Pavlukevych

Львiв
Видавництво “Свiчадо”

2022



1 | КОЖЕН ПЕРЕЖИВАЭ
КРИЗУ

Що робити, щоб подолати кризу? Передовсім
ми мусимо собі відповісти на питання, чим
вона є. Адже у певному сенсі кожна людина
безперервно перебуває у кризі. Хто з нас може
сказати, що досягнув такого душевного спокою,
про який мріяв? Нам завжди щось дошкуляє:
взуття тисне, камінець тре, дитина вилила воду
з вази, та ще й ви дізналися, що у чоловіка рак.
Такі новини навідують нас постійно. Ймовірно,
через них багатьом людям здається, що вони
потребують ще чогось, може, якогось останньо-
го досягнення, щоб відчути себе щасливими.
Хтось навіть сказав, що тут, на землі, життя лю-
дини схоже на ночівлю у дешевому готелику.
У нас складається враження, що ми постійно

9

перебуваємо у передпокої кращого життя, що
лише колись нас запросять до вітальні. Гадаю,
чимало людей переконані, що до тієї вітальні
вони ще не мають доступу.

Інше питання – це постійні зміни, що стосу-
ються нашого існування. Цих змін не уникнеш.
І у Церкві також. Кажуть, що Церква постійно
перебуває у стані реформи. Свого часу, коли я
часто їздив потягами, то зустрічав чимало вій-
ськових, які ще тоді ходили у формі. Тепер я
вже їх не бачу, але це ж не означає, що наша
армія перестала існувати. Її просто реформува-
ли. Військові вже не носять форму постійно, як
і потягами, мабуть, не їздять теж.

Схожа ситуація і з жіночими чернечими
орденами. Тепер у них період реорганізації.
Колись, як і військових, я постійно бачив на ву-
лицях чи на вокзалі якихось черниць. Сьогодні
це трапляється набагато рідше, але, напевне,
тому, що з’явилося чимало згромаджень, члени
яких не носять монашого одягу. Сестри також
частіше, ніж колись, їздять автомобілями. Ми
перебуваємо у стані постійного реформування,
невпинних змін. Вони необхідні, бо ми завжди
повинні відповідати на щоразу нові дії сатани.
Диявол добряче старається, щоб ми не спали
спокійно, а повсякчас були змушені давати собі
раду з прерізними спокусами, якими він хоче
нас звести.

10

Професор Суходольський1 колись сказав, що
щастя – це такий стан, в якому деякі діти пере-
бувають до п’яти років. Прикрашання ялинки,
очікування приходу Миколая, мамине печиво,

ігри з друзями – завдяки всьому тому перші
роки нашого життя здаються нам часом безко-
нечного щастя.

Якщо виникає якийсь Я НАВМИСНО НЕ КАЖУ
сум, депресія, болісні, ПРО ПОГАНI ЕМОЦIÏ –
незручні чи важкі емоції,

то з’являється рефлекс БО ÏХ НЕ IСНУЭ. УСI ЕМОЦIÏ
їх усунення. Я навмисно З МОРАЛЬНОГО ПОГЛЯДУ
не кажу про погані емо-

ції – бо їх не існує. Усі ПРИРОДНI.

емоції з морального по-

гляду природні. Багато людей упродовж ро-

ків гніваються на когось та нічого не можуть

з цим вдіяти. Вони неодноразово намагалися

впоратися з цим гнівом, навіть молилися за

мир у душі, але й далі при зустрічі з цим крив-

дником гострять ніж. Це не залежить від нас.

Емоції поділяються на болісні й приємні,
важкі й легкі. Не позбуваймося їх надто швид-
ко. Коли нам сумно, вроджений рефлекс під-
казує нам домовитися про зустріч із подругою
або голосно увімкнути улюблену музику, або
налити собі чарку коньяку – таким чином нам

1 Професор Богдан Суходольський (1903-1992) – поль-
ський філософ, історик науки і культури, викладач
Львівського і Варшавського університетів. Автор числен-
них наукових праць із педагогіки.

11

хочеться «відновитися» до первісного стану спо-
кою, переживання реальности.

Тимчасом, як каже отець

ЕМОЦIÏ – ЦЕ НЕМОВБИ Дзєвєцький2, потрібно при-
ЗАКОДОВАНI ЛИСТИ, слухатися до почуттів. Емо-
ції – це немовби закодовані

ЯКI НАДСИЛАЭ НАМ листи, які надсилає нам

НАШЕ ПРАВДИВЕ «Я». наше правдиве «я». Почуття
дуже розумні, я дійсно всім

раджу прислухатися до них.

Підозрюю, що кожному з нас траплялося, коли

ми сиділи за столом, а чи їхали автом, раптом

просто відчути смуток. Тоді промайне думка:

«Чому я сумний?!». Відтак починаємо шукати

джерело емоції: «Ага, школа, єпископ, катедра,

сім’я, хвороба, авто... А я ж повинен був опла-

тити страхівку!». Як лікар, окреслюючи діагноз,

шукає джерело хвороби, так і ми намагаємося

знайти джерело суму. Якоїсь миті ми кажемо:

«Ой-ой! Ось тут рана, саме тут джерело цього

суму, душевного болю».

Треба шукати джерела емоцій, а не усувати
їх. Добрий лікар не запропонує хворому лише
знеболювальні ліки. Іноді він змушений їх при-
значити, але це тільки додаток до належного
лікування. Добрий лікар намагатиметься ліку-
вати хворобу, а не лише злагіднити її наслідки.

2 Отець Марек Дзєвєцький (нар. 1954) – польський свя-
щенник, відомий душпастир і реколекціоніст, автор чис-
ленних праць із психології виховання, приготування до
сімейного життя, профілактики й терапії залежностей.

12

Звичайно, ми повинні пам’ятати, що існують

і невиліковні недуги, в яких не допомагає вже

нічого, крім морфію, що полегшує біль, але

такі трапляються набагато рідше, ніж ті, з яки-

ми можемо якось упоратися.

Тому, якщо з нами ХТОСЬ СКАЗАВ, ЩО ВЕЛИКI
трапиться криза, не тре- СПРАВИ – ЦЕ СПРАВИ НОЧI
ба одразу від неї тікати. Й САМОТНОСТИ.
Хтось сказав, що великі
справи – це справи ночі

й самотности. Я б до

цього ще додав: великі справи часто є плодом

болю. Адже після смерти не одного письменни-

ка, актора чи режисера люди дізнавалися про

нечувану депресію, на яку «зірка» страждала

багато років. Ніби й писав комедії, ніби публі-

кував якісь смішні фейлетони або, з’являючись

у студії, виглядав цілком нормально, але на-
справді його депресія була неймовірно глибо-

кою. Треба було її проаналізувати, треба було

придивитися до неї. І то не обов’язково зверта-

ючись до лікаря, часто достатньо було загляну-

ти всередину себе та побачити, що хоче сказати

нам наше внутрішнє «я». Я глибоко перекона-

ний, що воно виглядає, як п’яти- чи шестилітня

дівчинка або той декількалітній хлопчик, яки-

ми ми були, коли почувалися ще по-справж-

ньому щасливими. Саме та дитина промовляє

до нас. Зісередини.

13

2| ТИ Э КИМОСЬ
IНШИМ

Почну з первородного гріха, адже саме він
є джерелом, з якого народжуються усі інші
наші гріхи. Наслідком первородного гріха був
розрив зв’язку з Богом, втрата стану благода-
ти, порушення внутрішньої гармонії у людині,
врешті – смерть. Смерть духовна. Ми повинні
дуже добре зрозуміти, чим є первородний гріх,
які його наслідки, щоби могти рухатися далі.

З дитинства ми чинимо різні гріхи. Мама
заборонила нам їсти шоколад, але ми пішли,
відламали та з’їли шматок. А тоді сумували ми,
сумувала мама, може, отримали й ляпанця.
Шоколад опинявся у кращій схованці, а ми по-
чувалися трохи незручно, особливо коли мама
розповідала про це своїм знайомим у нашій

14

присутності. Утім, первородний гріх не має ні-
чого спільного з такою ситуацією. Це не було
так, що хтось що-небудь зробив, відтак почував-
ся незручно та й перепрошував... Ні! Тоді взага-
лі змінився світ. Змінився увесь космос.

Що сталося б, якби я незумисне хляпнув на
когось чорнилом? Хтось щось дає мені підпи-
сати, я підписую, а враз чорнило з пера бриз-
кає йому на одяг. Трагедії немає. Може, не буде
видно? Може, вдасться якось цьому зарадити?
А якби хтось забризкав чорнилом молоду за
п’ять хвилин до шлюбу? Про це говорили б не
один рік. Були би скандал, сварка, були б сльо-
зи і нерви. Лише мислячи так, ми можемо на-
магатися зрозуміти, що таке первородний гріх.

Бог такий прекрас-

ний, такий добрий і МИ НIКОЛИ НЕ ЗРОЗУМIЭМО,

такий чистий, що нам

ніколи не вдасться зро- ЯК ПОЧУВАВСЯ БОГ ТIЭÏ МИТI,

зуміти це до кінця. Ми КОЛИ ЛЮДИНА ВЧИНИЛА
ніколи не зрозуміє- ПЕРВОРОДНИЙ ГРIХ.
мо, як почувався Бог

тієї миті, коли люди-

на вчинила первородний гріх, коли Адам і Єва

сказали Йому: «Ні!». Може, багато хто почув від

своєї дитини важкі слова... Якби друг, приятель

сказав мені: «Ти дурень!» – мені також важко

було б таке почути, але це ніяк не порівняти

з тим, що відчув тоді Бог.

15

Звичайно, те, наскільки сильно ми пере-
ймаємося тим, що чуємо, залежить від наших
стосунків з людиною, яка говорить нам важкі
слова. Якщо це наш друг, наша дитина, то їхні
висловлювання особливо негативно впливають
на нас. Тож якщо кожен з нас є Божою дити-
ною... Як почувається Бог?

Світ був повен Бога. Він був у всьому. Спов-
нялася Його воля. Світ існував на Його просла-
ву. Тому первородний гріх був потрясінням.
Іноді я порівнюю ситуацію первородного грі-
ха з тим, що трапилося з головним героєм ві-
домого фільму «Знахар». На початку фільму
благородний лікар Рафал Вільчур виявляє, що
дружина його зраджує. Він виходить з дому,
напивається у корчмі та дістає палицею по го-
лові. Зранку прокидається, не пам’ятаючи сво-
го імени, не має гаманця, нічого не знає. Полі-
ція переслідує його, вимагаючи документи,
яких у нього немає, тому він краде паспорт на
прізвище Антоній Косіба та наймається у селі
на роботу. Надалі не може пригадати, хто він.
Пам’ятає тільки, що знається на медицині.
Дивлячись на кістки, знає, що зробити, аби їх
правильно скласти.

Навіщо я про це пишу? Бо це ситуація ба-
гатьох із нас. Ми дістали по голові, виготовили
собі нові документи. Я – студент, я – священ-
ник, я – директорка, я є кимось, тільки щоби
від мене відчепилися. Тимчасом варто спитати

16

себе: «Що ти робиш?! Як живеш?!». Усе жит-
тя ти присвячуєш виконанню цієї суспільної
функції, але насправді є кимось зовсім іншим,
лишень не пам’ятаєш ким…

Часом дивлюся

на якийсь чарівний У МЕНЕ НАРОДЖУЭТЬСЯ ДУМКА.
танець, на красу
природи, і щось ме- Я – ЖЕБРАК, АЛЕ ВIДЧУВАЮ,

ні у голові починає ЩО КОЛИСЬ БУВ ЦАРЕМ
сигналити: я вже
десь колись це ба- АБО ЦАРСЬКИМ СИНОМ.

чив. Не можу при-

гадати де, але точно бачив. У мене народжуєть-

ся думка. Я – жебрак, але відчуваю, що колись

був царем або царським сином. Адже Бог

Отець – Цар всієї землі, тож ми як Його діти

маємо частку у Його царській спадщині. Ми –

спадкоємці Царя. Тільки питання, чи ми про

це пам’ятаємо.

Той факт, що ми забули про свою справжню
ідентичність, водночас і трагічний, і смішний.
Пригадайте есесівців з Освєнцима. Вони лю-
били своїх донечок. Висилали їм шоколадки,
сукеночки, слухали Моцарта, Бетговена, обго-
ворювали мистецтво, а вранці йшли у бараки,
хапали єврейських дітей та били їх головами об
стіну. Як в одній людині можуть жити дві такі
різні природи? Колись одна жінка розповіла
мені про свого чоловіка і їхню дитину. Татко
любив синочка понад усе. Та якось під час

17

канікул синочок взяв палицю і подряпав фарбу
на його машині. Кажуть, що згодом цей чоло-
вік розповідав: «Я збожеволів! Просто збожево-
лів! Дружина була змушена мене заспокоювати
і тримати за руки. Переконувала, що таку по-
дряпину можна ж відремонтувати. Хто я такий
після цього?!».

Якось у науково-популярній газеті я читав
статтю, в якій йшлося, що кожну людину піс-
ля відповідної психологічної «обробки» можна
перетворити на вбивцю. Ніхто ж із нас не уяв-
ляє, що міг би когось вбити. Утім, виявляється,
що достатньо, аби хтось трохи щось «накрутив»
у наших головах, і наше мислення цілком змі-
нилося б. Ми живемо у сутінках, у напівсні.

Колись я дивився геніальний серіал «Ляль-
ка»3. У ньому Вокульський зі своєю все ще не-
завойованою Ізабеллою вирушили на про-
гулянку до руїн замку. Чоловік, якого вони
зустріли, розповів їм легенду, пов’язану з тим
місцем. Подейкують, що під руїнами замку
спала принцеса, в голову якої була встромлена
шпилька. Навколо неї були незліченні скарби
та – щоб не було надто просто – всілякі страхо-
виська, на яких не можна було дивитися, якщо
вже хтось потрапив до тієї кімнати. Врешті
з’явився один хлопець зі села, який насмілився
увійти до тієї кімнати. Потвори, звичайно, хоті-
ли там його з’їсти, скалічити, вбити, але він на
них навіть не глянув. Ішов просто до принцеси.

3 Йдеться про серіал, що вийшов на екрани 1978 року.

18

Тоді побачив, як вона лежить зі встромленою
у голову шпилькою, тож почав цю шпильку по-
малу витягати. У той час потвори постійно на-
падали на нього. Раптом панна мовила: «Нащо
ти це робиш? Мені боляче!». Почувши це, хло-
пець зупинився, а страховиська кинулися на
нього й роздерли на шматки.

Ми і є такими людьми, в голову яких встром-
лена шпилька. Є Христос, Церква, Бог, зустріч
зі священником, сповідь, але достатньо лише
дещо змінити декорації – телебачення, чарка,
дівчина, хлопець, вечірка, приглушене світло, –
щоб цілком забути про найважливіше. Згодом
виникають питання: «Що я накоїв? Чому був
таким дурним? Адже у мене жінка, діти, я ща-
сливий». У цьому й полягає загадка: «Хто я на-
справді?!».

Люди дуже часто запитують, що вони по-
винні робити.

– Отче, що мені робити?

– А хто ти?

– Я – Марко. Софія.

– Ні, ні. Хто ти у глибині серця?

Найчастіше у глибині серця різних людей я
зустрічаю дівчаток і хлопців. Переляканих, тих,
які вже тридцять років сидять забуті на подвір’ї,
і ніхто їх звідти не забрав. У моїй пам’яті досі
засів той момент, коли моя чоловіча гордість
зганьбилася на очах у всіх, хто бачив, як я, чоти-
рирічний хлопець, тікаю від собаки у дворі.

19

Я щодуху біг. Тільки б добігти до під’їзду, тіль-
ки б додому! Врешті клямка. Є, заходжу! Батько
взяв мене на руки і сказав: «Чоловіче, чого ти
боїшся, таж той пес тебе не вкусить». У ту мить
я став зганьбленим чоловіком. Пам’ятаю, як на-
ступного дня я сказав батькам: «Переїжджає-
мо! Міняємо квартиру». Звичайно, згодом це
минуло, але того моменту мені здавалося, що
моє життя завершилося. Поки жив у темряві,
я страшенно мучився.

Тут мені пригадується «Сексмісія»4. Люди
мусили мучитися під землею, бо їм казали, що
нагорі – випромінювання. Щойно вибравшись
з підземелля, головний герой зрозумів, що жод-
ного випромінювання немає, а коли побачив,
як летить лелека, збагнув, що усі ці страждання
були марними. З нами так само. Ми дивимо-
ся на когось. Той хтось молиться, є правиль-

ний, чесний, а у нас

ЗАЗДРИТИ – ПОГАНО, АЛЕ складається вражен-
БАЖАЮ КОЖНОМУ, ХТО ЧИТАЭ ня, що таке життя не

для нас. А чому воно

ЦI СЛОВА: З УСЬОГО СЕРЦЯ має бути не для тебе?
ЗАЗДРIТЬ ЖИТТЮ СВЯТИХ! Адже достатньо вий-

ти на поверхню та
побачити лелеку. Заздрити – погано, але ба-
жаю кожному, хто читає ці слова: з усього сер-

ця заздріть життю святих!

4 Йдеться про культовий польський фантастичний ко-
медійний фільм 1984 р. режисера Юліуша Махульсько-
го. – прим. ред.

20

ЗМIСТ

1. КОЖЕН ПЕРЕЖИВАЭ КРИЗУ...................................................................9
2. ТИ Э КИМОСЬ IНШИМ......................................................................... 14
3. БОГ НЕ ВМIЭДАВАТИ МАЛО ................................................................ 21
4. ТИ САМ ОБИРАЭШ: НЕБО АБО ПЕКЛО...................................................30
5. СЕРЦЕ ТАК ЛЕГКО НЕ ЗМIНИТИ.............................................................39
6. ПАДАЭМО I ВСТАЭМО ........................................................................45
7. РIШЕННЯ – ЦЕ ТИ..............................................................................55
8. ПОЧЕКАЙ ЩЕ П’ЯТНАДЦЯТЬ ХВИЛИН ...................................................65
9. ПОВТОРЮЙСЯ ПЕРЕД БОГОМ ..............................................................73
10. У ЧОМУ ДЖЕРЕЛО СИЛИ? .................................................................84
11. НАСТУП ПIД НАЗВОЮ СВЯТIСТЬ..........................................................94
12. ТИ САМ НЕ ЗНАЭШ, НА ЩО СПРОМОЖЕН...........................................105

111