насправді ця сце-
на разюче контрастує з картиною супокійного Ісуса,
зображеною в Євангелії від Йоана в 17-й главі, де Він
спілкується з Богом у мирі, молиться за своїх учнів і чи-
тає насамкінець молитву за всіх тих, хто прийде після
Нього.

Сцена в Гетсиманії є переконливим доказом саме
тому, що Ісусові слова та стривоженість аж ніяк не від-
повідають Його попередній науці, коли Він закликає
своїх учнів «взяти хрест свій» та йти за Ним (див.
Мр. 8, 34). У світлі цього навчання важко зрозуміти, як
історія на кшталт Гетсиманської молитви могла поши-
ритися і проникнути в євангельську традицію, якби
не опиралася на переконливе, гідне довіри свідчення
очевидця. Адже, бувши б неправдивою, вона наражала
би на аж надто великий ризик ідентичність Ісуса.

ЧИ ПЕРЕДБАЧАВ ІСУС СВОЮ СМЕРТЬ 25

По-третє, якби Ісус передбачав свою смерть, то
ми мали би сподіватися, що Він намагався знайти в ній
смисл упродовж свого життя. І це, власне кажучи, так.
Широко підтверджені «слова установлення» (укладан-
ня Завіту) (див. Мр. 14, 22-25; 1 Кр. 11, 23-25; Дідахе 9,
1-5) надають нам подальші докази того, що Ісус перед-
бачав свою смерть і прагнув осягнути її. Його слова пе-
рекликаються з кількома важливими фрагментами
Святого Письма (див. Вих. 24, 8; Єр. 31, 31; Зах. 9, 11).
У пролитті своєї крови Ісус добачає запевнення Завіту
і царства Божого. Коли євангелист Лука додає слово
«новий», як-от «Новий Завіт» (Лк. 22, 20), це цілком
може відображати християнське редагування, щоб по-
яснити сказане; утім воно, ймовірно, правильно влов-
лює сенс Ісусових слів. «Новий Завіт» відсилає нас до
вельми давньої обітниці пророка: «Ось прийдуть дні, –
слово Господнє, – і я створю з домом Ізраїля та з домом
Юди новий Завіт» (Єр. 31, 31). Новий Завіт не може
бути встановлений, поки не пролито крови Божого
Сина, Месії Ізраїля.

Правду кажучи, ідея спасительної користи, яку
приносить смерть праведника, навряд чи незвичайна
для юдейського світу. У багатьох місцях висловлено
переконання, що смерть праведних прислужиться
Божому народові або й навіть урятує його (наприклад,
див. 1 Мак. 6, 44; 4 Мак. 1, 11; 17, 21-22; 18, 3-4; З.Мойсея
9-10; Пс.-Філон, Бібл. Стар. 18, 5). Одними з найважли-
віших є передання, пов’язані з катуванням і смертю му-
чеників Макавеїв, які в другому столітті до Р. Х. відваж-
но протистояли сирійському тирану Антіоху IV: «Наш
вічно живий Бог розгнівався на нас на короткий час,
щоб нас навести на розум і покарати, та Він знову

26 КРИК СМЕРТИ

примириться з своїми слугами… Я ж, як і мої брати, від-
даю тіло й душу за батьківські закони, просивши Бога,
щоб незабаром змилувався над народом нашим… та
й щоб гнів Вседержителя, слушно наведений на весь
наш народ, припинився на мені й на моїх братах»
(2 Мак. 7, 33.37-38, виділення додано). Так само й Ісус
вірив, що Бог розгнівався на свій народ за те, що той
відкинув Його послання. Ми бачимо це тоді, коли Ісус
плаче над містом (див. Лк. 19, 41-44; Мт. 23, 37-39;
Лк. 13, 34-35) і лиховісно нагадує про пастуха з Книги
пророка Захарії 13, 7, якого вдарив Бог.

Якщо Ісус передбачав свою смерть, то можемо та-
кож запитати, чи не міг би Він передбачити і свого вос-
кресіння? Було би вкрай дивно, якби Він не передбачав
воскресіння після смерти, бо чимало благочестивих єв-
реїв неабияк вірили у воскресіння (див. Дан. 12, 1-3;
1 Енох 22–27; 92–105; Юв. 23, 11-31; 4 Мак. 7, 3; 4 Езр. 7,
26-42; 2 Вар. 21, 23; 30, 2-5; Йосиф Флавій, Ю.В. 2.154,
165-66; Стар. 18.14, 16, 18). На гадку спадають сім си-
нів-мучеників та їхня матір, кілька з них висловили
свою тверду віру у воскресіння (див. 2 Мак. 7, 14. 23. 29;
див. 4 Мак. 8-17). Хіба Ісус, опинившись перед лицем
смерти і ствердивши перед тим свою віру у воскресіння
(див. Мр. 12, 18-27), не висловив би жодної віри на ви-
правдання собі? Годі уявити щось подібне. Цілком імо-
вірно, що Ісус підбадьорив би своїх учнів (і себе) упев-
неним передбаченням власного воскресіння.

Слова Ісуса «по трьох же днях воскресне»
(Мр. 8, 31), і – в інших Євангеліях – «на третій день вос-
креснути» (Мт. 16, 21; див. Лк. 9, 22; 1 Кр. 15, 4), імовір-
но, натякають на пророцтво Осії, яке обіцяло оновлен-
ня Ізраїля:

СУД НАД ІСУСОМ 27

«Через два дні Він оживить нас,
на третій день на ноги нас поставить,
і будемо перед Ним жити» (Ос. 6, 2).

Утім, ці слова заломлюються крізь арамейську
традицію: «Він оживить нас у прийдешні дні розради;
у день воскресіння мертвих на ноги нас поставить, і бу-
демо перед Ним жити» (див. Ос. 6, 2 відповідно до
Таргуму, виділений курсивом текст позначає різницю
з арамейським перекладом). Текст не лише переказано
так, щоб відобразити ідею воскресіння (про яке, по
суті, не йшлося в первісному єврейському тексті), він
також набув месіанського забарвлення завдяки словам
«у прийдешні дні розради» (див. 2 Сам. 23, 1 в арамей-
ському тексті). Зв’язок Ісусових слів з арамейською
традицією приголомшливий.

Ісусова впевненість у тому, що Бог воскресить
Його, ще раз доводить факт, що Ісус таки справді перед-
бачав свою смерть. Про воскресіння Ісуса буде більше
сказано нижче, в 3-у розділі.

Суд над Ісусом

Починаючи з XIX століття суд над Ісусом був джерелом
гарячих дискусій, у яких часто згадувався християн-
ський антисемітизм. Деякі вчені доводили, що суд над
Ісусом був виключно римським, тоді як інші заперечу-
вали, що він був геть-чисто єврейським. Сьогодні біль-
шість учених цілком справедливо визнає участь в ньо-
му і єврейської, і римської влади.

Усі чотири Євангелія описують появу Ісуса пе-
ред єврейською і римською владою, що тією чи іншою

Зміст

Передмова ...........................................................................5

Скорочення ........................................................................9

Розділ перший.
КРИК СМЕРТИ. Крейґ А. Еванс ....................................... 11

Реальність смерти Ісуса ............................................15
Причини смерти Ісуса ..............................................18
Чи передбачав Ісус свою смерть?...........................23
Суд над Ісусом ............................................................27
Пасхальне помилування...........................................34
Насміхання з Ісуса......................................................40
Розп’яття Ісуса ............................................................43
Смерть Ісуса ................................................................48
Богословські висліди .................................................51
Подальше читання.....................................................54

Розділ другий.
ТИША ПОХОРОНУ. Крейґ А. Еванс .............................. 55

Єврейські поховальні практики .............................59
Необхідність поховання............................................65
Археологічні докази

про практику поховань у римську епоху......72
Поховання або непоховання страчених

злочинців у римському світі ............................79
Похорон Ісуса..............................................................85
Підсумки ......................................................................89
Подальше читання.....................................................94

Розділ третій.
ПОДИВ ВОСКРЕСІННЯ. Н. Т. Райт ........................... 95

Мова «воскресіння» в античному світі ..................99
Метод і божевілля історичного дослідження

розповідей про воскресіння ...........................101
Воскресіння з погляду ранніх християн .............104
Чотири дивні риси історій про воскресіння

в Євангеліях ........................................................119
Тож що насправді сталося і звідки ми

це знаємо? ..........................................................124
Подальше читання...................................................132

Покажчик античних джерел....................................133

Покажчик тем, місць і джерел.................................143