Prygody Gocyka i Gecyka

Пригоди
Гоцика і Гецика

Гецик та Гоцик – два допитливі братики.
Гецик – трішки боязкий, проте старанний та акуратний.
А Гоцик навпаки – відчайдушний та сміливий, проте занадто квапливий.
Хлопчики щодня потрапляють у якусь пригоду та дізнаються

щось нове.

Цвінь-цвінь!

Гецик Гоцик

Песик Гавчик
2 Улюблена машинка

Банановий бумеранг

Гецик і Гоцик люблять їздити до дідуся в село. Дідусь у них дуже добрий
та веселий. А ще у селі так цікаво спостерігати за різними тваринами, яких
у місті можна побачити хіба на малюнках у книжках. Он біля огорожі, шукаючи
хробачків, завзято гребуться кури. Мама-гуска веде гусенят поплюскатися
в потічку, витягує по-зміїному шию й шипить, лякаючи всіх довкола. З повітки
сторожко визирає набундючений пихатий індик, якого навіть пес Гавчик
обходить стороною...

Та не встигли хлоп’ята добре все роздивитися, як їх покликав дідусь:

– Гадаю, ви подорослішали за зиму, тож хочу дору­
чити вам важливу справу.
– Так! Так! – наввипередки загукали Гецик Му р-р-р...

і Гоцик. – А що треба робити?

– Принести нам до каші молока від
баби Моті. Йти зовсім недалечко, –
дідусь махнув рукою, – он туди...
Через чотири хати обійстя баби
Моті. Не заблукаєте?

– Ні-ні, – замотав головою Гецик,
а Гоцик тим часом уже відсував
засув на хвіртці.

Братики без пригод знайшли
хату баби Моті.

3

А ти
допоможеш
хлопчикам
порахувати

котиків?

Знайди
двох

однакових.



На нагрітому сонечком ґанку ніжилися біленький та руденький котики.
Вони навіть не думали тікати, тож хлопчикам довелося уважно підніматися
східцями, аби не наступити котромусь на хвіст. Бабуся Мотя вгледіла гостей
через вікно й поквапилася назустріч.

– Добрий день, – чемно привіталися Гецик і Гоцик. – Нас дідусь по молоко
прислав.

– Заходьте, хлоп’ята, до хати, – запросила господиня.
– Ого, як багато у вас котів! – вигукнув Гоцик, переступивши поріг
кімнати.
– Так, люблю я цих хвостатих бешкетників, й вони мене люблять, –
бабуся погладила котика, який тулився до її ніг. – Та й миші до моєї хати не
потикаються, а я їх, чесно признаюся, страшенно боюся. Ви посидьте на ка­
напі, а я молочко принесу.
Баба Мотя пішла до кухні, а Гецик і Гоцик заходилися рахувати котів.

– Один, два, три...
Повернулася баба Мотя з торбинкою, з якої виглядав слоїк
з молоком. За одну ручку торбинки взявся Гоцик, а за іншу –
Гецик.
– Ну як? Подужаєте донести? – усміхнулася господиня.
– Звісно! Адже разом ми вдвічі сильніші, – запевнив
Гоцик.
– А це вам гостинчик, – баба Мотя простягнула
хлопчикам два банани.

6

– Дякую, – втішився Гоцик й одразу почистив свій банан.
– А я... я не хочу, – чомусь знітився Гецик і почервонів. – Ходімо, Гоцику,
дідусь певно зачекався. Спасибі вам.
– Не любиш, мабуть, бананів, – баба Мотя ніби трішки засмутилася. –
Наступного разу почастую тебе чимось іншим.
Спочатку хлопчики намагалися йти нога в ногу, щоб торбинкою не
вимахувати. А потім Гоцик зненацька підстрибнув і щосили
пожбурив бананову шкуринку поперед себе.
– Навіщо ти так? – обурився Гецик.
– Пхе, – насупився Гоцик. – Хіба ти бачиш
десь поблизу сміттєвий контейнер?
У селі...
Доказати він не встиг, бо його
права нога несподівано ковзну­ла
вперед. Добре, що Гецик встиг
підхопити торбинку, а Гоц­ ик
гепн­ увся на «щось» слизьке
й вог­ке.
– Фе, – скривився Гоцик.
– Це ж тобі твоя бананова
шкуринка підніжку підста­ви­
ла, – простягнув руку братові
Гецик. – Добре, що не дуже
забився.

7



– Певно потрапили в якусь халепу? – дідусь одразу зауважив, що Гоцик
трішки накульгує.

Хлоп’ята заходилися розповідати про бабу Мотю, її котів і про те, як бана­
нова шкуринка «покарала» Гоцика...

– Смітити не варто ніде – ні в селі, ні в місті, – зауважив дідусь. – Ми тут та­
кож сортуємо сміття: органічні відходи, які з часом розкладаються, наприк­лад
картопляне лушпиння, опале листя, бур’ян, зазвичай викидаємо у спеціальну
яму і згодом отримуємо якісне добриво для рослин без усілякої хімії.
А неорганічні, як от пластикові пляшки, баночки з-під консервів, вивозимо
у спеціально відведене місце.

– Тепер знатиму, – зітхнув Гоцик. – Звісно, всім приємно, коли довкола чисто
та прибрано.

– А, до речі, Гецику, тобі справді не смакують банани? – поцікавився дідусь,
помішуючи ложкою кашу.

– Та ні, смакують. Просто нас вчили, що нічого не можна брати від чужих
людей, – пояснив Гецик.

– Ну, якщо тебе хтось незнайомий перепиняє на вулиці й пропонує цукерку
чи шоколадку, то, безперечно, треба відмовитися. Але баба Мотя – наша
сусідка. Я впевнений, що вона просто хотіла зробити вам приємність.

– Тоді наступного разу я охоче почастуюся, – погодився Гецик.
Дідусь покуштував кашу.
– Ох, смачненька! Мийте руки, хлоп’ята, й хутенько до столу. Будемо їсти!

9

Зміст

Банановий бумеранг • 3
У страху очі великі • 10
Корабельні перегони • 17
Футбольний матч • 21
Найсмачніший мед • 26
«Котики» на вербі • 33
А що, що на городі росте? • 37
Вогники, які вміють літати • 41

Пригоди Гоцика і Гецика

Літературний редактор
Світлана Янів

Художньо-технічний редактор
Ольга Лабій

Відповідальний редактор
Мирослава Лемик

Підписано до друку 17.09.2020. Формат 64x90/12.
Папір крейдований. Офс. друк. Ум.-друк. арк. 4,3. Ум. фарбовідб. 4,9. Обл.-вид. арк. 4,6.

ТзОВ Видавництво «Свічадо» (Свідоцтво серії ДК №1651 від 15.01.2004)
79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22. Тел.: (032) 244-57-44
e-mail: [email protected], url: www.svichado.com
Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом

у друкарні ТзОВ «Зерцало» (Свідоцтво серії ААВ № 219930 від 30.01.2013 р.)
вул. Січових стрільців, 35а, с. Кротошин, Пустомитівський р-н, Львівська обл.