The words you are searching are inside this book. To get more targeted content, please make full-text search by clicking here.

Slup_Duchovnist_materi

Discover the best professional documents and content resources in AnyFlip Document Base.
Search
Published by Iryna Matsouk, 2021-10-26 08:30:00

Slup

Slup_Duchovnist_materi

Люцина Слуп

ДУХОВНІСТЬ
МАТЕРІ

ПОРАДНИК
На основі листів Анни Авґустин

Львів
Видавництво «Свічадо»

2021

«І прийшла мати моя, щоб наздогнати мене;
вона, сильна своєю побожністю, йшла за мною
по суходолу й  по морю, від Тебе беручи впев-
неність при всіх небезпеках. У  грізні хвилі пе-
реїзду вона підносила дух у самих моряків, які
звичайно потішають на морі подорожніх нова-
ків, коли ті занепокояться; вона обіцяла моря-
кам, що щасливо прийдуть до своєї мети, тому
що Ти обіцяв їй це у видінні»1.

Св. Авґустин про свою матір, Моніку

1 Цитовано згідно з: Св. Августин, Сповідь, п�е�р�. �з� л��а�т�и�н��и��Ю�.��М�у�-
шака, Львів, Свічадо 2021, с. 103.
5

Розділ I

ЗУСТРІЧ
З АННОЮ АВҐУСТИН

1. «Життя, залічене
на карб вічного спасіння»

«Господи Ісусе, не покидай нас, додай нам Божої
сили й  моці подолати всі труднощі та разом із То-
бою і задля Тебе зносити з любови всі страждання.
І тоді ціле життя буде залічено нам на карб вічного
спасіння»3 (Л. 11), — цю прегарну молитву Анна сфор-
мулювала в одному з листів, адресованому заміжній
доньці Станіславі. Вона написала його в  1968 році,
коли прожила вже понад п’ятдесят років і  добре
знала, що означають життєві труднощі…

3 Листи цитовано згідно з: A. Augustyn, Listy Matki, wyd. I, Kra-
ków 2017. Цифра в дужках, указана після цитати, означає но-
мер листа, з якого походить ця цитата.
9

Розділ I. Зустріч з Анною Авґустин

Ким була Анна?

Анна Авґустин4, до шлюбу Бохенек, народилася
22 травня 1915 року в підкарпатському селі Олпіни.
Її батьки, Ян і  Цецилія Бохенеки, мали десятьох ді-
тей — вісьмох синів і двох доньок. Анна була наймо-
лодшою дитиною.

1. Анна закінчила в  рідному селі сім класів мо-
настирської початкової школи, якою опікувалося
Згромадження сестер святого Домініка, що його за-
снувала Марія Колумба Б’ялецька. Коли їй залед-
ве минуло вісімнадцять років, Анна вийшла заміж
за старшого від неї на дев’ять років Яна Авґустина,
який теж походив з  Олпін. Молодята оселилися
в  Сікорувці, присілку рідного села, у  новозведено-
му будинку, навколо якого розбили сад і город. Там
з’явилося на світ дев’ятеро їхніх дітей, які, мірою до-
рослішання, роз’їжджалися по Польщі, створювали
власні сім’ї, вступали до чернечих згромаджень.

Ян Авґустин упродовж життя брався за різну
роботу, був, зокрема, дрібним торговцем, ковалем,
столяром, пасічником. Однак основним джерелом
засобів до існування для родини було землероб-
ство. Діти запам’ятали його як доброго й працьови-
того господаря, справедливу, вимогливу і водночас
сувору та запальну людину. Чоловік Анни Авґус-
тин — «це класичний приклад так званого “здоро-
вого селянського глузду”. Коли я був ще хлопцем,

4 Життєпис Анни Авґустин наведено за: A. Augustyn, Listy Mat­ki,
wyd. III, с. 58–68.

10

1. «Життя, залічене на карб вічного спасіння»

мою увагу привернув його логічний спосіб мислен-
ня», — писав о. Едвард Бохенек, родич Анни, у листі
до Юзефа, її сина.

2. На характер Яна Авґустина, безперечно, на-
клали відбиток дуже тяжкі переживання, які випа-
ли на його долю під час Другої світової війни, коли
він фактично відчув на собі подих смерти. Олпіни
зазнали особливої жорстокости з  боку гітлерівців:
виселення й  убивство кількасот євреїв, безпере-
станні репресії і невпинне стеження впродовж усієї
німецької окупації. Жертвою доносу стала також ро-
дина Авґустинів. Син Юзеф, переповідаючи спогади
матері та її близького родича о. Едварда Бохенека,
що теж мешкав в Олпінах, пише:

«Місцевий селянин Броніслав Стафін, який спів-
працював із гестапо, одного дня прийшов до нас до-
дому “з відвідинами”. Увійшовши, зупинився біля
кузні, де працював батько. Раптом почувся відго-
лосок жорен, якими мама рукопаш молола збіжжя,
що німці суворо заборонили робити. За мовчання
донощик сказав заплатити йому великою грудкою
масла, яке мама була змушена впродовж двох днів
шукати в навколишніх селах. А от ще один випадок
з  періоду Другої світової війни, що трапився в  ро-
дині Авґустинів, закінчився трагічно. Хтось доніс
у  гестапо, що мій батько та його молодший брат
Юзеф, який ще жив разом із батьками, торгують м’я-
сом. Наприкінці лютого 1944 року, приблизно о вось-
мій годині ранку, приїхали німці. Оточили будинок
дідуся, у якому перебував мій батько зі своїм братом.

11

Розділ I. Зустріч з Анною Авґустин

Якоїсь миті обом, проте, вдалося вислизнути з хати.
Під час утечі, однак, батькового брата Юзефа за
кількадесят метрів від дому смертельно поранили.
Йому було тоді 28 років. Батькові вдалося втекти.
Поблизу ріс маленький перелісок і  стояв будинок
сусідів, тож батько влетів у  сіни до сусідів і  вибіг
з другого боку дому. Ховаючись за будівлею від пе-
реслідувачів, продовжив утечу широкими полями.
Німці зупинили віз, що проїжджав поруч, і випрягли
коня, але не змогли його приборкати. Тож кину­лися
в  погоню з  усіх ніг. Батько, проте, виявився швид-
шим. Під час цієї втечі йому дуже пощастило».

Францишек, найстарший син, згадує, що батька,
«очевидно, поранили в ногу або він сам десь скалі-
чився, бо залишав на снігу невеликі сліди крови».
Отець Едвард Бохенек, розповідаючи в  згаданому
вище листі про цю подію, писав, що «життя Яна ви-
сіло на волосині». Ян Авґустин до кінця війни пере­
ховувався в  сусідньому селі Шежини, у  присілку
Подлєсє, у Катажини Урбанік, самотньої матері, що
жила з  дорослою донькою Марією. Їхній будинок
стояв під самим лісом, на певній відстані від інших
садиб, а  отже, був зручним місцем для схованки
у воєнний час.

«Німці конче хотіли взяти його живцем. Суворе
покарання батька мало стати пересторогою для
цілої околиці, — розповідає в  писемних спогадах
син Францишек. — Невдовзі після цього гестапо аре-
штувало маму, яка тоді якраз очікувала на наступну
дитину. Гестапівці відвезли її до в’язниці в Яслі. Там
намагалися змусити її зізнатися, де переховується

12

1. «Життя, залічене на карб вічного спасіння»

батько. Мати раз за разом відповідала, що не знає,
хоча батько вночі й  відвідував дружину і  дітей».
Анну Авґустин протримали у в’язниці два тижні. Та,
не змігши отримати від неї хоч якої-небудь інфор-
мації про чоловіка, німці звільнили її і  навіть дали
їй грошей на дорогу додому. То був, мабуть, своєрід-
ний акт милосердя, адже Анна була на п’ятому міся-
ці вагітности, а вдома чекали на неї четверо малень-
ких дітей, якими, за відсутности матері, опікували-
ся далекі родичі.

«Звільнення мами з  в’язниці стало своєрідним
другим чудом, — зауважує син Юзеф. — Якщо гітле-
рівці арештували когось за таких обставин, то зде-
більшого відправляли його до концентраційного
табору Аушвіц. Щоправда, наш дім аж до кінця вій-
ни перебував під особливим наглядом. Німці час від
часу несподівано наскакували з  обшуками». Най-
старша донька Станіслава, що мала тоді десять ро-
ків, за­па­м’ятала візит гестапо, під час якого один із
гестапівців сильно вдарив Анну прикладом у  пле-­
че, котре пізніше довго боліло.

До їхньої оселі регулярно навідувався також
гестапівський донощик Броніслав Стафін, який од-
ного разу, б’ючи Анну великим шматком дерева,
хотів змусити її видати місце перебування чолові-
ка. Донька Юзефа згадує: «Мати виявила в тій ситу-
ації велику відвагу й  героїзм. Адже очікувала тоді
на народження наступної дитини. Тією дитиною
була я. Минуло кілька місяців, і я щасливо з’явилася
на світ». Після війни суд Народної Польщі покарав
Броніслава Стафіна кількома роками ув’язнення,

13

Розділ I. Зустріч з Анною Авґустин

після чого він повернувся в село. Його будинок був
єдиним у селі, на вікнах якого стояли ґрати.

3. Післявоєнне життя Анни Авґустин було позна-
чене появою наступних дітей, домашньою та сіль-
ськогосподарською працею, матеріальними клопо-
тами, а  з  часом ще й  хворобою, що прогресувала.
Доля родини Авґустинів не скупилася на випробу-
вання. Одним з  них стала пожежа господарських
будівель 9 вересня 1952 року. Як зазначено у  хро-
ніці пожежної частини в  Олпінах, пожежа трива-
ла майже шість годин, а загасити її було неможли-
во через брак води. Господарські будівлі згоріли до-
щенту разом із цілорічним врожаєм. А от житловий
будинок, який стояв заледве за кількадесят метрів
від охоплених полум’ям будівель, — як згадує син
Францишек, котрому було тоді тринадцять років, —
уцілів тільки завдяки молитві. У писемній розпові-
ді він згадує: «Мати винесла ікону Пресвятого серця
Господа Ісуса, і ми почали молитися. Мірою того, як
догоряла стодола, вогонь затихав. Дім уцілів. Ми
були переконані, що трапилося це завдяки Божому
Провидінню».

4. Не вберегла доля Анну Авґустин і від найваж-
чого для будь-якої матері випробування — від смер-
ти дитини. Син Казімеж навчався у ремісничій школі
в Бечу й жив у так званому Будинку з вежею, який
тоді належав родині Авґустинів. Ян Авґустин при-
дбав його 1963 року з  наміром оселитися в  ньому
в майбутньому разом із цілою сім’єю. Першої ж ночі
після переїзду сімнадцятирічний Казімеж отруївся

14

1. «Життя, залічене на карб вічного спасіння»

газом, який просочувався з  примітивного газового
обладнання, змонтованого в Будинку з вежею. Його
тіло знайшли вранці біля вхідних дверей. Смерть
Казімежа стала ударом для цілої родини, але особ­
ливо болісно пережила її Анна. Вона сильно впли-
нула на її духовне життя. Після цього трагічного
випадку родина відмовилася від думки про виїзд
з Олпін до поблизького Беча. А з часом Ян Авґустин
вирішив збудувати новий дім в Олпінах, із чим Анні
важко було погодитися з огляду на перевтому, брак
сил і хвороби, які дошкуляли їй. Декілька разів вона
згадує про це в листах.

Окрім життєвих труднощів, із якими боролася
Анна, додаткового клопоту завдавали ще й стосун-
ки з чоловіком, порозумітися з котрим їй було нелег-
ко. Попри те, що Ян був працьовитим, чесним і по-
божним чоловіком, стримані згадки в листах Анни
свідчать, що в повсякденному житті він нерідко був
важкою людиною. Листи вказують на те, що Анна
з  гідністю зносила проблеми подружнього життя.
У листах до дітей вона не розповідала про стосун-
ки з чоловіком, не жалілася й не нарікала на нього,
не перекладала на дітей своїх подружніх клопотів.

Труднощі повсякденного життя ніколи не за-
тьмарювали її серця, тож вона завжди залишалася
життєрадісною та веселою. Діти згадують Анну як
дуже відкриту й щиру людину, з нею легко було по-
розумітися й налагодити добрі взаємини. Усі розпо-
відають також про її глибоку, але водночас стриману
й тактовну релігійність. «Донині бачу матусю, бачу
її очі, доброзичливе обличчя, її доброту, усмішку,

15

Розділ I. Зустріч з Анною Авґустин

зичливість, скромність, якусь внутрішню чистоту.
У ті тяжкі часи, які випало їй пережити, вона ніколи
не забувала про людей, котрим було ще важче», —
розповідає син Францишек.

«Свою матір згадую з великою приємністю, — пи­-
ше син Станіслав. — Вона була доступною, доброю
та надзвичайно вразливою людиною. Не дбала про
себе, не думала про себе. Часто з її вуст злітали слова
довіри до Господа Бога. Деколи я бачив її з вервицею
в  руках. Була вона дуже вибачливою та співчутли-
вою особою. […] До людей ставилася доброзичливо,
поблажливо, примирливо, покірно. А до батька була,
мабуть, аж надто поблажливою. Не любила супере-
чок, сварок. Я дуже довіряв їй. Любив звірятися їй.
Розповідав про свої труднощі й  клопоти. Вона зав­-
жди вміла вислухати, утішити, дати добру пораду.
Любила читати житія святих. Була глибоко духов­
ною жінкою, яка безмірно довіряла Богові».

5. «У домівці Авґустинів панувала атмосфера
віри. Свідчили про це релігійні практики батьків, —
згадує донька Станіслава, — співання ранішніх
моли­тов, щоденна молитва, Божественна літургія
й вечірня в неділю, травневі богослужіння в парохі-
яльному храмі або біля каплички неподалік від дому,
щорічні прощі до Кальварії-Зебжидовської у Страс-
ний тиждень і на свято Внебовзяття Пресвятої Діви
Марії5, а також поїздки на липневий відпуст до свя-­
тині Богородиці в  Тухові». Син Юзеф згадує також
про поїздку матері до реколекційного дому в Ценж-­

5 У східній традиції — Успення Пресвятої Богородиці. — Прим. ред.

16

1. «Життя, залічене на карб вічного спасіння»

ковицях: «З раннього дитинства пам’ятаю свою роз-
мову з  мамою перед її від’їздом з  дому на три дні.
Вона пояснювала мені, що їде до реколекційного
дому, де мовчатиме впродовж трьох днів. Пригадую
своє дитяче здивування: “А хіба це можливо — про­
тягом трьох днів нічого не говорити?”. Була це,
однак, — як мені здається — одноразова поїздка».

Релігійну практику та всю атмосферу віри су-
проводжувала турбота про вбогих, на що звертають
увагу всі діти. Бідних людей, які приходили до їх-
нього дому, завжди приймали дуже доброзичливо.
Донька Станіслава зазначає, що «мама ділилася з ін-
шими, особливо з бідними, всім, що мала».

6. Попри те, що в  Анни Авґустин, зайнятої до­
машньою працею й  дітьми, залишалося небагато
час­ у на читання і  писання, діти наголошують, що
вона дуже любила читати. Удома в  Авґустинів, як
згадує син Юзеф у  книжці «Вони створили нас»,
«були, зокрема, річні підшивки “Лицаря Непорочної”,
різні молитовники, якісь поодинокі релігійні кни-
жечки, а також ціла велика шухляда різноманітних
машинописних текстів, які регулярно надходили
мамі поштою з Кракова від отців-серцанів, з котри-
ми вона підтримувала контакти. Можна там було
знайти, серед іншого, листи єпископату, передруко-
вані на тонкому папері. Мама здебільшого читала
релігійну літературу»6.

6 Oni nas stworzyli. Z Józefem Augustynem SJ rozmawia Jan Pau-­
las i Cezary Sękalski, Kraków 2000, с. 20–21.

17

Розділ I. Зустріч з Анною Авґустин

Анна Авґустин складала власні молитви, роби-
ла виписки з книжок, які читала, але понад усе вона
любила писати листи. «Листи матері» — це плід її
«письменницької творчости», що зберігся — як твер-
дять діти Анни — тільки частково. Це своєрідна сі-
мейна хроніка, адже Анна описувала в  них майже
всі родинні події. Знайти там можна історії, що сто-
суються не лише її дітей, а  й  онуків. Усіх помічає,
про всіх пам’ятає, про всіх думає, за всіх молиться.
Велику радість їй дарував кожен лист від дітей, кожні
їхні відвідини. Упродовж останніх років життя Анна
часто хворіла. Узимку через недугу вона не покида-
ла дому. Це завдавало їй неабияких прикрощів, бо
не мала змоги брати участь у Божественній літургії
та приймати Святе Причастя. У  листах, написаних
упродовж останнього року життя, вона, передчува-
ючи свою близьку смерть, кілька разів згадує, що
дуже хотіла б дожити до першої Служби Божої свого
наймолодшого сина Станіслава. Однак Господь Бог
розпорядився інакше.

Коли донька Юзефа незадовго до смерти Анни
сказала їй, що Станіслав після висвячення має намір
присвятити себе місійній діяльності, та відповіла:
«Він уже мені не належить». Померла Анна в  чет-
вер під час Великодньої октави7, 10 квітня 1980 року,
у лікарні в Тухові за два місяці до священничих свя-
чень Станіслава. Коли вона йшла до лікарні, про-
сила доньку Гелену не повідомляти про її хворобу

7 Великодня октава охоплює Світлий тиждень і  Томину неді-
лю. — Прим. ред.

18

1. «Життя, залічене на карб вічного спасіння»

цілій родині. Помирала тихо, спокійно й  покірно —
так, як жила. За чотири роки до цього, 31 травня
1976 року, після кількамісячної хвороби помер її чо-
ловік Ян, за два місяці до священничих свячень си-
на Юзефа. Подружжя Анни і Яна Авґустинів спочи-
ває на парохіяльному цвинтарі в Олпінах.

7. Оскільки листи Анни Авґустин до своїх дітей
вийшли друком і їх прокоментували декілька бого­
словів8, варто з’ясувати, яку освіту мала авторка
листів. Адже свої думки викладає в них дуже точно та
чітко і послуговується правильною мовою. У листах
майже не помітний наліт місцевої говірки, якою роз-
мовляли в її рідному селі Олпінах. Як я вже згадува-
ла на початку, Анна закінчила сім класів початкової
школи, якою опікувалося в  Олпінах Згромадження
сестер-домініканок, котре заснувала Марія Колум-
ба Б’ялецька (1838–1887). Тоді вчителькою й  дирек-
торкою школи була сестра Богуміла Топілко, видат­-
на особистість, добра педагогиня; вона двадцять
дев’ять років працювала вчителькою у  школі в  Ол­
пінах, а пізніше також і директоркою.

Коли 1922 року Анна розпочинала навчання
у школі, сестра Богуміла вже була досвідченою вчи-
телькою. Про ґрунтовність шкільної освіти свідчить
хоча б той факт, що через п’ятдесят років після за-
кінчення школи Анна в  листі до доньки поклика­
ється на уроки релігії, які прослухала там. Вона
писала: «Пам’ятаю, як у  школі нас навчали релігії.

8 Див. A. Augustyn, Listy Matki, wyd. III, с. 241–337.

19

Розділ I. Зустріч з Анною Авґустин

Треба знати, що коли такі думки викликаєш свідо-
мо й добровільно — це гріх. І коли чиниш відповідно
до цих думок — це гріх. Але коли в нас з’являються
такі думки, а ми відчуваємо огиду, справді мучимо-
ся та проганяємо їх, то в  такий спосіб здобуваємо
велику, подвійну заслугу перед Богом» (Л. 35). Анна
не мала змоги продовжити освіту після початкової
школи, проте винесла з  неї любов до книжок і  пи-
сання. І  саме ця любов спонукала її після цілотиж-
невої важкої праці охоче писати в неділю пополудні
листи, нерідко довгі, до дітей, виливаючи на папері
те, що лежало в неї на серці. За рік до своєї смерти
вона пише до доньки Юзефи, що дякує Богові за дар
і  охоту до читання (див. Л. 38, 40). Додаймо також,
що Анна цінувала освіту своїх дітей. У листах часто
згадує про їхнє навчання та про те, що переживає,
щоб вони добре вчилися: «Діти ходять до школи»
(Л. 10); «Була на батьківських зборах у Стася. Дає со­-
бі раду, двійок не має» (Л. 6); «Цьогоріч [Стасьо]
вчиться ліпше. Недавно були другі збори, то вже має
ліпші оцінки, як під час перших. Я стараюся, щоб він
якнайбільше часу мав для навчання; і в школі лиша-
ється, і вдома» (Л. 9).

«Часто пише листи…»

Як згадують діти, Анна Авґустин часто писала
листи до своїх розпорошених по цілій Польщі ді-
тей, до приятелів, до далеких родичів. Уже сам цей
факт доволі незвичайний, якщо взяти до уваги ту
кількість обов’язків, які вона виконувала, працюючи

20

1. «Життя, залічене на карб вічного спасіння»

вдома та пораючись по господарству. Найбільше
збереглося листів, які написала до дітей, передусім
до двох доньок — Юзефи та Станіслави.

Перший зі збережених листів походить з 1965 ро­
ку, а останній — з 1980-го. Отже, Анна почала писа-
ти листи до дітей тоді, коли вони, покидаючи рід-
ний дім, роз’їжджалися по цілій Польщі. Писала,
бо прагнула зберегти постійний і  живий зв’язок зі
своїми дітьми. Листи за тих часів були чи не єди-
ним засобом комунікації. Телефон доступний лише
на пошті, а  для того, щоб безпосередньо відвідати
близьких, треба мати час і  докласти чималих зу-
силь, що, зрештою, Анна все одно дуже часто роби-
ла. Щоб підтримувати з кимось зв’язок, треба писа-
ти листи. Анна усвідомлювала це: «Мої листи замі­-
няли зустрічі, бо сердечнішими, звісно, є особисті
розмови. За листи дуже тобі дякую. Вони дорогі
мені, читаю їх по декілька разів» (Л. 27), — писала до
сина Станіслава. «Напиши хоча б декілька слів, бо
як нема листа — дуже хвилююся, що переживаєте
через щось, [що маєте] якісь клопоти» (Л. 28), — про-
сила доньку Станіславу. «Дорогенька Юзю, пиши
частіше, підбадьорюй його» (Л. 6), — заохочувала
доньку Юзефу підтримувати брата, у якого виникли
певні проблеми.

Листи були різними за обсягом і  тематикою.
Часом лише декілька слів, накиданих з нагоди іме-
нин чи іншого родинного свята, деколи — кілька
речень, написаних увечері, що немовби фіксували
події й переживання трудового дня, а іноді — доволі
довгі особисті роздуми.

21

Розділ I. Зустріч з Анною Авґустин

Отже, із листів Анни можна дізнатися про долю
дітей, про працю в полі, про родинні свята, але зо-
всім не це у  них найважливіше. Ці листи були пе-
редусім великим свідченням дружини й матері, яка
переживала буденність кожного дня, перебуваючи
в глибокому зв’язку з Богом.

Це опис духовного шляху авторки. Хоча вже
з  першого листа було зрозуміло, що Анна є глибо-
ко побожною жінкою, та все-таки її віра радикаль-
но поглибилася після смерти сина Казімежа. «Так,
люба дитино, — пише вона до доньки Юзефи, — досі
ми мало й дуже мало любили Ісуса. Не раз Ісус жа-
лівся своїй Пресвятій Матері: “Ці діти вшановують
мене вустами, але їхні серця перебувають далеко
від мене”. Наше життя відтепер має бути святе й му-
сить бути святе. Саме так маємо працювати» (Л. 3).
Можна сказати, що наступні листи — це опис тієї
«праці святости», за яку вона взялася. А що свої ду-
ховні переживання Анна вміла висловлювати ду-­
же ясно й точно, то її листи також стали незвичай-
ним свідченням, наповненим сентенціями про ду-
ховне життя, які мають форму апофтегм, написаних
немовби на взірець писань отців-пустельників.

Ось приклади: «“Божа воля” — лише два слова,
але це книга нашого життя, за яку матимемо вічну
нагороду в  небі або кару, якщо її не сповнювати-
мемо» (Л. 3); або «Найбільше щастя на землі — це
Бог. Не той щасливий, кому добре ведеться на світі,
а  той, хто сповнює Божу волю в  кожній життєвій
ситуації, не зважаючи на те, чи йому добре, чи пога-
но» (Л. 6); або «Якщо кожну дію виконувати з любови

22

1. «Життя, залічене на карб вічного спасіння»

до Ісуса, то ніщо в  житті не буде важким» (Л. 3);
чи врешті «Гординя — мати всіх гріхів. Будьмо в очах
людей бідні й малі» (Л. 48).

Ще дивовижніше звучать ці сентенції з  огляду
на те, що Анна не мала класичної богословської ос-
віти, а в практикуванні своєї віри послуговувалася
тим, що давав їй парохіяльний храм. Очевидно, ве-
лику духовну допомогу вона отримувала від тодіш-
нього надзвичайно ревного пароха олпінської па-
рохії о. Яна Слензака9, якого дуже цінувала як свя-
щенника й душпастиря. Можна припустити, що ве-
ликою мірою завдяки регулярним сповідям у нього
Анна пізнала на собі вплив духовного проводу. Цей
досвід, найімовірніше, впливав на її поводження
з дітьми, як це видно з листів. У них досить помітні
її природна обдарованість і духовна чутливість, про
що свідчить хоча б те, що вона постійно турбується
про дітей і  їхнє духовне добро. Це підтверджують
також і  факти діяльного милосердя, яке Анна ви-
являла до хворих і  нужденних. А от живий зв’язок
з Богом, духовне життя, що сягає виміру містичних
переживань, видно в  авторки листів надзвичайно
виразно. І  це, безперечно, сприймається як перше
й  основне джерело її духовного чуття та духовної
проникливости.

Це правда, що — як сама декілька разів зізнаєть-
ся в листах, — пишучи їх, вона ретельно «підбирала
слова», але водночас відчувається, що сила її роз­по­
віді — це більшою мірою наслідок дії Святого Духа,

9 J. Ślęzak, Notatki rekolekcyjne alumna. 1935–1937, Kraków 2016.

23

Розділ I. Зустріч з Анною Авґустин

ніж людської праці. Анна намагалася відчути Його
натхнення, а Він невпинно вів її дорогою, яка сягала
чимраз більших глибин. А водночас — дедалі біль-
шої простоти й сили слова.

2. «Бачу й відчуваю очима віри»

«Наш найсолодший Ісус справді добрий. Я була
дуже хвора, а  Він повернув мені життя, і тепер хо-
джу. Не можу натішитися й  перестати дякувати
Йому» (Л. 35), — писала Анна незадовго до смерти.
Подібних уривків у  листах дуже багато: «Господь
Ісус добрий, дає стільки сили, скільки нам треба,
якщо в людини є добра воля» (Л. 1); «вислуховує про-
хання» (Л. 6); «перебуває в  серці, усе чує та знає»
(Л. 7); «Йому відомі потреби нашої душі й тіла»; «ні-
коли не покидає»; «перебуває в  душі кожного, хто
сповнює Його волю» (Л. 6); «Він утішає» (Л. 7); «Він
є серед нас, грішних, перебуває разом з нами, а лю-
ди відплачують Йому невдячністю і зневагою» (Л. 7);
«Він такий добрий до мене» (Л. 34); а  після святого
Причастя, перебуваючи «близенько», «вислухає на-
ше прохання» (Л. 10).

Коли читаєш ці слова, тобі зовсім не здається,
що йдеться про якийсь недосяжний Абсолют або
фігурку Ісуса з  придорожньої каплички. Навпаки,
виразно помітно, що писала їх жінка, яка має з Хри-
стом живий особистий зв’язок, яка усвідомлює Його
присутність у  власній душі, яка вміє Його слухати
і яка розмовляє з Ним. Отож ці слова писала та, для

24

2. «Бачу й відчуваю очима віри»

кого віра — це не лише світогляд чи мертва збірка
традиційних формул, а живий зв’язок, особиста зу-
стріч зі Спасителем.

Уважно читаючи листи Анни, ми помітимо, що
її віра розвивається. Хоча Анна завжди була глибо-
ко побожною людиною, яка визнавала присутність
Бога у своєму житті, але все-таки справжній духов-
ний перелом відбувся в  неї разом зі смертю сина
Казімежа. Про це свідчить лист, написаний 21 січня
1966 року, тобто через кілька тижнів після тієї вели-
кої трагедії. Анна пише його до доньки Юзефи, чер-
ниці, яка, імовірно, намагалася втішити матір, на-
гадуючи їй, мабуть, про її віру. «Люба Юзю, пишеш
правду, — твердить Анна, — але наша природа слаб-
ка й  очі нашої віри темні, тож нічого не бачимо»
(Л. 3). Під впливом страждання «очі віри», якими
Анна досі дивилася на дійсність, стали «темними».

Тож, ходячи в  темряві, Анна запитує про сенс
страждання. А тоді, шукаючи цей сенс, відкриває
у своєму стражданні присутність Христа і разом із
цим відкриттям починає розуміти, що страждання,
яке людина приймає, наближає до Господа, бо слугує
очищенню любови: «Дорога Юзю, серед Божих при-
судів було, щоб Казьо такою смертю пішов із цього
світу, і  це для того, щоб ми в  цьому великому болі
й жалю очистили наші серця для більшої Божої лю-
бови, щоб ця наша любов до Господа Ісуса була не
скаламучена світом, а чиста, красива й свята» (Л. 3).
Проте як любов до Ісуса має стати «чистою, краси-
вою та святою»? Як більше любити? Шукаючи від-
повіді, Анна пише дивовижні слова: «…щоб Господу

25

Розділ I. Зустріч з Анною Авґустин

Ісусові було добре в нашому серці й Він залишився
у ньому назавжди» (Л. 3).

«Щоб Господу Ісусові було добре в  нашому
серці…» Які це важливі слова! Здебільшого навіть
тоді, коли відкриваємо, що віра — це зустріч з Хри-
стом, ми хочемо, щоб під час цієї зустрічі саме нам
було з Ним добре! Анна ж обертає цю послідовність:
перше місце в  цих стосунках належить Тому, кого
вона любить. А поставити Христа на перше місце —
означає сповнити волю Отця так, як Він сповнив
її. «Господь Ісус не беріг себе для нас. Він пішов на
жахливі муки з  любови до нас, щоб ми втішалися
всі разом у  небі. За таке Боже добродійство, за не-
скінченне щастя наше життя відтоді повинно бути
святе. Мусимо подвоїти своїм життям любов до Ісуса
шляхом сповнення Божої волі та йти дорогою запо-
відей, а також зносити страждання й нести малень-
кі хрести, які Господь Ісус дав нам» (Л. 3).

Сповнення Божої волі як відповідь на Божу лю-
бов — навіть тоді, коли це пов’язано зі страждан-
ням, — є провідним мотивом листів Анни, який особ-
ливо стає виразним, починаючи з  третього листа.
Це мета її життя й  основне прагнення щодо дітей:
«Багато молімося за те, щоби Божа воля була на-
шою волею. У  такий спосіб освячуємо себе й  наші
родини задля вічного спасіння» (Л. 21).

26

2. «Бачу й відчуваю очима віри»

«На кожному кроці
сповнювати Божу волю»

«Щохвилини стараймося сповнювати в  житті
Божу волю, не лише тоді, коли нам добре, а й у най-
важчі хвилини, щоб ці наші страждання очистили
ті недогляди, яких ми припустилися під час служін-
ня Богові; завдяки цьому ми швидше наблизимося
до Бога. Якщо хтось спромігся погодитися з Божою
волею в усіх своїх печалях і стражданнях та навіть
намагається дякувати Господу Богові за цей хрест,
той найбільше прославляє Бога» (Л. 6). Анна спов­
нює Божу волю, виконуючи свої обов’язки дружи-
ни й матері. Це, певна річ, вимагає відмови від влас-
ної волі, а також жертовности. З листів чітко бачимо,
що нагод виявити свою жертовність у повсякденно-
му житті Анні не бракувало. Численна родина, не-
прості стосунки з чоловіком, матеріальні проблеми,
слабке здоров’я, клопоти її чоловіка з  сусідами —
усе це, увесь цей тягар повсякденного життя ста-
вав для неї нагодою зректися себе. Однак — на чому
треба наголосити особливо виразно — вона не шу-
кала страждань. Анна вміла тішитися життям, уміла
цінувати його красу: «Я так хотіла б ще пожити, по-
радіти разом із вами на цьому світі» (Л. 47), — на такі
й подібні слова часто натрапляємо в її листах. Коли
на її шляху випадало страждання, вона не уникала
його, а  просто, виявляючи справжню зрілість, при-
ймала, унаслідок чого воно ставало нагодою для її
духовного зростання.

Наприклад? Ну хоча б поїздки до дорослих ді-
тей, які жили далеко від Олпін. Анна дуже любила

27

Розділ I. Зустріч з Анною Авґустин

відвідувати їх. Однак подорожі тоді були доволі
тривалими, і  чоловік не завжди погоджувався на
це, а  вона зважала на його думку. «Татко не дасть
ме­ні поїхати, — пише до Юзефи про свій намір від-
відати доньку Станіславу. — Це для мене велика
прикрість» (Л. 2). Проте в  якийсь дивовижний спо-
сіб вона вміла «видобути» з цієї прикрости духовну
користь і  сприйняти її як нагоду для зростання
в чеснотах. «Згадаймо, як Тереза Мала, — пише Анна
в  переломному листі 21 січня 1966 року, — за жит-
тя казала: “Або страждати, або померти”. Так само
й ми бережімо ці слова в серці з любови до Господа
Ісуса: “Або страждати, або померти”. Ми не бачимо
плодів нашого страждання, але духовно відчуваємо,
як радість лине з нашої душі, бо, страждаючи, упо-
дібнюємося до святих. Це великий скарб для наших
душ. Усі ті хрести, які Господь Ісус посилає нам, — це
знак Божої любови до нас» (Л. 3). «Варто, дорогенька
Юзю, — нагадувала своїй доньці-черниці, — усе при-
святити прославлянню Бога, тобто Ісуса, і жити тим
внутрішнім задоволенням, для якого Господь Ісус
обрав душу. Це найбільший скарб. Якщо кожну дію
виконувати з  любови до Ісуса, то ніщо в  житті не
буде важким» (Л. 3).

Очевидно, те, що Анна так любила сповнювати
Божу волю, було також джерелом її сильної при­в’я­
заности до Марії. «Пресвята Мати теж усе життя
сповнювала волю Отця, — писала вона, — і йшла най-
боліснішим шляхом, чим собі й заслужила, що цілий
світ і  ціле небо поклоняються Їй і  вшановують Її»
(Л. 3). Анна обдаровує Її зворушливими словами:

28

2. «Бачу й відчуваю очима віри»

Матуся, Небесна Матуся, Мамуся, Пресвята Марія,
Пресвята Матуся, яка оточує своїх дітей «ніжною
опікою» (Л. 36); готується до зустрічі з Нею у молит-
ві перед чудотворною іконою, доручає Її опіці своїх
дітей…

Палким прагненням сповнювати Божу волю, яке
пронизує всі її листи, Анна схожа на великих святих,
для яких це прагнення стало провідною ниткою їх-
нього життя. Цікаво, що в усій збірці листів є лише
один опис надзвичайного дару втіхи, отриманого за
заступництвом Пресвятої Матері, який вона пізнала
після смерти сина Казімежа. Решта листів Анни свід-
чить про велику простоту й «звичайність» її духов­
ного та релігійного досвіду. Релігійний досвід, який
вона здобувала, переживаючи свій зв’язок із Богом,
дуже схожий на досвід Терези від Дитятка Ісуса, яка
відкрила «малу дорогу до неба», доступну для всіх.
Ця «мала дорога» сповнення Божої волі в  повсяк-
денному житті, на яку вказує нам Анна, відкрита
для кожного охрещеного. Аліна Петрова-Васілевич
у  вступі до третього видання «Листів матері» за-
значає, що Анна відчувала з  Терезою з  Лізьє «спо-
рідненість душ, попри всі відмінності, які існували
між цими двома жінками. Кармелітка з Лізьє зізна-
лася, що найглибше натхнення відчувала не в ора-
торії чи на хорах, а  під час підмітання монастир-
ських долівок. […] Кожна хвилина людського життя
однаково важлива. Бо кожна може привести до Бога
душу, спраглу Його любови, та до сповнення Його
волі. Доктрина “малої дороги” св. Терези від Дитятка
Ісуса, Учительки Церкви, — це великий містичний

29

Розділ I. Зустріч з Анною Авґустин

синтез духовного досвіду мільйонів жінок. Безліч
таких жінок, серед яких і Анна Авґустин, прямували
до Бога “малою дорогою”. Провадячи життя, сповне-
не повсякденної праці, вони освячувалися молит-
вою, яка переростала в споглядання Бога»10.

«Невидима божественна сила
підживлює мою душу»

«Не раз буває так тяжко, що волаю до Ісуса: “Ісу-­
се, дай мені сили. Ісусе, не покидай мене. Ісусе, Ти
терпів страшні муки за наші гріхи, тож осолоди —
мій Ісусе — своїм стражданням мої малі хрести, щоб
я не впала під ними. Пресвята Страждальна Бого­
родице, не позбавляй мене своєї опіки”. У такий спо-
сіб невидима божественна сила підживлює мою
душу й серце, завдяки чому тихесенько минає день
за днем і  я маю в  Бозі надію, що все буде добре»
(Л. 10), — писала Анна до доньки Юзефи. У відповідь
на молитву Бог давав їй силу. А вона жила Його при-
сутністю та любов’ю.

Анна молилася дуже просто, звичайно. Зайнята
домом, дітьми й  господарством, вона не мала часу
на тривалі медитації, та все одно постійно перебу-
вала в  Божій присутності. Немає листа, у  якому не
згадувала б про молитву: «У молитвах постійно зга-
дую вашу родину» (Л. 37); «Невпинно прошу й бла-
гаю про неустанну поміч» (Л. 9). Вона знала, що мо-

10 A. Petrowa-Wasilewicz, Każda chwila życia zbliża do Boga —
reguła życia Anny Augustyn, w: A. Augustyn, Listy Matki, wyd. III,
с. 10.

30

2. «Бачу й відчуваю очима віри»

литва — це дар: «Насправді дякую Богові за дар мо-
литви» (Л. 34); «Молюся за неї постійно та вірю в до-
помогу Пресвятої Матері» (Л. 14). Постарівши, тіши-
лася, що має більше часу на молитву: «Господь Ісус
продовжує мені життя, щоб я винагородила й вми-
лостивила [Його] покірною молитвою» (Л. 34).

Звичайно, молитва не завжди давалася їй легко.
«Часто моя молитва така вимучена! Мені здається,
що Господь Ісус перебуває далеко від неї, і зізнаюся
тобі, що не раз боюся молитися» (Л. 35). Стикаючись
із труднощами під час молитви, Анна все-таки оби-
рала вірність Господу, бо знала, що молитва — спра-
ва не почуттів, а  рішень і  вірности. «Чим більше
в молитві черствости, тим ближче біля нас перебу-
ває Господь Ісус. Господь Ісус бачить бажання до-
брої молитви й щедро винагороджує нас» (Л. 35), —
писала вона. Мабуть, під її словами про «вимуче-
ну молитву» могло б підписатися багато матерів!
І  під твердженням, що суттю молитви є не почут-
тя, а вірне перебування з Богом посеред повсякден-
ня, — теж!

Анна дуже цінувала участь у  Божественній лі-
тургії. «Щодня бути на Святій літургії — це справ-
ді великий скарб. Під час Святої літургії людина за-
буває про цю землю, відчуває присутність Господа
Ісуса на вівтарі. А особливо після піднесення Гостії
бачу й відчуваю очима віри Господа Ісуса на вівта-
рі. І  якнайщиріше прошу про святу любов: “О мій
Ісусе, Ісусе, прагну, щоб ми всі цілим серцем Тобі
служили й ніколи не ображали Тебе гріхами”» (Л. 3).
Вона тішилася, що наприкінці життя має більше

31

Розділ I. Зустріч з Анною Авґустин

часу й  може щодня брати участь у  Святій літургії.
«Якщо щодня перебуваю на Святій літургії, то вже
мені більше нічого не треба» (Л. 15); «Дуже радію, що
ще можу часто бувати на Святій літургії. […] Ти, до-
рога й люба Юзю, напевне, щодня буваєш на Святій
літургії, тож цінуй те, що тобі в  житті випало таке
найбільше щастя — мати змогу щодня брати участь
у  Святій літургії зі святим Причастям. Це найбіль-
ший скарб. Це золотий ключ до неба» (Л. 15).

Молитва, Євхаристія, таїнство покаяння, травне-
ві, червневі й жовтневі богослужіння — усе це фор-
мувало її. Важливими були також небуденні події,
хоча б такі, як згадані в листах урочистості з нагоди
тисячоліття хрещення Польщі, паломництво копії
чудотворної ікони Ясногірської Богородиці, яке іні-
ціював примас Стефан Вишинський, чи також пер-
ше паломництво Івана Павла II на батьківщину
1979 року; словом — життя парохії, частинки Вселен­
ської Церкви…

Віра Анни розвивалася завдяки простим, загаль-
нодоступним «засобам». Господь Бог був для неї
присутній у всьому — у радості й у стражданні, у чи-
танні і в молитві, у праці на землі і в навчанні дітей.
Він був дуже, дуже близько, а тому, пишучи листи,
вона плавно переходила від слів, що стосувалися
Його діяння, до повсякденних справ. У  листах міс-
титься дуже багато уривків, у яких Анна, так би мо-
вити, на одному подиху висловлює якусь духов­ну
сентенцію, а  далі зразу ж пише про найпростіші
справи, що стосуються повсякденного життя. «Як-
що в  житті нестимемо хрест з  Ісусом, то й  під час

32

2. «Бачу й відчуваю очима віри»

смерти Ісус допоможе нам» (Л. 19), — нагадує доньці.
А в наступному реченні додає: «Стасю, тепер немає
меду, тож не можу тобі прислати. Пришлю тобі лише
фруктів» (Л. 19). Близькість Бога, Його діяння були
для неї найприроднішою справою у світі. Вона твер-
до стояла ногами на землі, але це не заважало їй
одночасно сягати височин неба. Була містичною
душею11.

ЧВЕРТЬ ГОДИНИ ДЛЯ ДУШІ

Пропонований текст особистої молитви
«Дякую Богові, якому я служу, як і мої предки, чистим
сумлінням і  згадую тебе безперестанно, вночі й  удень
у мої­х молитвах; згадуючи твої сльози, бажаю побачити-
ся з тобою, щоб сповнитися радощами. Пригадую собі ту
щиру віру, що у тобі, яка перш була вселилась у твою бабу-
ню Лоїду та у твою матір Евніку, а я певен, що й у тебе»12.

2 Тм. 1, 3-5

Запитання для роздумів
1. Як мені запам’яталися жінки моєї родини (ідеться

не про всіх жінок, а лише про двох-трьох, стосунки
з якими були найважливішими)?
2. Чи є серед них хтось, кого я запам’ятала особливо
добре? Чому?
3. Якою була участь жінок моєї родини у  формуванні
моєї віри?

11 Більше на цю тему див. у: S. Urbański, Elementy mistyczne
w duchowości Anny Augustyn, w: A. Augustyn, Listy Matki, wyd.
I, 241–257.

12 Тут і далі Святе Письмо цитуємо за перекладом о. І. Хоменка. —
Прим. пер.

33

4. Якою я хотіла б запам’ятатися своїм дітям? А як —
своїм теперішнім і майбутнім онукам?

5. Чи запам’яталися якісь приклади віри або побож-
ности з рідної домівки або з дому дідусів і бабусь?
Якщо так, то які? Як вони вплинули на мене?

Зустріч у групі ділення

1. Чи я зустріла в  житті когось, хто вплинув на мене
як на жінку — дружину, матір? Хто це був?

2. У чому полягав вплив цієї особи на мене?
3. Чим я їй завдячую?

ЗМІСТ

ВСТУП...........................................................................................7

РОЗДІЛ I. ЗУСТРІЧ З АННОЮ АВҐУСТИН..................... 9
1. «Життя, залічене на карб вічного спасіння»......... 9
2. «Бачу й відчуваю очима віри».....................................24
Чверть години для душі.....................................................33

Розділ II. МАТЕРИНСТВО, ВІДКРИТЕ
НА ВІЧНІСТЬ.........................................................................35
1. Особиста залученість....................................................... 35
2. «Найпалкіше прагнення»...............................................40
3. Внутрішня свобода............................................................43
4. Дати дітям Бога!.................................................................. 47
Чверть години для душі.....................................................50

Розділ III. ІДЕНТИЧНІСТЬ МАТЕРІ...............................53
1. Донька Бога............................................................................54
Чверть години для душі.....................................................64
2. Дружина...................................................................................66
Чверть години для душі.....................................................84
3. Донька своїх батьків.........................................................85
Чверть години для душі.....................................................96

157

Зміст

Розділ IV. ВИХОВНІ ДОРОГОВКАЗИ.............................99
1. «Плід виховання»..............................................................100
Чверть години для душі...................................................109
2. Прості засоби...................................................................... 110
Чверть години для душі...................................................130

ЗАКІНЧЕННЯ....................................................................... 133

ДЕКАЛОГ МАТЕРІ.............................................................. 137
Чверть години для душі...................................................138

Післямова. Юзеф Авґустин ТІ.
ТАКОЇ МАТЕРІ, МОЄЇ МАТЕРІ, Я НЕ ЗНАВ................139

ПОДЯКИ. ............................................................................... 147

БІБЛІОГРАФІЯ..................................................................... 151


Click to View FlipBook Version