ПРОСТІ РОЗРІЗИІ

І.В. ПИХТЄЄВА,


О.В. ІВЖЕНКО


Ю.О. ДМІТРІЄВ










ПРОСТІ РОЗРІЗИ


















































Мелітополь

2021



1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ імені ДМИТРА МОТОРНОГО







І.В. ПИХТЄЄВА, О.В. ІВЖЕНКО, Ю.О. ДМІТРІЄВ










ПРОСТІ РОЗРІЗИ







Навчально-методичний посібник
для здобувачів ступеня вищої освіти “Бакалавр”
зі спеціальностей

131 “Прикладна механіка” та 208 “Агроінженерія”























Мелітополь


2021

2

УДК 514.182

Н 28


Рекомендовано
до друку вченою радою механіко-технологічного факультету Таврійського державного
агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного як навчально-методичний
посібник для здобувачів вищої освіти зі спеціальності 131 “Прикладна механіка” та
208 “Агроінженерія”.
Протокол № 9 від 8 червня 2021 року.

Автори: ПИХТЄЄВА І.В., ІВЖЕНКО О.В., ДМІТРІЄВ Ю.О.


Рецензенти:

О.Г.Караєв – доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри
“Сільськогосподарські машини” Таврійського державного агротехнологічного
університету імені Дмитра Моторного;

А.В. Найдиш– доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри
”Прикладна математика та інформаційні технології” Мелітопольського державного
педагагічного університету імені Богдана Хмельницького



І.В. Пихтєєва, О.В. Івженко, Ю.О. Дмітрієв
Н 28 Прості розрізи. Навчально–методичний посібник /Укладачі:
І.В. Пихтєєва, О.В. Івженко, Ю.О. Дмітрієв. Таврійський державний агротехнологічний
університет імені Дмитра Моторного. – Мелітополь: ТДАТУ. 2021. 50с.


Зміст видання відповідає освітньо-професійній програмі підготовки бакалаврів зі
спеціальності 131 “ Прикладна механіка ” . та 208 “Агроінженерія”.

У навчальному посібнику розглядаються загальні питання теорії зображень і
утворення комплексного креслення, методи перетворення комплексного креслення та
способи зображення предметів на креслениках.

Призначений для самостійної підготовки здобувачів вищої освіти до
лабораторних та практичних занять з курсу ”Нарисна геометрія та креслення” та 208
“Агроінженерія”..





УДК 514.182

© І.В. ПИХТЄЄВА, О.В.ІВЖЕНКО,
Ю.О. ДМІТРІЄВ
© ТДАТУ, 2021


3

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………...... 5

1 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДСТУ 2.305- 68; ЕСКД 6

“ЗОБРАЖЕННЯ - ВИДИ, РОЗРІЗИ ТА ПЕРЕРІЗИ“……….

1.1 Види…………………………………….……………………… 6

1.2 Прості розрізи ……………………..……………………………. 9


2 ВАРІАНТИ ЗАВДАНЬ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ЛАБОРАТОРНОЇ

РОБОТИ……………………………………………………………. 26

3 ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ…………………………… 33


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………………….. 34







































4

ВСТУП

Предметом нарисної геометрiї, як i геометрiї взагалi, є просторовi

форми та їх вiдношення. Вiдмiна нарисної геометрiї вiд геометрiї в цiлому

полягає в особливостi її метода, що грунтується на операцiх

проекцiювання. Метод нарисної геометрiї насамперед - графiчний, i в

цьому полягає його наочнiсть. Нарисна геометрiя може розглядатися як

теоретична основа побудови графiчних креслень, що є повними

графiчними моделями конкретних iнженерних виробiв. Ви будете вивчати

нарисну геометрiю на протязi першого семестру. При вивченнi нарисної

геометрiї передбачаються: лекцiї, самостiйна робота, робота з

пiдручниками та навчальними посiбниками, практичнi заняття, виконання

лабораторних завдань (епюрiв), консультацiї з викладачами. Заключним

станом є спiвбесiда по домашнiх завданнях, епюрах, на якiй з'ясовується

самостiйнiсть їх виконання.

Автоматизація сучасного виробництва докорінно змінює не лише

характер трудової діяльності людини, а й відповідні вимоги до її технічної


підготовленості, які нерозривно пов’язані з уміннями й навичками вільного
читання та виконання графічних документів, наявністю сформованої


графічної культури. Навчально-методичний посібник має на меті дати
достатній і різноманітний матеріал для аудиторних та індивідуальних


занять і цим сприяти засвоєнню теоретичних основ нарисної геометрії,
переосмисленню значення графічної інформації (як мови ділового


спілкування в галузі науки і техніки). Щоб активізувати самостійну роботу

студентів, подаються приклади розв’язування характерних задач, а також

запитання і завдання для самоперевірки.











5

1 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДСТУ 2.305- 68; ЕСКД

“ЗОБРАЖЕННЯ - ВИДИ, РОЗРІЗИ ТА ПЕРЕРІЗИ“



Згідно ДСТУ 2.305- 68 зображення предметів, виробів або їх

складових частин слід виконувати за методом прямокутного

проекціювання.

При цьому предмет припускається розташованим між спостерігачем та

відповідною площиною проекцій. Зображення на кресленні залежно від їх

змісту. Діляться на види, розрізи, перерізи. Зображення на фронтальній

площині проекцій приймається на креслені, як головне. Предмет

розташовують відносно фpoнтaльнoї площини проекцій так, щоб

зображення на ній давало найбільш повне уявлення про форму та розміри

предмета. Кількість зображень (видів, розрізів, nepepiзiв) повинна бути

мінімальною, але забезпечувати при цьому повне уявлення про предмет

при застосуванні установлених у відповідних стандартах умовних

позначень, знаків та надписів.



1.1 Види


Згідно ДСТУ 2.305- 68; ЕСКД “Зображення - види, розрізи таперерізи“
видом називається зображення поверненої до спостерігача видимої частини


поверхні предмета. 3 метою зменшення кількості зображень допускається
на видах показувати невидимі частини поверхні предмета за допомогою


штрихових ліній (рисунок 1.1.1).

Установлені наступні назви видів, отриманих на основних площинах

проекцій (основні види, рисунок 1.1.2).














6

Рисунок 1.1.1- Зображення невидимих частин поверхні предмету


































1– вид спереду (головний вид); 2– вид зверху; 3– вид зліва;

4– вид с заду; 5– вид справа; 6– вид знизу.

Рисунок 1.1.2 - Основні види



Якщо будь-яку частину предмета неможливо показати на основних

видах без спотворення його форм та розмірів, то застосовують додаткові

види, які отримують на площині, не паралельній основній площині

проекцій.

Додатковий вид має бути відміченим на кресленні написом типу А

(рисунок 1.1.3а), а у зв'язаного з додатковим видом зображення предмета


7

мае бути поставлена стрілка, яка вказує напрям погляду, з відповідно

літерним позначенням (стрілка А, рисунок 1.1.3а).

Коли додатковий вид розташований у безпосередньому проекційному

зв'язку з відповідним зображенням, то стрілку з написом над видом не

наносять ( рисунок .1.1.3б).




































Рисунок 1.1.3 - Додаткові види



Додатковий вид допускається повертати, але зі зберіганням як
правило, положення, прийнятого для даного предмета на головному


зображенні; при цьому до напису має бути додано (рисунок 1.1.4а)

Зображення окремого обмеженого місця поверхні предмета

називається місцевим видом (рисунок 1.1.4б). Місцевий вид може бути

обмеженим лінією обриву, по можливості в найменшому розмірі , або не

обмеженим. Місцевий вид повинен бути відзначеним на кресленні подібно

додатковому виду.

Співвідношення розмірів стрілок, які указують напрям погляду,

повинно відповідати приведеним на рисунку 1.1.4.


8

Рисунок 1.1.4 - Допоміжний та місцевий види



Невидимі внутрішні обриси предметів допускається показувати на

креслениках штриховими лініями. Однак ці лінії недостатньо чітко

виявляють форму деталі, а іноді перекриваються лініями видимого


контуру. Крім того, від штрихових ліній не рекомендується наносити
розміри. Щоб ясніше показати внутрішню форму деталі, застосовують


розрізи.



1.2 Прості розрізи

Розрізом називають зображення предмета, подумки розсіченого

площиною (або декількома площинами), при цьому ту частину предмета,

що розташована між оком спостерігача й січною площиною, начебто

видаляють. На розрізі показують те, що знаходиться в січній площині, та

те, що розташовано за нею. Інакше кажучи, розріз складається з перетину і

того, що розташовано за січною площиною.





9

Деталь, внутрішню форму якої доцільно виявити розрізом, зображена

на рисунок 1.2.1, а. Три види деталі дані на рисунок 1.2.1, б, внутрішні

обриси на головному виді показані штриховими лініями, а виступ в основі

деталі — суцільною основною лінією.

Розріз, що наведено на рисунок 1.2.1, а, створений таким чином.

Деталь уздовж осі розсічена площиною, що паралельна фронтальній

площині проекцій; передня половина деталі подумки вилучена, а половина,

що залишилася, зображена повністю. Показано те, що розташовано в

січній площині, і те, що перебуває за січною площиною. Цей розріз

розміщений на місці головного виду. Види зверху і зліва при цьому не

змінилися.





















































Рисунок 1.2.1 - Кресленик деталі

10

в

Рисунок 1.2.1 - Кресленик деталі (закінчення)



З порівняння рисунок 1.2.1 а, б і в видно, що при виконанні розрізів

штрихові лінії, якими до розрізу були показані внутрішні обриси деталі,

заміняють на суцільні основні, перетин, що входить у розріз,

заштриховують; лінії, що знаходяться на передній (не зображуваній,

подумки вилученій) половині предмета, не показують.

Як видно з рисунок 1.2.2, прямі, твірні дуг кіл і площини, що

знаходяться за ними, показують як на видах, так і на розрізах. На рисунку

1.2.2 з написом правильно ці лінії проведено. Штрихування в перетині

наносять лише там, де січна площина розсікає матеріал деталі. Тому на

рисунок 1.2.1 не заштриховані прямокутний розріз, отвір з закругленнями

та вертикальним прорізом.

Між перетином і розрізом однієї й тієї ж січної площини є різниця, що

видно з порівняння зображень а (розріз) і б (перетин) на рисунок 1.2.4.

Залежно від числа січних площин розрізи розділяють на прості й

складні. Простим називають розріз при одній січній площині (дивись

рисунок 1.2.3, а, в).





11

Рисунок 1.2.2 - Кресленики, що роз'яснюють типову помилку








































а – розріз; б – перетин

Рисунок 1.2.3 - Розходження між перетином і розрізом
12

Складним називають розріз при двох і більше січних площинах (про

складний розріз буде сказано нижче).

































Рисунок 1. 2.4 - Можливі положення січної площини при

виконанні розрізу



Положення січної площини при виконанні розрізів може бути

вертикальним (рисунок 1.2.4, а, б), горизонтальним (рисунок 1.2.4, в) і

похилим (рисунок 1.2.4, г). Залежно від положення січної площини щодо

горизонтальної площини проекцій розрізи поділяються на вертикальні,

горизонтальні й похилі.

Вертикальним називається розріз при січній площині, що є

перпендикулярною до горизонтальної площини проекцій (рисунок 1.2.5).

Горизонтальним називається розріз при січній площині, паралельній

до горизонтальної площини проекцій (рисунок 1.2.4, в, 1.2.5).

Похилим називається розріз при січній площині, що становить із

горизонтальною площиною проекцій кут, відмінний від прямого (рисунок

1.2.4, г, 1.2.6). Вертикальний розріз називається фронтальним, якщо січна

площина паралельна фронтальної площини проекцій (рисунок



13

1.2.4, а). Вертикальний розріз називається профільним, якщо січна

площина паралельна профільній площині проекцій (рисунок 1.2.4, б, 1.2.7).

Тип розрізу вибирають залежно від форми деталі, внутрішню будову

якої потрібно показати. Розрізи називаються поздовжніми, якщо січні

площини спрямовані уздовж довжини або висоти предмета (рисунок

1.2.1, в), і поперечними, якщо січні площини спрямовані перпендикулярно

довжині або висоті предмета (рисунок 1.2.3).

Місцевим називається розріз, що служить для з'ясування будови

предмета лише в окремому обмеженому місці (про місцевий розріз буде

сказано нижче).

























































Рисунок 1.2.5 - Горизонтальний розріз

14

Рисунок 1.2.6 - Похилий розріз та його позначення на кресленику



На одному кресленнику може бути розташовано кілька розрізів,

наприклад фронтальний, горизонтальний і профільний. Фронтальний

розріз зазвичай розташовують на місці головного виду, профільний – на

місці виду зліва, а горизонтальний – на місці виду зверху.

Якщо січна площина збігається з площиною симетрії предмета в

цілому і відповідні зображення розташовані на одному аркуші

в проекційному зв'язку, то допускається горизонтальні, фронтальні й

профільні розрізи не позначати (рисунок 1.2.7).

15

Рисунок 1.2.7 - Профільний розріз



В інших випадках проводять розімкнену лінію, стрілками з буквами

вказують напрямок погляду, супроводжуючи розріз написом типу А–А, без

підкреслення його, так само, як і для перетинів. Товщина штрихів

розімкненої лінії береться від s до 1,5 s, а довжина від 8 до 20 мм. На

початковому й кінцевому штрихах, перпендикулярно до них, на відстані 2–
16

3 мм від кінця штриха ставлять стрілки, що вказують напрямок погляду.

Форму, співвідношення розмірів стрілок і взаємне розташування стрілок і

розімкненої лінії показано на рисунок 1.2.8 а, б.



















Рисунок 1.2.8 - Взаємне розташування штрихів та стрілок розімкненої

лінії



На початку та на кінці лінії перетину ставлять одну й ту саму

прописну літеру російського алфавіту: при цьому вибирають початкові

букви – А, Б, В, Г, Д , тощо. Букви наносять із зовнішньої сторони стрілок,

що вказують напрямок погляду (рисунок 1.2.5). Над перетином роблять

напис типу А–-А, тобто перетин позначають двома однаковими буквами

через тире. Наприклад, на рисунку 1.2.6 січна площина пройшла по лінії,

що не є віссю симетрії деталі. Тому лінія перетину позначена

штрихами суцільної товстої основної лінії, напрямок погляду показаний

стрілками з буквами, а над розрізом даний напис: А–А.

Похилий розріз, а також вертикальний, якщо січна площина не є

паралельною фронтальній або профільній площині проекцій, будують і

розташовують відповідно до напрямку, що позначений стрілками на

рисунок 1.2.9 (розріз А-–А). Допускається розташовувати такі розрізи на

будь-якому місці кресленика, а також з поворотом, при цьому до напису

повинне бути додане слово «повернено» (рисунок 1.2.9, розріз Б–Б).

На рисунок 1.2.9 розріз розташовано відповідно до напрямку,

позначеного стрілками. Розріз Б–Б за розташуванням не відповідає

17

напрямку, зазначеному стрілками: його повернено. Тому після букв Б–

Б написано слово «повернено».



























































Рисунок 1.2.9 - Розташування розрізів



Форму багатьох деталей не може бути виявлено тільки розрізом або

видом. Виконувати два зображення – вид і розріз – нераціонально. Тому

допускається поєднувати на одному зображенні частину виду і частину

відповідного розрізу (рисунок 1.2.10). Розділяють їх суцільною хвилястою

лінією товщиною від s/2 до s/3; лінію проводять від руки.



18

Рисунок 1.2.10 - Поєднання частини виду і частини розрізу



Якщо на рисунку 1.2.10 дати повний фронтальний розріз, то за одним


видом зверху не можна буде судити про форму й висоту верхнього вушка.
Цей елемент на фронтальному розрізі не буде показаний. Щоб мати повне


уявлення про форму деталі, доцільно поєднати частину виду і частину

розрізу. Даний приклад характеризує раціональний спосіб побудови

кресленика. Частковим випадком попереднього правила є з'єднання

половини виду і половини розрізу, кожний з яких є симетричною

фігурою.

На рисунок 1.2.11, а наведено кресленик деталі без розрізу й з

розрізом. На рисунок 1.2.11, б дано половину головного виду і половину

розрізу тієї ж деталі. Оскільки вид і розріз фігури симетричні, то за

половиною виду можна судити про другу його половину. Те ж можна

сказати і про розріз. Тому рекомендується, з метою скорочення розміру

кресленика й часу на його виконання, поєднувати половину виду й

половину відповідного розрізу при симетричних виді й розрізі. Отримаємо

зображення, наведене на рисунок 1.2.11, в. Межею між половиною виду й

19

половиною розрізу є осьова (штрихпунктирна) лінія (рисунок 1.2.11, в). На

половині виду внутрішні обриси деталі не показують: штрихові лінії тільки

повторили б обриси внутрішнього контуру, що виявлені розрізом.































































а – з розрізом і без розрізу; б – половина головного виду і половина

розрізу; в - половина головного виду і половина розрізу (деталь

симетрична)

Рисунок 2.15 - З'єднання половини виду і половини розрізу






20

Розмірні лінії для внутрішніх обрисів предмета, які зображені лише

до осі симетрії, обривають, проводячи трохи далі осі; стрілку ставлять з

одного боку, а розмір наносять повний.

Вид і розріз допускається розділяти штрихпунктирною лінією і тоді,

коли вона збігається зі слідом площини симетрії не всього предмета, а

лише його частини, що є тілом обертання. Наприклад, на рисунок 1.2.12

зображена вісь шатуна, що має циліндричний елемент (тіло обертання);

розріз виконано лише до осі симетрії. Не для всіх симетричних зображень

можна застосовувати поєднання половини виду й половини розрізу.

Деталі, що наведені на рисунок 1.2.13, мають елементи (квадратний отвір,

поверхня у вигляді шестикутної призми), ребра яких збігаються з віссю

симетрії. Якщо з'єднати половину виду й половину розрізу, межею між

якими є осьова (штрихпунктирна) лінія, то ребра, що збігаються з нею, не

зобразяться. У таких випадках показують частину виду й частину розрізу

(дивись рисунок 1.2.13). Хвилясту лінію, що розділяє частину виду і

частину розрізу, проводять так, щоб було показано ребро. Якщо ребро, що


збігається з віссю симетрії, розташоване в отворі, то показують більше
половини розрізу (рисунок 1.2.13, а). Якщо ребро розташоване на


зовнішній поверхні, то показують більше половини виду (рисунок
1.2.13, б).























Рисунок 1.2.12 - Виконання розрізу предмета, частиною якого є
симетрична фігура



21

Рисунок 1.2.13 - Поєднання частини виду і частини розрізу, коли
площина ребра збігається з віссю симетрії



































Рисунок 1.2.14 - Побудова місцевого розрізу

22

Суцільні деталі в розрізі не зображують. Щоб показати в такій деталі

невелике поглиблення або отвір, застосовують місцевий розріз.

Місцевий розріз виділяють на виді суцільною хвилястою лінією,

проведеною від руки: товщина лінії від s/2 до s/3. Лінія не повинна

збігатися з якимись іншими лініями зображення, як показано на рисунок

1.2.14 з написом неправильно, де лінія збіглася з лінією контуру.






















Рисунок 1.2.15 - Правильне та помилкове виконання місцевого

розрізу



При виконанні розрізів деяких деталей необхідно дотримуватись

особливих правил, які наведені нижче.

1 Якщо січна площина спрямована уздовж тонкої стінки типу ребра

жорсткості, то стінку не заштриховують, а відокремлюють суцільною


товстою основною лінією.
На рисунку 1.2.16 зображена січна площина із ребрами жорсткості.


Дано фронтальний розріз. Січна площина пройшла уздовж ребер, тому на
розрізі (рисунок 1.2.16, а) вони не заштриховані, хоча й розсічені січною


площиною. Якщо ж заштрихувати тонкі ребра, як це зроблено на рисунку
1.2.16, б, з написом неправильно, то деталь буде здаватися суцільною,


масивною, а радіус округлення не виявиться.

2 Якщо січна площина спрямована впоперек ребер, то їх зображують

за загальними правилами, тобто заштриховують.

23

а – правильно; б – неправильно

Рисунок 1. 2.16 - Побудова розрізу уздовж тонкого ребра



3 При зображенні в розрізі деталей зі спицями (коліс, шківів,

маховиків) керуються тим же правилом, що й для тонких стінок: спиці не

заштриховують, коли січна площина спрямована уздовж їхньої довжини

(рисунок 1.2.17, а, б).

При цьому припускають, що січна площина проходить через спицю

навіть у тому випадку, коли спиця розташована під кутом до лінії

перетину. Тому спиця, розташована на рисунок 1.2.15, б під кутом до

профільної площини, зображена на ній у натуральну величину.

На рисунку 1.2.17, a праворуч подане зображення з написом

неправильно. Помилка полягає в тому, що спиці, розрізані уздовж січною

площиною, заштриховані. Судячи з цього зображення, шків сприймається

як масивна деталь, а спиці — як диск; контури обода й маточини не

виявляються. На зображенні ліворуч із написом правильно їх ясно видно.


24

На зображенні з написом неправильно (рисунок 1.2.17, б) помилки

полягають у тому, що розріз спиць заштриховано. Спиці потрібно було

накреслити так, як подано на рисунку з написом правильно.

Поперечну форму спиць зазвичай показують за допомогою

накладеного перетину (рисунок 1.2.17, а, б).






































































Рисунок 1.2.17 - Розріз шківа зі спицями

25

2 ВАРІАНТИ ЗАВДАНЬ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ЛАБОРАТОРНОЇ

РОБОТИ


















































































26

27

28

29

30

31

32

3 ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

1. Для чого застосовують на креслениках розрізи?

2. Які зображення називають розрізами?
3. Як зміниться зображення, якщо замість виду деталі дати її розріз?
4. Чи зміняться види зверху й зліва, якщо головний вид замінити розрізом?

5. Який розріз називають простим?
6. Залежно від чого розрізи діляться на вертикальні, горизонтальні й похилі?
7. Який розріз називають фронтальним?

8. Який розріз називають профільним?
9. Який розріз називають горизонтальним?
10. Який розріз називають похилим?

11. Який розріз називають поздовжнім і який поперечним?
12. Чи допускається розташовувати фронтальний, горизонтальний і профільний
розрізи на місці головного виду, виду зверху й виду зліва У яких випадках

горизонтальні, фронтальні та профільні розрізи не позначають?
13. Чи можна не позначати похилий розріз?
14. У яких випадках позначають фронтальні, горизонтальні й профільні розрізи?

15. У яких випадках рекомендується поєднувати частину виду і частину розрізу?
16. Якою лінією розділяють частину виду і частину розрізу?
17. У яких випадках рекомендується з'єднувати половину виду і половину
розрізу?

18. Якою лінією розділяють половину виду і половину розрізу?
19. Чи потрібно показувати на половині виду внутрішні обриси предмета й чому?
20. У чому особливість нанесення розмірів на зображенні, що складається з

половини виду й половини розрізу?
21. Який розріз називають місцевим?
22. Коли застосовують місцевий розріз?

23. Якою лінією обмежують місцевий розріз? Чи допустимий збіг цієї лінії з
іншими лініями кресленика?
24. У чому особливість зображення в розрізі деталей з тонкими ребрами?

25. У чому особливість зображення в розрізі спиць різних коліс?
26. Які елементи деталей, що потрапили в січну площину, заштриховують?










33

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1 ЕСКД. Основные положения. Москва. 1989 – 239с.


2 Годик Е.И. Техническое черчение /Е.И.Годик, В.М. Лысянский,
В.Е.Михайленко, А.М. Пономарев // Учебник. 5-изд., перер. и доп. Киев:
Висшая школа, 1983. – 440с.


3 Хаскин А.М. Черчение /А.М.Хаскин// Учебник. 4-е изд., перер.и
доп. К: Вища школа. Головное изд-во, 1985. - 447с.

4 Попова Г.Н. Машиностроительное черчение: Справочник

/Г.Н.Попова, С.Ю Алексеев.Л.// Машиностоение, Ленингр. Отд-ние, 1986.
– 447с.

5 Федоренко В.И. Справочник по машиностроительному черчению

/В.И.Федоренко, А.И. Шошин // 14-е изд. перер. и доп. Л.: М., Лен. отд-
ние, 1983. – 416с.

6 Анурьев В.И. Справочник конструктора машиностроителя

/В.И.Анурьев// В 3-х т. Т.1.–5-е изд., перераб. и доп. М.:
Машиностроение, 1980.– 728с.

7 Інженерна механіка (Деталі машин): посібник-практикум

(Частина 1)– / О.О. Дереза, О.М. Леженкін, О.О. Вершков, Є.А.
Гавриленко, А.О. Смєлов, Ю.О. Дмітрієв. Мелітополь: ВПЦ
“Люкс”, 2020. – 143 с.


8 Холодняк Ю.В. Навчально-методичний посібник з дисципліни
“Комп’ютерне проектування промислових виробів” до виконання

практичних робіт для студентів ступеня вищої освіти “Бакалавр” зі
спеціальності 131 “Прикладна механіка”. Мелітополь: ТДАТУ. 2020. –
152 с.


9 Холодняк Ю.В. Конспект лекцій з дисципліни “Комп’ютерне
проектування промислових виробів” для студентів ступеня вищої освіти

“Бакалавр” зі спеціальності 131 “Прикладна механіка” . Мелітополь:
ТДАТУ. 2020. –140 с.


10 Випробування елементів деталей машин: навчально –
методичний посібник для виконання лабораторних робіт для здобувачів
ступеня вищої освіти “Бакалавр” зі спеціальності 263 “Цивільна безпека”

(Частина 2) /Г .В. Антонова, О. Е. Мацулевич, О. В. Івженко, І. В.


34

Пихтєєва, В. М. Щербина, А. П. Чаплінський, С.В. Галько:– Мелітополь:

ВПЦ “Люкс”, 2020. – 109 с.

11 Механіка матеріалів і конструкцій: навч.-метод. посібник до

виконання курсової роботи для студентів денної та заочної форми
навчання зі спеціальності 133 “Галузеве машинобудування” та 131
“Прикладна механіка”/ Бондаренко Л.Ю.,Чаплінський А.П.,Вершков
О.О., Антонова Г.В..– Мелітополь: ВПЦ “Люкс”, 2020. – 164с.


12 Інженерна та комп’ютерна графіка: навчальний посібник // В.М.

Щербина, О.Є. Мацулевич, Є.А. Гавриленко, Ю.В. Холодняк, О.В.
Івженко, І.В. Пихтєєва, О.О. Вершков, С.В. Галько, А.П. Чаплінський. –
Мелітополь: Люкс, 2020.- Частина 1.- 238с.


13 Лабораторний практикум з інженерної механіки (деталей

машин): навчально-методичний посібник/ С.М. Коломієць, О.О. Дереза,
Ю.О. Дмітрієв / – Мелітополь: ТДАТУ, 2020.- 222 с.


14 Лабораторний практикум з технології комп’ютерного
проєктування: Навчально-методичний посібник / Дмітрієв Ю.О.,
Коломієць С.М.. – Мелітополь: ТДАТУ, 2020.- 108 с.


15 Лабораторний практикум з механіки матеріалів і
конструкцій. Навчальний посібник для підготовки бакалаврів зі

спеціальностей: 208 “Агроінженерія”, 133 “Галузеве машинобудування”,
122 “Комп’ютерні науки”, / Бондаренко Л.Ю., Вершков О.О., Антонова
Г.В. -Мелітополь: Люкс, 2020 – 243 с.


16 Механічні випробування матеріалів: навчально –
методичний посібник для виконання лабораторних робіт з дисципліни

“Технічна механіка”: для здобувачів ступеня вищої освіти “Бакалавр” зі
спеціальності 263 “Цивільна безпека” / Г.В. Антонова, О.О. Вершков,
Л.Ю. Бондаренко, А.П. Чаплінський -Мелітополь: Люкс, 2020 – 143 с.


17 Нарисна геометрія та креслення. Навчально–методичний
посібник для підготовки бакалаврів зі спеціальностей 131 “Прикладна

механіка” та 133 “Галузеве машинобудування” / Івженко О.В., Пихтєєва
І.В., Гавриленко Є.А., Мацулевич О.Є., Щербина В.М., Холодняк Ю.В,
Бондаренко Л.Ю., Михайленко О.Ю. /. Мелітополь: ТДАТУ. 2020. –217 с





35