Проби пера - 2020

Твори фіналістів
обласного фестивалю
«Шукай краси, добра шукай!»,
присвяченого 90-річчю
від дня народження

Ліни Костенко.
Номінація

«Проби пера педагогів Донеччини»

м. Краматорськ, 2020

Стрижченко Олександра Сергіївна,
Бахмутська загальноосвітня школа
І-ІІІ ступенів № 7 Бахмутської
міської ради

ЖІНКА

Жінка говорить лише їй відомою мовою.
Жінка мовчить лише з їй відомого відома.
Жінка сміється з їй лише гумору знаного.
Жінка боїться лиш їй зрозумілого ворога.
Вона умивається росами з сонця і місяця.
Вона продирається боса до неба тернинами.
Вона заколисує зорі чарівною піснею.
Вона промовляє до Господа стиха молитвою.
Нею на Землю відіслано знаки священні.
Нею Земля промовляє своїм материнством.
Нею весна свої скрині і квіти наповнює.
Нею співа немовля у дитинства колисці.
З нею говорять всі ангели неба сліпучого.
З нею родяться на світ усі музи із казками.
Їй підкоряється час із горлянки сипучої.
Їй подаровано щастя бути прекрасною.

Осипенко Алла Олексіївна,

Лиманський НВК «гімназія 

загальноосвітня школа I ступеня»

Лиманської міської ради

ДИВОСВІТ

Дощ полив, і день такий полив'яний.
Все блищить, і люди як нові.

Ліна Костенко
Дощ із неба, дощ повз небо-
І безхмар’я голубе.
Пахне ранок яблунево,
Гороб’я з калюжі п’є.

Скрізь немовбито розлився
щастя тихого бальзам,
наче щойно народився
світ - із темряви постав.

Час хвилиною пронісся,
поновилося життя,
легіт колихнув завісу
з таємницями буття.

Ось комахи зводять вежі,
лиш займається на світ,
ніжно промені мережать
Рукава зелених віт.

Ліс наповнює легені,
Щоби жити, цій землі.
Стиглих ягід на варення
Дасть едемський сад в дворі.

Все ізнов, життя по колу,
Вже колеса на ходу.
Тільки часом дощ поновить
Барв щоденних череду.

Сітькова Ірина Миколаївна,
Часовоярська загальноосвітня школа
І-ІІІ ступенів № 15 Бахмутської
районної ради

ОСКОМИНА

Відлітають у вирій останні серпневі зірки.
На пергаменті неба жовтіють кленові підпалини.
Залишилось півмилі до осені. Просто терпи,
Вибирай із багаття картоплі корисні копалини.

Все уже відбулось. Все відбудеться знову колись.
В павутинні думок обірвалася ниточка крапкою.
Тепла ніжність долонь. Так приємно лежать горілиць,
Наслухаючи музику, зіграну коника лапками.

Випростовує тінями спину спрацьований сад.
Важко гупають яблука, пахнучи сонячним променем.
Все давно відбулось – сто мільйонів життів назад,
Залишивши антонівки райської кислу оскомину…

ДО ЛІСУ…

До лісу – на прощу.
(Чи прийме свою Магдаліну?
Таж ідоли міста
Мене спокушали не раз…)
Пробач, мій правічний!
Без сумніву, винна я, винна…
Тому й не шукаю
Для виправдань завчених фраз…
Як хочеш – скарай,
Я й каміння сама назбираю…
Та ти не такий –
І від того ще дужче пече…
Ні, то не калина,
То серце моє догоряє,
Благає морозу
(не зникла гіркота іще)…
Очищену снігом
Чи візьмеш тоді за дружину?
Берези пошиють
Нехитрий весільний наряд…
Просвітлений ліс.
І спокійно-сумна Магдаліна…
Ледь видна стежина.
Ворота зими. Листопад.

Гордієнко Олена Вікторівна,
Бахмутська загальноосвітня школа
І-ІІІ ступенів № 10 Бахмутської
міської ради

ВЕЧІРНЄ СОНЦЕ, ДЯКУЮ ЗА ДЕНЬ!

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За те, що від світанку ти ведеш
Мене в житті оцьому непростому.

За твій промінчик, відблиск на вікні,
І за мої щоденні творчі плани.
За очі, хай і іноді сумні,
Але в душі вирують гурагани.

За те, що завтра знову буду жить,
За те, що вчора так було не легко.
Вечірнє сонце, зазирни на мить
До мене в душу, трошки, недалеко.

Вечірнє сонце, дякую за всіх,
Кого сьогодні я теплом зігрію.
За те, що краще дарувати сміх,
А я люблю це, і дарую, вмію.

За те, що зранку я приходжу в клас,
За те, що бачу я очей озерця.
Вечірнє сонце, дякую за нас,
Усіх отих, хто у житті не втратив серця.

Савіна Олеся Євгенівна,

загальноосвітня школа І-ІІІ

ступенів № 9 Мирноградської міської

ради

ЛІНІ КОСТЕНКО ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ…

Її пісні - як перло многоцінне,
як дивен скарб серед земних марнот…

Л. Костенко
Вирує за вікном осінній бал,
Хапає за руку й уносить в круговерті…
Різкі слова, холодні, мов метал,
Проте живі, правдиві і уперті.

Поезія Людини у віках…
З жіночою тендітною душею,
Із серцем, що оспівано в піснях,
І тугою, що бачиться своєю.

В рядках злилися гріх і каяття,
Смирення і обурення до краю,
Ніби гортаєш хроніку життя
Під щирим гаслом: «Вірю і кохаю».

Життя нехай минає, як в листах,
Нашвидкоруч написаних рівненько,
Нехай вірші, застиглі у віках,
Завжди вінчає підпис: «Л.Костенко».

Бабенко Оксана Анатоліївна,
Слов’янський педагогічний ліцей
Слов’янської міської ради

***

При майстрах якось легше. Вони – як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.
Л.Костенко

Є в України різні голоси,
Ними сміється, плаче і співає.
А от яким же голосом живе?
Невже такого голосу немає?

Дослухаюсь до голосу душі,
Що зараз до мого народу лине.
Він совість і мірило небайдужих.
Той голос – неповторний голос Ліни…

Її ім’я – то нації наш код,
Який колись нащадки розшифрують…
І, може, хоч за тисячу років
Пророка у Вітчизні та почують?!

З народом Ліна серцем говорить,
Щоб нам буденність словом освятити
І дати шанс повірити умить,
Що неповторне можна повторити.

Глаговська Галина Петрівна,

Новолуганська загальноосвітня

школа І-ІІІ ступенів Бахмутського

району

АННА АХМАТОВА І ЛІНА КОСТЕНКО

В мистецтві вистачає протиставлень:
Сальєрі й Моцарт, Тютчев і Шевченко;
Але й доволі місця для зіставлень:
Блок – Лермонтов, Ахматова – Костенко.

Дві жінки. Два поета. Спільні долі –
Талант високий і магічне Слово –
В полон нас забирають мимоволі,
Пронизуючи душу до основи:

Жіночий смуток, ревнощі, кохання
(хто так писав – чи Анна, чи то Ліна?),
Зірок весняних пристрасне палання,
Осінній сум і поклик журавлиний...

Дар Божий, дар поета, драматурга
З′єднав у справжнє поетичне диво
Північну загадковість Петербурга
З південною красою України.

Гладкова Наталія Владиславівна,

Зеленогайська загальноосвітня

школа І-ІІІ ступенів

Великоновосілківської районної ради

ТВОРЧОСТІ ЛІНИ КОСТЕНКО ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

Ми долю обираємо самі,
Не розгубити б честь свою і гідність,
Хтось раз за разом стане на граблі,
А рятувати світ - поетів своєрідність.

Хвилину кожну просять берегти,
І кожний - кожний вчинок цінувати,
Час втрачений не вернеш у житті…
«Куди ти йдеш?» - так хочеться спитати…

Тебе самого до тебе піднять,
Щоб ти зберіг свою духовну цілість,
Замало просто зла не розсівать,
Змінити світ – це іспити на зрілість.

Побач Мадонни погляд крізь віки,
І зрозумій Джоконди таємницю,
Так щедро й непідкупно проживи,
Неначе п`єш із чистої криниці.

І перш за все Людиною лишись,
Залиш лакейство думки десь далеко,
Тоді побачиш в небесах колись,
Як світлої душі летить лелека.

Шевченко Ольга Олександрівна,

Новодмитрівський НВК

Костянтинівської районної ради

Навіяне поезією Ліни Костенко…

Страшні слова, коли вони німі…
Невимовлені, розривають душу
І тануть десь у серця глибині,
Знеможені, зневажені, забуті!
Страшні слова, коли вони німі…

Страшні слова, коли вони пусті…
Б’ють в барабани, сиплють гучномовцем,

Усім охочим обіцяють райські дні
І натовпи ведуть на манівці!

Страшні слова, коли вони пусті…

Страшні слова, коли вони чужі…
Примірка лиць – лиш шлях до лицемірства,

Зрадливості, безчестя, марноти.
Придивишся, а ти уже й не ти!
Страшні слова, коли вони чужі…

Ключова Майя Олександрівна,
Новодонецька загальноосвітня школа
І-ІІІ ступенів № 17 Добропільської
міської ради

***
а отут де ми є добігають кінця всі дороги
їм нема вороття й на минулому ставиться хрест
у маленькому місті давно лиш самі епілоги
а преамбул нема отакий от у міста протест
ворожили степи напуваючи запахом липи
весь довколишній світ і навіть Чумацький Шлях
у старезних книжках (друкували їх ще лінотипи)
хтось далекий і мудрий сховав потаємний знак
і здійснилось напевно б колись оте передбачення
тільки де ж вони ті хто мудрість питають в книжок
і дороги мовчать бо для них вже не має значення
хто коли і куди і навіщо на них зробить крок
то і зникло би місто отак як в романі у Маркеса

і не знав би ніхто чи було воно а чи ні
не шукали б його подорожні на мапі і в атласі
і не бігли б до нього дороги-стежки з далини
у запам’ятний день ми зустрілись у тому місті
де на банях соборів мовчали дзвони слізьми

і побачили знак і назвали його благовісним
і на крилах надії його понесли між людьми

і отут де ми є починаються всі дороги
коли двоє сердець навіки стають одним
у маленькому місті віднині лише прологи
і відкритий сюжет і майбутнє і тисячі рим

***

уперше за рік завітала до саду гроза
гримнула трохи злякала притишений вечір
майнув над хатами обвітрений дощик-козак
і зник біля річки розтавши в її холоднечі
і стало прозорим налите зітханнями листя
зірки акварельні пригорщами сипала в сад
ультрамаринова ніч і в маленькому місті
чекали на сни виглядаючи з вікон мансард
порожнім бульваром сповитим каштановим цвітом

задумана Тиша пливла і співала пісень
в сувоях старих десь писалась історія світу
а лихо лихе випадало на землю з кишень

і місто цвіло і зростали у ньому пташата
росянисті стежки поверталися із забуття
і травень сміявся теплом і барвінком хрещатим
росло біля серця вербицею передчуття
рум’янився сад як полив’яні бабині глеки
аж дивом предивним з далекого сліду-шляху
вернулись у місто маленьке тендітні лелеки

і оселилися просто у нас на даху
ще довго баби шепотіли то добре то добре
то буде нам затишок буде нам мир і любов

і сонно котилися втомлені зорі за обрій
і тихо молилися бані порожніх церков

Бабіна Майя Олексіївна,
Ганнівська загальноосвітня школа I-
III ступенів Добропільської районної
ради

НЕ ТАК

І жах не в тому, що щось зміниться,
жах у тому, що все може залишитися так само.
Ліна Костенко «Записки українського самашедшого»

НЕ ТАК сидить глава держави,
І уряд думає НЕ ТАК,
НЕ ТАК каштани виростають,
І ціни знизились НЕ ТАК.

НЕ ТАК реформи йдуть, як треба,
Сорока зойкнула НЕ ТАК,
НЕ ТАК змінилися потреби ,
Покрова знов прийшла НЕ ТАК.

НЕ ТАК студенти виступають,
Ліси відновлюють НЕ ТАК,
НЕ ТАК держави нас вітають,
І все НЕ ТАК, НЕ ТАК, НЕ ТАК …

НЕ ТАК підвищують зарплату,
Дітей виховують НЕ ТАК,
НЕ ТАК звертаються до тата,
Корови мукають НЕ ТАК.

НЕ ТАК поліція працює,
І прокурор сидить НЕ ТАК,
НЕ ТАК народу пояснили,
Чому весь час такий бардак.

Свобода духу України
І гідність виглядить НЕ ТАК,
НЕ ТАК свідомість виростає,
І все НЕ ТАК, НЕ ТАК, НЕ ТАК.

ТАК, пані Ліно, стільки болю
У ваших пристрасних рядках.
Не усвідомлюють народи,
Що все у їхніх же руках.

А як же хочеться сказати,
Подати людям добрий знак:
- Боріться або не беріться.
Ніяк інакше, тільки ТАК!

P.S.
Держава – це я, а не те, що вони з нею зробили.
І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна
держава…

Ліна Костенко

Азьомов Віктор Терентійович,
Степанівська загальноосвітня школа
І-ІІІ ступенів Олександрівської
районної ради

ДОБІРКА ВІРШІВ «У ВИРАХ ПЛИНУ ВІЧНОЇ РІКИ»

Осінь-2020
1

Золòтна тінь проклюнулася в листі.
Хитнулися всесвітні терези.
І склалися в мозаїки барвисті
Молекули осінньої краси.

Чи люд, чи лист – хто золотом у смальті,
Хто кровʼю в калиновім муліне,
Кого сухою плоттю по асфальті
На потойбічні смітники жене.

Май осінь за мʼяку небесну манну.
В ній від землі до неба вічний рух.
Спостерігай крізь загадку рахманну
Матерію, що вищиться у дух.

Стають окрайцем від життя крихоти,
Коли в тобі й у всесвіті нараз
І час у простір навіч переходить,
І простір розпорошується в час.

2

Димком дихнуло з мамонтових нетрищ
Осінніх прасловʼянських туманìв.
Як вибратись з-під товщі кубометрищ
Прогаяних діянь, сердець і днів?

В народу із космічним розворотом
Минуле – мудрий волхв, а не вампір.
Чи всі ми снили втілитись народом
У грізнім світі грізних ваг і мір?

Закон суботній у чужих Атенах.
У нашій сварзі вічна середа.
Ніяк, ніяк не вигасне у генах
Кліщава, достопроклята орда.

У туманàх осіннього достою –
Запроданка, стражденниця, їмòсть –
Та Україна, з тризубом, якою
Орантимо, іудим, клянемось…

***

Мій перший вірш написаний в окопі…
Ліна Костенко

Все плинно, все минучо, все краплина
В торгах безпрограшних життєвих бірж…
Нагряне та невигадана днина,
Де покладу я свій останній вірш.

Здавалося б, це жаливо чмелене –
Час приручити вічність захотів…
Та скільки штукарів було до мене,
Й опісля скільки буде поготів!

А все-таки є в Логосі осанне,
Та вертикаль, посутня Божа вись,
Як нас благословляє несказàнне
Нескàзаним у слові розпʼястись…

***

Ліні Костенко

1

Кому ти, Божа даннице, кому?
Гемселила у совість покоління…
Летить твоя Вітчизна у диму
Провіщення, розплати чи прозріння…

Тобі й манкурти курять фіміам.
Ти поетеса, даннице, в законі.
Попереду максими «Аз воздам!»
Твій вибір, твій – у страдницькій супоні!

Твоєї пісні камінь наріжний –
У кісточці премудра сила вишні.
Обовʼязок покликання – земний.
Покликання обовʼязку – всевишнє.

2

О свічкоявленице нації!
Ти ллєш із духу кулаки,
Щоб зупинити блуд ротації
Людської честі в срібняки.

Тебе завжди було у меншості.
Та під чужий сорокоуст
Ти, амальгама самашедшості,
Вела в народ здоровий rлузд.

Яріє дзвін майданним голосом.
І там, де гнеться булава,
Бʼють у серця безсмертним логосом
Тобою знайдені слова.

Ти наша. Ще в шопті сподвижників
Вже не належала собі –
Як свічкоявлениця грішників,
Як горній дух у боротьбі.

Ти є волхвинею осмислення
Ціни любові і біди,
Сварг, що не відають окислення, –
Із хліба, крові й лободи.

3

Мисткиня ця в розірванім куті
Між гідністю й зеленою убогістю.
Вона близька – в болючій простоті.
Вона далека – горньою високістю.

***