Барбара Ґарчинська Âåëèêäåíü âæå áëèçüêî Львів Видавництво «Свічадо» 2024 Дітям про Великий піст і приготування до Пасхи Ілюстрації Евеліни Яслян-Клісік Переклала з польської Ірина Дух Вступ та розділ «Неділя прощення» для українського видання написала Олена Мацьків Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. Йо. 3, 16 Для моїх дітей – перших читачів.
2 Дорогі батьки! Ви тримаєте в руках збірку історій для дітей польської письменниці Барбари Ґарчинської. Прототипами героїв цих історій стали її діти віком трьох і п’яти років. Саме таким малюкам авторка присвятила свою книжку, аби допомогти їм у мандрівці Великим постом. На її сторінках ваші діти знайдуть пояснення таких важливих тем, як молитва, милостиня, піст, прощення, допомога ближньому. Особливе місце посідає тема страждань нашого Господа, Його Хресної дороги і великої Божої любови до нас. Авторка писала ці історії в контексті Церкви і країни, у якій вона живе. Ми ж старалися якомога краще адаптувати її книжку для українського читача. Тож читайте її разом, обговорюйте, шукайте відповіді на запитання. Ці оповідання – лише допомога. Діти зростають у вірі насамперед завдяки прикладу своїх батьків. Нехай книжка «Великдень вже близько. Дітям про Великий піст і приготування до Пасхи» надихне вас спілкуватися з дітьми про непрості тайни віри! Âñòóï äëÿ áàòüêiâ (для українського видання) Привіт! Може здатися, що Великий піст – трохи сумна пора, але вона готує нас до дуже радісного свята – Воскресіння Господнього. Ніхто достеменно не розуміє цієї тайни, але книжка польської письменниці Барбари Ґарчинської «Великдень вже близько. Дітям про Великий піст і приготування до Пасхи» може тобі в цьому трішки допомогти. Отож запрошуємо тебе разом із п’ятирічною Мартусею та трирічним Павликом – головними героями історій – досліджувати тайну Страстей і Воскресіння Ісуса Христа під час Великого посту. Загалом у книзі є двадцять історій, але деякі з них – довші за інші, тож можна щодня читати хоча б частину. Усі важкі слова авторка намагалася пояснити в тексті, але якщо ти чогось не розумітимеш, можеш запитати у батьків – вони точно знатимуть, а як ні, то підкажуть, де шукати відповіді на твої запитання. Тож сміливо вирушай у мандрівку Великим постом назустріч воскреслому Христові! Âñòóï äëÿ äiòåé
3 Çìiñò Вступ для батьків. Вступ для дітей.....................2 1. Неділя прощення (написала Олена Мацьків).............5 2. Постанови........................................9 3. Молитва.................................... . . . . . 13 4. Піст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19 5. Милостиня......................... . . . . . . . . . . . . . 25 6. Хресна дорога. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31 7. Не судімо, як Пилат................. . . . . . . . . . . . . . . 37 8. Кожен із нас іноді падає. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43 9. Бути, як свята Вероніка. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47 10. Симон Киринейський............... . . . . . . . . . . . . . 53 11. Жінки, що плакали. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59 12. З Ісуса знімають одежу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65 13. Реколекції................ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69 14. Бути учнем Ісуса. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 75 15. Квітна неділя. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81 16. Тайна вечеря. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87 17. Страсті. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93 18. Молитва біля гробу Господнього. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97 19. Великодній кошик...................... . . . . . . . . . 101 20. Воскресіння.......................... . . . . . . . . . . 107 Словничок. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110
5 1. Íåäiëÿ ïðîùåííÿ Була п’ятниця. Зазвичай цього дня з дитячого садочка Мартусю забирав тато, та сьогодні він залишився вдома з трирічним Павликом, а по неї прийшла мама. Вона дуже здивувалася, побачивши, що її донечка самотньо сидить у роздягальні на лавці. У дівчинки було сумне обличчя й заплакані очі. – Мартусю, у тебе щось трапилося? – схвильовано запитала мама. – Так, я посварилася. – Посварилася? З ким? – З Наталкою! – вигукнула дівчинка, і на її очі знову набігли сльози. – Але ж Наталка – твоя найкраща подруга, – здивувалася мама. – Так, але сьогодні... сьогодні... – схлипнула Мартуся й сховала личко у долонях. – Добре, сонечко, збирайся, а дорогою розкажеш, що між вами сталося, – лагідно сказала мама. На вулиці яскраво світило зимове сонце, і хоча під ногами ще рипів сніг, у повітрі вже було ледь чутно аромат весни. Катерина Романчук – так звали Мартусину маму – не поспішала починати розмову. Вона вирішила дати донечці час, аби та трохи заспокоїлася. Тому й обрала довшу дорогу, що вела через парк, у якому сім’я Романчуків любила гуляти. – Мамо, дивися, яка краса! – захоплено вигукнула Мартуся, вказуючи на пухкий килим снігу, який щільно вкривав доріжки, галявини й навіть віття дерев у парку. – Це схоже на білу скатертину, якою ти накриваєш стіл на свята!
6 Здавалося, що п’ятирічна дівчинка ненадовго забула про свої неприємності: її щічки знову порожевіли, а на вуста повернулася звична усмішка. – Знаєш, я дуже люблю свята, – вела вона далі, – у грудні ми святкували Різдво, але ти казала, що навесні на нас також чекає велике свято. А весна вже зовсім скоро, хоч сьогодні ще й падав сніг. Тож, мамо, може, нам уже час готуватися? – Так, саме про це я й хочу з тобою поговорити. За кілька днів ми розпочнемо приготування до найбільшого свята у році, яке називається Пасха, або ж Великдень, тобто «великий день». – А як ми будемо готуватися? Наведемо лад у будинку й приготуємо різні смаколики? – І це також, але головне – навести лад у своєму серці, – поважно промовила Катерина. – Як це? Не розумію! – енергійно струсила головою дівчинка. – Навести лад у своєму серці – це означає, наприклад, помиритися з тими, кого ми образили. Ми можемо зробити це в час Великого посту. Він триває з понеділка після Неділі прощення до празника Воскресіння Христового. – Ого, це, здається, довго! – Так, але це наша можливість стати кращими, наприклад, позбутися шкідливих звичок, помиритися з тими, кого ми образили, і пробачити тим, хто образив нас… Мама ще не встигла закінчити речення, як на очі Мартусі набігли сльози. Вона згадала про сьогоднішню сварку з Наталкою. – Ой, це непросто… – скрушно зітхнула дівчинка. – Так, але саме з цього ми й починаємо іти дорогою Великого посту. Тому найближча неділя називається Неділею прощення. Тоді після Служби Божої або Вечірні здійснюється особливий Чин прощення, коли ми прощаємо всім, хто нас образив, а також просимо прощення у тих, кого скривдили ми. Також і священник просить прощення у нас і прощає нам наші провини супроти нього. – А без цього прощення ніяк не можна обійтися? – скривилася Мартуся. – Уяви, що наші образи і кривди – це дві валізи, напхані важким камінням. Навіщо їх брати в дорогу? – спробувала пояснити мама.
7 – Ну, так… – зітхнула дівчинка, і по її щічках покотилися великі горошини сліз, які вже давно бриніли в очах. – Але я не побачу в неділю у церкві Наталки. То як мені їй пробачити і перепросити? Катерина лагідно усміхнулася і присіла навпочіпки біля донечки. – Нічого, ти зустрінешся з нею у садочку в понеділок – миритися ніколи не пізно. Якщо хочеш, можеш мені розповісти, через що ви посварилися. Може, я тобі щось пораджу. – Сьогодні нам дали завдання намалювати свою сім’ю, – почала Мартуся, – у мене вийшов гарний малюнок, от тільки Павлик на ньому чомусь не дуже вдався. Наталка це побачила і почала сміятися. Сказала, що у мене братик – як огірок на ніжках. – Тобі, мабуть, було дуже прикро? – стиха мовила мама. – Еге ж! – обурено скрикнула дівчинка. – Тоді я сказала, що вона взагалі не вміє малювати. – А хіба це правда? – Ні, – ледь чутно прошепотіла Мартуся, – у неї був дуже гарний малюнок… – От бачиш, як легко скривдити іншого, – мовила Катерина, – але тепер ти знаєш, що можна зробити, аби виправити ситуацію. – Так, простити і попросити прощення, – усміхнулася дівчинка. ÏÈÒÀÍÍß, ßʲ ÌÎÆÍÀ ÎÁÃÎÂÎÐÈÒÈ Ç ÄÈÒÈÍÎÞ: 1. Що таке Великий піст? 2. Навіщо нам потрібен Великий піст? 3. Що ми робимо в Неділю прощення? 4. Чому потрібно прощати і просити прощення в інших? Öèòàòà äëÿ îáãîâîðåííÿ: Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших. Євангеліє від Матея 6, 14-15 Äëÿ äîäàòêîâîãî ÷èòàííÿ ñòàðøèì: Євангеліє від Матея 6, 14-21
âàðåíèêè iç ñèðîì ìàêàðîíè ç áðîêîëi ëiíèâi âàðåíèêè Ìåíþ:
9 2. Ïîñòàíîâè Після телефонної розмови з бабусею Іриною Мартуся відмовилася прибирати розкидані іграшки у своїй кімнаті. Бабуся розповіла внучці, що сьогодні, тобто в Неділю прощення, заборонена будь-яка фізична праця, зокрема й прибирання. Бабусині ідеї часто були незвичними. Уже наступного дня – у понеділок – вони зіткнулися зі ще однією безцінною ідеєю бабусі. – Мамо, що ти робиш, аби потрапити на небо? – запитала Мартуся, обклеюючи намальоване серце маленькими спіральками зі скрученого червоного паперу. – Що? А що я маю робити? Не зовсім розумію, донечко, – стиха відказала Катерина, плануючи меню на наступний тиждень. – Бабуся Ірина каже, що для того, щоби потрапити на небо, треба зробити добрі постанови, тобто щось собі постановити і дотримуватися цього. – Ага... Ну, я не знаю, чи вони у мене добрі, – відповіла мама, яка ніяк не могла зосередитися, намагаючись придумати, що б то приготувати в неділю на обід. – Ой, це недобре, мамо, – сказала Мартуся, приклеюючи ще одну спіральку червоними від паперу пальчиками. Їхні спокійні заняття за столом перервав тато, що повернувся з Павликом додому. Мама намагалася додати в меню якомога більше легких страв, які смакують сім’ї. А донька старалася швидко заповнити намальоване сердечко великими спіральками, адже знала, що коли прийде Павлик, від її роботи нічого не залишиться. Вони
10 так і не встигли зробити заплановане – хлопці прийшли надто рано. – Що робите? – запитав тато, вітаючи їх поцілунками. Павлик «запитав» те ж саме, видряпуючись на крісло біля сестри. Побачивши це, тато швидко поклав на стіл чисті аркуші – син усім своїм виглядом давав зрозуміти: «Я також хочу». – Мама не хоче йти на небо, а я обклеюю серце, – просто сказала Мартуся. Спочатку батьки здивовано перезирнулися, відтак запитально глянули на старшу дитину. – Тобто? – спитали вони водночас. – Та ну! Ви ж самі казали, що зараз є Великий… Великий… – намагалася пригадати дівчинка. – Великий піст, – допоміг тато. – Так-так, Великий піст. Бабуся сказала, що треба умертвлятися – хоча я не дуже знаю, що це означає, – а ще мати якусь постанову. Постановити собі щось і дотримуватися цього. Тоді ти потрапиш на небо, – сказала п’ятирічна дівчинка, відсуваючись від братика. – Я запитала маму, чи вона щось собі постановила. Але так і не дізналася, тож, мабуть, мама не хоче йти на небо. А це недобре, бо мені цього хотілося б, адже, здається, там красиво. Бабуся так сказала. Та я не хочу йти на небо сама і трохи хвилююся, що мама не хоче... А ти, тату, хочеш? Може, переконаєш маму? З мамою буде класно! Останні слова дуже розчулили маму. «Премудрості бабусі Ірини точно не дадуть занудьгувати», – подумала вона за мить, а потім глибоко вдихнула, щоб спокійно все пояснити донечці. – Мартусю, спокійно, усе за порядком. По-перше: я теж хочу піти на небо. По-друге: так, у Великий піст варто робити постанови. І в мене є одна така постанова: показати тобі, що таке Великий піст та що можна у цей час робити, щоби наблизитися до Бога. Чи це добра постанова? – Оскільки ти таки хочеш піти зі мною, значить добра. А я? Що я можу постановити? – Сама можеш щось придумати. Або мама може тобі в цьому допомогти, – мовив тато, з усмішкою поглянувши на дружину. – Здається, ми вже робили щось подібне раніше? – сказала Мартуся, нахмуривши брови і намагаючись пригадати ситуації, коли ці загадкові постанови з’являлися.
11 – Так, люба, – втрутився тато. – Перед Різдвом, під час Різдвяного посту. – Тепер також можемо це зробити, але мені треба подумати. А що означає «умертвлятися»? – «Умертвлятися» – означає не думати передусім про себе, а приділяти увагу іншим. Деяким людям буває важко в житті. У Великий піст ми можемо піклуватися про них. Тому відмовляємося від певних задоволень або постановляємо собі, що будемо щось робити – наприклад, допомагати мамі чи сусідці, бабусі чи іншим дітям. Постанови мають відкрити наші серця для потреб інших людей, – мама пояснила так просто, як уміла. – У мене дуже відкрите серце, – сказала дівчинка, розгортаючи листівку і сміючись, хоча й знала, що йшлося не про таке серце. – Мамо! Мамо, я їсти хочу! – раптом устряг у розмову Павлик. – Мамо, – відізвалася Мартуся, – то, може, трохи умертвися і зроби нам щось поїсти? – Добре, діти, я йду, а ви спокійно побавтеся. Батьки усміхнулися одне одному і пішли на кухню, щоб приготувати щось смачне і корисне. Великий піст обіцяв бути цікавим, сповненим умертвляння. Наскільки – вони дізнаються пізніше, а поки що сім’я була зосереджена на тому, що відбувалося тут і тепер. ÏÈÒÀÍÍß, ßʲ ÌÎÆÍÀ ÎÁÃÎÂÎÐÈÒÈ Ç ÄÈÒÈÍÎÞ: 1. Що таке постанови на Великий піст? 2. Що означає «умертвлятися»? 3. Навіщо нам постанови? Öèòàòà äëÿ îáãîâîðåííÿ: Ось усі ви, сини Ізраїля, тут; тож розберіть цю справу й порадьте, що чинити. Книга Суддів 20, 7 Äëÿ äîäàòêîâîãî ÷èòàííÿ ñòàðøèì: Друга книга Хронік 19, 1-11 Друга книга Макавеїв 6, 18-31
Цибуля
13 3. Ìîëèòâà Надворі дув неприємний вітер, та й температура не заохочувала до того, щоб виходити на вулицю. Однак для сім’ї Романчуків це не мало жодного значення, бо вони все одно сиділи вдома через хворобу. Виснажений гарячкою Павлик заснув, а Мартуся гортала одну за одною сторінки книжки, яку отримала від бабусі. Бабуся сказала їй, що під час Великого посту окрім постанов важливою є також молитва. Зауваживши на обличчі внучки сумнів, вона трохи подумала, а тоді простягнула їй книжечку. Це викликало очевидне задоволення. Дівчинка була не дуже призвичаєна до молитви, а от книжки вона любила. Фраза «Книжки допомагають у всьому», яку часто повторювала мама, спрацювала й цього разу. Однак у цій книжці крім малюнків було й досить багато тексту. Для п’ятирічної дівчинки, яка ще не вміла добре читати, це було щось нове. – Мамо, як мені молитися, якщо я нічого не розумію? Цих малюнків надто мало, щоб я могла розповісти щось про них Богу, – поскаржилася донечка мамі, яка різала цибулю. Катерина, побачивши крізь сльози від різання цибулі хрест на малюнку в книжці, відчула, що тут не обійшлося без бабусі Ірини. Та вона хотіла про все довідатися від дочки, тому сказала: – Що це за книжка? Де ти її взяла, люба? – Від бабусі. Бабуся казала, що під час Великого посту важливою є молитва. І дала мені це, – сказала дитина, показуючи книжку. – Але я ще не вмію добре читати, тому не вмію й молитися... – зі смутком зітхнула вона.
14 – Ой, Мартусю, молитва – це зовсім не про читання або слова, – сказала Катерина, усміхаючись доньці. – Ми молимося разом щодня, правда? – Ну... молимося, але це звичайна молитва, а не така – на Великий піст. – Молитися можна по-різному, і не обов’язково вміти читати, щоб це робити. Пам’ятаєш пісеньку «Агу-гу?». – Трохи, а що? – не зовсім розуміючи, запитала дівчинка. – Там є такий уривок: «Малий молиться найкраще, великий молиться, як вміє», – сказала мама, витираючи рукавом сльози. Вона подивилася доньці у вічі, відчуваючи, що в її маленькому серденьку відбуваються великі зміни. – Тобто діти моляться краще за дорослих? – запитала з надією п’ятирічна дівчинка. – Може, й так. Головне, щоб молитва лилася з серця, – мовила мама, торкаючись її там, де під светриком билося серденько.
15 З обідом довелося почекати. Були важливіші справи. Зрозуміти, чим є молитва і якою вона може бути, безперечно, належало до цих справ. Їхня кухня, як і багато разів до цього, перетворилася на школу. – Тоді навіщо мені ця книжка? – запитала Мартуся, махаючи подарунком від бабусі. – Хм, може, бабуся хотіла тобі її дати, щоб ти пам’ятала про молитву? – Еге ж... Але ти казала, що йдеться тут не про читання, – продовжувала допитуватись дівчинка, вже трохи заплутавшись. – Так, але щоразу, коли ти подивишся на цю книжечку, то пригадаєш, що тобі її подарувала бабуся. І тоді подумаєш: «О, я можу помолитися!». Отож ти зможеш помолитися Богу так, як тільки захочеш, – намагалася пояснити суть молитви мама. – Як тільки захочу – це як? – Молитися і справді можна по-різному. Можу розповісти тобі про декілька способів, і ти зможеш вибрати, який із них для тебе найбільш відповідний. Читання – це один із них, бабуся любить так молитися. І це теж хороший спосіб, але не єдиний. Я люблю молитися співом. Ти часто чуєш, як я співаю, правда? Ми вчимо пісні про Бога, про Марію. Це моя молитва. Мартуся задумалася над цим. Виходить, вона вже багато разів молилася. Мабуть, це великопосне завдання не становитиме для неї труднощів. Вона сіла біля мами, яка знову взялася готувати деруни – улюблену страву тата. – А тато? Тато, здається, взагалі не молиться, бо ніколи не співає? – Може, тато сам розповість тобі про його улюблений спосіб молитви? – Ну, якщо треба, то почекаю, – сказала дівчинка, позираючи на годинник на стіні, адже знала, що незабаром татові вже час повертатися. «Я хочу бути ближче до Тебе...» – заспівала Катерина, подрібнюючи на терці наступну картоплину. Дочка відразу приєдналася, і вони вже співали разом. Тепер обидві краще усвідомлювали, що крім приємної на слух пісеньки промовляють слова молитви. На жаль, співали вони зовсім недовго, бо як тільки закінчили перший куплет, голосний плач долинув до їхніх вух із-за стіни.