15 xvylyn

ҐЕРІ ДЖЕНСЕН

15 ХВИЛИН

МОЛИТВИ

ЯК ОДИН ВІДСОТОК ТВОГО ДНЯ
МОЖЕ ЗМІНИТИ ТВОЄ ЖИТТЯ

Переклад з англійської
Остапа Гладкого

Львів
Видавництво «Свічадо»

2022

Зміст

ЧАСТИНА ПЕРША. Навiщо?..............................................11
1. Білі кролики.....................................................................13
2. Що таке духовна вправа?...............................................27
3. Душі, гірчичні зерна і нова дефініція людства...........37
4. Молитва, медитація і контемпляція............................50

ЧАСТИНА ДРУГА. Молитовнi вправи.............................59
5. Як вчитися слухати.........................................................61
6. Молитва-дихання............................................................66
7. Молитва-зосередження..................................................74
8. Lectio Divina......................................................................80

ЧАСТИНА ТРЕТЯ. Зустрiчi з Богом.................................87
9. Святий тиск......................................................................89

10. Герої і ковчеги..................................................................94
11. Зір, слух, дотик, нюх і смак............................................99
12. Воскресення: минуле, сучасне, майбутнє..................103
13. Руки Божі.........................................................................109
14. Іспит.................................................................................112

7

15. Смерть задля Бога..........................................................118
16. Вдячність.........................................................................124
17. Геометрія хреста............................................................129
18. Редагування....................................................................133

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА. Вправи з притчами...................137
19. Притча про сіяча (День 1).............................................139
20. Притча про найбільших у Царстві Небесному

(День 2)............................................................................ 141
21. Притча про заблукану вівцю (День 3)........................143
22. Притча про немилосердного слугу (День 4)............. 145
23. Притча про доброго самарянина (День 5)................ 147
24. Притча про робітників у виноградику (День 6)....... 149
25. Притча про блудного сина (День 7)........................... 151

Кода........................................................................................154

Подяка....................................................................................163

Про автора............................................................................165

Моліться без перерви.
– Св. Павло,

з його Першого послання до солунян 5, 17

Не будь ідіотом.
– Суддя Джуді

ЧАСТИНА ПЕРША

Навiщо?

Старий чоловік і хлопець гуляли парком.
– Бачиш пару дерев он там? – спитав старий
чоловік.

– Так, – відказав хлопець.
– Бачиш, яка відстань між ними? Бачиш, як їхні
гілки майже торкаються одна одної? Майже, однак
не доторкнуться ніколи?
– Так.
– Дерево ліворуч обожнює дерево праворуч.
І я  певен, що дерево праворуч відчуває те саме до
дерева ліворуч. Вони не відводять одне від одного
погляду. Чи ти чув, що я сказав?
Хлопець, похопившись, відповів:
– Так.
Старий чоловік зітхнув.
– Хоч як сильно вони жадають бути поруч, та
не торкнуться одне одного ніколи. Вони ніколи
не зможуть торкнутися щастя одне одного. Вони
ніколи не зможуть торкнутися страждань одне

11

15 хвилин молитви

одного. Якщо одне занедужає, то інше лише буде
дивитися і  не зможе допомогти. Тож вони зали-
шаться роз’єднаними довіку.

– Якщо блискавка не повалить одне з  них на
інше, – зауважив хлопець.

– Так, твоя правда, – сказав старий чоловік. Вони
постояли мовчки якусь хвилину, поки вітер шелес-
тів гіллям дерев. Старий чоловік усміхнувся.

Хлопець підвів погляд.
– Це так сумно й несправедливо, – сказав він. –
А чому це ти усміхаєшся?
– Не сумуй, – мовив старий чоловік. – Так, ці де-
рева ніколи не зможуть торкнутися одне одного.
Вони не обіймуться ніколи. Але глибоко в землі ко-
ріння цих двох дерев переплетене й перевите. І те,
чого так жадають угорі, вони можуть знайти гли-
боко внизу. Ми не в  змозі цього побачити, однак
живуть вони одним життям. Те, що відбувається
з одним, відбувається і з другим.
Хлопець замислився на хвилину, кивнув
і сказав:
– Я голодний.
– Я також. Ходімо.

12

1

Білі кролики

Чи ви знали, що в добі є 1 440 хвилин? Це правда.
Я  порахував. І чи знаєте, що один відсоток усього
цього часу становить чотирнадцять хвилин і двад-
цять чотири секунди? Що станеться, якщо ви ухва-
лите свідоме рішення щодня вишколювати свою
душу, віддаючи приблизно п’ятнадцять хвилин
свого часу Богові? Лише один невеличкий відсоток
часу! Чи зміниться після цього ваше життя?

Моє змінилося назавжди.
Книга, яку ви тримаєте у  своїх руках, є резуль-
татом цього духовного експерименту. Це не мемуа-
ри (хоча на подальших сторінках я поділюся з вами
кількома особистими історіями), а, по суті, книга
про молитву. Не про молитву сльозливу, з  нескін-
ченним переліком бажань: «Ох, будь ласка, нехай
я  отримаю і  те, і  те». (Та над ким я  сміюся – лише
п’ять хвилин тому я попросив виграш у лотерею…
знову!) Тут ідеться про дуже просту, дієву молитву,
яка не забере у вас багато часу і врешті-решт допо-
може вам відповісти на щонайскладніші питання

13

15 хвилин молитви

життя (Чому я  тут? Що може змінити моє життя?
Чи справді мені смакує картопля фрі із цим?), що
дасть вам змогу ще сміливіше, глибше й  ближче
пізнавати Бога. І також визнаймо, що в нашому ди-
намічному, перенапруженому, неуважливому, твіт-
терному світі – байдуже, чи ви студент, заклопота-
на мама, перевтомлений батько, самотня жінка,
що не може знайти роботу, хлопець, що шукає по-
другу, самітник, ексцентрик, комп’ютерний мані-
як або душа товариства з  купою друзів по всьому
світі – молитва мусить бути дієвою, щоб витрачати
на неї час (і Божий час також). Інакше навіщо вона
потрібна?

Ця збірка роздумів, оповідок, історій та вправ –
що з’явилася завдяки одному відсотку змін у моєму
житті і  багато в  чому була натхнена духовністю
св. Ігнатія, іспанського солдата й  містика з  силь-
ною протестантською етикою праці (хоча він і був
католиком), а  також унікальним способом спілку-
вання з Богом (більше про це на подальших сторін-
ках) – може виглядати і як книжка із самодопомо-
ги. Однак хочу запевнити вас, що це насправді не
так. Як редактор, що попрацював у  видавничій
сфері чимало років, я  прочитав і  відредагував до-
сить порадників. Чимало з  них були чудовими,
інформативними і, звичайно, дуже корисними.
Однак майже всі вони на перше місце ставили
власне «я», а точніше вас (а якщо не вас, то автора).
І хоча це не так уже й зле для такого жанру, ті з нас,
хто справді вірує, не повинні нічого ставити вище
від Бога.

14

Білі кролики

Тож «15 хвилин молитви» – це книжка з Божої
допомоги, і не тому, що я вважаю, ніби світ оберта-
ється довкола мене, а тому, що все життя, всі люди,
всі речі – усяка допомога – походить від Бога.

Тепер чимало говорять про ідею благодаті, Бо-
жого незаслуженого дару любови до нас, немов-
би Бог дав декотрим людям змогу прийняти цей
дар, а декотрим – ні. Хтозна, можливо, це й дійсно
правда – може, Бог таки має своїх улюбленців, – але
я  в  це не вірю. Усе творіння повсякчас присутнє
в  Бозі. Ви. Я. Ця обридлива особа на вашій роботі.
Вафля, яку ви з’їли вранці. Паперова посудина з-під
кави, яку ви щойно викинули. Все.

Багато хто думає так само, але суть у тому, щоб
не тільки визнавати благодать у мозку, але й відчу-
вати її у своєму серці. Йдеться про ваш особистий
досвід.

Якщо ви колись ділилися чимось особистим із
близькою людиною, бажаючи, щоб ця особа могла
відчути те, що вам любе, тоді зможете зрозуміти, на-
віщо я написав цю книжку. Я не богослов, не містик
і  навіть не інтелектуал. Я  жебрак, що вже якийсь
час стукає Богові в двері. Іноді я стукаю, а відповіді
немає. Але я затятий упертюх, і всі мої думки спря-
мовані до Бога. А тому я просто стукаю далі. Врешті-
решт двері відчиняються, і мені дають скибку хліба,
досвід Бога, що вгамовує цей глибокий голод мого
серця. Але, мушу визнати, я  ненаситний, і завжди
жадаю більшого. І хоча я досі голодний, однак хочу
поділитися часточкою того хліба з  вами. Навіть
дрібна його крихта може преобразити ваше життя.

15

15 хвилин молитви

Я згадав св. Ігнатія, і багато хто вважає, що суть
його духовности – це пошук Бога в  усіх речах. Ми
можемо знайти Бога в наших друзях і в нашій сім’ї
(і навіть у наших ворогах). Ми можемо знайти Бога
в природі, на сторінках доброї книжки чи в проєк-
ції, яку бачимо в телевізорі або на комп’ютерному
екрані. Утім, віднайдення Бога в  усьому – це оста-
точний результат. А до того ми мусимо дещо зро-
бити. Ми мусимо відшукати Його! Чи ховається
Він під кошиком? А може, десь отам на високому
дереві? Чи дивиться Він на мене очима того, хто
розпластався на міській вулиці? Або промовляє до
мене устами моєї дружини й моїх синів? (Так. Так.
Так. Так!) Тож перш ніж ми зможемо знайти Бога
у  всьому, нам треба шукати Бога повсюди. Утім,
шукати Бога повсюди може бути не так уже й про-
сто. Щоб подужати це завдання, знадобляться силь-
ні духовні м’язи. На вас чекатиме чимало розчару-
вань на цьому шляху, безліч кружних шляхів, які
не раз заведуть у  глухий кут (хоча, як ми побачи-
мо згодом, Бога можна шукати і там). Саме з огляду
на це кілька років тому я зобов’язався присвятити
щонайменше 15 хвилин, один відсоток свого дня,
щоденній молитві та медитації – двом справам, що
можуть бути несамовито захопливими або до болю,
до нестями нудними!

Утім, якщо ви прагнете хоч чогось досягнути
в  житті – чи то в  школі, чи то на роботі, – вам по-
трібно бути послідовними і  відкритими до змін.
Іноді у вас щось може не виходити у вашому класі
чи в стосунках з босом. Якщо ви й далі будете діяти

16

Білі кролики

неефективно, то врешті-решт на вас чекає розчару-
вання чи катастрофа. Весь час запізнюйтеся на ро-
боту – і вас неодмінно звільнять. І навпаки, збагнув-
ши (після кількох зауважень учителя), що до класу
треба приходити щодня завчасу і  повчитися кіль-
ка зайвих хвилин, поки прийдуть усі решта, у  вас
з’явиться непоганий шанс досягнути успіху в тому,
що ви робите. «Іди помаленьку, доженеш і старень-
ку», – скаже дехто. Але не я. Якщо бігти повільно, то
справді можна добігти до фінішу, але на марафон
у  такому темпі знадобиться тиждень. Натомість
я волію казати: «Важка праця і постійні перемоги –
це запорука вашого успіху», і не тільки на робочому
місці, вдома чи в школі, але й також у вашому ду­-
хов­ному житті. З іншого боку, ви навряд чи схочете
надміру виснажуватися. Я знаю це власного досві-
ду. Потерпіть ще трохи: ось невеличка передісторія.

Ізмалку в  мені жило глибоке бажання пізнати
Бога. Озираючись тепер на своє життя, я не вважаю
це чимось незвичайним. Я виростав у тіні великої
церкви, збудованої у  XX столітті, Собору св. Агне-
си, однієї з тих споруд на Лонґ-Айленді, що височі-
ла над усіма решта. Я ходив до католицької школи
цілих дванадцять років. А моя матір була певним
чином доморощеною містичкою, жінкою, що при-
крашала наш дім усілякими образами Ісуса Христа
і Діви Марії, дарувала нам на день народження вер-
виці і говорила про видіння і святих.

Навколо мене весь час тривали розмови про
Бога – удома, в школі, в церкві і навіть у моїх снах.
(Я пригадую один сон, що постійно повертався до

17

15 хвилин молитви

мене: я  запитував Ісуса, яким є сенс життя. Він
так і  не відповів мені… аж поки не минуло бага-
то років.) А втім, невідь-чому я  просто не відчував
зв’язку з Богом, що начебто мав посідати таке важ-
ливе місце в нашому житті. У певному сенсі Він на-
гадував дядька – любителя випити, що жив у Кана-
ді, – якого я ніколи не бачив.

Здавалося, всі решта знають Бога. Його шанува-
ли й любили. Усілякі історії і фотографії в домі нага-
дували мені, що Він існує («Погляньте, онде Він на
весіллі з келихом вина в руці» або «Це його зобра-
ження зі зграйкою дітей на колінах»), але в мене не
було з Ним жодного емоційного зв’язку.

Бог, що виглядав таким реальним для моєї ма­
тері, моєї бабусі та моїх учителів, мені видавався
не­вловимим. Він скидався на білого кролика. Не
того білого кролика, про якого Грейс Слік і «Джеф-
ферсон Ерплейн» співали в  далеких 60-х. І не маю
я на увазі білого кролика з «Аліси в Дивокраї» (хоча
ми побачимо, що духовне життя таки справді нага-
дує дорогу в Дивокрай). Я маю на увазі білого кроли-
ка, якого побачив одного дня в лісі, коли мені було
дванадцять років.

У дитинстві я з сім’єю жив менш ніж за милю від
озера Гемпстед, одного з  небагатьох прісних озер
на Лонґ-Айленді. Коли я  досить підріс і  міг гуляти
сам, то завжди їздив на велосипеді по місту і ходив
досліджувати ліс навколо озера. Не знаю чому –
можливо, через захоплення королем Артуром чи
«Володарем перснів» – я завжди вважав, що почую
голос з озера або знайду чарівного персня і полечу

18

Білі кролики

на велетенській бульбашці в  далекий край. Мені
подобалися ці мандри, зазвичай в  осінні місяці,
коли місцевість навколо озера виглядала неначе
денні феєрверки, вибухаючи червоними, жовтими
і помаранчевими барвами.

Саме в  один із таких днів, коли я  блукав сам
у лісі, десь переді мною зблиснуло щось біле. Наля-
каний, я зупинився. І тепер згадуючи про це, я і досі
відчуваю, як кров пульсує в моєму лівому вусі, точ-
нісінько так само, як і  тоді. Я  спробував прислуха-
тися, тамуючи страх, і почув хрускіт. Здавалося, що
ступає якийсь гігант. Тоді я  вже досить виріс, щоб
гуляти самому, але не досить, щоб не вірити у мон-
стрів. Я зробив кілька кроків управо і вже невдовзі
зміг добре розгледіти страховисько!

Це був невеликий білий кролик, що сидів, на-
стовбурчивши вуха і ворушачи ніздрями. Він завзя-
то хрумкав якийсь листок. І, певна річ, не був нія-
ким гігантом.

Не знаю, що саме найшло на мене, однак
я  вмить перевтілився в  мисливця Елмера Фадда,
але без зброї. У моїй голові була лише одна-єдина
думка: Я  мушу спіймати цього пройдисвіта кро-
лика! Я  на кілька кроків підступив до малого мер­
зотника, і  ми уп’ялися одне в  одного поглядом.
Я зробив ще один крок. Здавалося, рамена кролика
виростають просто переді мною. Та щойно я спро-
бував піднести свою ногу в  черговий раз, кролик
кулею чкурнув геть. Я  побіг за ним услід, по опа­-
лих гілках і  килимі з  сухого листя. Не пригадую,
як далеко забіг, лише те, що швидко захекався

19

15 хвилин молитви

і  зупинився. Я  зігнувся, опершись руками на ко­-
ліна, а  тоді підвівся і  побачив кролика, що стояв
віддалік, вирячивши на мене очі.

Я глибоко вдихнув. «Зараз я тебе схоплю», – ска-
зав я – і побіг. Кролик знову втік, відбігши глибше
в ліс. Я пробіг ще з п’ятнадцять метрів і зупинився.
Це повторювалося знову й знову, і що глибше я за-
бігав у  густий ліс, то більше боявся ніколи не зна-
йти виходу з  нього (ідучи тим лісом тепер, я  розу-
мію, що ніколи не заходив більш як за кількадесят
метрів від дороги, але тоді ця заліснена долина зда-
валася мені безкінечною). У якусь мить я  опустив
зрештою руки, і  хоча жадав цього кролика понад
усе на світі, дав йому спокій. Я озирнувся і почвалав
поволі до стежки, що врешті-решт привела мене
назад до озера.

Я ніколи не забував того дня в  лісі, і  з плином
років став вважати той момент метафорою свого
духовного життя. Бог був подібний, багато в  чому,
до того білого кролика. Це була таємнича, прекрас-
на істота, яку я хотів зловити й узяти в руки. Я біг
услід за Богом щосили, але, задихавшись і зневірив-
шись, не міг досягти нічого, тому що Він утікав від
мене. Хоч яких я  докладав зусиль, Бог завжди був
недосяжний для мене. Я переконався в тому, що Бог
ніколи не хотів, щоб я Його наздогнав. Саме таким
я  уявляв собі Всемогутнього більшу частину свого
життя: хитрим, прудконогим кроликом Баґсом, але
не таким смішним.

А тоді, кілька років по тому, я  почав молитися.
Тобто молитися насправді. Не мляво, монотонно

20

Білі кролики

й одноманітно, як ми це робимо в  церкві. («Доро-
гий Боже, Ти великий, але я так би хотів виспатися
нарешті вдома».) І не тріскотливо, викладаючи не-
впинно свої безкінечні бажання та укладаючи всі-
лякі угоди («Глянь, я знаю, що не дуже терплячий,
але хотів би пообіцяти тобі бути по-справжньому
добрим, якщо Ти дозволиш мені поцілувати Мону
Кенні, ну хоч один раз».), а  молитися серйозно
й урочисто, як ще не пробував доти.

Поки я ріс, молитва здавалася мені нудною, але
тепер, коли мені вдалося відростити справжню бо-
роду (дехто не погодиться з  цим), що довше я  мо-
лився, то більше цей процес захоплював мене. Не-
вдовзі я  зрозумів, що хоча й  ріс у  релігійній оселі
і понад десятиліття провчився в католицьких шко-
лах, та все одно був молитовно безграмотним.

І вже незабаром, молячись лише по кілька хви-
лин на день, я  відчув, як змінюється моє життя,
і  кролик у  тому осінньому лісі став бігати значно
повільніше. Я  почав пильніше придивлятися до
нього. Досі він був таємничий, але тепер, коли я біг
навздогін, той самий білий кролик, який навідував-
ся до мене уві сні й наяву всі ці десять років, як ви-
дається, став підпускати мене до себе. Коли я підсту-
пав до нього, він чекав, а коли я простягав до нього
руку, він знову відбігав, але тільки на кілька кро-
ків. Він обертався, стояв і дивився на мене, і я йшов
за ним. Кролик не утікав від мене. Він кудись мене
вів, в інше місце. Та вже невдовзі я збагнув, що то
не Бог сповільнився, а  сповільнився я  сам… Я  при-
пинив бігти, і це змінило все.

21

15 хвилин молитви

Раптом усе ожило для мене. Речі, які я ніколи не
помічав доти, почали набувати обрисів. Тепер я міг
бачити шлях, яким іду, глибоко в серці тішитися де-
ревами навколо, чути у світі те, чого ніколи не чув
доти. Я відчував дотик повітря на своїй шиї, і впер-
ше в житті побачив мигцем очі самого Бога.

Я преобразився.
Тепер я  вже розумію, що страждав від певної
форми духовної анорексії. І хоча я  виростав у  ціл-
ком релігійному оточенні – яке було майже всюди,
куди я  йшов, – та насправді воно не проникнуло
в мене глибоко. Бог, як видавалося тепер, був бенке-
том, а я лише зіпсутою дитиною, яка відмовлялася
їсти. Щось не давало мені змоги живити свою душу,
а  також відповідно живити стосунки з  Богом. Моя
душа була голодна, але я так і не зміг відкрити рота.
Та вже дуже скоро молитва привела мене до меди-
тації, а  медитація – назад до молитви, і  вони оби-
дві сплелися з моїм життям так, як я ніколи не вва-
жав за можливе. Що більше я проводив час з Богом,
то сильнішим почувався у  своєму повсякденному
житті. І не те щоб я був доти слабким – радше я про-
сто спав понад двадцять років свого життя. І хоча
всі мої духовні м’язи атрофувалися аж до тієї міри,
що стали майже рудиментарними, кожна наступна
хвилина молитви, як видавалося, оживляла мене.
І мені страшно навіть подумати, що більшу части-
ну свого життя я навіть не знав, що мертвий. Після
кількох місяців того, що я  називав «своїм щоден-
ним одновідсотковим духовним моціоном» – мо-
литви і медитації, а тоді знову молитви і медитації –

22

Білі кролики

мій зір почав змінюватися. Ні, це не означало, що
мені знадобилися нові окуляри, хоча й нагадувало
трішки візит до окуліста.

Перш ніж продіагностувати вам гостроту зору,
окуліст зафіксує вашу голову в хитромудрому при-
строї, поставить лінзи перед вашими очима і  по-
просить вас прочитати літери на стіні навпро-
ти. Тоді він змінить фокус лінз і запитає, чи зобра-
ження стало кращим, чи гіршим. Залежно від того,
якою буде ваша відповідь, він мінятиме фокус знову
й знову, аж поки ви не збагнете, що ті начебто чіткі
образи, які ви бачили доти, були насправді досить
розмиті. Ви так звикли жити в  несфокусованому
світі, що навіть про це не здогадувалися.

Саме це відчував я. Я  був сліпий, але тепер міг
бачити – не сповна, бо все одно ще був насправді
духовно сліпий, і  все ж міг розгледіти відблиски,
барви й текстури, які доти ніколи не бачив, і це на-
лякало мене.

У подальші місяці й тижні я бачив усюди змор-
довані душі: у  своїх друзях, у  сім’ї, співробітниках
і  також у  людях на вулиці. Зовні вони виглядали
здебільшого гарними, розумними й  кумедними,
однак їхній дух мав не дуже здоровий вигляд і явно
потребував поживи. Не те щоб я  вважав себе осо-
бливим; однак побачене допомогло мені збагнути,
чому аж стільки людей, що, здавалося, мають чим
похвалитися, відчувають зневіру й самотність.

Щороку мільйони людей витрачають тисячі
доларів на плекання свого тіла, вправляння своїх
м’язів, доповнення свого харчування вітамінами

23

15 хвилин молитви

і  чудодійними ліками. Мільйони інших людей ви-
трачають ще більше грошей на тренування свого
розуму, ходячи до різного роду шкіл. Утім, скільки
з них витрачають хоча би дрібку свого часу на що-
денне тренування душі? Звісно, декотрі люди це ро-
блять; уся індустрія нью-ейдж – що закликає до вдо-
сконалення розуму, духу і тіла – не могла б існувати,
якби не знайшлося людей, що прагнуть займатися
йогою і  медитацією. Але чимало католиків і  хрис-
тиян, навіть тих, що ходять до церкви, ще й досі не
звикли до гадки, що молитва і  медитація мають –
і навіть мусять – стати щоденною вправою.

Лікарі рекомендують фізичні вправи принай-
мні тричі на тиждень. Більшість студентів ходять
на заняття щонайменше п’ять днів на тиждень.
Утім, чимало з нас можуть відвідувати релігійне бо-
гослуження один раз на тиждень, вважаючи: Що
ж, цього, напевне, досить. Але цього замало. Адже
ваш кардіолог не скаже: «Послухай, Білле, я  хотів
би, щоб ти бігав 45 хвилин у неділю, а тоді відпочи-
вав увесь тиждень», – чи ж не так?

Уявіть собі таку історію: жив-був колись юнак,
що закурив сигарету. І хоча від кашлю йому зду-
шило горло, він відчув, що в ній є також дещо при-
ємне. Тож він викурив ще одну. Цього разу юнак
уже стільки не кашляв, тому вирішив спробувати
втретє.

– Як же мені добре, – сказав він. – Перед тим я від-
чував тривогу, а тепер я такий спокійний.

24

Білі кролики

Він закурив ще, і  вже за рік викурював три
пачки на день.

Минуло десять років, і чоловік пішов на огляд до
свого лікаря.

– Філе, ти мусиш кинути курити.
– Чому?
– Бо в іншому разі ти просто помреш.
– Ви впевнені?
– Філе, скільки пачок ти викурюєш на день?
– Три.
Лікар Філа взяв рецептурний бланк і  почав ра-
хувати: 60 сигарет він помножив на 365 днів і тоді
ще на 10 років. Виглядало, що Філ викурив 219 000
сигарет за десять років. Понад двісті тисяч сигарет.
– Філе, ти наповнював легені димом майже
чверть мільйона разів.
Незабаром Філ кинув курити.
Більшість із нас погодиться, що куріння – погана
звичка. Гадаю, ніхто не заперечить, що фізичний
розмір сигарети не такий уже й великий. Вона ва-
жить дуже мало, і взагалі, скільки треба часу, щоб її
викурити? П’ять хвилин? Якщо ви викурите двісті
тисяч сигарет за десять років і витратите на кожну
п’ять хвилин, то понад один мільйон хвилин свого
життя змарнуєте на куріння. Це понад шістнадцять
тисяч годин, майже два повні роки життя за курін-
ням сигарет.
Якщо багато з нас так легко переймають погані
звички, то чому б не засвоїти звички добрі? Чому б
не впровадити у своє життя молитву і медитацію?
А що як замість сигарети ви «викурили» б молитву

25

15 хвилин молитви

чи деякий різновид духовної вправи шістдесят
разів на день? Це означало б, що ви вдихали Бога
300 хвилин на день. Як би це змінило стан вашої
душі? Не лякайтеся. Ця книжка не про те, щоб від-
дати Богові п’ять годин, а лише п’ятнадцять корот-
ких хвилин. Однак з малого насправді народжуєть-
ся велике.

Тож почнімо. Якщо подорож завдовжки тисячу
миль починається з одного кроку, то, маю надію, ця
книга стане парою добрих черевиків, які ви взуєте
ще до того, як ваші ноги торкнуться землі. І якщо ви
вже ідете цим шляхом та, спинившись у місті, про
яке ще не чули доти, стоїте пізнім вечором поряд
з  придорожнім баром, вивчаючи поглядом всіяне
зорями чорне небо, я  молюся, щоб ця книга стала
для вас дотиком світла, легким читанням, що роз-
радить вас у пору між прибуттями і відбуттями.