Вечір весняний заходить до хати. Малого Андрійка вкладаємо спати. Юля годує, дід Ваня співає. Тільки Андрійко не засинає. Ніч вже по небу зірки розсипає. Бабуся Наталка казку читає. Дід Ваня заснув, а Юля куняє. Тільки Андрійко не засинає. Щоб врешті-решт заснуло малятко, на допомогу покликали татка. Татко синочка носить, гойдає. Тільки Андрійко не засинає. Треба, Андрійку, вночі тобі спати, зможеш тоді соненятко впіймати, щоб з ним у снах кольорових літати — зростати на радість мамі і тату.
Строкаті соненята крутяться у хаті — прийшла пора Андрійкові у ліжку засинати. Вкладають на подушку, наспівують у вушка, погладять по голівці, торкнуться оченят. Андрійко усміхнеться, під ковдру забереться, заплющить оченята й дивитиметься сни. Добраніч, — поцілують у щічки мама й тато. Спасибі, — тихо скажуть картатим соненятам.
Тісто на налисники Юля замісила і на підвіконні миску з тістом залишила. Тишком-нишком до вікна Вечір підкрадався, миску з тістом ухопив, у небо подався. Швидко полетів на схід млинці готувати, щоб свою подругу Ніч мав чим частувати. Так спішив, що тісто з миски трохи розліталось і краплинами-зірками в небі залишалось. На нещастя за хмаринку Вечір зачепився, миска впала, з неї в небо... Місяць покотився. Повновидий і жовтенький, пухкий, солоденький, а в середині — родзинки — сині, чималенькі. Серед зірочок-краплинок Місяць походжає, до кімнати мами Юлі потай заглядає. Колискову за вікном Юленька співає і маленького Андрійка в ліжечку гойдає: «Люлі-люлі, місяць з тіста, в нього із млинців намисто. Люлі-люлі, мідячок, скільки в небі зірочок. Люлі-люлі, баю-баю, місяць спати заважає. Люлі-люлі, п’ятачок, укладайся на бочок. Люлі-люлі, баю-бай, спи, Андрійку, засинай».
Гойдає вітер за вікном дерева і хмаринки. Заходить вечір у село, підходить до хатинки. Гойдає Юля на руках маленького Андрійка. Летить до них мій віршик-птах. У небі сяє зірка і зазирає у вікно, де Юленька співає, де наш малесенький синок під спів той засинає.
Ми з Андрійком спілкувались: белькотали, реготали, усміхались на всі ясна, на руках кружляли. Сина Юля нагодує, тричі поцілує тата. Будуть парубки щасливі аж до ранку спати. Пальчиками доторкались, мірялися кулачками. Потім захотіли їсти, погукали маму. Юля вирушить на кухню зробить мазанку і чаю, попоїсть і ляже спати. Добраніч, баю-баю.
Андрійко наш купався, радів та усміхався, ніжками набовтався, їсти забажав. На тата подивився, до мами притулився, молока наївся, трохи подрімав. Спати вже не хоче, кулачки все смокче, щось собі буркоче, буде він гуляти.
Тато сина носить, на маму очі косить, дуже її просить пісню заспівати. Юленька співає, таточко гойдає, Андрійко засинає. Люлі-баю-бай. Покладемо дитинку на м’яку перинку. Спи, Андрій, до ранку. Люлі-баю-бай.
Ніч вдяглася в абрикосовий цвіт, гріє крила в останніх променях сонця. Я мрійливо вирушаю в політ до найріднішого віконця. За вікном у маленькій кімнаті, у світлі, що в пітьму кидає смартфон, сина лагідно пригорнула мати, а їх ніжно огортає сон. Я напишу для них колискову, попрошу, щоб її заспівали зірки. Для дитини й мами таких чудових зорі погодяться залюбки. Під спів зірок зростатиме Андрій, Юля солодко і гарно відпочине. На добраніч, любий сину мій. Добраніч, кохана дружино.
Дивися, як цвіт із дерев опадає. Дивися, як пташка у небі кружляє. Дивися, як сонце за обрій сідає. Дивися, як зорі у небі палають. Послухай, сину, усе це — для тебе: земля і дерева, сонце і небо. Я з цього тобі колискову складаю, а мама її перед сном заспіває. Дивися, як дрова дідусь твій рубає. Дивися, як Юрчик курчат доглядає. Дивися, бабуся як борщик готує. Дивися, матуся тебе як годує. Послухай, сину, це твоя сім’я: бабусі, дідусі, матуся і я. Любов’ю наповнимо твоє життя. Спи і зростай, наше миле дитя.
Є в нашого Андрія братик — Юрчик звати-величати. Він дуже-дуже любить малесеньких курчат. Він їх обіймає, він їх доглядає, крихтами годує, від котів рятує. Ось такий пастух курчачий — Андрійчин старший брат. Щойно прокидається — до курчат кидається. Всіх курчат порахувати, тих, що зникли, відшукати. Нарвати й принести травички, набрати в мисочку водички. Ось такий пастух курчачий — Андрійчин старший брат. Спи, Юрко, відпочивай, сил новеньких набирай. І Андрійко спатиме, Юля колисатиме, пісеньку співатиме, сама засинатиме. На добраніч вам усім, і квітково-теплих снів. Цілий день у клопотах: допомогти із тортиком, Андрію памперс поміняти, братів сон охороняти, Юлі та бабусі Наті на клумбі квіток назбирати. Ось такий малий господар Андрійчин старший брат. Бігав, всім допомагав, був одразу й тут, і там. Вже під вечір натомився, глянуть Фіксиків вмостився: в залі на диван присів — одразу Юру сон зморив. Ось такий малий господар Андрійчин старший брат.
Андрійко та Юрко разом у полі цілий день гуляли. Андрійко та Юрко удвох розважались-пустували. Схилився вечір над селом зорі розгоряються. Андрійко та Юрко разом додому повертаються. За предовгий день розваг хлопці натомилися. Відпочити до вечері на ганку примостилися. Несподівано Андрій сказав: — Уяви-но на хвилинку: місяць в небі — то банан, а зорі — мандаринки.
...Суперечки припинились, бо братів гукнули в хату. Повечеряли, умились І лягли у ліжка спати... ...В небі сяють карамельки, над обрієм зійшов грейпфрут. На добраніч, фантазери, хай вам гарно спиться тут. — Ні-ні-ні-ні, — головою захитав Юрко уперто. — Місяць — це лимонний торт, а зірки — цукерки. — Ну, ти вигадав таке, — Андрійко розсміявся. — Торт лимонний в небесах! Нащо він там здався? — А банан і мандарини — наче кращий варіант? Торт з цукерками смачніші, — заперечив старший брат. — Та як хочеш, хай для тебе торт з цукерками літають в небі. А мені банан миліший, мандаринки найдобріші!
Юрко з Андрійком перед сном вийшли на подвір’я. Захотілось пошукати хлопчакам сузір’я. Юрчик першим закричав: — Квочка та курчата! Та Андрій не відставав: — Це — сузір’я Хата. — Ось сузір’я Цуценя, Коник, Книжка і Візок. — Там — Кудлате Кошеня і Морозиво Ріжок. — Глянь, сузір’я Дід Іван, — гордо Юра показав. — А над обрієм — Диван, — Андрій рукою замахав. Захопилися хлоп’ята, засвітились оченята. Зірку з зіркою єднають і сузір’я називають. Там були Літак і Квітка, Трактор, Горщик, Телефон, і Кастрюля, й Сковорідка, Чайник, Ложка і Вазон… Вийшов з хати Юрчин тато і розвагу зупинив: — Хлопці, вам пора вже спати! — і вмиватись їх повів. Юра і Андрій лежать в теплих ліжках вже давно. Місяць і нові сузір’я зазирають у вікно. Гарних снів, мої хлоп’ята! Швидше засинайте і в сузір’ї Соненята до ранку літайте!
Котився місяць Чумацьким шляхом і зупинився над нашим дахом. Він до кімнати зазирає, де Юля сина колисає. “Ой, люлі-люлі, мій Андрійко. Засяяли у небі зірки. Заплющуй очі, мій маленький і засинай хутчіш, рідненький”. Дивився місяць і зітхав — Андрій ніяк не засинав. Місяць зібрав зоряний пил, над нашим дахом розтрусив. Заблискотіла вся кімната — це прилетіли соненята. Одні кружлятимуть тихенько і щось співатимуть гарненько. У кухні інші похазяйнують — вечерю Юлі приготують... Заснув Андрій, нарешті мати попила чаю та вклалась спати. Такий сьогодні віршик мій. Добраніч, Юля і Андрій!
Хочеться Андрію знати, хто ж такі ті соненята. Розкажу: Сон — їхній тато, а Дрімота — їхня мати. Дуже люблять соненята танцювати і співати в чистих затишних кімнатах, де дітей вкладають спати. Хочеш їхнім другом стати і в країну мрій злітати? — Тож гайда в свою кімнату і хутчіш вкладайся спати. Щойно твої оченята перестануть підглядати — неодмінно соненята будуть тебе в гості звати. І на вогники крилаті, кольорові та строкаті дуже схожі соненята — голосисті танцюрята. Як почнуть вони співати і кумедно танцювати, вмить заснуть усі в кімнатах — і дорослі, і малята.
Тихше, синку, спи, Андрійку. Сяє в небі твоя зірка. Швидше очі закривай і бажання загадай. Затишно і зручно спати у обіймах мами й тата. Мама ліжечко гойдає, тато віршика читає. Зірка з неба задивилась, ближче до вікна спустилась, у кімнату зазирає, промінці туди пускає. Усміхнувсь крізь сон Андрійко — упіймав промінчик зірки і летить в країну мрій. Гарних снів, синочку мій.
Я з Андрійком перед сном вийшов погуляти, щоб йому в нічному небі дещо показати. — Ця велика апельсинка зветься місяцем, мій синку. — А маленькі світляки — то планети і зірки. Їх усіх не полічити, та й не треба це робити. Краще ними милуватись, в небо зоряне вдивлятись…
Та скажу тобі, Андрійку, що найяскравіша зірка вже на нас чекає в хаті, бо ця зірка — твоя мати. Будем нею милуватись, її вроді дивуватись. Будем їй допомагати і вкладемся вчасно спати. Мами усмішка затьмарить всі зірки в нічному небі. Хай у твоїх снах матуся усміхається до тебе.
Ходить-носить тато Андрійка по хаті, бо не хоче син у ліжечку спати. Хоче у віконце зірки виглядати, з молоденьким місяцем потоваришувати. Заспівала колискову Андрійкові мати, бо не хоче без пісень синок засинати. Хоче у віконце всю ніч виглядати, хоче з соловейком дуетом співати. Соненята чарами хату оповили, і Андрійкові бажання на свій лад здійснили. Тато-місяць на руках Андрійка гойдає. А матуся-соловейко тьохкає-співає. Наш синок поусміхався та й заплющив оченята. З Місяцем і Соловейком ой як гарно спати.
У село під вечір хмарка прилетіла, прогулятися селом дощик відпустила. Він дорогою й дахами бігає, стрибає, ще й городи і садочки рясно поливає. Наші хату і подвір’я теж не оминає, свою пісеньку дзвінку під вікном співає. Визирнув на двір Андрійко, дуже дощику зрадів, відчинив вікно швиденько, і у гості запросив. Дощик довго не вагався, застрибнув на підвіконня, привітався, засміявся і полив усі вазони. Позіхнувши, роззирнувся і уздрів на шафі вазу. Вліз, калачиком згорнувся і заснув у ній одразу. Спить село, дощем умите, спить на дереві хмаринка, тихо спить у вазі дощик. Засинай і ти, Андрійку.
Вже вечір поступився ночі, та спати наш Андрій не хоче. На підвіконні влаштувався, і зорями замилувався. Місяць над обрієм з’явився, повільно небом покотився та у Андрійка запитав, чому той досі ще не спав. — Не можу я ніяк заснути хочу казки зірок почути! Якби ти взяв мене до себе — у зоряне казкове небо… Бо ті зірки так гарно сяють, та ще й казки розповідають. Але з землі їх не почути — для цього треба в небі бути... — Тебе не можу в небо взяти, та можу зірочку прислати. І щойно ти вкладешся спати, вона почне розповідати… Тепер щоночі до Андрійка приходитиме з неба зірка. І наш синочок уві сні побачить казки зоряні.
Білий-білий бузок зазирає у вікно. Ці дрібненькі квіточки — наче в гронах зірочки. Білий-білий бузок зазирає у вікно. Вітер гіллячко хитає — наш Андрійко позіхає. Білий-білий бузок зазирає у вікно. П’янкий аромат в кімнаті — солодко з ним засинати. Білий-білий бузок зазирає у вікно. Квітка-зірочка летить — наш Андрійко міцно спить.
Щойно небо потемніло, кіт на гілочці підвівся, вгору стрибнув і клубочком між зірками покотився. Котик-місяць спить у небі, мишенята-зірочки вибираються із нірок і запалюють свічки, тиху музику вмикають, бо зібрались танцювати… Під цю музику Андрійко аж до ранку буде спати. Виніс під вікно Андрійко, що руденький попросив. Котик пронявчав «спасибі» і усе до крихти з’їв. Потім видерся на грушу, сів, на небо задивився. Там з’являлись перші зорі — вечір вже не забарився. Ходить котик під вікном, голосно муркоче. — Розкажи-но нам, рудий, і чого ж ти хочеш? — Хочу кружку молока і кільце ковбаски, та іще шматочок сала, якщо ваша ласка!
Сонце пірнуло у хмарну перину. І розлетілися небом пір’їни. Місяць одненьку пір’їнку зловив і на свого капелюха вчепив. Над обрієм Місяць поважно піднявся, собою в ставочку замилувався. Гуляв по небу, за капелюха брався, зі знайомими Зірками поштиво вітався. Раптом пустотливий Вітер налетів, наче б ненароком капелюха збив. Як не намагався, Місяць не впіймав. І на наш город капелюх упав. Місячного капелюха занесу до хати — у нього Андрійка покладемо спати. Нехай гріє уві сні маленьку дитинку із перини Сонця чарівна пір’їнка.
Вийшло диво кольорове, гарне, проментисте — в небі простяглась дугою райдуга барвиста. Розпрощались добрі друзі. Дощ на схід подався, а на заході вже Сонця Місяць зачекався… Сонце з Дощиком якось під вечір зустрілось. Їм зробити щось удвох дуже захотілось. Дощик жодної краплинки другу не жалкує — Сонце пензликом-промінням їх усі фарбує.
В полі Юля із Андрієм під вечір гуляли та захоплено веселку в небі споглядали. І сказав Андрійко раптом: — Там, де наша хата, ця веселка навсенебна свій бере початок. — То хутчіш ходім додому, — Юля промовляє, — бо ось-ось веселка зникне — Сонце вже ж сідає. А на клумбі біля хати все буяє-квітне. Саме тут росте веселка у небо блакитне. Задивилися на неї Юля із Андрієм. — А веселкою пройтися, мамо, ми зумієм? — Якщо в наші ліжка вчасно ляжемо ми спати, то веселкою у снах зможемо гуляти. Тож вечеряй, умивайся, зручно укладайся і на веселкові мандри щиро сподівайся.
Наш Андрійко в босоніжках вийшов погуляти. На городі хоче трішки ягід назбирати. Не збираємося кицю з грядок проганяти. В капелюха полуницю будемо збирати. Лежить киця в полуниці, ягідками грається. На Андрійка в капелюсі скоса озирається.
В нас у хаті веселуха — наш татусь ганяє муху, капцем її вбити хоче. І Андрій над цим регоче. Муха облетить оселю, сяде на вікно чи стелю і дзижчить, та не дістати, — наче дражниться із тата. Десь повзе по підвіконню, але там стоять вазони. Між гардинами літає, сяде й лапки потирає. Врешті героїчний тато муху зміг в куток загнати. Він на стільчика забрався і до послуг капця вдався. Та не влучив, не попав. Тільки зі стільця упав. Муха радо задзигтіла і в кватирку полетіла.
Наш Андрійко голяка нам танцює гопака. Ніжки вгору, ручки в боки. Робить широчезні кроки. Демонструє вихиляси. Крутить-вертить викрутаси. Ніжки в ручки ухопив. І шпагат ураз зробив.Ми раділи, дивувались, танцюристу усміхались. Врешті-решт Андрій спинився і на маму подивився, потім глянув і на тата — наче хоче нам сказати: — Щойно ніжками піду я, ще й не так вам затанцюю.
А у нашому дворі гойдалка з’явилася. На городі вся робота вмить переробилася. Вова, Оля і Юрко, дід Іван, бабуся Ната — всі гуртом стоять у черзі, щоб на гойдалці гойдатись. Зараз гойдається Юля із Андрієм на руках. Усміхаються щасливо, захват сяє у очах. Гойда вниз і гойда вгору, гойда небо, гойда квіти. Гойда липи, гойда хата. І дорослі гойда й діти!
У галактиці Носівка у сузір’ї Дослідне найрідніші сяють зірки у моєму космосі. Я комету осідлаю і гайну до них у гості — у галактику Носівку у сузір’я Дослідне. Пасток чорних дір уникну омину туманності, щоб не збитися з дороги до сузір’я Дослідне. Шлях неблизький подолаю, не втративши свідомості, у галактику Носівка до сузір’я Дослідне. Юлю обійму й Андрійка в стані невагомості у галактиці Носівка у сузір’ї Дослідне.