Dyke sertse

ДЖОН ЕЛДРЕДЖ

ДИКЕ
СЕРЦЕ

ТАЄ М Н И Ц Я
ЧОЛОВІЧОЇ ДУШІ

Видання 3-є, виправлене

ЛЬВІВ · ВИДАВНИЦТВО «СВІЧАДО» · 2020

ЗМІСТ

Подяки
9

Вступ
11

Розділ 1 – ДИКЕ СЕРЦЕ
15

Розділ 2 – ДИКИЙ. ЗА ЙОГО ОБРАЗОМ МИ СТВОРЕНІ
33

Розділ 3 – ПИТАННЯ, ЩО ПЕРЕСЛІДУЄ КОЖНОГО ЧОЛОВІКА
53

Розділ 4 – РАНА
73

Розділ 5 – БИТВА ЗА СЕРЦЕ ЧОЛОВІКА
91

Розділ 6 – БАТЬКІВСЬКИЙ ГОЛОС
111

Розділ 7 – ЗЦІЛЕННЯ РАНИ
131

Розділ 8 – ВИГРАТИ БИТВУ: ВОРОГ
151

7

Розділ 9 – БИТВА: СТРАТЕГІЯ
169

Розділ 10 – ВРЯТУВАТИ КРАСУНЮ
191

Розділ 11 – ЖИТИ З ПРИГОДОЮ
209

Розділ 12 – ПИШЕМО НАСТУПНИЙ РОЗДІЛ
229

Розділ 1

ДИКЕ СЕРЦЕ

Глибокі води – задума в людськім серці...
ПРИП. 20, 5

Духовне життя не може бути схожим на життя
в провінції. Це завжди фронтир. І ми, що живемо тут,
повинні примиритися з таким життям і навіть радіти,

що воно завжди нас не влаштовуватиме.
ГОВАРД МЕЙСІ

Хочу скакати до пасма гір, за яким заходить сонце
Я не терплю пут і не люблю огорож
Не обмежуй мене.
КОУЛ ПОРТЕР, «Не обмежуй мене»

Н арешті я опинився в дикій місцевості. Вітер у верхів’ях
сосен шумить, мов океан. Хвилі набігають із безмежної
блакиті вгорі, розбиваючись об гірський кряж, на який
я вибрався аж у горах Севетч, що в центрі штату Колорадо. Піді
мною, миля за милею, розкинулося відлюдне море полину. Зей
Ґрей увічнив цю траву як пурпурово-сиву, проте більшу части-
ну року вона є сріблисто-сіра. Це така територія, якою можна
день у день їхати верхи, не зустрівши ні душі. Сьогодні я йду
пішки. Хоча цього пообіддя сяє сонце, тут, біля континенталь-
ного вододілу, повітря не нагріється вище нуля, і тепер я тремчу
від поту, що облив мене, поки я підіймався цим схилом. Остан-
ні дні жовтня, скоро – зима. Вдалині, що близько сотні миль на
південний захід, сніг уже вкриває гори Сан Гуан.

Гострий аромат полину все ще тримається моїх джинсів
і прояснює свідомість, коли я хапаю ротом повітря – тут, на
висоті трьох кілометрів, його дуже бракує. Я змушений знову
відпочити, хоча знаю, що кожна зупинка збільшує відстань між
мною і моїм кар’єром. Однак перевага завжди була на його боці.
Хоча сліди, які я помітив нині вранці, були свіжими – лише
кількагодинної давности, однак це мало обнадіює. За такий час
лось легко долає багато миль непрохідної місцевости, особливо,
якщо він поранений чи втікає.

Вапіті, як назвали їх індіянці, є одними з найневловиміших
створінь, які ще залишилися в цих широтах. Це королі-примари
високогір’я, обережніші та полохливіші від оленів, вистежити
яких набагато важче. Вони живуть на височинах і за день про-
ходять більше за будь-яку іншу звірину. Особливо самці неначе
шостим чуттям відчувають присутність людини. Кілька разів

16 ДИКЕ СЕРЦЕ

я підходив доволі близько, а за мить їх уже не було – вони без-
шумно зникали в осикових заростях, густих настільки, що й за-
єць, здавалося б, там не проскочив би.

Так було не завжди. Століттями лосі водилися в преріях,
де стадами випасалися на соковитих травах. Навесні 1805 року
Меріветер Люїс описав тисячні стада, що ліниво проходили
повз нього в пошуках північно-західного проходу. Інколи ціка-
вий мандрівник міг підійти настільки близько, що кидав у лосів
палицею, мов у сільську корову, що стала впоперек дороги. Але
до кінця століття експансія на захід витіснила лосів у Скелясті
гори. Вони стали невловними, ховаючись у високогірних лісах,
наче вигнанці, допоки сильні сніги не примусять їх на зимівлю
спуститися нижче. Тепер побачити цих лосів ви зможете лише
на їхніх територіях – у загрозливих сховищах, далеко за межею
цивілізації.

Саме тому я прийшов сюди. Однак чому я все ще тут, коли
старий лось уже втік? Бачите, моє полювання мало стосуєть-
ся лося. Я знав це, перш ніж прийти сюди. Ось тут, у глушині,
я шукаю щось інше. Я шукаю ще невловнішу здобич... – щось
таке, що можна знайти лише за допомогою дикого краю.

Я шукаю своє серце.

ДИКЕ СЕРЦЕ

Єва створена в розкішній красі Едемського саду. Але Адам,
якщо ви пригадуєте, створений поза садом, у дикій природі. Це
пояснює книга Буття: чоловік народжений у необжитій місце-
вості, походить із неосвоєної частини творіння. Лише потім
він опинився в Едемі. Відтак із часів Адама хлопці ніколи вдо-
ма не почуваються зручно, а дорослі чоловіки ненаситно праг-
нуть досліджень. Бажаючи повернутися до витоків, більшість
чол­ овіків оживають. Як сказав Джон Мур, коли чоловік іде
в гори, він іде додому. Ядро чоловічого серця неприручене, і це

ДИКЕ СЕРЦЕ 17

добре. «В офісі мені бракує життя», – говорить один рекламний
слоган. У таксі мені бракує життя. На тротуарі мені бракує жит-
тя. Погоджуємося з тим. Отже, не переставайте досліджувати.

Я не потребую значного заохочення, щоб утілити свої чо-
ловічі риси. Це дається мені природно, мов уроджена любов до
карт. У 1967 році, коли мені було сім, я разом із другом Дені Віл-
соном спробував у дворі прорити діру наскрізь землі. Ми зда-
лися на глибині двох з половиною метрів, але зусиль доклали
чимало. Зрештою, в житті кожного хлопчика настає час, коли
він уперше переходить вулицю і приєднується до товариства
великих дослідників. Торішнього літа я дозволив своїм синам
поїхати на велосипедах до магазину за газованою водою. Це ви-
глядало, ніби я вирядив їх на пошуки екватора.

На гадку спадають історичні події, рушіями яких були чоло-
віки. У 1260 році італієць Марко Поло вирушив на схід і відкрив
Китай. Знаємо про Ганібала, який перетнув тепер усім відомі
Альпи. Згадаймо, як Скот і Амундсен мчали до Південного по-
люса, а Пірі та Кук змагалися за Північний. Свого часу Магелан
проплив на захід, довкола мису Південної Америки, незважаю-
чи на попередження, що він зі своєю командою звалиться з краю
землі. Подібно до нього, відомий літературний герой Гекльбері
Фін вирушив вниз по Місісіпі, ігноруючи схожі загрози. Знаємо
і про Павела, що пішов уздовж Колорадо до Великого Каньйону.
Всі ці відкриття дослідники здійснили всупереч тому, що ніхто
до них не зробив цього, запевняючи, що це неможливо.

Одного разу, навесні 1998 року, падав дощ, а я разом зі своїми
хлопцями стояв на березі Снейку, відчуваючи, як зароджується
це прадавнє бажання – здійснити щось досі неможливе. Повінь
була незвичайно високою, і річка вийшла з берегів та по обидва
боки летіла крізь дерева. Серединою ріки, такою кришталево-
чистою наприкінці літа, а того дня – кольору кави з молоком,
неслися великі, більші від автомобіля, колоди, сплетені гілки
і ще бозна-що. Висока, мутна і швидка, Снейк виглядала страш-

18 ДИКЕ СЕРЦЕ

ною. Крім нас, не було ніяких веслувальників. Ми мали малень-
ке каноє, в руках – весла. Відверто кажучи, досі я ніколи не плив
у каноє – ні цією рікою, ні іншою, але тепер це не мало значення.
Ми застрибнули в каноє і вирушили в невідоме, як Лівінгстон,
що занурився всередину темної Африки.

Пригода, з усіма притаманними їй небезпеками і невідо-
містю, є глибоким духовним прагненням, вкарбованим у душу
чоловіка. Чоловіче серце потребує місця, де ніщо завчасу не під-
готоване, де немає напівфабрикатного, знежиреного, запакова-
ного, ліцензованого, в режимі он-лайн, готового до вживання.
У мріях чоловіка немає крайніх термінів, телефонних дзвінків
чи засідань комітету. Його серце мусить мати простір для душі.
Погляньмо на персонажів біблійного тексту: Мойсей не зустрі-
чає живого Бога в супермаркеті. Він знаходить Його (чи Мойсея
знаходить Бог) у пустелях Синаю, далеко від зручностей Єгипту.
Те саме стосується і Якова, який бореться з Богом не на канапі
у вітальні, а в руслі, що на схід від Яббоку, у Месопотамії. Куди
йде великий пророк Ісая, щоби відновити сили? У пустелю, як
це робили Йоан Хреститель і його небіж Ісус, котрого Дух повів
у пустелю.

Що не шукали б ці дослідники, вони також шукали себе.
Глибоко в чоловічому серці заховані деякі фундаментальні пи-
тання, на які не можна знайти відповіді за кухонним столом.
Хто я? Який я? Яке моє призначення? Саме страх тримає чоло-
віка в помешканні, де все акуратне, впорядковане, і він усе це
контролює. Але відповіді на питання чоловіка неможливо зна-
йти у телевізорі чи холодильнику. На розпечених пісках пусте-
лі, загублений у бездорожній глухомані, Мойсей отримує місію
і мету свого життя. Він покликаний, покликаний до чогось на-
багато більшого, ніж міг собі колись уявити, набагато серйозні­
шого, ніж посада генерального директора чи єгипетського
царя. Під чужими зорями безглуздої ночі Яків отримує нове
ім’я, своє справжнє ім’я. Він уже не спритний торговець, а той,

ДИКЕ СЕРЦЕ 19

хто бореться з Богом. Випробування пустинею є для Ісуса по
суті перевіркою його ідентичности – якщо ти є тим, ким себе
вважаєш... Для того, аби чоловікові віднайти, ким він є і навіщо
він тут, йому доведеться самому вирушити в подорож.

Йому доведеться повернути собі серце.

ЕКСПАНСІЯ ЗАХОДУ ПРОТИ ДУШІ

Те, як нині розгортається життя чоловіка, заводить його
серце до віддалених закутків душі. Багато годин перед комп’ю­
тером, продаж взуття у торговому центрі, зустрічі, меморан-
думи, телефонні дзвінки… Бізнесовий світ, у якому більшість
чоловіків живуть і помирають, вимагає від них продуктивности
і пунктуальности. Корпоративні настанови і процедури створе-
ні з єдиною метою: запрягти чоловіка в плуг і примусити його
виробляти. Але ж душа протестує проти упряжі; вона нічого
не знає про датчики часу, крайні терміни і звіти про прибутки
та втрати. Душа прагне пристрасти, свободи, життя. Як сказав
Д. Г. Лоренс: «Я не механізм». Чоловікові треба відчувати ритм
землі; йому треба мати в руках щось реальне – румпель кора-
бля, пару повіддя, шершаву линву чи звичайну лопату. Чи може
прожити чоловік своє життя так, щоби нігті його були чистими
і акуратно підстриженими? Чи про це мріє малий хлопець?

Суспільство загалом не може визначитися, яким має бути
чоловік. Витративши останні тридцять років на переосмислен-
ня мужности у щось чутливіше, безпечніше, контрольованіше
і, зрештою, жіночніше, тепер суспільство картає чоловіків за те,
що ті перестали ними бути. Хлопці залишаться хлопцями, – зі-
тхає воно. Якби чоловік по-справжньому подорослішав, то чи
відмовився б від дикого краю і пристрасти до мандрів і наза-
вжди залишився б удома? Куди поділися всі справжні чолові-
ки? Це запитання є звичною темою ток-шоу і нових книжок. Ви
попросили їх стати жінками, кортить сказати мені. Наслідком

20 ДИКЕ СЕРЦЕ

того є ґендерна плутанина, якої ще ніколи в історії світу люд-
ство не переживало на такому рівні. Як може знати чоловік, що
він є чоловіком, якщо його найбільше прагнення – це дбати про
свої манери?

До того ж, позиція Церкви... Сучасне християнство наса-
джує чоловікам думку про те, що Бог привів їх на землю, аби
вони були приємними хлопцями. Проблема чоловіків у тому,
що вони не вміють виконувати обіцянки, бути духовними ліде-
рами, спілкуватися зі своїми дружинами чи виховувати дітей.
Але якщо вони добре постараються, то зможуть досягнути ви-
сокої вершини і стати... приємними хлопцями. Саме це ми вва-
жаємо взірцем християнської зрілости. Ми не куримо, не п’ємо
і не лаємось; саме це робить нас чоловіками. Тепер дозвольте
мені запитати чоловіків: у всіх своїх хлопчачих мріях чи дума-
ли ви колись стати приємним хлопцем? Дівчата, скажіть, принц
ваших мрій був палкий чи лише приємний?

А тепер подумайте, чи я надто загострюю ситуацію? Від-
відайте більшість церков, озирніться довкола і поставте собі
запитання: яким є чоловік-християнин? Не слухайте того, що
говорять, погляньте на те, що побачите. Сумнівів немає. Вам
доведеться визнати, що чоловік-християнин часто є занудний.
Нещодавно на церковній зустрічі я спілкувався з чоловіком ро-
ків п’ятдесяти, вислухав його розповідь про своє доросле жит-
тя. Він зізнався: «За двадцять років я втомився бути добрим
чоловіком». Заінтригований, я поцікавився, що, на його думку,
це означає. Він зробив довгу павзу. «Слухняний, – відказав. –
І розлучений зі своїм серцем». Досконалий опис, подумав я. На
жаль, у саме яблучко.

Як нарікає Роберт Блай у книжці «Сталевий Джон», деякі
жінки хочуть мати пасивних чоловіків, якщо взагалі їх потре-
бують. Церква хоче мати приручених чоловіків, університети –
одомашнених (професорів на довічній посаді), корпорації – сте­
рильних, виголених, поверхневих чоловіків. Усе це акуму­юється

ДИКЕ СЕРЦЕ 21

в певного виду експансію на захід проти чоловічої душі. І, таким
чином, серце чоловіка втікає у високогір’я, у віддалені місця, мов
поранений звір, що шукає прихистку. Жінки це знають і скар-
жаться, що не мають доступу до серця свого чоловіка. Чоловіки
також це усвідомлюють, але часто не можуть пояснити, чому
їхнього серця немає. Вони розуміють, що їхнє серце перехову-
ється, але часто не знають, як натрапити на його слід. Церква
хитає головою і дивується, чому не може зацікавити чоловіків
своїми програмами. Відповідь проста: ми не просимо чоловіка
розуміти своє серце і жити з його глибини.

ЗАПРОШЕННЯ

Але Бог створив чоловіче серце, дав його кожному чолові-
кові і таким чином запрошує його: йти і живи так, як Я тобі при-
значив. Дозвольте мені оминути цілу суперечку про природу
супроти виховання, а саме, чи ґендерні характеристики справд­ і
вроджені. Чоловіки і жінки створені за образом Бога як чолові-
ки або як жінки. «І сотворив Бог людину на свій образ; на Бо-
жий образ сотворив її; чоло­віком і жінкою сотворив їх» (Бут. 1,
27). Ми знаємо, що Бог не має тіла, отож, унікальність не може
бути фізичною. Наша стать має бути на рівні душі, в глибоких
і безсмертних місцях усередині нас. Бог не створює людей зага-
лом; Він створює щось дуже особливе – чоловіка або жінку. Ін-
шими словами, існує чоловіче серце і жіноче серце. Кожне з них
по-своєму відображує чи зображує світ Божого серця.

Бог задумав щось, коли задумував чоловіка, і щоби нам
вдалося віднайти себе, мусимо це зрозуміти. Що Він помістив
у чоловіче серце? Замість того, щоби запитувати, що вам слід
робити, аби стати кращим чоловіком чи жінкою, я хочу запи-
тати: коли ви відчуваєте себе живими? Що хвилює ваше серце?

Подорож, яка нас чекає, веде в край, для більшости з нас
незнайомий. Нам доведеться йти місцевістю, що не має второ­

22 ДИКЕ СЕРЦЕ

ваного шляху. Цей маршрут у невідоме веде нас до наших сер-
дець, до наших найглибших бажань. Як каже драматург Крис-
тофер Фрай:

Життя сповнене лицемірства,
Якщо я не можу жити так, як хочеться!
Існують три бажання, вкарбовані настільки глибоко в мо­є-­
му серці, що тепер я вже не можу їх не помічати, не втрач­ аю­
чи при тому своєї душі. Вони є серцевиною того, ким і чим я
є і ким прагну бути. Я вдивляюся в юнацькі роки, гортаю сто-
рінки книжок, уважно вислуховую багатьох чоловіків і переко-
нуюся, що ці бажання є універсальними, вони – ключ до роз-
гадки мужности як такої. Вони можуть бути недоречними, за-
бутими чи хибно зрозумілими, але в серці кожного чоловіка
є спрагле бажання виграти битву, пережити пригоду і вряту-
вати красуню. Хочу, щоб ви подумали про фільми, які подоба­-
ються чоловікам, про те, що вони роблять у вільний час і, особ­
ливо, про прагнення хлопчиків. Тоді самі побачите, чи маю
я рацію в цьому питанні.

ВИГРАТИ БИТВУ

У моїй кімнаті висить фотографія хлопчика років п’яти,
з короткою стрижкою, повними щоками і пустотливою усміш-
кою. Це стара фотографія, колір її вицвітає, але образ – вічний.
Різдвяний ранок 1964 року, і я щойно розпакував подару-­
нок, можливо, найкращий з усіх, які отримували хлопчики на
Різдво – два шестизарядні револьвери із перламутровими ру-
коятками, доповненими чорними шкіряними кобурами, а та-
кож червона ковбойська сорочка з вишитими на грудях двома
дикими мустангами, блискучі чорні чоботи, червона хусточка
і солом’яний капелюх. Я одягнув це спорядження і не знімав
його тижнями, бо, розумієте, це взагалі не «костюм», це іден-

ДИКЕ СЕРЦЕ 23

тичність. Як видно, одна штанина заправлена в чобіт, а друга
звисає, але це лише додає експресивности до образу «щойно з
дороги». Мої великі пальці закладені за пояс, груди випнуті, бо
я озброєний і небезпечний. Погані хлопці, стережіться: це місто
затісне для нас двох.

Плащі та мечі, камуфляж, нашийні хустинки та пістолети –
все це предмети уніформи хлоп’ячого віку. Хлопці прагнуть
знати, що вони могутні, небезпечні, що на них слід зважати.
Скільки батьків марно намагалися заборонити малому синові
бавитися пістолетами? Облиште це. Якщо ви не дасте хлопчи-
кові зброї, він зробить її сам із будь-яких матеріялів. Мої хлопці
за сніданком жують печиво з муки грубого помелу і роблять із
нього пістолети. Кожна палиця чи зламана гілка – це шпага або
навіть гранатомет. Усупереч думкам багатьох сучасних педаго-
гів, це не є психологічним відхиленням, викликаним жорсто­-
ким телебаченням чи хімічним дисбалансом. Агресія є части-
ною чоловічої природи, вона «вмонтована» в нас. Якщо ми ві-
римо в те, що чоловік створений за образом Бога, тоді нам вар-
то нагадати собі, що «Господь – муж-войовник, Господь – ім’я
йому» (Вих. 15, 3).

Дівчатка не придумують ігор, у яких гинуть багато людей,
де кровопролиття є обов’язковою умовою забави. Наприклад,
хокей не вигадали жінки. Бокс так само. Хлопець, зрештою, як
і дорослий чоловік, хоче нападати на щось, навіть якщо це не-
величкий м’ячик у гольфі. Він прагне цим ударом набути вла-
ду. З іншого боку, мої сини не сидять, теревенячи за чаєм. Вони
не телефонують своїм друзям, аби поговорити про стосунки.
Вони втомлюються від ігор, у яких відсутній елемент небезпеки,
змагання чи кровопролиття. Колективні забави, що базуються
на «взаємозалежності» стосунків, є цілковитою нісенітницею.
«Нікого не вбили? – запитують вони недовірливо. – Ніхто не
переміг? Який сенс цього?» Універсальна природа такого став-
лення мала б нас уже переконати: хлопець є воїном, ім’я його –

24 ДИКЕ СЕРЦЕ

хлопець. І це не пустощі. Коли хлопці бавляться у війну, вони
тренують свою роль у набагато більшій драмі. Одного дня вам
знадобиться, щоб цей хлопець вас захистив.

Згадаймо солдатів Півночі, які йшли приступом на кам’яні
мури біля Бладі Енглу; чи війська союзників, що висадилися на
узбережжі Нормандії або пісках Іво Джима – що вони зробили
би без цієї глибокої частки свого серця? Життя потребує, аби
чоловік був шалений і шалено відданий. Це особливо важливо
в мутних водах стосунків, де чоловік відчуває себе найменше
підготовленим до наступу. Як каже Блай, у кожних стосунках
час до часу необхідне щось шалене.

Ось це прагнення могло потонути за роки нехтування, і чо-
ловік може почуватися неготовим до битв, які, як він знає, че-
кають на нього. Або це прагнення може перетворитися на щось
дуже темне, як це стається з міськими бандами. Але бажання за-
вжди є. Кожен чоловік хоче бути героєм. Кожен чоловік потре-
бує знати, що він сильний. Фільм «Хоробре серце» став одним
із найкращих фільмів десятиліття не завдяки жінкам. «Літаючі
тигри», «Міст через ріку Квай», «Чудова сімка», «Шейн», «Опів-
дні», «Врятувати рядового Раяна», «Кращий стрілець», «Міцний
горішок», «Гладіятор». Ці улюблені фільми чоловіків показують,
чого прагнуть їхні серця, що від народження закладене в них.

Подобається вам це чи ні – в серці кожного чоловіка є щось
шалене.

ПЕРЕЖИТИ ПРИГОДУ

«Моя мама під час відпустки любить їздити до Європи. Ма-
буть, їй це близьке. В Європі є багато культури. А мені потрібен
необжитий край», – поділився зі мною товариш, коли ми гово-
рили про нашу любов до американського Заходу і про те, чому
він переїхав сюди зі Східного узбережжя.

ДИКЕ СЕРЦЕ 25

Нашу розмову спровокував художній фільм «Легенди осе-
ни» – історія трьох молодих чоловіків, які жили на початку
1900-х років на батьківському ранчо в Монтані. Альфред – най-
старший, практичний, прагматичний, обережний. Він вирушає
до великого міста і стає бізнесменом, а згодом – політиком. Про-
те щось усередині нього вмирає. Він стає нещирою людиною.
Сем’юел – наймолодший, все ще багато в чому хлопчик, ніжна
дитина. Він освічений, чутливий, скромний. Його вбивають на
початку фільму, і ми знаємо, що він не готовий до битви.

А ще є Тристан, середній син. Його серце дике. Саме Трис-
тан уособлює собою Захід – він ловить і сідлає дике лоша, з
ножем у руках бореться з гризлі і завойовує красуню. Я ще не
зустрічав чоловіка, який хотів би бути Альфредом чи Сем’ю-
елем. Не зустрічав жінки, яка хотіла б із таким одружитися. Є
причина, чому образ американського ковбоя набув мітичности.
Він утілює бажання, яке кожен чоловік знає змолоду – йти на
Захід, знайти місце, де він зможе стати тим, ким йому призна-
чено бути. Кажучи словами Волтера Брюґемана, диким, небез-
печним, розкутим і вільним.

Тепер дозвольте мені на хвилину зупинитися і дещо про-
яснити. Я не є великим мисливцем. У мене немає мертвих тва-
рин, що прикрашають стіни мого будинку. У коледжі я не грав
у футбол. Насправді тоді я важив 60 кілограм і був далеко не
спортивний. Усупереч моїм дитячим мріям, я не став учасни-
ком «Формули-1» чи пілотом-винищувачем. Мені не подоба-
ється дивитися спорт по телевізору, я не люблю дешевого пива,
щоправда, воджу старий джип із велетенськими колесами. Я це
кажу, бо передбачаю, що багато читачів – добрих чоловіків і жі-
нок – матимуть спокусу відкинути мої слова, мов якийсь виступ
чоловіка-мачо. Зовсім ні. Я просто шукаю, як і багато чоловіків
(сподіваюся, що й жінок), справжню мужність.

Коли взимку не випаде достатньо снігу, мої хлопці при-
носять санки додому і з’їжджають на них по сходах. Якось не-

26 ДИКЕ СЕРЦЕ

щодавно моя дружина застала їх на другому поверсі, у спальні.
Там вони готувалися спуститися з будинку на линві. Рецепт для
розваг хлопців доволі простий: додайте до кожного заняття еле-
мент небезпеки, підмішайте трохи дослідження, додайте кра-
плю руйнування – і ви перемогли. Досконалим прикладом того
є їхнє спускання з гори. Вони прагнуть вибратися на найвищу
вершину, спрямувати лижі просто вниз і гайнути вперед – що
швидше, то краще. І це не припиняється з часом; лише вершини
стають вищими.

Справжній джентльмен із Півдня, шістдесятирічний суддя
в костюмі у вузеньку смужку, з елегантною манерою розмови,
під час конференції відвів мене вбік. Спокійно, ледь не пере-
прошуючи мене, він розповів про свою любов до плавання, до
моря, про те, як він із приятелем, врешті-решт, збудував влас-
ний човен. Тут його очі заблищали: «Кілька років тому ми плив-
ли попри берег Бермудів і потрапили в дикий шторм. Справді,
він почався так раптово. Хвилі мали близько семи метрів, а в
саморобному човні – понад дев’ять. Я вже думав, що ми загине-
мо». Зробивши павзу задля драматичного ефекту, співрозмов-
ник зізнався: «Це був найкращий час мого життя».

Порівняйте свій досвід, коли ви дивитеся останні трилери
про Джеймса Бонда чи Індіяну Джонса, зі, скажімо, біблійними
заняттями. Гарантований успіх кожної нової серії дозволяє зро-
зуміти: пригода вкарбована в серце чоловіка. І суть – не про-
сто в «забаві». Пригода чогось від нас вимагає, вона випробовує
нас. Хоча ми можемо боятися випробування, водночас прагне-
мо його, аби виявити, що воно нам під силу.

Саме тому під час повені я зі синами, наперекір здоровому
глузду, вирушив униз по ріці Снейк. Саме тому я з приятелем
поспішав через територію, населену грізлі, в пошуках доброї
риболовлі. Зрештою, саме тому в молодості я поїхав до Вашинг-
тона переконатися, чи зможу вижити в тих водах, наповнених
акулами. Якби ж чоловік втратив це бажання, якби ж сказав, що

ДИКЕ СЕРЦЕ 27

не хоче цього, то все мало б лишень одну причину: він не знає,
чи це буде йому до снаги, він переконаний, що не витримає ви-
пробування. І тому він вирішує, що краще взагалі не пробува­т­ и.
Із певних причин, про які я говоритиму згодом, більшість чоло-
віків ненавидять невідомість і, мов Каїн, хочуть осісти і збуду-
вати власне місто, досягти вершини свого життя.

Але цього не оминути – в серці кожного чоловіка є щось
дике.

ВРЯТУВАТИ КРАСУНЮ

Ромео має свою Джульєту, король Артур бореться за Ґві-
нерву, Робін рятує діву Меріян, а я ніколи не забуду, як уперше
поцілував свою однокласницю. Це трапилося восени, в сьомо-
му класі. На театральному гуртку я познайомився з Дебі і зако-
хався в неї до нестями. Це була класична дитяча любов: я че-­
кав на дівчину до кінця репетиції, відносив її книжки до шаф-
ки. У класі ми обмінювалися записками, а вночі розмовляли по
телефону. Досі я майже не звертав уваги на дівчат. Це бажан-
ня пробуджується в хлопця трохи пізніше, на шляху до зрілос-
ти, але якщо це трапляється, то цілий світ стає з ніг на голову.
В усякому разі, я хотів її поцілувати, але не міг набратися сміли-
вости – аж до останнього вечора шкільної вистави. Наступного
дня розпочалися літні канікули. Дебі кудись їхала, і я знав, що
відважитися можу зараз або ніколи. За лаштунками, в темряві,
я швиденько її поцілував, а вона відповіла довшим поцілунком.
Пам’ятаєте сцену з фільму «Інопланетянин», у якій хлопчик на
своєму велосипеді перелітає через місяць? Хоча того вечора
я їхав додому на своєму маленькому «Швині» впевнений, що
землі не торкався.

Ніщо так не надихає чоловіка, як жінка. Через неї хочеться
атакувати замок, убити дракона, скакати через парапети. Або,

28 ДИКЕ СЕРЦЕ

можливо, результативно вдарити в бейсболі. Одного разу, під
час гри малої ліги, мій син Сем’юел був таким натхненним.
Йому подобався бейсбол, але більшість хлопчиків, які почина-
ють грати, не впевнені, чи мають достатньо здібностей як на до-
брого гравця. Сем – наш перший син, і, подібно до всіх первіст-
ків, обережний. Він завжди пропускає кілька кидків, перш ніж
замахнутися битою. Але коли, зрештою, це робить, то завжди не
на повну силу. Коли Сем після обіду готується до удару, його по-
друга з вулиці, гарненька блондинка, підходить по лінії першої
бази. Ставши навшпиньки, вона кличе його на ім’я і махає ру-
кою. Сем, роблячи вигляд, що не помічає дівчини, ширше ста-
вить ноги, трохи міцніше стискає биту, дивиться на гравця, що
подає м’яч з якимось шаленством в очах. І першим ударом за-
биває м’яча в центр.

Чоловік хоче бути героєм красуні. Юнаки, йдучи на війну,
носять зі собою фотокартку коханої. Чоловіки, що вилітають на
бойове завдання, малюють красунь на літаку; екіпажі бомбар-
дувальника Б-17 часів Другої світової війни давали цим літаю-
чим фортецям такі назви: «Я і моя дівчинка» або «Мемфиська
краля». Ким був би Робін Гуд чи король Артур без коханої жін-
ки? Самотнім чоловіком, що веде самотні битви. Індіяна Джонс
і Джеймс Бонд не були б собою без красуні поруч. А якщо вона
є, за неї треба боротися. Бачите, суть не в тому, що чоловікові
треба боротися; йому треба мати заради кого боротися. Пам’я-
таєте слова Неємії до кількох сміливців, що обороняли мури
Єрусалиму? Він закликав їх не боятися, а битися за своїх бра-
тів, синів і дочок, дружин і, зрештою, домівки. Самої битви
ніколи не досить; чоловік прагне романтики. Йому не досить
бути героєм; він має бути героєм для когось особливого, для
жінки, яку любить. Адамові було даровано вітер і море, коня
і сокола, але сам Бог сказав, що все було не зовсім так, як треба,
доки не з’явилася Єва.

Однак у серці кожного чоловіка є щось пристрасне.

ДИКЕ СЕРЦЕ 29

ЖІНОЧЕ СЕРЦЕ

Я виявив також три бажання, суттєві для жіночого серця,
які не дуже відрізняються від чоловічих бажань, проте зали-
шаються виразно жіночими. Не кожна жінка прагне битви,
але кожна прагне, щоби заради неї билися. Прислухайтеся до
прагнення жіночого серця: вона хоче, щоб її не просто поміча-
ли – вона хоче бути бажаною. Хоче, щоб її домагалися. «Я хочу
бути для когось найважливішою», – сказала моя тридцяти-
річна подруга. Її дитячі мрії про лицаря в сяючих обладунках,
який прийшов її порятувати, не є дівочими фантазіями. Це суть
жіночого серця і життя, для якого вона створена. Так у філь-
мі «Офіцер і джентльмен» Зак повертається до Павли, у кіно-
стрічці «Маленькі жінки» Фредерик – до Джо, а в романі «Розум
і почуття» Едвард повертається до Елеанор, щоб поклястися
їй у вічній любові.

Кожна жінка також хоче взяти участь у пригоді. Одним із
улюблених фільмів моєї дружини є «Чоловік із засніженої ріки».
Їй подобається сцена, в якій Джесику, красиву молоду героїню,
рятує її герой Джим – і вони разом мчать верхи австралійсь­кою
пустелею. «Я хочу бути схожою на Ісабо в “Леді-яструб”, – зі-
зналася моя подруга. – Хочу, щоб мене любили, щоб мене дома-
галися, щоб за мене боролися. Але також я хочу бути сильною
і частиною пригоди». Багато чоловіків помилково думають, що
сама жінка є пригодою. Але саме на цьому рівні стосунки двох
відразу починають розпадатися. Жінка не хоче бути пригодою;
вона хоче бути причетною до чогось більшого, ніж вона сама.
Наша знайома постійно говорила: «Я знаю себе і знаю, що я не
є пригодою. Тому коли чоловік ставить мене на чільне місце,
мені відразу стає нудно. Добре знаю цю історію. Заведіть мене
в таку, якої не знаю».

І, нарешті, кожна жінка хоче відкрити себе як красуню.
Не створювати враження, а саме відкрити, мов зняти пелену.

30 ДИКЕ СЕРЦЕ

Більшість жінок із раннього віку відчувають тиск бути кра­
сивою, але я говорю не про це. Існує глибоке бажання просто
і по-справжньому бути красунею і цим викликати захоплення.
Більшість дівчаток пам’ятатимуть, як бавилися в переодягання
або у весілля, або в «кружляння спідничок» у пишних сукнях,
у яких так зручно крутитися. Вона одягне красиву сукню, зайде
до вітальні і покрутиться. А найбільше, що їй треба – це спійма-
ти захоплення в очах татка. Моя дружина пам’ятає, як у п’ять чи
шість років стояла на журнальному столику і співала від усьо-
го серця. Серце кожної дівчинки запитує: ви мене бачите? І чи
захоплені тим, що бачите?

Світ убиває жіноче серце, коли наказує жінці бути жор-
сткою, ефективною і незалежною. На жаль, християнство та-
кож упустило її серце. Відвідайте більшість храмів, озирніться і
поставте собі таке запитання: якою є жінка-християнка? Знову
ж таки, не слухайте того, що говорять, а погляньте на те, що
є. Сумнівів немає. Вам доведеться визнати, що жінка-христи-
янка... втомлена. Жіночій душі ми запропонували лише одне –
бути «доброю слугою». Ніхто не бореться за її серце; в її житті
не існує великої захопливої пригоди; і кожна жінка сумніваєть-
ся, що може розкритися як красуня.

ШЛЯХ СЕРЦЯ

Що вас більше втішить із почутого: «Гарі? Звичайно, я зна-
йомий з ним. Він справді приємний хлопець», а чи: «Так, я знаю
Гарі. Він небезпечний чоловік... у доброму сенсі того слова»? Дів­-
чата, а як ви? Якого чоловіка ви хотіли б мати за пару? Деякі
жінки, які постраждали від спотвореної мудрости, вибрали б
«безпечного» чоловіка, а потім дивувалися б, чому через кілька
років у їхньому шлюбі немає пристрасти і чому чоловік відсто-
ронений та холодний. Стосовно ж власної жіночости, то що ви

ДИКЕ СЕРЦЕ 31

з більшою втіхою почули б про себе – «невтомна трудівниця»
чи «захоплива жінка»? Утримуюся від аргументів.

А якщо? Якщо ці глибокі бажання нашого серця кажуть нам
правду, відкривають для нас життя, яким нам призначено жи­-
ти? Бог дав нам очі, щоб бачити, дав нам вуха, щоб чути, волю,
щоб ми могли вибирати, і дав нам серце, щоб ми могли жити.
Те, як ми поводимося з нашим серцем, – це все. Чоловік має
знати, що він сильний, що йому до снаги бути таким. Жінка
має знати, що вона красива, що варта того, аби за неї боролися.
«Але ви не розумієте, – сказала мені одна жінка. – Я живу з не-
щирим чоловіком». Ні, в нього все є. Серце при ньому. Однак,
напевно, воно уникає його, мов поранений звір, завжди недо-
сяжне, завжди на один крок перед ним. Але воно тут. «Я не знаю,
коли я помер, – сказав один чоловік. Та відчуття в мене таке,
наче я починаю задихатися». Я розумію. Відчуття може бути
таке, що серце вмерло і покинуло вас, але воно на місці. Воно
дике, сильне і хоробре – просто чекає, коли його визволять.

Отож, ця книжка не про сім речей, які має зробити чоловік,
аби стати приємнішим. Це книжка про зцілення і звільнення
чоловічого серця, про пристрасті і правдиву природу, яку отри-
мав від Бога. Це запрошення помчати на поле битви, піти на
Захід, скочити у водоспад і врятувати красуню. Бо якщо хочете
знати, ким ви по-справжньому є як чоловік, якщо хочете знайти
життя, яке варто прожити, якщо хочете глибоко кохати свою
дружину і не передавати свою суєту дітям, вам просто треба
повернути собі своє серце. Ви повинні піти у високогір’я своєї
душі, у дикий і несходжений край, та вистежити цю невловиму
здобич.

32 ДИКЕ СЕРЦЕ

Розділ 12

ПИШЕМО
НАСТУПНИЙ РОЗДІЛ

Інколи мене жахає висота вимог і ступінь самозречення,
чого від мене очікують, проте без такої абсолютности

немає спасіння.
ДЖОРДЖ МАКДОНАЛЬД

Свобода нікому не потрібна, якщо ми не використовуємо
її як персонажі, які мають вибір... Ми можемо змінювати
сюжет нашого життя. Оскільки ми – справжні особистості,
а не просто ляльки, то можемо обирати основну фабулу.
Ми можемо це робити, бо беремо активну участь у створенні
наших сюжетів. Ми не тільки персонажі, але й співавтори.
Мало що так надихає, як усвідомлення того, що реальність

можна змінити і що в тому нам призначена роль.
ДАНІЕЛ ТЕЙЛОР

Слухайте Бога, як Він вам велить, – і тоді відразу
відкриються наступні завдання. Бог ніколи не відкриє про себе

більше правди, поки ви не виконаєте те, що вже знаєте...
Це розкриє вам радість справжньої дружби з Богом.
ОСВАЛЬД ЧЕМБЕРЗ

І ті негайно кинули сіті й пішли за ним.
МТ. 4, 20

Т епер, читачу, – твоя черга взятися за перо. Вирушай у по­
дорож із Богом. І пам’ятай – не запитуй, чого потребує
світ.