Zhyvka

Зоряна ЖИВКА

Мрiя

Небеснi авiалiнiï

Намалювала Богдана БОНДАР
Львiв

Видавництво «Свiчадо»
2022

– Уявляєш, «Мрія» перевозила слонів і жирафів!

– «Мрія» полетіла з гуманітарним вантажем рятувати лю-
дей від повені.

– «Мрія» сьогодні не літак, а виставкова зала! У ній відбу-
вається виставка картин!

– Приїжджай на булочки від «Мрії». У нас пекарня новий
рецепт випробовує – ти ще таких не куштувала. З чорносли-
вом і соняшниковими зернятами.

10

Коли тато помер, я дуже сумувала за нашими розмовами.

11

...І ось одного дня в Україні почалася війна. Ти ж пам’ята-
єш, це сталося 24 лютого. Знаєш, усі ми були того дня налякані.
І дорослі теж. Боятися – це нормально.

А тоді кожен узявся до своєї справи: воїни – боротися з во-
рогом, територіальна оборона – захищати наші міста і села,
лікарі – лікувати, комунальні служби – дбати, щоб в оселях
було світло, газ і вода, вивозилося сміття... пекарі пекли хліб,
водії – розвозили продукти по крамницях, а ліки – по аптеках.
Кожен на своєму місці працював для перемоги. Чимало людей
відклали звичні справи і стали волонтерами. А ще багато хто
був змушений залишити свої домівки, тікаючи від війни..

14

І ось я злякалася, що більше ніколи не зможу розповіда-
ти казки. Ніколи-ніколи. Зможу пекти хліб, прибирати, плести
маскувальні сітки, а казки розповідати – ні. Бо які можуть бути
казки, коли довкола падають бомби, горять будинки і гинуть
люди?

...Одного вечора в нас в місті було затемнення. Вимкнули
ліхтарі. І військова адміністрація завчасно попросила всіх меш-
канців вимкнути світло та щільними фіранками затулити вікна.

Це було так дивно. Я до того ніколи не зауважувала, на-
скільки багато світла горить довкола нас увечері. Ось освітлена
ліхтарями вуличка, ось блимають-підморгують вікнами будин-
ки, ось висять світляні прикраси на бульварі, а он виблиску-
ють рекламні вивіски і назви крамниць. А тепер довкола
було геть темно. Я накинула на плечі теплий плед
і вийшла на ґанок. Над нами в чистому небі світи-
ли зорі – ніколи раніше в місті я не бачила
такого густого зоряного неба, ніби
хтось сипонув бісером.

15

– Які дивовижні речі тра-
пляються! – покивав головою
її співрозмовник. – Люди навчи-
лися літати! Ти справді прекрас-
не створіння Боже, яке зробили
руками люди. І видно, скільки

любові вони в тебе вклали!
Вибач, я не відрекоменду-
вався. Я – Миколай. Ба-

гато років я був єписко-
пом у місті Мири.

28

Але зізнаюся чесно, хоча я вірно служив Богові та
людям, і ні разу не пожалкував, що обрав посвяту
священика, монаха... але моєю заповітною мрією
було робити іграшки й дарувати їх дітям. Я довго не
міг нікому в цьому зізнатися – ні Богові, ні самому собі. Але як
тільки наважився, Бог здійснив мою мрію. Я раптом перестав
бути солідним, суворим і поважним церковним діячем, а став
дідусем для мільйонів дітей. Я приношу їм подарунки, а вони
радіють мені. Вчать віршики, пісні, пишуть листи... Я б з усім
тим не впорався сам, ясна річ. Мені допомагають янголи на
небі й люди на землі. Приєднуйся до нас!

– Я буду розвозити дітям подарунки? – спитала «Мрія».

– Мільйони подарунків для мільйонів дітей! – відповів свя-
тий Миколай.

– Мільйони подарунків! – замріяно прошепотіла «Мрія». –
Оце вантаж для моїх габаритів! Візьміть мене до себе в коман-
ду, будь ласка!

– Домовилися! – кивнув святий Миколай і підморгнув ян-
голам-вартовим. – А скажи, кермувати літаком важко? Завжди
хотів політати на чомусь такому... з дитинства, ще коли чув від
няні казку про літай-килим.

29