Kempiyskyy

Переклад з латини
Наталени Королевої

Львів
Видавництво «Свічадо»

2022

ПЕРЕДМОВА

Книга «Наслідування Христа» (лат. De Imitatione
Christi) з’явилася не пізніше 1427 року в середовищі духов-
ного руху «Нове благочестя» (лат. Devotio moderna). За-
сновником цього руху був нідерландський богослов Ґерт
Ґроте (нідерл. Geert Groote; 1340–1384). Він навчав спогля-
дати Бога через удосконалення в любові, практикування
вбогости духу, діяльних чеснот і самозречення. Прагнучи
досягти внутрішнього спокою, учасники руху «Нове бла-
гочестя» провадили аскетичне життя в  покуті, молитві,
духовному читанні та праці. У цьому середовищі склалася
традиція «методичної молитви», яка передбачала вправи
день за днем і тиждень за тижнем. Також сформувалися
прийоми медитації через занурення себе в  євангельські
сюжети з життя Ісуса, що згодом використав Ігнатій Лойо-
ла (лат. Ignatius de Loyola; 1491–1556).

Одним із послідовників руху «Нове благочестя» був
німецький монах-августинець Тома Кемпійський (лат.
Thomas a Kempis; 1380–1471). Він походив із містечка
Кемпен неподалік від Дюссельдорфу на території сучасної
з­ емлі Північна Рейн-Вестфалія. Його батько Ян Гемеркен
був ковалем, мати Гертруда — вчителькою.

Під час навчання в латинській школі нідерландського
міста Девентер — батьківщини Ґерта Ґроте, — що тривало
протягом 1392–1399 років, Тома познайомився з  «Брат-
ством спільного життя» (лат. Fratres a Vita Communi), утво-
реним у річищі руху «Нове благочестя». Після закінчення
школи Тома подався до міста Зволле в  Нідерландах, де
його брат Йоганн був настоятелем монастиря ­регулярних

5

ПЕРЕДМОВА

­каноніків  — однієї з  конґреґацій августинського ордену.
1406 року Тома вступив до монастиря святої Аґнеси, 1413 ро­
ку прийняв свячення, а 1429 року його обрали помічником
настоятеля. Протягом 1429–1432 років йому довелося пере-
жити вигнання у зв’язку з папським інтердиктом, накладе-
ним на єпархію. Потім Тома доглядав хворого брата й аж по
його смерті 1432 року повернувся до монастиря.

У монастирі Тома займався проповідництвом, копію-
ванням рукописів і письменницькою працею. Не менш як
чотири рази він переписав Біблію; один із рукописів збері-
гається в Дармшадті (Німеччина). Тома написав біог­ рафії
Ґерта Ґроте й кількох інших діячів «Нового благочестя»,
житіє нідерландської святої Лідвіни зі Схидаму. Зберегли-
ся кілька проповідей Томи Гемеркена для новиків. Помер
Тома 25 липня 1471 року.

Ще за життя Кемпійського в  середовищі руху «Нове
благочестя» його визнавали автором книги «Наслідування
Христа», примірник якої, переписаний рукою Томи, збері-
гається в Королівській бібліотеці Бельгії в Брюсселі. І хоча
існують інші гіпотези щодо авторства цієї книги, в христи-
янській традиції вона пов’язана переважно з іменем Томи
Кемпійського.

Можливо, спочатку чотири книги, що ввійшли до «На-
слідування Христа», виникли як окремі твори:

Оригінальна назва Переклад Наталени Королевої

Admonitiones ad spiritualem Практичне заохочення
vitam utiles до духовного життя

Admonitiones ad interna Науки, корисні
trahentes для духовного життя

De interna consolatione Про духовну втіху

Devota exhortatio ad Sacram Про святе Причастя
Corporis Christi Communionem

6

ПЕРЕДМОВА

Але в широкий ужиток ці чотири книги ввійшли як ча-
стини єдиного твору. Уже в XV ст. «Наслідування Христа»
здобуло величезну популярність, поширюючись у рукопи-
сах. У 1471–1472 роках в Ауґсбурґу завдяки Ґюнтеру Цайне-
ру (нім. Günther Zainer; помер 1478 р.) твір уперше вийшов
друком, і опісля «Наслідування» видавали латиною й у пе-
рекладах не менш як 2000 разів.

«Наслідування Христа» стало найпопулярнішою
християнською книгою, яка поступається за поширенням
лише Біблії. Такий вплив твору Кемпійця на масову релі-
гійну свідомість забезпечила достатня простота викладу,
практичність порад, заохочення кожної звичайної люди-
ни сміливо здійматися шляхом духовного вдосконалення.
Справжнє духовне життя християнина — це наслідування
Христа у  зреченні світу та покаянні. Читач, який прагне
поєднання з  Богом, запрошений неухильно йти шляхом
діяльної любови за маршрутом, який пропонує книга.

Оскільки Польсько-Литовська держава, до якої нале-
жала більшість етнічно українських земель, була в XV —
XVII ст. природною частиною єдиного інтелектуального й
культурного простору, що його становила тогочасна латино-
мовна європейська цивілізація, оригінальний текст De Imi-
tatione Christi безперешкодно увійшов до базової лектури
освічених русинів. Один за одним публікуються так само
доступні для тогочасних українців переклади польською
мовою  — славетного тлумача Біблії Якуба Вуєка (1571  р.),
священника-єзуїта Яна Вєлевицького (1608 р.), уродженця
Підляшшя поета Станіслава Ґроховського (1611 р.) та ін.

У друкарні монастиря Дялу (рум. Dealu), заснованого
неподалік від Бухареста 1499 року, в 1647 році вий­ шов і пер-
ший переклад «Наслідування Христа» церковнослов’ян-
ською мовою. Його здійснив Орест Настурел (рум. Udriște

7

ПЕРЕДМОВА

Năsturel; 1596 або 1598 – бл. 1658) — на­уко­вець, поет і уря-
довець, брат дружини правителя Валахії. У Львові збері-
гається примірник цього видання, що свідчить про його
побутування серед українських читачів. Істотно відреда-
гований переклад Настурела перевидали 1764 року в По-
чаївській василіанській друкарні з благословення прото-
архимандрита Іпатія Білинського (1704–1771). Освічені
українці послуговувалися також перекладами французь-
кою, німецькою та російською мовами.

Ще близько 1627 року тодішній архимандрит Киє-
во-Печерської лаври Петро Могила (1596–1647) спробу-
вав був перекласти De imitatione Christi книжною україн-
ською мовою — можливо, за посередництвом польського
перекладу. Існують відомості про переклад Івана Вагиле-
вича (1811–1866), здійснений під час навчання у  Львів-
ській духовній семінарії. А 1862 року в Перемишлі вихо-
дить переклад «Наслідування» В­ олодимира Терлецького
(1808–1888)  — волинського шляхтича, на  той час  — мо-
наха-василіанина. Москвофільський Ставропігійський ін-
ститут 1891 року публікує переклад учителя Бережанської
гімназії Юліана Насальського (1847–1913).

Найпоширенішою українською версією «Насліду-
вання Христа» став переклад єпископа Луцького Йосифа
Боцяна (1879–1926) — доктора богослов’я, ректора Львів-
ської духовної семінарії. Уперше виданий у василіанській
друкарні Жовкви 1920 року, він був передрукований після
смерти владики Боцяна 1930 року, а потім у 1979 році  —
вже в Римі з ініціативи патріарха Йосифа Сліпого. Ця вер-
сія згодом з’явилася друком у незалежній Україні завдяки
видавництву «Свічадо».

Майже водночас із єпископом Йосифом Боцяном пе-
реклала «Наслідування Христа» й чи не найзагадковіша
8

ПЕРЕДМОВА

українська письменниця Наталена Королева (1888–1966).
Її повне ім’я — Кармен Альфонса Естрелла Наталена. Вона
походила з  аристократичної родини, де поєдналися ге-
неалогічні лінії польських графів та  іспанс­ ьких ґрандів.
У материній сім’ї зберігалася легенда про родинні зв’язки
з  Понтієм Пилатом і  святим Домініком Гусманом. Мати
померла при пологах, і дитина виховувалася в бабусиному
маєтку на Волині, а потім у монастирі Нотр-Дам де Сіон
у  французьких Піренеях. Монастирське виховання, яке
Наталена завжди згадувала з вдячністю, обдарувало її гли-
бокою католицькою ­побожністю.

На вимогу батька й мачухи 17-річна Наталена переїха-
ла до Києва, навчалася там в Інституті шляхетних дівчат.
Вищу освіту вона здобула вже в Петербурзі, куди подалися
батьки: спершу в Археологічному інституті зі ступенем док-
тора археології, а потім в Академії мистецтв з дипломом
вільного художника. Відмовившись від одруження з  ро-
сійським офіцером, Наталена стає акторкою, грає у фран-
цузькому театрі, виступає на  оперних сценах Парижа та
Венеції. Одружилася вона 1915 ро­ку з перським диплома-
том, князем із царського роду Ахменідів — зороастрійцем,
який заради нареченої прийняв католицизм. Чоловік за-
гинув на фронті, а Наталена служила в Першу світову вій-
ну сестрою милосердя й одержала хрест «За хоробрість».

Під час визвольних змагань Наталена опинилася в Ки-
єві й з ентузіазмом долучилася до творення націо­нальної
держави. Вона працювала в  урядових установах УНР,
а з окупацією України російським військом ви­їхала на За-
хід. У  Празі вона познайомилася з  одним із засновників
Української Центральної Ради Василем Королевим-Ста-
рим (1879–1941) і  вийшла за нього заміж. Чоловік пере-
конав Наталену спробувати себе в літературній творчості

9

ПЕРЕДМОВА

українською мовою. Змалку послуговуючись іспанською,
французькою і польською мовами, Наталена Королева за-
хоплювалася українською культурою й  успішно ввійшла
в творчий процес, удосконалюючи володіння мовою, зна-
йомою ще з  проведеного на  Волині дитинства. Її перше
оповідання «Гріх (З пам’ятної книжки)» було надруковане
1921 року. Відтак прозу Наталени Королевої охоче публіку-
ють західноукраїнські та еміграційні журнали.

Саме в цей час вона здійснює переклад «Наслідуван-
ня Христа». Чи не спонукали її звернутися до улюб­леної
книги болісні роздуми над причинами поразки національ-
ної революції та бажання поділитися власним релігійним
досвідом із отруєним соціалістичною пропагандою наро-
дом? Отці-василіани видали переклад Королевої в Жовкві
1923 рок­ у.

Василь Королів-Старий помер 1941 року після допиту
в гестапо, а Наталена Королева прожила в Чехословаччи-
ні до 1966 року, навчаючи дітей французької та іспанської
мов. Вона похована на  цвинтарі святого Вац­лава в  місті
Мельник неподалік від Праги.

Архиєпископ Ігор Ісіченко

Від редакції

Перевидання перекладу Наталени Королевої здійсне­
но за виданням «Тома Кемпійський. Наслідування Хри-
ста. Чотири книги. З латинської мови переклала Ната-
ля Ковалівська-Королева. Жовква, друкарня ОО Вас­ ил­ іян,
1923». Проте цей текст зазнав певних редакторських
втручань, спрямованих насамперед на осучаснення його
мови. Так, по-перше, відповідно до сучасних правопис-
них правил виправлено пунктуацію та орфографію тек-
сту; певної уніфікованости надано написанню великої
літери (у тексті оригіналу з великої літери були написані
всі слова, що мають стосунок до релігійної сфери, а та-
кож займенники та епітети при згадуванні Божих Осіб
(Пророки, Ангели, Архангели; Найсвятіший Єдиний; Я,
Мій, Мене та ін., чого не регламентують сучасні правила).
Відповідно до сучасної літературної норми подано окре-
мі граматичні форми (щедріщий – щедріший, мужом –
мужем та ін.).

Осучаснення зазнала також лексика перекладу, про-
те лише в тих випадках, коли архаїчне на сьогодні слово
затемнювало розуміння тексту сучасному читачеві (напр.,
змисли – чуття, почування; змисловий – чуттєвий;
відзискання – віднайдення; хвилево – раптом тощо).
В інших випадках слововживання перекладачки збереже-
не повністю, оскільки передає архаїчний стиль твору Томи
Кемпійського та при читанні дозволяє відчути часову дис-
танцію між сучасником і середньовічним автором «Наслі-
дування Христа», яку Н. Королева передала досконало.
Те саме стосується й порядку слів у реченні (у перекладі

11

Від редакції

цілком виправдано із стилістичного погляду застосовано
непрямий порядок слів).

Редагування також зазнали окремі богословські термі-
ни, вжиті Н. Королевою (Володарство Небесне, спокій –
відповідно до східнохристиянської біблійно-літургійної
традиції передано як Царство Небесне, мир).

Щоб показати читачеві зв’язок тексту з Біблією, дода-
ні поклики на Святе Письмо, яких оригінальний переклад
Н. Королевої не містив.

КНИГА ПЕРША

Практичне

заохочення
до духовного

життя

Розділ I

Про наслідування Христа
й зневагу до земних марнот

1. «Хто йде за мною, не  блукатиме у  темряві»
(Йо. 8, 12), — каже Господь. Це слова, якими Він закли-
кає нас наслідувати Його життя та звичаї, якщо справді
шукаємо просвітлення душі та звільнення від сліпоти,
яка вкриває серце. Нехай же найголовнішим нашим
прагненням будуть розважання про життя Ісуса Христа.

2. Наука Христова перевищує всі навчання святих,
і  хто має її дух, той знайде справжню приховану в  ній
манну — хліб життя.

Утім, скільки таких, що хоч і часто слухають Єванге-
ліє, однак не зворушуються душею від тих слів, бо Хри-
стового духу в собі не мають.

Хто ж хоче вповні й належно зрозуміти слова Христа,
той мусить цілим своїм життям Його наслідувати.

3. Яка користь тобі з  того, що сперечатимешся про
таємницю Пресвятої Тройці, коли сам у  собі покори
не маєш і тим спричиняєш немилість Бога? Високі сло-
ва ще нікого не зробили ні святим, ні праведним. Тіль-
ки безгрішне життя чинить людину милою Господеві.
Я волів би радше відчувати покору в серці своєму, аніж
навчати її інших.

15

КНИГА ПЕРША

Хай ти знаєш цілісіньку Біблію та все, чого навча­
ли мудреці, — що з того, коли не маєш любови та Божої
ласки?

«Марнота марнот — геть усе марнота» (Проп. 1, 2),
крім одного — любити Бога та служити Йому.

Найглибша мудрість — не зважати на світ і простува-
ти до Небесного Царства.

4. Даремно ганятися за скороминущими скарбами
й на них свої надії покладати. Марне бажання почестей
і пошани, прагнення високих посад і задовольняння ті-
лесних пожадань. Дарма радіємо з тих утіх, що завжди
приховують у  собі тяжкі кари. Марнота  — бажати собі
довгого життя, а  не дбати про те, щоб воно було пра-
ведним. Даремно сподіваємося чогось тільки від цього
швидкоплинного життя, а  не думаємо про те, що при-
несе прийдешнє. Марнота  — любити те, що минає так
скоро, а не поспішати туди, де безмежна радість триває
вічно.

5. Пам’ятай і часто згадуй приказку: «Око не наситить-
ся баченим, вухо не наповниться слуханим» (Проп. 1, 8).
Відверни серце від любови до явних речей і пригорнися
душею до невидимих. Ті, що піддаються почуттям, за-
плямують своє сумління та втратять Божу благодать.

Розділ II

Про маловажність
власної особи

1. Кожна людина за своєю природою бажає знан-
ня. Утім, чого воно варте без страху Божого? Направ-
ду скромний селянин, який служить Богові, ліпший за
гордовитого мудреця, що заглиблюється в  рух сузір’їв,
а про душу свою не дбає. Хто добре себе знає, той не має
надмірної самооцінки та не прагне людського схвален-
ня. Якби ти «відав усі тайни й усе знання, але не мав лю-
бови» (1 Кр. 13, 2), хіба це допомогло б, коли постанеш
перед Господом, який за вчинками судитиме тебе?

2. Спинися в  прагненні якнайбільше пізнати, бо це
тільки каламутить думки й призводить до розчаруван-
ня. Хто багато знає, той любить, щоб на нього дивилися
та говорили про те, який він мудрий. Існує чимало ре-
чей, про які краще чути якнайменше або й зовсім нічого
не відати. Дуже нерозумний той, хто женеться за чимось
іншим, а не дбає про те, що провадить його до спасення.
Багатослів’я не насичує душі. Тільки праведне життя дає
серцю спокій, а  чисте сумління наповнює людину без-
межною довірою до Бога.

3. Чим більше знатимеш і чим досконаліше розбира-
тимешся в чомусь, тим суворіше судитимуть тебе, коли

17

КНИГА ПЕРША

не  будеш жити свято. Отож не  пишайся ні своїм умін-
ням, ані знанням. Бійся того, що тобі так багато дано.
Коли ж видається, що вже чимало знаєш і досить добре
все розумієш, пам’ятай, що існує значно більше такого,
про що тобі нічого не  відомо. «Тож не  несися високо»
(Рм. 11, 20), але радше визнай своє неуцтво. Чого виви-
щуєшся над іншими, коли довкола багато освіченіших
людей, які краще знають закони? Коли хочеш опанува-
ти щось корисне, хай світ не знає про тебе та вважає за
ніщо.

4. Найбільша та найкорисніша наука — пізнати себе
й  зрозуміти, що насправді нічого не  вартий. Велика
мудрість і  досконалість у  тому, щоб про інших думати
тільки добре та цінувати їх (можливо, навіть більше, ніж
вони справді того варті), а  себе вважати за ніщо. Коли
побачиш, що хтось явно грішить або коїть тяжкий зло-
чин, не гадай, що в чомусь кращий за нього, бо незнаєш,
наскільки довго витримаєш у праведності. Усі ми неміч-
ні, але не вважай іншого слабшим за себе.

Розділ III

Про науку правди

1. Щасливий той, кого навчає правда сама собою.
Не образами чи словами, що зникають, але сама собою —
так, як є. Наші думки й уявлення часто одурюють нас і не
сягають далеко. Чи допоможе тобі, коли заглиблювати-
мешся в таємні й приховані речі? У день Страшного суду
ніхто не  обвинувачуватиме нас, що не  знали їх. Дуже
нерозумно з нашого боку занедбувати те, що справді ко-
рисне й потрібне, а цікавитися речами шкідливими, що
провадять до загибелі. Маємо очі, але не бачимо.

Що нам до всяких родів і видів тваринних? До кого
вічне Слово промовляє, той визволяється від багатьох
здогадів. З  єдиного бо Слова все повстало й про Нього
свідчить. Це і є П е р ш о п о ч а т о к , який говорить до
нас (див. Йо. 8, 26). Без Нього ніхто нічого не зрозуміє
й на ніщо не матиме правдивого погляду. Для кого все
полягає в  цьому О д н о м у , хто все до Нього зводить
і все в Ньому бачить, той матиме певність у серці своєму
і в Богові спокійним перебуватиме. Правдо Божа, з’єд-
най мене зі собою у вічній любові! Часто буває прикро
так багато читати й чути: у Тобі ж є все, чого хочу та ба-
жаю. Нехай замовкнуть мудреці, і  всі інші сотворіння
теж хай мовчать перед лицем Твоїм — тільки Ти єдиний
говори до мене.

19

КНИГА ПЕРША

2. Чим хто простіший сам собою, тим більше речей
і тим вищі поняття без зусиль осягає, бо зверху сходить
на нього світло розуміння. Чистого, простого та міцно-
го духом навіть найважча праця не  змусить стати роз-
сіяним, бо все, що він робить, — на славу Божу, не ма-
ючи думки про себе та власну користь. Що найбільше
вадить і найгірше засмучує, як не те, що не вмертвив ти
ще в собі бажань серця свого? Праведна й побожна лю-
дина спочатку в душі укладає те, що потім має виявити
назовні вчинком. Вона не дозволяє потягти себе хибним
нахилам, але керує ними згідно зі справедливим розу-
мом і  примушує грішні бажання підлягати йому. Хіба
існує тяжчий бій, ніж із самим собою? Нехай же це буде
головною працею нашою  — перемагати себе й  щодня
здобувати більшу владу над собою та чинити добро.

3. У цьому житті немає жодної досконалости, до якої
не домішувалася б певна хиба. Кожне наше дослідження
раз у раз лишає по собі якусь нерозв’язану загадку. По-
кірливе пізнання себе  — надійніший шлях до Бога, ніж
найглибші експерименти. Це не означає, що обвинува-
чуємо науку чи звичайне пізнання речей. Вона добра,
і самим Богом нам її подано. Однак перевага буде завж-
ди за чистим сумлінням і праведним життям. Оскільки
у світі більше тих, хто воліє віддаватися науці, ніж жити
праведно, тому люди так часто помиляються й користи
з їхнього життя дуже мало або ж немає жодної.

4. О, якби всю ту пильність і зусилля, що витрачають-
ся на  непевні наукові питання й  суперечки, люди від-
давали тому, щоб винищити в  собі вади й  прищепити
чесноти, не було б стільки злого серед народів і неладу

20

Практичне заохочення до духовного життя

в монастирях. У день Страшного суду нас напевне пита-
тимуть не про те, що читали, а що вчинили. Не питати-
муть, чи гарно ми промовляли, але чи побожно жили.
Скажи мені: де вони, усі ті пани та митці, що за життя
ти знав про них? Ті, що вславилися в різних науках? Їхні
місця посідають інші. Не певен я, чи навіть хтось із ни-
нішніх згадає про тих, що були перед нами. За життя
видавалося, що ніби вони щось важать, та ось немає вже
про них ані згадки.

5. Як швидко минає слава світу цього! Якби життя тих
людей відповідало їхнім знанням, тоді можна було б ска-
зати, що добре навчали вони й викладали. Скільки та-
ких, що загинули заради марного свого знання на цьому
світі, а все тому, що не дбали про служіння Богу. Оскіль-
ки вони більше воліли бути великими, ніж покірливи-
ми, через те й занепали в намірах своїх. Справді великий
той, хто має в собі велику любов, хто собі самому малим
видається, а найвищу славу за ніщо визнає. Той істин-
но мудрий, хто все земне вважає «за сміття, аби Христа
придбати» (Флп. 3, 8). Справжній учений — це той, хто
волю Божу виконує, своєї ж зрікається.

Розділ IV

Про обачність у вчинках

1. Не  годиться довірятися враз кожному слову чи
своєму внутрішньому поруху. Слід без поспіху наперед
розважити й поміркувати про будь-яку річ: чи й справді
вона така вже добра перед Богом? На жаль, ми легше ві-
римо лихому, аніж доброму, ганимо, аніж хвалимо. Така
вже немічність наша. Досконалі люди не ймуть одразу
віри всьому, що хтось їм скаже, бо знають слабкість люд-
ську, що прихиляється до лихих думок і злого слова.

2. Велика мудрість полягає в тому, щоб не чинити ні-
чого поквапом і не триматися вперто лише власної дум-
ки. Розумно — не вірити без розбору й відразу всьому,
що говорять люди, не  переказувати негайно іншим те,
що ти щойно почув або чому повірив. Порадься з кимось
мудрим і сумлінним та краще навчайся в того, хто ліп-
ший за тебе, а не керуйся лише власними судженнями.
Праведне життя робить людину мудрою перед Госпо-
дом, дає їй великий досвід. Що більше вона має поко-
ри, що більше слухає Бога, то мудрішою та спокійнішою
стає.

Зміст

ПЕРЕДМОВА (Архиєпископ Ігор Ісіченко) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5
ВІД РЕДАКЦІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11

КНИГА ПЕРША

Практичне заохочення
до духовного життя

Розділ I. Про наслідування Христа
й зневагу до земних марнот . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15

Розділ II. Про маловажність власної особи . . . . . . . . . . . . . . . 17
Розділ III. Про науку правди . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19
Розділ IV. Про обачність у вчинках . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22
Розділ V. Про читання Святого Письма . . . . . . . . . . . . . . . . 23
Розділ VI. Про невпорядковані нахили . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24
Розділ VII. Про марні надії та зарозумілість . . . . . . . . . . . . . . 25
Розділ VIII. Не сходься з людьми занадто близько . . . . . . . . . . 27
Розділ IX. Про послух і підлеглість . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28
Розділ X. Треба стерегтися зайвих слів . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30
Розділ XI. Про досягнення спокою та про вдосконалення . . 31
Розділ XII. Про користь перешкод . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33
Розділ XIII. Опір спокусам . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34
Розділ XIV. Не осуджуймо нерозважно . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37
Розділ XV. Про вчинки, здійснені з любови . . . . . . . . . . . . . . . . 39
Розділ XVI. Треба терпеливо зносити чужі вади . . . . . . . . . . 40
Розділ XVII. Про чернече життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42
Розділ XVIII. Про приклади святих Отців . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43
Розділ XIX . Про духовні вправи доброго ченця . . . . . . . . . . . . . 46
Розділ XX. Про любов до самотности й мовчання . . . . . . . . 49

297

Зміст

Розділ XXI. Про жаль серця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53

Розділ XXII. Роздуми про людську мізерність . . . . . . . . . . . . . . . 56

Розділ XXIII. Роздумування про смерть . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59

Розділ XXIV. Про суд над грішними та кару . . . . . . . . . . . . . . . . 62

Розділ XXV. Про щире бажання
виправити наше життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 66

Розділ І. КНИГА ДРУГА
Розділ II.
Розділ III. Науки, корисні для духовного життя
Розділ IV.
Розділ V. Про духовне життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73
Розділ VI. Про покірну підлеглість . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 77
Розділ VII . Про добру, миролюбну людину . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78
Розділ VIII. Про щирість духу й простоту наміру . . . . . . . . . 80
Розділ IX. Роздумування над собою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82
Розділ X. Про радість чистого сумління . . . . . . . . . . . . . . . . 84
Розділ XI. Про любов до Ісуса понад усе . . . . . . . . . . . . . . . . . . 86
Про приятельську близькість з Ісусом . . . . . . . . . . 88
Розділ XII. Про відмову від будь-якої втіхи . . . . . . . . . . . . . . . .91
Про вдячність за ласку Божу . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94
Про нечисленність тих,
що люблять хрест Ісусів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97
Про царський шлях святого хреста . . . . . . . . . . . 99

Розділ  І. КНИГА ТРЕТЯ
Розділ  II.
Розділ  III. Про духовну втіху

Про внутрішні розмови Христа
з вірною душею . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107

Правда внутрішньо діє в нас
без голосу слів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 108

Слово Боже треба з покорою слухати.
Але багато є таких, що на нього
не зважають . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110

298

Зміст

Розділ IV. Слід перед Богом бути
в правді та з серцем покірливим . . . . . . . . . . . . . . 113

Розділ V. Про чудодійні наслідки Божої любови . . . . . . . . . . 115
Розділ VI. Про випробування справжньої любови . . . . . . . . . 118
Розділ VII. Треба під покорою приховувати ласку . . . . . . . . . 121
Розділ VIII. Про визнання себе за нужденного

в очах Божих . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 124
Розділ IX. Усе треба зводити до Бога,

як до останнього кінця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .126
Розділ X. Солодко покинути світ і Богові служити . . . . . .128
Розділ XI. Треба перевіряти та стримувати

бажання серця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 130
Розділ XII. Навчання про те, як витривати

в терпеливості та боротьбі з бажаннями . . . . 132
Розділ XIII. Про покірливу слухняність за прикладом Ісуса

Христа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 134
Розділ XIV. Потрібно роздумувати про таємні

суди Божі, щоб не пишатися в щасті . . . . . . . . . 136
Розділ XV. Як треба поводитись і молитися

при кожному бажанні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 138
Розділ XVI. Справжню втіху треба шукати

в єдиному Богові . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 140
Розділ XVII. Усі турботи треба довірити Богові . . . . . . . . . . 142
Розділ XVIII. Усі тимчасові прикрощі треба за Христовим

прикладом зносити терпеливо . . . . . . . . . . . . . . . 144
Розділ XIX. Як зносити кривди й що таке справжня

терпеливість . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 146
Розділ XX. Про визнання власної кволости та

про нужденність
цього життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 148
Розділ XXI. У Богові, вищому за всі блага й дари, треба
відпочивати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 151

299

Зміст

Розділ XXII . Пам’ять про численні добродійства Божі . . . . . .154
Розділ XXIII. Про чотири речі, що дають великий спокій . . . 157
Розділ ХХІV . Не варто цікавитися життям інших . . . . . . . . . 160
Розділ XXV. У чому полягає справжній спокій серця

й поступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 161
Розділ XXVI. Про вільного духа, що його досягається

більше молитвою, ніж читанням . . . . . . . . . . . . . .163
Розділ XXVII. Любов до себе найбільш віддаляє нас

від найвищого блага . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 165
Розділ XXVIII. Проти обмовних язиків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .168
Розділ XXIX. Як у хвилини прикрощів взивати та

благословити Бога . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 169
Розділ XXX. Про молитву за Божу поміч і уповання

на віднайдення благодаті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 171
Розділ XXXI. Усі сотворіння треба занедбати,

якщо хочемо знайти Сотворителя . . . . . . . . . . . 174
Розділ XXXII. Про самовідречення та відмову

від усіх пожадань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 177
Розділ XXXIII. Про несталість серця нашого

та про остаточний намір,
що повинен іти до Бога . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 179
Розділ XXXIV. Бог є «найвищим щастям» того,
хто понад усе та в усьому Його любить . . . . . . 181
Розділ XXXV. Немає порятунку від спокус
у цьому житті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 183
Розділ XXXVI. Проти марних осудів людських . . . . . . . . . . . . . . . 185
Розділ XXXVII. Про чисте й щире самозречення,
якщо хочемо досягти свободу серця . . . . . . . . . . 187
Розділ XXXVIII. Про добре керування зовнішнім
та про захист у небезпеці в Богові . . . . . . . . . . . 189
Розділ XXXIX. Не треба людині бути прудкою
в учинках своїх . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 191

300

Зміст

Розділ ХL. Не має людина сама в собі нічого доброго
і не повинна нічим вихвалятися . . . . . . . . . . . . . . .192

Розділ ХLІ. Про погорду до всякої скороминущої пошани . .195
Розділ ХLІІ. Не варто покладати свого спокою в людях . . . .196
Розділ ХLІІІ. Проти марного світського знання . . . . . . . . . . . .198
Розділ ХLІV. Не треба занадто зважати на речі зовнішні 200
Розділ ХLV. Не треба вірити всім, бо легко в словах

помилитися . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 201
Розділ ХLVІ. Треба мати довіру до Бога,

коли бичують нас словами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 204
Розділ ХLVІІ. Усе, хоч би й найтяжче,

треба заради життя вічного терпіти . . . . . . . 207
Розділ ХLVІІІ. Про день вічний і біль життя цього . . . . . . . . . . 209
Розділ ХLІХ. Про бажання вічного життя

та про велике добро, яке обіцяно тим,
що мужньо боряться . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 212
Розділ L. Як повинна віддаватися в руки Божі
людина покинута . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 216
Розділ LI. Берімось за менші вчинки чесноти,
якщо не вистачає нас на більші . . . . . . . . . . . . . . 220
Розділ LII. Жодна людина не сміє вважати
себе гідною втіхи, бо ж більш заслуговує
вона на кари . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 221
Розділ LІІІ. Милість Божа
не може йти побіч із мудрістю світською . . . . 223
Розділ LIV. Про різні прояви природи й ласки . . . . . . . . . . . . . 225
Розділ LV. Про зіпсуття природи
та силу Божої ласки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 229
Розділ LVI. Повинні ми себе зрікатися
і, хреста несучи, Христа наслідувати . . . . . . . . . 232
Розділ LVIІ. Не треба людині падати духом,
коли вона в чомусь помилиться . . . . . . . . . . . . . . 234

301

Зміст

Розділ LVIІІ. Не допитуймось про вищі таємниці та про
приховані суди Божі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 236

Розділ LIX. На Бога єдиного покладай всю надію
та всю довіру свою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .241

КНИГА ЧЕТВЕРТА

Про святе Причастя

Побожний заклик до святого Причастя . . . . . . . . . . . . . . . . . 245

Розділ І. З якою пошаною треба приймати Христа? . . . 246

Розділ II. Яку велику добротливість і любов до людей

показує Бог у Таїнстві святого Причастя . . . . . 252

Розділ III. Як корисно часто причащатися . . . . . . . . . . . . . . 255

Розділ IV. Великі й добрі дари отримують ті,

що побожно причащаються . . . . . . . . . . . . . . . . . . 258

Розділ V. Про гідність святого Таїнства і стан
священницький . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .261

Розділ VI. Як готуватися до святого Причастя . . . . . . . . . 263

Розділ VII. Про думки над власним сумлінням своїм

та постанову поправи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 264

Розділ VIII. Про Христову жертву на хресті

та своє власне самовідречення . . . . . . . . . . . . . . . 267

Розділ IX. Усе, що маємо, і самих себе повинні

ми офірувати Богові та за всіх молитися . . . . . 269

Розділ X. Не віддаляймося легковажно

від святого Причастя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 272

Розділ XI. Душі вірні вельми потребують

Тіла Христового та Святого Письма . . . . . . . . . 276

Розділ XII. До святого Причастя треба

готуватися з великою пильністю . . . . . . . . . . . . 280

Розділ XIII. Побожна душа повинна цілим серцем своїм

бажати з’єднатися з Христом у святому

Таїнстві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 283

302

Зміст

Розділ XIV. Про гаряче бажання Тіла Христового
у декого з вірних . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 285

Розділ XV. Ласку побожности здобувають покорою
та самозреченням . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 287

Розділ XVI. У всіх потребах наших треба нам звірятись
Христові та Його ласки прохати . . . . . . . . . . . . . 289

Розділ XVII. Про гарячу любов і бажання
приймати Христа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 291

Розділ XVIII. Нехай не перевіряє людина
з цікавости святого Таїнства,
а радше Христа покірно наслідує.
Почування ж нехай вірі святій підлягають . . . . 294