Zelinskyy

АНДРІЙ ЗЕЛІНСЬКИЙ, ТІ

Бог
приходить
увечері

МЕДИТАЦІЇ

Львів
Видавництво «Свічадо»
2021

7

ЛЮДИНА

Людина
народжуєтьcя
в дорозі

РОЗДІЛ 1



ЛЮДИНА СЬОГОДНІ ЗРАНКУ
МЕНЕ РОЗБУДИЛА
НОСТАЛЬГІЯ...

Та древня вічна ностальгія за світом справедливим,
де людяність у пошані в людей, а людина реалізо-
вує власну свободу в побудові вільного суспільства
гідних особистостей. Ця ностальгія – наче терпкий
присмак від того, чого ніколи не було, але без чого
геть неможливо. Я розумію: утопія, ілюзія, марево.
Але ж у моїй пам’яті зі самого ранку сьогодні при-
смак світу кращого, добрішого, вільного, справед-
ливого. А коли є присмак, то хіба може такого світу
не існувати? І хто взагалі може заборонити мені су-
мувати за моєю утопією, як за найреальнішою з усіх
можливих реальностей? Можливо, мій реальний
смуток за нею – її найбільш реальний шанс.
Кожне кохання має право на ностальгію згодом. Хіба
ж не можна закохатися у світ справедливий, вільний
і добрий, без війн і насилля, без в’язниць, тортур
і стратегій приниження, без брутальної жадібности,
ненаситности та корумпованости можновладців?
Де люди спільно вміють боротися за правду й одне
за одного, де кожен – безмірна, безмежна свобода,
що вливається стрімким потічком у бурхливу ріку
взаємної відповідальности, яка несе людські долі
до моря якогось спільного добра, в якому люди-

14

на не губиться, а відчуває себе вповні краплиною РОЗДІЛ 1 Людина народжується в дорозі
глобального світового океану? Хіба ж можна роз-
любити людину в собі й остаточно відмовитися від
горизонтів, на які здатна наша людяність? Хіба ж
здатен хтось із нас зректися викарбуваної глибоко
в його серці претензії на особисту значимість? Те,
що здатне позбавити сну, має бути реальним, як моя
ностальгія.
Я особисто не бажаю відмовлятися від мрії про люд-
ське суспільство кращої якости. Навіть коли щодня
перечитую новини в інтернеті. Чому б я мав забути
про вічну мрію людини? Хто у безмежних обширах
всесвіту може заборонити мені поважати іншу осо-
бу? Яка влада? Які реформи? Наша туга за людяні-
стю вічна. Я не можу відмовитися від віри у світло,
тільки тому що настала ніч. Кожна ніч добігає сво-
го кінця. Головне – не припинити вірити у світанок
і впевнено до нього прямувати крізь темряву влас-
них страхів і сумнівів.
Сьогодні людство не у найкращій формі. Наші мрії
зблідли. Наша відвага захрипла. Наші лідери без
візій і стратегій. А ми звикли, пристосувалися до
фейкового людського раю. Людство ніби знову роз-
біглося по племенах, люди ніби вкотре згорнулися
у власні мушлі, залишаючи поміж собою стериль-
ний вакуум невикористаних іще можливостей, не-
здійсненої взаємодії. Можливо, саме тому стільки
нудьги у нашому недовершеному світі? Ми припи-
нили вірити у власну здатність на велике. Ми втоми-
лися від власної людяности та її необмеженого по-
тенціалу: рвонули – і загальмували на якомусь етапі

15

ЛЮДИНА історії, не добігши фінішу. Відмовилися від себе та
майже із презирством оглядаємося на кожного, хто
не бажає сповільнюватися. Я не про якесь ідеальне
суспільство, а про ідеал людського суспільства, в
якому ми завжди мріяли жити. Завжди! Навіть коли
не уявляли його чітких контурів та ідейних форм.
Можливо, найнебезпечніший вірус сучасности –
особиста прихована мализна, що вражає нашу уяву,
змушуючи забути про належність до чогось біль-
шого і про відповідальність перед іншими за щось
спільне. Ми створені бути великими – не фантазе-
рами, а творц­ ями – світу кращого, світу добрішого,
людянішого. Я в це вірю. Як вірю в Бога, що став
людиною, в Ісуса з Назарету. Я вірю в силу людяно-
сти навіть у слабких людях, як вірю в Леонардо да
Вінчі, в Марію Склодовську-Кюрі, в Оскара Шинд-
лера та Матір Терезу з Калькути, в Януша Корчака
та Женю Подолянчука. Вірю в потугу людяности
не лише титанів, а кожної людини, що знайшла
в собі відвагу поглянути поза межі власної вразли­
вости та повірити у своє особливе призначення
у світі людей. Хто вирішив, що гуманізм застарів
і гуманність не у моді? Маячня. Байка для тих, кому
страшно собі зізнатися у власних можливостях.
А Істина пропонує визволення. Цей бій без спеце-
фектів. Він невпинно точиться у серці просто лю-
дини за просто повноту життя, за зміст і смак осо-
бистого буття у безжальних лещатах Хроносу.
Дарма, що людина ще з Едему набула шкідливої
звички псувати найкращі з глобальних проєктів.
Це не причина відмовлятися від нових. Дарма, що

16

Ікарові не вдалося, естафету підхопив Ілон Маск. РОЗДІЛ 1 Людина народжується в дорозі
І так буде доти, доки у світі житимуть відважні
люди, здатні повірити, попри свої недоліки та обме-
ження, у власну місію. Сьогодні люди бояться гуч-
них слів. Соромляться великих ідеалів. Забули про
висоти та глибини і все замінили Голівудом. Але є
ті, хто пам’ятає, – не острови, а душі нашого спіль-
ного континенту. І я вірю. Вірю у вічну дитячу мрію
людства. Особливо вірю сьогодні, в день, коли мене
зранку розбудила ностальгія за світом кращим, до-
брішим і більш справедливим...

ЗІ СОНЦЕМ КРАЩЕ. Увиразнюються барви.

З’являються дрібні нюанси, які без сонячного світ-
ла не мають жодного значення. Сонце розмальовує
світ навколо нас та в самих глибинах нашого серця.
У його сяйві мешкають сенси та відчуття. З ним те-
пліше та яскравіше...
Сонця потребує кожен. Навіть коли на ніч воно па-
дає у Дніпро...

ЛЮДИНА НАРОДЖУЄТЬСЯ У ДОРОЗІ −

від цілі до результату, від мрії до дійсности, від себе
до світу, від серця до серця. Життя  – рух; життя –
шлях. Найважливіше – не зупинитися, не втратити
омріяного обрію, як і не загубити в цьому русі себе.
Одвічний мандрівник, од віку homo viator, людина

17

ЛЮДИНА розвивається поміж далеким горизонтом, що кли-
че і приваблює, та власним серцем, що відкриває їй
глибину та зміст самої мандрівки.
У здатності жити «задля» і жити «всупереч» інколи
відкривається якась особлива краса людського духу,
щось потужне та прекрасне вимальовується несмі-
ливим контуром на тлі історії. У бурхливих ритмах
цивілізаційних трансформацій хтось має залиша-
тися собою. Ніхто й ніколи не зможе зробити цього
краще за просто людину.
Ідеологічна маячня неминуче збурюватиме уяву та
волю з метою мобілізації та інструменталізації інди-
відуальної свободи. Палкі гасла та строкаті образи
щосили намагатимуться увірватися у святая святих
людської цивілізації – в серце людини. Якась нездо-
ланна енергія збуджених мас перекрикуватиме го-
лос чийогось індивідуального сумління, безмірною
пінистою хвилею, ніби жбурляючи до неосяжних
висот чиюсь особисту свободу, а згодом безжаліс-
но кидаючи її до самого дна оголеної буденности та
жорстоко накриваючи мороком беззмістовности.
Кожна маячня у світі людини неминуче минає, як
і кожна хвиля у безмежних просторах світового оке-
ану зрештою перетворюється на гладку поверхню
прозорої води. А людині важливо не втратити свого
потенціалу людяности: не зупинитися на шляху не
лише до великого, а й до справжнього, глибокого.
У будь-яких ідеологічних вихорах та різких історич-
них турбулентностях на перемогу здатна тільки лю-
дина. Просто людина...

18

РАНКИ НЕСТРИМНО РОЗДІЛ 1 Людина народжується в дорозі
ПРОБІГАЮТЬ ПОВЗ ЛЮДЕЙ. І так важ-

ливо не пропустити власного, не оминути себе...

УРОКИ ПУСТЕЛІ

Пустеля – час і простір, коли розмиваються чіткі
контури добре відомих шляхів, і ти залишаєшся сам
на сам – без прикрас – зі самим собою.
Мить «заприятелювати з власним серцем».
Вимір відповідального вибору.
Адже тут, над твоєю головою, – безліч зірок, а перед
тобою – безліч стежин.
Пустеля вимагає відваги слухати. Щоб почути нові
світи – у серці та у всесвіті.
Мандрівка вимагає уміння любити по-справжньому.
Щоб не втратити власного шляху.

БУВА, ОБМАЦАЄШ РУКОЮ увесь простір-

час, поки надибаєш правильну засувку, щоб навстіж
розчинити вікна у вічність. Туди, де сила-силенна
яскравих зір виблискують розсипаними по нічному
небу діамантами. І звідки завжди віє ранковим трав-
невим вітерцем, що вже досхочу награвся з п­ ахучим

19

ЛЮДИНА бузковим цвітом. Звідтіля, з вічности, дме легким
морським бризом, розхитуючи над твоєю головою
припорошену життєвими буднями кватирку. Та
пручається, рипить заржавілими петлями. А у тому
вітрі дихає море. І на горизонтах видніються шпилі
височенних щогл, на яких розіп’яті широкі, як надія
людського серця, вітрила. Вони безкраєю вервечкою
одна за одною вистрелюють з неосяжного океану
людських мрій. По узбіччях же того казкового кара-
вану чомусь пахне свіжоскошеним сіном. І бузком.
От і стає тепло на душі від такої вічности. Необхідно
лишень намацати ті вікна пальцями власної руки на
згорбленому тілі втомлених буднів. І набратися від-
ваги розчинити їх навстіж...

ЯК ЗЛІПИТИ ВЛАСНИЙ ВСЕСВІТ

Спершу має бути Сонце! Це у безмежних обширах
Всесвіту важко втямити, де початок, де кінець і що
там за центр, бо ж їх стільки! У житті людини все
набагато простіше: кожен з її світів розпочинаєть-
ся з Сонця. Його важко не зауважити. Воно велике
і тепле. І яскраве, як кожна зірка. Маса Сонця на-
стільки значна, що вона викривляє простір і визна-
чає траєкторії руху менших небесних тіл навколо,
зокрема планет. Взагалі, цілий Всесвіт – це система
збалансованих взаємозалежностей: енергія почат-
ку розкидає матерію шматками у нескінченність,
а маса матерії викривляє простір, надаючи рухові
певних матеріальних конфігурацій. Всесвіт – танок

20

матерії та енергії, відносна гармонія абсолютного РОЗДІЛ 1 Людина народжується в дорозі
руху. Людське життя також. Людина – більше, аніж
світ. Це цілий всесвіт зі світів. І у кожного власне
Сонце. Матерія – завжди ресурс, енергія – мотива-
ція. Сонце – те, що освітлює (надає сенсу), зігріває
(дарує втіху) і стає джерелом ресурсу та мотивації
не лише для вас.
У житті кожної людини має бути власне Сонце. Те,
яке своєю масою – власною значимістю – визначає
траєкторії нашого руху та руху інших людей навколо
нас. Масивним і значимим у нашому житті є те, що
вимагає часу та зусиль. Воно прокладає наші шляхи
своїм гравітаційним полем – нашими інтересами,
прагненнями, почуттями, ідеями тощо. Професійна
діяльність, сім’я, кохана людина, друзі, якесь особ­
ливе зацікавлення – той вид нашої людської діяль-
ности, який вимагає значної частини нашого часу
і який дає нам змогу відчути себе планетою серед ін-
ших планет, що кружляють навколо того ж Сонечка.
Гравітація ущільнює матерію; наші думки, почуття
та інтереси ущільнюють соціальну дійсність, фор­
мую­чи групи осіб. Наша присутність у чиємусь
жит­ті може набути «планетарного» значення, і  ми
почнемо впливати на чиїсь життєві траєкторії,
хтось стане нашим супутником, орієнтуючись на
нас, потребуючи нашої присутности, щоб не злетіти
з власної орбіти. Чиїмось супутником може стати
кожен із нас. У якійсь зі Сонячних систем. Планетам

21

ЛЮДИНА властиво мати супутників, як Землі – Місяця. Адже
Всесвіт – це таки система збалансованих взаємоза-
лежностей.
Будьте обережні! Коли велика та яскрава зірка ще
вчора з потужною масою раптом остаточно охо-
лоне, вона може колапснути до чорної діри. А це
вже трішки страшно, бо те, чи та, чи той, хто вчо-
ра визначали лінії Вашого руху, освітлювали доро-
гу та зігрівали власним теплом, тепер безжалісно
поглинатимуть у темну безвість цілий Ваш світ
з  його ресурсами та життєвою снагою. І це боля-
че! Коли гасне Сонце, людина не помічає інших
планет, вони сходять із власних орбіт, і Вам рап-
тово стає самотньо, Ваш світ розклеюється, роз-
сипається, а новоутворена чорна діра нагадує про
жахливий біль втрати когось такого важливого
і дорогого, світлого і теплого. І ви змушені шукати
компенсацій цій всепоглинальній та ненажерливій
відсутності, що стає причиною брутального хаосу
у просторах Вашого приватного космосу. Тому так
важливо кожному завжди мати про запас якусь
додаткову сонячну систему, щоб, коли уламки ста-
рої зникнуть остаточно за горизонтом чорної діри,
темрява, і холод, і самотність не стали тотальними.
Коли вам раптом у житті стало темно та холодно, ви
перегоріли, як електрична лампочка у вашому під’їзді,
і світ почав дробитися на хаос, негайно увімкніть нове
Сонце, долучіться до гурту планет, що к­ружляють

22

у  тому самому гравітаційному полі, з  тими самими РОЗДІЛ 21 Людина народжується в дорозі
інтересами, ідеями, враженнями. Коли Сонце пере-
стає світити, зникає сенс, а коли перестає зігрівати –
у вашому світі настає льодовиковий період, рух спо-
вільнюється, життя підгальмовує. Перевірте, щоб
у Вашій сонячній системі було достатньо планет для
балансу взаємозалежностей. І щоб на орбітах вашо-
го життя кружляли правильні супутники – з відпо-
відною масою та доброю енергією.
Кожен із нас родом із маленького світу маленької
людини. Цілий наш Всесвіт розпочинається з нашої
маленької планети. Тому так важливо в житті на-
вчитися дбати про власну планету! Один із майстрів
такого ремесла навчав, що зі самого ранку, одразу
після сну, треба братися за вулкани – прочистити
кожен, щоб залишки дня вчорашнього не перекри-
ли виробленого жару, і щоб планету не розірвало на
шматки. Теплом варто ділитися з цілим Всесвітом,
добра та радости не можна залишати непоміченими
у сутінках підземних тунелів. Вони можуть зігріти
космос. Не дозволяйте смуткам, образам, жалям
блок­ увати ваше тепло, дбайте про власні вулкани
вчасно: «Коли вулкани справно чистити, вони го-
рять спокійно й рівно, без вивержень» (Антуан де
Сент-Екзюпері «Маленький принц»). Ви ж не бажа-
єте, щоб вашу маленьку планету рознесло вщент?
І про пагінці баобабів не забувайте! Великі клопо-
ти, журба і тривоги можуть надто глибоко пустити

23

ЛЮДИНА ­коріння. Якщо завчасно не повиривати, потім не впо-
ратися. Рознесуть зсередини. І про власну Троянду
не забувайте: без неї ваша планета втратить барву.
А вона, хоч і така, як усі інші, для вас – єдина, непов-
торна, сонячна. Це та гравітація у Всесвіті збалансо-
ваних взаємозалежностей, яка робить і вас особли-
вими – єдиними, неповторними, сонячними.

Ну, а коли впораєтеся з вулканами, баобабами та
Трояндою, тоді вже присядьте десь у золотому морі
пшеничного колосся в очікуванні Вашого Лиса. Він
неминуче з’явиться на горизонті, якщо вам не за-
бракне терпцю. І тоді доведеться проявити відвагу
й творчість, щоб його приручити. Але ж хіба цей
невпинний рух Всесвіту, який ми називаємо часом,
нам дарований не для цього? Хіба ж це не найбла-
городніше з усіх можливих людських мистецтв?
Приручити – дати волю гравітації. І та обов’язко-
во поскладає все докупи. А коли ви після тривалих
космічних мандрівок відчуєте прирученим і себе,
у вашому Всесвіті неминуче засяє ще одне Сонце…

ЗА ДЕКІЛЬКА СЕКУНД

над моїм містом зійде сонце...
І розпочнеться новий день – мій день.

24

І навколо мене знову лунатимуть голоси найкращих РОЗДІЛ 1 Людина народжується в дорозі
у світі людей, а у спритному русі нового дня палахко-
тітимуть їхні найкращі у світі усмішки. Ми разом
будемо творити наш світ. Чесно, по-справжньому,
віддаючи усе, щоби усім усього було вдосталь.
Ми запалимо сотворений світ нашими мріями.
Ми докладатимемо максимальних зусиль, щоби
наші мрії збагатили світ добром.
Ми будемо співати, дякувати і радіти.
І так триватиме до самісінького вечора, коли на
зміну сонцю на чергування по небу заступить мі-
сяць з міріадами дрібних зір. Тоді я скажу «Дякую!»
і вимкну світло.
Аж до ранку, коли моєму місту знову всміхнеться
нове сонце і розпочнеться новий день – мій день...

МІЙ БОГ - ШЛЯХ, що не має початку і не знає

кінця. Невпинний рух, дорога, стежина, автострада,
потік, що нестримно несе час і простір у вічність.
Шлях не може мовчати. Варто лише навчитися чути:
слухати і чути. І не тільки вухами – серцем. Я його
чув. Шлях постійно спілкується зі своїми мандрів-
никами: ритмічним цокотінням металевих коліс по
залізничному полотну, шуганням вітряних поривів
за вікном автомобіля, шаленим вихором непрогляд-
ної темряви у підземних лабіринтах метрополітену.
І в кожного голосу власний сенс. Шлях пронизує

25

ЛЮДИНА світ, зшиває його нескінченними магістралями, ро-
бить його досяжним.
Кожен крок повний викликів і можливостей. Кожна
дорога на обрії ловить небо. Кожна стежина веде до
цілі. Декоровані ліхтарями та дорожніми знаками
шляхи мого життя втікають у безкраю даль неосяж-
них світів, стають досвідом. Щодня, щомиті дорога
часу наближає мене до розлогої магістралі вічности.
Щодня, щомиті мандрівник все більше стає собою,
бо все глибше поринає у невпинний рух неосяжного
шляху.
Шлях творить мандрівника.
Справжній мандрівник прагне стати шляхом...

Я ЛЮБЛЮ СОНЦЕ...

І ранок сонячний люблю. І блакитне небо над голо-
вою. І жвавий шурхіт зеленого листя. Люблю рух,
і вітер, і просто жити, крокуючи бадьорим кроком
повз свіжу красу нового дня. Прямуючи невтомним
усміхненим мандрівником, дослідником глибин
і горизонтів.
Усвідомлений рух стає мандрівкою. Усвідомлене
життя – теж. Усвідомлена усмішка – виявом відваги,
народженої нездоланною вірою у силу Добра, Любо-
ви та нового дня...

26

КОЛИ ЗНАЄШ, КУДИ ЙДЕШ РОЗДІЛ 1 Людина народжується в дорозі
І ЗНАЄШ НАВІЩО,

світ обов’язково зачекає.
Тисни на газ!
Мандрівка триває.
Коли знаєш, куди ідеш…

ЯК ЗДОЛАТИ?

Перший і найбільш небезпечний противник воїна –
стрес. Це коли сил витратилося забагато, результату
досягнуто замало, контроль над ситуацією (як і паль-
не в баках) – майже на нулю, а горизонтів не помітно.
Іншими словами, коли життя – танк, а ти зі запаль-
ничкою.
Стрес не завжди можна здолати, але йому можна
запобігти. Якщо воювати не лише зброєю, а й інте-
лектом. Його, до речі, як і емоції, необхідно регуляр-
но прокачувати. Отож, якщо планується бій (у сім’ї,
у підрозділі, у стройовій, на лінії чи за нею), воїнові
потрібні:
Меч. Пошматувати на молекули власні страхи, сум-
ніви, непевності, зверхність та меншовартість допо-
можуть якісні стосунки та відчуття вдячности. Сто-
сунки вимагають часу та посвяти, вдячність вимагає
уваги до дрібниць та відсутности сподівань. І одне,
і друге потребують довіри. Довіра – меч двосічний:
може поранити не лише противника, а й самого вої-
на. Тому потрібно тренуватися!

27

ЛЮДИНА Спис. Влучно зарядити стресові поміж очі може
сміх. Здорова доза щирого сміху руйнує зморщену
загрозу ситуації. Сміх – не легковажність. Надмірна
серйозність – не обов’язково обличчя відповідаль-
ности. Тільки сильному воїнові під силу посміятися
над власною слабкістю.
Щит. Мистецтво перемагати потребує мистецтва
захищати. Фізичні навантаження гартують тіло.
І не тільки. Регулярні вправи, якісні тренчики, ран-
кова чи вечірня пробіжка, правильна доза сну та
здорове харчування – броня воїна.
Шолом. Щоб мозок раптом не прилип до якоїсь кри-
зи, маєш його постійно захищати. Якісними кни-
гами. Можна художніми, можна корисними (тобто
тими, де про саморозвиток). Якщо книга нудна, зна-
чить шолом не того розміру. Краще вчасно заміни-
ти. Шолом може прикрити й вуха, а якісна спокійна
музика – мозок.
Команда. Будь-яка перемога – завжди досягнення
команди. Без неї воїн приречений. Той, хто тебе під-
силює, – з твоєї команди. Той, хто ставить підніж-
ку, – з чужої. Варто вчасно розібратися. У бій лише
зі своїми!
Оптика. Має бути настільки потужною, щоб бачи-
ти наперед. Краще перемогу. Головне, щоб бачене
гріло: надією та радістю. Мріяти краще вголос. Але
тільки з тими, кому довіряєш.
Компас. Світ воїна складається з речей важливих
і важливіших. Важливіші заслуговують на більше

28

часу та зусиль. Життєві пріоритети – напрямок до РОЗДІЛ 1 Людина народжується в дорозі
нашої свободи. Не переплутати! Мудрість життя
у дрібницях. Сила воїна також там: спокійний вечір
у добрій компанії, глибина людського досвіду, щи-
рість дитячої усмішки, ранок на березі, погляд між
зорями, пробіжка з вітром, чиясь близькість. Воїну
найважливіше – бачити найважливіше!
Сухпай. Їсти варто не лише ротом. Прийом їжі до-
бре перетворити на свято: здоров’я, смаку, дружби.
Тіло потребує поживних речовин, а серце – смаків
і доброї компанії. Регулярно!
Смолоскип. Щоб не потрапити у пастку темряви,
треба вчасно щось спалити. Краще – зайві жири, ко-
феїн та години в інтернеті. Перше правило здорової
свободи – не ставай заручником!
Бойовий кінь (або песик, котик чи навіть хом’ячок).
Не забудь його нагодувати, вигуляти, погладити.
Можуть бути навіть бойові рибки. Їх, щоправда, не
вигуляєш і не погладиш, зате за ними можна вічно
спостерігати.
Гігієна. Зброя і мозок мають залишатися чистими.
І не тільки. Тіло також. Вчасний душ – добра пере-
зарядка.
Перемога. Вона не любить чекати. Перемогу треба
брати, коли треба. А тому – жодних прокрастина-
цій, відкладань, перенесень і відтермінувань. Зайве
краще вчасно відрубати, продумано та відважно
сказавши «Ні».

29

ЛЮДИНА А ще воїнові потрібно любити і цінувати життя. Тоді
боротися стає легше. І легше перемагати. Будь-якого
противника.
Навіть стрес!

КОЛИ НА ТВОЇЙ ВУЛИЦІ
ПРОКИДАЄТЬСЯ СОНЦЕ й осіннім теплом

розливається поміж кам’яними будівлями,
бадьорим струменем котиться вниз бруківкою,
заливаючи світ навколо тебе прозорим сяйвом,
заглядає у вікна чиїхось домівок,
пробирається у затишок іще зачинених кав’ярень,
усміхається світлом іще заспаним перехожим,
ти розумієш:
новий день настав...

КОМАНДИРАМ ВЛАСНОГО ЖИТТЯ

Товаришу Командире, життя – не казка, зіткана
з аморфних марень і строкатих бутафорій. Не тиха
пристань. І ти це добре знаєш. Життя – мінлива
дійсність: воно тече, біжить, переливається, пере-
втілюється, трансформується, змінюється. День
і ніч, поразки й досягнення, віра й розчарування,

30

страх і любов, помилки й досвід, злети й падіння – РОЗДІЛ 1 Людина народжується в дорозі
барви одного сюжету. Людське життя – постійний
рух. І ти – його невіддільна частка. Отже, рух – твій
виклик і твоя можливість.
Хаос життєвих буднів може приборкати лише той,
у кого є ціль. На день, на тиждень, на місяць, на рік,
на життя. Саме вона визначає напрямки наших ду-
мок і наших дій. Ціль – втілення життєвих прин-
ципів, конкретизація особистих цінностей. Нас
творять наші цілі! Без них – пустеля: просторо, але
беззмістовно.
Кожному дню необхідна ціль – орієнтир, вектор,
впорядкований рух. Узгодження власних бажань
і вчинків із визначеною ціллю неминуче приводить
до досягнень. Інколи значних, інколи – не дуже.
Однак те, що виглядає незначним для нас сьогодні,
може стати вирішальним завтра. Або ж завтра нам
його може критично забракнути. Здобуте ж сьогод-
ні – основа для дня завтрашнього, а кожне майбутнє
твориться відповідальністю за день сьогоднішній.
Відповідальністю!
Якщо ти командир – значить у тебе повірили і тобі
довірили. Тепер твоя черга: повір у себе, щоб не зра-
дити виявленій тобі довірі. Відповідальности треба
вчитися. На досвіді. Відповідальности за свою мету
та за кожну можливість, за кожну долю та за кожну
мить – відповідальности за себе та за своїх.
Якщо хочеш дійти до мети, тобі доведеться при-
боркати світ: здолати виклики та знайти у них мож-
ливості; перемогти власні страхи та знайти у них

31

ЛЮДИНА джерело твоєї мужности; не зупинитися перед роз-
чаруваннями, а навпаки, зміцнити свою віру – там,
де інші більше не можуть вірити. Ти зможеш. На
шляху до цілі інколи можуть з’явитися нездоланні
перешкоди. Вір! І твоя віра та вірність допоможуть
тобі змінити своє ставлення до того, чого не уник-
нути. Не ілюзія, а змінене ставлення дасть тобі сили
прямувати далі. Змінити ставлення означає знайти
новий шлях до мети.
У кожного було минуле. Інколи не найпривабли-
віше. Не дозволь твоєму минулому позбавити тебе
майбуття. Не втікай від нього, не ховайся, прийми
і рухайся у день завтрашній. Сьогодні ти можеш
зробити те, чим зможеш пишатися сам і чим змо-
жеш ділитися з іншими. Смиренне серце – серце
сильне: жодна невдача не в змозі приборкати його
ритму. Уміння прийняти себе і не зупинитися на
шляху до мети – смиренна сила.
Дій відповідно до своєї цілі та радій кожному до-
сягненню. Не гайнуй часу. З життям, як із набоями:
кількість днів у твоєму магазині обмежена. Не бійся
відповідальности за кожен із них. Відповідальність
творить можливості! Не бійся бути творчим і диви-
тися далі. Творчість під силу лише відважним.
Товаришу Командире, «посада» – функція, і вона
завжди вимагає відповідних здібностей і здатно-
стей, знань і навиків, досвіду та бачення, дисциплі-
ни та мотивації, характеру та волі – особистости.
Ти маєш стати тією особистістю. Ти можеш. Тільки
не втомлюйся вчитися! Слухати і чути, дивитися

32

і бачити – вчитися. Твій полігон – саме життя. Ціле РОЗДІЛ 1 Людина народжується в дорозі
життя!
У світі людей немає коротшого шляху вести за со-
бою інших, аніж власний приклад. Це мистецтво по-
требує не лише знань, а й відваги. І любови. До тих,
кого поведеш. Не бійся праці над собою. Вимагай
від себе більшого. Командиром власного життя стає
той, хто знає, чого бажає, і не втомлюється рухати-
ся до своєї мети. Бажаєш командувати військом  –
стань командиром власного життя!

ПРОСТО ПОСТ ПРО ПІСТ

Життя людини – як драбина Якова (див. Бут. 28, 10-
22): бігаємо поміж землею і небом дрібними крока-
ми то вгору, то вниз. На місці не встояти. От лише б
у правильному напрямку кроки спрямовувати. А це
вже мистецтво. І потребує мудрости.
Піст – час для усвідомлення ціни кожного кроку:
і вниз, і вгору. І можливість вивірити напрям руху.
Бо у повсякденній метушні та рутині легко збити-
ся з курсу. Іноді трапляється, що ти з упевненістю
торуєш шлях драбиною угору, а як виявляється зго-
дом, насправді вже давно впираєшся чолом у землю.
Маєш прокинутися, щоб здогадатися, що рухаєшся
не туди. А прокидатися завжди боляче: у реальному
світі значно більше загроз, аніж у наших снах. Про-
будитися – то збагнути, що все б могло і все ще може
бути інакше, краще. Все. Поки я на драбині. Напрям

33

ЛЮДИНА руху та зусиль таки важливий, бо ж час нашого пе-
ребування на драбині обмежений.
А згодом, у Біблії, поміж забіганими ангелами на тій
драбині став Господь зі словами: «Оце я з тобою...»
(Бут. 28, 15). Так! У тих же перегонах. А значить, по-
між небом і землею, поміж ангельських хороводів
на моїй драбині я не сам. Він також тут. Правда ви-
магає відваги. Боягузи змайструють власну. А та, що
коштує зусиль, звільняє від мороку ночі та порож-
ніх ілюзій, вимагає від нас бажання прокинутися
і побачити, що таки не сам!
Великий піст – час поміж небом і землею, як на дра-
бині Якова: постійний рух, мить пробудження й зу-
стрічі, час визволення.

РАНОК - ЧАС
НАРОДЖЕННЯ ВОЇНА

Прокинутися вимагає відваги здолати – себе і ви-
клики на шляху до себе. Жити таки означає вижива-
ти, і виживання розпочинається зранку. Слабкість
тіла, кволість розуму, хаос думок, силу сну – всю
розпорошену в нічній темряві особисту енергію тре-
ба скерувати в єдине русло, до мети, до горизонту.
Ранок для справжнього воїна розпочинається з ве-
чора: план дій на наступний день з усіма тактични-
ми маневрами краще намалювати на карті власної
свідомости ще перед сном. Зранку навіть тіло уз-
годжуватиме власні рухи з розмальованою звечора

34

ментальною мапою нового дня. Цілі варто освітлю- РОЗДІЛ 1 Людина народжується в дорозі
вати емоційними сподіваннями. Іще перед сном.
А ранок неминуче кине виклик. І тут корисно змо-
білізуватися, внутрішньо згрупуватися, щоб не роз-
сипатися на світанку, а мужньо подолати себе, впев-
нено прямуючи у новий день, назустріч незвіданим
іще обріям, до нових мрій, до світлих перемог.
Воїн народжується зранку. Коли світло нових гори-
зонтів і воля до звитяги долають сутінки розсіяної
ночі...

ТОЛЯ - МІЙ РІЗДВЯНИЙ ЛОСЬ

Він шарить: уміє співати і танцювати. У нього милий
вигляд – великі добрі очі та справді щира усмішка.
Толя подарований, але вже приручений. Ну то й що,
що лось? Адже різдвяними можуть бути не лише
олені. Бути різдвяним лосем, мабуть, непросто, не
знаю, Толі краще видно, але зараз його час – Різд-
во! І Толя виглядає щасливим, бо цими святкови-
ми днями його червоний капелюшок набуває своєї
властивої ваги, а Толя знову переживає глибокий
смисл свого екзистенційного призначення.
У житті, мабуть, важливо не пропустити свого часу.
Навіть, чи особливо, якщо ти – лось. Бо ж справжні
свята трапляються з нами не завжди за календарем,
а тоді, коли хтось торкається серця радістю і барви-
стістю життя. Гадаю, що кожному варто приручити
якогось різдвяного оленя чи лося, щоб ті ­допомагали

35

ЛЮДИНА не втратити найпростіших і найсуттєвіших миттє-
востей людського буття, що дають змогу нам ви-
глянути поза межі. Адже справжні барви та ­смисли
розкриваються перед нами по той бік ­звичного
й буд­ енного. А знайти якогось лося навколо себе на-
справді не так уже й складно...

КОЖНА МИТЬ - РИНГ, освітлений, ніби

прож­ екторами, нашими сподіваннями. А ми розма-
хуємо руками, перестрибуємо з ноги на ногу, ціли-
мося, ніби ведемо боротьбу з тінями учорашнього
дня: жваво пручаємося, реагуємо, чинимо супротив,
наскільки можемо, ухвалюючи кон­якретні рішення.
Бо ринг – це про рішення. Життя також. Мить – май-
данчик для особистого вибору. Мет­ ушня на  рингу
ні до чого, там потрібна тактика. Важливо бачити
ціль і вчасно відреагувати, щоб її вразити та самому
залишитися неушкодженим.
На рингу не існує простору для спокою, існує тільки
час для перерви. А кожна перерва – це також про
вибір: про аналіз, осмислення та визначення якісної
тактики, про конкретні рішення. Тоді знову гонг –
і бій. А кожен бій – це завжди про необхідність вчас-
них рішень і про готовність до наслідків.

36

Зміст

Вступне слово 9

РОЗДІЛ 1 11

Людина: Людина народжується
в дорозі

РОЗДІЛ 2 69

Стосунки: Людям потрібні мости

РОЗДІЛ 3 93
139
Суспільство: У світі людей існує 168
тільки вимовлене

РОЗДІЛ 4

Всесвіт: Залишиться
тільки краса

РОЗДІЛ 5

Бог приходить
увечері